ЛРК № 4 Марія Пригара Побратими, Козаки- вірші про історичне минуле (Криворіжжя)

Про матеріал

ЛРК № 4 Марія Пригара Побратими, Козаки- вірші про історичне минуле (Криворіжжя). Матеріал у форматі ПДФ. Стане у нагоді під час дистанційного навчання під час уроку літератури рідного краю.

Перегляд файлу

Більше п’ятидесяти років творчого життя віддала письменниця Марія Аркадіївна Пригара літературній творчості для дітей. Її поетична та прозова спадщина стала класичним надбанням української дитячої літератури. Різноманітний та значний доробок письменниці і досі користується незмінною увагою юних читачів. Так склалась доля, що жити Марії Аркадіївні довелося у багатьох місцях, не завжди у достатках, але з самого малечку у праці.

МАРІЯ АРКАДІЇВНА ПРИГАРА НАРОДИЛАСЯ 20 ЛЮТОГО 1908

РОКУ В МОСКВІ У РОДИНІ СЛУЖБОВЦЯ. ЗГОДОМ БАТЬКИ ПЕРЕЇХАЛИ ДО КРИВОРІЖЖЯ, ДЕ МАЛЕНЬКА НЕПОСИДЮЧА ДІВЧИНКА НАСОЛОДЖУВАЛАСЬ ЧАРАМИ СТЕПУ, ЗАЛЮБКИ БІГАЛА ПОНАД ОЗЕРОМ ДО ШКОЛИ, ЗАХОПЛЮВАЛАСЬ МИЛОЗВУЧНІСТЮ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ, ПОЕЗІЄЮ УКРАЇНСЬКИХ ДУМ, ЯКІ НАВЧИВ ЛЮБИТИ БАТЬКО. ЧЕРЕЗ ДЕЯКИЙ ЧАС СІМ’Я ПЕРЕЇХАЛА В КИЇВ, А ПОТІМ — У БІЛУ ЦЕРКВУ. НЕ РАЗ ДОВОДИЛОСЬ ТЕРПІТИ ЗЛИГОДНІ, ВИКОНУВАТИ РОБОТУ НЕ ПО ЛІТАХ: ПІДВОДИТИ ПРИЗЬБУ, МАЗАТИ ХАТУ, ПОРЯДКУВАТИ В НІЙ, ХОЧ МАЛІЙ ГОСПОДАРОЧЦІ І РОГАЧА ВТРИМАТИ В РУКАХ БУЛО ВАЖКО.

Дуже рано Марійка почала сама складати вірші, у школі навіть виконувала деякі домашні завдання у віршованій формі. Як згадувала відома українська письменниця Оксана Іваненко, якось Марія написала віршами реферат з природознавства. Весь клас слухав з величезним задоволенням, особливо всім сподобалася кінцівка:

А мені, як реферату господині,

Треба дати дві великі стиглі дині.

Справжня література ввійшла в життя Марії Аркадіївни в Одесі, куди вона переїхала шістнадцятирічної дівчиною. Тому, коли постала проблема вибору професії, спочатку думала бути медиком, як мати, але переважила любов до поезії. М. Пригара стала студенткою Одеського інституту народної освіти. Восени 1924 року в місцевій газеті з’явився її перший вірш «Повстанець».

Перші книжки для дітей вийшли 1929 року. Це «Весна на селі» та «Дитячий садок». Десятки книжок Марії Пригари виховували в кількох поколіннях українських дітей любов до батьківщини, її історії й природи. Це й пейзажні поезії «Ми любим сонце і весну», і «Місто чудес», і особливо такі історичні казки й повісті, як «Козак Голота» (1966), «Михайлик — джура козацький», «Як три брати з Азова тікали», «Маруся Богуславка», «Тече Дніпро в синє море» та інші.

ПЛІДНО ПРАЦЮВАЛА МАРІЯ ПРИГАРА У ЦАРИНІ ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ, ПЕРЕВАЖНО З ПОЛЬСЬКОЇ, ЯКОЮ ПИСЬМЕННИЦЯ ВОЛОДІЛА ДОСКОНАЛО. ЇЇ ПЕРУ НАЛЕЖАТЬ УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ РОМАНУ «ФАРАОН» Б. ПРУСТА, ПОЕМИ М. НЕКРАСОВА «КОМУ НА РУСІ ЖИТИ ДОБРЕ?», РОМАНІВ ТА ПОВІСТЕЙ ВАНДИ ВАСИЛЕВСЬКОЇ «ВОГНІ НА БОЛОТАХ», «РАЙДУГА», «ПРОСТО ЛЮБОВ». «КІМНАТА НА ГОРИЩІ», «ПІСНЯ НАД ВОДАМИ», РОМАНІВ В. РЕЙМОНТА «СЕЛЯНИ», ЕЛІЗИ ОЖЕШКО «ХАМ», ЄЖИ ПУТРАМЕН ТА «РОЗДОРІЖЖЯ».

ПІШЛА З ЖИТТЯ МАРІЯ АРКАДІЇВНА ПРИГАРА 8 ВЕРЕСНЯ 1983 РОКУ. НА КИЇВСЬКОМУ БУДИНКУ, ЩО НА ВУЛИЦІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО, НА ЗНАК ВШАНУВАННЯ ЇЇ ПАМ’ЯТІ ВСТАНОВЛЕНО МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ.

Побратими

Ой Махмуде, чорний, бородатий! Ти, либонь, на розум небагатий: Між невільниками ходиш стиха, А не бачиш коло себе лиха.

Бо не чуть тобі, як опівночі Веслярі приковані шепочуть.

Що один із них — козак із Січі,

А другий — Іван — козак із Дону. Вже Івану смерть глядить у вічі:

Не втекти, не вирватись додому!

Ледве руки зводить він закуті,

До кісток сирицею обдерті: — Побратиме,— шепотить Васюті,— Хай хоч ти врятуєшся від смерті!

Я ключа ховаю у лахманах:

Відірвав у турчина од в'язки.

Одмикай, як здужаєш, кайдани Та проси, козаче, в моря ласки!

Може, ще й поп'єш з Дніпра водиці,

А мені уже не пити з Дону...— Вщухли в хмарах білі блискавиці, Щось у хвилю хлюпнуло солону.

Чому авторка назвала поезію «Побратими»? Хто такі побратими?

Які почуття викликало у вас читання поезії?

Де знаходяться козаки і чому?

Дайте власну оцінку вчинкові Івана.

Чому саме так вирішив долю Васюти козак? Як би ви діяли в такій ситуації.

Виразно прочитайте ІІ частину поезії «Побратими» («Ой повійте, вітри низовії»).

Що об’єднує частини вірша «Побратими»?

ОЙ ПОВІЙТЕ, ВІТРИ НИЗОВІЇ

Ой повійте, вітри низовії, Угамуйте в морі чорториї!

Степовії вітри та дніпрові, Поможіть доплисти козакові! Ще ж він, молод, в світі не нажився, Ще братів залишив у неволі! Сивий місяць з-поміж хмар пробився, Ходять хвилі, наче вівці в полі.

Йдуть і йдуть отари звідусюди:

Ані ліку в морі їм, ні впину.

Козакові забивають груди, Підкидають в морі, мов билину. Він уже насилу воду горне, Кожну мить чека собі загину.

Коли бачить — щось навпроти чорне: То принесло море деревину.

Ухопивсь — полегшало на серці, А ще смерть стоїть перед очима. На одчай козак із морем б'ється, Спомина свойого побратима.

То не гуси налетіли в плавні,

Не лебідки білі заячали — То човнами козаки преславні

З синього дніпрового лиману Чути — чайки жалібно кигичуть: У широке море випливали. Щось у морі мріється на всонні. Вже ген-ген залишився Враз байдак за хвилею полинув,

Уже й хвиля хвилю перебила. Веслярі ударили щосили.

За човнами плескоту не чути, Підпливли, побачили: людина!

Тільки весла зводяться, мов крила. Десятьма руками підхопили.

Кошовий в поході отаманить, Не питали, зразу догадались:

Козакам гукає на помості: «Це ж утік з неволі, неборака!»

— Струсонем за бороду султана! Козаку в кайданах не стогналось, У Царгород завітаєм в гості! А отут не витримав — заплакав. Там гуляйте, братчики, до рана: Ворухнув закляклими руками, Хоч і трон з короною виносьте! Де від пут лишились чорні рани.