Матеріали до години класного керівника) "Дві історії одного дня. 22 травня в календарі"

                                     ДВІ      ІСТОРІЇ

Ця історія мала свій початок і кінець в Україні – с.Моринці нині Звенигород- ського району Черкаської області – м.Канів тої ж Черкаської області.

Вона розпочалася з народження хлопчика, якого назвали Тарасом.

За одною версією, ім’я Тарас утворилося від давньогрецького імені Тарасіос — «неспокійний».

Батьки Тараса - Григорій  Шевченко і Катерина Бойко -.були селянами-кріпаками пана Енгельгардта.

Тарас був третьою дитиною у родині            ( у родині було ще 6 дітей - старші - Катерина та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип).

Рано залишився сиротою: у 9 залишився без матері, в 11 – без батька (опікуном дітей став дядько Павло).

Був панським козачком, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра  Яна Рустемаса у Вільно,  а потім -  у Василя Ширяєва - різних живописних справ майстра – у Петербурзі; отримавши волю, закінчив Академію мистецтв.

За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавницькі поезії Т.Шевченка заарештовано і відправлено на заслання рядовим солдатом із царською резолюцією про заборону писати i малювати (пробув на засланні 10 років)

ОДНОГО     ДНЯ                          

Ця історія мала свій початок в місті Патарі, що в Лікії, південно-західній області Малої Азії, а кінець- в місті Барі, в Апулії- провінції в Італії. 

Вона  розпочалася з народження хлопчика, якого назвали Миколаєм.

У перекладі з грецької ім’я Миколай означає «той, хто перемагає народ», на інших мовах звучить як Ніколас, Клаус, Мікулаш, Міклос, Ніхол і т.і.

Батьки Миколая – греки - християни Феофан і Нонна- належали до одного з найвідоміших та найбагатших лікійських родів.

Довгі роки у них не було дітей  і в молитвах пообіцяли Богу, що віддадуть своє дитя на служіння йому. Миколай був єдиним вимоленим сином.

Рано лишився сиротою, бо батьки загинули (ним опікувався дядько-єпископ патарський); отримавши величезний спадок, допомав бідним. Про його діяння за віки складено чимало легенд.

Продав батьківське добро, роздав убогим та бідним, вирушив прочанином у Палестину, повернувшись, став священиком у місті Міри, а згодом – єпископом Туреччини.

На початку ІV століття, під час гонінь християн Діоклеціаном та Максиміліаном святий Миколай продовжував проповідувати Христа і був ув`язнений за віру.

47-річний український поет  Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року Шевченко і на третій день був  похований  на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.

58 днів прах Т. Г. Шевченка перебував у Петербурзі, друзі, а зокрема Михайло Лазаревський, клопотались про отримання дозволу для перевезення праху в Україну, згідно із заповітом («Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій...»). 

20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва прах Шевченка привезли до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня було відслужено в церкві панахиду, і прах Тараса Шевченка несли на Чернечу гору. «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», – згадував Г. Честахівський. Туди ж перенесли дерев'яний хрест, який був встановлений на могилі.

У 1925 році на місці поховання Тараса Григоровича було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величний бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. З часу поховання Шевченка на Чернечій горі її звуть Тарасовою.

У багатьох оселях на території України ми можемо бачити вишитий портрет Тараса Шевченка на стіні.

Святий Миколай помер у віці 65-70 років 6 грудня близько 342р. Тіло його було покладене з великою пошаною в церкві міста Міри (де він здійснював Богослужіння), де спочивало до 1087 року. На його честь установлено окреме свято.

У 1087 р. (через 735 років), коли турки нищили християнські землі і серед інших розорили і місто Мири, де в церкві покоїлися мощі святого Миколая, святитель явився уві сні одному священикові з міста Барі на ім’я Луп, і сповістив йому свою волю, аби його мощі було перенесено до Барі.

Усе місто вийшло на берег, духовенство на чолі з єпископом Урсоном ішли зі свічками і кадилом. Зі співами і плачем вірних святі мощі великого Божого Угодника перенесли до церкви святого Венедикта.

Через три роки вдячні жителі міста Бар збудували чудовий кам’яний храм на честь Святого Миколая і встановили там золоту рАку (золота домовина). При великій кількості людей урочисто було перенесено мощі Святого і покладено у раку при вівтарі.

Поряд з образАми Іісуса Христа і Матері Божої ми бачимо в оселях українців-християн ікону Миколая Чудотворця.