Методична розробка виховного заходу "Андріївські вечорниці"

Свято  проводиться  13 грудня — в день святого Андрія Первозванного.

 

Хід свята:

На порозі музею — ведучий.
Ведучий.   Ми   сьогодні   відзначаємо   свято Андрія. У цей день кожна українська родина віншує Андрія Первозданного на честь якого проводить вечорниці , які у народі називають Калитою.   Давайте завітаємо до однієї з українських хат, де на, нас уже чекає добра, гос­подиня.             

(Учні виходять на сцену).

 

Ведучий (стукає).

Добрий день, хазяєчко. А чи можна завітати до Вас на вечорниці?

 

Господиня. Прошу дорогих гостей до своєї оселі.

 (Учні  під музику займають свої місця).

 

Господиня.

Поспішайте, дівчатонька,
Все приготувати,
Бо вже пора вечорниці
Всім нам почапати.
Ось наліпим вареників,

Біленьких, смачненьких,
Та и запросим до нас в гості

 Парубків гарненьких
Щоб вони разом із нами
Дружно прощавали,

     Андріївські вечорниці,

     Піснею стрічали.

 

 

Дівчатка допомагають господині  ліпити варени­ки. Працюючи, дівчатка співа­ють пісню  «Наші хлопці вареників хочуть...» на мелодію української народної пісні «А мій  милий вареничків хоче...»).             

 

Наші хлопці, хлопці вареників хочуть

Наші хлопці, хлопці вареників хочуть

 

Навари милая, навари милая

Навари, уха-ха, мила, чорнобривая.

 

А я дров не маю, ви мої хороші,

 А я дров не маю, хлопці мої гожі.

 

Нарубай, милая ,навари, милая,

Нарубай, уха-ха, миле, чорнобривая.

 

Я рубать не вмію, ви мої миленькі,

 Я рубать не вмію, мої соловейки.

 

Научись милая, навари, милая,

Научись, уха-ха, мила, чорнобривая.

 

А я сил не маю, ви мої хороші,

 А я сил не маю, хлопці мої гожі.

 

Не балуй, милая, повари, милая,

 Пирогами пригости, мила, чорнобривая.

 

(За дверима чути стукіт). 

 

Дівчата. Ой, там щось грюкнуло.  

 Господиня. Та це вам почулось.

 

 (Знову чути гуркіт).

Господиня.   А давайте подивимось, що це.

 

 (Відчиняють двері і ловлять хлопця).

 

 1-а дівчина. Він хотів підперти двері, щоб вони не відчинялися.

2-а дівчина. Він хотів прив'язати віник до стріли.
3-я дівчина. Він хотів нам шкоди наробити.
4-а дівчина. Покараємо його.
5-а дівчина. Давайте вкинемо його у воду.

 

( Парубок  просить, щоб його відпустили).
Дівчата. Як відгадаєш  наші загадки, тоді відпус­тимо.        
 

(Загадують загадки).

 

1. Поле не міряне, вівці не лічені, а пастух рогатий.

(Небо, зірки, місяць).

(Якщо хлопець не відгадує одну із загадок, його ве­дуть до діжі з водою).

 

Хлопець (просить).    Відпустіть. 

 

(Жалібно співає). 

Чи я, тату, не доріс, 

Чи я, тату, переріс, 

Чи не рублена хата, 

    Що не люблять дівчата? 

 

Дівчата. Не просись, все одно не відпустимо. Ми для вас, для хлопців, стараємось, а ти заважаєш нам вечерю готувати.             

 

Хлопець. Я більше не буду, я більше не шкодити­му, а як відпустите, — веселих хлопчиків повну хату приведу.

Дівчата. Правда, приведеш?

Хлопець. Ось,  їй-богу, приведу.

 

(Дівчатка відпускають його) а самі повертають­ся до роботи.

Хлопець скликає товаришів і пропо­нує піти до дівчат на вечорниці. Хлопці вста­ють, збираються в гурт навколо ватажка і захо­дять у світлицю, співаючи , пісню «Добрий вечір, дівчатонька», або на вибір  учителя.)

 

Дівчатка.

До нас, до нас, парубочки,

 Бо в нас вечорниці.

А в нашої газдинечки

Тисові полиці?

 

(У цей час господиня закінчує роботу, повертається до учнів).

Господиня. Ось погляньте, яку я вам калиту виробила. Треба її в піч посадить, щоб вона випеклась.

 

Усі разом проговорюють:

 

Гори, вогонь, ясно,

 Спечи нам калиту красну,

Щоб ми її кусали

І горя не знаду.

 

Господиня. Та перед тим, як висадити калиту в піч, дорогу до неї скроплюють водою і приказують:

 

 Водице-студенице

 Окропи  калиті дорогу

Від печі до стелі,

 Щоб були ми  веселі.

 

(Говорячи, робить  це, і садить калиту в піч). Тією , самою   водою   господиня   вмиває   кожну дівчину та промовляє:

 

Господиня. Аби всі були гарні та красні, як наша калита. Дивлюсь на вас,  такі ви всі гарні і до роботи охочі. І згадую, як розповідали мої бабусі і мама, що, коли вони були молодими, також збирали­ся на вечорниці. Вони вишивали, пряли, дерли пір'я на подушки і обов'язково співали. Бо без пісні немає діла. Пісня, як душа народу, — завжди з Ним, — і в горі, і в радості. Сьогодні в нас свято, тож заспівайте жартівливої.

