Матеріал для друку: " Компетентнісний підхід при вивченні хімії, як фактор формування активної життєвої позиції"

Компетентнісний підхід при вивченні хімії, як фактор формування активної життєвої позиції

Освіченість – це вміння правильно

діяти в будь-яких життєвих ситуаціях.

                                  Д. Хіббен

 

У період переходу до дванадцятирічної школи надзвичайно гостро постає питання вдосконалення освіти, її відповідності світовим та європейським освітнім стандартам.

У світовій освітній практиці провідними є діяльнісний, особистісно-зорієнтований та компетентісний підходи, причому останній тісно пов’язаний з двома попередніми, оскільки компетентісний підхід стосується особистості учня і може бути реалізований і перевірений тільки в процесі виконання учнем певного комплексу дій.

У 1996 році в місті Берн відбувся симпозіум в рамках проекту “Середня освіта для Європи”, на якому було зазначено: «Якщо ми хочемо дати підростаючому поколінню шанс на успіх, то важливо точно визначити основні знання – фундамент компетенцій, якими повинні оволодіти учні, щоб підготуватися до самостійного життя, або до одержання вищої освіти».

Вважаємо, що впровадження компетентнісного підходу при викладанні хімії дозволить розв’язати ряд проблем. Такими проблемами на нашу думку є:

-  певна розмежованість в свідомості учня навчального предмета та реальної дійсності;

- створення у суспільній свідомості негативного ставлення до хімії, яку звинувачують у всіх екологічних негараздах: «Для нашого суспільства характерною є тотальна хемофобія та кричуща хімічна безграмотність як у побутових, так і в професійних питаннях» [4, 5];

- недостатній рівень прикладних хімічних знань населення, який загрожує   безпеці життєдіяльності, адже кожен з нас в повсякденному житті використовує різноманітні речовини та хімічні явища;

- необхідність орієнтуватися у все зростаючому потоці хімічної інформації, а якщо це рекламна інформація, вміння її критично осмислювати.

Орієнтація змісту освіти на компетентнісний підхід є новим для вітчизняної освіти. Відкриваються можливості пов’язати процес навчання з потребами часу та суспільства, дати молоді можливість для самореалізації на ринку праці та в суспільних процесах, створюються сприятливі умови для розвитку взаємовідносин з людьми та з навколишнім середовищем.

Компетентнісна освіта базується на філософії успіху, успішність у житті, у професійній діяльності є сьогодні очікуваним результатом і критерієм якості освіти.

Саме компетентності, на думку багатьох зарубіжних експертів, є тими індикаторами, які дозволяють визначити готовність учня, випускника до життя, його подальшого розвитку й активної участі в житті суспільства [2].

Компетентність – вміння адекватно діяти у відповідних обставинах, застосовуючи знання і беручи на себе відповідальність за власну діяльність, можливість встановлення зв’язку між знаннями і ситуацією, здатність знайти відповідні знання і способи діяльності, придатні для розв’язання проблеми.

Життєві компетентності – це конкретні життєві знання, вміння, навички, які є необхідними як у професійній діяльності, так і в повсякденному житті будь-якої людини, незважаючи на її стать, вік, переконання, освіту, фах, соціальний статус.

Безумовно, що від рівня сформованості компетентностей залежить чи буде людина готовою до вимог життя, чи буде успішною, чи досягне тих вершин, яких спроможна досягти, чи розвинеться як особистість.

Актуальність досвіду полягає в необхідності компететнісного підходу в навчально-виховному процесі до планування і проведення уроків хімії, тобто в створенні нових педагогічних технологій, актуалізації вже відомих, оскільки суспільство чекає від школи комунікабельного, креативного, самостійно мислячого випускника, який прагне успіху та вміє самостійно будувати траєкторію індивідуального розвитку. 

Практична значущість. Реалізація компетентісного підходу в навчанні допоможе практично розв'язати проблему особистісного та професійного успіху, знайти молодою людиною своє місце в житті, реалізувати особисті здібності та задатки. Учні й учителі одержують можливість максимально повно реалізувати наявний у них творчий потенціал, інтелектуальні можливості, що сприяють успішній соціалізації дитини та її адаптації в мінливих соціально-економічних умовах. Батьки, будучи рівноправними суб'єктами освіти та соціальними партнерами школи, мають можливість одержувати інформацію про успіхи своїх дітей і брати активну участь у створенні й коректуванні індивідуальної освітньої траєкторії своїх дітей.

Практичне значення роботи над темою полягає і в тому, що розглянуті теоретичні положення доведено до конкретної реалізації у вигляді: – підготовленого науково-методичного посібника „Компетентісний підхід при вивченні хімії, як фактор формування активної життєвої позиції"; – розроблених уроків хімії за діяльнісними технологіями;  вироблених рекомендацій щодо застосування діяльнісних технологій у навчанні хімії.        Провідна ідея досвіду.  Ми розглядаємо людину як найвищу цінність, а навчальний процес, зокрема на уроках хімії,  спрямовуємо на забезпечення компетентнісного характеру освітнього простору, в центрі якого – плекання успішної а компетентної людини, її цілісний розвиток шляхом формування позитивної мотивації успіху,  формування життєвих знань, вмінь, навичок, які є необхідними як у професійній діяльності, так і в повсякденному житті будь-якої людини.

 Інноваційна значущість.  Компетентнісно спрямований урок є інноваційним порівняно з традиційним, тому що його метою є не тільки засвоєння системи знань (мета традиційного навчання), а й діяльність учителя та учня, спрямована на розкриття учнем внутрішніх потенційних можливостей. Наукову теоретичну базу  досвіду становлять публікації вчених: В.В.Баркасі, О.М.Білик, Н.Ф.Босак, Н.М.Венінг, О.В.Вознюк.  Їхні праці присвячені створенню нової наукової діяльнісної концепції.

  Суть досвіду. Готуючись до проведення діяльнісного уроку, враховую його теоретичні та практичні аспекти. Основними компонентами такого уроку є цільовий, стимулюючо-мотиваційний та змістовий.

 Цільовий компонент. Мета уроку  - розвиток внутрішньоінтенційних можливостей дитини засобами уроку. Цей компонент включає визначення триєдиної мети (освітньої, розвивальної, виховної ), яка має бути спрямована на формування цілісного процесу едукації, тобто «вирощування» , «культивування» дитини засобами уроку. Під час уроку планую процес едукації таким чином, щоб якомога повніше  розкрити внутрішні потенційні можливості дитин, її вершини. Навчальний матеріал подаю в єдності між загальним  образом світу і внутрішнім світом дитини, тобто основним аспектом уроку вбачаємо образотворення. Використовую можливості уроку, які б дозволили активізувати життєорганізуючий потенціал учнів згідно з їхньою внутрішньою спрямованістю.Такий урок дає можливість учням побачити світ і себе в ньому по-новому, є  джерелом життєвої мудрості. 

Стимулюючо-мотиваційний. Під час проведення років на яких застосовується хімічний експеримент (практичних та лабораторних робіт) застосовую  внутрішній і зовнішній стимули. Внутрішній стимул – дитина знає, що їй це потрібно. Він досягається мотивацією, позитивною установкою на діяльність. У цьому випадку важливу роль надаю  педагогічному аспекту, який полягає у створенні умов ситуації успіху дитини. Йдеться про сукупність матеріальних факторів освітнього процесу і міжособистісних стосунків. Суть полягає в тому, що намагаюся  так змоделювати урок, аби кожен учень опинився в сприятливих для його розвитку умовах, відчув комфортний вплив усього освітнього простору уроку.

 Змістовий. Вихідна ланка навчального процесу - зміст. Під час відбору змісту уроку використовую два принципи: принцип золотого перетину і принцип відбору матеріалу.  Принцип золотого перетину полягає в тому, що, добираючи матеріал до уроку, намагаюся правильно врахувати пропорції матеріалу, виділити головне. Обов’язково послуговуюся  правилом: найглибше матеріал запам'ятовується  тоді, коли вивчається в чотирьох площинах: - компонентно-структурний аналіз (матеріал має пройти через ліву півкулю мозку, яка відповідає за логічне мислення); - словесний каркас, довготривала пам'ять (за це відповідає права півкуля мозку), створення асоціативного ряду, малюнок образу; - функціональний (формування умінь і навичок жити, функціонувати у світі); - генетично-прогностичний.  Принцип відбору матеріалу (принцип цілісності, глобальності) полягає в тому, що людина сприймає оточуючий світ на основі первинного синтезу та аналізу, а потім – вторинного.   Це допомагає сформувати у дітей повне уявлення про тему, вчить бачити її цілісно, активізує розумову діяльність учнів, розвиває логічне та образне мислення. Отже, основними ознаками компетентнісного уроку вважаю такі:

1. Творчість суб'єктів навчально-виховного процесу;

 2. Особистісно-зорієнтований підхід (орієнтація на внутрішньоінтенційні можливості дитини);

 3. Образотворення, яке виконує психотерапевтичну функцію; - глобалізація навчання;

4. «Олюднення» розширеного образу світу і знаходження свого місця в ньому.

Нові соціальні запити визначають нові цілі освіти і ставлять перед школою завдання – підготувати активного творчого випускника, готового до самостійної діяльності , активного громадянина своєї держави. У цих умовах актуальним для педагога є компетентнісні технології навчання – технології досягнення успіху і високих результатів у навчанні та розвитку учня на основі стійкої мотивації досягнень; це системно-зорієнтоване розвивальне навчання, побудоване шляхом проектування навчального процесу і поетапної діагностики. Основне завдання компетентнісних технологій – сформувати та закріпити у самосвідомості учня затребувану необхідність у саморозвитку й самореалізації, що дозволяють спеціальними прийомами та методами самоактивізувати особистісне «Я».  До компетентнісних можна віднести такі технології: - технології особистісно зорієнтованого навчання; - ігрові (дидактична гра, технології ігромоделювання); - технології розвивального навчання; - метод проектів; - проблемне навчання; - комп’ютерні технології.  Вважаю, що важливою є кожна із зазначених вище технологій, адже вони дають можливість створити умови для розвитку й саморозвитку особистості учнів. Саме тому основою уроків є компетентнісний підхід, спрямований на розвиток здібностей, можливостей, інтересів, задатків конкретної дитини. Вбачаю своїм завданням цілеспрямовано проектувати розвиток учня через організацію його провідної діяльності, в процесі якої відбувається інтелектуальний, особистісний, соціально-комунікативний розвиток особистості.  При такому підході дотримуюся відповідного алгоритму дій:

 1. Знання подаю не в готовому вигляді, а як проблемну ситуацію через усвідомлення дитиною обмеженості своїх знань і розуміння навчального завдання.

 2. Під час узагальнення знань даю можливість застосовуваи набуті знання на практиці - під час хімічного експерименту.

3. Від «ізольованого» вивчення учнями системи наукових понять переходжу до включення їх у контекст розв'язання навчальних завдань, значущих для орієнтації в життєвих ситуаціях.

4. Від індивідуальної форми засвоєння знань переходжу до колективнорозподіленої, роботи в команді, з поступовим виходом на самостійну навчальну діяльність з елементами самоосвіти . Переконана, що  такий підхід підвищує свідомість навчання, розвиває здібності учнів, сприяє самореалізації, допомагає більш ефективно вирішувати завдання диференціації та індивідуалізації навчального процесу. Використовуючи на уроці ігрові технології, даю можливість дітям розкрити та удосконалити свої розумові здібності, організовую взаємодію між учнями, продуктивне спілкування учнів між собою з елементами змагання, гри.

На уроках хімії пропоную учням такі  рольові ігри:

 - “Перевтілення” (виступити охочим у ролі тієї чи іншої хімічної речовини  й відповісти на поставлені однокласниками  запитання ;

 - “Відгадай” (із характериних хімічних властивостей речовини і пропоную відгадати, про яку речовину йдеться);

- “Реклама речовини” (пропоную за 5 хвилин скласти рекламний ролик про речовину на вибір учнів);

- “Так - ні” (задаю проблемне запитання, учні намагаються дати відповіді, ставлячи мені запитання. Я відповідаю словами “так”  або “ні”. Наприкінці обов’язково обговорюємо, які запитання були суттєвими і навели учнів на правильну відповідь. Таким чином виробляю стратегію пошуку);

- “Інтерв’ю”(обираю учня на роль журналіста і декілька учнів на ролі тих, у кого будуть брати інтерв’ю за запитаннями, що стосуються певної теми);

 - “Дидактичний театр” (періодично пропоную учням поставити міні – спектакль, інсценівку). У такий спосіб гра розкриває особистісний потенціал дитини: кожен учасник демонструє свої можливості окремо й у спільній діяльності з іншими. Учень виступає творцем не тільки ігрових ситуацій, а й власної особистості, вирішує питання самоврядування, знаходить шляхи та засоби оптимізації своєї діяльності, виявляє свої недоліки та вживає заходи для їх усунення,  вчиться переборювати психологічні бар'єри в спілкуванні з різними людьми, удосконалює якості своєї особистості. Під час організації навчальної діяльності в технології розвивального навчання основну увагу спрямовую на усвідомлення учнями процесу навчання. Ігрові й розвивальні технології сприяють розвитку в учнів ключових компетентностей, особистісних якостей, що впливають на стан їхньої успішності.  Не менш значущою у контексті компетентної  теорії є технологія, що отримала назву «метод проектів» і спрямовує учнів на самостійну діяльність,  на розв'язання  певної проблеми, що передбачає використання різноманітних методів, засобів навчання, інтегрованих знань і вмінь. Для успішної реалізації методу проектів передбачаю такі умови: наявність значної проблеми та завдань; самостійну (індивідуальну, групову, колективну) діяльність учнів, структурування змістової частини проекту; використання дослідницьких методів. Крім цього, в проектній діяльності можливе використання презентацій. Учні отримують завдання оформити кінцевий результат проектної діяльності у вигляді електронної презентації і захистити її на уроці, що є додатковим стимулом у мотивації пізнавальної діяльності. Усі діяльні сні технології, які використовую на уроках, спрямовані на формування мотиву самоствердження. У зв'язку з цим пріоритетною вважаю проблему розвитку навчальної мотивації учнів. Переконана, що саме компетентні сні технології допомагають учням пізнати себе, свій внутрішній світ, усвідомити себе частиною соціуму. Передбачаю результат використання таких технологій – стійку здатність до самостійного вибору, самовдосконалення, самореалізації.

Щоб зробити урок компетентнісним, намагаюся вплинути на емоційно – психологічний стан дитини, налаштувати її на позитивну роботу, викликати зацікавленість та інтерес до предмета, одним словом, створити ситуацію успіху в навчанні. Для цього застосовую такі прийоми: “повір у себе”, ”особисте відкриття” (створюю ситуацію, за якої учень усвідомлює власні здібності), “ навіювання” (заохочую учня словами , що переконують його в реальності успіху), ”почую кожного”, ”констатація успіху”, ”вибух емоцій" (використовуючи похвалу, спонукаю дитину до кращої роботи на уроці).    Для активізації пізнавальної діяльності учнів використовую такі  прийоми:

 - прийом  дидактичної гри;

 - прийом актуальності (поєдную навчальний матеріал із актуальними життєвими фактами);

 - прийом дослідження (формую в учнів уміння формулювати висновки на основі мовних досліджень та спостережень); - прийом естетичного стимулювання (доповнюю зміст навчального предмета естетично значущою інформацією);

 - прийом емоційного стимулювання (зацікавлюю учнів шляхом демонстрування фрагментів фільмів, відеокліпів, створюючи таким чином ситуацію емоційних переживань);

 - прийом “інформаційна палітра” (доповнюю навчальний матеріал цікавими відомостями, фактами,  історичними даними);

       - прийом “зв’язок поколінь” (під час мотивації навчальної діяльності використовую вислови відомих людей);

 - евристичний прийом;

 - прийом “міжпредметні зв’язки”;

- прийом “підказка” та інші.

    Результативність досвіду. Навчальна діяльність на уроках хімії покликана не просто дати людині суму знань, умінь і навичок, а й сформувати в неї компетентність як загальну здатність, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, отриманих завдяки навчанню. Це можливо під час Застосування технологій навчання якісно нового, компетентнісного рівня, що забезпечує успіх і високі досягнення в навчанні кожного учня. Спостерігаючи за навчальним процесом, роблю висновок про стабільні результати та позитивну динаміку в усіх класах. Учні мають високий рівень навчальної мотивації, навчені визначати цілі власної діяльності, прагнуть до досягнення успіху і володіють відповідними прийоми його набуття,  вміють рефлексувати власну діяльність й коригувати досягнуті результати для здобуття вищих, вершинних показників. Ефективність діяльнісного уроку полягає в тому, що суть його виражається в спрямованості на розвиток здібностей, можливостей, інтересів, задатків кожної дитини. Образно висловлюючись, я вказую на двері, але відчинити їх і ввійти учень повинен сам. Такий підхід дозволяє підвищити свідомість навчання, сприяє самореалізації і, в кінцевому результаті, забезпечує особистісний успіх учня та формує його життєву компетентність.

 Труднощі. Відмова від знаннєвої парадигми в освіті й перехід до особистісно зорієнтованого навчання, кінцевою метою якої є сформована особистість, спроможна до самореалізації в соціумі, вимагають від учителя не  лише оволодіння новою методикою, а й переоцінки ціннісних орієнтацій, зміни пріоритетів. Доводиться багато працювати над собою, оволодівати новими технологіями і методиками. Прийнявши погляд на особистість як складну систему, здатну до саморозвитку за внутрішніми законами, відчуваєш, що бракує не лише фахових, а й психолого-педагогічних знань. Як ніколи відчуваєш, що вчитель, особливо в сучасному інформаційно насиченому та мінливому світі, приречений завжди бути учнем.

          Якщо в недалекому минулому дітей готували до життя в суспільстві, яке за своєю суттю було схожим на те, в якому жили їхні батьки, то теперішнім дітям доведеться жити у світі, що істотно відрізнятиметься від того, в якому живуть батьки і вихователі. Більше того, кожен, хто здобув освіту, рано чи пізно вступить у відносини конкуренції на ринку праці, і якщо освіта справді конкурентоспроможна, вона має забезпечити переваги тим, хто її здобув.

Тому існує суперечність між потребою суспільства у випускниках школи, які повинні бути компетентними у різноманітних видах діяльності, та реальними результатами освітнього процесу.

Вивчення хімії розвиває логічне мислення, уміння аналізувати й узагальнювати, знаходити причинно-наслідкові зв'язки, створює основу осмислення екологічних і суспільних проблем, формування оцінок і цінностей, почуття відповідальності і поваги до природи, суспільства, інших людей, уміння бачити й оцінювати прямі й опосередковані наслідки своїх рішень і своєї діяльності, навички співробітництва. Ці ключові компетентності формуються в учнів протягом вивчення курсу хімії.

Проте недостатньо розробленим залишається питання предметних компетентностей, зокрема предметних компетентностей з хімії.

Спроби розробити конкретну систему предметних компетентностей з певної шкільної дисципліни на сьогодні практично не досягли своєї мети [1]. Про недостатній рівень розробленості питання предметних компетентностей свідчить зокрема те, що в новій програмі з хімії [3] метою навчання хімії визначається формування засобами навчального предмета ключових компетентностей учнів. Ключових, а не предметних.

Якщо ключові компетентності учня формують викладачі всіх предметів, засоби масової інформації, суспільне середовище, яке оточує дитину, то формування предметних, зокрема хімічних, компетентностей є переважно функцією вчителя-предметника. Саме тому особливої уваги заслуговує питання формування предметних компетентностей з хімії.

Хімія не існує відірвана від реальності, хімічні поняття, закони мають своїм витоком реальність і своєю метою мають дослідження реальності. На нашу думку предметну компетентність з хімії можна розглядати як вміння бачити і застосовувати хімічні знання в реальному житті.

Учні вивчають мову, щоб вміти читати і писати, математику – щоб рахувати, фізику – щоб розуміти явища природи, хімію – щоб не бути сліпими при контакті з речовинами. Можна стверджувати, що лише певна частина суто хімічних знань та вмінь може стати учневі у пригоді в повсякденному житті.

Далеко не кожен учень стане хіміком, агрономом чи фармацевтом. Але в повсякденному житті кожен з них зустрінеться  (і зустрічається в даний час) з сотнями різноманітних речовин. В курсі хімії учень має не лише отримати відомості про речовини, їхню будову, перетворення тощо, але й навчитися грамотно поводитися з речовинами.

          У цьому контексті складовими предметної компетентності з хімії можуть бути:

- здатність розрізняти речовини і хімічні явища в навколишньому світі;

- вміння проводити спостереження та досліди хімічного характеру;

- вміння використовувати хімічні знання для розв’язання теоретичних та прикладних проблем, пов’язаних з реальними ситуаціями в світі;

- вміння оцінювати доцільність використання речовин та хімічних явищ для розв’язання індивідуальних та суспільно-значущих завдань;

- вміння безпечно (для себе, оточуючих, довкілля) поводитися з речовинами та хімічними процесами в побуті та на виробництві;

- вміння оперувати хімічними знаннями та їх критично осмислювати;

- розуміння ролі хімії в розвитку суспільства та забезпеченні добробуту людини.

Універсального методу навчання, який би гарантував учневі набуття компетентностей, не існує в принципі, через творчий характер компетентностей. Очевидним є те, що компетентісний підхід вимагає посилення особистісної спрямованості освіти, необхідне забезпечення реальної активності школяра в навчальному процесі.

Компетентностей не навчають, їх набувають в процесі власної активної та продуктивної діяльності (причому не тільки навчальної).

Педагогічна діяльність по формуванню компетентностей передбачає:

- ознайомлення учнів з речовинами, з якими людина стикається в повсякденному житті, їх використанням, правилами безпечного поводження з ними, їх впливом на довкілля, роллю в організмі людини;

- посилення практичного спрямування хімічних знань, розв’язання на    уроках практично-значущих ситуацій;

- широке впровадження при викладанні предмету елементів ужиткової хімії;

- якнайповнішу реалізацію дидактичного принципу зв’язку навчання з життям;

- краєзнавчий підхід при вивченні матеріалу;

- роботу за проектними технологіями.

Виникає питання, які ж теоретичні знання мають лягти в основу формування предметної компетентності? Переконана, що проблему формування хімічних знань не можна обмежувати винятково практичним застосуванням знань, чи знаннями лише ужиткового характеру. В той же час вони є важливим компонентом в формуванні хімічної компетентності учня.

Відомості про зв’язок хімічних знань з життям можуть бути взяті з життєвого досвіду школярів, вказуючи на роль хімії в житті людини доцільно скористатися історичними фактами, тісний зв’язок  хімії з життям, може здійснюватися і через використання творів літератури та мистецтва. Важливою складовою життєвої та соціальної компетентності людини є вміння сприймати та критично оцінювати інформацію реклами, етикетки засобу побутової хімії чи продукту харчування. Робота по формуванні предметних компетентностей з хімії продовжується в позаурочний час під час походів та екскурсій, під час безпосереднього контакту дітей з природою.

Хімія – наука, створена людьми і заради людей.  Надзвичайно важливо повсякчас показувати зв’язок хімії з життям суспільства, роль хімії у розвитку цивілізації, бо сьогодні необхідне не так поглиблення специфічних знань з хімії, як їх соціокультурна адаптація. Необхідно звузити розрив між хімією та реаліями повсякденного життя, зробити хімічні знання особистісно значимими для кожного учня, “вивести” знання за межі кабінету хімії і застосовувати їх для пояснення реальних явищ природи, суспільства, власного життя.

Це дозволить в умовах нової школи виховувати компетентну особистість, яка не лише володіє знаннями, а й уміє адекватно діяти у складних ситуаціях, застосовуючи знання й беручи на себе відповідальність за свою діяльність, оскільки без цього людина не має шансів адаптуватися до динамічних умов середовища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Бабенко О. М. Предметні компетенції з хімії як складова ключових компетенцій особистості // Біологія і хімія в шк. – 2005. – №5. – С. 41-43.

2. Овчарук О. В. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти // Стратегія реформування освіти в Україні // Рекомендації з освітньої політики. – К., 2003. – С. 13-43.

3. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Хімія 7-11 класи. – К.: Перун, 2005. – С. 3.

4. Родигін М. Ю., Родигіна І. В.. Нариси з історії хімії. – Харків: Основа,  2003. – 214 с.

5. Родигіна І. В. Діяльнісний підхід до формування базових компетентностей учнів // Біологія і хімія в шк. – 2005. – №1. – С. 34-36.