Зміст

Вступ

Розділ І. Використання дебатів в позаурочній діяльності в умовах профільного навчання криворізького обласного ліцею-інтернату для сільської молоді

1.1. Програма клубу «Дебати»

1.2. Цінність дебатів як освітньої діяльності

1.3. Рекомендовані теми для дебатів

1.3.1. Теми, які можна використати під час навчального процесу

1.3.2. Теми дебатів для обговорення в дискусійному клубі

Розділ ІІ. Теоретично-практичні заняття дискусійного клубу

Розділ ІІІ. Словник для дебатера (глосарій )

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У нашому суспільстві силі слова не завжди приділяють достатньої уваги. Вміння висловлюватися сприймається як належне, а тому вважається, що при якісному засвоєнні граматики й лексичного запасу людина повністю оволоділа мистецтвом говорити. Шкільні програми фактично не орієнтують на свідоме вироблення нормативного усного мовлення. Тому більшість школярів не уміє висловлювати свої думки, розгублюється, виступаючи перед великою аудиторією. Такі виступи для багатьох пов’язані зі справжніми переживаннями, а обговорення дискусійного питання стає іноді майже стресовою ситуацією.

Здібність вести переговори і дискусію включає в себе багато лінгвістичних, інтелектуальних і соціальних навичок та умінь, які можна легко розвинути. Як навчити учнів найважливіших дослідницьких навичок: – уміння читати – працювати в бібліотеці, використовувати книги, довідники, газети, журнали; – уміння писати – вести записи, дотримуватися правил документування, складати звіти і промови; – уміння ставити питання – аналізувати причину, підходи до неї з різних точок зору. Ці навички можна формувати і розвивати, якщо залучити учнів до гри «Дебати», націленої на вироблення умінь вести суперечки та дискусії.

Вже 15 років триває реалізація програми «Дебати» в Україні. Актуальність реалізації програми. На відміну від традиційної освіти, методика проведення дебатів навчає учнів бачити багатогранну палітру життя, весь спектр думок, переваги кожної з них, логічне, а не емоційне пояснення своїх суджень. Дебати – це не лише змагання за кращу манеру висловлюватися – це передусім – інтелектуальна праця. Опрацьовуючи кожну тему, учні ознайомлюються з усім потоком матеріалу, від наукових досліджень до статей у міських газетах. Уміння вичленяти головне, підкріплюючи його актуальними прикладами, дають вагому основу для подальшої науково-дослідницької роботи. Дебати є професійною школою для учнів, які бажають вступити на юридичний, політологічний, філософський, філологічний факультети, оскільки вони навчають безцінних риторичних навичок, уміння тримати себе на публіці. Цю програму беруть на озброєння також і викладачі англійської мови, тому що вона дає змогу розвивати усне мовлення, підвищуючи загальну ерудицію [16,с.2].

Традиція проводити дебати з різних питань веде до Стародавньої Греції, де народилися ідеї демократії. Згодом ця традиція активно розвивалася в інших країнах сучасного світу. Форма дебатів змінювалася залежно від часу та культури країни й перетворилася на гру, якою захоплюються тисячі молодих людей в усьому світі. В основі гри лежить суперечка. Учасники дебатів підпорядковуються відповідним правилам, які передбачають наявність двох протилежних точок зору [1,с.299].

Мета програми «Дебати»:

•         сприяти розвитку громадянського суспільства;
•         виховувати толерантність щодо думок опонентів;
•         навчати молодь критично мислити;
•         заохочувати до спілкування на актуальні теми сьогодення;
•         виховувати покоління обізнаних громадян, здатних жити у відкритому демократичному суспільстві

Вікові групи, на які поширюється програма «Дебати»:

•         учні молодших класів (1—7);
•         учні старших класів (8—11);
•         студенти вищих навчальних закладів.

Заклади, на які поширюється програма «Дебати»:

•         загальноосвітні середні школи;
•         вищі навчальні заклади;
•         молодіжні організації;
•         освітні організації.

Спочатку програма «Дебати» була організована як форма позакласної роботи й мала на меті навчати мистецтва ведення дискусії, а потім почала використовуватися і у навчальному процесі.

Розділ І. Використання дебатів в позаурочній діяльності в умовах профільного навчання Криворізького обласного ліцею-інтернату для сільської молоді

Більше 10 років у Криворізькому обласному ліцею-інтернаті для сільської молоді працює дискусійний клуб «Дебати». За ці роки в клубі дискутувало близько 100 ліцеїстів, з різних факультетів, але більшість – учні фізико-математичного, історичного, естетичного, філологічного профілів навчання.

Головною метою впровадження дебатів у ліцеї є самі діти, їх розвиток та становлення, а не дебати заради дебатів. У класі, де сидить 30 учнів, далеко не всі школярі можуть розкрити свої природні здібності, розвинути вміння критично мислити, структурувати свою промову та «наводити лад» у своїх думках. У дебатному клубі дитина вчиться розмовляти на ту чи іншу тему, не соромитися висловлювати свою думку. Діти здобувають досить важливу в житті навичку – вміння слухати [17,с.55]. Для підлітків важлива можливість розвитку загалом. На думку психологічної служби ліцею дебати сприяють збагаченню дитячого інтелекту, розвивають творче мислення ліцеїста. Для ліцеїстів ця гра є своєрідним психологічним інструментом адаптації в умовах навчання та проживання у ліцеї. Учні 10 класів (початківці), які вперше приходять до клубу мають змогу показати себе, звернути на себе увагу інших.

Що ж приваблює дітей у дебатах, що є мотивацією до вступу в дискусійний клуб? З досвіду роботи ми зрозуміли, що «Дебати» дають дитині компанію друзів, які завжди доброзичливо вислухають і допоможуть дитині отримати певний статус у колективі. На думку психолога ліцею, головним мотивом вступу дитини до дебатного клубу є не пізнавальний мотив, а можливість неформального спілкування. Самі по собі сухі дебатні правила не приваблюють дитину. Тому так важливо створити міцний колектив серед членів клубу. У такому колективі діти починають спілкуватися досить розкуто, навіть якщо вони майже не спілкуються між собою в класі. Під час занять діти позбуваються тих комплексів, яких вони набули завдяки «колективу» класу. Ми маємо приклади дітей, які просто стали набагато щасливішими, бо перестали бути ізольованими та невизнаними серед учнів. Поступово навчання перестає бути провідним видом діяльності дитини, йому на зміну приходить спілкування, головною метою якого є отримання зворотного зв'язку. В дебатному клубі діти отримують цей зв'язок від доброзичливих друзів та наставників[17,с.55].

Де можна застосувати дебати? На думку психологів, якщо гнучко підходити до дебатів, їх можна застосувати всюди. Криворізький обласний ліцей-інтернат  для сільської молоді має дуже широкий діапазон використання дебатів у навчальному процесі та позакласній роботі.

Нами була розроблена програма роботи дискусійного клубу «Дебати».

1.1. Програма клубу «Дебати»

Пропоновану програму можна використовувати в старших класах середньої школи в позаурочній діяльності. Розрахована програма на 70 годин (по одній годині упродовж двох років: 35 + 35 годин)

Пояснювальна записка

Освіта завжди орієнтована на майбутнє, тому її основною метою є розвиток в учнів умінь і навичок, особливо розумових, що дають можливість адекватно оцінювати будь-яку ситуацію і приймати ефективні рішення щодо життєвих проблем. Однією із нових сучасних моделей активізації навчально-виховної та розвиваючої  діяльності є дебати. Дебати – це обговорення, побудоване на основі заздалегідь підготовлених і зафіксованих виступів представників двох протилежних за позицією груп. Завданням учасників дискусії є висування своїх аргументів «за» і «проти», і в такий спосіб переконання решти учасників, не демонструючи своє вміння нападати на супротивника.

Мета клубу «Дебати»:

•         сприяти розвитку громадянського суспільства;
•         виховувати толерантність щодо думок опонентів;
•         навчати молодь критично мислити;
•         заохочувати до спілкування на актуальні теми сьогодення;
•         виховувати покоління обізнаних громадян, здатних жити у відкритому демократичному суспільстві.

Основною метою пропонованої програми є створення умов для розвитку в учнів старших класів критичного мислення.

Учасники клубу «Дебати» навчаються:

•         викладати свою точку зору;
•         аргументами та прикладами підтримувати свою точку зору;
•         підбивати підсумок всієї дискусії;
•         змістовно спростовувати точку зору команди опонентів;
•         знаходити та обробляти, аналізувати різноманітні види  інформації;
•         працювати в команді;
•         розуміти, що події можуть мати декілька трактувань;
•         бачити інші точки зору поважати чужі думки;
•         підходити критично до всіх матеріалів.

Вимоги до знань, умінь і навичок

•      розвиток уміння пояснювати і використовувати в різних контекстах і з різними джерелами знань такі операції, як розуміння, аналіз, синтез, оцінювання.

•      пояснювати, які бувають питання і як, у яких контекстах і з якими цілями вони можуть використовуватися;

•      конструювати різні питання і відповіді на них, виходячи з особливостей джерела інформації;
•      критично мислити під час роботи з різними джерелами;
•      усвідомлювати свій рівень опанування уміння ефективно шукати інформацію в різних джерелах;
•      пояснити, в чому полягає значення роботи з інформацією в сучасному світі, які існують види і джерела інформації, як здійснювати пошук інформації;
•      пояснювати, що таке аргументація, в чому її цінність і необхідність у житті та навчанні, які способи аргументації існують;
•      знаходити і розуміти аргументи в тексті й висловлюваннях інших людей і оцінювати їх;
•      будувати власні аргументи і оцінювати їх;
•      розрізняти і використовувати контраргументацію і будувати спростування;

У ході підготовки до дебатів розвиваються комунікативні та риторичні навички.

Основні комунікативні навички:

•     відповідна до ситуації мова тілорухів;
•     використання голосових якостей;
•     зоровий контакт;
•     боротьба зі страхом перед  публічним виступом;
•     уміння слухати інших;
•     уміння сконцентруватися;
•     адекватна реакція;
•     уміння співпереживати;
•     уміння думати і говорити в умовах імпровізації;
•     забезпечення усіх згаданих навичок глибокими знаннями;
•     уміння ретельно вивчати ту чи іншу тему, використовувати і документувати зібрану інформацію, а не  засмічувати свою мову надлишком цитат.

