Методична розробка: "Яків Степовий, його творчий шлях"

Музична творчість Степового

Дитинство та юнацтво композитора, розвиток його таланту.

Начало формыВступ

Музика є одним із наймогутніших засобів виховання, який надає естетичного забарвлення духовному життю людини. "Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, - писав В. Сухомлинський. - Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, посуші, сосновою емоційної, естетичної, моральної культури". Ці слова видатного педагога-гуманіста конкретизують його думку про музичне виховання як першооснову у вихованні людини.

2. Відомості про автора

Яків Степанович Степовий належить до когорти українських композиторів початку XX ст., які гідно представляють демократичну вітчизняну культуру. Музика Степового увійшла в золотий фонд національної музичної класики.

Коротким було його творче життя (розпочавшись у 1905 році, воно обірвалося у 1921 році - Степовий помер від тифу). Але його самовіддана мистецька праця ставить композитора в ряд фундаторів радянського музичного мистецтва.

У своїй творчості Степовий обмежився кількома жанрами. Він писав головно романси, фортепіанні твори, обробки революційних та народних пісень. Йому вдалося створити свій індивідуальний стиль, сказати своє оригінальне слово. Спадщина композитора належить як дожовтневій, так і радянській музичній культурі.

Народився Яків Степанович Степовий (справжнє прізвище - Якименко) у селі Пісках біля Харкова 20 жовтня 1883 року в сім'ї колишнього військового і селянки. Батько - Степан Йосипович Якименко, демобілізувавшись з царської армії з підірваним здоров'ям, заробляв на життя співом у церковних хорах. Він, як і його дружина Наталя Никифорівна, любив музику. Схильність до музики проявляли і їхні сини - Федір, Степан і Яків. Усі вони в різний час навчались у Петербурзі: спочатку у Придворній співацькій капелі, пізніше - в консерваторії. Федір Якименко (в російській транскрипції - Акименко) був педагогом Петербурзької консерваторії, відомим композитором; про Степана Якименка відомо, що він навчався в консерваторії по класу віолончелі.

До Придворної співацької капели був зарахований і 12-річний Яків. Потім він навчався гри на кларнеті та фортепіано. У 1902 році Яків склав екзамени і став студентом композиторського факультету Петербурзької консерваторії. Його навчали М. Римський-Корсаков, А. Лядов, О. Глазунов, І. Вітол.

Світогляд Якова Степового формувався під впливом суспільних подій 1905 року. Страйки і демонстрації робітників, їхня відкрита боротьба з царизмом і капіталістами, забастовка студентів Петербурзької консерватори і т. ін. прискорили ідейне змужніння митця, його симпатії були на боці трудового народу. Відомо, що прогресивно настроєна професура консерваторії підтримала рішення страйкуючих студентів. За це було звільнено найавторитетнішого російського композитора - М. Римського-Корсакова. На знак протесту залишили роботу ще два професори - А. Лядов і О. Глазунов. Керівництво було змушене переглянути свою позицію. На вченій раді ректором Петербурзької консерваторії було обрано О. Глазунова, повернуто до викладацької роботи А. Лядова.

Я. Степовий закінчив консерваторію у 1909 році, але для отримання диплому вільного художника він повинен був ще скласти іспити з поліфонії, музичної форми та інструментовки, як того вимагало нове положення. Офіційний випуск відбувся 1914 року. Всі ці роки (1909-1914) Яків Степанович працює педагогом загальної школи на Василевському острові в Петербурзі. Він також займається рецензентською роботою, організовує концерти української музики в Москві та Петербурзі, в яких виконуються його твори, а влітку 1911 року здійснює поїздку на Україну. Тут, на Вінниччині, у Тиврові він записує народні пісні, зустрічається з К. Стеценком. У Києві публікуються його твори.

Композиторська творчість Степового починається з 1905 року, коли він, студент III курсу, розгортає роботу над серією вокальних творів під назвою «Барвінки», яка триває два роки. До серії увійшли 13 солоспівів і 3 хори на вірші Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Чернявського та інших українських авторів.

Музика «Барвінків» яскраво образна і глибоко народна. Національний характер її виявляється в мелодиці, ритміці, гармонії, тісно пов'язаних з українським фольклором.

Барвисті народні сцени, сповнені веселощів, танцювальної стихії, створені в романсах «Утоптала стежечку», «Стрічечка до стрічечки», «Колискова». Ці твори близькі до жартівливих і танцювальних мелодій.

Композитор розширює жанрові рамки своєї творчості. Крім уже згадуваних обробок революційних і народних пісень, він пише вокальні ансамблі, хори, оркеструє деякі твори та музику інших композиторів (романси «Степ», «Колискова», опера «Ноктюрн» Лисенка), створює репертуар для ансамблю бандуристів, розпочинає роботу над оперою «Невольник» (за твором Т. Шевченка).

Яків Степанович Степовий помер 4 листопада 1921 року. Після смерті М. Леонтовича (січень 1921 року) це була друга значна втрата для музичного мистецтва Радянської України. На своє чергове засідання зібрався Комітет імені Миколи Леонтовича, присвятивши його пам'яті Якова Степановича. Промовці відзначали яскравий талант митця, його громадянську позицію і відданість трудовому народові. «Революція, - наголосив П. Козицький, - викликала у Якова Степановича ряд революційних творів, які дуже цінні своїм змістом, в яких почувається запал, захоплення революційним екстазом. В них ви відчуєте музичний ритм - весь творчий поступ музики, що відбиває в собі хвилі революції...».

Творчість Степового стала невід'ємною часткою демократичної культури дожовтневого періоду і увійшла яскравою сторінкою в радянське музичне мистецтво.