Матеріал до друку "Леся Українка та зарубіжна культура"

Леся Українка та зарубіжна культура

Леся Українка, безперечно, посідає одне з чільних місць у когорті геніальних постатей української культури, українства загалом, демонструючи помітний вплив на формування суспільної свідомості, відіграючи одну з ключових ролей у процесі націєтворення.

Художня творчість розглядалась суспільною думкою на межі XIX-XX століття як вияв внутрішньої свободи митця, його активної життєвої позиції. Але реальною ця позиція була лише тоді, коли письменник усвідомлював органічний зв’язок із народними масами, коли його творчість спиралась на мораль народу, на загальнолюдські засади духовного життя.

Творчість Лариси Петрівни Косач є складовою не тільки української культури, а й світової. При зіткненні різних культур, бажання зрозуміти іншу культуру, а відтак віднайти спільні дотики в культурі інших народів, починаються пошуки шляхів для взаєморозуміння. І це може бути творчість окремої особистості, зокрема Лесі Українки. Так постає питання про існування творчого доробку письменниці в іншому культурному середовищі, в інші іншомовній традицій. Але, зважаючи на вітчизняні традиції недавнього минулого, є сенс визначити специфіку крос-культурних контактів: може відбуватися вільне входження досягнень однієї культури в іншу; а іноді такий культурний контакт здійснювався на державне замовлення.

Леся Українка – славна донька свого народу, патріотка, проте ніколи не цуралась світової культури, часто черпаючи з неї нові ідеї та теми. Зацікавленість культурою інших країн спричинена нескінченними вимушеними поїздками, що дали їй змогу особисто познайомитися з більшістю зображуваних нею країн. Подорожі дозволили їй побувати в Болгарії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, Італії, Єгипті, бачити береги Греції й Малої Азії. А звідси із безпосереднього знайомства з природою і народами Середземномор’я вже неважко було уявити й віддаленіші країни, які до нього входили або з ним межували, землі стародавньої Іудеї, Межиріччя і Аравії на сході, Іспанії — на заході. Ще ширші обрії розкривало перед нею знання мов — це і спілкування з іноземцями, і різноманітні лектури багатьма мовами. Не забуваймо, що до послуг Лесі, крім слов’янських — української, російської, польської, болгарської (а з огляду на це, очевидно, й близької сербської), було й знання класичних, латинської й грецької, та найпоширеніших сучасних західноєвропейських мов — французької, італійської, німецької, англійської. До них в останні роки життя приєдналася й іспанська, з якою поетеса знайомилася, пишучи «Камінного господаря» [8, 11].

Ще змалку Леся Українка вирізнялася своєю ерудицією, допитливістю. Як згадує Агатангел Кримський, із яким вона нерідко радилася з приводу потрібної літератури, щоб якнайвірогідніше відтворити добу раннього християнства в Римі у драмах «В катакомбах» і «Адвокат Мартіан», поетеса прочитала цілу бібліотеку книжок різними мовами. «Якби який-небудь приват-доцент прочитав, скільки вона! — зауважує вчений, сам великий ерудит. — А вона стільки працювала, щоб написати дві коротесенькі драми... Без перебільшення можна сказати, що Леся Українка була справжнім ученим, дослідником [4, 170].

У своїх листах до Драгоманова письменниця писала, що серед молоді починає ширитись європеїзм, вони вивчають іноземні мови та цікавляться європейською літературою. Та й сама Леся звертається до світових образів і цим самим демонструє прорив української свідомості в європейську культуру.

«Якщо взяти лірику Лесі Українки у сукупності з усією творчістю та з її гострими публіцистичними і критичними роботами, то перед нами ясно постає образ незламного борця і бійця, рідний образам Байрона, Віктора Гюго, Гейне, Петефі, Міцкевича − все ж слова Франка про Лесю Українку, як «одинокого мужчину», − зазначає Максим Рильський, − вели іноді до однобокого розуміння її творчого обличчя. Так, її поезія була мужньою, сміливою, вольовою, бойовою. І разом з тим у серці цього «одинокого мужчини», що між іншим, відзначив і І.Франко, таїлась глибока ніжність, чиста жіночість, жадоба кохання. Таїлась − і іноді виливалась у слова здебільшого забарвлені смутком, що був спричинений і обставинами особистого життя, і обставинами життя суспільного» [3].

Сама Леся Українка пояснила свій інтерес до світових сюжетів своєрідністю своєї творчої манери: «В висшем суджено Совете, щоб я ті Fodes-Verachtung кидала в дебрі всесвітніх тем (як тепер з Кассандрою своєю), куди земляки мої, з виїмком двох, трьох одважних, воліють не відступати» [3].

Добре ознайомлена з літературами народів світу, письменниця нерідко шукала в історії й літературі інших народів, «у номерках віків і далеких підсоннях» розв’язки проблем сучасного їй українського громадянського й національного життя. Своїми творами «Слово, чому ти не твердая криця… « та «Давня казка» поетеса порушила проблему, що хвилювала митців усіх народів роль поета у житті суспільства. Справжніми шедеврами світового мистецтва можна вважати інтимну та пейзажну лірику поетеси [6, 181].

Леся Українка зверталась до жанру літературної казки в європейському контексті, при цьому завжди зберігала національну свою своєрідність.

Письменниця першою представляє українське письменство двадцятого у світовій літературі – вона, саме вона відкриває своєю творчістю першу сторінку в українській літературі двадцятого століття», − підкреслив слушно Микола Ігнатенко [2, 49].

Особливо талановито Леся Українка проявила себе у творах останніх років життя – поемах, драмах. Поеми «Русалка», «Самсон», «Місячна легенда». «Роберт Брюс, король шотландський», «Ізольда Білорука» та інші твори, засвідчують обізнаність авторки зі світовою класичною літературою, історією, зокрема творчістю Байрона, Вальтера Скотта.

Леся Українка, окрім європейської культури, цікавилася і Сходом. Перебування в Єгипті спонукало до створення підручника «Стародавня історія східних народів», а також цикл «Весна в Єгипті» і навіть у бажання написати щось із сучасного рабського життя, яке так і залишилось не доведеним до кінця (повість «Екбаль-Ганем»). А напружена праця над «Стародавньою історією…», де відновлювалися в пам’яті майже вся міфологія Стародавнього світу в поєднанні з міфологією слов’янською та власною українською, мала ще один побічний ефект − з’явилася геніальна «Лісова пісня». Окрім того, що Леся Українка перекладала твори відомих світових письменників (О.Бальзака, Р.Бернса, Г.Гейне, В.Гюго, Ч,Діккенса та багато інших), її твори теж перекладалися – німецькою, польською, французькою. Існують також переклади творів Лесі Українки китайською мовою. «Вавилонський полон» — це перший твір письменниці, що був озвучений китайською мовою, але з мови-посередниці. Є відомості про переклади творів Лесі Українки іншими арабськими діалектами та непальською мовою.

Музичний світ Лесі Українки вплинув на її письменницьку творчість, зокрема поезію. Її захопленість музикою демонструвала її широку обізнаність з різноманітними жанрами музичного мистецтва, глибоке розуміння стильових особливостей як народної, так і світової європейської професійної музики, потяг до синтезу мистецтв. У дію своїх творів Леся Українка ніби вкладає музичні акорди з різних куточків світу: серенада Дон Жуана в драмі «Камінний господар», сцена балу-маскараду із «Камінного господара» − Іспанії, пісенні мотиви України в «Лісовій пісні», баладу, що співає скульптор Ричард «У пущі», де дія відбувається у Північній Америці ХVII ст. «Музика слова» Лесі Українки надихала творців музики, до лірики і драм української поетеси звертатись як українські композитори, так і митці Росії, Білорусі, Вірменії, Грузії.

Отже, можемо сказати, що поява запозичень у сюжетах, «іноземного світу» персонажів у Лесі Українки не є випадковим явищем, а навпаки демонструє її зацікавленість світовою культурою. Використання у своїй творчості для неї не було зрадою національних принципів, а навпаки – було свідченням інтелектуальності, глибини її творчості. У своїх творах, на перше місце ставлячи окрему людину, особистість з її почуттями та пориваннями, вона використовувала кращі досягнення зарубіжної культури. Її творчість − знайомство світу з українською культурою, це синтез світових образів, що поєднують  українську та світову літератури.

Використана література

1. Аврахов Г. Леся Українка: Проблеми текстології та історії друку ( До дванадцятитомного видання творів, 1975-1979) / Г.Г. Аврахов. − Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007. − 228 с.

2. Ігнатенко М. Леся, ми і європейська культура XX ст. // Слово і час. – 1995. – №3. − С.49.

3. Захаржевська В. О.  Леся Українка і європейська культура / В. О. Захаржевська // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам’яті академіка Леоніда Булаховського. − 2012. − Вип. 18. − С. 230-237. − Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/kdsm_2012_18_38.

4. Кримський А. Із спогадів щирого друга // Спогади про Лесю Українку / Упор., вст. ст. та коментарі А. І. Костенка.– 2-е вид., доповн.– К.: Дніпро, 1971.– С.168–172.

5. Леся Українка. Думки про творчість поетеси // Шкільна бібліотека. − 2016. −  № 1. − С. 49-56.

6. Мірошниченко Л. Леся Українка. Життя і тексти / Л. Мірошниченко; Передмова Михайлини Коцюбинської. − К.: Смолоскип, 2011. − 264 с.

7. Огнєва О. Східні стежки Лесі Українки.2-ге вид., переробл. й доповн. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. – 240с.

8. Ткаченко О. Б. «Іноземний світ» Лесі Українки: [вірші] / О. Б. Ткаченко // Культура слова. – 1990. – Вип. 39. – С. 10-20.