Методична доповідь на тему: Стильові особливості фортепіанної музики В.А. Моцарта

                          Чернівецьке обласне управління культури

                        Чернівецький методичний кабінет

       

 

 

           Методична розробка на тему:

 

 

           Стильові особливості фортепіанної музики В.А.Моцарта

 

 

 

                                                                                                

                                                                     

                                                                          

                                                                        

                                                                           Виконала

                                                                    ст. викладач КБУ

                                                                    «Музична школа №3»

                                                                         Синиця Л.І.

                                         Чернівці 2019

                                                            

                                                             ЗМІСТ

І. Вступ.

ІІ. Основні специфічні особливості прочитання тексту у творах В. А. Моцарта.

        ІІ.1. Звуковидобування та артикуляція.

        ІІ.2. Темпоритм і динаміка.

        ІІ.3. Штрихи і прикраси.

        ІІ.4. Педалізація

ІІІ. Висновки.

IV. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Вступ.

Важко переоцінити значення В. А. Моцарта у вихованні кожного музиканта. Музика Моцарта здається дивно співзвучною сучасності.

Відмінною рисою творчості Моцарта є дивовижне поєднання суворих, чітких форм з глибокою емоційністю. Унікальність його творчості полягає в тому, що він не тільки писав майже в усіх існуючих в його епоху формах і жанрах, але і в кожному з них залишив неперевершені  твори.

Щоб краще зрозуміти музику Моцарта, необхідно познайомитися з традиціями і звичаями того часу. Це був час витонченості і манірності у всьому – у зверненні, в розмові, в костюмі. Чоловіки носили напудрені перуки з кіскою ззаду, мереживне жабо, мереживні манжети, шитий фрак, панчохи, черевики; жінки носили високі, ніби вежі, зачіски, ходили в фіжмах, в яких майже неможливо було повернутися. Танці були повільні, з низькими, глибокими поклонами або підстрибуванням і т. п. Здається дивним говорити про це з приводу фортепіанної музики Моцарта, але якщо уважно вслухатися в неї, то неважко буде переконатися, що манірність того часу відбилася і на ній.

Моцарт жив в той період, коли в музичному житті були поширені одночасно і клавесин, і клавікорд, і піано-форте (так називалося раніше фортепіано). І якщо по відношенню до ранньої творчості Моцарта прийнято говорити про клавірний стиль, ранні сонати Моцарта ще повністю відображають риси так званого «галантного стилю», який відрізнявся великою задушевністю і співучістю, то з кінця 1770-х років фортепіанні сонати насичуються глибоким драматичним змістом, яскравими динамічними контрастами.

Фортепіанні твори Моцарта були  тісно пов'язані з його педагогічною та виконавською практикою. Він був видатним піаністом свого часу, і ніхто не міг зрівнятися з ним у глибині осмисленості виконання.

Ми, піаністи, щасливі тим, що у творчості Моцарта таке велике місце займають фортепіанні твори: близько тридцяти фортепіанних концертів, сонати і окремі твори – варіації, фантазії, рондо...

Основою музики Моцарта завжди є мелодія - ясна, проста і виразна, вона поєднує риси німецької народної пісенності і танцювальності з співучістю італійської оперної кантилени. Але прості мелодії Моцарта, що легко запам'ятовуються, водночас складні. В них відбивається багатство внутрішнього світу людини. У музиці Моцарта багато хроматизмів, затримань при ясній і визначеній мажорній або мінорній основі, при простоті гармонічних функцій.

Моцарту властиві також мелодії мужнього характеру. У цих мелодіях – внутрішня конфліктність, драматичний пафос, наявність контрастних елементів.

 Фортепіанна музика ранніх віденських класиків вирізняється прозорістю, і в цьому відношенні вона ще пов'язана з традиціями клавесинного стилю. Йому не властиві монументальний акордовий виклад, швидкі послідовності октав, подвійних нот, тобто так звана велика техніка.

Не секрет, що робота над творами Моцарта ставить перед виконавцем складні завдання. Крім проблем змісту, інтерпретації, виникає ряд питань що стосуються артикуляції, фразування, темпу, звуку і т. д.

Якщо говорити про особливості виконавства музики XVIII століття, то мова тут йде про строгі правила, які повинні були неухильно виконуватися.

 Музика Моцарта стоїть на межі двох епох, старої і нової, а саме: клавірної та фортепіанної. Видатний піаніст нашої епохи Е. Гілельс, беручи участь в журі на міжнародних конкурсах, зауважив, що виконання творів Моцарта в рідкісних випадках звучить переконливо. Одні грають грубо, інші - сухо, треті - сентиментально. Виховані на фортепіанній літературі XIX століття, піаністи мимоволі переносять риси інтерпретації цієї літератури на твори Моцарта.

 По суті, всі сонати Моцарта, а також фантазії і концерти - фортепіанні твори. Лише деякі ранні сонати і варіації носять клавесинний характер. В цілому, в його творчості співіснують клавірні і фортепіанні риси.

Прозорість тканини пов'язують його творчість з клавесином, кантилена і вокальна пластика розраховані на можливості фортепіано.

Звичайно, виконуючи твори Моцарта на фортепіано, ми не повинні намагатися зробити їх схожими на старовинні, але враховувати особливості старовинного звучання необхідно.

 Інструменти того часу сильно відрізнялися від сучасних роялів. Вони мали більш тихе, прозоре, «зернисте» звучання.

 Для того, щоб конкретно відчути масштаби динаміки XVIII століття, смисл ефектів, позначень (наприклад, mF>p або sF>p) необхідно послухати звучання клавесинів, познайомитися з їх яскравим, сріблястим, ніжним тембром. Знайомство з грою на клавесині впливає на точність і тонкість звуковидобування, особливо - туше. Фортепіано XVIII століття мало більшу прозорість в нижніх регістрах, а верхніх звучало більш округло, що нівелювало різницю між регістрами.

 Діапазон рояля всього в п'ять октав не заважав Моцарту при написанні музики демонструвати незвичайну винахідливість.

Виконання творів Моцарта є для піаніста дуже непростим завданням.

Його твори відзначаються винятковою прозорістю, і тому кожен звук у них, як кажуть, на рахунку, нічого не можна приховати ні педаллю, ні перебільшеною силою – все має бути абсолютно, гранично ясним. Тому більшість виконавців, які часто грають на естраді дуже складні і технічно важкі речі найбільше хвилюються при виконанні Моцарта: дуже важко в небагатьох звуках вміти сказати так багато...

 

ІІ. Основні специфічні особливості прочитання тексту у творах В. А. Моцарта.

Основним, головним, вирішальним джерелом є оригінали фортепіанних творів. У Зальцбурзі, на батьківщині композитора, в Моцартаумі - центрі сучасного моцартознавства, побувало чимало людей, які цікавляться його творчістю. Ознайомившись з оригіналами творів, всі вони приходять до висновку, наскільки точним був Моцарт у записі виконавських вказівок.

Геній, життя якого проходило у вічному поспіху, уважно виписував знаки артикуляції, темпи, динаміку. Маленька ліга, простягнута на зайву ноту, кардинально змінювала зміст музики.

 

ІІ.1. Звуковидобування та артикуляція.

Моцарт вимагав точності в прослуховуванні кожного елементу - важлива чуйність до найдрібніших інтонацій багатої  за виразностю мелодичної лінії.

 Без художньо осмисленого відтворення всіх штрихів та інших позначень музика тьмяніє. Необхідно пам'ятати, що при всій криштальній ясності, звук у творах Моцарта ніколи не повинен втрачати своєї співучості. Його важливо зберегти навіть в самих прозорих пасажах, вкрай важливо при цьому звернути увагу на супровід, ясність виявлення його малюнка, точність відтворення всіх пауз, які  створюють необхідні цезури - дихання в русі голосів.

 Простота, лаконічність, ясність музичної мови представляють основну складність для виконавця. Гранично ясно донести кожну інтонацію, не ховаючись за густою педаллю і перебільшеною силою звуку, - ось найскладніше завдання.

Велика увага приділяється артикуляції, характеру  виконання невеликих уривків твору, зміни дихання, пошуку смислових акцентів.

Важливо відзначити вокальні та інструментальні принципи інтонування, пов'язані з особливостями людської мови і звучанням струнних інструментів.

