Матеріал на тему "Акт Злуки УНР і ЗУНР"

 Капелюшний В. П. Акт Злуки // Енциклопедія сучасної України 

Щусь О. Й. Акт Злуки

Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. 

Дефініції

УНР- Українська Народна Республіка

ЗУНР- Західноукраїнська Народна Республіка

ДИРЕКТОРІЯ — тимчасовий революційний орган, створений у ніч з 13 на 14 листопада 1918 на засіданні Українського Національного Союзу для керівництва повстанням проти гетьмана П.Скоропадського.

  У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії постали дві українські держави: Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Вони відрізнялися між собою політичними, економічними, соціальними і міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися.

В УНР основна увага приділялась соціальним питанням, правам національних меншин, у той час як у ЗУНР основним було національне питання. Також суттєво відрізнялась у правах еліта двох держав. При владі в УНР знаходились молоді діячі, які у своїй діяльності значною мірою сповідували революційний романтизм. Уряд ЗУНР складався з представників української аристократії та інтелігенції, що мали великий досвід парламентської боротьби і в своїй діяльності виходили з потреб моменту. 

Незважаючи на розбіжності і власні амбіції, лідери двох українських держав перед обличчям смертельної небезпеки дійшли згоди про об'єднання. 

Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому становищі перед обличчям польської та румунської агресії. 6 листопада 1918 р. до Києва прибула делегація Української національної ради з проханням воєнної і морально-політичної підтримки в гетьмана П. Скоропадського. П. Скоропадський пообіцяв підтримку. До Львова було відправлено спеціальну комісію, а також незначну кількість зброї. 10 листопада 1918 р. Українська національна рада ЗУНР прийняла резолюцію: "Державному секретаріатові проробити потрібні заходи до з'єднання всіх українських земель в єдину державу". Але ця резолюція не була реалізована.

Прихід до влади Директорії і відновлення УНР дало новий поштовх об'єднавчому процесу. 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об'єднання. З січня 1919 р. у Станіславі Українська національна рада ЗУ HP урочисто проголосила об'єднання ЗУHP і УНР в одну суверенну Народну Республіку. 16 січня 1919 р. делегація ЗУНР відбула до Києва.

Урочистий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12-й годині. Державний секретар ЗУНР Л. Цегельський зачитав і передав В. Винниченку ухвалу Української національної ради від 3 січня 1919 р. Представник Директорії Ф. Швець оголосив Універсал, у якому зазначалося: "... Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України.

Віднині є єдина незалежна УНР. Віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу з'єднати всі спроби своїх синів для утворення нероздільної незалежної української держави на добро і щастя робочого люду".

Також в Універсалі зазначалося, що Акт злуки має бути затверджений Установчими зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР залишалась окремим державним утворенням.

Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі України, який відбувся 22 січня 1919 р.Є. Петрушевича, голову Національної ради ЗУНР, було обрано до складу Директорії. На допомогу Галичині уряд УНР виділив 500 млн гривень, надав військову і продовольчу допомогу.

Однак об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через ряд обставин не було тоді доведено до логічного завершення. Не стала Соборна УНР після злуки ані унітарним державним утворенням, ані федеративним. ЗУНР зберегла за собою власні органи законодавчої та виконавчої влади. Влада Директорії й надалі обмежувалася територією на схід від річки Збруч. Кожне з державних утворень продовжувало розпоряджатися власними військами, дії яких, щоправда певним чином співкоординувалися обома командуваннями і урядами. Крім того, де-ю´ре остаточне рішення про зазначене державне злиття мали прийняти загальноукраїнські Установчі Збори. Отже, ці дві національні українські формації складали, швидше, конфедеративне державне об’єднання, що було обумовлено деякими тогочасними причинами. Головна з них – скрутне становище, в якому незабаром опинилися Директорія УНР та її уряд, які змушені були під натиском більшовицьких військ залишити Київ.

Проте справжнє об'єднання не відбулося. Через кілька днів після проголошення злуки Директорія під ударами Червоної армії змушена була залишити Київ. На плечі ЗОУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт злуки фактично втратив чинність, і наприкінці 1919 р. Є. Петрушевич його денонсував.

Попри все, день 22 січня 1919 р. був одним із найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії, назавжди залишившись у пам'яті українського народу як свято Соборності України.