Міністерство освіти і науки України

Департамент науки й освіти Харківської облдержадміністрації Харківське територіальне відділення МАН України

 

Віділення літературознавства,  

фольклористики  

та мистецтвознавства

Секція: світова література

 

ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБРАЗУ АЛХІМІКА  В РОМАНІ-ПРИТЧІ ПАУЛО КОЕЛЬО «АЛХІМІК»

 

 

Роботу виконала:

Бондарева Анастасія Віталіївна, учениця 10-А класу  

Харківської загальноосвітньої школи I-IIIст. №164

Харківської міської ради Харківської області  

 

Науковий керівник:

Карачарова Ольга Вікторівна,

учитель російської мови та зарубіжної літератури  

Харківської загальноосвітньої школи I-IIIст. №164

 

 

Харків – 2021

                                 

 

 

Харківська обласна мала академія наук

Анотація

  Бондарева Анастасія Віталіївна,  

учениця 10-А класу  

Харківської загальноосвітньої школи l-lIIст. N°164

 Харківської міської ради Харківської області

 

Науковий керівник: Карачарова Ольга Bікторівна, учитель російської мови  та зарубіжної літератури  Харківської загальноосвітньої школи l-Illст. N°164 Харківської міської ради Харківської області

 

 

Художні особливості образу Алхіміка в романі-притчі Пауло Коельо «Алхімік»

 

 

Дослідницьку роботу присвячено аналізу образу героя роману-притчі «Алхімік».  

Досліджено основні аспекти образу та висвітлено факти, які мають на меті доведення теорії герметичного образу як складової алхімії. Розкрито специфіку функціонування Алхіміка с головним героєм твору. Акцентовано увагу на дослідженні основних подій та дій героїв.  

Проаналізовано літературно-критичні роботи з цієї теми, в яких розглядаються найважливіші питання роману та створення автобіографічного сюжету.

Досліджено місце та значення письменника Пауло Коельо в усьому світі, аналіз його творчості, а також власне бачення основних питань сюжету, розкриття людських проблем та цінностей.

Проаналізовано творчий доробок письменника. Висвітлено його головну ідею щодо написання роману-притчі «Алхімік».

Ключові слова: постмодернізм, алхімія, смарагдова скрижаль, герметизм, Душа

Світу, психологія, теософія, герменевтика, наратив, інтертекстуальність, дидактика ЗМІСТ

 

ВСТУП .............................................................. Ошибка! Закладка не определена.

1.1. Роман «Алхімік» в науковому осмисленні....................................................... 10

1.2. «Герметичний корпус» Гермеса Трисмегіста як базова філософія алхімії...... 15

Висновки до розділу 1............................................................................................ 21

 

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ОБРАЗУ АЛХІМІКА ЯК ПРООБРАЗ АВТОРА ТВОРУ

ПАУЛО КОЕЛЬО «АЛХІМІК» ............................................................................... 23

2.1. Основні сюжетні характеристики образу Алхіміка  ................................... 23

    2.2. Образ Алхіміка як автобіографічний образ автора ..................................... 27

 Висновки до розділу 2 ......................................................................................... 32

ВИСНОВКИ ............................................................................................................... 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................................. 38

ДОДАТКИ .................................................................................................................. 40

1

 

 

 

ВСТУП

 

До творчої спадщини видатного бразильского письменника, філософа, драматурга та поета Пауло Коельо (Paulo Coelho; 24.08.1947) належать як романи, коментовані антології, так і збірники коротких притч. У творчому доробку Пауло Коельо 16 опублікованих книжок, а саме: «Щоденник мага» (1987), «Алхімік» (1988), «Брида» (1990), «Валькірії» (1992), «Мактуб» (1994), «Біля річки Ріо П’єдра сіла я і заплакала…» (1994), «П’ята гора» (1996), «Книга Воїна Світу» (1997), «Любовні листи пророка» (1997), «Вероніка вирішила померти» (1998), «Диявол і сеньйорита Прим» (2000), «Батьки (2001), сини та дідусі», «Одинадцять хвилин» (2003), «Заїр» (2005), «Відьма з Портобелло» (2007), «Переможець залишається один» (2008), «Алеф» (2011), «Подібно річці» (2012) , «Манускрипт, який знайшли в Акко»,  «Адюльтер» (2014) , «Хіппі». 

Пауло Коельо щорічно отримував за свої твори нагороди, премії та титули: 1995-Prix Lectrices d'Elle (Франція); 1996-Knight of Arts and Letters (Франція), Flaiano International Award (Італія), Super Grinzane Cavour Book Award (Італія); 1997фіналіст "International IMPAC Literary Award (Ірландія); 1998-Comendador de Ordem do Rio Branco (Бразилія); 1999-«Crystal Award» світового економічного форуму (World Economic Forum), Golden Medal of Galicia (Испания), Chevalier de L'Ordre national de la Legion d'honneur (Франция); 2000-Crystal Mirror Award (Польша), фіналист «International IMPAC Literary Award» (Ірландія); 2001-XXIII Premio Internazionale Fregene (Італія), Бамбі (Bambi Award, Німеччина);  2002-Club of Budapest Planetary Arts Award 2002 (Германія), Best Fiction Corine  

International Award 2002 за роман «Алхімік» (Німеччина); 2004-Nielsen Gold Book Award за роман «Алхімік» (Великобританія), Ex Libris Award за роман «Одиннадцять хвилин» (Сербія); 2005-Goldene Feder Award (Германия), The Budapest Prize (Угорщина); 2006-irectGroup International Author Award (Германия).

Premio Álava en el Corazón (Іспанія); 2007-Distinction of Honour from the City of Odense/Hans Christian Andersen Award (Данія) [7].

Особливе місце у творчості П. Коельо займає роман «Алхімік» (порт. Alquimista; 1988), адже цей твір у формі роману-казки містить в собі етичні, естетичні, культурологічні та філософські погляди автора, відображає його внутрішній стан та погляди на сучасність. Серед науковців, що вивчали роман «Алхімік», варто виділити Х. Аріаса, який вважає, що «філософія книг Пауло Коельо є самобутньою, бо твори Коельо наповнені езотерикою, магією, що базується на жіночій частині душі – аніми, яка схована в кожній людині» [16]. Айхельбергер у своїй книзі «Алхімія «Алхіміка»» намагається пояснити великий успіх маленької книги Пауло Коельо в усьому світі, вважає, що «стародавня притча, яка лежить в основі твору, є ключем для розв’язання символів, знаків та метафор, доводить, що алхімія стає інструментом перетворення мрії наших сновидінь на реальність, з погляду  П. Коельо, цей процес і є "магією"». Бразильський письменник Фернандо Гомес де Морайс вважає, що «джерелом творчості Пауло Коельо є автобіографія». Умберто Еко, італійський учений і письменник, має скептичне ставлення до образної системи твору «Алхімік» П. Коельо, доводить парадоксальність, що межує з абсурдом в образах роману-притчі.

Відомий російський науковець Ф. Над’ярних, досліджуючи феномен творчості П. Коельо за романами «Щоденник мага» та «Алхімік», акцентує на тому, що ці твори яскраво відображають духовні пошуки та ініціації автора [7]. Російський дослідник М. Огарьов різко засуджує Пауло Коельо за знецінення текстів Священного Писання, у яких письменник нібито знаходить «філософію Своєї Долі», і в такий спосіб популяризує її серед недосвідчених читачів [6]. . Російська письменниця І. Медведєва розглядає роман «Алхімік» крізь призму філософії людини і світу, де основою цієї концепції вбачає «реалізацію власних бажань». Такий підхід автора до художнього відтворення дійсності письменниця вважає хибним, пропонуючи альтернативу з даоської традиції, що базується на універсальних принципах Шоу-Дао [5]. Російські письменники А. Смирнова,

Б. Ширянов, Д. Биков, визначають роман «Алхімік» у контексті масової літератури, схильні до думки, що його популярність базується винятково на кон’юктурі твору та не має великого художнього значення, без всякого натяку на гру розуму [23].

В. Зотова приділила велику увагу імпліцитному дослідженню у творі «Алхімік», проводячи паралелі з творами А. Сент-Екзюпері, Р. Баха, Е. Хемінгуея, А. Борхеса, Г. Маркеса, М. Павича. У свою чергу О. Бульвінська доводить, що роман-притча «Алхімік» є постмодерністським, пов’язує його з твором Річарда Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон» [1].  П. Данилюк розробила символіко-міфологічний сенс роману-притчі «Алхімік» Пауло Коельо. Дослідниця роману В. Форсюк приділяє велику увагу феномену цього твору, доводить, що з’єднання між собою різних філософій і релігій відчиняють двері для читачів різних релігій та конфесій, популяризуючи творчість П. Коельйо в усьому світі. На переконання І. Рада, романпритча «Алхімік» виходить за межі постмодернізму. На підтвердження своєї думки науковець вказує на автобіографічність твору з натяком повчання від автора, який постає перед читачем «гуру», «вчителем».

