Матеріал до уроків " Абетка з історії України"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Архангел

 

Архангел i архистратиги…

Такi незвичнi цi слова.

Вони прийшли з тiєї книги,

З якою думка ожива.

 

В Апостолiв святому словi

На землю сила їх прийшла:

Це вiчнi воїни Христовi,

Це вiчна правда - проти зла.

 

Ми їх не бачим, бо людинi

Не все побачити дано,

Та над Тризубом України

Їх крила - наче знамено!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бандурист

 

 

Взяв козак бандуру в руки,

Кобзи давньої сестру:

Попливли, заграли звуки,

Наче хвилi по Днiпру.

 

То весела, то похмура,

То колюча на язик,

Розповiсть про все бандура -

Гетьманiвна всiх музик.

 

У боях вона бувала,

Знає радiсть, сум i злiсть, -

І усе запам’ятала,

І про все нам розповiсть.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Верховина

 

Є гори i долини,

Що й зором не обняти,

На нашiй Українi

Ми маємо Карпати:

 

Верхи пiшли у хмари

(Орли там насторожi!),

Внизу лiси, отари,

Потоки... - царство Боже!

 

Потоки срiбно грають,

Бiжать, бiжать в долини…

О, кращої немає,

Як царство верховини!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гетьман

 

Землi великої в Європi

Великий сину! Ми тобi

Вклонясмось за Конотопи!..

Не знав ти ляку в боротьбi,

 

На бiлому конi полинув

Туди, де бiй поволi гас:

За волю й долю України

Ти вiв у бiй полки - для нас!

 

В руцi iз шаблею дзвiнкою,

Піднявши руку, мов крило.

Ти мчав у вир важкого бою,

Щоб легше жити нам було!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Tонта

 

Повернувшись iз походу,

Стали табором полки;

Рiдну п’ють, здорову воду

Чорновусi козаки.

 

Задзвенiли раптом струни:

«Потанцюймо ж, хто козак!»..

У степу гуляють луни,

Жупани цвітуть, як мак!..

 

Взявся й Ґонта витинати

(Але шаблi не забув!):

Вмiє той потанцювати,

Хто у битвi першим був!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Довбуш

 

Давно вiн жив... Але в iмлi,

Де виє хижий звiр,

Он знову Довбуш на скалi –

Орел Карпатських гiр!

 

Вiдважний, спритний у бою,

З рушницею в руках,

Веде ватагу вiн свою

По вивчених стежках;

 

І буде Довбуш з краю в край

В бої вести загiн,

Аж доки вiльним стане Край.

В якому вирiс вiн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Емблема

 

Емблема — слово з чужини,

Що стало нашим словом…

Там, де міста, степи, лани –

Вона засяє знову.

 

Так, ця емблема - золота,

Це ж гетьмана ознака:

На нiй всесильний знак хреста

І влади гордi знаки!

 

Зростай, учись, щоб день прийшов,

Щоб швидше понад степом

Засяла волi хоругов –

Гетьманський знак Мазепи!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Єдність

 

Нероздiльнi земля i небо,

Нероздiльна моя сiм’я,

Нероздiльна любов до тебе,

Дорога матусю моя;

 

Нероздiльна людська родина,

Наша мова i наша кров,

і єдинiй моїй Українi –

Нероздiльна моя любов.

 

Ген вiд Сяну до рiчки Дону

Устає вона в сяйвi дня,

Україна — моя iкона,

До якої молюсь щодня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Жнива

 

Ще до князiв, давно-давно,

Не знали ми серпiв:

У землю кидали зерно –

І колос буйно цвiв.

 

Руками рвали колоски,

І кров текла iз рук,

Аж хтось промовив: «Для руки

Уже доволi мук!»

 

Скував серпа селянський син,

Незнаний нам дулiб...

І так ми йшли аж до машин,

Якi збирають хлiб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запорожці

 

Мов живi тут гори i долини –

Срiбнi хвилi брязкотом пiдкiв:

Розгулялось море України –

Море запорозьких козакiв!

 

Отаман на «чайцi» шаблю вгору,

Став незрушно, нiби врiс у час,

Ще й гукає: «Грай же, Чорне море,

Аби ворог не помiтив нас!»

 

Пропливла давно козацька фльота

Через моря вiчний водограй,

Щоб вiдбити ворогам охоту

Нападати на Козацький Край!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ігор

 

Жив Ігор-князь у нашiм Краї,

Не на землі а на коні:

Десь на кордонi запалає,

А вже нога у стременi!

 

В шоломі й панцерi, iз луком,

З мечем вiдгостреним завжди,

Бив половецьких хижих крукiв

За нашi села й городи.

 

Пливе й пливе Днiпро-Славута...

Пливе рiкою вiчний час... – 

Та я таким хотiв би бути,

Яким був Iгор – воїн-князь!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Їздець

 

Їздець поїхав на конi

В чужий, далекий край.

Та на прощання вiн менi

Сказав таке: «Прощай!

 

Не знаєш, хто i, звiдки я,

Лише запам’ятай:

У кожного любов своя

І свiй найкращий Край!

 

Шануй чуже, своє люби

І дорожи своїм!”…

І зник їздець, лише копит

Загув далекий грiм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сини

 

 За Василем Стефаником

Росли сини, як тi дуби,

Не знали горя та журби:

Батьки у радiснiй родинi

Синiв ростили Українi.

 

Та впала волі хоругов,

І заспiвала сурма знов,

І мовив батько: «Йдiть, сини?» -

Пiшли... i не прийшли вони.

 

Могил стрiлецьких не знайти...

Чи є над ними хоч хрести?.. –

Та вже новi сини зростають,

І всi для тебе, Рiдний Краю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Йордан

 

Йшли до рiчки люди

У снiгу по груди,

І найбiльшого морозу

Не боялись люди.

 

Стали з хоругвою

Колом над рiкою:

«Оживи нас, добра рiчко,

Святою водою!

 

Ми за нашим Паном

Прийшли до Йордану,

Щоб молитвою сцiлити

Всенародну рану”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Каменярі

Іванові Франкові

Тут гори i скелi, неначе пороги,

А ми прокладаєм дорогу;

Тут кручi такi, що нiхто iз низин

Таких не сягне височин.

 

Гукали нам скелi, щоб ми вiдступили:

«Нiкому не вистачить сили

Зламати оцей споконвiчний гранiт –

Йому ж мiльйони вже лiт!»

 

Багато наклали iз нас головою,

Та ми не покинули бою;

Ми бились у скелях за кожний порiг –

І врештi лробили дорогу дорiг!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лови

 

Рушницю в руки, i на лови,

На полювання у лiси,

Де спить у срiбному вiнковi

Земля незвичної краси.

 

Вже приготованi набої

Уже й олень ступив на снiг...

Та, зачарований красою,

Стрiляти з нас нiхто не змiг!

 

Немов з найкращої картини,

Зiйшов по срiбному пасу... -

І не наважилась людина

Стрiляти у таку красу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Млин

 

Млини-вiтряки довгокрилi!

Ви - помах прощальний руки

Людина вже й атом скорила,

Навiщо ж тепер вiтряки?

 

Ще, може, в далекiй країнi,

Як дуже, як дуже давно,

Працюєте ви для людини,

Тручи золотисте зерно.

 

Новiшi машини iз криці

Прийшли у модернi роки, -

І, нiби натомленi птицi,

За обрiй летять вiтряки...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ноти

 

То як птахи на високих дротах,

То на рейках вояки,

Поставали таємничi ноти -

Композитора значки.

 

Мов абетку, треба їх вивчати:

до-ре-мi-фа-со-ля-сi...

Хто не вивчив — не вчитати

Нот беззвучних голосiв;

 

І не кожна вiдчита людина,

Що говорить нотний пас:

«Ще не вмерла Украiна»

Тут записано для нас.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ольга

 

Княгине Ольго, ти в часах далеких

До нас прийшла з болгарської землi.

Як тi вовки, чигали небезпеки,

Як тi чайки, жалiлися жалi…

 

Та в Київ державною рукою

Добро i лад ти швидко навела,

І хрест засяяв зiркою святою,

Яку ти в наше небо пiдняла!

 

Загомонiли гори i долини

І розпочався християнський вiк,

І ти сказала: «Буде Україна,

Бо з нами Бог, вiд нинi i повік!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прометей

 

Скiльки сонце пливе над землею,

Скiльки буде будов i руїн,

Будуть жити завжди Прометеї

Між народами вiчних країн.

 

Будуть жити навiки безсмертнi,

Чеснi й гордi народу сини,

Що за правду зумiють умерти,

Бо для правди приходять вони.

 

Їх обманники будуть карати,

Та не вб’ють правдолюбних iдей!..

Як зумiв ти за правду вже стати –

Не шукай Прометея: ти сам Прометей!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Родина

 

Лiси виростають родинами в горах,

Чайки вiдлiтають у вирiй гуртами,

Родинами плавають риби у морi,

І хмари гуртами летять над мiстами;

 

І десь астронавт у безмежнiм просторi.

І десь мореплавець у чорну годину

І сивий дiдусь у самотньому горi, -

Усi вони мрiють про рiдну родину…

 

Ста друзiв нестане у справжньому горі,

Заваляться пляни, мiльйони й палати,

Та сяйвом рятунку в життєвому морi

Завжди для нас будуть родина i мати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Спорт

 

Мов крила лiтака у штормі,

Напружились юначi м’язи!

Ще мить - i вiн здолає непоборне,

Здолає вмить, вiдразу!

 

Повiтря в груди — на пiвнеба,

Сто блискавиць в жилавi ноги!

Про все в цей час забути треба,

Крiм гасла - Перемога!

 

І вiн здолав, ривком нестями!

Лише не знали я i ти,

Як готувався вiн роками,

Щоб тут за мить перемогти!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Трембіта

 

В мiсячнiм сяйвi срiбнi Карпати,

Зорi на гори перлами впали... –

Як же у нiч таку не трембiтати?

Як не сказати, що ми покохались?

 

Тiло гуцула виносять iз хати,

Газду старого, що спочив тихо... –

Як же у мить таку не трембiтати?

Як не сказати горам про лихо?

 

Танки ворожi гудуть у Карпатах,

Прапор чужинця над Довбуша краєм

Як же у час такий не трембiтати?

Як не гукнути: волi бажаєм!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Україна

 

Ти не тiльки там, де княжий Київ

Де горять тисячолiть хрести.

Україно, ти неначе мрiя,

Що й чужим - не досягти!

 

Ти живеш у гуркотi турбiни,

У гнiздi орлинім на шпилi,

I у словi першому дитини,

І у надрах нашої землi;

 

Ти у всiх країнах, Україно,

В образi нестримного крила,

Бо усюди є така людина,

Що тобi на вiрнiсть присягла!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Франко

 

Коли б не мав ти, княжий Львове,

Безсонний стороже вiкiв,

Ні короля Данила слова,

Анi струнких сiчовикiв, -

 

То i тодi тобi в пошані

Земля вклонилася б стара:

Нового нам ти дав Богдана –

Франка нам дав, Каменяра!

 

З вогнем Мойсеєвого слова

Iдуть за береги Днiпра

Мiльйоннi армії Франковi

З могутнiм співом «Не пора!..»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хата

 

У всьому є своя краса

(Краса ж завжди крилата)

Ні, не летить у небеса

Оця звичайна хата:

 

Вона — не палац золотий,

Не хмародеру буря,

Але росли, росли у нiй

Шевченко і Петлюра!..

 

Усi вiки у нiй живi,

У ній молилась мати

Будуймо ж палаци новi

І не забудьмо... хати!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Церква

 

З далекої  карпатської землi,

Кривавої, мов Прометея груди,

Її у серцi принесли

Відважні, непокірнi люди.

 

Кетскильськi гори прийняли її,

Немов сестру з далекої країни.

В Америцi немає солов’їв,

Та є церкви i люди з України.

 

Гуцульська церква молиться за нас,

За правди й волi переможнi битви.

У наш непевний i нерiвний час –

Вона струнка i чиста, як молитва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чумаки

 

По степу широкiм чумаки iдугь,

На возах високих рибу-сiль везуть.

Де вони стояли, де вони пройшли,

Там кружляли хижi, степові орли.

 

Не одна жоржина зблiдне восени,

Не одна дiвчина бачить давні сни…

А вони степами, наче журавлі,

Мiряють ногами всi кiнцi землi.

 

Вiд Чорного моря сто дорiг лягло,

Повернулась валка у своє село:

«Що та сiль та риба? Що менi із них,

Як уже немає чумака в живих?!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шевченко

 

«Чому вода у землю йде

І вгору йде у колі?»... –

Життя Тараса молоде

Минало у неволi.

 

Але пiдземне джерело

В душi кипiло в нього:

Вiн кинув мачуху, село

Й пiшов у свiт-дорогу;

 

Вiн свiт пiзнав, свiт горя й слiз,

Народи без привiту,

І слово правди вiн пiдніс,

І став — поетом світу!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Щити

 

У панцерах, з мечами i щитами

Стоять далекi предки перед нами,

Хоч дивно нам дивитись на щити

З двадцятого столiття висоти...

 

Щити, щити! Скiлькох ви заслонили,

Щоб не зiйшли народи у могили!

Ми й мир утратили, і волi не знайшли,

Коли мечi в плуги перелили!..

 

Нехай же бачим наш одвiчний Київ

І воїна при брамi Вiзантії,

Хай всi серця з’єднаються умить

У щит Вітчизни — непоборний щит!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Юрій

 

Юрiй крилатий летить на конi,

В Слово вслухаючись Боже:

Змiя погрози йому не страшні,

Ворога вiн переможе!

 

Спис блискавицею вдарив униз,

В ребра огидного змiя!..

Вороже, досить наруги i слiз –

Юрiєм зводиться Київ!

 

Може колись, коли пiдеш у путь,

Змiя неправди побачиш, -

Будь тодi Юрiєм, лицарем будь,

І переможеш, юначе!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ярмарок

 

Бiля церкви на майданi –

Хто у свитi, хто в жупанi,

Той поважний, та весела –

Ярмаркова каруселя!

 

Поміж крамом на майданi

Витуманюють цигани,

Ярмаркують, хто як вміє…

Над майданом вiтер вiє...

 

Над майданом вiтер вiє,

Над майданом сонце грiє…

Хоч нема що продавати –

Йдiм і ми ярмаркувати!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Великдень

 

Йдуть наддніпрянці, лемки, буковинці,

Йдуть галичани, i гуцули йдуть,

Волинь, Кубань… О, друзі - українці!

Вона скінчиться, ця голготна путь!

 

Як заспiвають дзвони про свободу.

І в зливi сонця згине лютий сніг, -

Великий день великого народу,

Мов писанка, засяє для усiх!

 

І стане ввесь народ наш на колiна,

В могутнім співi дзвонiв i сердець,

І так Воскресне наша Україна,

Як Він Воскрес - Творець!