Методичні матеріали з цивільного захисту

1. Поняття про цивільний захист, завдання курсу.

Цивільний захист — складова частина системи загальнодержавних оборонних  заходів, які  проводяться у мирний та воєнний час з метою захисту населення і на­родного господарства від зброї масового ураження та інших засобів нападу противника, а також проведення рятувальних і невідкладних  аварійно-відбудовних робіт у районах ураження (зараження) і районах стихійного лиха.

Цивільний захист набула особливого значення у зв'язку з появою і розвитком ракетно-ядерної зброї та іншої зброї масового ураження.

На території України цивільний захист створено у 1961 році.

Основні задачі цивільної захисту;

• накопичення фонду захисних споруд для укриття населення;
• забезпечення населення засобами індивідуального захисту та організація виготовлення найпростіших засобів захисту самим населенням;
• евакуація населення з великих міст та прилягаючих до них населених пунктів, які можуть потрапити в зону можливих руйнувань або катастрофічного затоплення;
• організація оповіщення населення про загрозу нападу противника з повітря, про радіоактивне, хімічне та бактеріологічне зараження, про стихійні лиха;
• навчання населення захисту від зброї масового ураження, а також веденню рятувальних та невідкладних аварійно-відбудовних робіт.

В Україні навчання цивільній обороні розпочинається з восьмирічного віку. Кожний громадянин у випадку ракетно-ядерного нападу противника або при стихійному лиху повинен вміти захистити себе і свою сім'ю, надати допомогу потерпілим. Тому необхідно ще в мирний час вивчати засоби і способи захисту від зброї масового ураження, дії при аваріях на промислових підприємствах та при стихійних лихах і вміти застосовувати їх на практиці.

 

 

2. Знання та вміння, якими повинні володіти учні для збереження свого життя і здоров'я, виконання заходів цивільного захисту.

Після вивчення розділу «Цивільний захист і особиста безпека» учні повинні знати:

• небезпечні предмети і речовини;
• способи оповіщання населення про небезпечні явища природи, стихійні лиха, аварії, катастрофи тощо;
• коротку характеристику можливих надзвичайних ситуацій у своїй місцевості;
• засоби захисту шкіри та органів дихання;
• правила виготовлення та користування найпростішими засобами захисту органів дихання;
• призначення і види захисних споруд;
• порядок переходу у захисні споруди і правила поведінки в них;
• способи евакуації з заваленого будинку, сховища;

вміти:

• діяти у випадках оповіщення про надзвичайні ситуації
• виготовляти ватно-марлеву пов'язку і користуватись нею;
• користуватись респіратором Р-2 та проти пиловою маскою з тканини ПТМ-1;
• правильно поводитись при переході в захисні спо­руди та під час перебування в них.

 

3. Небезпечні предмети і речовини, їхні ознаки.

З часів Великої Вітчизняної війни пройшло понад 60 років, проте в землі знаходиться ще багато вибухових предметів, які до сьогоднішнього часу являють велику загрозу життю і здоров'ю людей. При виконанні земляних робіт нерідко знаходять авіаційні бомби, снаря­ди, гранати, міни тощо (див.мал.1).

Ззовні вони нагадують безформні куски металу, зіпсовані іржею, проте, як правило, вибухова речовина, що знаходиться всередині може вибухнути і завдати великої шкоди.

До небезпечних предметів слід віднести і балони зі стисненими газами. При певних умовах вони також можуть вибухнути. При цьому виникає серйозна небезпека травмування людей відлітаючими частинами балону, що розірвався.

Причини вибухів газових балонів:

— падіння балонів та удари по твердих предметах при халатному транспортуванні або переносці;

— перегрівання балону сонячним промінням, відкритим полум'ям;

• механічні пошкодження балонів.
  Небезпечні речовини — це такі речовини, що можуть викликати отруєння людей і тварин, призвести до травмування тощо.

Розглянемо зокрема отруйні речовини та їхні ознаки.

Наша промисловість виробляє багато отруйних речовин, які призначені для боротьби зі шкідниками рослин, гризунами тощо. Ці речовини зберігаються у спеціальних герметичних контейнерах з написом «Обережно, отрута!», на деяких з них намальований череп з кістками.

Ліками теж можна отруїтись, якщо вживати їх без призначення лікаря. Особливо слід бути уважним при вживанні рідких ліків. На етикетці повинно бути вказано для якого використання ця рідина або мазь призначена — для внутрішнього чи зовнішнього.

При аваріях на промислових підприємствах можуть виникати викиди шкідливих речовин, таких, зокрема, як хлор, аміак, сірководень.

їхні ознаки:

Хлор — зеленкувато-жовтий газ з різким запахом. Він у 2,5 рази важчий за повітря. Хмара хлору рухається за напрямком вітру, близько до землі, скупчується у низинах, підвалах, тунелях.

Хлор пошкоджує органи дихання, слизові оболонки та шкіряний покрив. Ознаками ураження являються: сильний загрудинний біль, різь в очах, сльозовиділення, сухий кашель, задишка.

