Методична розробка сценарію українських вечорниць " Барви рідного слова"

 

                               Українські вечорниці   «Барви рідного слова»

Мета: показати здобувачам освіти красу та багатство української мови, її виховні можливості за допомогою  народної  творчості, творів  письменників і поетів. Розширити  кругозір  про культуру і традиції  українського народу; розвивати  творчі  здібності, естетичні  смаки, виховувати любов до рідної  землі, свого  народу, рідної  мови, пробудити  почуття національної  гідності.

Обладнання: актова  зала  прикрашена   українськими  рушниками, на сцені ˗ гасло «Любіть Україну і мову її солов’їну», вислови про мову, портрети  Т.Шевченка, Л. Українки, І. Франка, І.Котляревського; книжкова  виставка  творів  письменників, книги загадок, прислів’їв та приказок. На сцені відтворено затишний куточок української хати: піч із рушниками, стіл, накритий вишитою скатертиною, на столі – хліб,  лави, глиняний посуд, глечики, кошик із колоссям. На стіні ‒ ікона з вишитим рушником, поруч ‒ скриня з народним вбранням. Атмосферу доповнюють житні снопи, гілочки калини, свічки та вишиті подушки, що створюють відчуття домашнього тепла й українського колориту. Захід може супроводжуватися мультимедійною презентацією ( за бажанням вчителя).

Хід свята.

    Перед початком  вечорниць  звучать  українські  народні  пісні.

     Після  урочистих  позивних  на  сцену виходять  ведучі  в  українських костюмах:  це літературні  герої  Наталка Полтавка (ведуча) та Лаврін Кайдаш  (ведучий).

Ведуча (на фоні   ліричної  мелодії ). Україна… Вона не просто на карті. Вона ‒ у запаху свіжого хліба на селі, у шелесті степу, що колишеться від вітру. Вона ‒ у відлунні козацьких пісень, що долітають до нас крізь століття.

Ведучий. Україна ‒ це земля героїв, що боролися за свободу й незалежність, берегли традиції й звичаї, передавали нам свою мудрість і любов до рідного краю.

Ведуча.  Щороку 21 лютого світ відзначає Міжнародний день рідної мови ‒ свято, яке нагадує нам, що мова ‒ це не просто засіб спілкування. Це душа народу, його пам’ять, історія та невмируща українська пісня.

Ведучий. Для нас, українців, рідна мова ‒ це символ гідності, нескореності й любові до своєї землі. Вона звучала  у молитвах наших предків, у козацьких думах, у віршах Тараса Шевченка й Лесі Українки. Вона пройшла через заборони, утиски, спроби замовчати її ‒ але вистояла.

Ведуча. Шановні  вчителі, дорогі  друзі, гості! Запрошуємо  вас до нашої  світлиці на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду  мудру, на наше свято ‒ торжество  рідної  мови!

Ведучий. Юні  друзі  української  мови! Хай сьогоднішній  вечір  відкриє перед вами розум, щедрість, гумор нашого талановитого народу!

Ведучі  (разом).  Запрошуємо  вас на українські  вечорниці та свято рідної мови!

Ведуча. Відкриває наші вечорниці пісня  « Рідна мова».

(Слова Ірини Зінковської, музика Володимира Будейчука,  виконує Ірина Зінковська).

                                     

На сцену виходять ведуча і ведучий.

Ведуча. Однією з найдавніших форм культури є звичаї та обряди. Звичайно, обряди пройшли складний і тривалий шлях розвитку. Зміни способу життя людей змінювали ці обряди та звичаї, деякі їх елементи зовсім зникли.

Ведучий. Найбільш збереженням давнього у поєднанні з сучасним відзначається весільна обрядовість, яка, на жаль, дуже збідніла. Пропонуємо вам подивитися дівич-вечір – найліричнішу   і найбільш хвилюючу частина весілля.

Дійові особи:

Галина ˗  молода дівчина,  наречена.

Її батьки ˗ сільські люди середнього віку.

Петро ˗ менший брат Галини.

Марина, Олена, Наталка, Оксана, Катерина, Ганна ˗  подруги, дружки Галини.

Андрій ˗  наречений Галини.

Микола ˗ боярин молодого.

Хлопці, дівчата.

      П'ятниця. Вечір. Сільська хата. Все в ній святково прибрано. Посеред хати довгий стіл,  під стіною - дівоче ліжко, скриня з посагом. Мати перекладає речі в скрині. Галина з батьком застилають лави. Знадвору  чується  пісня, входить до хати Петро. Дівчата співають на подвір'ї:

Будеш тепер, моя мати, тихо спати.

Будеш тепер, моя мати, тихо спати.

  Бо не будуть подруженьки докучати,

                                     Та не будуть під віконце підбігати.

Та не будуть Галиночку викликати.

Петро. Галино, одягайся, дівчата вже на дівич-вечір ідуть!

Мати, батько. Слава Богу Всевишньому (моляться до ікон). Діждалися і ми великого свята!

Галина іде в свою кімнату одягатися. До хати заходять дівчата, в руках мають квіти, стрічки, співають:

 Ой чи дома ваша дочка чи немає,

 Ой чи дома ваша дочка чи немає,

                                        Чи з своїми подружками гуляє.

 Ой немає Галі вдома та й не буде,

    Ой забрали вашу дочку чужі люди.

Катерина. Помагай  Боже, вам. Добрий вечір у вашій хаті! Чи ж вдома наша Галинка?

Марина (проходячи). Добрий вечір у хату! Чи чекала нас, подруженько?

Всі вітаються.

Галина (виходячи із своєї кімнати у вишитій сорочці, плахті). Добрий вечір, подруженьки! (Кланяються всі). Проходьте, проходьте, дорогенькі. Як же мені вас не чекати! Це ж останній вечір мого дівування! Як добре, що ви прийшли сьогодні до мене розділити мою радість і смуток.

Олена. Прийшли, сестричко, прийшли. Як не прийти, коли не будемо вже більше з тобою на вечорниці ходити!

Наталка. Та досить приплакувати! Чи ви забули, чого сьогодні сюди прийшли? Ану, мамо, давайте нам сюди стілець та подушку!

Катерина (бере подушку, кладе на стілець). Сідай, Галино, на цей трон, будемо тебе наряджати, бо скоро молодий з парубками прибуде.

Ганна. То ж давайте не баритись, а одягати нашу княгиню, щоб вона була серед нас найкраща, найвидніша!

Оксана. Мамо, чи ж придбали ви для Галини весільний вінок, київський, бруньковий? Придбали, то давайте! (Бере вінок).

Катерина.  А де ж наш брат подівся? Петро, іде розчеши сестрі косу, бо ми її заплітати будемо! (Подає на підносі Петру гребінець, кланяється).

Петро (кланяється). Благословіть, мамо, на святе діло. (Мати благословляє. Брат чеше Галині косу).

Дівчата співають:

Ой коли я дівкою ходила,

То я тебе, брате, не просила,

А тепер тебе я прошу:

Розчеши мені косу.

Дівчата по черзі підходять, заплітають косу, зав'язують стрічкою. Батьки засмутилися.

На фоні ліричної української мелодії.

Олена.  А тепер пришиємо стрічки. Першу пришиваю коричневу стрічку, бо вона ˗ символ  землі-годувальниці. Будь же, Галино, багата, як земля!

Наталка. Дарую тобі, подруго, до весільного вінка жовті стрічки. Вони символ сонця. А без нього життя неможливе. Довгого тобі віку, Галино!

Ганна.  Я пришиваю тобі, сестро, голубі стрічки. Вони є символом чистоти. Бажаю, щоб твої почуття до Андрія завжди були чисті та гарячі!

Оксана.  Дарую тобі жовтогарячі стрічки ˗ символ достатку, щоб ти багатою та щедрою була!

Марина.  А я принесла тобі, Галино, зелені стрічки, які означають життя на землі. Живи ж у парі довго та щасливо!

Катерина.  Пов'яжу тобі, Галино, червоні стрічки та рожеві. Вони означають любов і достаток. Хай же любов завжди буде з тобою!

Оксана.  А ну ж, дівчата, будемо одягати стрічки, а тоді вінок.

Одягають, поправляють квіточки на вінку, стрічки.

Ганна.  Ой, Галинко, ти, як сонечко серед нас!

Наталка.  Княгиня! Справжня княгиня!

Дівчата. Гарна, як писанка! Гарна, як калина у лузі!

Галина встає, кланяється подругам.

Марина.  А тепер давайте заспіваємо та й квіти на вільце приготуємо!

Сідають до столу, роблять квіти, співають.

Ой у саду під калиною

Плаче мати за дитиною.

˗ Куди, доню, собираєшся,

Що так гарно наряджаєшся?

Чи у турки, чи у татари,

Чи у турки, чи у татари,

Чи на гору кременистую

Чи у сім'ю сім'янистую?

Ой там гора  кременистая,

Ой там сім'я  сім'янистая.

Там свекруха норовистая

Що не зробиш, вона переробить.

Що не скажеш, тай переговорить

Що невістка нерідна дитина,

Вона ж мені діла не робила

Не любила, тому не робила.

Мати (плачучи). Ой, дівчаточка! Такої ви пісні завели сумної, що самі очі плачуть, а серце розривається.

Батько. Ото ж не мочи сльозами дочку, розплакалась.

Олена. Давайте ж заспіваємо ще батьку пісню.

Сумно співають:

Що  Галочка в батька на отході.

Посадила горіх у городі.

Рости, рости, мій горішечку,

Мому татові на втішечку.

Рости вгору, в землю коренися,

Мій батечку, за мной не журися

Кохай собі другую такую,

Як викохав мене молодую.

Тяжко-важко другую кохати,

А ще тяжче тебе забувати.

Батько.  От молодці! Розспівалися. І я вже плачу.

Іде з хати. Молода плаче.

Наталка.  Ну, дівчаточка, молоду одягли, батьку та матері заспівали і квітів наробили для вільця.

Катерина.  Та квітів наробили, але щось князя з соснинкою немає. Десь, напевне, заблудив.

Чути  стукіт за дверима. Заходять хлопці.

 Дівчата. Хлопці! Хлопці прийшли! А де ж князь?

Андрій входить, вітається. Старший боярин вносить вільце, ставить на стіл у відро з житом.

Ганна.  Сідайте ж, хлопці, а ми зараз приберемо наше деревце!

                  Прикрашають його стрічками, квітами, калиною.

Оксана (відступила). Ой, яке гарне, яке веселе! Галинко, поглянь!

Дівчата стоять півколом, співають:

Що у нашім селі новина

Зацвіла у  лузі ой да калина

Та  не так у лузі, як у селі,

В молодої Галочки на столі.

Галина.  Дякую вам, подруги, за красну роботу. (Кланяється).

Мати.  А тепер прошу всіх до вечері. Сідайте до столу, сідайте.

Всі сідають, вечеряють. На дворі почулася весела танцювальна музика.

Андрій (до дівчат та хлопців). А тепер, дівчата та хлопці, ми з Галиною запрошуємо вас на прощальний вечір, то ж просимо всіх до танців!

Всі радо виходять на подвір'я. Звучить весела музика. Дівчата й хлопці танцюють, потім всі уходять зі сцени.

Ведучий. Для вас, дорогі друзі, звучить пісня « Серце моє там, де Україна»  (Слова: Василь Богачук              , музика: Володимир Коваленко,  виконує Ірина та Христина Величенко).

На сцену виходить ведуча.

Ведуча. Український народ як відомо, любить жартувати. Якою б змореною не була людина, але, почувши дотепний жарт, посміхається. І миттєво сум проходить, а замість нього панує веселий сміх. Посміхнемося і ми. До нас сьогодні на свято завітали дві славнозвісні  героїні  відомого українського письменника.

Під супровід української  жартівливої  пісні на сцені з 'являються баба Параска і баба Палажка.

Параска. Здрастуйте, люди добрі. Скажіть же хоч ви мені, що мені на світі Божому робити? Не можна, не можна за лихими сусідами на селі вдержатись!

Палажка. Згляньтесь, люди добрі, на мої муки і пожалійте, бо не можна мені не те що на селі втриматись ˗ не можна на світі жити. Благословіть мене скоропостижно вмерти!

Параска. Розсудіть вас, шановне товариство. А щоб знали ми вашу справедливість і обізнаність, то спершу скажіть, хто з нас хто: хто Параска, а хто Палажка?

Палажка. Бач, знайшла складне питання. А може, добірне  товариство  скаже, скільки оце років наша сварка триває?

Відповідь: з 1873 р.

Параска.  Тож бачите, ми ще зовсім не старі.

Палажка.  Гарні молодички, ще нівроку. То, може, заспіваємо про молодичку всі разом? Ви цю пісню добре знаєте ˗ називається вона  «Гандзя».( Слова і музика народні).

Співають разом із глядачами.

Параска. Так що то значить справжнє кохання! Хіба ж ця стара відьма знає?

Палажка. Овва! Від такої чую. Чи не від того великого кохання до свого чоловіка ти розтрощила дякові черепа залізною кочергою?

Параска. А що? І від кохання. Було б дякові не хапати мого Омелька за чуприну, а мені не вистежувати...

Палажка.  Мо, й так, погані жарти з коханням. Правду казав поет:

Кохайтеся, пани-браття.

Коли серцю воля,

Тільки з серцем не жартуйте

З дівочим ніколи.

                                                   Бо то легко розкохати,

А тяжко впинити:

Кого вірно полюбила,

З тим і хоче жити.

А що? Знаєш хто се склав? (До всіх). Може й товариство наше знає?

Параска (якщо нема відповіді). Ну-ну... Скажіть же цій старій, це ж Тарас Григорович.

Палажка.  Ось і влучила пальцем в небо. Ну хто відгадає? Хоча цього поета справді називали галицьким Шевченком! Вгадали? Це Юрій  Федькович. (До Параски). А що, маєш? Не знаєш ти літературу!

Параска.  От ще грамотна мені найшлася. Краще дай мені, Боже, стільки років прожити, скільки у мене женихів було! А тобі, Палазю, все ж таки час уже шукати знайомства на тому світі.

Палажка.  А ж це?

Параска. А так, як  у Степена  Руданського. (Читає вірш «Баба в церкві»).

Палажка.  Ну, красуне, тримайсь: я зараз за таку наругу з тебе чортів витрясу, та ще й не одного. Ох, людоньки, ви уявити собі не можете, що ця клята Параска мені накоїла! Раз мій рябий підсвинок уліз у її город, а мене тоді, на біду, не було вдома. Приходжу я додому, дивлюсь, а мій підсвинок на тину, прикручений за задні ноги. Я до нього, а Параска вже вибігла з хати на поріг. Як роззявить рота, ж покаже залізні зуби!

Параска.  Ах, та, клята Палажка! Та то твій негідний підсвинок заліз у мій город та в мене всю цибулю поїв, жодної не лишив!

Палажка. А бий тебе сила Божа! Ще  я не чула одколи на світі живу, щоб свині цибулю їли! Уявляєте, що вона мені після цього вкоїла? На моєму городі всю цибулю вирвала і продала ! Я кинулася до неї, а вона стоїть на порозі та й сичить, ж та гадюка. Ох, проста мене, Господи!

Параска. А цур на тебе і на твого батька з твоєю цибулею разом! Ой, люди добрі! Що мені на світі Божому робити?! Не можна, не можна за лихими сусідами в місті вдержатися. Хоч зараз забирайся, пакуйся та вибирайся за кордон! Дав же мені Господь сусідку ˗ нічого й сказати! Боже мій! Та я уже її, цю кляту Палажку, обминаю, обходжу десятою вулицею ˗ все одно зачепить! Якби й під землею лежала вона мене, капость така, і там би знайшла!

Палажка. Агов, вже наговорилась? Або  хіба це не кумедія? Та ти ж у мене поцупила сіна копицю!

Параска.  Та треба мені твоє сіно! Та я його і бачить не хочу! Та тьфу на тебе!

Палажка.  Ах, це ти на мене тьфу! Та я ж тебе зараз ж візьму за чуприну, та ж брязну об землю то твої очі повипадають!

Параска. Ой, дивіться, від люті вже синіє, ж слива стала!

Палажка.  А я зараз ж заверещу, заверещу, то ... то...

Параска.  А ти, ти, Палажка...

Чубляться.

Палажка. А може, помиримося, Парасю? Ми ж з тобою таки родички!

 Параска. 3 тобою? Може й помирюсь... До наступної двобійки. Згода?

Палажка.  Згода!  (Уходять.)

                                              На сцену виходять ведучі.

Ведуча.  Оце двобійка так двобійка! А ви помітили, скільки пролунало дотепних та влучних висловів? Так-так, крилаті слова, фразеологізми ˗ це справжня окраса мови. Тут знаходимо осуд людських вад і похвалу порядності, тут звучать іронія і гумор. І все це невимушено, тонко, дотепно.

Ведучий. А чи цікавились ви коли-небудь походження фразеологізмів? Ми пояснимо значення і походження таких фразеологічних висловів: баляси точити. Баляси ˗ це фігурні стовпчики у вигляді глечиків, фантастичних квітів. Ними оздоблювали поміщицькі будинки, підпирали бильця на балконах. Виточування балясів вважалося легкою роботою, і майстри мали досить часу і побазікати, і перепочити. У наші дні цей вислів означає пустопорожню балаканину.

Ведуча. За пояс заткнути. Перевершити кого-небудь. Вислів пов'язаний із стародавнім слов'янським звичаєм ˗ підперезуватися і під час перерви в роботі закладати за пояс знаряддя праці. Тесля, оцінюючи зроблену річ засуває сокиру за пояс, а потім знову дістає її, щоб завершити роботу.

Ведучий. Ось так. Моя земля ‒ чарівна Україна!

Тут стільки сонця, рік, лісів, полів…

Вона на всій планеті, мов перлина.

Тут соловейка найщиріший спів.

Ведуча. І найсвітліша в цілім світі мова,

Найкращі, найчарівніші пісні.

А споришева стежечка чудова

Веде до щастя, у казки ясні.

Для вас звучить пісня «Мова солов’їна » (  Слова  Олександра Королюка, музика  Олександра Іщенка,  виконує  гурт  CHALLENGE ).

Ведучий.  До перлин української мови належать прислів'я та приказки. Віками їх складав народ, вони навчали людей мудрості.

 

Виходять Палажка і Параска, вони називають прислів 'я та приказки.

Параска. Гостре словечко коле сердечко.

Палажка.  Не  кидай слова на вітер.

Параска.  Переливає з пустого в порожнє.

Палажка.  Говорить, наче три  дні  не їв.

Параска. Праця годує, а лінь марнує.

Палажка.  Земля чорна, а хліб білий родить.

Параска.  Намолов сім мітків гречаної вовни.

Палажка.  Набалакав три  мішки  гречаної  вовни  та  чотири  копи  гречки.

                                                        Уходять.

                                На сцену виходить  читець та ведучі свята.

Читець. Розмовляй українською, друже,

Українці – велика нація!

Може, спершу вдається й не дуже,

Але мова – ідентифікація.

Розмовляй українською, сестро,

Це тепер принципова позиція.

Стільки жертв задля цього принесено,

Стала мова не мовою – крицею!

Розмовляй українською, брате,

Батьківщина на це заслуговує!

Тільки так можна нас об’єднати –

Українською рідною мовою!

Ведуча. Наше свято про рідну мову закінчується, Думаю,

що до ваших сердець, друзі, дійшли слова, які несуть багатство, красу та мелодійність української мови. Сподіваюсь, що ви ще глибше відчули, який то неоціненний скарб ˗ наша рідна мова, яку треба берегти як зіницю ока!

Ведучий. Любіть українську мову всім серцем, вона наша гордість! Не цурайтесь нашої співучої мови, не соромтесь нею говорити!

Ведучі (разом). Нехай вічно розвивається рідна мова! Слава Україні! – Героям Слава!

Ведуча. І нехай світ бачить: Україна живе у нас, у наших серцях, у нашій сміливості, у нашій любові до рідної землі!

Ведучий. Бо справжня сила країни ‒ не в кордонах і не в будівлях, а в людях, які її люблять і творять її історію щодня!

(Всі  учасники  свята виконують  пісню «Ой у лузі червона калина».  Далі йде частування   смачними  українськими стравами ).