Виховний захід " Дзвони Чорнобилю"

Виховний захід на тему

« Дзвони Чорнобилю»

Мета: навчати учнів уболівати за минуле своєї держави; формувати загально розвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу; розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, повагу до людей, які віддали своє життя в ім’я майбутнього життя людства; прищеплювати любов до рідного краю, почуття відповідальності за благополуччя нашої держави.

Ведучий І На грані людства, на краю –

                   В тривозі атомній стою…

                   Не все, не все пощезне в світі

                   Ще в зорях сад, земля – у цвіті

                   Лист подорожника. Дорога…

                   Та в серці атомна тривога.

 

Ведучий ІІ Чорнобиль. Сьогодні це слово знає увесь світ. Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок. Важким колесом «прокотилась» Україною аварія на Чорнобильській атомній електростанції.

Ведучий І Величезні території в Україні, Білорусії, Росії виявились непридатними для проживання людей. Моторошно стає від такої безрадісної картини. Реальністю і стала смерть людей, що наступає внаслідок радіоактивного опромінення. Кажуть, іноді, що Чорнобиль видихнув 10 Хіросім.

Раною злочинно непростимою ятриться Чорнобиль Україні. І сьогодні ми хотіли б згадати імена тих, хто став на захист нашого з вами життя.(Лунає музика AveMaria)

Ведучий ІІ   Не можна про це не казати,

                       Мовляв, це було вже давно

                       Перед очима батько й мати

                       І Україна, і Дніпро.

                       Не можна ні про що мовчати,

                       Горить тривогою чоло 

                       Ці вірші – роздуми і факти,

                       Це все було, було, було…

Ведучий І  (на фоні веселої музики)  1986 рік. 28років тому стояла тепла українська весна. Відроджувалась і оновлювалась природа. Країна збиралась відзначати травневі свята. У місті атомників на Прип’яті спали безтурботним сном. Невеличке містечко Чорнобиль купався в зелені вишень та яблунь.

Мати-Берегиня Донечко, чого ти плачеш, донечко? Донечко, ступай міцніше на землю отчу , на твердь. Я дарую тобі землю, місто батьків – Чорнобиль. Подивись, це невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною воно тоне у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляють відпочивати кияни. Їдуть сюди звідусюди, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Подивись, як багато тут гарних квітів, як чудово співають пташки. Все ніби зачарувало навкруги. Це все твоє, донечко.

Квітень завершує свою вахту в природі і має передати її травню. Спи, моя донечко. Засинай.

Ведучий ІІ  1971 рік. Неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. А вже в 1983 році стали до роботи чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції, виникло місто. Його назвали Прип’ять – за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудувалося. Відкривалися школи, дитячі садки , лікарні, магазини. Це було місто – сад. Які широкі вулиці. А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! І в цьому найпрекраснішому місці народжувалася любов.

( Виконується танець дівчиною і хлопцем. Дівчина завмирає на місці).

Ведучий І  Час завмер. О першій годині 23 хвилини 40 секунд над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції велетенське полум’я несподівано розірвало нічну темряву.

( Виконується танець дівчат із свічками)

Дівчина (на фоні мелодії)

Мамо! Почуй мене, мамо!

Бачиш, що я помираю.

Мамо, врятуй мене, мамо, врятуй, я благаю.

Ненечко, якби ти знала,

Як мені хочеться жити.

Світ я ще бачила мало, але його полюбила.

Мамо, як весело в цвіті

Бджілка маленька літає,

Сонечко лагідно світить,

 Вітер з хмарками грає,

Веснонька землю голубить:

В квіти і трави вдягає,

Балує, милує, любить,

Тихо щось шепче, співає.

Мамо, як добре в цім світі.

Мамо, я жити бажаю!

Порятуй від смерті, рідна,

Квіточко моя яскрава

Матінко, горлице ніжна,

Що в Чорнобилі сталось?

Мамо, чом на очах твоїх сльози?

Чом не всміхнешся ніколи?

Ненько, чого ти ридаєш?

Мамо, невже помираю?

Як помогти, ти не знаєш?

Мамо, не хочу до раю.

Хочу я бути з тобою

Жити , радіти так само

І не вплітатись журбою в коси твої, моя мамо.

(З’являється Мати-Берегиня вдягнена в чорний колір).

 

Мати-Берегиня  Питається мене дитя –

                                Іще не відає нічого

                                Стражданнями страхіття зле

                                 Націлилось на нього

 

Учень 1  Чорнобиля гіркий полин

                На серце ліг незримо й тяжко

                І пливе над землею дзвін

               Із тихим стогоном протяжно

 

Учень 2  То дзвонять дзвони не Хотині,

                Де слід лишила свій війна,

                Це стогнуть землі України,

                Де мирний атом не мина

 

Учень 3 Він впав смертельною росою

              На рай дібров, на зелень трав,

             Своєю чорною косою

             Провів по розмаїттю барв.

 

Учень 4 І попелом покрились села,

                І згинуло усе живе.

               Пропали усмішки веселі
               замовкло птаство лісове.

 

Ведучий ІІ Райцентр Чорнобиль. Це ім’я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення, потім місто, а згодом – і атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг – Біблії говориться про полин і пов’язану з ним страшну катастрофу: «… засурмив третій Янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І стала вона на третину річок та водні джерела. І ймення тієї зорі «Полин». І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона».

Привид 1 Проспав ти, ох проспав,

Народе України, коли упала зірка,

Що ймення її – полин

Іще одна впаде - і ти навіки згинеш

Й обернеться край в руїни із руїн.

Той смертоносний смерч накрив твої простори,

Погибельним дощем скропив твої поля.

Опанувало край тяжке безмежне горе, конаючи в корчах здригнулася земля.

 

Привид 2 В білім небі – чорний танець

На весь розліт лелечих крил.

Він хто – відлюдник чи вигнанець?

Чи пам’ять найгіркіших кривд?

Чи ангел чорний на осонні

Крильми крізь хмари пророста?

І по землі, по напівсонній

Йде тінь за ним, як тінь Христа.

(Лунає пісня «На Чорнобиль журавлі летіли»)

 

Дівчина Мамо, на Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались навесні.

Як сніжниця, попелище біле

Розвивалось в рідній стороні

Там згоріли гнізда і гніздечка

Поржавіла хвоя і трава

Журавлина крихітна вервечка

Напиналась, наче тетива.

Не спинились птиці на кордоні,

Де сягає атомна яса.

Ненько! Поглянь!

В порожніх селах вітер квилить,

Тополі гне і лози хилить.

Гірчать в городах бур’яни

Важкі чорноземи родючі

Дощами зрідка кроплять тучі

З річок веселки воду п’ють

І страшно яблуні цвітуть.

 

Мати-Берегиня. Стали хуртовини наступати

Та й все довкола побивати:

Що перша хуртовина дома попалила,

А друга хуртовина у полі й у домі

Та хліб побила, а нічого в полі,

А нічого в домі та не залишила

Як тільки світ занурюється в ніч,

Я бачу безліч оченяток-свіч.

Дитячі очі дивляться на мене

Й благають тихо:» Порятуй нас, нене!»

До них тягну я руки, хочу їх обняти, та далі й далі їх відносить вітер клятий

Страшенний вітер болю і біди

Він посланий Чорнобилем в світи

Хворобу страшну у собі носити

І очі дітям назавжди гасити.

В безсиллі руки я ламаю

І в ніч іду, і в світі щось шукаю,

Щоб вітер той приборкати змогло,

Щоб зупинити чорний біль його.

Нехай весь світ до краю обійду

Та я знайду, знайду, знайду…

Жорстока ноче, о яка ти довга!

В тобі, як крик і мука, вість одна.

 

Ведучий І Найпершим, у кого зупинилось на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Миколайович Шашенок , який заступив тієї ночі на зміну. Його, опаленого і опроміненого, винесли на руках пожежники і лікарі, він встиг лише простогнати: «Там…Валера…» і втратив свідомість.

Більше вона до нього не поверталась. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою і пам’яттю.

Учень Коли біда Чорнобильська війнула

Коли упав наладчик неживим,

Був першим тут начальник караулу,

Володя Правик з воїнством своїм.

Дивлюсь в його лице –ось-ось розправить

Одну він зморшку між густенних брів

Чудовий хлопець, Володимир Правик,

З тих, чиє серце – гордість матерів.

 

Ведучий ІІ  В ту квітневу ніч начальником чергового пожежного караулу по охороні Чорнобильської АЕС був лейтенант Володимир Правик. Тому він першим ступив назустріч атомній біді. Ступив за бар’єр, за межу можливого, ступив туди, звідки звичайна людська доля бере новий початок – безсмертя. І стояв, доки вистачило сили. Він, як ніхто інший у ту хвилину розумів, що необхідно з точністю з’ясувати, що ж сталося. Якщо радіація, яка заскалила прибори, є лише разовий викид, то все не так трагічно. Але якщо реактор зруйнований, то треба, щоб про це дізналися ті, хто внизу. Володимир Правик мав у своїх руках всі права пожежника. Всі, крім одного,- не було у юного лейтенанта права на помилку.

