"Маруся Чурай" сценарій

Чи ви були на Полтавщині,

     Де степ широкий, де гаї

     Калинові і тополині,

     В яких щебечуть солов’ї?

     Де вітер піднімає хвилі

     Зелені, сині й золоті

     І гонить їх в яри похилі,

    Де Ворскли береги круті.

             Тут всміхаються радо

     Люди першій грозі.

     Тут жила Чураївна

     Та співала пісні.

Її зовуть українською Сапфо за страждальницьке життя і за ті пісні, що залишила по собі.

•          А ще іменують дівчиною-легендою,
•          «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це - душа»,
•          «Ця дівчина була народжена для любові, все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені рядки чарівної мелодії.» М. Стельмах
•          «Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ».

Звучить мелодія пісні                                                            На її фоні слова ведучих.

Ведучий. Сьогодні ми поринемо у глибину тисячоліть, вслухаємося в прості й зворушливі слова – і нам відкриється народна поезія, збережена в піснях.

Ведуча. Є правдиві скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі, ідуть від покоління до покоління, огортаючи глибинними чарами людську душу. До таких національних скарбів належить і наша українська пісня.

Ведуча. Крізь пелену часу іноді проступає і постать митця, напівзабута, напівлегендарна, оповита ореолом домислів… 

 Учень. Марина Гордіївна Чурай… Реальні факти з її життя тісно переплетені легендами. Навіть точної дати народження ми не знаємо… Тому кожне нове покоління, знайомлячись з Марусею, може лише здогадуватися, що ж правда, а що ні…  Але точно відомо, що народилась вона у Полтаві в 1625році в родині полкового урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая.

 Учень. Марусин батько був знаменитий своїми виступами проти загарбників, був запальним, відважним. Разом із гетьманом Павлюком ходив у бойові походи проти польської шляхти. У бою під Кумейками з гетьманом та іншими козаками потрапив до рук Потоцького. Полонених відвезли до Варшави і там стратили.                                   С.35

Він гордим був, Гордієм він і звався.
Він лицар був, дарма, що постоли.
Стояв на смерть. Ніколи не здавався.
Йому скрутили руки і здали.

Ведуч  -  Гордія вважали народним героєм.    

Відважний козак користувався у полтавчан такою повагою й любов’ю, що про його загибель народ склав пісні.                 Орлику, сизий орлику, молодий Чураю!

        Ой, забили ж тебе ляхи та в своєму краю.

        Ой, забили ж тебе ляхи із твоїм гетьманом,

        Із твоїм гетьманом, що паном Степаном.

Ведуча. Його доньці на той час ледь сповнилося 13 років. Маруся Чурай була справжньою красунею, а крім цього, мала добре серце і прекрасний голос. Вона майстерно співала пісні, які складала з різних приводів, і часто навіть у звичайній розмові передавала свої думки віршами.

Ведучий. Один із сучасників Марусі залишив нам спогад про неї: «Чорні очі її горіли, як вогонь в кришталевій лампаді; обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос…Ах, що то за голос був! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано навіть від київських бурсаків.»

Ведуча. Дівчина такої  чарівної вроди, маючи від природи  життєрадісну вдачу і вміючи складати пісні, які вона гарно співала, подобалася місцевим парубкам. Серед них помітно вирізнявся син гетьмана Якова Остряниці Іван Іскра, правдивий, сміливий, шляхетний. Хлопець щиро любив Марусю, хоч ніколи не відкривав своїх почуттів, бо знав, що її серце належало іншому.

Ведучий. Цим іншим був молодий козак, син хорунжого Полтавського полку Грицько Бобренко.

Ведуч   Душа летить в дитинство, як у вирій

             Бо їй на світі тепло тільки там …

учень: - Після загибелі Гордія його вдова Горпина Чураїха залишилися вдвох з маленькою Марусею. Вони жили бідно, у невеличкій хатині, проте ніколи не нарікали на свою долю. Горпина виховувала не лише свою донечку, а й сусідського хлопчика Грицька Бобренка.

Вед   …  свою дитину годувала

та вже й сусідську бавила, чужу.

Бобренчиха ж тим часом воювала —

за курку, за телицю, за межу.

Все нíколи. То в них і повелося:

сьогодні ситий, бо учора їв.

То те дитя й на ноги зіп’ялося,

і розуму дійшло у Чураїв.

 Ведуч  Отож, діти росли, як брат і сестра: разом гралися, мандрували околицями міста, щедрували, каталися з гори на санчатах… Саме для Гриця маленька Маруся склала свої перші дитячі пісні.                                    

       Усе, було, ми разом, все ми разом-

Пірнаєм в річку і по кручах лазим.

Шукаєм глоду, пасемо корову,

У гилки граєм, в цурного квача

Або на зиму довгу, вечорову,

Начешем з коней шерсті для м’яча… (Звучить пісня  «Грицю, Грицю, до роботи»)

•          Отак ми й виросли… 

А згодом…

-      Коли у Гриця вибилось навусся

і Чураївна стала на порі,

то полюбилась хлопцеві Маруся,

=      Любилися, не крилися. У неї

душа, було, піснями аж бринить.

У цій любові щось було священне,

таке, чого не можна осквернить.

Ведучий. Навесні 1648 року почалася Визвольна війна українського народу проти польської шляхти. Піднявся на боротьбу і Полтавський полк, у якому служили Іван Іскра та Гриць Бобренко.

Ведуча. Для Марусі розлука з коханим біла тяжким ударом. І з глибини її серця виливається чудова мелодія.                             Звучить пісня «Засвіт встали козаченьки»

Ведуча. Маруся нетерпляче чекала Гриця, а той усе не повертався.

Ведуча. Її Гриць, козак високого зросту, з карими очима, що не міг не подобатися дівчатам, був людиною слабкодухою, перебував під великим впливом своєї матері, яка й чути не хотіла про одруження свого сина з Марусею. Вольова й користолюбна жінка прагнула за дружину Грицеві небогу полковника Мартина Пушкаря, дочку осавула Федора Вишняка - Галю.

Грицько і Бобренчиха. Гриць сидить за столом, схиливши голову на руки

Бобренчиха –   Чого сидиш? Одвик хазяйнувати.

        Мені б оце невістку молоду.

        А то все мати, мати, мати, мати!

        Чи я ж коли хоч помочі діжду?

                  От ти прийшов з великого походу,

                  А не приніс ні слави, ні добра.

                  Сидиш, мовчиш, ні за холодну воду.

                  Та й не туди, що я уже стара.

Гриць  Чого Ви, мамо? Є в нас, слава Богу,

       Хліб і до хліба, поле і воли.

Бобренчиха  Якби ти взяв ще дівчину не вбогу,

        То, може, якось ми б і прожили.      

        Ти, сину, взагалі собі затям:

        Любов любов’ю, а життя життям.

Гриць:    Отак щодня. Така вже в мене матір.

        Це щоб вона свого не доп’яла?

        Вона словами виплітала ятір

        Та потихеньку так мене й вела.

Отак і сталось. Вийшов я із хати.

         Дядків своїх узяв у старости

          І сам не знаю, – щоб одну кохати,

          А другу в церкву до вінця вести!

            (розпачливо махнувши рукою, вибігає)

Ведуч   До Марусі доходить звістка про заручини Гриця з Галею Вишняківною. Зойк душі вихлюпується в пісню:

•          Ой Боже мій, Боже, милий покидає,
  Милий покидає, іншої шукає!
  До іншої ходить, з іншою говорить,
  Мене, молодую, до славоньки вводить…

пісня  Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться.
О, як болить моє серце, а сльози не ллються!
Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,
Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу.
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися!..
Полетіла б я до тебе, та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю…
До кого ж я пригорнуся, і хто приголубить,
Коли тепер нема того, який мене любить!..

Ведучий. З народних оповідей дізнаємося, що нещасна дівчина не знайшла в собі сили забути зрадливого коханого. У відчаї вона кинулася з греблі у Ворсклу. Та її врятував Іван Іскра, який випадково нагодився. Він приніс непритомну Марусю додому і потім довгий час доглядав дівчину разом зі старою матір’ю – Горпиною Чураїхою.

… Я вже й не знала, де себе подіть.

Дівчата потягли на вечорниці,

То я й пішла, щоб дома не сидіть…

Вони собі жартують з парубками,

А я сиджу, самотня, при стіні

Пряду куделю. Не зберусь думками,

В мені умерли всі мої пісні…

Сценка «Гриць у Марусі»…

( входять люди, беруть Марусю за руки)

Маруся ( тихо): Ведіть, карайте, вішайте злочинку!

То я хоч там, хоч там уже спочину.

Хоч там уже дихну на повні груди,

Зблизька побачу Господа, хоч раз.

Так буде краще. Важко було, люди,

І вам зі мною, і мені між вас.

•          Чурай Маруся — на підсудній лаві,
  і пів-Полтави свідків за дверми.
  І загула б та книга голосами,
  і всі б щось говорили не те саме.
  І чорні бурі пристрастей людських
  пройшли б над полем буковок хистких.

Маруся - Не помста це була, не божевілля.

Людина спроста ближнього не вб'є.

Я не труїла. те прокляте зілля

він випив сам. Воно було моє...

Ото за те й судити мене треба.

Всі кари світу будуть замалі.

Моя любов чолом сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі.

Чураїха   Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.
А я скажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа — то тихе море сліз.
Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.
-        Притихли люди, знітилися свідки,
сльозина блисла у якоїсь тітки.

-        І у Полтаві, тут же, у Полтаві,

Чурай Марусю у такій неславі

Чурай Марусю, у такій ганьбі!

До зашморгу вестимуть у юрбі

          І не здригнеться наш пісенний край

І море гнівом не хлюпне на сушу

І попелом розвіяний Чурай

Безсмертним болем дивиться у душу

         Ще тільки вирок — і скінчиться справа.
І славний рід скінчиться — Чураї.
А як тоді співатиме Полтава?
Чи сльози не душитимуть її?

             Що козакам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!

Ведучий. Але Марусю Чурай за вбивство Гриця Бобренка засудили до смертної кари.

А тим часом шляхами України до Полтави мчав Іван Іскра.

Учень (в образі Івана Іскри).

Прости мені, земле, простіть мені, трави!
Не дбав я про славу, не дбав про майно, -
Я мушу вернутись живий до Полтави,
А там хоч і вмерти, мені все одно.
Неси мене, коню…
Коли б хоч не пізно…

Ведуча. У день страти вдосвіта на центральний майдан Полтави зібрався народ. Писар став читати вирок.

   Учень (в образі Івана Іскри).    Чурай Маруся винна у в одному:
 

вчинила злочин в розпачі страшному.
Вчинивши зло, вона не є злочинна,
бо тільки зрада є тому причина.

Не вільно теж, караючи, при цім не
урахувати також і чеснот.
Її пісні — як перло многоцінне,
як дивен скарб серед земних марнот.

  "За ті пісні, що їх вона складала,
за те страждання, що вона страждала,
за батька, що розп’ятий у Варшаві,
а не схилив пред ворогом чола,—
не вистачало б городу Полтаві,
щоб і вона ще страчена була!
Тож відпустити дівчину негайно
і скасувати вирока того.
А суддям я таку даю нагану:
щоб наперед без відома мого
не важились на страти самочинні,
передовсім освідчили мене
про кожну страту, по такій причині,
що смерть повсюди, а життя одне".

Ведуча. Марусю звільнили з-під варти, але жити їй не хотілось. Незабаром помирає змучена стражданнями її мати – Горпина Чураїха.

Іван   — І знов земля кипить у боротьбі.
І знову я належу не собі,—
Маруся - сказав Іван. Дивився, як востаннє.

Торкнув мене прощальними вустами.
Не знала я, що сум такий огорне.
Вмирати буду,— пом’яну його добром.
Кирея з вильотами чорна
в останній раз майнула за бугром.
І я, котрій давно вже все байдуже,
уже нічим я сльози не впиню.
Прощай Іване, найвірніший друже,
шляхетна іскро вічного вогню!
Виходить полк. Іван під корогвами.
І я край шляху осторонь стою.
Моя душа здригнулася словами.
Співають пісню, боже мій, мою

І "Зелененький барвіночку",
й "Не плач, не журися,
а за свого миленького богу помолися".
І про того козаченька,
що їхав за Дéсну.
"Рости, рости, дівчинонько,
на другую весну!"
І про воду каламутну,
чи не хвиля збила.
І про тую дівчиноньку,
що вірно любила.
І про гору високую,
і про ту криницю....

Дівчата вчора берегом ішли,
та й заспівали: "Ой не ходи, Грицю".
Маруся     А я стояла... Що ж мені, кричати?..
Які мені сказати їм слова?..
Дівчаточка, дівчатонька, дівчата!
Цю не співайте, я ж іще жива.

Ведучий. Дівчина залишається зовсім самотньою. Іде в Київ на прощу. А повернувшись, навесні 1653 року, у віці 28 років, помирає. Не витримує її душа самотності, життя без любові, а без любові – значить, без пісні.

Уч:       Народжена для любові, Маруся Чурай не знала її радощів і всі свої надії й почуття, весь жар свого палкого серця вилила в неперевершені пісні. Вони вражають і своєю глибиною, і щирістю, і чарівністю мелодій. «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ішов миленький горонькою», «В кінці греблі шумлять верби», «Чого ж вода каламутна», «Сидить голуб на березі» та багато інших…

•       Пісня «Ой не ходи, Грицю» була останнім її твором. Донька воїна – патріота, що загинув за Україну, Маруся, своїми піснями надихала борців за волю українського народу. Величезною силою свого кохання, глибиною пережитих страждань, пісенною силою своєї душі вона високо піднесла ідеал української жінки – берегині. 

15 учень: Над нивами, над садами,

Над ніжною зелен – травою

        Легенди житимуть між нами,

        Легенди землі трудової.

        Там думи про чисті світанки,

       Про вільний і радісний край,

       Про вірність Петра і Наталки,

       Про тугу Марусі Чурай.

16 учень: Злітає мелодія дивна,

        Мов ніжна і чиста любов.

        Царівна пісень – Чураїна

         До нас повертається знов.

 У 1987 році в Полтаві було споруджено «Співоче поле Марусі Чурай», а у 2006 було встановлено пам’ятний монумент, який розмістили навпроти музично-драматичного театру імені М.В. Гоголя. 

Ведучий: А ще в Полтаві невеличка зелена вулиця носить ім’я легендарної поетеси. У вільний час пройдіться тихими вулицями Полтави, згадайте трагічну долю української дівчини і мовчки вклоніться її світлій пам’яті. Прочитайте чудову поему Ліни Костенко, уривки з якої прозвучали на нашому святі та книгу нашої землячки Світлани Солоної    

Пам’ять про легендарну співачку житиме у віках, а чудові Марусині пісні лунатимуть по всій Україні.                                                          Звучить пісня «Ой не ходи Грицю…»

А ваша доля нехай буде щасливою і безхмарною, а кохання вірним і довічним.