ЗАТВЕРДЖУЮ

                                                   Директор ДНЗ «Київське регіональне

 вище професійне училище будівництва»

               Алла НОВАК

                                               ____   ________________  2019 р.

 

План

роботи правового лекторію

2019-2020 н.р. 

 

Термін	Тематика лекцій	Відповідальний
Вересень	Права та обов’язки учня	Виклачач правознавства Члени лекторської групи
Жовтень	Адміністративна відповідальність неповнолітніх
	Відповідальність батьків за виховання дітей
Листопад	Кримінальна відповідальність неповнолітніх
Грудень	Турнір правознавців
	Захист проекту «Право обирати і бути обраним»
Січень	Ксенофобія та расизм як соціальне і правове явище
Лютий	Юридичне трактування злочинів проти громадської безпеки та відповідальність за них
Березень	Права та обов'язки батьків та дітей згідно законодавства України
Квітень	Інформаційна безпека та Інтернет
	Якщо виник конфлікт
Травень	Особливості праці неповнолітніх

 

ПРАВА  УЧНІВ  УЧИЛИЩА:

( витяг з Статуту училища  )

■  належні умови навчання за обраною професією;

■ матеріальне забезпечення в період навчання на умовах і в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;

■ навчання професії за індивідуальною програмою;

■ безоплатне користування навчально-виробничою, культурно-спортивною, побутовою, оздоровчою базами училища;

■  матеріальну допомогу;

■ оплату праці під час виробничого навчання і практики згідно із            законодавством;

■  безоплатне користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань;

■  щотижневий відпочинок і канікули протягом навчального року та після його закінчення;

■ безоплатне оволодіння іншою професією у разі хвороби, що не дає змоги продовжувати навчання за обраною професією;

■ додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

■ участь у дослідно-експериментальній діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

■ особисту або через своїх представників участь у громадському                  самоврядуванні, в обговоренні і вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, дослідно-експериментальної роботи, одержання стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;

■ участь в об'єднаннях громадян;

■ безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

■ захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного          насильства, від дій педагогічних та інших працівників, які порушують права або принижують їх честь та гідність.

ОБОВ ’ЯЗКИ  УЧНІВ  УЧИЛИЩА:

( витяг з Статуту училища  )

■ дотримуватись законодавства, моральних та етичних норм;

■ виконувати вимоги навчальних програм і системи контролю знань, умінь, навичок;

■ систематично і глибоко оволодівати знаннями, практичними           навичками, професійною майстерністю, підвищувати загальний культурний та громадянський рівень;

■ додержуватись вимог Статуту, правил внутрішнього розпорядку вищого професійного училища;

■ виконувати, під час проходження виробничої практики, вимоги нормативно-правових актів, що регулюють працю робітників відповідних  підприємств, установ, організацій;

■ дотримуватись правил охорони праці  під час    професійно-практичної підготовки;        

■ бережно ставитись до обладнання, засобів навчання та інвентарю, що використовуються в навчально-виробничому і навчально-виховному процесах.

 Збитки, навмисно заподіяні учнями училища установі, організації, відшкодовуються ними особисто  або за рахунок їх батьків (опікунів) відповідно до законодавства. За невиконання обов'язків і систематичне порушення Статуту, правил внутрішнього розпорядку, незадовільну успішність до учня застосовуються заходи впливу: попередження, догана, відрахування з училища.

   Учень може бути відрахований з училища за: власним бажанням; незадовільні успішність, поведінку; невиконання вимог навчального плану та програм; вироком суду, що набрав законної сили; грубі порушення навчальної дисципліни або правил внутрішнього розпорядку училища; станом здоров'я; переведенням, за його згодою, до іншого навчального закладу.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку (ст.12 КУпАП)

До неповнолітніх застосовуються такі заходи впливу:

• зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

•попередження;

•догана або сувора догана; 
          • передання неповнолітнього під нагляд батькам, педагогічному чи трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання (ст.24.1 КУпАП)

У разі вчинення особами віком 16-18 років окремих адміністративних правопорушень вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах.

Згідно ст.13 КУпАП до таких правопорушень належать:
- незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);дрібне викрадення чужого майна (ст. 51); порушення правил дорожнього руху (ст. 121-127, ст. 130); пошкодження автомобільних доріг, дорожніх споруд,технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху(ст. 139); порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами (ч.2ст.156);  дрібне хуліганство (ст. 173);стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку (ст. 174); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника правоохоронного органу (ст. 185);  порушення правил дозвільної системи щодо вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї та бойових припасів (ст. 190-195).

