2 лютого о 18:00Вебінар: Самооцінювання управлінських та освітніх процесів: нормативні орієнтири та особливості проведення

ЛРК №4 Гумористичні твори

Про матеріал
Мета: ознайомити учнів із основними штрихами біографій гумористів Тернопілля та їхніми творами; удосконалити вміння пояснювати ідею гумористичних творів, висловлювати власні судження щодо іронічного та критичного ставлення до життя; розвивати почуття гумору як основу духовного здоров’я людини; ви¬ховувати любов і повагу до літературної спадщини рідного краю.
Перегляд файлу

Предмет _______________________ Клас ___ Урок № ___  Дата___/___/___   

Прізвище вчителя  - Черній Іванна Анатоліївна

Тема уроку: ЛРК № 4. «Гумористи Тернопілля (Є. Дудар, А. Боб’юк,           В. Дячук, П. Сорока)»

Мета:  ознайомити учнів із основними штрихами біографій гумористів Тернопілля та їхніми творами; удосконалити вміння  пояснювати ідею гумористичних творів, висловлювати власні судження щодо іронічного та критичного ставлення до життя; розвивати почуття гумору як основу духовного здоров’я людини; ви­ховувати любов і повагу до літературної спадщини рідного краю.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання уроку: портрети  Є. Дудара, А. Боб’юка, В. Дячука, П. Сороки,  виставка їхніх творів, ілюстрації до них, презентація.

Методика та прийоми проведення уроку: бесіда, розповідь, «вільний мікрофон».

Епіграф уроку:

Сміх –це просто та прекрасно.

Не буває сміх невчасно.

Сміх –це казка,все можливо.

Щирий сміх –це чудо-диво!

Артишук Марія

 

 

 

План уроку:

  1. Організаційний момент.
  2. Робота над помилками, допущеними у відповідях на запитання.
  3. Перевірка домашнього завдання.
  4. Мотивація навчальної діяльності, оголошення теми та мети уроку.
  5. Актуалізація опорних знань.
  6. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.
  7. Підсумок уроку.
  8. Оцінювання учнів.
  9. Домашнє завдання.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Робота над помилками, допущеними у відповідях на запитання.

  1. Учитель оголошує результати контрольної роботи.
  2. Учитель називає кращі та гірші роботи.
  3. Учитель називає помилки, які найчастіше зустрічалися у роботах учнів.
  4. Учні записують у зошити дату, «Класна робота», «Робота над помилками».
  5. Далі колективно опрацьовують завдання контрольної роботи, знаходячи і виправляючи свої помилки.

ІІІ. Перевірка домашнього завдання.

ІV. Мотивація навчальної діяльності, оголошення теми та мети уроку.

  1. Психологічна настанова учнів на сприйняття нового навчального матеріалу.
  2. Опрацювання епіграфа уроку.

V. Актуалізація опорних знань.

Бесіда за питаннями.

Бесіда за питаннями:

  1. Що ми називаємо гумором? (Гумор – співчутливе, доброзичливе висміювання негативних явищ життя або вад людського характеру).
  2. Що таке іронія?
  3. Що таке сатира? (Сатира – різке висміювання суспільних вад).
  4. У чому полягає різниця між гумором та сатирою?
  5. Які жанри гумористичних творів ви знаєте?
  6. Який твір називається гуморескою? (Гумореска – невеликий за обсягом художній твір, у якому зображено комічні події та персонажі в смішному вигляді).
  7. Що таке байка? (Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків).
  8. Які особливості байки ви можете назвати? (Мораль, алегорія).
  9. Що таке співомовка? (Співомовка — короткий віршований ліро-епічний твір, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві).
  10. Що таке усмішка? (Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею).
  11. Що таке фейлетон? (Фейлетон — художньо-публіцистичний жанр літератури, в основі якого лежать реальні факти, зображені в сатиричному або гумористичному плані).
  12. Які з вивчених гумористичних творів вам найбільше сподобалися?

         VI. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

  1. Слово вчителя.

Про український народ ми кажемо: “народ-страдник”, “народ-борець”, “народ-трудівник” і “народ-співець”. Але є ще одна риса, яка допомагала долати труднощі, подвоювала сили, додавала оптимізму. Це іскрометний, самобутній, а подекуди і дошкульний гумор. Народ-гуморист черпав з жи­вотворної криниці дотепів та жартів наснагу і надію. Адже ліпше сміх, аніж загубленість, зневіра і відчай.

