Матеріал для вивчення передового педагогічного досвіду: "Загально-педагогічні цінності за творчою спадщиною О. Захаренка"

Підготувала Литвиненко О.В.

Олександр Антонович Захаренко народився в 1937 році в районному містечку Камянка на Черкащині в сімї службовців. У 1958 році він закінчив Черкаський педагогічний інститут і за власним бажанням направлений працювати учителем фізики в невелику, неперспективну школу с.Сахнівка що в 25 кілометрах від районного центру.

      Виявляється Олександр Антонович не мріяв стати вчителем. Його з 8 класу манило небо. Він вивчив всі моделі військових літаків. Тому після 10 класу вибір був один – військове училище льотчиків  - винищувачів. Профільні предмети – фізику і математику здав на «зубок». Тому всі були впевнені – він буде військовим льотчиком. Проте лікарі – головні екзаменатори – погасили юнацьку мрію. Та пристрасть до неба, літаків залишилась в душі на все життя.

      І, мабуть, це захоплення окрилило його мрії, думки і вчинки як під час навчання в педагогічному інституті, так і в учительській, педагогічній діяльності.

      У 1966 році його призначають директором школи, стрімкий розвиток якої, по суті , врятував від зникнення і саму Сахнівку, котра, завдяки школі, отримала і власний розвиток.

      За три роки директорства Сахнівська сільська школа перетворилася в унікальний навчальний заклад. З перших своїх кроків на освітянській ниві педагог вважав, що школа це не проста споруда, не приміщення і навіть не клас з модернованим обладнанням і комп’ютерами. Це, передусім, - храм знань, високої моралі і необмеженої творчості вчителів і їх вихованців.

      За досвідом в бригадне село Сахнівку їздили зі всього світу: з Канади і Німечини, з Китаю і Японії. Знали про Сахнівську школу і в Сполучених Штатах Америки.

      У 1964 році йому присвоєно звання «Відмінника освіти України», у 1969 році – «Відмінник освіти СРСР», 1974 році - «Заслужений вчитель України», а в 1983 році – «Народний вчитель СРСР»

      У 1984 та 1989 роках обирався народним депутатом Верховної Ради СРСР. Мав гарну родину: кохану дружину віру Петрівну, вчительку математики, вірного товариша, соратника, двох чудових синів – Сергія та Владислава. До останніх років життя він був, без сумніву, щасливим і в особистому житті, і в професійному.

      Помер Олександр Захаренко 30 квітня 2002 року. Похований на цвинтарі в Сахнівці.

 Основним завданням своєї педагогічної діяльності О.А.Захаренко вважав формування у підростаючого покоління таких загальних цінностей:

1. Скромність

        Як правило у школі такі діти або круглі відмінники, або навчаються на «добре» і «дуже добре». Це ерудити суспільства, серед них є потенційні науковці, вчителі, академіки.

     Познайомившись з людиною, легко встановити за першими фразами, чи належить вона до скромних, чи ні.

2. Найвища цінність у людини – це її здоровя.

Вона зможе оцінити його, якщо втратить.

Діти розуміють це лише підсвідомо, бо їм притаманна уява про свою вічність, або про довголіття.

    Закон передбачає відповідальність педагогічних і медичних колективів за збереження і зміцнення здоровя школярів.

    Я за те, щоб вчителі приймали клятву Гіппократа, користуючись постулатом: ні за яких обставин не нашкодити здоровю дітей.

3. Звикли ми жити в бруді.

    Дітей треба з малку привчати до чистоти і порядку.І не лише для когось, щоб побачив, помітив. А для себе, свого існування, нормального життя. Це завдання першочергове для сімї, для матері – берегині.

   « А то заїдеш в село і дивуєшся звичці  в людей плювати насінням, залишати сліди своєї безкультурності на асфальті, не використовувати засоби гігієни у своєму житті, у повсякденному побуті.»

4. Толерантність

    Вчити толерантності треба змалку, з самого дитинства, навіть майбутніх мам. А то тепер в моді твердження: «А ти, сину, не дивись йому в зуби, а дай, щоб не поважно було. «Як глибоко ця фраза ранить душу дитини. А її треба гарячим залізом витравити. Тоді й не будуть битися хлопчаки, не будуть скандалити дівчата, тоді не буде проблем з поведінкою, а увага всіх дітей буде зосереджена лише на опануванні знань.У нормальних сімях уникають конфліктів між дітьми.

5. Порядність

     Порядність походить від слова порядок.

    Порядна людина це та яка в житті, побуті і на роботі дотримується установленого законом або людською мораллю належного порядку.

    Порядність – це вихованість дитини, риса, яка залишається на все життя без коректування. Основи цієї якості треба формувати з малку.

    Отож, вихованець середньої школи не має права, не може зійти з того шляху, який проторувала йому школа протягом 11 років.

6. Патріотами не народжуються

    Ними стають у процесі становлення особистості, в процесі виховання  і впливу засобів масової інформації на кожну людину.

    Патріотизм – це святе почуття, яке не піддається осміюванню, яке кличе на подвиг навіть до самопожертви в імя Батьківщини, в імя дітей, яким належить майбутнє,в імя людини. Це має знати кожен вихованець. Патріотичні почуття не характерні тим, хто не любить свою країну, хто не живе її турботами, а власним животом і кишенями, які набивають. Кожен повинен задати собі питання: «А що зробив я конкретного сьогодні для процвітання своєї держави?»

7. Совість

    Совість – це сумнівний , психічний стан у людини, який буває, коли дитина  чи доросла людина не змогла дотримати свого слова, виконати обов’язок, змушена обманути.

8. Треба вчити дітей турботі про старших і старих.

Не дорікай тим, хто не зміг вас провідати. Нічого не буває без причин. Привчайте дітей вітатись. А після вітання цікавитись «Як ваше здоровя?», «Як Ви себе почуваєте?», «Чим я Вам можу допомогти?»

  І це не може бути формальною фразою, а турботою від душі.

9. Культ книги

    Потрібно виховувати бережливе ставлення до книги, коли дитина усвідомлює: книгу, цей безцінний дар духовності, не можна зіпсувати, як іграшку.Справжній культ – це той, який викликає смак до літератури, поезії, культу побуту, культури взаємовідносин між людьми.

10. Не хлібом єдиним живе людина

    Суспільству потрібні всебічно розвинуті діти – це і в спорті і у виконавській майстерності, і в танці, пісні, слові, у художній творчості умілих рук.

    Надто однобоке життя у тих, хто знає лище навчальний матеріал уроків.

Підсумок

    Отже, школа ніколи не втратить своєї просвітницької функції. І ще довгий час до неї бігатимуть діти, вона буде центром духовного здоровя і естетичного виховання, місцем де обожнюватимуть працю і людей праці, центром творчої думки і несподіваних дитячих відкритів, місцем, де опановуватимуть науку спілкування, толерантності, миру і збереження білого світу для прийдешніх поколінь.

       Девізом Сахнівської школи є слова її директора: «Поспішаймо робити добро. Духовне добро. Воно стократ цінніше від матеріального». На фасаді школи зображено п'ять основних гасел навчально-виховного процесу, а саме:

 • «Школа – колиска твоєї щасливої долі»;

 • «Хай завжди буде мама»;

 • «Без праці хліб не родить, не квітнуть троянди»;

 • «Людина без захоплення – пуста людина»;

 • «Вибрати не можна тільки Батьківщину».

       Самобутній педагогічний талант Олександра Антоновича поступово розкривався у створеному за його ініціативи навчально-виховному комплексі з усіма умовами для навчання, виховання й розвитку дітей. Система роботи Сахнівської школи спиралась на урахування психологічних, фізіологічних та культурних особливостей розвитку дітей та їх практичному запровадженні в навчально-виховній роботі школи. Через такий комплексний і системний підхід Олександр Антонович Захаренко обґрунтував методологічні засади своєї «педагогіки конкретної мети», яка ставиться перед шкільним колективом, спрямовує його діяльність і об'єднує зусилля всіх у її досягненні. 

      О. А. Захаренко був одним із зачинателів педагогіки співробітництва – напряму в радянській педагогіці, що виник у 80-х роках XX ст. як протест проти традиційної системи освіти й виховання, яка викликала велику полеміку в педагогічних колах. Педагогіка співробітництва – це система форм, методів і прийомів у навчально-виховному процесі, які спираються на принципи гуманізму і творчого підходу до розвитку особистості – дитини. Саме такий підхід був характерний для педагогіки Олександра Антоновича. Як й інші педагоги-новатори, він висував, обґрунтовував і впроваджував практику ідеї творчої взаємодії вчителя і учня; навчання без примусу; ідею досягнення поставленої мети; індивідуального і колективного підходів до діяльності учнів; творчого самоврядування; особистісного підходу до виховання; співпраці вчителів з батьками, громадськістю тощо.

        Батько Олександра — Антон Іванович — протягом багатьох років створював у Кам’янці книгу «Люби і знай свій рід і край!» Це своєрідна сага, написана сільським інтелігентом, яка охоплює період із 1770-го до 1983 року. Містить вона відомості про 250 представників роду. Це кам’янські «Сто років самотності». (І навіть не сто — двісті!) Антон Іванович зібрав розповіді й перекази про події давні та часи ще пам’ятні, описав перші десятиліття ХХ століття, побут, пам’ятні місця, пов’язані з Пушкіним і Чайковським. Безсумнівно, в цій книзі коріння «Криниці пам’яті», зведеної у Сахнівці, що стала чи не першим у країні пам’ятником загиблим від голодомору; на дерев’яних стінах 1100 імен.

Очевидно, із батьківської книги «виросла» й «Енциклопедія шкільного роду», яка містить відомості про випускників сахнівської школи з 1937-го року. Епіграф до неї: «Люби і знай...» А на стінах шкільних коридорів сотні фотографій...

       Олександр Антонович Захаренко є одним із яскравих представників інноваційної освітньої практики. Його концепція авторської школи передбачає:

 1. Спрямування навчально-виховного процесу на поглиблення знань учнів та отримання потрібної і цікавої інформації, яку мають доносити до учнів вчителі.

 2. Ретельно турбуватись про здоров'я дітей, про їх фізичну витривалість.

 3. Не втрачати надбання історії. Вивчати традиції і звичаї народу, що прийшли до нас із сивої давнини.

 4. Виховувати у дітей патріотичні почуття і гордість за родину, однокласників, односельчан, село, Батьківщину.

 5. Обов'язковим предметом школи має бути "Материнство" або "Материнська школа" не лише для учнів, а й для тих жителів села, які збираються стати батьками.

 6. Головна вимога школи – якісні і системні знання учнів, участь їх в олімпіадах, конкурсах від шкільного до державного рівня.

 7. Випускники школи у своїх знаннях не повинні відрізнятися від учнів престижних закладів.

 8. Авторська школа ставить своїм завданням навчити дітей бачити красу світу і берегти її»

       Сахнівська школа стає відомою всьому Радянському Союзу. На початку 1980-х років пройшла годинна зустріч в Останкіно з О. А. Захаренком у передачі «Сільський час». Відтоді авторська школа в с. Сахнівка стає відомою не лише в Україні, а й за її межами.

  • Енциклопедія шкільного роду (автобіографічні дані, спогади, роздуми) / Автор ідеї, кер. О. А. Захаренко. Сахнівка, 2000. Т. І–II (1937–1976)- Т III–IV (1978–1998)

       Щиро вболівав за долю рідної мови і директор Сахнівської школи на Черкащині Олександр Антонович Захаренко: «Красу своєї мови діти мають відчути душею і серцем, і не йти ні на які суржики, бо то сміття, бруд, що знекровлює рідну мову» .

 Нині україномовна дитина, молода людина відчуває навколо себе вакуум рідної культури. Недбале мовлення, брутальні лайки, примітивний і бідний словник, незграбні, обірвані синтаксичні конструкції, надмірні інтер'єктиви, невиразна дикція засвідчують душевну ущербність мовця, понижують не тільки естетичне враження, а й духовний вплив від такого спілкування. Власною освітньою і громадською діяльністю О. Захаренко стверджував: насамперед учитель, директор школи є носієм україноментальної мовленнєвої культури. Тільки високорозвинута мовна особистість учителя спроможна забезпечити ефективний педагогічний вплив на емоційно-почуттєвий світ учнів.

       Наповнені філософською енергетикою добра і любові книги Народного вчителя Радянського Союзу О. А. Захаренка — про вчителя й учня, для вчителя, учня і батьків. Кожній з них («Гордієві вузли сучасної школи. Як їх розв'язати», «Суперечливі думки», «Поспішаймо робити добро», «Поради колезі, народжені в школі над Россю», «Слово до нащадків», «210 шкільних лінійок», «Енциклопедія шкільного роду» та ін.) властива рідкісна неповторність і глибина змісту. Педагогічні оповідання-роздуми про моральні, громадянські, трудові аспекти людського буття сягають філософського узагальнення.

        Головне у книгах О. Захаренка — пошук шляхів, як «створити у селі таку школу, щоб діти зростали в ній мислячими, працьовитими, вдячними, закоханими у свій край, чутливими до добра і краси» . Реалізується ця мета у змістовності, прозорості, розкутості думок, їх логічній єдності, смисловому навантаженні, проблемності. 

        Є підстави вважати, що основи мовної культури майбутній учитель О.А.Захаренко отримав у родині. Про це свідчить і щире побажання рідного батька педагога А. І. Захаренка «Люби і знай свій край». Цією цитатою-епіграфом починається чотиритомна «Енциклопедія шкільного роду». У мудрій і глибокій книзі читаємо також: «Ті почуття любові до рідного краю, Батьківської землі народжені з дитинства, з материнського молока, зі школи, з лелечого гнізда, що на зелених луках, голубої стрічки Росі і безкраїх пшеничних полів, з Дівочих гір». Рідні привчали зважено ставитися до кожного слова.

        Педагог володів мовою землі. На сторінках статей, книг «розсипані» емоційно забарвлені, благородні, величаві слова, стійкі звороти, образні порівняння. Кожне його слово промови й виступу — це соковитий і акварельний мазок:

 «Живіть за принципом ластівочки: вона сама не поїсть, а дітям принесе»;.

 «Ваші старенькі батьки немічні й хворі люди. Продовжіть їх свідоме життя хоч на хвилинку»;.

 «Яка холодна і добра вода з криниці, мов весняний березовий сік. Набереш у долоні і відчуваєш — ти теж природа»;.

 «Хай доля посміхається вам і вашим сім'ям весняним сонечком завжди і всюди!»;

 «Любіть життя, бо воно єдине і ніколи не повториться... Насолоджуйтесь життям...Живіть так, щоб вам ніхто не дорікнув, що ви просто животіли, залиште після себе добрий слід. А ще прошу, діти мої, ніколи нікому не кланяйтесь, не ставайте на коліна перед ворогом і начальством» .

      «Поспішаймо роботи добро. Духовне добро. Воно в стократ цінніше від матеріального. Повторімося в наших вихованцях прекрасними рисами національної культури, патріотичним духом любові до свого народу, любові до вищої якості людини — творчості!»

 «Так, вічність жива, бо в ній час від часу спалахує життя. Інколи напрочуд яскраве. А бува й сіре, буденне. Тільки завжди надзвичайно коротке. Все не встигаєш до чогось дожити, щось зробити».

 Безумовно, це був неперевершений оратор. Його талант — у титанічній, копіткій праці над промовою, кожна з яких додавала слухачам щось нове в повороті думки та її аргументах. Понад три тисячі виступів директора школи стали справжньою окрасою численних шкільних лінійок, з'їздів Творчої спілки вчителів України, учительських форумів, виступів на телестудії в Останкіно й у радіопрограмі «Педагогічні роздуми» С. Каракоз, на зборах Академії педагогічних наук, сесіях Верховної Ради, запам'яталися слухачам як яскраві, самобутні, вражаючі уроки розуму, мудрості, людяності, моральності.

       О. А. Захаренко добре усвідомлював інформаційно-пропагандистську функцію публіцистики: вона повинна впливати і на розум, і на почуття. Педагог досконало володів методикою «живого спілкування», умів аргументовано дискутувати (в цьому допомагали глибокі знання з різних наук).

        У промовах О. Захаренка знайшла відображення одна з домінантних ознак української ментальності — емоційність, що осмислюється як ознака життєздатності народу та його оптимізму. Він критично оцінював позетивне й негативне в українському національному менталітеті. Очевидно, вважав мудрий учитиль, його покоління потрібно позбавити рис байдужості, лінощів, розхристаності, навчити зібраності, навчити краще працювати над собою. Палкий патріот, він заклекав до цього всю педагогічну громадськість. «Націю можна врятувати, дбаючи не лише про екологію довкілля, а  й про душу нації, якій так необхідна фізична і духовна чистота»

       Аналіз текстів доводить, що педагог збагатив рідну мову чималою кількістю нових аксіологічних смислів, що відображають українську ментальність. Сахнівський чарівник по-особливому розумів, наприклад, такі слова, як Толерантність, Порядність, Патріотизм, Скромність, Повага, Великодушність, Вдячність. Мовотворчість автора педагогічних роздумів представлена й оригінальними, «екологічно чистими» власними назвами: Криниця совісті, Поляна пам'яті, Дівочі гори, що в житті сільської спільноти набули виразного національно-культурного забарвлення.

 О.Захаренко досконало володів культурно-історичним досвідом свого народу. Свідченням цьому трансформовані ним народні фразеологізми,  прислів'я, приказки, крилаті вислови, вибудовані на їх основі власні афоризми, які є свідченням високої культури мовомислення. Ось деякі захаренкізми:

 «Якщо не можеш нічого дати — дай волю. Якщо не можеш нічим допомогти — не заважай».

 «Діти..., я без вас — як човник без вітрил»;

 «Майбутня школа — це щоденна приємна втома від творчої праці»;

 «Школа без мрії — що птах без крил»;

 «Досвід з чужих думок не приходить, він приходить через гулі і синці, що їх людина дістає, відстоюючи свої переконання»;

 «Зупинитися — значить не існувати»;

 «Якщо хочеш змінити світ на краще, зберегти його чисту красу, незайману святість, починай це робити з себе! І не завтра, а сьогодні, з цієї хвилини!»

     Отже, високий рівень мовнокомунікативної компетенції О. А. Захаренка дає підстави надати йому статус сильної мовної особистості, що, безумовно, заслуговує наслідування. В педагогічній спадщині Олександра Антоновича Захаренка багато ідей, які нам ще потрібно належно осмислити й розвинути. Це  ідеї української народної педагогіки, нової гуманної педагогічної культури, і педагогіки творчої праці, родинно-шкільних оздоровчих, трудових традицій, педагогіки милосердя тощо.

    За цей період Олександру Антоновичу вдалося втілити в життя багато педагогічних ідей, які мали статус новаторських. Він створив нову систему громадянського, сімейного та трудового виховання, на практиці реалізував ідею школи-родини, школи, життя якої тісно перепліталося з життям села, його історією. Пошукова робота учнів спрямовувалася на дослідження родоводу і результатом цієї роботи стала «Енциклопедія шкільного роду» (в 4-х томах), видана у 2000 році.

        Прочитаймо О.Захаренка (прокоментуйте його твердження).

1.»Людина живе мить у часі, а тим більше у вічності.Отже, друзі! Залишайте після себе хороший слід, щоб пам’ятали Вас і Ваші добрі справи хоч кілька поколінь.Не залишайте путаний слід, бо по ньому не пройдеш. Проклянуть нащадки…»

2. « Залишайте після себе природну красу незайманого світу і не потолочені квіти.»

3. « Збережіть мир , який залежить від вас. Мир Вам і сімї, державі між державами. Війна – то безглуздя, притаманне лише дикунам…»

4. « Будьте толерантними до чужої думки, поважайте, її як свою. Не думайте що ви у всьому праві.!

5. « Не робіть лише на завтра. Подумайте про своїх дітей. Їм треба жити повноцінним життям.»

6. « Вчіть своїх дітей! Діти дітей. Вчитись треба, щоб не попасти в жорнове життя, або не виявитись на його обочині.»