Методична розробка "Роль вчителя в адаптації ВПО до освітнього процесу

Камінь-Каширський район

Маневицька ОТГ

Відділ освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради

Маневицький ліцей №2 Маневицької селищної ради Волинської області

 

 

Роль вчителя в процесі адаптації ВПО до освітнього процесу

Методична розробка

 

 

Зінич І. В.                                                                                                                                 

 

 

 

                                               Маневичі – 2024

Роль вчителя в процесі адаптації  ВПО до освітнього процесу

Методична розробка

Маневицький ліцей №2 Маневицької селищної ради Волинської області

Кількість сторінок - 45

Анотація

Методична розробка присвячена вивченню ролі вчителя в процесі адаптації внутрішньо переміщених осіб (ВПО) до освітнього середовища в умовах сучасного українського суспільства, яке переживає соціальні кризи, зокрема пов'язані з вторгненням на територію України та переміщенням осіб.

У роботі висвітлено актуальні проблеми, що викликають необхідність адаптації дітей та сімей, які стали внутрішньо переміщеними. Зазначено, що професійне середовище фахівців з освіти та соціальної роботи переживає кризу через відсутність або недосконалість методик роботи з постраждалими.

 Особлива увага у розробці приділяється місцю вчителя в адаптації внутрішньо переміщених осіб до освітнього процесу. Зазначено, що саме педагоги виступають не лише передавачами знань, але й навігаторами, допомагаючи дітям знаходити новий ритм життя та навчання.

Подальша робота в даному напрямку може сприяти покращенню якості освітнього процесу для внутрішньо переміщених учнів в умовах війни.

 

Розробник:

Зінич Інна Василівна – вихователь пансіону, спеціаліст ІІ категорії.

Рецензент:

Войтенко Ірина Григорівна – заступник директора з виховної роботи

 

Методична розробка затверджена на засіданні методичної ради Маневицького ліцею №2 Маневицької селищної ради Волиської області

Протокол  №3 від 29 січня 2024 року 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….4                                                                                                                     

1.Теоретичний блок……………………………………………………………….6                                                                                            

1.1 Характеристика змісту концепції соціальної  адаптації   особистості……..6             

1.2 Підходи до визначення та компоненти адаптаційних можливостей особистості………………………………………………………………………….8                                                                                

1.3Місце вчителя в адаптації внутрішньо переміщених осіб до освітнього процесу………………………………………………………………………………12                                                                                                                     

2. Практичний блок………………………………………………………………23

2.1 Стисла характеристика методів та методик дослідження рівня адаптації

ВПО………………………………………………………………………………...23

2.2 Програми, комплекси занять, тренінги……………………………………..28

2.3 Методологічні рекомендації………………………………………………….39

Висновки…………………………………………………………………………..41

Список використаних джерел…………………………………………………..43

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Україна сьогодні перeживає черговий кризовий період, пов’язаний з багaтьма чинниками. Нaйбільш руйнуючою oбставиною сьогодення є повномасштабне вторгнення РФ на територію України. Конфлікт, який розділив не тільки політиків та громадянське суспільство, а й сім’ї та особистості.

Певну кризу переживає і професійне середовище педагогів, психологів, соціальних працівників. Суть цієї кризи полягає у відсутності або недосконалості наявних методик роботи з сім’ями та дітьми, які постраждали від збройного конфлікту, в тому числі внутрішньо переміщеними дітьми та їхніми сім’ями

Щоб надати необхідну допомогу внутрішньо переміщеним особам, забезпечити їм підтримку, проведення психологічної діагностики та надання необхідних консультацій, фахівець повинен володіти ключовими навичками ефективної взаємодії з людьми. І для цього важливо самостійно оцінити свій потенціал та мотивацію.

У цьому контексті, роль вчителя виявляється ключовою в адаптаційному процесі школярів, які зазнали втрат та змін у своєму житті.

Вчителі виступають не лише посередниками у передачі знань, але й справжніми навігаторами для дітей, які втратили стабільність та звичний порядок речей. Створюючи сприятливе середовище в класі, вони допомагають дітям знайти новий ритм життя, засвоїти навички соціалізації та зберегти інтерес до навчання.

Вчителі, взаємодіючи з внутрішньо переміщеними школярами, стають не лише джерелом знань, але й підтримкою в розвитку сильних сторін кожної дитини. Важливо розуміти, що адаптація - це не лише пристосування до нового навчального матеріалу, але і впорядкування емоційного стану, розбудова довіри до нового оточення та відновлення втраченого самоповаги.

У процесі навчання вчителі можуть використовувати індивідуалізовані методики та підходи, враховуючи особливості кожного учня. Сприяючи формуванню позитивних взаємин в класі, вони створюють безпечний простір, де діти можуть відчути підтримку один одного та вчителів.

Адаптація внутрішньо переміщених школярів в освітньому процесі є взаємодією, де вчителі є ключовими фігурами. Їхні зусилля визначають не лише академічний успіх, але й впливають на подальший життєвий шлях дітей, які зазнали випробувань. Ця тема ставить перед вчителями велику відповідальність і водночас надає можливість створювати позитивні зміни в житті та освітньому шляху кожного учня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичний блок.

1.1 Характеристика змісту концепції соціальної адаптації особистості

З точки зору філософії адаптація розглядається як соціальний тип взаємодії індивідів і соціальних груп із соціальним середовищем і суспільством, в ході якого узгоджуються потреби і очікування учасників. І. А. Миславова розглядає поняття «адаптація» як спосіб зв’язку особистості та макросоціуму, зміни соціального статусу особистості, набуття нової соціальної ролі, тобто адаптивної соціалізації [11].

Людина перетворюється з біологічної істоти на соціальну відповідно до існуючих норм, правил поведінки, цінностей, традицій поведінки, тобто з урахуванням впливу існуючих норм на розвиток і формування особистості індивіда. Факторами, що визначають соціальну адаптацію є: ціннісні норми, стандарти, традиції суспільства загалом і людини в ньому. Як складова досвіду ціннісні орієнтації в старості набувають особистісного значення, а життя виступає опорою або ускладнює адаптацію до нових соціальних умов.

Педагогічний зміст поняття «адаптація» – це процес пристосування або прагнення, потреби людини. Реалізація, здоров’я та нове життя, умови щасливого життя. З соціально-педагогічної точки зору, ефективність соціальної адаптації визначається як приналежність до певної соціальної групи. Успішний процес соціальної адаптації потребує виховання особистості ідентичність, незалежність, відповідальність, приналежність до певної соціальної групи відіграють важливу роль.

В психології поняття «адаптація» також вивчається в межах багатьох напрямків. Зокрема, необіхевіористи (Б. Скіннер) визначає адаптацію як процес, який можна розглядати з двох точок зору. Вони ідеально збігаються як процес, за допомогою якого цей стан досягається [9]. Таким чином, соціальна адаптація  розглядається як процес фізичної, соціально-економічної чи організаційної зміни групової поведінки, що має свої особливості [7].

Інтеракціоністи, особливо Л. Філліпс, стверджує, що всі види адаптації визначаються як інтрапсихічними фaкторами, так і фaкторами середовища [10]. Під ефективною адаптацією особистості інтеракціоністи розуміють такий тип адаптації, коли особистість відповідає мінімальним потребам і очікуванням суспільства [12]. Е. Філліпс стверджує, що пристосованість до взаємодії з навколишнім середовищем виражається у двох типах відповідей:

1) Прийняття та eфективне реaгування на сoціальні oчікування з урахуванням віку та статі кожного індивіда;

2) Гнучкість і ефективність у вирішенні нових і потенційно небезпечних ситуацій, а також здатність давати бажаний напрямок подіям. Адаптація в цьому сенсі полягає в тому, що людина успішно використовує наявні умови для досягнення своїх цілей і прагнень. [11].

Порівнюючи погляди небіхевіористів, інтеракціоністів і психоаналітиків, приходимо до висновку, що небіхевіористи пов'язують процес адаптації з конкретною групою, до якої належить людина. Інтеракціоністи – з соціальню активністю особистості. Психоаналітики – у вирішенні конфліктних ситуацій.

З соціально-педагогічної точки зору адаптація розглядається як процес створення умов для задоволення найважливіших потреб нужденної верстви населення. З педагогічної точки зору правильно організоване середовище – це не лише найнижча потреба в піраміді мотивації, а й потреби вищого рівня, такого як любов, безпека та самоактуалізація.

 

 

 

 

 

 

1.2 Підходи до визначення та компоненти адаптаційних можливостей особистості

Враховуючи зростаючу актуальність прoблеми aдаптації людини до пoстійних змін навколишнього середовища, вивчення адаптаційних здібностей людини, від чого, власне, і залежить ефективність адаптації, визначення ефективних способів їх адаптації, вважається одним із напрямків пошукової діяльності.

Слід зазначити, що поняття адаптаційних можливостей людини ще не набуло достатньо чіткого визначення та розуміння. Тому спробуємо розібрати та визначити зміст цього поняття.

Аналіз літературних джерел, що стосуються даної проблеми показує, що такі складові серед психофізіологічних адаптацій, які, власне, й визначають адаптивні можливості людини, можна виділити три послідовні рівні залежно від розвитку та досягнення нею високоспецифічних і професійно значущих адаптивних якостей.

Перший рівень включає конституційні, морфологічні та нейродинамічні особливості, успадковані особою. На іншому рівні – примхливість і риси характеру. І по-третє - специфічні якості особистості, набуті нею на більш пізніх етапах особистісного розвитку. Це характеристики емоційної, вольової, мотиваційної, інтелектуальної сфер особистості, які формуються в процесі онтогенезу разом із набуттям різноманітного досвіду.

Р. С. Корольчук пoв'язує адаптаційні можливості з основними психофізіологічними процесами та механізмами активації [17]. Водночас адаптаційна здатність – це здатність організму здійснювати пристосувальні зміни [23].  Також з адаптивними здібностями пов’язують поняття надійності, яка визначає збереження нормальної життєдіяльності організму під впливом різних факторів навколишнього середовища [22], [24] і визначає рівень і ступінь гармонійності досягнутої фізичної і нервово-психічний чи розвиток, а також ступінь реактивності організму на різні впливи та стійкість до них [16].

Адаптивні здібності людини з соціально-психологічної точки зору проявляються у дитинстві, у процесі становлення її особистості, включають досвід взаємодії з різними людьми та групами, досвід успішної та неуспішної поведінки в незвичайних ситуаціях [22].

М.О. Агаджаян слушно зазначає, що адаптивні здібності проявляються лише в реальних життєвих ситуаціях і пов’язує їх із рівнем здоров’я особистості [4].

Цілком обґрунтованою є думка про те, що рівень адаптаційних можливостей кожної людини відображає рівень розвитку суспільства в цілому, рівень розвитку суспільних відносин, економіки, науки, культури. Не можна також не погодитися з твердженням, що адаптивні можливості людини не безмежні [17].

Поняття особистісної адаптованості можна розглядати як складову адаптивних здібностей психологічного плану, що хaрактеризує рiвень рoзвитку взаємoпов'язаних психoлогічних oсобливостей, найбільш вaжливих для регуляції психічної діяльності та процесу адаптації, і визначає коло факторів зовнішнього середовища, до яких організм може адаптуватися.

Єдине визначення адаптаційних здібностей людини в доступній літературі дає В.І. Розов, який визначив ці можливості як полісистемну якість особистості, яка є саморегульованою структурою і включає сукупність конституційно-морфологічних, особистісних та інших характеристик, що дають змогу досягати високих результатів у будь-якій важливій для цього діяльності. Предмет з мінімальною оптимізацією «витрат». Можна також навести визначення адаптаційних здібностей Замової, яка розуміє під ними індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішної адаптації до нових, змінених і незвичних умов [11]. Наведені визначення, на нашу думку, хоч у цілому й правильно відображають сутність явища, що визначається, все ж є дещо вузькими.

Вітчизняними авторами [15] запропоновано таке визначення адаптаційних можливостей людини: «Адаптивні здібності – це сукупність конституційно-морфологічних, фізіологічних, біоенергетичних, нейродинамічних, психічних, психологічних та інших властивостей людини, які, згідно з теорії влаштовані. Визначення здатності індивіда до взаємного співробітництва та пристосування до діяльності специфічних потреб, умов природного та соціального середовища тощо».

На практиці здатність людини до адаптації слід розглядати не в цілому, а лише стосовно тих конкретних завдань, які вона вирішує у своєму житті.

Загалом, поняття адаптації та адаптаційних можливостей дуже тісно пов’язані одне з одним. Можна також сказати, що вони представляють різні аспекти одного явища. Так, адаптація є її стабільною складовою; адаптація динамічна; а адаптаційні можливості – «енергія» або «резерв» (саме вони визначають, наскільки успішним буде процес адаптації).

На основі результатів багаторічних досліджень адаптації людини до різних умов діяльності можна дійти до висновку, що залежно від сформованості певного психо-фізичного стану (більш-менш успішного по відношенню до основної діяльності) та її індивідуального якісного складу (домінуюча реалізація та взаємозв’язок різних ланок у загальній системі) може бути визначено, що в залежності від формування певного психо-фізичного стану (більш-менш успішного по відношенню до основної діяльності) та її індивідуального якісного складу (переважна реалізація та взаємозв’язок різних ланок у загальній системі) може бути досягнута певна ефективність. З одного боку, від індивідуальних адаптаційних можливостей людини, а з іншого - від адекватності цим можливостям різноманітних (і часто фатальних) психофізіологічних навантажень. Тому адаптаційні здібності особистості характеризуються як наявністю певного психо-фізичного стану, так і її динамікою під впливом різних факторів [15].

Таким чином, на основі аналізу проблем адаптації людини та її адаптаційних можливостей можна зробити висновок, що вивчення адаптаційних можливостей людини та її адаптації можна вважати одним із найперспективніших напрямків різноманітного психологічного забезпечення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3Місце вчителя в адаптації внутрішньо переміщених осіб до освітнього процесу

Питання соціального захисту громадян, які переміщуються із зони бойових дій, регулює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Згідно зі статтею 1 цього Закону, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув місце свого проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Значна частина дітей переміщається з окупованих територій або районів збройного конфлікту без належним чином оформлених нотаріальних доручень батьків, у супроводі тільки знайомих або родичів. Якщо дитину евакуювали окремо від батьків, окрім травми від збройного конфлікту, переміщення, вона також потерпає від розриву з близькими людьми – батьками або опікунами (дідусями, бабусями та ін.).

Порушення стосунків із близьким дорослим може викликати негативні зміни у поведінці дитини. Втрата об'єкта прив'язаності, такого як сім'я як сфера формування прив'язаності, може спричинити різні види порушень:

1. Негативна (невротична) прив'язаність. Дитина завжди шукає уваги від дорослих, навіть якщо ця увага є негативною. Вона може спеціально провокувати покарання або дратувати дорослих.

2. Амбівалентна прив'язаність. Дитина виявляє подвійне ставлення до близького дорослого, в один момент пеститься до нього, в інший - грубіє чи уникає. Компроміси у стосунках відсутні, і дитина не може пояснити свою поведінку, що призводить до страждань.

3. Уникаюча прив'язаність. Дитина стає замкненою, понурою і уникає будь-яких довірливих стосунків із дорослими та дітьми. Основний мотив – «нікому не можна довіряти».

4. Дезорганізована прив'язаність. Дитина вирішує виживати, порушуючи всі правила і кордони людських стосунків. Їй не потрібно, щоб її любили; вона хоче, щоб її боялися. Цей тип прив'язаності часто характерний для дітей, які зазнали жорстокого поводження.

Негативні впливи травматичних подій можуть викликати різноманітні особливості у поведінці дітей, і важливо не лише визнавати ці ознаки, але й надавати адекватну підтримку для того, щоб допомогти дитині ефективно пережити та впоратися з цими переживаннями. Серед почуттів, які можуть виникнути, важливо відзначити незахищеність, страх майбутнього, гнів, агресію, сором та відчуття провини, а також відчуженість і ізоляцію від навколишнього середовища, а також сум.

Діти, які пройшли травматичний досвід, можуть виявляти проблеми у навчанні, концентрації уваги, здатності до запам'ятовування інформації, а також зіткнутися із психосоматичними порушеннями, такими як логоневроз (заїкання), енурез (нетримання сечі), бронхіальна астма, нейродерміти та інші. Ураховуючи вік дитини, можна спостерігати конкретні поведінкові прояви, що є характерними для тих, хто пережив травматичні ситуації.

Надання вчасної та індивідуалізованої підтримки може виявитися ключовим елементом у відновленні психічного здоров'я дитини та подоланні негативних наслідків травматичного досвіду.

Діти дошкільного віку (до 6 років) часто виявляють реакції на травматичні події, які можуть бути розпливчастими й соматичніми, проявляючись у фізичних симптомах. Їхні реакції можуть призвести до неправильного сприйняття події, вони можуть помилково вважати, що це сталося через їх власні дії. Це може викликати так зване "магічне мислення", де дитина може вважати, наприклад, що якби вона краще прибирала іграшки, то подія не трапилася б. У цьому віці діти часто виражають свої емоції через проблеми зі сном та нічні кошмари. Вони можуть відчувати хвилювання та занепокоєння, що виражається у "чіплянні до дорослих", коли дитина боїться залишитися сама, постійно потребує уваги і боїться засинати.

Діти від 7 до 11 років, після травматичних подій, можуть стати більш боязливими, соромитися та виявляти збільшену тривожність. Це може призвести до регресивної поведінки, такої як енурез, смоктання пальця, дитячий лепет, а також бажання тримати поруч іграшку. Втрата апетиту, скарги на болі в животі, головні болі та запаморочення також можуть розвиватися в цьому віці. Проблеми з навчанням, такі як нездатність зосередитися, відмова відвідувати школу та агресивна поведінка в школі, стають поширеними.

Підлітки від 12 років, зазвичай, тають почуття в собі, що може вести до депресивних станів. Вони можуть виглядати так, ніби "все нормально", в той час як насправді вони переживають внутрішні конфлікти. Діти можуть вибирати менше часу для спілкування з сім'єю і більше часу для інших людей, намагаючись бути активними, щоб впоратися зі своїми страхами. З такими дітьми існує ризик, що вони можуть приєднатися до різних груп, включаючи воєнізовані угрупування. Важливо аналізувати суть проблеми при роботі з дитиною та планувати допомогу разом з батьками, оскільки сім'я може стати значущим фактором в її адаптації та подоланні травми.

Починаючи з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року, система освіти в українських школах зазнала значущих трансформацій та викликів. Вчителям довелося нести важливе бремено відповідальності за емоційну безпеку школярів, які переселилися з окупованих територій. Умови бойових дій зробили дітей однією з найбільш вразливих груп. Переселення, втрата дому та розлука з родичами залишають тривалий слід на їхньому фізичному та психологічному розвитку.

На момент 2023 року понад 6 мільйонів українців стали внутрішньо переміщеними особами через повномасштабну війну. Серед цих людей - школярі різного віку, які змушені були залишити свої домівки, школи та звичне оточення протягом навчального року.

Саме тому підтримка та інтеграція дітей, які перебувають у внутрішньому переміщенні, стала невід'ємною частиною організації освітнього процесу під час воєнних дій.

Проводити уроки у воєнний час – це велика сила та відповідальність. Нині педагоги – це психологи, які покликані помічати  потреби дітей. Мета вчителя – дати їм відчуття безпеки, а не лише нові знання.

Експерти з Державної служби якості освіти рекомендують на початковому етапі особливу увагу приділяти "новоприбулим" учням: знайомити їх з іншими дітьми, пропонувати колективне вітання, використовувати їх імена, залучати до активної участі та підтримувати їхню бажану участь в обговореннях.

Після відновлення освітнього процесу в українських школах вчителі стикаються з завданням інтеграції нових учнів у клас. Ці діти є тривожними та відчувають загрозу. Основне завдання вчителів полягає у створенні відчуття безпеки в класі та навчанні ефективному взаємодії з дитячою тривогою та невпевненістю, для створення міцного фундаменту для подальшого успішного навчання.

Рекомендується обов'язково виділяти час для ігор під час уроків: це сприятиме створенню атмосфери комфорту, безпеки та взаєморозуміння.

Щоб відновити внутрішню рівновагу та почувати себе краще, необхідно не лише залишити зону бойових дій, але й активно шукати нові способи адаптації. Зокрема, діти, перебуваючи в цій непростій ситуації, стають особливо вразливими. Вимушено переміщені особи стикаються із рядом труднощів:

1. Дезадаптація та десоціалізація. Вирвані зі звичного оточення, люди часто зіткуються із труднощами в пристосуванні до нового середовища та умов.

2. Проблеми зі здоров'ям. Умови постійного стресу можуть призводити до загострення хронічних захворювань та виникнення нових проблем зі здоров'ям.

3. Психологічні труднощі. Необхідно розуміти, що життя під обстрілами, необхідність постійно переховуватися в укриттях та складний виїзд із зони бойових дій неминуче впливають на психологічний стан. Особливо діти можуть відчувати страх та тривогу.

4. Дискримінація та булінг. Не всі мешканці подібних обставин виявляють позитивне ставлення до внутрішньо переміщених осіб. Неприязнь може проявлятися в формі дискримінації та притискання. Важливо враховувати, що обвинувачення сходять на те, що жителі сходу відповідальні за агресію РФ, не є об'єктивним підходом.

Головне, що зараз можуть зрoбити вчителі - сприяти адаптації учнів ВПО в нoвих умовах. Для цього вaжливо:

- прoводити індивідуальні та групoві заняття, спрямовані на розвиток стресостійкості (звісно, не забуваємо, що насправді у стресі зараз усі школярі, а не лише ВПО, тож такі заняття підуть на користь усім);

- oрганізовувати психoлого-педагoгічну реабілітацію дітей, які пережили психoлогічну травму;

- працювати не лише з дітьми, а також батьками або законними представниками;

- прoводити заняття на рoзвиток критичнoго мислення, медіаграмoтності тощо;

- прoводити рoботу з пoпередження та прoтидії дискримінації та булінгу.

Необхідно активно сприяти інтеграції дитини в новий колектив, враховуючи особливості кожного учня. Однак, важливо уникати виділення дитини серед інших, не наголошуючи на її особливому становищі та уникаючи подачі її як жертви обставин. Зараз усі перебувають в особливому становищі, і це аспект, який варто завжди утримувати в увазі.

Серед ключових завдань – вивчення попередньої освітньої траєкторії дитини, визначення рівня її знань та дослідження попередніх взаємин з однокласниками. Ця інформація може бути отримана від батьків чи законних представників дитини. Від цього напряму залежить тривалість і складність адаптації в новому оточенні.

Дітям необхідно буде перебудовувати стосунки з однокласниками та вчителями, що може викликати тривожність. Новенькі учні можуть почувати невпевненість, не знаючи, які очікування ставлять перед ними вчителі, та чи відповідатимуть вони цим вимогам. Особливо це актуально у віддаленому навчанні, коли вони взаємодіють з однолітками через віртуальні платформи. Зрештою, така ситуація змусить тривожитися і дорослу людину, a дитину – тим паче. Саме тому вчитель має:

- oдразу розказати, як прoходить oсвітній прoцес;

- чітко oзвучити свoї вимoги до навчальних результатів та пoведінки;

- рoзказати, як oрганізована взаємoдія між учнівським кoлективом та вчителями;

- рoзповісти про шкільні та клaсні трaдиції;

- пoяснити, що дитина мoже звернутися до вас фактично із будь-якими запитаннями.

Незважаючи на виклики, пов'язані з воєнним станом, постійними обстрілами та відключенням електроенергії, важливо дотримуватися вже звичного шкільного розпорядку. Це може створити відчуття безпеки для всіх учнів. Вчителям слід продовжувати проводити уроки, готуватися до запланованих класних чи загальношкільних заходів та активно залучати дітей із числа внутрішньо переміщених осіб. Це сприятиме зміцненню відчуття безпеки та відновленню здатності керування власним життям.

Особливу увагу слід приділяти ознайомленню новеньких із класом. Важливо виявити тепло та розуміння, сприяти їхній інтеграції та створювати дружбу.

Найголовніше – пам'ятати, що дитині потрібен час на адаптацію. Це може займати не тільки декілька днів, але і кілька тижнів чи навіть місяців. Тому важливо бути терплячими та утримувати нерви, якщо учень не виявляє активності на уроках чи не бажає приєднуватися до заходів. Усе прийде з часом. В разі серйозних турбот вчителі можуть звертатися до батьків (законних представників) дитини або шкільного психолога.

Інші учні повинні бути інформовані, що новий однокласник приїхав із регіону активних бойових дій або тимчасово окупованої території. Проте, важливо уникати наголошування на вразливості чи створення розбіжностей, щоб уникнути можливої дискримінації та булінгу у майбутньому.

          Oсобливу увагу  потрібно звернути на те, чого не варто робити під час знайомства дитини ВПО із новим класом:

- не просити новачка oдразу ж розповісти прo себе (натомість краще пoрадитися із батьками або законними представниками дитини, можливо, вони допоможуть вам підгoтувати презентацію);

- одразу викликати до дoшки, зaлучати до активної рoботи під час уроку;

- змушувати товaришувати з кoнкретними дітьми;

- не давати мoжливості вислoвитися.

Можливо, серед учнів виникнуть запитання до нових однокласників, і природно цікавитися їхнім досвідом. Однак важливо уникати травматичних питань про обставини виїзду з окупованої території, під обстрілами та емоції, які вони відчували. Частина дітей може бути готовою відкрито розповісти про свій досвід, але інші можуть вважати це слишком важким. Тому рекомендується дізнатися заздалегідь, про що можна говорити, а про що – ні. Також важливо пояснити учням, що перед тим, як ставити такі питання, краще поцікавитися, чи готовий новий однокласник говорити про це.

Щоб сприяти більш швидкому познайомленню та взаєморозумінню, можна організувати цікаві спільні активності. Арт-терапія, різноманітні ігрові заняття та вправи на розвиток емоційного інтелекту можуть допомогти стабілізувати психоемоційний стан та згуртувати колектив. Тренінги зі згуртування також можуть бути корисними.

Діти та підлітки – це особливо вразлива група. Вони менше пристосовуються до умов переселення, маючи менше механізмів захисту та не настільки розвинені стратегії поведінки, як дорослі. З обмеженим контролем над своїм оточенням та власними можливостями, діти не завжди можуть розуміти справжній характер подій. Важливо надавати їм підтримку та співчуття, оскільки психотравмовані діти потребують особливої уваги. Важливо вчасно розпізнавати сигнали психічного стресу, такі як розлад апетиту, порушення сну, регресивна поведінка та інші, та надавати відповідну допомогу.

Необхідно активно включати батьків у роботу з дітьми, оскільки їхнє спостереження є ключовим джерелом інформації про реакції дітей на психотравмуючі фактори. Організація навчання батьків у взаємодії та розвитку соціальних та комунікативних навичок є важливим елементом покращення взаємин з дітьми та розпізнавання реакцій, що вимагають професійної психологічної підтримки. Цю інформацію можна надавати батькам через індивідуальні консультації за їхнім запитом, а також під час батьківських зборів.

При роботі з дітьми-переселенцями рекомендується використовувати методи як індивідуальної, так і групової роботи. Однак найбільш ефективним є метод інтеграції переселенців у групу учнів класу і проведення занять разом.

Індивідуальна робота з батьками має велике значення у психотерапії дітей, які пережили психотравми. Батьки часто першими помічають проблеми своїх дітей і вказують на їх реакції. Під час перших консультацій з психологом дитина може відчувати панічний страх, залишаючись закритою, тому важливо отримати першу інформацію від батьків. Діти-переселенці можуть проявляти різні ознаки психічних порушень, і батьки є важливим джерелом інформації про ці симптоми. Важливо вдосконалювати комунікацію та взаєморозуміння між батьками та дітьми, забезпечуючи психологічну підтримку в умовах переселення.

Батьки також повинні активно долучатися до отримання інформації про життя та стан здоров'я своєї дитини, включаючи дані про спадкові захворювання, хід вагітності, народження, загальний розвиток та її ставлення до інших членів сім'ї. Особлива увага повинна бути приділена особливостям гри, звичкам та незвичайному поведінці молодших дітей. Зі старшими дітьми розмовляють про школу, друзів та їхні схильності, спостерігаючи за різними виявами агресивності чи іншими змінами у поведінці.

Розуміння динаміки сім'ї та ролі дитини в ній, а також виявлення симптоматики, важливе для психолога у взаємодії з дітьми. Контакт із батьками важливий для повноцінного аналізу індивідуального стану дитини та розвитку плану допомоги.

Початкове інтерв'ю з учнями та підлітками може відбуватися в присутності батьків, щоб допомогти дітям подолати страх перед психологом. Подальші зустрічі проводяться окремо з дітьми та їхніми батьками. Психолог відзначається як уважний слухач, допомагаючи маленьким пацієнтам з розумінням та повагою, особливо у відносинах з підлітками.

На особливу увагу заслуговують форми поведінки, які можуть залишатися поза увагою батьків, і психолог повинен звертати на це увагу. Гра є важливим інструментом спілкування з маленькими дітьми, де психолог бере активну участь і виконує ролі, надані дітьми. Через гру та малюнок діти часто виражають свої почуття та емоції.

Іноді вирішення дитячого опору та побудова довіри вимагають значної витрати часу, тому психолог повинен виявити велику терплячість. Оскільки діти часто наслідують реакції та моделі поведінки дорослих, важливо пропонувати їм позитивні приклади. Надто важливо створити для них відчуття спокою і концентрації. Дитям слід більше заохочувати продовжувати свої звичні дії, займатися улюбленими іграми, дружити з іншими дітьми, дивитися дитячі телевізійні передачі, регулярно відвідувати школу і брати участь у різних організованих заходах.

Психолог також повинен сприяти зрозумінню дитиною того, що її почуття тривоги і страху – це природні і загальні для всіх людей емоції. Важливо переконати дитину в тому, що, незважаючи на те, що може трапитися, завжди є кто-то, хто зможе її захистити.

Групова робота.

При груповій формі роботи з дітьми-переселенцями найбільш ефективними методами вважаються:

-  терапія малюнком;

- театралізована арт-терапія;

- ігрова терапія;

Техніка арт-терапії за допомогою малюнка застосовується у роботі з дітьми від початківців до 12-13 років і включає не лише малювання, але й ліплення з глини, пластиліну та інших матеріалів. Заняття проводяться щотижня, тривають годину і базуються на тематиці, яка спеціально обирається для обговорення в процесі та після завершення малюнка. Гнучкий графік приєднання до групи створює відкрите середовище і сприяє зниженню рівня тривожності.

Обрані теми враховують проблеми, які, на думку фахівця, потрібно вирішувати з учасниками групи. Малюючи, діти виявляють та осмислюють свої емоції, створюючи основу для розв'язання психологічних проблем, і цей процес визначається як один з ключових аспектів арт-терапевтичної практики.

Однією з основних переваг арт-терапії є можливість невербального спілкування, що сприяє покращенню міжособистісних відносин. Цей метод особливо важливий для дітей-переселенців, які зазнали втрати звичного середовища та опинилися в невизначеній ситуації сьогодення та майбутнього. Таким чином, створення стабільних міжособистісних зв'язків виявляється ключовим терапевтичним елементом, особливо в контексті тривалої та систематичної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Практичний блок.

2.1 Стисла характеристика методів та методик дослідження рівня адаптації ВПО

Для роботи з підлітками нами рекомендовано проводити наступні методи діагностики, які можуть допомогти виявити рівень адаптивності школяра:

1. Методика самооцінки психічних станів (за Айзенком);

2. Методика САН;

3. Дослідження типу темпераменту по методиці ЕРІ Г. Айзенка;

4. Методика «Типи акцентуацій» Леонгарда-Шмішека.

Розглянемо більш детальну характеристику діагностичних методів.

Методика самооцінки психічних станів (за Айзенком)

За допомогою методики «Самооцінка психічних станів», розробленої і запропонованої Г.Айзенком, можна визначити, як оцінюють у себе люди психічні стани. А саме такі, як:

Тривожність – це індивідуальна властивість особи, риса характеру, що проявляється схильністю до надмірного хвилювання, стану тривоги в ситуаціях, які загрожують, на думку цієї особи, неприємностями, невдачами, фрустрацією.

Фрустрація – це почуття, яке супроводжує переживання перешкод в досягненні цілей; акт перешкоджання чиїмось планам або зусиллям; почуття досади через перешкоди або критику.

Агресивність – ситуативний стан, який характеризується афективними спалахами гніву чи злоби та імпульсивними проявами поведінки, спрямованими на об'єкт фрустрації, що став причиною конфлікту.

 Ригідність – складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини.

Ці стани є важливими елементами для визначення загальних адаптативних можливостей людини. Автор методики - Айзенк (Eysenck) Ганс Юрген - англійський психолог, один з лідерів біологічного напряму в психології, автор факторної теорії особистості. Тест може застосовуватись як в якості самостійної клініко-психологічної методики, так і у складі послідовних процедур у комплексі з іншими методиками такого ж спрямування.

Методика налічує 40 тверджень, які включають опис різних психічних станів. Якщо піддослідному цей стан часто притаманний, ставиться 2 бали, якщо цей стан буває рідко, то ставиться 1 бал, якщо ж зовсім не підходить - 0 балів. Анкета складається із 4 блоків, кожен з яких відповідає певним станам: тривожності, фрустрації, агресивності, ригідності. Судження відібрані за результатами оцінки надійності та валідності. Тест належить до типу «олівець-папір» і допускає як групове, так і індивідуальне використання. Для оцінки результатів необхідно підрахувати суму балів за кожну з чотирьох груп запитань. Час заповнення бланку не фіксується.

Обробка результатів здійснюються шляхом підрахування суми балів за кожну групу питань:

I. 1 -10 питання - тривожність;

II. 11 - 20 питання - фрустрація;

III. 21 - 30 питання - агресивність;

IV. 31 - 40 питання - ригідність.

Оцінка та інтерпретація балів здійснюється наступним чином:

I тривожність: 0…7 балів - не тривожний; 8…14 балів - тривожність середнього, допустимого рівня; 15…20 балів - дуже тривожний.

II фрустрація: 0…7 балів - не має високої самооцінки, стійкий до невдач, не боїться труднощів; 8…14 балів - середній рівень, фрустрація має місце; 15…20 балів - низька самооцінка, уникає труднощів, боїться невдач, фрустрований.

III агресивність: 0…7 балів - спокійний, стриманий; 8…14 балів - середній рівень агресивності; 15…20 балів - агресивний, не стриманий, є труднощі у спілкуванні і роботі з людьми.

IV ригідність: 0…7 балів - ригідності немає, легка переключність; 8…14 балів - середній рівень; 15…20 балів - сильно виражена ригідність, незмінність поведінки, переконань, поглядів, навіть якщо вони розходяться, не відповідають реальній обстановці життя, протипоказані зміни роботи, родинні зміни.

Дана методика є досить розповсюдженою у роботі практичних психологів, дослідивши самооцінку психічних станів можна зробити досить детальні висновки щодо тієї чи іншої особистості.

Опитувальник САН

Метою методики САН є експрес-оцінка самопочуття, активності і настрою. Опитувальник складається із 30 пар протилежних характеристик, за якими досліджуваного просять оцінити свій стан. Кожна пара є шкалою, на якій досліджуваний відмічає ступінь актуалізації тієї чи іншої характеристики свого стану.

При проходженні опитувальника пропонується описати свій стан в даний момент за допомогою таблиці, що складається з 30 пар полярних ознак. Необхідно в кожній парі вибрати ту характеристику, яка найбільш точно описує стан, і відзначити цифру, яка відповідає ступеню вираженості даної характеристики.

При підрахунку крайня ступінь вираженості негативного полюса пари оцінюється в 1 бал, а крайня ступінь вираженості позитивного полюса пари - в 7 балів. При цьому потрібно враховувати, що полюси шкал постійно змінюються, але позитивні стани завжди отримують високі бали, а негативні - низькі. Отримані бали групуються відповідно до ключа в три категорії, і підраховується кількість балів по кожній з них.

Самопочуття - сума балів за шкалами: 1, 2, 7, 8, 13, 14, 19, 20, 25, 26.

Активність - сума балів за шкалами: 3, 4, 9, 10, 15, 16, 21, 22, 27, 28.

Настрій - сума балів за шкалами: 5, 6, І, 12, 17, 18, 23, 24, 29, 30.

Отримані результати по кожній категорії діляться на 10. Середній бал шкали дорівнює 4. Оцінки, що перевищують 4 бали, свідчать про сприятливий стан випробуваного, нижче 4 - про несприятливий стан. Нормальні оцінки стану розташовуються в діапазоні 5,0-5,5 балів. Слід врахувати, що при аналізі функціонального стану важливі не тільки значення окремих показників, але і їх співвідношення.

Дослідження типу темпераменту по методиці ЕРІ Г. Айзенка

Особистісний опитувальник психолога-експериментатора Г.Айзенка (EPI) – це класична методика, запропонована в 1963 році на основі двох його попередніх тестів. Теоретичну основу складають поняття «екстраверсія», «інтроверсія» та «нейротизм», які автор розумів, як генетично обумовлені характеристики ЦНС.

У тесті 4 групи питань, в кожній групі 14 тверджень. Перші 14 (з першого по чотирнадцятий твердження) описують холеричний темперамент. Друга група, з 15-го по 28-е твердження описує сангвініка. Третя група, з 29 по 42 – флегматичний тип темпераменту. І остання група, з 43 по 56 твердження описує меланхолійний темперамент. Якщо в якійсь із груп ви отримали більше 10 плюсів, то цей тип темпераменту у вас домінуючий. Якщо кількість плюсів 5-9, то ці риси виражені у вас значною мірою. І якщо позитивних відповідей менше 4, то риси такого типу темпераменту слабо виражені.

Було проведено опитування спрямованого на дослідження типу темпераменту по методиці ЕРІ Г. Айзенка. Для вдалого проходження респондентами, ми надали таку інструкцію «Вам пропонується відповісти на 57 запитань. Уважно читайте ці запитання, на бланку проставляйте Вашу відповідь, яка може бути: «Так»(позначте «+») або «Ні»(позначте «-»). Намагайтесь уявити типову ситуацію, яка випливає із змісту запитання, та давайте першу відповідь без довгих і особливих роздумів. Пам'ятайте, що тут немає «поганих» і «хороших» відповідей. Свою відповідь на запитання запишіть у бланк відповідей залежно від номера. Відповісти необхідно на всі запитання, будьте відверті»

Методика «Типи акцентуацій» Леонгарда-Шмішека

Останньою методикою, яку ми проводили була методика «Типи акцентуацій» Леонгарда-Шмішека, яка була направлена на визначення схильності новобранців до акцентуйованих рис характеру. Ми надали таку інструкцію: «Зараз вам пропонується відповісти на низку запитань, які будуть стосуватися різних сфер вашого життя. На кожна запитання представлене перед вами необхідно відповідати «Так», або «Ні». У відповідному місці в бланку поставте позначку «+», якщо ваш варіант «Так», або «-», якщо «Ні». Кожна відповідь, якій ви віддасте перевагу має відображати вашу думку про себе. Під час виконання поставленого завдання, ми при виникненні необхідності додаткові пояснення, тим хто цього потребував. При виконанні завдань даної методики, часових обмежень ми не ставили.

До акцентуації рис характеру Шмішек відносить демонстративний, педантичний, застрягаючий, збуджений типи особистості. Інші типи акцентуацій відносяться К. Леонгардом до акцентуацій темпераменту (гіпертимний, дистимічний, тривожно-боязливий, циклотимічний, афективно-екзальтований та емотивний).

Максимальний показник кожного типу акцентуації дорівнює 24 балам. Ознакою акцентуації, тобто високої вираженості даної властивості, вважається показник, що перевищує 12 балів. Якщо жодна властивість не виходить за межі 12 балів, то можна підрахувати середній показник за всіма 10 шкалами та звернути увагу на ті якості, значення яких перевищує цей середній показник.

 

 

 

 

2.2 Програми, комплекси занять, тренінги

Нами розроблено наступний комплекси фізичних вправ для саморегуляції, які було розділено на два заняття.

Перше заняття стосувалось ознайомлення та виконання фізичних вправ для саморегуляції. Комплекси складаються з досить простих вправ, що займають за часом від 1 до 15 хвилин. Варто відзначити, що попри простоту ефект від їхнього виконання буде досягнутий лише за умов регулярної практики.

Комплекс № 1. Рекомендується при розумовій втомі та зниженій працездатності.

Положення - стоячи. Очі розфокусовані, напівприкриті, м'язи розслаблені. Активно розітріть долоні та тильну сторону кистей до відчуття тепла. Проведіть пальцями по голові – від чола до потилиці. Ніжно погладьте кінчиками пальців лоб, щоки, підборіддя і мочки вух. Повторити 3-4 рази.

Розслабивши м'язи шиї, зробіть 3 повних повільних оберти головою в кожну сторону.

Зіпріться підборіддям на грудях і напружте м’язи шиї на 4-6 секунд. Зробіть 5 кругових махів прямими руками вперед і назад однакову кількість. Лівою рукою енергійно розімніть, правою помасажуйте плече і передпліччя. Виконайте те ж саме для лівої руки.

Максимально напружте м'язи грудей на 5 секунд, а потім сильно розслабте їх. З'єднавши прямі руки за спиною «в замок», підняти їх максимально, щоб викликати найбільшу напругу між лопатками. Час натягу - 5-7 с.

Стиснувши тильні сторони долонь у кулаки, енергійно розітріть спину від боків до хребта, рухаючи кулаками один за одним від лопаток до талії. Час виконання - 8-10 с.

Поклавши ліву долоню на праву, розітріть живіт круговими рухами. Час виконання - 8-10 с.

Нахиліться назад з напругою в попереку. Час натягу - 5-7 с.

Повністю розслабивши верхню половину тіла, виконайте 4-5 повільних присідань.

На вдиху повільно підніміть руки через боки і, стоячи на носках, затримайте дихання на 3-4 секунди. Також повільно опускайте руки з боків з одночасним видихом. Повторити 2-3 рази.

Примітка: при виконанні комплексу необхідно чітко приділяти увагу напруженим групам м'язів.

Комплекс № 2. Виконується в міру необхідності для усунення надмірного нервового збудження.

Положення - сидячи. Очі напівзаплющені, м'язи розслаблені.

діафрагмальне дихання. Вдихніть 4 секунди, випинаючи передню стінку живота вперед. Видихніть протягом 4 секунд, відтягнувши передню стінку живота назад.

Потім затримайте дихання на 8 секунд. Повторити 8 разів. (протягом 1 хвилини). Рекомендується при відчутті втоми: енергійно розтерти долоні - 5 секунд; швидко розітріть щоки вгору-вниз пальцями – 5 секунд; постукати по маківці розслабленими пальцями («барабанний удар») – 5 с; Кулаком правої руки інтенсивно розтирати плече і передпліччя лівої руки - 8 с.

Те саме для правої руки; 4 рази великим і вказівним пальцями правої руки обережно натисніть на щитовидну залозу (нижче кадди); Великим пальцем намацайте поглиблення біля основи черепа, натисніть, порахуйте до трьох, відпустіть. повторити 3 рази; Великим і вказівним пальцями міцно обхопити ахіллове сухожилля, стиснути, відпустити. Повторіть 3 рази для кожної ноги; Верхньою частиною кулака (або п’ятою стопи) енергійно потріть опори для ніг обох ніг.

Комплекс № 4. Рекомендується виконувати при втомі очей.

Положення - сидячи, м'язи розслаблені: на вдиху, не повертаючи голови, максимально відхилити очі вправо, на видиху - повернутися у вихідне положення. Те ж саме повторити вліво. Закрийте очі на 4-5 секунд, розслабтеся. Те ж саме вгору і вниз, наскільки це можливо. Те саме в напрямку лівий верхній кут - правий нижній; максимально відвести очі вправо і повільно описати ними коло максимально можливого радіуса проти годинникової стрілки; рівні за годинниковою стрілкою; Закрити очі, розслабитися (30 с).

Комплекс № 5. Рекомендується виконувати при головному болю, положення сидячи, м’язи розслаблені: вдих животом 4 с, видих 4 с, на видиху затримати дихання 4 с. повторити 3-4 рази; Одночасно натисніть на маківку пальцями обох рук. Час натискання - 45 с. Потім різко відвести пальці. Те ж саме повторити на потилиці; «Барабанний бій» по маківці розслабленими пальцями обох рук протягом 30-40 секунд; прикрити очі. Обома долонями повільно пригладьте волосся від чола до потилиці. Концентрація уваги на поверхні долонь. Повторіть це 7-10 разів, щоразу послаблюючи контакт руки з волоссям; Декілька разів ніжно погладьте долонею задню частину шиї. Зробіть те ж іншою рукою. Долонею інтенсивно помасажуйте комірцеву зону (нижче шиї). Повторіть іншою рукою; Енергійно помасажуйте спину кулаками обох рук. Енергійне напруження на витягнутих ногах. Розслабте м'язи пальців ніг і з напругою обертайте стопу кожної ноги в різні боки.

Комплекс № 6. Виконується для зняття втоми.

Сядьте в крісло, займіть зручну позу, розслабтеся, закрийте очі. Подумки огляньте пальці обох рук по черзі, уявляючи, що вони повністю розслаблені, а потім огляньте передпліччя і плечі таким же чином.

Подумки огляньте м'язи обличчя і шиї і спробуйте розслабити напружені місця.

Виконайте те ж саме для ніг і тулуба.

Уявіть, де вам зазвичай комфортно, наприклад, у лісі, в горах, на березі моря. Спробуйте відчути шелест листя, шум прибою, почути дзюрчання чайок.

Енергійно потягніться, напружте м'язи, встаньте.

Комплекс № 7. Ці вправи, запозичені у ченців Тибету, надають комплексну оздоровчу і зміцнюючу дію на організм.

У перший тиждень вправи виконуються 3 рази, у другу - 5, в третю - 7 і т. д. до 21 повторення включно. Зазвичай ефект спостерігається вже через 2-3 тижні. Час виконання - вранці або ввечері за 1-2 години до сну.

Стоячи, руки витягнуті в сторони. Зберігаючи положення рук, виконайте кругові оберти навколо своєї осі за годинниковою стрілкою (погляд зверху).

Лежачи на спині з витягнутими вздовж тіла руками. Притисніть долоні до підлоги, підніміть голову і торкніться підборіддям грудей. Після цього підніміть витягнуті ноги під прямим кутом до підлоги. Поверніться у вихідне положення.

Стоячи на колінах, долоні знаходяться на тильній стороні стегон, під сідницями. Закиньте голову назад і витягніть груди, прогніться назад і покладіть руки на стегна. Поверніться у вихідне положення.

Сидячи на підлозі, підборіддя притиснути до грудей, ноги витягнути вперед. Ноги - на ширині плечей. Долоні - з боків сідниць. Максимально закинути голову назад, підняти тіло в горизонтальне положення, спираючись на зап’ястя і стопи. При цьому ноги і руки розташовуються вертикально. Поверніться у вихідне положення.

Ляжте, спираючись на руки. Тіло спирається лише на зап’ястки та підушечки пальців ніг. Ступні і зап'ястя розставте, плечі трохи розширте. Притисніть підборіддя до грудей і нахиліться в протилежну сторону, при цьому корпус прийме положення гострого кута верхівкою вгору. Руки і ноги прямі.

Комплекс № 8. При виконанні значно підвищується енергетичний потенціал, відновлюється емоційна рівновага.

Стоячи, ноги ширше плечей. Підніміть руки, випряміть їх, відведіть вправо і уявіть між долонями м'яч. Ліва рука вгорі, права опущена, діаметр кулі 0,5 м.

На вдиху переверніть м'яч, щоб права і ліва руки помінялися місцями. На видиху повільно перемістіть м'яч вліво. На вдиху перевертаємо м'яч. Видихаючи, так само повільно рухаємо м'яч вправо.

Повторити 7-8 разів. Важливо постійно концентрувати свою увагу на м'ячі: стежимо за його рухом очима, намагаємося відчути його долонею.

Комплекс № 9. Рекомендується при загальній втомі.

Виконується з достатньо розвиненими навичками концентрації та візуалізації. Суть полягає в розслабленні локальних груп м'язів, що досягається концентрацією уваги на них. Він складається з чотирьох блоків. Виконується сидячи із закритими очима.

Розслабтеся по порядку:

1. Бічні частини тіла - бічні частини голови, м'язи шиї, м'язи плеча, м'язи лопатки, передпліччя, долоні, пальці рук. Нарешті, зосередимося на середніх пальцях (1 хвилина).

2. Передня частина тіла - обличчя, грудні м'язи, прес, стегна, коліна, литкові м'язи, м'язи стопи, пальці ніг (1 хв.) Наприкінці - упор на великі пальці ніг (1 хв.).

3. Задня частина тіла: потилиця, верхня частина шиї, м’язи спини, п’яти. Нарешті, зосередимося на області в середній частині підошви (2 хв).

4. Остаточне розслаблення - голова, шия, плечі, спина, руки та зап'ястки, грудна клітка, живіт, стегна, литки, стопи.

Комплекс № 10. Дуже добре знімає втому, відновлює працездатність.

Ляжте на спину, закрийте очі, розслабтеся. Подумки простежте за рухом повітря при вдиху і видиху - 2 хвилини.

Після деякої практики на цьому етапі відбувається занурення в стан глибокої релаксації, з якого тіло виходить через 15-20 хвилин. Суб'єктивне відчуття свіжості, бадьорості, заряду сил. Повільно потягніться і зробіть 2-3 глибоких вдиху і різкий видих.

Комплекс № 11. Сприяє підвищенню загального тонусу організму.

Потріть долоні одна об одну, поки не відчуєте тепло. Інтенсивно розітріть пальці лівої руки, по черзі затискаючи їх між вказівним і середнім пальцями правої руки. Повторіть для іншої руки.

Обхопіть ліве зап’ястя правою рукою та енергійно розітріть. Повторіть для іншої руки.

Комплекс № 12. Швидко та ефективно відновлює емоційну рівновагу.

Стоячи, очі закриті. Уявіть джерело цілющого золотого світла, маленьке сонечко, на висоті 1 м над головою. Відчуваємо приємне тепло на шкірі голови. Вдихаючи, ми подумки опускаємо потік світла вниз. Спробуйте - це займає кілька вдихів - довести потік до ніг. Ми відчуваємо в них легке тепло.

Ми постійно слідуємо за течією, послідовно наповнюючи золотою енергією п'яти, стегна, таз, живіт і груди. Ми відчуваємо, як тепло тече нашими руками. Якщо струм «не піднімається», спробуйте уявити контури свого тіла і повільно «малювати» його золотистою фарбою знизу вгору.

Давайте уявимо, що ми знаходимося в блискучому конусі світла, і відчуємо його ніжний, очищаючий дотик до нашої шкіри. Практику можна посилити, уявивши, що межі тіла поступово зникають і воно розчиняється у світлі. Але цей варіант краще виконувати сидячи (щоб уникнути втрати рівноваги). Комплекс № 13. Виконується при відчутті тяжкості в голові і розумової втоми.

Натисніть пальцями на шкіру в області тюбетейки і обробіть тім'яну область. По черзі натискаючи, обробіть точки над бровами.

На скроні натисніть трьома пальцями, на потилиці - чотирма, а на потилиці - великим або вказівним.

Друге заняття включає стосувалось прийомів загальної концентрації та зняття напруги для покращення саморегуляції.

Прийом № 1. Концентрація за допомогою слова.

Прийом дозволяє зняти психоемоційне напруження і підвищити розумову працездатність.

варіант 1

Викладач наказує учням: «Виберіть будь-яке коротке (бажано двоскладове) слово, яке викликає у вас позитивні емоції або з яким пов'язані приємні спогади. Нехай це буде ім’я коханої людини, ласкаве прізвисько, яким називали вас у дитинстві батьки. Якщо слово двоскладове, то подумки вимовте перший склад на вдиху, другий - на видиху. Зосередьтеся на своєму слові, яке тепер стає вашим особистим слоганом. "

варіант 2

Солдат заплющує очі і з високо піднятою головою «пише» своє ім’я. Прийом можна повторити, написавши прізвище, іншими словами.

Місце проведення: майданчик, аудиторія, тренувальний майданчик.

Матеріальне забезпечення: не вимагається.

Техніка № 2. Квадратне дихання.

Прийом дозволяє відновити оптимальну напругу м'язів. Протягом 7-8 хв необхідно дихати за алгоритмом: вдих - пауза - видих - пауза - вдих з тривалістю кожного елемента - 4-6 секунд.

Розташування: різн.

Матеріальне забезпечення: не вимагається.

Прийом № 3. Регуляція психоемоційного стану за допомогою дихання.

Заспокійливе дихання.

Прийом дозволяє знизити психофізіологічне навантаження, придушити стан паніки і тривоги. Якомога різкіше вдихніть через ніс і затримайте дихання на 3-5 секунд. потім повільний видих і затримка дихання на 1-2 секунди. Запис повторюють 5-6 разів до появи ознак стабілізації стану.

Розташування: різн.

Матеріальне забезпечення: не вимагається.

мобілізувати дихання.

Прийом дає змогу підвищити психоемоційну готовність до виконання різноманітних завдань. У вихідному положенні (стоячи або сидячи, руки не напружені, зігнуті в ліктях або колінах) повільно вдихніть через ніс і затримайте дихання на 3-5 секунд. з наступним сильним видихом і затримкою дихання на 1-2 секунди. Прийом повторюють 5-6 разів до появи ознак стабілізації стану.

Для підвищення ефективності прийому в останній фазі видиху, стоячи, руки різко опускають вниз і в сторони.

Розташування: різн.

Матеріальне забезпечення: не вимагається.

Прийом № 4. Енергійний самомасаж.

Прийом дозволяє зняти психофізіологічну напругу після тривалих фізичних і розумових навантажень.

Тривалість прийому 1 хвилина, проводиться за розпорядженням класного керівника на час або шляхом усного рахунку.

Процес прийому:

1. Енергійно розітріть долоні - 5 секунд.

2. Швидко розітріть пальцями щоки вгору та вниз - 5 секунд.

3. «Постукати» по маківці розслабленими пальцями - 5 секунд.

4. Кулаком лівої руки інтенсивно розтерти плече і передпліччя правої руки - 8 секунд.

5. Кулаком правої руки інтенсивно розтерти плече і передпліччя лівої руки - 8 секунд.

6. Великим і вказівним пальцями правої руки 4 рази обережно натисніть на щитовидну залозу (нижче ключиці).

7. Натискайте по черзі то з одного, то з іншого боку на пульсуючі ділянки сонної артерії, рахуючи до п’яти.

8. Натисніть великим пальцем на поглиблення біля основи черепа, стисніть, порахуйте до трьох і відпустіть. Повторити 3 рази.

9. Міцно обхопіть ахіллове сухожилля великим і вказівним пальцями, стисніть і відпустіть. Повторити 3 рази на кожну ногу.

10. Енергійно розітріть кулаком, а якщо не дуже зручно, то п'ятою, піднесення стоп обох ніг.

Розташування: різн.

Матеріальне забезпечення: не вимагається.

Техніка № 5. Концентрація на відчуттях.

Прийом дає можливість компенсувати стресовий стан воїна.

Вчитель проводить заняття з учнями, які вивчають інструкції щодо ведення прийому: «Сядьте зручно. закрий очі Зосередьтеся на відчуттях свого тіла. Зверніть свою увагу (погляд всередину) на праву ногу. Відчуйте пальці, стопу. Відчуйте дотик ваших ніг до землі, відчуття, які виникають від цього дотику.

Зосередьтеся на правій руці. Відчуйте пальці, долоню, кисть, взагалі всю руку. Помацайте передпліччя, лікоть; Відчуйте дотик крісла рукою та відчуття, яке воно викликає. Таким же чином обмацайте ліву руку. Відчуйте її поперек, її спину, її дотик до стільця.

Зосередьтеся на обличчі - носі, віях, лобі, вилицях, губах, підборідді. Відчуй дотик повітря до шкіри свого обличчя».

Розташування: різн.

Матеріальне забезпечення: стілець.

Прийом № 6. Інвентар.

Прийом дозволяє компенсувати напружений стан учня при стресовій ситуації.

Вчитель проводить заняття з учнями, які вивчають інструкції щодо ведення прийому: «Поверніться і повільно огляньте кімнату, в якій ви перебуваєте. Звертайте увагу на найменші деталі, навіть якщо ви їх знаєте. Повільно, не поспішаючи, «відсортуйте» всі елементи один за одним у вказаному порядку.

Спробуйте зосередитися на ньому повністю. «Інвентаризація».

Скажіть собі: «Коричневий стіл, пенал не закритий, на ньому видно жовті штори, зелена ваза для квітів і т. д.», сконцентруйтеся на кожному окремому предметі, ви відволічетеся від внутрішнього напруження, спрямуйте увагу на раціональне сприйняття. навколишнього середовища.

Розташування: різн.

Матеріальне забезпечення: не вимагається.

Прийом № 7. Приємно згадати.

В його основі лежить використання такого механізму психічної саморегуляції, як впевненість у собі. Якщо є невпевненість у власних силах у вирішенні завдання, рекомендується уявити та проаналізувати досвід успішного вирішення подібних завдань у минулому. Зрештою, ви повинні твердо сказати собі: «Я вирішив більш складні завдання». Я теж це вирішу!».

Розташування: різн.

Матеріальне забезпечення: не вимагається.

Прийом № 8. Двійник за дзеркалом.

Якщо ви чекаєте тієї чи іншої знаменної події і сумніваєтеся в її щасливому завершенні, зробіть так: уважно подивіться на себе в дзеркало і постарайтеся надати своєму обличчю спокійного виразу, і тоді нервова система за допомогою зворотного зв'язку зробить це. те саме прийти в рівновагу.

Для формування навичок вольової мобілізації варто навчитися виконувати вольові дії після самонаказу, наприклад: «Вперед!», «Давай!», «Стій!». та ін Часте поєднання вольових дій із самоконтролем закріплюється рефлекторно. Це дозволяє в складних умовах створювати довільний стрес, командуючи собою.

Зв'язок між самонаказом і вольовою дією стабілізується, коли він доповнюється самопідкріпленням, тобто. Х. Схвалення власних успішних дій щодо виконання самонаказу (наприклад: «Молодець!», «Орел!», «На здоров’я!» тощо).

Розташування: різн.

Матеріальне забезпечення: дзеркало.

Вправа № 9. Контраст.

Зміст: вправу можна виконувати як частину уроку на перерві або в кінці уроку. Зручно сісти і стиснути праву руку в кулак. Натискати необхідно якомога сильніше. Затримайтеся на 12 секунд, потім швидко відпустіть кулак. Заплющивши очі, покладіть руку на стегно і прислухайтеся до своїх відчуттів. Виконайте те ж саме лівою рукою. Потім одночасно правою і лівою рукою протягом 1-2 хв. Вправа спрямована на зняття емоційної напруги. Необхідно намацати зону появи напруги м'язів і, не змінюючи пози, дозволити зусиллям волі розслабитися в цій області.

Хід вправи: Ведучий наказує співробітникам зручно сісти і стиснути праву руку в кулак. Натискайте якомога сильніше. Затримайтеся на 12 секунд, потім швидко відпустіть кулак. Заплющивши очі, покладіть руку на стегно і прислухайтеся до своїх відчуттів. Виконайте те ж саме лівою рукою. Потім одночасно правою і лівою рукою.

Місце проведення: клас, майданчик, спортивний зал, спортивне містечко.

Матеріальне забезпечення: не вимагається.

2.3 Методологічні рекомендації

Враховуючи проведені дослідження та специфіку емоційних станів дітей-ВПО, розроблено наступні методичні рекомендації:

1. Використовуйте техніки релаксації.

Такі методи дозволяють лікувати тривожні розлади. Як і вправи, техніки релаксації не дозволяють позбутися тривоги раз і назавжди. Тим не менш, вони допомагають зняти напругу і вийти зі стресових ситуацій.

Глибокі дихальні вправи. Сядьте зручніше і за допомогою діафрагми (під ребрами) зробіть довгий повільний вдих через ніздрі, затримайте дихання на кілька секунд, а потім повільно видихніть.

При прогресивному розслабленні м'язів необхідно по черзі напружувати, утримувати і розслабляти всі основні групи м'язів. Почніть з пальців ніг і розслабте всі м’язи до голови.

Інші методи, які також ефективно допомагають впоратися зі стресом і розслабити тіло і розум, представлені в розділі 3.2 цієї роботи.

Ці методи також допомагають заспокоїти тривожні думки, щоб підвищити рівень стресу.

2. Зрозумійте, що вас особливо турбує.

На фізичному рівні тривога відчувається через тремтіння тіла, біль у грудях або прискорене серцебиття. Але все це – наслідки більш глибоких процесів, які викликають тривожні думки – знайти їх важливо для роботи з «хворобою», а не із симптомами.

Наприклад, ви можете записувати свої думки в щоденнику: розділіть аркуш паперу на три колонки: ситуація, яка викликала страх, те, про що я в цей момент думав, і те, що відбувається в тілі та емоціях.

3. Зосередьтеся на тому, що можна зробити.

Важливо пам'ятати, що життя не завжди йде за їхнім планом і контролювати все неможливо. У таких випадках важливо зосередитися на зоні відповідальності: що конкретно він чи вона може зробити зараз, щоб покращити ситуацію.

4. Відволікайтеся.

Щоб знизити рівень тривожності, бажано переключити увагу на інший вид діяльності. Якщо можливо, наприклад: додайте свою улюблену пісню; гуляти, займатися спортом або іншими фізичними навантаженнями; робити повсякденні справи; переключитися на творчість; читати книгу або дивитися фільм.

5. Зверніться до психотерапевта.

Терапія може значно зменшити симптоми тривоги та покращити саморегуляцію. Ви можете використовувати метод когнітивної перебудови (шляхом зміни способу мислення), щоб подолати почуття тривоги через неможливість контролювати все навколо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Вчителі відіграють ключову роль у створенні сприятливого та підтримуючого навчального середовища для внутрішньо переміщених учнів. Важливо розуміти їхні унікальні потреби та допомагати їм відчувати себе в безпеці та зрозумілими.

 Педагоги повинні бути готові до індивідуального підходу до внутрішньо переміщених учнів, враховуючи їхні попередні навички, рівень знань та емоційний стан. Адаптація програми навчання до їхніх потреб може сприяти ефективному засвоєнню матеріалу.

 Освітяни відіграють важливу роль у наданні психологічної підтримки внутрішньо переміщеним учням, які можуть зазнавати стресу та травматичних подій. Створення довірливих відносин  та розуміння їхніх емоцій може сприяти успішній адаптації до нового середовища.

Активна співпраця з батьками та іншими фахівцями(психологами, соціальними працівниками) для забезпечення повного спектру підтримки та розвитку.

 Вчителі повинні працювати над формуванням толерантного та взаєморозуміючого класного колективу. Взаємодія між учнями  може сприяти швидшій адаптації внутрішньо переміщених школярів.

Важливу роль приділяти розвитку адаптаційних навичок , таких як вміння спілкуватися, вирішувати конфлікти, працювати в команді та самостійно. Це допоможе їм впевненіше впоратися з викликами нового оточення та встановити стабільні стосунки з оточуючими.

Залучення учнів у процес навчання через захопливі методи та активність може сприяти покращенню мотивації та позитивного ставлення до навчання.

Врахування культурних особливостей внутрішньо переміщених учнів є важливим елементом успішної адаптації. Вчителі повинні бути чутливими до різниць у традиціях, звичаях та мові, щоб створити середовище, де учні можуть відчувати себе захищеними та поважаними.

Оскільки внутрішньо переміщені діти можуть мати різні потреби та виклики, вчителі повинні бути відкритими до постійної самоосвіти та підвищення кваліфікації. Розуміння нових методик та підходів може допомогти їм краще впоратися з унікальними ситуаціями, які виникають при навчанні внутрішньо переміщених учнів.

 Педагоги  мають допомагати внутрішньо переміщеним учням у розбудові позитивної самооцінки та розвитку самовизначеності. Сприяння розвитку особистісних якостей та впевненості в своїх силах може значно полегшити процес адаптації та інтеграції в новому оточенні.

Загалом, роль вчителя в процесі адаптації школярів внутрішньо переміщених осіб до освітнього процесу є надзвичайно важливою. Індивідуалізація, емпатія та підтримка створюють умови для успішної соціалізації та навчання цієї категорії учнів у новому оточенні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1.               Агаєв Н. А., Пішко І. О., Лозінська Н. С. Прийоми психологічної самодопомоги учасникам бойових дій : метод. реком. для військовослужбовців учасників бойових дій. Київ : НДЦ ГП ЗСУ. 2014. 41 с.
2.               Алієв Х. М. Метод “Ключ”. Відчини свій світ! Включи внутрішні резерви. СПб. : П., 2011.
3.               Березовська Л.І. Психодіагностика та корекція внутрішньоособистісних конфліктів як умова подолання професійного вигорання у вчителів : дис. ... канд.. психол. наук : 19.00.10 / Березовська Лариса Іванівна. − К., 2013. − 200 с.
4.               Варій М.Й. Психологія: навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.] - [2-ге вид.]. - Київ: Центр навчальної літератури, 2009. - 288 с.
5.               Довідник з МПЗ : довідник для фахівців структур морально- психологічного забезпечення. Інформаційно-довідковий матеріал занять з психологічної підготовки. Режим доступу :https://dovidnykmpz.info/
6.               Збірка вправ для зняття психологічного напруження та подолання стресу. Хмельницький : Хмельницьке міське управління освіти, 2015. 44 с.
7.               Збірник наукових праць Національної академії державного управління при президентові України: випуск 2/2019
8.               Злобіна О.Г. Особистість в кризовому соціумі // Вісник Міжнародного Соломонового університету. Соціологія. – 1999. – № 2. – С. 25–40.
9.               Кавалеров А. І. Соціальна адаптація: феномен і прояви / А. І. Кавалеров, А. М. Бондаренко. – О. : Астропринт. – 2005. – 112 с.
10.          Камбур А. В. Соціальна адаптація особистості в суспільстві переходного типу: зміна ціннісних пріоритетів : дис... канд. соціол. наук: 22.00.04 / Камбур Андрій Васильович / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". — Запоріжжя, 2007. — 203арк.
11.          Ковальова М. Техніки самодопомоги під час панічних атак. Режим доступу :https://foundationdv.com/ua/artides/Tekhniky-samodopomohy-pid-chas- panichnykh-atak
12.          Лобанова А.С. Феномен соціальної мімікрії. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2004. – 300 с.
13.          Маковецький А.М. Криза адаптаційних можливостей громадян України у сферах економічного та духовного життя // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення. Збірник наукових статей. – К.: НВФ “Студцентр” / НІКА-Центр, 1998. – С. 128-131.
14.          Оніщенко Н. В. Екстрена психологічна допомога в умовах масової паніки внаслідок вибуху снарядів на військових складах. Вісник Національного університету оборони України. 2013. Вип. 2. С. 270-275. Режим доступу :http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnaou_2013_2_53
15.          Поняття саморегуляції. Способи саморегуляції. https://sumy- gospital.lic.org.ua/novyny-2/poniattia-samorehuliatsii-sposoby-samorehuliatsii/
16.          Потапчук Н. Д. Динаміка виникнення паніки в екстремальних ситуаціях та особливості її подолання. Проблеми екстремальної та кризової психології. 2016. Вип. 19. С. 130-140.
17.          Психологія соціальної роботи: підручник / за ред. Ю.М. Швалба. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2010. 272 с.
18.          Семигіна Т. Військовий конфлікт в Україні: виклики та можливості для соціальної роботи [Текст] / Т.Семигіна \\ Україна в сучасному світі: виклики і можливості/ Зб. тез Міжнарод. наукової конференції викладачів, аспірантів і студентів − К.: Акад. праці, соц. відносин і туризму, 2016. – С. 12.
19.          Стасюк В.В. Військова психологія видородової діяльності: підруч. / В.В. Стасюк. – К.: «Золоті Ворота», 2012.– 458 с.
20.          Українське суспільство – 2003. Соціологічний моніторинг / За ред.. д.е.н. В.Ворони, д.с.н. М. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2003. -684с.
21.          Фоменко А.Г., Колєва Г.М., Сябренко Г.П Тренінги для психологічної підготовки та адаптації військових до бойових дій. Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2015. — 108 с.
22.          Ходорівська Н.В. Формування образів адекватної діяльності в глобальних адаптивних ситуаціях // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. – № 3. – С. 193–195.
23.          Helen G. Jing, Kevin P. Madore, and Daniel L. Schacter. Worrying About the Future: An Episodic Specificity Induction Impacts Problem Solving, Reappraisal, and Well-Being. Journal of Experimental Psychology: General © 2016 American Psychological Association 2016, Vol. 145, No. 4, 402– 418 URL:http://dx.doi.org/10.1037/xge0000142.
24.          Lies Notebaert, Stijn Masschelein and etel. To Risk or Not to Risk: Anxiety and the Calibration Between Risk Perception and Danger Mitigation. Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition © 2015 American Psychological Association 2016, Vol. 42, No. 6, 985–995 URL:http://dx.doi.org/10.1037/xlm0000210.
25.          Martina Piefke and Katharina Glienke. The Effects of Stress on Prospective Memory: A Systematic Review. Psychology & Neuroscience © 2017 American Psychological Association 2017, Vol. 10, No. 3, 345–362 URL:http://dx.doi.org/10.1037/pne0000102.