ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО СТИЛЮ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ

ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО СТИЛЮ

ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ

Товстік Жанна Вікторівна

методист, викладач фізики та інформатики 

ЗМІСТ

ВСТУП

Реформування системи освіти України в умовах інформаційного, глобалізованого суспільства актуалізує проблему підвищення якості освіти, основним шляхом вирішення якої є активне впровадження в теорію та практику педагогічних нововведень, що зумовлює необхідність здійснення інноваційної педагогічної діяльності, успішність якої залежить від сформованості готовності вчителя до інноваційної діяльності, що мобілізує особистість на створення інновацій, їх освоєння й використання. У Концепції загальної середньої освіти зазначається: «…зміни у змісті й структурі загальної середньої освіти мають глибинний характер і потребують підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне та професійне зростання». Формування готовності вчителя до інноваційної педагогічної діяльності є актуальною проблемою педагогічної науки. [1]

Важливу роль у перетвореннях системи освіти України відіграє вчитель/викладач, оскільки модернізація сучасної освіти пов’язана з його освіченістю, інтелектом, талантом, творчим потенціалом, рівнем загальної та професійної культури тощо. На сучасному етапі необхідною умовою професійної успішності вчителя стає сформованість інноваційного стилю його діяльності.

Інноваційна діяльність викладача передбачає оновлення педагогічного процесу, впровадження нововведень у традиційну систему навчання, виявлення педагогічної творчості, яскравої індивідуальності, інноваційного стилю діяльності. Зарубіжні психологи розглядають стиль діяльності особистості як індивідуальну стратегію й тактику її поведінки (А. Адлер), характеристику системи операцій, до яких особистість схильна завдяки своїм індивідуальним особливостям (Г. Олпорт).

Стиль діяльності вчителя відбиває його індивідуальність як професіонала, що зумовлена синтезом особистісних якостей викладача й рівнем його професійної компетентності. Стиль професійної діяльності вчителя характеризує такий тип його професійної поведінки, що дозволяє максимально повно використовувати сильні особистісні й професійні сторони вчителя, по можливості компенсуючи слабкі сторони його темпераменту, характеру, здібностей й особистості в цілому; він забезпечує оптимальне узгодження індивідуальності вчителя за різних умов (вимогами навчальної або професійної діяльності; індивідуальністю інших суб’єктів педагогічного процесу тощо), допомагає активно адаптуватися до середовища в низці стильових проявів. Викладач, який володіє яскраво вираженим індивідуальним стилем, є лідером у колективі однодумців, новатором у певній галузі. Він має «свої» шляхи, принципи, методи, засоби, форми та прийоми роботи й водночас, захоплений своїми пошуками й знахідками, спирається на передовий психолого-педагогічний досвід. [2]

ПОКАЗНИКИ, ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ ГОТОВНІСТЬ ПЕДАГОГА ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Готовність педагога до інноваційної діяльності визначають за такими показниками [5]:

1. Усвідомлення ним потреби запровадження педагогічних інновацій у власній педагогічній практиці.

2. Інформованість про новітні педагогічні технології, знання новаторських методик роботи.

3. Зорієнтованість на створення власних творчих завдань, методик, налаштованність на експериментальну діяльність.

 4. Готовність до подолання труднощів, пов'язаних зі змістом та організацією інноваційної діяльності.

5. Володіння практичними навичками освоєння педагогічних інновацій та розроблення нових.

Включення педагога в інноваційну діяльність може бути наслідком дії різноманітних чинників:

 – невдоволеність методиками, результатами особистої праці;

– освоєння нових знань, особливо у суміжних сферах;

 – осмислення і якісно нове бачення особистої життєвої місії, іноді – творче осяяння, яке, як правило, є результатом тривалого пошуку й аналізу здобутого на цьому шляху. Деякі вчені на основі вивчення й аналізу досліджень з проблем педагогічної діяльності, визначають такі параметри інноваційної діяльності вчителя:

1. Готовність вчителя до здійснення інноваційної діяльності.

2. Інноваційна діяльність вчителя.

3. Результативність інноваційної діяльності.

 Кожен параметр діяльності деталізується певними показниками.

Параметр «Готовність вчителя до здійснення інноваційної діяльності» розкривається такими показниками:

 – здатність до самоорганізації;

– здатність до самоаналізу, рефлексії;

– здатність відмовитися від стереотипів педагогічного мислення;

– прагнення до творчих досягнень;

– критичність мислення, здатність до оціночних суджень.

Параметр «Інноваційна діяльність» характеризується наступними показниками:

 – варіативність педагогічної діяльності;

– володіння методами педагогічного дослідження;

 – здатність акумулювати та використовувати досвід творчої діяльності інших педагогів;

 – здатність до співпраці та взаємодопомоги.

