Методична розробка "Формування дитячого колективу"

 

                                                  Державний навчальний заклад

                                 Березівський професійний аграрний ліцей

 

 

 

 

 

                              Формування дитячого колективу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: викладач  першої кваліфікаційної  категорії

 

                                                                         Чернега Юлія Володимирівна

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………..3

1. Шкільний клас як колектив………………………………………………..6
2. Стадії розвитку дитячого колективу……………………………………...8
3. Вікові особливості дитячого колективу…………………………..………12
4. Самоуправління, як сходинка до формування

дитячого колективу…………………………….………………………….......15

5. Модель застосування методів педагогічного

дослідження у процесі виховання учнів шостого класу……………………22

Висновки…………………………………………………………………………...29

Література………………………………………………………………………….31

Вступ

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяльності видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

У процесі різних видів діяльності в дитячому колективі встановлюються міжособистісні зв'язки і взаємини.

Науковими дослідженнями виявлено три найпоширеніші моделі розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкорюється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія); 3) особистість підкорює собі колектив (нонконформізм). У кожній з цих моделей виділяють багато ліній взаємовідносин, наприклад: колектив відштовхує особистість; особистість нехтує колективом; співіснування за принципом невтручання та ін. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі. На думку В. Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємовідносин між особистістю і колективом досягається, якщо «це гуманні, людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття про добро і зло». Для гуманних стосунків між членами колективу характерний постійний дружелюбний тон, увага один до одного, готовність допомогти товаришеві. У такому колективі всі вихованці відчувають себе частиною цілого, немає «ізольованих», відкинутих, групового егоїзму та групової поруки. Це сприяє формуванню гуманної людини, хорошого товариша, друга. Виховний вплив колективу залежить також від становища учнів у системі внутрішньо-колективних взаємин, від ставлення до первинного колективу. Виходячи з цього, А. Розенберг виділяє чотири групи дітей, підхід до виховання яких потребує певної диференціації. Перша трупа - учні, які цілковито віддані своєму колективу, легко підкорюються його вимогам, сумлінно ставляться до своїх учнівських обов'язків і дбають про відповідне ставлення до них усіх членів колективу. Друга група школярі, переважно віддані колективу,

 

виявляють активність та ініціативу у громадській роботі, але не вирізняються пізнавальною активністю, не завжди відповідально ставляться до навчання. Третя група учні, які ретельні у навчанні, беруть активну участь у громадській роботі, претендуючи на авангардну роль у колективі, проте підтримкою і повагою його членів не користуються, оскільки охоче виконують тільки ті доручення, які підкреслюють їх зверхність у класі, їхні здібності та вміння. Четверта група - учні, які не визнають вимог колективу, не дорожать його інтересами, байдужі до його життя. Ці школярі недисципліновані, негативно ставляться до навчання, до участі в громадському житті. Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через критику в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не чекаючи зборів. Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і самокритика. Критика допомагає позбутися недоліків у поведінці, запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї поведінки, до самокритичності. Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання самостійного розвитку особистості з урахуванням потреб колективу. «Природа дитини егоїстична, - писала Софія Русова, - і цей егоїгзм необхідний для найкращого розвитку її індивідуальності. Виховання не мусить знищувати у малої дитини інстинкту егоїзму, без нього дитина не розвивається в справжню людину, а в якусь солодку сентиментальну істоту. Але разом з розвитком індивідуальності мусить складатися гуртова свідомість, громадське єднання, свідомість своїх відносин і своїх обов'язків до колективу». Виховний вплив колективу на його членів посилюється за розумного поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для вияву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності, якщо колектив дбає про утвердження відносин співпраці

колектив терпляче ставиться до недоліків його членів.

Отож, важливо забезпечити своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між членами колективу, створення тимчасових об'єднань з переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі, змінюваність характеру і видів колективної діяльності, що дає змогу прилучати учнів до нових стосунків.

 

     Актуальність зазначеної проблеми і недостатній рівень її розробки в теоріїї та практиці падагогіки обумовили вибір теми курсової роботи «Формування дитячого колективу».

Об'єкт дослідження: дитячий колектив.

Предмет дослідження: процеси формування дитячого колективу на першому курсі.

Мета дослідження: розробити методику формування дитячого колективу на першому курсі.

Задачі дослідження:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу по висунутій проблемі.
2. Розробити модель формування дитячого колективу на першому курсі.

 

1. Учнівська група – як колектив

 Як зазначено в педагогічних посібниках, учбовий колектив – найважливіший фактор виховання особистості учня. Формуючий вплив колективу в багато чому залежить від того, в якій мірі цілі та задачі колективу усвідомлені його членами та сприймаються ними як свої особисті. Органічна єдність особистого та суспільного зароджується в колективно-суспільній корисній діяльності. В процесі учбової, трудової й суспільно корисної діяльності в учнівському колективі формується світогляд учнів, виховуються такі цінні для людини якості, як раціональне відношення до праці, почуття відповідальності за доручену справу, вміння виходити зі спільних інтересів, суспільна й трудова активність, бажання допомагати друзям.

 Колективізм – це почуття солідарності з колективом, усвідомлення себе частиною колективу, готовність ставити загальні інтереси вище особистих. Виховання колективізму в шкільному колективі досягається різноманітними шляхами та засобами: організацією співробітництва та взаємодопомоги в навчанні, праці, суспільній роботі; спільною участю школярів в виховних, культурно-масових, спортивних заходах; постановкою перед учнями перспектив(цілей діяльності) та спільною участю в їх здійсненні. Все це й повинно формувати в учнів колективістичні навики й переконання.

 Таким чином, колектив – це організована група, члени якої поєднані спільними цінностями, цілями та завданнями діяльності, які мають значення для групи в цілому та для кожного її члена окремо.

 В будь-якому учнівському колективі в процесі діяльності та спілкування спонтанно виникають малі групи дітей (групування) по 2-3-5 чоловік на різноманітних підставах. Це може бути й схожість поглядів, симпатій, спільні інтереси, однакове становище в групі, близько розташоване місце проживання – сусідство.

 Саме в групуванні дитина може знайти задовільне їй становище, через групування може отримати досвід спілкування, який є важливим для формування її особистості.

 Експериментально доведений факт впливу малої групи на судження, дії, оцінки її членів. Дослідження показують, що вплив малих груп як на розвиток колективу в цілому, так і на розвиток окремої особи є значним.

 Наявність малих груп всередині колективу пояснюється вибірковістю людського спілкування. Індивідуальність кожної особистості (особливості типу нервової системи, характер, особистий досвід, рівень розвитку інтересів та потреб і т. д .) визначає своєрідність спілкування дітей. Одні учні шукають компанії найбільш рухливих, живих ровесників, інших приваблюють тихі, пасивні діти. Одні почувають себе впевненіше з сильними та рішучими дітьми. Інші – навпаки, віддають перевагу дружбі зі слабкими, сором'язливими, знаходячи втіху в своєму покровительстві.

 Становище дитини в колективі знаходиться в прямій залежності від того, представником якого з групувань вона є.   

Створена учбова група з'єднує дітей одного фізіологічного віку. І в цьому плані для його характеристики, перш за все, суттєві такі аспекти, як учбовий план, методи викладання вчителів-предметників, форми організації навчального процесу, кількість учнів, їх статевий склад. Для учбової групи основним видом діяльності є навчання. Загальна діяльність учнів, їх загальний простір існування призводять до того, що в групі виникає психологічна спільність, основа якої -  визначена система взаємовідносин, передусім емоційно-вибіркового плану. Щоб ця єдність перетворилася на колектив, необхідно її структурувати.

Аж до середини 80-х років ХХст. структура класу як колективу досить твердо вбачалася педагогами як необхідність постійних доручень дітям. Потрібна була велика винахідливість педагогів для того, щоб дати кожній дитині доручення. Вживалися спроби систему доручень гнучкою, враховувати інтереси дітей, але це далеко не завжди вдавалося, тому що доручення не були пов'язані з інтересами дітей.

Та ситуація докорінно змінилася в теперішній час. Багато хто з педагогів стали значно більше приділяти увагу удосконаленню в класі емоційно-психологічних відносин, що пов'язано з їх орієнтацію на особистісний розвиток кожної дитини та з її активним опануванням психологічних знань. Організаційна структура класу може стати ефективною якщо започаткована на потребах дітей і відображає характер їх сумісної діяльності.

В класі, якщо він – колектив, існує чітка внутрішня упорядкованість, адекватна завданням навчально-виховного процесу , вона і відбивається на внутрішній офіційній структурі класу.

Найбільш продуктивною формою організації спільної діяльності учнів є групова робота, яка дозволяє підключити до колективного життя всіх дітей, максимально враховуючи їх індивідуальні можливості, потреби та мотиви. Підтверджується цей висновок саме широким розповсюдженням методики колективних творчих справ як педагогічної технології.

Групова праця дозволяє не тільки створити умови для розвитку особистості шляхом реалізації її інтересів, здібностей та ресурсів, але й для розвитку колективу класу в міжгруповій взаємодії. Колективна діяльність дітей повинна носити колективний творчий характер, бути соціально й особисто ціннісною, організованою за принципами самодіяльності. Саме така діяльність дозволяє педагогам притримуватися загального шляху на розвиток гуманістичного відношення дітей до інших людей, в тому числі і до своїх однокласників. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Стадії розвитку учнівського колективу

 

Розвиток учнівського колективу суперечливий і нелінійний. І це пов'язано, передусім, з тим, що дитячий колектив, що розвивається як психологічна спільнота, містить в собі зони нестабільності  саморозвитку. Вони виникають, передусім, в сфері відносин і стають джерелом або прогресивного, або регресивного розвитку групи. Класному колективу, як всілякій соціальній спільноті, притаманна самоорганізація – одна з сторін його розвитку.Групу можна розглядати як деяку соціальну систему, а у будь-якої системи існує поле шляхів її розвитку, і вихід на той чи інший шлях, зокрема, пов'язаний з явищами, які відбуваються в групі. Поява новачка, незначні зміни в структурі взаємовідносин можуть справити більш суттєвий вплив на розвиток групи, ніж вплив педагогів.

Розвиток колективу в групі в значній мірі залежить від його відкритості, від зовнішніх зв'язків, взаємодії з різними спільнотами. Для оцінки рівня розвитку класного колективу можна виділити декілька груп параметрів. Перша дає уяву про склад (статевий, соціальний) учнів, особливостях родини та оточуючого середовища. Параметри другої групи характеризують діяльність класу, третьої – взаємовідносини в ній, четвертої – зовнішні зв'язки класу, п'ятої – становище учня в класі. Кожна з цих груп включає ряд різноманітних характеристик класу. Їх якісна оцінка дає можливість судити про рівень розвитку колективу.

На початковій стадії розвитку цілі колективу зазвичай зорієнтовані на внутрішнє життя групи. Відношення до різноманітних видів діяльності тільки починає формуватися і воно нестійке. Наприкінці цієї стадії з'являється зацікавленість в спільних справах, але не у всіх членів колективу. Емоційно-психологічні стосунки випереджають в своєму розвитку ділові. Кожна дитина в цей період намагається знайти друзів, мікрогрупу, в яку його б прийняли, зайняти в ній гідне становище. Зазвичай, наприкінці цієї стадії одногрупники, якщо зайняті різноманітною та цікавою для них діяльністю, обговорюють її. Мікрогрупи створюються досить інтенсивно: інколи лише на основі симпатій, але частіше – на основі спільних інтересів. В центрі, як правило, школярі, що володіють привабливими для всіх знаннями, вміннями, або що володіють спокусливими для інших речами (комп'ютер, мобільний телефон і т.д.). В останньому випадку мікрогрупи носять нестійкий характер та, якщо не з'явилося іншого мотиву їх об'єднання, розпадаються вже на цій стадії розвитку. В класі в цей період зазвичай значна кількість ізольованих школярів.

На цій стадії розвитку колективу відбувається та в основному закінчується «пізнавання» не тільки один одного, але і мікрогруп. Найбільш інтенсивно цей процес проходить в спільній діяльності колективу, коли кожна мікрогрупа грає в ній особливу роль. При цьому виступає лідируюча мікрогрупа, направленість і норми якої може сприйняти і весь клас. Стадія початкової згуртованості колективу характеризується порівняно високою конфліктністю відносин, її причини різноманітні і, частіше всього, непринципові. Тільки до кінця стадії число конфліктів зменшується, а ті, що зберігаються пов'язані з актуальними для життя класу питаннями. Емоційна атмосфера спочатку нестійка, часто бувають сильні перепади загального настрою. Почуття « ми – єдине ціле», «ми - колектив» виникає тільки в справах, які вдається організувати як колективні. Суспільна думка тільки починає формуватися та легко змінюється в залежності від обставин. Вже до завершення початкової стадії розвитку класного колективу діти усвідомлюють себе частиною загальноліцейного колективу, разом з тим вклад групи в загальноліцейні справи може різнитися в залежності від організації його життєдіяльності. Контакти з іншими первинними колективами ліцею і за його межами частіше всього епізодичні.

По завершенню першої стадії більшість учнів приймає цілі колективу й бере участь в колективних справах, але доля участі неоднакова, актив групи на цьому етапі отримує можливість проявити свої творчі здібності.

На другій стадії розвитку колективу група ще не стає інструментом виховання кожної дитини з урахуванням її індивідуальності. Але все більше значення набирають суспільно значимі цілі і мотиви діяльності. Наприкінці стадії колектив зорієнтований не тільки на себе, діти прагнуть принести вигоду іншим, урізноманітнити діяльність. Їм необхідний відчутний результат, визнання успіху.

До завершення другої стадії, як правило, створюються дієздатний актив, проте учні відчувають ще деякі труднощі в організації самоуправління. Розширюється коло спілкування з іншими дитячими колективами та педагогами.  Значний час спілкування присвячене класному життю, цікавим творчим формам  його організації.

До завершення другої стадії розвитку класного колективу чітка структура ділових відносин приходить у відповідність з емоційно-психологічними.

Стабілізується склад дружніх мікрогруп, збільшується число контактів між групами, часом вони зливаються.

Конфлікти, які виникають в цей період, в основному пов'язані з розбіжністю ціннісних орієнтацій та способів поведінки як окремих членів колективу, так і груп. Колектив класу вже здатен вирішувати конфлікти, що в ньому виникають, самостійно, так як вже сформована суспільна думка, діти усвідомили себе членами єдиного класного колективу, хочуть зробити його кращим, відчувати в ньому свою захищеність. Емоційний клімат в цей час досить стійкий та доброзичливий. До завершення другої стадії розвитку класного колективу є ще «ізольовані» учні, але їх число, зазвичай, не перевищує одного-двох. Різко збільшується кількість взаємних виборів.

Розвивається активність, і що особливо важливо, відповідальність за групу та своїх товаришів у більшості учнів. Виникають деякі об'єктивні умови (сформована суспільна думка, загальна доброзичлива атмосфера, почуття «ми - колектив», і т. д.) для розвитку та прояву творчої індивідуальності, що саме по собі є цінним для колективу. Активно використовується знання і вміння кожної дитини.

По мірі подальшого розвитку класний колектив переходить на третю стадію свого розвитку. В цей період особливо важливою стає діяльність на користь іншим людям, тобто, здійснення моральної цілі. Ця ціль в значній мірі визначає всю організацію життя колективу. Самоуправління стає способом організації всіх основних сфер життєдіяльності, кожний член колективу займає активну та відповідальну позицію у всьому, що відбувається в класі. Найбільш яскравою особливістю цієї стадії розвитку колективу є гуманістичний характер відносин, коли кожний учень являє собою цінність для групи. Одне з найважливіших наслідків розвитку внутрішньокласних відносин – можливості для особистісного самовираження та самоутвердження кожного учня, реалізація творчих здібностей. Ділові та емоційно-психологічні відносини в цей час гармонійно пов'язані. Учні заради успіху справи здатні стати вище своїх симпатій чи антипатій. Дружні мікрогрупи не зникають, але межі між ними стають все більш розмитими. Всі групи в більшій чи меншій мірі набувають колективної направленості. Конфлікти в колективі одиничні, учні, в основному, здатні самі долати їх, виходячи з інтересів не тільки колективи, але і окремої особи. Атмосфера стає, як правило, все більш стійкою, оптимістичною та доброзичливою.

Суспільна думка сформована і стає могутнім фактором регулювання життя класу. Клас стає повноцінною ячейкою ліцейного колективу, в його зв'язках з іншими групами домінують відносини взаємодопомоги. Діти прагнуть до участі в спільних справах, між групами зникають відносини суперництва. Почуття захищеності стає характерним для кожного члену класного колективу та, що особливо важливо, воно відразу виникає у новачків.

Наведений вище розвиток класного колективу є ідеальною моделлю Звичайно, реальні умови можуть внести істотні корективи в реалізацію цієї моделі.

Таким чином, перехід від однієї стадії до іншої залежить від того, яку позицію займе класний керівник у данному колективі.

 

 

 

3. Вікові особливості дитячого колективу

Розвиток групи як колективу, його характеристики залежать від віку учнів.

За допомогою спостереження в різний час було досліджено сімнадцять класів різного віку, крім того, дев'ять класів одного і того ж віку одночасно в різних школах і дев'ять класів на протязі десяти років. В результаті аналізу отриманих матеріалів виявлені вікові особливості класних колективів молодших школярів, молодших підлітків, старших підлітків та старшокласників, які характерні для масової школи.

Для колективу молодших школярів частіше всього характерні: слабка організованість, низька здатність до колективної діяльності, емоційна нестабільність, слабо виражена статева диференціація взаємовідносин, нестійкість дружніх груп. В той же час у хлопчиків та дівчаток однаково виражено прагнення до єдності, до спільної діяльності з ігровими формами організації, прагнення наслідувати класи старшого віку.

Класний колектив для молодших школярів досить важливий. При загальній орієнтації на класного керівника у окремих дітей спостерігається конфліктність у стосунках з ними.

По досягненню дітьми віку молодших підлітків в класі, зазвичай, вже сформована офіціальна структура, яка перебуває в деякому балансі з неофіціальною. Нерідко спостерігається протиріччя між прагненням дітей до самостійності в діяльності та нездатністю до її реалізації. В цей же час підлітки вже вміють співпрацювати між собою як під керівництвом вчителя, так і без нього.

Для колективу молодших підлітків характерна підвищена моторність та емоційність, висока конфліктність відносин між дівчатками і хлопчиками, змішаний статевий склад дружніх мікрогруп або досить активна взаємодія між різнополими дружніми мікрогрупами. До четвертого, п'ятого класу остаточно формується почуття «ми -  суспільство», «ми - колектив», яке виражається в прагненні заявити про себе в школі і проявляється в різноманітних ситуаціях. У відносинах з класним керівником помічається з однієї сторони прагнення до незалежності, з іншої – емоційна прив'язаність, а інколи й протистояння, якщо відносини з ним не склалися. В цілому, класному колективу молодших підлітків властивий оптимістичний мажорний настрій.

Істотне домінування негативних характеристик над позитивними спостерігається інколи в класах старших підлітків. Небажання приймати участь в спільній діяльності носить масовий характер; проявляються гіперболізація міжособистісних відносин між хлопчиками та дівчатками; немотивована жорстокість у відносинах; нерідко в класному житті домінує «вулична мораль», діти нехтують учнівськими обов'язками, проявляють інтерес до спілкування за межами школи; йде розмежування на групи по матеріальній ознаці. З позитивних характеристик можна відмітити тягу до самостійної творчої діяльності, потяг до незалежності та самоорганізації. Розрив як фізіологічний, так і психологічний у віковому розвитку хлопчиків та дівчаток у класах старших підлітків створює двоїстість в структурі та способі життя. В дев'ятому класі багато хто з учнів уже обирає свій подальший життєвий шлях. Розмежування в колективі зменшується, збільшується його згуртованість та інтенсивність внутрішньокласного спілкування. Для відносин з класним керівником в цей час характерна натягнутість, демонстрація дорослості, ігнорування його думки.

Вигляд колективу старшокласників залежить від того, чи це знов створений клас, чи клас, що перейшов з основної школи. Якщо мова йде про новий десятий клас, то для нього типово формування напротязі півроку різноманітних дружніх групувань. Якщо раніше до середини 80-х років вони створювалися на основі загальних інтересів, життєвих планів або приналежностей до тієї чи іншої групи спілкування за межами школи, то за останні п'ять років поряд із цими причинами з'явилися і почали виходити на перший план інтереси в сфері бізнесу, приналежність до асоціальних групувань. Вцілому для колективів десятих – одинадцятих класів характерні ствердження своєї старшості в школі, яскраво виражена орієнтованість на майбутнє життя, феномен «подвійного життя», підвищена конфліктність з вчителями. Особливо помітний характерний для колективу одинадцятого класу феномен, названий С. Д. Поляковим «ефектом фіналу». Що полягає в інтенсивному процесі згуртованості класу в останні місяці шкільного життя.

Вікові відмінності треба враховувати не тільки в організації внутрішнього життя класу, але й при включенні його в життя шкільного колективу в тій чи іншій позиції. Кожний клас може збагатити загальношкільний колектив, внести в нього що-небудь своє, специфічне. Так, класи початкової школи – молодші в школі – можуть стати предметом уваги та піклування, якщо ціленаправлено розвивати у старших дітей дбайливе ставлення до всіх молодших, а не тільки своєї школи. Класи молодших підлітків можуть керувати над класами початкової школи і в той же час активно включатися в загальношкільну діяльність. Характерне для дітей цього віку життєрадісність, динамізм, оптимізм благодійно впливають на емоційну атмосферу в школі.

Класи старших підлітків в школах дев'ятирічного навчання багато можуть та роблять в школі. Непов'язаність їх подальшої долі з школою приводить до того, декотрі байдуже ставляться до шкільного життя. В одинадцятирічній школі роль цих класів нерідко незначна. Вона збільшується якщо їх притягувати до загальних справ в якості дублерів старшокласників, до організації спільних колективних справ.

Обличчя школи визначають старшокласники. Саме їх діяльність та характер відносин створюють орієнтири для інших класів в школі. При продуманій організації життєдіяльності вони можуть стати активними помічниками педагогів, а часто й самі здатні організовувати позаурочні справи. Звісно, класи різного віку можуть й не відігравати такої оптимальної ролі в житті школи, але тоді й вони самі, й школа втрачають багато в своєму розвитку.

Традиційно вважалось: чим старше учні, тим більшої згуртованості досягає їх колектив. Одне з серйозних спростувань цього твердження міститься в дослідженні А. Г. Кірпічніка, проведеному ним в 1980 році. В його основу покладена параметрична концепція розвитку колективу. Дослідження показало, що тільки 4% учбових груп старшокласників (досліджено 635 класів) могли бути віднесені до колективу.

Отже, насправді не тільки відсутня пряма залежність між віком учнів та рівнем розвитку колективу, але й на кожному віковому етапі колектив може досягати найвищої стадії розвитку у відповідності з вимогами, які можна пред'явити до нього в зв'язку з віком учнів. На наступному віковому етапі цей колектив може почати своє існування знову зі стадії становлення.

 

4. Самоуправління як сходинка до формування дитячого колективу.

Самоуправління – один зі способів організації спільної діяльності людей поряд з керівництвом та управлінням. Спільна діяльність в режимі керівництва передбачає взаємодію керівника та виконавців. Керівник задає ціль, об'єкт, предмет діяльності, визначає засоби та способи її здійснення, простежує її хід та оцінює результат. Виконавці втілюють в життя волю керівника, залишаючись в значній мірі безініціативною стороною взаємодії.

У вітчизняній педагогіці самоуправлінню дітей, підлітків приділялось велика увага. Воно розглядалося як обов'язкова умова нормальної життєдіяльності школи, а його відсутність або імітація – як симптом «хвороби» школи та суспільства. «Тільки там, де є суспільне життя, є потреба та можливість самоуправління, - писав на початку ХХ століття видатний російський педагог С.І. Гессен. – Там де його немає, там самоуправління виродиться в фікцію чи гру».

В педагогіці радянського періоду, починаючи з А. С. Макаренко, стверджується розуміння самоуправління як форми організації життєдіяльності колективу учнів, що забезпечує їх самостійності в прийнятті та реалізації рішень, в досягненні суспільно значущих цілей. В якості одного з ключових дитячих колективів, де повинно бути розвернуте самоуправління, розглядається шкільний клас.

Реалізація відповідальних доручень в класі, створення органів самоуправління – секторів, комітетів, розділ класу на групи, змагання між ними, робота в режимі колективної творчої справи – все, що було започатковане в рядянські роки зарекомендувало себе як способи організації внутрішньокласного самоврядування. На жаль, і в той час,і зараз нерідкі випадки імітаційного використання цих засобів, коли дорослі відбирають у дітей та підлітків реальну самостійність та відповідальність за свої рішення та вчинки.

Дитяче самоуправління не можна форсувати, до нього треба дорости самому класному керівнику в процесі педагогічного самоуправління, оскільки неможливо розвивати та підтримувати самодіяльність дітей, залишаючись несамодіяльним, «винтиком» в організаційній «машині» школи. Класний керівник покликаний допомогти дорости до самоуправління своїм вихованцям за допомогою дитячо-дорослого співправління.  І тільки тоді заповітні слова «діти самі» не залишаться пустою декларацією, а втіляться в життя справжнім інститутом дитячого самоуправління.

Емоційне спілкування та спільна діяльність з дітьми, довірительні стосунки з ними, розуміння світу їх інтересів і захоплень, позиція значущого дорослого в дитячому суспільстві – ось лиш частина того, що набуває педагог як класний керівник. Саме в цьому , а не в скудній (та ще й обтяжливій по звітності) прибавці до заробітної плати, привабливість класного наставництва для багатьох вчителів. Однак, досвідчені класні керівники прекрасно розуміють, що «спектакль одного актора» хоча і може бути цікавим, але навряд стане ефективним без підтримки інших вчителів. Ця підтримка може бути стихійною, а може бути інституціоналізована в рамках педагогічної команди класу.

Педагогічна команда класу – добровільне та неформальне об'єднання вчителів, що викладають в класі. Це реальний інститут педагогічного самоуправління: вчителі збираються й діють не за наказами та розпорядженнями адміністрації, а за власною волею. Взаємодія педагогів в рамках команди дозволяє не тільки забезпечити єдність професійних поглядів та підходів до вирішення конкретних проблем класного спільноти, але й актуалізувати питання виховної діяльності в свідомості педагогів, посунути до особистісно-професійного удосконалення. А класному керівнику як лідеру команди це дає можливість звільнитися від стереотипу  «виховання культурних заходів».

Співправління дітей та дорослих і власне дитяче самоуправління – близькі по духу, але все-таки різні поняття. Якщо в першому випадку діти та дорослі є рівноправними партнерами в спільній діяльності, в другому – в дорослих є право тільки допомагати дітям, діти ж можуть як попросити, так і обійтися без неї.

Дитячо-доросле співправління діяльністю – ключовий аспект розуміння виховання як співіснування дорослого та дитини, що особистісно розвивається. Виховання починається коли в час зустрічі з дитиною дорослий здійснює духовне зусилля, направлене на залучення дитини до світу людських норм та цінностей. Якщо дитина відкликається на це зусилля, резонує йому, виходить із зустрічі з дорослим в ідеальний(духовний) план, тоді й відбувається подія виховання(фізична зустріч сьтає співіснуванням особистостей). Виховання – дискретна (прерирвна) практика, яка здійснюється за допомогою постійного відновлення ціле- і ціннісно-орієнтованих дитячо-дорослих зустрічей(подій).

Найважливіший аспект будь-якої події – її недетрмінованість, вона не є наслідком та продовженням звичайного потоку життя. Не можна точно вказати, коли, де, за яких умов відбудеться подія. Але при цьому його ні в якому випадку не можна розуміту як особливу випадковість. Подія передбачає дуже серйозну напружену роботу та переживання. В виховній події ми не можемо вирішити за дитину, відповідати їй на наше духовне зусилля або ігнорувати його. Не в наших силах(а точніше – не тільки в наших) здійснити спільне буття; в наших силах зробити його вірогідним.

Не дивлячись на те, що за останній час відбувася очевидний переворот педагогічної науки та практики до питань виховання, намітилася тенденція до системної організації та конструктивної технологізації виховного процесу, багато хто з класних керівників продовжують притримуватися позицій  «виховання культурних заходів» та суб'кт-об'єктних відносин з вихованцями. Якісні зміни в діяльності цих педагогів можливі, якщо їм вдастся перевести свою роботу в режим виховних подій.

В виховну подію може бути перетворений будь-який елемент з життя класу, над яким в масовій практиці поки що тяжіє форма заходу: свято, конкурс, фестиваль, екскурсія, похід. Таке перетворення потребує від класного керівника знання й розуміння суті дитячо-дорослого спвіправління, готовності втілювати це знання та розуміння в життя. Режим виховних подій помітно ускладнює діяльність педагога, але натомість відчутно підсилює її виховний ефект.

Ціленаправлена організація психологічного клімату в колективі полягає в зміні характеру взаємозв'язку офіційної та неофіційної структур на різноманітних стадіях розвитку колективу. Можна умовно виділити наступні види цих взамозв'язків по мірі розвитку класного колективу.

І стадія. Педагог добивається, щоб угрупування класу, яке має найзмістовніші інтереси та потреби, стали найавторитетнішими. Це досягається шляхом організації діяльності, розрахованої на висування найрозвинутіших в морально-інтелектуальному школярів.

ІІ стадія. Школярі, які здійснюють розвиваючий вплив на однокласників, закріплюються в вибірковому офіційному активі.

ІІІ стадія. В класі організовується сильний реальний актив при систематичній зміні офіційно діючого активу(для навчання всіх членів класного колективу організаторської діяльності).

IV стадія. На ній ієрархія групувань змінюється їх рядоположністю. Розвиток колективу(а отже і його психологічного клімату) досягає такого рівня, коли всі групування по-своєму авторитетні, кожна в своєму виді діяльності. Інтереси та духовні потреби кожного групування також високі. Авторитетність колективу та доброзичливість оточення дають можливість кожному члену колективу побувати на офіційних лідерських позиціях.

Саме до цього прийшов в результаті тривалої практики А. С. Макаренко. В статті «О моем опыте» Антон Семенович пише, що спочатку була тенденція висувати на чолі первинного колективу найбільш здатного, найбільш вольового хлопчика або дівчинку, отамана, здатного тримати все в руках: командувати, наполягати, натискати. Однак, поступово ця тенденція змінилась та під кінець на чолі такого первинного колективу опинявся черговий старший, який нічим не відрізнявся від інших. «В последние годы я достиг такого педагогического счастья, что мог любого коммунара в любом коллективе назначить старшим и мог быть уверен, что он будет блестяще руководить», - пригадує педагог. Макаренко попереджає, що одного-двох років не досить для створення такого положення. «Потребуется 4-5 лет, чтобы воспитать эту интересную, нормальную магистратуру в детском коллективе».

Фіксувати зміни морально-інтелектуальних цінностей в класі дозволяють наступні моменти:

1.Характер предметів, які діти приносять в школу. Це можуть бути різноманітного виду рогатки, етикетки від імпортних винних пляшок, а можуть бути й колекції мінералів, марок, фотоальбоми машин, тварин, рослин і т.д. Дитина приносить в клас тількі ті предмети, які викликають схвалення та повагу однокласників.

2.Вибір школярами неофіційних ролей в колективі. В залежності від установок особистості та відношення колективу кожен школяр обирає для себе різні неофіційні позиції. Це можуть бути ролі «силача», «класного блазня», «модниці», «інтелектуала», «найсправедливішого» і т.д. Показова в цьому плані поведінка новачків. Як правило, новачки спочатку пробують виступати в звичній для себе ролі, яка викликала схвалення в колишньому отченні. У випадку несхвалення зі сторони оточуючих починаються пошуки нових ролей, адекватних вимогам даного колективу(Наприклад, поведінка Ігоря Чернявіна в в роботі А.С. Макаренка «Фляги на башнях»).

3.Зовнішнє виявлення загальної атмосфери. Це те, що А. С. Макаренко називав «стиль», «тон» колективу. В одних класах норма – це  доброзичливі жарти, гумор, коректний тон. В інших – жаргонні фрази, розбовтані жести, некоректна реакція.

Ступінь корекції своєї поведінки з прийнятними в колективі нормами, ступінь розповсюдженості цінностей данного колективу в інших групах та колективах, дозволяють визначити, в якій мірі данний колектив став рефернтним для його членів.

Інформацією про авторитетність колективу служить і відношення школярів до його офіційної структури. Одна семикласниця зі сміхом розповідала знайомим: «А ми обрали командиром Таньку, її в класі ніхто не може терпіти, нехай помучиться…». Ця репліка про багато що говорить.

Створення колективу ні в якому випадку не самоціль. Він формується в ім'я розвитку дітей.

Досі йшла мова про регулювання положення малих груп в колективі та позиції тих дітей, які в ці групи входять. Однак, первинною увагою зі сторони педагогів повинні користуватися учні, які не входять ні в одне з групувань, так звані невиизнані.

Такі діти, котрі займать неблагонадійне положення в класі мають тенденцію недооцінювати своє положення. Для людини інформація про своє положення серед інших досить значима, так що несприятлива інформація в свідомість може не допускатися. Якщо ж підліток все ж усвідомлює своє реальне положення, то може спрацювати самозахист іншого плану: «Ах, тут мене не визнають – ну і не треба. Я знайду де мене визнають». В цьому випадку колективна думка ровесників, перестає бути авторитетною для данного підлітка. Та він дійсно частіше за все знаходить собі визнання вже за межами класу. Як правило, це бувають стихійні дворові компанії, хоча, як відомо, більшість таких компаній не є негативними. Тим паче, процент «підворіть» ще досит високий.

Резюючи вище сказане, ми прийшли до висновку, що структура самоуправління визначається змістом діяльності. Основою самоуправління повинен бути суспільно корисна праця.

 4. Моделі застосування методів педагогічного дослідження у процесі формування дитячого колективу учнів  класу.

З ціллю формування дитячого колективу я вважаю краще обрати такі моделі:

 

 

 

 

 

 

1. Класна година «Я – громадянин України».

Клас святково прикрашений. Урок(класна година) проводиться у формі живої газети. На дошці плакати з державними символами України, записана тема класної години, дата та епіграф:

Ні, не згине Україна!

Відродиться мила.

Свій народ вона до щастя

Піднесе на крилах.

Учитель: Сьогодні на класній годині я пропоную вам видати нашу власну газету, газету трохи незвичайну – живу. Ви самі станете її видавцями, будете її видавати. Тема нашої газети записана на дошці(зачитується назва та єпіграф). Отже, за справу. Слово головному редакторові.

Головний редактор: Дійсно, важка справа видавати газету. Головне в газеті що? Правильно, це передова стаття. До кого ж звернутися за допомогою? Звичайно, до наших журналістів. Час їм братися за роботу. Отже, відкриваємо першу сторінку нашої газети.

1 сторінка.

1 журналіст.

Я украинец – до седьмых колен.

Прапрадед мой шелками шит на Сечи.

И ни чужбина, ни турецкий плен

Его казацкой не лишили речи.

2 журналіст.

Мне этот клад передавал отец,

И мама с молоком передавала,

И пил я нежность из родных сердец.

И их любовь стихом во мне звучала.

3 журналіст.

Уже більше 15-ти років Україна – незалежна самостійна держава. У нас є свій прапор, герб, гімн і Конституція – основний закон нашої держави. Багато робиться для того, щоб наша країна могла на рівних сусідити і взаємодіяти з іншими державами. Але справді незалежною будь-яка держава може стати тоді, коли кожна людина із гордістю вважає себе її рівноправним членом. Коли кожен житель України зрозуміє це, відчує серцем, наповниться особливим почуттям гордості, усвідомить свою відповідальність перед країною, знайде своє місце у її житті і скаже з гідністю: «Я – громадянин України», тільки тоді наша країна буде істинно незалежною. І від нас сьогодні залежить, коли це буде.

4 журналіст.

 Нам незабаром має бути відповідати за життя нашої країни. Адже недарма говориться: «Держава будується не в майбутньому, вона будується сьогодні». Ми своїми знаннями, своє працею маємо доводити свою любов до держави. Хочеться вірити, що ми зуміємо зробити це гідно, щоб не стидаючись, кожен міг би сказати: «Я – громадянин України».

Головний редактор.

 Спасибі! я сподіваюся, що мої однокласники гідно нестимуть ім'я українців і багато чого зроблять у майбутньому для її блага. А тепер друга сторінка нашої газети. Слово нашим кореспондентам.

2 сторінка.

 Виходять два учні з мікрофонами, проводять бліц-інтерв'ю з учнями: ставлять короткі запитання(принцип «вільний мікрофон») і одержують короткі відповіді. Бажано залучити до розмови якнайбільше учнів.

1. Як Ви розумієте значення слова «громадянин»?
2. Як ви думаєте, що потрібно для того, щоб відчувати себе громадянином своєї країни?
3. Чи обов'язково для громадянина України знати свою історію, національну мову, гімн?
4. Ви пишаєтеся, що ви громадянин України? (якщо відповідь «ні», можна поставити додаткові запитання: Чому? Громадянином якої країни ви б хотіли бути?)
5. Чи вірите ви, що Україна стане процвітаючою державою? Що для цього необхідно?
6. Чи може наша держава упоратися з цим самостійно? Чи потрібна допомога інших держав?
7. Як ви розумієте вислів «Держава будується не в майбутньому, а сьогодні»?
8. Яким може бути ваш внесок у зміцнення держави?

Головний редактор: Дякуємо усім за відповіді.

Учитель підводить підсумки класної години, дюкує усім за участь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  2. Виховна година «Україна – держава європейська».

Мета:

Освітня: ознайомити із загальною інформацією про про Євросоюз, сформувати загальну уяву про розвиток Європи;

Виховна: виховувати любов до Батьківщини, почуття патріотизму та повагу до інших;

Розвиваюча: вчити працювати в групах, висловлювати свої думки.

Вчитель: Доброго ранку, діти! Сьогодні тема нашої виховної години «Україна – держава європейська». Ви дізнаєтеся що таке Євросоюз, коли він з'явився і для чого. Ви дізнаєтеся загальні відомості про розвиток європейських країн та їх історію, зможете порівняти нашу країну з європейськими країнами. Сьогодні ви працюватимете в групах, обговорюватимете питання, пов'язані з Євросоюзом, будете вчитися висловлювати свої думки.

План виховної години:

1. Подання загальної інформації про Євросоюз: країни, які до нього входять; історію; етапи розвитку. Вчитель розповідає про символіку Євросоюзу та дає можливість дітям прослухати аудіозапис гімну Євросоюзу(лунає запис гімну).
2. Порівняння країн Євросоюзу та України. Порівнюються умови життя та навчання в країнах.(Діти висловлюють свої думки щодо цього).
3. Робота в групах. Учні отримують аркуші ватману і кольорові фломастери. В групах вони обговорюють завдання, що дав їм вчитель. Їхнє завдання: висловити за допомогою малюнк своє ставлення до євросоюзу, чи матиме Україна якісь переваги, якщо вступить до цієї організації, що отримають громадяни нашої держави, та особисто учні класу.(Час на виконання цього завдання – сім хвилин).
4. представлення свої проектів. Кожна група обирає спікера, учня, який представлятиме їхню думку перед класом. Аркуш ватману вішають на пробкову дошку і цей учень розповідає що на ньому намальовано і що це означає.
5. Завдання типу: «Продовжити речення». Учні продовжують працювати в групах. Вони одержують аркуші паперу, на яких є фраза: «Євросоюз для меня це…». Завдання учнів: стисло написати що для них є Євросоюз.(Час на виконання – 5 хвилин).Після цього спікер групи зачитує свою відповідь.
6. Підбиття підсумків виховної години.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Бесіда про правила поведінки в громадських місцях та громадському транспорті.

 Спочатку вчитель дізнається які правила поведінки в громадських місцях відомі дітям:

• Діти, що ви можете розповісти про правила поведінки, наприклад, в театрі?

Діти дають неповні, наближені відповіді; вчитель намагається допомогти їм у відповідях:

• Послухайте та запам'ятайте надалі ці правила поведінки в театрі, кінотеатрі, музеї і т.д.

Увійшовши до зали, не забудьте зняти головний убір; проходячи між рядами, йдіть спиною до сцени. Не повертайтесь та не дивіться вслід перехожим людям, не їжте в театрі, не показуєте пальцем на людей або предмети, не дивіться на них пильно. Будьте вічливі з оточуючими та перехожими, не забудьте вибачитись, якщо завдали іншому незручностей та потурбували його.Юнакам слід знімати головний убір, якщо випадок примусить його звернутися до незнайомої дами, а також, якщо вона кинула рукавичку ненароком.

 А тепер поговоримо про громадський транспорт. Вам часто доводиться ним користуватися, але чи ви замислюєтесь про те, як слід себе поводити в ньому?(Діти мовчать.) Ніколи не штовхайтеся, не порушуйте чергу, при цьому, правила хорошого тону рекомендують пропустити вперед себе літніх людей, жінок, матерів з дітьми, хворих та інвалідів. Хлопці повинні поступатися місцем жінкам та літнім людям. Не соріть, не кидайте на підлогу використані квитки, папірці, насіння і т.д.

 Від'їжджаючи на поїзді, не загромаджуйте вікна вагону без необхідності, так як ваші супутники, можливо, також бажають з ким-небудь попрощатись. В купе не відкривайте вікно, не запитавши перед цим дозволу інших пасажирів, негарно класти ногипротилежне місце, курити, забагато та голосно розмовляти, бурхливо веселитися, свистіти і т.д. Знайомитися із супутниками, з якими їдете в одному купе необов'язково, однак, при вході в купе потрібно привітатися, а при виході – попрощатися.

 При здійсненні поїздки за кордон, не забудьте звернути увагу на свій одяг.

Не забувайте, що за вашою поведінкою судять про звички людей вашої країни. Дотримуйтеся правил та звичок країни, де знаходитеся.

Дотримання цих та інших простих правил поведінки допоможе вам не потрапляти в непередбачувані та кумедні ситуації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Бесіда про шкоду алкоголю.

Вчені всього світу на протязі майже сорока років все гучніше та тривожніше заявляють про небезпеку, яка підстерігає підростаюче покоління – дітей, підлітків, молодь.              

• Діти, як ви вважаєте, про що йде мова?
• Про алкоголь.
• Правильно, мова йде про всезростаючий розмах вживання алкогольних напої неповнолітніми.

Чи відомо вам, про що свідчить статистика вживання алкоголю неповнолітніми?

• Ні.
• Ось послухайте: В Нью-Йорку 91% школярів вживають алкогольні напої; в Канаді  приблизно 90% учнів 7-9 класів вживають алкоголь; у ФРГ – 1% дітей 8-10 років у стані алкогольного сп'яніння затримуються міліцією.

Ви навіть не уявляєте собі, яку шкоду може завдати вам хоча б одноразове вживання вина або, навіть, пива. Сучасні досліди дозволяють обгрунтовано стверджувати, що в тілі людини немає таких органів. Які б не страждали від алкоголю. Потрпивши до організму, він досить повільно(зі швидкістю 1г на10кг.маси тіла за годину) розчеплюється в печінці. І тільки 10% від загальної кількості прийнятого алкоголю виводиться з організму в незмінному виді. Алкоголь, що залишився, циркулює разом із кров'ю по всьому організму, поки не розчепиться весь.

 Як ви вважаєте, чому алкоголь розповсюджується швидше по молодому організму?

 Діти мовчать.

• Тому що у молодих такнинах висока проникливість та їх насиченість водою дозволяє алкоголю швидко розповсюджуватися по організму, що розвивається і росте.

- А тепер хочу, щоб хто-небудь розповів мені про шкоду алкоголю для печінки.

 Бажаючих нема.

• Дія алкоголю на печінку підлітка ще більш руйнівна, ніж на печінку дорослої людини; тому що цей орган знаходиться на стадії структурного та функціонального формування. Враження клітин печінки призводить до порушення білкового обміну та обміну вуглецю, синтезу вітамінів та ферментів. Алкогольні напої, можна сказати, «роз'їдають» слизисти оболонку стравохода, шлунка, порушують секрецію та склад шлункового соку, що ускладнює процес травлення та в кінцевому рахунку несприятливо впливають на ріст та розвиток підлітка.

А кому відомо, як впливає алкоголь на психіку?

- Він її руйнує.

- Абсолютно правильно. Руйнуюче та спустошуюче. При цьому затримується не тільки розвиток найвищих форм мислення, виробіток естетичних понять, але й втрачається вже розвинуті здібності. Підліток, що називається «тупіє» як інтелектуально, так і емоційно, і морально.

 Таким чином, давайте зробимо висновки усього вище сказаного: алкоголь послаблює ваш організм, гальмує формування та дозрівання його органів та систем, а в декотрих випадках, наприклад, призловживанні, й зовсім зупиняє розвиток декотрих функцій вищої нервової системи. Головне – запам'ятайте діти, чим молодше організм, тим згубніше діє на нього алкоголь.

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі була досліджена професійна діяльність вчителя з формування дитячого колективу. Автором розроблена модель формування дитячого колективу у 6-му класі.

Зроблений нами аналіз психолого-педагогічної літератури щодо досліджуваної проблеми дозволив говорити про те, що колектив з наукової точки зору об'єднє людей суспільно-значущою метою, основними видами діяльності на базі гуманних, демократичних взаємовідносин, що в свою чергу забезпечує різнобічний розвиток кожної особистості. Справжній колектив не пригнічує особистість, а створює умови для її повноцінного розвитку і вдосконалення. Тільки в колективі можуть розвинутися організаторські здібності, вміння спілкуватися, самореалізовуватися.

У процесі дослідження було встановлено, що дитячий колектив – це жива, динамічна структура, яка проходить чотири стадії розвитку(номінальна, асоціація, кооперація та колектив), доки досягне свого розквіту, а при відсутності подальших спільних цілей та діяльності – і розпаду.

Аналіз змісту цього поняття дозволив виділити також три етапи його формування. Перший – перехід від дифузної групи до асоціації. Діти включаються у діяльність, у процесі якої спілкуються, пізнають один одного. Виявляється група вихованців, яка підтримує педагога. Група переходить на другий рівень розвитку – перехід від асоціації до кооперації. На цьому етапі на основі вивчення інтересів дітей, рівня їхнього морального, естетичного та розумового розвитку, міжособистісних стосунків визначаються мета та завдання, перспективи розвитку колективу, організовується актив, який і ставить вимоги до класу. Й тільки тоді група досягає третього рівня – перехід від кооперації до колективу. Відбувається створення громадської думки, яка об'єднує всіх членів колективу без винятку; вже немає активу і пасиву, або знехтуваних, кожний член колективу, громадська думка всіх коригують та оцінюють поведінку, підтримують та захищають один одного.

Вище викладене дозволяє зробити висновок про те, що в процесі здійснення професійної діяльності вчителя з формування дитячого колективу у 6-му класу педагогічно доцільно виходити з ряду основних положень, а саме:

• сформувати дитячий колектив можливо лише пройшовши чотири стадії його розвитку;
• доцільно використовувати принцип паралельної дії(педагог формує колектив, а колектив впливає на кожного вихованця);
• формування колективу в класі, в групі можливе тільки якщо існує колектив педагогів та загальношкільний колектив;
• необхідність для розвитку колективу близьких, середніх та далеких перспектив, для досягнення яких колектив спільно працює, навчається, спілкується.

Перспективу розвитку досліджуваної проблеми ми бачимо: у залученні вчителя до формування дитячого колективу, а саме – надання дітям спільної об'єднуючої роботи, ігрової організації життя колективу; у створення однакових для всіх дітей умов існування в колективі.

Література

 

1. Коломинський Я. Л, Психология детского коллектива. – Минск, 1984. – с. 239, с.42.
2. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников: книга для учителя и классного руководителя. – М.:Просвещение, 1976. – с. 303.
3. Курлянд З.Н. Професійна усталеність вчителя – основа його педагогічної майстерності/навчальний посібник – Одеса, 1995. – с.160.
4. Петровский А. В., Шпалинский В.В. Социальная психология коллектива. – М.: Просвещение, 1978.
5. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва.- К.: Вища школа, 1993
6. Педагогіка// ред. Алексюк А.М. – К.: Вища школа. 1985
7. Педагогіка// ред. Ярмаченко М.Д. – К.: Вища школа. 1986
8. Концепция общего среднего образования// Учительская газета. – 1988. – 23 августа.
9. Рубинштейн С. Л. Педагогика и психология// Педагогическое образования. – 1935. - №6. – с.21
10. Ковалев А.Г. Психология личности. – П.1970. – с.211
11. Макаренко А.С. Соч.: В 7-ми т. – М., 1960. – Т.5 – с. 178-179.
12. Коллектив и личность.Ред. коллегия.:К.К. Платонов и др. – М.: «Наука», 1975
13. Бойко В.В. Социальнопсихологический климат коллектива и личность. – М.:1983
14. Глаточкий А.Д. О формировании психологии первичного коллектива. – М., «Знание», 1972,с. 46
15. Кричевский Р.Л., Дубовская Е.М. Психология малых групп: теоретический и прикладной аспекты. – М.: Издательство МГУ, 1991. – 205[2] с.; с. 22.