Методична розробка "Формування та розвиток основних вокальних навичок у дітей шкільного віку"

Тема: «Формування та розвиток основних вокальних навичок у дітей шкільного віку»

Мета: Виховання, розвиток та формування музичних здібностей дитини.

Завдання:

1. Розвивати у дітей базові вокальні навички, такі як розвиток музичного слуху, артикуляція, музична інтонація.

2. Підвищити у дітей здатність до точного сприйняття і відтворення музичних вправ та творів.

                                       План

I. Дикція та артикуляція

• Поняття «дикція» та «артикуляція».
• Артикуляційна гімнастика.
• Дикційні вправи.

II. Початкові навички розвитку багатоголосного співу в дитячому вокальному ансамблі

• передумови для початку роботи над двоголоссям;
• вправа «Луна»;
• імітаційні вправи;
• методика вивчення канонів;
• навички багатоголосного співу.

Дикція та артикуляція

Спів – єдиний вид музично-виконавського мистецтва, в якому музичне втілення органічно переплітається з виразним донесенням мовного тексту. Перед голосовим апаратом постає завдання не тільки формування гарного співочого тону, а й ясного та чіткого промовляння поетичного тексту.

Визначення та значення

Дикція та артикуляція є ключовими аспектами вокального мистецтва, які визначають чіткість і виразність виконання вокальних творів. Чітка вимова тексту під час співу дозволяє слухачам краще сприймати зміст твору та сприяє виразності вокального виконання.

Дикція

Дикція (від лат. «dictio» – вимова) - це здатність чітко та правильно вимовляти звуки і слова. У вокальному мистецтві якісна дикція є основою для передачі художнього образу та емоційного змісту музичного твору.

Основні аспекти дикції:

• чіткість вимови голосних і приголосних звуків;
• виразність інтонації;
• збереження тембру голосу під час вимови;
• контроль швидкості мовлення та темпу виконання.

Артикуляція

Артикуляція (від лат. «articulatio» – членування) – це спосіб формування звуків мовлення за допомогою артикуляційних органів (губи, язик, зуби, піднебіння, голосові зв’язки тощо). Вона є важливою складовою якісного вокального виконання.

Артикуляційний апарат включає:

• губи;
• язик;
• щелепу;
• зуби;
• піднебіння;
• голосові зв’язки.

Артикуляційні вправи

Вправи для язика:

1. Висунути язик і зробити ним кругові рухи за годинниковою стрілкою та проти.
2. «Чистити»  язиком зуби з внутрішнього та зовнішнього боку.
3. Висунути язик і по черзі рухати ним в різні куточки рота.
4. Висунути язик вперед і тягнути його вниз, а потім догори.
5. Виконувати рухи язиком у формі хвилі, піднімаючи і опускаючи його.

Вправи для губ:

1. Витягнути губи в трубочку, а потім широко посміхнутися.
2. Надувати щоки та випускати повітря через стиснуті губи.
3. Імітувати жування губами («жування верблюда»).
4. Поперемінно витягувати губи вперед і розтягувати в усмішці.
5. Губами імітувати вимову голосних звуків «О-У-А-І».

Вправи для нижньої щелепи:

1. Відкрити рот і плавно рухати щелепою в сторони.
2. Виконувати легкі колові рухи щелепою.
3. Злегка відкривши рот, намагатися розслабити нижню щелепу.
4. Імітувати позіхання, відкриваючи рот якомога ширше.

Дикційні вправи

Для розвитку дикції ефективним методом є читання скоромовок. Їх слід промовляти спочатку повільно, поступово прискорюючи темп.

Приклади скоромовок:

1. Бик, бик, тупогуб, тупогубенький бичок.
2. Бабин біб розцвів у дощ – буде бабі біб у борщ.
3. Ворона проворонила вороненя.
4. На дворі трава, на траві дрова. Не рубай дрова на траві двора.
5. Крокодил клин клином вибивав.

Додаткові вправи для розвитку дикції:

1. Промовляння голосних звуків - вимовляти «А-О-У-Е-І» з різною гучністю і темпом.
2. Контрастні склади - повторювати «ба-бо-бу-бе-би», змінюючи інтонацію.
3. Чітке проголошення складних поєднань звуків - наприклад, «Тра-тра-тра", «Гра-гре-гри-гро-гру».
4. Імітація звучання різних емоцій - вимовляти один і той самий звук у різних емоційних станах (радість, здивування, страх).

Рекомендації для розвитку дикції та артикуляції у співаків:

• регулярно виконувати артикуляційні вправи;
• практикувати вимову текстів у повільному та швидкому темпі;
• чітко промовляти текст під час вокальних розспівок;
• використовувати дикційні вправи перед співом для розігріву голосового апарату;
• займатися перед дзеркалом, контролюючи роботу артикуляційного апарату;
• читати вголос, зосереджуючись на чіткості вимови;
• виконувати вправи з пробкою між зубами для покращення чіткості артикуляції.

Дотримуючись цих рекомендацій, можна значно покращити якість вокального виконання та зробити його більш виразним і зрозумілим для слухачів.

Робота над розвитком багатоголосного співу у дитячому ансамблі.

Передумови переходу до двоголосного співу.

Попередньою підготовкою до двоголосного співу є:

• виконання пісень з недублюючим акомпанементом;
• одноголосний спів з одночасним виконанням другого голосу;
• вчителем;
• спів окремих почутих звуків в інтервалах, акордах;
• спів одноголосних пісень окремими групами учнів.

На початковому етапі навчання корисно використовувати прості вправи.

Наприклад: Гра  "Луна"

Ансамбль  розбивається на дві групи. Перша група співає дзвінко на форте перший такт пісні, друга – повторює тихо, ніби відлуння. Потім перша виконує наступний такт, друга – тихо повторює її.

Гру можна продовжувати ще й так: перша співає тихо, а друга повторює

мелодію голосно, потім друга група абсолютно точно копіює виконання

першої. Дуже добре, коли при цьому перша група буде постійно змінювати

характер звуковедення, динаміку та темп.

Корисно весь час давати деяку перевагу одній з груп: скажімо, починаючі виконують свою мелодію тихо, а інші – голосно, або одна група співає з текстом, а друга – на будь-який склад.

Методика вивчення канону:

Канон — це музична форма, в якій одна мелодія повторюється іншим голосом через певний проміжок часу. Виконання канону розвиває музичний слух, ритмічне відчуття та навички багатоголосного співу.

 Підготовчий етап:

Перед початком вивчення канону необхідно:

• ознайомити учнів з поняттям "канон" та його особливостями;
• виконати основну тему в унісон для її кращого засвоєння;
• провести ритмічні вправи для розвитку відчуття стабільного темпу;
• підготувати слухові вправи для розрізнення голосів у багатоголоссі.

Покрокове вивчення канону:

1. Ознайомлення з основною темою:
   • Учні виконують мелодію канону одноголосно, звертаючи увагу на чистоту інтонації та ритмічну точність.
2. Поетапне введення голосів:
   • Один голос починає виконувати мелодію, а через такт або кілька тактів вступає другий голос.
   • Другий голос спочатку виконується разом із першим для кращого орієнтування в партії.
3. Робота над самостійністю партій:
   • Кожен голос виконується окремо для закріплення інтонаційної точності.
   • Використання вправ для поліпшення координації між голосами.
4. Поєднання голосів у гармонійному звучанні:
   • Виконання канону в повному складі з поступовим ускладненням (зміна динаміки, темпу, акцентів).
   • Використання диригентських жестів для точного вступу кожного голосу.

Додаткові вправи для вдосконалення канону:

• "Відлуння" - групи по черзі повторюють тему з різною динамікою.
• "Імпровізаційний канон" - варіації основної теми із незначними змінами.
• Канон з інструментальним супроводом - для розвитку ансамблевого відчуття.
• 
  Вправи на роздільне слухання партій  - для покращення координації голосів.             Музичні приклади канонів.     

Перш, ніж приступити до багатоголосого співу (гармонічно­го), необхідно виробити такі навички:

а) набуття певної виконавської самостійності;

б) вироблення чистого унісонного співу;

в) індивідуальний спів з акомпанементом;

г) виконання пісень без супроводу.

Під час засвоєння гармонічної двоголосої поспівки слід дот­римуватися таких моментів:

а) вчитель грає на інструменті по співку - діти визначають на слух, по нотах або ступенях свою партію;

б) вчитель акомпанує - діти розучують другий голос;

в) вчитель грає два голоси - діти співають другий голос;

г) вчитель грає або співає перший голос - діти співають другий.

• у процесі роботи над другим голосом, перші голоси уважно стежать за засвоєнням його і запам'ятовують свою партію;
• розучивши мелодію з другим голосом, можна по черзі співа­ти обидві партії і назвати вивчення і повторення грою "Луна". Вив­чені партії, за сигналом учителя, співають одночасно;
• значно пізніше, корисно співати гамоподібні мотиви в терцію;
• отже, двоголосі гармонічні вправи слід будувати по лінії на­ростання труднощів;
• Щоб навчити дітей слухати свою партію,  я застосовую такі методи:

а) дві вокальні партії співають без слів, закритим ротом, а інша, меньш стійка за інтонацією, співає зі словами;

б) дві вокальні партії співають зі словами, а інша, найбільш стійка за інтонацією-без слів, закритим ротом.

• З метою відчуття триголосся, потрібно постійно співати три­голосі вправи. Найбільш м'які консонуючі інтервали-це терції й сексти. Засвоєння інтервальних співзвуч дає широкі можливості для подальшого удосконалення гармонічного слуху;
• в основі триголосого хорового співу лежить тоніка, субдомі­нанта і домінанта, що є основним каркасом, на якому слід будувати початкове навчання гармонічного триголосого співу;
• перед розучуванням триголосої пісні, керівник повинен запропонувати триголосі вокально-хорові вправи. Під час робо­ти, велика увага приділяється стійкості кожної партії, акорду і в цілому всій гармонічній вправі, звертається також увага дітей на красу гармонічного звучання;
• приступаючи до вивчення пісні, необхідно дотримуватись такої послідовності:

а) вчитель грає третій голос на інструменті - діти засвоюють його;

б) вчитель грає на інструменті всі партії - діти самостійно співають свою третю партію;

в) вчитель грає на інструменті першу і другу партії - діти са­мостійно співають свою третю партію;

г) вчитель грає акомпанемент і співає першу або другу партії - діти співають третю партію самостійно.

• триголосі пісні слід чергувати з двоголосими, а також доціль­но запровадити в колективі хорове сольфеджіо, на яке відводити від 10 до 20 хвилин.

Висновок:

Варто більше затратити енергії і часу на початковому етапі роботи з колективом, і тоді з гра­мотними співаками працюватиметься набагато легше та цікавіше і репертуар можна брати різноманітний.