Параметр «Результативність» розкривається такими показниками:

– створення авторської ідеї навчання та виховання;

 – розробка змісту планів і програм; методик, технологій;

 – апробація інновацій;

 – розповсюдження освітньої інновації;

 – виявлення інноваційної ініціативи.

ФОРМИ ЗАЛУЧЕННЯ ПЕДАГОГА ДО ІННОВАЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

До різноманітних форм залучення педагога до інноваційної діяльності належать:

 – організація постійно діючого наукового семінару з найактуальніших проблем, над якими працюють педагоги навчального закладу;

 – стажування педагогів при науково-дослідних інститутах і вищих навчальних закладах;

 – педагогічні ради, "круглі столи", дискусії;

 – ділові, евристичні ігри з генерування нових педагогічних ідей;

 – творча діяльність педагогів у методичних об'єднаннях;

 – участь у науково-практичних конференціях;

 – узагальнення власного досвіду і досвіду своїх колег;

– заняття на спеціальних курсах підвищення кваліфікації;

– самостійна дослідницька, творча робота над темою, проблемою;

– участь у колективній експериментально-дослідницькій роботі у межах спільної проблеми, над якою працюють педагоги навчального закладу.

Стратегія інноваційної діяльності педагогічного колективу, окремих педагогів у кожній конкретній ситуації має свої часові обмеження, що залежить від масштабності інновації, від того, скільки часу і яких людських, організаційних, матеріально-фінансових ресурсів вона потребує. Але головне, інноваційна педагогічна діяльність педагогів є основою оновлення навчальних закладів, створення якісно нової педагогічної практики – авторського закладу чи радикального реформування усієї освітньої системи.

ПРИНЦИПИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

Інноваційна діяльність педагога передбачає дотримання таких принципів:

1. Принцип інтеграції освіти. Вимагає уваги до кожної дитини як особистості, орієнтації на формування громадянина з високими інтелектуальними, моральними, фізичними якостями.

2. Принцип диференціації та індивідуалізації освіти. Потребує забезпечення умов для розвитку здібностей кожного вихованця. максимальний розвиток здібностей дитини, незалежно від соціально-економічного та суспільного статусу її сім'ї, статі, національності, віросповідання.

3. Принцип демократизації освіти. Передбачає створення передумов розвитку активності, ініціативи, творчості учнів і вчителів, залучення громадськості в управлінні школою.

Здійснення цих принципів передбачає зміну характеру освітньої системи, змісту, методів, форм, технологій навчання й виховання. Метою освіти за таких умов є вільний розвиток індивідуальних здібностей, мотивів, особистісних цінностей різнобічної, творчої особистості. Отже, у структурі професійно спрямованої особистості педагога готовність до інноваційної діяльності є показником його здатності нетрадиційно вирішувати актуальні для особистісно-орієнтованої освіти проблеми.

ВИМОГИ ДО ПЕДАГОГА ІННОВАЦІЙНОГО СПРЯМУВАННЯ

Педагог інноваційного спрямування повинен вміти реалізовувати:

 – педагогічний гуманізм (довіра до вихованців, повага до їх особистості, гідності, впевненість у своїх здібностях і можливостях; відчуття змін в цінностях освіти: не засвоєння формальних знань і навичок, а гуманність стосунків, свобода самовиявлення, культивація індивідуальності, творча самореалізація особистості).

 – емпатійне розуміння вихованців (прагнення і вміння відчувати іншого як себе, розуміти внутрішній світ вихованців, сприймати їх позиції);

– співробітництво (поступове перетворення вихованців на співтворців педагогічного процесу; володіння культурою спілкування);

– діалогізм (уміння слухати дитину, цікавитися її думкою, розвивати міжособистісний діалог на основі рівності, взаємного розуміння і співтворчості);

– особистісна позиція (творче самовираження, за якого педагог постає перед вихованцями не як позбавлений індивідуальності функціонер, а як особистість, котра має свою думку, відкрита у вираженні своїх почуттів, емоцій; удосконалення у своїй професії – набуття компетентності, яка дає можливість справлятися з різними ситуаціями).

ДЕСЯТЬ ПРОФЕСІЙНИХ І ОСОБИСТІСНИХ ЯКОСТЕЙ

ПЕДАГОГА ПІДГОТОВЛЕНОГО

ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Педагог, який підготовлений до інноваційної професійної діяльності має такі професійні й особистісні якості:

1. Усвідомлення цілей освітньої діяльності у контексті актуальних педагогічних проблем сучасної школи. Врахування та розвиток індивідуальних здібностей учнів їх інтересів і потреб, потреб окремого учня та суспільства в цілому.

2. Осмислена в контексті сучасності педагогічна позиція. Уміння відповідно до нововведень у науці і практиці по-новому формулювати освітні цілі з предмета, певної методики, досягати і оптимально переосмислювати їх під час навчання.

3. Здатність вибудовувати цілісну освітню програму навчання і виховання, яка враховувала б індивідуальний підхід до дітей, освітні стандарти, нові педагогічні орієнтири.

4. Вміле поєднання вчителем сучасної йому реальності з вимогами особистісно-орієнтованої освіти, коригування освітнього процесу за критеріями інноваційної діяльності.

5. Здатність бачити індивідуальні здібності дітей і навчати відповідно до їх особливостей.

6. Вміння продуктивно, нестандартно організувати і проводити навчання й виховання, забезпечуючи розвиток творчості дітей через використання інноваційних технологій.

7. Застосування форм і методів інноваційного навчання, яке передбачає врахування особистого досвіду і мотивів вихованців, використання доступних для дітей форм рефлексії та самооцінки.

8. Адекватно оцінювати, стимулювати відкриття та форми культурного самовираження вихованців, здатність бачити позитивний розвиток учнів.

 9. Уміння аналізувати зміни в освітній діяльності, в розвитку особистісних якостей вихованців.

10. Здатність і прагнення до особистісного творчого розвитку, рефлексивної діяльності, усвідомлення значущості, актуальності власних інноваційних пошуків і відкриттів.

РОЛЬ КЕРІВНИЦТВА НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ У ПІДГОТОВЦІ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 Для успішної інноваційної діяльності адміністрація навчальних закладів повинна провести таку діяльність:

1. Сформувати у педагогічному колективі усвідомлення необхідності змін та впровадження нововведень, створити відповідне інформаційне поле на основі залучення педагогічного, студентського та батьківського колективів до різних форм інформаційної діяльності (конференції, збори, семінари, наради, зустрічі з досвідченими вчителями, науковцями тощо).

2. Здійснити моніторинг якості освітніх процесів у навчальному закладі й оприлюднити їх кількісні та якісні показники, виявити суперечності, що існують у навчальному закладі.

3. Актуалізувати нові ідеї, виявити коло проблем, організовувати обговорення їх у колективі та з науковцями. Сформувати творчу групу, з метою розроблення та оформлення ідеї у відповідний проект чи програму.

4. Здійснити керівництво проектуванням нововведення творчою групою: проаналізувати стан функціонування навчального закладу на основі проведеної діагностики, визначити перспективи, окреслити стратегію досягнення мети (у виховній системі, змісті, навчальних технологіях, управлінських підходах).

5. Здійснити внутрішнє управління інноваційною педагогічною діяльністю: навчання педагогічних працівників з питань інноваційної та пошуково-експериментальної діяльності у рамках внутрішньої методичної роботи, створення умов (правових, організаційних, психологічних) для здійснення експериментальної діяльності з освоєння (апробації) нових педагогічних ідей.

6. Вибрати стиль управління в нових умовах: вміння презентувати ідею, оцінювати і контролювати проміжні результати, делегувати повноваження, налагодити зовнішню комунікацію тощо. Підготовка педагогів до інноваційної діяльності, освоєння механізмів пошуково-дослідницької роботи та інноваційних технологій. Залучення до роботи консультанта (наукового керівника).

7. Провести роботу з подолання опору та психологічного дискомфорту впровадження педагогічних нововведень у навчальному закладі, які виникають через зміну режиму роботи, додаткових витрат, необхідність постійного навчання тощо.

8. Оприлюднити результати інноваційної педагогічної діяльності (інноваційного продукту) через проведення семінарів-презентацій, публічних конференцій для батьків, викладачів, керівників навчальних закладів, виступи в засобах масової інформації тощо.