Аміак — газ без кольору з запахом нашатирного спирту, легший за повітря. Добре розчиняється у воді. Аміак діє на слизові оболонки, шкіряні покриви. Ознаками ураження являються: сльозовиділення, нудота, пору­шення координації рухів, запаморочений стан.

Сірководень — газ без кольору з неприємним запахом, важчий за повітря. Добре розчиняється у воді. Уражає органи дихання, зору. Ознаками ураження являються: відчуття болі в очах, грудях, світлобоязнь, сльозовиділення, рвота, металічний смак у роті.

Тема №2. Надзвичайні ситуації

1. Оповіщення та інформування населення про небезпечні явища природи, стихійні лиха, аварії, катастрофи.

Перш ніж вести мову про оповіщення населення при надзвичайних ситуаціях дамо їхню класифікацію.

1. Надзвичайні ситуації, пов'язані зі стихійними лихами (землетруси, катастрофічні затоплення, урагани, снігові бурі, селі, зсуви, обвали, лавини, лісові та торф'яні пожежі, епідемії тощо).

2. Надзвичайні ситуації, пов'язані з викидами шкідливих речовин в зовнішнє середовище (аварії на АЕС та інших об'єктах ядерної енергетики з викидом радіоактивних речовин в атмосферу).
3. Надзвичайні ситуації, пов'язані з виникненням пожеж та вибухів та їх наслідками (руйнування та пошкодження будівель, споруд, трубопроводів; пожежі, вибухи у населених пунктах і на транспортних комунікаціях та інш.).

4. Надзвичайні ситуації конфліктного характеру (збройні напади на склади, військові гарнізони, застосування зброї масової поразки та інших сучасних засобів поразки у воєнний час).

Однією з головних умов максимального скорочення втрат серед населення при надзвичайних ситуаціях являється його своєчасне оповіщення засобами радіо і телебачення. Для того, щоб населення вчасно ввімкнуло ці засоби оповіщення, використовують сигнали транспортних  засобів, а також переривчасті гудки підприємств.

Запам'ятайте: завивання сирен, переривчасті гудки підприємств і сигнали транспортних засобів означають попереджувальний сигнал «Увага всім !». Почувши цей сигнал, негайно вмикайте теле- і радіоприймачі і слу­хайте термінове повідомлення місцевих органів влади або штабів цивільної захисту (ЦО). Усі подальші дії виз­начаються їхніми вказівками.

Розглянемо зміст інформації, яка передається по радіо та телебаченню.

1. При аварії на хімічному об'єкті зміст інформації може бути слідуючим: «Увага! Говорить штаб цивільної захисту міста. Громадяни! Виникла аварія на комбінаті з викидом сильнодіючої отруйної речовини — аміаку. Хмара зараженого повітря розповсюджується у напрям­ку селища Заріччя. Населенню вулиць Зелена, Нова, Садова знаходитись у будинках.

Провести герметизацію свого житла. Населенню вулиць Заводська, Зернова негайно покинути свої будин­ки, установи, навчальні заклади і вийти в район озера Лісне. Далі діяти згідно наших вказівок».

2.  При аваріях на АЕС: «Увага! Говорить штаб цивільної захисту району! Громадяни! Виникла аварія на атомній електростанції.

В районі селища Круте очікується випадання радіоактивних речовин. Населенню селища знаходитись у житлових будинках. Провести герметизацію при­міщень і підготуватись до евакуації.

Далі діяти згідно з вказівками штабу цивільної захисту».

З. При повенях:«Увага! Говорить штаб цивільної захисту району! Громадяни!

У зв'язку з підвищенням рівня води у річці Луга очікується підтоплення будинків у районі вулиць Лісна, Нова, Залізнична та селища Зимне, Населенню цих вулиць та селища зібрати необхідні речі, продукти хар­чування на три дні, воду, відключити газ та електро­енергію і вийти в район школи № 5 для реєстрації на збірному пункті евакуації.»

Приблизно такі ж повідомлення будуть передані у випадку загрози інших аварій, катастроф та стихійних лих. При  виникненні  загрози нападу  противника місцевими органами влади і штабами ЦО за допомогою засобів масової інформації передаються населенню по­станови або розпорядження про порядок дій. З цього часу радіоточки, телевізори повинні бути постійно ввімкнені для прийому повідомлень.

У подальшому, при безпосередній загрозі ударів противника з повітря подається сигнал «Повітряна тривога!». Йому передує сигнал «Увага всім!», а потім засобами телебачення і радіо буде передано: «Увага! Увага! Говорить штаб цивільної захисту! Громадяни! Повітряна тривога! Повітряна тривога! Вимкніть світло, газ, воду, погасіть вогонь в печах. Візьміть засоби індивідуального захисту, документи, запас продуктів і води. Попередьте сусідів і при необхідності допоможіть хворим та людям-похилого віку вийти на вулицю. Якнайшвидше доберіться до захисної споруди або укрийтесь на місцевості.

Дотримуйтесь спокою і порядку. Будьте уважними до повідомлень штабу цивільної захисту!».

Після сигналу «Увага всім!» може надійти й інша інформація, наприклад, про загрозу радіоактивного або бактеріологічного зараження. І в цих випадках буде передано коротке повідомлення про порядок дій та прави­ла поведінки громадян.

