Літературно-музичне свято

"Я маю в серці те, що не вмирає"

 

Учень 1   Є люди, як свічки, -

Згорають, відходять  у небуття.

Є люди. Як зірки, -

Горять і світять  все життя.

 Учень 2    У цьому  сузір’ї  незгасною зорею  сіяє  ім’я  Лесі

      Українки. Світ ще не знав  такої поетеси.

      Безсмертна іскра Прометея запала  глибоко в її серце і

     загорілася ясним вогнем.

( На фоні тихої мелодії йде діалог ведучої та Лесі)
Учениця 1.Ти, дівчинко, в які світи мандруєш?

 Леся Українка:
Я до людей.
Ведуча. Настя  А як твоє імення?
Леся.
Ведуча.  А де зросла ти, дівчинко вродлива?
Леся. Мене весна на лузі породила,
Заквітчана у проліски.
Водила вона мене за руки у лани,
На луки дальні, до верби старої,
Розщепленої громом весняним,
Водицею з криниці степової
Щоранку напувала…
Була я вільна і щаслива.
Та якось вдень, коли скінчилася злива,
Я на отаві дудочку знайшла,
Обвітрену, стару, робітникові.
Заграла я й почула дивну мову –
То мова муки людської була…
Так вперше я відчула муку пісні, яка співцеві сну не принесла.
Яка його будитиме й вестиме, і сіятиме слово молоде,
Аж поки сам він хащами густими
Пробуджених від сну не поведе…
І я тепер на шлях ступити мушу.
Я поспішаю…Я до вас іду.

Учень1  Вогонь пісень Лесі Українки палає уже більше століття.    Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як назвали її люди, несла їм вогонь своїх поезій, цю іскру Божу,   за життя і несе зараз.

Учень 2:
Хто ж така ця безсмертна жінка?
Ведуча :
Лариса Петрівна Косач. Окраса і гордість української нації, одна з
основоположників нової української літератури.
Учень 1:
Геніальна поетеса і драматург.
Учениця 1:
Талановитий прозаїк і перекладач.
Учень 2
Учений літературознавець і фольклорист-етнограф.
Ведуча :
Публіцист, педагог, видавець, журналіст, поліглот, громадський діяч.
Учень 1:
Просто жінка, котра багато страждала, уміла кохати і хотіла бути потрібною.
Ведучий:      І світ не знав такої поетеси, не знав такої страдниці святої.
 

 Жила колись на світі Леся.

Любила мріяти й співати.

Сама – найкраща із поезій,

Якої нам не написати.

 

Учениця 1: За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 р., народилася Лариса Петрівна Косач.

 

Ведуча:  Маленька Леся була  така ж, як  і ми. Любила бігати лісами і луками, плела віночки, співала пісні, заслуховувалась казками й приказками.

 

Учень 1: Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги і життя.

 

Інсценізація

«Мамо, іде вже зима, Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема…

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?» –

В неньки спитала дитина.

 

«Ні, не кожна, – одказує мати, –
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, –
Ще зосталась пташина маленька».

«Чом же вона не втіка?

Нащо морозу чека?»

 

«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,

Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна».

 

«Мамо, ті сиві пташки

Сміливі, певно, ще й дуже,

Чи то безпечні такі, –

Чуєш, цвірінькають так,

Мов їм про зиму байдуже!

Бач – розспівалися як !»

 

«Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати».

 

«Нащо ж співає? Чудна!

Краще шукала б зерна!

 

«Спів пташині потіха одна, –
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна»

 

  Учениця 1: 3 маленьких років Леся товаришувала з простими сільськи­ми дітьми, для яких українська мова була рідною. Маленька Ле­ся  також любила і шанувала українську мову рідного краю, адже в її родині українська мова була в пошані.

 

Ведуча: Коли дівчинці було 9 років, заарештували тьотю Елю. Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш «Надія»

 

 

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

 

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

 

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна 

 

Учениця 1:  З 9-ти років почала Леся писати вірші. І були вони такі гарні, що їх стали друкувати.  З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя.

 

Ведуча:  Та щоб усі знали, що дівчинка ця родом з України, Лесина мама — відома письмен­ниця Олена Пчілка — підписувала їх ім'ям Леся Українка.

ДИТИНА:   

 Ти себе Українкою звала,
І чи краще знайти ім’я
Тій, що радістю в муках сіяла,
Як Вітчизна велика твоя.

Звучить пісня у виконанні учениці “Україночка”, сл. А.Демиденка, муз. Г.Татарченка

флешмоб

 

Ведучий 1: Поряд з радістю про те, що народилася велика українська поетеса, наші душі огортає смуток, адже життя Лесі - то була бороть­ба з тяжкою хворобою, яка вразила її в 10 років. Це трапилося на Водохрестя, коли Леся ходила до озера, там засту­дила ноги і туберкульоз вразив дитячі кісточки.

 

Ведуча:  Згодом біль перейшов у руки. Лікарі, нарешті, змогли визначити, що це – туберкульоз  кісток. Після першої, складної, але вкрай невдалої операції, рука залишилась покаліченою. Відтепер багато місяців на рік дівчинка повинна лежати в ліжку, не робити різких рухів, увесь час відчувати гострий біль. Саме тоді в очах тендітної дівчинки вперше з`явився сум.

Учениця 1:

Хвора дівчинка, бідна Леся,

 Де ще хворі такі були,

Щоб літали у піднебессі,

Що його не сягнуть орли.

ЛЕСЯ:

 Хто вам сказав,що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

Жалі та голосіння, –

То ж була буря весняна,

А не сльота осіння.

 

 

 

Учень !:  Через хворобу Лесі доводилось багато їздити по світу. Лікарі радили теплий клімат. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті.

Учениця 1: Останні роки Леся Українка жила в Грузії. Невблаганно прогресувала хвороба.  Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати.

 

Ведуча: 1 серпня 1913  року  в  Грузії, в містечку Сурамі, далеко  від коханого  рідного краю відійшла у вічність  велика  поетеса,  славна  дочка України  - Лариса  Петрівна Косач – Леся Українка. 

 

Учень 1     Хіба була ще на світі така жінка,в серці якої поєдналися б така мужність,така геніальність, такий вогонь і розум,така пристрасна любов і така відданість народові та Батьківщині? Ні, другої такої на світі не було.

 

 

Ведуча:

Кажуть: ти не вмирала ніколи,

Ведучий:

Кажуть: ти, наче пісня, живеш.

Ведуча:

Ніби юність ясна, смаглочола,

Ведучі (разом):

По країні в майбутнє ідеш.

 

    

 

Вірш «Для Лесі…»