Методична розробка "Життєві цінності і навчання"

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки

Полтавської обласної державної адміністрації

 

Полтавський професійний ліцей

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методична розробка

 на тему: «Життєві цінності і навчання»

 

 

 

 

 

 

Розробила: Лісна Ірина Василівна

 

 

 

 

 

 

2019

 

ЗМІСТ

І. Життєві цінності і навчання.

Вступ………………………………………………………………………………3

1.1 Проблема формування життєвих цінностей……………..…………………...5

1.2 Вікові особливості становлення ціннісних орієнтацій у підлітковому віці…………………………………………………………………………………7

1.3 Шляхи формування життєвих цінностей учнів в умовах освітнього процесу……………………..…………………………………………………...12

1.4 Життєві цінності і навчання ( із власного досвіду)……………………….13

Висновки…………………………………………………………………………21

Список використаних джерел…………………………………………………...22

Додаток………………………………………………………………………….24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Перед будь-якою державою стоїть безліч різноманітних проблем: політичного, економічного, соціального характеру. Проте одним із основних завдань є виховання духовно багатої особистості, гідного громадянина - патріота своєї держави, особистості, здатної до саморозвитку та самовдосконалення.

Практично у всіх законодавчих та нормативних документах (Закон про освіту, Національна доктрина розвитку освіти, Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти тощо) саме виховання моральності визначається як одне з головних завдань освітнього процесу. Адже дати учневі запас знань та навчити цей запас майстерно поповнювати та використовувати у власній життєдіяльності необхідно, але недостатньо. Необхідно обов'язково прищепити йому певні моральні цінності, спираючись на які, він зможе будувати власне життя з найбільшою користю як для себе, так і для оточуючих. Формування ціннісних орієнтацій є невід'ємною частиною сучасного освітнього процесу.

Щоб вирішити одну з основних проблем освіти - виховати людину моральну, творчу, здатну до побудови власної життєдіяльності й громадянина своєї країни, необхідно кардинально змінити підходи до формування моральності, ціннісних орієнтацій особистості, сформувати в ній потребу керуватися цими ціннісними орієнтаціями в реальному житті, на що і повинен бути спрямований весь освітній процес у сучасних професійно – технічних закладах освіти.

Метою роботи розгляд значимості та необхідності формування системи життєвих цінностей особистості, визначення основних життєвих цінностей учнів, а завданням є визначення шляхів формування життєвих цінностей учнівської молоді в сучасному освітньому процесі.

Завдання дослідження:

1. Підібрати і проаналізувати психолого-педагогічні джерела інформації з теми роботи.
2. Представити результати аналізу і систематизації інформації, отриманої з опрацьованих літературних джерел, у теоретичній частині даної роботи.
3. Створити методичну розробку відритого виховного заходу на тему: «Я вірю в силу доброти».

Практична значущість дослідження полягає у тому, що його виконання дозволяє підвищити ефективність освітнього процесу педагогом.

Під час освітнього процесу необхідно враховувати психологічні особливості юнацького віку, який є одним із найвідповідальніших переодів у житті людини і відзначається особистісним і професійним самовизначенням, інтенсивним самопізнанням і намаганням відкрити своє «Я». Тому вивчення внутрішніх орієнтирів, життєвих цінностей на початковому етапі фахової підготовки учнів є досить актуальним.

У даній роботі автор розкриває деякі теоретичні, методичні та практичні аспекти теми «Життєві цінності і навчання». Автором опрацьовано літературні джерела за темою роботи; результати аналізу і систематизації джерел представлено у теоретичній частині роботи. Із власного досвіду роботи надано методичну розробку відкритого виховного заходу на тему: «Душі людської доброта».

Робота може бути цікавою для педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти у контексті вдосконалення їх професійної компетентності.

Формування життєвих цінностей – це одвічна проблема, яка на перший погляд здається зовсім простою і водночас дуже складною, але важливою. Проблема, яка впливає, змінює, вирішує долю людини. Кожного дня людство розвивається. З’являються нові винаходи, які роблять наше життя простішим, новий одяг, техніка. І в погоні за новинками люди забувають про найважливіше: моральні та духовні цінності.

 

 

І. Життєві цінності і навчання

1.1 Проблема формування життєвих цінностей особистості

У процесі розвитку людина дізнається багато про світ, в якому живе. У неї виникають звички, заборони, переваги, неприязнь, формуються фактори, які впливають на поведінку, змінюється та формується система цінностей і позицій. На відміну від звичок, побоювань, переваг і неприязні, які виникають головним чином з їх особистого досвіду, узагальненого підсвідомістю, цінність і позицію беруть від оточення.

Дитина переймає їх спочатку від батьків, потім від учителів, товаришів, нарешті, утверджує їх у процесі діяльності і суспільного життя. Неабиякий вплив на формування систему цінностей має вплив засобів масової інформації. Великий тиск, особливо на дітей, здійснює телебачення. Наші життєві цінності формуються під впливом цих систем та позицій інших людей.