Рясніє іменами сподвижників мапа літературного Тернопілля. З когор­ти письменників і поетів вирізняється декілька постатей гумористів.

Сьогодні ми поговоримо про іскрометних сміхотворців нашого краю: Євгена Дударя, Петра Сороку, Василя Дячука, Андрія Боб’юка.

Після цього уроку ви зможете:

• розповідати про гумористів Тернопілля, їхнє життя і творчість;

• пояснювати основні думки гумористичних творів;

• ознайомитися із новими гумористичними жанрами;

• висловлювати власне ставлення до смішного, іронічного та критично­го ставлення до життя.

  1. Опрацювання нового теоретичного матеріалу у групах.

1. Учні об’єднуються у групи, повторюють правила роботи в групах, розподіляють ролі так, щоб у кожній групі були присутні “бібліограф”, “де­кламатор”, “критик”, учні, котрі готували до уроку індивідуальні домашні завдання, виготовляли колажі-проекти “Гумор у малюнках” за творами гу­мористів Тернопілля.

Індивідуальні завдання, що їх учні готували до уроку:

“Бібліографи”: зібрати і систематизувати відомості про життєвий шлях гумористів Тернопілля.

“Декламатори”: вибрати твори для обговорення на уроці, виразно їх прочитати.

“Критики”: обговорити прослухані твори, ставити запитання учням ін­ших груп щодо розуміння змісту та аналізу творів.

2. Учитель пропонує кожній групі обрати назву, яка б відображала суть їхнього проекту, наприклад:

• Веселим пером А. Боб’юка.

• “Я поціляю зло” (П. Сорока).

• На гумористичній хвилі Є. Дударя.

• “Гальба сміху” В. Дячука.

3. “Бібліографи” знайомлять з відомостями про життя гумористів; “де­кламатори” виразно читають гуморески; “критики” залучають до обгово­рення учасників інших груп, роблять висновки.

Учні презентують колажі-проекти “Гумор у малюнках”.

4. Протягом уроку школярі занотовують у зошити визначення нових жанрів, заповнюють таблицю.

Прізвище, ім’я

гумориста

Основні збірки

Твір, що найбіль­ше сподобався

Головна думка

твору

 

 

 

 

 

Виступ І групи. Веселим пером Андрія Боб’юка.

  1. Бібліограф 1.

Проблемне запитання:

— Чому А. Боб’юк був удостоєний саме премії Уласа Самчука?

Біографічна довідка.

Боб’юк Андрій Трохимович народився 8 грудня 1926 року в с. Мізюрин­ці Шумського району. Батько був малоземельним хліборобом, але завдяки спеціальностям бондаря, столяра, теслі сім’я не бідувала.

До школи пішов у рідному селі. Ось як про це згадує сам А. Боб’юк у тво­рі “Ямпільський шлях”: “Батько виточив на токарному станку з черешневого дерева цифри, а мама на ярмарку купила шкільну форму: сині штанці і такого ж кольору курточку аж з двома кишенями і блискучими ґудзиками. На до­дачу ще новенького «Букваря». Навчання в школі велося на польській мові, українська була лише як предмет п’ять годин на тиждень.” Вчився Андрійко в школі неохоче, але дуже любив читати. Швидко перечитав усі книжки в шкільній бібліотеці і записався в сільську. Семирічну освіту хлопець здобув у сусідньому селі Великі Загайці, середню – у Великих Дедеркалах, а вищі студії – в УПА.

Спершу у березні 1943 року вступив до юнацької секції ОУН “Юнаки”, а взимку – в сотню УПА “Південь”. Мав повстанський псевдонім “Кремінь”. Після розгрому сотні сотовий відкликав Андрія і сказав на прощання: “Ра­джу вам переходити на легальне становище. У сотні достатньо тих, хто уміє стріляти, але ніхто не напише вірша чи фейлетона. У вас талант”.

Отож Боб’юк почав кочове життя з області в область, з району в район, аж поки чекісти перестали ним цікавитися. Працював пекарем, лісорубом, сторожем, радистом-телеграфістом.

Писати почав ще у школі в жанрі сатири та гумору прозові та віршовані твори, що їх публікував у журналах: “Дніпро”, “Україна”, “Вітчизна”, “Пе­рець”, “Людина і світ”. 1969 р. вийшла перша збірка “Крізь осикову борону”, 1973 р. “Веселим пером”.

У 1991-1992 рр. було надруковано гумористичні збірки “Молоді перего­ни”, “Вавилонська вежа”, “Веселий букет”, “Усміх фортуни”, а також у трьох

випусках “Веселий ярмарок”. Крім гумору, А. Боб’юк написав ще дві п’єси: “Мої сусіди – диваки”, “Лісовики”, документальні повісті: “Ямпільський шлях”, “В шумських лісах”, “Яворенко”.

За внесок у розвиток української літератури А. Боб’юк удостоєний пре­мії імені Уласа Самчука.

  1. Учні І групи демонструють свій проект-колаж “Гумор у малюнках” за творчістю А. Бобюка.
  2. “Декламатори” читають гумореску “Колись виховували”.
  3. “Критики”:

— Чи можна назвати цю гумореску автобіографічною і чому?

— Які ваші враження від тодішньої педагогіки?

— Що засмучує автора?

  1. “Декламатори” читають гуморески “Ми – природолюби”, “Заявлєніє ди­ректору школи”.
  2. “Критики”:

— Яка основна думка кожної з гуморесок?

—Чому автора “Заявлєнія…” А. Боб’юк назвав Іваном Безродним?

— Що засуджує автор у своїх творах?

  1. ПІДСУМОК.

Творчість А. Боб’юка – живі картини народного гумору. Вони вирізняють­ся природністю, невимушеністю форми, мають виховне значення. А. Боб’юк не лише гострий сатирик і гуморист, що нещадно викриває прояви нечесності і зла в житті нашого суспільства, а й тонкий лірик, співець краси та чистих люд­ських почуттів.  Андрій Трохимович ніколи не жив для матеріальних статків, а головним вважав, коли в людини “гордість є і совість, любов і мрія, і мета”.

 

Виступ ІІ групи. Петро Сорока: “Я поціляю зло”.

  1. Бібліограф 2.

Проблемне запитання:

— Які слова П. Сороки могли б стати епіграфом до його творчості?

Біографічна довідка.

Сорока Петро Іванович народився 6 січня 1956 року в с. Грицівці на Збаражчині. Сам він про себе каже: “Я народився під зорями Стрільця, тож і судилося мені стріляти без кінця. Сатира – це мій вірний лук, а стріли – без­ліч кпин. Я поціляю зло і воно приречене на згин”.

П. Сорока закінчив Крем’янецьке медичне училище і Тернопільський педагогічний інститут. Працював у Збаразькій районній раді, зараз викла­дає на кафедрі української літератури Тернопільського національного пе­дагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Все своє життя автор вмістив в одне речення: “Я звідав терни, звідав сум, учився, писав, страждав, любив, горів, трудився, словом, жив”.

П. Сорока – автор сатиричних і гумористичних книг: “Секрет довго­ліття” (1989), “Сповідь сатирика” (1990), збірки віршів для малят “Горобці про літо мріють” (1990), лірики “Я так люблю”. Виступає в жанрі художньої критики.

2. Презентація проекту.

3. Словникова робота.

З’ясуйте значення слів “іронія” та “іронізми”.

Іронія – один із засобів гумору та сатири, прихована насмішка, коли про якесь явище чи особу мовиться в позитивному плані, а мається в думці про­1іронізм.

— Розкрийте значення 1іронізмів П. Сороки.

4. “Декламатори” виразно читають афоризми П. Сороки:

• Найчастіше застуда починається від вітру в голові.

• Найбільше набиває собі ціну той, кому гріш ціна.

• Жив на широку ногу – і зламав шию.

• Вийшов в люди з чорного ходу.

• Що тісніше думкам у голові, то вони тонші.

5. “Декламатори” виразно читають гумореску П. Сороки «Соловейкова пісня».

Соловейкова пісня

Соловейко якось в лісі

Збірочку уклав

З тих пісень, що солов’їсі

Все життя співав.

І з рукописом подався

Прямо в «Лісвидав».

— Будем, будем видавати, —

Крук йому сказав, —

Чув я всі твої концерти,

Є що пригадать.

Тільки спершу рецензенти

Мусять прочитать, —

...Довго правила Ворона

Тексти чарівні,

Вмерла пісня безборонна

Під пером її.

Горобець добив сердито,

Познущався й крук.

Лиш здали на п’яте літо

Щось тоненьке в друк.

Як побачив бідний автор

Збірочку оту,

Розірвалось серце в нього

Прямо на льоту.

Впав сердешний на розпутті,

Зойкнули гаї...