2. Способи оповіщення про небезпечні знахідки.

При виявленні небезпечних речовин або предметів, про які йшлося вище, штаб ЦО інформує населення та­ким же чином, як і при загрозі аварій, катастроф тощо. Тобто використовуються телевізійні і радіоканали. При оповіщенні повідомляється місце небезпечної знахідки і порядок дій та правила поведінки населення. Для оповіщення також можуть використовуватись спеціаль­ні автомобілі з встановленими на них гучномовцями.

3. Стисла характеристика можливих надзвичайних ситуацій у районах розташування шкіл і в місцях проживання учнів.

Тут ми дамо коротку характеристику різноманітних надзвичайних ситуацій, що можуть виникнути на території нашої країни.

Землетрус— це сильні коливання земної кори, що викликаються тектонічними або вулканічними причи­нами і призводять до руйнувань будівель, споруд, по­жеж та людських жертв.

Землетруси можуть продовжуватись від декількох се­кунд до декількох діб. Вони наносять великі матеріальні збитки і забирають життя у тисяч людей.

Землетруси викликають й інші стихійні лиха, такі, як зсуви, лавини, селі, цунамі, паводки, пожежі, аварії на підприємствах тощо.

Зараз відсутні достатньо надійні методи прогнозуван­ня землетрусів та їх наслідків. Однак по зміні характер­них властивостей землі, а також незвичайній поведінці живих організмів перед землетрусом, вченим часто вдається скласти прогнози. Передвісниками землетру­су являються: швидкий ріст частоти слабких поштовхів; деформація земної кори, що виявляється спостережен­нями зі супутників з космосу або іншими методами; зміна електричного опору гірських порід тощо.

Незвичайна поведінка тварин напередодні землетру­су виявляється в тому, що, наприклад, кішки залиша­ють населені пункти та переносять кошенят на луки, а птахи у клітках за 10—15 хвилин до початку землетру­су починають літати; перед поштовхом чути незвичайні крики птахів; домашні тварини у хлівах впадають у паніку тощо.

Повінь — це значне затоплення місцевості в резуль­таті підйому рівня води в озері, річці, водосховищі, що викликане різними причинами (весняне танення снігу, випадання злив та сильних дощових опадів, затори льоду на ріках, прориви гребель, дамб тощо). Повені нано­сять великих матеріальних збитків і призводять до людських жертв.

Повені можуть супроводжуватись пожежами внаслідок обривів електричних кабелів і проводів, із-за нерівномірної просадки ґрунту під опорами ліній електричних передач.

Зсуви — це ковзаючі переміщення мас гірських порід вниз по схилу, які виникають із-за порушення рівноваги з різних причин (підмив порід водою, послаблення міцності порід внаслідок вивітрювання або перезволоження опадами та підземними водами, нерозумна гос­подарська діяльність людини тощо).

Зсуви можуть бути на всіх схилах з крутизною 20° і більше та в будь-яку пору року. Вони відрізняються не тільки швидкістю переміщення порід (повільні, середні, швидкі), але й своїми масштабами. Швидкість повільних переміщень порід складає декілька десятків санти­метрів за рік, середні — декілька метрів за годину або за добу і швидкі — десятки кілометрів за годину і більше. До швидких переміщень відносяться зсуви-потоки, коли твердий матеріал змішується з водою. Слід підкреслити, що тільки швидкі зсуви можуть стати причиною катастроф з людськими жертвами.

Зсуви можуть руйнувати населені пункти, знищувати сільськогосподарські угіддя, створювати небезпеку для трубопроводів, ліній зв'язку, електропередач тощо. Крім того, вони можуть перегородити долину, створити завальне озеро і сприяти утворенню паводків..

Снігові лавини також відносяться до зсувів. Сили щеплення снігу переходять певну межу, і сила тяжіння викликає переміщення снігових мас по схилу. Снігова лавина являє собою суміш кристаликів снігу та повітря. Великі лавини виникають на схилах 25°—60°. Гладкі трав'янисті схили являються найбільш лавинонебезпечними. Кущі, велике каміння й інші перешкоди затрудняють виникнення лавин. У лісі лавини утворюються досить рідко.

Снігові лавини наносять велику шкоду і можуть стати причиною загибелі людей.

Селі — це паводки з дуже великою концентрацією мінеральних частин, каміння й уламків гірських порід (від 10—15 % до 75 % об'єму потоку). Виникають вони в басейнах невеликих гірських річок і викликаються, як правило, зливними опадами, рідше інтенсивним танен­ням снігу, а також проривом завальних озер, обвалом, зсувом, землетрусом.

Небезпечність селів не тільки в їхній руйнівній силі, але й в раптовості.

За складом селеві потоки можуть бути грязьові, грязьокам'яні, водокам'яні. Так, в Карпатах частіше всього зустрічаються водокам'яні селеві потоки порівняно невеликої потужності.

Швидкість руху селевого потоку сягає 2,5—4,0 м/с, але при прориві заторів може досягати 8—10 м/с і більше.

Наслідки селів бувають катастрофічні.

Урагани — це вітри силою 12 балів за шкалою Бофорта, тобто вітри, швидкість яких перевищує 32,6 м/с (117,3 км/год).

Ураган на суші руйнує споруди, лінії зв'язку і електропередач, пошкоджує транспортні комунікації і мости, ламає і вириває з корінням дерева; при розповсюдженні над морем викликає дуже великі хвилі висотою 10—12 м і більше, пошкоджує та руйнує кораблі.

Урагани та штормові вітри (швидкість за шкалою Бофорта від 20,8 до 32,6 м/с) зимою можуть піднімати у повітря великі маси снігу і викликати снігові бурі, що призводять до снігових заносів, зупинки руху автомобільного та залізничного транспорту, порушення систем водо-, газо-, електропостачання та зв'язку.

Сучасні методи прогнозування погоди дозволяють за декілька годин і навіть діб попередити населення про наближення урагану.

Пожежі — це неконтрольований процес горіння, що тягне за собою загибель людей і знищення матеріальних цінностей.

Причинами виникнення пожеж являються необережне поводження з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, грозові розряди, самозаймання сухої трави та торфу. Відомо, що 90 % пожеж виникають з вини людини і тільки 7 — 8% від блискавок.

Основними видами пожеж, як стихійних лих, що охоплюють значні території в декілька сотень, тисяч і, навіть, мільйонів гектарів, являються ландшафтні пожежі — лісові (низові, верхові, підземні) та степові (польові).

Лісові пожежі за інтенсивністю горіння поділяють на слабкі, середні та сильні, а за характером горіння — на низові та верхові.

Лісові низові пожежі характеризуються горінням лісової підстилки без захвату крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі від 0,3—1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висота полум'я — 1 — 2 м, максимальна температура на межі фронту пожежі досягає 900 °С. Лісові верхові пожежі розвива­ються, як правило, з низових та характеризуються горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум'я розповсюджується головним чином з крони на крону з великою швидкістю, що досягає 8—25 км/год, залишаючи деколи цілими ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем захоплені не тільки крони, але й стовбури дерев. Полум'я розповсюджується зі швидкістю 5 — 8 км/год, охоплюючи весь ліс знизу до верху.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових пожеж і розповсюджуються по торф'яному шару, що знаходиться в землі на глибині до 50 см і більше.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості при наявності сухої трави або вистиглих хлібів. Вони носять серйозний характер і частіше бувають влітку по мірі дозрівання трав (хлібів), рідше — весною і практично відсутні — взимку. Швидкість роз­повсюдження може досягати 20 — 30 км/год.

Вибухи і як їх наслідки — пожежі виникають на об'єктах, що виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини; в системах та агрегатах, що знаходяться під великим тиском; на газо- і продуктопроводах тощо.

Аварії з витіканням сильнодіючих отруйних речовин і зараженням навколишнього середовища виникають на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової, м'ясомолочної та харчової промисловості, водопровідних та очисних спорудах, а також при транс­портуванні отруйних речовин по залізницях.

Найбільш небезпечними за масштабами наслідків являються аварії на АЕС з викидом радіоактивних речовин. Трагедією для України являється аварія на Чорнобильській атомній станції, що сталась навесні 1986 року.

Тема № 3. Порядок дій в екстремальних ситуаціях

1. Способи захисту учнів від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих, правила поведінки в цих умовах.

При землетрусах. Жителям сейсмічно небезпечних районів   необхідно   завчасно   точно   визначити послідовність дій під час землетрусу при знаходженні вдома, в навчальному закладі, в громадських місцях, на вулиці.

В будинках не можна заставляти предметами коридори, проходи, східці. Кожен, хто проживає в будинку повинен знати розташування електрорубильників, газових кранів, мати на готові укомплектовану аптечку пер­шої допомоги.

В умовах коли землетрус розпочався раптово при знаходженні в одноповерховому будинку необхідно негайно залишити приміщення. У багатоповерхових будинках поштовхи краще всього перечекати у квартирі, стоячи у дверних отворах або біля опорної колони, далі від вікон. Як тільки стихнуть перші поштовхи, необхідно швидко залишити приміщення.

Опускатись слід сходами, так як ліфт може заклинити. На вулиці слід як можна швидше відійти від будинку на відстань, що дорівнює його висоті, у напрямку сквера, широкої вулиці, спортивного майданчика, незабудованої ділянки території.

В навчальних закладах під час землетрусу всі роботи припиняються; учні швидко виходять у безпечні місця. Учні старших класів разом з дирекцією та вчителями повинні підтримувати порядок та надавати допомогу учням молодших класів.

Особливу організованість потрібно проявляти при знаходженні під час землетрусу в театрі, магазині, іншому громадському місці; діяти згідно вказівок поса­дових осіб. Громадський транспорт не можна залишати на ходу: потрібно дочекатись повної його зупинки і виходити спокійно, пропускаючи інвалідів і людей похилого віку.

При повені. Коли є час населення евакуюється з небезпечних районів. Комісія по боротьбі з повінню повідомляє місця розгортання збірних евакопунктів, строки явки на них. Кожній сім'ї надається транспорт. В зонах можливого затоплення тимчасово припиняють роботу школи та дошкільні заклади. Дітей переводять в школи та дошкільні заклади, які знаходяться в безпечних місцях.

Про раптовий початок повені населення попереджується усіма засобами. При знаходженні в цей час на першому поверсі необхідно піднятися на верхні; якщо будинок одноповерховий — зайняти горище або вийти на дах. Евакуація населення у цьому випадку буде здійснюватись на човнах, катерах, плотах та інших плаваючих засобах. Під час посадки на них необхідно вести себе дисципліновано. В човен слід спускатись по одному; розсаджуватись за вказівками старшого. Під час руху не можна мінятись місцями, сідати на борт човна.

Якщо повінь застигла вас у полі, лісі необхідно зайняти більш підвищене місце, вилізти на дерево. Потрапивши у воду, слід пливти до найближчого незатопленого місця не проти течії, а під кутом до неї, використовуючи будь-які підручні засоби, що допомагають триматись на воді: бочки, колоди, щити, автопокришки тощо.

При зсувах та селях. При загрозі зсувів та селів населення евакуюється з небезпечних районів. При оповіщенні населення про наближення селевого потоку або про початок зсуву, а також при перших ознаках їхньої появи необхідно як можна швидше залишити при­міщення, попередити про небезпеку оточуючих і вийти в безпечне місце, виконавши усі заходи перестороги проти виникнення пожеж у будинках (відключити газ, електроенергію тощо).

При сильних снігопадах. Про можливість сильних снігопадів населення попереджається завчасно усіма засобами оповіщення. На цей період необхідно обмежити пересування, особливо у сільській місцевості. Слід мати вдома запас продуктів, води і палива.

Якщо снігопад застав в дорозі в автомобілі, необхідно зупинитись, щільно зачинити двері і вікна машини, періодично прогрівати двигун. Ні в якому разі не можна залишати автомобіль і намагатись пішки дійти до населеного пункту. Машину слід періодично очищати від снігу, щоб її легше було відшукати пошуковій групі.

При пожежі. Помітивши пожежу, необхідно негайно повідомити про це в пожежну частину і розпочати гасіння підручними засобами.

Для гасіння пожеж в населених пунктах використовуються слідуючи підручні засоби: вогнегасники, внутрішні пожежні крани, відра, пісок, земля тощо.

Приміщення, які горять, долають, накрившись з головою мокрою ковдрою, щільною тканиною або верхнім одягом.

Особливо небезпечні лісові пожежі. Якщо вас застигла пожежа і вал полум'я швидко просувається, то границю вогню треба долати проти вітру, накривши голову і обличчя верхнім одягом. Виходити з зони будь-якої лісової пожежі, швидкість розповсюдження якої невелика, слід також в навітряну сторону, використовуючи галявини, просіки, дороги тощо.

При аваріях. Почувши сигнал про небезпеку хімічного зараження в результаті викиду отруйних речовин, слід негайно надіти засоби індивідуального захисту (протигаз, найпростіші засоби захисту шкіри), провести герметизацію житла: щільно зачинити вікна, двері, ущільнити їх, використовуючи різні плівки, лей­копластир, звичайний папір; зашторити щільними тка­нинами, завісити ковдрами.

Якщо сигнал застав вас на вулиці, необхідно вийти з району можливого зараження, рухаючись в сторону, перпендикулярну напрямку вітру, користуючись вказівками постів міліції.

При отриманні сигналу про аварію на АЕС необхідно провести герметизацію своєї квартири, підготуватись до можливої евакуації і діяти згідно вказівок органів вла­ди або штабів ЦО. Вихід на вулицю до з'ясування обста­новки категорично заборонений!

2. Відпрацювання дій учнів у випадках оповіщення про надзвичайні ситуації.

Користуючись матеріалом, наведеним вище, учні під керівництвом учителя відпрацьовують дії в різних надзвичайних ситуаціях. Тренування слід проводити виходячи з можливості виникнення таких ситуацій, що можуть статись у районах розташування шкіл і в місцях проживання учнів.

3. Неприпустимість метушні та паніки в екстремаль­них ситуаціях.

Важливою умовою ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф являється дотримання громадського порядку. Для цього в районах лиха організовується комендантська служба, яка обмежує доступ в небезпечну зону, регулює рух, організує охорону державних установ, торгових підприємств, веде боротьбу з порушниками громадського порядку.

В умовах надзвичайної ситуації населення повинно виявляти витримку. Ні в якому разі не можна піддаватись паніці. Для цього потрібно виховувати в собі стій­кість, мужність, здатність сміливо і рішуче діяти в екстремальній обстановці.

Психологічна загартованість, готовність надати допомогу товаришу можуть значно полегшити положення потерпілих, зберегти життя людей.

4. Дії учнів у разі виявлення вибухонебезпечних предметів, шкідливих речовин тощо.

При виявленні вибухонебезпечних предметів або шкідливих речовин необхідно негайно повідомити про це органи міліції або місцевої влади.

До прибуття на місце знахідки компетентних працівників необхідно організувати чергування для того, щоб виключити можливість підходу людей до небезпечного місця.

