ВІДДІЛ КУЛЬТУРИ, ТУРИЗМУ ТА З ПИТАНЬ

ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

НОВГОРОД-СІВЕРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

НОВГОРОД-СІВЕРСЬКА ДИТЯЧАМУЗИЧНА ШКОЛА

 

 

 

Методичнаробота

 

на тему:

 

«Робота над диханням у класі сольного співу»

 

 

 

                                                                      Виконала:

Бондар Олена Вікторівна

                         викладач Новгород-Сіверської

дитячої музичної школи

                                                     категорія: викладачі ПСМНЗ

                                                                  по класу сольного співу

 

 

 

Новгород-Сіверський – 2020

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………..…3

1. Голосовий апарат як єдине ціле …………………………………………………6

2.Типи співучого дихання.….……………………………………………………..8

3.Дихання-основний навик чистоти й виразності……………………….……..11

4.Тренувальні вправи для розвитку дихального апарату………………….....13

Висновки……………………………………………………………………….....18

Перелік використаної літератури………………………………………………20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

                                                           «При правильній постановці навіть                            невеликий голос може звучати сильно»

- Фелія Литвин.

Актуальність написаної роботи: донести дітям вагомість дихання у співі, та зацікавити їх до більш ретельного вивчення дихання на уроках сольного співу.

Мета написаної роботи: полягає ваналізі роботи над диханням у класі сольного співу, та їх напрямків.

Завдання:

• проаналізувати наукові джерела з означеної тематики;
• простежити процес розвитку вокальних даних при щоденному використанні вправ для дихання;
• проаналізувати особливості роботи з диханням на уроці сольного співу;

 «У співі нас цікавить тільки те дихання, яке перетворюється на звук» - говорить італійський маестро Барра. Спів – це складний психофізіологічний процес, в основі складної координованої роботи всього організму якого лежить діяльність кори головного мозку і підкірки разом із периферійною нервовою системою. Голосовий апарат можна поділити на групи:

• Звукоутворення (гортань з голосовими зв’язками);
• Дихання (трахея, бронхи, легені, грудна клітина, діафрагма);
• Артикуляційні органи (язик, губи, зуби, нижня щелепа).

Тож, роль у навчанні співу відіграють правильно сформовані співацькі навички. Як відомо, навички – це закріпленні автоматизовані прийоми і способи роботи, що є складовими моментами в складній, свідомій діяльності, які набуті у великій праці між учнем та його викладачем.

 Вокальними навичками є і співоча постава, дихання, звукоутворення та звуковедення, дикція і чистота інтонації. Під час співу важливе значення має дихання. Уміння або не вміння дихати позначається на якості звуку, чистоті інтонування й на інших характеристиках вокального співу.

 Розрізняють такі види співочого дихання:

- ключичне (клавікулярне, верх грудне);

- грудне;

- нижньореберно-діфрагматичне;

- брюшне (абдомінальне).

 Педагоги – музиканти зазначають, що слід не акцентувати увагу дітей на диханні, а виробляти його в процесі навчання поступово, у комплексі з іншими вокальними навичками. Проте на мою думку, потрібно хоч 5 –ть хвилинок приділяти диханню на кожному занятті.

 Питання дихання в вокальної методиці має чимале значення оскільки дихання є силою, яка приводить в дію голос. Великий співак Карузо говорив: «Неможливо художньо співати, не володіючи досконало контролем дихання. Також загально відома класична фраза: «Мистецтво співу є мистецтво дихання».

 Керує диханням нервова система людини, автоматично (мимоволі), коли йдеться про подих, як про фізіологічний процес організму, і по певної міри все проходить мимовільно. Ця відносна мимовільність виявляється в управлінні рухами зовнішньої (кістякової) мускулатури грудної клітини, і брюшними м'язами. Що ж до діафрагми і всієї внутрішньої, так званої м’якої, мускулатури дихального апарату, то їх робота не піддається управлінню й відбувається також автоматично, як і за звичайному фізіологічному подиху.

 МануельГареєв – син (винахідник ларингоскопа 1 – гортанного дзеркала) у своїй методичній праці «Повний трактат про мистецтво співу», вперше у 1847р., потім у 1856р., пише: «Не можна зробити майстерним співаком, не оволодівши мистецтвом управління диханням».

    У роботі голосового апарату можна розрізнити дві функції: функцію утворення звуку голосу, що виконується комплексом, гортань-дихання, і функцію трансформації цього звуку, що виконується артикуляційним апаратом. Гортань і дихання в результаті своєї роботи утворюють звук співацького голосу, звук певної висоти, сили і частково, тембру. Тут народжуються  основні відмінні якості співацького голосу, його вібрато, його металевий, дзвінкий відтінок - висока співацька позиція голосу.

  Тому, говорячи про роботу дихання у співі, ми завжди при цьому матимемо на увазі, роботу гортані, так само як, говорячи про роботу гортані в співі, думатимемо про взаємозв'язану з нею роботу дихання.

 Усі органи, які беруть участь у голосовому утворенні учня, у сукупності утворюють так званий голосовий апарат дитини. До його складу входять: носова і ротова порожнини, глотка, гортань з голосовими складками, трахея, легені, бронхи, грудна клітка з дихальними м'язами та діафрагмою, м'язи черевної порожнини. У голосовому утворенні учня бере участь і нервова система: відповідні нервові центри в головному мозку з рухливими і чутливими нервами, які об'єднують ці центри з усіма вокальними органами. З мозку по рухливих нервах до цих органів ідуть накази, імпульси  (еферентний зв'язок), а по чутливих нервах надходять відомості про стан працюючих органів учня (аферентний зв'язок). Органи, які беруть участь у голосовому утворенні, є технічними виконавцями імпульсів, які надходять з (центральної нервової системи) в результаті її складної діяльності при співі.  Роботу органів звукоутворення не можна розглядати без зв'язку з центральною нервовою системою дитини, яка організовує їхні функції у єдиний цілісний співочий процес учня.

 

«Головне для співака – вокальна техніка,

вміння володіти голосом у будь – якому стані»

- Є.Є.Нестеренко.

 

 

 

 

 

 

 

1. Голосовий апарат як єдине ціле

 

 Розглядаючи питання дихання в утворені співочого звуку, перш за все слід відмітити, що робота дихального апарату під час мовної і співочої фонації тісно пов’язана з роботою гортані та артикуляційного апарату – взаємновпливають один на одного. Тож на сам перед хочу вас ознайомити з терміном, що ж таке дихання? З цього ми зможемо зрозуміти як важливо дихати в житті та при співі вокальних творів.

Дихання — це сукупність процесів, які забезпечують надходження в організм кисню, використання його в окиснювальних процесахі видалення з організму вуглекислого газу.

Дитячий та дорослий  голос працює  при взаємодії рядурізних анатомічних пристосувань, що називають голосовим апаратом людини:

• гортань (з голосовими зв'язками);
• бронхи, трахеї  та легені, а також черевні м'язи, м'язи тазу та діафрагма;
• ротова та носова порожнини;
• язик, зуби, губи, піднебіння.

 В роботі голосового апарату можна виділити такі функції: функцію утворення звуку голосу, що виконується комплексом, гортань – дихання та функцію трансформації цього звуку, що виконує артикуляційний апарат. Гортань і дихання в результаті своєї роботи утворює звук співочого голосу, звук відповідної висоти, сили та частково тембру. Функція гортані і функція дихання настільки тісно пов’язані між собою, що неможливо розглядати одну із них без урахування другої.

 Тут народжуються  основні відмінні якості співацького голосу, його вібрато, його металевий, дзвінкий відтінок - висока співацька голосу.

 Стан співака в роботі у класі та публічному виступі  при співі має бути активним, а не в'ялим. В усій його постановці повинна відчуватися внутрішня енергія, що ґрунтується на цілковитій свободі й невимушеності, та еластичності всіх м'язів.

 Тому, говорячи про роботу дихання в співі, ми завжди при цьому матимемо на увазі, роботу гортані, так само як, говорячи про роботу гортані в співі, думатимемо про взаємозв'язану з нею роботу дихання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Типи співучого дихання

 

Розглядаючи питання дихання в утворенні співочого звуку, перш за все слід звернути увагу, на те, що робота дихального апарата під час мовної і співочої фонації тісно пов’язана з роботою гортані і артикуляційного апарату. Голосовий апарат працює як єдине взаємопов’язане ціле. Всі його основні частини: дихання, гортань і артикуляційний апарат - в процесі здійснення вокального співу всі взаємопов’язані один з одним.

 Звичайно, всі співаки визнають необхідність дихання в співі, вміння його розподіляти на музичні фрази. Але у одних було уявлення про дихання – як ведучий фактор, процесу звукоутворення, а інші не придавали йому такого значення.

 Стосовно типів співочого дихання, то і тут ми зустрічаємось з різноманітністю суджень. Одні вважають, що під час співу груди повинні бути підняті, добре розвернені, а живіт втягнутий, інші говорять, що вдихати слід вниз, в живіт, а потім перевести дихання в груди, а живіт підібрати; треті рекомендують робити вдих в боки; четверті – в спину; п’яті – тільки в живіт, виключаючи груди з руху; шості – користуватись тільки нижньореберним дихання, а ще деякі говорять про необхідність дихати тазовою діафрагмою. Весь цей різнобічний спір знайшов своє відображення увокально – педагогічній практиці.

 Під час співу в класі ми зустрічаємось з тією ж системою органів, що працюють по тим методам, що і в мові. Однак, спів в порівнянні з мовою має ряд принципових відмінностей, тому і координація тут буде  іншою. Спів  не можна розглядати, як розтягнену мову, тому що він пов’язаний з утворенням  звуку. Мова побудована на ковзаннях вверх і вниз рухів голосу. На голосних звуках голос ковзає вверх і вниз в залежності від інтонації, з якою ми вимовляємо слово. Цим самим створюється відповідна мелодика мови. В співі висота залишається різною постійною для кожного звука у відповідності з музичною мелодією. В мові звуки ковзаючи по звуковій шкалі, швидко змінюють один одного. В співі ця швидкість задається від­повідним темпом і ритмом, вимова слів буває сильно розтягнена і не під­порядкована мовним нормам. Особливо суттєвою ознакою співочого голосу являється його тембр. В співі має плавний характер завдяки наяв­ності вібрато, чого нема в мові. Крім того, він має специфічну округленість і одночасно металевість, що як ми знаємо, зв’язано з утворенням особливих співочих форм.

 Природноголосовий апарат бере сам по собі правильно дихання навіть у читанні тексту.  Дихання гнучко пристосовується до цих ви­мог.

 Слід відмітити, що відмінність. яка спос­терігається при переході від мови до співу, визначається перш за все необхідністю утворення співочого звуку. В знаходженні цієї співочої координації різні викладачі користують різні методи, в тому числі ідуть і від посилу дихання, вірніше - від його підготовки до звукоутворення і від атаки звуку, в якій посил дихання і включення голосової щілини в роботу легко відчутні і добре контролюються. Оскільки у співі ми завжди будемо зустрічатися з новою особливістю дихання з іншими частинами голосового апарату,постійно перед співаком стоятиме завдання довгої фонації на одному диханні, звичайно фонації значно більш гучнішої, ніж в мові, життєве і мовне дихання не може задовольнити співаків. Співак, учень шукає і знаходить той характер вдиху і видиху, котрий забезпечує йому довгу, голосну і високоякісну співочу висоту. Вимоги, що ставляться в співі перед голосовим апаратом дуже великі. Силове навантаження, яке падає на м’язи гортані і дихання незрівнянні з тим, що ми маємо в мові. Якою ж силою повинен володіти гортанний сфінктер професійного співака, щоб утримати тиск, що перевищує в 30 раз мовний! Як повинна бути розвинена і злагоджена робота всього дихального апарату і гортані, щоб цей тиск не порушив утворення найкращих співочих якостей голосу, не зіпсував роботу голосової щілини (що спостерігається при форсуванні голосу).

 Співацьке дихання багато в чому відрізняється від звичайного. Так, під час співу витрати повітря, яке надходить до легень, значно більші, ніж при звичайному диханні в житті, що забезпечує життєдіяльність організму. Ритм дихання під час співу теж відрізняється від звичайного, спокійного дихання, якого для вокаліста недостатньо. Під час співу потрібне посилене, спеціально організоване дихання, з яким невід’ємно пов’язані фонація, розвиток голосу учня і  навички володіти ним, тривалість та сила звучання, повнота звука.

 Видих, під час якого починається звучання голосу, значно довший, а вдих – скорочується. Дихання із процесу автоматичного, який не контролюється свідомістю, переходить у процес, що стає регульованим свідомістю, вольовим, тобто таким, що переходить під контроль свідомості. Організувати дихання для співу учня – значить зробити його найбільш зручним для цього процесу.

 У процесі співу учня повітря має виходити плавно, рівно і спокійно, а найголовніше – з максимальним використанням усієї його енергії. Звук при співі мусить обов’язково брати верх над диханням, іти ніби попереду нього, бо це забезпечує голосову свободу, дзвінкість, повноту і темброве забарвлення, тривале, рівне й однорідне звучання по всьому діапазону учня, а також зберігає вокально-дихальну енергію (повітря) в процесі співу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Дихання – основний навик чистоти й виразності

 У педагогічній практиці існує багато прийомів для направлення звуку в резонатори:

• Правильний вдих. При правильному позіху піднімається піднебіння завіска, злегка розширюється ніздрі, мова відбивається від зубів і це створює високу позицію в співі.
• Відчувати звук належить не в передній частині рота, а звідки він виходить, трішки вище.
• Прийом Фелії Литвин: зробіть «маленьку рибку», тобто відкрийте рот і висуньте верхню губу на зразок полиці над каміном.
• Прийом Барра – притримувати крила носа в піднятому положенні вказівним і великим пальцями.

 Наукові дослідження показують, що чистих типів дихання в співі не існує, що всі співаки користуються змішаним типом дихання з більш чи меншим включенням в роботу тієї чи іншої частини дихального апарату.

 Перш за все, якщо учень дихає в межах грудино – діафрагматичного дихання, навряд чи є смисл вчити його якому не будь особливому типу вдиху с ціллю покращення голосового утворення. З точки зору науки, він найбільш раціональний для переважної більшості співаків. Діафрагма регулює швидкість руху повітря, під зв’язковий тиск при звукоутворенні і зміну сили звуку.

 Якщо співак дихає високим типом дихання навіть при участі верхньої частини грудної клітки і у нього хороша манера звукоутворення, голос звучить професіонально, то не слід його переучувати в бік більш низького грудо - діофрагматичного дихання. Одним словом, якщо голосоутворення добре, не слід руйнувати ту складну систему рефлексів, якими воно досягається. Є думка, що в організмі співочого голосу взагалі треба виходити із якості звукоутворення і звідси йти до типу дихання, але не від типу дихання, до звуку.

 Як історія вокального мистецтва, так і практика співаків і педагогів показують, що якщо у відношенні типів дихання є великі розходження, то по відношенню організації співочого видиху такого розходження не спостерігається.

 У всіх школах всіх часів говориться про необхідність підготовки дихання для звукоутворення, про правильну атаку звуку і збереження дихання під час співу у дітей та професіональних співаків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Тренувальні вправи для розвитку дихального апарату

 Загальними умовами досягнення результативності є спеціально підібрані вправи для розвинення м’язів дихальної мускулатури. На початковому етапі та під час розучування вправи виконуючи під керівництвом педагога, їх можна чергувати з іншими формами музичної діяльності, відпочинком. Виховання співацького дихання потребує відпрацювання навиків беззвучного, глибокого вдиху, який відповідає характеру і темпу пісні. Брати дихання слід через ніс або через рот і ніс одночасно. Взявши дихання не слід його зразу видихати. Необхідна коротка затримка дихання і поступовий економний видих.

 Як допоміжний засіб для закріплення дихальних м’язів використовують без звукові дихальні вправи. Вони особливо корисні для тих учнів, у яких ця мускулатура погано розвинута від природи чи ослаблена в результаті хворобливого стану. Якщо дитина не може співати протягом тривалого часу, корисно займатися дихальною гімнастикою, підтримувати необхідний тонус мускулатури. Дихальні вправи можуть відігравати певну роль в системі виховання співочого дихання.

 На початковому етапі та під час розучування вправи, виконуючи під керівництвом педагога, їх можна чергувати з іншими формами музичної діяльності, відпочинком тощо. Надалі доцільно, щоб діти самостійно виконували вправи вдома чи на заняттях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Загальні тренувальні вправи  для розвитку дихального апарату:

• Три короткі вдихи, потім – повільний видих, слідкувати за тим, щоб не було затримки в диханні та плечі не підіймались.
• Зробити вдих і повільно, плавно на звук «с-с-с» чи на звук «ш-ш-ш» видувати повітря, при цьому слідкувати за тим, щоб звук був рівний без поштовхів і не гойдався.
• Покласти руки на боки (ребра) та глибоко вдихнути, при цьому повинні відчувати руками, як ребра розходяться. Слідкувати за плечима, щоб вони не піднімалися, і при видох починаємо лічити в голос, чітко, поступово відчуваючи як під руками повільно знаходяться ребра і плавно виходить звук.
•  «Динозаврик по обіді».

Діафрагма опущена, живіт випертий . Поступово надувати живіт і

утримує дихання  (лічимо про себе 5-6 сек.).

• «Динозаврик зголоднів».

Діафрагма піднята живіт втягнутий (утримуємо в такому положенні 5-6

сек.).

•  «Посмакуй повітря».

Коротко вдихнувши через ледь відкритий рот. На видих живіт випертий.

•  «Посмакуй повітря».

Короткий активний вдих за піднятої діафрагми та втягнутому животі.

•  «Здуваємо та надуваємо повітряну кульку».

Зробити активний короткий вдих із випинанням живота. Затриматидихання і водночас підтягнути живіт. Відпустити живіт, видихнути.

•  Короткий вдих з одночасним утягуванням живота - затримка

дихання - випинання живота.Ці вправи слід виконувати довше (затримка дихання), але слідкувати засамопочуттям дитини.

•  «Добери повітря».

Лежачи на спині глибоко вдихнути спочатку животом, потім нібидобираючи повітря, грудьми.  Видихнути вільно.

•  «Подивися навколо».

Під час спокійного ходіння на чотири кроки зробити вдих, далі на чотири

- видих (подивитися праворуч,  подивитися ліворуч).

Видих довший ніж вдих - це подальше ускладнення.Цю вправу краще виконувати під музичний супровід.

•  «Обійми себе».

Під час глибокого вдиху розвести руки в сторони, на видих обійняти себе за плечі. Глибокий повноцінний вдих і активний, менш тривалий, видих.

Тренувальні вправи, що безпосередньо впливають на вироблення навички фонаційного дихання.

• «Не згаси свічечку».

Зробити активний вдих, якомога більше набрати повітря в легені.Видихати повільно, випускаючи повітря через рот вузьким струменем.

• «Перемагаючи спрагу».

Удаючи, що дуже хочеться пити, повільно, не поспішаючи, з 2-3 зупинками вдихати через ледь розтулені губи. Видихнути різко, 2-3 ривками,на склад «фу».

•  «Улюблені мамині парфуми».

Безшумно, ледь помітно коротко вдихнути через ніс. Затримати дихання і

«про себе» лічити до трьох. Ще раз вдихнути і затримати дихання. Видихнути, плавно випускаючи повітря, широко відкривши рота, на склад

«фа».

•  «Невдалий подарунок».

Вдихнути як у попередній вправі. Видихнути різко, вдаючи, ніби не

сподобався запах.

•  «Наче застудилися».

Затиснувши ніс пальцями й щільно стуливши губи, вдихнути. Ледьзатримати дихання, повільно видихнути, трохи розкривши рота.

В основі цієї вправи покладено прийом Л.Работнова. ЇЇ виконаннядопомагає відчути стан діафрагми в тонусі. Слід звернути увагу дітей на те,що саме таке положення діафрагми є необхідним для співу на «опорі».

•  «У захваті від повітряної кульки».

Зробити легкий короткій вдих через ніс із напівприкритим ротом, ніби

ахнути. Видихнути після короткої затримки дихання, випускаючи повітря

плавно. неперервним струменем зі звуком «с.. с.. с».

•  «ДОЛОНЬКИ»

Вихідне положення: пряма стійка, руки зігнуті в ліктях, долоні ніби звернуті до глядача. дихальний гімнастика Стрельникова. На вдих долоні стискаються в кулак, ніби щось хапають. На видих долоні розкрити.

•  «НАСОС»

Пряма стійка, ноги на ширині плечей, руки опустити, злегка нахилитись вперед. Плечі опущені, м'язи спини розслаблені, спина округлена, голова опущена, дивитись донизу. На вдих випрямитись, на видих - повернутись у нахилену стійку.Вправу виконувати легко, без напруження, не прикладаючи зусиль. Кисті рук не опускати нижче колін.

•   «КРОКИ»

Стати прямо, руки опущені вздовж тіла. Праву ногу підняти, згинаючи в коліні на рівні живота, кисті рук теж сходяться. На видих - випрямитись. Слідкувати, щоб при виконанні вправи спина залишалась прямою!

•  «ПОГОНИ»

Пряма стійка, руки зігнуті в ліктях, кисті рук стиснуті в кулаки і притиснуті спереду до поясу. На вдих різко «струшуємо» донизу руками, кулаки розтиснути, пальці широко розставити віялом в сторони. Видих: повернутись у вихідне положення.

У практиці роботи з учнями варто використовувати метод вимови слів пісні в ритмі мелодії на активному диханні з чіткою артикуляцією в нюансі ріано, що допомагає укріпити дихальні м’язи, відчути спів на опорі. Є також вправи які активізують опанування співацького дихання й спів на nonlegato, але такі вправи слід рекомендувати тільки після того, як добре буде опрацьовано спів на legato.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

 Дихальні відчуття можуть стати основним внутрішнім контролем якості звукоутворення і відіграти для співака ведучу роль. Власне, у співаків, вихованих по такій системі, весь спів зводиться до дихання. Для них афоризм Ф. Лампербі «школа співу є школа дихання» повністю виправдана. Говорячи про шляхи впливу дихання на організацію роботи голосового апарату в цілому, не можна не відмінити, що в співі не треба цілком підпорядковувати дихання своїй волі. Слід пам’ятати, що в співі існують і регулюючі механізми, що діють рефлекторно і незалежно від нашої волі. Завдання педагога поставити дихальний апарат в умови, що створюють як найкращі прояви якісного звукоутворення в учня.

 Завдання педагога поставити дихальний апарат учня в умови, що створюють найкращі прояви цієї регульованої функції. Співоче дихання розвивається повільно з організацією ін­ших частин голосового апарату. Вироблені віками правила дихання в співі повинні бути на озброєнні кожного педагога.

 Навчання дітей правильному співацькому диханню знаходиться у безпосередній залежності від фізичного росту всього дитячого організму дихальних м’язів, грудної клітки, об’єму легенів, гортані, голосових зв’язок, але самі принципи роботи над ним в основному ті ж, що й з дорослими.

Навчити дітей правильно дихати під час співу, вміти «протягнути» звук, проспівати на одному диханні невеличку фразу на опорі – найперша вимога в навчанні співу.

При показі та роз’ясненні  тих чи інших положень і правил дихання під час співу не слід вдаватися до дуже складних і незрозумілих для дітей термінів і понять, анатомічних чи фізіологічних подробиць роботи дитячого голосового апарату.

Значно краще на початковій стадії на перших уроках,роботи над диханням у класі вокалу вдатися до практичних прийомів і показу правильної, а також неправильну манеру дихання під час співу у класі. Такий показ як правильного, так і неправильного дихання, а особливо результати, значно швидше будуть сприйняті дітьми і матимуть більший ефект, особливо в молодшому віці, ніж наукові пояснення та термінологія.

Викладачу по класу сольного співу  важливо не тільки виробити в дітей єдиний тип співацького дихання, але й привчити їх робити вдих одночасно з помахом його руки, особливо в тих місцях, де це потрібно за змістом вокального твору.

 Засвоєння вокальних навичок  на уроці сольного співу багато в чому залежить саме від співацького дихання учня. Осмислення і широке узагальнення наукового і практичного досвіду, отриманого в результаті вивчення цього питання на своїй практиці, є вкрай важливим для практичної роботи з дітьми як в класі сольного співу так і в хоровому класі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаної літератури:

1.Дмитріева Л.Г., Червоненко Н.М. Методика музичного виховання у школі М.: Видавничий центр «Академія», 2000. С.100-124.

2. ДобровольськаН. «Вокально-хорові вправи».

3. Зеленецька І. «Розвиток дихальних навичок на уроках хорового співу».

4. Левина О. Вокальні вправи вчимося співати та акомпанувати «Феникс». 2008. 56с.

5. Леонтович М. Практичний курс навчання співів у середніх школах України. – К., 1989.

6. Луканин В. Обучение и воспитание молодого певца. – Л. : Музыка, 1977.

7. Павлищева П. «Методика постановки голосу» - М.: 1964 р.

8. Плужников Д. «Механіка співу». Санкт-Петербург, 2006р.

9. “Питання вокальної педагогіки” - випуск третій. Статті і нариси.

10. Практичні рекомендації по формуванню співацького дихання. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https: //www. but. at. ua/programa_vokalnogo_gurtka. pdf.

11. Щетинін М.Н. Дихальна гімнастика Стрельникової. - М.: ФиС, 2002. - 200с.

12. Ятло Л.П. Теорія та методика роботи з дитячим хором: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – Вид. 2-ге. – Умань: РВЦ «Софія», 2009. 171с. Бібліогр. : с. 168-170.