Сукупність зазначених умов забезпечує успіх досліджень навіть за відсутності додаткових витрат коштів, обмеженості часу, який надається для виконання нових дослідницьких функцій. У конкретному навчальному закладі наявність тих чи інших умов, їх вагомість для педагогічного колективу може бути різною. Кожний навчальний заклад визначає свої специфічні умови. Перш ніж розпочати дослідницьку діяльність, адміністрація повинна обов'язково виявити та проаналізувати всі умови, які впливають на якість роботи. Ступінь наявності та готовності цих умов диктує складність, тривалість, масштабність і зміст самого дослідження. Визначення та забезпечення умов проведення педагогічного дослідження – головна та перманентна функція адміністрації. Дослідження можна проводити в різних сферах: управлінській, організаційній, духовно-моральній, дидактичній, методичній, технологічній тощо. Тобто, де виникли усвідомлені протиріччя, від усунення яких залежить якість освіти, там і можна проводити дослідження. Ефективність реалізації нововведень на рівні загальноосвітнього навчального закладу значною мірою залежить від багатьох чинників, і, насамперед, від інноваційного потенціалу [3]. Інноваційний потенціал навчального закладу – це здатність створювати, сприймати та реалізовувати нововведення. На цій основі створюється модель інноваційного розвитку загальноосвітнього навчального закладу, яка обґрунтовує можливості щодо інноваційної діяльності: матеріально-фінансовий та особистісний потенціал.

Матеріально-фінансовий потенціал передбачає: наявність у навчальному закладі приміщень для проведення колективних заходів; зручний режим експлуатації цих приміщень; наявність копіювальної техніки, фінансових можливостей забезпечення інновації (оплата додаткової праці педагогів, гнучкість щодо використання коштів).

Особистісний потенціал  – це професійні можливості педагогічного колективу, керівників для здійснення інноваційної педагогічної діяльності та можливості студентського контингенту.

Інноваційний потенціал студентів передбачає наявність досвіду творчих справ, колективної діяльності, здатності до самостійної навчальної діяльності та саморозвитку, достатній загальнокультурний рівень, різноманітні інтереси. Важливою складовою інноваційного потенціалу є здатність навчального закладу до створення інноваційного середовища: наявність високого освітньокультурного рівня батьків, можливостей залучення науковців-консультантів з інноваційної роботи та співпраці з ВНЗ, установ, підприємств тощо.

Особливе значення мають також особливості самого навчального закладу як організації. Це стосується насамперед мети, структури, рівня комунікації. Оскільки загальна мета виявляє основний напрям розвитку, то інноваційна мета вказує на засоби розвитку системи, її окремої структури.

Інноваційний потенціал щодо конкретного нововведення – це:

– зацікавленість учасників інноваційної діяльності в позитивному кінцевому результаті;

– компетентність учасників інноваційної діяльності щодо реалізації нововведення, співвідношення цілей з новою педагогічною ідеєю, наявність сторін відповідальних, за процес і результати апробації нововведення (автор, науковий консультант та ін.);

– узгодженість інтересів між суб'єктами інноваційної діяльності, з одного боку, та з адміністрацією (педагогічним колективом, батьками) – з іншого.

Особливе значення мають визнання та підтримка нововведення з боку органів державного управління та громадськості.

ТИПОВІ ПОМИЛКИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ

ДІЯЛЬНІСТЮ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЇХ УСУНЕННЯ

Здебільшого опір нововведенням виникає тоді, коли [1]:

 – запроваджуються нововведення без будь-якого попереднього відбору;

– пошук нововведення ведеться шляхом проб і помилок;

– є прагнення запровадити саме те, що освоїли колеги з сусідніх;

 – практикується погоня за «модою» на нововведення, інноваційну діяльність;

– наявна готовність виконати будь-яку вказівку «зверху» щодо запровадження тієї чи іншої нової ідеї без аналізу ситуації в навчальному закладі;

 – не пояснені цілі змін;

– викладачі не брали участі у плануванні нововведень;

– традиції та звичний стиль роботи відкинуті;

– зміни пояснені, але інформація про них неповна, не з’ясовано суть змін, люди бояться, що вони стануть «піддослідними кроликами»;

– педагогам здається, що при підготовці перетворень припустилися помилок;

– нововведення загрожують різким зростанням обсягу робіт;

 – ініціатор нововведень не користується авторитетом;

– педагоги не розуміють, яким чином нововведення вирішать наявні проблеми.

Щоб залучити викладачів до творчо-пошукової та інноваційної діяльності, керівнику необхідно задіяти:

 – зовнішні стимули, пов`язані із матеріальним винагородженням;

 – мотиви зовнішнього самоствердження (через оцінку оточуючих);

– професійні мотиви, самооцінку;

– мотиви особистісної самореалізації (передбачають можливість особистісного зростання);

 – мотиви творчості.

Основні засоби подолання опору педагогів впровадженню змін такі:

– освіта і консультування;

– залучення до участі у розробці планів впровадження інновацій;

– своєчасна допомога і підтримка;

 – переговори та укладання угод спільної діяльності;

– надання пріоритетної ролі тому, хто чинить опір;

– спонукання, переконання;

– власний приклад творчої діяльності.

 Крім того, щоб уникнути зазначених помилок, вибираючи конкретне нововведення, слід враховувати:

Актуальність нововведення. Визначається рівнем його відповідності потребам навчального закладу, соціальному замовленню, можливостям усунути певні недоліки в роботі, відповідності регіональної політики в розвитку освіти.

Відповідність нової ідеї загальній ідеї розвитку навчального закладу. Визначається відповідністю нововведення концепції розвитку.

Результативність нововведення. Полягає в тому, що показники ефективності можуть бути зафіксовані не в окремих випадках, а завжди там, де він буде використовуватися із урахуванням конкретних умов чи специфіки.

Творча новизна інновації:

– модифікаційні нововведення, пов'язані з удосконаленням, раціоналізацією, видозміненням, модернізацією програми, методики, структури, алгоритму, розробки тощо;

– комбінаторні нововведення, які конструктивно поєднують елементи відомих раніше методик;

– радикальні нововведення, які передбачають запровадження досягнень психолого-педагогічної науки, які мають новизну.

– методична забезпеченість ідеї, яка має опис її змісту, структури, а також етапів та технології засвоєння нововведення.

ВИСНОВКИ

Надзвичайна швидкість оновлення технологій і знань, що зумовлюють нові уявлення про роль і функції вчителя: від професіонала, який виконує комплекс функцій, від учителя - предметника – до вчителя (викладача) – дослідника, вимагають у процесі професійної підготовки вчителя переходу від парадигми підтримуючої освіти до парадигми інноваційної освіти, за якою однією з важливих якостей педагога, умов успішності його як професіонала є готовність до інноваційної діяльності. Готовність майбутнього вчителя до інноваційної діяльності є інтегральною характеристикою, яка включає усвідомлення цінності інноваційної діяльності, знання методології, теорії та практики педагогічної інноватики, визначення оптимальних способів інноваційної педагогічної діяльності, оцінку власних можливостей у їх співвідношенні з наступними труднощами, що пов’язані з введенням педагогічних інновацій і необхідністю досягнення високих результатів професійної діяльності.

Готовність до реалізації інноваційної діяльності може бути сформована тільки в контексті цілісності її основних структурних компонентів: мотиваційно-аксіологічного, змістовнокогнітивного, операційно-діяльнісного, емоційно-вольового, креативного, рефлексивно-аналітичного, які складають основу моделі формування готовності майбутнього вчителя до інноваційної діяльності.

Педагогічними умовами ефективність формування готовності майбутнього вчителя до інноваційної діяльності є: створення в навчальному закладі інноваційного освітнього середовища; високий рівень готовності до інноваційної діяльності самого викладача; посилення соціально-особистісної та професійної спрямованості змісту навчальних дисциплін; оволодіння майбутніми вчителями прийомами рефлексивного аналізу власної інноваційної діяльності; використання в процесі навчання форм, методів і прийомів, які спрямовані на: формування індивідуального стилю діяльності як результату готовності до інноваційної діяльності майбутнього вчителя, переорієнтації з пошукового на смисло-пошуковий особистісно-професійний характер діяльності (дискусія, тренінг, імітація реального, вирішення проблемних ситуацій, ігровий штурм тощо); прояв пізнавальної та професійної спрямованості студентів (заняття-конкурс, заняття-конференція, ділова гра, екскурсія, олімпіада тощо); створити умови щодо формування дослідницької та комунікативних компетентностей, рефлексивних умінь, мотиваційної готовності до інноваційної діяльності тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Інноваційна діяльність педагога: від теорії до успіху. Інформаційнометодичний збірник /Упорядник Г.О. Сиротенко. – Полтава: ПОІППО, 2006. – 124 с.
2. Гавриш І. В. Формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності (методологічний і теоретичний аспекти) : монографія / І. В. Гавриш. – Харків : ХОНМІБО, 2005. – 388 с.
3. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : навч. пос. / І. М. Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 352 с.
4. Козак Л. В. Структура та ознаки інноваційної професійної діяльності викладача вищого навчального закладу / Л. В. Козак //Педагогічний процес: теорія та практика. – 2012. – № 2. – С. 50–60.
5. Професійна педагогічна освіта: інноваційні технології та методики: Монографія / За ред. О. А. Дубасенюк. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. – 504 с.
6. Хомерики О. Г. Развитие школы как инновационный процесс : методическое пособие для руководителей образовательных учреждений / О. Г. Хомерики, М. М. Поташник, А. В. Лоренсов ; под ред. М. М. Поташника. – М. : Новая школа, 1994. – 320 с.
7.  Хуторской А. В. Педагогическая инноватика: методология, теория, практика / А. В. Хуторской. – М. : Изд-во УНЦ ДО, 2005. – 222 c.