Тема № 4. Засоби захисту органів дихання та шкіри

1. Способи захисту органів дихання.

До засобів захисту органів дихання відносяться протигази, респіратори, а також найпростіші засоби — протипилова маска з тканини і ватно-марлева пов'язка. Найпростіші засоби захисту можуть бути виготовлені самостійно.

2. Ватно-марлева пов'язка, способи її виготовлення, використання.

Ватно-марлеву пов'язку (мал.2) виготовляють з куска марлі розміром 80 х 40 см.

На його середину кладуть шар вати розміром 20 х 15 см і товщиною 1 — 2 см. Верхню і нижню сторони марлі за­гинають і кладуть на вату. Кінці марлі, що залишились зліва і справа розрізають на 25—30 см для зав'язуван­ня. Надягають ватно-марлеву пов'язку на обличчя так, щоб вона закривала підборіддя, рот і ніс до очей. Кінці зав'язують: нижні — на тім'ї, верхні — на потилиці. Для захисту очей використовуються протипилові захисні окуляри.

3. Призначення, будова і правила користування респіратором Р-2.

Респіратор Р-2, (мал.З) призначений для захисту органів дихання школярів і дорослих від шкідливих домішок у повітрі. В мирний час респіратор використо­вується на багатьох фабриках, заводах і шахтах для за­хисту робітників від промислового пилу.

 Респіратор Р-2 складається з фільтруючої півмаски і оголів'я.

Зовнішня частина півмаски виготовлена з пористого синтетичного матеріалу, який легко пропускає повітря, а внутрішня — з поліетиленової плівки, яка не пропускає повітря. Півмаска має два клапани вдиху і один клапан видиху. Між зовнішньою і внутрішньою частинами півмаски розташований фільтр, що складається зі штучного матеріалу. Він призначений для очищення повітря від шкідливого пилу та інших домішок. Частина пилу затримується також на синтетичному матеріалі зовнішньої частини півмаски.

Клапани вдиху вмонтовані у внутрішню поліетиленову плівку з лівої та правої сторони півмаски. При вдиханні забруднене повітря, проходить через пористу тканину зовнішньої частини півмаски та фільтр, очищується від шкідливого пилу і через клапани вдиху потрапляє в органи дихання людини.

Клапан видиху розташований в передній частині півмаски і призначений для видиху повітря і для видалення вологи, що накопичується у півмасці під час дихання. Клапан видиху захищений пластмасовим екраном.

Оголів’я респіратора складається з тасьми, що розтягується та тасьми, що не розтягується, які сполучаються між собою пряжками. За допомогою цих пряжок регулюється довжина еластичної тасьми за розміром голови. Оголів’я призначене для надійного утримання півмаски респіратора на обличчі людини.

Для щільного прилягання верхньої частини півмаски респіратора до обличчя і носа служить носовий зажим — фігурна металева пластинка.

Респіратор зберігають у поліетиленовому пакеті, який закривається (зажимається) поліетиленовим кільцем. Поліетиленовий пакет з кільцем входить в комплект респіратора.

Підбір півмаски, надягання і знімання респіратора. Ріст півмаски респіратора позначений цифрою на підборідній частині. Він повинен відповідати вимірам висоти обличчя. Якщо півмаска велика і не щільно прилягає до обличчя, то забруднене повітря зможе попасти під неї і потрапити в органи дихання людини. Тому важливо правильно підібрати такий ріст маски, щоб краї щільно прилягали до обличчя.

Порядок вимірювання висоти обличчя і вибір необхідного росту півмаски показаний на мал.4.

Для вимірювання необхідно взяти лінійку з міліметровими поділками і виміряти нею відстань між найбільшим заглибленням перенісся і самою нижньою точкою підборіддя учня. Найдена відстань і є висота обличчя. У таблиці ростів півмасок дитячих респіраторів визначається необхідний ріст.

Висота обличчя, мм	Необхідний ріст
80 — 100	0
101 — 115	1
116 — 125	2
більше 125	3

Підібравши кожному учневі півмаску необхідного росту, вчитель показує порядок підготовки респіратора до надягання. Для цього необхідно надрізати або надірвати край верхнього шва пакета, в якому зберігається респіратор, акуратно витягти його, розправити півмаску, тасьми оголів’я, оглянути і приготувати до надягання.

Півмаску, яка була у користуванні, перед надяганням необхідно продезинфікувати.

Спочатку надягають півмаску на обличчя (мал.5а), розміщуючи всередині неї підборіддя і ніс.

Мал. 5 а

Оголів’я натягують на голову так, щоб одна тасьма, що не розтягується, розміщувалась на тіменній частині голови, а друга — на потиличній. У цьому випадку названі тасьми утворюють на голові «шапочку», яка надійно утримує півмаску респіратора на обличчі. Щоб півмаска надійно прилягала до обличчя, необхідно за допомогою пряжок відрегулювати тасьми оголів'я. Після надягання респіратора учні перевіряють щільність його прилягання до обличчя, для чого отвори екрана клапана видиху закривають долонею і роблять легкий видих. Якщо повітря по лінії прилягання півмаски до обличчя не виходить — респіратор надітий правильно.

Впевнившись, що півмаска щільно прилягає до обличчя, учні притискають верхню частину до носа кінцями носового зажима. Сильно стискати зажими не рекомендується.

Щоб зняти респіратор необхідно підняти однією рукою головний убір, взятися другою за клапан видиху, легко відтягти півмаску вниз, рухом руки вперед-вверх зняти респіратор і надягти головний убір (мал 5 б).

Мал. б 6

Далі вчитель показує очищення та укладку респіратора в поліетиленовий пакет. Перед укладкою респіратор очищають від пилу, внутрішню поверхню протирають сухою ганчіркою, просушують, потім вкладають у пакет і закривають кільцем.

4. Протипилова маска з тканини (ПТМ-1), будова, правила застосування.

Протипилова маска складається з двох основних частин: корпуса і кріплення (мал.6)

Корпус виготовлений з чотирьох або п'яти шарів тканини. Повітря, що вдихається при проходженні крізь ці шари фільтруючої тканини очищується від радіоактивного пилу. На корпусі маски є оглядові отвори з встав­леними скельцями або прозорими плівками.

При надяганні маску беруть обома руками за нижні краї кріплення, так, щоб великі пальці знаходились на внутрішній стороні. Потім, приклав­ши нижню частину маски до підборіддя і завівши кріплення на голову, натягують маску на обличчя. Гумка кріплення повинна бути трішки нижче центра потилиці, кінці потиличної тасьми зав'язують вуз-лом-бантиком.

Для захисту органів дихання при відсутності ватно-марлевої пов'язки респіратора або протипилової маски, можна використовувати найбільш прості засоби: тканину, складену в декілька шарів, рушник, шарф, хустку

тощо.

5. Засоби захисту шкіри.

Засоби захисту шкіри запобігають зараженню тіла краплинними отруйними речовинами, радіоактивним пилом та бактеріологічними аерозолями. До них відносяться спеціальний захисний одяг і підручні засоби захисту шкіри.

Спеціальний захисний одяг призначений для особового складу військових частин і невоєнізованих формувань цивільної захисту. Він використовується при проведенні рятувальних і невідкладно-відбудовних робіт.

До спеціального захисного одягу відносяться; загальновійськовий захисний комплект, легкий захисний костюм, захисний комбінезон та захисний фільтруючий

одяг (мал.7).

До підручних засобів захисту шкіри відносяться в першу чергу накидки та плащі з прогумованої тканини або синтетичних плівок.

Як засіб захисту шкіри використовують також спортивні, робочі, шкільні костюми (куртки і брюки), ватники та інший одяг. Для герметизації виготовляють нагрудні клапани і клини з будь-якої щільної тканини (мал.8).

 

Розрізні кишені брюк, курток, комбінезонів для підвищення герметичності зашивають.

Для захисту рук використовують рукавиці, для захисту ніг — гумові чоботи, боти, калоші, валянки з калошами або черевики зі шкіри або замінника.

Для підвищення захисних властивостей одягу його просочують спеціальною пастою К—4 або мильно-масляною емульсією на основі мінеральних або рослинних масел. Одну літру пасти розводять у двох літрах води і отриманим розчином повністю просочують одяг.

Для приготування емульсії потрібно в двох літрах гарячої води розчинити 250—300 г подрібненого господарського мила, добавити 0,5 л мінерального або рослинного масла, потім розчин нагріти і опустити в нього підготовлений комплект одягу. В обох випадках одяг слід легко віджати і висушити на відкритому повітрі.

Тема № 5. Захисні споруди. Правила

розміщення й поведінки учнів у сховищах

(укриттях)

1. Призначення і види захисних споруд, їх використання.

Захисні споруди являються найбільш надійними засобами захисту населення від аварій в районах АЕС, а також від зброї масової поразки та інших сучасних засобів нападу. Захисні споруди в залежності від захисних властивостей поділяються на сховища і протирадіаційні укриття (ПРУ). Крім того, для захисту людей можуть використовуватись найпростіші укриття.

Сховища — це спеціальні споруди, призначені для захисту людей від усіх руйнівних факторів ядерного вибуху, отруйних речовин, бактеріологічних засобів, а також від високих температур і шкідливих газів, що утворюються при пожежах. План сховища зображений на мал. 10.

Мал.10

Сховище складається з основного і допоміжних приміщень. В основному приміщенні розміщуються люди. Там обладнуються дво- або триярусні нари-лавки для сидіння і полиці для лежання. Допоміжні приміщення сховища — це санітарний вузол, фільтровентиляційна камера, камера для продуктів, приміщення для артезіанської скважини і дизельної електростанції.

У сховищах, як правило, влаштовується не менше двох входів. У сховищах малої місткості — вхід і аварійний вихід. Зовнішні двері роблять захисно-герметичними, внутрішні — герметичними. Між ними розташовується тамбур. У спорудах великої місткості (більше 300 чоловік) на одному з виходів обладнується тамбур-шлюз, який з зовнішньої і внутрішньої сторони зачиняється захисно-герметичними дверима, що забезпечує можливість виходу зі сховища без порушення захисних властивостей входу. У сховищах передбачена система вентиляції приміщень і очистка повітря від пилу. Система енерговодопостачання, опалення і каналізації сховища зв'язана з відповідними зовнішніми мережами.

Протирадіаційні укриття (ПРУ) забезпечують захист людей від іонізуючих випромінювань під час радіоактивного зараження місцевості. Крім того вони захищають від світлового випромінювання, проникаючої радіації і частково від ударної хвилі, а також від безпосереднього попадання на шкіру і одяг людей радіоактивних, отруйних речовин і бактеріологічних засобів.

Влаштовують протирадіаційні укриття в першу чергу у підвальних приміщеннях будинків і споруд. В ряді випадків можливе будівництво окремих ПРУ.

Під ПРУ пристосовують всі придатні для цієї мети заглиблені приміщення: підвали, овочесховища, печери тощо(мал.11).

Мал. 11

Для підвищення захисних властивостей, приміщення максимально ущільнюється. Укриття, місткістю до ЗО чоловік, провітрюються природною вентиляцією через витяжні пристрої.

Внутрішнє обладнання укриття аналогічне як і у сховищах.

Укриття найпростішого типу. До простих укрить відносяться щілини відкриті і перекриті мал.12.

Щілини будуються самим населенням з використан­ням підручних місцевих матеріалів.

Прості укриття мають надійні захисні властивості. Так, відкрита щілина в 1,5—2 рази зменшує ймовірність ураження ударною хвилею, світловим випроміненням і проникаючою радіацією, в 2—3 рази знижує мож­ливість опромінення в зоні радіоактивного зараження. Перекрита щілина захищає від світлового випроміню­вання повністю, від ударної хвилі — в 2,5—3 рази, від проникаючої радіації і радіоактивного випромінювання — в 200—300 разів. Вона захищає від безпосереднього попадання на одяг та шкіру радіоактивних, отруйних речовин і бактеорологічних засобів.

 

Для будівництва щілин вибирають на території, яку не можуть завалити зруйновані споруди і будинки, а також, щоб щілину не затоплювала вода під час дощів і танення снігу.

Вхід в щілину роблять з однієї або з двох сторін під прямим кутом до щілини та обладнують герметичними дверима і тамбуром, відділяючи завісою з щільної тка­нини приміщення для людей.

2. Порядок переходу у захисні споруди.

Діти переходять у захисні споруди під керівництвом старшого (вчителя). По команді вони шикуються у колону і організовано найкоротшим шляхом прискореним кроком ідуть до захисної споруди. В першу чергу до сховища входять діти дошкільного віку, потім школярі молодших класів та літні люди.

При вході до сховища необхідно звернути увагу на міцність і герметичність дверей, завдяки чому зовнішнє повітря, а разом з ним і небезпечні домішки не потрапляють у сховище. Такі двері називаються захисно-герметичними.

3. Правила розміщення й поведінки учнів у сховищах.
   На мал. 13 (а,б) показано розміщення учнів у сховищах та укриттях.

У сховищах необхідно чітко дотримуватись встановлених правил поведінки і виконувати розпорядження старшого. Вести себе слід спокійно, дисципліновано, не заважати оточуючим. Не можна ходити без потреби по приміщеннях, запалювати свічки й інші світильники з відкритим полум'ям, приносити з собою великі речі, легкозаймисті й пахучі речовини, приводити домашніх тварин. У сховища беруть засоби індивідуального захисту, запас продуктів. При тривалому перебуванні у сховищі люди відпочивають на нарах по черзі.

Може статися, що порушиться герметизація сховища. Тоді, за командою «Гази!» всі учні надягають протигази (респіратори) і не знімають до команди «Протигази зняти!».

Виходити зі сховища можна лише за командою старшого. При вимушеному виході зі сховища внаслідок його пошкодження або з інших причин слід надіти засоби індивідуального захисту.

4. Способи евакуації з заваленого будинку, сховища.

Пошук та рятування людей із завалів зруйнованих будинків, сховищ починають негайно по мірі введення формувань ДО на місце стихійного лиха, аварії чи катастрофи.

Під час пошуку постраждалих, детально обстежують усі місця можливого перебування людей, в першу чергу підвальні приміщення, різноманітні заглиблення і дорожні споруди (кувети, труби), зовнішні віконні приямки тощо. При цьому рятувальники періодично подають гучні сигнали голосом або ударами по елементах завалу і частинах споруд, що вціліли. Коли встановлено, що під завалом є люди, з ними намагаються встановити зв'язок, щоб визначити їх кількість і стан.

Постраждалих відкопують і витягають з-під завалу, як правило, вручну, розбираючи завал зверху. Постраждалого спочатку визволяють від великих, потім від малих уламків і сміття.

При відсутності аварійного виходу у сховищі, розчищається від завалу простір перед захисними дверима. Якщо вхід завалений великими уламками з переплетенням арматури і розчищати його важко, пробивають отвір у перекритті або в стіні.

В захисних спорудах з пошкодженою фільтровенти­ляційною системою одночасно з відкопкою сховища приймають заходи для подачі в середину свіжого повітря. На мал.14(а, б, в, г) показані способи евакуації людей із заваленого будинку чи захисної споруди.