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ПРАВА,

ОБОВ’ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ

Відповідальність батьків передбачена:

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Ст. 51. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Ст. 52. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом.

Ст. 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Ст. 141. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою...Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках...

Ст. 150.  Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Ст. 155. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

При неналежному виконанні батьками (одним з них) батьківських обов'язків або при зловживанні батьківськими правами діти вправі звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади або безпосередньо до суду (якщо вона досягла 14 років).

Ст. 164. Батьки або один з них можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що він (вона): не забрали дитину з пологового будинку або з  іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського  піклування;  ухиляються  від виконання  своїх  обов'язків  по  вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини. Позбавлення батьківських прав  провадиться  тільки  в  судовому  порядку.

Ст. 166. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язків по утриманню дитини.

Ст. 170. Суд може прийняти рішення про відібрання дитини від батьків і передачу її на опікування органів опіки і піклування незалежно від позбавлення від батьківських прав, якщо, залишення дитини в осіб, у яких вона перебуває, небезпечне для неї. У виняткових випадках при безпосередній загрозі життю або здоров'ю дитини, орган опіки і піклування вправі прийняти рішення про негайне відібрання дитини у батьків або інших осіб, на вихованні яких вона фактично перебуває.

Адміністративна відповідальність

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Вчинення неповнолітніми віком від 14 до 16 років адміністративного правопорушення чи злочину. Доведення неповнолітнього до стану сп'яніння його батьками, особами, які їх замінюють, або іншими особами

Кримінальна відповідальність

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк (стаття 166 ККУ)

Використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб), - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк (ч.1. ст.150 - 1 ККУ)

Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, - карається штрафом від ста (1700 грн.) до двохсот (3400 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років (ч.1. ст. 164 ККУ)

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми, - карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років 

Ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, - караються позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років (ст. 304 ККУ)

У разі вчинення адміністративного правопорушення особою віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, якщо у неї відсутній самостійний заробіток, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють (ч. 2 ст. 307 КУпАП) Відповідальність буде покладена на обох незалежно від того, проживають вони разом чи окремо, оскільки обов’язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох із них. У разі, коли батьки були позбавлені батьківських прав, обов’язок відшкодувати завдану майнову шкоду за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще протягом трьох років після позбавлення батьківських прав (ст. 1183 ЦК України).

 

Кримінальна відповідальність неповнолітніх

Стаття 22 Кримінального кодексу України (ККУ) Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115 - 117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

Особи у віці від 11 до 14 років не можуть бути суб’єктами злочину, оскільки не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Проте, ч. 2 ст. 97 ККУ визначає, що до цих осіб все ж таки можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру з дотриманням таких умов: неповнолітньому виповнилось 11 років; ця особа вчинила діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого особливою частиною КК.

Згідно ст. 105 ККУ неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:1) застереження;2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Відповідно до ст. 98 КК, до неповнолітніх застосовуються лише такі основні види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк.

Максимальний термін позбавлення волі для неповнолітнього може бути 15 років – за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини (ст.102 ККУ) Арешт – в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб (ст.101 ККУ)   

КСЕНОФОБІЯ ТА РАСИЗМ ЯК СОЦІАЛЬНЕ

ТА ПРАВОВЕ ЯВИЩЕ

Ксенофо́бія (від грец. ξένος (ксенос), що означає «чужинець», «незнайомець», та φόβος (фобос), що означає «страх») — поняття, що означає нав'язливий страх стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного  або страх перед чужоземцями та ненависть до них.

Раси́зм — науково необгрунтовані політичні теорії і практичні дії, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на поділі людей на біологічно різні групи на основі видимих ставленні до людей та їхніх спільнот залежно від принадлежності до цих груп (рас).

В Україні спостерігається збільшення проявів ксенофобії – етнічної, політичної, релігійної. Причини відповідних тенденцій полягають в зростанні соціальних та економічних проблем в суспільстві, неефективній політиці профілактики відповідних явищ у молодіжному середовищі.

