Марія Приймаченко - видатна українська художниця.

Марія Приймаченко 1908-1997

Марія Приймаченко - українська народна художниця, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»); лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, одна з найвідоміших українських художниць.

Сім`я Народилася Марія Оксентіївна 1908 року в селі Болотня на Київщині в сім'ї мистецьки обдарованих людей. Її батько був бондарем, займався теслярством і різьбленням по дереву, майстрував дворові огорожі у вигляді давньослов'янських зображень.

Мати була визнаною майстринею з вишивання. Від неї і перейняла художниця вміння створювати той чарівний, характерний для українських майстринь орнамент, в якому, говорячи словами Гоголя "птахи виходять схожими на квіти, а квіти – на птахів". Бабуся фарбувала і розписувала писанки.

Дитинство У дитинстві Марія Приймаченко занедужала важкою хворобою – поліомієліт, вірусне захворювання, що супроводжує ураженням нервової системи та призводить до паралічів. Сталося лихо, коли дівчинці було 6-7 років.

Хоча недуга змусила Марійку рано усамітнюватися, майбутня майстриня не упала духом, а навпаки, прагнула приносити людям радість... Морська чайка у своєму гнізді (1965), Марія Приймаченко

Прагнення до мистецтва Серйозно малювати Марія почала у 17-річному віці. Вона знайшла синюватий глей, яким розмалювала власну хату. Вчинок дівчини припав до душі усій околиці – незабаром її чекало перше замовлення. За розмальовку хати сусідів Марія отримала винагороду – порося. Згодом, саме це порося допомогло усій її сім’ї вижити в голодні часи.

Життєвий та творчий шлях У 1935 року, талановиту дівчину помітила київська художниця Тетяна Флеру, коли збирала взірці для виставки народного мистецтва.  Завдяки діяльності і старанню Тетяни Флеру наступного 1936 року Марію Приймаченко запросили до експериментальних майстерень при Київському державному музеї. Лісова птиця зі своєю дитиною (1961), Марія Приймаченко

Зелений слон (1936), Марія Приймаченко У ці роки Марія Приймаченко створює цілу серію малюнків, яку назвала "Звірі у Болотні" (1935-1941), для яких характерне біле тло, темні плями зображених звірів і птахів, пов'язаних із казковими рослинами.

Казкова птиця - павич (1936), Марія Приймаченко

Чорна мавпа (1936), Марія Приймаченко У році птахи і звірі 1937 Примаченко вражали навіть відвідувачів Першої міжнародної виставки у Парижі.  На ній Приймаченко отримала золоту медаль. Захоплюються її творамит відомі світові митці. Пабло Пікассо називав її твори "Прекрасними роботами геніальної жінки". Марк Шагал так захопився творчістю Марії Приймаченко, що аж сам почав малювати дивних істот, що дуже схожі на звірів нашої геніальної художниці.

Повернулася додому знаною художницею, щасливою, жінкою. Свою другу половинку, лейтенанта Василя Маринчука, який теж був родом з Болотні, рідного села Марії, вона зустріла в Києві. Щастя завжди було поряд. Невдовзі після того, як Марія повернулася додому в Болотню, почалася війна. Марія під своїм серцем уже виношувала сина, який народився у грудні 1941 року. Марія дала йому ім'я Федір.

Закохані не встигли й побратися, як чоловіка призвали на фронт. Василь ще встиг отримати звістку про народження сина Федора і написати відповідь. Після цього зв'язок з ним обірвався. Марія Приймаченко ніколи не дізналася, де він похований. Художниці напередодні смерті коханого снився дивний сон: про сад, в якому все навпаки - коріння стирчить догори, а квіти ростуть в землю. Після загибелі Василя вона вишила скатертину чорними трояндами і накрила нею стіл. Ще довго по його смерті вона не братиме пензля до рук.

Геніальна художниця створила власний мистецький стиль, в межах якого нескінченні варіанти декоративних, орнаментальних, жанрових і пейзажних композицій з квітами, птахами та звірами. Формат малюнків, звичайно, з часом поступово змінювався.  Так на зміну білому тлу творів 1930-х років  у 1960-ті роки прийшло кольорове. Від легкої акварелі ранніх робіт вона переходить до густої, насиченої гуаші. Проте незмінними залишаються світ образів і доведене до віртуозності поєднання пластики ліній та повнозвучності кольорів. Коли малювала картини, фарби не змішувала. Малювала  купленими пензликами, але часто робила їх власноруч із котячої шерсті.