Основні риторичні навички:

•     підтримувати увагу та інтерес слухачів;
•     логічна аргументація, розвиток теми і висновок;
•     орієнтація уваги слухача за допомогою попереднього аналізу на початку і висновку в кінці;
•     ясна структура.

Як результат дебати мають розвиток в учнів таких рис та якостей особистості:

•         критичного мислення;
•         терпимості до різних точок зору;
•         підвищення рівня загальної освіченості та культури;
•         поваги до основних етичних принципів спілкування;
•         виваженої поведінки під час дебатування опонентів;
•         поваги до принципів демократії та громадянського суспільства.

Вступне заняття. Загальна характеристика курсу. Що таке дебати? Головні принципи дебатів, навички, стилі дебатів. (2год.). Традиції дебатів. Принципи дебатів: дебати як навчання, правда і нічого крім правди, повага до опонентів. Етика аргументації обох сторін. Навички дебатів: аналітично мислити, знаходити інформацію, вислуховувати та записувати. Елементи дебатів: тема, позиція ствердження, позиція заперечення, критерій, дефініції, аргументи, докази, перехресне опитування, рішення.

Дебати Карла Поппера (34 год.). Формат(правила гри) Дебатів Карла Поппера. Обов’язки гравців (типи промов). Теми Дебатів, аналіз теми. Структура аргументу (що таке аргумент і аргументація, структура аргументу, логічні аргументи й аргументи, звернені до потреб, як конструювати аргумент, поняття про сильний (ефективний) аргумент, способи і правила побудови ефективної аргументації). Що таке некоректна аргументація (прийоми маніпулювання читачем, слухачем, розуміння і контраргументація некоректної аргументації). Перехресне опитування, методи ефективного опитування, стратегія для відповідачів. Функції запитань. Роль запитань у пізнанні. Коректна постановка запитань. Відкриті й закриті запитання. їх відмінності та функції. Конструювання відкритих і закритих запитань. Уточнюючі запитання. Функції уточнюючих запитань. Як формулювати уточнюючі запитання.  Збирання інформації. Види інформації. Як отримати і знайти інформацію. Поняття «факт». «Поняття «думка». Розпізнавання думки. Критерії розрізнення думок і фактів. Художній текст як джерело інформації. Елементи художнього тексту. Особливості наукового тексту. Науковий текст як джерело інформації. Правила роботи з науковим текстом.  Особливості різних видів ЗМІ як джерела інформації. Сильні й слабкі сторони різних видів ЗМІ. Критичне оцінювання інформаційних інтернет-джерел. Ораторський стиль та проголошення промов. Суддівство в дебатах. Практичні заняття.

Дебати Карла Поппера - політичні дебати (16 год.) Формат (правила гри). Обов’язки гравців у політичних темах дебатів. Стратегії команди ствердження та команди заперечення. Перехресне опитування у політичних дебатах. Практичні заняття.

Британський формат дебатів (16 год.). Формат(правила гри). Обов’язки гравців. Стратегії команди ствердження та команди заперечення. Перехресне опитування. Практичні заняття.

Підсумкове заняття (2год.). 

1.2. Цінність дебатів як освітньої діяльності

Аналогом для побудови навчальних дебатів стали судові та політичні дебати. Учні, що беруть участь у таких дебатах, готують себе  до активної участі у житті громади, суспільства, держави, в якій вони  живуть. Це не означає, що вони  не завжди стосуються грошей, особистих почуттів чи боротьби за владу як це здається на першій погляд. Важливо, щоб вони розуміли, що конфлікти часто живляться відмінностями цінностей та принципів [22,с.12].

Критичне мислення корисне не тільки для дебатів. Це скоріше загально інтелектуальна здатність, що є цінною у навчанні в різних шкільних дисциплін [2,с.22]. Так, під час вивчення літератури, учні, які вміють критично мислити знають, вивчення роману – це набагато більше, ніж просто запам’ятовування сюжету та імен головних героїв. Вони здатні ясно сформулювати власні враження від тексту, побачити особливість поглядів автора і вплив на них суспільства, в якому перебуває автор. Під час вивчення історії такі учні не обмежують себе вивченням фактів, а й оцінюють рухи та сили, що визначають події, причини та наслідки та ін.

Мисленнєві навички, що набуті у дебатах є важливими та корисними і в інших ситуаціях. І теж саме можна сказати про ораторські навички, що вдосконалюються під час дебатування. Учні навчаються ясно висловлюватись перед аудиторією. Ці навички можуть допомагати їм не тільки під час навчання, оскільки вони важливі і для різних професій, наприклад, викладачів, юристів, управлінців або громадських діячів [22, с.12].

Отже, участь школяра у дебатах надає йому більш широкі освітні можливості як для покращення своєї пізнавальної діяльності та навчальної успішності, так і для майбутнього професійного розвитку і життя в цілому [13, с.5].

Програма «Дебати» показала себе як корисний та цікавий напрям роботи, ефективний інструмент для розвитку логічного й критичного мислення. Набутий досвід показує, що програма клубу «Дебати» допомагає ви­хователям, викладачам реалізувати свої заповітні мрії щодо формування незалежної, вільної особистості молодої людини, здатної приймати обґрунтовані рішення, нести повну відповідальність за них [17, с.56].

Для кожної особистості, а особливо молодої людини, надзвичайно важлива самореалізація. Хіба може реалізуватися лю­дина, яка не може навіть сформувати свої бажання? Де ж такій особистості знайти шляхи самореалізації? Тому надзвичайно важливим є те, що через гру «Дебати» молоді люди вчаться бути переконливими у своїх обґрунтуваннях, упевненими у своїх діях. Вони вчаться гнучкого мислення, толерантності в спілкуванні. Кожна дитина, беручи участь у дебатах, стає набагато освіченішою, через те що набуває навички користування різноманітною літературою, передусім словниками, довідниками, науково-популярними виданнями. В наш час радіо  й телебачення, всі види літератури відсунуто на задній план. Рівень урбанізації, темп сучасного життя не дає змоги сформувати стійку потребу до щоденного читання. Дебати сприяють заповненню цієї прогалини, кожна гра штовхає молодь до пошуків матеріалів у бібліотечних фондах. Азарт гри штовхає молоду людину на інтелектуальні змагання, що вимагає ґрунтовної літературної підготовки. Отже, вимушено й водночас добровільно молоді люди повертаються в читацькі зали, бібліотечні фонди. Ми твердо переконані в тому, що Дебати сприяють  розвитку гнучкого мислення в молоді.

1.3. Рекомендовані теми для дебатів

1.3.1. Теми, які можна використати під час навчального процесу

1.3.2. Теми дебатів для обговорення в дискусійному клубі

Розділ ІІ. Теоретично-практичні заняття дискусійного клубу

Тема: Формат (правила гри) Дебатів Карла Поппера (2 год.)

Мета: пояснювати правила та принципи дебатування за форматом дебатів Карла Поппера.

Очікувані результати. Після заняття учні зможуть:

•         пояснювати правила та принципи дебатування за форматом дебатів Карла Поппера;
•         брати участь у дебатах Карла Поппера;
•         сформувати власне ставлення до дебатування як процесу і своєї участі в ньому.

Форма: лекція з практичною роботою.

Хід заняття

План

1. Що таке дебати?

2.Частини дебатного раунду:

а) принципи дебатів;

б) навички дебатів;

в) правила гри;

г) структура аргументу.

3. Правила роботи дебатної команди

4. Вступні вправи.

1. Дебати – це чітко структурований і спеціально організований публічний обмін думками між двома сторонами з актуальної теми. Цей різновид публічної дискусії учасники дебатів спрямовують на переконання в своїй правоті третьої сторони, а не одне одного. Тому вербальні і невербальні засоби, що використовуються учасниками дебатів, мають на меті отримання певного результату – сформувати у слухачів позитивне враження від власної позиції..

2. Частини дебатного раунду

Очевидно, що в дебатному раунді зустрічаються дві протилежні сторони. Одна сторона підтверджує резолюцію, а інша – заперечує її. Оскільки вони обмінюються поглядами згідно чіткого формату, це дозволяє обом сторонам представляти їхні позиції за однакову кількість часу. Такий формат складається з десяти частин, кожна з яких має певну мету та набір правил. Шість частин складаються з промов – тобто безперервної презентації думок команди черговим промовцем. Ще чотири частини складаються з перехресного опитування – тобто ряду запитань та відповідей, що ставляться одному промовцеві від команди протилежної сторони. Відрізок часу, призначений для певної частини, також визначається форматом.

Дебати основуються на таких головних  принципах:

1.          Дебати як навчання;
2.          Правда і нічого крім правди;
3.          Повага до опонентів.

Дана гра має свою етичну сторону. Один з технічних прийомів навчання дебатам полягає в тому, щоб взяти будь-яку суперечливу тему та відстоювати її з протилежних сторін. Один раз зі сторони, що стверджує, інший раз – з тих, хто заперечує. Завдання гравця полягає не у тому, щоб відстоювати слабку сторону чи підтримувати сумнівні цінності. А зрозуміти, що обидві сторони суперечливого питання  повинні уважно розглядатись, змістовно та продумано висвітлюватись [5,с.8]. Тобто завжди є сильні аргументи, як за одну, так і за іншу сторони. Це одна з умов проведення дебатів.

Навички дебатів полягають у:

•        Вмінні аналітично мислити;
•        Вмінні знаходити інформацію;
•        Вмінні вислуховувати та записувати.

У дебатах вміння слухати є дуже важливим тому, що ті гравці, хто не вміє слухати, не завжди розуміють у чому слабкість аргументів опонента, і для них важко це спростувати [5,с.10].

Дебати проводяться за схемою в певній послідовності:

Таблиця 2.1. Хід дискусії у грі «Дебати»

Команда А – стверджуюча позиція. Команда N – заперечуюча позиція. Кожна команда має право взяти тайм – аут загальною кількістю 8 хвилин. Контроль за часом здійснює спеціальний гравець – тайм – кіпер. Подальший хід гри залежить від стилю дискусії (дебати Карла Поппера, політичні дебати, парламентські дебати).

Після кожної конструктивної промови у дебатах існує три хвилини «перехресного опитування». Перехресне опитування – дуже цінний час для розуміння аргументації ваших опонентів та для їх послаблення запитаннями. Час перехресного опитування використовується для того, щоб виявити хід гри опонентів та побудувати свою власну техніку спростування під час наступних промов. Намагайтеся ставити такі запитання, щоби відповіді на них були на вашу користь.

Важливу роль в дебатах відіграє суддівство. Суддя (судді) повинні об’єктивно виконувати свої функції і мати такі риси:

•         неупередженість;
•         гарний слухач;
•         вихователь.

Під час дебатів суддя підсумовує гру і тут важливо надати кілька виховних зауважень, порад. Це може бути конструктивна критика або активне підбадьорювання щодо подальшої участі в дебатах. Аргументовані коментарі судді допомагають дебатерам зрозуміти свої помилки та підвищити рівень своєї презентації [5, с.50].

Відповідальність суддів має для підбиття підсумків виключне значення, адже команди вимагають об’єктивної оцінки своїх виступів в разі поразки. Тому кожен суддя повинен заповнити спеціальний протокол. В цьому документі виставляються бали за трьома показниками: за аргументованість, манеру поведінки, за підтримку команди сторони. В протоколі обов’язково зазначаються чинники, які вплинули на рішення судді. Позиція останнього формується лише на основі переконливості виступів команд, власна думка не береться ними до уваги [5, с.50]. Судді також повинні враховувати вміння  гравців дотримуватись структури аргументу:

•         Твердження;
•         Пояснення;
•         Приклад;
•         Висновок.

3. Правила роботи дебатної команди. У деяких форматах дебатів є випадки «сольних» виступів: є одна особа, що стверджує певну ідею і одна людина, що заперечує її. Формат Карла Поппера відрізняється тим, що дебати задумані як діяльність команди. Команда – група індивідуумів, що працюють разом як єдине ціле в цих змаганнях. У форматі Карла Поппера ця команда складається з 3 осіб. Вони залишаються разом у кожному раунді протягом всього турніру. Турнір складається з кількох дебатних раундів. У деяких раундах, вони будуть дебатувати на користь ствердження, а в інших – наводити докази проти цього [22, с.45].

Важливо підкреслити унікальний аспект команди дебатів Карла Поппера. Дехто з учасників дебатів вважають, що вони – причина для перемоги або поразки; вони вважають, що заслуговують на певну похвалу чи покарання за помилку в разі поразки. В дебатах Карла Поппера, це не є метою гри. Клімат команди, створений у відповідності з дебатами Карла Поппера вимагає, щоб учасники не тільки зрозуміли, що вони – частина команди, але й визнали цінність і важливість концепції командної роботи. Адже, якщо учасники дебатів – не гравці команди, і вони, і їх команда будуть неуспішними [22, с.46].

У кожному раунді є дві команди, що зустрічаються, щоб конкурувати. Всього є шість учасників дебатів, що говорять в раунді: три з них  складають стверджуючу команду, і три складають команду заперечення.

Ролі, прийняті різними членами команди, визначені форматом. Учасник дебатів, що представляє конструктивну промову для стверджуючої команди, наприклад, запрошується до відповіді на запитання, що пропонує  команда заперечення в своєму першому раунді перехресного опитування. Після відповідей цей учасник відходить, а інші починають працювати для спростування та перехресного опитування, яке буде далі. Він/вона повертається тоді, коли потрібно ставити запитання в другому раунді перехресного опитування стверджуючої команди [22, с.47].

У цілому, весь раунд складає приблизно 44 хвилини, і вони рівномірно розподілені: кожна команда управляє 22 хвилинами дебатів. Ці 22 хвилини поділяються на 16 хвилин виступів (конструктивних та спростовуючих) та 6 хвилин перехресного опитування. Ролі учасників дебатів різні: стверджуючий першій гравець з’являється в трьох частинах раунду, використовуючи загальну кількість 12 хвилин (виступ шість хвилин, відповіді на запитання три хвилини і запитання три хвилини; стверджуючий другій гравець і стверджуючий третій гравець: обидва з’являються в двох частинах, використовуючи по вісім хвилин (виступ п’ять хвилин, три хвилини запитань). Обов’язки команди заперечення приблизно такі самі.

4. Вступні вправи. Ці вправи можна використовувати на занятті, вводячи учнів  у світ дебатів.

1) Приховані таланти дебатера-початківця.

Поясніть учням, що таке дебати. Роздайте учням листи паперу. Запропонуйте їм написати не менше 3 навичок, якими вони володіють і які допоможуть їм стати дебатерами. Після завершення роботи запропонуйте прочитати те, що вони написали. Обговоріть яке враження справила на учнів така робота [22, с.9].

2) Дебати в маси.

Групу будь-якого розміру поділіть на дві частини: стверджуючу та заперечуючу. Потім кожну з груп поділіть ще навпіл: перші стверджуючі, другі стверджуючі і т.д. Оберіть тему, на основі якої можна легко напрацювати ідеї. Дебати починає перша група стверджуючих спікерів, кожний з учасників групи по черзі представляє тільки один аргумент (30 секунд). Всі учні повинні записати і пронумерувати аргументи, що прозвучали.

Так, якщо в першій групі 10 спікерів, то учні повинні перерахувати всі 10 аргументів в першій колонці їх робочих листків. Перед початком виступу першої групи ствердження, повідомте першій заперечуючій групі, що кожен з них відповідальний за спростування одного з аргументів. Після завершення промов першої групи ствердження перша група заперечення повинна спростувати кожен з представлених аргументів. Після цього виступає друга група стверджуючих спікерів. Мета кожного з них полягає в тому, щоб захистити один з стверджуючих аргументів, атакуючи спростування цього аргументу. Друга група заперечення завершує дискусію таким же чином [22, с.10].

Обговоріть з учнями їхні враження від роботи, спитайте, чого вони навчались, що було легко, що важко.

3) «Спаринг». Складіть список нескладних тем для обговорення. Визначить двох добровольців. Один з них обирає будь-яку тему, а його опонент сторону (ствердження чи заперечення). Учасникам надається 5 хв. на підготовку. Потім відбуваються дуже швидкі дебати (вступна промова ствердження 90 сек., раунд питань 60 сек., вступна промова заперечення 90 сек., раунд  питань 60 сек., заключна промова ствердження 45 сек., заключна промова заперечення 45 сек. Після дебатів група може обговорити сильні аргументи, стратегії, навички, які продемонстрували учасники дебатів. Можливі теми: «Чесність – найкраща політика», «Рабство все ще існує», «Освіта – ключ до успіху», «Насильство іноді потрібне», «Тварини думають так само, як і люди», «Заняття в школі починаються надто рано», «Жити в місті краще, ніж в селі», «Необхідно слухатися владу» та інші [22, с.11].

4) «Я говорю …, Ви говорите ...». Об’єднайте учнів в пари. Повідомте їм, що зараз вони будуть виголошувати промови на задану тему, працюючи в парах. Назвіть першу тему і хай один з учнів в кожній парі виголошує промову на цю тему протягом двох хвилин. Після завершення оголосіть іншу тему і надайте слово другому партнерові у кожній парі. Кожен з партнерів має виголосити 3-4 промови. Якщо хтось з учнів вагається не може розпочати промову це  може зробити його партнер. Головне, щоб протягом відведеного часу учні  тренувались в говорінні якомога більше [22, с.11].

Приклади тем:

•      Злочини в нашій громаді.
•      Бездомність в нашій громаді.
•      Безробіття в нашій громаді.

(Можна обирати з тем, що названі, або запропонувати інші: СНІД, наркотики, голод, неграмотність, громадяни похилого віку, національні відносини, школи, підліткова вагітність, насильство…).

По закінченню вправи треба провести обговорення в класі.

Тема заняття: Структура аргументу (2 год.)

Мета: визначити структуру аргументу, його складові частини, формувати навички побудови аргументу, формулювати аргументи «за» і «проти» з однієї теми.

Очікувані результати:

Після опрацювання цієї теми учні зможуть:

•         розповідати про структуру аргументу, його складові частини;
•         будувати структуровані аргументи;
•         відрізняти аргументи від прикладів;
•         формулювати аргументи «за» і «проти» з однієї теми, замість її однобічного розгляду;
•         обмінюватись інформацією та ідеями, сприймати та передавати їх  іншим;
•         позитивно ставитись до співпраці під час опрацювання проблеми.

Форма: лекція з елементами практичної роботи.

Хід заняття

План.

1. Що таке аргумент?

2. Структура аргументу.

3. Вправи з побудови аргументу.

І. Вступна лекція вчителя.

Аргументацію можна визначити як процес комунікації між людьми, в якому використовується обґрунтування для переконання інших. У такій комунікації і потрібні аргументи.

Аргумент – це твердження, за допомогою якого людина обґрунтовує певне положення з метою переконання іншого в його істинності.  Кожен аргумент має певну структуру. Обов’язковими елементами  її є теза, докази та обґрунтування. Теза – це положення, що треба обґрунтувати і довести. Воно є причиною для появи позиції, яку захищає учасник дебатів. Наприклад, дебатер каже: „Я вважаю, що... і запитує себе: чому я так вважаю?» Відповідь на це питання і буде тезою, яку він далі буде доводити та обґрунтовувати.

Докази – приклади, факти, посилання, за допомогою яких доводиться істинність тези.

Обґрунтування – пояснення суттєвого зв’язку між тезою та доказами.

Приклад простого структурованого аргументу:

Теза: тут щось горить

Доказ: бо я бачу дим

Обґрунтування: адже диму не буває без вогню.

Коли ми намагаємось переконати у чомусь іншу людину ми можемо звертатись до її логічного мислення і наводити логічні аргументи або до її почуттів, потреб і тоді використовуємо психологічні аргументи. Розглянемо ці різновиди.

