Методичні рекомендації

Марусіч Олександр Іванович

викладач спецпредметів

ДНЗ «Лисянський професійний аграрний ліцей»

кваліфікаційна категорія «спеціаліст ІІ категорії»

Назва матеріалу:

Соціальна адаптація учнів

закладів професійної

(професійно-технічної) освіти

Обсяг матеріалу – 28 сторінок

Лисянка - 2020
Анотація

Здійснено теоретико-методологічне обґрунтування соціальної адаптації учнів в системі професійної підготовки кваліфікованих робітників на засадах модульно-компетентнісного підходу.

Розглянуто процес соціальної адаптації учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти, питання виховання дітей та молоді для соціального розвитку особистості учнів ЗП(ПТ)О, особливості створення виховних умов для адаптації до нового соціального середовища, соціуму в цілому.

Розкрито педагогічні умови та емоційну складову соціальної адаптації. Для педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти, класних керівників, кураторів груп, учнів, студентів.

Зміст

Вступ

1. Професійно-орієнтований виховний процес у  закладах професійної (професійно-технічної) освіти європейських країн
2. Педагогічні умови соціальної адаптації учнів ЗП(ПТ)О
3. Адаптація учнів  до умов ЗП(ПТ)О
4. Особливості емоційного розвитку підлітків в  ЗП(ПТ)О
5. Методичні рекомендації щодо соціальної адаптації учнів в умовах ЗП(ПТ)О

Висновки

Додатки

Словник термінів

Список літератури

Вступ

Виховання здійснюється диференційовано, відповідно до індивідуальних можливостей, інтересів, нахилів, здібностей вихованців, їх сенситивних і психофізіологічних особливостей, у різноманітних організаційних формах, які забезпечують функціонування безперервного виховного процесу.

Безперечно, що виховний процес у професійних закладах освіти має будуватися з урахуванням поєднання пізнавальних, навчальних і професійних інтересів молоді, що сприятиме професійному становленню вихованців. Формувати стійку професійну спрямованість особистості можна тільки на основі педагогічного наслідування у вихованні в школі, ЗП(ПТ)О, на виробництві за умови злагодженої і спільної праці педагогічного колективу освітнього закладу, колективу підприємства, для якого ці кадри готуються, а також тісних контактів з батьками учнів.

Сьогодні виховання значною мірою є особистісно-соціальним феноменом і у такому розумінні необхідне для забезпечення життя людини й організованого функціонування суспільства. Воно здійснюється в певних конкретно-історичних умовах завдяки спеціально організованим, педагогічно доцільним виховним взаєминам дітей і дорослих на підставі певних суспільних відносин і способу життя суспільства.

Значну роль у вихованні відводиться  самовихованню. Ефективність виховання прямо залежить від самовиховання, визначається інтересами і потребами самотворення конкретної особистості, тобто її життєвою самоактивністю. Самоактивність особистості вона як система змін під впливом передусім внутрішніх, властивих їй суперечностей і потреб, а також змін, опосередковано зумовлених зовнішніми впливами.

Відродження соціальної педагогіки як галузі педагогічного знання наприкінці ХХ століття уможливило активізацію наукових пошуків щодо вирішення проблеми соціальної адаптації учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Нагальне вирішення цього питання актуалізується у зв'язку з конкретними причинами.

По-перше, соціально-економічна ситуація України потребує появу висококваліфікованих робітників, здатних створювати якісні продукти матеріальної культури, які б задовольняли потреби наших громадян. Натомість все менше випускників ЗП(ПТ)О бажають працювати за отриманими спеціальностями, або ж невідповідально ставляться до виконання своїх професійних обов'язків.

По-друге, певна кількість контингенту учнівської молоді - це діти-сироти та напівсироти (соціальні, біологічні) з проявами девіантної, асоціальної поведінки, вихідці з педагогічно занедбаних і матеріально незабезпечених родин, що, у свою чергу, ускладнює навчально-виховний процес ЗП(ПТ)О, перешкоджає активній соціальній адаптації учнів. У таких дітей нівелюються сімейні цінності, вони майже неготові до життєдіяльності в певній громаді, суспільстві в цілому.

По-третє, необхідно констатувати таку тенденцію, яка змінює пріоритети учнів: різке падіння престижу освіти в учнівському середовищі, у зв'язку з тим, що вона не забезпечує гідний життєвий рівень, не гарантує стабільний заробіток.

Одночасно ускладнення умов навчання в закладах профтехосвіти (комп'ютеризація, інформаційне навантаження), і, загалом, нова система професійного навчання, практично відмінна від шкільного, незнайоме соціальне середовище ставить першокурсника у складну ситуацію соціальної адаптації. Активний, позитивний характер протікання останньої залежить як від поведінки самих учнів, так і від організованого навчально-виховного процесу в певному ЗП(ПТ)О, де велику роль відіграє налагоджена система соціального виховання за координування соціального педагога.

Усі ці фактори впливають на соціальний розвиток учнів та ускладнюють його, особливо за відсутності чіткого функціонування певної системи педагогічних умов у ЗП(ПТ)О, спрямованих на сприяння соціальній адаптації першокурсників.

1. Професійно-орієнтований виховний процес у  закладах професійної (професійно-технічної) освіти європейських країн

У професійних закладах освіти процеси формування професійних та громадянських якостей фахівця органічно поєднані. І навчальний, і виховний процеси мають на меті підготовку високоосвічених фахівців з глибокою національною і загальноцивілізаційною свідомістю, широкою правовою, мовною, морально-естетичною культурою, почуттям господарської відповідальності, підприємливістю та ініціативою, сучасним економічним та екологічним мисленням. Це повинні бути випускники, які знають свої професійні обов'язки, вільно орієнтуються у фаховій галузі діяльності, її перспективах. Фахівець однаковою мірою повинен репрезентувати соціальні якості громадянина. Він має орієнтуватися в історії власного народу, знати його роль у світових процесах. Звідси має сформуватися усвідомлення сучасної України як великої європейської держави з багатою історією, її місця та ролі у світовому економічному, політичному, духовно-культурному розвитку.

Провідна виховна позиція, має спрямовуватися на створення такого соціокультурного середовища, яке забезпечило б оптимальні можливості для самовизначення вихованця, його самоутвердження, прояву його таланту.

Здійснення певних заходів, спрямованих на підвищення престижу професійно-технічної освіти й ефективність навчальної підготовки в таких закладах, стали важливим аспектом реформ системи освіти. З цією метою професійно-технічні навчальні заклади включаються в систему середньої освіти. Певною мірою змінюється реальний статус цих закладів освіти. Зміст навчання збагачується за рахунок розширення обсягу і підвищення рівня загальноосвітніх знань. Випускники цих навчальних закладів (професійних ліцеїв у Франції, міських технологічних коледжів у Великій Британії та ін.) отримують право вступати до спеціалізованих вищих шкіл.

У загальноосвітніх середніх школах також вводять особливі курси професійної спрямованості або навіть створюються спеціальні професійні відділення. У деяких країнах продовжує функціонувати система виробничого навчання, за якою підлітки більшу частину часу проводять на підприємствах. Найміцніші позиції така система до цього часу зберігає в Німеччині, де в підготовці кваліфікованих робітників провідну роль відіграють не стаціонарні навчальні заклади, а різні курси і навчальні потоки, що організовуються при виробництвах.

У розвинутих країнах виокремлюють два види орієнтації учнів.

Перший - навчальна орієнтація, необхідність якої зумовлена глибокою диференціацією навчання в середній школі (гуманітарні, природничо-наукові, технологічні напрями навчання).

Другий - професійна орієнтація, тобто підготовка до усвідомленого вибору певного типу спеціалізованого навчання, а потім і практичної діяльності, з урахуванням сьогоднішньої і прогнозованої на майбутнє кон'юнктури на ринку праці. В ефективності цього виду організаційної роботи зацікавлені не лише учні та їхні сім'ї, а й підприємці, що постійно мають потребу в молодих робітниках певних професій і кваліфікацій.

В багатьох промислово розвинутих країнах постійно змінюється не тільки частка кваліфікованих робітників, а й зміст самого поняття "кваліфікований робітник". На підприємствах із сучасним обладнанням висока кваліфікація робітника передбачає володіння значним колом загальнокультурних та професійно-технічних знань. На деяких підприємствах США та Західної Європи навіть стали відмовлятися від термінів "робітник" і "службовець", а кожного учасника виробництва називають новим терміном - технологічно орієнтований співробітник. Такі працівники повинні мати елементарні уявлення про принципи технології свого виробництва, про електротехніку, хімічні процеси та ін.

Міжнародний досвід свідчить, що на науково-технічний прогрес впливає не кількість робітників, а якість їхньої професійної підготовки й загальноосвітніх знань.

У США професійна орієнтація здійснюється переважно у процесі позакласних занять і заходів. її форми різноманітні, наприклад конференція з ознайомлення з професіями, яка щороку проводиться у школах.

Цьому передує ретельна підготовка: учні вивчають довідкову літературу; проводяться екскурсії на різні підприємства й установи для ознайомлення з їх роботою тощо. На самій конференції перед учнями виступають спеціалісти різних професій, бізнесмени, громадські діячі.

У Великій Британії значну роль в організації професійної орієнтації відіграють структури, що діють у національному масштабі. Серед них виокремлюють державну службу з працевлаштування молоді. її співробітники консультують школярів та їхніх батьків, а також дорослих, які мають намір навчатися за різними програмами. Створений у Кембриджі приватний Центр з досліджень професійних схильностей учнів організовує дослідну роботу в галузі професійної орієнтації і видає відповідну літературу.

У Франції функціонує Центр інформації та орієнтації, до компетенції якого входить і професійна, і навчальна орієнтація. Його діяльність координується Національним бюро інформації з питань освіти і професій, що поширює інформацію про напрями навчання на всіх етапах освіти, перспективи працевлаштування випускників, динаміку зайнятості на ринку праці. Бюро підтримує постійні контакти з іншими установами, що займаються схожою проблематикою, з-поміж них - Центр вивчення кваліфікацій, Національна асоціація професійної підготовки дорослих, Національна агенція зайнятості. Професійна орієнтація офіційно оголошена найважливішим завданням французької середньої школи.

Інтенсивна міграція робочої сили та розвиток транснаціональних індустріальних комплексів у Західній Європі зробили очевидною необхідність уніфікації професійної підготовки робітників, тим більше, що системи професійно-технічної освіти в різних європейських країнах завжди значно різнилися. Це вироблення певних стандартів оволодіння професійними знаннями і навичками в європейському масштабі. Для реалізації зазначеного завдання в межах координаційних органів Європейського Співтовариства було створено спеціальну комісію з професійного навчання.

У1986 р. було розроблено "Програму Співтовариства з підготовки молоді до нових технологій", що орієнтує на подальше підвищення теоретичного рівня професійно-технічної освіти. З початку 1990-х років вводиться єдине європейське посвідчення про професійну підготовку.

Проблеми вдосконалення професійної підготовки в масштабі Західної Європи - предмет постійної уваги координаційних органів Співтовариства. У 1975 р. засновано Європейський центр з розвитку професійної підготовки (СЕДЕФОР), який займається виданням і розповсюдженням інформаційних бюлетенів про стан цієї ланки системи освіти.

Наприкінці 1980-х років реалізуються програми "Петра" (створення загальноєвропейських стандартів професійної освіти), "Ірис" (розвиток жіночої професійної освіти), "Кометт" (розширення співробітництва між університетами та промисловістю з метою підготовки висококваліфікованих спеціалістів у галузі новітніх технологій).

У 1995 р. в Австрії відбувся семінар європейських педагогів "Міжнародне співробітництво в галузі взаємозв'язків підприємств і шкіл", серед рішень якого були:

- вироблення і прийняття загальних принципів професійної орієнтації і професійної підготовки молоді для всіх країн Європейського Співтовариства;

- створення умов для професійної підготовки і перепідготовки дорослих, особливо маючи на увазі тих, хто через соціоекономічні та етнічні фактори не міг здобути достатньої базової освіти;

- забезпечення рівних прав чоловіків і жінок, мігрантів та їх дітей;

- розвиток дистанційного професійного навчання в європейському масштабі;

- систематичне поглиблення співробітництва системи освіти і підприємств для найбільш ефективної підготовки робочої сили.

Значну роль у професійному становленні особистості, безумовно, відіграє вища школа. Прискорення прогресу знань зумовлює потребу кожної людини у постійному оновленні знань.

Крім того, цей прогрес найчастіше викликає технічні інновації, які суттєво впливають на появу нових спеціальностей, змінюють структуру зайнятості, потребу в тих чи інших фахівцях тощо. При цьому змінюються вимоги до кваліфікації та спеціалізації робітників. Ринок праці вимагає від людини постійного вдосконалення, адже в тих галузях виробництва, які найшвидше розвиваються, оновлення знань та вмінь проходить з інтервалом у 3-5 років.

Розширенню вищої освіти також сприяє той факт, що постійно зростає потреба у спеціалістах високого рівня, оскільки сучасні виробничі технології вимагають знань і вмінь, які можна опанувати лише маючи вищу освіту. Попит суспільства на таку освіту у високо-розвинутих країнах підкріплюється зростанням ролі наукових знань у діяльності людини.

Роль нових освітніх технологій у сучасній практиці вищої професійної школи варто розглядати насамперед як процес інтелектуального, творчого і духовно-морального розвитку особистості майбутнього фахівця. При цьому саме розвиток як альтернатива понять формування і навчання стає ключовою категорією професійної педагогіки на початку третього тисячоліття, зумовлюючи визначену специфіку організації навчально-виховного процесу вищого навчального закладу, покликаного забезпечити становлення особистості як професіонала.

Кожна із систем вищої школи, будучи сформованою в певних конкретно-історичних умовах, має сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, тому що саме вищі навчальні заклади готують людину до активної професійної діяльності в різних сферах економіки, науки, культури, політичного життя суспільства. Тому роль вищої школи як провідної ланки професійної освіти надзвичайно важлива, оскільки її здатність досить гнучко реагувати на соціальні запити суспільства, зберігаючи при цьому накопичений позитивний досвід, має надзвичайно важливе значення.

1. Педагогічні умови соціальної адаптації учнів ЗП(ПТ)О

Педагогічні умови соціальної адаптації учнів ЗП(ПТ)О розглядаємо як сукупність взаємообумовлених педагогічних обставин соціально-виховного характеру, які сприяють процесу активного, позитивного пристосування учнів до соціального середовища професійно-технічного навчального закладу, до соціуму в цілому . Ініціатором та координатором педагогічних умов вважаємо соціального педагога ЗП(ПТ)О.

Перша педагогічна умова - соціально-педагогічне забезпечення професійної готовності педагогічного колективу до вирішення завдань соціальної адаптації учнів ЗП(ПТ)О - розроблена із метою створення соціально-педагогічного середовища ЗП(ПТ)О, сприятливого для активного проходження першокурсниками адаптаційного періоду, та передбачала формування в педагогічних працівників (членів активу) соціальної компетентності; культивування конструктивних, комунікативних умінь у викладачів, майстрів виробничого навчання, які сприяють процесу соціальної адаптації учнів.

Упровадження цієї умови передбачає реалізацію нетрадиційних форм семінару, таких як науково-практичний („Поведінка адаптованої і дезадаптованої особистості”) та навчально-методичний („Критерії соціальної адаптації особистості”), семінар-конференція („Учнівське самоврядування - ліпший засіб соціального виховання особистості”) тощо, які є надзвичайно корисними. Серед певних складностей у процесі реалізації першої умови можна відмітити те, що не всі педагогічні працівники проявляють зацікавленість, а також не завжди вдається залучити представників такої інституції як церква. Однак, зазначимо, що особлива зацікавленість учасниками  питаннями соціально-педагогічної роботи з благополучними сім'ями учнів є приводом для створення локальної постійно діючої школи сімейного виховання. Організація та проведення тренінгу особистісного росту, лекції-дискусії, ситуаційно-рольової гри, практичного заняття тощо з викладачами і майстрами виробничого навчання ЗП(ПТ)О допомагає  педагогічним працівникам засвоїти ті знання та уміння, що сприяють процесу соціальної адаптації учнів.

Друга педагогічна умова - сприяння самоактивізації першокурсників-неформальних лідерів задля виховного впливу однолітків на соціальну адаптацію учнів ЗП(ПТ)О - ґрунтується на ідеї культивування розвитку організаторських і комунікативних здібностей учнів - неформальних лідерів, здатних прагнути до творчих перетворень у соціальному середовищі, засвоювати соціальні цінності, розвивати в собі соціальні якості, аби власним прикладом стати вагомим фактором позитивної соціальної адаптації решти учнів. Застосовано такі форми і методи роботи з учнями - неформальними лідерами, зокрема індивідуальні бесіди, ділова гра („Потерпілі від корабельної аварії”), комунікативні ігри, лідерські тренінги („Або-або”, „Ти обираєш”, „Самотній вовк”), круглий стіл („Правові основи карної відповідальності неповнолітніх”), семінари-зустрічі („Презентація соціальної реклами з проблеми розвитку самоврядування”); створення „Школи наставників” сприяли позитивним змінам у розвитку лідерських здібностей та формуванні навичок лідерської поведінки учнів, підготовці юнаків та дівчат до участі в розвитку учнівського самоврядування, формуванню просоціальної поведінки задля виховного впливу на учнів.

Третя педагогічна умова - організація спрямованості учнівського самоврядування на вирішення проблем соціальної адаптації першокурсників - передбачала удосконалення учнівського самоврядування як соціально-виховного засобу соціальної адаптації учнів. Створення комісії учнівського самоврядування з питань соціальної адаптації учнів, діяльність якої здійснюється через відповідні підрозділи, очолювані неформальними лідерами груп та заходи, реалізовані у результаті організації взаємодії професійного підрозділу з адміністрацією та робітниками базового підприємства, а саме: церемонія „Посвячення у першокурсники”, цільові зустрічі-семінари з успішними в соціально-економічному плані людьми тощо сприяють засвоєнню учнями цінності майбутньої професії як основної життєвої перспективи. Проведення свят, тренінгових занять, ситуаційно-рольових ігор у результаті взаємодії підрозділу сімейних цінностей з локальною школою сімейного виховання та соціальною службою сприяє поширенню серед учнів-сиріт, вихідців із неблагополучних родин уявлення про сім'ю як важливу сферу самореалізації в майбутньому. Проведення семінарів-зустрічей, тренінгових занять, рольових ігор у процесі взаємодії профілактичного підрозділу з працівниками медичного закладу, відділу кримінальної міліції по роботі з неповнолітніми, соціальної служби сприяє набуттю учнями знань щодо небезпеки різноманітних негативних явищ суспільства.

2. Адаптація учнів  до умов ЗП(ПТ)О

Здатність особистості адаптуватися до соціального середовища є однією із запорук її успішного входження в колектив, а як наслідок – внутрішнього комфорту. Адже завданням освіти на сучасному етапі є формування такої особистості, яка буде впевнено почуватися у будь-якому колективі, вірити у власні можливості, знаходити спільну мову з різними людьми. Саме тому так важливо приділяти багато уваги питанню соціальної адаптації особистості на початку її навчання.

Слід зрозуміти, що для учнів це не лише зміна навчального закладу, а перш за все – зміна соціального статусу: перехід від дитинства до дорослого життя. А доросле життя вимагає досвідченості, відповідальності за свої вчинки, вміння спілкуватися з різними людьми.

Щодо спілкування, саме на цьому етапі найчастіше виникають проблеми, адже сучасні підлітки часто не можуть знайти спільної мови із однолітками та дорослими. Причин цього можна назвати безліч: зловживання комп’ютером – одна із головних. Коли підліток починає занадто захоплюватись віртуальним спілкуванням, то згодом розуміє, що знайти друзів у віртуальному світі значно легше, аніж у реальному житті. Така дитина замкнена у собі, не прагне порозумітися із своїми однолітками, а тому стає об’єктом насмішок, погано вчиться.

Педагогами постійно повинна проводитися робота з соціальної адаптації підлітків, що спрямована на виховання творчої особистості, впевненої у власних силах, здатної до адекватної самооцінки.

Ця робота включає в себе:

·         виховання емоційної культури підлітків;

·         робота з переорієнтації з норм поведінки і цінностей, характерних для дітей, на норми і цінності дорослих;

·         створення позитивного психологічного клімату в колективі;

·         створення обстановки, яка ґрунтується на повазі та довірі до учнів, підвищує їх самооцінку;

·         розвиток самоусвідомленості підлітка, впевненості у власних силах, вимогливості до себе, самокритичності, відповідальності, здатності до саморегуляції поведінки;

·         застосовування методів виховної роботи, які відволікають увагу молоді від шкідливої інформації, яка впливає на свідомість та особистість, виховують людяність, духовність, здатність співпереживати;

·         повернення до народних традицій;

·         залучення до участі в художній самодіяльності;

·         виховання естетичних смаків.

У сприйнятті особистістю загальнолюдських цінностей та виробленні власних ціннісних орієнтацій важливу роль відіграють емоції. Адже соціальні цінності сприймаються не лише свідомістю і раціональним мисленням, але й насамперед почуттями та емоціями. Через це на сучасному етапі розвитку педагогічної науки і практики роботи в освіті особливого значення набуває проблема виховання духовної культури особистості та її важливої частини – емоційної культури.

Процес адаптації першокурсника протікає за такими рівнями :

1. Пристосування до нової системи навчання .

2. Пристосування до зміни навчального режиму.

3. Входження в новий колектив.

В цьому процесі виявляються такі труднощі:

1. Переживання, пов'язані з відходом з шкільного колективу;

2. Недостатня мотиваційна готовність до обраної професії ;

3. Невміння здійснити психологічну саморегуляцію (відсутність навичок виконання самостійної роботи; невміння конспектувати, працювати на виробничому навчанні чи на виробничій практиці) ;

4. Пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;

5. Соціально - економічні проблеми у учнів з інших населених пунктів: забезпечення себе житлом і фінансовими засобами, незнання міста, утруднення емоційної підтримки рідних і близьких.

Основними завданнями щодо сприяння адаптації першокурсників до професійної освітнього середовища служить:

1. Підготовка першокурсників до нових умов навчання;

2. Встановлення і підтримка соціального статусу першокурсників в новому колективі;

3. Формування у першокурсників позитивних навчальних мотивів;

4. Попередження і зняття у першокурсників психологічного і фізичного дискомфорту, пов'язаного з новим освітнім середовищем.

Робота, яка розрахована на 1 рік навчання, проводиться, зазвичай, в 3 етапи:

І-й етап - оцінка соматичного і психологічного статусу першокурсників, їх соціально-психологічна підтримка входження у нову освітню середу,  інформування про умови, організацію та зміст навчальної діяльності в ЗП(ПТ)О, підтримка та допомога у вирішенні поточних проблем класними керівниками та майстрами виробничого навчання, що сприяє зниженню тривожності через зниження ситуації невизначеності (вересень , жовтень).

ІІ-й етап – це комплексне індивідуально-психологічне обстеження студентів, вироблення рекомендацій і розробка індивідуальних програм для адекватного засвоєння навчального матеріалу і адаптації першокурсників в новому освітньому середовищі (листопад, грудень).

ІІІ-й етап – полягає у використанні отриманої інформації для проведення семінарів, індивідуальних і групових консультацій педагогів для запобігання виникнення проблемних ситуацій у навчальному процесі; корекційно-розвивальну роботу з учнями для формування згуртованих учнівських колективів і допомоги дезадаптованим учням; консультацій і освіти батьків учнів, які не адаптувалися до роботи в новому середовищі (другий семестр).

3. Особливості емоційного розвитку підлітків в  ЗП(ПТ)О

Часто приходять вчитися діти, які зростали у такому соціальному середовищі, де не знайшлося людей ,серед рідних та педагогів,  що допомогли б їм повірити у власні сили, розкрити від природи дані таланти. І як наслідок цього – дитина виросла невпевненою у собі, без віри у власну унікальність.

Будь-яке суспільство зацікавлене у своєму продовженні в наступних поколіннях. Таке продовження є не лише біологічним, але й духовним, і соціальним. Тому велике значення має соціалізація особистості, тобто процес свідомого засвоєння людиною моральних норм і цінностей, які існують в даному суспільстві, та її здатність адаптуватися до суспільного середовища, самореалізуватися, впливати на суспільні процеси.

Метою соціалізації є засвоєння і розвиток досягнень даного суспільства, подолання певних життєвих труднощів і проблем, пошук людиною шляхів найбільш ефективного пристосування до суспільства.

Розвиток суспільства залежить від того, як ми будемо розуміти мету, завдання і зміст освіти, які напрямки розвитку вважатимемо пріоритетними. Сучасне суспільство потребує нового типу особистості з високим рівнем культури й духовності, спроможної самостійно приймати рішення, робити свій вибір, гнучко реагувати на зміни обставин і самому створювати обставини.

У сприйнятті особистістю загальнолюдських цінностей та виробленні власних ціннісних орієнтацій важливу роль відіграють емоції. Адже соціальні цінності сприймаються не лише свідомістю і раціональним мисленням, але й насамперед почуттями та емоціями. Через це на сучасному етапі розвитку педагогічної науки і практики роботи в освіті особливого значення набуває проблема виховання духовної культури особистості та її важливої частини – емоційної культури.

У науковій літературі не знаходимо чіткого визначення поняття "емоційна культура" хоча протягом тривалого періоду науковці намагалися вирішити питання впливу на емоційний світ дитини. Проблема соціалізації є загальновизнаною, а також одним із компонентів багатогранного і складного процесу формування особистості. Емоційна культура підлітків – це сукупність якостей особистості, знань про емоційну сферу людини, необхідних для її життєдіяльності, комунікативних умінь та умінь реагувати емоційними станами і емоційними реакціями.

Щоб підвищувався рівень емоційної вихованості підлітків, робота педагога повинна бути раціонально організована. Адже виховання емоційної культури зумовлене соціальними умовами життя учня. Педагог може включати учня в різні системи стосунків та спілкування. Створюючи в процесі спілкування і діяльності учня в класі відповідні умови, учитель тим самим впливає на особистість, на її розвиток.

У своїй виховній діяльності педагог повинен враховувати систему чинників, механізмів та умов виховання особистості на конкретному віковому періоді.

Зокрема, необхідно зважати на провідний тип діяльності, що має вирішальний вплив на розвиток особистості, на характер соціальної ситуації розвитку, а також ураховувати основні суперечності психічного та особистісного розвитку підлітка. Все це є основою для добору методів, способів впливу, визначення завдань виховання.

Становлення і розвиток особистості у підлітковому віці зумовлюється якісно новою соціальною ситуацією розвитку. Зміна становища підлітка у суспільстві, підвищення вимог до нього, зміна характеру та ускладнення навчальної діяльності, зростання ролі участі підлітка у різних видах групової діяльності та інші чинники зумовлюють цілий ряд специфічних особливостей у розвитку особистості учнів-підлітків. Тому однією з важливих умов в організації роботи з учнями цього віку по вихованню емоційної культури є врахування суперечливого характеру психічного та особистісного розвитку.

Зокрема, у підлітка виникає суперечливість між його прагненнями і домаганнями дорослості та реальними можливостями, подолання яких стає рушійною силою розвитку. Врахування цієї суперечливості у виховній роботі з учнями цього віку має особливе значення. Тенденція до дорослості та самостійності є важливим явищем в особистісному розвитку підлітка. Вона пов'язана з його переорієнтацією з норм поведінки і цінностей, характерних для дітей, на норми і цінності дорослих.