Різноманітні аспекти формування життєвих стратегій розглянуті в роботах зарубіжних дослідників. У них виділяються цінності – В. Франкл, А.Маслоу, Р. Мертон, життєві завдання – Н. Кантор, особисті прагнення – Р.Емонс, життєвий світ – Е. Гуссерль, П. Бергер, Т. Лукман. У  російських та білоруських дослідників цьому питанню приділяли значну увагу Л.Н. Коган, В.І. Лісовський, Л.Я. Рубіна, М.Н. Руткевич, В.І. Чупров, А.В. Соколова, І.О. Щербаков, А.С. Ваторопіна, Л.С. Щенніков, а також П.О. Водоп’янова, А.І. Зеленкова, М.А. Можейко, Я.О. Яцкевич та інші. Результати соціологічного вивчення життєвих стратегій представлені  також і в роботах вітчизняних науковців: В. Бакірова, В. Арбєніної, О. Балакірєвої, О.Г. 3лобіної, Є. Головахи, В. Ніколаєвського, С. Оксамитної, Н. Побєди, Л. Сокурянської, І. Шеремет, Н. Шуст, О. Якуби, О. Яременка та інших науковців.

 Результати дослідження життєвих стратегій учнівської молоді показали, що пріоритетними для молоді найчастіше є такі цінності:

• прихильність та любов;
• особистісне зростання;
• міжособистісні відносини та спілкування;
• незалежність;
• безпека та захищеність.

Відповідно до цих цінностей молоді люди формулюють ключові життєві цілі власного існуванння.

Виконаємо аналіз статистичних даних стосовно життєвих стратегій молоді за останні роки.

Третина українських випускників планує сьогодні здійснити успішну кар’єру в суспільно-політичній сфері або бізнесі. Таку нову тенденцію співробітники Інституту соціології НАН України та Інституту педагогіки НАПН України зафіксували в опитуванні «Нове покоління на порозі дорослого життя: цінності, життєві плани, вибір професії», яке проводилося у вересні-жовтні 2011 року і презентовано під час засідання «круглого столу» «Нове покоління на порозі дорослого життя: цінності, життєві плани, вибір професії» [3]. Згідно з результатами опитування, 65% випускників думає про власне майбутнє з інтересом (цей показник у громадян України складає всього 16,2%), з оптимізмом – 56,8%, з надією – 50,3%. 39,3% опитаних дивляться в майбутнє з упевненістю, 38,9% – з радістю. Рівень тривожності в молоді становить 29,8%, задоволення – 27,5%, розгубленості – 25,4%, страху – 20,6%, безвиході – 6%, песимізму – 3,7% (умови опитування припускали, що респонденти могли дати кілька варіантів відповідей).

У планах учнівської молоді на доросле життя – створення сім’ї (58,9%), цікава робота і заняття улюбленою справою (43,8%), отримання хорошої освіти (39,9%). На четвертій позиції – бажання зробити успішну кар’єру в сус­пільно – політичній або бізнес–сфері (31,2%).

За словами О.Г. Злобіної, молодих людей, які мріють по закінченні навчання зробити успішну суспільно-політичну або бізнес-кар’єру, більше, ніж тих, хто хоче досягти матеріального благополуччя (21,2%). «Це нова тенденція в життєвих орієнтирах учнів», – зазначає О.Г. Злобіна. При цьому лише 7,4% хочуть, якомога повніше реалізувати свої здібності і таланти [1].

Згідно з опитуванням створити власний бізнес хочуть 18,9% майбутніх випускників, багато подорожувати – 12,5%, бути успішними в будь-якій сфері – 12,2%, виїхати жити і працювати за кордон – 11,9%, приносити користь людям – 8,3%.

За результатами соціологічного дослідження Інституту Горшеніна, (березень 2012 рік), кожна друга молода людина (47,3%) вважає найбільш важливою проблемою свого населеного пункту економічний розвиток. Далі йдуть корупція і хабарництво – 31,2%, політична нестабільність – 29,8%, а також алкоголізм і наркоманія – 26,2%, і соціальний захист населення – 20,7%. Проблеми освіти турбують 19,2%, молодіжна політика – 18,2%, проблеми охорони здоров’я – 14,6%, злочинність – 13,2%, боротьба з бідністю – 13,2%, криза моралі, культури, моральності – 12,9 % молодих людей України. Для 48% молодих українців практичне значення має така демократична цінність, як свобода слова [2].

Найбільше молодь боїться сьогодні залишитися без матеріальних засобів існування, боїться залишитися без друзів, побоюється зростання злочинності, втратити роботу [2].

1.2 Вікові особливості становлення ціннісних орієнтацій у підлітковому віці

Психологічними механізмами формування і розвитку життєвих цінностей виступають індивідуально-психологічні особливості протікання психічних процесів і насамперед –пам'яті, мислення, емоцій і волі.

Ціннісним орієнтаціям притаманний динамічний характер. Якщо їх існування не підтримується людиною, не створюються, не реалізуються – вони поступово втрачаються. Прийняття та опанування цінностей довгий і тривалий процес. Усвідомлення цінностей породжує ціннісні уявлення, а на основі ціннісних уявлень створюються ціннісні орієнтації.

У віковій психології юнацький вік характеризують як період, в якому формується стійка система цінностей, відбувається становлення самосвідомості та формується соціальний статус особи.

Для юнацького віку характерна наступна ієрархія груп ціннісних орієнтацій:

1) цінності особистого життя (любов, здоров’я, хороші та вірні друзі, щасливе сімейне життя тощо);

2) індивідуальні цінності (самостійність, матеріальне забезпечення, краса, високі домагання, сміливість, тверда воля, нетерпимість до недоліків, життєрадісність тощо);

3) етичні цінності (чуйність, чесність, вихованість, милосердя тощо);

4) цінності професійної спрямованості (цікава робота, суспільне визнання, впевненість у собі, освіченість, раціоналізм, самоконтроль, відповідальність, ефективність у справах тощо);

5) цінності розвитку і пізнання (розвиток, творчість, активне діяльне життя тощо).

Їх спрямованість може бути: індивідуальною, соціальною та професійною [12].

Юнацький вік характеризується виробленням ціннісних орієнтацій –– еталонів життя. Зокрема, хлопці виявляють орієнтацію на «гарних і вірних друзів», «здоров'я», «діяльне життя», тоді як дівчата – на «кохання», «цікаву роботу», «щасливе сімейне життя». Ціннісні орієнтації розширюють межі соціальної ситуації розвитку, виводять юнака на вищий рівень стосунків зі світом. У нього формується готовність до професійного та життєвого самовизначення. Провідною ж характеристикою свідомості юнака стає спрямованість у майбутнє [11].

Юнацький вік – це вже значне коло діянь. Юнаки прагнуть до різних видів активності, що виявляється у широкому спектрі ціннісних орієнтацій. Зміст останніх засвідчує: якщо підліток – це «відкриття «Я», то юнак – «відкриття себе в світі». За цих умов постає завдання на знаходження свого місця у світі, впорядкування своїх стосунків з ним.

Найважливішою характеристикою ранньої юності виступає орієнтація на майбутнє, яка створює позитивний емоційний фон ставлення особистості до себе, стимулює її активність і є основою її розвитку.

Процес засвоєння цінностей життя і їх перетворення в змістовні елементи ціннісних уявлень виступає психологічною основою формування ціннісних орієнтацій особистості молодої людини. Особливості протікання даного процесу умовно подають у вигляді трьох взаємопов'язаних етапів :

• перший: (відбувається переоцінка цінностей та ідеалів, якими керувалась особистість до цього).
• другий: (засвоєння цінностей проходить також і через засоби масової інформації і пропаганди);
• третій: (діяльність, виражена в особистих внутрішніх відношеннях до об'єктивних умов свого буття).

Н. Є. Бондар вважає, що юнацький вік є порою життєвого, соціально-рольового, особистісного, професійного, морального самовизначення та індивідуалізації (усвідомлення власної неповторності) [9].

Юність потребує від особистості знання власних можливостей та перспектив. Ця вимога задовольняється у процесі вироблення власного світогляду, ціннісного вибору, формування життєвих планів та програм.

Молоді люди зосереджують свою увагу переважно на життєвій перспективі.

Для більшості молодих людей характерна мотивація, орієнтована на вирішення проблем власної самореалізації, спілкування, навчання та майбутньої професії.

Переважають «вічні» цінності для підліткового віку: цікава робота, дружба, щасливе сімейне життя, кохання.

У процесі професійної підготовки, з однієї сторони, необхідна самореалізація як постійний елемент практичного вираження свого" Я" , а з іншого – осмислення власної духовності постійного зворотного зв’язку між власними вчинками і цінностями, між активністю і самоконтролем, між досягнутими результатами та  особисто запропонованими перспективами [11].

Юнацький вік співпадає із навчанням у ПТНЗ. Саме на першому курсі формується відношення учня  до навчання, до майбутньої професійної діяльності, продовжується активний «пошук себе», формуються якості професійно – грамотного сучасного спеціаліста, кваліфікованого робітника. При цьому значну роль відіграє успішна адаптація до нових умов.

Життєва орієнтація формується в залежності від того, носієм яких цінностей є те чи інше коло занять для людини, і якого значення набувають дані цінності в її свідомості.

В юності проходять глибокі зміни в системі життєвих цінностей, відбувається ломка уявлень, відмова від ілюзій, з'являються нові погляди, переконання, оцінки [6].

У процесі здійснення життєвих планів молодь стикається з певними труднощами, і її ціннісні орієнтації формуються під суперечливим впливом різних факторів. Серед всієї багатообразності факторів, що впливають на ціннісні орієнтації молоді: система освіти, трудовий колектив, діяльність політичних організацій, рівень політичних знань, засоби масової пропаганди, ідеали, місце проживання, професійна зацікавленість, твори мистецтва і літератури, психологічні характеристики особистості, родинний чинник. Також на формування ціннісних орієнтацій молоді більш відчутно починають впливати такі фактори, як телебачення, радіо, кіно, вивчення суспільних наукових дисциплін, самоосвіта.

Характерною рисою ранньої юності є формування життєвих цілей, планів. Прямий вплив на життєві цінності особистості справляють цілі та інтереси суспільства, ідеологічні установки, правові моральні та норми, соціальні цінності [12].

Життєві плани молоді умовно поділяються на:

• професійно-освітні (отримати улюблену цікаву роботу, підвищити рівень кваліфікації, отримати вищу освіту);
• суспільно-політичні (розширити свій політичний кругозір, брати участь в суспільному житті);
• романтико-пізнавальні (подорожувати в різні міста і країни);
• особистісно-сімейні (створити сім'ю, знайти вірних друзів, виховати дітей людьми з великої літери);
• матеріально-побутові (добитися стабільного, високого матеріального становища, сформувати хороші житлові умови).

До кінця юності складаються основні компоненти особистості - характер, загальні та спеціальні здібності, світогляд. Ці складні компоненти особистості є психологічними передумовами вступу в самостійне, доросле життя.

На думку В. Франкла, питання сенсу життя найбільш часте і особливо нагальне в юності. Знайти своє місце в житті, навчитися визначити свої цілі, – важливий показник зрілості в юнацькому віці. Проте даного рівня розвитку досягає невеликий відсоток юнаків.

Ціннісно – смислові орієнтації формуються і розвиваються в процесі трудової діяльності. За словами Б.Г. Ананьєва, з початком самостійної суспільно-трудової діяльності будується суспільний статус людини [14].

Ціннісно – смислові орієнтації особистості виявляються, закріплюються і коригуються у професійній діяльності індивіда. Ставлення професійно-трудового середовища формується на основі системи особистісних смислів людини, обумовлених власним досвідом, усвідомлювана частина цієї системи існує у вигляді цінностей і ціннісних орієнтацій, з іншого боку, професійна діяльність впливає на систему ціннісних орієнтацій особистості.

 

 

 

 

1.3 Шляхи формування життєвих цінностей учнів в умовах освітнього процесу

Педагогові для визначення найбільш оптимального, правильного змісту та шляхів формування життєвих цінностей обов’язково треба знати [6]:

•  рейтинг життєвих цінностей;
•  особливості їхнього формування в учнів;
•  відношення до цих цінностей конкретних учнів, а саме: яке життєве кредо цих дітей; які цінності є для них головними; розвиток їхньої свідомості та рівня сформованості життєвих цінностей.

Формування системи життєвих цінностей дитини довготривала та копітка робота, плануючи здійснюючи яку педагогу необхідно враховувати такі особливості (за О. Сухомлинскою):

• свідомість учня не може одночасно обробити значний масив нової інформації, тому нові цінності потрібно подавати послідовно невеликими порціями;
• у процесі вдосконалення ціннісних орієнтацій особистості необхідно передбачати регулярну переоцінкуцінностей, витиснення одних іншими - більш високими;
• важливо забезпечити для кожного вихованця вироблення власної ієрархії цінностей, що залежить від особистісних якостей, його інтересів і потреб, а також того середовища, що включає сімейні цінності й цінності найближчогооточення;
• засвоєння цінностей, усвідомлення їхньої сутності необхідно забезпечувати одночасно на двох рівнях: інтелектуальному й емоційному;
• ефективне формування системи індивідуальних цінностей відбувається в умовах вибору людиною цінностей з різних альтернатив, бо саме в цьому випадку вибір відбувається в силу власного волевиявлення.

 

1.4 Життєві цінності і навчання ( із власного досвіду)

Формування життєвих цінностей як цілеспрямований процес здійснюється певними шляхами, тобто методами, і набуває різних форм. Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, їх поділяють на такі групи: методи формування свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності й поведінки, методи контролю й аналізу ефективності виховання.

Методи формування свідомості - це методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань (бесіда, лекція, диспут і метод прикладу).

Бесіда. Особливість її полягає в тому, що педагог, спираючись на наявні в учнів знання, моральні, етичні норми, підводить їх до розуміння, освоєння нових.

Успішне проведення бесіди забезпечує дотримання таких умов:

— обґрунтування актуальності теми;

— формулювання питань, які спонукали б до розмови;

— спрямування розмови в належному напрямі;

— залучення вихованців до оцінювання подій, учинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них відповідного ставлення до дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків;

— підсумовування розмови, прийняття конкретної раціональної програми дій для втілення її у життя.

Бесіда буває фронтальною або індивідуальною.

Фронтальну бесіду проводжу з усім класом (групою) на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статеву, естетичну та ін. Однак особливі труднощі виникають тоді, коли доводиться переконувати людей у помилковості їхніх поглядів і переконань, неправильності поведінки. Для цього необхідно володіти різними прийомами, що сприяють підвищенню ефективності фронтальної бесіди. Наприклад, певною мірою погоджуючись із думкою підопічних, з'ясовую слабкі й суперечливі місця в їх позиції, що насправді є спростуванням її. Розмова при цьому може відбуватися за такою логікою: «Я з вами згодна, але як бути, коли...». Слід продумати запитання, якими можна спонукати особистість до самостійних пошуків відповіді на суперечливі судження.

Особливо складною для мене є індивідуальна бесіда, мета якої полягає в тому, щоб викликати співрозмовника на відвертість. Одночасно вихованець повинен відчути, що я є союзником, щиро прагну допомогти йому і знаю, як досягти цього.

Якщо в бесіді йтиметься про порушення правил поведінки, її не починаю із докорів, повідомлення про покарання. Спочатку з'ясовую причини порушення, мотиви негативного вчинку, щоб правильно визначити міру педагогічного впливу.

Лекція. Для успіху лекції важливо продумати її композиційну побудову, дібрати переконливі аргументи, необхідні для оцінювання подій і фактів. Для підтримання уваги слухачів використовую спеціальні психологічні прийоми. Теоретичні положення лекції розкриваю у тісному взаємозв'язку з практикою, із життям колективу, що дає змогу встановити довірливий контакт з аудиторією.

Диспут. Як метод формування свідомості особистості передбачає вільний, невимушений обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють.

Під час диспуту його учасники відстоюють свою позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів. Тут розкриваються їх ерудиція, культура мовлення, розвивається логічне мислення.

Тематику диспуту підбираю із таким розрахунком, щоб спонукати його учасників до роздумів над серйозними світоглядними питаннями — про мету життя, справжнє щастя, обов'язок людини перед суспільством. На диспуті можна обговорювати й факт із життя групи, виробничого колективу, літературний твір, газетну чи журнальну статтю, певну актуальну проблему. Обираючи тему диспуту, необхідно попередньо з'ясувати, наскільки його учасники обізнані з нею.

Питання диспуту повинні викликати інтерес, примушувати задумуватися над суттю проблеми, сприяти формуванню власного ставлення до неї. При цьому створюю атмосферу невимушеності: всі повинні почувати себе рівними, ніхто не має права повчати і ображатися, виступи мають бути відвертими й аргументованими.

Приклад. Його використовую для конкретизації певного теоретичного твердження, доведення істинності певної моральної норми. Він є переконливим аргументом і часто спонукає до наслідування. Інтенсивність виховного впливу прикладу зумовлена його наочністю і конкретністю. Чим ближчий і зрозуміліший він, тим більша його виховна сила.

Негативні приклади використовую, зокрема, у правовому вихованні, намагаючись продемонструвати недоцільність наслідування певних явищ. До прийомів виховання на негативному прикладі належать:

— громадський осуд негативних проявів;

— пояснення сутності негативного;

— протиставлення аморальним учинкам кращих зразків високоморальної поведінки;

— показ на конкретних прикладах наслідків аморальної (асоціальної) поведінки;

— залучення вихованців до боротьби з проявами зла.

Дбаючи про формування свідомості особистості, необхідно під час формулювання конкретних світоглядних понять, обговорення поглядів і переконань враховувати наявні погляди вихованців на життя. Намагаючись переконати їх, слід впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу, наводити близькі й зрозумілі приклади, домагатися, щоб молода людина не тільки розуміла почуте, а й погоджувалася з ним. Надзвичайно важливим чинником при цьому є переконаність, такт, майстерність самого педагога.

Методи формування суспільної поведінки – це методи передбачають організацію діяльності вихованців та формування досвіду суспільної поведінки (вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій).

Вимога. Педагогічна вимога — педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер.

Вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною. Для цього роз'яснюю її суть, переконую у її необхідності, в користі від її виконання. Водночас необхідно домогтися позитивної реакції на вимогу, щоб бути впевненою: колектив підтримає мене, позитивно вплине на учня, якщо він чомусь не захоче її виконувати.

Вимога повинна бути справедливою. Ефективність вимоги залежить і від її чіткості, лаконічності, коли добре зрозуміло, де, в якому обсязі, до якого часу, якими засобами і кому саме треба її виконати. Така вимога виховує персональну відповідальність, дисциплінує. Якщо ж вимога поставлена нечітко, непереконливо, не конкретно, то і виконання її буде безвідповідальним.

Вимогу у формі натяку застосовуюю здебільшого тоді, коли для одержання бажаного результату потрібен незначний виховний вплив. Ним може бути жарт, докір, погляд або жест, звернений до одного чи кількох членів колективу.

Вимогу у формі умови ставлю вихованцям тоді, коли для виконання бажаної для них діяльності їм необхідно спочатку зробити щось інше. При цьому види діяльності так поєднують, щоб вони випливали один з одного, щоб між ними був зрозумілий зв'язок («поліпшиш навчання — будеш грати в оркестрі»).

Вимогу в ігровій формі  використовую за потреби виконати не дуже привабливе завдання (прибрати території, зібрати макулатуру та ін.). Організовую цю роботу як змагання між учнями групи, яке захоплює саме по собі.

Найбільш різкою формою вимоги є погроза, коли учню повідомляю, що при невиконанні розпорядження до нього буде вжито серйозних виховних заходів.

Громадська думка. Адже, обговорюючи вчинок конкретної особистості, колектив прагне, щоб та усвідомила свою провину. При цьому аналізувати чи критикувати треба не особистість, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника. Під час обговорення обов'язково визначаємо шляхи подолання недоліків. За допомогою громадської думки людину легше переконати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді: вона бачить, як реагують товариші, пересвідчується, що її погляди ніхто не підтримує, і починає прислухатися до порад.

Привчання. Цей метод виховання особливо ефективний у виховній роботі. Адже не завжди є змога і потреба очікувати моменту, коли учень свідомо виконуватиме вимоги ліцейного режиму. Він повинен це робити з першого дня перебування у ліцеї. Лише згодом дитина усвідомить їх правильність, справедливість і необхідність. Отже, правильна поведінка учня формуватиметься в конкретних ситуаціях ліцейного життя.

Доручення. Як метод виховання також має своєю метою вправляння уня в позитивних діях і вчинках. Для цього педагог чи учнівський колектив дає учню завдання, виконання якого вимагає певних дій або вчинків.

Одержавши доручення, підопічний повинен усвідомити його важливість, значення для колективу і для себе. Саме це і сприяє формуванню серйозного ставлення до нього, а також необхідних умінь, навичок.

Доручення має бути посильним: нескладне виховує самовпевненість, непосильне — підриває віру в свої сили. Я, як викладач не тільки визначаю саме доручення, а й допомогаю (при необхідності) його виконати. Доручення можуть мати постійний або епізодичний характер. Постійні доручення доцільно давати людям, які вже мають необхідний досвід їх виконання, а також розвинуте почуття відповідальності. Доручення з часом ускладнюю за змістом і методикою його виконання.

Методи стимулювання діяльності й поведінки - це методи, які виконують функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки і діяльності вихованців (змагання, заохочення і покарання).

Змагання.  Змагання відзначається гласністю, об'єктивним порівнянням підсумків, організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, учить перемагати. У його результатах відображається вся багатогранність життя ліцею. Змагання змушує тих, хто відстає, підніматися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи.

Заохочення. В основі його схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Найчастіше з метою заохочення використовують подяку, нагородження грамотою, цінним подарунком та ін.

Покарання. За своєю суттю — це несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.

Покарання може бути пов'язане з накладанням додаткових обов'язків; з позбавленням або обмеженням певних прав, а також моральним осудженням.

Воно повинно викликати переживання, почуття вини, збуджувати докори совісті та прагнення змінити поведінку; зміцнювати почуття відповідальності за свою поведінку, дисциплінованість, несприйнятливість до негативного, здатність протистояти негідним бажанням.

Сучасний вчитель, на мою думку,  повинен володіти такими якостями:

• довіряти учням і бути  відкритим у спілкуванні з ними;
• вміти створювати позитивну емоційну атмосферу та щиро радіти пізнавальним успіхам учнів;
• надавати допомогу учням в усвідомленні власних інтелектуальних можливостей у різних видах діяльності;
• вміти переконанувати учнів у можливості високих творчих досягнень;
• вміти сприймати й усвідомлювати  як власні життєві цінності, так і цінності учнів тощо.

Формуванню життєвих цінностей учнів сприяють різноманітні заходи, які проводяться у ліцеї:

• проведення місячників, тижнів  з правознавства, охорони паці, екології , фізичної культури та здоров’я та інших предметів;
• засідання ради профілактики правопорушень;
• зустрічі з працівниками правоохоронних органів, органів юстиції;
• проведення годин спілкування, лекцій, бесід, консультації на різну тематику;
• робота з громадськими організаціями;
• консультації для батьків;
• проведення тематичних загальноліцейних лінійок;
•  проведення волонтерської діяльності,спрямованої на допомогу захисникам Вітчизни;
• екскурсії по визначних місцях міста  та  в музеї;
• надання допомоги ветеранам;
• відвідування учнями дитячого інтернату «Любисток»;
• проведення літературних вечорів, квестів, змагань, флеш – мобів, вікторин («Козацькому роду нема переводу»,  «Де злагода в сімействі», « Світ, який творю я»…,  тощо»);
• екскурсії на підприємства,  відповідно до обраної професії;
• залучення учнів до участі у обласних олімпіадах та конкурсах з обраної професії;
• цикли занять з елементами тренінгу за присутності медичної сестри ліцеї та психолога (за програмою «Дорослішай на здоров’я» з метою формування здорового способу життя; антиалкогольної, антинаркотичної та антитютюнової спрямованості «Небезпечна легковажність» тощо)
• проведення виховних заходів, годин інформування.

Отже, у наш час, коли так багато безладу і хаосу, напруженості, комплексний педагогічний виховний вплив життєво необхідні сучасній молоді для формування у них пріоритету загальнолюдських цінностей, для глибокої насолоди здоровим та врівноваженим життям, багатим красою і гармонією. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Таким чином, опрацювавши сучасну наукову та методичну літературу з проблеми формування системи життєвих цінностей учнів я дійшла висновку, що мети даної роботи досягнуто та виконано такі завдання:

•                 з’ясовано, що розуміння й використання у власній діяльності життєвих цінностей має загальнодержавне значення, адже є умовою конструктивного рішення загальних проблем світової цивілізації;
•                 визначено, що використання життєвих цінностей має також велике значення у житті кожної окремої людини, бо саме система цінностей є життєвим орієнтиром людини, визначає рівень відношення її до культурної спадщини народу, усуває напруження у відносинах між людьми, розкриває можливості людини, стимулює її милосердя та добро;
•                 встановлено, що життєві цінності людини стимулюють розвиток як суспільної, так і особистісної моральності, проте щоб вони стали регулятором людських відносин, приймають активну участь у соціальному житті. Цінності повинні стати надбанням більшості, проникнути у свідомість кожного, увійти в практичні взаємини людей.

Отже, у своїй виховній роботі кожен педагог повинен робити головний акцент на формуванні ціннісних орієнтацій вихованців, враховуючи їх вікові та індивідуальні особливості, бо без пробудження совісті, обов’язку, відповідальності, доброти й людяності, без поліпшення клімату людських взаємин в суспільстві навряд чи можна розраховувати на позитивні зміни в нашому суспільстві.

Кожна людина – творець свого життя, і моральні цінності допомагають нам жити. Це своєрідний компас людини, що визначає не тільки долю людини, але і її взаємовідносини в суспільстві.

 

 

 

 

Список використаних джерел

1.                                        Айсмонтас Б. Б. Педагогическая психология: Схемы и тесты. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2002. – 208с.
2.                                        Бевзенко Л. Життєвий успіх, цінності, стилі життя / Любов Бевзенко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. – № 4. – С. 132–151.

2.          Виховання моральності підростаючого покоління: науково-методичний посібник / К.І. Чорна та інш. – К: Богдана, 2005. – 288с.
3.          Гусинський Э. Н., Турганникова Ю.И. Введение в философию образования. – М., 2000. 28 с.
4.               Зимівець Н. В. Життєві цінності / Н. В. Зимівець // Культура життєвого самовизначення. Ч. ІІ. Середня школа : метод. посібник / наук. керів- ництво та редакція І. Д. Звєрєвої. – К., 2003. – С. 434–445.
5.               Конвенція ООН з прав дитини: шляхи практичного застосування : метод. рекомендації / Християн. Дитячий Фонд. – К., 2000.
6.               Методика освіти «рівний – рівному» / Н. Лещук, Н. Зимівець, Т. Авельцева, Г. Ковганич, Т. Мірошниченко, О. Руда. – К., 2002. – 132 с.
7.               Мороз О. Г., Падалка О. С., Юрченко В. І. Психологія і психологія вищої школи. - К., 2000. - 364 с.
8.               Помиткін Е. Психологічне забезпечення духовного розвитку дитини / Е. Помиткін. – К., 2008. – 126 с.
9.               Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології. – Харків: Основа, 2003. – 117с.
10.          Сухомлинська О.В. Сучасні цінності у вихованні // Шлях освіти. – 1996. - №1. – С 17-28.
11.          Ткачован Н.О. Ціннісні парадигми освіти. – Харків: «Основа», 2005. – 128с.
12.          Хавыло А. Место и роль системы ценностных ориентаций в структуре личности и ее развитии / А. Хавыло // Психология и бизнес. – 2009.
13.          Хаирова С. И. Этнокультурные особенности формирования адаптивного поведения детей / С. И. Хирова // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – №6. – С. 26-29.
14.          Шабельников В.К. Психология духовности. – М: смысл., 2003. – 250с.
15.          Щербань П. Українська національна ідея та сучасні проблеми виховання учнів та молоді // Вища освіта, 2005. - №4. – С7-12.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток.

Одним із прикладів формування життєвих цінностей під час освітнього процесу є розробка позакласного заходу з теми «Я вірю в силу доброти» (із власного досвіду роботи).

 

Я вірю в силу доброти

Мета: вчити дітей доброті; формувати уявлення про чуйність і доброзичливість; виховувати людяність, милосердя, здатність боротися проти зла.

Обладнання: плакати з висловлюваннями про доброту, виставка малюнків; картки із прислів’ями про доброту; стіннівка та листівки у формі серця; аудіозаписи пісень.

Хід уроку

І. Вступна частина

Викладач.  Доброго дня! Вдумайтесь: чого бажаємо вітаючись? Доброго дня, а значить добра. Чим просимо бога обдарувати – добрим здоров'ям! Як звертаємось, прохаючи допомоги, - люди добрі! (Відео «інтерв’ю з Богом»)

Дорогі друзі! В людському житті є речі, що ніби й не мають ваги, непомітні і виміряти їх неможливо. Але без них біднішим стає наше життя, сірими, безбарвними будні. Серед усіх людських чеснот доброта займає особливе місце.

Милосердя, доброта. Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природнім і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок безлюдному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.

ІІ. Основна частина

Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно, підтримати у важку хвилину, розрадити в горі та біді – це в характері нашого народу.

Саме таким був безкорисливий порив мільйонів людей; котрі прийшли на допомогу багатострадальному – народові Вірменії після страшного землетрусу; Україні, Білорусії – після аварії на Чорнобильській АЕС, трагедії в Таджикістані.

Учень.

Не говори про доброту,

 Коли ти нею сам не сяєш

 Коли у радощах витаєш,

 Забувши про чужу біду.

 Бо доброта не тільки те,

 Що обіймає тепле слово

 В цім почутті така основа,

 Яка з глибин душі росте.

 Коли її не маєш ти,

 То раниш людяне в людині.

 Немає вищої святині,

 Ніж чисте сяйво доброти.

Викладач. Доброта, милосердя – багатоликі. Потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні і твердь земна не хитається під ногами.

Милосердя й доброта – як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібні землетрус ? Чи Чорнобильська катастрофа ? Хіба без них не можна бути милосердним ? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги.

На Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Близько 200 тис. З них проживають в будинках-інтернатах, їх об’єднує немічність і самотність.

У злигоднях живуть 5 тис. в наших земляків. Близько 1 тис. з них мешкають в напіврозвалених халупах. 7 тис. -  ті, хто отримує мізерну пенсію. Є і таких чимало, які існують на межах бідності. Сумні цифри, незвичні. Та це правда життя.

Важко уявити люди страждають не від того, що на щодень не мають свіжого хліба, а через те, що не чують вкрай необхідного “Добрий день”

Учень.

Кажімо більше ніжних слів

 Знайомим, друзям і коханим

 Нехай комусь тепліше стане

 Від зливи наших почуттів.

 Нехай тих слів солодкий мед

 Чиюсь загоїть рану

 (Чи перший біль, чи то останній)-

 Коли б то знати наперед!

 Кажімо більше ніжних слів,

 Комусь всміхаймось ненароком,

 То не життя людське коротке,

 Короткі внас слова черстві

 Кажімо більше ніжних слів...

Викладач.  Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю, несправедливості, горя. Із такими сліпими, глухими треба терпеливо говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим.

 “Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небуть з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні ...” так писав письменник-гуманіст А.П.Чехов.

Учень.

Не нарікай на глухість душ людських

 І не гостри в злобі на них зубів...

 А ти, що людям зробив,

 Що вимагаєш доброти від них?

 Чого, мовчиш, подумай і збагни,

 Але уже з низької висоти,

 І зваж, і переваж, а хто є ти?

 І зваживши, нікого не вини.

 А сам в своє більмо душі заглянь,

 Чи там хоч раз добром світила рать

 І променем зорилося святим?

 І ти збагнеш, що до твоїх страждань

 Не відгукнеться власна глухомань

 А ти шукаєш в людях доброти.

Викладач. Мудрі французи кажуть: ”От якби то молодість знала, якби ж то старість могла ...” Гей-гей, старість-не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та ба, вона підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг на скроні, і ти з печальною розсудливістю розумієш, - усе краще вже було, все в минулому. А з тобою лише спомини та недуги, самота та немічність.

 Добре, коли за своєї життєвої зими звив тепле гніздечко родинне, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає ...

Будинок пристарілих, сумне пристановище на схилі літ. Хоч там непогано. Тут не бачиш людей у рваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують кінофільми і т. д.

 Чому старі радіють, коли звідси їх забирають, чому просто на очах в’януть, почувши новину, що їх відправляють в будинок пристарілих

Учень.

Людина чуйна

 Й пса не вижене із двору,

 Коли проживає

 Десяток-другий літ,

 Охороняючи садок його й комору,

 Притулок дасть,

 Поїсти дасть, як слід,

 А зла –

 І рідну матір виряджає,

 Коли нема вже користі від неї.

Викладач.  Гіркі материнські сльози, гіркі як полин, і пекучі такі. Чи буває в світі щось гірше? Їй би внуків бавити своїх, їй би горнути їх до серця. А вона, обнявшись з самотністю, тихо журиться біля вікна.

Учень.

Шануйте матерів.

 Мені болить, коли матуся,

 Що має дочок і синів,

 Живе одна мов та бабуся,

 На схилі посивілих днів.

 Працює вдень, не спить ночами

 І часто зрощує сльозами

 Тверду подушку на зорі

 Скотину порає в дворі

 А вдень копає на городі

 Уста шепочуть: ”Світе мій!

 Як важко жить мені одній!

 Одна-однісінька та й годі!..”

 Цим віршем нагадать хотів:

 Шануйте друзі матерів!

Викладач.  Виховує мати синів, доньок, надіється, що буде до кого на старість прихилитися. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не навідуються до отчого порогу. Лише скупі листи приходять час від часу. Подібні одна на одну телеграми. А коли нарешті знайдуть хвилину, щоб відвідати, нерідко це – буває надто пізно, зі скрипом відчиняються перекошені двері, застогне пошарпана віконниця і додому підстреленою горлицею впаде материнська, любов ...

Учень.

Допоки нас чекають наші мами,

 І доки виглядають нас батьки,

 Провідуймо , та не лише листами,

 Хоч дорогі їм і скупі рядки.

 Коли неждано вдарять в дзвони далі,

 Тоді на все знайдеться час,

 Але не сльози, не вінок печалі –

 Уже ніщо не виправдає нас.

 Заниє жаль у щедрім слові ”Мама”

 І чайкою здригнеться синя вись,

 Провідуймо і завжди пам’ятаймо,

 Що можем запізнитися колись.

Викладач.  А старість не обминути. Здається кожен має про що пам’ятати. Через те хочеться крикнути: “Люди схаменіться! Ви також будете старі, немічні, і ваші діти та онуки матимуть моральне право відвернутися від вас”.

Дитинство починається з теплих материнських рук, рідної домівки. Ця аксіома актуальна для всіх часів і народів. Та на превеликий жаль оця найсвятіша і найніжніша пора, перші кроки у світ дорослих починається з чижих людей і інтернатських закладів. Діти-сироти, діти-напівсироти. Кому з них краще ?

 Не знаю. Мабуть і тим, і тим погано. Не знають батьківської ласки. Ніхто їх не приголубить, і це тоді, коли батьки живі здорові!

Сім’я для дитини не тільки перше гніздо, а й школа життя, і тому немає для неї більшого горя ніж сирітство.

ІІІ. Заключна частина

З давніх-давен дзвони, окрім богослужіння повсюдно використовувались і як набат для сповіщення на якесь лихо, біль, сполох під час пожежі, ворожого нашестя.

Сьогодні дзвони б’ють на сполох, закликають нас до Милосердя, Доброти. Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми.

Підступне зло на Землі, але невтомні й непереможні сили добра. А починається боротьба зі злом найперше з подолання у собі таких простих, звичайних, загальнолюдських вад, як заздрість, лінощі, байдужість, нечесність, хитрість, лукавство. Пам'ятайте! Щоб люди поважали вас, приязно ставилися до вас, завжди дотримуйтеся золотого правила вихованості: «Ставтеся до людей так, як би ви хотіли, щоб люди ставилися до вас!»

 (Відео «Доброта)

Отже, хай же більше буде на землі добра, щастя і тих, хто поспішає його творити.

Запам'ятай, моя дитино, з юних літ

На все життя, щоб знала, як прожити.

Людина для добра приходить в світ

Й покликана завжди добро творити.

Нелегко це, хто що б не говорив,

Й не кожному зробити це вдається.

Бо в світі стільки смертних є гріхів,

Що доброта не завжди йде до серця.

Та ти людина і тому учись

Добро творити, людям співчувати.

До цього світу пильно придивись,

Злим помислам навчися лад давати.

Йди з добротою — це собі затям,

Із ласкою, прихильністю, привітно.

Й не розлучайся з добрим почуттям,

Хай доброта в душі суцвіттям квітне.