12 серпня о 18:00Вебінар: Краще раз побачити: універсальні інтернет-ресурси для унаочнення навчального матеріалу

Методична розробка "УДОСКОНАЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ З ВОЛЕЙБОЛУ"

Про матеріал

Актуальність методичної розробки полягає у застосуванні авторської методики для вдосконалення студентів з волейболу.

Методичний матеріал дасть можливість оптимізувати навчальний процес з волейболу у закладі вищої освіти та підвищити рівень морфо-функціональних можливостей і фізичної підготовленості студентів.

Перегляд файлу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ

«КРИВОРІЗЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ КОЛЕДЖ»

 

 

Циклова комісія загальноосвітніх дисциплін

Методичний матеріал

з дисципліни «Фізичне виховання»

 

на тему: «УДОСКОНАЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ З ВОЛЕЙБОЛУ»

 

Анотація

Актуальність методичної розробки полягає у застосуванні авторської методики для вдосконалення студентів з волейболу.

Методичний матеріал дасть можливість оптимізувати навчальний процес з волейболу у закладі вищої освіти та підвищити рівень морфо-функціональних можливостей і фізичної підготовленості студентів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

1.  Волейбол як вид спорту та засіб фізичного виховання студентської молоді

2.     Розвиток фізичних якостей волейболістів

3. Основні положення технічної підготовки волейболістів: мета, задачі, методи, етапи

4.     Аналіз технічних прийомів гри у волейбол

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОПИС

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Волейбол як вид спорту та засіб фізичного виховання студентської молоді

Волейбол – неконтактний, комбінаційний вид спорту, де кожен гравець має чітко визначену спеціалізацію на майданчику. Найважливішими фізичними якостями для гравців у волейбол є стрибучість ( надає можливості високо піднятися над сіткою), швидкість реакції, координаційні здібності, вибухова сила (необхідна для ефективного виконання атакуючого удару) [4, с.19].

Волейбол – одна з найпопулярніших і масових колективних спортивних ігор. Колективний характер гри у волейбол передбачає прояв гравцями своїх кращих морально-вольових якостей: відповідальності і дисциплінованості, поваги до партнера і суперника, взаємодопомоги, сміливості і рішучості, наполегливості й ініціативності [11, с.32].

Волейбол широко використовується у різних ланках системи фізичного виховання. Він як складова частина фізичного виховання включений до програми фізичної культури у вищих навчальних закладах у вигляді навчальних та факультативних занять.

Основні цілі занять волейболом у вищих закладах освіти [3, с.3-4]:

  •                 підвищення функціональних можливостей організму засобами волейболу;
  •                 сприяння всебічному гармонійному розвитку, відмова від шкідливих звичок, покращення розумової і фізичної працездатності;
  •                 формування поглядів студентів про систематичні заняття волейболом з урахуванням особливостей їх майбутньої професії, фізичне самовдосконалення та здоровий спосіб життя;
  •                 отримання студентами необхідних знань, умінь та нависок у галузі фізичної культури з метою профілактики захворювань, відновлення здоров’я та підвищення професійної працездатності;
  •                 оволодіння методами визначення фізичного стану та самоконтролю;
  •                 розвиток організаторських здібностей, загартовування організму;
  •                 вміння складати та виконувати вправи з комплексів ранкової гігієнічної гімнастики;
  •                 удосконалення спортивної майстерності студентів.

Для впровадження волейболу у фізичне виховання студентської молоді у вищих навчальних закладах необхідно впроваджувати нові засоби, методи, форми у навчально-тренувальний процес для навчальних, факультативних занять й для самостійної роботи студентів. У сукупності з навчальними заняттями правильно організовані самостійні заняття забезпечують оптимальну безперервність й ефективність навчально-тренувального процесу у волейболі. Слід застосовувати волейбол у масових фізкультурно-оздоровчих й спортивних заходах, що спрямовані на широке залучення студентської молоді до регулярних занять фізичною культурою й спортом, на зміцнення здоров’я і підвищення фізичної підготовленості студентської молоді [10, с. 15].

Програма відділення волейболу включає теоретичний і практичний програмний матеріал. На теоретичних заняттях особлива увага приділяється питанням лікарського контролю, самоконтролю й методики фізичного виховання з урахуванням фізичного стану й здоров’я студентів. Загальна й спеціальна фізична підготовка з волейболу проводяться з урахуванням функціональних можливостей студентів. Головним у цих видах підготовки є усунення функціональної недостатності органів й систем, підвищення працездатності організму і оволодіння техніко-тактичними прийомами гри у волейбол [5, с. 109].

Фізичне виховання, і волейбол зокрема, спрямовані на морфологічне і функціональне удосконалення організму, формування його стійкості проти несприятливих умов зовнішнього середовища, на попередження захворювань і охорону здоров’я. Здатність людини до різнобічної рухової діяльності забезпечується високим і гармонійним розвитком усіх фізичних якостей – сили, витривалості, спритності і швидкості.

Заняття волейболом у вищих навчальних закладах спрямовані на фізичний розвиток студентів, виховання у них наполегливості, дисциплінованості, колективізму, вміння працювати у команді, почуття дружби і товариства. Постійні взаємодії з м’ячем покращують глибинний і периферичний зір, підвищують координацію рухів, точність орієнтування у просторі.

 

  1. Розвиток фізичних якостей волейболістів

Від рівня розвитку фізичних якостей і рухових здібностей волейболістів залежить швидкість оволодіння техніко-тактичними діями і процес формування рухової навички. Чим вищий рівень розвитку спеціальних рухових здібностей, тим легше оволодіти основами раціональної техніки й тактичними діями.

У волейболістів необхідно розвивати ті рухові здібності, які особливо потрібні для ігрової діяльності. До них слід віднести: швидкісні, швидкісно-силові (вибухова сила), стрибучість, витривалість, спритність і гнучкість.

 

Розвиток швидкісних здібностей волейболістів

 

Розвиток швидкості рухів перебуває у певній залежності від розвитку м’язів. Для розвитку швидкості волейболіста найкраще використовувати вправи, що є подібними за технікою до рухових дій у волейболі, і виконуються у максимально швидкому темпі.

Рекомендується виконання їх за слуховим або зоровим сигналом, або у комплексі, застосовуючи повторний, ігровий або змагальний метод. Для розвитку швидкості дуже корисними є вправи, що виконуються у полегшених умовах, наприклад біг за лідером тощо. Вправи на розвиток швидкості вимагають концентрації значних вольових зусиль, отже їх не доцільно виконувати на стадії стомлення, тому що при цьому порушується координація рухів, яка виключає їхнє швидке виконання. Швидкість волейболіста звичайно проявляється у швидкості реакції, швидкості виконання технічних прийомів, швидкості переміщень, переключення у діях. Виконання волейбольних прийомів вимагає необхідного розвитку всіх видів швидкості.

Існують елементарні і комплексні форми прояву швидкісних здібностей. Для волейболістів важливо розвивати наступні види елементарних форм прояву швидкості: а) швидкість реакції на подразник, б)швидкість переміщення, в) швидкість окремого руху.

Для підвищення швидкості рухового акту використовуються вправи, які виконуються з граничною чи близькою до граничної швидкістю, наприклад, подолання невеликих відрізків за максимально короткий час. Для покращення зорово-рухових реакцій застосовують вправи, які вимагають миттєвої реакції на сигнал або на ситуацію, що склалася (Додаток А).

 

Розвиток швидкісно-силових здібностей волейболістів

 

Для розвитку швидкісно-силових якостей слід застосовувати спеціальні і підготовчі вправи, спрямовані на прояв найбільшої сили в умовах максимально швидких рухів. Найпоширенішими засобами є вправи з обтяженням (пояс з піском, свинцем). Рекомендується повторний метод виконання означених вправ у максимальному темпі у звичних умовах. При повторенні таких вправ необхідно добиватись того, щоб кожна наступна спроба виконувалась без зниження швидкості. Це можливо при дотриманні повних інтервалів відпочинку, необхідних для відновлення функцій організму. Для відновлення функцій слід своєчасно переключати діяльність спортсмена [11, с.101]. Наприклад, після серії нападаючих ударів – передача на точність. Якщо ж ми відпрацьовуємо прийом м’яча з високою інтенсивністю упродовж 4-5 хвилин, то потрібно дати відпочинок на 1-2 хвилини і знову продовжувати вправу.

Велику увагу у процесі розвитку швидкісних і швидкісно-силових здібностей слід звертати на уміння розслабити м’язи. Фаза розслаблення під час виконання будь-якої вправи чергується з фазою напруження м’язів. Оптимальне співвідношення цих фаз допомагає краще працювати м’язовій системі.

 

Розвиток стрибучості волейболістів

 

Розвиток стрибучості – одне з головних завдань фізичної підготовки волейболіста. Стрибучість залежить від поєднання швидкості і сили розгинання м’язів стегна і гомілки, згинача стопи і довгого згинача великого пальця. При цьому велике навантаження припадає на суглоби стопи, гомілки і колінного суглоба, а також м’язово-зв’язково-сухожильний апарат, що забезпечує роботу цих суглобів. Зокрема, для стопи і гомілковостопного суглоба систематично повинні застосовуватися такі вправи, як ходьба на п’ятах, носках, зовнішньому і внутрішньому зведеннях стопи [6, с. 53]. Дані вправи повторюються багаторазово і виконуються із поступовим збільшенням темпу.

Значного ефекту у розвитку стрибучості можна досягти, застосовуючи комплекси вправ з настрибуванням, перестрибуванням і діставанням різних предметів. Значному збільшенню висоти стрибка сприяють вправи з використанням кінетичної енергії ваги власного тіла (наприклад, багаторазові настрибування і зістрибування з гімнастичних матів і різновисоких тумб). У всіх цих вправах потрібно прагнути до закріплення біомеханічної основи стрибка волейболіста: у фазі настрибування, амортизації і відштовхування від опори (Додаток Б).

 

Розвиток витривалості волейболістів

 

Головний принцип розвитку загальної витривалості полягає у постійному збільшенні тривалості виконання фізичних вправ помірної інтенсивності із залученням у роботу значної кількості м’язових одиниць. Найкраще це завдання вирішується циклічними рухами (пересування на лижах, крос, біг у середньому темпі, плавання). Загальна витривалість волейболістів проявляється у здатності грати на високому рівні тривалий час із найменшою кількістю помилок.

Розвиток спеціальної швидкісно-силової витривалості волейболіста здійснюється у багатосерійному інтервальному тренуванні, що моделює фрагменти атакуючих і захисних дій. Таке тренування передбачає чергування інтенсивного тренінгу в захисті з багаторазовими ударами через сітку і короткочасними інтервалами відпочинку. Кількість серій і тривалість відпочинку можуть змінюватися залежно від рівня функціональної підготовленості волейболіста.

Разом з тим для цієї мети широко застосовується індивідуальне тренування у стінки з багаторазовим виконанням підбиття м’яча знизу або за допомогою верхньої передачі. При цьому зміна зусиль досягається зменшенням або збільшенням відстані гравця, що тренується, від стінки. Обов’язковим тут є використання контрастного методу, який у даному випадку полягає у чергуванні різної швидкості польоту м'яча. Для цієї мети м’яч поперемінно посилається то спокійним, то сильним ударом, у зв’язку з чим гравець то підбиває його, виконуючи зустрічний і супроводжуючий рух, то амортизує відскік м’яча за допомогою простої підставки рук або зсуву приймаючої поверхні передпліч вниз-назад (залежно від швидкості польоту м’яча) (Додаток В).

 

Розвиток спритності волейболістів

 

Спритність волейболіста проявляється у швидкому орієнтуванні й максимально точному виконанні необхідних рухів у постійно мінливій ігровій обстановці.

Спритність розвивається шляхом виконання складних за координацією гімнастичних й акробатичних стрибків, при оволодінні технікою волейболу, при проведенні різних рухливих ігор і естафет, особливо тих, у яких є елементи новизни, дуже корисними є спортивні ігри: баскетбол, гандбол, футбол. При розвитку спритності, координаційні труднощі, з якими повинен справлятись спортсмен, поступово підвищуються. Ці труднощі складаються з вимог, які пред’являють до точності виконання рухів, до їхньої взаємної узгодженості й раптовості зміни обстановки. Вправи для розвитку спритності вимагають великої напруги центральної нервової системи, тому їх виконують на початку основної частини заняття [8, с.12].

Спритність, необхідна при виконанні різних падінь і переквтів під час прийому м’яча, що далеко летить, з одного боку, сприяє прийняттю сміливих рішень, з іншого –запобігає виникненню серйозних травм. При цьому швидке групування і використання сили інерції розгону допомагають гравцю швидко підійнятися і знову включатися в гру (Додаток Г).

 

 

Розвиток гнучкості волейболістів

 

Для розвитку гнучкості використовуються вправи зі збільшеною амплітудою руху, особлива увага приділяється розвитку рухливоcті кульшового й плечового суглобів, суглобів кистей рук й гомілковостопних. Вправи на гнучкість можна надавати у вигляді самостійних завдань (Додаток Д).

Усі зазначені вище фізичні якості потрібно постійно розвивати за допомогою акробатичних вправ.

Акробатичні вправи волейболіста пов’язані з імітацією кидків-перекочувань на груди-живіт і падінь-перекочувань на стегно-спину. Правилом початкового розучування таких вправ є поступове зниження ЗЦВ тіла до моменту падіння-перекочування і виконання всієї вправи в сповільненому темпі (можна на гімнастичних матах). По мірі засвоєння імітації кидків і падінь-перекочувань слід наближатися до реальних ігрових умов [7, с.15].

Акробатичні вправи – один з ефективних засобів спеціальної фізичної підготовки волейболістів. З їх допомогою у юних волейболістів розвивається швидкість, спритність, рішучість і вміння добре орієнтуватися у просторі. Ці якості необхідні волейболістам для швидкого засвоєння техніки гри. Навчання акробатичним вправам слід починати з прийняття угруповання, без якого волейболісти не зможуть опанувати стрибки, падіннями і кидками [7, с.12].

 

 

 

  1. Основні положення технічної підготовки волейболістів: мета, задачі, методи, етапи

 

Сучасна гра у волейбол – складний вид спорту, який потребує вiд спортсмена атлетичної пiдготовки i досконалого володiння технiко-тактичними навичками гри. Без наполегливої i систематичної навчально-тренувальної роботи досягти високих спортивних результатів у сучасному волейболi не можливо. Першочергова задача технічної підготовки – правильне оволодіння основою раціональної техніки гри у волейбол. Основою раціональної техніки оволодівають всі початківці. Вони повинні міцно засвоїти техніку основних прийомів гри.

Важливу роль у волейболі має технічна підготовка спортсмена, яка включає комплекс прийомів, за допомогою яких ведеться гра. Інтегральна підготовка покликана реалізувати у тренуванні, навчанні й вдосконаленні ознаки цілісності змагальної ігрової діяльності з тим, щоб тренувальні ефекти, кожен окремо, ефективно виявлялися в специфічних змагальних умовах.

З урахуванням специфіки спортивних ігор процес інтеграції має наступні прояви:

  • взаємозв’язок розвитку фізичних якостей у процесі фізичної підготовки;
  • об’єднання рухів у цілісний технічний прийом гри;
  • взаємозв’язок технічних прийомів у процесі технічної підготовки;
  • взаємозв’язок тактичних дій у процесі тактичної підготовки;
  • взаємозв’язок фізичної підготовки з техніко-тактичною підготовкою: інтеграція фізичних якостей у технічні прийоми і тактичні дії;
  • взаємозв’язок технічної і тактичної підготовки: інтеграція технічних прийомів у тактичні дії;
  • інтеграція техніко-тактичних дій при максимальній реалізації рухового потенціалу в ігрову і змагальну діяльність.

Технічна підготовка – навчання техніці рухових дій обраного виду спорту [2, с. 33]. У процесі технічної підготовки спортсмен опановує техніку обраного виду спорту, опановує відповідні рухові вміння і навички, доводячи їх до можливо високого ступеня досконалості та автоматизму.

Техніка волейболу включає комплекс прийомів, за допомогою яких ведеться гра. Досконала техніка створює сприятливі умови для успішного вирішення ігрових завдань у захисті та нападі і базується на природній координації рухів людини. Тільки в цьому випадку можна досягти ефективності дій в грі, економних витрат сили упродовж усієї спортивної зустрічі. Раціональна техніка дає можливість гравцеві, навіть не володіючи зразковими антропометричними даними, показати високі спортивні результати [1, с. 12].

Початковий етап у навчанні техніці гри в волейбол розвиває швидкість зорово-рухових реакцій і тактичне мислення гравців. Обсяг і зміст навчального матеріалу залежать від року навчання. На першому році матеріал різноманітний в межах загальнорозвиваючих і підготовчих вправ, а також елементів техніки і тактики гри. Методика навчання основним технічним прийомам початківців волейболістів повинна починатися з засвоєння стійок, переміщень, правильного розташування корпусу, постановки рук і ніг. Тому, перш за все, необхідно застосовувати підготовчі вправи на початковому етапі навчання на кожному занятті.

Особливості початкового етапу навчання техніки гри у волейбол: загальне ознайомлення з ігровими прийомами; виконання ігрового прийому в спрощених умовах; вивчення технічного прийому в умовах, наближених до ігрових; вдосконалення технічного прийому в грі.

Таким чином, на початковому етапі навчання техніки гри у волейбол спортсменів в умовах навчання у вузі слід дотримуватися методики навчання, яка передбачає систему засобів, методів, організаційних форм навчання і видів занять, спрямовану на формування готовності виконувати технічні прийоми волейболу на рівні рухового вміння.

Головні завдання технічної підготовки спортсменів наступні [1, с. 49]:

  • досягнення високої стабільності й раціональної варіативності спеціалізованих рухів – прийомів, що становлять основу техніки виду спорту.
  • послідовне перетворення засвоєних прийомів основ техніки у доцільні й ефективні змагальні дії.
  • удосконалення структури рухових дій, їх динаміки, кінематики й ритму з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів.
  • підвищення надійності й результативності техніки дій спортсмена в екстремальних змагальних умовах.
  • удосконалювання технічної майстерності спортсменів виходячи з вимог спортивної практики й досягнень науково-технічного прогресу.

Під час тренування волейболом, виходячи з фізичних можливостей спортсменів, слід дотримуватися принципу послідовності: крок за кроком, щабель за щаблем. У цьому є особлива логіка, тобто тренування спортсменів поступово ускладнюється, їх зміст збагачується. Засвоївши на практиці основні технічні прийоми, спортсмени не лише навчаться правильно їх виконувати, а й (що теж важливо) будуть точно знати, у якій конкретній ситуації потрібно застосовувати той чи інший прийом.

Методи технічної підготовки слід розглядати відповідно до етапу навчання [31, с.42].

І. Перший етап – створення уявлення про рухові прийоми та дії.

На цьому етапі використовують наступні методи: наочний (показ), словесний (пояснення) і практичний (пробні спроби виконати рух). Особистий показ тренера доповнюють демонстрації наочних посібників (кінограми, відеозаписів, схем, макетів майданчики тощо). Пояснення повинно бути образним, чітким і коротким. Зазвичай, показ чергують з поясненням. Пробні спроби формують перші рухові відчуття, які мають велике значення у створенні правильного рухового уявлення про рух, що вивчається.

ІІ. Другий етап – розучування прийому в спрощених умовах. На даному етапі використовують наступні методи [2, с. 32]:

1. Метод цілісного навчання, при якому волейболісти виконують прийом повністю, якщо сам елемент не має складних дій.

2. Метод навчання по частинах на основі підвідних вправ. Прийом поділяють на складові частини, виділяючи основну ланку. По можливості треба швидше підвести учнів до виконання цілісного руху. Успіх навчання на цій стадії залежить від правильного підбору підвідних вправ; за своєю структурою вони повинні бути близькими до рухового прийому, що вивчається, а за ступенем спрощення відповідати можливостям волейболістів.

3. Методи управління. До них відносяться команда, розпорядження, світлове та звукове лідирування (ритм кроків при виконанні нападаючого удару), зорові і звукові сигнали, зорові орієнтири (напрямок розбігу при виконанні нападаючого удару, місце відштовхування при блокуванні тощо.).

4. Методи рухової наочності. Вони передбачають безпосередню допомогу викладача учням, а також застосування спеціального устаткування (навчальний пристрій, тренажери тощо).

5. Методи інформації. Дуже важливо довести до відома учнів результати технічного прийому (світло лампочки або звук сигналу при помилковій передачі, сила удару по м’ячу, точність попадання м’яча при подачі, передачі, нападаючих ударах тощо.)

ІІІ. Третій етап – вивчення прийому в ускладнених умовах. На даному етапі використовують такі методи [2, с. 33]:

Метод цілісного виконання вправи. Тільки багаторазове повторення забезпечує становлення і закріплення навичок і знань, стабільність і надійність техніки. Повторність передбачає зміну умов з метою формування навички.

2. Застосування ускладнень (введення декількох м’ячів, посилення опору на блоці, збільшення числа дій в одиницю часу, швидке перемикання і тощо).

3. Виконання прийомів гри на фоні втоми (наприкінці заняття, після інтенсивних вправ).

4. Ігровий і змагальний методи. Дають змогу розвивати необхідні фізичні якості та вдосконалювати технічні навички гравців.

5. Метод сполучених впливів. Він дозволяє одночасно вирішувати завдання вдосконалення техніки та розвитку фізичних якостей, а також завдання технічної підготовки і формування тактичних умінь.

6. Колове тренування (вдосконалення окремих частин і прийому в цілому).

IV. Четвертий етап – закріплення техніки виконання прийому під час грі. На останньому етапі доцільно застосовувати такі методи [2, с. 33-34]:

Аналіз виконаних рухів (прийомів техніки). Для цього використовують різні види запису гри (графічні, магнітофонні, за допомогою приладів), кінозйомку, відеозапис.

Спеціальні завдання у навчальній грі, тісно пов’язані із завданнями, які вирішуються під час заняття (серії занять) з технічної підготовки. Найвищим ступенем тут є завдання – установка під час контрольних ігор.

Ігровий метод. Проведення ускладнених завдань з виконання окремих технічних прийомів або їх поєднань у вигляді гри (наприклад, подачі на точність попадання м’ячем у мішені на майданчику, «вікна» над сіткою, «страховка» нападників у вправі з подвійною сіткою тощо).

Змагальний метод. Виконує складні завдань з техніки у формі змагання окремих гравців або груп (команд) між собою. Враховують кількісні показники, якісні або інтегральні (кількісні та якісні).

Поряд із грою у підготовці волейболістів використовується певне коло технічних вправ, але поза зв’язком з етапом і періодом підготовки команди без урахування зростаючої кваліфікації студентів. Зрозуміло, що такі вправи згодом стають для гравців цілком посильними або навіть легкими завданнями, тому виявляються не стимулюючим, а стримуючим фактором у підвищенні спортивної майстерності [1, с.45].

Універсальних вправ, однаковою мірою придатних для навчання новачків і для тренування кваліфікованих волейболістів не існує. Вправи для новачків мають відповідати їхнім реальним здібностям і можливостям виконати завдання з вивчення основ техніки й тактики гри. А вправи для добре підготовлених волейболістів повинні бути наближені до ігрових ситуацій. Тим паче це повинно торкатися вправ, які застосовуються у передзмагальному періоді підготовки гравців. Крім того, широко варіюючи вправи, можна цікаво побудувати заняття, а цікавість завжди викликає в гравців усвідомлення своїх дій, що є важливим чинником у реалізації завдань підготовки [11, с. 104].

Відповідно до цих положень вивчення прийомів техніки й тактичних дій та їхнє вдосконалення здійснюються в такій послідовності [1, с. 33]:

– ознайомлення з руховим прийомом, дією;

– вивчення у спрощених умовах;

– вивчення в ускладнених умовах;

– закріплення в умовах, близьких до ігрових тощо.

 

 

  1. Аналіз технічних прийомів гри у волейбол

 

Кожний технічний прийом включає в себе різні способи виконання рухових дій, котрі відрізняються один від одного лише певними деталями під час виконання. Окремо взятий технічний прийом є системою кількох виконуваних рухів, які об’єднані в єдине ціле. Техніка волейболу залежно від ігрових дій гравців розподіляється на два основні розділи – техніку нападу і техніку захисту. Тому технічні прийоми також поділяються на [9, с.32]:

  • технічні прийоми у нападі;
  • технічні прийоми у захисті.

Кожен прийом гри являє собою систему взаємопов’язаних рухів. У прийомі гри виділяють три фази: підготовчу, основну і заключну [9, с.34].

Підготовча фаза включає в себе початкове положення, основним завданням якого є готовність до дії. У цій фазі створюються найкращі умови для вирішення смислових завдань.

В основній фазі здійснюється взаємодія з м’ячем – відбивання за допомогою оптимального розподілу жорсткості біомеханічного апарату гравця. Оптимальна жорсткість його забезпечує, з одного боку, ефективність, з іншого – варіативність рухів.

У заключній фазі завершується виконання технічного прийому.

Технічні прийоми волейболу у нападі [9, с. 35].

Стійки – це положення гравця в очікуванні виконання певного технічного прийому. Основна суть їх використання – досягнення максимальної, постійної готовності для виконання переміщень або технічних прийомів. У волейболі гравці використовують три типи стійок: низька, основна, нестійка.

Переміщення. За допомогою переміщень гравець вибирає місце для ефективного і доцільного виконання технічних прийомів у захисті чи нападі. У волейболі використовуються наступні переміщення: ходьба, біг і їх різновиди та стрибки.

Подача – технічна дія за допомогою якої м’яч вводиться у гру. Головною метою виконання подач у волейболі є виграш очка, або ускладнення прийому м’яча суперникам, з метою завадити їм в організації ефективної атаки. За характером руху руки якою виконується подача, а також положення гравця по відношенню до сітки під час удару по м’ячу, розрізняють наступні способи виконання подач: нижня пряма подача; верхня пряма подача; силова подача у стрибку; плануюча подача у стрибку.

Передача. У волейболі не можливо зробити передачу не здійснивши одночасно прийом, тому використовується термін прийом-передача. Прийом-передача – технічна дія спрямована на взаємодію гравців з метою прийому м’яча і доведення його до зв’язуючого чи нападаючого для проведення атакуючих дій. Під час гри у волейбол гравці використовують два способи виконання передач – верхню та нижню. Назва способів виконання залежить від вихідного положення рук відносно голови під час виконання передачі. Верхня та нижня передачі можуть виконуватися як з опорного, так і безопорного положення [1, с. 28].

Нападаючий удар – технічна дія, спрямована на ефективне завершення атакуючих дій, яка виконується ударом по м’ячу однією рукою, коли той знаходиться вище верхнього краю сітки. Розрізняють два способи виконання атакуючих ударів – прямий та боковий і кілька різновидів (з переводом та обманні) [1, с. 22].

Між означеними ігровими прийомами існує певна залежність. Так, для блокування необхідний нападаючий удар або обман, нападаючому удару, зазвичай, передує передача, а щоб передати м’яч, треба ввести його в гру подачею. Тут простежується не тільки залежність, але й послідовність виконання того чи іншого ігрового прийому. У відособленому положенні знаходяться вихідні положення (стійки, переміщення), але вони є основою для виконання всіх ігрових дій з м’ячем [9, с. 33].

Технічні прийоми волейболу у захисті [9, с. 39]:

Стійки. Гравці під час гри у захисті в основному використовують низьку стійку, коли виконують прийом м’яча з подачі або після нападаючих ударів, а високу стійку, коли виконують блокування.

Переміщення. Під час гри у захисті гравці можуть здійснювати переміщення різними способами: кроком, бігом або стрибками. Техніка переміщень у захисті подібна до техніки виконання подібних дій у нападі.

Прийоми м’яча. Техніка виконання прийому м’яча двома руками знизу з подач та нападаючих ударів за своєю структурою суттєво не відрізняється від техніки виконання передач цим же способом. Але у техніці виконання прийомів м’яча є певні особливості. Прийом м’яча краще здійснювати з низької стійки. Під час прийому м’яча важливо, щоб руки не згиналися у ліктях, здійснюючи прийом гравець лише підставляє їх. Повільне розгинання ніг з низької стійки сприяє погашенню швидкості польоту м’яча і одночасно зменшує силу удару його об руки.

Блокування – основний захисний технічний елемент проти нападаючих ударів. Крім захисних функцій у волейболі, блокування використовують як контактуючі дії. Розрізняють одиночне та групове блокування.

Для досягнення успіху в ігрових ситуаціях волейболіст повинен досконало володіти повним арсеналом технічних прийомів та ефективно використовувати їх залежно від ігрової ситуації.

Удосконалення техніки відбувається з урахуванням індивідуальних особливостей кожного спортсмена. Це необхідно, по-перше, для максимального використання позитивних індивідуальних особливостей спортсмена, і, по-друге, для виявлення ігрової функції волейболіста.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Загальновідомо, що заняття фізичною культурою і спортом сприяють формуванню у студентської молоді здорового способу життя, а також духовному і фізичному розвитку. До того ж фізичні вправи позитивно впливають на здоров’я, підвищують нервово-психічну стійкість до емоційних стресів, підтримують високу фізичну і розумову працездатність. Тому формування мотивації студентів до занять фізичною культурою та спортом має стати одним із перспективних напрямів роботи закладів освіти.

З метою вирішення головної мети фізичного виховання в вузі – ефективного оздоровлення й всебічного розвитку особистості молодого фахівця, доцільно задіяти студентів до занять волейболом, як виду спорту, що всебічно розвиває організм студента, є доступним, цікавим й популярним серед молоді.

Велике значення упродовж навчальних занять має реалізація принципів систематичності, доступності й індивідуалізації, контроль дозування навантаження й поступовість його підвищення. Незважаючи на оздоровчу спрямованість навчальних занять з фізичного виховання у вузі, викладачі фізичного виховання повинні прагнути до того, щоб студенти навчального відділення волейболу підвищили рівень загальної й спеціальної фізичної підготовленості та покращили свій фізичний розвиток.

Фізичне виховання, і волейбол зокрема, спрямовані на морфологічне і функціональне удосконалення організму, формування його стійкості проти несприятливих умов зовнішнього середовища, на попередження захворювань і охорону здоров’я. Здатність людини до різнобічної рухової діяльності забезпечується високим і гармонійним розвитком усіх фізичних якостей – сили, витривалості, спритності і швидкості.

Заняття волейболом у вищих навчальних закладах спрямовані на фізичний розвиток студентів, виховання у них наполегливості, дисциплінованості, колективізму, вміння працювати у команді, почуття дружби і товариства. Постійні взаємодії з м’ячем покращують глибинний і периферичний зір, підвищують координацію рухів, точність орієнтування у просторі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бібліографічний опис

 

  1. Грибан Г.П. Технічна підготовка волейболістів. Метод. реком. для студ. спорт. відділення і викл. кафедри фіз. вих. / Г.П. Грибан, О.В. Ободзинська, О.О. Пантус. – Житомир: ДАУ, 2005. – 51 с.
  2. Єрмакова Р.О. Навчання технічних і тактичних прийомів у волейболі / Р.О. Єрмакова // Фізичне виховання в школах України. – 2010. – №4. – С.32 – 39.
  3. Закон України «Про фізичну культуру і спорт» // Перелік документів, що регламентують організацію навчально-виховного процесу і позанавчальної роботи з фізичного виховання у вищих навчальних закладах освіти І, ІІ, ІІІ, та ІV рівнів акредитації. – К.,1999. – С. 3 – 4.
  4. Клещев Ю.Н. Волейбол. - М.: Спорт Академия Пресс, 2003. - 189 с.
  5. Круцевич Т. Сучасні тенденції щодо організації фізичного виховання у вищих навчальних закладах / Тетяна Круцевич, Наталія Пангелова // Спортивний вісник Придніпров'я. – 2016. – № 3. – С. 109-114.
  6. Опанасюк Ф. Г. Основи розвитку фізичних якостей студентів: Навч.-метод. посіб. / Ф.Г. Опанасюк, Г.П. Грибан. – Житомир: Вид-во Держ. агроекол. ун-т, 2006. – 332 с.
  7. Опанасюк Ф.Г. Розвиток гнучкості в процесі занять студентів. Метод. реком. для викл. кафедри фіз. вих. і студентів / Ф.Г. Опанасюк, Г.П. Грибан. – Житомир: ДАУ, 2004. – 18 с.
  8. Опанасюк Ф.Г. Розвиток спритності та координаційних здібностей в процесі занять студентів. Метод. реком. для викл. кафедри фіз. вих. і студентів / Ф.Г. Опанасюк, Г.П. Грибан. – Житомир: ДАУ, 2004. – 19 с.
  9. Основы волейбола: учебное пособие / под ред. О. Чехова. - М. : Физкультура и спорт, 2003. - 159 с.
  10. Сутула В.О. Теоретико-методичні засади формування фізичної культури особистості в умовах цілісної соціально-педагогічної системи / В. О. Сутула. – Луганськ, Східноукраїнський НУ ім. В. Даля, 2012. – 40 с.
  11. Яковлів В. Л. Основи управління підготовкою юних спортсменів : навч. посіб. / В. Л. Яковлів. — Вінниця : Нілан-ЛТД, 2016. — 271 с.

 

ДОДАТКИ

 

Додаток А

Вправи для розвитку швидкісних здібностей волейболістів

 

  1.               Старти з різних вихідних положень: сидячи, лежачи обличчям вниз або вгору, в упорі лежачи обличчям або спиною до напрямку руху тощо.
  2.               Старти з різних вихідних положень: сидячи, лежачи, стоячи на колінах тощо по зоровому сигналу.
  3.               Стрибки через скакалку (максимальна частота обертання).
  4.               Прискорення із різкою зміною напрямку руху і миттєвими зупинками.
  5.               Імітаційні вправи з акцентовано швидким виконанням якогось окремого руху.
  6.               Швидкі переміщення, характерні для волейболу з подальшою імітацією або виконанням технічного прийому.
  7.               Біг15 м з високого старту.
  8.               Вихідне положення: упор лежачи, ноги в руках партнера. Ходьба на прямих руках.
  9.               Естафети з елементами бігу на короткі відрізки, стрибками, метаннями (означені вправи виконуються у високому темпі).
  10.           Рухливі ігри(«Ведмеді», «День і ніч», «Карусель»).

 

 

 

Додаток Б

Вправи для розвитку стрибучості волейболістів

 

  1.               Стрибки з глибокого присіда, різко випрямляючи ноги, з поверненням у вихідне положення.
  2.               Темпові стрибки на одній і двох ногах через перешкоди (гімнастичні лави, мотузки, гімнастичні палиці, набивні м'ячі). Стрибки по відмітках, нанесених на різній відстані одна від одної. Стрибки через невеликі перешкоди з розгинанням ніг у фазі польоту.
  3.               Стрибки у довжину з місця; з розбігу способами «зігнувши ноги», «прогнувшись».
  4.               Стрибки на підвищення (у глибину) з місця і з розбігу.
  5.               Біг і стрибки (на одній нозі і на двох ногах) по сходах угору і вниз.
  6.               Стрибки через скакалку.
  7.               Вистрибування однією ногою з місця, дістаючи високо розташовані предмети рукою.
  8.               З розбігу вистрибування вгору з подальшим приземленням на поштовхову ногу.
  9.               Вистрибування «на зліт» з одного, трьох і п'яти кроків розбігу. Приземлення на поштовхову ногу.
  10.           Рухливі ігри («Вудочка», «Через зони», «Переселення жаб»).

 

 

 

 

 

Додаток В

Вправи для розвитку витривалості волейболістів

 

  1.               Вис на зігнутих руках.
  2.               Багаторазові кидки набивного м'яча із-за голови, однією рукою від плеча, двома руками від грудей, двома руками внизу тощо.
  3.               Утримання ваги на прямих, витягнутих уперед руках (набивні м'ячі, гантелі тощо).
  4.               Біг із обтяженням (м'ячі набивні, мішечки з піском тощо).
  5.               Згинання і розгинання рук в упорі лежачи.
  6.               Багаторазі кидки та ловля набивного м'яча.
  7.               Ходьба на руках за допомогою партнера.
  8.               Рівномірний біг на довгі дистанції.
  9.               Кругові тренування з кількох простих вправ, які виконуються з максимальною швидкістю і з мінімальним часом на відпочинок (швидкісна витривалість).
  10.           Рухливі ігри («Однеціле», «Вершники», «Гравці у колі»).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Г

Вправи для розвитку спритності волейболістів

 

  1.               Човниковийбіг 4x9 м.
  2.               Кидок м'яча на точність у квадрат чи коло, що намальовані на стіні (з відстані 3, 4, 5 метрів).
  3.               Метання м'яча в ціль із вихідного положення идячи на підлозі (відстань до цілі 2, 3, 4 метри).
  4.               З вихідного положення – основна стійка, кидок м'яча вгору, положення лежачи, встати, зловити м'яч.
  5.               Швидка ходьба по гімнастичній лаві – зіскок, перекид уперед, кидки м'ячів (3, 4, 5 шт.) у ціль із відстані 6, 7, 8 метрів.
  6.               Кидки м'ячів з-за голови з нестійкого предмета (гімнастичної лави, «коня», «козла» тощо).
  7.               Стрибки у довжину з місця на задану відстань (точність приземлення).
  8.               Стрибки вгору з поворотом на задане число градусів – тест на визначення просторової точності рухів (виконують у «градуйованому колі»).
  9.               Естафети зі складними рухами.
  10.           Рухливі ігри («Веселий ліс», «Панас», «У медведя в бору»).

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Д

Вправи для розвитку гнучкості волейболістів

 

  1.               Вихідне положенняосновна стійка. Нахили вперед з допомогою партнера чи з обтяженням на плечах.
  2.               Вихідне положення – стійка ноги нарізно. Нахили назад. Трохи згинаючи ноги в колінних суглобах, торкнутися руками п'ят.
  3.               Пружинні погойдування в положенні гімнастичного «напівшпагату» та«шпагату».
  4.               Стоячи спиною на відстані одного кроку від гімнастичної стінки, нахили назад, торкаючись руками стінки на рівні поперекового відділу хребта.
  5.               Вихідне положенняосновна стійка. Тримаючись руками за опору, махи ногами в сторону, вперед, назад із зміною вихідного положення.
  6.               Вихідне положення – сід на лівій нозі, права в сторону Перенести вагу тіла на праву ногу і повернутися у вихідне положення.
  7.               Вихідне положення – стійка ноги нарізно, стоячи спиною до гімнастичної стінки. Виконувати повільно місток за допомогою стінки.
  8.               Лежачи на спині, ноги прямі. Піднімати ліву ногу вгору і обхопи її лівою рукою нижче коліна, а правою – трохи вище. Починати повільно підтягувати ногу до голови.
  9.               Вправа «шпагат».
  10.           Вихідне положення – стати на праве коліно, а зігнуту в коліні ліву ногу виставити уперед. Піднімати праву ногу, обхопивши правою рукою праву ступню.

 

docx
Додано
16 червня
Переглядів
72
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку