Літературно-музична композиція за творчістю Василя Симоненка для учнів 7-их класів «Життя мов спалах блискавки»

Літературно-музична композиція за творчістю Василя Симоненка

для учнів 7-их класів

«Життя  мов спалах блискавки»

 

На сцені розміщений портрет Василя Симоненка, уквітчаний кетягами калини. По обидва боки – плакати із висловами В. Симоненка.

 

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не пересилить мій народ!

 

Найпрекрасніша мати щаслива,

Найсолодші кохані уста,

Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста!

 

Ти знаєш, що ти – людина!

 

Україно! Ти для мене диво!

 

Внизу на столі розташована виставка книжок В. Симоненка.

Звучить лірична українська мелодія. Стихає. Виходять 2 ведучих.

 

Ведучий 1

 Не шукаю до тебе

Ні стежки, ні броду –

Ти у грудях моїх,

У чолі і в руках.

Упаду я зорею, мій вічний народе,

На трагічний і довгий Чумацький твій шлях. 

 

  Ведучий 2

Я живу тобою і для тебе,

Вийшов з тебе, в тебе перейду,

Під твоїм високочолим небом

Гартував я душу молоду.

 

Ведучий 1

Так писав Василь Андрійович Симоненко – великий син України, її геніальний поет, якому 8 січня 2015 року виповнилося б 80 років. Його палкому і ніжному слову присвячується наша зустріч.

 

Ведучий 2

На перший погляд, не багате на події коротке життя поета. Але за двома датами, між якими пролягли його дороги, - немало добрих справ і напружена творча праця.

 

Ведучий 1

Починається Симоненкові дорога, звичайно, з Біївців   – того невеличкого полтавського села, що єдиною зеленою вулицею біжить до великого людського океану. А на тій вулиці стоїть сиротою старенька селянська хата, де й народився майбутній поет Василь Симоненко. Через ту непомітну і печальну хату пройшли голод і холод, її не проминула велика війна і всі лихоліття нашого віку.

 

            Ведучий 2

             Ти приймала і щастя, і лихо,

                            Поважала мій труд і піт.

                              І з-під сірої теплої стріхи

                              Ти дивилася жалібно в світ.

Тепер ця хата славнозвісна. Тут розташований сільський музей Василя Симоненка.

 

Ведучий 1

А хіба ж то хата синіми вікнами «дивилася жалібно в світ»? Тож юний Василь своїми допитливими очима заглядав у тривожне людське життя.

Перші уроки доброти і ласки брав Василько від матері, Ганни Трохимівни,  яка чудово співала, часто виступала на сільській сцені і мріяла стати вчителькою. Мама збирала прислів’я, приказки й записувала їх у зошит «Перлини поміж людей». Були тут і власні творіння, багаті на гумор і глибину думок, що тривожили її свідомість.

                                                        (     Звучить вірш   «Матері»)

 

Ведучий 2

 Плинули дні, Василько ріс, мужнів, як молодий дубок. Зростав напівсиротою, а батько озвався, коли він став відомим журналістом і поетом . Надто пізно прийшов він! А як мріяв він у дитинстві про нього, про тата!

                                                    (Звучить вірш «Кривда»)

                                                           

Ведучий 1

 Василь любив  свого дідуся, бо він замінив батька, став найпершим і наймудрішим порадником у житті.

                                                            ( Вірш «У мене була лише мати».)

                                                                           

Ведучий 2

П’ять класів Василько закінчив у Біївцях, а решту у сусідніх селах Єнківці і Гарандинці.  А це 9 км лише в один кінець…Весною чи восени – то це нічого, а взимку – суща біда. Повоєнні зими були люті і сніжні. А пальто у Васі пошарпане, чоботи – діряві. Тільки ніколи, ні разу він не запізнився на урок. Було питають його: «Важко тобі, Васю?» А він весело відказує : « Та чого ж там важко? Доки дійду до школи , то всі уроки повторю, а як назад вертаюсь , то всі пісні переспіваю»

                                                                   (Звучить вірш «Грудочка землі»).

                                                                                 

Ведучий 1

Вчителька математики Уляна Миколаївна Демченко згадувала : « Якось зарядила хуртовина . У такі дні наша школа затихала , бо підвозу ж тоді не було…І раптом на шкільному порозі з’явилася снігова баба. Це з усіх чужосільців прийшов до школи лише Василь. У школі він вчився тільки на відмінно. Десятирічку закінчив із золотою медаллю».

 

Ведучий 2

Так непомітно , так блискавично промайнуло дитинство , і ось уже Василь – студент Київського університету. А з серця просяться на папір , до людей щирі і привітні вірші. І увіковічнюються  в них до щему рідні люди – родичі, односельці , краяни. Вони ж бо і є Народ.

 

                                                                       (Звучить вірш «Лист»)

                                                                               

Ведучий 1

Поміж студентами Василь був неперевершеним жартуном-дотепником.

 

                                                                       (Звучать гуморески.)

 

Ведучий 2

Як би там не було , а юність бере своє. Весняними вітрами мрій, неспокою , натхнення шугає в скронях , ніжним квітом любові спалахує серце. І те п’янке , незбагненне солодке почуття переливається в чарівну поезію.

 

                                 (Звучить мелодія скрипки. Під її супровід учень читає поезію «Вона прийшла».)

Ведучий 1

На черкаській землі Василь Симоненко знайшов своє сімейне щастя, пустив своє коріння. У 1957 році він одружився. Дружина Людмила – кур’єр обласної друкарні.

Виходить Симоненко «Люся! Я втопився в твоїх синіх очах. Якби інша дівчина посміла про мене подумати так, як ти, запевняю тебе, що в кращому разі я ніколи з нею не розмовляв би навіть про погоду. Але на тебе я навіть образився не дуже, бо ніхто ще мені так не заморочував голови. бо немає такої хвилини, щоб я не думав про тее, і немає такої ночі, щоб ти не снилася мені.

 Згодом у них народжується син Лесик. Його не захопило полум’я поезії і взагалі  творча робота на літературній ниві. Він став простим робітником.

 

Ведучий 2

 Відомий вірш «Лебеді материнства» - це гімн батьківської любові.

 

                                                     (Звучить вірш «Лебеді материнства»)

                                                                   

Звучить пісня «Виростеш ти, сину». Учасники хореографічного колективу «Тріумф» виконують вальс на сцені.

 

Ведучий 1

 Василь Симоненко умів любити так щиро , так ніжно , так самозречено як, мабуть, ніхто на землі. Умів і він і ненавидіти підлість, сваволю, лицемірство. По-лицарськи поет боровся з чорною кривдою. Отримавши  1957 року диплом «літописця сучасності» , почав працювати в редакції газети «Черкаська правда».

Збереглося інтерв’ю Василя Симоненка на Черкаському радіо.

 

                                                    (Звучить голос Василя Симоненка)

«Що я можу сказати про себе? Ще так мало прожито і так мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться писати такі вірші, які б мали право називатися поезією. І якщо це мені вдається рідко , то не тому, що я не хочу, а тому , що мало вмію і мало знаю».

 

Ведучий 2

По-лицарськи Симоненко боровся з чорною кривдою. Так з’являються  сатиричні твори, байки, епіграми і епітафії.

 

                                                   (Інсценізація байки «Вовк-миротворець»).

                                                         

Ведучий 1

У середині 1962 року Василя Симоненка – щойно прийнятого до Спілки письменників, жорстоко побили працівники міліції залізничної станції у Смілі. Існують дані, що побиттів було кілька – після того, як Василь Симоненко з Аллою Горською й Лесем Танюком виявили місця розстріляних НКВС на Лук’янівському і Васильківському цвинтарях та в Биківні. Побиття спричинило смертельну хворобу – рак нирок.

 

Ведучий 2

 Василь Симоненко ховав за своїми постійними, неперервними жартами навіть свою тяжку хворобу, яку відчував лише він один. Ще в 1955 році – у день свого двадцятиліття він написав ось такого печального, пригніченого вірша.

                                  Звучить вірш «НЕ докорю нікому і ніколи»

                                                     

Ведучий 1

 Так менш як через 5 місяців, об 11 годині вечора 13 грудня 1963 року на лікарняному ліжку в Черкасах навіки зупинилося Симоненкові серце.

                         

Ведучий 2

Василь Симоненко став нашою гордістю, нашою невмирущою історією. Він став дорогим і близьким для кожного, хто безмежно любить свій народ, свою рідну українську мову.

 

                                                               (Звучить вірш «Мова»).

                                                                          

Учасники вокального ансамблю « Ассоль» виконують пісню «Мова єднання».

 

Ведучий 1

 Поет зраненого серця. 28 років накувала йому зозуля. Всього 28. Спалахнув зорею – і згас , гнаний владою. Його чорнили, переслідували й перетинали творчі шляхи. Та не зник  талант. Він, як сяйво, зоріє над нескінченною дорогою в скарбницю духу нашого народу.

 

Звучить голосом Василя Симоненка вірш «Задивлюсь у твої зіниці».

 

Ведучий 2

 З глибин народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і звитяжної боротьби виспівана вона. І сьогодні, коли наша Україна бореться за мир і незалежність , ми згадуємо ім’я її сина, його пророчі слова.

 

                                            Звучить вірш «Україні» .Виконують 3 учні.

 

На сцену виходять всі учасники свята.

 

Ведучий 1

Любі друзі! На завершення нашої зустрічі хочемо нагадати п’ять Симоненкових заповідей, які він свято виконував, щоб стати справжнім поетом:

1.               Знати мову, якою пишеш.
2.               Стати освіченою людиною.
3.               Не бути байдужим до людей.
4.               Працювати до сьомого поту.
5.               Мати те, що від Бога – талант.

А головне пам’ятати, що ти – людина!

 

Усі учасники виконують пісню на слова Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти людина».