 

(Разом співають пісню «Чом я не хазяйка»).

Дівчинка.

Пустим ня моя, мати

Та й на вечорнички,

А там хлопці чорноброві

Плетуть рукавички. 

Рукавички виплітали,

Весело співали,

А музики як заграли —   

Ще й затанцювали.

 

(Виконуєть танок «Метелиця» або «Гопак»).

Господиня.     

Ось погляньте, люди, —

Сонце вже заходить,

Сонце вже заходить,

А калита сходить,

Славна та ясно,

На весь світ прекрасна.

 

Добрий вечір, з Калитою

 Будьте всі здорові

 З калитою золотою,

З пресвітлим признаком Андрія.

 

(Вклоняється всім гостям).

 

Хлопці  і дівчата разом:

 

Ой, калита, калита,

Із чого ж ти вилита?

 

Господиня (за Калиту).

Ой я з жита сповита -

Та й сонцем налита —

 Для красного цвіту

 По білому світу.

 

(Дівчата беруть калиту, прив'язують до неї чер­вону стрічку, яку протягують через  кільце в стелі або високій стійці. Таким чином калита підвішуєть­ся вище голови. Визначають до калити вар­тового — хлопця і дають йому, другий кінець стрічки. Це— пан Калитовський. Йому також да­ють великого квача з чорної тканини, начебто нама­щеного сажею.

 

Проводиться гра «Пан Калитинський і пан Коцю­бинський»).

 

Пан Калитинський. А чи хтось хоче калиту кусати?

Хлопчик. Я хочу!

Пав Калитинський (звертається до одного з ба­хаючих). А ти хто?

Хлопчик. Я — пан Коцюбинський .

Пан Калитинський. А я — пан Калитинський. Як­що ти хлопець серйозний, сідлай коцюбу.

 

(Хлопець бере коцюбу і, мов на коні, під'їжджає до пана Калитинського, який намагається розсмішити його. Діти допомагають пану Калитинському — гу­морескою, веселою піснею, інсценівкою. Якщо пан Ко­цюбинський протягом усього номера не посміхнеть­ся, він має право підстрибнути і вкусити калиту. Та вартовий пильнує і вчасно смикає за стрічку. Кали­та підлітає вгору, — і пан Коцюбинський повер­тається ні з чим. Гра повторюється. Можна запро­понувати наступним бажаючим придумати інше прізвище від слова коцюба (Коцюбенко, Коцюбовський, Коцюбко, Коцюбатий), — чим смішніше, тим краще, але так, щоб не повторюватися. Інакше представляється вартовим

 

Прагнучи розсмішити претендентів на калиту, діти можуть інсценувати народну пісню «Два городи об­робила...».

 

Виконується український танок.

 

Хлопчики. Дівчата! А чи готові вже наші варени­ки? Почастуйте нас.

 

Господиня. А давайте і справді пригостимо наших хлопчиків пирогами. Та спочатку почастуємо Андріїв, бо сьогодні їхнє свято.

 

Дівчата підносять Андріям на тарілці  несправжні пироги і співають коломийки «З'їж, Андрію, пиріжок» і «Ой, Андрію, муку сію»)

 

Господиня (звертається до решти хлопців). Хлопці, a ви хочете пирогів?

 

Хлопці. Хочемо, тільки не таких.

 

Господиня.  Тоді пограємо в козаків.

 

(Проводиться гра «Козаки». Дівчина тримає на виделці один пиріг. До умовної лінії вибігають два хлопці і кажуть: «Раз, два, три, — ми нижні». До них підбігають ще два хлопці. Нижні беруть верхніх на плечі і за сигналом біжать до пирога. Які першими добігли, — ті і козаки. Вони мають право з'їсти пиріг, розділивши його.  Гра повторюється).

 

Господиня.  Шановні гості. Прошу вас теж пока­зати, що ви козаки.

 

(Варіант гри для гостей: за сигналом залазять у мішки і біжать у них до пирогів. Хто перший добіжить, того частують пирогами. У цей час учасники  дійства  співають пісню «Ой, що ж то за шум учинився ...»).

 

Господиня. Пирогів наїлися, а про калиту забули. Ану, хто першим до калити доїде?

 

(Хлопці висловлюють бажання добігти до Калити).

 

Господиня. Тоді витанцюйте коня.

 

(Проводиться гра «Калита», Господиня виносить рогач та коцюбу і ставить обережно навхрест, так, щоб коцюба була зверху).

 

Господиня. Танцюйте від порога. Хто зачепить коцюбу чи помилиться в танці, — того сажею ви­ мажемо.             

 

 (Хлопці по черзі перестрибують через коцюбу і рогач, а потім танцюють, довільно використовуючи знайомі рухи українського танцю. Хто зачепив коцю­бу чи в танці збився, тікає від пана Калитинського, щоб той не вимазав сажею. А хто виявився сприт­ним, отримує коцюбу, сідлає її, скаче і наспівує «їду, їду, калиту кусати»).

 

Пан Калитинський. А я буду сажею писати.

Пан Коцюбинський.  Пишеш чи ні, а я на білому коні і калита — мені.

 

(Підстрибує і кусає калиту, якщо вдається).

 

Господиня ще раз вітає всіх зі святом, всі вітають Андріїв, співають «Многая літа». Потім ділять калиту і сідають за стіл. Господиня і дівчатка-помічниці при­гощають усіх учасників та гостей  варениками.