Методична розробка "«Національно - патріотичне виховання як засіб формування соціальних та життєвих компетентностей школярів»

Воютинська ЗОШ І – ІІІ ступеня

 

 

 

 

 

 

Методична розробка з виховної роботи

 

 

 

 

«Національно - патріотичне виховання як засіб формування соціальних та життєвих компетентностей школярів»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала: Горбачук Тетяна Вікторівна вчитель біології, класний керівник 5 класу

 

 

 

ЗМІСТ МАТЕРІАЛІВ

 

 

Вступ …………………………………………... 3

Легенди ………………………………………... 10

Вірші ……………………………………….….. 16

Вислови про патріотизм…………………….… 20

Лекції …………………………………….…….. 23

Анкети ……………………………………….… 35

Виховні заходи………………………………… 39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Наша Україна – молода держава, яка перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.

Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії, засадах української етнопедагогіки, народознавства, основах християнської релігії, наукової педагогічної думки, родинного виховання тощо.

У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що «національно - патріотичне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної художньо-естетичної, трудової, екологічної культури»

16 червня 2015 року міністр освіти і науки України Сергій Квіт підписав наказ «Про затвердження Концепції національно патріотичного виховання дітей і молоді, заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та Методичних рекомендацій щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах». Концепцію реалізовуватимуть у загальноосвітніх навчальних закладах України вже з 2015-2016 навчального року.

У Концепції зазначено, що основними завданнями національно-патріотичного виховання  у дітей та молоді є:

- утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;

- виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;

- сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;

•         формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;
•         утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства;
•                     культивування кращих рис української ментальності;
•                     формування мовленнєвої культури.

Г.Сковорода писав: "Кожен повинен пізнати свій народ і у народі пізнати себе... Якщо ти українець, будь ним...  Усе добре на своєму місці і у своїй мірі".

Розвиток особистості і розвиток нації - це дві сторони одного поступу суспільства. Тому правомірно вважати, що національно - патріотичне виховання містить у собі самобутній зміст, форми й методи впливу на особистість, які найповніше відповідають її психологічним, соціальним, природним ознакам. Національно - патріотичне виховання є стрижнем прилучення молоді до пізнання і створення національних надбань культури, традицій та мови, бо все це краплина за краплиною твориться народом історично.

М. Бердяєв зазначав: "Хто не любить свого народу, той не може любити людство..., людина входить у людство через національну індивідуальність як національна людина, а не безлика людина".

Софія Русова писала про важливість національного виховання для консолідації народу в державі: "Національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли його творчі сили не будуть покалічені, а навпаки, дадуть оригінальні самобутні скарби задля вселюдського наступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів і тим прирече нас не до вузького відокремлення, а до широкого єднання и світового порозуміння між народами і націями".

Виховання, створене самим народом, має виховну силу, якої немає в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу, - підкреслював К. Д. Ушинський. Він вважав, що «...виховання бере людину всю, якою вона є з усіма її народними і поодинокими особливостями, - її тіло, душу й розум...». Певна річ, що національне виховання в системі освіти здійснюється з урахуванням пізнавальних можливостей та психологічно-вікових особливостей учнів певного класу.

Необхідною умовою підвищення ефективності національно - патріотичного виховання учнів є залучення їх до підготовки та проведення позакласних виховних заходів, спрямованих на формування патріотичних якостей, самоосвіту і самовиховання. Важливе місце у патріотичному вихованні займає участь учнів у масових заходах патріотичного змісту. Важливість значення масових заходів у тому, що вони охоплюють переважну більшість учнів, мають емоційний взаємовплив. Найбільш поширені масові заходи з тематики патріотичного виховання учнів - це відзначення державних та релігійних свят, знаменних подій у житті школи і села, проведення читацьких конференцій, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей, тижнів з різних навчальних предметів, зустрічей з видатними людьми, конкурсів, олімпіад, фестивалів, виставок тощо. Важливим традиційним засобом національно-патріотичного виховання є вивчення символіки нашого народу. Таким чином, важливою умовою формування патріотичних почуттів є забезпечення засвоєння дітьми знань з історії українського народу, народних та родинних традицій, обрядів, звичаїв, народного мистецтва, рідної мови, ознайомлення з кращими зразками сучасної культури, науки, мистецтва.

Виховання молодої людини - патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, виявляти національну гідність, знати і цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати обов'язки, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути конкурентноспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал, носій української національної культури. Передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України: національної свідомості, розвинутої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей, таланту.

Розуміючи важливість виховної діяльності класного керівника, відповідально виконую свої обов’язки, докладаю всіх зусиль, щоб виховання підлітків відбувалось в атмосфері добра і творчості, взаємодопомоги і взаємоповаги, доброзичливості та толерантності. У своїй діяльності використовую різноманітні традиційні та інноваційні форми виховної діяльності - головне, щоб вони давали бажаний результат. З цією метою досить часто з учнями проводила  виховні заходи національно – партіотичного виховання:

•         Година спілкування «Нема ціни святині дорогій», «Я- громадянин України», «Ми всі українці – єдина сім’я»;
•         Конкурс читців « Не померкне слово Кобзаря»;
•         Конкурс малюнків «Ми всі – одна родина»;
•         Бесіди з елементами рольових ігр «Колиска роду – українська хата», «Зимові свята»;
•         Усний журнал «Ми – українці»;
•         Класні і родинні вогники («Уклін тобі, Український солдате»)
•         Конкурс легенд про Україну.
•         Лекції про державні свята.
•         Анкетування.
•         Виховні заходи.

Калейдоскоп шкільного життя класу різноманітний. Учні займаються в шкільних гуртках та спортивних секціях. Успішно діє учнівське самоврядування.

Діти з задоволенням беруть участь у розробці сценаріїв до свят, співпрацюють з сільським будинком культури, шкільною і сільською бібліотекою.

Мої діти – сучасні діти. Кожен із них  - людина майбутнього.

 

 

Легенди

 

 

Легенда про Україну

Як тільки Господь наш поселив на Землі людей, вони одразу почали просити в Бога для себе зручні та вигідні місця для проживання. Не квапились тільки українці. Вони були відпочатку козаками: безпечно мандрували по землі, милувалися красою світу і нікому не заважали. Якось озирнулися і побачили, що повсюдно снують люди, обживають займані місцини. Тоді пішли і вони до Господа. Тихенько стали за порогом і чекали, бо Творець саме тоді був чимось дуже сильно зайнятий. А коли Сотворитель оглянувся і побачив чубатих вояків, то здивувався:

- А чого вам треба, хлопці? – запитав Господь. - Та землі  хочемо, Боже! - Буде вам матінка земля. Ідіть та осідайте он на тому клаптику між морями, - показавши пальцем униз.

- Та там уже іспанці, Боже!

- Ага, то біля них і селіться.

- Не можемо, Господи, там французи, а далі німці, ще якихось людей повно. Подивився Бог згори і переконався, що все вже роздано. А козаки ну дуже йому сподобались – і не хотів Творець залишати їх без земель.

- Гаразд, - сказав Господь. – Віддам я вам он той куточок понад Дніпром, що залишив собі на земний рай. Але то незвичайний куточок – раїна. Земля там дуже родюча і пахне медом, вода – як молоко, а з неба в душу людей ллється пісня. На той куточок будуть зазіхати нечестивці, тому його треба пильнувати і боронити. Як будете справді такими відважними лицарями, як мені видається, то на тій землі станете господарями, а як ні – то рабами нечестивців.

- Згода. Добре, Господи! Буде так, як кажеш. Благослови в дорогу!

Поблагословив їх Творець і провів до райський воріт. Відтоді орють козаки землю, а зброєю захищають її від усякої нечисті. І назвали свій райський куточок – Україна.

 

 

Легенда про Україну

Існує легенда про те, як одного разу Бог між країнами ділив різні багатства. Всім дісталися якісь скарби. І раптом Бог помітив, як невеличка на зріст дівчина в бідному одязі плаче у куточку. Їй нічого не залишилося.

Довго Бог розмірковував, чим допомогти сердешній, що подарувати? І ось нарешті сказав:

- Я знаю, тобі подарую те, що в мене залишилося найдорожчого - пісню!

І пішла дівчина, усміхнена і щаслива, крізь віки із цим скарбом. А була це наша славетна Україна, яку знають у світі як країну, сповнену найніжніших, наймелодійніших, найрізноманітніших пісень.

 

Легенда про дівчину-Україну

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну i порядок, росіяни - владність, поляки - здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь.

- Я - Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

- Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

- Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.

Узяла дівчина - Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ.

 

 

 

 

Вірші

 

 

 

 

Вірш про рідну Україну

 

Рідна ненька, Україно!

В моїм серці ти єдина!

Бо твої степи чудові,

Луки різнокольорові,

І вгорі блакитне небо,

І птахів веселий щебет.

Все це моя Батьківщина,

Моя гарна Україна!

 

 

Вірш про патріотичні

символи України

 

Я живу в такій країні,

Де Дніпро міцний реве,

Де народ завжди єдиний

Й визнання є світове.

Де степи навкруг жовтіють

Під блакитним небосхилом.

Де повсюди люди мріють,

Де завжди хай пахне миром!

 

 

Вірш про Україну

 

Гарна назва «Україна»

Сенс значний в собі таїть.

«У» — то урожай в країні,

«К» — то Київ, що стоїть.

«Р» — рівнини під степами,

«А» — то армія міцна,

«Ї» сховалась за лісами,

«Н» — то ненька дорога.

«А» — то аґрус, абрикоси,

І акація струнка,

Що розпустить свої коси,

Коли прийде вже весна.

 

Патріотичний та щирий

 

В Україні народився,

Тут зростав, набрався сил,

Вивчився і оженився

І тепер у мене син.

Патріотом його бачу,

Так виховую його,

Щоб незламну мав він вдачу,

І не чужався свого.

 

Вірш «Україна - Батьківщина»

 

В серці кожної людини

Місце є для Батьківщини.

А у мене і в родини

Живе в серці Україна

 

Конституція України

 

Конституцію читають

Тато, мама і дідусь,

Я на неї теж дивлюсь,

Сторінки перегортаю.

Гарна книжка і цікава,

Всіх добра навчає

І дарує людям право,

Від зла захищає.

Скоро я навчусь читати

І сам прочитаю,

Бо вже дуже хочу знати,

Які права маю.

 

Вислови про патріотизм

 

 

 

Патріот – це людина, працююча заради батьківщини, а батьківщина – це перш за все народ. (Микола Чернишевський)

•        Той, хто не любить свою країну, нічого любити не може.(Джордж Гордон Байрон)
•        Не питай, що твоя батьківщина може зробити для тебе, - запитай, що ти можеш зробити для своєї батьківщини. (Джон Кеннеді)
•        Справжній патріот - це людина, яка, заплативши штраф за неправильну парковку, радіє, що система діє ефективно. (Білл Воган)
•        Важливо, щоб ти був готовий померти за свою країну, але ще важливіше, щоб ти був готовий прожити життя заради неї. (Теодор Рузвельт)
•        Патріотизм визначається мірою відповідальності, який людина відчуває за злочини, здійснені від імені його народу. (Адам Міхнік)
•        Патріотизм – це не вибух емоцій, а спокійна і тверда відданість країні, що триває впродовж всього життя людини. (Едлай Стівенсон)
•        Патріотизм як мета і результат патріотичного виховання молоді – це найвищій прояв любові до Батьківщини. (Володимир Даль)
•        Війна буде повторюватися до тих пір, поки питання про неї буде вирішуватися не тими, хто помирає на полі бою. (Анрі Барбюс)
•        Мир необхідно здобувати. (Латинське приспів'я)
•        Немає нічого радіснішого за перемогу. (Цицерон)
•        Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя.
•        Патріотизм – це не любов до ідеї, а любов до вітчизни. (В. Распутін)
•        Той, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом.     (Ч. Айтматов)
•        Де немає свободи, там немає і вітчизни. (П. Гольбах)
•        Вітчизна – ось і альфа, і омега! (Д. Павличко)
•        Вітчизна – це не хтось і десь. Я - теж Вітчизна. (І. Світличний)
•        Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову і мову її солов'їну.  (В. Сосюра)

 

 

 

 

Лекції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

День Соборності України

 

Двадцяте століття залишило нам у спадок події минулого, які, віддаляючись, не втрачають своєї значущості та актуальності, потребуючи осмислення сконцентрованого в них історичного досвіду боротьби українства за свободу, незалежність, державність.

До таких подій належить 22 січня 1919 року – день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом -Днем Соборності.

Саме того зимового дня в золотоверхому Києві під перегук дзвонів Святої Софії було ухвалено рішення про об'єднання двох, розділених історичною прірвою, гілок українського народу. В Універсалі Директорії УНР наголошувалося: "Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Так, спираючись на заповітні мрії і широке волевиявлення обох частин українства, враховуючи об'єктивні історичні, політичні, духовні, правові аспекти цього тривалого й болісного процесу, постала єдина соборна Українська держава.

Оцінюючи тоді цю важливу подію, відомий український політичний діяч і публіцист Сергій Єфремов писав: "Того дня оформлено і затверджено акт поєднання двох досі порізнених частин України. Розпанахане, од віків переполовинене тіло національне зробило останній акт, щоб зростись не тільки духом, бо це давно вже зроблено, а й у політичних формах".

Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.

Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.

У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: "По лінії з'єднання не було між нами двох думок". І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

Населення східних та південних регіонів теж відчувало вплив своїх західних співвітчизників. Долаючи суцільні ідеологічні загати, їхня ментальність, культура, політичні настрої знаходили відгук, особливо в середовищі інтелігенції, інспірували дисидентський рух, сприяли національному пробудженню.

Унітарність нашої держави закріплена в Конституції України, а цілісність території виступає ключовим фактором її суверенітету. Проте історична спадщина старих розмежувальних ліній сьогодні подекуди проступає державному тілі України хворобливими плямами регіоналізму.

Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки - це не тільки зовнішня суспільна потреба, а й наш моральний обов’язок берегти світлу пам'ять незліченних жертв, принесених українським народом на олтар незалежності, соборності, державності.

 

 

Бій під Крутами

Бій під Крутами - бій, що відбувся 16 січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне. У бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова прийшлося не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти». Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні близько чотирьох сотень бійців, переважно студентів та юнкерів. Студентський курінь було поділено на чотири чоти (взводи) по 28- 30 людей. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві. Наступного ранку 29 січня, близько 9 години ранку розпочався наступ. Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. Бій тривав більше ніж 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. Сотня зазнала втрат. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Близько 17-ї години зібралися всі українські підрозділи, і з'ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний звід. Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути. За свідченнями очевидців, зі 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го клас  Григорій Піпський  перед розстрілом перший почав співати «Ще не
вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів.

День Незалежності

 

5 червня 1992 року Верховна Рада України постановила: у частині першій статті 73 Кодексу законів про працю України слова «16 липня - День незалежності України» замінити словами «24 серпня - День незалежності України». Тому від 1992 року День Незалежності України щороку відзначається 24 серпня. Президент України Віктор Янукович 8 липня 2011 р. прийняв постанову про скасування військового параду у таких містах як: Київ, Керч, Одеса, Севастополь, а також містах, де розташовані штаби військових округів і видів      Збройних сил України, з нагоди 20-річчя Дня Незалежності України, аргументуючи це економією коштів. Київська міська адміністрація вирішила зекономити на запуску феєрверків з нагоди святкування Дня Незалежності.

До 20-річчя Незалежності України ініціативна група активістів запропонувала провести святкування цієї знаменної для України дати в соціальних мережах. Серед їх пропозицій можна відзначити:

Написання побажання до 20-ліття України в своєму блозі, ЖЖ, Facebook чи на власному сайті; розсилання його друзям, колегам, знайомим або в газети, на радіо і телебачення; створення відеопривітань. 24 серпня вони пропонували вдягнути святковий одяг чи вишиванки, оздобивши їх цифрою 20, й зібратися разом о 15.00 біля головної пошти чи іншого визначного місця свого міста, містечка чи села, щоб разом заспівати Гімн України, обмінятися побажаннями й разом відсвяткувати День Незалежності.

24 серпня 2011 року Комітет опору диктатурі вирішив організувати Народний марш на честь Дня Незалежності України й запросив усіх громадян прийти об 11.00 до пам'ятника Тарасу Шевченку у Києві, щоб звідти разом вирушити на Хрещатик. В день 22-ї річниці Незалежності України партія «Батьківщина» закликала українців взяти участь у святковій ході у Києві, яка почнеться з Михайлівської площі в напрямку до парку Шевченка, де заплановано святковий мітинг.  Посольство США в Україні привітало українців піснею «Червона рута», яку заспівали його співробітники з нагоди річниці Незалежності України.

 

День Конституції України

Це державне свято щорічно відзначається на честь ухвалення Конституції езалежної України. Основний Закон Держави Україна був ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. 8 червня 1995 року між гілками влади був підписаний Конституційний договір, на підставі якого мала бути розроблена Конституція. У 1996 році була створена спеціальна парламентська комісія під керівництвом депутата Михайла Сироти. 27 червня почався розгляд запропонованого документа у Верховній Раді.

Вважається, що прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність і це стало найважливішим кроком у забезпеченні прав та свобод людини та громадянина. 21 лютого 2014 року Верховна Рада України конституційною більшістю ухвалила закон про повернення і дію Конституції 2004 року.

26 червня Президент України Петро Порошенко вніс до парламенту проект змін до Конституції, який передбачає децентралізацію влади в Україні та є одним із ключових пунктів його мирного плану для Донбасу.

«Небесна Сотня»

«Небесна Сотня» – прийнята в Україні збірна назва загиблих протестувальників, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Євромайдану у грудні. 21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких у жалобних промовах назвали «Небесною Сотнею». Під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача…» Уперше Небесною сотнею полеглих учасників акцій протесту назвала поетеса Тетяна Домашенко у вірші «Небесна сотня воїнів Майдану». Впродовж зими-весни 2014 року щонайменше 30 вулиць і площ у різних населених пунктах України були названі на честь Героїв Небесної Сотні. Площа Героїв Євромайдану в Тернополі  отримала нову назву 23 січня 2014 року, наступного дня після перших жертв зіткнень - Сергія Нігояна, Юрія Вербицького та Михайла Жизневського. 20 листопада 2014 року Київська міська рада перейменувала відрізок вулиці Інститутської, де 20 лютого відбувалися розстріли учасників Майдану, на Алею Героїв Небесної Сотні. 20 листопада 2015 року у місті Харків майдан Руднєва перейменовано на майдан Героїв Небесної Сотні.

Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України».  24 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову №4213 «Про вшанування учасників збройних конфліктів під час мирних акцій протесту». Документ доручав наступному Президентові України присвоїти звання «Герой України» полеглим під час збройних конфліктів упродовж листопада 2013 р. - лютого 2014 р. в Україні.

Виконувач обов'язків Президента О. Турчинов не міг видати указ про нагородження, оскільки згідно зі статтею 112 Конституції України виконувач обов'язків Президента України не має повноважень нагороджувати державними нагородами.

Хоча наступного Президента України - Петра Порошенка - було інавгуровано 7 червня 2014, впродовж більш ніж 5 місяців, Постанова Верховної Ради України залишалася Президентом не виконаною. Ця обставина викликала обурення громадськості під час покладання Петром Порошенком квітів до пам'ятного хресту загиблим на вулиці Інститутській вранці 21 листопада з нагоди річниці від початку Революції гідності.

Цього ж дня Петро Порошенко підписав указ №890, згідно з яким «За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності» звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) було присуджено 99 особам. 20 лютого 2015 року звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) було присвоєно ще 5 особам.

20 лютого 2015 року Петро Порошенко вручив 107 орденів «Золота Зірка»

 

 

 

Анкета

 

 

 

 

 

Анкета

 

Як Ви розумієте патріотичне виховання?

1. Як Ви розумієте патріотичне виховання?

А) Любов до своєї батьківщини і служіння йому.

Б) Нав'язування ідеології.

В) Не знаю.

2. Як Ви розумієте термін «мужність»?

А) Якості особистості з сильними рисами характеру.

Б) Якості особистості зі слабкими рисами характеру.

В) Мені це незнайоме.

3. Необхідно зараз звертати увагу на патріотичне виховання покоління?

А) Так.

Б) Ні.

В) Не знаю.

4. Що означає для Вас «Родина», «Вітчизна»?

А) Це місце, де народився або виріс.

Б) Це термінологія, що позначає місце народження або місце проживання.

В) Я не знаю, що це означає.

5. Вважаєте Ви себе патріотом? У чому це проявляється?

6. Як Ви вважаєте, ким і де має проводитися патріотичне виховання?

А) У сім'ї.

Б)  У школі .

В) В сім'ї і в школі.

7. Коли необхідно робити основний акцент на патріотичне виховання?

А) З раннього дитинства.

Б) У підлітковому і юнацькому віці.

В) У більш зрілі роки.

8. Піднімалися  питання про патріотизм у вашому навчальному закладі?

А) Так.

Б) Ні.

В) Частково.

9. Як ви вважаєте, в школі повинен бути окремий навчальний предмет, пов'язаний з патріотичним вихованням?

А) Так, я вважаю, що необхідний такий предмет, який робить акцент на патріотичне виховання.

Б) Ні, такий предмет в рамках шкільної програми не потрібен.

В) Вважаю, що патріотичне виховання необхідно проводити в комплексі, а не тільки в рамках одного предмета.

10. Чи є сенс у патріотичному вихованні в наш час?

А) Так, зараз, як ніколи в наш час необхідно патріотичне виховання.

Б) Я не бачу зараз в цьому сенсу.

В) Я не уявляю, що це таке.

11. Чи є в Україні  патріотизм?

А) Так.

Б) Ні.

В) Не знаю.

12. Хотіли б Ви, щоб у школі проводили конкурси пісень на патріотичну тему?

А) Так.

Б) Ні.

В) Не знаю.

13. Хотіли б Ви брати участь в іграх, змаганнях, зльотах, пов'язаних з патріотичною тематикою?

А) Так, я б брав у них участь.

Б) Ні, мені це нецікаво.

В) Я не знаю.

14. Яку якість виховує в людях патріотичне виховання?

А) Любов до Батьківщини, почуття обов'язку, самовідданість.

Б) Працьовитість, незалежність характеру, акуратність.

В) Інші якості.

15. Знаєте ви історію Великої Вітчизняної війни та її героїв?

А) Так.

Б) Ні.

В) Дуже слабо.

Г) У школі проходили, але я не надав цьому значення.

16. Чи ведуть у Вас в сім'ї бесіди про патріотичне виховання?

А) Так.

Б) Ні.

В) Іноді.

 

 

 

 

Виховні заходи

 

 

 

 

Перший урок «Моя країна - Україна»

 

Мета: поглибити знання учнів про Україну; прищеплювати любов до рідного краю; розширити зміст поняття громадянин України; виховувати патріотичні почуття приналежності до українського народу.

Обладнання: картини рідної природи; карта України; символи України; вишиваний рушник, колосся і калина; плакат «Видатні українці», український рушник з хлібом-сіллю.

Девіз: «Усі ми – це наша родина, це наша сім’я, це наша Україна.»

Хід заняття

І. Організація класу

II. Основна частина заняття

1. Слово вчителя

Знову школа дітей стрічає,
Перше вересня в нас в дворі
Срібно-срібно дзвоник лунає,
Ясне сонечко угорі.
Позбігались до школи діти,
Бо ж до знань усі стежки ведуть.
Сміх і радість повсюди, квіти…
Світлі класи давно вас ждуть.
Знов уроки, нові предмети,
Добрі друзі, пісні і сміх.
І відкриються знань секрети,
Що їх школа дає для всіх.
Я сьогодні всіх щиро вітаю
В нашій школі, у дружній сім’ї.
І міцного здоров’я бажаю,
Й щастя – радості любі мої.
Зайчик сонячний в класі стрибає,
Він радіє, що учні прийшли.
Всім вам успіхів радо бажає
Та щоб всі ви здорові були.
Ми знову разом, ми прийшли до школи,
Де нас чекають успіхи нові.
Так хочеться щоб мир був на Вкраїні,
Не було горя, не було війни.
Ми дякуємо тим, хто нас оберігає,
Тим, хто життя віддав, вклоняємось до ніг.
Шануєм, пам'ятаємо і  знаєм:

На Україні запанує мир!!!

 

- Розповідь вчителем легенди «Наша земля».

Колись давно Бог створив народи і кожному наділив землю. Наші ж предки кинулись пізніше, але землі їм уже не дісталося.

От вони й прийшли до Бога, а він у цей час молився, і вони не сміли йому щось сказати. Стали чекати. По якійсь хвилі Бог обернувся, сказавши, що вони чемні діти, хороші. Дізнавшись, чому прийшли до нього, запропонував їм чорну землю. «Ні,- відповіли наші предки, - там уже живуть німці,  французи, іспанці, італійці. «Тоді я вам дам землю ту, що залишив для раю, там усе: річки, озера, ліси, степи. Але пам'ятайте, якщо будете її берегти, то вона буде ваша, а ні -  ворога».

Пішли наші предки на ту землю, оселилися і живуть до сьогоднішнього дня. А країну назвали Україною.

Учень. Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Учень. Україно, земле рідна,

Земле сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна,

Ти, як мати, найрідніша,

Ти з дитинства наймиліша,

Наша отча сторона.

Учень. У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть,

У рідному краї і небо безкрає,

І ріки-потоки, мов струни течуть.

Учень. Одна Батьківщина, і більш не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Учень. Україна незалежна уже 25 років. Хоча в історичних масштабах цей часовий проміжок незначний, однак наш народ пройшов тернистий шлях, перш ніж здобути таку омріяну незалежність. Дорогою ціною дісталася державі незалежність, адже нашому народу довелося пройти через утиски і в’язниці, зради та довгу героїчну боротьбу за свободу. Україна – це країна болю і краси, смутку і звитяжної відваги, відчаю і незламної віри. Шлях України до своєї незалежності осяяний постатями її патріотів, які віддали себе служінню держави, її майбутньому процвітанню.

Учитель. 2016 рік, рік відзначення Україною 25-ліття своєї незалежності, Український інститут національної пам'яті назвав Роком Державності – на честь низки історичних подій, які привели до проголошення, а потім відновлення Україною незалежності у ХХ столітті. Давайте пригадаємо ці історичні події.

Учень. 22 січня 1919 року – на Софійській площі в Києві урочисто проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу.

30 червня 1941 року – в окупованому Німеччиною Львові проголошено відновлення Української Держави.

16 липня 1990 року – Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

Учень. 24 серпня 1991 року – Верховною Радою Української РСР прийнято Акт проголошення незалежності України. Історичне рішення було прийнято абсолютною більшістю: 346 голоси було віддано «за» проголошення незалежності, лише 1 – «проти».

1 грудня 1991 року – відбувся Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України.

Учень. Цей день не забути ніколи –
Повсюди в Україні, скрізь
Приніс він довгождану волю,
Він незалежність нам приніс.
І збулася мрія у народу,
Якої він віки волів, -

Учень. Відчути смак ковтка свободи,
Піднявшись вгору із колін.
Тож квітни, рідна Україно,
На щастя і на радість всім.
Ти відзначаєш, ненько, нині
Свій день народження в красі.

Розповідь дітей

- Україна - це отча земля, рiдний край, де ми народилися. Столиця України – Київ. Широкi i чарiвнi простори, прекраснi села i мiста. Могутньо котить до Чорного моря сивi хвилi найбiльша рiчка України -Днiпро. Буйною зеленню шумлять на його берегах сади, лiси. Золотистим морем розливається безкраїми нивами жито-пшениця. Погляньте на карту України. На нiй позначено кордони української землi. На півдні нашу державу омивають теплі моря – Чорне й Азовське, є в нас гори, і найбільші з них – Карпатські й Кримські.

Україна - одна з найбiльших держав Європи. Оскiльки це велика країна, то живуть у нiй люди рiзних нацiональностей. Поряд з українцями в Українi живуть росiяни, бiлоруси, поляки, чехи, молдовани, болгари, євреї, поляки, греки. Усi вони в нашій державі мають однакові права.

Учень: Моя Україно!

На росах, на водах

На всіх переходах

Курличеш мені в журавлиних  ключах.

Моя Україно, родина-країно,

Ясні небеса в материнських очах.

Учень.  Золотавий вечір впав на тихі верби,

Солов’їна пісня ллється вдалині,

І мрійлива річка між гаями в’ється –

Все це –Україна. Все це - я і ти!

Учитель. Рідний край… Він починається від батьківського порога, стежини, стрункої тополі, твоїх воріт з барвінку, який ніжно стелиться по садочку. Найсвятішими для кожного з нас є слова: Україна, Батьківщина. Адже  Батьківщина - це не тільки Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.

Нема життя без України, бо Україна - це мати, яку не вибирають, бо Україна - це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна - це пісня, яка вічна на цій землі. Багатовікова історія українського народу, на долі якого було досить лиха, майже кожного століття, як свідчать джерела, розпочате голодними війнами, чужоземними навалами. Важко назвати  країну, яка пережила б те, що пережила Україна за більш ніж півтисячолітнє  поневолення.

Кожна країна світу обов’язково має свої символи. Кольори символів давали народу любов  до природи,  яку він бачив сам у жовтому і лазуровому  кольорі: золотистий степ, синє небо, синє море,  ріки з жовтим очеретом  і рудими скелями. Символами України є чисте небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.

Учень. Небеса блакитні сяють з глибини,

А пшеничні й житні мерехтять лани.

Образ цей не  зблідне, хоч минуть жнива.

Це знамено рідне  - злото  й синява.

Учень. А прапор наш – це небо голубе,
Безхмарне, мирне і таке бентежне.
Сіяє в ньому сонце золоте,
Поля пшениці колосяться тут безмежні.
Наш прапор – символ праці і достатку,
Людей щасливих, що живуть на цій землі.

Учень. Прапор – державний символ.
Це для всіх ознака сили,
Це для всіх ознака слави.
Синьо-жовтий прапор маєм:
Синє – небо, жовте – жито.
Прапор свій оберігаєм,
Він – святиня, знають діти.
Прапор свій здіймаєм гордо,
Ми з ним дружні і єдині.

Учень. Гімн України – це пісня держави,
В ньому лунають не просто слова.
Це наша історія, віра і слава,
Мрії і прагнення, наша душа.

Учень. Слова палкі, мелодія врочиста.
Державний гімн ми знаємо усі.
Для кожного села, містечка, міста –
Це клич один з мільйона голосів.

Учень.  Символіка – своєрідна візитна картка  країна, вона ніби  представляє її, підтверджує своє існування. З глибини віків  дійшла  до нас ось така легенда. Жила собі жінка. І мала вона трьох  синів. Сини  зростали  чесними, сміливими, дуже  любили свою неньку і готові  були  віддати за  неї  своє життя.

Виросли  сини  і розійшлися по світах,  прославляючи свою матір. Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім'я Тризуб. Середньому сину дала в  дорогу блакитно - жовтий  одяг. Сміливий і сильний син був середній, і прославив свою матір добрими звитяжними вчинками. Люди  запам`ятали його і назвали Прапором. А  найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди  лунала його дзвінка  урочиста пісня,  за цей голос  і величний спів  люди дали йому ім'я Гімн.

Так і донині  по всьому  світу золотий тризуб, синьо-жовтий  прапор і урочистий гімн  прославляють рідну неньку - Україну.

Учитель. Звичайно, скажеш одне тільки слово «Україна» і в уяві обов’язково постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, верба край долини… Калина в Україні - символ рідної землі і вічної пам’яті про тих, хто у мужній боротьбі віддав своє життя за щастя і волю народу, тому й садять її на могилах загиблих. Якщо троянди і виноград, за словами М.Рильського,- красиве і корисне, то калина символізує духовний потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій. Пам’ятай же, сину, що казала мати: «Посади калину біля своєї хати».

Учень.  Калину і до столу подавали,

Весільні короваї прикрашали.

Як символ долі, щастя і краси,

І чистої дівочої коси.

ЇЇ вплітали у вінок дівчата,

Садили кущ калини коло хати:

Очистить повітря навесні

І знадобиться у зимові дні.

Бо чай з калини - ліки від застуди.

Шанують цю красуню пишну люди

І лагідно калинонькою звуть,

Цілющий чай і сік з калини п’ють.

Учень. Калина – символ щастя та краси,
Кохання вірного, що вічне на землі.
Весільний коровай нею квітчають,
Оселю в свята завжди прикрашають.

Учень. Вінок український – це символ надії,
Кохання і молодості, світлої мрії.
12 квіток до нього вплітають,
І всі вони певне призначення мають.

Учитель. Та головним оберегом українського народу була Берегиня – жінка – мати. Її  слово тепле і  ласкаве лікувало і повертало сили після хвороб, захищало від злих сил і  давало наснагу. Берегиня  підтримує домашнє вогнище,  вона стоїть коло витоків нового життя, плекає і змінює його.

Мама! Найдорожче слово в світі,

Де б не був ти, щоб ти не робив,

Та вона твій шлях завжди освітить,

Ніжним серцем, відданим тобі,

В дні сумні і в дні на щастя щедрі

Мама буде у житті твоїм.

Тож живи як мама, щиро й чесно.

І як мама лиш добро твори.

Учень. На світі білому єдине,
     Як і Дніпрова течія,
Домашнє вогнище родинне,
Оселя наша і сім’я.
В щасливі і тяжкі години,
Куди б наш не стелився шлях –
Не згасне вогнище родинне
В людських запалених серцях.

Учитель. Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб - сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостинності  українського народу.

Хліб на столі... Хай завжди він буде в хаті, прикрашений вишитим рушником.  А найпершою молитвою нашою хай буде хвала  хлібові, прохання, щоб він не зачерствів,  бо як мовить народ, коли черствіє хліб, то черствіють і  душі.

Учень.  За народним звичаєм стрічаєм,

Як здавен ведеться на віку,

Ми гостей пшеничним короваєм

На чудовім тканім рушнику

Хай рясніють квіти малиново,

Пахне хай духмяно коровай.

Щоб і дар земний, і щире слово

Ви відчули, завітавши у наш край.

Учитель. Наша мова – багатогранна, хвилююча, ласкава. Вона є невичерпним джерелом мудрості, краси, мужності та незламності духу. Тому ми повинні вивчати її, любити та гідно користуватися її незліченними багатствами.

Учень. Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить.

Бринить-співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить.

Як довго ждали ми...

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг.

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

Учень. Ми – свідки історії України. Нині країна переживає надскладний етап становлення державності. На долю нашого покоління випала війна. Кожному українцю доводиться робити свій громадянський вибір, від якого залежить доля України. Анексія Криму, псевдореферендуми в Донецькій та Луганській областях, сотні невідомих, похованих під номерами. Це далеко не всі страхіття, які випали на долю українського народу. Але ми зуміємо вистояти та врятувати своє майбутнє, адже сьогодні наші земляки проявляють відчайдушну відвагу та єдність, витримку та милосердя. Тисячі волонтерів, ризикуючи власним життям, доправляють у зону АТО необхідні продукти та речі.Ми захистимо свою землю, ми переможемо!

Учень. Каштани – тополі:
- Доленька ж у тебе!
Тягнутися й тягнутися у небо!
А що там є?
Воно таке мінливе –
Як не рябе, то сіре, темно-сиве,
Заплакане, сердите, непривітне,
Хоч іноді і зорями розквітне.
А як вітри подують, забіяки –
Ламають, рвуть, немов собаки…
- Ніщо мені той злющий вітровій.
Ламають нас чужі й свої заброди,
А ми все тягнемось до Сонця і Свободи.
Без них ми жить не хочемо нізащо
Дай тільки, Боже, доленьку нам кращу.

Учитель. Важка це праця -захищати мир! Дуже багато хлопців знаходяться у лавах Збройних сил України. Вони залишили свої домівки і нашу квітучу Волинську землю, щоб захищати Україну, її волю, її незалежність. Нам є що захищати, нам є що берегти! Цей святий обов’язок виконують воїни незалежної  України.

Учень. Бо рідний край - це наша Україна,
Найкраща в світі, дорога земля.
Для нас вона, як матінка - єдина,
Її ліси, озера і поля.

Учень.  Степи і гори, ріки і долини
Відчути прагнуть теплоту долонь...
Я все віддам для блага України —
Тепло душі і серденька вогонь!

Учень. Яке це щастя, коли мирно всюди,
І музика чарівна у душі.
Усміхнені і раді світу люди,
Тепло ласкаве та ідуть дощі.
Краса така, що просто не збагнути,
Уся земля радіє і цвіте.
І це не казка. Так повинно бути
І все неначе добре, а проте
Іде війна. Стріляють автомати
І гинуть люди у своїм краю.

Учитель.  Мабуть, у кожній хаті, в кожному серці справжнього патріота – українця народжується молитва за мирне майбутнє нашої неньки -України, за наших мужніх земляків, аби вони живими і здоровими
якнайшвидше повернулися додому до своїх матерів, дружин та дітей.

Учень. Україно, молюся за тебе

Як за матір  гріховно – святу,

За блакить твого вічного неба

І за ниву твою золоту.

Учень. Ми діти держави, де воля і мир

Не хоче війни наш народ – богатир!

Стоять матері і батьки повсякчас

На варті свободи і щастя для нас.

Учень.  Боже Отче всемогутній,

Захисти коханий край!

Дай нам вірити у майбутнє

Мужність і сміливість дай!

Захисти нас від свавільних

Хижаків, жорстоких, злих.

Учитель. 25 років нашій молодій незалежній державі Україні. Складний шлях пройшла вона за часи свого існування, але досягла світового визнання в багатьох напрямках суспільного життя. Вона – повноправний суб’єкт європейського та світового співтовариства. Про неї знають на міжнародних виставках науки і техніки. Україна має солідний науковий потенціал. Авторитет нашої Вітчизни зміцнюють спортсмени, артисти… Чи не є яскравим доказом цього перемога Джамали на «Євробаченні»? Тому така держава заслуговує любові свого народу. Хай у кожному вашому серці завжди живуть слова з поезії «Любіть Україну». А ця любов надихатиме вас надобрі справи. Інакше бути не може, бо ж доля майбутньої держави - у ваших руках. Сьогодні рушник цієї долі творили наші майстрині. Як бачите, багато чорних узорів, але є й яскраві кольори. Яка ж вона красива – доля України! Нехай стелиться вона барвистими рушниками!

Учитель. Національна гідність і патріотизм – ось риси характеру, на яких має відродитися Українська держава, її міць та авторитет у світі. А для цього ще з материнським молоком дитина повинна перейняти любов до своєї Вітчизни, щоб згодом на повні груди гордо заявити: «Я – українка, ти – українець, ми народились українцями на світі».

Хай літають завжди журавлі.

Колоски видзвонюють налиті,

Ми за те, щоб мир був на землі.

Для усіх людей на цілім світі.

А ще - звичайно ж, моліться, за кожного нашого воїна. Нехай українські солдати повертаються додому живими та неушкодженими, нехай Бог помагає нашим хлопцям здолати усіх ворогів нашої української землі!

 

«Хоробрі серця»

Мета: виховувати гордість за свій народ, шанобливе ставлення до військових, учасників АТО; зміцнювати почуття патріотизму учнів; формувати у дітей гуманний світогляд, спрямований на недопущення жахів війни; сприяти збереженню пам’яті про тяжкі випробування нашого народу.

Ведуча.

Мені наснилися, немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів…

 

Ведучий.  Добрий день,  дорогі гості, захисники і герої нашої країни! Ми раді вітати вас у нашому навчальному закладі. Нам дуже  приємно, що Ви, наші випускники, та жителі села, з мужністю, наполегливістю й вірою в краще майбутнє стали, на захист нашої Батьківщини.

Ведуча. Ми  дякуємо Вам за те, що,  забуваючи про страх, про біль, про небезпеку,  Ви всі як один, незалежно від віку й роду занять, встали на боротьбу з ворогом. Кожен з Вас ясно усвідомлював, що може загинути в будь-яку секунду, але раз за разом  піднімався в бій, захищаючи свій дім, свою родину, свою батьківщину від ворогів, тому що кожен з Вас знав, що «Якщо не я, то хто ж?»

Ведучий. А слова «Слава Україні» - «Героям Слава» перестали бути лише вітанням. Нині це віддання особливої шани тим, хто у найважчі моменти життя нашої країни не відступив і пожертвував собою заради своєї Батьківщини. Це вітання є засвідченням справжнього  подвигу патріота.

Ведуча. Коли перед очима проходять кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, ми розуміємо, що слова «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами, це стало викликом для кожного, для тебе і для мене.

Ведучий. Історія України мала багато трагічних періодів, але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави. І на Майдан вийшли пліч -о-пліч, але вони гинули та не здавались.

Учень. А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав

І з кров’ю перемішана сльоза

А батько сина ще не відпускав!

Учень. Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду – сотник, молодий, вродливий

І  юний хлопчик в касці голубій

І вчитель літній – сивий-сивий.

Учень. І рани їхні вже не їм болять

Жовто-блакитний стяг

Покрив їм тіло

Як крила ангела,

Злітаючи назад,

Небесна Сотня в вирій полетіла.

Не плачте, мамо! Ваш син ще прийде до Вас. Він прийде, коли спатимете, і розкаже, як любить Вас…

Учень. Мамо, не плач, я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

Вже слово «матусю» не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову Ангел співає

І рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш,  матусю, тут сумно буває,

Душа за тобою, рідненька,  щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. І люблю Україну.

Вона, як ти, була в мене одна.

Ведуча. Уся Волинь була з чорним смутком, коли вона проводжала чотирьох своїх синів: Іван Тарасюк, Сергій Байдовський, Едуард Гриневич, Василь Мойсей. Найстаршому -28. Наймолодшому -20. Усі вони жили, раділи, мріяли. Боролися та вболівали. І ось повернулися у трунах, із розбитими тілами і нескореними серцями.

А матері? Немає слова, яке б вмістило всю глибину болю і страждань, яке передало одвічну  тугу неньчиного серця.

Ведучий. Вони  цілували своїх синів. Щось шепотіли, пригортали. І не хотіли, не могли повірити, що востаннє…

І мовчки  сотня непокорених героїв відходила у чисті небеса, і погляди знесилених мільйонів дивилися вслід братам, батькам, синам.

Ведуча.  А війна триває далі, бо навіть загиблі Небесної Сотні не зупинили її. І вже сьогодні в результаті бойових дій,  за даними ООН,  в Україні загинули понад 6116 людей,  а 25 тисяч отримала поранення.

Наша країна – це країна добрих, щедрих, привітних, веселих і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворога.

Учень. Моя Україно,  ти сильна й багата,

У тебе мільйони найкращих синів.

І мова твоя солов’їна й крилата,

Ще світу покаже величний мотив.

Учень. Україно! Ти моя молитва.

Ти моя розпука вікова.

Громотить над світом люта битва,

За твоє життя, твої права.

Учень. Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік.

Буду, ненько, горда і вродлива.

З тебе дивуватися повік

Учень.  Живи, Україно, живи для краси.

Для сили, для правди, для волі!

Шуми Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

Ведучий. В мирний час завжди над нашою землею лилася прекрасна українська пісня. Але в роки боротьби завжди народжувалися найкращі  патріотичні шедеври, найпрекрасніші витвори пісенного мистецтва та поетичного слова, присвячені українській нації.

Ведуча. Важка це праця -захищати мир! Дуже багато хлопців знаходяться у лавах Збройних сил України. Вони залишили свої домівки і нашу квітучу Волинську землю, щоб захищати Україну, її волю, її незалежність. Нам є що захищати, нам є що берегти! Цей святий обов’язок виконують воїни незалежної  України.

Учень. Хай хтось говорить

«Це не  свято, і тої армії нема»

То як забути все  солдату,

В кого на скронях сивина?

Служили вільно тій країні,

Якій на вірність присягли.

Присягу виконали чесно

І ворогів перемогли.

Учень.  Збройні сили Україні –

Слава,  гордість нашої країни.

Захищають мир,  свободу.

Служать рідному народу!

Щира шана і подяка

Хлопцям, молодим солдатам,

Що сприймали службу чесно.

Сприйняли,  як борг почесний.

Матері й батьки шановні

Виховали послідовно

Відчуття патріотизму.

І повагу до Вітчизни

І в серцях синів зростали

Вартувати відпускали

Мирну, вільну і єдину

Незалежну Україну.

Ведучий. Поки що скалічена Україна – мов зруйнована хата після війни. Боляче? Боляче. За нашу прекрасну  Україну, за наших хлопців, які стоять за мир, за наш спокій!

Учень. Кулі летять, небо чорним стає.

Ми, або нас, брат- прикриєш мене.

Війна, як війна, нещадна така.

Скільки сердець забирає вона.

Учень. Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,

Відкривши очі, він відчуває повну волю.

Але та куля, в день зимовий, на світанку.

Перехопила подих та змінила долю.

Хлопчина вірив, що колись, одного дня.

Розкаже син йому, як любить Батьківщину

Хіба він знав, борючись за це щодня

Все доведеться відпустити в мить єдину

Так. Той хлопчина, він не знав тоді.

Що нелюд пострілом прицільним забере життя

І браття хлопця, українці, у біді,

Заплачуть,  відпустивши тіло в небуття.

Учень. Повертайтесь живими!

Молитись я не втомлюся.

За Україну і за Вас

Вам до землі я поклонюся, солдати,

Ви – це все для нас.

Спасибі, що ходжу до школи,

А не шукаю укриття.

Спасибі вам за спокій вдома,

Просто спасибі за життя.

Для нас немає тут загрози.

Тут тиша мир, а там – війна…

І біль, і страх, і сум, і сльози.

Учень. Лише години розділяють

Все від домівки і родини,

Що щиро люблять і чекають

Своїх синів, батьків, дідів.

Тож залишається молитись

За Ваші, воїни,  життя.

Ведуча. Наша земля втратила своїх синів, які  загинули на Сході. У пам’яті людей ці громадяни назавжди залишаться мужніми героями, які з честю виконали головний обов’язок чоловіків – захист рідної землі.

Учень. Я -мати -Україна, я під серцем вас носила,

Життя ж дала для щастя і добра.

Народе мій, чом ти без пам’яті і віри?

Блукаєш в темряві в імлі.

Забувши про святе в житті і світі,

Чи знайдеш собі щастя на землі?

Коли життя знов набирає сили,

У всі свята нехай вогонь палає,

І безіменні ті стрілецькії могили

Хай вдячна пам'ять ваша звеличає!

Ведучий. Вже дуже багато днів і ночей вирішується  доля нашої країни, нам важко думати, чекати, але найважче чекати матерям.

Учень. Герой не вмер, він у серцях!

Вже мати не побачить сина.

І не обійме, як завжди.

Стоїть цинкова домовина

У ній єдиний лежить,

А мати пада на коліна.

Не в силах стримають сліз кричить:

«Що ви зробили з моїм сином?

Верніть його, мені верніть!»

Знесилена втрача свідомість.

Перед очима – син. Живий.

Одразу все втрача вагомість,

Лиш тихий шепіт: «Рідний мій»

І син підходить, обіймає,

Бере за руку, мовить їй:

«Не плач, матусю, я  благаю,

Життя віддав за спокій  твій.

За мирне небо на Вкраїні

І за майбутнєє дітей.

Не плач, і буду я спокійний»

І тихо рушив до дверей.

Вже мати не обійме сина,

То сліз нема в її очах,

Бо син поліг за Україну

Герой не вмер, він – у серцях!

Ведуча. Наш навчальний заклад не залишається осторонь тих непростих подій, що відбуваються у нашій державі. Постійно проходять акції «Лист пораненому» «Лист воїну АТО» «Діти – воїнам АТО»

Учень. Україно, молюся за тебе

Як за матір  гріховно – святу,

За блакить твого вічного неба

І за ниву твою золоту.

Учень. Ми діти держави, де воля і мир

Не хоче війни наш народ – богатир!

Стоять матері і батьки повсякчас

На варті свободи і щастя для нас.

Учень.  Боже,  Отче всемогутній

Захисти коханий край!

Дай нам вірити у майбутнє

Мужність і сміливість дай!

Захисти нас від свавільних

Хижаків, жорстоких, злих

Учень. В нас клятва єдина і воля єдина

Єдиний в нас клич і порив

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів.

Ведучий. Війна, страшна й жорстока, але між боями наші солдати часто телефонують, до матерів, сестер, коханих, щоб почути рідний голос.

•         Ти чуєш мамо, постріли гармат?
•         Ти бачиш мамо? В небі в’ється дим.
•         Я у руках тримаю, мамо,  автомат
•         Не хочу,  мамо, помирати молодим.
•         Скажи мені, не плач, ну як там батько?
•         Він цим пишається, що в нього такий син,?
•         А як сестра, чи все у неї в порядку?
•         Каже – вертайсь, бо у мене ти один.
•         А як ти сам! Скажи мені синочку
•         Чи ти здоровий,  чи не слабий ти там?
•         Я тут в порядку, мамо,  у гарячій точці.
•         День пережив і трохи вже поспав.
•         Ну добре, все, мені пора іти вже,
•         Не згадуй лихом і чекайте там.
•         Я повернусь, не бійся, кажу точно
•         Ми тут усі єдині – я не сам!
•         Сину, сину, вертайся живим!

Ведуча. Досить часто хлопці там, на війні, чекають…Чекають листи від своїх знайомих, коханих, які їм пишуть,  вкладаючи туди все: душу, тепло, любов.

Учень. Привіт,  солдате! Ти мене не знаєш,

Я просто дівчина, живу собі,  як всі,

В моєму місці тихо, не стріляють.

Але війна торкнулася душі.

Чому пишу тобі? Бо серце просить,

Бо я так звикла у віршах думки,

В моїй країні сльози, біль і розпач

І так нестримно пишуться листи.

Ти зараз там,  на Сході, захищаєш

Свою країну на передовій,

Там дуже страшно, постріли лунають

Та ти ідеш вперед, вперед у бій.

Ти борешся за волю України

За незалежність, за її життя

І за майбутнє кожної людини

А серед тих людей і я.

Ти тільки повернись, благаю, чуєш?

Ти не лети високо в небеса.

Бо тут, на цій землі, Тебе чекають

Батьки, дружина, діти…вся сім’я.

І вся країна молиться за Тебе.

Щоб швидше повернувся Ти живий.

І я також щодня молюся небу,

Аби в моїй країні настав мир.

Я сподіваюсь, ці рядки почуєш,

А може,  прочитаєш у листі.

Я дякую Тобі, що захищаєш.

Мою країну, дякую Тобі.

Ведучий.  Довгі ночі, важкі дні. Відважні хлопці стояли,  захищаючи наші землі, нас з вами, хоч,  на жаль, це було непросто. Але вони змогли, і повернулися назад, щоб прославити свою Україну, і досить часто своє горе виспівували у піснях та віршах. Одним з таких є вірш кіборга,  який повернувся з Донецького аеропорту.

Учень. Я прийду з війни і   гляну в очі

Тому, хто каже, що жити не хоче.

Кому набридла робота, нудне телебачення.

Кому надто зимно вночі, сильна спека днем

Чекали задовго таксі, і замокли під дощем,

Як ми боялись заснути навіть на мить

Від пострілів й градів,  ще й гроза гримить

Та ми звикли спати під шуми гранатометів

Чергували,  щоб інші задрімали не в наметі

Ми спали там, брате, у ямах холодних

Де гріють лиш мрії і туга за домом

Бувало,  що пили воду з калюж

В нас не було простуд, а  може,  й були…

Ніхто і ніколи про це не говорив.

Найстрашніше,  до чого там звикаєш,

Це що кожного дня когось втрачаєш

І не знаєш, може, завтра Ти…

Але ми вже звикли…змогли…змогли

Там де мир, там-щастя, не шукай собі зла.

Учень. Пам'ять! Гірка пам'ять війни. Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок. Пам'ять! Що ти залишила? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки?  Ангели зі свічками

Ведуча. Хай горить свіча, як болючий щем про наших героїв, які навічно стали журавлями… Вони повинні жити в нашій пам’яті. У жалобі схилимо голови. Вони погасли, як зорі.

Ведучий. Дорогі наші захисники, ми, підростаюче покоління, обіцяємо рівнятися на вас і стати справжніми патріотами своєї держави, боротися за волю і честь і за народ.

Ведуча. Дякуємо всім вам за мирне небо над нашими домівками. Ми бажаємо вам щастя і здоров’я, перемоги у війні. Хай збуваються мрії, покинуть тривоги. Хай завжди буде мир на землі!

Учень. Мир на землі – це затишок і тиша.

Це сміх дитячий і душі політ.

Коли поет чарівні вірші пише

Про незвичайний, дивовижний світ.

Учень. Мир на землі – це росяні світанки,

Краса і творчість, пісня у гаях.

Мир на землі -  це вечори і ранки.

Із радістю і щастям у серцях.

Учень. Мир на землі – це дім і мама й тато.

Й любові стільки-просто через край!

Це та земля, де щастя є багато.

І в кожній хаті-хліба коровай.

Учень. Це та земля, де сміх і пісня лине,

А діти йдуть до школи знов і знов.

Й ніколи у боях ніхто не гине,

Бо там господар – щастя і любов.

Учень. Хай літають завжди журавлі.

Колоски видзвонюють налиті,

Ми за те, щоб мир був на землі.

Для усіх дітей на цілім світі.

Учень. Я хочу мир на усій землі!

Я хочу чути сміх дитячий всюди!

Мій любий Боже, крик душі почуй.

Хай мир в усьому світі буде!

Учень. Хай буде мир завжди на цій Землі!

Хай радість буде у серцях і душах!

Ні!!!- скажемо війні. Хай буде мир!!!

Любові між людьми ніщо хай не задушить!!!

Ведуча. Коли закінчиться війна

Розжарена від бомб земля – воскресне.

Ти знімеш з себе автомат, герою, бронежилет і…

І не секрет для всіх тепер ти – великий воїн і солдат…

Все знову буде добре, брат,

Не буде більше рвати «Град» над головою.

І тільки хлопці, що у ряд…

Від куль, снарядів і гранат…

Ніколи не прийдуть назад…

Живи, живи, герой- солдат,

За всіх, хто не прийшов назад з святих і вічних…

І та земля, що прийняла

До себе хлопців – тепер також свята,

Свята – на всі століття і віки…

А ти живи, живи, герой і брат,

Великий воїн і солдат-

Ведучий. А ще, звичайно ж, моліться за кожного нашого воїна. Нехай українські солдати повертаються додому живими та неушкодженими, нехай Бог помагає нашим хлопцям здолати усіх ворогів нашої української землі!

«Небесна Сотня.

В Пам’ять про загиблих на Майдані»

Мета: ознайомити учнів із трагічною сторінкою нашої історії,  розвивати пізнавальну активність та емоційну сферу - співпереживання за долю волинян; плекати почуття поваги до творчої спадщини наших земляків; виховувати моральні чесноти, стоїчні риси характеру (мужність, наполегливість, цілеспрямованість), почуття гордості за свій народ, національну свідомість та патріотизм; винести уроки толерантності; сприяти формуванню громадянської позиції як одного з проявів духовності нації; дати можливість відчути особливу цінність миру і спокою у світі, важливість таких понять як милосердя, підтримка та співчуття.

Обладнання: плакати «І пам'ять серця, і вічний смуток», «І біль священний ділимо навпіл», портрети воїнів Волині, що загинули, мультимедійна система: презентації до уроку Power Point 2003, портрети загиблих, аудіозаписи пісень (мінусовки), відеоролик, сумні ліричні мелодії, свічки, квіти.

Ведуча. 21 листопада 2013 року студенти вийшли на Майдан Незалежності в підтримку Євроінтеграції. Спочатку це була виключно мирна акція. А далі непідписання угоди про асоціацію. А далі жорстоке побиття студентів в ніч з 24 на 25 листопада. А далі покалічені людські тіла і серця, Михайлівський собор, Майдан,  залитий кров’ю, барикади, шини, Революція гідності.

Учень. ...І мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;
У темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
Горять серця, палають вільні душі,
зійшла зоря, гряде нове життя,
герої не вмирають, кличуть нас на барикади,
і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,
витає дух нескореної волі,
гримлять щити, молитви і пісні,
рядами рівними між нас ідуть герої,
усі, хто голову поклав в ці темні дні

Ведучий. Кожен із цієї Небесної Сотні, як і ми з вами, мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

Ведуча. Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство,  дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.

Ведучий. Її красою захоплювались поети, художники та композитори. Багата славетними іменами та подіями й українська історія. Нашими національними символами є прадавні першокнязі київські та їхні нащадки: княгиня Ольга, князі Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий.

Учень. Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь Твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

Учень. Небесна Сотня – безневинна жертва…
Бандитам не сховатись за хрестом
Отим хрестом, де їхня совість мертва
Зрікається і серцем і чолом…
У прощену неділю впала долу,
Простіть нас, браття, миленькі, простіть…
За Україну - зранену і голу…
За Вас не впала і за Вас стоїть!
Учень. Українцю, поглянь, там побили жінок!
Глянь, вже люди ховаються в храмі!
Де таке ще траплялось, коли це було
Аж в такому нестерпному стані?..

Так чинили лиш варвари, злісні хани,
Лиш від них люди в церкві ховались.
А сьогодні - це власні привладні пани
Вже над нами так само знущались!"

Ведучий. Кожен із цієї Небесної Сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ось вони перед вами, Герої Небесної сотні.

Учень. Вони співали “Ще не вмерла…” і вмирали…

Земля тремтіла, під ногами ж – твердь…

Їм янголи обличчя прикривали…

А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

Де вбивці зуби свої скалили, як псини…

Озброєні, слиняві, до зубів…

Ніщо, собаки, проти вільної людини.

Ніщо, проти жертовних тих голів…

Хвости підбгали куці, скавуляки…

Собача шапка, ти ж на трьох цепах!...

Твої засланці безпородні – хамуляки.

Розбіглись в усі боки в дикий страх.

Людина люта, хоч душа не знала гніву.

На рідній тверді полягла святій.

Герої ж не вмирають! Вірять в диво!

Адже і ти – “пахан”, належиш їй!

Болюча правда на Дніпровій кручі…

Під плач сиріт, вдовиць і матерів…

Твій трон з мозолів людських, всемогучий –

В невинній крові, в Києві та у Одесі стлів...

Ведуча: Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.
Учень. І люди боролись…І найсміливіші

Дивилися снайперу в дуло…

І лилася кров…Але найголовніше,-

Війни в Україні не було!

Ось там можна їх імена прочитати…

Я всіх називати не стану…

-А що там? Чому стільки квітів там, тату?

- Це стела героїв Майдану…

Ведучий: Якщо тебе справді засмучує ненависть у світі,не плач і не втрачай надії,а зроби щось,хай навіть маленьке!

Учень. А Сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду – сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Учень. Вже вмирають – і ще помруть
В найкрасивішому із міст?
Вимиваючи кров із рук,
Розкажи нам про компроміс.

Учень. Все летить шкереберть,
вкотре «воля чи смерть» –
терезів безупинне гойдання.
Захлинається кат
в океані проклять,
що на нього летять
із Майдану.

Учень. Там, де мир і тепло,
їм би краще було,
але доля героїв така є:
вмить усе – шкереберть,
перемога чи смерть.
Бо ж – до раю рабів не пускають.

Ведуча. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли, як зорі.

«У нашій пам’яті вони залишились назавжди»

Мета: вшанувати пам’ять героїв Небесної Сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Оформлення: Стіна пам’яті Небесної Сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв з фото), на підлозі надпис із маленьких свічок «Героям слава», стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.

Ведучий. Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.

Небесна Сотня – безневинна жертва…
Бандитам не сховатись за хрестом
Отим хрестом, де їхня совість мертва
Зрікається і серцем і чолом…
У прощену неділю впала долу,
Простіть нас браття, миленькі, простіть…
За Україну – зранену і голу…
За Вас не впала і за Вас стоїть!

Ведуча. Старший брат…Так називали колись Росію… Знаєте, в чому різниця між українцями та росіянами? Коли у них біда, ми плачемо разом з ними: ми плакали,  коли був Беслан, ми плакали, коли зривали їхній вокзал, будинки, ми плакали, коли у них гинули мирні беззбройні люди, а коли у нас сталося лихо і почали гинути наші люди від рук криміналу, вони насміхались.

Ведучий. І саме тут, сьогодні, скажемо «Люди, бережіть серця свої, щоб не стали каменем! Розбудуйте в душах Божий храм, щоб не повторити великий гріх!»

Ведуча. У ці дні ми відзначаємо третю річницю трагічних подій на Майдані Незалежності, коли під час Революції Гідності з 18-20 лютого було поранено більш як 1000 людей, загинуло понад 100 протестувальників. Сьогодні ми їх називаємо Небесною Сотнею.

Ведучий. Їх назвали Небесною Сотнею – українців, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей… Серед загиблих було і чотири Волиняни. В останню путь невинно убієнних проводжали десятки тисяч волинян.

Ведуча. Уся Волинь була повита чорним смутком. В ці дні вона прийняла чотирьох своїх синів. Іван Тарасюк. Сергій Байдовський. Едуард Гриневич. Василь Мойсей. Найстаршому – 28. Наймолодшому – 20. Усі вони жили, раділи, мріяли. Боролися та вболівали. І ось повернулися. У трунах. Із розбитими тілами і нескореними серцями.

Ведучий. У рядах «Небесної сотні» наші з вами земляки. Село Деревок зустріло 28-річного Едуарда, тіло якого приймала любешівська земля. Нововолинськ проводжав 23-річного Сергія Байдовського, якого хоронили на Іваничівщині.

Десятки тисяч лучан прийшли віддати останню шану Василеві Мойсею, земне життя якого обірвалося на     позначці 21. Голосила Ківерцівщина, де в селищі Олика опускали в могилу тіло 20-річного Івана Тарасюка.

Ведуча. Їх убили. Жорстоко й підступно. За те, що посміли не скоритися. Що не захотіли бути рабами у своїй державі.  І мріяли гордитися тим, що вони – українці.

У той час, коли одні вигризали посади, а інші вивозили золоті прикраси, ці хлопці ішли на Майдан. Вони знали, що це вже не пісні, а швидше – криваві танці. Втім, мабуть, ніхто не міг повірити, яке «полювання» влаштують їм снайпери.

Два постріли в майданівців, один у правоохоронців – таким був план початку братовбивчої війни.

Ведучий. Цікаво, що думали ті, котрі віддавали накази? Чи припускали, що після трьох тисяч поранених і сотні загиблих Україна не впаде і не зламається? Що на місце одного вбитого прийдуть десятки живих.  Але це буде потім. Тоді, коли за агонією вбивць будуть спостерігати лише душі загиблих волинян.

А почалося із того, що ми хотіли жити за християнськими цінностями.

Ведуча. У що перетворилася Волинь у дні поховань, 22-23 лютого, неможливо передати. Плакали діти і старики, жінки й чоловіки. Втирали сльози юнаки, які несли своїх ровесників у домовинах.

А матері?.. Немає слова, яке би вмістило всю глибину болю і страждань. Яке передало одвічну тепер тугу неньчиного серця...

Вони цілували своїх синів. Щось шепотіли. Пригортали. І не хотіли, не могли повірити, що то востаннє… Що «завтра» їхньої дитини – це вічний морок холодної могили…

Ведучий. У ці дні важко знайти слова… Навіть небо вкрите пеленою плачу і скорботи. Бо хто у трунах? Старець? Ні. Чоловік, який устиг побачити життя? Також ні. Це – Герої України, які у мирний час віддали свої життя за нашу щасливу долю.

Різна в нас була влада і політичні устрої. Але та, що розстріляла свій народ, – це кривава влада… Хто дав їй право піднімати руку на свого брата-українця? Хто дав право вбивати?..

Ведуча. Сергій, Василь, Іван, Едуард – вони прожили правильно і праведно. Мали батьків та друзів. Але любов до України покликала їх на Майдан. І там, прикриваючись дерев’яним щитом, ці люди пішли під кулі. Пішли, аби нам із вами жилося краще. Плакали люди, слухаючи ці слова. Плакало небо. Та в якусь мить смуток мовчання перервався вигуком: «Герої не вмирають!» І багатотисячний натовп підхопив ці слова. Ридаючи, люди скандували: «Герої не вмирають!»

Ведучий. Оликою, Луцьком, Іваничівщиною, Любешовом, усією Волинню котилося: «Слава героям!» і «Слава батькам!». Страшно втрачати кожну дитину. Але ще страшніше, коли вона – одна-єдина…

Щоб навіки закарбувати подвиг земляків, у Луцьку поставили пам’ятний знак. Він з’явився у центрі міста, на Меморіалі Слави. Там, де зараз свіжа могила Василя Мойсея на псевдо «Крук». Студент четвертого курсу університету «Україна», він став п’ятим убитим із сотні самооборони «Волинська Січ». Навіть бронежилет не вберіг хлопця від снайперської кулі. Вогнепальне поранення у грудну клітку стало смертельним. І 20 лютого Василь помер у лікарні Києва.

Ведуча. Скільки він пережив, тепер одному Богу відомо. Але снайпер, який погубив хлопця, одним пострілом убив і матір. Неможливо було дивитися, як вона побивалася над сином, як не хотіла його відпускати. А в якусь мить упала на коліна перед Василевим товаришем – тим, який витягнув її сина із братовбивчого пекла. «Будь мені за сина», – промовила жінка. Перед нею на коліна впав і товариш, Сергій. Вони плакали обійнявшись. А потім, на Меморіалі Слави хлопець укотре благав простити йому, що не вберіг Василя, та не прощати тим, хто обірвав молоде життя побратима.

Ведучий. Усім катам – які лякали, знущалися, вбивали – настане Суд. Кожен із них рано чи пізно відповість перед людьми, власною совістю і Богом. А ми, задля котрих волинські хлопці відійшли у Вічність та вічно житимуть у серцях, повинні не просто пам’ятати кривавий лютень 2014-го. Не просто в черговий раз класти вінки «з нагоди вшанування». Гідна людина в гідній країні – ось чим маємо віддячити «Небесній Сотні».

Ведуча. «Ми не повинні замовчувати правду. Але й пролитої крові вже достатньо, – наголосив митрополит Михаїл.

Бог закликав нас Добром перемагати зло, Любов’ю долати наругу. І коли закривалися очі Василя Мойсея, останнє, що хлопець прошепотів: «Я люблю вас усіх…».

Ведучий Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість і життя за рідну Батьківщину.

Учень. Сьогодні день огорнутий печаллю.

Пронизаний  наскрізь слізьми людей.

Слізьми за тим, хто не вернувсь з Майдану,

Залишивши батьків, родину і дітей

Всім серцем вірили вони у кращу долю.

За неї ж, й на Майдані полягли.

За українців і за їхню волю,

Своє життя не завагавшись віддали!

Палає Київ у вогні,

горять сталеві БТРи

там на межі-передовій,

народ боронять волонтери.

Палають шини і серця,

ніхто не хоче помирати,

Перед екраном матері

і там, і там їхні солдати..

Палають серця і стоїть на Грушевського чад,

І стяг український під небом,

Тремтить переможно,

А ті, хто із чорних портретів,

Суворо мовчить,

Учень. На віки Герої, яких забувати не можна!.

І буде штормити, та нас ці вітри не знесуть,

І сніг у мішках, хай би що, до весни не розтане,

Є правда єдина, не писана істина суть:

Ти крапля, що може зробити нас всіх океаном.

Усе неможливе сьогодні перейде межу,

І доля ще буде до мене і зла, і ласкава,

Але я виходжу на площу, але я кажу:

«Слава Україні - Героям Слава!»

Ведуча. Найважче у день смутку було матерям.

Не плачте, мамо... Я - в Небесній Сотні...

Я за Вітчизну голову поклав...

Я знаю, мамо, гірко Вам сьогодні -

Я ж бо живим вернутись обіцяв...

Не вийшло, мамо... Снайпер вцілив в серце...

Світ почорнів... І зупинився час...

Пробачте, мамо... Мусив я померти.

Бо Україна лиш одна у нас!

Прощайте, мамо... і простіть, благаю,

Що так невчасно світ цей полишив...

Я шлю Вам, мамо, вісточку із раю...

Я дуже, мамо, дуже Вас любив...

Учень. Мамо, я живий, лиш закриті очі....

І серце не б`ється, не вирує кров...

Ти тільки не плач, знай - всі дні і ночі

Я -поруч – у грудях, де живе любов!

Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,

За той біль, і той жаль, що я наробив.

Я ж хотів лише миру, добра і свободи...

А мене за це ворог безжалісно вбив.

Не жалій, моя нене, що я не вернуся,

Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!

Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,

Ти лишень свої очі здійми до зірок!

Ведуча. Минає 3 роки від трагічних подій на Майдані. Але, на превеликий жаль, Небесної Сотнею не закінчився біль і страждання України. Сьогодні йде боротьба за нашу Україну.

Учень. Прийшла в нашу хату тривожна година,

Хай кожен збагне собі в безлічі справ:

Все треба зробить, щоб жила Україна,

Щоб ворог підступний її не здолав.

І хай доведеться колись не доїсти,

Чи буде в кімнатах поменше тепла,

Але не дамо ми лихим терористам

Чіплять в нашім небі чужого орла.

В ці дні хай єднає нас думка єдина,

Ми зло в нашім домі долали не раз,

Все треба зробить, щоб жила Україна –

Приймаймо цей заклик, як Божий Наказ!.

Ведучий. Нашими воїнами пишається весь народ, бо в їхніх серцях горить вогонь любов до рідної країни, та велика віра в перемогу. Захищаючи рідну землю від ворога, сьогодні вони віддають найдорожче – своє життя. А ми говоримо їм : «Повертайтесь живими!».

Ведуча. Молюся за Тебе, моя Україно, за кожного батька, за кожного сина, за кожную матір, за кожну дитину я Бога прошу – збережи Україну! Страшною порою не дай їм загинуть! Хай наші молитви до Бога полинуть! Нехай Він злобу у серцях наших спинить! Молюсь, щоб людина почула людину, щоб син пожалів батька іншого сина, щоб мирною знову стала країна – я Бога прошу – збережи Україну!

Ведуча. Небесній Сотні
Шана й молитви,
За чисті душі,
Що злетіли в небо.
Їм шлях високий
Боже, освяти.
І в мирі, Господи,
Прийми до себе.

Ведуча. Сьогодні бачив – цілувались голуби…
Світило сонце і сміялись діти,
По вулицях несли з Героями гроби,
Лунало «Слава!» й похилились квіти…
Ридали посивіли Матері
З обличчями чорнішими від ночі…
За Що? Стріляли рано-на зорі
В невинні Душі, в чисті світлі Очі?
Свічки горіли – небо у імлі…
І пташка десь сльозилася самотня…
Учень. Ще вчора бачив пару голубів …
А вже сьогодні люди з стрічками
Ділили крісла й я не розумів,
За що? Дочасно посивіли Мами?

Ведуча. У нашій пам'яті Ви назавжди лишились. Історія одна, і Ви - її частина. Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились. І молимось: за Вами - ненька Україна! Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка. І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами. Але в думках  ти поруч, і не згасне свічка, І линуть буде "Слава Україні!"  над ланами.

Ведучий. Всім дякуємо за увагу, до нових зустрічей.

«З родини починається людина»

Ведучий. Шановні батьки, ми раді  сьогодні з вами зустрітися на нашому родинному святі. Низько вклоняємося і дякуємо вам за те, що ви прийшли на свято. Серед наших гостей – родини з різними сімейним стажем, з різною долею. Тож зберемо в одину єдину всю "свою родину”.

Ми до батьків сказати хочем слово,

Сповнене ніжності й любові.

Бо без батьків чого ми в світі варті?

Без маминої ласки і добра,

Без батькової строгості і жарту,

Без нашого родинного тепла.

Ведуча. Мати! Батько!. Які дорогі для кожного з нас ці слова. Скільки в них тепла, щастя, радості, душі, милосердя і доброти.

Батьки і діти! Діти і батьки!

Нерозділиме і одвічне коло.

Ми засіваємо житейське поле.

І не на день майбутній – на віки!

Ведучий. Дитинство, дитячий світ – це світ осо.бливий. Діти живуть своїми дитячими уявленнями про добро і зло, хороше і погане. У них свої, дитячі, критерії, у них навіть свій вимір часу: в дитинстві день здається роком, а рік – вічністю. Дитячі уявлення, критерії, погляди, переконання повинні бути маленькими, але міцними паростками, з яких виростають могутні дерева.

Учень. Скільки в мами сонця, щирого тепла,

Скільки в мами радості, щедрого добра.

Всі ночі не спала – сон наш берегла

Ніжне своє слово в тепло дала.

Як нам не любити неньку дорогу?

У душі матусі почуттів глибінь.

А в очах матусі неба голубінь.

У руках матусі праця без кінця,

А  в устах матусі слово мудреця.

А чуєш, як в грудях у нас б’ється серденько?

Бо серце нам дала також наша ненька.

Я знаю, тим серцем ми маємо жити.

І бога і маму, і край свій любити.

Учень. Гарна ти, матусю! Добра, люба, щира.

Ти мене ще змалку звичаю навчила.

І щодня навчаєш, як любить родину,

Мову нашу гарну, рідну Україну!

Учень. Усе в житті міняється і в’яне,

Усе мина, відходить назавжди.

Лиш батьківська любов ніколи не зів’яне.

Лиш татові слова зі мною назавжди.

Усе, що є в житті, то долі повеління.

А все, що є в мені, то батькове уміння.

Учень. Мамо, матінко, матусю,
Я добра від тебе вчуся.
Ти найкраща в світі мама,
Ніжна, добра і ласкава!

Учень. Найдобріша, найкраща,  матусю рідненька!
В цей день ми вклоняємось дуже низенько.
За сонечко ясне, за серце прекрасне,
За те, що добром зігріваєте нас,
За те, що в щасливу і скрутну хвилину
Ми можемо всі прихилитись до вас.
Хай вас обминають невдачі та грози,
Нехай лиш від сміху з’являються сльози,
Міцного здоровְ’я з роси і води,
Бадьорість та настрій хай будуть завжди!

Ведуча. Мама – наше довідкове бюро і швидка допомога, скринька добрих порад. Перше слово, яке дитина промовляє,- це слово мама. Мама вчила нас робити перші кроки, вимовляти перші слова.

Матері… все життя дивляться нам услід , вирядивши в люди, так і стоять на початку всіх наших доріг. Стоять і дивляться. І бажають нам добра і щастя, чекають від своїх дітей найвищих духовних злетів,  і в останню хвилину думають про те, щоб їхні діти жили гідно серед людей і творили на своїй землі.

Ведучий. Стоїть на землі мати – вища і святіша від усіх богинь. Стоїть мати і молиться за народ, за своїх і чужих синів і діточок, за нас із вами. І перші слова її молитви: "Пошли, Боже, діткам щастя і здоров’я, віру в завтрашній день, людяність їм пошли і милосердя,  доброти їхньому серцю, світлого розуму голові, дай їм бажання працювати, примножувати багатства роду, не зазіхаючи на чуже добро, не кидаючи рідну землю ”Чуєш, молиться мати не за себе, а за вас, тому, що вона – Мати.

Ведуча. Наша дорога у життя, у великий світ починається з домівки, з материнського серця, від батьківського порогу. Через усе життя ми несемо в душі першу стежину дитинства, яка озивається в нашій пам’яті дзвоном чистих криниць, теплими та студеними росами, скрипом хвіртки, хатнім порогом, річкою, ставком, городом, обсадженими вербами.

Ведучий. Яке важливе значення нашої неньки, ми вже зрозуміли, але і  батько в сім’ї – захисник, годувальник. Батькове слово – це закон. Як скаже батько, так і буде, тому що він – голова сім’ї, зразок для своїх дітей. Кожна дитина хоче, щоб батько був людиною сильною, справедливою, щоб був мудрим і мужнім.

Ведуча. Ми добре розуміємо, що хоча ззовні наші тати часом суворі, вимогливі, але в своїй душі вони добрі, ласкаві та ніжні, як мама. Це їхня чоловіча вдача не дозволяє їм показати себе.

Батькова любов до нас стримана, недарма у народі кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою і є батьківська любов.

Учень. Дорогий. хороший, рідний тато,

Кращого від тебе не знайти.

Дорогий, хороший, рідний тато,

Як чудово, що у нас є ти.

Добре знає діло він своє.

Усе в житті міняється і в’яне,

Усе мина, відходить на завжди.

Усе що є в житті, то долі повеління,

А все, що є в мені, то батькове учіння.

Від батька в мене є терпіння і удача,

І розум, батьку мій, це твоя добра вдача.

Учень. Життя іде – бреде, квітує і згасає,

Науку цю твою я завжди пам’ятаю.

Нехай ідуть роки. І дні у млі згасають,

А ти для мене є теплом землі – я знаю.

Твоє добро святе і людяність велика,

І відданість землі і совість у душі.

Учень. Може він в футбол пограти,
Може книжку почитати,
Супчик може розігріти,
Може мультик подивитись,
Може він пограти в шашки,
Може і помити чашки,
Може малювать машинки,
Може поскладать картинки,
Може везти на собі,
Як на швидкому коні.
Може він ловити рибу
І полагодити шибу.
Вміє так всього багато —
Мій найкращий в світі тато.

Ведучий. За щоденними турботами ми не маємо часу щиро подякувати нашим бабусям за все добро, яке вони  зробили для дітей, онуків. Побажаєм вам сто років жити. Без горя, сліз і без журби. Хай з вами буде щастя і здоров’я на многії літа, назавжди.

Учень. Моя бабуся люба, гарна й мила,

Вона найкраща від усіх людей.

І хоч вона вже трохи посивіла,

Але так щиро любить нас - дітей.

Учень. Чому так багато навколо тепла?

Це ж моя бабусенька його принесла!

Скільки в бабусі сонця й тепла!

Скільки в неї радості, щедрого добра!

У душі бабусі – почуттів глибінь,

А в очах у неї – неба ніжна синь.

У руках невтомних – праця без кінця,

А в устах ласкавих – мова мудреця!

Як же не любити бабусю дорогу?

Я перед бабусею завжди в боргу.

Ведуча. Постійним помічником бабусі є дідусь – господар родини. Мудре, хоч іноді й суворе дідусеве слово, вміння заохотити до праці, розповісти цікаві спогади, наповнені природним, народним дотепом, прислів’ями і приказками, легендами, - саме таким незамінним помічником і доброзичливим учителем він є для кожного з нас.

Учень. Наш дідусь життя прожив,

Скарб великий він нажив – 

Двійко милих онучат

Скрізь гасають та кричать!

На коліна посідають,

Про минуле розпитають…

Учень. Дідом я своїм горжуся –

Оцей дідусь колись весною 

Маленькі яблуньки садив... 

Розрісся сад, умивсь росою, 

З плодами віти опустив.

Тепер дідусь погожим літом 

У гості внука вигляда, 

І яблуневим білим цвітом 

Його сміється борода.

Ведучий. І звичайно, ми не можемо сьогодні не згадати наших мам-трудівниць, які попри важку сімейну роботу встигають шити та вишивати. І ми сьогодні хочемо представити виставку наших мам на тему «А над світом вишивка цвіте». Тож нехай час, проведений у спілкуванні з найдавнішим видом українського мистецтва, буде приємним для всіх.

Ведуча. Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.

Ведучий. Рушник – від слова “руш”, “вирушай” – стверджуються наші прабабусі. Як мамина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати  від усякого нещастя.

Учень. Рушник – це дому давній оберіг,

Він вишитий усякими нитками.

Споконвіків родину він беріг,

Бо вишитий матусеньки руками.

Учень: Рушник несли, як народився син чи доня,

У візерунках і у квітах запашних,

Щоби завжди щаслива була доля

Й усе найкраще було лиш для них.

Учень: Гостей гостинно кликали до хати,

На рушнику несучи хліб і сіль.

Учениця: Рушник до армії давала сину мати,

Сватів дівчата всі в’язали для весіль.

Ведуча. Український рушник... Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і вишиті рушники. А тому в Україні немає жодної оселі, де б не полум'яніли рушники.

Учень. Рушники, рушники…

Тут червоне із чорним

Так магічно сплелось,

Що нагадує віхи життя.

І здається, він крилами зараз пригорне

І належить тобі те зболіле, святе каяття.

Веселкою сплелися кольори

Учень. На вишиванці, наче доля.

На ній — тобою прожиті роки,

Усі достоту, з радощами й болем.

Усе на ній: вечірняя зоря,

І росами умите раннє сонце,

На ній і сльози, й посмішка твоя,

Хатинка рідна і твоє віконце.

Ведучий.  Споконвіку українці свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником прихованої в людині магічної сили і водночас — це оберіг. Вважали, що сорочка має чарівну силу.

Цю сорочку мені вишивала

Материнська ласкава рука,

Щиро квіти на ній розсипала,

Мов по лузі весна гомінка.

Від’їздив я. в останній хвилині

Мати шепче крізь сльози : «Прощай!»

Пам’ятай, ти родивсь на Вкраїні,

Де б не був, ти про це пам’ятай.

Не соромся хоч мови своєї,

Ти повинен гордитися цим.

А сорочки простої тієї

Не заміниш і шовком тонким,

Бо це мати тобі вишивала. ”

Ведуча. Про вишиту сорочку можна говорити багато. Зараз у нас відроджується традиція одягати на свято вишивану сорочку, і не лише на свято. Що це – мода? Сподіваюсь, що це не мода, адже мода змінюється. А вишивана сорочка була, є і буде оберегом для кожного з вас, адже в ній – тепло рук рідної вам людини, в її орнаменті не просто хрестики, а символи, що оберігають вас, в ній – сила, тепло, життя.

Учень. З вечора пригожого аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну і червону нитку брала.

А що чорна ниточка – розставання,

А червона ниточка – то кохання.

Щоб та чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка гладко слалась.

Учень. Вишита калина обігріє сина,

Птиця на калині сум – журбу склює.

Моя Україна, моя солов’їна.

Хай не перев’яне вишиття твоє.

Хай в годину ранньої розлуки

Вишиванка душу огорта.

Бо її торкались ваші руки,

Ваша зігрівала доброта.

Учень. Мені сорочку мама вишивала

Неначе долю хрестиком вела,

Щоб я легких стежинок не шукала,

Щоб я завжди привітною була.

«Виконуй, доню», – мама говорила, –

Життя закони, істини прості,

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у біді.

Ведучий. Родина, сім’я – це найдорожче для кожної людини. У сім’ї діти вчаться добру, вчаться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду. Родина -  це не тільки рідні, родичі, адже родина до родини – це народ. Ми, українці, -  народ, який складається з родин великих і малих, дружніх і працьовитих. Мамина пісня, батьківська хата, бабусина вишиванка, дідусева казка – все це наша  пам’ять, наші символи, наша історія. У сім’ї повинні любити одне одного, повинна панувати атмосфера взаємодопомоги.

Ведуча. Діти! Коли станете дорослими, не забувайте рідний дім, батьків, які робили і роблять усе для того, щоб ви виросли справжніми людьми. Любіть рідний край, землю, захищайте її, будьте патріотами нашої рідної держави України.

Ведучий. Наші діти – наше майбутнє, вони продовжувачі родинних традицій, родовідної пам’яті. Маємо надію, що ви, діти, будете берегти найдрібніші згадки про своїх рідних і передасте цю пам’ять своїм нащадкам. Ніколи не переривайте ланцюжок пам’яті, який з’єднує наші покоління. І чим міцнішим буде цей ланцюжок, тим міцніше буде наше коріння, тим міцніше стоятиме на своїй землі наш народ, наша Україна.

Дякуємо за увагу!