26 вересня о 18:00Вебінар: Особливості статевого виховання у школах України

Матеріал до проекту«Використання нетрадиційних конструкційних матеріалів та елементів косівського керамічного розпису при створенні та оздобленні комплексного виробу ".

Про матеріал

При відсутності поділу класу на хлопчиків і дівчаток з'являється проблема у підборі завдань, які б одночасно зацікавили учнів та були адаптовані для представників обох гендерних груп. Особливо гостро дане питання постає, коли поділ відсутній не відразу, а виник після того, як школярі вже вивчили попередньо частину курсу обслуговуючих чи технічних видів праці. Існуюча програма не передбачає завдань для «змішаних» груп.

Перегляд файлу

 

 

 

 

Проект на тему:

«Використання нетрадиційних конструкційних матеріалів та елементів косівського керамічного розпису при створенні та оздобленні комплексного виробу у класах без поділу»

 

Автор:

Федів Ігор Степанович,

Івано – Франківська ЗШ І-ІІІст. №14;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2018

Тема проекту. 

     Використання нетрадиційних конструкційних матеріалів та елементів косівського керамічного розпису при створенні та оздобленні комплексного виробу у класах без поділу.

Проблема та її актуальність.

      При відсутності поділу класу на хлопчиків і дівчаток з’являється проблема у підборі завдань, які б одночасно зацікавили учнів та були адаптовані для представників обох гендерних груп. Особливо гостро дане питання постає, коли поділ відсутній не відразу, а виник після того, як школярі вже вивчили попередньо частину курсу обслуговуючих чи технічних видів праці. Існуюча програма не передбачає завдань для «змішаних» груп.

      На сучасному етапі розвитку нашої держави проблема збереження культурних надбань набуває особливого значення. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХI столітті визначає: «Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови та культури, повагу до народних традицій…». Помічено, що в учнів є прогалини в знаннях про народні ремесла рідного краю і про можливості використання елементів декоративно-ужиткового мистецтва у своїх роботах для формування художнього образу виробу.

     Робота з традиційними конструкційними матеріалами (дерево, метал) також створює певні «рамки» у розвитку творчого потенціалу школярів.

     На мою думку, розробка і впровадження даного проекту допоможе вчителям уникнути гострих кутів у гендерному питанні при відсутності поділу класу за статевою ознакою.

     Розширить бачення учнями можливостей використання в роботі нетрадиційних матеріалів та елементів косівського керамічного розпису в оздобленні виробів. Мотивуватиме школярів до глибшого пізнання народних ремесел і сприятиме популяризації етнотрадицій.

     Практичне застосування, зробленого власними руками виробу (прикраса, сувенір, подарунок, оформлення інтер’єру класу, школи), ставить перед школярами особистісно-значимі цілі, виникає чітка мотивація учбової діяльності, зацікавленість в кінцевому результаті.

Мета.

  • Сформувати готовність вчителя до інноваційної діяльності.
  • Формування в учнів ключових компетентностей.
  • Мотивувати учнів до виконання творчих робіт на основі етнотрадицій з використанням нетрадиційних конструктивних матеріалів.
  • Виховувати любов до культурної спадщини рідного краю.

Основна частина.

     Мета державної політики в галузі освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, які будуть ефективно працювати і навчатися впродовж життя, зберігати й примножувати цінності національної культури і громадянського суспільства, розвивати й зміцнювати незалежну, демократичну та правову державу, як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

     Саме створення умов для розкриття творчого потенціалу школярів, в незалежності від гендерної приналежності, спонукало мене звернути увагу на використання нетрадиційних конструкційних матеріалів у класах, що не мають поділу. Особливо вдалим є запровадження даної інновації у 9-их класах. Адже виготовлення комплексного виробу дозволяє використання різних матеріалів та технологій.

     Крім того, запропонована мною розробка дає можливість школярам працювати у групах, створювати тимчасові колективи для вирішення поставлених завдань. Активне спілкування учнів, взаємодія сприяє перетворенню уроку трудового навчання в спільну працю. Колективна пізнавальна діяльність більш емоційна і привчає до прояву ініціативи. Двосторонній обмін інформацією є найбільш важливою складовою всіх інтерактивних методів навчання. Взаємодія не тільки між учнем та вчителем, а й між учнями  мають фундаментальний принцип. Саме в такій взаємодії народжується творча особистість, здатна до генерування і використання нового(нових ідей, задумів, нових підходів та рішень), гнучка, креативна, яка орієнтується в складних умовах життя і головне здатна творити майбутнє нації.

    Я пропоную використати у комплексному виробі такі конструкційні матеріали, як солоне тісто та пап'є-маше.

      В останні роки ліплення з солоного тіста стає все більш популярним. Причина цього дуже проста: зробити солоне тісто легко, для нього не потрібно ніяких особливих інгредієнтів, воно абсолютно безпечне. Сучасні умільці знайшли безліч можливостей для застосування солоного тіста: з нього роблять сувеніри, іграшки, прикраси для дому та багато іншого. Це не тільки спосіб добре провести час, але й можливість прикрасити будинок або зробити оригінальний подарунок.

     Багатьом дивно чути, що тісто має бути солоним, щоб з нього можна було щось ліпити. Справа в тому, що ліпити можна з будь-якого тіста, адже воно завжди пластичне, але не з будь-якого тіста можна виготовити вироби, які будуть зберігатися дуже довго, не втрачаючи зовнішнього вигляду.

     Секретний матеріал - сіль - цементує тісто, тому вироби тримаються після висихання. Головні інгредієнти такого тіста:

  • борошно;
  • сіль;
  • вода.

     Після просушування вироби із солоного тіста розфарбовують. Після того, як фарба висохла, ліпнину з солоного тіста покривають лаком. Кольори стануть більш яскравими, а сам виріб не буде тріскати з часом від перепадів вологості.

     Пап'є́-маше́ (фр. papier-mâché, букв. «жований папір») — композитний матеріал, що складається з паперових шматків або спеціальної пластичної целюлозної маси, іноді армований текстилем, і зв'язаний з допомогою клею, крохмальним клейстером або клеєм для шпалер. З пап'є-маше виготовляють іграшки, маски, новорічні прикраси, муляжі овочів і фруктів в цілях навчальних наглядних матеріалів, голівки ляльок, театральні постаменти тощо. Вироби з пап'є-маше є набагато легшими і міцнішими, ніж з глини чи пластиліну.

     Виготовлення виробів розпочинають з підготовки форми, яка може бути готовою, виліпленою з глини чи пластиліну і ін.

     Якщо виріб обклеюють смужками паперу, то папір обов'язково рвуть, а не ріжуть ножицями — у рваного паперу краї ворсисті і добре склеюються на поверхні виробу. При обклеюванні виробу необхідно використовувати папір двох кольорів, щоб було видно наклеєні шари. Щоб виріб не приклеївся до форми, перший шар кладуть з шматочків паперу, змочених водою. Інші 6-8 шарів накладають з клеєм. Кожен шар розгладжують пальцями, щоб прибрати зморшки чи видалити повітря. Наклеєний папір повинен сохнути 5-6 днів у місці, де б рівномірно висихала уся поверхня.

     Деталі з солоного тіста чи пап’є-маше, що будуть використовуватися у комплексному виробі, пропонується оздоблювати  елементами косівського (гуцульського) керамічного розпису.

       Гуцульське народне мистецтво розвивалося серед казкової природи південно-східної частини Українських Карпат – у верхів’ях річок Тиси, Сучави, Білого і Чорного Черемоша, Прута та Бистриці. Чудова природа Карпат була різким контрастом до нужденного життя гуцулів у минулому. Довгі роки українські гуцули зазнавали важкого соціального та національного гніту угорських, австрійських, польських, чеських і місцевих українських панів. Віковічна боротьба простих людей знаходила свій вияв не лише в збройних виступах, але й проявлялася в збереженні мови, звичаїв, традицій у народному мистецтві – збереженні місцевої культури, яка була складовою і неодмінною частиною всієї української культури.

     Відомий дослідник гуцульської народної кераміки Д. Гоберман писав: “Якщо би гуцульський керамічний розпис залишився у сфері чисто декоративних форм, то й тоді інтерес до нього був би винятково великий. Насправді зміст його набагато ширший, і ми тепер підходимо до того, що складає основну цінність розпису, і в низці явищ народної творчості підносить його на недосяжну висоту. Йдеться про образотворчий бік цього мистецтва, про сюжетні композиції, що показують живу природу, людину в навколишньому середовищі, її діяльність і складний реальний світ, показаний так, як це малюється в уяві сільського художника – гончара”. Найбільшим центром керамічного виробництва на Гуцульщині, де мистецтво гончарства переходило як спадщина, передавалося від покоління до покоління, розвивалося природно, зберігаючи традицію і стиль є місто Косів. Завдяки своїй образній мові, трактуванні форм виробів, декоруванні, притаманному лише даному регіону, косівська кераміка відбиває душу Гуцульщини та її етносу. Техніки оздоблення гуцульської кераміки – «ритування» або «гравірування» є унікальними. Характерна колористична ознака – жовті, зелені, коричневі подекуди сині кольори, візерунки – як рослинно-геометричні, так і сюжетні. У 2014 році косівську кераміку номінували до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

      Площинне зображення, відсутність світло - тіньової градації, нехтуванням пропорцій фігури людини – усе це, як певна особливість розпису, прибирає в учнів відчуття невпевненості та страху помилитися. А оскільки, на уроках образотворчого мистецтва школярі вивчали тему керамічного розпису нашого краю, то отримані раніше знання допоможуть їм у роботі.

      Я пропоную п’ять варіанти завдань по темі «Комплексний виріб». (Див. додатки). Теми №1 - №4 – це вироби з використанням солоного тіста, а №5 – «пап’є-маше».

      Стосовно підбору та розподілу роботи між учнями класу, то тут важливим є кількісний та якісний (хлопчики, дівчатка) склад колективу. Вчитель може це зробити сам, а може обговорити з дітьми. Я пропоную, щоб теми №1; 2; 4 виконувалися колективним методом роботи. Де хлопчики беруть на себе відповідальність за столярну частину роботи, монтаж виробу, художнє оздоблення дрібних елементів, а дівчатка займаються виготовленням «кахель» та їх розписом. Теми №3; 5 можуть виконуватися в парах, або індивідуально. Такий розподіл є досить умовним і, враховуючи політику гендерної рівності, повинен застосовуватися тільки при нагальній потребі.

     Успішність проекту  визначаються відповідністю його змісту, форми і методів віковим особливостям школярів, їхнім можливостям. Передбачається дотримання правил: від простого – до складного, від відомого – до невідомого, від близького – до далекого, а також урахування рівня розвитку учнів, їх індивідуальних особливостей. Принцип доступності вимагає також визначення норм витрат часу, рівня напруження і культури розумової та фізичної праці дітей.

Висновок

    На мою думку, ефективним шляхом вирішення  проблеми підбору адекватних завдань для учнів 9-их класів, у яких перестав існувати поділ, є використання нетрадиційних конструкційних матеріалів при створенні комплексного виробу та елементів косівського керамічного розпису  для його оздоблення.

    Як показує практика, даний проект розрахований на розвиток ключових компетентностей учнів, мотивує їх до вивчення культурної спадщини рідного краю, піднімає національну самосвідомість.

    Технологія гармонійно вписується в систему особистісно зорієнтованого навчання: чітко формулюється пізнавальне завдання; працює творче мислення; йде пошук нових знань, способу дій.     

 

Додатки

№1. Піч зі святими та грішними.

     Гуцульська кахляна піч — рідкісне в народному мистецтві поєднання в одному виробі архітектурного, живописного та декоративного начал. Здається, все життя гуцула розписане в цих кахлях, тут сплелися дійсність та вигадка, проза повсякдення та запальність народних забав, релігійна тематика і військове буття. Колись кахляні печі були ледь не в кожному гуцульському селі, щоправда, у заможних горян, бо дозволити собі таку розкіш міг не кожний.

     У печі послідовність викладених кахель підпорядкована певному ритмові, що підкреслюється своєрідним завершенням з фронтонів і кутовими прикрасами над комином. За словами мистецтвознавця Катерини Каркадим, заввідділу Коломийського музею народного мистецтва, розписані кахлі обов’язково ставилися зверху донизу згідно зі значимістю сюжетів. Перший ряд згори, безумовно, найважливіший. У центрі майже завжди був святий (в гуцулів — Миколай Чудотворець). Він вважався оберегом, до нього зверталися з різними проханнями. Обабіч розташовувалися кахлі з релігійним сюжетом, соціальної чи державної важливості, скажімо, із зображенням церкви, дзвонів, австрійського двоголового орла. Праворуч і ліворуч — зображення побутових сцен: орач з люлькою, мисливці, що вирушили на полювання... І ось вам, до речі, приклад гуцульського гумору — один мисливець везе іншого на тачці, а той, котрого везуть, тим часом стріляє у якусь птаху.

     У другому ряді на печі розташовувалися кахлі з зображенням того, що давало гуцулам можливість жити у складних гірських умовах. Тут обов’язково мав бути баранчик, який давав одяг, тепло, їжу. Доволі часто на пічних кахлях зображали музик; вони грають на скрипці, на сопілці і дуже рідко — на трембіті. Гуцул не був би гуцулом, якби, розписуючи кахлю, не згадав про наслідки відвідин шинку — чоловік повертається додому, а жінка вже чекає з топірцем у руці, демонструючи, хто в домі господар...

C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\Мои рисунки\гуцулія\Изображение 004.jpg

  Столярну частину завдання доцільно виконувати хлопчикам, а розробку кахель – дівчаткам.

Матеріали: для основи – ДСП, ДВП, брусок; для оздоблення – солоне тісто, розпис акварельними чи гуашевими фарбами.

   Додаток №2. Кахлі

     Життя горян завжди було суворе та важке, але оточене дивовижними за красою ландшафтами. А їх ужитково-декоративне мистецтво тісно пов’язане з цим складним побутом, воно відображає цю гірську естетику і відзначається яскравою самобутністю. З усього різноманіття його проявів і тепер найбільш трудомістким та примхливим ремеслом вважається гончарство. А виготовлення кахлів — це особливий його різновид. Найдавніші косівські кахлі зберігаються у музеях Бухареста та Відня.

     Гончарні вироби оздоблювались поливянними малюнками різного виду: стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин (коня, оленя, ведмедя, птахів), різноманітних людських типів (мисливець, вояк, поштар, музика тощо), святих (найчастіше св. Юрій та св. Миколай). Серед орнаментальних мотивів — рослинні,зооморфні, орнітоморфні, антропоморфні варіанти, архітектурні елементи, різного змісту написи, зокрема дати виготовлення тощо. Нерідко на кахлях змальовували цілі побутові сценки. Часто на площині однієї кахлі поєднано різні орнаментальні елементи: хвилясті, колові лінії, солярні знаки, різної форми розети, хрести тощо. Художньо довершені за композиційним вирішенням мотиви: «дерево життя», «вазон», «шарівка», «трояки», «листки», «дзвони», «кучері», «конюшка», «квіти», «виноград», «смерічка»; видовжені та подвоєні мотиви «кривулька», «капанка», «зубці», «ільчасте письмо», «копитця», «заячі вушка», «покрайова фляндрівка» тощо. Взаєморозташування різних елементів композиції кахель невимушене, гармонійне. 

      Серед зооморфних мотивів унікальні варіанти зображення птахів, ссавців, свійських тварин, лісових звірів тощо. Найбільш поширені і різноманітно інтерпретовані образи зозулі, індика, собаки, коня, барана, ведмедя тощо. Важливо, що зооморфні мотиви вишукано стилізовані з характерними ознаками примітивізму і водночас наповнені глибоким емоційно-філософським змістом. Серед композицій присутні символи геральдики, зокрема двоголовий орел,коронований, зі скіпетром. Важливо зазначити, що жодна кахля, на якій повторюється той самий сюжетний мотив, не подібна на іншу. Постійно присутня інтерпретація, порізному чергується колористичний задум, який притаманний косівській школі кахлярного виробництва. Розташування постатей та орнаментальних мотивів невимушено змінюється, доповнюючи одне одного.

PIC_0366.JPG

PIC_0365.JPG          PIC_0368.JPG

     Стенди до свят, про шкільнне життя, місто, рідний край. Осннова: ДСП, ДВП, брусок. Оздоблення – кахлі з солоного тіста, розпис акварельними чи гуашевими фарбами.  

Додаток № 3. Скринька для дріб’язку.

     Скринька  — транспортна тара з корпусом, який має в перерізі, паралельному дну, переважно форму прямокутника, дном, двома торцевими й боковими стінками, з накривкою чи без неї. Те саме, що ящик, або коробка.  

     Скринька - невеликий ящик для дрібних, зазвичай цінних речей. Скриньки виготовляють з дерева, металу, пластмаси, виробних і цінних матеріалів - кістки, каменю. Для надання красивого виду їх часто покривають шкірою, дорогою тканиною, інкрустують дорогоцінними каменями, покривають різьбою, чеканкою. Скриньки використовують для зберігання великої кількості дрібних предметів, в більшості своїй - коштовностей.

     Скриньки відомі з глибокої давнини. Вчені вважають, що першими з'явилися скриньки для прикрас. Талановиті умільці в Японії та Китаї ще дві тисячі років тому виготовляли дерев'яні коробочки різної форми і величини.

Матеріал: фанера трьохшарова, штапік, клей, солоне тісто. Оздоблення – косівський керамічний розпис

.                     

                               

Додаток №4. Різдвяна шопка.

    Шо́пка (також різдвяний верте́п, верте́пна скри́ня; італ. Presepe) — різновид вертепу, переважно макет, що зображає вифлеємську стайню, в ніч Різдва Христового. Може бути виконана як у мініатюрі, так і у великих розмірах. Обов'язковими елементами є фігури Ісуса Христа, Матері Божої та святого Йосипа; залежно від варіацій, в шопці можуть також бути пастушки, скотина, три царі чи інші персонажі.

    Саме слово «шопка» – польське, але походить від німецького «Schoppen» – хлів. Мовою сучасного мистецтва «шопка» – це  інсталяція, а простіше – композиція, яка змальовує євангельську сцену народження Христа у Вифлиємі.             Традиція встановлення різдвяних шопок з’явилася завдяки Святому Франциску Асізькому. У 1223 році, напередодні Різдва, Франциск роздумував про народження Христа і, раптом, в його уяві виникла шопка, а голос з небес наказав йому побудувати таку ж серед лісу і відправити біля неї службу Божу. Святий Франциск саме так і вдіяв. Людям з околиць, що прийшли подивитися на щось досі небачене, шопка так сподобалася, що вони почали наслідувати цьому новому звичаєві. Так з’явилися шопки або вертепи. На Галичині їх розрізняють: шопки – це стаціонарні композиції, а вертепи – це театралізовані мініатюри.

    Матеріали для шопки: брусок, ДВП, вагонка, штапік, кахлі з солоного тіста. Оздоблення – косівський керамічний розпис.

Додаток №5. Декоративне яйце.

     Пап'є-маше або машировання - обклеювання підготовленої форми шматочками паперу. Для цього ідеально підійдуть газетні аркуші. Кращим варіантом буде змішане обклеювання - перший шар можна зробити з кольорового або білого паперу, змастити поверхню клеєм і наклеїти другий шар, що складається з газетних обривків. Далі можна чергувати кольоровий і чорнобілий  газетний папір, щоб не заплутатися в кількості шарів (необхідно 10 шарів).

     Матеріали для яйця: газетний папір, клей, водоемульсійна фарба (на грунт). Оздоблення – косівський керамічний розпис. 

 Матеріали для підставки: жерстяна банка. Оздоблення – металопластика.

PIC_0371.JPG

PIC_0369.JPGPIC_0372.JPGPIC_0376.JPG

PIC_0374.JPGPIC_0375.JPGPIC_0370.JPG

 

docx
Додано
12 серпня 2018
Переглядів
259
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку