Матеріали до уроків "Марко Кропивницький у драматургії і на підмостках харківських театрів"

Про матеріал

З ім'ям Марка Кропивницького пов'язані створення українського професіонального театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії. Він разом із М. Старицьким, І. Карпенком-Карим, І. Франком створював літературну основу утвердження й розвитку українського театру. Твори М. Кропивницького, за словами І. Франка, «запевняють йому в історії українського театру не тільки ім'я одного з його батьків, але також в історії нашого письменства ім'я визначного драматичного автора».

Перегляд файлу

 

Марко Кропивницький у драматургії

і на підмостках харківських театрів

 

Розділ 1. ТВОРЧА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ МАРКА

КРОПИВНИЦЬКОГО І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

З ім'ям Марка Кропивницького пов’язані створення українського професіонального театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії. Він разом із М. Старицьким, І. Карпенком-Карим, І. Франком створював літературну основу утвердження й розвитку українського театру. Твори М. Кропивницького, за словами І. Франка, «запевняють йому в історії українського театру не тільки ім’я одного з його батьків, але також в історії нашого письменства ім'я визначного драматичного автора».

 

1.1. Марко Кропивницький у контексті світової літератури

Драматургія Марка Кропивницького зазвичай розглядалася у контексті національного літературного процесу. Ведучи ж мову про наявність у ній традицій інших літератур,  дослідники (зокрема, М. Йосипенко, З. Мороз,                            П. Киричок та ін.) обмежувалися в основному впливом на творчість письменника російських майстрів художнього слова, не говорячи вже про зворотний процес. Однак аналіз п’єс Кропивницького свідчить про те, що чільне місце в його творчості займають також традиції західноєвропейської літератури. Особливо помітні в літературному доробку митця шекспірівські мотиви. «Шекспіра батько обожнював, - згадує драматургів син Володимир. Часто любив повторювати, що ніхто так не знав серця людського, як Шекспір» [4; 142].

Вельми помітні в літературному доробку Кропивницького й мольєрівські традиції. У цьому неважко пересвідчитися, звернувшись до однієї з кращих драм письменника «Глитай, або ж Павук», головний герой якої Йосип Бичок багато в чому нагадує Тартюфа з однойменної комедії Мольєра. До творчості Мольєра звертається Кропивницький і в передостанній рік життя, створивши п’єсу «Хоч з мосту в воду головою», в якій переносить на український ґрунт дію комедії французького драматурга «Жорж Данден, або Обдурений чоловік». Твір є сатирою на окремих представників української буржуазії, які в гонитві за дворянськими титулами нерідко опиняються в комічній ситуації.

Грибоєдовські традиції відчутні в багатьох творах митця. Одним із перших на це звернув увагу З. Мороз. Так, аналізуючи віршовану драму Кропивницького «Беспочвенники», дослідник віднайшов спільні риси в образах трагіка Степанова й Чацького, а також окремі відповідності в поведінці деяких «речистых… краснобаев голосистых» й Репетилова [10; 306]. Додамо до цього, що певні паралелі можна провести також між Щегловим і тим же Чацьким. Обидва вони є сильними вольовими натурами, які не можуть знайти для себе місця у світі необмеженої влади грошей.

Сліди традицій російської класичної драматургії простежуються також у комедії Кропивницького «Помирились», що за своєю фабулою дещо нагадує п’єсу О. Островського «Важкі дні». У зв’язку з цим варто згадати зауваження І. Франка, що в «Помирились» діють «великоруські, а зовсім не українські міщани», котрі ладні навіть «з доброго приятеля зідрати» [19; 148].

 До того ж, як зауважують авторитетні фахівці, «і в українській і в російській драматургії ці теми варіювалися десятки разів, а нехитрі сюжетні колізії перекочовували з одного водевілю в інший» [2; 302].

Творчі зв’язки поєднують М. Кропивницького також з Л. Толстим. Сучасна Кропивницькому критика, зокрема, порівнювала драму Кропивницького «Де зерно, там і полова» (інша назва - «Дві сім’ї»; 1888) з толстовською «Владою темряви». Головна точка дотику вбачалась у тому, що обидва письменники показали у своїх творах явища, характерні для їхнього часу в українському та російському селах. Типовим героєм цієї доби є сільський буржуа.  У Толстого – це Микита, а у Кропивницького – Самрось. На підставі цього робиться висновок про певний вплив Л. Толстого на українського письменника [11].

З іншого боку, М. Йосипенко звертає увагу й на суттєві відмінності у світогляді драматургів, що, без сумніву, знайшло відображення в їхніх п’єсах. Так, якщо Л. Толстой у відповідності до свого вчення стверджував, що цивілізація селянам не потрібна, що вона шкідливо впливає на сільське общинне життя, то Кропивницький, навпаки, науці й прогресу надавав великого значення. Виходячи з подібних міркувань, М. Йосипенко, доходить висновку, що «обидві п’єси не є результатом впливу одного з письменників на творчість іншого. Вони самостійні, кожна з них - плід уважного спостереження над соціальними процесами оточуючої дійсності» [3; 207 – 209].

Утім, погоджуючись із тезою, що драма «Де зерно, там і полова» не є сліпим копіюванням твору великого російського письменника, все ж, на нашу думку, не варто й категорично заперечувати наявність творчих традицій Л. Толстого у згаданій п’єсі українського драматурга, адже будь-який письменник, особливо такого масштабу, як Кропивницький, завжди у своїй творчості відштовхується від кращих зразків своїх попередників. Тим більше, що у драмі «Де зерно, там і полова» неважко віднайти й традиції інших великих митців ХІХ століття, і передусім О. Островського. Свідченням цього є те, що основні персонажі п’єси Кропивницького багато в чому нагадують героїв із широковідомої драми «Гроза». Так, у постаті Насті Жлудихи спостерігається чимало спільних рис, характерних для Марфи Кабанової. Обидві вони, зокрема, стоять на чолі своїх сімей, вірять у різноманітні забобони та нісенітниці, проявляють деспотизм щодо своїх близьких.

Досить привабливою у плані зіставлення з толстовською «Владою темряви» є також драма Кропивницького «Зайдиголова» (1889). Одним із перших на певну спорідненість творів звернув увагу О. Суворін, на думку якого, п’єса українського письменника створена під явним впливом «Влади темряви». Драма «цікава від початку до кінця, а деякі сцени справляють надзвичайно сильне враження». Запозичивши ідею та деякі толстовські характери, український драматург «був вірний малоросійському побуту і написав кілька сцен правдивих, цікавих і зворушливих…» [17; 88 – 91].

Одначе, зв’язок М. Кропивницького з українською та європейською літературами не обмежується впливом останніх на творчість письменника. Існує й потужний зворотний процес. Традиції драматургії Кропивницького неважко простежити, наприклад, у п’єсах І. Франка. Характерним прикладом тут може бути образ сільського багатія Вольфа Зільберглянца з драми «Учитель», який своїм вовчим характером, умінням обплутувати боргами знедолений сільський люд ніби повторює «богоугодні діяння» Йосипа Бичка («Глитай, або ж Павук»). «…Вовк у нас у селі найстарша особа, - розповідають про Зільберглянца залякані ним селяни. - Чи то війт, чи паламар, чи хто-будь, усі його слухають. О, бо то сила! Він що хоче, то зробить. Кажуть, що він три хованці має» [18; 75].

З драмою М. Кропивницького «Олеся» (1891 р.) перегукується чеховський «Вишневий сад» (1903 р.) [12], де також порушується тема розорення поміщицьких господарств та народження сільської буржуазії. Особливо яскраво подібності між цими творами проявляються при порівнянні основних персонажів. Так, поміщик Леонід Загрива своєю поведінкою і ліричними монологами нагадує чеховську Любов Ранєвську, а прагматичність Кіндрата Балтиза - ділову хватку Єрмолая Лопахіна. Слід також звернути увагу на образи старих слуг - Павла в «Олесі» і Фірса у «Вишневому саду». Обидва вони, як тіні минулого, нагадують про колишнє аристократичне життя своїх попередніх хазяїнів. Таким чином, цілком імовірно, що поштовхом до написання «Вишневого саду» була драма Кропивницького «Олеся».

Природно, що творчі здобутки Кропивницького знайшли свій подальший розвиток і в п’єсах інших драматургів. Помітний вплив письменника на творчість Д. Бедзика, особливо на деякі ранні п’єси, зокрема «Крик землі» й «Хто кого?», а також О. Корнійчука. Можна, наприклад, віднайти спільні риси в образах Гордія Поваренка («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького) і Довгоносика («В степах України» О.Корнійчука) [13; 313].

Як зауважує М. Йосипенко, «живі традиції кращих творів Кропивницького» відчутні в п’єсах «Комуна в степах» М. Куліша, «Диктатура», «Дівчата нашої країни» І. Микитенка, «Приїздіть у Дзвонкове», «Калиновий гай» О. Корнійчука. «Вони позначились на образному строї п’єс, на прийомах сценічності, на так званих жанрових епізодах і на природі комічного, на мові персонажів і на використанні народнопоетичних мотивів» [3; 273].

Все це є свідченням того, що драматургію Марка Кропивницького слід розглядати в широкому європейському контексті, що вона має значно більший вплив на творчість його сучасників і послідовників (у тому числі й такого масштабу, як І. Франко і А. Чехов), аніж це репрезентувалося вітчизняним літературознавством.

 

 

1.2. Традиції і новаторство у драматургії Марка Кропивницького

Марко Кропивницький увійшов в історію українського мистецтва як великий актор і талановитий режисер, драматург, автор популярних пісень. Він сам при нагоді створював декорації до спектаклів, захоплюючись живописом. Та особливо глибоко розкрився його талант у драматургії. Він автор десятків п'єс. Інколи вони писалися поспіхом, гарячково, щоб задовольнити репертуарний голод, і тому часто після прем'єри драматург знову правив, змінював, викреслював. Але, незважаючи на це, і сьогодні його п'єси становлять окрасу репертуарів багатьох театрів.

Найвиразнішою ознакою його драм було гармонійне поєднання української етнографії з актуальними проблемами суспільного життя, де виразно розкривалося тяжке і водночас високодуховне народне життя.

П'єса М. Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю» знайомить нас з гуртом сільської молоді середини XІX століття. Її дуже цікаво читати, бо весь час напрошуються паралелі із сучасною дійсністю; щось сьогодні здається наївним, до чогось хочеться уважно прислухатися. Наприклад: «Будемо ж гуляти чесно, тихо та смирно, як слід чесному та поважному парубоцтву, так, як гуляли наші діди й батьки... Хазяйку на вечорницях поважать і шанувати, як матір, з дівчатами поводитись з повагою; та не забувати, братця, що чесна дівчина - то є краса і честь усього села».

Упродовж усієї п'єси М. Кропивницький доводить, що найголовніше - це вірність своїм моральним законам. Їх дотримувалися наші прадіди довгі століття, і до них нам треба повертатися.

Мотиви кохання панича з селянською дівчиною, яке закінчується для неї трагічно, ми знаходимо у п'єсі Кропивницького «Доки сонце зійде, роса очі виїсть». Вона читається на одному подиху, бо сповнена динамічності у розвитку подій, характери героїв виписані дуже колоритно, життєво.

П'єса схожа зовні на мелодраму - такою її роблять перебільшені пристрасті, драматичні ефекти під час зображення перешкод на шляху до щасливого життя Оксани й Бориса. І селянська дочка Оксана, що прагне навчитися грамоти, і Горнов, новий тип інтелігента, якому близькі народницькі ідеї, і пристосуванець та перевертень Гордій Поваренко - всі вони реалістично змальовані на тлі сільського життя та стосунків бідноти з багачами.

Марко Кропивницький розкривається перед нами як глибокий психолог у соціально-побутовій драмі «Глитай, або ж Павук». Він дуже виразно змалював сільського лихваря, що дає підстави назвати цю соціальну п'єсу найвищим досягненням драматургічної спадщини митця. У ній відтворено одну з типових жахливих трагедій дожовтневої дійсності - загибель молодої жінки через підступність представників панівного класу. Спершу здається, що Кропивницький вдався до показу традиційного любовного «трикутника», та заглибившись у текст,  стає зрозуміло, що, хоч інтимні й темі й відведено багато місця, та вона відіграє лише допоміжну роль. Головне - розкриття психології новоявленого експлуататора як уособлення темної сили на селі: «На що ж і гроші тобі, на бісового батька вони, коли на них не можна купити увесь світ?» Укінці п'єси гине Олена, чиї думки і мрії про щасливе життя розбиваються об мур соціальної несправедливості; Бичка вбиває Андрій, який бере цей гріх на душу, аби покарати за підлість хижака - лицеміра. Та ще довго у моїй душі залишається почуття огиди і презирства до Бичка, що є «павук, одне слово - павук». Жаль страдницю Олену й працьовитого Андрія, яких спіткало тяжке випробування.

Мабуть, у тому і полягає неперевершений талант М. Кропивницького, що його п'єси після прочитання ще довго бентежать душу, примушують замислитись над дійсністю, над нормами моралі й особистим життям.

 

Розділ 2. Театральне мистецтво в повітових містах і селах  Слобожанщини

Слід зазначити, що спектаклі в кінці ХІХ - на початку ХХ століття виставлялися не тільки в Харкові - столиці Слобожанщини, а також у повітових містах і селах губернії - Вовчанську, Ізюмі, Лозовій тощо. Значних успіхів аматорське театральне мистецтво досягло в цей час у місті Куп'янську. Велика заслуга у справі залучення широких верств населення Слобожанщини до театру належить Маркові Кропивницькому, який тоді жив у своєму хуторі Затишок  (тепер - Шевченківського району Харківської області).

Живучи в Затишку, Марко Кропивницький у складі різних театральних труп (О. Суслова, Т. Колісниченка, П. Прохоровича, Л. Сабініна, Ф. Волика) та аматорських колективів нерідко брав участь у виставах і концертах, що проходили в таких великих містах, як Харків, Одеса, Київ, Єлисаветград (тепер - Кіровоград), Полтава, Бєлгород, Москва, Санкт-Петербург, Варшава, Саратов та в повітових - Куп'янську, Ізюмі, Слов'янську, Лисичанську, Вовчанську, Лозовій, Богодухові. Грали спектаклі також у садибі письменника та в сусідніх селах - Щенячому й Барановій. При цьому слід зазначити, що в повітових містах та селах Слобожанщини М. Кропивницький переважно виступав разом з аматорськими театральними колективами.

Ще в перший рік перебування в Затишку драматург познайомився з членами куп'янського театрального гуртка, що складався з передової укра­їнської інтелігенції, переважно вчителів міста Куп'янська та навколишніх сіл, і вже в серпні 1890 року поставив з ними «Наталку Полтавку» І. Котляревського, а також власні п'єси  «Дай серцю волю, заведе в неволю» та «Пошились у дурні».

Творча співдружність М. Кропивницького з куп'янськими аматорами тривала близько двадцяти років. Видатний режисер не тільки навчав теат­ралів-аматорів сценічної майстерності, а нерідко й сам брав участь у виставах. Так, у «Наталці Полтавці» він грав Возного, в шевченківській драмі «Назар Стодоля» - Хому Кичатого, а у своїй п'єсі «Олеся», котру в Куп'янську було поставлено вперше, з рукопису, - Кіндрата Балтиза. «Влітку 1891 року, - описує цю подію С. Сумний, - Марко Лукич одержав дозвіл цензури на постановку драми «Олеся». Він запросив до себе в гості куп'янських аматорів» прочитав їм нову п'єсу і запропонував: - Поки ще драма буде видрукувана, спробуємо її поставити в Куп'янську з мого рукопису. Надія Василівна вже ролі виписала». На професійній сцені «Олеся» з'явилася приблизно через півтора року. Прем'єра відбулася 2-го листопада 1892 року в Харкові.

Слід зазначити, що світло рампи п'єса М. Кропивницького «Мамаша» вперше побачила також у виконанні його земляків - членів Куп'янського товариства аматорів сценічного мистецтва. Сталося це у 1904 році, відразу після одержання дозволу цензури на її постановку.

Роль Олімпіади Митрівни виконувала – Т. Любарська, Варвари - Є. Шубіна, барині-благодійниці - В. Шубіна, Єлисея - Г. Шубін, старшини - сам автор. За словами драматургового сина Володимира Марковича, під час репетицій актори дуже старанно виконували всі вказівки й вимоги М. Кропивницького, тому прем'єра пройшла з успіхом. «Декого з глядачів бенте­жило, як це потім стало відомо, що фабула п'єси взята з життя знайомих осіб і нагадує минулі події в повіті, хоч у творі багато про що із зрозумілих тоді причин було недомовлено».

Із цим колективом драматург іноді виїжджав на гастролі до близьких повітових міст. Ось як, наприклад, одну з таких подій, спираючись на спо­гади сучасників, описує письменник С. Сумний: «На Великдень 1903 року Марко Лукич поїхав із куп'янчанами у Вовчанськ. Вони повезли на гастро­лі два акта «Горя з розуму» Грибоєдова і «Пошились у дурні» Кропивни­цького. Квитки були розпродані за тиждень наперед, бо на свято з'їха­лась учнівська і студентська молодь з Харкова. Прийшли і селяни з близь­ких сіл побачити Кропивницького. По закінченні вистави під бурхливу овацію всіх глядачів група молодих людей кинулась на сцену і стала качати великого артиста».

До підготовки аматорських спектаклів М. Кропивницький ставився дуже серйозно. Поза його увагою не залишалася жодна дрібничка. Від своєї дочки Олександри, що виконувала роль Лізи в «Горе от ума», як свідчить син драматурга, батько настільки ретельно домагався московської літера­турної вимови, що, наприклад, у словах «минуй нас пуще всех печалей и барский гнев и барская любов» «неухильно вимагав звучання «ф», а не «в». Великого значення М. Кропивницький надавав також позі Фамусова під час останнього монологу Чацького: «Не образумлюсь ... виноват ... «На думку режисера, «Фамусов повинен стояти у застиглій позі і тільки так вислуховувати до кінця Чацького».

Ставив аматорські спектаклі М. Кропивницький, як уже зазначалося, також у сусідніх із Затишком селах та у своїй садибі. Так, у Щенячому виставлялися, зокрема, його комедії «Помирились» та «По ревізії», а в Ба­рановій, у маєтку дрібнопомісних дворян Любицьких, - «Гувернантка» і чеховський «Юбилей». У Затишку та в Любицьких вистави нерідко прохо­дили просто неба - на балконах будинків. Отже, місця вистачало для всіх глядачів, основну масу яких складали селяни з близьких сіл.

Син Кропивницького, Володимир Маркович, згадує, як улітку 1907 року за участю драматурга в Щенячому ставилися аматорські спектаклі: «Шура і я задумали разом із приятелями нашими Любицькими влаш­тувати, щоб там не було, спектакль. Батько був якраз удома і теж залюбки погодився взяти участь при умові, щоб ішли українські п'єси. Вибрали два водевілі Марка Лукича – «Помирились» і «По ревізії.  Вирішено було ставити їх у Щенячому, в приміщенні земської школи, де ставили й дитячі спектаклі». У Куп'янську були замовлені справжні афіші і квиткові книжки. Спочатку передбачалося, що постанови будуть безплат­ними, але повітове начальство, в якого треба було одержати дозвіл на вистави, не погодилось на це. Тому була призначена мінімальна ціна - від п'яти копійок до одного карбованця. Проте вікна школи були відчинені. Отже, можливість дивитися спектаклі була і в тих, хто не зміг купити квиток.

Обидва спектаклі мали неабиякий успіх. Людей було дуже багато. Де­які поміщики за кілька десятків верст приїхали подивитись на гру аматорів під керівництвом видатного драматурга.

Виставлялися спектаклі за участю М.Кропивницького також в інших повітових містах Слобожанщини - Богодухові, Мерефі, Слов'янську. Так, наприклад, відомо, що 19 червня 1902 року в Слов'янську аматори зіграли під керівництвом драматурга його п'єсу «Супротивні течії», у якій успішно, виступила в ролі головної героїні - Надєжди - Олександра Телесфирівна Любицька, сусідка Кропивницьких по садибі [16,79 - 80].

Інколи на хутір до Кропивницьких приїздили цілі театральні колек­тиви. Так, одного разу влітку 1906 року до Затишка завітала невелика трупа оперних і драматичних акторів, що «прогоріла» під час гастролів у Куп'янську. Проживши кілька днів у садибі драматурга, артисти підготували широку концертну програму, до якої, зокрема, увійшли сцени «Евгения Онегина» О. Пушкіна та «Демона» М. Лермонтова. Потім гостинні господарі відвезли акторів кіньми до Ізюма, де відбувся великий концерт, успіх котрого був забезпечений уже тим, що в ньому взяв участь М. Кропивницький: Видатний актор виконав дещо з творів Т. Г. Шевченка та байки  Л. І. Глібова «Горлиця і горобець».

У грудні 1908 року М. Кропивницький у складі «Товариства українських артистів» під орудою акторів Хмари й Никольської гастролював у місті Лозовій. Тут митець режисерував «Наталку Полтавку» І. Котляревського. І, як завжди, виконував у цьому спектаклі роль виборного Макогоненка. «На виставі публіка відвідала його, - згадує сучасник, - а після вистави вітання вилились в овації, публіка вимагала, щоб він e й прочитав щось». Письменник погодився і прочитав шевченківські  твори «Думи мої, думи» і «У Києві на Подолі» [20, 337 - 338].

В останні роки життя після створення дитячої трупи у М. Кропивницького виник задум  залучити до театральної справи й дорослих селян. У той час у Росії і в Україні поширювалися так звані народні трупи, до складу яких входила переважно талановита сільська молодь, керована місцевою інтелігенцією - вчителями, лікарями, фельдшерами тощо. Ще в 1901 році драматург познайомився з однією з таких труп на Полтавщині (с. Позники Лохвицького повіту). Там у домашньому театрі Русинових силами амато­рів були поставлені його драма «Невольник» та п'єса М. Гоголя «Лакей­ська» (українською мовою). На зразок таких театральних колективів хотів створити трупу і М. Кропивницький і обов'язково, як підкреслював він сам, на своїй «на наській» мові. «Ті спектаклі, що я ставлю у себе, - пише митець до В. О. Нікітіна, - безплатні, а ці, про котрі зараз дбаю, мусять оплачуватись, звичайно, малою ціною; на дурницю діло не піде: у того чобіт нема, у того свитини… Якщо зможу викональця-дядька оплатити 5 - 6 карбованцями на місяць, то більш і не треба; треба щось і на переїзд і на харч» [20, 569]. Вистави планувалося показувати після закінчення основних сільськогосподарських робіт - пізньої осені та взимку. Для першого сезону драматург хотів підготувати спектаклі за такими своїми п'єсами як «Зайдиголова», «Дві сім'ї», «Глитай, або ж павук». Але передчасна смерть за­вадила здійсненню цієї мрії видатного діяча української культури.

Висновки

З ім'ям Марка Кропивницького пов'язані створення українського професіонального театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Закономірним результатом титанічної праці драматурга на ниві національної культури було заснування ним восени 1882 року Театрального товариства, більш відомого під назвою першої трупи українських корифеїв. Сучасники ще за життя шанобливо іменували Кропивницького «батьком українського театру».

М.Кропив­ницький був не тільки засновником нового українського театру, а й організатором і керівником першої в Україні дитячої трупи, котра була ство­рена ним у Затишку на Слобожанщині. Це був єдиний  дитячий театр на той час на теренах всієї російської імперії.

Впродовж всієї своїй літературної діяльності Кропивницький написав близько 40 п'єс.

       Марко Кропивницький зробив вагомий внесок у драматургію своїми творами на соціально-побутову тематику. Його п'єси «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук» мали великий успіх на театральних сценах багатьох сіл і міст України.

Більшість п'єс М. Кропивницького відрізняються демократичністю, злободенністю тематики і дотепер має пізнавальне значення. П'єси наповнені здоровим народним гумором, який вміло використовує письменник. Творча манера М. Кропивницького помітно відрізняється від драматургії його сучасників тим, що в ній часто переплітаються елементи комічного, гумористичного з трагічним.

 У  М. Кропивницького було все: різносторонній сценічний талант від трагічних ролей до висококомедійних, велика музикальність, сценічна зовнішність і багатий голос. У ролях зі співом у нього поєднувався першокласний артистичний талант із першокласними голосовими засобами та іншими даними його багатообдарованої натури.

Найвиразнішою ознакою його драм було гармонійне поєднання української етнографії з актуальними проблемами суспільного життя, де виразно розкривалося тяжке і водночас високодуховне народне життя.

На Слобожанщині Марко Кропивницький провів значну частину свого життя. Він часто і з великим успіхом виступав на сценах харківських театрів Дюкова, Малого, Грікке, братів Нікітіних та літнього «Тіволі», ставив спектаклі в Куп'янську, Вовчанську, Ізюмі, Лозо­вій, Богодухові, Мерефі, Затишку, Щенячому (тепер - Волоська Балаклія), Барановій та в інших містах і селах губернії.

Творча співдружність М. Кропивницького з куп'янськими аматорами тривала близько двадцяти років. Видатний режисер не тільки навчав теат­ралів-аматорів сценічної майстерності, а нерідко й сам брав участь у виставах.

За участю М.Л. Кропивницького - видатного актора, режисера, енергійного організатора театральної справи, талановитого композитора, було показано чимало вистав у різних містах України. Він відіграв важливу роль, для того, щоб українське сценічне мистецтво наприкінці ХІХ - на початку ХХ сто­ліття було піднесено на небачений до того рівень - на вершину світової культури. Створені Марком Кропивницьким та іншими корифеями образи є великим надбанням українського і світового театру. За своє довге сценічне життя Кропивницький зіграв більше 500 ролей українського, російського і західноєвропейського репертуару. Це були справжні шедеври, в яких великий актор сягав глибини розкриття і розуміння сценічного образу.

Він до того ж був чудовим майстром слова, палким публіцистом, який міг захопити своїми виступами слухачів, початківцем реалістичного художньо-декоративного мистецтва. У постійних творчих пошуках він ішов шляхом поглиблення психологічних характеристик своїх героїв, використання скарбів усної народної творчості, розширення жанрів української драматургії. Характерною особливістю драматурга є незвичайне вміння добирати і майстерно представляти типові соціальні явища, створювати характерні побутові сцени, малювати драматичні картини народного життя.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

  1.     Антонович Д. Триста років Українського театру. 2003 р. - 222 ст.
  2.     Вороний М. Марко Лукич Кропивницький. 1996 р. - 83 ст.
  3.     Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика – 1996 р. - 241ст.
  4.     Гринишина М. Театр української драматургії. 2006 р. - 78 ст.
  5.     Єфремов С. Історія українського письменства.1995 р. - 117 ст.
  6.     Йосипенко М. Марко Лукич Кропивницький. 1958 р. - 324 ст.
  7.     Казиміров О. Український аматорський театр.1965 р. - 133 ст.
  8.     Киричок П. Марко Кропивницький. Життя і творчість - 1985 - 150 ст.
  9.     Кропивницький В. Із сімейної хроніки Марка Кропивницького: (Спогади про батька).1968 р. - 214 ст.
  10. Кропивницький М. Драматичні твори. 1990 р. - 608 ст.
  11. Млотковська Л. Театральная энциклопедия. 1964 р. - 167 ст.
  12. Мороз З. Проблема конфлікту в драматургії. Нариси з історії української реалістичної драми другої половини ХІХ ст.1961р. - 457 ст.
  13. Новиков А. Слобожанський  драматичний театр: Нариси історії. 2002 р. - 101 ст.
  14. Новиков А. Художній універсум Марка Кропивницького.2006 р. - 352 ст.
  15. Пільгук І. Марко Лукич Кропивницький. 1960 р. - 156 ст.
  16. Плетньов А. У истоков харьковского театра. Харьков. 1960 р. - 162 ст.
  17. Пчілка Олена. Марко Кропивницький яко артист і автор. 1910 р.- 253ст.
  18. Рулін П. Життя і творчість М. Кропивницького. 1929 р. - 122 ст.
  19. Слоньовська О. Українська драматургія і театр другої половини XIX - початку XX століття. 1978 р. - 297 ст.
  20. Франко І. Про театр і драматургію. 1957 р. -240 ст.
  21. Хороб С. Українська модерна драма кінця XIX - початку XX століття: Неоромантизм, символізм, експресіонізм - 2002.- 413 ст.

 

 

docx
Додано
3 лютого
Переглядів
89
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку