Методична розробка "Виховання екологічної свідомості в учнів професійно-технічних навчальних закладів"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховання  екологічної  свідомості

в учнів професійно-технічних 

навчальних  закладів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ                                                               Стор.

 

Вступ…………………………………………………………………………………2

 

Розділ 1. Характеристика методики викладання в певній віковій групі

навчання

1.1. Студентство як особлива група навчання……………………………………..5

1.2. Особливості навчання у професійно-технічних закладах……………………7

1.3. Форми навчання та контролю у професійно-технічних

закладах…………………………………………………………………………….. .8

 

Розділ 2. Виховання екологічної свідомості……………………………………..11

 

Розділ 3. Правові аспекти екологічного виховання…………………………….. 14

 

Висновок……………………………………………………………………………16

 

Список використаної літератури………………………………………………….17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Проголошення України незалежною державою призвело до руйнування централізованих зв’язків та викликало необхідність переходу до ринкової економіки, яка не може розвиватись без зміни світогляду чи свідомості. Побудова розвинутої держави європейського рівня вимагає підвищення рівня самосвідомості та загальної освіти у громадян. Тому сьогодні перед суспільством постало питання належного виховання молодого покоління. Основний тягар вирішення проблеми ліг на заклади освіти, в тому числі  на професійно-технічні навчальні заклади. З їх стін повинна виходити зріла, свідома молодь, яка розуміє своє місце в країні, яка хоче зайняти належну позицію у світовому співтоваристві. Молоді люди повинні бути готові до праці і життя в нових умовах господарювання, професійної орієнтації та зовнішніх обставин, які значно відрізняються від умов, в яких жили та виховувались їх батьки.

Необхідність для нашої економіки висококваліфікованих спеціалістів тягне за собою іншу необхідність - виховання та навчання таких спеціалістів. Мета екологічної освіти в професійно-технічних закладах - розвиток екологічного мислення та засвоєння студентами системи знань з екології та основ екології , як елементів загальнолюдської  культури.

Україна не виступає “ першопроходцем ” у вирішенні цього питання. Розвинуті країни вже мають досвід у вирішенні подібних питань. Педагоги та психологи цих країн дійшли висновку, що підготовка людини до самостійної діяльності має починатися так само рано, як і підготовка до першого класу, оскільки все подальше їх життя буде пов’язане з середовищем, де існує людина від народження і до смерті.

Основними задачами екологічної освіти можна назвати:

· розвиток екологічно важливих якостей особистості, які підвищують адаптацію молоді в професійній сфері суспільства ;

· формування екологічних знань і умінь, які необхідні для майбутніх випускників;

· перетворення необхідних екологічних знань в екологічне мислення ;

· забезпечення належного рівня екологічної підготовки.

Система освіти , що діє в Україні, не досить досконала. Це також в значній мірі стосується екологічної освіти. Одним з головних її недоліків є те , що немає послідовного нарощування необхідних екологічних  знань в свідомості людини.

Сьогодні в Україні має бути створена нова система екологічної освіти, що якнайкраще відповідає потребам реального життя.

Екологiчнi знання потрiбнi всiм - i тим, хто має власну справу, i тим, хто наймається на роботу, i тим, хто продає, i тим, хто купує, чи просто займається будь-яким видом діяльності. Вони часто бувають необхiдними навiть у родинних стосунках i взаєминах мiж людьми. Фундаментальнi екологiчнi знання потрiбнi також державним службовцям i  полiтичним діячам, оскільки саме вони й вирішують напрямки розвитку суспільства, зокрема у сфері природокористування.

Сьогоднi багатьом молодим людям в Українi здається, що стати повноцінним членом суспільства можна без спецiальних знань, зокрема без елементарних уявлень про природу. Це хибнi уявлення, породженi нерозвинутiстю i примiтивнiстю  вiдносин, що iснують в нашiй  країнi на сьогоднішнiй день. Але криза i безладдя будуть подоланi, i настануть часи, коли саме життя  та природний  добiр залишать у суспільстві не просто кмiтливих i впевнених у собi початкiвцiв, а тих, хто володiє теоретичними i практичними екологiчними знаннями.

Екологiчна освiта стала потребою сьогодення. Вона покликана сформувати у громадян України правильні екологічні знання та культуру, навчити аналiзувати екологiчну ситуацiю i приймати обгрунтованi рiшення.

Знання з екології потрiбнi кожнiй людинi не менше, нiж знання з хiмiї, фізики чи географiї. Людина живе не в ізольованому просторі, а в середовищі, яке, постійно змінюючись, вимагає нових підходів до вирішення проблем, що з’являються у ньому. Зрозумiло, що краще, коли людина чинить цi дiї свiдомо, рацiонально використовуючи власнi сили та рiзноманiтнi ресурси (землю, грошi, час, устаткування, тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Характеристика методики викладання в певній віковій групі навчання.

 

1.           Студентство як особлива група навчання.

Людина в своєму розвитку проходить кілька вікових етапів. Кожен з них характеризується певними психічними функціями та ступенем розвитку особистих якостей. Поступове формування інтелектуальної, логічної пам’яті, уваги перетворює всю поведінку людини. Саме особливостями психічного розвитку людського організму зумовлена необхідність використання різних методів викладання для різних вікових груп.

Студентський вік, як і будь-яка інша стадія життєвого циклу людини, має свою неповторну специфіку.

Так, якщо розглядати студента як людину певного віку, то для нього будуть характерні найменші величини латентного періоду реакцій на прості, комбіновані і словесні сигнали, найбільша пластичність в утворенні складних психомоторних та інших навичок. По відношенню з іншими віковими періодами в юнацькому віці спостерігається найбільша швидкість оперативної пам’яті і переключення уваги, рішення вербально-логічних задач і т.д. Таким чином, студентський вік характеризується досягненням найвищих, “вершинних” результатів, які базуються на всіх попередніх процесах біологічного, психологічного, соціального розвитку.

Якщо ж вивчати студента як особистість, то вік 15-18років – це період найбільшого розвитку моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізації характеру  і , що особливо важливо, оволодіння повним комплексом соціальних ролей дорослої людини: громадянских, професійно-трудових та ін. З цим періодом зв’язано початок  «активності”,  під якою демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії та створення своєї сім’ї. Перетворення мотивації, усієї системи ціннісних орієнтацій, з одного боку, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією – з іншого, виділяють цей вік в якості центрального періоду становлення характеру і інтелекту. Це час спортивних рекордів, початок художніх, технічних і наукових досягнень.

Отже, студенти вже здійснили свій професійний вибір, і тепер основною проблемою для них на початку навчання в училищах, ліцеях чи коледжах є пристосування до нових умов (адже методика викладання предметів в училищах, чи ліцеях значно відрізняється від шкільної). Окрім цього, змінюються методи навчання: в ліцеї досить значна увага надається самостійній роботі студентів (учнів) з літературними джерелами, що спрямоване на необхідність вміння учнем виділити з усього матеріалу головні ідеї і скласти свою власну думку з даної проблематики. Тобто завданням педагогів при викладанні екологічних дисциплін студентам формування в них проблемного екологічного мислення.

Студентський вік характеризується тим, що в цей період досягаються багато оптимумів розвитку інтелектуальних і фізичних сил. Але нерідко одночасно проявляються “ножиці” між цими можливостями і їх дійсною реалізацією. Безперервно зростаючи творчі можливості, розвиток інтелектуальних і фізичних сил, які супроводжуються і розквітом зовнішньої привабливості, приховують в собі й ілюзії, що це збільшення сил буде продовжуватися “вічно”, що все життя попереду, що все, що задумано можна з легкістю досягнути. Час навчання у професійно-технічному закладі співпадає з першим  періодом юності, який відрізняється складністю становлення особистих рис. Характерною рисою морального розвитку в цьому віці є посилення свідомих мотивів поведінки. Помітно закріплюються ті якості, яких не вистачало в повній мірі в середніх класах – цілеспрямованість, рішучість, самостійність, ініціатива, вміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем (мета та образ життя, зобов’язання, любов, вірність і т.д.).

Разом з тим спеціалісти в області вікової психології і фізіології відмічають, що здібність людини до свідомої поведінки в 15 – 18 років розвинута ще не в повній мірі. Нерідко зустрічається немотивований ризик, невміння передбачати наслідки своїх дій. Так, В.Т. Лисовський відзначає, 15 - 18 років — це вік безкорисних жертв та повної самовідданості.

Юність – пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального  “я”  з реальним. Але ідеальне “я” ще не вивірене і може бути випадковим,  а реальне  “я”  ще всебічно не оцінене самою особистістю. Це об’єктивне протиріччя в розвитку особистості молодої людини може визвати у нього внутрішню невпевненість у собі і супроводжується інколи зовнішньою агресивністю, розв’язаністю.

Факт вступу у ліцей зміцнює віру молодої людини в свої сили і здібності, породжує надію на цікаве життя. Разом з тим на 2-му і 3-му курсах нерідко постає питання про правильність вибору навчального закладу, спеціальності, професії. До закінчення 3-го курсу повністю вирішується питання про професійне самовизначення. Однак буває, що в цей час приймаються рішення в майбутньому не працювати по спеціальності. Нерідко професійний вибір людини визначають випадкові фактори. Тому профорієнтаційна робота з молодими людьми надзвичайно важлива.

Професійна освіта здійснює величезний вплив на психіку людини. За період навчання, при наявності сприятливих умов в учнів  відбувається розвиток всіх рівнів психіки. Для успішного навчання у навчальному закладі необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, а саме сприйняття, уявлення, ерудованості, широким колом пізнавальних інтересів. При деякому зниженні цього рівня можлива компенсація за рахунок підвищеної мотивації або працездатності, охайності, старанності в навчальній діяльності. Але є межа цього зниження, при якому компенсаційні механізми не допомагають.

Ведучі компоненти в структурі розумових здібностей майбутніх представників будівельних професій – високий рівень розвитку просторових уявлень та швидкість кмітливості. Необхідною умовою навчання студента (учня) будь-якого закладу є засвоєння для нього особливостей навчання, які ліквідують відчуття внутрішнього дискомфорту. Протягом початкових курсів створюється студентський колектив, формуються навички та вміння раціональної організації розумової діяльності, усвідомлюється нахили до вибраної професії, випрацьовується оптимальний режим праці, відпочинку та побуту, встановлюється система праці по самовдосконаленню та самовихованню професійно значних якостей особистості

Виходячи із всього вище наведеного маємо таку характеристику студентства:

Рання юність ( 15 – 18 років )

· Зрілість в розумовому і моральному відношенні

· Впевненість, стійкий світогляд

· Почуття нового

· Рішучість

· Здатність до захоплення

· Оптимізм

· Самостійність

· Прямолінійність

· Критичність і самокритичність. Самооцінка протирічна, що викликає внутрішню невпевненість, яка супроводжується різкістю та розв’язністю.

· Скептичне, критичне, іронічне відношення до викладачів і режиму учбового закладу.

· Зберігаються максималізм і критичність, негативне відношення до думки старших

· Несприйняття ханжества, грубості, намагання впливати окриком

· Вершина інтелектуальних і пізнавальних можливостей

· Прийняття відповідальних рішень: вибір і оволодіння професією, вибір стилю і свого місця у житті

· Вибір супутника життя, створення своєї власної сім’ї, активність у сексуальній сфері

В цілому розвиток особистості студента як майбутнього спеціаліста з професійно-технічною  освітою відбувається в ряді напрямків:

· закріплюється ідейна переконаність, професійна спрямованість, розвиваються необхідні здібності;

· удосконалюються психічні процеси, стани, досвід;

· підвищується почуття обов’язку, відповідальність за успіх в професійній діяльності, більш чітко виступає індивідуальність студента;

· зростають критерій особистості в галузі своєї майбутньої професії;

·  на основі інтенсивного передавання соціального та професійного досвіду та формування необхідних якостей зростають загальна зрілість та стійкість особистості студента;

· зростає питома вага самовиховання студента в формуванні якостей, досвіду, необхідних йому як майбутньому спеціалісту;

· закріплюються професійна самостійність та готовність до майбутньої практичної діяльності.

 

 

1.2. Особливості навчання у професійно-технічних закладах.

Пiд час викладення курсу особлива увага звертається на ставлення учнiв до навчального предмету. Це ставлення формується під впливом наступних роздумiв :

- свiтоглядне значення предмету (наскiльки вiн допомагає зрозумiти закони розвитку природи та суспiльства, розiбратися в природних явищах);

- пiзнавальне значення предмета (наскiльки вiн поширює світогляд, дає цiкавi, потрiбнi знання, розкриває невiдоме);

- суспiльне значення предмета, його роль в науковому, суспiльному, культурному та економiчному життi країни;

- практичне значення предмету для даного учня (зв'язок з намiченою професiєю, можливiсть оволодiння корисними вмiннями та навичками);

- легкiсть засвоєння даного предмету, до якого учень вiдчуває себе бiльш здiбним;

- добре викладання даного предмету.

 

З перерахованих мотивiв для учнiв найбiльш значимi - практичнi  (зв'язок з професiєю, можливiсть отримати кориснi вмiння та навички) та пiзнавальнi. В професійно-технічних закладах  функціонують різні організаційні форми навчання: уроки, практичні заняття (семінари, лабораторно-практичні роботи, самостійна робота учнів під контролем викладача, виробнича практика). В дидактиці ці форми трактуються як способи управління пізнавальною діяльністю для рішення відповідних дидактичних задач. В той же час урок, семінар, практичне заняття, чи самостійна робота виступають як організаційні форми навчання, таким чином вони є способами здійснення взаємодії учнів і викладачів, в межах яких реалізуються зміст і методи навчання. Процес навчання супроводжується і завершується різними формами контролю.

 

 

1.3. Форми навчання та контролю у професійно-технічних закладах.

Протягом всієї історії професійно-технічної  школи з момента її заснування і до наших днів провідною організаційною формою і методом навчання є урок. Урок в ліцеї (коледжі, училищі) – головний ланцюг дидактичного циклу навчання. Його мета – формування орієнтаційної основи для подальшого засвоєння учнями учбового матеріалу. В житті сучасної школи урок часто називають “гарячою точкою”. Він може мати різну побудову та форму, це і урок-лекція, і засвоєння вивченого матеріалу, і семінар, і практичні заняття.

Слово “лекція” має латинський корінь, від латинського “lection” – читання. Викладачу необхiдно при проведеннi лекції максимально точно i повно висвітити теоретичну сторону питання. Бажано використовувати засоби наочностi та наводити конкретнi приклади. Необхiдно дати на лекцiї перелiк довiдкової  лiтератури.

Процес навчання у професійно-технічній школі передбачає практичні заняття. Вони потрібні для поглибленого вивчення дисципліни. На практичному заняттi  бiльшiсть часу має бути вiддана розгляду практичних прикладiв. Існує багато різних форм практичних занять. Вони відіграють важливу роль,  навчаючи учнів застосовувати отримані знання для вирішення практичних задач разом з викладачем. Практичні заняття повинні поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, які отримані на уроці в загальній формі, і допомагають відпрацюванню навичок професійної діяльності. Вони розвивають абстрактне мислення і мислення, дозволяють перевірити знання учнів і виступають як засоби оперативного оборотного зв’язку.

В сучасній школі семінар є одним із видів практичних занять з екологічних наук. Він являє собою засіб розвитку в учнів культури наукового мислення. Семінар призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна ціль семінарського заняття – забезпечити учнів можливістю оволодіти навичками та вмінням використовувати теоретичні знання, вибірково дивлячись на особливості вивченої галузі.

Лабораторні заняття інтегрують теоретико-методологічні знання і практичні вміння і навички студентів в єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характера.

Самостiйну роботу ми розглядаємо як важливий фактор засвоєння навчального матерiалу, про що свiдчать психолого-педагогiчнi дослiдження.  Метою самостiйної роботи є формування самостiйностi студента, його вмiнь, знань, навичок, що здiйснюється опосередковано через змiст i методи всiх видiв учбових занять. Самостійна робота – це робота учнів, яка планується та виконується по завданню і при методичному керівництві викладача, але без його безпосередньої участі. Самостійна робота учнів необхідна не тільки для оволодіння певною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі,  в  учбовій, науковій, професійній діяльності, здібності приймати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід із кризової ситуації і т.д.

Незалежно від спеціалізації і характеру роботи, будь-який спеціаліст-початківець  повинен мати фундаментальні знання, професійні вміння і навички діяльності свого профілю, досвід творчої діяльності по вирішенню нових проблем, досвідом соціально-оціночної діяльності. Дві останні складові освіти формуються якраз в процесі самостійної роботи учнів.

Професійно-технічна  школа відрізняється від середньої спеціалізацією, але головним чином – методологією учбової роботи і ступенем самостійності навчання. Викладач лише організовує пізнавальну діяльність учнів, які й  здійснюють пізнання. Самостійна робота вирішує задачі всіх видів учбової роботи. Самостійна робота студентів повинна систематично контролюватися викладачем. Основою для самостійної роботи служить науково-теоретичний курс, комплекс отриманих учнями знань. Пiд ефективною самостiйнiстю розумiється вмiння без систематичного контролю,  допомоги та стимуляцiї з боку викладача самостiйно працювати на заняттях, вдома, в бiблiотецi, вмiння органiзувати окремi форми роботи i всю учбову дiяльнiсть вцiлому. В ліцеї існують різні види індивідуальної самостійної роботи – підготовка до семінарів, лабораторних робіт, іспитів, виконання рефератів.

Самостійна робота сприяє:

-поглибленню і розширенню знань;

-формування інтересу до пізнавальної діяльності;

-оволодінню прийомами процесу пізнання;

-розвитку пізнавальних здібностей.

Тому вона стає головним резервом підвищення ефективності підготовки спеціалістів.

Для самостійного домашнього виконання учням може бути запропоновано розробити ділові ігри (наприклад, про створення дослідного господарства, де учні можуть на власний розсуд вибрати форму власності та напряму його розвитку; учні повинні обгрунтувати свій вибір, для чого їм буде потрібно ознайомитись з довідковою літературою), ігри, які можна програти під час заняття і які будуть відповідно оцінені.

Робота з учнями передбачає кілька видів контролю. На кожному занятті доцільно здійснювати поточний контроль. Поточний контроль проводиться у формі опитування, бесіди, або письмових завдань. Дані методи контролю здійснюються при фронтальному поточному контролі.

Також може бути здійснений індивідуальний поточний контроль. Методами здійснення цього виду контролю є опитування учнів та індивідуальні завдання, як письмові, так і усні.

В кінці семестру після вивчення матеріалу програми передбачено проміжний контроль,  який  реалізовується у формі контрольних робіт. В кінці другого курсу  передбачений іспит, який є одночасно і підсумковим контролем. Іспит проводиться в усній формі. Кожен учень отримує білет з рядом питань по різних темах програми, на які він повинен буде відповісти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.  Виховання екологічної свідомості.

 

У тій кризовій екологічній ситуації, в якій перебуває наша країна (та й світ у цілому), школа не має морального права виховувати споживацьке ставлення до природи. «Розруха не в навколишньому світі, розруха в головах!» — говорив відомий літературний персонаж — професор Преображенський (М.Булгаков, «Собаче серце»). Однак більшістю людей екологічна криза уявляється, як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не породжене нею самою. Духовний чорнобиль породив Чорнобиль екологічний. І вирішення екологічних проблем — це насамперед зміна свідомості.

Екологічна свідомість, — це сукупність уявлень (як індивідуальних, так і групових) про взаємозв'язки у системі «людина — природа» і в самій природі, існуючого ставлення до природи, а також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею. Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій країні формувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу. Це така система уявлень про світ, згідно з якою вищу цінність являє людина, а природа має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини; метою взаємодії з природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається «прагматичним імперативом»: правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людству; діяльність з охорони навколишнього світу продиктована віддаленим прагматизмом — необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління,

До яких екологічних наслідків це призвело — ми вже знаємо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості ексцентричного типу. Це така система уявлень про навколишній світ, відповідно до якої вищу цінність являє собою гармонійний розвиток людини і природи, що є елементами єдиної системи; метою взаємодії з природою є максимальне задоволення як потреб людини, так і природи, а характер взаємодії визначається екологічним імперативом: правильним і дозволеним с. те, що не руйнує екологічну рівновагу; етичні норми і правила однаковою мірою поширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природи; діяльність з охорони природи продиктована необхідністю зберегти її заради неї самої.

Екологічна освіта й виховання учнів здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі. Провідна роль тут належить найперше сім’ї та школі. Зміст чинних програм дає змогу сформувати в учнів елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв'язки між неживою та живою природою, природою і людиною. Щоб надати процесу ознайомлення учнів з природою чіткої екологічної спрямованості, програми слід удосконалити  у таких напрямках:

1) усунути  антропоцентричний  підхід  до вивчення  матеріалу;

2) у пояснювальній записці до програми виділити такі завдання, як: розвиток особистої відповідальності за стан збереження природної рівноваги навколишнього середовища, вироблення екологічно грамотної поведінки у природі, засвоєння етичних норм у ставленні до членів суспільства та об'єктів природи та ін.;

3) передбачити формування в учнів елементарних, але науково достовірних екологічних уявлень та понять, розкриття існуючих у природі закономірностей.

Для розуміння учнями необхідності збереження природної рівноваги, як того вимагає програма з біології та основ екології слід підвести учнів до усвідомлення загальної закономірності — «Все — взаємопов'язане» (один із законів екології Коммонера). Так,  під час розкриття теми «Історичний розвиток світу» — розкриваємо у доступній формі суть цієї закономірності. Учитель пропонує  учням назвати серед оточуючого їх довкілля те, що належить до природи; відшукати об'єкти та предмети неживої і живої природи; акцентує, що людина — складова частина живої природи. Звертає увагу учнів на залежність життя на Землі від Сонця. Вислухавши відповіді, вчитель уточнює, що життя на Землі без Сонця неможливе: якщо перестане світити Сонце, то зелені рослини загинуть, бо вони не можуть жити без тепла і світла; тваринам і людям нічим буде живитись. Все живе замерзне від нестерпної холоднечі. Проте цього не станеться, бо Сонце — зірка,  яка випромінює у простір силу-силенну тепла і світла. Його діаметр у 109  разів  більший  від діаметра Землі, але на небі ми бачимо Сонце маленьким, оскільки відстань до нього від Землі — 150 млн. км. Температура сонячної поверхні — 6000 градусів, а біля центру — 15 млн. градусів. Вчені підрахували, що Сонце світитиме ще мільярди років.

«Чи лише тепло і світло потрібне живим істотам» — запитує вчитель і в ході бесіди підводить учнів до висновку про значення для життя організмів води, повітря, грунту, рослин, тварин; про вплив діяльності людини. «У природі все взаємопов'язане» — узагальнює вчитель і пропонує виявити серед довкілля наступні взаємозв'язки: рослини — грунт; комахи — квіти рослин; птахи — комахи; птахи — повітря; людина — рослини та ін. На завершення вчитель пропонує ситуативні завдання:

- Що трапиться, якщо: «Менше тепла і світла буде надходити від Сонця, бо його закриють хмари диму»; «Всіх комах знищать за допомогою отрутохімікатів»; «Нерозумні діти повбивають жаб» і т.п.), підводячи дітей до висновку про необхідність підтримання природної рівноваги і небезпеку її порушення внаслідок діяльності людини.

Як підсумок, учитель наголошує, що існуючі у природі взаємозв'язки вивчає наука екологія. Вчені-екологи основним завданням людства вважають збереження нашої планети Земля і життя на ній, а для цього треба вивчати природу, підтримувати існуючу в ній рівновагу.

Робота з конкретизації загальної закономірності «Все — взаємопов'язане» продовжується, зокрема, під час вивчення умов життя рослин, середовищ існування тварин та способів їх живлення, природних угруповань та агроценозів (ліс, луки, поле, сад та ін.). При цьому варто застосовувати такі методи та методичні прийоми, як: екологічне моделювання та прогнозування, екологічні ігри, розв'язування екологічних задач та ін. Доречно змоделювати з учнями ланцюги живлення та харчові мережі, природні угруповання, сезонні картини  природи, екологічний стан компонента природи і природної системи. Моделювання потребує створення і використання спеціальних засобів навчання як для фронтальної, так і для індивідуальної або парної роботи учнів. Так, у ході динамічного моделювання  відповідні ілюстрації почергово, у разі потреби, вставляються у кишеньки таблиці-основи. Необхідна інформація (чинники середовища існування, окремі ланки ланцюга живлення, складові природного угруповання) подається не одразу, а поступово, невеликими частинами, що дозволяє акцентувати увагу дітей на кожній деталі, сприяє кращому розумінню і засвоєнню матеріалу. Ланцюги живлення можна змоделювати і у вигляді підвісних картинок, з'єднаних між собою, на кожній з яких зображено ту чи іншу ланку ланцюга (наприклад, шишка сосни чи ялини, білка, куниця). Така динамічна модель, з якою будуть працювати учні, допоможе їм краще усвідомити суть існуючих взаємозв'язків.

Можна застосувати і вербально-знакове моделювання, коли замість ілюстрацій використовуються слова-символи, наприклад: ялина — шишкар — яструб. Доцільно запропонувати школярам різні варіанти роботи зі знаковими моделями, зокрема, такі — допишіть ланцюги живлення:

1) а - гусениця білана капустяного;  б - капуста;  в - шпак;  г - яструб.

2) а - пшениця;  б - польова миша;  в -  лисиця;  г - блохи.

Можна поєднати динамічне моделювання і вербально-знакове, наприклад, запропонувати одному учню, використовуючи ілюстрації, скласти ланцюг живлення (чи нескладну харчову мережу), іншому — записати схему ланцюга в зошиті чи на дошці.

Для усвідомлення учнями того, що етичні норми і правила поширюються як у стосунках між людьми так і зі світом природи, основна роль належить художньому слову. Пройти емоційну школу — школу виховання добрих почуттів,  допоможуть твори сучасних авторів та класиків.

Вчитель  наголошує,  що все живе має право на жити так само, як і людина,  а охороняти природу треба заради неї самої.

Учитель може запропонувати школярам розв'язати ту чи іншу екологічну задачу, ознайомлює їх із правилами екологічно грамотної поведінки у природі не у формі моралізування, а надаючи їм право вибору варіанта поведінки, змогу умотивувати його. Таким чином можна створити такі педагогічні ситуації, які матимуть значний виховний вплив, сприятимуть формуванню підструктури відповідального ставлення учнів до природи, бо без цього їхні знання є лише «інтелектуальним баластом».

І, нарешті, досягнути успіхів у формуванні екологічної свідомості ексцентричного типу можна лише тоді, коли підростаюче покоління оволодіє стратегіями і технологіями взаємодії з природою. Адже свідомість формується у процесі діяльності. І обов'язково слід залучати учнів до посильних природоохоронних справ, бо без цього наявність навіть адекватних уявлень і понять, сформованість відповідального ставлення до природи не забезпечить вирішення екологічних проблем, оскільки людина буде безпорадною при реалізації своїх знань у практичній діяльності.

 

 

РОЗДІЛ 3. Правові аспекти екологічного виховання.

 

В  умовах сьогодення гостро постали перед людством екологічні проблеми: забруднення грунтів, повітря, водойм токсичними відходами, вимирання десятків видів рослин та тварин, озонові діри, збереження генофонду та ін. Головною причиною усіх негараздів  природи була  і  є людина. Не усвідомлюючи свого місця  у  навколишньому природному середовищі, нона шкодить насамперед собі, своїм нащадкам. Ось чому зараз перед учителями та вихователями стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді, враховуючи  їхні морально-психологічні  особливості.

Навчання  та виховання повинні активізувати внутрішні можливості самого учня. Тільки коли учень самостійно керує своєю поведінкою, мету екологічного виховання можна вважати досягнутою. Щоб навчитися контролювати поведінку, необхідно насамперед знати «екологічне право», тобто ті юридичні закони, які регулюють відносини людини і природи. Звичайно,  не  потрібно  надавати учням професійну юридичну підготовку, адже  еколого-правова  культура  є  частиною  загальної  національної культури, сприяє  формуванню світогляду, підвищує соціальну активність дітей, формує  свідоме ставлення школярів до своїх прав і обов'язків. Саме це і є метою еколого-правового виховання: основні принципи екологічного законодавства повинні стати власними переконаннями дітей, стати нормами повсякденного життя.

Правовиховна робота з учнями І – ІІІ курсів на уроках біології та основ екології має свої особливості, які зумовлені змістом навчального матеріалу. Адже у програмі немає такої теми як «Екологічне право», і вся правова інформація подається частинами, на кожному уроці, відповідно до змісту навчального матеріалу. Так, вивчаючи тему « Екологічний аспект еволюційного вчення. Людина і довкілля»,  учні ознайомлюються з видами, які потребують охорони (особливо місцевими), умовами їх існування, причинами скорочення чисельності. Дізнаються про Червону книгу і самі складають Червону книгу рідного краю. Наприклад, вчитель повідомляє дітям, що впродовж усієї історії людина спричиняла вплив на природу: спалювала величезні лісові масиви, полювала на тварин — мамонтів, печерних ведмедів, зубрів та ін. І тільки в останнє століття люди зрозуміли, якої шкоди вони заподіяли природі. Зрозуміли, що природу слід охороняти. Для того, щоб припинити винищення рослин та тварин, зберегти їх, у 1948 р. було створено Союз охорони природи, який брав під свій захист рідкісні види рослин та тварин. А згодом англійський зоолог Пітер Скотт запропонував створити Червону книгу. Червона книга — це список рідкісних видів тварин, рослин, грибів і таких, що перебувають під загрозою зникнення.

Учні мають зрозуміти, що і наша країна дбає про збереження рослин та тварин, тому і в нас теж є Червона книга України, куди занесено 923 види (майже 1000 рослин, тварин, грибів то ін. рідкісних організмів). У Червоній книзі всі види рослин та тварин поділено на групи, які позначені різними кольорами. Отже, зниклі види позначено чорним кольором (біла куріпка, тарпан — дикий кінь, тур — дикий бик, соболь); зникаючі види — червоним (лосось чорноморський, кіт лісовий, орел степовий, ховрах європейський); вразливі — жовтогарячим (махаон, тритон карпатський, лелека чорний, рись звичайна);  відновлені види — зеленим кольором (зубр).

Тут слід звернутися до Конституції України, учні повинні дізнатися, що головний закон — Конституція України зобов'язує всіх людей «не заподіювати шкоди природі, відшкодовувати завдані ними збитки», тобто берегти природу і допомагати старшим у цій справі. Для кращого розуміння вчитель може провести з навчальною групою невеличку бесіду з теми «Що означає — не заподіювати шкоди природі», в ході якої учні повинні усвідомити, що замало просто  не  шкодити природі (не  ламати гілок, не знищувати рослин, не вбивати тварин, не смітити), необхідно брати активну участь в її охороні, допомагати старшим у цій справі, розповідати друзям про необхідність дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища.

Учителю слід формувати в учнів поняття про природоохоронні території України, зосередити увагу на найбільших заповідниках, заказниках, парках, природоохоронних об'єктах рідної місцевості, ознайомити їх з історією, розташуванням, особливостями, об'єктами, що в них охороняються. Учні повинні усвідомити, навіщо необхідно охороняти природу, і до яких наслідків може призвести нераціональна та бездумна діяльність людини. Учні можуть намалювати уявну картину бажаного майбутнього і подумати над запитаннями: Як необхідно поводитися з природою, щоб зберегти її? Чи все ми для цього робимо?

Для формування правильних уявлень про дбайливе ставлення до грунтів, річок, озер, лісів, повітря, слід доступно ознайомити учнів зі змістом Законів України «Про охорону навколишнього середовища» (1991), «Про природозаповідний фонд України» (1992), «Про охорону атмосферного повітря» (1992),  «Про тваринний світ» (1993) та зі змістом Кодексу про надра України (1994), Лісового кодексу України (1994), Водного кодексу України (1972).

Наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» говорить нам про те, що кожна людина має право на безпечне для життя навколишнє середовище. Людям необхідно говорити правду про його стан. Якщо якесь підприємство забруднює природу, то вони мають право на відшкодування збитків, завданих їхньому здоров'ю.

Але згідно з цим законом люди мають і обов'язки — берегти природу, раціонально (тобто економне, правильно) використовувати її, дотримуватися законів.

Слід  усвідомлювати, що за порушення екологічного законодавства завжди повинна бути відповідальність — адміністративна чи кримінальна (штрафи, позбавлення волі тощо). Наприклад, за забруднення  річок, озер та інших водойм громадян можуть позбавити волі терміном до 5 років. За незаконне вирубування дерев і чагарників (новорічних ялинок), знищення або пошкодження лісу внаслідок підпалу або необережного поводження з вогнем накладається штраф.

 

 

ВИСНОВОК

 

Варто врахувати, що сучасна система екологічного права не є ідеальною і постійно вдосконалюється. Тому акцентувати виховну роботу слід саме на формуванні правової свідомості учнів, яка формується на основі не тільки законів, а й поглядів, почуттів, переконань, які споконвічне були і залишаються найвищими духовними цінностями українського народу.

Наприклад, згідно з народним світоглядом людина була невід'ємною від природи. За аналогією з природою навіть вік людини порівнювався з певною порою  року (дитинство — весна, молодість — літо тощо). Символами свободи і гордовитості були і є для українців сокіл та орел, а також лебідь, чайка, зозуля. З особливою симпатією ставилися у народі до лелеки, котрий приносить в оселю щастя, розорення його гнізд вважалось великим гріхом.

Отже, як бачимо, навчально-виховний процес з точки зору еколого-правової освіти та виховання потребує вдосконалення. І велика роль у цьому належить  учителю,  який  має  бути  для  учнів  взірцем  бережливого ставлення до природи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бинас А.В.,  Моли  Р.Д.  и др.  Биологический  эксперимент  в  школе. – М.: Просвещение, 1978.

2. Биологи:  Биографический  справочник. – К.: Наукова  думка, 1984.

3. Виленский  Е.Р.,  Бойко В.В.  Растение  раскрывает  свои  тайны. – М.: Колос, 1984.

4. Володин Б.Г.   И тогда  возникла  мысль. – М.: Знание, 1985.

5. Грин Н.,  Стаут У.,  Тейлор Д.   Биология: В  3т. –  М.: Мир, 1990.

6. Гродзінський  А.М.  Серед  природи  і  в  лабораторії. – К.: Наукова  думка, 1983.

6. Де Дюв К.  Путешествие  в  мир  живой  клетки. – М.: Мир., 1987.

7. Жданов В.М.,  Ермилов Ф.И.,  Новохатский А.С.   Тайны  третьего  царства. – М.: Знание, 1975.

8. Зенбуш П.  Молекулярная  и  клеточная  биология. – М.: Мир, 1982.

9. Ивин  М.  Некто  или  нечто? – Л.: Детская  литература,  1969.

10. Кемп П.,  Армс К.   Введение  в  биологию. – М.:  Мир, 1988.

11. Коммисаров Б.Д.  Самостоятельные  и  лабораторные  работы  по  общей 

      биологии. – М.: Высшая  школа,  1988.

12. Комісаров Б.Д.  Методологічні  проблеми  шкільної  біологічної  освіти. – Х.: Просвіта, 1997.

13. Короткова Л.С.,  Красновидова С.С.   Дидактичний  матеріал  з  загальної 

     біології. - Х.: Просвіта, 1994.

17. Общая  биология: Учебн.  для  уч-ся  10-11 кл. ср. общеобр. шк./ Н.Е.Кучеренко,  Ю.Г.Вервес,  П.Г.Балан  и  др. – К.: Генеза,  2001. – 448с.