Матеріал до уроку на тему "Модернізм"

Модернізм ( італ. modernismo - «сучасне протягом"; від лат. modernus - «сучасний, недавній") – сукупність художніх напрямків у мистецтві кінця XIX - поч. XX століттярозрив з попереднім історичним досвідом художньої творчостіпрагнення затвердити нові нетрадиційні форми в мистецтвібезперервне оновлення художніх формумовність (схематизація, абстрагованість) стилю

Загальні риси модернізму:особлива увага до внутрішнього світу особистості;проголошення самоцінності людини та мистецтва;надання переваги творчій інтуїції;розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтимніші глибини існування особистості і одухотворити світ;пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо);прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва.

Україна та Росія — «стиль модерн» (Ф. Шехтель, В. Городецький, М. Врубель, М. Нестеров, М. Бенуа, Г. Нарбут, М. Жук)Франція та Бельгія — «Ар-Нуво» (М. Дені, П. Боннер, П. Серюз'є, Е. Вюйар, П. Рансон)Німеччина – «Югенд-Штиль»(А. Бьоклін, Ф. Штук, А. Хофман)Австрія — «Сецесіон» (Г. Клімт); Італія — «стиль Ліберті»Англія— «модерн стайл»; США — «стиль Тіффані»

Беренс «Поцілунок»Клімт «Поцілунок»

ПРОТЕСТ ПРОТИ ЗАСТАРІЛИХ ІДЕЙвнутрішній монолог;зображення людської психіки у формі «потоку свідомості»;відкриття далеких асоціацій;теорія багатоголосся;універсалізація конкретного художнього прийому і перетворення його на загальний естетичний принцип;збагачення художньої творчості через відкриття прихованого змісту життєвих явищ;відкриття ірреального та непізного

Архітектор Антоніо Гауді

Дизайнер Хенрі ван де Вельде

Художник Обрі Бердслі

Коли старі письменники виходять від малювання верхнього світу природи, економічних та громадських обставин — і тільки при помочі їх силкуються зробити зрозумілими даних людей, їх діла, слова й думки, то новіші йдуть зовсім противною дорогою: вони, так сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою, освічують все окруження. Властиво, те окруження само собою їм мало цікаве і вони звертають на нього увагу лише тоді й оскільки, коли й оскільки на нього падуть чуттєві рефлекси тої душі, яку вони беруться змалюватиІ. Франко

Д. Затонський. Найбільш неймовірне, безглузде та незрозуміле відбувається в буденній, тривіальній обстановці. Вторгнення фантастичного аж ніяк не супроводжується барвистими романтичними ефектами, а оформлюється як найприродніша річ у світі, що не викликає ні в кого подиву. Творчість модерністів є процесом перетворення реальних явищ, подій, проблем на ідіоми, символи, знаки — тобто абстрактні форми, що не відповідають дійсності, а лише її символічно моделюють, створюють дещо подібне до адекватного її душевного настрою

Метафора модерністів межує з чаклунством, вона здається інструментом творчості, який Бог залишив в одному зі своїх створінь, як неуважливий хірург забуває інструмент у животі оперованого. Всі інші наші можливості залишають нас у межах реальності… Найбільше, на що ми здатні, — це комбінувати предмети. Лише метафора дає можливість відірватися від реальності й створити серед реальних речей уявні рифи, безліч островів, що гойдаються на хвилях. Хосе Ортега-і-Гассет

Людина здатна перетворити світ і винаходити утопічні ідеї життєвого ладу. Символ – засіб пізнання світу. Метафора – предмет творчостіКульт волі, надлюдини, «філософія чину»,«філософія серця»Переважають поетичні твори, елітарна література

Характерні риси українського модернізму:дослідження внутрішньої індивідуальної свободи суб'єкта на поглибленому ступені його внутрішньої ізоляції (М. Семенко);трагічний розрив між духовністю та існуванням («Камінний господар», «Лісова пісня» Лесі Українки); наголошення на біологічній сутності людини, глибині природних інстинктів (Г. Хоткевич, В. Винниченко);психологічне самозаглиблення та ослаблення зв'язків героя з оточенням (М. Коцюбинський, О. Кобилянська); розкриття стихійності масового, колективного життя (М. Коцюбинський, М. Яцків)

РИСИ ПОЕТИКИущільнення викладу через експресивний образ, промовисту деталь, що розкриває внутрішній стан персонажа (В. Стефаник);розкуте асоціативне сприйняття предметності (М. Коцюбинський, Г. Хоткевич);введення багатих смислом символічних постатей і образів (М. Яцків, П. Савченко);увиразнення стійкої архетипічної основи в сюжеті твору («Fata morgana», «Тіні забутих предків»);посилення фонічних інтонаційних тем ліричного образу, загальна ліризація образу; широке творення фрагментарних, фабульно ослаблених прозових жанрів прозових жанрів (вірші в прозі, малюнки, ескізи тощо)

альманах «Січ», журнал «Молода Україна», «Літературно-науковому вісник», альманахахи «З-над хмар і з долин», «З потоку життя», «Багаття», «За красою», журнали «Світ», «Будучність», «Українська хата», «Дзвінок»«Музагет», «Аспанфут», «Асоціація комункульту», «ВАПЛІТЕ», «Авангард», «МАРС», «Техно-мистецька група „А“», «Нова генерація»Періодичні видання. Літературні групи

Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон —ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії.

Футуризм (від італ. futurismo та лат. futurum — майбутнє) — авангардний напрям у мистецтві, що розвинувся на початку XX століття здебільшого в Італії й відстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми.

Сюрреалі́зм (фр. surrealisme — «надреалізм») — один із найпоширеніших напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Його особливість — використання ілюзій та парадоксальне поєднання форм. Цей літературно-мистецький напрям виник після Першої світової війни, на початку 20 століття у Франції.

Експресіоні́зм (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався у Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників у Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст.

Визначальні риси імпресіонізму: - зображується не сам предмет, а враження від нього ; - імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум; - відмова від ідеалізації; - часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ, не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа; - герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень; - найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Імпресіоні́зм (від фр. impression — враження) — це мистецька течія у живописі, а також в літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку 20 століття у Франції.

Європейський неокласицизм XIX ст. поставив завданням покласти в основу творчості певні канони, витворені на основі естетизму, що мав тривалий досвід, починаючи від античності, гармонійно поєднувати чуттєву красу і культурно-мистецькі ідеали. Неокласицизм заперечував модне, злободенне, мелодраматично-сентиментальне, бунтарське, примітивно-побутове. Французький неокласик А. Шеньє висунув гасло: «На теми, що нові, античний вірш складаймо!» Визначальні риси неокласицизму: - використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів; - проголошення гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми; - оспівування земних насолод; - прагнення наслідувати мистецтво минулих епох; - віддання переваги історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

Визначальні риси неоромантизму: - неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна; - герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів; - головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний; - зовнішні події (також і соціальні) у творах неоромантиків відступають на задній план; - неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів; - відмова від типізації, натомість застосування символізму. Стильова течія модернізму. Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.