Методична доповідь на тему: "Розвиток та виховання вокально-хорових навичок у дитячому хорі".

Департамент культури Вінницької міської ради 

ЗАТ «Вінницька дитяча музична школа № 1»

 

 

 

 

 

 

Виховання вокально-хорових навичок

у дитячому хорі

 

 

 

Старший викладач

 Костенко Людмила

          Володимирівна

 

 

 

 

 

2020 рік.

 

 

З м і с т

 

 

I .    Вступ.

II .   Прослуховування та відбір дітей в хор.

ІІІ.  Поділ дитячого хору на вікові групи.

ІV.  Важливість вокально-хорової  роботи в дитячому хорі.

 V.  Характеристика вокально-хорових навичок.

      1. Індивідуальні  навички:

• Співоча постава
• Дихання
• Звукоутворення
• Інтонація
• Дикція
• Артикуляція

       2. Колективні навички:

• Стрій
• Ансамбль                                                                                                                             

VI.  Розспівування хору:     

      1. Мелодичні розспівки;

      2. Гармонічні розспівки.

VII. Робота над двоголоссям і багатоголоссям в дитячому хорі.      

 VIII. Підбір репертуару.

 

 

 

 

 

 

                                             І.  Вступ

 

           Будь-який вид мистецтва, що живиться соками національної культури, служить благородній цілі – вихованню високого почуття любові до Батьківщини, її історії, її людей.

           Специфічні особливості хорового співу, завдяки яким він виникає і існує, дає великі можливості для виховання почутів колективізму, товаристкості, доброзичливості, взаєморозуміння.

 Значення хорового співу, як фактору виховуючого, піднімаючого, рівень всіх їх занять, на відміну від дорослих є неймовірно корисним. Зрілі люди сприймають хорове мистецтво не тільки емоційно, але і на основі свого життєвого досвіду. Діти з ранніх років, що тільки входять у світ мистецтва, вбирають естетичні враження одночасно з сприйняттям  навколишнього світу. Учні, які співають в хорошому хорі, де ставляться певні  художньо-виконавські завдання, виконують їх параллельно з виконанням, хоч і маленьких «дитячих» життєвих завдань.

 Прямий обов’язок керівника дитячого хору так  удосконалити методи роботи з хоровим колективом, щоб вони служили не тільки музично-освітнім цілям, але й виховуючими,  в найширшому розумінні цього слова.

Хоровий спів – мистецтво масове, воно передбачає головне - колективне виконання художніх творів. А це означає, що велика група людей об’єднана однією ціллю, ідеєю, служить єдиному художньо-виконавському замислу: це означає що почуття, ідеї, закладені в словах і музиці, виражаються не однією людиною, а цілим колективом.                                                                     

 

 

 

 

 

 

 

IІ . Прослуховування і відбір дітей в хор.

 

         Для  створення дитячого хору керівнику потрібно відібрати для цього дітей - учасників хорового колективу.

Запорукою успіху в роботі хору є дбайливо підібраний склад. До участі в хорі приймаються діти, які мають хороший слух, чистий голос, відчуття ритму, музичну пам’ять.

Музичні здібності дітей краще всього перевіряти на найбільш знайомих їм піснях, транспонуючи їх зручній тональності. Такий метод дасть змогу встановити слух дитини, діапазон її голосу та характер його звучання. Відчуття ритму перевіряється можливістю дитини простукати невеличкий ритмічний рисунок.

При перевірці поступаючи в середню чи старшу групу хору (11-15 років) можна запропонувати їм заспівати без супроводу яку-небудь пісню (за бажанням) і повторити виконанні педагогом на інструменті не складні поспівки.

            Діти молодшого віку (5-10 років) можуть заспівати невеличку пісню від різних звуків в супроводі інструменту, а також повторити окремі звуки в зоні примарного звучання. Часто із-за несміливості дитина взагалі нічого не може заспівати, або співає на одній ноті. Таких дітей можна зарахувати в хор і вияснити причину скованості.

В практичній роботі ми часто зустрічаємося з таким явищем, коли діти з голосовими недоліками ( носове звучання, сиплість, гнусавість ) дуже хочуть співати в хорі. З такими дітьми краще виправляти ці недоліки в окремій групі, не залучаючи їх до основного складу,  тому що ці голосові дефекти завжди будуть відчуватись в загальному звучанні і заважатимуть ансамблевій злагодженості.

            Важливо також пам’ятати що діти можуть бути зараховані в хор і з посереднім голосом  чи слухом, адже всі здібності розвиваються.

Підбирати дітей в хор допомагають і самі учасники колективу: приводять  своїх братів і сестер, друзів, сусідів. Прийом в хор переважно проводиться в два тури. В першому турі керівник перевіряє стан голосового апарату, наявність музичного слуху та голосу, музичну пам’ять. В другому – старанно знайомиться з індивідуальними співочими особливостями поступаючи. Тут також відбувається розподіл учнів по партіях – сопрано і альтів. Голоси варто називати саме так, а не перший і другий голос, тому що у дітей відразу виникає запитання: «Чому я – другий. Другий – значить гірший від першого?».

В партію першого сопрано відбирають дітей, які співають високими і легкими голосами ( ре¹, мі¹ -  соль², ля² ). В партію других сопрано відбираються учні з більш зібраними і дзвінкими голосами ( ре¹, мі¹ - фа²,       соль²). В партію першого альта попадають діти з насиченим і м’яким звучанням голосу в середньому регістрі ( до¹ - до² ). До других альтів відносять учнів з м’яким і глибоким звучанням голосу в низькому регістрі ( ля малої октави, сі ², до² ).

Всі дані про учасників хору заносяться до окремого журналу, де вказуються дані про учнів, їх музичні та слухові дані.

Відібрані діти приходять на перше заняття, де керівник розповідає їм, чим буде займатись хор, його майбутні концерти. На цьому ж зібранні починається, власне, музичне заняття, яке повинно пройти емоційно, радісно, в хорошому темпі, щоби діти зрозуміли, яка це цікава справа – ХОР !

 

ІІІ. Поділ дитячого хору на вікові групи.

Обов’язковою умовою успішної хорової роботи є поділ великого хору на молодший ( 1-4 класи ), середній ( 5-7 класи ) та старший хор ( 8-11 класи ), або хоча б на молодший та старший хор. Тільки тоді створюються умови творчого розвитку хору старших класів ( він буду постійно поповнюватися підготовленими хористами з середнього хору, а в молодших – стимул для росту закінчити третій клас і перейти в середній хор ).

Молодший хор характеризується обмеженим голосовим діапазоном         ( до¹ - ре² ). В такому віці важко передбачити майбутній тембр голосу дитини. Дуже рідко зустрічаються яскраво виражені сопрано, ще рідше – альти.

На початку занять поділ на хорові партії – недоцільний. Тут головне завдання домогтися унісонного звучання голосів у хорі. Особлива увага звертається на дихання – широке дихання по фразах.

Хорове заняття повинно проходити емоційно і стрімко. Всі заняття повинні спрямовуватись на головну мету – зацікавити дітей хоровим співом, колективною творчістю та самою музикою.

Можливості співочих голосів в дітей молодшого шкільного віку обмежені.  Хормейстер повинен знати, що краса звучання дитячого голосу не в силі голосу, а в дзвінкості, польотності, емоційності. Не варто захоплюватись нюансом f. Досить голосний спів веде до форсування звуку, що шкодить голосу. Найбільш яскраво звучить дитячий голос на нюансі mp, mf.

Середній хор створюється на базі 5-7 класів, заняття проводяться  два рази в тиждень по 1,5 години. Діапазон хору: сі – сі бем. малої октави  –  мі ²     - фа ².

В цьому хорі вже існує  поділ голосів на сопрано і альти. Діапазон  сопрано: до ¹ – фа ². Діапазон альтів: сі – сі бем. малої октави – мі ².

Основні завдання, які стоять перед цим хором: домогтися розвинутого двоголосся, навиків співу простих триголосих творів – гармонічних і простих імітаційних творів ( наприклад триголосі канони ).

В хоровій практиці цей вік важливий тим, що з розширенням діапазонних і виконавських можливостей  ( поява двох- і трьохголосся ) розширюється і репертуар. В цей час у дітей розвиваються  складніші компоненти музичної грамотності, наприклад гармонічний слух.

Старший хор складається з учнів 8-11 класів, займається два рази в тиждень по 1,5 години і має два типи:

1. Однорідний.  В ньому співають хлопчики ( до мутації голосу ) і дівчатка – сопрано, альти, дисканти. Найчастіше в віці 12-14 років і в старших хлопчиків починається мутація голосу, у них швидко росте гортань, змінюється голос. Так, в більшості хлопчиків, проявляється грудне звучання голосу, а в цей час у дівчаток від природи формується змішаний тип звукоутворення. В процесі співу в хлопчиків і в дівчаток вібрує вся маса зв’язок. До цього часу повністю формується голосовий м’яз, який дає силу і діапазон голосу.

В старшому віці проявляються характерні ознаки низьких і високих голосів завдяки яскравому вияву тембрових забарвлень. В альтів у цей час розвинений діапазон від ля-сі малої октави до  до ² - ре ², а в сопрано від до ¹ – ре ¹  до   фа ² – соль ². До мутації хлопчики співають партії сопрано або альтів.

2.  Мішаний. Це хор, в якому співають дівчатка і хлопчики ( після мутації ). З хлопчиків, які співають на октаву нижче, формується окрема хорова партія – чоловіча. Це ще не тенори і баси, але  у них вже є своєрідне, в тембровому відношенні, забарвлення голосу. В розвитку голосу дуже важливий період мутації і проходить, як в чоловічих, так і в жіночих голосах. В дівчаток вона відбувається не дуже помітно, іноді настає після 14 років. У хлопчиків є випадки, коли голос мутує в 12, інколи і в 11 років. І у хлопчиків і у дівчаток  в період мутації в голосі з’являється сипота, часто вони починають фальшиво співати, швидко втомлюються, що раніше не спостерігалось. У хлопчиків діапазон голосу понижується на октаву і більше. Їх гортань червоніє, порушується дихання, що нерідко призводить до тимчасової втрати голосу. Якщо у дівчаток мутація протікає короткочасно, то у хлопчиків вона триває від 6-8 місяців до 2-3 років. Для такого хору необхідно аранжувати твори, враховуючи ще дуже невеликі, в діапазонному відношенні, можливості голосу хлопчиків-підростків.

В значній мірі зростає значення індивідуального підходу до кожного  з хористів, вивчення його інтересів, специфічних рис характеру (замкнутість, активність тощо). Краще вивчити учасників хору допомагає ансамблева робота, яка в ньому проводиться. Ансамблеві заняття активізують інтерес  дітей до хорових занять, сприяють вияву їх здібностей, вони проявляють себе не тільки в загальній масі, але й індивідуально.

В деяких школах існують хори хлопчиків, які є специфічним та досить складним творчим організмом. Досвід багатьох хормейстерів свідчить, що хлопчики в молодшому віці погано інтонують.

Голосовий апарат у хлопчиків ніжніший, ніж у дівчаток, хлопчики гірше зберігають голоси, особливо під час поїздок.

В хорі хлопчиків часто відбувається зміна складу, пов’язана з мутацією голосу, і це може відобразитись на виконавському рівні колективу.

При всій складності роботи з хором хлопчиків, вміле використання психологічних особливостей його учасників приносить чудовий результат, а специфічний звук, яким володіють хлопчики, створює незрівняний за красою хор.

 

IV. Важливість вокально-хорової роботи

в дитячому хорі.

Вокальне виховання в хорі – важлива частина всієї хорової роботи в колективі. Основна умова правильної постановки вокального виховання – підготовка керівника для занять співу зі школярами. Ідеальним варіантом є той випадок, коли хормейстер володіє хорошим голосом. Тоді і вся робота будується на показах самого керівника. Але і другі форми роботи теж дозволяють успішно вирішувати питання вокального виховання. Це коли керівник використовує показ дітей. В кожному хорі є діти, які від природи співають правильно, з гарним тембром і правильним звукоутворенням. Систематично застосовуючи в колективній вокальній роботі індивідуальний підхід до дітей, педагог постійно слідкує за вокальним розвитком кожного з них. Але навіть при найвірнішій постановці вокальної роботи вона дає різні результати у різних хористів: голос дитини – це ні музичний інструмент і як не має двох однакових дітей так і не має двох однакових голосових апаратів.

Важливий принцип у всій хоровій роботі   (вокальному вихованні в хорі) – індивідуальне опитування, спостереження за розвитком кожного співака. Діти, знаючи що кожний з них в будь-який момент повинен буде заспівати той чи інший уривок із пісні, уважніше слідкують за показом хормейстера і своїх товаришів.

Виховання вокально-хорових навиків потребує від хористів постійної уваги, а отже інтересу і трудолюбивості. Легкість навчання і виховання тут тільки здається. Співу, як і будь-якому іншому мистецтву треба навчатись терпеливо, систематично та наполегливо.

Важливу роль на розвиток голосу має система вокальних вправ, правильно поставлена робота над вокально-хоровими навичками: співочою поставою, диханням, звукоутворенням, артикуляцією, дикцією, ансамблем, строєм.

Вокально-хорова робота в дитячому хорі має свою специфіку в порівнянні з роботою в дорослому хорі. Ця специфіка зумовлена тим, що дитячий організм на відміну від дорослого постійно розвивається, а значить і змінюється.

Багаторічна практика роботи з дитячими хорами доводить, що спів в дитячому віці не тільки не шкідливий, але і корисний. Мова йде про спів в вокальному відношенні, що можливе при дотриманні окремих принципів. Спів сприяє розвитку голосових зв’язок, дихального і артикуляційного апаратів. Правильно керований спів сприяє зміцненню здоров’я дітей.

 

V. Характеристика вокально-хорових навичок.

Вокально - хорові навички поділяються на індивідуальні і колективні.

Індивідуальні навички – це ті, які притаманні кожному хористу зокрема: це хорова постава, дихання, звукоутворення, артикуляція, дикція. Колективні вокально-хорові навички – це ансамбль і стрій.

Індивідуальні вокально-хорові навички.

Співоча постава.  Для правильної роботи голосового апарату досить суттєвим є дотримуватись правильної співочої постави. Під час співу не можна сидіти, стояти розслаблено, необхідно зберігати відчуття постійної підтягнутості, як внутрішньої так і зовнішньої.

Основні положення голови та корпусу під час співу:

• голову слід тримати прямо, вільно, не опускати вниз підборіддя і не закидати назад голову, погляд хориста направлений прямо перед собою  (в сторону хормейстера);
• стояти твердо, рівномірно розподілити вагу тіла на обидві  ноги. Сидіти  слід на краю стільця, міцно опиратись на ноги і не спиратись на спинку стільця;
• в будь-якому випадку корпус необхідно тримати прямо, без напруження, злегка втягнувши живіт;
• під час співу в положенні сидячи, руки вільно лежать на колінах ( якщо не потрібно тримати ноти );
• в положенні сидячи не слід закладати ногу на ногу, тому що це створює внутрішнє та зовнішнє напруження корпусу.

Співоче дихання.  Велику роль в звукоутворенні відіграє дихання. Співоче дихання відрізняється від звичайного ( життєвого ) тим, що фаза видиху значно подовжується, а вдох – скорочується.

В залежності від віку дихання видозмінюється. Від семи років дихання майже не відрізняється від звичайного. Звідси і часте взяття дихання при співі. Навчання співу сприяє виробленню широкого, менш частого дихання. Увага хормейстера повинна бути постійно спрямована на глибоку і рівне співоче дихання. Важливу роль грає уміння хормейстера роз приділити дихання по музичних фразах.

Саме правильне поступово взяте дихання ( можна ротом ) сприяє виробленню опори при диханні, вмінню рівномірно розподілити дихання на всю фразу.

В співочій практиці розрізняють чотири основні типи дихання:

• Ключичний тип дихання – при ньому активно працюють м’язи плечового пояса, в момент вдоху піднімаються плечі. Таке дихання для співу не підходить…..
• Грудний тип. Зовнішні дихальні рухи зводяться до активних рухів грудної клітки. Діафрагма малорухлива, живіт при вдоху втягнутий.
•  Діафрагматичний тип дихання, що здійснюється за рахунок активних скорочень діафрагми і м’язів живота.
• Змішаний тип. Груднодіафрагматичне і здійснюється при активній роботі м’язів грудей та живота, а також і діафрагми.

В вокальній практиці найбільш правильним вважається нижньореберно-діафрагматичне дихання, тобто змішаний тип, при якому піднімаються і розширюються нижні ребра, а верхня частина грудної клітки майже нерухома, діафрагма і м’язи живота активні.

Але будь-який поділ на різні типи дихання є умовним, тому що немає чіткої межі переходу від одного типу дихання до іншого.

В процесі вокального виховання співаків в умовах хорового співу завдання керівника полягає в тому, щоб навчити хористів однаковим прийомам дихання при колективному виконанні.

У випадку необхідності варто показати окремо деяким співакам чи групі співаків правильні прийоми дихання.

Під час дихання при співі, коли повітря вдихається активно, повітря під зв’язками згущується і тисне на них. Момент утворення звуку називається атакою.  Розрізняють три види атаки:

• Тверда атака: зв’язки змикаються щільно, утворюється енергійний та твердий звук.
• М’яка атака: зв’язки змикаються не дуже щільно, утворюється м’який звук.
• Переддихова атака: зв’язки змикаються не повністю, пропускають повітря. Частіше за все ця атака свідчить про хворобу горла, загальну в’ялість зв’язок, слабкий вдох чи видих.

В практиці потрібно користуватись твердою та м’якою атаками.

Своєрідною перевіркою правильності співочого дихання служить ланцюгове дихання. В цьому випадку кожен співак сам контролює своє дихання, слідкує за диханням товаришів, без поштовху закінчує опір і знову буру дихання, повторюючи той самий звук.

Важливо зауважити, що ритм дихання є в тісній залежності від темпу і характеру виконуваного твору.

 

Звукоутворення.  Звукоутворення в співочому голосі є результатом взаємодії дихального та артикуляційного апаратів з голосовими зв’язками.

Звук, що утворюється в гортані, в момент свого утворення досить слабкий, і його посилення, а також темброве забарвлення відбуваються в момент попадання звуку в резонатори.

Верхній резонатор ( головний ) – це глотка, рот та ніс.

Нижній резонатор ( грудний ) – це бронхи та трахея.

В молодшому хорі у дітей домінує верхній резонатор. В старших – поступово проявляється грудний.

Завданням хормейстера є вміло використовувати, як головний так і грудний резонатор у дітей. Важливо добитися рівного звучання у всьому діапазоні дитячого голосу.

Використання при співі головного резонатора, і, в той же час, при необхідності, включення грудного резонатора – це досить складне, але посильне завдання, і для кожної хорової партії особливе.

 

Інтонація. В процесі розвитку музичних здібностей слід велику увагу надавати вихованню чистої інтонації. Починати цю роботу слід з перших занять. З самого початку треба привчати дітей до вміння зосередити свою увагу на звучанні ( невміння зосередитися – одна з причин фальшивого співу і навіть «гудіння»).

В практиці зустрічаються діти з різними музичними задатками. Одні діти володіють прекрасним музичним слухом і чисто інтонують, а з іншими потрібно багато і наполегливо працювати протягом руку над виробленням цих якостей.

Одна з причин фальшивого інтонування полягає в тому що багато дітей ще не володіють навиками співу, погано себе слухають і часто переходять на крик. Друга причина неточного інтонування в тому, що діти переносять манеру «розмови» у спів. Зустрічаються діти 6-7 років, які розмовляють і співають низькими голосами. В цьому випадку слід використовувати звуки верхнього регістру сі ¹ – мі ².

Педагог своїми поясненнями, шляхом створення образних асоціацій повинен допомогти дітям ( «заспівай високо, як пташка» ). Використовуючи в розспівках та вправах звуки верхнього регістру, можна за короткий час ( 4-6 місяців ) добитись хороших результатів.

 

Артикуляція. Термін «артикуляція» походить   від латинського  слова articulаtio, що означає – «робота органів мовлення»: губ, язика, м’якого неба, голосових зв’язок. Артикуляція – найважливіша частина всієї вокально-хорової роботи. Вона тісно пов’язана з диханням, звукоутворенням, інтонуванням тощо. Тільки при хорошій артикуляції під час співу текст зрозумілий слухачеві. Артикуляційний апарат у дітей, особливо молодшого віку, потребує розвитку. Тут важливо все: вміння розкривати рот при співі, правильне положення губ, звільнення від напруження нижньої щелепи, положення язика в роті  - все це впливає на якість виконання твору.

Артикуляція при співі багато в чому відрізняється від звичайної мови. Співоча артикуляція значно активніша від розмовної.

Приголосні при співі формуються так само, як і при розмові, але вимовляються активніше і виразніше. З голосними все інакше. Вони округляється, наближаються своїм звучанням до голосного «о». Основним завданням є вирівнювання звучання голосних звуків по тембру на основі округлення дзвінких голосних і наближення глухих по звучанню до дзвінких голосних.

Увага керівника повинна бути направлена на те, щоб привити співакам хору єдину манеру артикуляції з метою вироблення хорошої дикції.

 

Дикція. Основне завдання досягнення хорошої дикції в хорі – це повноцінне засвоєння змісту виконуваного твору аудиторією. Мелодія в пісні нерозривно пов’язана з текстом. Але в хоровому виконанні дуже часто неможливо  зрозуміти слова виконуваного твору. Такий спів не можна вважати художнім. Чітка вимова слів є обов’язковою умовою хорошого хорового співу.

В основі формування правильної дикції в хорі лежить правильна організована  робота над вимовою голосних і приголосних звуків в співі.

Основний момент в роботі над голосними звуками – це відтворення їх без викривлення. В співі, коли голосний звук стає подовженим в декілька разів, невеличка неточність у вимові стає помітною і негативно впливає на дикцію. Специфіка вимови голосних у співі заклечається в їх єдиній округленій манері формування. Це необхідно для забезпечення тембральної рівності звучання хору і досягнення хорошого унісону в хорових партіях поряд з чіткістю хорової дикції. Округленість голосних звуків досягають через прикриття звуку, що досягається з допомогою гортані.

Основне правило дикції в співі – швидка і чітка вимова приголосних і максимальна притягнутість голосних звуків. Це забезпечується активною роботою м’язів артикуляційного апарату, зокрема м’язів щоки, губ і язика.

 

Колективні вокально-хорові навички.

Ансамбль. Ансамбль хору  - це  динамічна і темброва відповідність у звучності між голосами в хорових партіях і між партіями в загально хоровій звучності. Ансамбль хору складається з часткового ансамблю ( партій ) та загального ( всього хору ).

Ансамбль хору є сукупністю часткових ансамблів, до якого входять інтонаційний, стройовий, тембровий, динамічний, метро ритмічний, алогічний, дикційно-орфоепічний і теситурний ансамблі. Якщо порушується один з часткових ансамблів – руйнується ансамбль хорового звучання в цілому.

Ансамбль хору значною мірою залежить від  теситурних умов, в яких перебуває та чи інша хорова партія. Най зручнішим  («робочим») діапазоном є середня частина звукоряду, тому досягти ансамблю в середніх регістрах  не важко.

Досягти ансамблю в крайніх регістрах значно важче. Однак якщо всі хорові партії знаходяться приблизно в однакових теситурних умовах то досягти ансамблю завжди легше, ніж у тих випадках, коли теситурні умови не однакові.

При нерівномірному використанні теситурних умов для урівноваження хорової звучності необхідно застосувати різні динамічні відтінки, наприклад,  партію, що знаходиться  у незручних умовах просити виконувати  на один динамічний відтінок голосніше в порівнянні з партією, у якої теситура зручна.

Хоровий ансамбль також залежить від фактури хорового твору, оскільки роль окремих партій може бути неоднаковою і залежати від ступеня важливості виконуваного ними музичного матеріалу.

Повинен бути ансамбль між соліруючим  голосом та акомпанементом хору. При виконанні творів такого типу слід мати на увазі, що супровід до соліста – акомпануючий хору – не повинен своєю звучністю «душити» солістів. Всяке гучне виконання акомпанементу може заглушити соліруючий голос. Акомпануючий хор повинен звучати  на один нюанс нижче від соліруючого голосу, тобто якщо у соліруючого  –  f, то у хору повинно бути mezzo forte .

Також існує ансамбль у звучності між хором та інструментальним супроводом.

Стрій хору. Це чистота інтонування у співі. Стрій поділяється на мелодичний горизонтальний ( стрій хорової партії ) та гармонічний стрій           ( вертикальний, тобто загально-хоровий стрій ).

Хоровий спів вимагає від співака навичок  правильного і чистого інтонування виконуваної ними партії. Перед початком співу, якщо нема інструментального вступу, або якщо твір розрахований на спів без акомпанементу, треба дати співакам настроїтись відповідно до ладо тональності початку твору, тобто дати хоровий тон.

 

 

VI. Розспівування хору

 

Заняття з хором починаються з розспівування, яке виконує подвійну функцію:

1. Розігріває і настроює голосовий апарат співаків з метою підготовки їх до роботи.
2. Розвиває вокально-хорові навички (правильного дихання, звукоутворення, звуковедення) з метою досягнення красивого і виразного звучання співочих голосів в процесі виконання хорових творів.

На розспівування достатньо 10-15 хвилин від загального часу заняття і проводити його краще стоячи, тому що саме при такому положенні активізується весь організм дитини.

Велику роль відіграє емоційний настрій співаків, а також введення голосового апарату в роботу з постійно зростаючою навантаженністю в відношенні звуковисотного і динамічного  діапазонів, тембру.

Для підвищення  активності і пробудження інтересу дітей під час Розспівування необхідно іноді змінювати методику роботи і використовувати поспівки -  вправи в оновленому вигляді щодо розміру, ритму, нових складів, чергування розспівуваня і акомпанементом і без нього.

Робота над звуковисотним діапазоном  починається з знаходження примарних тонів голосу. Такими звуками  є  фа¹ – ля¹.

На початку роботи завжди виникає проблема приведення співаків до спільного звуку (вистроювання унісону на примарному звуці). Використовуючи ланцюгове дихання, при невеликій силі звучання, співаки довго тримають один звук і уважно вслуховуються в спільне звучання, домагаються ансамблю висотного, динамічного і тембрового.

Наступна вправа вимагає точної атаки звуку «без під’їзду». Виконувати вправу слід на динаміці  p,  mp, при звуковідтворенні на стаккато або           non legato.

           

Пропоную вправи побудовані на поступеневих звукорядах, які допомагають настроїти голоси співаків на звучання, яке ближче до фальцетного ( № 1) чи грудного (№ 2)

№1.

№ 2

Звукоряди змінюються вправами, які побудовані на звуках тризвуків. Інша мета – подальше розширення звуковисотного діапазону на основі вирівнювання регістрового звучання голосів. Слід змінювати характер звуковедення на staccato чи  legato.

              Мі-

                  Ме-

 

 

                 Мі---                        на-                                мі.

Робота над розвитком динамічного діапазону ведеться проводиться з перших же вправ. Вона починається  з   mp  і mf . Цю динаміку слід зберігати при співі всієї вправи в будь-якій частині діапазону. Пізніше варто оволодівати нюансами  p  і  f.

Спочатку використовується постійна сила голосу в межах кожного нюансу при їх контрастному співставленні, а потім вводяться рухливі нюанси крещендо і димінуендо.

 

 

Рухливі нюанси  крещендо і димінуендо в виконавській практиці вважаються найскладнішими.

Рухливі нюанси слід спочатку виконувати на довгих звуках (№ 1), а потім  на вправах із декількох звуків (№ 2).

№ 1

 

№ 2

 

Рухливість голосів в хорі відображається в темпі виконання вправ і пісень. На початку вокальної роботи виконуються повільні темпи. Потім ці вправи виконуються ще повільніше, а пізніше – більш рухливо.

Домагаючись плавності в співі, необхідно слідкувати за правильністю переходів  одного ступеня на другий, але м’яко, без поштовхів.

Спочатку використовуються вправи, де при переході на другий тон склад повторюється чи замінюється на другий (№ 1), потім вправи, у яких склади змінюються  розспівуючись (№ 2), а потім використовується звичайна вокалізація (№ 3).

№ 1

 

№ 2

               Мі-                                     мА-                                  мо.

№ 3

             Лю-у

Маленькі хористи, які співають лише одноголосо, позбавлені насолоди відчувати себе творцями акордового, гармонічного звучання. Але перехід до двоголосого співу можливий лише тоді, коли діти навчаться інтонаційно чисто співати і керівник зможе домогтися злагодженого звучання хору.

Ці вправи сприятимуть розвиткові гармонічного слуху хористів і оволодіння навичками двоголосого співу.

 

 

 

VII. Робота над двоголоссям та багатоголоссям

 

Складним і важливим моментом в роботі з хором молодших класів є розвиток гармонічного слуху в дітей та поступовий перехід до двоголосого співу.

Виховуючи навички одноголосого співу треба привчити дітей слухати себе і своїх друзів, вміти самостійно оцінювати якість звучання. Введення елементу гри сприятиме більшій активності і зацікавленості дітей.  Поділивши дітей на підгрупи і поставивши перед ними завдання , пропонуємо їм співати по черзі. Після цього діти повинні висловити свої зауваження щодо правильності звучання кожної підгрупи. Групі, яка співала  найкраще, пропонують заспівати ще раз, як нагороду.

Заняття в хорі покликані розвивати у дітей музично-слухові уявлення. Під час співу за рукою керівника хористи повинні припинити спів уголос і продовжувати його про себе, відчуваючи мелодію внутрішнім слухом, а потім знову за знаком диригента продовжувати спів уголос. Цей прийом складний, але він сприяє швидкому переходу дітей до співу на два голоси. Основою двоголосого співу повинен бути розвиток гармонічного слуху дітей.

Дуже цікавим для дітей видом роботи над двоголоссям є спів канонів.

 

Інтонаційно чистий  унісон, який виробляється на основі правильної вокалізації, є основою гарного багатоголосого співу.

Діти легше засвоюють таку форму двоголосся, де другий голос має мелодичну самостійність. Паралельний рух другого голосу дітям дається важче.

На початковому етапі роботи дітям треба пропонувати нескладні народні пісні в двоголосому викладі, а пізніше можна брати для виконання складніші твори.

При виконанні триголосих творів третя група голосів може складатися із декількох учнів з хорошим слухом та голосом.

 

 

 

VIII. Підбір репертуару.

 

Підбір творів завжди був і буде гострою практичною проблемою, тому що життя йде вперед і постійно висуває перед нами нові вимоги.

Дбайливо підібраний репертуар, який заснований на повному взаємозв’язку поетичного тексту та виразної мелодії, буде тією основою, на якій діти поступово набувають виконавської майстерності.

При виборі хорового репертуару слід враховувати рід факторів. Твір повинен бути перш за все доступним для виконання. Мається на увазі доступність діапазону, вокальні можливості виконавця. Твір повинен бути для дітей цікавим та із зрозумілим змістом. Також важливо, щоб твір був доступним у виконавсько-технічному відношенні (чи підготовлені діти технічно для виконання того чи іншого твору ).

Умовно шлях розвитку в виконавсько-технічному відношенні можна розбити на три етапи:

1. Одноголосся і двоголосся.
2. Розвинуте двоголосся і часткове триголосся в різних проявах: гомофонних та поліфонічних.
3. Три – чотириголосся і багатоголосся.

Вибираючи твори для розучування керівник хору повинен враховувати їх художню цінність. Простіше, коли хор співає класику, народну музику, відомі твори вітчизняних композиторів. Художній смак керівника підказує йому правильний вибір творів, які навіть виконуються вперше.

Включення в репертуар класики і народної музики – обов’язкова умова творчого росту будь-якого хорового колективу і в виконавському відношенні, і в загальному зичному розвитку хористів. Можна включати в репертуар дитячих хорів цілий ряд жіночих творів a cappella, в основному із помірним діапазоном. Також розширять репертуар хору багато чисельні обробки народних пісень.

Основне місце в роботі дитячого хору повинна займати імітація, поліфонія. Важливо співати канони, адже робота над ними сприяє набуттю навиків співу поліфонічних творів.

Керівники шкільних хорів при підборі репертуару повинні прагнути, щоб кожен твір залишав у душах співаків і слухачів добрий слід. Треба, щоб у виконавців було багато не просто виконаних, а улюблених творів, від яких протягнуться ниточки любові до музики, не тільки хорової, але і симфонічної, оперної тощо. Треба уникати в репертуарі хору творів випадкових із сумнівним смаком.

Перед тим, як вивчати з хором той чи інший твір, треба ясно собі уявляти, які думки, почуття ви викличете у дітей.

Важливо звернути увагу на те, що маленьких співаків завжди приваблюють живі, моторні, жартівливі пісні з яскравими художніми образами з елементами гри. Залучення таких пісень до репертуару сприятиме розвитку у дітей образних уявлень і творчого ставлення до їх виконання.

Підлітків приваблюють романтика та героїка. Зміст жартівливих, гумористичних творів повинен бути гострим, актуальним, які відповідають психології сприйняття підлітків і доступні їм.

Старші школярі також мають нахили до романтики, добре сприймають  серйозні твори з філософською тематикою, що потребують глибоких роздумів.

Важливий момент, який потрібно враховувати при виборі творів – це співвідношення кількості виконуваних творів з ступінню складності в їх виконанні, оскільки перевантаження, як і недовантаження, в цьому плані зменшують ступінь активності виконавців.