Методична розробка сценарію виховної години до дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій

Міністерство освіти і науки України

Мигійський коледж Миколаївського НАУ

Методична розробка сценарію виховної години  до дня пам’яті жертв голодомору  та політичних репресій 

Автор: Кондратюк Світлана Віталіївна, викладач вищої кваліфікаційної категорії, методист  Мигійського коледжу Миколаївського НАУ.

Методична розробка виховної години була розроблена відповідно до рекомендацій Музею пам’яті жертв голодомору, повністю відповідає навчальновиховному процесу в коледжі. Створена з метою поглиблення знань здобувачів освіти з історії України радянського періоду. Спрямована на формування у молоді співчуття до горя людей та засудження політики геноциду, що була застосована в 1932-1933 роках до українського народу.

Методична розробка повністю відповідає назві і виду заходу, віковим особливостям здобувачів освіти,  може бути   використана для проведення виховних заходів, тематичних уроків чи класних годин під час дистанційного навчання. На прикладі пропонованої розробки можна провести власне краєзнавче дослідження, удосконалити методику проведення виховних заходів у контексті національнопатріотичного виховання і розвитку особистості.

Виховна година до дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій «Я про них пам’ятатиму».

Мета: Формувати історичну пам’ять здобувачів освіти про трагічні сторінки історії голодомору на Україні, ознайомлювати їх з жахливим минулим нашого народу; вчити молодь бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; виховувати здатність кожної людини до співчуття людському горю, вшанувати пам’ять мільйонів загублених життів співвітчизників.

Зроніть сльозу, бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не поодинці. Зроніть сльозу за тими, хто не зріс, Що мали зватись гордо - українці! 

Слайд2:

Вступне слово викладача: Із чорної далини чутно голоси очевидців про страшну трагедію українського народу. Охоплюють спазмами болю душі живих. Та в цих голосах немає крику, немає розпачливої жалоби - є тихе, скорботне висповідання баченого, пережитого. Слова роками німіють - нема вже душевних сил для виплакування цього горя. Це горе - за межами болю. Люди не хотіли вірити, що це могли творити люди. Приречені на голодну смерть вважали, що це чинить диявол, а воно ж було витвором комуністичної системи. В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше - помирали діти. Саме так влада вчинила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті роки минулого століття. Людей свідомо морили голодом. Це злочин проти людини. Це злочин проти народу. Це злочин проти усього людства. Ця трагедія ніколи не повториться. Наша пам’ять не дозволить нікому це зробити. Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.

Ведучий1:

Час пройшов, проминули літа,

Вже зітерлись у пам’яті нашій Тих жахливих часів гіркота І обличчя від голоду павших.

Але пам’ять не вмерла, жива.

Хоч ми всі й заслуговуєм докір.

І на душах хай крига скреса,

І ніколи хай свічка в серцях не згаса.

Ведучий 2: Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод, коли сім’я не мала чого їсти, не було ні крихти хліба, ні картоплини чи бурячка, ні морквинки, ні зернинки. Та навіть лободу на городах було всю з’їдено. Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати сміх, навіть посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривавився від страшної муки від голоду. Люди пухли без їжі та вмирали: старі і малі, бо не було хліба на такій родючій українській землі.

Ведучий 1: Чорний 1932-1933 рік. Українців хотіли винищити голодом. Цілими сім’ями, цілими селами вимирали. Люди страшною, лютою і повільною смертю - від голоду. І ніякої думки більше не могло бути у головах людей, окрім як хліб. Ні про що тоді людина не може думати, ні мріяти, ні мислити - лише про хліб. Це була людська трагедія. Її назвали Голодомор. Це був прекрасний спосіб без війни, без вини знищити український народ. Слайд 3:

Читець:

Їдуть, їдуть людомори

У червоних прапорах, Забирають із комори Порох, зниділий на прах.

Вимітають пил зі скрині, 

Зерен запашні сліди,

Залишають Україні

Хліб з кропиви й лободи,

Світ виносять із халупи,

Що віками там горів,

І складають поміж трупи Недовмерлих матерів.

Їдуть, їдуть без осмути,

Борошно везуть вочу

І співають, щоб не чути З ями стогону й плачу.

Ведучий 2: В Радянській Україні потрібно було виконати дуже великий план по заготівлі зерна, щоб показати перед іншими країнами, що ми багата держава, що хлібом можемо забезпечити не тільки колишній Радянський Союз, а ще й капіталістичні держави. 

Ведучий 1: 1932 р. погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив, українці, працьовиті люди, не полінувались зібрати його. Але становище у країні було катастрофічним. Тому партійно-державна верхівка під керівництвом Йосипа Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців селяни залишилися без продовольчого, фуражного, насіннєвого фондів. Слайд 4:

Ведучий 2: Представники місцевої влади організовували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного по мішку зерна, в разі непослуху селянам загрожувало позбавлення волі строком десять років. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства. Колективізація, розкуркулювання, денаціоналізація, геноцид...

Ведучий 1: Керівництво України добре знало, якщо не виконають наказ, то не минути їм такої страшної кари. Тих, котрі приховали зерно, щоб мати на посів, було страчено. Інші на догоду владі, забрали зерно із колгоспних комор, і усі їстівні продукти з селянських погребів, прирікаючи людей на голодну смерть.

Слайд 5:

Ведучий 2:Хлібозаготівельна компанія 1931-32 років фактично залишила селян без хліба. Щоб вижити, селяни почали зрізувати колоски на колгоспних полях. 7 серпня 1932 року з’явився відредагований самим Сталіним Закон про охорону соціалістичної власності («про п’ять колосків») за яким крадіжка з поля каралась смертю. На початок 1933 року за цим законом було засуджено майже 55 тис. селян, з яких 20000 - розстріляно.

Ведучий 1: Сталін надсилає в Україну «надзвичайну комісію» на чолі з В. Молотовим, яка надала новий імпульс репресіям проти колгоспних активістів, партійних і радянських працівників. Влада запровадила «натуральні штрафи». Спеціальні загони стали вилучати все наявне продовольство. На початок 1933 року в Україні фактично не залишилось продовольства. Була застосована практика так званих «чорних дощок», коли села оточували військами вилучали все продовольство і чекали поки населення не вимре з голоду. Слайд 6: 

Ведучий 2: Із розповідей очевидців тих подій: представники радянської влади ходили по хатах та забирали все: зерно, скотину. Люди вимушені були голодувати, ходили збирали гриби, ягоди, їли траву - варили її пекли з неї коржі. Люди їли товчену кору дерев, солому, щурів, котів, собак, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву. І вмирали від тяжких шлункових захворювань - люди пухли від голоду та помирали.

Читець:

А люди біднії в селі, 

Неначе злякані ягнята,  Позамикалися у хатах Та й мруть...

Сумують комини без диму. А за городами, за тином Могили чорнії ростуть.

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами За царину і засипають Без домовини.

Дні минають, Минають місяці.

Село. Навік замовкло, оніміло І кропивою поросло.

Ведучий 1: Зі спогадів Марії Тростянської із села Стецівка. Доходило й до людоїдства. В нашому селі знають, як мати відкопала свою дитину і з’їла. А в одній сім’ї з’їли двох дітей. 

Ведучий 2: Скільки їх, дітей, загинуло мученицькою смертю? Сьогодні ніхто не назве справжньої цифри. Та їх смерть ще глибше підрізала родове коріння нації. А ті, хто мав тоді 7-12 років і чудом врятувався до кінця свого життя пронесуть тяжкі спомини, яких вже ніяк не витравити з їх пам’яті.

Слайд 7: відео Що ти знаєш про Голодомор.

Ведучий 2: Масштабний голод в Україні, що почався наприкінці літа 1932 року, діставши кульмінації напровесні 33-го і лише на початку літа завершився скорботними жнивами. Впродовж цього року в Україні загинули мільйони людей. Жодна війна не забрала за такий короткий час стільки людських життів. Щохвилини у Запорізькій, Сумській, Київській областях умирали 17 осіб. Щогодини Полтавщина, Миколаївщина, Вінниччина та Хмельниччина втрачала 1000 хліборобів. А щодня - майже 25 тисяч українців. 

Пекельні цифри та слова

У серце б’ють, неначе молот,

Немов прокляття ожива

Рік тридцять третій

Голод, голод…

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах… Семи мільйонів, Боже мій, Недолічилась Україна.

Слайд 8:

Ведучий 1: Скільки ж їх знищила сталінська хлібозаготівля? Організована заради впокорення найволелюбнішого народу - 3, 5, 7 чи 10 мільйонів? Сумна і досить трагічна географія голодомору не вигадана, а цілком реальна, історично достовірна. Внаслідок повного виснаження організму від голоду вмерло 10 мільйонів, було вивезено до Сибіру, на Урал, у райони Крайньої Півночі - 3 мільйони осіб. Злочин, здійснений під час голодомору в Україні, був злочином проти людства.

Слайд 9:

Читець:

Ти кажеш, не було голодомору? 

І не було голодного села? А бачив ти в селі пусту комору, З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків, Окрайці виривали з рук малечі

І з торбиною нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай, Усе суціль викачували з двору,- Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні, Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні? імперський молох світ нам затуляв! Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах. І досі ще стоять мені в очах… А кажеш - не було голодомору! 

Ведучий 2: Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.

Ведучий 1: Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати Слайд 10:

(Звучить пісня О.Білозір «Свіча») Ведучі запалюють свічку На вікні свіча миготіла,

Кривді з-за плеча тріпотіла, 

До правди летіла 

Там, де рідний край, де Україну Голоду нагай шмагав до згину  Не день, не годину.

Вогником свіча повівала,

Мати дитинча сповивала,

Пісні гомоніла

Про гірку біду, недолю голу, Про чужу орду кривавочолу  Бодай скам'яніла.

На вікні свіча догасала,

Мати дитинча колисала 

Не в колисці, ні,

Не в колисці, але у труні ...

Мертві по ровах - їх мільйони,

По німих церквах стогнуть дзвони...

Хто ж то Україні, Боже, нині допоможе?.. 

На вікні свічі не задути, Скарги і плачі досі чути  Усе люди тямлять.

Досі жаль до сліз тих, що не впору Їх потяв укіс Голодомору, Тож, вічна їм пам’ять.

На вікні свіча миготіла...

Слайд 11-12:

Заключне слово викладача: Життя людське - найсокровенніший дар Божий, і кожне - дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно... Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять третього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до наших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди. Тож вшануймо сьогодні невинних жертв злочинного режиму хвилиною мовчання.

Слайд 13:(Хвилина мочання)