А) Логічні аргументи.

Логічні аргументи бувають індуктивні та дедуктивні.

Під індуктивними розуміють умовиводи, що будуються від конкретного до загального, наприклад: «За відгуками мешканців нашого міста, які застосували очищувачі води, витрати виправдали себе. Тому такий вид очистки – взагалі вигідне вкладання коштів.»

Індуктивні аргументи можна побудувати як:

а) узагальнення – коли через перерахування окремих випадків ми приходимо до узагальнення-висновку;

б) аналогію – якщо два предмета схожі одне на одне в одному відношенні, ми можемо зробити висновок про їх тотожність і в інших відношеннях.

в) причинна залежність – висновок, що за існуючим станом речей результатом буде те чи інше; або: існуючий стан речей викликаний певними умовами.

Під дедуктивними розуміють умовиводи від загального до конкретного: «При всіх видах розладу здоров’я варто звертатись до лікаря. Головний біль – ознака розладу здоров’я, тому при головних болях варто звертатись до лікаря».

Пам’ятка для учасників дебатів

Пам’ятайте!

Логічні доводи вимагають перевірки на наявність помило, яку ви можете здійснити за допомогою питань:

•         Чи правильний приклад покладено в основу узагальнення?
•         Чи має приклад відношення до узагальнення?
•         Чи достатньо наведено прикладів?
•         Чи дійсно доцільно порівнювати ці явища?
•         Чи виникає передбачуваний наслідок, якщо відсутня причина, що названа?
•         Чи немає інших можливих причин?
•         Чи немає інших можливих наслідків?

Б) «Психологічні» аргументи. Вони формулюються на основі інтересів і потреб слухачів і впливають безпосередньо на їхні почуття. Мотивом переконання та дії може стати одне чи декілька бажань. Наприклад: – Вказуючи у виступі на потребу людей у фізичному благополуччі (загроза життю, здоров’ю бажання уникнути небезпеки, прагнення до комфорту, зручності, того, що відповідає звичкам, свободи дій тощо), - ми можемо викликати у них відчуття небезпеки, а це означає – пробудити прагнення діяти для досягнення благополуччя.

– Звертаючи увагу на існуючі у людей економічні інтереси (бажання повернути витрачені кошти, збільшити власність, укріпити професійні гарантії), ми можемо спонукати їх відповідного обговорення чи дій.

– Важливим мотивом для слухачів також є їхні суспільні інтереси (прагнення гарної репутації, до престижу, авторитету чи влади).

– Під час аргументації можна спиратись і на почуття власної гідності слухачів (це не означає відкрито лестити, а мати на увазі розумність, здоровий глузд, практичність людини тощо).

– Аудиторії подобається, коли оратор говорить про істину і право (слухач охоче підтримає те, що було представлене як істина та справедливість співчуття, жалість, підтримка покарання «зла» тощо).

ІІ.  Вправи з побудови аргументів (практична робота)

Ці вправи можуть бути використані вчителем у процесі навчання  формулюванню аргументів. Вони «працюють» на матеріалі будь–якого  навчального предмета.

1) Відновлення аргументу.

Запропонуйте учням для прикладу добре структурований аргумент та виділіть в ньому окремі ідеї та цитати таким чином, щоб їх можна було записати на окремих листках. Підготуйте такі листки на кожну малу групу чи учня. Потім попросіть учнів, що працюють окремо чи в малих групах, зібрати аргумент в єдине ціле. Після цього обговоріть разом з групою різні шляхи складання аргументу [22, с.24].

2) Аргумент або приклад?

Нижче наведено список аргументів, фактів і прикладів. Працюючи з цим списком визначить, що з наведеного є аргументами, а що – прикладами чи фактами. Використайте таблицю[22, с.25].

Таблиця 2.2.

3) Аргумент, доказ та пояснення.

Роздайте учням кілька висловлювань відомих діячів чи цитат з періодичних видань тощо, які є тезами з певної теми. Запропонуйте підготувати короткий виступ з цієї теми, в якому обов’язково мають бути представлені:

•         аргумент у вигляді одного речення;
•         підтримка аргументу, у вигляді доказів: фактів, прикладів;
•         пояснення 2-4 реченнями змісту теми та її значущості.

Перед презентацією виступів, вчитель звертає увагу на важливість короткого виступу, підбору слів, розуміння змісту висловлювання та необхідності застосування цього вислову тоді, коли це дійсно потрібно. Обговоріть, чого навчила учнів ця вправа, яких навичок ще бракує [22, с.26].

4) Аналіз аргументу: структурування аргументів та оцінка аргументів опонента.

Для проведення цієї вправи необхідно підготувати для малих груп учнів копії невеликої статті з газети або іншого короткого тексту.

Об’єднати  учнів у малі групи та запропонувати їм:

1. Пронумерувати речення в тексті.

2. Вибрати речення, що представляє завершення роздумів автора відносно одного з аргументів.

3. Вибрати речення, що представляє причини чи передумови аргументу.

4. Скласти з номерів цих речень схему типу «дерево», що представлятиме схему тексту.

Розглянемо це на прикладі роботи з текстом, що є фрагментом виступу відомого правозахисника і вченого А.Сахарова: «1. Тисячі років тому людські племена зазнавали поневірянь у боротьбі за виживання. 2. У цій боротьбі важило не саме лише вміння орудувати палицею, а й здатність тверезо розмірковувати, берегти знання і досвід, надбаний племенем, і розвивати зв’язки, що забезпечували б співпрацю з іншими племенами. 3. Сьогодні все людство стоїть перед подібним випробуванням. 4. У безмежному просторі повинно існувати безліч цивілізацій, серед них мають бути мудріші і «вдаліші» за нашу. 5. Я прихильник космологічної гіпотези, згідно якої розвиток Всесвіту повторюється у своїх загальних рисах нескінченну кількість разів. 6. Відповідно, інші цивілізації, включно з «більш вдалими», мусять існувати нескінченну кількість разів на «попередніх» і «наступних» сторінках Книги Всесвіту. 7. Проте це не повинно применшувати священну місію, що її ми повинні виконати у нашому світі, де, мов слабкі відблиски світла у темряві, ми виринули на мить з чорного небуття до свідомого матеріального існування. 8. Ми повинні керуватися здоровим глуздом і створити життя, гідне нас самих і тієї мети, що  зараз ми її лише невиразно усвідомлюємо».

                                                     Схема тексту

1 причина                                                                                 4 причина

                                                                                                   5,6  причина

2 причина                                 3   причина                           7    причина

                                                         8 причина

Групи учнів презентують результат своєї діяльності класу. Потім можна обговорити важливість розуміння аргументів при читанні, на письмі і під час проведення будь–якого дослідження. Наприкінці можна задатися метою оцінки аргументів і запитати учнів, базуючись на схемі для окремого аргументу, як можна було б спростувати цей аргумент. Як частину подальшої роботи, можна використати складені схеми, щоб знайти в аргументах логічні помилки, приховані умовиводи, які потребують критичного осмислення. Обговорення можна вести за питаннями: чи можна вважати причини істинними і прийняти їх? Чи підтримують вони висновок автора? Можна також оцінити заявлені аргументи з точки зору відповідності висновків посиланням [22, с.27].

5) Дискусійне павутиння.

На окремих листах по кількості пар учнів заготуйте схему аналізу теми:

                      Дискусійне павутиння

   Так                                                        Ні

_____________ чи повинен уряд _____________

_____________ проводити заходи _____________

_____________ для збереження _____________

_____________ культури меншин _____________

                         ВИСНОВОК

..........................................................................

..........................................................................

Запропонуйте кожній парі учнів побудувати дискусійне павутиння: протягом 6-7 хв. учні повинні обдумати питання і вказати кілька причин, чому уряд повинен провести ці заходи, і кілька причин, чому уряд не повинен це робити. Попередьте учнів, що вони не мають шукати вирішення проблеми, а тільки аналізують причини згоди чи заперечення урядом самої можливості такого рішення. Після закінчення роботи в парах, учні об’єднуються в четвірки з  найближчими сусідами і діляться одне з одним своїми ідеями. Завданням цього етапу – є обговорити проблему і напрацювати спільні аргументи. Вчитель повинен приділити час огляду аргументації груп та обговорення  результатів роботи.

6) Академічне протиріччя.

Запропонуйте класу суперечливе питання. Ви можете представити проблему, читаючи або розповідаючи коротку історію. Поставте коротке  закрите запитання щодо теми. Об’єднайте учнів у групи по 4 особи. В кожній групі одна пара посідає позицію «за», інша – «проти». Протягом 7–8 хв., працюючи в парах учні мають обговорити проблему, записуючи причини, що підтримують їхню позицію.

Після того, члени пар «за» і «проти» повинні розійтися і утворити нові пари з іншими учнями, що обговорювали ту саму позицію. Протягом 4-5 хвилин вони порівнюють знайдені різними парами причини і доповнюють результати попередньої роботи.

Потім «старі» пари знов возз’єднуються, порівнюють свої записи і до кінця наступних 4-5 хвилин приходять до згоди щодо більш довгого  списку причин на підтримку власної позиції. Після цього в четвірках, визначених на початку вправи, пари проводять дискусію чи міні-дебати з проблеми. Кожна сторона починає із ствердження власної позиції та її аргументованого захисту. Потім можна спростовувати позицію опонентів. На цей етап роботи потрібно не менше 8-10 хвилин.

Потім можна запропонувати кожній стороні підвести підсумок своєї позиції. Як додаткове завдання, можна також запропонувати учням протягом хвилини обдумати, яка їхня власна позиція з цього питання і поділитися нею з класом. Або запропонувати у вільній формі викласти письмово свої думки з цього питання [22, с.28].

Вчитель повинен приділити час загальному обговоренню того, як відбувалась робота і якими є її результати.

Тема заняття: Перехресне опитування, методи ефективного опитування, стратегія для відповідачів. Функції запитань. Відкриті й закриті запитання, їх відмін­ності та функції. Конструювання відкритих і закритих запитань (2 год.)

Мета: пояснити про роль запитань в дебатах, навчитися формулювати відкриті та закриті запитання, розраховувати час на ведення раунду.

Очікувані результати. Після цього заняття учні зможуть:

•         пояснювати роль запитань в дебатах;
•         формулювати відкриті та закриті запитання;
•         розраховувати час на ведення раунду;
•         визначати цілі та досягати їх за допомогою запитань.

Форма: лекція з елементами практичної роботи.

Хід заняття

План.

1. Мета раунду запитань та відповідей.

2. Основні правила раунду запитань-відповідей.

3. Поради для того, хто ставить запитання.

4. Вправи на проведення раунду запитань та відповідей (практична робота).

І. Вступна лекція вчителя.

1. Мета раунду запитань та відповідей.

У дебатах раунд запитань і відповідей виконує три різні функції. По−перше, це прояснення позиції протилежної сторони. Якщо дефініції чи аргумент були незрозумілі, цей раунд дає можливість учасникам дебатів шанс вимагати точності та ясності. Якщо учасники дебатів не мають ясного уявлення про те, що їхні опоненти говорять, вони не будуть в змозі спростувати їх аргументи. По−друге, учасник дебатів, який веде раунд запитань та відповідей, може використати свої запитання для виявлення слабких місць у аргументації опонента. Він може звернути увагу на протиріччя чи вимагати від  опонента пояснення щодо його промови. Нарешті, учасник дебатів може використати питання, щоб отримати певні поступки від опонентів на користь власної позиції.

Раунд запитань та відповідей − це підґрунтя, значна допомога для того, хто буде виступати наступним. Ті моменти, що були виявлені в ході  цього раунду, мають обов’язково включатись в промови, що за ними слідують. Саме це і сприяє взаємодії учасників дебатів, оскільки з наступною промовою буде виступати інший член команди. Якщо порівняти це з футболом, то робота того, хто ставить запитання є у тім, щоб підвести  м’яч до воріт. А робота промовця − забити цей м’яч.

2. Основні правила раунду запитань-відповідей.

В раунді запитань і відповідей двоє учнів, які будуть спілкуватись, мають стати поряд перед іншими учасниками. Але вони не мають заважати один одному. Як правило, учасники раунду розташовуються обличчям одне до одного. Але краще повернутись до аудиторії та суддів. Природно, що ми маємо бажання бачити опонента, але головна увага має бути зосереджена на глядачах, і з суддями потрібно підтримувати контакт очима. Перед тим, як почнеться раунд запитань, той, хто має запитувати  бере час для консультування зі своїми товаришами по команді та підготовки запитань. Передбачається, що цей раунд складається з обміну запитання ми та відповідями. А, отже, не час проголошувати промови чи починати прямі напади на позицію опонентів. Дебатери мають бути коректними, чемними та проявляти повагу в своїх манерах та словах. Раунд запитань та відповідей обмежений за учасниками: судді та аудиторія слухають, роблять замітки, але не беруть участі.

3. Поради для того, хто ставить запитання.

Той, хто ставить запитання, має пам’ятати, що цей час не для того, щоб проголошувати промову, а для запитань. Запитання не ставляться просто так, вони мають бути доцільними, такими, що потребують певної відповіді. Вони не мають бути войовничими чи образливими. Запитання мають бути націлені скоріше на виявлення тверджень, аніж на прості відповіді «так» чи «ні» або на відсутність відповіді. Дійсно, це – несправедливо, вимагати у відповідях таких слів, що позбавляють промову нюансів та складності, що часто є ознакою освітніх дебатів. Людині, яка відповідає на запитання, потрібно дати шанс прояснити свою позицію чітко і ясно [5, с.26]. Учасники дебатів не мають наслідувати відоме запитання: «Ви перестали бити вашого батька? Я хочу почути відповідь «так» чи «ні». «Це несправедливо, бо за будь-якої відповіді той, хто відповідає говорить, що  бив батька в якійсь час. 

Ведучий раунду – той, хто ставить запитання, має слідкувати за часом. Дебатер повинен надати достатньо часу своєму опоненту щоб висловити повну відповідь, але може перервати його (ввічливо) якщо, як йому здається, його опонент говорить надто довго або не відповідає безпосередньо на запитання. Якщо опонент замість відповіді ставить своє запитання, йому варто нагадати, що його команда буде мати власний час для того, щоб поставити свої запитання. Багато адвокатів люблять говорити, що вони не ставлять запитання  в залі суду, якщо вони знають відповідь. Це явне перебільшення і не може використовуватись в раунді запитань та відповідей. І все ж це хороший принцип і його варто мати на увазі. Той, хто ставить запитання, повинен хотіти, щоб відповідаючий говорив. Він може бути розчарований і не отримати відповідей, на які очікує, але його запитання хоча б будуть не переслідувати певну мету. Пам’ятаючи мету, легко ставити запитання, які  будуть стосуватись конкретних фраз опонента. Одна з технік для просування відповідаючого далі має містити в собі частину слів опонента як частину запитання: - «Ви говорили у вашій конструктивній промові, що маєте право говорити своєю рідною мовою. Ви розцінюєте це як політичне право, що гарантується державою? Чи є це право природним правом  людини?». Як тактичний прийом, деякі з дебатерів ставлять запитання, в яких є  прихована відповідь, якої не може уникнути опонент. Це змушує опонента погодитись з висловленою точкою зору. Після отримання згоди, ті, хто  запитують, переходять до більш суперечливих запитань – де є різні точки зору. Той, хто ставить запитання має бути гнучким. Під час підготовки можна скласти дві або три лінії запитань. Проте тактичною помилкою буде створити список запитань, які будуть ставитись у твердій і незмінній послідовності. Краще слухати те, що вам відповідають і ставити наступне запитання, що прояснить для вас проблему [5, с.27].

Зрозуміло, що тактика того, хто відповідає не такою гнучкою. Він, розуміючи, що деякі відповіді можна буде використати проти нього, буде ухилятися від відповідей. Іноді учасник дебатів, який відповідає на запитання, буде стояти «мертво як камінь» – тобто уникати відповідати на запитання прямо, скільки б разів його не запитували. У такому випадку, запитуючому найкраще вказати на плутану відповідь і просуватись далі. Він може сказати: «Я бачу, що ви не збираєтесь давати відповідь на моє запитання, тому дозвольте запитати про інше/по іншому». «Стояти як стіна» – не найкраща тактика, якої варто дотримуватись. Це вигідно для  запитуючої команди для використання цієї мовчанки у своїх наступних промовах. Наступний промовець може сказати, наприклад: « Ясно, що  наші опоненти не хотіли відповідати на це запитання, і зрозуміло, чому: це покаже їх слабку підготовку в цьому питанні».

Не буде більш успішною стратегією просто поставити велику кількість запитань. Краще використати меншу кількість, але так, щоб вони були націлені на досягнення певної мети. Запитання, які погано сформульовані, нечасто даватимуть корисні відповіді. Не варто боятись поставити запитання ще раз, перефразуючи його. Запитання має бути зрозумілим, не дуже довгим і не складним. Краще, щоб воно було змістовним та цілеспрямованим. Іноді хорошою тактикою є використання аналогій – тобто побудова лінію запитань за аналогією. Наприклад, темою є попередження торгівлі людьми. В раунді запитань та відповідей дебатер може побудувати лінію запитань навколо рабства чи проституції, не встановлюючи зв’язку з темою. В наступній промові дебатер робить висновок з ясної аналогії. Як тактика аналогічні запитання можуть іноді виявити потрібні для вас відповіді. Оскільки запитання не звернені безпосередньо до теми, опонент може давати прямі та необережні відповіді. Але пам’ятайте, що аналогії, які є невиправданими, не часто бувають успішними.

ІІ. Вправи на проведення раунду запитань та відповідей (практична робота)

1) «Один за всіх...». Об’єднайте учнів у дві чи більше груп. Запропонуйте одній половині груп написати аргумент для лінії ствердження, а іншій – для лінії заперечення. Потім кожна сторона по черзі представляє свій аргумент опонентам. Запросіть по одному представнику з кожної сторони і запропонуйте провести раунд запитань та відповідей. Як тільки один з учасників вагається з продовженням ланцюжка запитань чи відповідей, партнер по команді може зайняти його місце. По закінченню раунду обговоріть з класом якість та стратегічну спрямованість запитань[22,с.62].

2) «Прихована мета» раунду запитань та відповідей. Запропонуйте учням тему для дебатування. Об’єднайте учнів у дві команди «ствердження» та «заперечення» і запропонуйте представникам команд виступити із захистом своєї позиції. Після того, як прозвучать аргументи кожної з сторін, запропонуйте членам командам записати свої «приховані цілі» для проведення раунду запитань–відповідей (чого саме вони бажають досягти своїми запитаннями). Досягнення цих цілей повинно бути реалістичним і одночасно стимулювати раунд запитань та відповідей (можливі такі цілі: «Я хочу, щоб опоненти визнали, що їхня пропозиція ризикована, оскільки вона ніколи  раніше не використовувалась», «Я хочу показати судді сумнівність логіки опонентів в їхньому другому аргументі»). Раунд запитань закінчується тоді, коли той, хто ставить запитання, оголошує, що досягнув поставленої мети або розуміє, що це неможливо. Обговоріть з учнями способи, завдяки використанню яких, було досягнуто мету [22,с.62].

3) «Гаряче крісло».

Запропонуйте учням підготувати коротку промову (до 2 хв.) з аргументування своєї власної позиції зі заданої теми. Потім, за бажанням, один з них посідає місце в середині кола на стільці, що виконує роль «гарячого крісла» і виголошує свою промову. Інші учасники заняття по завершенні промови можуть поставити йому будь–які запитання. Їхня мета − збити виступаючого з позиції. На запитання і відповіді відводиться 5 хв. По закінчені часу обговоріть з учнями, чи вдалося промовцю дотриматись аргументації чи ні. Чому вони так вважають? Запропонуйте наступному бажаючому зайняти «гаряче крісло» [22,с.62].

4) Робота з текстом.

1 етап.  Запропонуйте учням визначити зони запитань у тексті відомого їм  вірша з шкільної програми, використовуючи технологію мозкового штурму. Текст вірша чи його невеликого уривку потрібно мати або на столах для кожного учасника або написаним на великому аркуші паперу. По завершенню висування пропозицій учнями, проаналізуйте разом з ними:

– Чи абсолютно вся інформація є максимально зрозумілою?

– Чи не залишилось невикористаних зон запитань?

– Чого ви навчились, виконуючи цю вправу?

2 етап. Поясніть учням, що запитання можуть бути відкритими чи закритими. Закриті передбачають відповіді «так» чи «ні» або однозначні відповіді, що потребують конкретних знань. Відкриті передбачають можливість багатьох варіантів відповіді, причому інколи неоднозначних і суперечливих. Ставлячи запитання, дебатер очікує на якусь певну відповідь – довгу чи коротку, конкретну чи якусь іншу. Для цього необхідно вміти сконструювати запитання.

Об’єднайте учнів у малі групи. Запропонуйте їм протягом 10 хв. пригадати якусь пісню чи вірш і поставити до цього тексту 2 закритих запитання та 3 відкритих. Потім групи озвучують підготовлений текст і ставлять свої підготовлені запитання іншій групи. Учні з цієї групи відповідають на поставлені запитання і визначають, яким за формою було це запитання: відкритим чи закритим. Протягом цієї частини роботи за необхідності можна проводити корекцію формулювання запитань у відповідності до заявленого типу. Кожна з груп по черзі проводить таку презентацію виконаної роботи з наступним аналізом. 

По завершенні роботи проведіть обговорення з учнями: Чи вдалося вам отримати потрібну відповідь на свої запитання?

– Які запитання вам легше було сформулювати: відкриті чи закриті? Чому?

– Яких навичок ви набули під час виконання цієї вправи?

3 етап. Запропонуйте учням дискусійну тему, з якої їм потрібно підготувати аргументацію на захист будь-якої позиції. За бажанням запросіть одного з учнів виголосити свої аргументи. Після того, як прозвучать аргументи, скажіть, що всі інші мають посісти протилежну позицію і поставити запитання до виступаючого. Але перед тим як ставити запитання, хай учні запишуть свої «приховані цілі». Далі кожен з учнів може поставити виступаючому свої запитання. Раунд  запитань закінчується тоді, коли той, хто ставить запитання оголошу, що  досягнув поставленої мети або визнає, що це неможливо(за наявності часу) або через 3 хв.

ІІІ. Підбиття підсумків заняття. Обговорення за наведеними запитаннями:

– Чи досягли учні очікуваних результатів?

– Наскільки їм вдалося  виконати завдання, поставлені в ході заняття?

– Що було легким, а що складним?

– Яких ще навичок їм необхідно набути?

– Наскільки важливим є уважне та дбайливе формулювання запитань?

– Які висновки ви можете зробити з цього заняття?

Тема заняття: Ораторський стиль та проголошення промов (2год.)

Мета: ознайомити з ораторським стилем в дебатах, вимогами щодо промов, формувати навички необхідні для проголошення промов.

Очікувані результати. Після цього заняття учні зможуть:

•         пояснювати важливість вибору слів для створення певного враження у слухачів;
•         виступати, дотримуючись теми;
•         використовувати емоційні засоби для проголошення промови;
•         застосовувати лінгвістичні технології для створення переконуючої промови.

Форма: лекція з елементами практичної роботи.

Хід заняття

План.

1.Ораторський стиль в дебатах.

2. Основні вимоги до ораторського стилю

3. Вправи для використання різних стилів для проголошення промови.

І. Вступна лекція вчителя.

1. Ораторський стиль в дебатах. Важливий аспект в дебатах – це ораторський стиль. Промовець може бути зрозумілим у виключно технічних питаннях. Гарний оратор – це той, хто використовує свій голос добре, завдяки змінам висоти та звуку, управління швидкістю, з якою він говорить. Він використовує паузи та знаки для драматичного ефекту. Хороший оратор використовує своє тіло так само добре, як і голос. Міміка, жести і рухи, все використовується для  спілкування з аудиторією. Ораторське мистецтво може бути розглянуте незалежно від змісту. Очевидно дебати Карла Поппера не є вправлянням в ораторській інтерпретації. Але ораторське мистецтво має своє місце в змаганнях. Промовець може прибути на турнір з більш підготовленим матеріалом і може  підтримувати обмін з опонентом, але жоден слухач не буде переконаний, якщо оратор не відчуває аудиторію [22,с.74 ].

Дебати – це публічна подія. Це акт спілкування з аудиторією. Якщо це була б справа змагань, то судді могли б приймати рішення, тільки оцінюючи силу аргументів зокрема написаних учасниками заздалегідь. Написаний аргумент може бути прочитаний і перечитаний багато разів перед тим, як він оцінюється. Однак у дебатах аргументи висловлюються. Тому якщо промовці володіють ораторським мистецтвом, то аргументи  будуть почуті і більш зрозумілі. Суть аргументів є більш важливою, але промовці мають висловитись таким чином, щоб їх суть стала зрозумілою для аудиторії. Стиль виступу – це відображення особистих якостей людини, як фізичних так і розумових. Деякі промовці мають гарний природній темп мовлення, а деякі – ні. Деякі промовці використовують жестикуляцію у повсякденному спілкуванні і легко застосовують її під час дебатів, інші промовці відчувають с жестами, не знають, куди подіти руки тощо. В основному промовці будуть виглядати безглуздо, якщо вони сліпо копіюватимуть стиль когось іншого, не працюючи  над пошуком власного [19,с.27].

2. Основні вимоги до ораторського стилю. Стиль – персональний, але є деякі стандарти, яких слід дотримуватися. Перший стандарт – це ясність. Промовці мають говорити ясно, тоді вони будуть зрозумілі. Вони повинні говорити чітко, а не «ковтати» звуки і слова. В дебатах немає уточнюючих перебивань. Якщо слова не зрозумілі, то вони втрачені навіки... Деякі промовці намагаються говорити швидко, щоб навести більше аргументів і вкластись у відведений їм час. Але слухачі рідко розуміють  швидке мовлення.  Бажано під час промови робити паузи на переведення духу декілька  разів. Такі паузи допомагають оратору розслабитись і зібрати думки, перед тим як сказати наступне речення. Пауза потрібна не тільки оратору, а й слухачам, щоб усвідомити, краще зрозуміти почуте. Другий стандарт - це голосне мовлення. Промовці мають говорити достатньо голосно, щоб бути почутими. У звичайному спілкуванні наші слухачі можуть бути за 5 кроків, але в дебатних раундах слухачі можуть сидіти на відстані до 30 метрів від промовця, і на цій дистанції нормальний, звичайний голос може бути нечутний.

Третій стандарт стосується зорового контакту з аудиторією. 1) Дивлячись на слухачів і спостерігаючи, як вони реагують, можна почати нервуватись. Замість того, щоб постійно дивитись на них, виступаючі можуть фіксувати погляд на кінці свого носа. Інколи це, допомагає. 2) Аудиторія любить, коли оратор підтримує з нею зоровий контакт. Тому насамперед оратори мають знати свій текст добре, для того, щоб їхні очі постійно не опускались на сторінки. Хороші оратори гарно пишуть, їх записи охайні і великих розмірів, це дозволяє не витрачати багато часу для пошуку потрібного місця на сторінці чи розшифровування записів в рукописі. 3) Деякі оратори бояться достатнього контакту у великій аудиторії. Проте, не є важливим для оратора встановлення зорового контакту з кожним, якщо аудиторія велика й є велика кількість слухачів. Може допомогти, наприклад, мати друзів у різних кінця х аудиторії. Особливо в великих кімнатах для оратора ще до початку виступу важливо знати, де сидить його знайомий.

Четвертий стандарт стосується наголошення на важливих місцях промови. Промовці можуть використовувати багато способів для підкреслення головної суті. Вони можуть робити паузу до чи після ключового слова, повторювати головні фрази, думки, ідеї. Можна проговорити ключове слово голосніше або розтягнути його, змінити інтонацію, для того, щоб на нього було звернено увагу. Кожен промовець повинен також використовувати виразні способи, щоб підкреслити структуру аргументів (у цьому випадку наголошується на ключових словах: «отже», «таким чином», «що свідчить» тощо).

П’ятий  стандарт стосується міміки. У повсякденному житті більшість із нас використовує міміку при спілкуванні. Ми рухаємо нашими руками, ми трясемо нашими головами. Проте ми не завжди замислюємося над тим, як і навіщо ми робимо ці жести. У нашій свідомості немає маленької частини, яка говорить: «зараз я стисну мою праву руку тому, що я злий». Іншими словами, звичайні жести виникають природно. Оратор не може дозволити собі «стихійні» жести, вони мають бути підготовленими і такими, що допоможуть аудиторії зрозуміти оратора, справити на неї гарне враження [22,с.76].

Власне, дебати не є виставою. Проте промовці мають бути сердечними, зрозумілими, впевненими. Слухачі хочуть відчувати як промовець звертається до них та говорить для них.

ІІ. Вправи для використання різних стилів для проголошення промови.

1) Вправа – та ж сама історія?

Для проведення цієї вправи буде потрібна достатня кількість свіжих газет для кожної малої групи. Об’єднуємо учасників в малі групи. Пропонуємо їм знайти статтю з описом однієї і тієї самої теми в різних газетах. Просимо, щоб кожна група порівняла як описується та коментується цей факт в різних газетах, звертаючи увагу на джерело інформації  та малюнки й те, які акценти розставлено в кожній газеті.

Кожна група має записати думки, що висловлюються в публікаціях, стосовно фактів чи подій.

Потім  обговорення в класі за запитаннями:

•         Які відмінності в мові використовувалися, щоб по різному описати факти чи події?
•         Що це говорить стосовно позиції автора?
•         Як змінюються картини в разі використання різних слів?
•         Як цей підбір слів забезпечує акценти та точку зору автора?

2) Ключові слова.

Метою цієї вправи є оцінка вибору слів для створення певного враження у слухачів. Для проведення вправи буде потрібна достатня кількість свіжих газет для кожної малої групи.  Пропонуємо, щоб кожна група обрала три новини і ключові слова  в них, включаючи заголовки та підписи під малюнками. Складаємо список таких слів на окремому аркуші паперу. Просимо учнів висловитись, дивлячись на ці слова: які враження на них створюють ці слова? Що вони відчувають, коли їх читають? Що ці слова підкреслюють? На що зауважують? Чи можна було б підібрати інші слова? Які саме?

Потім обговорюються результати роботи у загальному колі. Далі учні в групах обговорюють: – чи є певний зв’язок між цими новинами? – як заголовок можна придумати для тексту, спільного для цих новин? Представляються результати роботи в класі.

3) «Тільки хвилина». Клас обирає тему, що достатньо знайома учням для того, щоб говорити приблизно 1 хв. без того, щоб повторюватись, бути непевними або зупинятись. Поясніть, що, коли тема обрана, і перший виступаючий починає говорити, запускається секундомір. Якщо людина вагається, повторюється  або говорить щось непов’язане з темою, його слова можуть бути заперечені, і він перерваний. Той, хто кидає виклик, має підняти руку і виступаючий має зупинитись. Секундомір також зупиняється. Людину, яка піднімає руку, просять пояснити, чому вона так зробила. Якщо виклик має право на існування й є справедливим, то вона стає виступаючим і секундомір запускається спочатку. Промова учня, якому вдалося говорити без переривання 1 хв., винагороджується [22,с.78].

4) Усний стиль. Оберіть один чи два великих абзаци з тексту будь–якої книги чи журналу. Запропонуйте учням прочитати цей фрагмент вголос, а потім переказати, виконуючи такі інструкції:

•         використовуйте активний голос;
•         використовуйте звичний для вас дружній тон (не формальний і абстрактний);
•         говоріть від себе;
•         говоріть з невеликими змінами та відхиленням від теми;
•         використовуйте повторення головної думки.

Порівняйте письмові та усні версії та обговоріть, що було легше для  читання і що легше слухати.

5) Лінгвістичні технології.

1. Поясніть учням, що конкретність означає використання слів, які  максимально стосуються реальних подій, людей, речей та інше. Запропонуйте учням переформулювати надане речення з точки зору конкретності:

Безробіття руйнує.

2. Поясніть учням, що яскравість мови залежить від підбору слів, які викликають емоції. Запропонуйте їм яскраво переформулювати речення: Природу треба зберегти.

3. Запропонуйте учням використовувати «правило трьох» − коли фрази, слова та форми висловлювання тричі повторюються: наприклад − «Це не може працювати, це не буде працювати і ми не хочемо, щоб це працювало...». Використайте повторення у фразі «Досліди над тваринами жорстокі.»

4. Поясніть учням поняття «олюднення». Людські атрибути дають унаочнення абстрактним поняттям чи ідеям. Наприклад: «Важка рука закону…». Запропонуйте їм сказати з використанням цієї технології, що «В світі росте насильство»[22,с.79].

Розділ ІІІ. Словник для дебатера (глосарій )

Аналогія [грецьк.] – подібність предметів, явищ, процесів і т.д. у яких-небудь властивостях. Умовивід за аналогією – умовивід, у якому на підставі подібності предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність цих предметів і в інших ознаках.

Агент плану − це безпосередній виконавець плану. В окремих  випадках він визначається на рівні теми («ООН має розширити захист культурних прав»), але в деяких випадках команда сама може обирати виконавця її політики.

Альтернативний план (counterplan) − контр програма дій заперечуючої команди, яка будується на взаємовиключенні основного та альтернативного планів (competitiveness) та чистих переваг альтернативного плану (mutually exclusive).

Аргумент [латин. argumentum] – підстава, довід, що приводяться для доказу тези. Це твердження, за допомогою якого людина обґрунтовує певне положення з метою переконання іншого в його істинності. Кожен аргумент має певну структуру. Обов’язковими елементами її є теза, докази та обґрунтування. Аргумент відповідає на запитання: «Чим треба доводити тезу?» У логіці традиційно розрізняють наступні види аргументів: факт, визначення, аксіома, раніше доведене положення, закон науки. У процесі доказу завжди варто пам’ятати правила про те, що аргументи повинні бути:

1) правдивими судженнями;

2) доведені самостійно, незалежно від тези;

3) достатніми для тези.

При недотриманні цих правил виникають логічні помилки:

«хибність основи» (основна омана) – виникає тоді, коли як аргументи беруться не чесні, а помилкові судження, видавані за щирі. Як ілюстрацію можна навести епізод здачі екзамену з географії з книги Л.Б. Лагина «Старий Хоттабич»;

«передбачення основи» виникає тоді, коли як аргумент використовується положення, що хоча і не є свідомо помилковим, але саме має потребу в доказі;

«порочне коло» (коло в доказі) виникає при прагненні теза обґрунтовувати аргументами, аргументи обґрунтовувати цією же тезою. Прикладом може служити діалог Маленького принца з п’яницею в повісті А. де Сент-Екзюпері. П’яниця пояснює, що п’є він тому, що йому совісно, а  совісно йому тому, що він п’є. Думка виявилася в зачарованому колі.

Атака на різні структурні блоки кейсу з використанням конструкції even if (shot gunning) − стратегія гри заперечуючої команди, що полягає в атаці на різні структурні елементи позиції стверджуючої команди з використанням логічної конструкції «навіть якщо...».

«Ввідна умова» (by fiat, fiat power) − своєрідна стратегія захисту команди ствердження від атаки, спрямованої на недостатність ресурсів, особливо матеріальних. Її суть в тому, що план повинен бути реалізований, а не обов’язково буде реалізований. Декларується припущення, що ресурси (можливості) будуть надані.

Дедукція [від лат. deductio – виведення] – логічний умовивід від загального до частини, від загальних суджень до конкретних чи інших загальних висновків. Якщо посилки дедукції істинні, то істинні і її наслідки. Дедукція – основний засіб доказу.

Дебати (фр. debat) — чітко структурований і спеціально організований публічний обмін думками між двома сторонами з актуальної теми. Цей різновид публічної дискусії учасники дебатів спрямовують на переконання в своїй правоті третьої сторони, а не одне одного. Тому вербальні і невербальні засоби, що використовуються учасниками дебатів, мають на меті отримання певного результату — сформувати у слухачів позитивне враження від власної позиції..

Докази – приклади, факти, посилання, за допомогою яких доводиться істинність тези.

Доведення – встановлення істинності тези.

Статус-кво (status quo) − фактично це поняття вживається у двох значеннях:

1) якісна характеристика існуючого стану речей, який має змінити стверджуюча команда;

2) родове поняття, що вживається в межах окремої групи стратегій заперечуючої команди.

Закони краю мови (висловлювання) – правила оформлення початку і кінця мови (висловлення). Вступ до будь-якого жанру має психологічні, змістовні і структурні функції. Завдання оратора при цьому – встановити контакт зі слухачами, викликати довіру, привернути увагу, зацікавити темою. Кінець висловлювання – завершення промови. Це повинна бути думка, що підводить підсумки сказаному, особливо тому, що висунуто як «зачіпляюче».

Зв’язок з темою (topicality) − вимога до кейсу, відповідно до  якої, усі його структурні частини мають відповідати темі та не виходити за її межі.

Зіткнення (clashes, area of clashes) − основні зіткнення, що виникають в процесі гри команд. Їх визначення є обов’язком 3 гравців.

Індукція [від лат. inductio – уведення, наведення] – логічний умовивід від часток, одиничних фактів до загального висновку, від окремих фактів до узагальнення. Розрізняють повну і неповну індукцію.

Повна індукція – умовивід, у якому загальний висновок робиться на основі вивчення всіх предметів чи явищ даного класу.

Неповна індукція – умовивід, у якому висновок про приналежність ознаки всьому класу предметів чи явищ робиться на основі приналежності цієї ознаки деяким предметам даного класу.

Кейс – пов’язана між собою система аргументації яку представляє команда на захист чи спростування ідеї, що сформульована в темі дебатів.

Логічний наголос – виділення слова чи словосполучення як найбільш важливого значеннєвого елемента.

Мозковий штурм («мозкова атака») – вид діалогу, що полягає в активізації творчого потенціалу учасників при колективному висуванні ідей і наступним формулюванням контрідей.

Передбачаються наступні етапи роботи:

1) формування малих груп, оптимальних по чисельності і психологічній сумісності;

2) створення групи аналізу проблемної ситуації;

3) формулювання вихідного завдання в загальному вигляді, повідомлення всім учасникам діалогу завдання разом з описом методу деструктивної віднесеної оцінки; 4) генерування (створення, висування) ідей за правилами прямої колективної «мозкової атаки» (особлива увага звертається на створення  творчої, невимушеної обстановки);

5) систематизація і класифікація ідей; вивчення ознак, по яких можна об’єднати ідеї, і, відповідно до них, класифікувати ідеї в групи; складання переліку груп ідей, що виражають загальні принципи, підходи до рішення творчої задачі;

6) деструктурування ідей, тобто оцінка ідей на можливість реалізувати. «Мозкова атака» на цьому етапі спрямована тільки на всебічний розгляд можливих перешкод до реалізації висунутих ідей;

7) оцінка критичних зауважень, висловлених під час попереднього  етапу обговорення практично використовуваних ідей; у розрахунок беруться тільки ті ідеї, що не були відкинуті після критики, а також висунуті контрідеї.

Найбільш ефективні результати досягаються у випадках, коли всі учасники «мозкової атаки» раціонально розподіляються на групи: 1) генерування ідей; 2) аналізу проблемної ситуації й оцінки ідей; 3) генерування контрідей.

План усуває (вирішує) проблему (solvency) − План дій повинен вирішувати Проблему, тобто наслідком його реалізації є усунення Проблеми.

Поняття – думка про предмети і явища дійсності, що відображає їх загальні й істотні ознаки, зв’язки і відносини; закріплюється і виражається у вигляді слова чи словосполучення (групи слів). Таким чином, слово є формою поняття, а поняття, у свою чергу, виражає значеннєвий зміст   слова.

Приклади як засіб доведення дозволяють наблизити предмет обговорення до слухача.

Види прикладів:

•         ілюстрації – випадки, життєві факти, розповіді;
•         приклад – факт – те, що дійсно відбувалось;
•         уявний приклад – «якщо…, то…(опис)»;
•         гумористичні приклади.
•         метафора – вираз, що сприяє виникненню у слухачів образного уявлення про предмет у цілому;
•         аналогія – ілюстрація, умовивід, що дозволяє перейти від розуміння схожості однієї (кількох) якостей у різних явищах до розуміння схожості тих явищ;
•         парадокс – протиставлення або контраст певних предметів чи явищ.

Обґрунтування – пояснення суттєвого зв’язку між тезою та доказами.

Обсяг і зміст поняття. Кожне поняття має логічну структуру, що складається з двох елементів: змісту й обсягу.

Зміст поняття – сукупність істотних ознак предмета чи класу однорідних предметів, відбитих у понятті (напр., зміст поняття «людина» складає сукупність істотних ознак: здатність до виробництва знарядь  праці, абстрактному мисленню й ін., а не властивість «мати м’яку мочку  вуха»).

Обсяг поняття – безліч предметів, кожному з який належать ознаки, що відносяться до змісту поняття (напр., в обсяг поняття «людини» входять усі люди, що живуть у сьогоденні, що жили в минулому, і ті, хто буде жити в майбутньому).

Розподіл понять – логічна операція, що розкриває обсяг поняття шляхом перерахування всіх його видів з урахуванням якої-небудь ознаки.  Поняття, обсяг якого розкривається, називається діленим поняттям; види,  що вийшли в результаті розподілу, – членами розподілу, а ознака, з обліком якого виділяються члени розподілу, – підставою розподілу.

Недоліки плану дій (disadvantages) − План дій призводить  до виникнення негативних ефектів (недоліків).

Обов’язок доведення (burden of proof) − стверджуюча команда зобов’язана довести спростувати (заперечити) кейс стверджуючої команди.

Обов’язок спростування (burden of refutation) − заперечуюча команда зобов’язана спростувати (заперечити) кейс стверджуючої команди.

Презумпція доведеності (prima facie case) − кейс вважається доведеним, доки заперечуючи команда не спростує його.

Резолюція – певна ідея чи думка, сформульована в темі дебатного раунду.

Спосіб демонстрації аргументу – вибір форми умовиводу для показу логічного зв’язку аргументів з тезою. Демонстрація відповідає на запитання: «Як зв’язати аргументи з тезою?» і має форму умовиводу: дедуктивну, індуктивну і за аналогією.

Синтез – поєднання подумки або окремих частин, елементів в єдине ціле.

Спростування – висловлювання, які є реакцією на аргументи опонента, що піддають сумніву його позицію.

«Статус-кво» – система, стан речей, що існує на даний момент.

Стратегія оратора – загальний, всебічний план досягнення цілей, вона представляє собою розробку основних напрямків промови.

«Тайм-кіпер» – людина, яка відслідковує час протягом раунду, сигналізує учасникам дебатів про його перебіг.

Тактика оратора – система дій, спрямованих на ефективну реалізацію стратегії оратора.

«Тіммейт» - напарник по команді.

Теза [грец. τηεσισ – положення, твердження] – 1. Положення, істинність якого повинна бути доведена. 2. Основне твердження якої-небудь концепції, теорії. Теза – це положення, що треба обґрунтувати і довести. Воно є причиною для появи позиції, яку захищає учасник дебатів. Наприклад, дебатер каже: «Я вважаю, що... і запитує себе: чому я так вважаю?» Відповідь на це питання і буде тезою, яку він далі буде доводити та обґрунтовувати.

Теза виступу – твердження, підмет чи аргументації доказу, у ході чого реалізується цільова настанова висловлювання (Що розтлумачується? Що доводиться? У чому допомагають переконатися?). Представляє деяку систему положень; найчастіше розгортається поетапно, тому іноді здається, що автор висуває кілька тез.

Формулювання тези – складна логіко-лінгвістична задача. З погляду формальної логіки теза підкоряється наступним правилам: 1) формулюється чітко і недвозначно; 2) протягом усього доказу зберігається тим самим; 3) його істинність повинна бути доведена незаперечно; 4) доказу не можуть виходити з тези (інакше утвориться порочне коло в доказі). При недотриманні цих правил виникають логічні помилки в доказі:

Підміна тези – логічна помилка в доказі, що полягає в тому, що, почавши доводити деяку тезу, переходять до доказу іншого положення, подібного з тезою. При цьому відбувається порушення закону тотожності стосовно тези: теза на всьому протязі доказу повинний зберігатися тим  самим.

Розширення (звуження) суб’єкта тези – логічна помилка в доведенні, що полягає в тому, що в міру розгортання виступу, суб’єкт судження, що представляє тезу, змінює свій квантор. Наприклад, учитель заявляє на батьківських зборах: «Весь клас закінчив чверть з поганими результатами». В міру аналізу результатів теза «зм’якшується»: «Більшість учнів закінчили чверть з поганими результатами»..., «Деякі учні закінчили чверть з поганими результатами».

Модальність тези – логічна помилка, що складається в тім, що судження, що є тезою, виражає припущення, імовірність, можливість за певних умов, а не достовірні, обґрунтовані, безперечні, доказові знання. Вірогідність знань забезпечується практикою, експериментальними даними. Імовірність же знання характеризує ступінь можливості прояву тієї чи іншої події за певних умов.

Троп – вживання слова або вислову у переносному, образному значенні. Існують такі види тропів: порівняння, епітет, метафора, алегорія, уособлення, гіпербола, літота.

Трюїзм – твердження, яке відображає закони природи або загальновизнані у суспільстві ідеї, що не мають альтернативної точки зору, тобто є загальновизнаним фактом.

Висновки

Дебатний клуб, гурток, факультатив повинен мати свою програму навчання і передбачати застосування вчителем спеціальних навчальних технологій.

Навчальні дебати є важливим засобом розвитку в учнів критичного мислення та навичок аргументованого висловлювання. Найбільшого результату для розвитку дитини можна досягти, якщо навчити її знаходити протиріччя в темах, будувати захищені від нападів доводи, підтримувати їх прикладами тощо.

Дебати формують в учнів уміння уважно прислуховуватись до контраргументів та розмірковувати про відповіді. Вони важливі й з погляду можливостей розвитку у підлітків таких рис особистості як самостійність мислення, ініціативність.

Спостерігаючи за учнями, яких навчають дебатувати, можемо побачити, що вони, як правило, формулюють на уроках власне ставлення до подій і явищ, які вивчаються, по іншому оцінюють поняття, положення, характеристики, що дає вчитель, наприклад, літературним героям чи історичним постатям,  їх вчинкам, поведінці. Саме ці учні найчастіше не погоджуються з твердженнями авторів підручників, мають власну думку і можуть її відстояти. Очевидно, що в їхньому сприйнятті навчального матеріалу та оточуючого  життя відбуваються якісні зміни, і це вигідно відрізняє їх від однолітків. Вони прагнуть побачити все з різних позицій: ствердження та заперечення, шукають найбільш чіткі та точні формулювання, підбирають більшу кількість аргументів, доказів, під час своїх відповідей використовують додаткові засоби переконання: жести, міміку, особливу інтонацію, логічний наголос на змістовних, опорних моментах, в кінці роблять висновки.

Навчання дебатів формує в учнів особливе ставлення до предмету розмови, роздумів, власних і чужих висловлювань, що свідчить про розвиненість особливих індивідуальних мисленнєвих операцій, сукупність яких можна визначити як «дебатне мислення».

Список використаної літератури

1.                Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі.- Запоріжжя: Просвіта, 2004. - С.296-316.
2.                Баханов К.О. Традиції та інновації у навчанні історії в школі. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – С.22-23.
3.                Боярський Назарій. Легкий старт для дебатера. Посібник.- Вінниця:ФСП Данилюк В.Г., 2009.- 48с.
4.                Вагапова Д.Х. Риторика в интектуальных играх и тренингах. – М.,1999.
5.                Дебати: навчальний посібник, – К.: «А.П.Н.», 2001.
6.                Дзюбенко О.Г., Присяжний Т.В. Культура дискусій. – К., 1990.
7.                Зарецкая Е. Н. Теория и практика речевой коммуникации. – «Дело» ,2001.
8.                Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. Методичний посібник. – К.: «А.П.Н.», 2003.
9.                Иванова С. Ф. Вместе искать истину. – М., 1989.
10.            Ивин А.А Основы теории аргументации, – М., 1997.
11.            Ивин А.А. Искусство правильно мыслить. – М: Просвещение, 1990.
12.            Ивин А. А. Риторика: искусство убеждать.-М: «ФАИР» – 2002.
13.            Калинкина Е.Г., Наумов С.А. Формат дебатов Карла Поппера с элементами политического кейса / Методическое пособие. - СПб, 2002. Издание второе, исправленное и дополненное.- 38с.
14.            Клюев Е. В.  Риторика  (Инвенция. Диспозиция. Элокуция); учеб.пос., М.,1999.
15.            Кохтев Н.Н. Риторика, Учебное пособие для гимназий и лицеев –М., 1994.
16.            Ламах Е.Програма «Дебати» в Україні.// Завуч. – 2004. - №23-24. – С.2-3.
17.            Ламах Е. Для чого існують дебати?// Завуч. – 2004. - №23-24. – С.55.
18.            Миропольська Н.Є. Мистецтво слова в структурі художньої культури учня: теорія і практика. – К.: Парламентське видавництво, 2002.
19.            Мистецтво публічних дебатів: Навчальний посібник. – К., 2000.
20.            Свинцов В.И. Элементарный курс для гуманитарных специальностей. – М., 1998.
21.            Сопер П. Основы искусства речи. – М., 1992.
22.            Сущенко І. Дебати в школі. Як навчити учнів аргументації та публічному мовленню. Посібник для вчителів. – Київ: СПД Кузьменко, 2006. – 128 с.
23.            Хоменко І.В. Еристика: мистецтво полеміки: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001.