Отже, у різноаспектних дослідженнях роману Пауло Коельо «Алхімік» велика увага приділяється проблемі інтерпретації тексту та значенню семіотики (наука про знаки) П. Коельо, менша – жанровій приналежності та культурологічному аспекту роману. Важливо вказати на той факт, що більшість науковців вважають, що образи роману неможливо розглядати у відмежуванні філософської концепції письменника, проте цей метод залишається ще не розробленим у літературознавстві, а система образів героїв твору малодослідженою. Не випадковим є те, що головний герой роману Сантьяго – алюзія на образ старого рибалки Ернеста Хемінгуея «Старий і море». Сантьяго, як і біблійний блудний син, мандрує світом, щоб знайти скарб, якого він так жадав. Цей факт вказує на те, що образ головного героя є постмодерністським. Образ можна пов’язати з Біблією, індійськими, грецькими міфами. «Через відмежованість від громади та постійних мандрів на чабана дивилися як на чаклуна. За давньою іудейською традицією, Бог-пастир, Земляпасовисько, а люди-вівці, що їх доглядав і охороняв Бог. Ці постмодерністські символи відсилають нас до різних релігійних традицій: християнської, індуїської, даоської» [12]. В основі алхімії покладено філософію герменевтики. Тож актуальність нашої роботи зумовлена малодослідженністю системи образів героїв роману «Алхмік», їх ролі у висвітленні філософської концепції твору.  

Мета роботи – визначити образ головного героя як автобіографічний образ автора й образ алхіміка як головного практика філософії «герметичного корпусу», довести, що його знання і є ключем до декодування філософії «Душі Світу».  

 Для реалізації вказаної теми передбачається розв’язання таких завдань:

1.     Проаналізувати вітчизняні та зарубіжні критичні праці за поданим романом, узагальнити їх результати;

2.     Дослідити основні положення філософії Гермеса Трисмегіста як базової для ідейних пошуків героїв;

3.     Розглянути головні характеристики образу Сантьяго як головного образу роману;

4.     Розглянути головні характеристики образу алхіміка як ключ для пізнання

«філософського каменю» в романі;

5.     Визначити функції образу Сантьяго як «блудного сина» у сюжеті роману;

6.     Довести, що алхімік є джерелом «таємних знань», які складають основу філософії Гермеса Трисмегіста.

Об’єкт дослідження – роман П. Коельо «Алхімік».

Предметом дослідження є філософія Гермеса Трисмегіста, утілена в образі «алхімічної людини».  

Наукова новизна результатів роботи зумовлена спробою першого системного аналізу окремих образів крізь призму філософської концепції автора, в основу якої покладено «герметичний образ» в загальній системі образів П. Коельо «Алхімік».  

 У роботі використано такі методи дослідження: структурно-семіотичний метод для аналізу бінарних опозицій тексту роману, їх ролі у системі образів твору; інтертекстуальний – для дослідження перекодувань тексту, аналізу його зв’язків з іншими подібними текстами; метод літературної герменевтики – для осмислення подвійного коду роману. Для формування науково-методологічної бази було використано праці таких теоретиків: К. Богуцького (філософія Гермеса Трисмегиста) [5], Р. Грейвза (грецька міфологія) [6], Л. Лукумського [4] (вискокий герметизм), М. Маковського (словник міфологічних символів) [12], А. Неміровського (міфи Еллади та Египту) [11], К.Юнг (колективне несвідоме).

Практичне значення роботи: матеріал може бути використаний у підготовці уроків з історії світової літуратури ХХ століття, зокрема під час вивчення тем «Постмодернізм. П. Коельо "Алхімік"».  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ РОМАНУ «АЛХІМІК»

 

1.1.Роман «Алхімік» в науковому осмисленні

Пауло Коельо – усесвітньо відомий бразильський письменник, його творчість – складне та багатогранне явище сучасного світового літературного процесу другої половини ХХ століття. Автора вважають найпопулярнішим і найвідомішим серед сучасних письменників, називаючи «алхіміком слова». «Тривала ейфорія, що охопила друковані видання всіх континентів, як і мільйони людей, справно підтримується захопливими рецензіями й апологетичними статтями, які, проте, відчутно розбавлені нападами та зневажливими відгуками, іноді навмисно зневажливими, іноді і різкими, зокрема – з боку деяких авторитетних теоретиків літератури» [22; с.10].  

До його творчого доробку входять більше 20 робіт, 4 з яких вважаються перлинами його творчої спадщини («Алхімік» (1988), «П’ята Гора» (1996), «Заїр» (2005), «Відьма з Портобелло» (2006)). Ці романи об’єднанні історією пошуків героїв свого місця в житті, у творах автор висвітлює власну думку стосовно постмодернізму, семіотики, гностицизму, інтерпретації тексту. Досліджуючи роман П. Коельо «Алхімік», науковці часто намагаються провести паралелі між філософською концепцією автора і романом.  

На основі досліджень видатних літературознавців Ж. Женетт, В. Шмідта, Ліотар, Дерріда, Фоккема, Р. Барта, М. Бахтіна, У. Еко, що досліджували тему текст, підтекст, наративні стратегії тексту, після аналізу роман П. Коельо «Алхімік», «визначено зв'язок між текстовими та підтекстовими рівнями роману: досліджено одновалентність та амбівалентність названих рівнів, складові наративних стратегій і, висвітлено періоди розвитку наративної теорії».

Досліджуваний твір має велике дидактичне значення, оскільки є не лише філософським продуктом чи комерційною підробкою притчі, але транслює і повчальне значення, що криється поміж рядками. «Науковці вважають письменника яскравим представником постмодерністської традиції, адже в романі «Алхімік» чітко простежуються постмодерністські принципи» [12]. Ознаками постмодерну в романі «Алхімік» вважаємо: 

•        жанр роману-притчі, в основу якого покладено іудейський фольклор «Скарб будинку 1645»;

•        символізм, що відображає духовні пошуки і внутрішні протиріччя суспільства;  

•        гра з масовою літературою; 

•        використання прийому подвійного кодування (за оболонкою казки-притчі приховано роман, що має тверде філософське підґрунтя); 

•        «мутація» жанру, часу, простору, поєднання істини різних людей, націй, культур, релігій та філософій;

•        звернення до міфології (запозичення сюжету); 

•        притчовий характер, насиченість афоризмами, висловами відомих людей, прислів’ями та приказками, релігійними оповідями;

•        ризоматичність сюжету.  

У своїй книзі В. Айхельбергер доводить силу значення притчі на людську свідомість через наукові роботи Дж.Кембелла, найвідомішого антрополога ХХ століття, який у дослідженнях міфів, підтверджує гіпотезу К. Юнга про те, що «міфи, легенди та притчі, які мають силу просвітляти людські розуми, черпають цю силу з глибин колективного несвідомого, що має приналежність усім людям та не залежить від епохи, культури та рас, тим самим доводячи несвідоме бажання людей – пошук істини» [15, с.10-11]. Хуан Аріас – друг П. Коельо, публіцист і журналіст, який у формі інтерв’ю написав чудову книгу про життя, філософію та мудрий світогляд письменника Пауло Коельо. У книзі розкривається дивовижна біографія автора, що змусить будь-якого скептика взяти в руки твори П. Коельо. Він дає настанову, говорячи про «могутній потенціал кожної людини, що базується на мудрості, духовності та творчій енергії, це цеглини  для розкриття свого Власного Шляху, щоб досягнути омріяного, треба тільки слідувати духовним законам, які покладено в основу сюжету творів автора» [16]. Фернандо Гомес де Морайс, бразильський письменник-біограф, державний діяч, який написав біографії відомих людей, а у своїй книзі «Маг» він детально досліджує біографію та філософію життя П. Коельо, зауважуючи на тому, що його життєвий шлях є прекрасним посібником для самовдосконалення. Називає Пауло Коельо магом, бо «магія автора полягає у можливості змусити повірити у тонкий світ усе населення землі». Видатний письменник, професор, теоретик У. Еко в інтерв’ю німецькому журналу «Focus» (№7, лютий 2000), висловлюючись про роман «Алхімік», називає його арабською чи перською легендою, яку свого часу використав Борхес як сюжет для одного зі своїх оповідань, вважає, що «роман абсолютно не вписується в сучасну «книжкову» культуру, і змученому постмодернізмом читачеві це, очевидно, подобається (бестселер №1 у 29 країнах, з 1998 р. входить до першої десятки найпопулярніших у світі книг). Крутих інтелектуалів чекає крутий облом» [4], вважає У.Еко, доводячи абсурдність того, що вчений англієць не може пізнати Світової Душі та Філософського каменю, а іспанський пастух, відкриваючи для себе Світову Душу може «записати постулати на грані смарагда», пояснивши це тим, що в П.Коельо і У.Еко різні філософські погляди і що творчість Пауло Коельйо призначена для тих, хто «вірить», а Умберто Еко є скептиком та у своїх творах усі духовні постулати, релігії піддає сарказму, доводячи, що «постмодернізм – це там, де Бог помер».  

У статті «Мифология тождества Пауло Коэльо» М.Над’ярних доводить, що феномен Коельо пов’язаний із його біографією, «історія життя автора виявляється чітко міфологізованою, вона проявляється в реальному житті через ініціаційний сценарій як послідовність метаморфоз та авантюр, що перекладається з початку на його твір «Щоденник мага», де він є автобіографом, пізніше був написаний роман «Алхімік» у формі казки-притчі «1000 і одна ніч»» [7]. М.Огарьов у праці «Откровения от «Алхимика»» різко засуджує філософію «слідування Своїй Долі», вважаючи, що «були обезцінені тексти Священного Писання у казці-притчі «Алхімік»». Автор наголошує, що казка-притча «Алхімік» не має ані художніх, ані філософських досягнень, доводячи, що Своя Доля в інтерпретації Коельо дуже узагальнена та потребує конотацій, пояснень, а в тому вигляді як викладено філософію, що є базовою філософією герменевтики, вірити в неї та наслідувати її може тільки двадцятирічна людина, у якої ще немає свого власного життєвого досвіду [6]. Літературознавець Медвєдєва І. у книзі «Вершник на спині вітру, або про що не сказав «Алхімік»» розглядає думку про філософію роману «Алхімік» як концепцію досягнення реалізації своєї Долі, що вважається єдиною дійсною метою людини. Під поняттям «реалізація Долі» вбачається досягнення власних бажань. Оскільки сама науковиця не вважає це істиною, то пропонує наблизитися до розуміння іншої філософії давнього тайного клану «Спокійні» або «Безсмертні», які називали «Їзду на спині вітру» або «Велике Мистецтво Життя», що базується на універсальних принципах Шоу-Дао. Відома російська телеведуча, есеїст, сценарист, режисер, літературний критик Смирнова А. в інтерв’ю про творчість П.Коельо доводила, що «успіх, популярність автора полягає в його «философских выворачивающих идиомах, без намека на игру ума», та у використанні масонських знаків у його книгах» [12]. Російський письменник  Ширянов Б. (Кирило Воробйов) висловив свою думку про популярність книг Пауло Коельо, взявши до прикладу роман-притчу «Алхімік», де доводить, що популярність цього твору пояснюється винятково кон’юктурою. «Алхімік» – «это растянутая на двести страниц маленькая ветхозаветная причта, в оригинале состоящая из двух абзацов» [13]. Б. Ширянов вважає, що стилізація творів у дусі Коельо була використана в книгах Анхеля де Куатьє [14]. Письменник Биков Д. дуже низько оцінював літературні твори Коельо. Так, у поезії «Коельо едет» автор зображає головного героя П. Коельо, що говорить від власного імені:  

«Но я посредственность такая, что это знаю даже сам! Ужели обкурилась дури на это время вся страна? Ведь всей моей литературе в базарный день пятак цена! Слова пустые, разум птичий, идеи девственно пусты…» [15].

В. Зотова вважає, що у романі П. Коельо «Алхімік» імпліцитно оприявлюються думки А. Сент-Екзюпері, Е. Хемінгуея, А. Борхеса, Г. Маркеса, М. Павича та багатьох інших. «Герої цих творів – філософи, які намагаються віднайти Істину, встановити зв’язок між мікро- та макрокосмосом людини, де Істина – Любов. Любов – це сила, яка трансформує та вдосконалює Світову Душу». О. Бульвінська у праці «Ти бачиш, хід віків – то наче притча…», жанр філософської притчі Р. Баха та П. Коельо» доводить, що ці твори належать до жанру філософської притчі, а «Алхімік» є постмодерністським твором, якому «притаманна «мутація» жанрів, часу, іноді й простору, поєднання істин, часом полярно протилежних, багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій. Тому «Алхімік» розривається між жанрами. Оскільки не були виділені елементи оповідання, пригодницького роману, мемуарів, апокрифів, алхімічних і філософських трактатів, біблійних текстів, нарису, міфу – усе одно твір визначали як роман-притчу» [1]. П. Данилюк у науковій роботі дослідила символіко-міфологічний сенс повісті-притчі Коельо «Алхімік», а також простежила життєвий і творчий шлях автора, з’ясувала символічність роману-притчі «Алхімік», зробила спробу з’ясувати типологічні подібності у творах А. Екзюпері і П. Коельо. В.Форсюк у статті «Алхімія життя П. Коельо. Постмодернізм в 11 класі», розкриває феномен масової культури у творчості письменника, акцентуючи на тому, що «читачі різної релігійної та національної належності визнають його провідним прозаїком нашого часу, вважаючи, що саме філософське підґрунтя, ідеї і сюжети його книжок зачіпають тонкі струни в душах мільйонів людей, які шукають власний шлях, аби збагнути сенс життя. Саме можливість бути духовним Вчителем для своїх читачів зробила Пауло Коельо найавторитетнішим письменником нового століття». І. Рада у своєму дослідженні намагалася охарактеризувати особливості художнього стилю П. Коельйо, а саме, чи можна відносити творчість автора до постмодернізму, доводячи, що «творчість письменника виходить за межі постмодернізму, адже

П. Коельо прокладає читачам шлях у майбутнє, невідоме, перетворюючись на «духовного наставника», «гуру»» [13]. Крім того, художньому стилю автора характерна автобіографічність, тому науковець вважає, що у дослідженнях треба звертатися до біографії письменника.  

 

1.2.«Герметичний корпус» Гермеса Трисмегіста як базова філософія алхімії

 

Гермес Трисмегіст вважається автором теософського вчення (герметизму). Особистіть Гермеса Трисмегіста є легендарною і тому, деякі дослідники [5:5] взагалі ставлять під сумнів факт його існування, вважаючи, що твори автора скоріше за все написані в різний час та різними людьми. Але міфічність філософа тільки посилює увагу науковців до його праць [5].

 «Герметичний корпус» – це сукупність релігійно-філософських трактатів. Корпус складається з таких робіт: «Пемандр», «Вселенська мова», «Священна мова Гермеса Тричі найвеличнішого», «Кубок, або Єдність», «Про те, що Бог невидимий і в той же час в найвищому ступені очевидний», «Про те, що Благо існує тільки в Богові одному, і ніде більше », «Про те, що найбільше зло для людей є незнання Бога», «Про те, що жодна з істот не гине, і оманою є те, що люди називають зміни руйнуванням і смертю», «Про мислення і про відчуття», «Ключ», «Розум до Гермеса», «Про загальний Розум», «Таємна проповідь на горі», «Здоров’я душі», «Дефініції», «Позатілесне “Lo incorporeo”», «Про заворушення тіл, що сковують душу» [45]. Ці герметичні твори мають певних дійових осіб, через діалог яких і відтворюється філософське вчення Гермеса Трисмегіста:

1)    сам Гермес Трисмегіст, який виступає головним учасником майже всіх діалогів; походження цього образу бере початок від єгипетського бога Тота, який є покровителем науки магії та мистецтва; у грецькій міфологічній традиції цей бог ототожнюється з посланцем богів Гермесом [5:12];

2)    Асклепій Імуфет – старший учень Гермеса (синтез єгипетського бога медицини, красномовства, астрології Імхотепа та грецького бога лікування Асклепія) [4:12];

3)    Тат – син (можливо, духовний син) Гермеса Трисмегіста [5:12];

4)    Аммон (Амон) – цар і послідовник Гермеса Трисмегіста; це ім’я за етимологією сходить до імені єгипетського бога Амун (Амон-Ра), який ототожнюється з вітром, повітряними і космічними елементами. У грецькій міфологічній традиції Аммон ототожнюється із Зевсом [5:12], [12: 50];

5)    Поймандер – абсолютний Розум Гермеса Трисмегіста і одночасно Розум Бога Отця, з яким спілкується Гермес в однойменному трактаті корпусу [5:12];

6)    Агатодемон – добрий дух, який є розумом людини; також виступає як учитель самого Гермеса Трисмегіста [5:12];

7)    Ісіда і Гор: Ісіда, учениця Гермеса Трисмегіста (учениця або дочка бога Тота), єгипетська богиня жіночності та родючості, яку можна ототожнити з грецькою Деметрою; Гор, згідно з єгипетьською міфологією, є сином Ісіди, він – бог сонця і неба [5:12];

8)    Мом – у грецькій міфології бог глузування, лихослів’я і дурості [5:13].

Таким чином стає очевидним, що Гермес Трисмегіст бере за основу єгипетську та грецьку теогонію та космогонію з метою вибудувати певну концепцію світоустрою. Окрім цього, у тексті творів присутні риси релігій та вчень, які формуються як окремі релігійно-культурні явища значно пізніше: буддизм (учення про метапсихоз), кабала (осмислення творця і творіння, ролі і цілей творця, природи людини), християнство: «Тат, проси спочатку Господа й Отця, Одного, з якого вийшло Єдине; щоб Він був до тебе прихильний, і щоб ти міг думкою своєю осягнути Бога, Який настільки великий, що досить буде, аби хоч один з Його променів освітив твою думку» . Утім основою герметизму, на відміну від усіх релігій, є знання (гнозис), а не певні емоційні стани людини (сліпа віра, страх, ейфорія). Згідно з «Герметичним корпусом», Бог – це уособлення вищого розуму, у кожній людині є божественне начало (розум), і найважливішим її завданням є пізнавати цей світ умоглядним способом, а в результаті досягти найвищого просвітлення і пізнати Бога. Виконавши таким чином своє життєвє завдання, людська душа заслуговує на право злитися з вищим розумом (абсолютом), від якого усе живе і бере свій початок, тобто «<…> у результаті виходить, що благочестя тотожне знанню Бога, а зло – незнанню про нього» [5:13].  

З визначенням  Е.Варшавського: «Алхімія – загальна назва існуючих в різних культурах систем трансформації як фізичних предметів (в першу чергу металів) або людського організму, так і духовного» [2]. Алхімія є багатовимірним соціокультурним феноменом, що поєднує в собі найрізноманітніші прояви творчої діяльності людини. Завдяки надзвичайно виразній, всеохоплюючій та актуальній символіці образно-уявний вимір феномена алхімії має вагому соціальну значущість. Метою алхіміків у всіх культурах є здійснення якісних змін всередині живого або неживого предмета, його «переродження» і перехід «на новий рівень». Декартів учень Мельбранш доводить, що «Існує два види алхімії: перший – зовнішня алхімія, вона займається отриманням золота та вивченням окультної сутності речовин і хімічних реакції; другий – внутрішня алхімія, цей вид вивчає трансмутацію духу, досягнення абсолютного здоров'я за допомогою певних вправ. Саме Гермес Трисмегіст став основоположником алхімії і створив Смарагдову скрижаль, у якій міститься головна ідея алхімії»  [21]. 

Цю скрижаль описують, як прямокутну таблицю із зеленого матеріалу, імовірно смарагд, на якій викарбувані різні символи і написи (рис.1.1). Текст являє собою надзвичайно стисле формулювання основних навчань герметичної філософії, своєрідний герметичний «символ віри». За однією з поширених версій тлумачення «Смарагдової скрижалі», на ній записаний рецепт алхімічної Великої Роботи, тобто рецепт отримання філософського каменю. Метою створення скрижалі було, поперше, те, аби за допомогою герметичних тлумачень віднайти еліксир безсмертя.

По-друге, розкриття секрету споконвічної речовини та її трансмутацій.  

Легенда свідчить, що Смарагдова скрижаль була знайдена в IV столітті до нашої ери Олександром Македонським в могилі Гермеса, похованого єгипетськими жерцями у Великій Піраміді Гізи.

Є відомості, що «в 12 столітті скрижаль перевів на латинську мову іспанець Хьюго Сантала, який був відомим у ті роки перекладачем з арабської. Латинський текст скрижалі відомий ще в Середні століття (рис.1.2). Уперше скрижаль була опублікована в 1541 р. в трактаті «Про алхімії» Chrysogonus’а Polydorus’а [1], і цей латинський текст багато разів видавався» [3, с. 2]. Наводимо зразки Смарагдової скрижалі:

1.       Істинно – без будь-якої брехні, достовірно і у вищій ступені істинно.

2.       Те, що знаходиться внизу, відповідає тому, що перебуває вгорі; і те, що перебуває вгорі, відповідає тому, що знаходиться внизу, аби здійснити чудеса єдиної речі.

3.       І так всі речі походять від Одного за допомогою Єдиного: так всі речі походять від цієї однієї сутності через пристосування.

4.       Батько її є Сонце, мати її є Місяць. Вітер її в своєму череві носив. Годувальниця її є Земля.

5.       Сутність ця – батько всілякої досконалості у всьому Всесвіті.

6.       Сила її залишається цілісною, коли вона перетворюється в землю.

7.       Ти відокремиш землю від вогню, тонке від грубого ніжно, з великим мистецтвом.

8.       Ця сутність виходить із землі до неба і знову сходить на землю, сприймаючи силу вищих і нижчих (областей світу). Так ти знаходиш славу всього світу. Тому від тебе відійде всяка тьма.

9.       Ця сутність є сила всіх сил, бо вона переможе будь-яку тонку річ і проникне у всяку тверду річ.

10.   Так створений світ.

11.   Звідси виникнуть всякі пристосування, спосіб яких такий (як викладено вище).

12.   Тому я названий Тричівеличним, бо володію трьома частинами вселенської Філософії.

13.   Повно й те, що я сказав про роботу Сонця. (Смарагдові скрижалі у перекладі К.Богуцького)

Репліка «Те, що внизу, аналогічно тому, що вгорі», означає, що потрібно досягти єдності й усвідомити: усе, що відбувається на одному рівні реальності (фізичному, емоційному та психічному), відбувається і на всіх інших рівнях.

Отож, Смарагдова скрижаль заклала основу алхімії. Виходячи з постулатів скрижалі, розуміємо, усі речі складаються з чотирьох елементів: вогню, повітря, землі та води. Завдяки філософському каменю співвідношення елементів можна змінити, а одні речовини перетворити на інші. За таким методом можна перетворити неблагородні метали в дорогоцінні, змінити себе та досягти найвищого рівня розвитку [3].

Найглибші і гранично систематизовані тлумачення на цю тему можна знайти в працях В. Шмакова, Е. Блаватської, Реріхів. Видатний доктор і спірітуаліст ХХ століттяМоррис Дореаль (Morris Doreal, 1902—1963), створив книгу «Смарагдові скрижалі Тота Атланта», у якій розкрив тему найвпливовішої писемної реліквії алхімії, яка стала основою для великої кількості окультних знань.

На початку XX століття швейцарський психолог Карл Юнг (мовою оригіналу) припустив, що алхімічна філософія являла собою «протопсихологію», націлену на досягнення індивідом індивідуації або спроби духовного розвитку [10], яка досягається, зокрема, в результаті Великої Роботи [11][12]. Алхімія також «вмістила в себе» ідеї гностицизму, які формально до початку епохи Відродження перебували в забутті [14]. Теорія Юнга була підтримана іншими дослідниками, зокрема С. Хеллер, В. Пагель, М. Франц та іншими. 

Для подальшого аналізу варто з’ясувати значення поняття «психологія» (від грецького (psyche) – душа, дух; logos – вчення) – наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення якої знаходимо в цих явищах. На думку Зінченко В., «психічне – філософська категорія, що відбиває явища як людського, так і тваринного, навіть рослинного світу. Коли йде мова про психіку людини, притаманні їй явища, слід пам’ятати, що вона структурно та якісно відмінна від своїх еволюційних попередниць» [2, с.1].

Психологічне знання розвивалося з доісторичних часів в магічній та міфологічній традиціях. Уперше як галузь наукового знання психологія постає у філософських вченнях античних мислителів. Психічне залишається у центрі уваги релігій, які стверджують його універсальність, полягає у впливі психічного стану людини на фізичне тіло. Психічне є унікальною цариною, у якій живемо всі ми незалежно від віку, статі, професії, освіти. Кожен з нас є «психологом» на побутовому рівні. Головним завданням практичної психології є надання психологічної допомоги, що виявляється у можливості виправдати будь-які гріховні дії, впливаючи на психічний стан людини, задля внутрішньої гармонії. Причиною спонтанності акту мислення є не свідомість людини, а її несвідоме. Свідомості загрожує надмогутнє несвідоме, звідси й походить її страх перед магічними впливами, які в будь-який момент можуть стати на заваді, і тому-то її оточують несвідомі сили, до яких вона мусить якось пристосуватися. Алхіміки проєктують внутрішні події на певну зовнішню постать. Карл Юнг писав: «Я обрав вислів «колективне несвідоме» тому, що це несвідоме не індивідуальне, а загальної природи, тобто воно повсюдно і в усіх індивідів має одні й ті самі елементи і засоби дії». За Юнгом, колективне несвідоме становить психічну основу надособистої природи, що існує у кожнім індивіді; елементи колективного несвідомого утворюють так звані архетипи; «… мова йде про давні чи, ще точніше, про первісні зразки, тобто про існуючі з давніших часів універсальні образи [17].

З опретям на сказане вище висновковуємо: одним із основних положень філософії Гермеса Трисмегіста є теорія «закону рівноцінного обміну», головна ідея якого полягає у такому: якщо алхіміку необхідно щось отримати – йому потрібно чимось рівноцінним пожертвувати. Закон рівноцінного обміну було взято зі  Смарагдової Скрижалі №11, він звучить так: «Те, що внизу, аналогічно тому, що вгорі. І те, що вгорі, аналогічно тому, що внизу, щоб здійснити чудеса єдиної речі» («Смарагдові скрижалі за перекладом К.Богуцького). Таким чином, алхіміки займаються перетворенням речовин, не міняючи їх суті, тобто якщо бажаєш створити плюшевого ведмедика, необхідні компоненти, із яких він має складатися.  

Висновки до розділу 1

 

Отже, досліжуючи роман П. Коельо «Алхімік», науковці приділяють найбільшу увагу проблемі інтерпретацій тексту роману, визначенню ролі семіотики у ньому, значно меншу – культурологічному аспекту та жанровій приналежності. Разом з тим важливою для науковців є філософська концепція твору, через яку стає можливим проаналізувати систему образів роману і їх роль в ідейно-художньому задумі твору. «Герметичний корпус» Гермеса Трисмегіста, який є філософським підгрунтям роману «Алхімік», стає основою філософії алхімії. Як зауважують сучасні дослідники жанру роману-притчі, у XX столітті притча у своєму розвитку зробила значний крок уперед, зберігши дидактизм і моралізаторство, тому роман «Алхімік» набув філософічності. Герої казки-причті ведуть пошуки істини в різних напрямках і вимірах; але Істина залишається незмінною – це Любов. «Любов – це сила, яка трансформує і вдосконалює Душу Світу». Зважаючи на всі дослідження, можемо стверджувати, що попри критику та зневажливі відгуки, роман-притча П. Коельо «Аліхімік» залишається незамінним у постмодерністському періоді, з кожним роком набираючи все більше прихильників та читачів.  

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ОБРАЗУ АЛХІМІКА ЯК ПРООБРАЗ АВТОРА ТВОРУ «АЛХІМІК» ПАУЛО КОЕЛЬО

 

 2.1. Основні сюжетні характеристики образу Алхіміка

 

У романі П. Коельо «Алхімік» нараховується значна кількість чоловічих образів, через які певною мірою розкриваються значення інших героїв твору. Ключовим образом для розуміння філософії твору є образ Алхіміка, що протиставляється решті героїв не тільки на рівні сюжету (у ІІ частині роману, і його присутність надає сенсу багаторічним пошукам головного героя Сантьяго, відкриваючи таємничі сакральні знання, які можуть відкрити перед будь-якою пересічною людиною «Свою Долю») , а й на ідейному рівні роману. Для аналізу звернімося до тексту твору: «Попередивши вождів оазису про небезпеку, Сантьяго роздумував про своє майбутнє. Та раптом з’являється величезний білий кінь з вершником в тюрбані — весь у чорному одязі з соколом на лівому плечі. Це і був Алхімік, який промовив: «Я хотів випробувати твою відвагу. Немає нічого важливішого для того, хто шукає Мову Світу», і призначив вівчарю зустріч, якщо той, звичайно, залишиться живий доти, доки прийдуть воїни з пустелі до оазису» [].  Як бачимо, Алхімік уособлює собою реальні погляди автора, що формувалися протягом багатьох років та нескінченних філософських релігійних шукань, які вивели його на омріяну літературну стежку як прояв найкращої «Своєї Долі». Саме образ Алхіміка намагається донести до Сантьяго, істину про те, що будь-яка омріяна річ може перетворитися на реальність, якщо людина опанує алхімію як філософське вчення у першу чергу, що живиться словами царя Мельхіседека. За визначенням Алхіміка, «коли ти забажаєш чого-небудь, увесь всесвіт допомогає тобі досягнути цього» [16; с.46] , та «істиний «Алхімік» це той, хто збагнув Душу Світу і знайшов там призначені для себе скарби, тобто зрозумів свій шлях у житті». 

За сюжетом «Алхімік» – це твір про пошуки і знайдення істини. Подорож у пустелю, зустріч з Англійцем і безліч пригод супроводжуватимуть шлях до істини. Символіка роману-притчі розкривала сутність саме тієї Всесвітньої істини, про яку «забуло» людство. Ця істина прийшла через сон. Такий спосіб зображення дійсності вважається дзеркальним відображенням реального життя, це спосіб, за допомогою якого людина спілкувалася з Богом. На жаль, більшість людей переймалися іншими тимчасовими проблемами, безжально марнуючи час; їм ніколи не дістатися Пірамід. Для того, щоб зрозуміти цю просту істину, не треба навіть вирушати в довгу дорогу, бо знайти її можна скрізь. За час подорожі Сантьяго набув життєвого досвіду, знайшов справжнє кохання, пізнав Всесвітню Мову, тобто став Алхіміком. Філософія П. Коельо сприяє усвідомленню того, що будь-яка мрія здійсниться тільки тоді, коли людина сама повірить у неї. У творі можна визначити три ключові поняття: мрія, кохання і сон.  

Алхімік – це ключовий образ, без якого головний герой Сантьяго не може досягнути омріяних скарбів, які йому наснилися двічі. Аліхмік – це той сами́й Мельхіседек, той сами́й архетип духу в образі старого мудреця, мага, учителя. Він лише трохи змінив зовнішній вигляд, а спосіб життя – той сами́й: за чутками, йому понад двісті років, мешкає в пустелі Сахара в оазі Ель-Фаюм, але і тут він людиналегенда, «яка володіє всіма таємницями світу», «розмовляє з джинами», «лікує всі хвороби» тощо.  

Зустріч Сантьяго з Алхіміком несподівана, він з’являється там і тоді, коли герой перебуває у безнадійній та ризикованій ситуації, із якої його може вивільнити лише… щасливий випадок. Саме Алхімік підбадьорив Сантьяго, коли хлопець перебував на роздоріжжі. На що очікувати: чи завтра справдиться видіння про вояків, які захоплюють оазис, чи він залишиться без голови? Алхімік веде героя крізь пустелю далі до пірамід, навчаючи юнака розуміти, що «Душа Бога – його власна душа» й він здатний творити дива, але ж спочатку треба засвоїти закони алхімії, а саме:  

1.        «Зло не в тому, що входить до вуст людини, а в тому, що виходить з них».

2.        «Наберись сил, як воїн перед битвою. Але не забувай, що серце твоє там, де скарби. А їх потрібно знайти, тому що тільки тоді все, що ти зрозумів, відчув на своєму шляху, матиме сенс».

3.        «Наступного дня продай свого верблюда, купи коня, кінь витриваліший в пустелі, ніж верблюд».

4.        «Покажи мені життя пустелі, бо тільки той, хто знайде тут життя, може знайти скарби».

5.        «Я сам буду твоїм провідником до пірамід».

6.        «Кохання не може заважати людині йти за Своєю Долею, якщо вона розмовляє Всесвітньою Мовою».

7.        «Є тільки один шлях осягнення свого призначення на Землі – діяти».

8.        «Не думай про те, що залишилось позаду, все вже в Душі Світу і буде там навіки».

9.        «Якщо те, що ти знайшов, зроблено з якісного матеріалу, ніщо його не зіпсує. І ти сміливо можеш повернутися».

10.   «Слухай своє серце. Йому відомо все на світі, бо воно – рідня Душі Світу і коли-небудь повернеться до неї».