Учень  Зойкнула Земля чаїним криком

• Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

• Йди, синочку, хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем

• Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

• Йди, коханий, хто ж коли не ти?

 

Ведучий І  Вогонь все лютував, не вщухав. Необхідно було з’ясувати всю ситуацію. У розвідку пішли лейтенант Володимир Правик і Віктор Кібенок. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Леонід Телятников. З неймовірним тріском палала величезна гребля покриття над машинним залом і допоміжним корпусом. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в’їдався в шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість із них загинули майже одразу.

 

Учень 1  Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю пркрили собою,

Як наші діди на війні

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам’ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

 

Учень 2 Лейтенанти – мужність і звитяга,

Від землі ви набирали сили…

Ще далеко десь до саркофага,

Та вогонь життя ви зупинили.

Першим важко. Ви були найперші

Із вогню та в полум’я шугнули,

Не до подвигів і не до звершень, ви ж собою людство заступили.

 

Учень 3 Безумство хоробрих – вогонь на вогонь:

Із полум’я серця, і вітер долонь.

Де подих і подвиг в єдине злились,

Як рідна земля і розбурхана вись.

 

Учень 3 Безумство хоробрих – життя за життя.

Щоб тільки лишилися мати й дитя

Не всі виживають, та житиме світ-

І спів материнства, і день-первоцвіт.

 

Учень 4 А думка людська пам’ятатиме вас.

А пам’ять людська повертатиме вас

Безумство хоробрих, де вічність і мить,

Де згасли для вас і життя і блакить.

 

Ведучий ІІ Героями, як відомо, не народжуються. Ними стають. У Чорнобилі не проходила лінія фронту і не свистіли кулі, але воїнами, героями були всі – пожежні і водії, межені затори і будівельники, медики і дозиметристи, енергетики і хіміки, солдати і офіцери. В атомні дні і ночі вони не думали про себе, вони думали, щоб врятувати нас.

Де зіркам потьмарить скорбота земна

Де нам, як набат, імена…імена…

(Виходять учні, тримаючи в руках свічки і вимовляють імена: Володимир Правик, Віктор Кібенок, Володимир Тищура, Микола Ващук, Василь Ігнатенко,Микола Тишенок…)

 

Учень Світ з посивілим житом

з цвітом і гроном калини,

з вічним дитячим сміхом

ще на вустах Батьківщини

світ – з лугами, лісами

з ріками і зорею, з чистими небесами

над скупаною землею…

і віддали все, що мали

життя – що одне в людини

вірю, що ви врятували долю моєї дитини.

 

Ведучий І Вони та багато інших закрили нас від лиха. Вічна пам’ять і слава, низькій уклін усім покійним нині від урятованого ними народу, від усього людства. Вшануймо їх хвилиною мовчання.

 

Ведучий ІІ Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофі сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.

( танок учнів)

Учень  Минуть десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей: тих кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих хто народився далеко від покривдженої землі.

 

Учень Кажуть, час лікує рани. Неправда!(разом). Нічого він не лікує просто біль відходить кудись глибоко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди  від цього не дітися…

 

Учень  Жадання людства – зупинити

Безодні атомної смерч

Ми ж сівачі, ми – сонця діти-

Спроможні зупинити смерть.

Учень. Спинити вибухи ракети-

Роззброїти віки і дні,

Щоб сонце мирної планети

У кожнім сходило вікні

Учень.  Щоб трави, колоски і віття

Вогнем не перетліли в прах,

Щоб грізне ядерне плахіття

Не спалахнуло по світах

Учень.  Щоб наша дума і дорога

Єднали глибину і вись,-

Вола чорнобильська пересторога:

-Людство, зупинись!

Учень.  Якщо ти віриш у майбутнє,

В його прийдешність, у життя,

Дзвони у дзвони, кричи людям. Бо більш не буде вороття.

Учень.   Віддай забуту свіжість травам,

Відмий від бруду всі хмарки,

Від реставруй нам синє небо

І дощ крізь сито проціди

Учень.   Зайожива вода Дніпрова,

Правічні височать дуби,

І хай полин, трава-чорнобиль

(Усі разом)  Не стане іменем біди.