Кожна звукова ланка гранично деталізується; при цьому важливо оволодіти прийомом контрастної артикуляції. Знайомство з тембровим звучанням скрипки, віолончелі допоможе виконавцю точніше відтворити на фортепіано окремі голоси. Найважливіший засіб артикуляції – поєднання legato і staccato.

Виконання творів Моцарта вимагає від музиканта вміння встановлювати звуковий баланс між руками, щоб було чути і мелодію, і супровід, водночас, щоб вони не заважали один одному.

І, звичайно, одна з найважливіших особливостей звуковидобування – це «бісерна» або «діамантова» гра, якій чудово володів Моцарт. До цих пір немає точного опису цього прийому, але деякі його сучасники, а також Гермер деяким чином розкривають тонкощі цієї гри. Гермер пише, що «бісерна» гра заснована на тому, що немає тісного зв'язку між звуками, що палець потрібно знімати дещо раніше, ніж вдарить наступний. Досягається така гра одними пальцями при нерухомій кисті. При «бісерній» грі звуки ніжні, пестливі.

 Ретельно диференціюючи артикуляцію, важливо не піти в іншу крайність - сентиментальність і строкатість. Цільність досягається з допомогою тонких ліній динаміки і темпоритму .

 

ІІ.2. Темпоритм і динаміка.

Темпові вказівки у Моцарта дуже різноманітні. Саме артикуляція визначає темп твору.

«Найважливіше, найпотрібніше, найважче в музиці - це темп», - говорив Моцарт.

Завдання виконавця полягало в тому, «щоб зіграти твори в належному темпі. Всі ноти, форшлаги і т. п. передати так, як написано, з належним смаком і виразністю, так, щоб можна було подумати, що це написав той, хто виконує».

 Моцарт не любив, коли його музику виконували занадто швидко. За свідченням сучасників, він ні на що так не скаржився, як на гру його творів у перебільшених темпах. В одному з листів до батька він писав: «Набагато легше зіграти річ швидко, ніж повільно. У швидкому темпі не заграти кілька звуків, і ніхто не помітить. Але що ж в цьому хорошого? При швидкій грі можна змінювати як в правій, так і в лівій руці, і цього ніхто не побачить і не почує, але хіба це добре?»

 Але це не означає, що раніше грали повільно. У XVIII столітті Allegro виконувалося повільніше, ніж в XIX столітті і пізніше, але Adagio і Andante грали більш рухливо. По суті Andante і Allegretto означали один і той же темп. Крайні межі темпів були дуже близькі, і, тим не менш, швидкість швидких темпів була досить великою. Але Allegro у Моцарта грали в такому темпі, де все було ясно чути.

Назва темпу позначала і характер руху. Наприклад, Presto додавало відчуття польоту, піднесеності, відмову від моторності.

Allegro molto - прискорене дихання.

 Andante - прогулюватися невимушеним кроком.

Повільні темпи не дуже затягувалися. Існує загальнопоширена думка, що rubato у Моцарта скромне. «Всі здивовані, що я граю завжди строго в темпі. Ці люди не можуть второпати, що tempo rubato в Adagio, вимагає щоб ліва рука грала без відхилень від темпу»,- писав Моцарт батькові в 1777году.

Rubato у Моцарта дуже тонкий засіб, тому використовувати його можна тільки учнями, у яких розвинений музичний смак.

 

Також уважно треба ставитися і до динамічної палітри. Вона у Моцарта настільки ж скромна. Моцарт зазвичай писав відтінки окремо для кожного голосу. Слідуючи стародавнім традиціям, Моцарт не виставляє динамічних вказівок там, де вони здаються йому очевидними. Композитор рідко користується поступовими динамічними переходами, віддаючи перевагу ясній зміні f і p.

Але все ж не варто думати, що йому були чужими cresc і dim. Вони присутні в його записах.

F і P можуть слугувати позначенням артикуляції, як образні та інтонаційні сфери, темброві характеристики. Сила sF у сфері forte відмінна від сфери piano. F і P на сусідніх звуках показують, що ці звуки розділяються артикуляційно . sF може бути не акцентом, а означати tenuto на слабкій долі.

Крім того, потрібно пам'ятати, що при житті Моцарта, концерти гралися у великих залах, при значному скупченні публіки. Вони допускають, і навіть вимагають звучності, в іншому випадку концерти Моцарта не справляють враження, зменшується їх виразність.

 Сонати, варіації та інші фортепіанні твори, які виконувалися в невеликих залах для обмеженої аудиторії, навпаки, не допускають масивного forte, вимагають більш тонкої вишуканої звукової шкали.

Гармонія контрастів, притаманна стилю Моцарта, пов'язана з естетикою композитора, з естетичними установками мистецтва класицизму.

 Показовим у цьому сенсі є фрагмент з листа Моцарта до батька: «Пристрасті, якими б вони не були, треба виразити так, щоб вони не викликали негативу; музика повинна завжди залишатися музикою»

 

ІІ.3. Штрихи і прикраси.

Переходячи до штрихів, ще раз хочеться нагадати, що музиці Моцарта властива багата і різноманітна артикуляційна палітра. Це пов’язано  близькістю до епохи клавірної музики, коли гра на клавесині була найважливішим засобом виразності.

Як вважають австрійські музикознавці, ліга у Моцарта має два значення:

як артикуляційний прийом і як вказівка лігатного виконання.

 Характерним для цієї епохи було об'єднання групи нот однієї тривалості лігою, для зручнішого читання тексту. Іноді ліга просто відзначає початок і кінець такту. Подібна манера пов'язана з перенесенням «смичкової» техніки на фортепіано. Моцарт іноді ігнорував тактову риску і робив лігатні ліги довшими. Тому таку артикуляцію рідко беруть до уваги. Працюючи з текстом, до ліг потрібно ставитися розумно. У Моцарта вони мають різне значення:

 

1. Виділення сильної долі.

2. Показ живої декламації.

3. Коротке дихання і помірні цензури, що властиво ритму людської мови або зміні смичка на струнних інструментах.

Короткі цензури, такі як в Першій частині сонати F-dur, (KV332), повинні здійснюватися тільки пальцями, без допомоги кисті.

Нота, відокремлена лігою, в завершенні пасажу, повинна бути особливо підкреслена, так як композитор надає їй особливого значення.

При виконанні розкладених акордів іноді використовується прийом tenuto - утримання нот більше означеної тривалості, так звана «пальцева педаль». Як, наприклад, у вступі Фантазії d-moll (KV397) можна утримувати звуки до кінця такту.

Крапки під лігою- типова манера віденських класиків. Дві ноти, об'єднані лігою і крапка під нею виконуються так, що друга звучить коротше першої і не дуже уривчасто. Моцарт таким чином підкреслював відмінність між іншим прийомом виконання двох нот, коли друга витримувалася повною тривалістю. Витримати було правилом, вкорочувати - винятком.

Staccato у Моцарта позначалося не тільки крапкою, але й вертикальною лінією. У таких випадках штрих несе змішану функцію стаккато і акценту, як більш потужний контраст у гучних епізодах.

Клиньєве стаккато обов'язково відокремлює ноти від попередніх і наступних. Але робити це потрібно не дуже різко, особливо в повільній музиці. Воно здійснюється легким рухом передпліччя.

Тривалі пасажі у часи Моцарта виконувалося non legato, з прийомом «бісерної» гри, одним з найбільш складних. Разюче, що тоді цей штрих був звичайним. Тільки в XX століття Г. Гульд повернув нам нонлегатне звучання, і досі немає точної відповіді, як воно виконується.

Дуже важливим є питання,  якиму у нас не схильні надавати особливого значення, як треба грати прикраси у старих майстрів.

З «легкої» руки деяких редакторів у більшості видань вони написані не так, як в оригіналі.

В деяких редакціях (Рейнеке, Черні, Бузоні) прикраси виписуються в тексті великими нотами, причому їх тлумачення не завжди правильне. У таких випадках необхідно користуватися літературою, де прикраси даються приміткою на додатковому рядку.

Особливо дбайливого ставлення заслуговують Моцартовські мелізми. Це завжди невід'ємна частина мелодії, тому їх виконання потребує чіткої, виразної вимови без суєти і нервозності.

Арпеджато у Моцарта слід розбивати знизу вгору і починати потрібно з сильної долі. Причому швидкість розбиття залежить від темпу. Так, наприклад, у повільних частинах сонат арпеджато виконується повільно і неквапливо.

Прикраси часто грають до сильної долі, що суперечить виконанню прикрас старих майстрів.

 Слід пам'ятати, що tr і ^^, як правило, гралися з верхньої ноти. З головною ноти трелі потрібно починати тоді, коли ця верхня нота безпосередньо передує трелі, або коли tr поставлена на даній витриманій ноті. У цих випадках довгий звук треба взяти і злегка на ньому призупинитися, після чого почати трель з верхнього звуку.

 Моцарт за все життя не написав жодного короткого форшлага, не визначивши з точністю до шістдесят четвертої ноти, з якою швидкістю він повинен виконуватися. На жаль, у багатьох виданнях його творів пишуть просто звичайні короткі форшлаги. Між тим, у Моцарта, якщо форшлаг чверть або восьма або перекреслюється один раз, то це шістнадцята, якщо два рази, то тридцять друга, три рази - шістдесят четверта.

Для більш точної ясності необхідно користуватися Urtextom або редакцією Гольденвейзера.

 

ІІ.4. Педалізація

«Педаль – це місячне сяйво, яке ллється на пейзаж» Бузоні.

Важливу роль у виконанні музичного твору відіграє педалізація. Як же бути з педаллю? Потрібно користуватися нею при виконанні творів Моцарта? Моцарт грав на піанофорте з педалями (фортепіано з колінним важелем) і він знав виразні властивості педального механізму. Їх ефект був аналогічний дії педалей нашого сучасного фортепіано. Відомо три основні функції педалі: звукова, зв'язкова, гармонійна. Педаль у віденських класиків виконує в основному першу з них. Вона позбавляє гармонійний супровід ударної сухості, надає мелодії співучість і дзвінкість. Педаль найбільше потрібна, як динамічна фарба і ритмічна підтримка.

Педаллю користуватися необхідно, але робити це слід обережно, щоб гармонічна і мелодична тканина не ставала важкою, а залишалася ясною, легкою і прозорою.

Педаль не повинна компенсувати недолік legato. Типові випадки вживання педалі: на «важкий» такт, початок коротких ліг, трель, протяжні звуки, синкопи, далекі баси, перехрещення рук, акорди.

 Низькі регістри із-за більшого звукового насичення небхідно педалізувати більш обережно, в той час як у верхньому регістрі можна сміливо використовувати педаль. У творах Моцарта не слід використовувати глибоку педаль, так як музична тканина прозора, рухома і містить багато гамоподібних пасажів.

Існують різні думки з приводу використання педалі у творах Моцарта. Вальтер Гізекінг виконує моцартовські сонати абсолютно без педалі. Моцарт, «створюючи твори, не враховував «нових» ефектів, які виникали завдяки застосуванню педалі. Більш повне звучання арпеджіо або акордів досягалося шляхом притримування клавіші пальцями, часто до зміни гармонії; такий первісний сенс гри легатісімо. Прагнення до максимальної ясності, яку вважаю абсолютно необхідним для вірного тлумачення творів Моцарта, – ось причина, яка спонукала мене грати без педалі. Чистий, ясний звук зовсім не сухий, навіть якщо в першу мить він і здається таким вуха, звиклому до педалі. Особисто я вважаю, що завжди слід поєднувати чистоту звучання з багатством виразності – адже досконала передача класичної форми не збіднює самі глибинні почуття композитора».

Тонкість і різноманітність моцартівської фактури природно вимагають тонкості і різноманіття педалізації. Пильне вивчення і смак підкажуть вірне її застосування.

Особливості виконання клавірів творів Моцарта вивчав відомий педагог Г. Нейгауз. Він звертав увагу своїх учнів на педалізацію і домагався короткої прямої педалі, строго на сильну долю і швидке зняття.

Нейгауз писав: «одне з головних завдань педалі – це позбавляти фортепіано деякої частки тієї сухості і нетривалості звуку, яка так невигідно відрізняє його від усіх інших інструментів. Тому початок всякої премудрості в області педалізації полягає в тому, щоб не користуватися педаллю без потреби».

Нерідкі і такі випадки, коли рояль без педалі звучить просто красивіше, ніж з педаллю. Подібне часто спостерігається в музиці віденських класиків. Педаль збагачує барвисту палітру, а тим самим і виразні можливості піаніста, впливає на колорит звучання, на інтонацію і відтінки виконання.

У роботі з учнями необхідно говорити про зв'язок педалізації зі стилістичними особливостями музики. Граючи музику Гайдна, Моцарта потрібно педалізувати скупо, пам'ятати про необхідність зберегти точність голосоведіння, ясність, чіткість і прозорість фактури.

Важливо привчати учня до аналізу слухових вражень і усвідомлення необхідних в тому чи іншому випадку прийомів педалізації.

 

 

 

 

 

ІІІ. Висновки.

Стиль Моцарта відрізняється інтонаційною виразністю, пластичною гнучкістю, кантиленністю, багатством, винахідливістю мелодії.                                                    Підводячи підсумок, можна відзначити найбільш важливі стильові особливості музики Моцарта:

1. Мелодизм. «Мелодія – сутність музики», говорив сам Моцарт.                       

2. Різноманітна артикуляція. Характерні короткі ліги. Стиль Моцарта відрізняється винятковою витонченістю, чистотою і кришталевою прозорістю, тому кожен невірний штрих, найменша неточність позначається як груба помилка.

3. Початок з сильної долі. Музиці Моцарта притаманний хорей.

4. Композитор дуже любив чергування «високого» і «низького». Великі скачки надають його музиці нечуваний простір.                                                                                            

5. В епоху Моцарта прикраси були присутні у всьому: в костюмах, витончених і манірних зачісках... Моцарт також використовує багато різноманітних музичних прикрас, орнаментує свою музику.                                              

6.У Моцарта не повинно бути різкої зміни світла і тіні, яскравих динамічних контрастів піано і форте, це завжди готується крещендо або димінуендо.

7.Педаль коротка і легка, щоб мелодійна тканина не стала грузною, важкою,  а залишалася ясною, прозорою і радісною.

8. Музиці Моцарта властиві ритмічна і психологічна стійкість.

Твори Моцарта можуть бути легкими для читання, але вони дуже важкі для виконання. Педагог, працюючи з учнями над творами Моцарта, повинен сприяти розвитку в них не тільки піаністичного майстерності, але і внутрішньої культури. Вимагати відвідування концертних залів, де виконується музика цього геніального композитора великими майстрами-музикантами.

 Інакше, як пише А. Сафроницький у своїх спогадах «Думки про музику»: «… На шляху до досягнення вищих творчих цілей є дві небезпеки, які можуть звести нанівець всі його досягнення - це помилки смаку і втрата почуття міри.

Смак можна зіставити зі слухом, який може бути і не абсолютним, але смак повинен бути бездоганним. Помилки в смаку і почутті міри можуть призвести до самого недопустимого в мистецтві - фальші, химерності, приземлення, огрубіння і навіть вульгарності виконуваної музики».

Якщо існує краса особливої музичної витонченості, то це краса Моцарта. А виконання творів Моцарта – одне з найскладніших завдань для піаніста, як, втім, і для будь-якого музиканта – виконавця.

Робота над творами Моцарта повинна бути творчою, знання особливостей стилю слід поєднувати з прагненням до самостійного прочитання нотного матеріалу.

IV. Список використаної літератури.

1.Боренбойм Л. Звуковий ідеал Моцарта. «Класика XXI», М., 2003.

2.Гольденвейзер А. Вольфганг Амадей Моцарт. «Класика XXI», М., 2003. 3.Гольденвейзер А. Про редагування  «Піаністи розповідають» 3 випуск. 4.Грудінова О., Кошелев О. Особливості роботи над творами В. А. Моцарта в класі фортепіано. М., 2007.

5.Ландовська В. Старовинна музика. Журнал «Музыкальная жизнь» №5 2004.

6.Ландовська В. Вольфганг Амадей Моцарт. «Класика XXI», М., 2003.

7.Рубінштейн А. Лекції по історії фортепіанної літератури. Моцарт. «Класика XXI», М., 2003.

8.Сафроницький А. Спогади. Думки про музику. Журнал «Фортепіано»., № 2, 2000

9.Слонімська Р. Аналіз гармонічних стилів. «Композитор», СПб 2001