Матеріал гурткового заняття "Виникнення картографії"

Виникнення картографії.

              Карта світу Анаксімандра, його трактати.

              Карти Гекатея і Геродота.

              Птолемей (83-162 рр н.е.) та його вклад у розвиток картографії.

              Карти Ель-Ідрісі. Карти арабських та китайських вчених.

В Давній Греції та в елінському світі бурхливо розвивалась географія. У витоків стародавньої картографії стояв давньогрецький вчений Анаксімандр. Вважають, що саме Анаксімандр склав першу карту світу (близько 550 року до нашої ери) і видав її в трактатах “Карта Землі” та “Глобус”. І хоч форма Землі за Анаксімандром – циліндр, пояснення світобудови вченим цілком наукове. Він вважав, наприклад,  що живі організми виникли в результаті природного процесу під дією сонячного проміння у вологому місці. 

Давньогрецький вчений Гекатей, що жив у V столітті до нашої ери в місті Мілеті, зображав Землю у формі кулі. На його картах зображені – Європа, Азія і Північна Африка (Лівія). Сушу омиває океан, Середземне, Чорне і Азовське та Каспійське і Червоне моря. На карті також позначено річки Істр (Дунай), Ніл, Дніпро. Щоправда на цій карті дещо спотворені простягання гір та річок.Більш досконала за виконанням та насиченістю географічними об‘єктами карта світу за Геродотом (460 р до н.е.). Геродота вважають “батьком” історії. Цей вчений дуже багато мандрував і на основі побаченого та описаного видав власну карту світу. На карті Геродота позначено: моря, річки, земелі (і описано людей, що  населяли ці землі), але існує багато неточностей. Наприклад, Ніл, на карті Геродота, бере початок в горах Атлас і протікає впоперек пустелі Сахара, а Європа найбільший континент з відомих на той час. Та такі спотворення характерні для всіх карт періоду античної картографії.

Для створення своїх карт Птолемей використовував математичні методи. Він визначив георафічні координати восьми тисяч пунктів і наніс їх на карту із координатною сіткою.

Це найкращий метод  складання карт на той час. На своїх картах Птолемей позначав відомості про світ, які сам зібрав і вважав їх достовірними. Якщо він сумнівався в достовірності відомостей про ту чи іншу місцевість, то залишав на картах “білі” плями. На картах Птолемея немає якихось міфічних земель, на яких живуть потвори замість людей та інших несенітниць про навколишній світ.

Птолемей вважав Землю кулею, хоча розміриїї значно зменшував.

Більш як на тисячоліття карти Птолемея залишились достовірними пам‘ятками з античної картографії. Секрет довговічності карт Клавдія Птолемея дуже простий – науковість виконання (математична основа карт) та достовірність відомостей, що були нанесені на картах. Крім того через навалу варварів про картографію забули на Заході аж до Середньовіччя.

Історія арабської картографії тісно пов‘язана із розвитком географії. Найбільшого розвитку арабська картографія досягла в період ІX – XII століття після перекладу на арабську мову творів грецьких вчених, а надто творів Клавдія Птолемея. Після перекладу “Великго синтезу” (“Альмагесту”) Птолемея, арабські вчені зуміли пристосувати карти до специфічних потреб та культури ісламу. За такі переклади Халіф аль – Ма‘мун  платив золотом.

Отож, у період VII – XII століття, полюс географічних знань змістився з Європи до великих наукових центрів у Багдаді, Кордові та Дамаску.

Вивчаючи праці грецьких вчених, арабські вчені знаходили в них багато неточностей та протиріч. Аль – Баттані доводив (всупереч твердженням Птолемея), що Індійський океан відкрите море і що Африка не з‘єднується з Азією біля півострова Мала Азія. Значно збагатили знання арабів про світ трактати аль – Біруні про Схід і трактати аль – Ідрізі про Захід.

Величезні простори арабської імперії вимагали створення мережі шляхів, поштової служби, знань про ресурси різних місцевостей тощо.

Найбільше описів та розповідей залишили мандрівники – купці, які подорожували на значні віддалі. Серед таких купців було багато картографів – ібн Хавкал, аль – Масуді, аль – Ідрізі та інші.

Основи арабської картографії заклав Мухамед ібн Муса аль – Хуварізмі. Він написав книгу “Про конфігурацію Землі” (Кібаб сураб аль - ард) в ІХ столітті, в якій переказував і виправляв вчення Птолемея. Цей вчений склав багато карт, але до нашого часу збереглись тільки чотири його карти. 

Х століття в арабській картографії відзначається картографом Абул Хасан Алі аль – Масуді. Народився він в Багдаді і багато мандрував, відвідав Індію, Цейлон, Китайське море, Малу Азію, Сирію, Палестину, Занзібар, Мадагаскар та Оман.

 Карта аль – Масуді  - планісфера світу - одна з найточніших карт на той час.Він  вірив у сферичність Землі і на своїх картах зображав ще два невідомі континенти.

Новий тип карт з‘являється з картою світу ібн Хавкала. Вона подає економічну таблицю, яка висвітлює відомості із життя народів. В Х столітті – арабська картографія переживає золоту добу. Саме в цей час видається серія карт “Атлас мусульманського світу” який пов‘язаний з численними творами про “шляхи і королівства”. Ісламський атлас містив 21 карту, перша з яких -  сферична карта світу.Далі розміщено 6 карт, що зображають Аравію, Перське море, Магріб, Єгипет, Сирію і Румейське (Середземне) море. Останні 14 карт присв‘ячені центральній і східній частинам мусульманського світу.

Найвідоміші карти Х століття – це карти школи Балха. Ці карти не мають нічого спільного з птолемейовими моделями. Всі ці карти більше висвітлювали схід арабського світу.

Західну частину арабської імперії картував вчений аль – Ідрізі (ХІІ ст.). Після навчання в Кордові аль – Ідрізі переїздить до Сицилії. Тут норманський король Роджер ІІ замовляє йому величезну планісферу із докладним описом. Аль – Ідрізі писав так: “...терени Землі з їхніми країнами й містами, ріки та моря, дороги, відстані й усе, що можна побачити я зобразив на своїх картах”. Нажаль карта загубилась, але опис арабського географа  дійшов до нас у творі “Розважальна книга для тих хто бажає мандрувати”, або більш відомому як “Книга Роджера”. Ця праця поширювала коло географічних знань і допомогла португальським мореплавцям дослідити в ХV столітті невідомі краї.

Землю аль – Ідрізі уявляв “круглою як мячик”, він вважав, що “вода надходить природним шляхом і утримується на ній”, і, що “Земля і вода зависли у космосі, ніби жовток в яйці”. До цих коментарів аль – Ідрізі додав атлас відомого йому світу, і деякі карти в ньому вже були кольоровими.

Звичайно, твір аль – Ідрізі вмістив все найкраще із арабської картографії, але він став предвісником її занепаду. Поняття широти і довготи на картах вченого були відсутні. Карти містили багато помилок в розрахунках віддалей, на них погано були відбиті деталі.

Все ж основною причиною занепаду арабської картографії вважається замкнутість в межах ісламського світу  та не використання надбань географічної науки при складанні нових карт.

Окремої згадки потребує і китайська картографія, яка знайшла своє чільне місце в стародавній картографії.

“Батьком” китайської картографії вважають Пей Сю (223 – 271 р. н.е.). Карти китайських вчених побудовані на науковій основі. Також відомо, що карти Давнього Китаю використовувались як знаряддя володарювання у всіх його виявах – землемірство, кадастр, архівна справа, податкова система, а також дипломатична і військова документація. Китайські карти відігравали також і культурну роль, а праця картографа прирівнювалась як до праці краснописця і маляра так ідо праці вченого: карти слугували історикам для відтворення географії минулого.