Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати, 

Хрущі над вишнями гудуть, 

Плугатарі з плугами йдуть, 

Співають ідучи дівчата, 

А матері вечерять ждуть.

Сем'я вечеря коло хати,  Вечірня зіронька встає. 

Дочка вечерять подає, 

А мати хоче научати,  Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати  Маленьких діточок своїх;  Сама заснула коло їх.  Затихло все, тілько дівчата  Та соловейко не затих.

 -Ти хлопцем був убогим

І пас чужі ягнята

А домом твоїм була  Мала селянська хата.

Вчитель:

Тарас дуже любив своє рідне село. Свою стареньку хатину, криту соломою, великий сад коло хати, а в долині, за садом тихий дзюркотливий струмок.

Тече вода з-під явора

Тече вода з-під явора  Яром на долину.  Пишається над водою  Червона калина. 

Пишається калинонька, 

Явор молодіє,  А кругом їх верболози  Й лози зеленіють.

 Тече вода із-за гаю  Та попід горою.  Хлюпощуться качаточка  Помеж осокою. 

А качечка випливає 

З качуром за ними,  Ловить ряску, розмовляє  З дітками своїми.

Пісня « Зацвіла в долині»

Вчитель:

Тарас дуже любив українську природу. Все, що тішило йому душу, що боліло йому, він відображав у своїх перших малюнках, а згодом - у віршах. Часто ховався малий Тарас в бур’янах і малював.

Дивлюся, аж світає

 Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї Сонце зострічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють, Меж ярами над ставами Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа, Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається Дрібною росою.

Пісня « Зоре, моя вечірняя» 

Вчитель :

Тарас Шевченко відтворював не лише картини природи, а перш за все – тяжке життя селян. Він особливо прихильно ставився до дитини – сироти ... Бо й сам зазнав цієї гіркої долі.

Важко жилося бідним людям. Всі вони ходили на панщину і дітей з собою брали, тяжко працювали, часто хворіли, помирали. А діти зіставались сиротами…

Тарас Шевченко завжди страждав, коли бачив поневірянням самотніх дітлахів і хотів, щоб вони мали хоч трошки щастя. А для цього потрібно було тепле, привітне слово з боку дорослих. Саме й присвячено вірш

На Великдень, на соломі

 На Великдень, на соломі Против сонця, діти

Грались собі крашанками

Та й стали хвалитись

Обновами. Тому к святкам З лиштвою пошили

Сорочечку. А тій стьожку, Тій стрічку купили.

Кому шапочку смушеву,

Чобітки шкапові,

Кому свитку. Одна тільки

Сидить без обнови

Сиріточка, рученята Сховавши в рукава.

— Мені мати купувала.

— Мені батько справив. — А мені хрещена мати Лиштву вишивала.

— А я в попа обідала,—

Сирітка сказала.

Вчитель:

Багато горя і злигоднів зазнав Тарас. Мама часто хворіла і коли Тарасові було 9 років – померла. Після матері матері залишився тато і ще 5 сестричок і братів. Не було кому доглядати за дітьми. Батько одружився в друге з удовою, яка мала своїх дітей. Особливо ненавиділа Тараса. З болем згадує поет роки свого дитинства.

Там матір добрую мою,

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Вчитель:

Коли Тарасові минуло 11 літ, він втратив свою останню опору - батька. Коли батько помирав, то казав пророчі слова: ‘Тарс буде неабиякою людино – або вийде з нього щось дуже добре, або велике ледащо… ’

Сценка

Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе, давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть малюєш. От виростеш і будеш малярем.Еге ж?

Тарасик: Еге ж, малярем.

Оксана: І розмалюєш нашу хату?

Тарасик: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. ;;Ні, я не ледащо! Я буду, буду таки малярем!

Оксана: Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята!

Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий - вони ж питочки хочуть!

Вчитель:

Як тільки поховали батька, зібрав Тарас речі у свою торбинку каламар, перо та крейду і пішов по шляхах шукати собі долю. І почала доля його гнати, як мачуха…

Давно те діялось

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя-дяка, Гарненько вкраду п'ятака —

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге — та й куплю Паперу аркуш.

І зроблю Маленьку книжечку.

Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу.

Та й списую Сковороду

Або «Три царіє со дари»

Та сам собі у бур'яні,

Щоб не почув хто, не побачив,

Виспівую та плачу.

І довелося знов мені

На старість з віршами ховатись, Мережать книжечки, співати І плакати у бур'яні.

І тяжко плакать.

Вчитель:

Був Тарас і пастухом, і погоничем, і ким він тільки  не був, і чого тільки не робив! Але ж йому хотілося бути малярем! Все, що бачив, хотілось змалювати. І ось дали Тараса служити козачком до пана Енгельгарда. Там і виявилось великий талант Шевченка. Захоплення малювання дорого коштувало Тарасові. Він був змушений займатись улюбленою справою таємно від пана. Коли пан бачив, що тарас малює., то його улюбленою, то його жорстоко карали. Але ніяка кара не могла його зламати. Поміщик Енгельгард бачив,що з природного дару  Шевченка можна мати велику вигоду, мати власного художника, і тому віддав Тараса вчитися малярству в Петербурзі. Там Шевченко вчився малювати у найкращих художників того часу.

            І ось зараз подивимся декілька малюнків, картин художника.

Вчитель:

Тарас Шевченко дуже любив, наш народ, рідну землю, хотів кращого життя для українських людей та й усіх людей світу. Тому боровся проти царя й панів. Через декілька років Шевченка заарештували і вислали з України. Але й там він малював і писав вірші.

                                                Пісня про Тараса  

Вчитель:

Тарас Григорович Шевченко мав красивий голос, знав багато народних пісень і дуже гарно співав. І сам грав на скрипці і кобзі. А ви знаєте як називаються люди, які грали на кобзі?

Так називається книжка Т.Г.Шевченка ‘Кобзар’, де зібрано дуже багато віршів поета. У кожного з вам в дома, напевно, є така книжка.

-А зараз ми послухаємо пісню про кобзаря.

                                 Пісня «На розпутті кобзар сидить»

Не стихне, не стихне ніколи,

Не поляже у вигаслу тінь Твій, Тарасе, нескорений голос

В серці вдячних тобі поколінь.

Вчитель:

Шевченко писав правдиво, щиро, чесно. Він був справжнім співцем нашої знедоленої України. Його думи, його пісні ніколи не забуде український народ. І в нашому місті люди вшановують пам’ять Кобзару. У нас є вулиця, яка носить ім’я Шевченка, є пам’ятник Шевченку.

                                    Шевченко заповів…

Як і заповів поет, його поховано над Дніпром, на високій горі, яку в народі називають Тарасовою.

                        Вірш «На могилі Т.Г.Шевченка»

Шевченко дивиться на нас

З гори Чернечої, з  могили.

У нашій країні, в радісні дні 

Шевченкова пісня живе на землі.

                                    У спільному колі,

                                    У вільній сім’ї

                                   Ми славу тобі співаєм,                                    Кобзарю, тобі.

                                   Здійснили мрії:

                                   Щаслива є мати

                                   І син на землі,                                    І пам'ять народу,                                    І шана тобі. 

Ми тебе не забудем, Тарасе!

9 березня 1861 року Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

 (На картках слова під номерами, діти стають по-порядку, одна дитина читає) Т.Шевченко залишив нам заповіт: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Учениця.   

 Я, маленька українка,

Дев’ять років маю,

Про Тараса Шевченка Вже багато знаю.

Він – дитя з-під стріхи,

Він – в подертій свиті,

Він здобув нам славу, Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре,та не загине. Наш Тарас Шевченко – 

Сонце України.

(Звучить пісня «Бандуристе,  орле сизий»)

Вчитель:  Щиро любив Т.Шевченко рідну землю, природу України. Давайте сплетемо віночок пам’яті для Т.Г.Шевченка.

                Вінок пам’яті Т.Г.Шевченку

(Учні заготовляють каркас-коло з листочками, квітами.  Прив’язують стрічки.)

Вчитель.

Діти,  покладіть руки долонькою догори, усі інші подякуйте їм, приклавши свої долоні до їхньої.

 А тепер підведемо підсумок нашої плідної праці.  Користуючись наведеними зразками, висловіть свою думку: 

Мені цікаво було дізнатися про… …Т.Г.Шевченка. 

Я обов’язково прочитаю в додатковій літературі  про……

Батькам удома розповім про…… Хочу вивчити…. 

А де ж ви можете використати те, про що сьогодні дізналися? 

На закінчення свята в пам'ять невмирущого Кобзаря послухаємо запис пісні 

«Реве та стогне Дніпр широкий».