У 1959 році вона стала членом Спілки художників, а це не могло не відкрити для неї нових можливостей. Після публікації в газеті "Київська правда" до робіт художниці повернулася велика популярність. І ось тепер у 1961 році збулася давня мрія Марії Приймаченко – нарешті був побудований новий цегляний будинок у рідному селі за допомогою районних властей. У 1960 році Марія Приймаченко була нагороджена орденом  ‘'Знак пошани''.   Художниця у цей час (1960- 1965 роки) натхненно працює над новим циклом - "Людям на радість", до якого увійшли роботи "Сонях", "Синій вазон з квітами", "Голуб на калині", "Пава у квітах", "Лев". Саме за цей цикл Марії Приймаченко присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка у 1966 році. А у 1970 р. одержала звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.   Була також нагороджена орденом "Знак пошани". У 1998 Марії Приймаченко було присвоєно титул народної художниці. Соняшник життя (1963), Марія Приймаченко

Квіти за мир (1965), Марія Приймаченко Жоржини у синій вазі (1965), Марія Приймаченко

Померла геніальна художниця 18 серпня 1997 року в Києві. Похована в с.Болотня. Художниця майже не виїжджала з рідного села, а до неї часто приїздили шанувальники її таланту. Серед них були письменники: М.Бажан, П.Тичина, А.Корнійчук, М.Стельмах, М.Вінграновський, художники: Н.Глущенко, Т.Яблонська, Г.Кальченко, співак Д.Гнатюк, режисер С.Параджанов. Можливо це справжнє диво, але особистість Марії Приймаченко, простої селянки і водночас талановитої художниці, та її мистецтво притягували до себе багатьох видатних особистостей.

Марія Приймаченко намалювала понад 800 картин, 650 з них зберігається в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва. Галя і козак (1947), Марія Приймаченко

"От якби зібрати з усієї України народних майстрів, що за дива витворили б – цвів би не лише садами Київ. Будинки б сміялися до людей..." – мріяла художниця

Домашні маки (1965), Марія Приймаченко Калиновий берег (1966), Марія Приймаченко

Синій бик (1947), Марія Приймаченко Лев (1947), Марія Приймаченко

Пташка (1962), Марія Приймаченко Соняшник та горох (1962), Марія Приймаченко

Собака-красуня (1964), Марія Приймаченко Два орли-соколи на могилі (1965), Марія Приймаченко

Маруся кужіль пряла (1968), Марія Приймаченко Дівчина-українка (1965), Марія Приймаченко

Їде осінь на коні (1984), Марія Приймаченко

Картини Марії Приймаченко у Тернополі Підсилили сприйняття картин Марії Приймаченко тріо бандуристок Тернопільського музичного училища імені Соломії Крушельницької, які виконали українські пісні Картини Марії Приймаченко – у Тернополі

Пам'ятник Марії Оксентіївні Примаченко — українській народній художниці. Місто Яготин. Перед картинною галереєю

Кілька робіт українського дизайнера Оксани Караванської по мотивам картин Марії Приймаченко

Факти про Марію Приймаченко Марія Приймаченко однаково вправно малювала обома руками. Художниця була малоосвіченою: за її плечима усього чотири роки навчання. В підписах до картин вона практично не ставила розділових знаків і користувалась народною говіркою. Зі спогадів знайомих, вдома у Марії не було ні книг, ні газет. Щоб заробити грошей, Приймаченко шила оригінальні весільні сукні усій окрузі, щоправда цікавим методом: фасон і крій вона обирала «на око», а ножицями не користувалася – просто рвала тканину. Марія Оксентіївна мріяла зібрати митців і розмалювати будинки в містах: «…що за дива витворили б - цвів би не лише садами Київ. Будинки б сміялися до людей...». Мисткиня була дуже сувора і не любила гостей, однак до неї полюбляли приїжджати журналісти, художники, режисери. Як згадує художник Андрій Пушкарьов: «Мабуть, Марія цінувала просто Божий дар в кожній творчій людині». Марія Приймаченко також творила ілюстрації до книг. Зокрема, саме її малюнками прикрашені дитячі книги "Ой коники-сиваші" (1968), "Товче баба мак" (1970), "Журавель" (1970), "Чорногуз приймає душ" (1971). Син Федір й онуки Петро та Іван також стали художниками. Під час аварії на ЧАЕС художниця з сином майже потрапляли під 30-кілометрову зону евакуації. Їй радили покинути село, але вона з сином лишилася. І намалювала картину, на якій корова в бахілах їсть отруєну радіацією траву.

Джерела http://mjoy.ua/hto-taka-mariya-prymachenko.htmlhttp://ukra.inn.uol.ua/text/4592323/lyudyam-na-radistzhivopis-mariyi-primachenko/http://ukrmystetstvo.blogspot.com/2012/07/blog-post_09.htmlhttp://uk.wikipedia.org/wiki/http://www.google.ru/imgres?um=1&hl=ru&newwindow=1&sa=N&tbo=d&biw=1075&bih=694&tbm=isch&tbnid=UVio_eUwahttp://www.u-e-p.eu/meet-ukraine/2012/february/mi-lubimo-ukranu-marya-priimachenko.html

Дякую за увагу!