Ось чому так видаються

Рідко солов’ї.

  1. “Критики”:
  1. Що вирішив видати соловейко?
  2. Куди він подався?
  3. Хто мав надрукувати його пісні?
  4. Що трапилося з його творами, через скільки часу їх видали?
  5. Що сталося з соловейком?
  6. Кого автор критикує у творі?
  7. Яка тема та ідея твору?
  1. Підсумок.

Отже, П. Сорока – майстер гострого іронічного слова. Його іронізми – згустки емоцій, у яких прихована глибина і філософія бачення світу, влучне висміювання негативних явищ.

 

Виступ ІІІ групи. На гумористичній хвилі Євгена Дударя.

  1. Бібліограф 3.

Біографічна довідка.

Дудар Євген Михайлович народився 24 січня 1953 року в мальовничому селі Озерна Зборівського району. У 1962 році закінчив Львівський універ­ситет, працював у редакції хмельницької молодіжної газети, в журналі “Пе­рець”. Член спілки письменників України з 1973 р.

Автор збірок сатири та гумору “Прошу слова” (1967), “Вуглеводи і ві­ники” (1968), “Операція”, “Сліпе око” (1970), “Сусіди не дрімають” (1973), “Коза напрокат” (1974), “Дисертація” (1976), “Сеанс гіпнозу” (1978), “Ро­бінзон з індустріальної” (1981), “Профілактика совісті” (1981), “Директор без портфеля” (1985), “Анфас” (1987) та інших творів.

Є. Дудар – лауреат літературної премії імені Остапа Вишні.

2. “Декламатори” виразно читають гумореску Є. Дударя «Коза-Дереза».

КОЗА-ДЕРЕЗА

Жили собі дід та баба. І була у них Коза-Дереза. Відвели вони для неї у дворі красиве місце. Збудували для Кози-Дерези хатку.

От одного разу дід і каже найстаршому синові:

— Ми з бабою їдемо в гості. А ти приглянь за Козою-Дерезою. Щоб вона наїджена була, напоєна. По двору нагулялася. Поїхали дід з бабою.
Найстарший син приніс Козі-Дерезі і їсти, і пити. Потім відпустив її на тподвір’я, щоб вона погуляла. Приходять дід із бабою увечері. Дід і питає:

— Кізонько, моя мила,  Чи ти їла, чи ти пила?

А Коза-Дереза:

— Ні, дідусю. Нема у мене що їсти й що пити. Треба тобі сина пожурити... Он у

кози Маньки, що в сусідньому дворі, зовсім не те...

Дід розсердився і вигнав сина із дому. Знову йдуть дід із бабою в гості. Каже дід середульшому синові:

— Випусти козу пасти у двір. Ще й заготуй у хлівчику для неї їсти й пити... Так і зробив син. Випустив Козу-Дерезу у двір пастися. А у хлівці заготовив для неї і травички, і капусти, і навіть кілька батонів поклав.

Повернулися дід із бабою. Дід і питає козу:

— Кізонько, моя мила,  Чи ти їла, чи ти пила?..

А Коза-Дереза:

— Ні, дідусю! Нема у мене що їсти, нема що пити... А у Кози Маньки, що у

сусідньому дворі, все є..

Вигнав дід і середульшого сина. Та знову в гості зібрався з бабою. Найменшому синові каже:

— Поведеш козу пасти до лісу. Дивись, щоб вона добре наїлася і напилася. І в

хлівчику у неї щоб було чисто й тепло... Вчинив син так, як батько велів. Старався Козі-Дерезі догодити. Прийшов дід та й знову Козу-Дерезу питає:

— Кізонько моя мила, Чи ти їла, чи ти пила?

А Коза-Дереза:

— Ні, дідусю. Нема у мене, що їсти, нема, що пити. А у кози Маньки...

Ще більше дід розсердився. Вигнав і наймолодшого сина.

Перевдягнувся. Сам Козу-Дерезу пасти погнав. Сам її напував. Сам для неї усе до хлівця зносив. А під вечір знову перевдягнувся. І козу питає:

— Кізонько моя мила,  Чи ти їла, чи ти пила?

А Коза-Дереза:

— Ні, дідусю. Нема у мене що їсти, нема, що пити... Он у сусідньому дворі живе коза Манька...

Дід не витерпів. Узяв березового віника. Та козу уздовж хребта трісь, трісь:

— Геть! Мало тобі у мене, біжи до сусіда!..

І вигнав Козу-Дерезу із двору. Прийшла Коза-Дереза під сусідні ворота:
— М-е-е, пусти мене! Я у твого поганого сусіда жила, мене там голодом морили. Пити не давали. Гуляти не пускали... Глянув сусід на Козу-Дерезу. Шерсть на ній блискуча. Від жиру у неї боки розпирає. І сказав:
— Йди світ за очі. Нехай тебе вовки деруть. Нехай тебе гієни з’їдають! Брехнею

світ пройдеш, але назад не вернешся...

3. “Критики”:

  1. Що вам нагадала ця гумореска?
  2. Чому козі ніхто не міг вгодити?
  3. Що трапилося з козою?
  4. Чого навчає нас ця гумореска?

4. Підсумок.

Гуморески Є. Дударя вирізняються радше не милою усмішкою, а го­стрим пекучим сміхом, нищівною іронією. Вони торкаються проблем суспільства, спонукають задуматися над чим ми сміємося і в ім’я чого.

 

Виступ IV групи. “Гальба сміху” Василя Дячука.

  1. Бібліограф 4.

Біографічна довідка.

Дячук Василь Єфремович народився 24 квітня 1944 р. в с. Кримно Старовижівського району Волинської області в селянській сім’ї.

По закінченню місцевої десятирічки працював на Володимир-Во-линському цукровому заводі, на Київському мотоциклетному, на будовах, у колгоспі. Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Викладав українську мову та літературу в школах Волинської області, а з 1976 року працював учителем української мови і літератури Верещаківської школи на Лановеччині. Окрім лірики, Василь Дячук – добрий сіяч веселого і дотепного гумору. За висловом свого земляка А. Боб’юка, В. Дячук писав “...не ради гонорарів чи марнослав’я, а за потребою душі, природним обдаруванням і покликом серця”.

У 1996 році побачила світ його “Гальба сміху” – скромна книжечка, в якій було трохи більше півсотні сторінок. Але скільки в ній іскрометного гумору, яке вболівання за людей, бажання зробити їх кращими.

  1. Презентація колажу-проекту.
  2. “Декламатори” читають гуморески В. Дячука.

На екзамен

На екзамен йде студент

І звіряє “шпори”:

“Справа Ейлера запхнув,

Зліва – Піфагора.

Різні леми й теореми –

В кишені нагрудні.

А у внутрішні – оті

Формули марудні.

Що то джинси розпирає?

Мудрий Лобачевський.

А під лівою п’ятою –

Пані Ковалевські.

Під пахвою на резинці –

Постулати строгі.

Тут, – за голову схопився, –

Тут… нема нічого”.

Грамотні

Запитав онук Василько

У діда Назара:

— Коли краще лікували,

В давнину чи зараз?

— Колись були неграмотні

Лікарі, Васильку,

Бо годину оглядали

І писали – хвильку.

Тепер вони набагато

Стали грамотніші,

Бо хвилину оглядають,

А годину – пишуть!

Гальба сміху

Годі нидіти! Пора

Вдарить в землю лихом!

Гальба сміху – з пліч гора,

Упивайтесь сміхом!

Хе-хе! Ха-ха! –

Добре діло!

Отож не стидайтесь,

За пупи беріться сміло,

По траві качайтесь,

Так ушкварте, щоб з біди

Й тіні не осталось!

Спом’яніть своїх дідів,

Що листа писали!

Що таке атшоп?

Гнат Лукич до свого класу

Тільки-но ввійшов,

Вже малий Івась питає:

“Що таке атшоп?”

“Гм… Нове… Пориюсь-взнаю…

Все переверну…

Неможливо всього знати…

Взнаю – поясню…”

Десь пройшло, напевно, з тиждень.

Вчитель входить в клас.

“Що таке атшоп, дізнались?” –

Знов пита Івась.

“Ой, Івасю! Ну й мороку

Ти мені встругнув!

Словників, мабуть, із сотню

Я перевернув.

Врешті-решт звернувсь до вчених,

Тож скажи мені,

Де ти бачив оте слово?

Бо не знають, ні!”

“На скляних поштових дверях

Я його знайшов.

Там, як входиш, пише: пошта,

А зайдеш – атшоп!”

  1. “Критики”:
  1. Які гуморески вам найбільше сподобалися? Чому?
  2. Звідки черпає автор свої сюжети? Обґрунтуйте свою думку.
  3. Які вади людей засуджує автор у своїх гуморесках? Поясніть на при­кладі почутих творів.
  4. Яка головна думка прочитаних гуморесок?
  5. Підсумок.

У творах В. Дячука відчувається прагнення автора відобразити своїх героїв ніби у дзеркалі, силою поетичного слова і сміху зробити їх до­брішими, розумнішими, ліпшими.

  1. Підсумок уроку.
  1. Слово вчителя.

Життєствердний гумор сміхотворців нашого краю здається невичерп­ним своєю дотепністю, ласкавою усмішкою, гострим сатиричним словом. Твори       П. Сороки, А. Боб’юка, Є Дударя, В. Дячука несуть людям радість, заряджають їх енергією, оптимізмом, благородними почуттями, ідеями.

  1. Вільний мікрофон: «На сьогоднішньому уроці я…».
  1. Оцінювання учнів.

Відзначення досягнень учнів в оволодінні темою уроку, їхнього ставлення до роботи на уроці; аналіз здібностей, що сформувалися під час вивчення теми; окреслення перспектив подальшої навчальної діяльності.

  1. Домашнє завдання.
  1. Намалювати ілюстрацію до гуморески, яка найбільше сподобалася (за бажанням).

 

Виступ І групи. Веселим пером Андрія Боб’юка.

Біографічна довідка. Боб’юк Андрій Трохимович народився 8 грудня 1926 року в с. Мізюрин­ці Шумського району. Батько був малоземельним хліборобом, але завдяки спеціальностям бондаря, столяра, теслі сім’я не бідувала.

До школи пішов у рідному селі. Ось як про це згадує сам А. Боб’юк у тво­рі “Ямпільський шлях”: “Батько виточив на токарному станку з черешневого дерева цифри, а мама на ярмарку купила шкільну форму: сині штанці і такого ж кольору курточку аж з двома кишенями і блискучими ґудзиками. На до­дачу ще новенького «Букваря». Навчання в школі велося на польській мові, українська була лише як предмет п’ять годин на тиждень.” Вчився Андрійко в школі неохоче, але дуже любив читати. Швидко перечитав усі книжки в шкільній бібліотеці і записався в сільську. Семирічну освіту хлопець здобув у сусідньому селі Великі Загайці, середню – у Великих Дедеркалах, а вищі студії – в УПА.

Спершу у березні 1943 року вступив до юнацької секції ОУН “Юнаки”, а взимку – в сотню УПА “Південь”. Мав повстанський псевдонім “Кремінь”. Після розгрому сотні сотовий відкликав Андрія і сказав на прощання: “Ра­джу вам переходити на легальне становище. У сотні достатньо тих, хто уміє стріляти, але ніхто не напише вірша чи фейлетона. У вас талант”.

Отож Боб’юк почав кочове життя з області в область, з району в район, аж поки чекісти перестали ним цікавитися. Працював пекарем, лісорубом, сторожем, радистом-телеграфістом.

Писати почав ще у школі в жанрі сатири та гумору прозові та віршовані твори, що їх публікував у журналах: “Дніпро”, “Україна”, “Вітчизна”, “Пе­рець”, “Людина і світ”. 1969 р. вийшла перша збірка “Крізь осикову борону”, 1973 р. “Веселим пером”.

У 1991-1992 рр. було надруковано гумористичні збірки “Молоді перего­ни”, “Вавилонська вежа”, “Веселий букет”, “Усміх фортуни”, а також у трьох

випусках “Веселий ярмарок”. Крім гумору, А. Боб’юк написав ще дві п’єси: “Мої сусіди – диваки”, “Лісовики”, документальні повісті: “Ямпільський шлях”, “В шумських лісах”, “Яворенко”.

За внесок у розвиток української літератури А. Боб’юк удостоєний пре­мії імені Уласа Самчука.

Виступ ІІ групи. Петро Сорока: “Я поціляю зло”.

 

Біографічна довідка. Сорока Петро Іванович народився 6 січня 1956 року в с. Грицівці на Збаражчині. Сам він про себе каже: “Я народився під зорями Стрільця, тож і судилося мені стріляти без кінця. Сатира – це мій вірний лук, а стріли – без­ліч кпин. Я поціляю зло і воно приречене на згин”.

П. Сорока закінчив Крем’янецьке медичне училище і Тернопільський педагогічний інститут. Працював у Збаразькій районній раді, зараз викла­дає на кафедрі української літератури Тернопільського національного пе­дагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Все своє життя автор вмістив в одне речення: “Я звідав терни, звідав сум, учився, писав, страждав, любив, горів, трудився, словом, жив”.

П. Сорока – автор сатиричних і гумористичних книг: “Секрет довго­ліття” (1989), “Сповідь сатирика” (1990), збірки віршів для малят “Горобці про літо мріють” (1990), лірики “Я так люблю”. Виступає в жанрі художньої критики.

 

Соловейкова пісня

Соловейко якось в лісі

Збірочку уклав

З тих пісень, що солов’їсі

Все життя співав.

І з рукописом подався

Прямо в «Лісвидав».

— Будем, будем видавати, —

Крук йому сказав, —

Чув я всі твої концерти,

Є що пригадать.

Тільки спершу рецензенти

Мусять прочитать, —

...Довго правила Ворона

Тексти чарівні,

Вмерла пісня безборонна

Під пером її.

Горобець добив сердито,

Познущався й крук.

Лиш здали на п’яте літо

Щось тоненьке в друк.

Як побачив бідний автор

Збірочку оту,

Розірвалось серце в нього

Прямо на льоту.

Впав сердешний на розпутті,

Зойкнули гаї...

Ось чому так видаються

Рідко солов’ї.

 

Виступ ІІІ групи. На гумористичній хвилі Євгена Дударя.

 

Біографічна довідка. Дудар Євген Михайлович народився 24 січня 1953 року в мальовничому селі Озерна Зборівського району. У 1962 році закінчив Львівський універ­ситет, працював у редакції хмельницької молодіжної газети, в журналі “Пе­рець”. Член спілки письменників України з 1973 р.

Автор збірок сатири та гумору “Прошу слова” (1967), “Вуглеводи і ві­ники” (1968), “Операція”, “Сліпе око” (1970), “Сусіди не дрімають” (1973), “Коза напрокат” (1974), “Дисертація” (1976), “Сеанс гіпнозу” (1978), “Ро­бінзон з індустріальної” (1981), “Профілактика совісті” (1981), “Директор без портфеля” (1985), “Анфас” (1987) та інших творів.

Є. Дудар – лауреат літературної премії імені Остапа Вишні.

КОЗА-ДЕРЕЗА

Жили собі дід та баба. І була у них Коза-Дереза. Відвели вони для неї у дворі красиве місце. Збудували для Кози-Дерези хатку.

От одного разу дід і каже найстаршому синові:

— Ми з бабою їдемо в гості. А ти приглянь за Козою-Дерезою. Щоб вона наїджена була, напоєна. По двору нагулялася. Поїхали дід з бабою. Найстарший син приніс Козі-Дерезі і їсти, і пити. Потім відпустив її на тподвір’я, щоб вона погуляла. Приходять дід із бабою увечері. Дід і питає:

— Кізонько, моя мила,  Чи ти їла, чи ти пила?

А Коза-Дереза:

— Ні, дідусю. Нема у мене що їсти й що пити. Треба тобі сина пожурити... Он у

кози Маньки, що в сусідньому дворі, зовсім не те...

Дід розсердився і вигнав сина із дому. Знову йдуть дід із бабою в гості. Каже дід середульшому синові:

— Випусти козу пасти у двір. Ще й заготуй у хлівчику для неї їсти й пити... Так і зробив син. Випустив Козу-Дерезу у двір пастися. А у хлівці заготовив для неї і травички, і капусти, і навіть кілька батонів поклав.

Повернулися дід із бабою. Дід і питає козу:

— Кізонько, моя мила,  Чи ти їла, чи ти пила?..

А Коза-Дереза:

— Ні, дідусю! Нема у мене що їсти, нема що пити... А у Кози Маньки, що у

сусідньому дворі, все є..

Вигнав дід і середульшого сина. Та знову в гості зібрався з бабою. Найменшому синові каже:

— Поведеш козу пасти до лісу. Дивись, щоб вона добре наїлася і напилася. І в

хлівчику у неї щоб було чисто й тепло... Вчинив син так, як батько велів. Старався Козі-Дерезі догодити. Прийшов дід та й знову Козу-Дерезу питає:

— Кізонько моя мила, Чи ти їла, чи ти пила?

А Коза-Дереза:

— Ні, дідусю. Нема у мене, що їсти, нема, що пити. А у кози Маньки...

Ще більше дід розсердився. Вигнав і наймолодшого сина.