У зв'язку з цим педагог повинен адекватно уявляти психологічно обґрунтований рівень розвитку школяра-підлітка.

Підліток має знати, що він відповідає за свої стосунки з іншими людьми, за свою поведінку у різних сферах діяльності, за становлення і саморозвиток свого "Я" та за інших людей.

Важливо, щоб учні брали на себе відповідальність за те, чого від них ніхто не вимагав, виходили за межі актуальної необхідності в потенційну. Доцільно спонукати вихованців до проблемного пошуку і формування адекватних критеріїв відповідального виконання обов'язків. Варто допомагати учневі усвідомлювати негативне у власній поведінці та діяльності.

Емоційна атмосфера, сприятлива для розвитку особистості підлітка, також є умовою виховання емоційної культури підлітків. Емоційна атмосфера визначається настроєм, увагою вчителя до своїх вихованців, дітей один до одного і до вчителя, розумінням психологічного стану оточуючих людей. Негативний вплив на формування емоційної культури може мати "психологічний клімат", який будується в колективі на засадах несправедливості, приниженні почуття людської гідності, на порушеннях контакту між учителем і учнем.

Однією з головних причин проблем у спілкуванні вчителя з учнями підліткового віку є надмірна авторитарність учителя. Вона виявляється у категоричності власних суджень, у невмінні вислухати учня та зрозуміти його, у підвищеній критичності до вчинків оточуючих і недостатньо об'єктивному, самокритичному ставленні до власних, у стримуванні самостійності та ініціативи учнів. Негативний психологічний клімат у колективі веде до конфліктних ситуацій і закріплює негативні емоції, які можуть передаватися від людини до людини. Будь-яке посягання на гідність особистості може стати причиною депресії або афекту як у вчителів, так і у учнів. Тому проводяться психологічні тренінги для педагогів.

Велике значення має настрій групи в цілому і настрій кожного учня окремо. Настрій визначається емоційними реакціями оточуючих, їх ставленням один до одного, яке проявляється в міміці, жестах, словах, вчинках. Спілкуючись з учителями, однокласниками, друзями підлітки мимоволі заражаються їх оптимізмом або нудьгою.

Підтримці хорошого настрою в класному колективі сприяють ввічливість, взаємоповага, тактовність по відношенню один до одного.

Усім відомо, як можуть відрізнятися один від одного колективи за зовнішньою поведінкою. В одних колективах емоційні реакції дітей виражаються відкрито, яскраво, з повним розторможенням; в інших - вираження почуттів відбувається спокійно, стримано. Причому та чи інша поведінка колективу є стійкою. Знаючи це, можна заздалегідь передбачити, як буде вести себе в конкретній ситуації той чи інший колектив.

Особлива роль в установленні позитивного емоційного клімату належить педагогу, його професіоналізму, вмінню впливати на почуття учнів, здібності так захопити дітей, щоб навчання було для них радісним, цікавим. Уміння володіти собою і здатність розуміти настрій учнів, постійний контроль за власними емоційними реакціями й емоційним станом підлітків, прагнення і вміння вносити у стосунки позитивні емоції, засобом виявлення яких є прояв доброти і взаємоповаги, стає позитивним для: створення емоційної атмосфери уроку, яка забезпечує умови для виховання емоційної культури підлітків.

До числа умов виховання емоційної культури підлітків необхідно також віднести задоволення потреби підлітків у спілкуванні.

Встановлено, що з віком потреба у спілкуванні, в розширенні сфери емоційних вражень збільшується. Тому особливо важливо у навчально-виховному процесі створювати умови для задоволення цих потреб підлітків. Учителю слід потурбуватися про організацію спілкування учнів.

Педагог, який стоїть на позиціях педагогіки співробітництва, повинен давати можливість кожному висловити власну думку, привчаючи однокласників уважно вислухати його та спробувати зрозуміти. Дуже важливо, щоб учні з повагою ставилися один до одного, висловлювали власну думку тактовно, не ображаючи нікого, на помилки інших вказували обережно, аби того, хто помиляється, не кривдити.

Дотримання етики дискусії допоможе дітям у майбутньому, навчить їх жити серед людей - цінувати і шанувати їх, не ображати і водночас ввічливо, але наполегливо відстоювати свої погляди, не дозволяючи іншим принижувати себе.

У процесі спілкування на уроці учні відчувають різні емоції: здивування з приводу почутої незвичайної думки, сумнів щодо її правдивості, задоволення від розумових зусиль та ін. Аргументи, що підтверджують неточність або помилковість поглядів, висловлюються спокійно й доброзичливо. Обстановка, яка ґрунтується на повазі та довір'ї до учнів, сприяє їх впевненості в собі, а крім того, стимулює позитивні емоції, на основі яких можуть сформуватися чуйність, взаємодопомога.

4. Методичні рекомендації щодо соціальної адаптації учнів

в умовах ЗП(ПТ)О

Однією з умов виховання емоційної культури підлітків є установка педагога на регулювання емоційного стану й емоційних реакцій учнів на діяння оточуючих і образу власного "Я".

Педагог свою роботу зобов'язаний будувати таким чином, щоб кожен вихованець мав можливість побачити сильні та слабкі сторони своєї особистості, спрямувати зусилля на розуміння свого власного "Я", переконатися в його можливостях.

Підтримуючи прагнення підлітка до дорослості та самостійності педагог створює можливості для соціально цінної спрямованості активності учнів. Така підтримка проявляється у довірі педагога до можливостей підлітка, у нових способах і формах взаємодії з ним, у наданні йому широких можливостей для прояву ініціативи, самостійності, творчості, а також одночасно, відповідальності. Це винятково важливо для розвитку самоусвідомленості підлітка, розвитку таких якостей, як впевненість у власних силах, вимогливість до себе, самокритичність, відповідальність, вольових якостей і розвитку здатності до саморегуляції поведінки.

Умовою виховання емоційної культури підлітків є і накопичення позитивного досвіду, створення в умовах життя ситуацій успіху.

Емоційно вихована людина виростає не з тієї дитини, якій розповідали про кохання, людські радощі та печалі, а з тієї, яка пережила ці емоції у власному житті. Тому неабияке значення у формуванні особи підлітка має педагогічна оцінка. Авторитарний педагог бачить в оцінці насамперед засіб покарання. Проте низькі бали навряд чи сприяють створенню нормальної робочої атмосфери в групі. Низькі оцінки навчальної діяльності спонукають учнів до хитрощів, щоб одержати більш високі. Отже, труднощі в установленні контакту, викликаючи небажані емоційні стани, можуть слугувати поштовхом до розвитку негативних моральних якостей учнів.

Педагог повинен бачити в оцінці перш за все засіб заохочення, виставлена оцінка повинна доповнюватися змістовним словесним оцінюванням. Гуманне ставлення до своїх вихованців дозволить йому в кожному з них помітити й заохотити щось позитивне: в одних - здібність аналізувати окремі факти, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки; в інших - пошуки додаткової інформації з даного предмета, а може, й спроби нестандартного підходу до виконання запропонованих завдань.

Головне - педагогічна оцінка має бути оптимістичною, стимулювати в учня віру в свої можливості, підносити його авторитет серед оточуючих. Слід дати можливість самоутвердитися кожному учневі, а не лише обраним, тим самим учитель захистить своїх вихованців від надмірної самовпевненості в одних та заниженої самооцінки й заздрості в інших.

Під час організації роботи з виховання емоційної культури підлітка вчителю важливо забезпечити умови для розвитку здатності до співпереживання та співчуття. Здатність до співпереживання як уміння не байдуже віднестись до того, що хвилює людей, є об'єктом їх різного роду переживань, також може розвиватися у процесі росту і накопичення емоційного досвіду дитини і слугувати засобом збагачення її емоційної сфери.

Суттєвою умовою виховання емоційної культури є також своєчасне набуття учнями таких умінь:

• уміння управляти своїми бажаннями;
• уміння контролювати емоції, настрої;
• уміння правильно розпізнавати і оцінювати емоційний стан інших людей;
• уміння правильно оцінювати емоційну ситуацію і адекватно реагувати на неї;
• уміння бачити причини і шляхи усунення негативних емоцій.

Важливим умінням є уміння учнів заміняти одні почуття іншими. Негативні емоції доцільно заміняти позитивними, на почуттях небажаного характеру непотрібно концентрувати увагу, замість цього необхідно заповнювати уяву приємними образами та згадками.

Емоційна культура підлітків визначається умінням своєчасно неприємні емоції заміняти приємними образами. Завдання педагога полягає в тому, щоб створюючи умови для виховання емоційної культури, зміцнювати віру підлітків в успіх, допомагати їм покращувати уявлення про себе, свої можливості і здібності, удосконалювати власний образ.

Отже, у підлітковому віці необхідно вчити учнів можливості ігнорувати старі, неприємні згадки, переживання, концентруючи увагу на приємних епізодах, закріплюючи позитивні емоції. Педагог мусить переконати учнів в тому, що людина може справитися зі своїм минулим досвідом і реально планувати майбутнє.

Важливою умовою становлення емоційної культури підлітків є організація емоційного самовиховання, яке включає в себе заходи, які запобігають розвитку в учнів неадекватних емоційних реакцій. Важливо переконати підлітків в необхідності систематичної роботи над собою, привчити їх обдумувати свою поведінку, емоційні реакції на зовнішні впливи (зауваження вчителів, друзів, однолітків). Важливо навчити гасити потреби в якихось зовнішніх виразних виявах емоційні стани негативного характеру.

Умовою виховання емоційної культури підлітків є організація духовної діяльності. Духовна діяльність - це відбиття суспільних відносин, яке включає роботу, внутрішній світ підлітка, в його проявах, прагненнях, бажаннях.

Емоційне виховання визначає роль знань, навчання, інтелектуального розвитку. Виховна сила знань знижується на тих уроках, де вчитель фіксує увагу на змісті матеріалу, ігноруючи при цьому почуття вихованців. Емоційний стан має велику зворотну силу впливу на розум, на все інтелектуальне життя учнів. Учитель повинен піклуватися про емоційну насиченість навчального матеріалу.

Виховання емоційної культури можливо тільки за умови позитивного мотивування навчальної діяльності та вмілого використання педагогом емоційних ситуацій, емоційної насиченості навчального матеріалу. Адже не секрет, що лише окремі учні (вибірково) одержують позитивний стимул до навчальної діяльності, здебільшого ті, хто відмінно або добре вчиться. Решта позбавляються сприятливих психологічних умов навчання що підвищує їхню вразливість до негативних зауважень, педагога і призводить до психічних травм. Загальні ж позитивні психологічні настанови, які викликають почуття радості ("Молодці!", "Ви мене радуєте!", "Мені приємно, що ви сьогодні такі уважні"), активізують мислення, увагу і почуття всіх учнів.

Неможливо добитися успіху у виховній роботі без оволодіння педагогом чутливим емоційно-естетичним баченням оточуючого світу. Результативність виховного процесу визначається тим, на скільки педагог володіє методикою емоційного стимулювання. Емоційні стимули - це такі стимули, які найбільшою мірою впливають на емоційну сферу учнів викликаючи у них відповідні почуття і емоційний відгук, співпереживання і т. п.

Успіх виховання емоційної культури підлітків буде забезпечений за умови, якщо педагог буде розглядати процес виховання як творчу діяльність, основану на педагогічному прогнозуванні, педагогічній майстерності, умінні поважати учня.

Система досягнень, як і неуспішності, що фіксується у свідомості учня, формує його ставлення до подальшої навчальної діяльності. Кожне досягнення викликає приплив позитивних емоцій і почуттів, зміцнює впевненість учня у своїх силах, підвищує рівень його інтелектуальних домагань. Невдачі ж, пов'язані з неможливістю виконати визначений учителем обсяг завдань певної складності, в поєднанні з лімітом часу призводить до стресового стану, переважання неприємних емоцій. Рівновага позитивних і негативних підкріплень,  або відсутність їх взагалі, формує байдуже, позбавлене домінуючої сили позитивних почуттів, енергії, ініціативи ставлення до навчання.

Отже, названі педагогічні умови створюють основу результативності виховання емоційної культури підлітків. Становлення гармонійно розвиненої особистості - процес довготривалий, складний і має багато суперечностей. Тут значної ролі набуває емоційно-духовний рівень розвитку особистості, її емоційної культури. Людина майбутнього, духовно багата, зможе подолати не тільки соціальні, але й психологічні перешкоди, якщо сформує у себе установку на емоційні контакти з іншими людьми, здатність розуміти та управляти своїми емоціями й емоційними станами інших, навчиться контролювати і коригувати емоційні реакції на зовнішні та внутрішні впливи.

Висновки

Сьогодні вища освіта в усіх розвинутих країнах набуває характеру обов'язкової чи масової професійної освіти. На думку американських бізнесменів, дуже важливо, щоб в економіку приходили молоді люди, які вміють постійно вчитися і працювати з новою інформацією, самостійно вдосконалювати свої знання й уміння в різних галузях, здобуваючи, за необхідності, нові знання, професії, тому що саме цим їм доведеться займатися все їхнє свідоме життя.

Пристосованість до різних вимог навчального процесу без відчуття внутрішнього дискомфорту і безконфліктне співіснування з даним освітнім середовищем – є показником адаптації  до нового середовища.

Організація  та проведення культурно-масових та соціально-освітніх заходів в закладах професійної (професійно-технічної) освіти сприяє засвоєнню учнями цінності майбутньої професії як основної життєвої перспективи, поширенню серед учнів-сиріт, вихідців із неблагополучних родин уявлення про сім'ю як важливу сферу самореалізації в майбутньому, усвідомленню корисності соціально активного, здорового проведення вільного часу, засвоєнню цінностей громадського життя, набуттю учнями знань щодо небезпеки різноманітних негативних явищ суспільства, умінь стосовно попередження конфліктів.

Додаток 1

Визначальні компоненти освітнього середовища у ЗП(ПТ)О

Додаток 2

Схема пошуку обдарованих дітей

Словник термінів

Адаптація (від лат. - пристосовую) - здатність організму пристосовуватись до різних умов зовнішнього середовища.

Адаптація педагогічна - зміни у плані виховної роботи, що здійснюється педагогічним закладом, щоб пристосуватися до нових змінених умов і цілей діяльності.

Викладання- упорядкована діяльність педагога з реалізації навчання (виконання освітніх завдань), забезпечення інформування, виховання, усвідомлення та практичного використання знань.

Виховання - цілеспрямований та організований процес формування особистості.

Діяльність - активна взаємодія людини із середовищем, в якому вона досягає свідомо поставленої мети, що виникає внаслідок прояву у неї певної потреби.

Дозвілля - вільний від обов’язкової діяльності час, що сприяє моральному розумовому й фізичному розвитку людини у процесі різноманітних занять (ігри, читання, праця, заняття спортом, мистецтвом, технікою тощо). Активне, розумне дозвілля – важливий засіб збереження та підвищення працездатності.

Емоції - процеси, що відображають особистісну значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживань, відбивають суб'єктивне ставлення людини до світу і самої себе.

Етика - наука про мораль, природу, структуру й особливості походження та розвитку моральних норм і взаємин між людьми в суспільстві.

Засіб виховання - вид суспільної діяльності, який впливає на особистість у певному напрямі.

Здібності - індивідуально-психологічні якості особистості, що визначають ступінь успішності оволодіння та виконання певної діяльності і не є тотожними системі індивідуального досвіду особи.
                                                        Література

1. Батіщева Г.О., Зайцева З.Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім'єю. - К., 1996.

2. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 134 с.

3. Безпальча Р. Шляхи мирного розв'язання конфліктів у школі. - Тернопіль, 2001.

4. Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання: Наук.-метод. посіб. - К.: ІЗМН, 1998.

5. Блинков Ю.А., Ткаченко B.C., Клушина Н.П. Медико-социальная экспертиза лиц с ограниченными возможностями / Серия "Учебники, учебные пособия". - Ростов-на-Дону: "Феникс", 2002. - 320 с.

6. Богданова І.М. Соціальна педагогіка: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008.

- 343 с.

7. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи: Записи дет. психиатра: Кн. для учителей и родителей. - М.Лросвещение, 1988. - 207 с.

8. Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога. - М.. 2001. - 160 с.

9. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. - М., 1999.

- 440 с.

10. Введення в соціальну роботу: Навч.посіб. / T.B. Семигіна, І.М. Грига та ін. - К.: Фенікс, 2001.

11. Газман О. С, Иванов А. В. Содержание деятельности и опыт работы классного руководителя. - М., 1992.

12. Гільбух Ю.З. Розумово обдарована дитина: Психологія, діагностика, педагогіка / Пер. з рос. - К., 1993. - 75 с.