Матеріали до уроку історії "Люлька"

Люлька звикла до гурту, бо ж козацька душа

 

Іван Драч « Баляда про люльку»

 

ЗМІСТ

 

1 Історія

1.1 Куріння люльки у різних народів

1.2 Люлька в Україні

 

2 Будова люльки

 

3 Матеріали для виготовлення люльки

3.1 Дерево

3.2 Кап

3.3 Морта

3.4 Морська пінка

3.5 Глина

3.6 Порцеляна

3.7 Тиква

3.8 Кукурудзяний качан

3.9 Інші матеріали

 

4 Форми люльки

 

5 Види фінішної обробки

 

6 Сучасна люлька

6.1 Відомі майстри

6.2 Українські майстри

6.3 Компанії-виробники та студії

6.4 Найменування люльки

 

7 Hand Made, Hi Grade та фабричні люльки

8 Аксесуари до люльки

9 Сировина для куріння

10 Куріння люльки

11 Колекціонери

12 Відомі курці люльки

13 Люлькові клуби в Україні

 

14 Люлька у:

14.1 Люлька у культурі

14.2  У кінематографі

14.3  В образотворчому мистецтві

14.4 У світовій літературі

14.5 У боністиці та нумізматиці

14.6 У філателії

14.7 У геральдиці

 

15 Вплив паління люльки на стан здоров'я

 

16 Цікаві факти

Історія

 

   Люлька є найстарішим пристосуванням для вдихання диму тліючого тютюну чи інших речовин. Найдавніша знахідка на території Лаосу вказує, що люди винайшли люльку більше ніж 5000 років назад. У Північній Америці корінне населення використовувало люльки з катлініту, які прикрашалися пір'ям, кістками та намистинками з різноманітних матеріалів (відома усім «люлька миру»), тоді як в Південній Америці виготовляли з місцевих порід дерев, в Європі основним матеріалом служили глина та фарфор — це були багаторазові та прості люльки, проте з часом, коли люлькопаління стало невід'ємною частиною культури, майстри почали виготовляти складніші, чудово прикрашені люльки з різноманітними елементами декору, які включали дорогоцінне каміння та слонову кістку, а мундштуки виготовляли з бурштину. Найбільшого розповсюдження серед аристократії та військової еліти XVIII–XIX століть (особливо гусарів) мали люльки форми англ. Stummel. Найбільше славилися виготовленням люльок форми англ. Stummel голланські та німецькі майстри. Серед більш бідного населення Європи популярними були глиняні люльки форми англ. Cutty. В Азії основним матеріалом виготовлення був бамбук. Зокрема в Японії наприкінці XVII століття набули популярність кісеру — люльки, що мали довгий бамбуковий мундштук та маленьку металеву чашу. З часом люльку повністю почали виготовляти з металу. В Африці для виготовлення люльок використовували кістки та роги тварин а також тикви, з яких і досі виготовляють люльки. З часом у Північній Америці основним матеріалом став кукурудзяний качан, а в Європі — бріар та пінка.

   Популярністю «кукурузки» зобов'язані Хендріку Тіббі, який в 1867 році оселився в місті Вашингтон, штат Міссурі і заснував там меблеву компанію. В перервах він також виробляв з кукурудзяного качана люльки собі і своїм сусідам. З часом його невелике хобі переросло у бізнес. Він покинув столярство і заснував англ. «H. Tibbe & SonCo», яка в 1907 році стала більш відомою як англ. «Missouri Meerschaum Company». Відомими шанувальниками цієї компанії були Марк Твен та генерал Дуглас Макартур (на честь якого була названа його улюблена люлька з великою чашою та довгим чубуком).

   В Європі монополію глиняних та порцелянових люльок потіснили австрійці, які в на початку XVIII століття почали виробляти люльки з турецької та марокканської пінок. З часом, після відкриття та популяризації такого матеріалу як бріар, про глину та фарфор забули зовсім, проте пінка практично не втратила свої позиції. Вважають, що люльки почали виготовляти з бріару на початку XIX століття на території міста Сен-Клод, що у Франції. Саме в цьому місті вперше помітили чудові якості цієї деревини, виготовляючи з неї коробки для зберігання солі та нюхального тютюну. На початку XX століття бріар практично повністю витиснув пінку з використання в Європі зайнявши панівне місце, яке і досі утримує, розповсюдившись на весь світ і ставши конкурентом «кукурузки» в США.

   Одним з перших, виготовляти люльки з бріару, почав італієць Фернандіно Россі в 1886 році, який оцінив якості і властивості люльок виготовлених в містечку Сен-Клод. З часом використання розповсюдилося на всю Італію, особливо на території Сицілії та Сардинії — де малюнок бріару був особливо чудовим, а якість вищою від французького. До середини ХХ століття італійські майстри задавали моду серед люлькових майстрів в усій Європі. Невелику конкуренцію їм складали англійські майстри. Проте в 1960-х роках сталася справжня революція, яка почалася в Данії, з шведа Сікстена Іварссона. З цього моменту і дотепер панівну роль в задаванні моди мають датські майстерні, такі як дан. Sixten Ivarsson, дан. W.Ø Larsen тадан. Poul Rasmussen.

 

 

 

 

 

 

 

 

Куріння люльки у різних народів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Люлька в Україні

В Україні люлька з'явилася на початку XVII століття, проникнувши з Оттоманської Імперії (на користь чого свідчить тюркське походження слів «тютюн» та «люлька») та стала надзвичайно популярною серед козацтва. Існувало багато різновидів люльок. Серед найбільш поширених дослідники виділяють короткі люльки, так звані «носогрійки», або «люльки-бурульки», «обчиська», чи, інакше, товариська люлька, з чубуком у два метри довжиною, прикрашена намистом, коштовним камінням, іноді з написом. Також були ще коренкові, обковані міддю, завбільшки з великий кулак. Серед козацьких люльок зустрічалися також і привізні — порцелянові люльки, власниками яких були представники більш заможних верств населення.

Протягом століття козаки повністю копіювали османський стиль, проте наприкінці XVII століття на козацьких люльках почав з'являтися український орнамент. Також змінився і матеріал виготовлення мундштука — в той час як османські та європейські люльки були повністю виготовлені з глини, козацькі виготовлялися з деревини або очерету. З часом козаки почали виготовляти люльки повністю з деревини (вишня, груша). Серед козацтва були найбільш поширені «носогрійки» — люльки з короткими мундштуками. У часи Гетьманщини заборонялося курити люльку на вулиці у нічний час. Нагляд за дотриманням правила виконувала нічна варта.

За народними повір'ями, у жодному разі не можна було різати люльки з осики — проклятого дерева, на якому Юда повісився. Не можна було різати трубки з дуба — дерева, священного для наших предків. Люльки з хвойних порід вважалися неякісними, оскільки їх смолистий запах геть заглушав аромат самого тютюну. Хоча інколи зустрічалися люльки для незаможних саме з сосни. Найчастіше матеріалом для мундштука служив порожнистий всередині очерет. Такі мундштуки практично ніколи не чистили — і коли в ньому накопичувалися смоли, його просто викидали, змінюючи на новий, благо матеріал для нього завжди був під рукою. Серед козацтва були поширені аксесуари до люльки і тютюну — кісети «капшуки» для зберігання тютюну, часто вишиті нареченою чи матір'ю, сталеві «кресала» для добування вогню, часто виковані у формі стилізованих тварин (вовки, коні, птиці тощо), «затичка» для набивання тютюну в люльку, «протичка» для чищення люльки. Люльку та аксесуари козаки носили частіше в поясі або в накладному мішку «гаману», який кріпили до пояса.

Куріння вважалося мало не символом молодецтва, а «добра люлька» була поставлена в один ряд нарівні з «ясною зброєю» — холодною зброєю. Знаменитий гоголівський Тарас Бульба загинув лише тому, що не захотів, щоб його люлька дісталася ворогові.

Суміш трав, яку палили козаки до появи тютюну (більш-менш дешевий турецький тютюн з'явився в Україні в кінці XVII століття), досі є предметом дискусій серед істориків. Вважають, що це міг бути збір трав, які росли на території степу України, а саме — деревій, чебрець, полин, будяк, валеріана лікарська, м'ята та борщівник. Крім вищезазначених рослин, які мали, як вважали козаки, суто лікарський вплив, в народному середовищі в курильні суміші додавали також трави, що мають сумнівне значення з точки зору практичної медицини, проте відповідали віруванням, наприклад, «чаклун-траву», «розрив-траву».

   Про «чаклун-траву» є наприклад згадка, що її курили козаки «щоб шабля не брала». У тих же запорожців існували й інші важливі для їх «професії» рецепти:

• Для очищення крові після поранення потрібно палити тернове листя і його сушені квіти;
• Для того, щоб відігнати «чорні думки», курили з тютюном сушений полин;
• Козаки-«могильники», що несли невсипущу «варту» (варту) на степових могилах-курганах, для поліпшення зору курили висушену тирсу, тобто ковилу.

   Також на Січі існував цікавий звичай, в якому люлька виступає як предмет ритуальний, що використовується для колективних дій:«              У запорожців крім того, що кожен козак мав у себе люльку, а то була ще «общеська люлька», дуже великих розмірів, обсаджена намистом, дорогоцінним камінням, різними бляхами, іноді списана написами на кшталт «козацька люлька — добра думка», й з такої люльки потягував ціле громада або збори, коли обдумував яке-небудь підприємство або замишляли проти кого-небудь похід … — Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків.

   Люлька, як шабля та вишиванка є важливим символом козацької доби, що відображено в численних піснях про козаків:

А позаду Сагайдачний (2)

Що проміняв жінку на тютюн та люльку необачний

Гей долиною гей широкою необачний!

Гей вернися Сагайдачний (2)

Візьми свою жінку віддай тютюн-люльку необачний

Гей долиною гей широкою необачний!

А я бідний, безталанний;

Степ широкий – то ж мій сват,

Шабля, люлька – вся родина,

Сивий коник – то ж мій брат

   Проте, період розквіту люлькового ремесла не закінчився за часів козацтва і не обмежувався територією Гетьманщини. Так, відомо, що в 1880 році на виставці в Коломиї, імператором Францом Йосифом І була придбана люлька відомого гуцульського майстра Юрія Шкрібляка.Також у виготовленнi гуцульських металевих люльок прославилися такі майстри як Лукин Дутчак (кiнець XVIII-поч.XIX ст.) з села Брустуріва, Никифор Ребенчук (1876-1949) з села Яворова (славився виготовленням з латунних блях гуцульських люльок, які майстерно прикрашав гравіруванням), Василь Самокiщук з села Соколiвки, Федiр Харiнчук (1872-1940), Дмитро Харiнчук, Iван Миронюк (1880-1957) з села Красноiлова.

   Про важливу роль люльки серед населення Західної України також свідчать її часті використання в прислів'ях, байках і зокрема піснях:

Котилася люлька згори, котила, котила,

Та як впала із припічка до цебра ся збила.

Ой пішов я до Самбора люльку купувати,

Люлька була задорога, не міг зторгувати.

Тадрі-дром, тадрі-дром, не міг зторгувати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сторінка з видання "Взори промислу домашнього. Металеві вироби селян на Русі" з зображенням різноманітних гуцульських люльок

 

Сторінка з видання "Взори промислу домашнього. Металеві вироби селян на Русі" з зображенням гуцульських люльок (1,2) та протичок (3,4), які були аналогами трійників

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Існує безліч приказок та численні прислів'я на тему люльки:

 

«Дай люльки! — А робити — не гульки!»

«Ануте, синки за люльки, нехай паска постоїть».

«Без люльки, як без жінки».

«За люльку і батька проміняв би».

«Коли ти курець, май свою люльку і тютюнець».

«Кури, кури люлечку, мій сизий голубочку! Хоч буду запрядати, та буду тютюн купувати».

«Люлька не куриться, мабуть дівчина (або: жінка) журиться».

«Без топірця і люльки й гуцул не гуцул».

«Підкурив, як Гайдай сову».

«Покуримо люльки, щоб дома не журились».

«Хто не курить люльки і не нюхає табаки, то й не варта і собаки».

«Дурень нічим ся не журить, горілку п'є та люльку курить!»

«Добрий курець, коли є люлька й тютюнець».

Будова люльки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Люлька складається з двох основних частин — стамеля (складається з чаші, тютюнової камери, цибуха з гніздом) і мундштука (складається з шийки мундштука, власне мундштука, витонченої частини мундштука і загубника). Чаша  (англ. Bowl)— це кругла широка частина люльки, усередині якої знаходиться тютюнова камера. Вершина чаші називається обідком/голівкою (англ. Rim/Head) а дно ногою (англ. Foot).Тютюнова камера  (англ. Тobacco chamber)— частина чашки люльки, що заповнюється тютюном. Розміри камери підбираються в залежності від кількості тютюну, який звичайно хоче палити люлькокур. Також вважається, що великі камери найкраще підходять до тютюну, який згоряє відносно швидко, маленькі — до повільно тліючого. На стінках тютюнової камери в процесі куріння утворюється шар нагару (англ. Char/Cake), що до певної товщини (близько 1,5 мм) виконує корисні функції — захист від перегріву, вбирання вологи та покращення смаку тютюну. Такий захисний шар іноді завдають вже при виготовленні люльки — цей процес називається карбонізацією (частина люлькокурів вважає, що краще відразу видаляти карбонізацію і

обкурювати люльку як звичайну), але найчастіше це не позбавляє від подальшого обкурювання вручну. Досі існує полеміка з приводу необхідності та розміру нагару в камері — є як прихильники повного видалення нагару після кожної чистки, так і прихильники того, аби нагар був товщим ніж 1,5 мм. Дно тютюнової камери (або місце її проекції на чаші) називають п'ятою (англ. Heel).

Цибух або чубук (англ. Shank) є продовженням чаші, їх практично завжди роблять з однієї заготовки. Усередині цибуха знаходиться димовий канал від чаші до мундштука. Поверхня чубука яка контактує з мундштуком називається торець чубука (англ. Shankface).

       Мундштук (англ. Stem) — це частина люльки, один кінець якої курець тримає в роті, а другий з'єднаний з цибухом. Зазвичай виготовляється з акрилу чи ебоніту. Рідше трапляються мундштуки з бурштину та дерева. Часто прикрашається кільцем/ферулою (англ. Band) з різноманітних матеріалів — бурштину, срібла, слонової кістки, екзотичних порід дерев тощо. Виділяють чотири основні форми мундштука (в перерізі):

• круга (більшість люльок)
• овальна (наприклад англ. Canadian та англ. Lumberman)
• квадратна (наприклад англ. Foursquare)
• ромбічна (наприклад англ. Bulldog)

Існує чотири основні види мундштука:

• англ. Tapered — клиновидний (класичний)
• англ. Saddle — сідловидний
• англ. Lovatsaddle — вкорочений сідловидний, для люльок з довгим чубуком (наприклад англ. Lovat — що і дало назву цьому виду)

англ. Spigot,

• англ. Army bit (англ. Army mounted) — конічний. Мундштуки англ. Spigot відрізняється від англ. Army bit відсутністю посилення з'єднання металом

Загубник або прикус  (англ. Lip) — це закінчення мундштука, яке тримають між зубами і губами. Його форма багато в чому визначає одержувані при палінні відчуття.

Звичайний загубник традиційної та найпоширенішої форми: загубник плоский, однаковий поширині з витонченою частиною мундштука і дим з розширення до виходу каналу потрапляє безпосередньо на язик. Така форма носить назву англ. Standart Bit («класичний») або англ. Fishtail («риб'ячий хвіст» — якщо загубник перевищує по ширині витончену частину мундштука). Щоб уникнути прямого потрапляння диму на язик, був винайдений особливий вид загубника — системи англ. Peterson (англ. P-Lip). У цьому випадку дим виходить через отвір у верхній частині мундштука в напрямі піднебіння. Кінчик язика при цьому розташовується у невеликій виїмці мундштука. Переваги цієї форми актуальні не для всіх — для деяких курців дим, що йде до піднебіння, менш приємний, ніж при контакті з язиком. Люльки з таким загубником трохи важче чистити. Також існують більш рідкісні форми загубників як англ. Double Bore Bit, англ. Denture Bit тощо.

Шийка мундштука або шип, цапфа, тенон  (англ. Tenon) — частина мундштука, за допомогою якої він з'єднаний з пазом/гніздом/мортизою (англ. Mortize) — виїмкою в чубуці. Найслабша частина конструкції. Практично завжди виготовляється з того ж матеріалу, що і мундштук. На початку ХХ сторіччя часто виготовлявся з металу, нині іноді зустрічаються вклеєні шийки із тефлону. Також існує спосіб кріплення мундштука до чубука без використання шийки мундштука — англ. Army Mount/Spigot, коли конусоподібний мундштук безпосередньо вставлявся в чубук — цей спосіб був вигаданий Чарльзом Петерсоном під час Першої світової війни для солдат, у яких часто ламалась шийка мундштука.

Димовий канал  (англ. Air Passage) — простір, по якому дим проходить від чаші до мундштука через чубук. Може бути розрахований на використання вставного фільтру чи охолоджувача. Якість обробки каналу впливає на властивості люльки в цілому.

Фільтр — змінна вставка в димовому каналі для регулювання та охолодження димового потоку. Зазвичай виготовлений у вигляді картонної гільзи з активованим вугіллям або паперової скрутки діаметром 3, 6 або 9 мм. Зустрічаються фільтри у вигляді циліндру з бальси, а також інші екзотичні і саморобні конструкції. Найбільш прийнятними з боку смакових та очисних властивостей є бальсові фільтри. Люлька спеціально виготовляється під фільтр певного розміру, але фільтрову люльку можна використовувати і без фільтра або зі спеціальним багаторазовим вкладишем, який його замінює. Вважається, що фільтр так само служить для адсорбції нікотину і смол, а також для зниження вмісту вологи в тютюновому димі. Майже всі фільтри впливають на смакові відчуття, а якщо тютюн дуже ароматний або гострий, фільтр може захистити від печіння язика. Але при палінні високоякісних тютюнових сумішей часто поглинаються найніжніші смакові тони, які, власне, і приносять задоволення курцеві. Менше за інших на смак впливають фільтри з бальсового дерева, пінки або паперу. Якщо не витягати фільтр після куріння, то накопичену ним вологу він повертає деревині і люлька псується.

   Охолоджувач — аналог фільтру. Він також розташовується у димовому каналі. Зазвичай це невеликий шматок алюмінію довжиною до сантиметра, який застосовується для охолодження диму. На практиці зазвичай не працює, тому часто не використовується. На відміну від люльок з фільтром, не вимагає вставляти на своєму місці спеціальних вкладишів.

 

Матеріали для виготовлення люльки

Дерево

   Здавна люльки виготовляли з тих порід деревини, що притаманні даній місцині. Для виготовлення люльки використовувались стовбури, та достатньої товщини гілки дерев. Так, в Німеччині це була деревина бука, а в Італії — оливкового дерева (іноді досі зустрічаються люльки з даної деревини; їх придатність для люлькопаління вивчається). В Україні люльку часто виготовляли з стовбурів та гілок вишні, липи, берези, груші, дуба. Однак сьогодні ці матеріали вважаються неприйнятними, адже псують смак тютюну, часто прогоряють та не всмоктують вологу. Такі люльки найчастіше мають декоративний характер і не використовуються люлькокурами.

Кап

   В той час як звичайна деревина не підходить для використання, на сьогодні найкращим матеріалом вважають пухлиноподібні утворення на деревах (відомі як капи), а точніше — вже понад століття найкращим матеріалом для виготовлення люльок вважається бріар, який добувають з капів коріння куща Еріка деревовидна (більшість люлькокурів помилково вважають, що бріар це назва рослини, хоча частково вони праві — лише у Франції ця рослина має назву фр. Bruyère , в той час в усьому світі використовують назву Еріка). Бріар використовується з XIX століття. В залежності від країни походження, структури волокон, наявності дефектів на зразок каверн (порожнини) чи сендпітів (врослі піщинки) ціна на бріар значно коливається. Якість вихідного бріару істотно впливає на смак і вигляд люльки. Заготівля якісного бріару потребує особливої майстерності, його потрібно правильно збирати, різати, кип'ятити, сушити, витримувати і, зазвичай, люлькові майстри самі цим не займаються.

   Можливо, єдину незначну конкуренцію бріару може скласти кап коріння суничного дерева, яке є «родичем» Еріки деревовидної. Люльки з капів даної рослини як і бріарові не змінюють смак тютюну та чудово вбирають вологу, проте мають менш привабливий вигляд. Особливістю люльок з суничного дерева також є те, що вони легші від бріарових.

   Деякі люльки роблять з капів таких різноманітних дерев як береза, липа, вишня та багато інших, проте дані матеріали мають ще гірші властивості.

Морта

Іноді зустрічаються люльки виготовлені з морти — деревини дуба, що сотні років був похований під мулом водойм. Матеріал досить термостійкий, надзвичайно добре всмоктує вологу, що робить його хорошим матеріалом для виготовлення люльок. Колір, в залежності від кількості в ньому мінералів (а не віку) буває від чорного до рожевого з візерунком річних кілець[30].

Морська пінка

Пінка — білий пористий мінерал, основні поклади якого знаходяться в Туреччині. Використовується із XIX століття. Такі люльки називають пінковими. Пінкова люлька зазвичай прикрашена різьбленням. У старовинних люльках з самої пінки робилася тільки чашка, а чубук і мундштук були звичайно дерев'яними. Дорожчі люльки мали пінкового чубука, складеного з декількох частин; для мундштуків використовувався бурштин. Сучасні пінкові люльки за формою та конструкцією близькі до бріарових. Дешеві люльки зазвичай зроблені із пресованої крихти, яку не можна порівняти зі справжньою люлькою з монолітної пінки. При обкурюванні біла пінка набуває коричневого кольору. Також пінка є обов'язковим компонентом люльок Gourd Calabash (або Gourd Calabash «підробок» де тикву замінюють більш дешевим червоним деревом чи бріаром), де використовується для виготовлення вставки до тиквеного стамелю. Особливість люльок з даного матеріалу є те, що їх можна багаторазово палити (при цьому не боятися перегріву), вони крихкі (якісні компанії виробники завжди продають разом з люлькою спеціальний футляр для неї) та вимагають особливого догляду (наприклад недопустимість утворення нагару).

Глина

Глина раніше широко використовувалася для виготовлення люльок. Європейські люльки з глини зазвичай були цільними, мали маленьку чашку і довгий тонкий цибух (він же мундштук). У них був характерний виступ під чашкою, призначений для того, щоби сильно нагріту люльку можна було безпечно спирати об стіл. Такі люльки легко ламалися, але вони вироблялися масово і коштували дешево. Їх можна було давати покористуватися (наприклад, у готелі — відвідувачам). Людина могла для гігієни просто відламати кінцівку цибуха або прожарити люльку до червоного на вогні в печі або каміні. Турецькі та козацькі глиняні люльки, навпаки, мали глиняну чашу, дерев'яний мундштук і за конструкцією були подібні до пінкової. Сьогодні глиняні люльки практично не зустрічаються та не використовуються.

Порцеляна

Люльки з порцеляни з'явилися на початку XVIII століття, одразу ж після поширення цього матеріалу в Європі. Особливу популярність мали порцелянові люльки у формі англ. Stummel (нім. HolländischesModell — голандська модель), коли чаша нагадувала по формі тюльпан, і з'єднувалася з допомогою ніжки з основною конструкцією (яку раніше виготовляли з рогу, а потім також стали виготовляти з порцеляни), яка переходила у довгий мундштук. Як і глиняні люльки — наразі практично не зустрічаються і не використовуються.

Тиква

З тикви з чашами з морської пінки робляться найцінніші люльки — англ. Gourd Calabash (обидва слова означають тиква). Але ці люльки складні у виготовленні (під час вирощування тикві придають штучну форму, яка необхідна для майбутньої люльки) і досить дорогі. Тому виробники використовують бріар або цінні породи дерев (червоне дерево), видаючи їх за тиквені. Основною особливістю тиквених люльок є повітряна камера, розташована нижче чаші, в якій дим охолоджується, висушується і пом'якшується. Чаша з морської пінки дозволяє спокійно курити люльку, без страху за перегрів і подальший прогар люльки. Відомими виробниками люльок з даного матеріалу є компанія «нім. Strambach» . В пострадянських країнах пов'язані з образом Шерлока Холмса, що є частковою помилкою. Насправді, Шерлок Холмс з книг Конана Дойля використовував ще популярну і поширену в ті часи люльку Cutty з глини, що не прийняли до уваги творці радянських екранізацій.

Кукурудзяний качан

«Кукурузки» були поширені в Америці в XIX — початку XX ст. Основним і найбільш відомим виробником люльок високої якості з даного матеріалу є англ. Missouri Meerschaum Company — одна з небагатьох компаній, що пережили «бум» цигарок в США в середині XX ст. Існує поширений міф про те, що «кукурузки» недовговічні і швидко прогоряють. Насправді, при правильному догляді і правильному курінні ці люльки можуть послужити господарю більше 20 років. Основним плюсом даного типу люльок є дуже низька ціна. Також існує думка про те, що найкраще смак тютюну можна відчути саме при курінні його в «кукурузці». Догляд за люлькою нагадує догляд за люльками з бріару.

Інші матеріали

Також у рідкісних випадках люльки виготовляють з синтетичних матеріалів, скла (для наркотичних речовин) та різноманітних металів (кісеру). Плюсом таких матеріалів є можливість легко надавати люлькам різноманітних форм і кольорів, та їх висока жаростійкість.

Форми люльки

Форми люльок складалися історично серед майстрів люльок. Частина форм несуть в собі лише естетичну інформацію, тоді як інші мають в собі функціональні особливості. Так, наприклад англ. Pot підходить люлькокурам, яким потрібно швидко викурити люльку; англ. Stubby та англ. Vest Pocket транспортабельні так як мають малі розміри/складаються; англ. Poker можна ставити на рівну поверхню і вона не перевернеться так як має плоске дно; англ. Cavalier має спеціальний резервуар де осідають продукти (наприклад смоли), що виділяються при палінні люльки; англ. Churchwarden підходить людям, які не люблять тримати люльку в зубах, але і хочуть розслабити руку.

Практично кожна (наприклад, крім форм англ. Canadian family) з прямих класичних форм може бути виконана із зігнутим чубуком і мундштуком. Тоді до назви додається слово «бент» (англ. Bent) (максимальний бент називається «фулл бент»; проміжні варіанти — 1/8 (найменший, ледь помітний) , 1/4 (помітний), 1/2 (сильний, майже фулл бент)). Деякі зігнуті форми люльок мають власну назву (приклади наведено нижче; зображення деяких форм люльок нижче одразу подаються у вигляді бентів).

Загальноприйнятої класифікації зараз не існує. Тут представлена найпоширеніша класифікація.

Назва форми	підвид	опис	зображення
Канадська сім’я	Лісоруб	більярд з довгим чубуком овальної форми, сідловидний мундштук
	ліверпуль	більярд з довгим чубуком круглої форми, клиновидний мундштук
	Ловат	більярд з довгим чубуком круглої форми, сідловидний мундштук
	канадка	більярд з довгим чубуком овальної форми, клиновидний мундштук
Яблуко		довжина чубука та висота чаші однакові, чаша кругла, мундштук зазвичай клиновидний
бульдог		ромбічний мундштук та чубук з чашею, схожою на два з'єднаних основи конуса між якими є дві лінії; чаша нахилена трохи допереду
Родезійка		бульдог з круглим чубудком та мундштуком
Бича шапка		англ. Rhodesian з великою чашею та прямим мундштуком та чубуком
Бик-американський лось		1/4 бент англ. Rhodesian з масивним мундштуком
Покер		більш циліндрична чаша ніж у більярду та плоске, рівне дно
Вишневе дерево		англ. Poker з бентом
Більярд		чаша циліндрична, чубук по довжині приблизно дорівнює висоті чаші
Угорець		більярд з фулл бентом
Обрубок		більярд з дуже коротким чубуком і мундштуком
Горщик		більярд із низькою чашею
Димохід		більярд з високою чашею
Овал		більярд з овальною чашею
Бренді		чаша нагадує по формі стакан для бренді, має клиновидний мундштук
Панельний більярд		більярд з чашею, що нагадує куб (має чотири симетричні плоскі грані) і має круглий чубук
Квадрат		панельний більярд, що має не круглий а квадратний чубук
Церковний староста		довжина люльки (без чаші) від (приблизно — точної міри не існує) 20 см. Також називають лізенпфайфе (нім. Lesepfeife) — люлька для читання.
Дублін		має конічну форму чаші
Зулу		англ. Dublin з 1/8 бент
Груша		англ. Zulu/Woodstock з максимально округлою чашею
Принц		округлена, сплощена чаша, круглий чубук та довгий мундштук без бенту (але коротший ніж в англ. Churchwarden). Названа на честь Едуарта VII
Дипломат		англ. Prince з овальнею чашею, овальним чубуком та 1/8 бента
Помідор		чаша шароподібної форми
Письменник		англ. Tomato/Ball з більш округлою формою чаші, що по формі нагадує англ. Prince чи англ. Diplomat, з круглим чубуком і має 1/4 чи 1/8 бент
Віслючий горіх		більш масивний англ. Tomato/Ball, з довгим чубуком і коротким мундштуком
Яйце		чаша по формі нагадує яйце
Дядько Поль (англ. Oom Paul)   дана форма виділяється тільки в класифікації англ. Milan Pipe Club — в усіх інших класифікаціях об'єднана з англ. Hungarian		англ. Egg з фулл бентом. Названа на честь Поля Крюгера, який популяризував цю форму
Тиква		нагадує по формі англ. Gourd Calabash, але виготовлений не з тикви і практично завжди без пінкової вставки
Тиква-тиква		англ. Calabash виготовлений з тикви і вставки з морської пінки. Має специфічну форму, яка обумовлена сировиною, з якої люлька виготовляється
Нагрудна кишеня		унікальна люлька, з овальною чашею, яка може компактно складатися при повороті мундштука на 180°
Ріг		чаша по формі нагадує мисливський ріг, мундштук практично завжди не продовжує контур чаші а виділяється (сідловидний тощо)
Оліфант		англ. Horn, що поступово пропоційно звужується від чаші до загубника мундштука і утворює композицію схожу на бивень слона. На відміну від поширеної думки — назва походить від схожості з формою оліфанта (різновид горна) Роланда, а не від схожісті з бивнем/хоботом слона
Вершник		люлька з унікальною системою додаткового очищення диму з допомогою додаткового чубука, що тягнеться нижче чаші і має зйомну кришечку для чищення. Чаша зазвичай циліндричної, округлої форми
Риба, що надувається		люлька з асиметричнею чашею та чубуком
Кайло		чаша нагадує поформі кайло
Ковзаняр		нагадує по формі ковзани, хоча деякі вважають, що люлька більше схожа на сокиру
Дон		не має чубуку. Чаша зазвичай циліндричної форми
Ескімо		люлька створена цілком з однієї заготовки, тобто не має змінного мундштука. Чаша нагадує по формі сплюснутий англ. Bulldog
Вулкан		чаша конічна, нагадує вулкан, часто має плоске, рівне дно
Огризок		популярна в XVIII–XIX століттях форма, з якої виготовляли порцелянові люльки, на даний час рідко виготовляється з морської пінки. Чаша у вигляді тюльпану кріпиться до чубука. За рахунок чубука та/або мундштука мають велику довжину
Вкорочена		раніше популярна, форма для глиняних люльок — відрізнялася наявністю особливою шпори, необхідною для захисту камери. Наразі рідко виготовляють з бріару і додають шпору як декоративний елемент. Чаша зазвичай у вигляді тюльпану, нахилена трохи допереду

Будь-яка інша форма люльки називається фріхенд (хоча деякі люлькокури дають їм назви, і зараховують до класичних форм). Іноді форми люльок можуть комбінуватися.

 

Бріарова люлька

Форма — бульдог. Фініш — змішаний

Після надання форми, люлька має прийняти необхідний зовнішній вигляд (фініш), що досягається такими шляхами:

гладенький фініш (англ. Smooth) — люлька шліфується шкурками і полірується карнаубом з використанням морилок (якщо фабрична люлька — лакується і фарбується). Підвидом гладенького фінішу є англ. Natural фініш, коли майстри закінчують гладенький фініш на шліфуванні — такий фініш використовують виключно для особливо гарного бріару. Мінусом англ. Natural фінішу є те, що люлька швидко забруднюється.

бласт (англ. Sandblast) — обробка люльки струменем суміші піску під високим тиском з допомогою піскоструменевої машини.

руст (англ. Roust) — механічна обробка люльки різноманітними ріжучими інструментами.

Метод обробки практично не впливає на функціональність люльки (фініші бласт та руст полегшують вагу люльки, що спрощує їх утримання в зубах) й має в більшій мірі естетичний характер. Також вид фінішної обробки має вплив на ціну люльки, і найдорожчим вважається гладенький фініш, бо бріар для такої люльки має бути без косметичних дефектів та з гарним візерунком. Бласт та руст зазвичай є дешевшими фінішами у зв'язку з тим, що для таких люльок можуть використовуватися бріарові заготовки з косметичними дефектами. Часто майстри комбінують фініші — наприклад, залишаючи частину люльки гладенькою, а частину бластовою.

 

 

Сучасна люлька

За три століття сама люлька і ставлення до неї зазнали значних змін. Із нехитрого та дешевого пристосування для куріння вона стала частиною іміджу. З масового виробу безіменних ремісників і великих механізованих фабрик люлька все більше стає коштовним та якісним товаром. Розвивається колекціонування раритетних і високохудожніх зразків, утворюються клуби поціновувачів. Сотні світових майстрів та десятки фабрик виготовляють люльки для задоволення все більшого попиту на люльки. Деякі відомі з них.

Відомі майстри

 Сорен Рефб'єрґ

 Італія Паоло Беккер (італ. Paolo Becker)

 Італія Клаудіо Кавіччі (італ. Claudio Cavicchi)

 США Лі Вон Ерк (англ. Lee Von Erck)

 США Ред Дейвіс (англ. Rad Davis)

 Росія Сергій Айларов (рос. Сергей Айларов)

 Росія Володимир Гречухін (рос. Владимир Гречухин)

 Росія Олексій Харламов (рос. Алексей Харламов)

 Росія Роман Ковальов (рос. Роман Ковалёв)

 Росія Віктор Яштилов (рос. Виктор Яштылов)

 Данія Тао (дан. Tao)

 Данія Ерік Андерсен(дан. Eric Andersen)

 Данія Курт Белебі(дан. Kurt Balleby )

 Данія Енн Джулей (дан. Anne Julie)

 Данія Том Елтанґ (дан. Tom Eltang)

 Данія Пол Ілстед (дан. Poul Ilsted)

 Данія Пол Уінслоу (дан. Poul Winslow)

 Данія Сорен Рефб'єрґ (дан. Søren Refbjerg)

 Японія Кейчі Ґото(англ. Kei’ichi Gotoh)

 Німеччина Томас Річард (англ. Thomas Richard)

 Швеція Андрес Вільсон та Мартін Волмер (англ. Anders Nilsson and Martin Vollmer)

Українські майстри

Олександр Пономарчук

Костянтин Шекіта

Олександр Бережной

Юрій Аксенов

Валерій Шевченко

Олександр Брішута

Максим Назаренко

Валерій Риженко

Андрій Пєшков

Артем Щербак

Руслан Шарига

Зенон Пальчевський

Олександр Соколик

Компанії-виробники та студії

 Україна «Golden Gate»

 Росія «PS Studio»

 Англія «ВВВ»

 Італія «Savinelli»

 Італія «Radice»

 Італія «Lorenzetti»

 Данія «Stanwell»

 Ірландія «Peterson»

 Японія «Tsuge»

 Німеччина «Vauen»

 США «Missouri Meerschaum» — люльки з кукурудзяних качанів

 Туреччина «Altinay meerschaum» — люльки з морської пінки

 Австрія «Strambach» — люльки з тикви

 

Найменування люльки

Для правильної ідентифікації люльки (щоб вас правильно розуміли інші люлькокури) необхідно спочатку вказати назву фірми виробника, або прізвище, ім'я майстра, потім вказати фінішну обробку люльки, форму люльки і в кінці можна додати інформацію про наявність/відсутність фільтру, вказати матеріал з якого вироблене кільце (ферула), якщо воно присутнє (іноді просто додають загальну фразу англ. with deco).

Якщо люлька виставляється на продаж вказується її стан — чи з неї хтось курив (англ. estate) — і тоді її зовнішній вигляд оцінюється по 5 бальній шкалі, чи вона некурена. Також іноді додають рік створення люльки, якщо йде мова про старовинні вироби.

Як виняток вказують також: якщо люлька має специфічний тип загубника (наприклад англ. P-Lip загубник компанії «англ. Peterson»), якщо люлька має статус «люлька року»/«англ. pipe of the year» (статус серійних фабричих люльок; вказується рік статусу), люлька має специфичній вид мундштука (наприклад англ. Army bit).

Наявність чи відсутність охолоджувача та матеріал з якого виготовлена люлька зазвичай не згадують у назві (дана інформація іде в опис люльки; матеріал люльки не вказують бо в абсолютній більшості правильне найменування використовують для бріарових люльок). Для назви люльки (особливо форми і фінішу) використовують англійську мову.

Наприклад:

Joao Reis (автор) rustic (фінішна обробка) cherrywood (форма люльки) with silver (матеріал з якого виготовлено колечко). Відсутність в кінці такого напису, як наприклад, «фільтр 9 мм», вказує на те, що дана люлька безфільтрова.

Golden Gate (фірма виробник) 305 half bent brandy (форма з вказаною ступінню бента; фабричні люльки часто мають серійний номер) фільтр 9 мм. Відсутність опису колечка вказує на його відсутність у даній люльці. Відсутність опису фінішу (що часто зустрічається серед фабричних люльок) вказує на те, що це гладенький фініш.

 

Hand Made, Hi Grade та фабричні люльки

Під терміном англ. Hand Made (англ. Hand Cut) в більшості випадків мається на увазі люлька, яка виготовлена з мінімальним використанням станкового обладнання. Такі люльки високо ціняться за свою індивідуальність, високу якість бріару та важку працю майстра, що і породжує їх високу ціну. Часто поняття англ. Hand Made плутають з поняттям «авторська робота», що є грубою помилкою, адже авторська робота може бути виконана майстром з допомогою станків та копіювального обладнання, але у той же час з використанням бріару високої якості та високим контролем якості і навпаки.

Критерії дан. Tonni Nielsen для бріарових люльок англ. Hand Made (англ. Hand Cut):

• люлька виготовляється від самого початку до самого кінця одним і тим же майстером
• високий контроль якості на всіх етапах виробництва люльки
• використання бріару найвищої якості
• пошук нових рішень і форм (тобто не виготовлення люльок-близнюків)
• дозволяється використання станків
• повна заборона копіювального обладнання

 

Фабричні люльки (масове виробництво) — для виробництва таких люльок використовують бріар низької та середньої якості. Бріар високої якості іде на люльки класу «англ. Hi Grade» та «англ. Hand Made». Копіювальна машина доводить блок до необхідної форми. Останні етапи виробництва проводяться вручну. Люльки фарбуються та лакуються (не плутати з англ. Hand Made фарбуванням, коли використовують морилки а не фабричні фарби, і замість лакування люльки поліруються «карнаубським віском»). Саме тому усі фабричні люльки мають однакову форму (люльки-близнюки) та досить низьку ціну.

англ. Hi Grade — «вищий клас» якості для люльок. Найкращі та найповніші критерії для надання люльці даного звання були розроблені Тареком Манаділлі, і включають в себе такі основні пункти як — люлька має бути англ. Hand Made, з чудовим дизайном, фінішною обробкою та «чудовим смаком» при курінні. В розгорнутому вигляді ці критерії такі:

• об'єктивні критерії

• якість бріару — малюнок бріару має бути однорідним, бріар має бути легким, з мінімальною кількістю дефектів і без шпаклівки
• фініш — на поверхні люльки не має бути рисок від напильника, наждачки чи інших інструментів; в камері — відсутність пилу; рівномірне полірування та фарбування; має бути чітке клеймо
• мундштук — максимально приємний для тримання в зубах, без слідів від полірувальних інструментів, з ідеально чистим димовим каналом
• свердлення димового каналу — діаметр 3.5-4.0 мм який в чубуці і мундштуці має бути однаковим, як і його центральне положення в них; входження в тютюнову камеру максимально центрально і низько; ідеальний перехід від чубука до мундштука; полірована внутрішня поверхня димового каналу
• тютюнова камера — відсутність дефектів (каверни, сендпіти); відсутність карбонізації (оскаржується американськими люлькокурами)
• фарбування — відсутність фарбування
• лакування — відсутність лакування
• вставки (наприклад морська пінка) — відсутність вставок
• щільність сполучення чубука та мундштука — обертання мундштуку в чубуку не має спричиняти «писк»; мундштук має вийматися з чубука тільки обертальними рухами

• суб'єктивні критерії

• фініш — будь-який, проте найлегше оцінити гладенький фініш
• форма — можна обирати між класикою та фріхендами на свій смак
• структура бріару — англ. Straight Grain, англ. Bird’s Eye; надзвичайно рідко — англ. Ring Grain, англ. Cross Grain, англ. Random Grain і т. д. на свій смак, проте, малюнок має бути однорідним та без дефектів
• відчуття в руках — форма та фініш люльки мають давати максимальне задоволення від утримання її в руках
• баланс — відчуття візуального балансу між чашею, чубуком та мундштуком
• комфорт — приємне утримання люльки в зубах
• розміри та вага — камера має підходити до тютюну, який буде куритися в люльці. Вага має відповідати вашій спроможності тримати люльку в зубах (рустовий та бластовий фініші легші від гладенького)
• ціна — найменш точний критерій на який не треба обов'язково орієнтуватися, проте люлька такого класу не може бути дешевою
• гарантія — не менше року
• тип бріару — спірний критерій, адже дуже мало люлькокурів можуть визначити, знайти різницю і спрогнозувати куріння (наприклад) тосканського бріару, алжирського, корсіканського і т. д.
• «машинні люльки» — виготовлення з мінімальним використанням станків та інших механізмів

 

 

 

 

 

Аксесуари до люльки

 

 

 

Обов'язкові:

• тампер (англ. tamper — трамбування) слугує для приготування тютюну (часто входить до складу класичного «трійника» де також є ложечка та шило, що необхідні для чистки камери та димового каналу відповідно або до складу люлькових запальничок, чи люлькових ножів); зазвичай являє собою просту конструкцію у формі довгого (від 60 мм) циліндра діаметром близько 5-15 мм з металу, акрилу чи деревини, проте існують майстри, що спеціалізуються саме на виготовленні декоративних тамперів з різноманітних екзотичних матеріалів та різноманітних форм (наприклад майстер «ZapZap»)
• рімер (англ. reamer) та батнер (англ. buttner)— люлькові ножі, які слугують для контролю рівня нагару в люльці. Батнер відрізняється від рімера тим, що зводить до мінімуму ризик пошкодити саму чашу під час видалення нагару
• запальнички для люльки (з соплом під кутом, або спеціальні англ. Zippo для люльок), що мають заправлятися високоочищеним паливом (зазвичай на етикетці зображена люлька). Як альтернатива — сірники (для підкурювання треба повністю дочекатися згорання сірки). Для зручності можна використовувати сірники для сигар, у зв'язку з їх великою довжиною. Перші глиняні люльки в Європі підкурювали палаючими вуглинками, а згодом на зміну їм прийшли свічки. В другій половині XIX століття набули популярності вже безпечні сірники. Звичайні запальнички, які з'явилися пізніше, не мали популярності, адже з їх допомогою було неможливо рівномірно підпалити тютюн. Запальнички з соплом під кутом з'явилися відносно недавно, як і очищене паливо для них, проте швидко здобули популярність серед люлькокурів так як дозволяють рівномірно домогтися тління тютюну всією поверхнею без стороннього запаху та смаку
• йоржики — слугують для чищення димового каналу чубука та мундштука від вологи та продуктів куріння тютюну. М'які йоржики краще підходять для чищення димового каналу мундштука; жорсткі йоржики краще підходять для чищення димового каналу чубука. Корисні поради — змочений в коньяку, віскі чи ромі йоржик використовують у разі «скисання» люльки; у випадку, якщо люлька «булькає» можна помістити йоржик у димовий канал до кінця на кілька секунд, після чого «булькання» одразу зникне; у випадку якщо тяга люльки стала надто важкою, але набивка правильна — скоріш за все димовий канал заблокував комок тютюну — в такому випадку треба кілька разів прочистити йоржиком до кінця димовий канал. Існує кілька різновидів йоржиків:

• стандартні — звичайні йоржики без будь-яких особливостей, найбільш поширені серед люлькокурів
• тонкі — підходять для малих та бентових димових каналів
• двосторонні — з одного боку знаходиться йоржик для чистки мундштука а з іншого для чубука
• конічні з металевою щіточкою — для щотижневої чистки
• довгі — розмірами більше 20 см, спеціально для люльок форми англ. Churchwarden
• широкі — для очищення пазу

 

Додаткові:

• сумки для люльки (також можуть вміщувати в собі найнеобхідніші аксесуари)
• засоби для догляду за люлькою — представляють собою гелі, пасти, розчини та інші матеріали і пристосування, що слугують для відновлення первинного зовнішнього вигляду люльки (як стамелю так і мундштука)
• засоби для декоративного зберігання, які включають в себе різноманітного виду підставки та шафи для люльок
• попільничка для люльки (відрізняється від звичайної наявністю «ложа» для люльки та шматком корку в центрі, для витрушування попелу з люльки) — з'явилася в другій половині XIX століття

 

 

Сировина для куріння

Тютюн для люльки

На даний час існує велика кількість тютюнових сумішей для люльок від різних виробників, які за своїм складом, способом нарізки та кількістю ароматизації можуть задовольнити примхи будь-якого курця сучасної люльки. До складу люлькових сумішей входять тютюни з усього світу — від англ. Virginia, яку вирощують в США, і англ. Lataki, яку вирощують в Сирії та на Кипрі, до таких сигарних тютюнів (які також використовуються для куріння в люльці) як англ. Besoeki та англ. Sumatra, які вирощують в Індонезії. Спроба куріння у сучасній люльці трав'яних сумішей та наркотичних речовин призведе до псування люльки і унеможливлення в подальшому використовувати її для куріння тютюну.

У той же час існують модифікації далекосхідної люльки кісеру, які мають малий розмір чаші (часто виготовляється з таких матеріалів як скло або метал) і тому використовуються для куріння таких наркотичних сумішей у ній як марихуана, гашиш, гашишове масло, крек-кокаїн та опіум.

 

Куріння люльки

Для запобігання пошкодження люльки та покращення якості куріння існують певні поради щодо її використання:

підготовка тютюну до набивки — наприклад розпушення тютюну, деформація пластин флейку, нарізання плагу тощо. Кількість тютюну для паління залежить від бажання люлькокура та розміру чаші, однак рідко, коли в чашу набивають більше 3 грам тютюну.

Набивка тютюну — існує безліч способів набивки тютюну в тютюнову камеру. В цілому, спосіб набивки залежить від виду нарізки тютюну та майстерності люлькокура. Цей етап є надзвичайно важливим — від правильної набивки залежатиме весь процес куріння люльки. Як щільна так і рідка набивка перешкоджають палінню люльки та спричинюють часте затухання. Єдине правило до всіх видів набивок — тютюн має на 5 мм бути нижче верхнього краю тютюнової камери (під час розкурювання тютюн піднімається).

       Підпалювання/розкурювання — етап вважається успішним, якщо тютюн рівномірно тліє всією поверхнею.

       Куріння/обкурювання — у випадку, якщо люлька використовується вперше, процес її куріння називається обкурюванням. Головна ціль обкурювання — формування нагару, що складається з попелу, цукру та смол, який в подальшому спрощує куріння люльки (окрім люльок з морської пінки, утворення нагару на яких призведе до утворення тріщин) та формування специфічного «смаку» люльки, який задається тютюном, який використовують для обкурювання. Головними вимогами до обкурювання є повільний процес куріння, уникнення її нагрівання, аби уникнути прогару — виняток становлять люльки з морської пінки, які не прогорають, та куріння люльки в середньому один раз на 2-3 доби, аби люлька «відпочила» та відновилася (вважається, що люльки з кукурудзяного качану та морської пінки можуть куритися частіше). В подальшому, після формування шару нагару, допускається незначне пришвидшення темпу паління та незначні нагрівання. Порушення даних порад може зумовити пошкодження люльки (аж до прогару) та її «скисання». Особливістю куріння люльок (та сигар) на відміну цигарок є те, що дим при курінні не потрапляє в легені а лишається в ротовій порожнині (куріння «не в затяг»; куріння люльки «в затяг» вважається неприйнятним, «варварським» способом) — так званий «пафф». Основною метою люлькокура є опанування методу «холодного паління» — повільне паління люльки «пафами», яке не нагріває люльку, не дає їй згасати та не спотворює смак тютюну. Швидке паління люльки може призвести до опіку язика, пошкодження люльки та повного спотворення смаку тютюну. Зазвичай ідеальним закінченням куріння вважається повне викурення тютюну, коли на дні тютюнової камери лишається невелика кількість попелу, проте існує думка, що куріння слід продовжувати до того моменту, поки смакові відчуття від паління люльки приносять абсолютне задоволення (зазвичай мають на увазі в таких випадках верхні 2/3-4/5 тютюну в камері) — тоді проблема обкурювання дна камери вирішується шляхом набивання у люльку малої кількості тютюну. З іншого боку вважають, що причиною вищеописаної проблеми може бути неправильне куріння тютюну в люльці (куріння не за методом «холодного паління»). Середня тривалість паління люльки зі стандартним розміром камери з повною, правильною набивкою складає близько 1 години (рідко коли менше 45 або більше 90 хвилин).

чищення люльки — заключний та обов'язковий етап, що слідує після закінчення куріння люльки та її охолодження (зазвичай 30 хвилин, хоча люльки з фільтрами рекомендують очищувати раніше; дане правило необхідно для того щоб уберегти люльку від пошкодження шийки мундштука). Мундштук слід обережно відкручувати коловими рухами за годинниковою стрілкою. Загальними положеннями цього етапу є очищення тютюнової камери від залишків тютюну і попелу (якщо чаша з морської пінки то і обов'язкове видалення нагару), очищення димового каналу шляхом використання йоржиків та заміна фільтру чи очищення охолоджувача/перехідника, якщо вони присутні в люльці. Запізнілі чистки люльки призводять до «скисання» (виникнення неприємного запаху з люльки та спотворення смаку тютюну при курінні) люльки. Особливості очищення люльки залежать від матеріалу з якого вона була виготовлена.

 

Колекціонери

Французький кардинал Рішельє був затятим збирачем люльок для паління. Таке саме захоплення мав і французький генерал Вандамм, його колекцію згодом продали з аукціону за 60 000 франків. До найвідоміших колекціонерів люльок належав італійський президент Сандро Пертіні.

У свій час зібрав чималу колекцію люльок Іван Могитич. Розпочавши збирати колекцію ще в 1964 році, він має люльки з різних областей України, навіть є з Меджибожа люлька, покрита темно-зеленою поливою. Особливо цінував колекціонер люльки з Гуцульщини, які виділяються вишуканими формами і красою орнаменту.

 

Відомі курці люльки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Серед відомих люлькокурів можна зустріти композиторів, політиків, акторів, письменників та лауреатів Нобелівської премії:

Ґюнтер Вільгельм Ґрасс

Сталін Йосип Віссаріонович

Альберт Ейнштейн

Іммануїл Кант

Нільс Бор

Жак-Ів Кусто

Вінсент ван Гог

Ернест Гемінгвей

Джон Рональд Руел Толкін

Артур Конан Дойл

Йосип Броз Тіто

Артур Міллер

Жак Дерріда

Аллен Даллес

Бертран Расселл

Ернесто Че Гевара

Вільям Фолкнер

Жорж Брассанс

Карл Густав Юнг

Мілорад Павич

Дуглас Макартур

Марк Твен

Едвін Габбл

Жан-Поль Сартр

Редьярд Кіплінг

Джеральд Форд

Жорж Сіменон

Макс Фріш

Анвар Садат

Сергій Гершензон

Павленко Віктор

 

 

Люлькові клуби в Україні

Станом на 2012 рік у більшості обласних центрах України та у деяких великих містах функціонують клуби поціновувачів люльки. Більшість з них входять до складу Ukrainian Pipe Clubs Association (Українська асоціація люлькових клубів) — офіційного об'єднання люлькокурів України, президентом якої є Кирило Гороховський.

Список клубів, що входять до складу Ukrainian Pipe Clubs Association:Pipe Club of Kiev (Київ)

Pipe Club Donbass (включає в себе Донецьк та Краматорськ)

Odessa Pipe Club «Fortunacigars» (Одеса)

Vinnytsia Pipe Club (Вінниця).

Клуби шанувальників люльки таких міст, як Львів, Дніпропетровськ, Луганськ та Запоріжжя поки не мають офіційних назв.

За час свого існування, Українська асоціація люлькових клубів провела два кубки України з повільного куріння люльки (командне змагання між клубами України, що проводились тільки 2008 і 2010 року) та п'ять (станом на 2012 рік) відкритих чемпіонатів України з повільного куріння люльки (індивідуальне змагання між окремо взятими люлькокурами з України та усього світу; також приймаються до уваги результати команд, включно з нагороджуванням команди переможця). Крім того, з 2011 року, аналогічний чемпіонат місцевого рівня проводить «Клуб Шанувальників Люльки Донбас».

16 грудня 2012 р. набув чинності закон про повну заборону куріння в громадських місцях, зокрема, у закладах громадського харчування, що ставить під загрозу існування люлькових клубів в усій Україні (звичайним місцем зібрання клубів були ресторани, паби та віскі-клуби), та проведення чемпіонатів з повільного куріння люльки.

Люлька у культурі

У кінематографі

Кіногероїв-люлькокурів можна побачити в таких фільмах та телесеріалах як:

«Комісар Мегре» (1964–1968) та багато інших екранізацій творів Жоржа Сіменона

«Пропала грамота» (1972)

«Вогнем і мечем» (1999)

«Володар Перснів» (2001–2003)

«Траса 60» (2002)

«Тарас Бульба» (2009)

«Безславні виродки» (2009)

Різноманітні екранізації творів Артура Конан Дойля — «Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона» (1979-1986), «Шерлок Холмс» (2009) та «Шерлок Холмс: Гра тіней» (2011)

Серед люлькокурів можна зустріти і мультиплікаційних героїв таких мультфільмів як:

«Енеїда» (1991)

«Моряк Попай» (1933–1988)

«Крокодил Гена» (1969)

«Острів скарбів» (1988)

«Ну, постривай!» (1969–1993)

«Володар перснів» (1978)

«Повернення Короля» (1980)

«Пригоди капітана Врунгеля» (1976–1979)

 

В образотворчому мистецтві

Своє місце люлька знайшла й в образотворчому мистецтві. Зокрема, популярний народний персонаж козак Мамай зображувався з люлькою. На відомій картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» люлька — атрибут козацького побуту. Із люлькою український художник Сергій Васильківський зобразив старого козака.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Персонажів, які захоплюються палінням люльки, можна зустріти в багатьох літературних творах:

Головний герой 60 оповідань Артура Конан Дойля — детектив Шерлок Холмс. На відміну від поширеної думки, Шерлок Холмс погано стежив за своєю люлькою, курив у ній найдешевший тютюн і отримував від цього не естетичні задоволення, а лише дозу нікотину.«              Я прочинив двері до вітальні й перелякався – чи не пожежа в нас? У кімнаті стояв такий дим, що крізь нього ледве світився вогонь лампи. Але мої побоювання були даремними: я відчув їдкий запах найміцнішого дешевого тютюну, від чого у мене одразу ж задряпало в горлі. Крізь димову завісу я ледве роздивився Холмса, який зручно вмостився у кріслі. Він був у халаті й тримав у зубах свою темну глиняну люльку.              »

Більбо, Меррі, Піпін, Гендальф, Арагорн та Ґімлі з роману Джона Рональда Руела Толкіна «Володар Перстенів». Автор присвятив темі люльки та тютюну цілий розділ.«              Куріння люльок, — пише він, — це єдине мистецтво, яке ми можемо вважати своїм споконвічним винаходом. Коли гобіти почали курити, невідомо, але нема таких легенд чи родинних переказів, де б не згадувалось куріння. Упродовж багатьох століть гобіти курили різні трави, міцніші і слабкіші. Але усі фахівці згодні з тим, що вирощувати листя для люльок на своїх ланах перший почав Тобольд Люлькас з Довгонора у Південній чверті за часів Ізенгрима Другого, десь 1070 р. Гоб. Дотепер найкращий тютюн виробляють у тій же місцевості, особливо сорти «Довгонорський лист», «Старий Тобі» та «Південна зоря»

Бешкетники — Том Сойєр і Гекльберрі Фінн, з твору Марка Твена «Пригоди Гекльберрі Фінна», також полюбляли «кукурузки» як і автор.

Комісар Мегре полюбляв люльку, як і його творець — Жорж Сіменон

Однойменний герой повісті Миколи Гоголя — «Тарас Бульба» життя віддав за свою люльку.«              ... І вже пробилися були козаки, і, може, ще раз вірно послужили б їм прудконогі їхні коні, коли це раптом на бігу зупинився Тарас і гукнув:

— Стійте! Випала люлька з тютюном; не хочу, щоб і люлька моя дісталася вражим ляхам!

I нахилився старий отаман, і почав шукати в траві люльку з тютюном — свою вірну подругу на морі й на землі, в походах і дома. А тим часом налетіла ватага ляхів і вхопила його під могутні плечі. ...

Джеймс Фенімор Купер описував ритуал куріння люльки індіанцями:“...прийшов час починати Раду, приготування відбувалося святково та вишукано... Коли усі нарешті зібралися, один зі старих воїнів запалив велику люльку племені та покурив її на чотири сторони світу – на схід, на південь, на захід і на північ. Це було миротворче жертвоприношення. Коли завершив ритуал, старець передав люльку Маторі, а той смиренно передав її своєму сусіду, сивому вождю. Після того як усі почергово затягнулися з люльки, настало заворожливе мовчання, немов би це куріння було не лише ритуалом, а й приготувало кожного до глибокого обмірковування майбутніх рішень...”.

У боністиці та нумізматиці

Зображення люлькокура можна зустріти на банкноті Гани 1978–1980 року номіналом в 10 седі, данській кроні 1997–2009 року номіналом 500 крон та на гвінейському сілі номіналом 25 сілі. У 2011 році в США випустили ювілейну однодолларову монету з зображенням на реверсі люльки миру.

 

 

 

 

 

 

 

У філателії

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У геральдиці

 

 

 

 

 

 

 

 

Вплив паління люльки на стан здоров'я

Доведено, що люлькопаління є одним із факторів ризику в розвитку онкологічних захворювань, патології дихальної та серцево-судинної систем організму. Дані досліджень вказують, що рівень захворюваності та смертності чітко корелюють з частотою паління люльки.

 

Цікаві факти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   В сузір'ї змієносець існує туманність «люлька»

Найдороща люлька в світі — англ. Alfred Dunhill DRH прикрашена платиною та діамантами. Її вартість $150 000.

Міжнародний день люлькокура відзначається 20 лютого.

Початок промислового виробництва люльок у СРСР випав на Велику Вітчизняну війну, коли на фабриці «Ява» почали виробництво люльок з бріару. Запаси бріару в Радянському Союзі були обмеженими — єдиним джерелом було потоплене біля берегів СРСР англійське судно, яке перевозило незначну партію бріару. З часом Радянський Союз наладив імпорт бріару. На жаль, якість люльок була досить низькою — для виробництва використовувався бріар та лак низької якості. За легендою, Сталін, особисто віддав наказ про виробництво люльок на цій фабриці. Фабрика «Ява» була не єдиним джерелом люльок на території СССР. В різні часи працювали такі майстри як Борис Федоров та Валентин Кіселєв.

При обшуку 8 квітня 1937 року у Генріха Ягоди були вилучені колекція люльок і мундштуків (зі слонової кістки, бурштину та ін.), велика частина з яких була порнографічного характеру, у кількості 165 одиниць.

Люлька Архип Михайлович — відомий український радянський конструктор авіаційних двигунів.

У місті Сен-Клод, що у Франції, де вперше почали виготовляти люльки з бріару, розташований величезний пам'ятник люльці.

Зображення оліфанта Роланда, який дав назву формі люльок англ. Oliphant можна побачити на ілюстрації Жана Фуке, датоване 1455–1460 роками.

В Ізраїлі була знайдена люлька з любовним написом «Серце — мова для закоханого». Раніше люльки слугували подарунками для коханих людей, і могли просто використовуватись як прикраса.

Окрім виробництва автомобілів, компанія «Porsche» проектує люльки, які виготовляє «англ. Royal Dutch» особливістю яких є хромовані вставки в бріар.

Люльки з кінотриології Володар Перснів мали таку популярність, що компанія «нім. Vauen» виготовила цілу серію люльок, які повністю відповідають по формі і розмірам люлькам персонажів.

В радянських екранізаціях творів Конана Дойля, Ліванов Василь Борисович, який грав роль Шерлока Холмса, курив люльку по-справжньому, використовуючи тютюн «Золоте руно» (за іншими даними «Амфора»). Усього було створено три люльки — перша була створена відомим радянським майстром Борисом Федоровим, але після зйомок першого фільму зникла. Друга люлька була створена учнями Федорова, але через деякий час при незрозумілих обставинах потрапила в музей «Ленфільму». Третя люлька (автор достовірно невідомий) використовувалася до кінця зйомок і тепер зберігається у самого Ліванова. У 2011 році з музею «Ленфільма» був викрадений муляж другої люльки (оригінал не виставлявся на показ).

На території США існує округ під назвою Пайпстоун, назва якого походить від великого родовища катлініту, яке має народну назву «каміння для люльок» (англ. pipestone). Саме там корінні американці видобували матеріал для виготовлення «люльок миру»