Законодавчо-правова база протидії ксенофобії та расизму

Україна взяла на себе міжнародні правові зобов’язання, зокрема, є учасницею декількох договорів з прав людини, які мають безпосереднє відношення до протидії расовій дискримінації. Зокрема, міжнародний пакт про громадянські та політичні права (МПГПП), Європейська конвенція по захисту прав людини та основних свобод (ЄКПЛ), Міжнародний пакт про економічні, культурні та соціальні права (МПЕКСП), Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, негуманних або таких, що порушують права людини видів поводження та покарання („Конвенція проти катувань”), а також Конвенція по ліквідації усіх форм дискримінації проти жінок.  Україна також є державою-учасницею договору ООН, спрямованого на викорінення та заборону дискримінації, Міжнародної конвенції по ліквідації всіх форм расової дискримінації (Конвенція по расовій дискримінації).

Як член Ради Європи та ОБСЄ Україна ратифікувала значну частину міжнародних документів, прийнятих європейською спільнотою з метою захисту уразливих категорій населення (мігранти, етнічні меншини) від проявів расизму та ксенофобії. Серед них: Декларація ЮНЕСКО про раси та расові забобони (1978 р.), Декларація ЮНЕСКО принципів терпимості (1995 р.), Європейська соціальна хартія (1996 р.), ратифікована Україною у 2006 році. З метою запобігання поширенню ксенофобії, расистської та антисемітської інформації через комп’ютерні системи у квітні 2005 року Україна підписала Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, що стосується криміналізації дій расистського та ксенофобського характеру, вчинених через комп’ютерні системи.

Запобігання дискримінації як складової расизму та ксенофобії передбачено положеннями Європейської конвенції про громадянство (1997 р.), ратифікованої Україною лише у грудні 2007 року.

Викладені норми та зобов’язання певною мірою реалізовано у положеннях національного законодавства, серед яких вказати, перш за усе, наступні:

Конституція України

Стаття 24 гарантує громадянам право на захист від дискримінації за ознаками «раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового статусу, місця проживання, за мовними та іншими ознаками».

Стаття 26 гарантує іноземцям та особам без громадянства, «котрі перебувають в Україні на законних підставах» такі ж права та свободи, як і громадянам України.

Стаття 35 визнає право кожного на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно здійснювати  одноособово чи колективно ритуальні обряди і релігійні культи, а також вести релігійну діяльність.

Стаття 37 забороняє утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі.

Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” (1993 )

Стаття 4 встановлює рівність усіх громадян України в усіх галузях  економічного, політичного,  соціального  і культурного життя  незалежно  від  їх ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи  непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так  само як і розпалювання пов’язаної з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992 )

Друковані засоби масової інформації в Україні, згідно ст. 3 Закону, не можуть бути використані для пропаганди війни, насильства та жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі.

Закон України „Про інформацію” (1992 )

До  конфіденційної  інформації не можуть бути віднесені відомості:

-  про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

-  стосовно стану справ із правами і свободами людини і громадянина, а також фактів їх порушень;

-  незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (ст. 30).

Забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних  банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів та знищення  їх  з  ідеологічних  чи політичних міркувань (ст. 45).

Інформація не може бути використана для пропаганди насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання  на права і свободи людини (ст. 46).

Закон України „Про правовий статус іноземців” (2001 )

Згідно статті 2 Закону, іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Стаття 17 забороняє розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а також образу почуттів громадян України та іноземців у зв’язку з їх релігійними переконаннями.

Антидискримінаційне законодавство України є недосконалим. Стаття 161 Кримінального кодексу передбачає кримінальну відповідальність за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями. Однак ця норма рідко застосовується судами, оскільки для засудження на підставі цього положення треба довести умисність дій правопорушника, а це не завжди просто зробити. Крім того, дія статті 161 поширюється лише на громадян України, але не на апатридів та іноземців. 

Відсутність до недавнього часу чіткої державної позиції відносно визнання факту існування ксенофобських та расистських настроїв, що переростають в організовані форми насильницьких дій, слабка інтеграція іноземців у місцеві громади, суспільні стереотипи на кшталт можливого захоплення робочих місць і наступний ріст конкуренції на ринку праці, загальне падіння рівня культури, пасивна роль ЗМІ в процесі формування громадської думки відносно іноземних громадян, що перебувають на території України є основними причинами ксенофобських настроїв у сучасній Україні.

 

ЮРИДИЧНЕ ТРАКТУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Однією з найважливіших умов забезпечення прав і свобод людини, недоторканості її життя та здоров’я, власності, інших суспільних інтересів є охорона громадської безпеки в країні. Громадська безпека створює атмосферу спокою серед населення, обстановку впевненості в ефективності захисту від ймовірних злочинів, у наявності для цього відповідних гарантій, відчуття безпеки, на яку можна покластися та яка заспокоює.

У сучасному КК громадська безпека вперше стала самостійним об’єктом кримінально-правової охорони. Кримінальна відповідальність за злочини проти громадської безпеки передбачена розділом ІХ Особливої частини КК (статті 255–270¹ КК). Суспільна небезпечність злочинів проти громадської безпеки полягає в тому, що вони порушують безпечні умови життєдіяльності – загальну безпеку, безпеку життя, здоров’я, власності широкого та невизначеного кола осіб та безпеку інших цінностей суспільства, створюють небезпеку настання тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки.

Під злочинами проти громадської безпеки у кримінально-правовій літературі розуміють суспільно-небезпечні, передбачені КК винні діяння (дія або бездіяльність), вчинені суб’єктами злочину, що порушують громадську (загальну) безпеку і створюють загальну небезпеку (умови) загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки. Родовим об’єктом цих злочинів є громадська безпека – це безпека від джерел підвищеної небезпеки, а саме: злочинних організацій, терористичних груп та інших злочинних об’єднань, зброї, предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, вогню тощо

При кваліфікації злочинів, слід пам’ятати що такі спеціальні види громадської безпеки, як безпека виробництва і безпека руху та експлуатації транспорту, охороняються окремими розділами Особливої частини КК (це, відповідно, X та XI розділи). Застосування зброї масового знищення, її розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування є злочинами проти безпеки людства та передбачені XX розділом КК.

На кваліфікацію злочинів проти громадської безпеки впливає предмет. Наприклад, вогнепальна та холодна зброя, боєприпаси, вибухові речовини, вибухові пристрої, радіоактивні, хімічні, біологічні та вибухонебезпечні матеріали, відходи та вторинна сировина, легкозаймисті речовини й інші предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Природа зброї та предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, полягає в тому, що вони є джерелами підвищеної небезпеки для життя та здоров’я людей, майна, довкілля. Здатність знищення, пошкодження навколишнього середовища є їх об’єктивною і основною ознакою. Тому предмети злочинів проти громадської безпеки мають бути придатними руйнувати, спричиняти тілесні ушкодження чи смерть людині, заподіювати значну матеріальну шкоду. У випадку відсутності цієї ознаки, поводження з такими предметами не може спричинити шкоду громадській безпеці.

При кваліфікації слід враховувати ознаки об’єктивної сторони складів злочинів проти громадської безпеки. Більшість з них характеризуються проявом суспільно небезпечного діяння (формальні склади). Деякі злочини проти громадської безпеки належать до таких, що мають усічені (наприклад, коли мова йде про створення злочинної організації, банди, терористичної організації чи групи тощо) або матеріальні (наприклад, недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових припасів, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки тощо) склади. Такі злочини передбачають два види наслідків: створення небезпеки настання тяжких наслідків та фактичне заподіяння істотної шкоди (тяжких наслідків) чи шкоди здоров’ю людей або майнової шкоди у великому розмірі. Для таких злочинів також обов’язковим є наявність причинного зв’язку між діянням та суспільно-небезпечним наслідком.

Заподіяння шкоди життю і здоров’ю, майнової шкоди може також виступати і способом вчинення окремих злочинів проти громадської безпеки, наприклад, розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (ч. 3 ст. 262 КК), напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК).

 Суб’єкт описаних злочинів, як правило, загальний, тобто фізична осудна особа з 16 років. За бандитизм (ст. 257 КК), терористичний акт (ст. 258 КК), крадіжку, грабіж, розбій і вимагання предметів, передбачених ст. 262 КК, відповідальність настає з 14-річного віку. У злочинах, передбачених ч. 2 ст. 256, ст. 262 КК, а також злочинах, які полягають у порушенні певних правил, суб’єктом злочину може бути службова особа чи особа, що наділена відповідними повноваженнями щодо конкретних джерел загальної небезпеки.

На відміну від злочинів проти життя та здоров’я особи та власності (передбачені, відповідно, розділами II та VI Особливої частини КК), злочини проти громадської безпеки посягають не на життя, здоров’я, власність окремих осіб, не на особисту фізичну та майнову безпеку, а на загальну безпеку невизначеного кола осіб. Тому реальне заподіяння шкоди, як правило, не є обов’язковою ознакою більшості злочинів проти громадської безпеки, саме тому законодавець формулює переважно формальні склади злочинів у цьому розділі.

Зважаючи на специфіку безпосередніх об’єктів і джерел підвищеної небезпеки, всі злочини проти громадської безпеки, можна поділити на чотири види (групи):

1) злочини, пов’язані з діяльністю злочинних організацій (ст.ст. 255–257, 258³, 260);

2) злочини, пов’язані з тероризмом (ст.ст. 258–258², 258⁴, 258⁵ 259 і 266);

3) злочини, що порушують правила поводження з предметами, які становлять підвищену суспільну небезпеку (ст.ст. 262–265¹, 267–269);

4) злочини, пов’язані з порушенням спеціальних правил (ст.ст. 261, 270, 270¹).

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ  БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ

 ЗГІДНО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Поняття «дитина» («діти») вживається в двох значеннях. По-перше, це громадяни, які не досягли певного віку: правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18 років). До досягнення нею 14 років дитина вважається малолітньою. У віці від 14 до 18 років дитина є неповнолітньою. По-друге, діти — це особи, які походять від інших осіб (своїх батьків) та є їхніми родичами першого ступеня по прямій нисхідній лінії (найближчий ступінь родства).

Взаємні права та обов’язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей від них, посвідченому у встановленому законом порядку. Таке посвідчення оформлюється: реєстрацією народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану за заявою будь-кого з батьків чи близьких, родичів, якщо дитина народжується у шлюбі; на основі добровільного визнання батьківства дитини батьком, який не перебуває у шлюбі з матір’ю дитини; на основі встановлення батьківства судом, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько заперечує батьківство.

Мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони (чи перебували раніше) у шлюбі та чи проживають разом з дитиною. Діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи були їхні батьки у шлюбі між собою.

Батьки зобов’язані передусім забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я та не пізніше одного місяця з дня народження дитини зареєструвати її народження в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Вони повинні визначити дитині прізвище, ім’я та по батькові. Прізвище дитини встановлюється за прізвищем батьків, а якщо прізвища батьків різні, то за їхньою згодою; за загальним правилом дитині може бути дано не більше двох імен.

На батьків покладається обов’язок виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Усі питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь в її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. А той з батьків, з яким проживає дитина, не вправі перешкоджати іншому спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків, у віці від 10 років — за спільною згодою батьків та самої дитини, а після досягнення 14 рокiв — нею самою.

Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей покладається на їх батьків, які діють без спеціальних на те повноважень. У разі одруження неповнолітні набувають дієздатності в повному обсязі і з моменту одруження здійснюють захист своїх прав самостійно.

Батьки зобов’язані поважати дитину. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї, звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а після досягнення 14 років — безпосередньо до суду.

Позбавити батьківських прав може суд за наявності однієї з таких підстав: батьки не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; вони ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; батьки є хронiчними алкоголiками або наркоманами; вони вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Діти можуть мати майно на праві особистої приватної власності. Батьки не мають права на це майно, так само як і діти не мають права на майно батьків. Батьки управляють майном малолітньої дитини в її інтересах без спеціального на те повноваження. При цьому вони зобов’язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо) також є власністю дитини.

Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею пов­ноліття. Той з батьків, який відмовляється надавати утримання на неповнолітню дитину, може бути зобов’язаний судом до сплати аліментів.

Якщо діти після досягнення повноліття продовжують навчання i у зв’язку з цим потребують матерiальної допомоги, батьки зобов’язанi утримувати їх до досягнення 23 років, якщо вони в змозі надавати таку матеріальну допомогу. У разi припинення навчання припиняється й право на утримання.

Батьки, якщо вони спроможні, зобов’язанi утримувати і своїх повнолiтнiх непрацездатних дітей, якi потребують матерiальної допомоги.

Повнолітні працездатні діти зобов’язанi утримувати батьків, якi є непрацездатними i потребують матерiальної допомоги. Окрім того, діти зобов’язанi брати участь у додаткових витратах на батькiв, спричинених важкою хворобою, iнвалiднiстю або немiчнiстю. Якщо ж мати або батько були позбавленi батькiвських прав, i цi права не були поновлені, або якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків, то на дітей не може бути покладений обов’язок щодо їх утримання.

 

 

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ТА ІНТЕРНЕТ

У сучасному світі інформація відіграє надзвичайно важливу роль. Кажуть, хто володіє інформацією, той володіє світом. З нею тісно пов'язані численні права і свободи громадян, життєві інтер­еси суспільства та держави. Тому неповнота, несвоєчасність або неточність інформації може завдати їм суттєвої шкоди. Стан захищеності інтересів громадян, суспільства та держави в інфор­маційній сфері називають інформаційною безпекою. З іншого боку під інформаційною безпекою слід розуміти такий стан за­хищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, при якому зводиться до мінімуму завдання збитку че­рез неповноту, невчасність і недостовірність інформації, негатив­ний інформаційний вплив, негативні наслідки функціонування інформаційних технологій, а також через несанкціоноване поши­рення інформації.

Інформаційна безпека складається з багатьох компонентів. Вона залежить і від рівня забезпечення свободи слова в держа­ві, і від захищеності громадян від впливу на їх світосприйняття, психічне та фізичне здоров'я таких негативних чинників, як про­паганда жорстокості, насильства, і від

наявності у органів влади достатньої інформації для прийнят­тя відповідних рішень, тощо. Повідомлення про атаки "хакерів" і комп'ютерні злами заповнили всі засоби масової інформації. З масовим впровадженням комп'ютерів у всі сфери діяльності лю­дини об'єм інформації, що зберігається в електронному вигляді, виріс в тисячі разів. І тепер скопіювати за півхвилини і винести носій з файлом, що містить план випуску продукції, набагато простіше, ніж копіювати або переписувати безліч паперів. А з по­явою комп'ютерних мереж навіть відсутність фізичного доступу до комп'ютера перестала бути гарантією збереження інформації.

У Законі України "Про безпеку користувачів телекомунікацій" чітко зазначено що користувач - це фізична особа, яка ко­ристується інформаційною послугою для задоволення своїх спо­живчих чи ділових потреб, використовуючи кінцеве обладнання, розташоване на території України, але ж як користувач може використовувати ту чи іншу інформацію в Інтернеті для задо­волення своїх потреб, якщо його на кожному кроці намагаються обманути? В законі також визначено гарантію прав споживачів, особливо що стосується безпеки інформаційних послуг: поста­чальник інформаційної послуги повинен вживати відповідних технічних та організаційних заходів для гарантування безпеки своїх послуг, захисту інформації, запобігання несанкціонованого доступу до телекомунікацій відповідно до вимог законодавства про захист інформації в автоматизованих системах. Постачаль­ник несе відповідальність за надання інформаційної послуги, яка містить заборонену до поширення інформацію, відповідно до законодавства. А чи часто постачальник інформації в гло­бальній мережі Інтернет повідомляє користувача про можливу загрозу витоку його конфіденційної інформації? Напевно що ні. Отже, ми спостерігаємо явне порушення закону. Тому вже сьо­годні необхідним є відповідна координація зусиль щодо забез­печення протидії цьому виду правопорушень.

Не менш важливою проблемою забезпечення інформаційної безпеки користувачів є небажання людей вірити в те, що з ними щось може трапитися - до тих пір поки це не трапиться. Насправ­ді неприємності трапляються значно частіше ніж думають біль­шість користувачів. Незалежно від того яким способом і з якої причини була здійснена атака на комп'ютерну систему, віднов­лення займе багато часу і сил. Для запобігання та ліквідації за­гроз інформаційній безпеці використовують правові, програмно-технічні і організаційно-економічні методи. Правові методи - передбачають розробку комплексу нормативно-правових актів і положень, які регламентують інформаційні відносини в сус­пільстві, керівних і нормативно-методичних документів щодо забезпечення інформаційної безпеки. Організаційно-економічні методи передбачають формування і забезпечення функціонуван­ня систем захисту секретної і конфіденційної інформації, сер­тифікацію цих систем згідно вимогам інформаційної безпеки, стандар­тизацію способів і засобів захисту інформації, контроль за діями персоналу в захищених інформаційних системах. Програмно-технічні методи - це сукупність засобів для: запобігання витоку інформації; виключення можливості несанкціонованого доступу до інформації; запобігання впливам, які призводять до знищен­ня, руйнування, спотворення інформації, або збоям чи відмовам у функціонуванні засобів інформатизації; виявлення приклад­них пристроїв; виключення перехоплення інформації технічни­ми засобами; використання криптографічних засобів захисту інформації при передачі по каналах зв'язку.

При вивченні проблеми інформаційної безпеки,  було розроблено ряд корисних порад користувачам мережі Інтернет, які варто знати. Для захисту себе від несанкціонованого втручання потрібно знати та використовувати необхідні програ­ми захисту такі як: брандмауери (фаєрволи), та антивірусні про­грами. При використанні електронної пошти потрібно:

Уважніше відкривати підозрілі листи електронної пошти, або ж не відкривати їх взагалі;

Використовувати фільтр спаму програми електронної пошти;

При запитах в Інтернеті користуватися додатковою електро­нною поштою;

Не пересилати "ланцюгові" повідомлення електронної пошти. Видаляти їх одразу після надходження.

В мережі Інтернет потрібно бути дуже обачним та закривати сумнівні спливаючі вікна; не допускати того, щоб вас ошукали; завжди оновлювати операційну систему; робити резервні копії важливих файлів; дотримуватися правил та законів навіть в Інтернеті. Все, що є незаконним у повсякденному житті, є незаконним і в он-лайні. Варто також пам'ятати, що при розмі­щенні інформації в Інтернеті, втрачається контроль над нею; не рекомендується зберігати особисту інформацію у веб-браузері та інших програмах, з'єднаних із Інтернетом. Це найголовніші правила, яких так чи інакше варто дотриму­ватись задля забезпечення захисту конфіденційної інформації, що стосується як користувача особисто, так і інформації для роботи.

ЯКЩО ВИНИК КОНФЛІКТ

Сварки не тривали б так довго,

якби винен у них був хтось один.

Ф. Ларошфуко, французький письменник

На протязі всього життя нас супроводжують різного типу конфлікти. Всі чули і знають такий вислів, як «істина народжується в суперечці».

Але не завжди спір буває нешкідливий, деколи він може призвести до серйозних розбіжностей , а часом і до бійки. Природно, такого результату ситуації краще уникнути. Але як? Існують певні моделі поведінки під час конфліктних ситуацій.

Конфліктом називається ситуація, де погляди, інтереси двох і більше сторін є непримиренними.

Конфліктні ситуації, які характеризуються по своїй простоті і спрямованості: етнічні, політичні, економічні, міжособистісні, соціальні, побутові та інші.

Моделі поведінки в конфліктних ситуаціях

Існують різні типи людей і серед них є такі, які при найменшому нерозумінні починають роздмухувати грандіозний скандал і не завжди це відбувається там, де вас ніхто не бачить. Існують певні моделі поведінки в конфліктних ситуаціях, дотримуючись яких можна уникнути сварки.

Є три основних види поведінки у конфлікті, що розгорається: конструктивна, деструктивна, конформістська або пасивна

Перша модель характеризується активними діями сторін, які зацікавлені у вирішенні конфлікту з позитивним результатом. Тут доречно приведення конструктивних аргументів, доказів та фактів, учасники дають можливість один одному висловити свою точку зору, не відкидають її, намагаються знайти компромісний варіант і поступити таким чином, щоб усі в більшій чи меншій мірі залишилися задоволені результатом ситуації.

Наступна представлена модель поведінки носить негативний характер, так як при цьому відбувається загострення суперечностей, байдуже ставлення до аргументів іншої сторони, приниження особистості, можливий навіть перехід до взаємних образ. Хочеться відразу відзначити, що в даній ситуації навряд чи спір буде вирішено, а якщо і вирішиться, то, швидше за все, обидві сторони залишаться незадоволені.

Конформістська або пасивна модель поведінки в конфліктній ситуації являє собою згоду зі стороною противника, поступки. Тут відбувається своєрідний однобокий конфлікт, коли тільки одна сторона робить активні дії, а інша повністю погоджується. Як правило, при виборі цієї моделі розбіжності швидко сходять нанівець, і конфлікт вважається вичерпаним.

З усіх перерахованих вище моделей, оптимальною є конструктивна, так як саме тут сторони ведуть активний діалог і намагаються досягти компромісу.

Деструктивна ж модель, самий невідповідний варіант для вирішення проблем і застосування в конфліктних ситуаціях. Тут наслідки будуть носити різко негативний характер, і згодом, спілкування з ворогуючою стороною стане неможливим.

Пасивна поведінка в конфлікті може бути можлива, якщо рішення проблеми для однієї з сторін є непринциповим. Проте варто пам’ятати, що байдужість може перетворити конформістську модель в деструктивну і кінцевий результат для сторін може стати абсолютно несподіваним.

Іноді перераховані моделі поведінки в конфліктній ситуації не допомагають, і доводиться вдаватися до інших способів залагоджування суперечностей.

Відомі в психології і порівняно молодий конфліктології Томас і Килменн запропонували досконалішу модель поведінки в конфліктних ситуаціях, виділивши не 3, а 5 видів поведінки, запропонувавши 2 основні стратегії суперництва.

Кооперативна, тобто стратегія партнерства, коли обидві сторони йдуть назустріч один одному, тут результат суперництва у примноженні інтересів протилежної сторони.

Стратегія суперництва. На жаль, вона є найпоширенішою у вирішенні конфліктів, практично абсолютна більшість використовує її. Ця стратегія спрямована на відкрите протистояння, неприйняття інтересів ворогуючої сторони, небажання слухати суперників.

Вчені виділили 5 типів поведінки:

Співпрацю, коли всі учасники намагаються спільними силами вирішити проблему і не зіпсувати стосунки між собою. Цей стиль поведінки є одним з найбільш складних, але і самим дієвим. Таким стилем поведінки доречно скористатися, коли виникає конфлікт між рідними і близькими людьми. Адже іноді власні інтереси не настільки важливі, як відносини в подальшому між братами і сестрами або дітьми та батьками. «Щоб виграв я, ти також повинен виграти».

Поступки. Одна з сторін намагається погасити наростаючий конфлікт поступками і прийняттям рішення протилежного боку, коли рівень суперництва практично відсутній. «Щоб ти виграв, я повинен програти».

Відхід від конфлікту, коли суперник намагається всіма силами уникнути опору. Діє добре в тій ситуації, коли незнайома людина намагається вивести вас на конфлікт в громадському місці.

Конкуренція. В цьому стилі поведінки характерною рисою є високий рівень протиборства ворогуючих між собою сторін, така модель характерна для стратегії суперництва. «Щоб я переміг, ти повинен програти».

Компроміс допомагає прийти до спільного рішення, коли враховуються деякі побажання кожної з конфліктуючих сторін, і результат у більшій мірі є прийнятним. «Щоб кожен з нас виграв, кожен повинен у чо­мусь програти».

Отже, по-перше, тільки в ситуації співробітництва (співпраці) оби­дві сторони конфлікту є у виграші. По-друге, у вирішенні конфліктів ми повинні навчитися поважати, розуміти, приймати, вислуховувати іншого, враховувати його думку; навчитися володіти собою, кожен раз піднімати­ся над ситуацією вверх, де розум і почуття ясні і добрі. «Хвалу и клевету приемли равнодушно, и не оспаривай глупца» (О.С. Пушкін).

ОСОБЛИВОСТІ ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ

 

Сьогодні досить багато дітей бажають працювати влітку, під час канікул або поєднуючи навчання з працею. За законом не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років (ст. 188 КЗпПУ). Як виняток, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.Тому у Кодексі законів про працю України є уточнення, що для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Тому, якщо Вам не виповнилось 16 років і при прийнятті на роботу від Вас не вимагають дозволу батьків на працевлаштування – така праця є незаконною і Ваші права не захищатимуться.

Неповнолітні у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України (ст. 187 КЗпПУ).

Неповнолітні працівники мають право:

-    на скорочену тривалість робочого часу: 16-18 років – 36 год.на тиждень, 15-16 років – 24 год.на тиждень (ст.51КЗпП) 
-    щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них час. Щорічні відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації (ст. 195 КЗпП).
-    на виплату заробітної плати за скороченої тривалості щоденної роботи в такому самому розмірі, як працівникам відповідної категорії за повної тривалості щоденної роботи.(ст.194КЗпПУ);
-    оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. При цьому роботодавцям дозволено встановлювати їм доплати до заробітної плати, розмір яких є пропорційним скороченню робочого часу за тиждень.

Неповнолітніх працівників не мають права залучати:
-    до виконання важкої роботи зі шкідливими та небезпечними умовами праці, до роботи в нічний час, у вихідні дні, а також до підземних робіт;
-    до надурочних робіт, підіймання і переміщення предметів, маса яких перевищує встановлені граничні норми ваги.

Законодавство висуває вимогу приділяти особливу увагу здоров’ю неповнолітнього працівника як під час прийняття його на роботу, так і безпосередньо під час роботи. Зокрема, положення ст. 191 КЗпП вимагають від роботодавця приймати на роботу неповнолітніх лише після попереднього медичного огляду. А у подальшому, до досягнення 21 року, такі особи щороку підлягають обов’язковому медичному огляду.

Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи роботодавця допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей (ст. 198 КЗпП). Батьки а також службові особи мають право вимагати звільнення неповнолітнього, якщо продовження роботи загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси. 

Отже, якщо Вам від 16 до 18 років, у Вас є бажання і можливість працювати у вільний від навчання час, Ви можете звернутись до міського чи районного Центру зайнятості населення, де Вам запропонують працевлаштування. Якщо Вам від 15 до 16 років, до Центру Вам необхідно звернутись разом із батьками.