11.   «Де серце –там і скарби».

12.   «Зрада –це удар, якого не чекаєш. Якщо знатимеш своє серце, то воно тебе ніколи не зрадить, бо ти знаєш всі його мрії, бажання і зумієш впоратись із ним. А втікати від свого серця ще нікому не вдавалось. То вже краще його слухати».

13.   «Боязнь страждання – гірше самого страждання. Жодне серце не страждає, коли відправляється на пошуки своєї мрії, тому що кожна мить цих пошуків – це зустріч з Богом і Вічністю».

14.   «Ми, люди, ніколи не розуміємо, які скарби перед нами, тому зовсім не віримо у ці скарби».

15.   «Серце допомагає тільки тій людині, яка йде за своєю Долею». «Коли люди воюють між собою, до Душі Світу доноситься гомін битви. Нікому не вдається уникнути наслідків того, що діється під сонцем. Все – одне ціле».

16.   «Погляд виказує силу душі».

17.   «Той, хто втручається в чужу Долю, ніколи не промине особисту».

18.   «Кожна людина на Землі, хоч чим би вона займалася, відіграє головну роль в історії світу. І навіть зовсім про це не здогадується».

19.   «Світ – це частина Бога. Алхімія перетворює духовне начало в матерію».

 Як відомо з тексту, Алхімік обирає собі учнів за певними законами, зрозумівши, що Сантьяго обраний, бо двічі уві сні побачив як насувається військо на селище, та, коли Сантьяго повідомив селищу Аль-Фаюм про наступ війська, вони змогли передбачити війну: «Зненацька один з яструбів стрімголов кинувся вниз, напавши на другого. В цю мить перед юнаком промайнув раптовий образ: на оазу звівши мечі, насувається військо. Видіння тут же зникло, але воно його приголомшило» [8; с.40].

 Ще одним доказом того, що саме Алхімік дає головному герою можливість отримати бажані метафізичні здібності, що полягають у перетворенні Сантьяго у метаморфозне явище: «Коли самум перестав віяти, усі подивилися на те місце, де раніше перебував хлопець. Його більше там не було; він стояв біля вартового, геть обліпленого піском, який охороняв протилежний бік табору. Усі були нажахані таким чаклунством. Алхімік тішився, бо знайшов бездоганного учня» [13; с.61].

Дуже виразно проілюстровано закон «навчися слухати свою пустелю», де Алхімік налаштовує Сантьяго довіритися Душі Світу: «Хлопець зрозумів його, відпустив поводи, і кінь його сам став вибирати собі дорогу по пісках і каменю».

 

 

 

2.2. Образ Алхіміка як автобіографічний образ автора

 

 У романі «Аліхімік» однією із провідних тем є пізнання філософії Душі Світу, якою досконало володіє один із провідних героїв Алхімік. Образ Алхіміка – є автобіографічним. Якщо звернутися до біографії автора, то можна знайти сторінки його життя, де він захоплюється релігією та творчістю Алістера Кроулі. Про ці події свого життя він повідомляє своєму другові та журналісту Хуану Аріасу: ««Альтернативне суспільство». «Щоб ти краще міг розібратися, я змушений повідомити тобі про Кроулі, це дуже цікава фігура в історії магії. Єдине, про що я не буду говорити, – це назва таємної спільноти, але я повідомлю про те, що там зі мною відбулося, якщо ти подивишся в інтернет на його символ, ти побачиш, що це обличчя Зла. Кроулі був людиною Зла». На нашу думку, це була дуже яскрава особистість, він заявив про себе в момент занепаду традиційної магії, якою займалися таємні організації, масони, деякі спільноти в Англії. Та приходить цей пан і заявляє: «Жодних секретів!». Починає друкувати свої книги, які до цього вважалися таємними, та формує власну організацію. З її допомогою розробляє свою систему соціальних, політичних та ідеологічних поглядів, яку викладає в книзі, подібній до «Капіталу», під назвою «Книга закону». Зі слів Кроулі, йому в Каїрі надиктував її якийсь янгол [ст. 3].  

Як відомо, Пауло Коельо захоплювався вченням Алістера Кроулі, що повертає його на шлях духовних шукань, а для того, щоб зрозуміти концепцію, яку було покладено в основу вчення Кроулі, починає ретельно вивчати алхімію, розуміючи, що це сакральні знання, які можуть опанувати тільки обрані. В інтерв’ю Хауну Аріасу, Коельо чітко викладає основні принципи книги Кроулі та систему правління, яку коротко описує так: «Є слабкі, є сильні та є закон джунглів. Слабкі – це раби, сильні – ті, хто має владу та свободу. Все це описано дуже зрілим, чаклунським, містичним стилем. Я був у захваті від цього вчення та безвідповідально почав використовувати його на практиці, дуже скоро отримавши бажаний результат» [ст. 5]. Відомо, що на початку 70-х років після мандрівки Мексикою, Європою, Північною та Південною Америкою, Коельо повернувся до Бразилії та став автором пісень відомих виконавців Ріти Лі, Рауля Сейшас та Елис Реджини. Співпраця з Раулем призвела до того, що Пауло стали вважати сатанистом та окультним магом, бо у тексті пісні «Sociedade Alternative», написаній для Рауля Сейшас, з’являються ідеї британського чорного мага та сатаниста Алістера Кроулі. Наведемо уривок із тексту пісні:

«Да здравствует Альтернативное общество!

Число 666 называется Алистер Кроули! 

Да здравствует Альтернативное общество! 

Делайте то, что хотите, потому что это законное исследование».

«Да здравствует альтернативное общество! 

Закон Телемы

Да здравствует Альтернативное общество! 

Закон форта 

Это наш закон и закон мира» [18].

У цей час П. Коельо стає членом бразильської ланки анархістів, можливо, анархічна форма правління для П. Коельо була дуже схожа на «Книгу Закона» Алістера Кроулі. Зрозуміти, що це «хибний шлях», митцеві допомогло ув’язнення та звинувачення в протиурядових діях в 1974 році [18; с. 6]. Пізніше в інтерв’ю письменник неодноразово зауважує, що сторінка в житті з анархістами та прихильництвом до «альтернативного суспільства» Алістера Кроулі – це темна сторінка його життя, та, «щоб зрозуміти, де проходить межа між чорною та білою магією, треба схибити, отримавши негативний результат, щоб відчути межу між добром і злом. Алхімія – це обов’язкова «наукова база» для будь-якої магії «чорної» чи «білої». П.Коельо стверджує: «Якщо людина намагається вплинути на долі інших – це «чорна магія», в «білій» – ми не докладаємо зусиль, аби вплинути на чиюсь долю, окрім своєї» [18; с. 7]. Після «окультного періоду» письменник переосмислює своє життя. Пізніше, під час подоржі до Голландії, П. Коельо зустрічає особистість, яку називає «Джей». Саме ця людина змінює повністю життя автора, після чого він присвячує себе християнству. Письменник стає членом католицької групи, відомої як RAM  (Regnus Agnus Mundi; це розшифровується як «любов, милосердя, суворість»), а «Джей» стає його «Вчителем». Події у житті, пов’язані з католицькою групою RAM, як повідомляє сам Коельо, «починаються з ініціаційного Шляху Сантьяго у 1986 році, після чого, за словами письменника, ця ініціація відкриває в ньому творчі здібності письменника, які демонструють світові не тільки автора літературних книжок, а й духовного «Вчителя – мага», алхіміка, за власним визначенням» [18; с.8]. Твори П. Коельо автобіографічні: «Щоденник мага» (Паломництво), «Алхімік», «Валькірії», «Алеф», «Воїн Світла».  

На тверде переконання письменника: «маг – це звичайна людина, але відповідальна за те, що за поверхнею речей сховані інші реалії, інші рухи, інші течії. Те, що сховано за наявною стороною речей, таємна мова, якою розмовляють предмети. Справжній маг – це той, хто, як сказав Христос, бореться за те, щоб нічого не було сховано. Його головна мета – відкривати людям те, що влада намагається заховати від них, зірвати маски з суспільства, яке грає секретами, щоб підкорити волю людей, - суспільства, пропонуючи їм руйнівну владу» [18; с.8].  

Письменник вважає, що розкриття законів магії та алхімії дають можливість відкрити очі суспільству, що сприяє запобіганню будь-якої можливості появи влади Диктатора, та для того, щоб наблизитися до розкриття алхімії, стати магом будь-якій людині необхідно навчитися розуміти мову знаків, популярізацією якої займається Коельо у своїх творах. У відомому інтерв’ю Хуану Аріасу 1999 року, Пауло Коельо пояснює, на чому базується організація RAM. З його міркувань зрозуміло, що символічна традиція в середині церкви є мовою знаків-символів. «Орден має певну символічну мову, яка передається через усну традицію» [18; с.8]. У романі бачимо, що Алхімік бере Сантьяго в учні, бо хлопець, розуміючись на мові знаків, попереджує ватажків племен про можливу війну. Сантьяго «обраний», бо навчився відчувати мову знаків, з’єднавшись з енергетичним центром Всесвіту. П. Коельо розкриває своє ставлення до алхімії та філософії Душі Світу: «Мені подобається використовувати алхімічні терміни. Це «Душа Світу» та Юнгове «колективне несвідоме». Це означає стати частиною простору, у якому з’єдналося все. Борхес називає це Алефом» [18]. 

Отже, стає зрозумілою, єднання зі своєю природою «Алефом» – це єдиний шлях до  несвідомого, а несвідоме – це Душа Світу, яка чітко знає Свій Шлях (Персональну Легенду) та стає провідником на шляху до своєї омріяної мети. «Зокрема, Душа Світу – це ідея всезагального зв’язку, єдності в природі. Саме Душа Світу визначає Свій Шлях (або Персональну Легенду) кожної людини, тому, щоб прямувати Своїм Шляхом, потрібно навчитися слухати Душу Світу» [22]. Стає зрозумілим, що філософія, про яку йдеться в романі-притчі «Алхімік», це філософія духовного шляху автора. «Він справжній «Вчитель», та його духовним обов’язком є необхідність відкривати «Душу Світу», обираючи Свій Шлях» [9]. Але, щоб досягти своєї мети та не схибити, не відмовитися від мрії, треба постійно рухатися вперед та слухати своє сердце: «Слухай своє серце. Йому відомо все на світі, бо воно – рідня Душі Світу і коли-небудь повернеться до неї» [с.51].

У романі-притчі «Алхімік» автор радить читачам звернути увагу на закони алхімії, запропоновані саме героєм Алхіміком. Ці закони створені за власним життєвим досвідом автора. Наприклад, письменник стає на шлях своєї мрії, тільки після того, як в його житті сталося багато протизаконного й таємного; цей момент можна охарактеризувати восьмим законом алхімії: «Не думай про те, що залишилось позаду, все вже в Душі Світу і буде там навіки». На наш погляд, саме шлях до письменництва, вже після «окультного періоду» можна означити як тринадцятий закон алхімії, що звучить так: «Боязнь страждання – гірше самого страждання. «Жодне серце не страждає, коли відправляється на пошуки своєї мрії, тому що кожна мить цих пошуків – це зустріч з Богом і Вічністю» [с.52]. Наслідуючи ці закони, можна скоріше та легше дістатися своєї мрії.  

При вивченні біографії Пауло Коельо виникає питання: «Чому талановитий автор, народжений у релігійній родині, протягом свого життя постійно знаходиться в духовних пошуках: алхімія, чорна магія, християнський орден RAM?». Досліджуючи трактати алхіміків, виявляємо такий факт: основою цих трактатів є герметичні вчення Гермеса Трисмегіста. Він стверджує: «Окультні знання єгиптян перейшли від Гермеса Трисмегіста до Мойсея, і він обачно приховав їх від своїх голодранців, і дав їм десять заповідей, що їх ті принаймні могли зрозуміти. Істину, яка завше має аристократичний характер, Мойсей зашифрував у П’ятикнижжі. Це зрозуміли кабалісти». Тут ми знаходимо пояснення і все стає на свої місця, вчення Гермеса Трисмегіста є основою для алхімії, окультних знань, християнства та юдаїзму (кабали).  

Зрозуміло, що Пауло Коельо в романі-притчі «Алхімік» звертається до християнської традиції – образ блудного сина, до іудейської традиції – Богпастир, Земля-пасовисько, а люди-вівці, що їх доглядав і охороняв Бог, в індійській традиції покровителем вівчарів був Крішна. Герменевтика та алхімія об’єднують всі ці традиції в єдине ціле, тому стає зрозумілим, чому Пауло Коельо в романі-притчі «Алхімік» звертається до образів з різних релігійних традицій.  

Висновки до розділу 2

Образ Алхіміка є одним із центральних чоловічих образів однойменного роману П. Коельо. Він наділений великою мудрістю і втілює розкриття Душі Світу, що вирізняє серед інших героїв роману, яким для гармонійного існування в реальному світі бракує якостей, притаманних алхіміку, тому вони або відхрещуються від своєї істинної природи, бо не можуть осягнути її (Дезертир), або ховаються від реальності у світі науки, дозволяючи матеріальному світу захопити себе (науковець). Принципи за якими живе Алхімік – це відображення філософії Гермеса Трисмегіста, тож мудрість Алхіміка базується на глибокому розумінні вчень філософа та знанні хімічних та фізичних процесів природи. Головна причина неможливості вченого навчитися філософії Душі Світу – це його раціональність, яка не дає можливості почути «Своє Серце». Алхімік, навпаки, завдяки своєму, незатьмареному матеріальністю, розуму, стає провідником та радником для Сантьяго, його настанови дозволяють глибоко та повністю сприймати філософію Гермеса Трисмегіста і перетворює героя на «ключ», який вказує Сантьяго, де знаходяться омріяний скарб.  

 

ВИСНОВКИ

 

У літературознавстві утворилося п’ять напрямків щодо вивчення роману Пауло Коельо «Алхімік». Перший – визначення даного твору як постмодерністського: дослідження проблеми інтерпретації тексту, прийоми інтертекстуальності, ризоматичної структури твору. До цього напрямку можна віднести таких науковців: В. .Зотова , І.М. Рада, Ж. Женетт, В. Шмідта, Ліотар, Дерріда, Фоккема, Р. Барта, М. Бахтіна, У. Еко, О.І. Бульвінська. Другий – утвердження семіотики як основи художньої творчості П.Коельо (дослідники В. Айхельбергер, П.А. Данилюк, У.Еко). Третім і найбільш розробленим напрямком є вивчення філософії книг Пауло Коельо (науковці: Хуан Аріас, І. Медвєдєва, В. М. Форсюк, І. Новікова, Л. Одинець, Ю. Мединська, О. П. Поліщук, В. Кучерява, О. Островий, М. Огарьов). Четвертим – є дослідження структури роману (А. Смирнова, Б. Ширянов, Д.Л. Биков). П’яте – найменш розроблений напрямок – вивчення системи образів роману, джерелом яких є автобіографія письменника. Літературознавець Фернандо Гомес де Морайс детально досліджує біографію автора та вважає, що саме автобіографія є джерелом творчості, називаючи Пауло Коельо магом, бо він змушує повірити в тонкий світ майже все населення Землі. М. Над’ярних вважає, що феноменом творчості автора є шлях ініціацій, життя автора чітко міфологізоване та проявляється в його творі «Щоденник мага», а потім у романі-притчі «Алхімік». Тож більшість дослідників вважають, що роман неможливо розглядати у відмежуванні від філософської концепції письменника. Невипадковим є те, що головний герой твору – Сантьяго – алюзія на образ із повісті Ернеста Хемінгуея «Старий і море», а також відсилає нас до біографії Пауло Коельо, де найголовнішим шляхом його життя, за визначенням автора, стає шлях ініціацій релігіозної організації RAM, назва якого Сантьяго-де-Компостела (ісп. Santiago de Compostela). Відомо, що філософським підґрунтям організації RAM є філософія Гермеса Трисмегіста. Тож стає очевидним, що «Герметичний корпус» є філософською основою всього роману та, очевидно, життя автора. Алхімія, хоча і не релігійна, але ж повністю побудована на філософії «Герметичного корпусу», натомість релігія замінена магією. Просуваючись життям Пауло Коельо, стає відомо, що на початку 1980-х років він знайомиться з жінкою свого життя – відомою художницею Христиною Ойтисикою, саме вона стає четвертою та останньої дружиною. Жінка змусила повірити в себе майбутнього письменника, у свої сили. Зустріч із нею змінює повністю життя Пауло Коельо та веде до здійснення «Свого Шляху». Саме з появою справжнього кохання життя автора набуває сенсу та перетворюється на казковий «біблійний шлях». І вже в 1982 році в кав’ярні в Амстердамі письменник знайомиться з представником монашого ордену RAM, що вивчає Боже слово, та його сакральність, перетворюючи Евангеліє в повсякденне життя. Христина Ойтисика підтримала Пауло Коельо та наставила на шлях істини, Сантьяго-де-Компостела (паломницький шлях, третій після Риму та Іерусаліму, центр християнства). Цей шлях став для письменника шляхом прозріння, бо віра в Бога перетворила поета-пісняра на всесвітньо відомого автора, що своїм життям доводить усі філософські герметичні формули, викладені в його романах.  

Тож виходячи зі всього сказаного вище, можна зробити припущення, що Пауло Коельо, добре володіючи «Теорією впливу міфів та притч на колективне несвідоме» Джозефа Кембела, у якій згадуються призабуті архетипи, універсальні образи, «попередніх форм» Карла Юнга, бо вони вмикають нашу сплячу прапам’ять у потужне енергетичне джерело, нагадуючи, що потрібно рухатися далі, не чекати справної хвилини, адже «Кожна людина на землі, чим би вона не займалася, грає головну роль в історії світу. І, звичайно, навіть не відає про це» [с.64].  

У романі «Алхімік» Пауло Коельо відкриває читачеві формулу щастя, маючи на увазі «Душу Світу», що складається з алхімії та філософії. Письменник створив власну філософію життя, засновану на палкій вірі в обрану мрію, увазі до голосу власного серця й знаків долі. На думку автора, пристрасному бажанню обов’язково допоможуть сили Всесвіту. Для цього потрібно знати тільки закони алхімії, що дають можливість досягти омріяного, а саме:  

1.     Слухати серце, яке стає пророчим, якщо людина йде правильним шляхом; не зраджуючи мрії, оскільки сила її в єднанні з Душею Світу.

2.     Бути уважним до знаків долі, які спрямовують обраний шлях. Цими знаками доля підказує людині, що їй треба робити, куди прямувати, завдання людини – розгледіти їх, зупинитися, прислухатися до власного серця.  

3.     Найголовнішим для філософії «Душі Світу» є віра у Бога та власні сили.  

4.     Любов є невід’ємним компонентом у формулі «Душі Світу».

5.     Письменник пише, що людина має боротися за свій вибір, удосконалювати знання, набувати досвіду.

  У тексті твору чітко проявляються алхімічні постулати. Попри страх того, що Свій Шлях пройти неможливо, Сантьяго все ж таки дістався пірамід і знайшов скарби. На думку Коельо, багатьом людям із дитинства навіюють, що вони не зможуть досягти своєї мрії, тому треба жити так, як прийнято, як годиться. Згідно з концепцією письменника, Свій Шлях є важливішим за любов, і це показує Алхімік, коли розповідає Сантьяго, що буде, якщо той відмовиться від мрії, залишившись із Фатімою. Безмежне кохання свідчить про те, що без любові здійснення наших мрій неможливе, через незнання любові Англієць не міг навчитися Алхімії: «Люди так захоплюються малюнками і словами, що забувають Мову Світу». Мова Світу – це мова завзяття, коли все робиться з любов'ю і охотою, коли шукаєш те, чого прагнеш і у що віриш, адже віра рятує світ від нудьги, викликає спалахи творчого піднесення, зближує серця і голови, не дає стояти людям на одному місці й нагадує постійно рухатися. Саме віра не давала згаснути тому вогнику, який запалав у Сантьяго на початку його шляху, вона дала можливість рухатися й не зупинятися, підштовхнула вірити Алхіміку та наслідувати його настанови. Протягом усієї подорожі пустелею Алхімік був поруч із головним героєм, іноді йдучи пліч-о-пліч, а іноді всередині нього, даючи підказки за допомогою вітру та піску. Найголовніша мета образу Аліхіміка полягає в тому, аби довести, що «коли ми прагнемо бути кращими, ніж ми є, усе навколо нас стає кращим». У житті кожного з нас хоча б один раз з’являлася людина, яка здійснювала цю саму мету. «Алхімія існує для того щоб кожна людина шукала свій скарб і його знаходила, а потім хотіла стати кращою, ніж була у своєму попередньому житті. Свинець виконуватиме свою роль, аж поки світ більше не потребуватиме свинцю; тоді він муситиме перетворитися на золото. Алхіміки це роблять. Вони доводять, що коли ми прагнемо бути кращими, ніж ми є, усе навколо нас стає кращим».

 Отже, головною ідеєю роману-притчі «Алхімік» є використання постулатів «Герметичного корпусу» як джерела знань про світоустрій. Образ Алхіміка є багатофункціональним і відіграє велику роль в осмисленні ідейно-художнього задуму твору. По-перше, Алхімік виступає в ролі своєрідної енциклопедії (він демонструє алхімічні знання про світоустрій). По-друге, саме образ Алхіміка стає уособленням найголовнішої зустрічі в житті Сантьяго, зустрічі, яка перетворює чарівний сон на казкову реальність. По-третє, образ Алхіміка – автобіографічний, що наближує роман до «магічного реалізму», який характеризується примхливим переплетінням реальності та фантастики. Алхімік як знавець філософії та алхімії, бере на себе функцію провідника для головного героя і дає відповідь на головне питання роману-притчі – як знайти істинні скарби.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.                                                                                                       Бульвінська О. І. „Ти бачиш хід віків – то наче притча…”. Жанр  філософської притчі в творчості Ричарда Баха і Пауло Коельо //  Зарубіжна література. 2004. №

2.                                                                                                       С.          7–      11.

2.     Высокий герметизм / Пер. с древнегреч. и лат. Л. Ю. Лукомского. — СПб. :

Азбука        ;        Петербургское        Востоковедение,        2001.        —        416        с.

3.     Гермес Трисмегист и герметическая традиция Востока и Запада / Сост. и коммент., пер. с др.-греч., лат., фр., англ., нем., польск. К. Богуцкого. — М. :Новый

Акрополь,                         2012.                         —                         632                         с.

4.     Грейвс Р. Мифы Древней Греции / Роберт Грейвс ; [пер. с англ. К. Лукьяненко, под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи]. — М. : Прогресс, 1992. — 624 с. 5. Ирина Медведева. Всадник на спине ветра или О чём умолчал «Алхимик».

6.                                       Михаил       Огарев.       «Откровение        от      Алхимика».          – 2002.

7.                                       Надъярных Мария.        Мифология          тождества   Пауло         Коельо. –        2012.

8.                                       Новікова І. Не зрікайся своєї мрії. Матеріали до вивчення роману – пошуку Пауло Коельо “Алхімік”, 11 кл. // Зарубіжна література.– 2006. – № 15-16 (463-464). – С.

33-35.

9.                                       Пауло          Коельйо      /         Нагороди.   Вікіпедія.

10.                                  П.Коельйо. «Алхімік». Життя щедре до тих, хто йде за покликом своєї долі. 11. Поліщук О.П : Філософські науки // "Воїн світла" чи "Алхімічна людина": метаморфози художнього мислення Пауло Коельйо. - випуск № 45. - С.372-378. 12. Постмодерністська повість-парабола Пауло Коельйо «Алхімік».

13.                                                 Психологія.                                                Вікіпедія.

13.    Рада І. М. Пауло Коельйо: постмодернізм чи після нього? // Всесвітня  література та культура. – 2005. - № 9.

14.    Стамат Т. В. Сон, навіяний коханням. За казкою – притчею Пауло Коельо “Алхімік”     //        Зарубіжна   література. –        2004. –        С.      16-18.

15.    Стосунки "текст-підтекст" та наративні стратегії в романі П.Коельо "Alchimist"

(Алхімік)                                                                                                              (1988).

16.    Хуан Ариас. Пауло Коэльо: Исповедь паломника / Глава I. Знаки. – 2004. 17. Юлія Мединська. Колективне несвідоме як глибина детермінанта етнічного менталітету. - 2002. - №2.

Інтернет                                                                                                             ресурси:

18.                                                                                                                                                                           https://lyricstranslate.com/ru/sociedade-alternativa-alternative-society.html-0

19.                                                                                                                                                                           https://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/35694

20.                                                                                                                                                                           https://gurdrug.livejournal.com/1508117.html

21.                                                                                                                                                                           https://samopoznanie.ru/schools/alhimiya/

22.                                                                                                                                                                           https://voplit.ru/article/mifologiya-tozhdestva-paulo-koelo/

23.                                                                                                                                                                           https://krytyka.com/ua/reviews/alkhimik-roman?domain_switch=full 24. http://nash-sovremennik.ru/p.php?y=2003&n=3&id=13 ДОДАТКИ

 

 

 

Зовнішній вигляд Смарагдової скрижалі (рис.1.1)

 

Сторінка Смарагдової скрижалі (рис.1.2)