Перевдягнувся. Сам Козу-Дерезу пасти погнав. Сам її напував. Сам для неї усе до хлівця зносив. А під вечір знову перевдягнувся. І козу питає:

— Кізонько моя мила,  Чи ти їла, чи ти пила?

А Коза-Дереза:

— Ні, дідусю. Нема у мене що їсти, нема, що пити... Он у сусідньому дворі живе коза Манька...

Дід не витерпів. Узяв березового віника. Та козу уздовж хребта трісь, трісь:

— Геть! Мало тобі у мене, біжи до сусіда!..

І вигнав Козу-Дерезу із двору. Прийшла Коза-Дереза під сусідні ворота:
— М-е-е, пусти мене! Я у твого поганого сусіда жила, мене там голодом морили. Пити не давали. Гуляти не пускали... Глянув сусід на Козу-Дерезу. Шерсть на ній блискуча. Від жиру у неї боки розпирає. І сказав:

— Йди світ за очі. Нехай тебе вовки деруть. Нехай тебе гієни з’їдають! Брехнею

світ пройдеш, але назад не вернешся...

 

Виступ IV групи. “Гальба сміху” Василя Дячука

 

Біографічна довідка. Дячук Василь Єфремович народився 24 квітня 1944 р. в с. Кримно Старовижівського району Волинської області в селянській сім’ї.

По закінченню місцевої десятирічки працював на Володимир-Во-линському цукровому заводі, на Київському мотоциклетному, на будовах, у колгоспі. Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Викладав українську мову та літературу в школах Волинської області, а з 1976 року працював учителем української мови і літератури Верещаківської школи на Лановеччині. Окрім лірики, Василь Дячук – добрий сіяч веселого і дотепного гумору. За висловом свого земляка А. Боб’юка, В. Дячук писав “...не ради гонорарів чи марнослав’я, а за потребою душі, природним обдаруванням і покликом серця”.

У 1996 році побачила світ його “Гальба сміху” – скромна книжечка, в якій було трохи більше півсотні сторінок. Але скільки в ній іскрометного гумору, яке вболівання за людей, бажання зробити їх кращими.

На екзамен

На екзамен йде студент

І звіряє “шпори”:

“Справа Ейлера запхнув,

Зліва – Піфагора.

Різні леми й теореми –

В кишені нагрудні.

А у внутрішні – оті

Формули марудні.

Що то джинси розпирає?

Мудрий Лобачевський.

А під лівою п’ятою –

Пані Ковалевські.

Під пахвою на резинці –

Постулати строгі.

Тут, – за голову схопився, –

Тут… нема нічого?


Грамотні

Запитав онук Василько

У діда Назара:

— Коли краще лікували,

В давнину чи зараз?

— Колись були неграмотні

Лікарі, Васильку,

Бо годину оглядали

І писали – хвильку.

Тепер вони набагато

Стали грамотніші,

Бо хвилину оглядають,

А годину – пишуть!

 

Гальба сміху

Годі нидіти! Пора

Вдарить в землю лихом!

Гальба сміху – з пліч гора,

Упивайтесь сміхом!

Хе-хе! Ха-ха! –

Добре діло!

Отож не стидайтесь,

За пупи беріться сміло,

По траві качайтесь,

Так ушкварте, щоб з біди

Й тіні не осталось!

Спом’яніть своїх дідів,

Що листа писали!

 

 

Що таке атшоп?

Гнат Лукич до свого класу

Тільки-но ввійшов,

Вже малий Івась питає:

“Що таке атшоп?”

“Гм… Нове… Пориюсь-взнаю…

Все переверну…

Неможливо всього знати…

Взнаю – поясню…”

Десь пройшло, напевно, з тиждень.

Вчитель входить в клас.

“Що таке атшоп, дізнались?” –

Знов пита Івась.

“Ой, Івасю! Ну й мороку

Ти мені встругнув!

Словників, мабуть, із сотню

Я перевернув.

Врешті-решт звернувсь до вчених,

Тож скажи мені,

Де ти бачив оте слово?

Бо не знають, ні!”

“На скляних поштових дверях

Я його знайшов.

Там, як входиш, пише: пошта,

А зайдеш – атшоп!”


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пов’язане зображення

 

ЄВГЕН ДУДАР

(Народився 1933 року)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Результат пошуку зображень за запитом "петро сорока"

 

 

ПЕТРО СОРОКА

(Народився 1956 року)

 

docx
Додано
19 травня 2020
Переглядів
493
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку