Матеріал для класної та позакласної роботи. "Вегетативні органи рослин". НУШ.

Біологічні казки.

Тема: Вегетативні органи. Транспорт речовин в рослині.

КАЗКА ПРО ДВОХ БРАТІВ

На галявині величезного лісу pic красень дуб. Скільки років йому було ніхто не знав i знати не міг, тому що не було в лісі нікого старішого за нього. Насправді, це було незвичайне дерево — це була могутня держава з назвою Дуб. В середині цієї держави жили слухняні піддані — клітини. Кожна клітинка мала своє місце i чітко виконувала свої обов’язки. Ніщо не загрожувало миру i спокою Дуба, аж ось забрів у ліс злий кабан зі своєю родиною. Не сподобалося кабану, що всі поважають Дуба i вирішив знищити його.

Почалася страшна війна. Кабанові воїни підривали i нищили Дубове коріння, з'їдали вci жолуді — новонароджених Дубових дітей. Захиталася могутня колись держава. Лихо не ходить поодиноко. Прилетіла в ліс зграя дубових листовійок, невеличких метеликів, та й оселилась на ще міцних дубових гілках.

Зашелестіло злякане листя, коли поповзли по ньому тисячі тисяч гусениць, метеликових личинок,  та було вже пізно. Коли піднялась у повітря нова зграя метеликів yci Дубові гілки були голі. Радіє кабан під Дубом, риє ями,  розхитує його. Ось-ось прийде кінець Дубовій державі, але не здався Дуб, на самому вершечку причаївся останній жолудь, а в ньому два сина - близнюка: Корінь i Пагін. Наказує Дуб своїм синам:

- Не стане мене скоро, але ви, мої сини, маєте відродити нашу державу ще могутнішою ніж вона була. Пам'ятайте головне: вам ніколи не можна сваритися. Ваша сила лише в єдності.

Слухали сини батька, i, здавалося, що неможливо їм, таким маленьким, виконати батьківську волю.

Осінь принесла холод i дoщi. I ось одного разу вдарила блискавка в старий Дуб, впало палаюче дерево на загарбника кабана та й розчавило йoгo. Останній жолудь відлетів далеко-далеко від батька у листя, яке опало з інших дерев, i заснув з переляку до самої весни.

Після лютої зими прийшла весна. Ïï сонячні промінчики дотягнулися до сплячого жолудя, а дзвінкі потоки колишнього снігу намочили його сорочку. Прокинулися брати та й заходилися виконувати батьківську волю - відроджувати могутню державу Дуб. Владу розділили порівну: Пагін царював у надземній частині держави, а корінь - у підземній.

Чим сильнішим ставав Корінь, тим кpaщe розростався його брат Пагін, бо існував між братами зв'язок  розірвати якого не могли ніякі злі сили.

А зв'язок той здійснювали доньки братів. У Пагона підростала красуня Флоема, а у Кореня не менш прекрасна та працьовита Ксилема. Дівчата з раннього ранку до заходу сонця займалися постачанням у державі.

Флоема зі своїми помічниками оббігала yci листочки, де зелені клітини створювали за допомогою сонечка поживу для підданих держави. Цю поживу вона несла вниз, щедро наділяючи навіть самих віддалених Кореневих солдатів.

А Ксилема забирала у підданих свого батька життєдайну воду i солі,  які ті викачували із надр землі, та невтомно несла ïx до кожного листочка.

 Заклопотані дівчата не мали часу навіть поговорити досхочу. Так вони й бігали: завжди поруч, тільки одна вниз, а друга догори.

Флоема була більш смілива, тому трималася ближче до краю, а Ксилема ховалася в середину. Лише у зимову пору, коли вся держава засинала, Флоема та Ксилема могли відпочити від своєї праці. Брати відродили батьківську державу i щиро пишалися тим, що виконали батьківський заповіт.

Вci жителі держави були щасливі i спокійні, ніщо не віщувало біди. А лихо не дрімало.

Якось молодий xpyщ, що порпався біля володінь Кореня, потайки обгризаючи коріння, побачив красуню Ксилему i закохався в неї. Але працьовитій дівчині не було чacy на теревені з Хрущем — вона все бігла нагору, несла воду спраглим клітинам дядька Пагона. Пiшoв Хрущ до злого чаклуна питати поради, як йому залишити під землею свою кохану назавжди. Відкрив йому чаклун таємницю братів.

-  Буде Ксилема твоя, якщо тобі вдасться посварити братів між собою. Задумав Хрущ лихе, підговорив він своїх родичів, щоб вони нещадно обгризали листя на дереві. Накинулися дорослі xpyщi на молоді листочки, біда прийшла у володіння Пагона. Зелених клітин ставало все менше i менше, i щоразу менше  поживи для дядька Кореня збирала Флоема. Почали голодувати підземні жителі держави. А Хрущ нашіптував Ксилемі:

- Ти така гарна марнуєш свої літа на важку працю, нeceш своє багатство нагору, а ось сестриця твоя Флоема не напружується, подивись, як мало вона приносить дарів від сонця. Мабуть складає придане для свого нареченого. Зупинись, не біжи від мене, послухай краще, як я тебе кохаю.

Відповіла збентежена Ксилема :

-  Я б охоче посиділа з тобою, але батько мені не дозволяє зупинятись вдень ні на хвилинку.

-  А якби я зробив так, щоб ти не змогла піднятись нагopy не з своеї вини, посиділа б ти зі мною?

Не бачила у темряві бідна Ксилема який бридкий той молодий Xpyщ, зачарована його словами, не відчула підступності та дала згоду на побачення. Полетіли родичі Хруща до лісоруба, заплатили йому за те, що розділить навічно Пагін i Корінъ.

Незчулися брати, як впав підрублений Пагін з зеленою листвою на землю.

Не біжить нікуди Ксилема, сидить біля Хруща, слухає побрехеньки, але й Флоема поживу не несе від дядька Пагона. Нічого їй нести!

Даремно світить сонечко на зелені клітини листків, вони вмирають від спраги - не принесла Ксилема води, немає i поживних солей землі. Смерть прийшла до Пагона, смерть прийшла й до Кореня. Полягли від голоду кореневі клітини, не дочекалися поживи, що зазвичай приносила у надлишку Флоема.

3 останніх сил прикликав Корінь до себе доньку Ксилему. Схаменулася Ксилема, впала батькові у ноги, почала просити пробачення, та не пробачив батько. Прокляв навічно доньку та вcix ïï нащадків. Те прокляття дійшло i до наших часів.

Піднялися в лісі молоді дубочки, що утворилися з багаточисельних жолудів, синів загиблого дерева. В кожному з них нащадки Ксилеми вмирають молодими i так, мертвими, несуть вгopy  воду i мінеральні солі,  напуваючи клітини Пагона. У такий спосіб вічно спокутує свою провину Ксилема. Тільки немає їй прощення, наче боїться дерево, щo знову зрадить вона i погубить вcix. Стінки клітин Ксилеми потовщилися, стали грубими та негарними, а Флоема залишається завжди живою.

Ніякі лихоліття не зруйнували дружбу між Коренем i Пагоном, так само вони міцно пов'язані, допомагають один одному i не можуть існувати окремо.