Методичні рекомендації «Форми, методи і засоби національно-патріотичного виховання дітей та молоді у сучасній системі виховної роботи школи»

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………4

Розділ 1 Сутність та значення патріотичного виховання у формуванні життєво компетентної особистості як основоположного напрямку виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів ………………………………….6

Розділ 2 Реалізація та впровадження системи національно-патріотичного виховання шляхом застосування різноманітних форм роботи………………12

             2.1.Засоби та методи виховання з національно-патріотичного напрямку…………………………………………………………………………12

             2.2.Різноманітність форм роботи щодо національно-патріотичного виховання. З досвіду роботи педагогічного колективу школи………………23

Висновки і рекомендації……………………………………………………….

Література………………………………………………………………………..

Додатки…………………………………………………………………………….

Додаток  1. Мої поезії……………………………………………………………

Додаток 2. Вокально-хореографічна, літературно-музична композиція «Сонце України у наших руках»…………………………………………………

Додаток 3. Конспект відкритого уроку з літературного читання у 4-му класі (за творчістю Лесі Українки)……………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Патріотизм сьогодні – це не мода, а виклик сучасності, біль душі кожного свідомого українця, материнські сльози, знівечена земля, що терзається у тортурах, гуркіт гармат, новини телебачення та преси, які неможливо бачити і чути без страху, постійне відчуття неспокою та тривоги за прийдешній та завтрашній день, це молитва за долю країни, яка виривається із грудей стоголосим криком усього народу, в надії та сподіванні миру і спокою в кожному українському серці…

 

«ПАТРІОТИЗМ починається з колиски…

 Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується.

ПАТРІОТИЗМ – це, образно кажучи, сплав почуття й думки, осягнення святині – Батьківщини - не тільки розумом, а й передусім серцем.»

В.Сухомлинський

«Патріотизм — переконання, що твоя країна краща за інші тому, що ти саме в ній народився.»

Бернард Шоу

Патріотами не народжуються. Ними стають у процесі становлення особистості. Патріотичні почуття – це сплеск емоцій, які трапляються в пориві спільної праці, щоб знайти вихід із безвихіддя, захистити свою незалежність і волю. Патріотизм – це частина нашого духу, одне з найсильніших відчуттів, які існують у природі. Саме воно в умовах важкого перехідного періоду має сприяти розвитку нашої держави. Любов до Батьківщини і до себе проростає з суспільства, яке є єдиним дієвим механізмом розбудови народної демократії, правової України.

Школа несе особливу відповідальність за завтрашній день вільної незалежної України. Саме тому пріоритетним у виховній системі кожного загальноосвітнього навчального закладу є національно-патріотичне виховання підростаючого покоління.

Виховання патріотизму в сучасній школі має величезне значення, оскільки мова йде про долі сьогоднішнього і майбутнього поколінь, а наші молоді сучасники повинні не тільки володіти належним об'ємом знань, а перш за все, повинні стати зрілими духовно та інтелектуально.

Матеріалізм продовжує все більше панувати над суспільством і людиною, витісняючи найважливіші проблеми виховання, що призводить до життєвих суперечок. Звідси - гостра необхідність  виховання цього почуття у дітей та підлітків, яке на основі позакласної роботи виховуватиме в молодому поколінні якості, що у всі часи відрізняли український характер: доброту, відвертість, гідність, співчуття, благородство.

Патріотичне виховання повинно гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Такий підхід має сприяти виробленню патріотичного мислення, прихильності до своєї національної спадщини, усвідомлення її ролі та місця у світовому духовному розвитку,  а  також пошані та відвертості до всіх інших систем і традицій.

 Тільки глибока та усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою відноситися до почуттів інших, бути небайдужим до трагедій та перемог Вітчизни і народу, дає змогу усвідомити себе як часточки своєї держави та, власне, зрозуміти її місце в повноцінному становленню себе як особистості.

 

 

Розділ 1 СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ФОРМУВАННІ КОМПЕТЕНТНОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК ОСНОВОПОЛОЖНОГО НАПРЯМКУ ВИХОВНОЇ РОБОТИ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Кожне нове покоління людей живе і розвивається у певному національному середовищі, життя якого залежить від особливостей державного устрою країни. Дитина від народження перебуває під впливом як соціально-економічних умов, так і національної специфіки: побутового життя, культури, народних звичаїв, традицій. Вона переймає від дорослих багатство рідної мови, відчуття прихильності та симпатії до духовності свого народу, поступово призвичаюється до усталених морально-правових норм. Усе це веде до появи у неї особливих рис національної психології – ментальності, які стають підґрунтям для виховання громадянина-патріота.

В усі часи кожна держава світу з моменту свого створення дбала про належний вишкіл підростаючого покоління своїх громадян, адже від його якості залежало її майбутнє. Набуття Україною статусу незалежної держави поставило перед суспільством завдання створити ефективну систему національного виховання молоді, одним із головних напрямків якого є патріотичне виховання. Реалізація даного завдання з перших днів була ускладнена відмінністю регіональних підходів до трактування вітчизняної історії, мовного питання, національної ідеї, національною, релігійною та ідеологічною багатоманітністю населення нашої країни. Дуже швидко до цього додалися зростаюче загострення проблем соціально-економічного розвитку, різке майнове розшарування суспільства, знецінення моральних норм і цінностей, що почало активно сприяти формуванню патріотичного нігілізму та перебільшеного прояву націоналізму. Все це відбулося при могутньому наступі глобалізації, особливо небезпечному для України як держави, яка тільки ставала на шлях незалежного розвитку.

Напевно, кожен підтримує думку, що патріотизм непідвладний часу. Це почуття робить нас добрими, гуманними, справедливими людьми, які понад усе цінують рідну землю й мову, знають і поважають символи своєї держави, шанують історію і дбають про майбутнє. У сучасних умовах  виховання особистості дитини постає питання про те, чи здатне молоде покоління на високе почуття патріотизму?     Сьогоднішні учні вже здатні на патріотичні почуття. Вони хочуть миру і спокою в державі, її процвітання, бо саме це є рушійною силою майбутнього.            

 

Останнім часом наша держава переживає складні часи. Все частіше ми чуємо слова «діти війни», «вимушені переселенці», - ніби історія повертається, і визначаємо для себе завдання як вчителя – психологічно підтримати дитину, зміцнити її силу волі, виховати  стійкі моральні якості. Система національно-патріотичного виховання потребує нових підходів, матеріально-технічного забезпечення, використання інноваційних методів і форм роботи з учнями. Рядки з Гімну України «Ще не вмерла України і слава, і воля» прокотилися сьогодні в багатьох містах Зарубіжжя, підтримуючи цим нашу віру в себе. Ми починаємо  по-особливому розуміти вагу слова «мир». Запорукою усвідомлення себе як патріота є наша освіченість, вчинки, діяльність. Тільки шляхом освіти і практичних дій, на прикладах минулих поколінь і сучасних героїчних сторінках історії можна виховати патріота. Провідна роль  у реалізації визначених державою для школи  завдань, належить вчителю,  який  має працювати   на рівні сучасних вимог, постійно удосконалюючись,  розвиваючи і збагачуючи свою професійну компетентність, інноваційну культуру, технологічний потенціал.

Саме ці завдання ставить перед нами Міністерство освіти і науки України в різних методичних рекомендаціях з питань організації виховної роботи у навчальних закладах. Результативність і якість виховання  патріотично налаштованої особистості залежить від послідовності  та системності  у проведенні комплексу заходів, спрямованих на  розвиток патріотичного руху.

З огляду на ці чинники, цілком очевидною постає гостра проблема необхідності активізації патріотичного виховання учнів усіх загальноосвітніх навчальних закладів, метою якого має стати створення основи майбутньої громадянської позиції членів українського суспільства. Турботу щодо її вирішення проявили як владні інституції (відповідні нормативні та концептуальні документи Президента, Верховної Ради, уряду, міністерств), так і вітчизняні педагоги, громадські та літературні діячі (І.Бех, К.Чорна, О.Вишневський, В.Коваль, О.Тимошенко, М.Врублевська, О.Коркішко, М.Стельмахович, І.Дзюба, В.Раєвський, В.Вітовський та багато інших). З нашої педагогічної спадщини збереглися й не втратили актуальності погляди на цю проблему Г.Ващенка, І.Огієнка, К.Ушинського, В.Сухомлинського, І.Франка тощо.

Разом з тим, слід відзначити, що педагогами нашої країни поступово накопичується значний практичний педагогічний досвід патріотичного виховання. Ця робота ведеться на концептуальній основі українського патріотизму та національної ідеї.

Патріотичне виховання - це формування патріотичних почуттів, виховання готовності до захисту Батьківщини, воно покликано спонукати до фізичного вдосконалення, вивчення бойових традицій українського народу.
Національно-патріотичне виховання є гармонійною складовою загального

виховного процесу підростаючого покоління. Воно формується на прикладах історії становлення української державності, українського козацтва, героїки визвольного руху, досягнень у галузі політики, освіти, науки, культури і спорту.

Громадянська позиція свідомого українця має полягати в активному обстоюванні традиційних для нашого менталітету чеснот: любові до рідної землі, товариськості, розумної достатності, цінності родинного життя, духовності повсякденного буття, уважного ставлення до людей.

Проблема патріотичного виховання виникла давно. В основі її вирішення -  відродження національної культури, фундаментом якої являються усталені народні традиції та звичаї, що вироблені народом впродовж усього історико-культурного розвитку.

Патріотизм як основа сучасного виховання дітей включає в себе формування національної свідомості та самосвідомості, тобто виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину. Саме плекання національної свідомості й самосвідомості, прищеплення моральних ідеалів та ціннісних орієнтирів починається з раннього дитинства, з перших років життя дитини.

   Патріотизм (від грецького “патріс”) – це любов до Батьківщини, відданість Вітчизні, народу. Але в умовах українських реалій, коли багато речей викликають у суспільстві негативне ставлення, виховувати справжніх патріотів дуже складно. Чи є сьогодні альтернатива патріотизму? Мабуть, ні. І якщо в суспільстві буде панувати нігілізм, нехтування долею рідної країни, це призведе до бездержавності і ще гіршого життя.

Сьогодні національно-патріотичне виховання є головною складовою загального виховного процесу підростаючого покоління, головною метою якого є набуття школярами соціального досвіду, готовності до виконання громадянських і конституційних обов'язків, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин, формування особистісних рис громадянина української держави, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, інтелектуальної, правової, трудової, екологічної культури. Національно-патріотичне виховання включає в себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти, охоплює своїм впливом усі покоління, пронизує всі сторони життя: соціальну, економічну, політичну, духовну, правову, педагогічну, спирається на освіту, культуру, науку, історію.

Виховання школярів здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони. Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя).

Сьогодні перед суспільством і школою стоїть проблема розвитку особистості свідомого українського громадянина, який поєднує в собі національні риси та самобутність українського народу.

Патріотичне виховання молоді, розробка системи його реалізації, повинна перейти від загальних декларацій в площину практичних дій на кожному робочому місці, і в першу чергу - у школі.

У сучасній педагогічній науці патріотичне виховання визначається як історично зумовлена сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь.

Двома головними концептуальними ідеями патріотичного виховання сьогодні є український патріотизм та національна ідея.

Процес впровадження системи патріотичного виховання в школі може здійснюватись у чотирьох формах:

• як навчальний предмет;
• як міжпредметна форма діяльності в рамках освітянського простору;
• як організація позакласної  та  позашкільної  діяльності  (виховання);
• як організація шкільного життя, що  сприяє демократичній поведінці.

Складовими національно-патріотичного напрямку роботи у виховній системі школи є виховання:

• громадянськості;
• духовності;
• моральності;
• гуманності.

Патріотизм являє собою одне з найбільш глобальних людських почуттів, закріплених віками і тисячоліттями, є свого роду моральним фундаментом суспільної і державної будівлі, опорою його життєздатності, одним із першочергових умов ефективного функціонування системи соціальних і державних інститутів. Це почуття виступає справою честі та совісті кожної людини, її внутрішнім покликанням служіння своїй Вітчизні.

Патріотизм, патріотичне виховання на сьогодні актуальні як для системи освіти, так і для держави в цілому. Основним інститутом, що забезпечить організацію і функціонування всієї системи формування патріотичних якостей має стати держава, але важливу роль повинні відіграти і інші складові патріотичного виховання на регіональному рівні, де одну із головних ролей відіграють саме заклади освіти.

Національна ідея як складова патріотизму є світоглядним орієнтиром у системі освіти, виховання, у сфері соціалізації особи. Відображає усвідомлену та офіційно визначену стратегію патріотичного виховання, яка повинна гармонійно відображати життя народу та потреби на його розвиток, виконує функцію духовної основи саморуху й поступу українського суспільства.

Національна ідея є системою, яку складають інтелектуальні, духовні, історичні та інші цінності народу України; всі її представники повинні побачити в ній частину себе і бути готовими брати участь у її реалізації.

Єдність здорової національної ідеї та патріотизму визначає систему патріотичного виховання.

Нині кожен педагогічний колектив повинен працювати над створенням школи, яка б виховувала учнівську молодь, здатну успішно жити в оновленому суспільстві, забезпечила б формування національної свідомості учнів різних вікових груп. Найважливіша умова національно-патріотичної ланки роботи — єдність навчання та виховання, що має бути відображена в системі виховної роботи кожної школи. Мета цієї системи — створення соціально-педагогічного середовища духовно-морального розвитку й виховання школярів, що сприятиме становленню високоморального, відповідального, творчого, ініціативного, компетентного громадянина України.

Національно-патріотична робота — це не проста формальність чи данина моді. Вона має стати  традицією кожної школи. З одного боку, національно-патріотичне виховання тісно пов’язане з вихованням патріотизму, а з другого — це школа майбутнього  захисника   Батьківщини.

 

 

 

Розділ 2 РЕАЛІЗАЦІЯ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШЛЯХОМ ЗАСТОСУВАННЯ РІЗНОМАНІТНИХ ФОРМ РОБОТИ

2.1.Засоби та методи виховання з національно-патріотичного напрямку

Враховуючи суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Україні, все більш актуальним стає виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції. Кожна сучасна школа є для кожної дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єднанню українського народу та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві. Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення парадигми виховання, оновлення змісту, форм і методів духовного становлення особистості на основі гуманізації життєдіяльності учня, створення сприятливих умов для самореалізації його сутнісних сил у різних видах творчої діяльності.

Головною домінантою національно-патріотичного виховання молоді є формування у особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної, за змістом, життєвої позиції. Форми й методи виховання базуються на українських народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології. Національно-патріотичне виховання формується на прикладах історії становлення української державності, українського козацтва, героїки визвольного руху, досягнень у галузі політики, освіти, науки, культури і спорту. Головна мета полягає в тому, щоб через реалізацію системного і цілеспрямованого комплексу заходів, сприяти вихованню патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, виявляти національну гідність, знати і цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати обов’язки, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві.

Патріотизм – це святе почуття, яке не піддається осміюванню, яке кличе на подвиг і навіть приводить до самопожертви в ім’я Батьківщини, в ім’я дітей, яким належить майбутнє, в ім’я людини. Патріотичні почуття не притаманні тим, хто не любить свою країну, хто не живе її турботами, а дбає лише про власну кишеню. Не властива їм національна гордість – сестра реального патріотизму. У сьогоднішніх умовах розбудови громадянського суспільства становлення патріотизму та національної самосвідомості юних громадян стало центральним аспектом усієї діяльності кожного загальноосвітнього закладу.

Методами національно-патріотичного виховання є:

• переконання – формування впевненості у суспільно корисній діяльності з підготовки до захисту Вітчизни;
• стимулювання – реалізується в різноманітних формах заохочення і змагання;
• особистий приклад – діяльність вихователя, який має бути взірцем для молоді, має забезпечувати педагогічні вимоги, вміє давати доручення і перевіряти їх виконання;
• самопідготовка – процес активного формування і самовдосконалення молодої людини, виховання почуття патріотизму, яке реалізується шляхом самозобов’язання, самостійного навчання та самоконтролю.

Мети патріотичного виховання можна досягнути шляхом реалізації таких виховних завдань:

- утвердження в почуттях особистостей патріотичних цінностей, поваги до культурного та історичного минулого України;

-виховання поваги до Конституції України, законів України, державної символіки;

-підвищення престижу військової служби як виду державної служби;

-визнання і забезпечення в реальному житті прав дитини як найвищої цінності держави і суспільства;

-усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її відповідальністю;

-формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації. Кожен вихователь повинен зрозуміти, що зміст національно-патріотичного виховання передбачає глибоке усвідомлення природи учнів, їх індивідуальних рис і можливостей, повагу до особистості дитини, турботу про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі. В.О.Сухомлинський стверджував, що патріотичне виховання школярів доцільно здійснювати на загальнолюдських та національних цінностях, серед яких провідними є:

-  любов до рідної землі, народу й Батьківщини;

- любов до найбільш рідних людей, членів сім’ї та родини;

-  любов до рідної мови;

- шанобливе й бережливе ставлення до історії та культури українського народу;

- праця на благо свого народу й Батьківщини. Тому у практику роботи будь-якої школи потрібно впроваджувати такі інтерактивні методи та форми діяльності, які ставлять за мету не нав’язування правил і норм та примусове їх виконання, а створення умов для осмислення суті моральних правил і норм, їх доцільності, добровільного сприйняття, творчого застосування, набуття досвіду морально-ціннісного ставлення до самого себе, до людей, до навколишнього світу. Перш за все слід працювати на засадах гуманної педагогіки, застосовувати особистісно орієнтовані технології, шукати резерви підвищення ефективності виховного процесу.

У Концепції національно-патріотичного виховання молоді сказано: «Удосконалення системи національно-патріотичного виховання слід здійснювати шляхом розвитку у суспільстві високої соціальної активності, громадянської відповідальності, духовності, становлення громадянського суспільства, що складатиметься з молодих громадян, які володіють високою свідомістю та здатністю проявити її в повсякденній діяльності із забезпечення сталого розвитку; утвердження у суспільстві поваги до культурного та історичного минулого України; створення і забезпечення реалізації можливостей для повноцінної соціалізації молодих громадян, більш активного залучення їх у вирішення соціально-економічних, культурних, правових, екологічних та інших проблем, як загальнодержавного так і місцевого значення; виховання молодих громадян у дусі поваги до Конституції країни, законності, норм суспільного та колективного життя, створення умов для забезпечення реалізації конституційних прав людини та його обов’язків, громадянського та професійного обов’язку; розвиток відчуття у молодих громадян почуття гордості, глибокої поваги до символів   держави - Герба, Прапора, Гімну України, іншої загальнодержавної та регіональної символіки та історичних святинь, гордості за країну, а також окремі регіони та міста; створення умов для посилення патріотичної направленості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя, активна протидія антипатріотизму, маніпулюванню інформацією, фальсифікації історії України; формування расової, національної, релігійної терпимості, розвиток дружніх відносин між представниками різних етнічних груп».

Виходячи з цих настанов і визначаються основні засоби і методи патріотичного виховання у сучасній школі.

Цьогоріч важливим завданням для педагогів була розробка механізму реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді. Як в основі Програми, так і в основі системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації, а також створення інформаційно-методичного забезпечення для здійснення національно-патріотичного виховання дітей та молоді та інформаційного ресурсу, присвяченого національно-патріотичній тематиці.

Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів. Розвиток патріотичного виховання слід починати із засвоєння дитиною азбучних істин того, що процес цей довготривалий та нелегкий. Для того щоб він був результативним, необхідно дотримуватись певних принципів: зацікавленість дитини; безпосередня участь кожного учня у підготовці та проведенні заходів; систематичність та системність; різноманітність тематики; урахування вікових особливостей .

У методичних рекомендаціях МОН України щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах говориться, що важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.

У молодшому шкільному віці у дитини формується здатність пізнавати себе як члена сім’ї, родини, дитячого об’єднання, як учня, виховується любов до рідного дому, школи, своєї країни, її природи, до рідного слова та державної мови, побуту. У підлітковому віці виховується духовно осмислений, рефлексивний патріотизм, любов до свого народу, нації, Батьківщини, почуття поваги до інших народів, своїх і чужих прав та свобод. У старшому шкільному віці виховується прагнення жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її національного демократичного відродження; працювати на її благо, захищати її, поважати Конституцію України і дотримуватися законів; володіти рідною та державною мовою, визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.

Виявляє внутрішній зв’язок з поняттям «патріотизм» та набуває широкого сенсу поняття «громадянськість». У педагогічному плані громадянськість містить в собі знання, переживання й вчинки. Ці складові знаходяться у певних зв’язках і взаємодії за переважання на певних етапах розвитку індивіда емоційного компонента, формування почуттєвої сфери. Отже, ці значення громадянськості доповнюють одне одного.

Школа має невичерпні можливості для здійснення громадянського, патріотичного виховання учнів, формування у них відповідних знань, цінностей, моделей поведінки. Вступаючи у численні взаємини в шкільному колективі, дитина навчається вирішувати конфлікти ненасильницькими способами, доходити розуміння з оточуючими за допомогою діалогу, вчиться захищати права людини, зокрема свої права. 

У навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.

Є необхідність звернути особливу увагу на результативність виховних заходів у загальноосвiтнiх навчальних закладах.

Виховні заходи мають проводитись із максимальним залученням учнів до їх підготовки. Важливо звертати увагу на місце проведення заходу та розміщення його учасників. Процес виховання не має повторювати процес навчання зовнішньо, тобто, при проведенні годин спілкування чи інших заходів класного колективу учні не мають сидіти як на уроці – один за одним, а мають бачити вираз обличчя один одного при спілкуванні, контактувати очима і таке інше.

Проведення виховних заходів мають показати наявність сильних стимулів, до яких необхідно наближати молодих людей шляхом використання нетрадиційних і розвитку традиційних педагогічних технологій. Найбільш дієвим методом має стати залучення учнів до різноманітної військово-патріотичної діяльності, що дасть змогу перетворити знання, одержані на уроці, на норму поведінки, на особисті переконання кожного учня та співпраця педколективів із військовими комісаріатами у позакласній та позашкільній військово-патріотичній діяльності.

Виховання учнів на бойових традиціях старшого покоління є важливою складовою виховної роботи. Під бойовими традиціями розуміються історично складені моральні правила і звичаї, норми поведінки людей, які спонукають їх зразково виконувати свій військовий обов’язок, чесно і добросовісно служити Вітчизні.

Для реалізації цих глобальних завдань необхідна системна робота, яка передбачає забезпечення гармонійного співвідношення різних напрямів, засобів, методів виховання дітей у процесі навчання і позакласної діяльності.

Щоб наша учнівська молодь мала стійкі сформовані патріотичні цінності, методична служба має виконати досить важливу місію. А саме: знаючи, що дитина виховується прикладом тих, хто її оточує, важливо сформувати у педагогів патріотичні цінності та уміння передавати та демонструвати їх. Для цього необхідно, плануючи методичну діяльність із педагогами різних категорій, використовувати різноманітні активні та інтерактивні форми роботи, так як виховання патріотизму молоді не може бути реалізоване в одноманітних формах.

Необхідно будувати таким чином засідання методичних об’єднань, щоб педагоги могли оволодівати особистим досвідом участі в колективній організаторській діяльності, колективних творчих справах педагогічних колективів.

Величезний вплив на виховання патріотичних цінностей особистості мають батьки.

Адже, виховання громадянськості, патріотизму дитини відбувається в двох одночасно діючих і впливаючих на неї площинах – у площині сім’ї та в площині школи. Тотожність змістового наповнення кожної з них забезпечує цілісність громадянського становлення особистості. Натомість, розбіжність настановлень батьків і вчителів (як представників офіційного погляду на сутність громадянськості та патріотизму) може не лише загальмувати належний розвиток у зростаючої особистості громадянських та патріотичних якостей і цінностей, а й спричинити формування байдужої людини, навіть такої, котра має викривлені погляди щодо сутності громадянськості.

З огляду на це, важливого значення набуває певна узгодженість змістового аспекту національно-патріотичного виховання школярів, його взаємодоповнюваність діями з боку батьків і вчителів.

Навчальні заклади мають проводити інформаційно-просвітницьку роботу з батьками, спрямовану на формування толерантності, поваги до культури, історії, мови, звичаїв та традицій як українців так і представників різних національностей за участю психологів, істориків, працівників кримінальної міліції.

Водночас необхідно активізувати співпрацю педагогічних колективів з органами учнівського та батьківського самоврядування щодо формування у дітей та молоді духовності, моральної культури, толерантної поведінки, уміння жити в громадянському суспільстві; діяльністьшкільного батьківського всеобучу з питань формування патріотичних цінностей в учнів.

Загальноосвітнім навчальним закладам необхідно також сприяти створенню:

-    системи національно-патріотичного виховання у навчальних закладах;

-    поповнення інформаційних ресурсів навчальних закладах із національно-патріотичного виховання;

-    банку педагогічного досвіду національно-патріотичного виховання;

-    моделей національно-патріотичного виховання у навчальних закладах. 

У роботі з національно-патріотичного виховання учнів важливу роль відіграє урочна система. Такі предмети, як правознавство, історія України, українська література, захист Вітчизни, відіграють важливу роль у соціалізації школярів, у вихованні патріота й громадянина, розвивають почуття гордості за Батьківщину. Уроки української літератури якнайкраще покликані виховувати в душах дітей любов до Батьківщини, готовність захищати своїх рідних та всіх українців від навали окупантів. Красномовство вчителя, особистий патріотичний досвід, пов’язаний зі своєю родиною, досвід родин учнів виховують небайдужих, справжніх українців! Більшість творів української літератури покликані збуджувати патріотизм у душах читачів. Кожен урок української літератури та мови в практиці вчителів має бути  годиною виховання любові та гордості за українців та Україну. Рідна мова — найважливіший засіб патріотичного виховання. Вона була й залишається важливою сферою впливу на національну свідомість молоді, ідентифікаційним кодом нації. Розуміння учнями процесу повернення до рідних коренів, витоків українства, національного самоствердження й саморозвитку вже є проявом патріотизму.

Національно-патріотичне виховання на уроках біології, екології, хімії та природознавства тісно пов’язане з пізнавальною діяльністю учнів, зміст і методи якої безпосередньо впливають на реалізацію виховних завдань. Природа — потужний фактор виховання поваги й любові до своєї Батьківщини, могутній засіб виховання в дітей ціннісних ставлень, моральних якостей і насамперед національної свідомості. На уроках біології та природознавства вчителі використовують такі елементи національної культури, як народні перекази, легенди, оповіді, загадки, пісні, думи, прислів’я та прикмети про рослини і тварин, що дійшли до нас із сивої давнини. Використання краєзнавчого матеріалу у викладанні природничих наук сприяє глибшому розумінню учнями навколишнього середовища, пробудженню в дітей поваги й любові до того місця, де вони народились і виросли. З метою формування в учнів почуття любові до природи, рідного краю ми включаємо в навчально-виховний процес пізнавальні тематичні екскурсії в поле, ліс, на берег озера чи річки, які збагачують духовне життя учнів, стимулюють бажання більше побачити, більше зробити для збереження природного середовища.

Комунікативна спрямованість іноземних мов надає вчителю широкі можливості у вихованні громадянської позиції, патріотизму, високих моральних якостей особистості. На індивідуальному рівні патріотизм виступає як важлива стійка характеристика людини, що виражається в її світогляді, моральних ідеалах, нормах поведінки. Вивчаючи тему «Україна», учні повинні так презентувати колишню гетьманську столицю, щоб в іноземних туристів виникло бажання приїхати до нас. На уроках іноземної мови вчителі розвивають уміння презентувати свою країну у світі, її культуру й побут, святкові обряди й культурні цінності, національні особливості.

Важливе місце, як зазначалось вище, у патріотичному вихованні посідає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови. Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України. Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.

У навчальних закладах переважної більшості демократичних країн світу прищеплення учням поваги до державних символів зведено в ранг пріоритетних елементів патріотичного виховання. Починаючи з 2000-2001 навчального року у всіх загальноосвітніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладах України Державний прапор щодня піднімається за 10 хвилин до початку занять і опускається після їх закінчення. Мелодія Державного Гімну звучить під час проведення урочистих заходів, свят Першого і Останнього дзвоників, вручення документів про освіту, посвідчень, нагород та відзнак.

Важливе місце у змісті патріотичного виховання посідає формування культури міжетнічного та міжнаціонального спілкування. Високий рівень культури міжетнічних і міжнаціональних відносин передбачає рівність і співробітництво всіх народів, їх гармонію, орієнтує людину і суспільство на злагоду, взаємодію, взаємодопомогу, партнерство, діалог, толерантність.

Формування патріотизму пов'язане з вихованням політичної культури. Політична освіченість включає знання про типи держав, політичні організації й інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Вона виявляється в усвідомленні необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства, в умінні відстоювати свої політичні інтереси, повазі й толерантному ставленні до політичних поглядів інших людей. Водночас формування політичної освіченості включає вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства.

Важливими моральними цінностями, які визначають патріотичну поведінку особистості, є совість, чесність, правдивість, свобода, рівність, справедливість, повага, толерантність, гідність, працелюбність, відповідальність та інші. Сформованість цих моральних норм полегшує сприймання школярами норм правових, які в свою чергу сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Водночас моральна норма дає змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні й протиправні вчинки. Моральність особистості стимулює патріотичну поведінку, застерігає від правопорушень.

Правосвідомість - це сукупність правових поглядів людей, що відбивають їхню оцінку чинного права, існуючого суспільного і державного ладу, а також відповідність дій, учинків окремих громадян нормам права.

Виховання правосвідомості учнів передбачає засвоєння системи знань з питань держави й права; виховання поваги до законів своєї держави, глибокої переконаності в необхідності дотримання чинного законодавства; уміння визначати форми й способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватися з демократичними інститутами, органами влади; захищати та підтримувати закони та права людини.

Школярі одержують знання про державне, адміністративне, трудове, громадянське, сімейне, кримінальне та інше право, готуються до виконання громадянських функцій стосовно держави, праці, сім'ї, власності тощо.

Але одне з чільних місць належить вихованню любові і дбайливого ставлення до рідної землі, - своєї малої Батьківщини, її історії, поваги до народних традицій і звичаїв, обрядів, фольклору, любові до рідної природи. «Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла». Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.

Останнім часом молодь стала спрощено ставитися до таких понять, як любов до Батьківщини, патріотизм, громадянський обов'язок. Все частіше центральне місце в їхньому світогляді займають атрибути успіху: гроші, престижний рівень споживання та дозвілля, а це в майбутньому може стати причиною деградації та розпаду держави. Патріотизму не вчать, його виховують. У зв'язку з цим в Україні особлива увага приділяється патріотичному вихованню, і при цьому враховуються інтереси дітей та молоді в комплексі зі змінами, які відбуваються у суспільстві.

Предметами уваги патріотичного виховання на різних рівнях є «національна ідея, національна культура, рідна мова, історія народу і держави, самовизначення, самоідентифікація, категорії Батьківщини (мала і велика Батьківщина), лідери та герої народу, нації, держави, рідний край, місто, село, рідні мати, батько».

Патріотичне виховання використовує такі засоби: рідну мову, родовід, рідну історію, краєзнавство, природу рідного краю, народну міфологію, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національну символіку, народні прикмети і вірування, виховні традиції, національні традиції, звичаї та обряди.

Принцип національної свідомості й українського патріотизму вимагає утвердження в учнів громадянських почуттів, української національної гордості й людської гідності громадянина України, державницької ідеї, вболівання за долю самостійної Української держави, готовності стати на захист незалежності України, виявляти шанобливе ставлення до українських державних символів - тризуба, синьо-жовтого прапора, гімну «Ще не вмерла Україна». Адже молодій Українській державі потрібні громадяни національно свідомі, горді її історією, культурою І мовою українського народу, нації, - істинні патріоти незалежної України. Саме таких людей і покликана виховувати початкова школа.

З метою втілення ідеї державності треба інформувати учнів про найважливіші суспільно-політичні й економічні події в Українській державі та за рубежем. Весь виховний вплив спрямовувати на відродження української нації, виховання в кожної дитини високого громадянського почуття приналежності до України, її народу.

Власне патріотичне виховання передбачає, що якості дійсного патріота формуються гармонійно за такими напрямками:

1. Історико-патріотичне виховання - має на меті знання історичного минулого України:

-збереження та слідування трудовим, культурним, духовним традиціям українського народу, виховання на цій основі гордості за свою країну та її історичні надбання;

-усвідомлення пам'ятних подій, знання пам'ятних місць, видатних громадських і політичних діячів та їхніх справ;

-відзначення пам'ятних дат у житті рідних сіл і міст (заснування, оборона від ворогів, культурний та політичний розвиток); походи та екскурсії по пам'ятних історичних місцях.

2. Героїко-патріотичне виховання має на меті формування готовності до подвигу в ім'я Батьківщини, у тому числі - до самопожертви заради життя наступних поколінь:

-усвідомлення витоків героїчного - любов до Батьківщини, її народу; особиста відповідальність за їхню долю;

-знання пам'ятних місць визвольних боїв, походи та екскурсії по них;

-розуміння сутності подвигу: зробити саме те, що потрібне для Вітчизни у важкий час; знання історичних особистостей, національних героїв);

Книга Пам'яті, Книга Скорботи - справжні Хрестоматії Подвигу українського народу у боротьбі за свою незалежність.

3. Фізичне виховання має на меті формування здоров'я нації:

-залучення громадян до регулярних занять фізичною культурою і спортом;

-спрямування фізичного виховання на підготовку молоді до праці та захисту Вітчизни;

-розвиток громадського спортивного руху.

4. Військово-патріотичне виховання має на меті:

-формування патріотичних почуттів відповідно до вимог Конституції України та Законів України про захист Батьківщини та готовності до служби у Збройних Силах України;

-прагнення до оволодіння військовими знаннями, відповідного рівня фізичної підготовки та загартованості в інтересах захисту Вітчизни;

-підвищення престижу військової служби, військова професійна орієнтація молоді;

-формування і розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Української держави у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

-формування здібностей до аналізу зовнішньої та внутрішньополітичної обстановки, вміння на цій основі самостійно адекватно оцінювати події, що відбуваються в державі і світі, свою роль та місце в цих подіях.

Складний процес національно-патріотичного виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямів діяльності школярів. Основними формами патріотичного виховання школярів є:

інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, філософський стіл, відкрита кафедра, інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, жива газета, створення книг, альманахів);

діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);

інтегративні (шкільні клуби, фестивалі, асамблеї, гуртки);

діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування);

індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо);

наочні (шкільні музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо).

У процесі організації патріотичного виховання рекомендується дотримуватись таких принципів:

•              національної спрямованості - передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури;

•              гуманізації виховного процесу - вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості й можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини, виробляє індивідуальну програму її розвитку, стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, патріотичних цінностей;
•              самоактивності і саморегуляції - сприяє розвитку у вихованця субєктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;
•              культуровідповідності - передбачає єдність патріотичного виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;
•              полікультурності - інтегрованість української культури у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невідємну складову культури загальнолюдської;
•              соціальної відповідності - обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів патріотичного виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес.

На сучасному етапі національно-духовного відродження України все більшої гостроти набуває проблема формування у школярів патріотизму у взаємодії сім’ї і школи. Причиною багатьох кризових явищ притаманних українському соціуму є криза патріотичної свідомості молоді, яка потребує нагального вирішення. Успішне виховання патріотичних якостей у дітей неможливе без участі сім’ї як у вихованні власних дітей, так і в демократичних процесах, які відбуваються в Україні.

Вивчення сучасної української сім’ї в онтогенезі показало, що створення необхідних педагогічних умов виховання патріотизму у дітей молодшого підліткового віку, в основному, залежить від ставлення родини до України і тих процесів, які в ній відбуваються, визначення власної громадянської активності, політичних поглядів, зорієнтованості на демократичні і моральні цінності. У 2016/2017 навчальному році національно-патріотичне виховання здійснється за новою Концепцією національно-патріотичного виховання дітей і молоді. На сучасному етапі розвитку України виникла необхідність переосмислення зробленого та здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання школярів. Формування громадянина-патріота України, підготовленого до життя, з високою національною свідомістю, виховання громадян, які здатні побудувати громадянське суспільство, в основу якого були б закладені та постійно втілювалися демократія, толерантність та повага до прав людини, набуває сьогодні особливого значення. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму класі, школі, місті, країні, все мене стосується, все залежить від мене.
Напрямками роботи з національно-патріотичного виховання є:
− формування патріотизму, відповідальності за долю нації, держави;
− виховання розуміння високої цінності українського громадянства, внутрішньої потреби бути громадянином України;
− формування поваги до Конституції України, державної символіки: Герба, прапора, Гімну України;

− збереження і продовження українських культурно - історичних традицій;
− виховання шанобливого ставлення до рідних святинь, української мови, історії;
− формування національної свідомості, людської гідності, любові до рідної землі, родини, народу;
− формування соціальної активності;
− виховання правової культури особистості;
− формування й розвиток духовно-моральних і загальнолюдських цінностей;
− формування в учнів потреби до праці як першої життєвої необхідності, високої цінності й головного способу досягнення життєвого успіху;
− сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров’я, задоволення естетичних та культурних потреб особистості;
− виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадській діяльності.
У школі оформлено куточок державної символіки, де учні мають змогу ознайомитися з державними символами України – Гербом, Гімном, Прапором. Такі ж куточки є в кожному класі. Учителі школи постійно виховують в учнів повагу до державних символів, розвивають в них свідомість справжніх громадян і патріотів своєї країни.
Уже стало традицією розпочинати загальношкільні заходи з виконання державного Гімну України усіма учнями школи.
В рамках національно–патріотичного виховання в школі проводяться виховні години, бесіди, темами яких є: відзначення знаменних та пам’ятних дат, ознайомлення з історією рідного краю, звичаями і традиціями українського народу, видатними людьми України тощо.
Традиційним стало відзначення Дня Захисника України, Дня Збройних Сил України, Дня Соборності, Дня виведення радянських військ із Афганістану, День Перемоги.
Сприяють вихованню почуття патріотизму, глибокої любові до рідного краю, рідної мови відзначення Дня української писемності та мови та проведення вечорниць.
До визначних подій в житті країни в школі проходять уроки мужності, години пам'яті, виховні години. Проведена загальношкільна тематична лінійка «Голодомор і діти… Пам’ятаємо» та бесіди з учнями щодо участі у Всеукраїнській акції «Запали свічку».
Шляхами реалізації громадянсько-патріотичного виховання у позакласній роботі є насамперед тематичні місячники та декади: місячники військово-патріотичного виховання (щорічно проходять у жовтні та травні), декада правових знань (грудень), Вахта пам'яті до дня Перемоги, місячник шкільної бібліотеки. Проведення в школі правової освіти та виховання, направленої на розвиток у школярів почуття власної гідності, усвідомлення своїх прав і місця в суспільстві, можливості реалізації своїх прав у поєднанні з виконанням обов’язків.
Патріотичне виховання здійснюється на уроках «Захисту Вітчизни», фізичної культури, воно покликано спонукати до фізичного вдосконалення, вивчення бойових традицій українського народу. Тому традиційним святом у школі є День спорту, який розпочинається загальношкільною зарядкою, а потім проходять спортивні змагання. Спортивні свята, турніри, є не тільки засобом пропаганди здорового способу життя, але й потужним засобом виховання патріотизму й національної свідомості.
Вихованню національної свідомості учнів сприяють також і родинні та обрядові свята («Зустрічі весни», «Щедрий вечір», «Масляна»).
З метою посилення ролі родини у процесі національно-патріотичного виховання молоді, підвищення педагогічної культури батьків класними керівниками для батьків різних вікових категорій проведені лекції, тренінги, диспути на теми: «Родина – найвища цінність на землі», «Народна педагогіка», «Етика сімейних стосунків».

Що стосується дітей молодшого шкільного віку, то враховуючи їхні вікові особливості та їхній потяг до ігрової діяльності, з метою формування усіх компонентів патріотизму дітей даної вікової групи використовуються різні види ігор: історичні ігри-подорожі у часі, ігри-мандрівки, спортивні ігри-змагання, ігри-змагання, свята (наприклад, „Козацькі забави), ігри-драматизації за змістом казок, навчальні ігри на уроках з виховним навантаженням патріотичного характеру тощо.

Патріотичне виховання школярів в сучасних умовах неможливе без застосування інтерактивних (дискусійних методів). Найбільш дієвими методами виховання тут є: інтерактивні технології, зокрема, мінідиспути, мозковий штурм, обговорення по групам та метод проектів.

Патріотизм — це фундамент суспільства й держави, духовно-моральна основа їх життєдіяльності та ефективного функціонування. Будь-яка країна та нація потребують наявності дієвої, ефективної системи патріотичного виховання громадян, методи й форми якого можуть видозмінюватися й оновлюватися. Це залежить від політичних, економічних і соціальних змін, що відбуваються у світі й спостерігаються сьогодні в Україні. Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, дедалі більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо. Серед виховних напрямів сьогодні виступають національно-патріотичне та громадянське виховання як стрижневі, що відповідають першочерговим вимогам і викликам сучасності та закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу як запоруку повного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін. Тож нині, як ніколи, потрібні нові підходи й шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості. Більшість моральних якостей людини закладаються в дитячі, зокрема в шкільні, роки, оскільки це період самоствердження, активного розвитку соціальних інтересів і життєвих ідеалів. Тож дуже важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.

2.2. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ФОРМ РОБОТИЩОДО

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ

( З досвіду роботи педагогічного колективу школи)

Виховання патріотизму у школярів передбачає застосування великого арсеналу виховних форм і методів, які розподіляються за організаційною формою. Серед них слід назвати такі форми роботи як індивідуальна, групова, колективна, масова, самостійна, систематична, епізодична, домашня тощо.

Використовувані педагогами у виховній практиці індивідуальні форми роботи дозволяють краще пізнати особливості виховання патріотизму школярів, а також розкрити індивідуальність, здібності і нахили дітей. Як батьки, так і школярі в свою чергу можуть отримати кваліфіковану консультацію, пораду педагога з тих чи інших питань чи проблем, які їх турбують. Практика показала, що переваги цієї форми роботи полягають у тому, що вона дозволяє кожному учаснику виховного процесу поглиблювати і закріплювати знання, виробляти необхідні вміння, навички, формувати досвід пізнавальної творчої і виховної діяльності.

Використання групових форм роботи дозволяє об’єднати учнів за інтересами, активізувати процеси самоосвіти і самовиховання учнів, до яких відносяться всі види групової навчально-виховної діяльності учнів.

Складний процес національно-патріотичного виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямів діяльності школярів. Основними формами патріотичного виховання школярів є: інформаційно-масові; діяльнісно-практичні; інтегративні; індивідуальні; наочні.

У процесі організації патріотичного виховання педагоги дотримуються таких принципів:

·національної спрямованості;

·гуманізації виховного процесу;

·самоактивності і саморегуляції;

·культуровідповідності;

·полікультурності;

·соціальної відповідності.

Вся система інформування школярів має бути спрямована на виховання в них громадянського бачення світу, знання життя країни, формування політичної культури. Проводячи таку роботу, важливо формувати у дитини особисте ставлення до подій, хвилювання її за долю майбутніх поколінь, за долю співвітчизників.

У залежності від обраних і використаних методів виховного впливу, форми роботи поділяються на:

- вербальні (інформування, лекції, конференції, круглі столи);

-практичні (екскурсії, олімпіади, конкурси, ігри);

-наочні (виставки, тематичні стенди, шкільні газети). Спосіб організації кожного виду діяльності потребує творчого підходу з боку педагога.

        Виховну роботу школи плануємо  за ціннісними орієнтирами, спрямовуючи  діяльність на всебічний розвиток особистості. Особливу увагу приділяємо вихованню почуттів національної гідності і  патріотизму,    прищепленню навичок духовності на засадах народної педагогіки.

        В умовах сьогодення  постає проблема радикальних змін у сфері виховання, тому формування особистісних рис громадянина України є найголовнішим завданням на сьогоднішній день. Наша держава потребує діяльних, інтелектуально розвинених громадян. Лише творча, естетично багата особистість здатна розв’язати складні завдання, які забезпечать не просто виживання, а прогрес нації, здатної посісти гідне місце в світовому співтоваристві.

   Виховна проблема школи: «Формування національно-патріотичних цінностей та переконань школярів»

Досягненню  поставленої  проблеми  сприяє виконання  таких  завдань:

• виховання поваги до культурного та історичного минулого України;
• формування національної  свідомості, людської гідності, любові до рідної

    землі, родини, народу;

• утвердження  патріотичних цінностей і  переконань;
• усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людинита її патріотичною відповідальністю;
• прищеплення кращих рис української ментальності – працелюбності, свободи,

 справедливості, доброти, чесності, обережного ставлення до природи;

• формування мовленнєвої культури;

 -підвищення  рівня соціальної активності особистості: готовність до участі у процесах державотворення, здатність до спільного життя та співпраці у громадянському суспільстві, готовність взяти на себе відповідальність; уміння розв’язувати конфлікти у відповідності з демократичними в зоні АТО.

 

Для педагогічного колективу нашої школи патріотичний напрямок роботи був і залишається пріоритетним, тому патріотичне виховання здійснюється як на уроках, так и під час позакласної роботи.

Вчителі нашої школи застосовують як традиційні форми (розповіді, бесіди, свята, конкурси, змагання, зустрічі з учасниками воєнних подій, екскурсії, перегляд фільмів, участь в акціях, читання та обговорення книг з патріотичної тематики тощо), так і сучасні форми і методи (метод проектів, КТС, метод ситуацій, створення художніх виставок, диспути, ігрові методики, участь в акціях тощо).

Згідно річного навчально-виховного плану,у якому для реалізації національно-патріотичного виховання відведено окремий розділ, здійснюються загальношкільні та класні заходи різноманітні за змістом і спрямуванням: а) інформаційного, просвітницького характеру (інформаційні хвилинки «Воїни нашого краю», зустрічі, тематичні вечори, уроки мужності, бесіди); б) дійового, практичного спрямування (різноманітні змагання «Козацький гарт», конкурси, гурткова і волонтерська робота, екскурсії по рідному краю); в) комплексні, з усвідомленням їх суспільної і особистісної значущості (конкурси, військово-спортивні свята, заходи по цивільному захисту).

У цьому навчальному році учні школи взяли участь в усіх заходах, які було заплановано районним Будинком школяра з учнівською молоддю:

• фотоконкурс «Моя сім’я – частинка України» (Пась С.В.);
• конкурс малюнків на військово-патріотичну тематику «Я вірю в Україну і в свій народ» (Пась С.В.);
• конкурс гумористів «Посміхнемось щиро Вишні» (Сидорук Г.М.);
• виставка-конкурс декоративно-вжиткового мистецтва«Мереживо осінніх барв» (класні керівники);
• конкурс вокальних ансамблів «Ми діти твої, Україно!» (Пась С.В.);
• конкурс новорічно-різдвяних композицій «Святвечір» (Бусько Р.Д., Пась С.В.).
• вокальний конкурс «Срібні дзвіночки»;
• кущові звіти  художньої самодіяльності «Світ мого дитинства»;
• виготовленнядержавноїсимволіки в номінації «Герб України». Кожен з них бувтіснопов'язанийізнаціонально-патріотичнимвихованням.  Районні грамоти, якіотримуютьучнішколи за певніпризовімісця, стимулюютьдітей до щеактивнішоїучасті в конкурсах та виставках, спонукають до розвиткуініціативності та креативу.

Особливу увагу наш навчальний заклад приділяє Дню захисника України, якому було приурочено загальношкільну лінійку на тему: «Сила і мужність, добро і любов – це крила твої, Україно!» ; спортивно-родинну програму  у початкових  класах «Ми – спортивна сім’я»; віншування учасників АТО та воїнів-інтернаціоналістів .

До Дня пам’яті Революції Гідності педагогами-організаторами була проведена жива газета «Україна від козацьких часів до сьогодення».

До Дня Збройних Сил України було організовано святодля хлопців на тему: «Ви – захисники, наш тил і оборона».

У рамках Тижня книги шкільним бібліотекарем було представлено літературний вісник: презентація книжки О. Бурбело «Я лиш струна на арфі України».

Питання національно-патріотичного виховання досить часто розглядаємо на засіданнях МО класних керівників, наприклад, на тему: «Розвиток національних і загальнолюдських цінностей – домінувальний фактор самореалізації особистості» та проведені відкриті виховні години спілкування:

1.Відкрита розмова  у 8 класі «Україна – єдина країна»(Давидюк О.К.);

  2.Пізнавально-пошуковий проект (круглий стіл) у 5 класі на тему:

«Там бере  початок Україна, де росте біля хата калина» (Пась С.В.) ;

  3. Жива газета у 10 класі «Воля у нас – єдина» (присвячена Дню Гідності та Свободи  (Бусько Р.Д.);

4. Свято у 6 класі «Любове моя, Україно»  (Леонович Н.П.);

 Крім вищевказаних, протягом навчального року було проведено багато інших цікавих заходів, що перепліталися з патріотичними цілями:

- Свято до Дня писемності «Наша мова – одвічна, незламна, непоборна» (Прач Л.М.);

-Лінійка-реквієм до дня Голодомору учнями 10 класу (Бусько Р.Д.);

- Свято вишиванки у 7 класі  (Понедільник Н.С.).

Щодо відзначення Дня українського добровольця було проведені різноманітні заходи, такі як:

-презентація роману Сергія Лойка «Аєропорт» (опис воєнних дій на Донбасі») в  10-му класі;

-спортивна естафета для старшокласників «Мужність і сила – команда єдина»для учнів 8-го класу;

- відкрита розмова «Мужність випадковою не буває», 9 клас;

-літературна година за творчістю О.Стовби «Сильніший від смерті»; 11 клас.Змістовно проведені заходи, що стосувались вшанування подвигу учасників Революції гідності та увінчення пам’яті Героїв Небесної Сотні. Сюди відносяться наступні: круглий стіл в 10-му класі «Зима, що нас змінила»; диспут «Сучасний патріотизм: мода чи життєва необхідність?», 11 клас;  бібліотечна виставка «Поезія, народжена Майданом»;тематична виставка «Волинські ангели Небесної Сотні». За підтримки батьківського комітету було оновлення стенди «Небесна сотня», «Герої не вмирають», «Герої з Волині».

Усі старшокласники під керівництвом своїх керівників опрацьовують статті з періодичної преси про героїв рідного краю. Вчительісторії неодноразово транслює фрагменти відеофільмів, наприклад, «Кривавий майдан».

Також у стінах школи відзначено другу річницю героїчної оборони Донецького аеропорту військовослужбовцями Збройних Сил України: диспут «Громадянський подвиг людей, які виступили на захист демократичних цінностей», 8 клас; відкрита розмова на тему: «Скажи своє слово про Україну», 7 клас; урочисте свято «Шануємо Вас, наші захисники!», 2 клас; «Біль мого народу» -відеопрезентація документального фільму про останні революційні події 2013-2014 р.; читання поезій із запалюванням свічки в руках лідерів учнівського самоврядування; день інформації для допризовників «Що треба знати про українську армію?»; День інформації для допризовників «Що треба знати про українську армію?»; усний журнал «Пам’ять про героїв стукає в наші серця», 6 клас.

Урізноманітнення форм роботи, наприклад, конкурс на кращий захист читацького формуляра за темою «Заради життя на землі», свідчить про активну взаємодію щодо виховання громадянської позиції.

У школі активно працює орган учнівського самоврядування – президентський клуб «Довіра». Одним із напрямків його роботи є національно-патріотичне виховання. Цією роботою займається комісія культури і дозвілля.

Цікавою формою групової роботи клубу «Довіра» по патріотичному вихованню  є політінформація, під час якої учні розповідають про події, що відбуваються в нашій країні, про досягнення науки й техніки, медицини, сільськогосподарського виробництва. Особливе місце займають повідомлення про досягнення українського народу, в тому числі про людей свого села, району.

 У шкільному фойє обладнаний куточок з державною та шкільною символікою, в кожній класній кімнаті також наявний куточок символів України. Особливу увагу слід звертати на зовнішній вигляд учнів та вчителів. Учні всі носять шкільну форму, вчителі – ділове вбрання. Святковий одяг у нашій школі – вишиванка, обов’язкова для всіх. Популярними нині серед молоді є вироби із стрічок патріотичних кольорів. Вчитель української мови з нашої школи (Прач Л.М.) освоїла техніку «канзаші», навчає дітей виготовляти красиві речі зі стрічок власними руками, акцентуючи увагу на патріотичній тематиці виробів. Дівчатка охоче, навіть в будні, носять прикраси блакитно-жовтих кольорів.

Учні школи виступають на шкільнійі районній сцені з танцювальними композиціями патріотичного спрямування (конкурс вокально-хореографічних композицій «Сонце України у наших руках» та інші). Організована краєзнавчо-пошукова робота, за яку найбільше відповідає краєзнавчий гурток.

Результативність патріотичного виховання великою мірою залежить від того, наскільки ті чи інші форми, методи і засоби виховної діяльності стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління дітей, підлітків, юнацтва, молоді. Чим доросліші вихованці, тим більші їхні можливості до критично-творчого мислення, самоактивності, творчості, самостійності, до усвідомлення власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення. Звичайно, на кожному етапі виховання при підборі форм діяльності повинні враховуватись вікові особливості учнів. Наприклад, вчителі початкових класів у виховній роботі роблять акцент на засвоєння учнями народних традицій, сутності українських обрядів, народних свят, легенд, переказів, звичаїв. В основу системного підходу до здійснення національно-патріотичного виховання в школі покладено врахування вікових особливостей дітей, тому це є важливим критерієм у підборі матеріалів до відповідних форм роботи. Школярів знайомимо з видатними постатями України, успішними людьми, патріотично спрямованими, що уміють переборювати життєві труднощі і йдуть до власної мети, вони стають зразком для вироблення в учнів власних життєвих стратегій. Для учнів молодшого шкільного віку проводиться цикл виховних моментів: «Я – маленький громадянин», «Мій рідний край – моя земля», «Державні символи України», „День Соборності України”, "Крути – наша історія, наша слава", „Мій край – моя історія!”. У середній і старшій ланках школа користується традиційними видами виховної роботи патріотичного спрямування, що сприяють формуванню національної самосвідомості учнів: до Дня МИРУ, „Козацька Покрова”, до Дня української писемності, до Дня Збройних сил України, до Дня Гідності та Свободи, до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав  Спортивні змагання «Де сила, там воля», «Козацька Покрова», «Тато, мама і я-спортивна сімʼя»  Дні відкритих дверей.  Урочисті свята, дійства, присвячені пам’ятним датам, в яких беруть участь всі вчителі, учні школи та їх батьки.  Традиційний рушник випускників – дарунок школі, на якому вишиті рік випуску, імена випускників, класних керівників.  Презентації гурткової роботи школи для учнів, їх батьків та громадськості села.   Акції «Милосердя».  Робота волонтерського загону  Вихованці літературного  гурткатрадиційно вітаютьжителів села з Новорічними святами.  Краєзнавчі екскурсії пам’ятними місцями села та району.  Уроки мужності та добра.  Щорічні весняні та осінні акції по впорядкуванню сільського парку, шкільного саду, пришкільної території під девізом «Моя земля – земля моїх батьків».. Ці заходи допомагають сформувати у дітей і молоді ідеал людини-патріота, гуманної, порядної, всебічно розвиненої особистості, психологічно підготувати учнів до активної діяльності в колективі, в школі, а в подальшому – в державі.Ми прагнемо, щоб у закладі панував національний дух, виховувалося нове покоління українських громадян, навчаємо бережливого, шанобливого ставлення до державної символіки, національних традицій.

Вихованець стає громадянином тільки тоді, коли живе долею Вітчизни. Адже вислів Сухомлинського ,,Сила й ефективність патріотичного виховання визначається тим, наскільки глибоко ідея Батьківщини оволодіває особистістю, наскільки яскраво бачить людина світ і саму себе очима патріота ” став актуальним в наші дні. Тому дуже важливо, що учнів школи турбують події сьогодення, і вони знаходять відгук у їх патріотичних малюнках, презентаціях, навіть у тому, що у будні дні учні самостійно виявляють бажання під шкільну форму одягнути не білу сорочку чи кофтину, а вишиванку. І прекрасно, коли вчитель подає у цьому особистий приклад.  Дуже важливою ознакою патріотизму є законослухняність, знання не лише своїх прав, а й обов’язків. Говорячи про права та обов’язки, застосовуємо прийоми рефлексії – тренінгові заняття: «Уроки толерантності», «Права та обов’язки», «Сенс життя» та ін.. Тренінг дозволяє вирішувати широке коло завдань: від формування знань, умінь та навичок до вироблення складних комплексів ідей, пропозицій, планів чи програм.

 Школа не може залишатись осторонь від війни, яку веде Україна з сусідньою державою. Фактором впливу є не лише інформаційний простір, адже ми, на щастя, далеко від бойових дій.. Постійно проводяться акції по збору коштів та продуктів на допомогу нашій армії у взаємодії з районними волонтерами «Малюнок для захисника Батьківщини», «АТО – воїни гідності». Уроки зараз тісно пов’язані з життям, завдання вчителів нині - не лише навчити дітей, а привити їм патріотизм, добро, гордість за свій народ. Вдало це реалізується на окремих уроках трудового навчання – вивчаючи технологію виготовлення ляльки-мотанки, учні разом з учителем виготовили янголят, написали листи до невідомих захисників і прив’язали до них, до кожного янголятка Учні, вчителі та працівники школи доглядають за меморіал Слави. Уже в молодших класах учні усвідомлюють такі поняття, як «Батьківщина», «подвиг», «патріот», вчаться шанувати землю батьків, вивчають свій родовід. Важко переоцінити значення предметів гуманітарного циклу в морально-політичній та психологічній підготовці майбутніх захисників Батьківщини. Уроки історії України озброюють учнів знаннями законів суспільного розвитку, допомагають засвоїти основні відомості про війну та армію. Школярі вивчають героїчні бойові та трудові традиції українського народу і його Збройних сил. На уроках літератури формуються моральні ідеали молоді на прикладах позитивних героїв художніх творів, встановлюється живий зв'язок далекого минулого із сучасністю, виховується почуття гордості за свою Батьківщину, свій народ. На уроках математики, фізики, хімії, біології учні одержують основи знань, без яких неможливо оволодіти сучасною військовою технікою і зброєю, засобами захисту від зброї масового ураження. В процесі вивчення цих предметів учні ознайомлюються з впливом науково-технічної революції на розвиток військової техніки, розв'язують завдання, в змісті яких відображена військова тематика. Велику роль у фізичній підготовці юнаків до військової служби мають уроки фізкультури. На заняттях із фізичної культури формуються якості, які необхідні солдатові: висока працездатність, витривалість, чітка координація і точність рухів. Саме ці принципи роботи педагогів дозволяють сформувати імідж випускника Добренської школи з високим рівнем патріотичної самосвідомості, творчого, компетентного, працелюбного, здатного навчатись впродовж життя, дійсно високоморальної особистості, вимогливої до себе і до інших, адже патріотизм не може бути абстрактним, він стосується кожного і формується в дітей, якщо зачіпає їх особисто, робить гармонійною складовою великої, рідної серцю кожного патріота України. Невичерпним джерелом патріотичного та морального виховання молоді є історія Великої Вітчизняної війни. До осмислення уроків цієї війни ми підходимо особливо серйозно сьогодні – в умовах розбудови в Україні нового демократичного суспільства, пам’ятаючи, що без історичного минулого не було б сьогодення. Молодших школярів знайомимо з історією Великої Вітчизняної війни через історію їхніх родин та рідного краю, на виховні заходи упродовж десятків років запрошували ветеранів Великої Вітчизняної війни, які вже пішли з життя . Широко використовуємо документи, спогади фронтові листи, кіно і фотоматеріали, звукозаписи, художні твори. «Школа стає великою виховуючою силою, якщо педагогічний колектив зберігає духовні цінності – в переконаннях, поглядах, традиціях, звичаях учителів, в особистій неповторності кожного педагога, в живих відносинах між учителями і учнями», - стверджував Василь Олександрович Сухомлинський.. Ще одна традиція – зустріч з воїнами-інтернаціоналістами, учасниками Афганської війни. Упродовж 10 років згадуємо про ті сумні події, зустрічаємося з тими, хто пройшов страшними дорогами Афганістану, слухаємо розповіді.. Такі зустрічі дуже корисні для підростаючого покоління, тому що на практиці показують, що таке військова дружба, обов’язок, честь, гідність. Особливе місце у системі виховної роботи школи займає проектна діяльність. Як свідчить практика, лише самостійна дослідницька, пошукова діяльність переводить її  у творчі вчинки, високий рівень морально-етичної поведінки особистості, а отже, веде до успіху. У проектній діяльності увага вихователя акцентується на таких аспектах: - розвиток творчої особистості дитини; - виявлення та становлення індивідуальних особливостей школярів; - рівні особистісно-виховних досягнень учнів

 У вихованні патріотичних почуттів  школярів вагому роль відіграє культурна спадщина нашого народу. Звернення до біографії та творчого шляху наших земляків, видатних митців України, дає значні можливості для патріотичного виховання учнівської молоді на культурно-історичному досвіді українського народу. Ім’я нашого земляка - Тараса Григоровича Шевченка, оповите невмирущою любов’ю і славою, а його безсмертна спадщина є одним із джерел патріотичного виховання сучасних школярів. Час не став для Шевченка мірилом відстані між ним і наступними поколіннями, тому ім’я великого Кобзаря постійно увічнюється в стінах школи різноманітними заходами. Звернення у виховній роботі до біографії та творчості великого Кобзаря сприяє формуванню у школярів почуття любові до Батьківщини, рідного краю; бажання жити чесно і гідно, цінувати історичне минуле та дбати про щасливе сьогодення України.        

Цікавим є досвід проведення методу проектів у 5-му класі, присвяченого проблемі родоводу, ми відмітили, що саме завдяки застосуванню цього методу в учнів виховуються такі якості, особливості характеру як повага і відданість батькам, сім’ї, родині, готовність до взаємодопомоги, шанування традицій, звичаїв свого народу, культивується усвідомлення власної національної гідності, честі, внутрішньої свободи, гордості за свою землю і народ, формується високомовна культура.

Народна педагогіка залишила нам неоціненний скарб, що стосується національно-патріотичного виховання. Проходять роки, віки, тисячоліття, а мудрість народна вічно жива. Тому що в ній закладені такі глибини, на яких тримається нація, народ. «Скарбниця народної педагогіки містить відшліфовані віками народні виховні традиції, народні знання, моральні приписи та заповіді, настанови, поведінкові норми. Традиції народної педагогіки використовували всі, без винятку, відомі педагоги. В арсеналі нинішніх учителів - це неперевершений засіб виховання юних громадян». [1, А щоб долучитися душею до минулого нашого народу і мати майбутнє, потрібно вивчати народознавство. В усіх народних легендах, притчах, бувальщинах, приказках, переказах, прислів’ях, піснях, танцях закладена велика мудрість, національна самобутність, величезне джерело знань, духовності, що є просто життєвою скарбничкою.  Якими

Об'єднуючись історичною пам'яттю, мовою, культурою, почуттям любові до Батьківщини, конкретними справами  ми можемо зміцнити і зберегти нашу державу.       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 1

Мої поезії

Моїй Україні

Україно розорена, долею зморена,

Чому впала ти знов на коліна?

Знойним болем гірким і пекучим  окована,

Топчеш рани загиблого сина.

 

Не здавайся, бо стільки доріг уже пройдено,

Стільки горя уже пережито.

Лист історії вкотре жорстоко скуйовджено,

Сліз розлуки і втрати пролито.

 

Україно жадана,з грудей виривається

Крик народу твого, що у пастці.

Ніби в страшному сні усе це відбувається,

Мрії спокою поки що в казці…

 

Віру май, що навала страшна скоро стомиться,

Час страждань із графи буде змито.

Може доля гнітюча народу підкориться -

Прийде втішне і радісне літо.

***

Це все моє…

Чудовий край, що зветься Україна,

Лани широкополі, без кінця, -

Це все у серці пронесу я до загину,

Бо гріє душу нам земля оця.

 

В нім – синьоока даль озер блакиті,

Жагуча розкіш трав  наших степів.

І стиглі яблука в саду, налиті,

І щебіт вранішній моїх птахів.

 

Це все  моє, що зветься Україна,

І всі ми різні, але в нас одна мета.

Боротись спільно, як одна родина,

Аби звільниться з тортур земля свята!

***

Я горджуся, що я – українка

Я горджуся, що я – українка,

Це не слово, а справжнє звання.

Кожна пташечка, кожна стеблинка -

Батьківщина квітуча моя.

 

Рідний край – то дитинства колиска,

Промінь сонця – то лан золотий.

Рідна батьківська хата поліська,

Наче символ душі молодий.

 

Кожен звичай – духовна криниця,

Цінний скарб, що дає пізнання,

Тож шануймо усе, як годиться,

 Бо усі українці – рідня.

 

Я горджуся, що я – українка,

І пишаюсь народом своїм:

Волелюбним і мужнім  одвіку,

Таким сильним, на сотні віків!

                          ***

Гуркіт весни

Весна заглянула в віконце,

Впустила в душі первоцвіт,

Та чи порадує нас сонце,

Коли війна затьмарить світ?!

 

Чи подарує витівниця

Весняний спокій і тепло,

Якщо у бій іде рушниця,

Гримить  гармат страшне кіно?

 

Чому земля наша страждає?

О весне мила, дай же сил,

Всім тим, хто нас обороняє –

Землі своєї мужній тил.

                          ***

Осінь в Україні

Осінь в Україні – справжнє диво:

Різнобарвна, дивовижна та мінлива,

То багрянцем золотим вирує,

А то тихим шелестом крокує.

 

Може бути в гніві – дощ чи злива;

Стихне все – спокійна та грайлива.

А ще – несподівана, крилата,

Дуже щедра, плідна та багата.

 

То курличе смутком в небесах,  -

Сколихне тривогу у серцях,

Бо не можна стерти страх і втому,

Коли ждеш, що хтось повернеться додому.

 

Осінь в Україні – незрівнянна,

Несподівана, завжди неординарна:

Зачаровує, дивує та вражає,

Бо характер незвичайний має.

 

Ось останнє листя саду облітає…

Вихор листопаду ледь стихає.

Та лишається надія - все минеться,

Прийде спокій в кожне українське серце.

***

Лесі Українці…

Поетесе,  ти - зірка народу,

Освітила свій зоряний шлях.

Рідна Леся -  борець за свободу,

Ім’я славиться скрізь на вустах.

 

А життя твоє – плідне й багате,

Залишила нам скарб на землі:

Рідне слово, жагуче, крилате,

Пломеніє у кожній сім’ї.

 

Нам залишила спадок безцінний,

Що лишає відбиток в серцях,

Щоб нащадків нові покоління

Пронесли твоє слово в віках.

 

Не заради якоїсь медалі

Подолала ти долі мету

І тепер на новім п’єдесталі

Возвеличуєм працю святу!

                          ***

Про  джерело

Чи є ще десь така краса, як в нас на Україні?

Чи манять зір так небеса, як у своїй Волині!?

Куди не глянь – то всюди синь із блискіток водиці:

Річок, озер,боліт, струмків,  джерельної криниці.

 

В Поліськім краї дорогім краси могутня жила –

Тому, що різнобарв`ям всім серця вже покорила.

В затишнім «раї на землі» виблискує іскристо:

Прекрасне, ніжне, молоде – це джерельце «Пречисте».

 

Вода джерельна – мов жива: вирує, що є сили,

Аби цілющих сил собі  здобути всі зуміли.

Хоча невпинно час летить, та тут він завмирає,

Бо кожен, хто приїде – вмить у казку потрапляє.

 

Воно живе своїм життям, надії ж не вмирати –

Що будуть люди цінувать, і звісно, добре дбати,

Тому, що джерельце додасть енергії , горіння,

Аби міцнішим підростало нове покоління .

 

Якщо у вас нагода є – довідайтесь, будь-ласка,

Бо це – маленький оберіг, це наша диво-казка.

Пориньте в світ простих чудес, розгляньте все навколо:

Відразу серце оживе: як гарно, як чудово!

 

Тому, прошу всіх, закликаю: давайте будем дбати,

Щоб джерело завжди могло здоров`ям напувати.

Аби надалі всі змогли у світ цей поринати,

Енергії, життєвих сил для себе додавати.

 

Тож схаменіться, джерело «Пречисте» бережіть,

Щоб мати користь повсякчас, а не на одну мить.

Нехай Волинський рідний край виблискує красою

Невпинною цілющою джерельною росою!

***

Карпати

Чи є ще десь така краса

Як тут, на цих палких Капатах?

Ці гори, ріки, небеса

Нас всіх змогли замилувати.

 

Прекрасний спів гірських пташок

Полонять мою душу,

І їх чарівний голосок

Ще раз почути мушу.

 

І скелі Довбуша пройду

Ще раз – обов’язково,

Бо, мабуть, більше не знайду

Щось цікавіш – ніколи.

 

Ще Мертве озеро знайти,

Говерлу осягнути,

Не глянувши, не зможеш ти

Загадку їх збагнути.

 

Шкода, що не побачу скоро

Цю неземну Карпат красу,

Та не забуду вже ніколи

І в своїм серці пронесу.

***

Чомусь так швидко плине час,

Та ми не помічаєм;

Що вимагається від нас –

Зробити не встигаєм.

 

У цій хаосній метушні

До чого прагнем, йдемо?

А чи замислювались ви,

Для чого ж ми живемо?

 

Не помічаєм, що довкіл,

Лиш глянь: милує око.

Та часу в нас малий уділ –

Не бачим так глибоко.

 

Але ж навкруг така краса,

Що закохатись можна!

Та нащо вранці та роса,

Коли і так тривожно?

 

Якщо в постійній метушні

Краси не помічаєм;

Чому, скажіть тепер мені,

На бджілку не зважаєм?

 

Для чого нам тоді життя,

 Не бачачи нічого?

Можливо, все і до пуття,

Але в душі убого.

 

Поглянь навколо, озирнись:

А що позаду тебе?

І якщо можна, зупинись,

Пізнай цей світ і себе.

 

Бо у постійній метушні

Прекрасне забуваєм.

А час летить… Себе самі

Від щастя позбавляєм.

 

Ну звісно ж, будемпрацювать.

Давайте пам’ятати:

Природа нам дала життя

Й про неї треба дбати.

***

 

Весняний ліс

Як гарно ліс буяє навесні,

Коли навкруг усе цвіте й радіє.

Здається, ліс всміхається мені

І сонце моє серце ніжно гріє.

 

Птахи радіють приходу весни,

Дзвінкоголоса пісня скрізь лунає,

Травичка стелить дивовижні килими,

Душа засніжена із ними оживає.

 

Ті анемони, всі, неначе зірочки,

Укрили землю, ніби маревом повиту.

Порозпускали дивовижні пелюстки,

Неначе чудо-перлами покриту.

 

Як гарно й хороше у лісі навесні!

Весну люблю я над усе на світі,

І не забути вже повік мені

Казкової пори – цієї миті…

***

Молитва за Україну

Україно моя, моя люба Вкраїно!

Тебе повік у серці я ношу

Й для тебе долі в Бога я прошу,

Для мене ти – як матір, Батьківщино.

 

О Боже, Ти Вкраїну порятуй

Й для України щастя подаруй!

Хай завжди манить золота пшениця,

Щоб джерелом іскрилася водиця.

 

Птахи у мирнім небі хай кружляють

І радісні пісні усім співають.

Про те незламне українське слово

Та нашу рідну, материнську мову.

 

Цвіти ж навіки, Ненько моя мила,

Ти наче диво калинове, Батьківщино.

Для мене світ широкий ти відкрила,

Низький уклін тобі від мене, Україно!

***

Про життя…

Звичайно, що життя у нас одне,

Проте не знаєм, як його прожити,

А вже тоді, коли воно мине,

Нам треба щось корисне залишити.

 

Пливе так швидко, мов бурхлива річка,

Кудись далеко свою течію несе.

Надіємось, що кожна мить незвична

Нам щастя, радість, втіху принесе.

 

Та краще цих ілюзій не плекати,

Старатись труднощів не уникати,

А добре працювати над собою,

Тоді вже й успіх буде лиш з тобою.

 

Наше життя – немов широка нива,

В якій є безліч ще не пройдених стежок,

Й коли приходить вибору хвилина –

Ми боїмось зробити хибний крок.

 

Доводиться ще й часто помилятись,

Тоді ми починаємо боятись.

Від страху того іноді здається,

Що у житті чомусь все не вдається.

 

Та треба мати добру силу волі

Для того, щоб не підкорятись долі.

Можливо, буде ще колись і тяжче,

Проте надіятись завжди на краще!

***

В саду вишневім, зелененькім,

Де нісся аромат від квітника,

В куточку квіточок гарненьких

Троянди полонили будяка.

 

Він ріс там сам, єдиний і самотній,

Ні сонця він не бачив, ні тепла,

 

І скаржився на долю ту скорботну,

Яка йому нічого не дала.

 

Навіщо я живу на цьому світі?

Для чого ж біль мені оцей терпіти?

То краще б взяти та й умить померти,

Ніж мучитись мені у цьому пеклі!

 

І серце защеміло в будяка,

Що доля з ним – жорстокая така.

А потім – він лиш жалісно зітхнув,

Забув про все на світі, та й заснув…

***

Літня ніч

Сутеніє… Нічка землю огортає

І швиденько ніжне сонечко сідає.

Все заснуло: і поля, й ліси, й діброви,

Вже не чути їхньої розмови.

 

Літнє небо зірочками вкрилось,

Над рікою верболози вже схилились.

Квіточки покрилися росою,

Не милуються своєю вже красою…

 

Соловейко в тихім гаю не співає

І ніхто вже в ньому більше не гуляє.

Тільки зіроньки поміж собою

Щось шепочуть і милуються красою.

 

Ця краса – немов би дивовижа,

Це ж вона – ота нічная тиша,

Що нічною млою землю вкрила

І солодким сном всіх покорила.

 

…Люди вже давно відпочивали,

Адже за весь день напрацювались.

А не спав лиш місяць золотавий

Й зірочки на небі щось шептали.

***

Мій рідний край

Твоя Батьківщина – це твій рідний край:

Люби, бережи, і не забувай.

Ріки, озера, ліси і поля –

Усе це наша рідна земля.

 

Моя, твоя, його і її –

Наш рідний край – це пісні солов'їв,

Батьківська хата, стежка крилата,

Люба матуся і пісня її,

Це тихі й чудові наші гаї.

Наш рідний край, оця Батьківщина,

Це рідна моя і твоя родина,

Це наша прекрасна Україна!

***

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій до районного конкурсу«Сонце України в наших долонях»

(музично-хореографічна,  літературно-драматична композиція)

                                                                              Підготувала:

                                                                                           ЗДВР Матвійчук Т.І.

Україна (в образі, під наростаючу музику) +відповідний танець, четверо учасників у образах солдатів):

Я – Україна, я страдниця-мати,

Яка споконвіку була у ярмі –

Турецькім, російськім –

Та всіх не назвати,

Бо зайди є різні, а муки – одні.

Не тільки чужинці мене шматували,

Були і свої в нас жорстокі тирани.

Вони видавали укази й закони,

Тому і загинуло всіх нас мільйони.

Немов маля, що в муках народилось,

У долі, радості і різних неладах,-

Так я з неволі відродилась

І намагаюся стояти на ногах.

Ще зовсім молода та непокірна,

А на чолі – блакитно-жовтий стяг,

Прошу мені служити вірно,

Нехай Господь благословить мій шлях.

 

Ведучий (під мелодію "Гімн майдану"):

Не розчаровуйсь в Україні,

Немає єдності у нас,

То наша головна провина

За весь неволі довгий час.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вір, що мине важка пора,

Розквітне пишний цвіт калини

В садах достатку і добра.

 

Всі учасники співають разом (Artisto "Гімн майдану"):

Приспів:

Ще не вмерла Україна, хай живе і геть руїна,

Так як мати любить сина – Україна любить нас.

Як Шевченко заповів, ми кайдани порвемо,

Правду й волю в своїй хаті, разом ми відстоємо.

 

Ведучий (під мелодію "Мамо, не плач..."):

Ти чуєш, мамо, постріли гармати,

Ти бачиш, мамо, в небі в’ється дим,

Я у руках тримаю, мамо, автомата,

Не хочу, мамо, помирати молодим.

 

…Але  за тебе, рідна Україно,

Святаяземленько моя –

Ми в бій підем і вмремо гідно!

З любов’ю віддамо життя.

 

Виконавець пісні

 (Т.Роз «Мамо, не плач, я повернусь весною…»)+ відповідний танець (Україна уже в образі матері, яка на війні серед солдатів шукає загиблого сина; в кінці, розуміючи подвиг своєї дитини, скидає чорну хустину):

Голубко, не плач, так судилося, ненько,

Вже слово «матусю» - не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,

Розкажу, як мається в домі новім.

Мамочко, вибач, за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама,

Тебе я любив і любив Україну,

Вона, як і ти, була в мене одна.

 

4.1. Ведучий (під мелодію "Ми - Україна"):

Лиш не зупиняйтесь – вставайте, боріться,

Не може тривати вічно облога,

Нічого не бійтеся і помоліться,

Єдиний наш вихід – це перемога.   -(всі разом)

 

4.2. Виконавець пісні (М.Бессінг «Ми- Україна»)+ танець:

Небесний наш Ти Отець -

Хай прийде Царство Твоє,

Хай буде воля Твоя-

Тобі вся слава й хвала.

Благаєм, Ти – бережи

Наших сестер і братів,

Тримай у своїх руках

Й святиться Твоє ім’я.

Приспів:

Ця синьо-жовта земля

Єдина наша країна-

В нас є світле майбуття.

Так, Україна жива,

З вершин хай всі заспівають разом:

«Ми – Україна, ми – Україна.»

 

5.1.  Ведучий (під мелодію "Прекрасное далеко"):

Любіть Україну, козацькі сини,

Вона в нас як мати, єдина.

Любіть Україну, шануйте її –

І з вами вона не загине…

…Любіть Україну, всім серцем любіть,

Священную Русь-Україну,

Як предки великі, її бороніть,

Бороніть до кінця, до загину.

 

Ведуча (виконавиця, під ту ж саму мелодію):

Моя Україно! Ти сильна й багата,

У тебе мільйони найкращих синів,

І мова твоя – солов’їна й крилата

Ще світу покаже величний мотив…

…Не згасне народ, що по вільній стежині

Ітиме до щастя, тепла й доброти.

Лише Батьківщина, лише Україна

Всіх нас приведе до святої мети.

 

(На мотив пісні «Прекрасное  далеко» ) Виконують всі учасники разом:

Сонце України – у наших долонях,

Сонце України – у наших руках.

Ми будемо єднатись, народ свій поважати,

Щоб наше рідне сонце світило поміж нас.

Сонце України – у наших долонях,             (танець з кульками)

Сонце України – у наших руках.

Ми будем мирно жити і краєм дорожити,

Адже наше майбутнє залежить лиш від нас. - (двічі)

 

Розробка уроку в 4-му класі

Тема: Життя і творчість Лесі Українки. Порівняння. Леся Українка  «Вже сонечко в море сіда…», «Плине білий човник…»

Мета: розширити, поглибити й узагальнити знання учнів про життєвий шлях і творчість Лесі Українки; сприяти виникненню емоційного сприйняття творів поетеси; розкрити вплив  природи на настрій і почуття Лесі Українки, удосконалювати вміння порівнювати, знаходити і пояснювати епітети, порівняння; формувати вміння виразного свідомого читання, розвивати образне мислення, уяву, музичний слух. Виховувати патріотичні почуття, бажання продовжувати вивчати творчість Лесі Українки; викликати захоплення великою силою волі поетеси.

Обладнання: портрети Л.Українки , ілюстрації, виставка книг поетеси, презентаційні матеріали до теми уроку, мультимедійне оформлення; музичний матеріал: «Як дитиною бувало» (виконує Кубанський козачий хор), Степан Вовкун «Я – українець, ти – українка», «Мені не соромно», музично-хореографічна фізкультхвилинка .

Тип уроку: ознайомлення з новою темою

 

Хід уроку

I. Організаційний момент.

                                      Добрий день! У добрий час

                                      Рада я вітати вас.

                                      З радістю стрічаю,

                                      Щастя вам бажаю.

                                      Всі почули ви дзвінок.

                                      Він покликав на урок.

                                      Тож девіз тепер згадаймо

                                      І роботу починаймо.

Девіз: Красиво читаємо,

          Чітко розповідаємо,

          Мову свою розвиваємо.

• Д) Любі діти, у наш клас
• Завітали гості щирі,
• Привітаймо в добрий час
• Гостей посмішкою й миром.

 

• Раді ми гостей вітати
• І урок розпочинати.
• Ми починаємо урок, а на уроці ми…
• Уважні!
• Розумні!
• Організовані!
• Кмітливі!

II. Мовні вправи.

Мовна розминк

 1.   Розчитування. Вправа на розширення кута зору.

вір                ш

вір                     шик

вір                              шований

він                                        шувати

вір                                                шичок 

Яке слово «зайве»? Чому?

2. Прочитайте слова у порядку зростання їхніх номерів.

 

                 1вірш                                 4

                                             7

                         3

                                                                            6

                                   5

                                                              2

                          8

ІІ Мотивація начальної діяльності

• На сьогоднішньому уроці ми з вами сплетемо віночок та виплекаєм  життєтворче дерево пам’яті одній із найвідоміших поетес світу

А щоб автора назвати, треба теж поміркувати

Л               к       с                ї        У               р                 

     а      е               н         я                 а                         к

( Леся Українка).

ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

     Прочитайте слова М. Рильського, які є епіграфом до нашого уроку.

                                     Ти себе Українкою звала.

                                     І чи краще знайти ім’я

                                     тій, що радістю в муках сіяла,

                                      як Вітчизна велика твоя!

      Сьогодні наш урок ми присвячуємо відомій на увесь світ українській поетесі Лесі Українці. На уроках читання ви вже ознайомилися з багатьма її творами. Це одна з най освічених жінок Європи. Славетна Українка. На цьому уроці ви дізнаєтесь про неї та її твори більше. Ми будемо говорити про життєвий і творчий шлях письменниці, яку знає і шанує весь світ. Саме ім’я Леся Українка – наче символ України. Воно викликає в нас світлі почуття радості від зустрічі з талановитою людиною, яка настільки любила свій народ, що взяла собі псевдонім Українка. Її життя – сонячний промінь І, що особливо приємно, що ця людина є нашою землячкою.

 Сьогодні ми поглибимо знання про життя і творчість Л.Українки, ще раз доторкнемось до цілющого джерела Лесиного слова, перегортаючи одна за одною сторінки усного журналу.

 

ІІІ. Усний журнал.

Презентація

І сторінка – « Стежиною Лесиного дитинства ».

Учениця.1

 У морозяний лютневий день, напередодні великого свята Масляної, 25 лютого 1871 року в м. Новограді-Волинському народилася велика українська поетеса Леся Українка.

 Л.Українка – це літературний псевдонім, тобто Леся з України. А насправді- Лариса Петрівна Косач.

 Батько її був юристом, а мати – українська письменниця, яка писала твори під псевдонімом Олена Пчілка. У сім’ї було шестеро дітей. Леся була другою дитиною. З усіх дітей Леся найбільше схожа на батька і вродою, і вдачею: така ж добра, лагідна, обоє мали добру пам’ять. З часом сім’я переїжджає до Луцька, а потім в село Колодяжне. Тут і минуло Лесине дитинство.

Учень. 2

Мишелося. Так називали в родині Михайлика і Лесю, бо вони були нерозлийвода. Любили рухливі ігри, мандри в дрімучий ліс, плавали, стрибали, лазили по деревах.

 Старезний замок з вежами, величний костьол, церкви, мало не під самими будинками – Стир. Леся не набігається, не надивиться. І туди хочеться, й туди. Ноженята самі несуть її по усюдах, а ввечері аж гудуть від утоми. У Лесі ще нічого не болить, здоров’я не викликає жодних нарікань, вона на диво прудка, непосидюча.

Учениця.3

 Але в той же час Леся була не зовсім звичайною дитиною: в 4 роки самотужки навчилася читати. у 5 років пише листи родичам, у 6 – декламує безліч віршів напам’ять і вишиває татові сорочку, у 9 – вже грає на фортепіано, а з 12 – починає вивчати іноземні мови і вивчила їх 13.

Учениця. 4

 Батьки вчили Лесю шанувати свій народ, звичаї і звичайно, рідну мову.

 Ліля, Лесина сестра згадує: «Панські діти виховувалися тільки польською або російськими мовами. Наша мати поклала собі за мету, насамперед навчити нас гарної, рідної мови і народних українських звичаїв, а вже потім ознайомити з культурою інших народів. Усі дивувалися, що ми ходили в національному одязі й розмовляли українською».

 

ІІ сторінка – « Струни душі ».

Учениця.5

 Саме в Луцьку, коли Лесі було 9 років, вона написала перший вірш «Надія») і присвятила його своїй тітці Олені, яку за революційну діяльність було заслано в Сибір. Сім’я Косачів хвилювалася з приводу арешту батькової сестри. Маленька Леся в ту ніч довго не могла заснути. А вранці дала батькові і матері аркуш паперу зі словами вірша. Що це: поезія, вірш? Але вона не поетка, їй тільки 9 років. Тоді батьки зрозуміли, що мають дуже вразливу і обдаровану дитину.

 А у 13 років – перший надрукований вірш «Конвалія». Підпис – Леся Українка. Ім’я Українки поєднала з ім’ям своєї доньки її мати - Олена Пчілка. В сім’ї Косачів була створена така атмосфера, що всі діти усвідомлювали себе частинкою українського народу.

 

Учень 6.

 Леся дуже любила вишивати, а також допомагати мамі й бабусі по господарству. Леся зі своїм братом Михайлом вирощували квіти, придумували різні цікаві й захоплюючі забави. Влітку їхня садиба нагадувала суцільний квітник. Пізніше Леся Українка написала багато творів про ці квіти: «Конвалія», «Барвіночку мій хрещатий», казка «Лілея».

 

Учениця.7

 Найбільше любила Леся слухати розповідь старих людей про русалок, водяників, інших казкових героїв, які нібито існують в природі.

 Окрім віршів, писала казки, поеми, драми. Деякі вірші покладені на музику.

Вчитель. Всім відомий вірш «Як дитиною бувало…» також став популярною музичною композицією. Зараз ми це продемонструємо:

Як дитиною бувало упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив, я собі вставала тихо.

Що болить, мене питали, але я не признавалась.

Я була малою горда, щоб не плакать – я сміялась.

 

Учениця.8

  Була зима. Леся пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже замерзли ноги. Внаслідок сильної застуди розвинувся туберкульоз кісток. Спершу він уразив ногу, потім руку. Далі хвороба перекинулася на легені, а ще трохи пізніше – на нирки. Тяжка недуга потьмарила не лише дитинство, боротьба з нею перетворилася на 30-річну війну – виснажливу, трагічну для Лесу Українки. Та вона не здавалася.

Хто вам сказав, що я слабка,

                           Що я корюся волі?

                           Хіба тремтить моя рука

                           Чи пісня й думка кволі?

 

Учень.9

 Саме хвороба змушувала Лесю Українку залишати рідний край.

 Лікуючись, Леся часто бувала біля моря. Море їй дуже подобалося, тому в багатьох віршах вона писала про загадкову і чарівну морську красу.

 

Учень. 10

 Життя Лесі Українки скінчилося не на рідній землі. Вона померла в Грузії в місті Сурамі у 1913 році, коли їй було всього 42 роки. Похована на Байковому кладовищі.

 Ім’ям Лесі Українки названо вулиці, театри, школи, бібліотеки. Центральний музей Л.Українки знаходиться  в Києві. У Луцьку діє університет ім.Л.Українки.

 Пам’ятники поетесі споруджено в Києві, Сурамі, Ялті, Луцьку, в одному з міст Канади.

А в якому населеному пункту найближче від нас знаходиться музей Лесі Українки?

сторінка ІІІ– « Слова Лесиного пломінь ».

 

Учень 11

Творчість Лесі Українки дуже багата і різноманітна. Всі її поезії свідчать про велику любов до рідної землі, її вболівання за долю свого народу. Вона любила пісні й музику свого народу, його звичаї, вбрання, на голові носила віночок. А, оскільки, Л.Українка дуже любила квіти, то ж сплетімо сьогодні з вами віночок у пам’ять про неї.   

 

ІV. Актуалізація опорних знань.

Гра "Відтвори вірш"

В*ш*ньк*-ч*р*ш*ньк*

ч*рв*н*ї, сп*л*,

ч*г*  ж  б*  в*  т*к  в*с*к*

в*р*сл*  н*  г*лл*?

Вишеньки-черешеньки,

червонії, спілі,

чого ж бо ви так високо

виросли на гіллі?

− Пригадайте, з якого вірша цей уривок? ("Вишеньки-черешеньки" ).

-  Прочитайте розмову мами й дитини і у їхніх словах впізнайте назви поетичних творів Лесі Українки, що раніше вчили на уроках читання.

    − Мамо, іде вже зима! Я думаю, що усі вишеньки сніг з морозом поморозив у нашому садочку, що на зеленому горбочку.

    − Не хвилюйся, дитино, прийде весна і знову розквітне краса України, Подолля!

("Мамо, іде вже зима…", "Вишеньки","Сніг з морозом поморозив…", " На зеленому горбочку", "Краса України, Подолля!")

 

    Читання поетичних творів. (Діти готуються вдома)

V. Робота над новим матеріалом.

      1. Ознайомлення з біографією Л. Українки.

Тест.

        1.Коли народилася поетеса?

                  а) 25 лютого 1871 р.;

                  б) 19 липня 1871 р.;

                  в) 1 серпня 1913 р.

         2. Якою було родина Косачів?

                   а) бідною, малоосвіченою;

                   б) заможною, освітньою;

        3. Який літературний псевдонім матері Лесі Українки?

                  а) Ліна Костенко;

                  б) Олена Пчілка;

                  в) Наталя Забіла.

        4. Яке справжнє ім’я Лесі Українки?

                  а) Лариса Письменна;

                  б) Олена Пчілка;

                  в) Лариса Косач-Квітка.

         5. Як звали брата  поетеси?

                   а) Олесь;

                   б) Михайло;

                   в) Дмитро.

        6. Як називався перший вірш поетеси?

                  а) "Вишеньки"

                  б) "Надія".

                  в) "Мамо, іде вже зима"

        7. Хто допоміг дібрати літературний псевдонім?

                  а) Мама;

                  б) бабуся;

                  в) сестра.

        8. Доля Лесі була нелегкою, тому що…

                  а) не була освіченою;

                  б) за вірші посадили за грати;

                  в)  страждала на невиліковну хворобу.

         9. Скільки років було Лесі, коли було надруковано її перший вірш «Конвалія»?

                   а) 18;

                   б) 23;

                   в) 13.

        10. Похована Леся Українка…

                  а) у Львові на Личаківському кладовищі;

                  б) у Києві на Байковому кладовищі;

                  в) в Грузії у місті Сурамі.

 

Музична фізкультхвилинка 

- Прочитайте назву поезії, викинувши літери, що повторюються

Вдджесоммнечттковччмошшресіллда

 

  2. Опрацювання вірша " Вже сонечко в море сіда "

Вже сонечко в море сіда;

 У тихому морі темніє;

Прозора, глибока вода,

Немов оксамит, зеленіє.

На хвилях зелених тремтять

Червонії іскри блискучі

І ясним огнем миготять,

Мов блискавка з темної тучі.

А де корабель ваш пробіг,

Дорога там довга й широка

Біліє, як мармур, як сніг,

І ледве примітне для ока.

Рожевіє пінистий край;

То іскра заблисне, то згасне…

Ось промінь остатній! Прощай,

Веселеє сонечко ясне!

 

а) Слухання вірша. Розглядання ілюстрації.

б) Бесіда.

− Які почуття у вас викликає цей вірш? Чому?

− Від чийого імені ведеться розповідь?

- Який настрій у поетеси?

     Словникова робота.

Як ви розумієте слово оксамит? Що таке мармур?

Знайдіть порівняння у вірші. переносне значення

Прозора Червонії

Вода Іскри Дорога Край сонечко

Глибока блискучі

        Мовно-логічне завдання.

     З’єднайте слова середньої колонки з відповідними прикметниками, щоб утворилися словосполучення із вірша.

      Читання вірша учнями (мовчки). Підготовка до виразного читання вголос.

    Осмислення змісту вірша. Робота над образними засобами твору.

− Знайдіть словосполучення, в яких головне або залежне слово пов’язане з назвою певного кольору. Визначте, якою частиною мови воно виражається.

− З яким настроєм потрібно читати цей вірш?

−Яка картина вимальовується у вашій уяві до змісту цього вірша?

− Чи змінюється настрій поетеси? Яким він став?

5. Вправи на розвиток техніки читання.

 а) Різновид читання:  «хвиля»

 

  Листочок №9

ММПЛИВВНЕ

 БІДДЛИССЙ

ВВЧОТТВЕРРН

3. Опрацювання вірша «Плине білий човен…»

Читання мовчки

Плине білий човен, хвилечка колише, Хвилечка гойдає, Плине білий човен, вітер ледве дише, Ледве повіває.   Білії хмаринки, лебедині крила Угорі гуляють, Довгою стягою, що зорю покрила, Місяця сягають.   Місяченько світло і рожеве, й срібне Кида-розсипає, І ряхтить, і сяє світло теє дрібне, Як вогонь палає.   Геть далеко в морі кораблі видніють. Бачу здалеченька, Як виразно щогли тонкії чорніють Проти місяченька.

Листочок №10

а) Різновид читання: «Дощик»

Це цікаво:

Плиньмо геть за теє корабельне місто,

Там, де нам прекрасна

Доріженька сяє, де пала огнисто

- в перекладі «морськазірка» або «Зіркаморів»;

- багатозначнийтермін, можематиіншізначення:

• StellaMaris — одна ізназв Полярноїзірки.
• StellaMaris — сорт азалій.
• StellaMaris — в релігії - олицетворение ДівиМарії
• StellaMaris (1918) — назвафільму та інші.

Розвиваємо мовлення.Листочок №11

Гімнастика для очей

Самостійне опрацювання статті з підручника про Лесю Українку.

     Прочитати статтю (с. 42) мовчки, пригадати основні етапи життя поетеси. Подумати, що з прочитаного ви  не знали. Що для вас було уже відомим?

      читання вірша Лесі Українки «Плине білий човен...» напам’ять під оформлення музичної презентації.  

Листочок №13

- Діти, подивіться на символічне дерево життя і творчості поетеси. Поки ви ще не все знаєте про життя і творчість Лесі Українки, тому і листочків на дереві небагато. Будете зростати ви, буде поповнюватися кількість листочків на дереві. А поки поясніть, що означають ті дати, які написані на цих листочках.

 

(На дошці висить символічне дерево життя і творчості Л.Українки, на ньому написані дати 42, 1871, 4, 1913, 1880, 13. Діти пояснюють значення кожного числа.)

  Підсумок уроку

- А зараз, підсумовуючи свої знання про поетесу, виконаємо вправу

1. Створення тематичної павутинки

Листочок №14

- Поміркуйте, сплетіть павутинку:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(Під час ознайомлення з творчістю Лесі Українки ми дізналися багато нового про її дитячі роки..  Ми читали вірші поетеси. Особливо мені сподобались  твори …».Я хочу більше дізнатися про життя і творчість Лесі Українки.)

- Чи можна назвати життя Лесі Українки подвигом?

- Що цікавого ви дізналися на уроці?

-  Про що розповісте вдома?

- Як вшановується пам'ять Лесі Українки в нашій країні ?

Леся Українка – славна дочка України. Вона любила рідну Україну і служила її своїм палким словом.

 

- Тепер самостійно  оцініть свою роботу на уроці за таблицею:

 

 

 

 

 

 

 

  V. Підсумок.

 

- Чи можна назвати життя Лесі Українки подвигом?

Листочок №15

Звучить колективне виконання уривку пісні Степана Вовкуна «Я – українець, ти українка»

 

Привіт усім із України !

Де море , сонце, небо синє.

Красуні тут усі дівчата,

І хлопці справжні козаки.

Давайте будемо добріші,

Усі на світі люди !

Посміхайтеся частіше,

І жити стане всім простіше.

Я - українець ! Я - українка !

Це наш край - не забувай !

Мій вірш

Домашнє завдання.

 Навчитись    виразно читати  вірші. Скласти прдовження до одного із віршів або намалювати ілюстрацію

Виступ на педраді на тему:

«ГРОМАДЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ В УМОВАХ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ»

(ЗДВР – Т.І. Матвійчук )

І. Актуальність громадянської освіти та виховання в Україні

Початок третього тисячоліття характеризується глобалізацією суспільного розвитку, зближенням націй, народів, держав, відбувається перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій, які значною мірою базуються на освітньо-інтелектуальному потенціалі населення.

       Трансформація освіти – це її переорієнтація з держави на людину, на фундаментальні гуманістичні цінності, на послідовну демократизацію всього освітнього процесу, усієї освітньо-педагогічної ідеології загалом і громадянської освіти зокрема.

Основою демократичного ладу є людина, спроможна розкрити його потенціал. Для неї демократія є природним середовищем задоволення особистих та суспільних інтересів.

Актуальність громадянської освіти та виховання в Україні зумовлюється водночас процесом становлення нації. Для поліетнічної України громадянська культура особистості відіграє особливо важливу роль ще й тому, що вона покликана сприяти формуванню соборності держави, що є серцевиною української національної ідеї. Саме на базі демократичних цінностей, що мають лежати в основі громадянської культури, можливе об’єднання різних етносів і регіонів України задля розбудови і вдосконалення незалежної, демократичної, правової, соціальної держави й громадянського суспільства.

Можна констатувати, що за роки незалежності в Україні створено передумови для оновлення змісту і технологій громадянської освіти та виховання, формування громадянської позиції підростаючого покоління. В центрі виховного процесу постала особистість дитини як найвища цінність. Завдяки змістовим характеристикам предметів соціально-гуманітарного циклу, громадянської освіти зросла правова компетентність учнівської молоді.

Однак поряд з ознаками позитивних змін в громадянському вихованні загострилися і певні протиріччя, виникли нові суттєві проблеми. Становлення демократичної громадянської свідомості дітей та молоді відбувається без урахування економічних та політичних реалій сьогодення. Недостатньо звертається уваги на формування таких компонентів громадянської культури, як особиста відповідальність та громадянська мужність, без яких правильні знання про демократію проходять поза емоціями зростаючої особистості і не стимулюють бажання виступати активним стратегом свого життя і долі держави. Україні ж  необхідна консолідація демократії, розвиток демократичної політичної практики, моделей та зразків поведінки, характерних для демократичної політичної культури, подальше формування та удосконалення різноманітних демократичних структур, звикання людей до життя в умовах демократії. Необхідно, щоб громадяни знали свої права і обов’язки, були впевнені, що можуть впливати на зміни в суспільстві, дотримуватись закону, мислити критично й незалежно, поважати права інших, бути толерантними.

Незважаючи на відмінність підходів, методик та масштабу національних систем громадянської освіти, єдиною залишається їх мета – виховання громадянина, який цінує та готовий відстоювати ідеали свободи, демократичні цінності і права людини.

Навчально-виховний процес недостатньо спрямований на формування демократичного світогляду. Серйозною перешкодою на шляху громадянської освіти та виховання є розрив між теоретичними знаннями та повсякденною соціальною практикою.

Виходячи з цього, Україні потрібна така система громадянської освіти та виховання, яка б сприяла розбудові правової демократичної соціальної держави, становленню громадянського суспільства та демократичних норм і цінностей особистості та суспільства.

ІІ. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії громадянської освіти та виховання

Методологічною основою Концепції громадянської освіти та виховання є філософське вчення про фундаментальні закони розвитку людини та суспільства.

Досягнення цілей громадянського виховання вимагає дотримання наукового підходу до організації цього процесу, тобто врахування об'єктивних закономірностей його перебігу, взаємодії системи чинників.

Науковий підхід до процесу формування особистості громадянина передбачає, що дія загальних закономірностей розвитку громадянськості опосередковується впливом конкретно-історичних умов життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Конкретно-історичний підхід допомагає збагнути й сформулювати специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання громадянської освіти та виховання, а саме: усвідомлення громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства; формування у молодого покоління почуття патріотизму, відданості Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти. Ефективність виховання громадянськості - як і багатьох інших, особистісних характеристик - значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким у структурі особистості виникають і закріплюються, перш за все, ті новоутворення, у “конструювання” яких індивід вкладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану активність. Отже, особистість громадянина формується за умови його реальної включеності у діяльність, коли апробуються, перевіряються на практиці відповідні громадянські цінності.

При формуванні змісту громадянської освіти та виховання необхідно дотримуватись:

• особистісно зорієнтованого підходу, за якого у центрі навчально-виховного процесу стоять інтереси особи. За таких умов центральною ідеєю громадянської освіти є поняття невідчужуваних прав людини, а зміст її спрямовується на виховання громадянина демократичного суспільства, патріота України, що прагне вільного вибору і будує свою діяльність на основі визнання абсолютної цінності прав людини. Особистісно зорієнтований підхід за формування змісту громадянської освіти передбачає врахування вікових особливостей учнів, розробку кожного конкретного етапу навчання за віковою вертикаллю у взаємопов’язаному контексті всього навчально-виховного процесу;
• діяльнісного підходу, який визначає спрямування змісту громадянської освіти на розвиток уявлень і вмінь, що сприяють успішній соціальній активності особистості. Цей підхід реалізується шляхом створення навчальних ситуацій, в яких апробовуються на практиці засвоєні громадянські цінності. Реалізація цього підходу здійснюється шляхом викладення глобальних проблем посередництвом локальних на основі позитивного досвіду участі учнів і студентів у окремих громадянських акціях, проектах тощо;
• конкретно-історичного підходу, який вимагає розглядати навчальний зміст в цілому, як історичну категорію, своєрідну модель конкретних вимог суспільства щодо підготовки молоді до життя та діяльності в даному суспільстві на певному етапі його розвитку. Конкретно-історичний підхід спрямовує зміст громадянської освіти та виховання на вирішення найбільш актуальних для даного етапу розвитку українського суспільства завдань.

Окрім триєдиного підходу, у досягненні поставленої мети необхідно також застосувати системний, психологічний, поведінковий, ситуативний, функціональний, процесійний, інтеграційний і відтворювальний підходи.

Вони доповнюють один одного і розкривають різні аспекти громадянської освіти та виховання дітей учнівської та студентської молоді.

Базовими принципами громадянської освіти та виховання є ті, що грунтуються на методологічних засадах розвитку громадянського суспільства, зокрема:

•    принцип гуманізму означає пріоритетність ідеї прав і свобод людини, творчий розвиток особистості, виховання людської гідності, поваги до приватної власності, розуміння значущості особистісної автономності; співвіднесення освітніх вимог з можливостями та природними здібностями молодої людини;
•    принцип демократичності означає виховання духу соціальної солідарності, справедливості, вміння конструктивно взаємодіяти із суспільством та приймати рішення; передбачає діалогічний характер освіти, суб’єктно-суб’єктні відносини між педагогами і учнями, викладачами і студентами, атмосферу взаємоповаги та довіри у шкільному колективі, учнівське самоврядування, відкритість і зв’язок школи з іншими агентами процесу соціалізації (сім’єю, дитячими і молодіжними громадськими організаціями, засобами масової інформації, церквою тощо);
•    принцип зв’язку з практичною діяльністю передбачає пріоритетність для системи громадянської освіти та виховання умінь і дій, зорієнтованість учнів і студентів на навички соціальної взаємодії, вміння самостійно аналізувати різноманітні ситуації, перш за все, у своєму життєвому середовищі, вміння самостійно приймати відповідальні рішення і діяти у правовому полі;
• принцип зорієнтованості на позитивні соціальні дії означає цілеспрямованість громадянської освіти та виховання на соціальні сподівання учнівської та студентської молоді, набуття позитивного досвіду соціальних дій, формування позитивного іміджу компетентної громадянськості;
•    принцип наступності і безперервності означає поетапне, відповідно до вікових особливостей, розширення інформаційного, виховного, інструментального (практичного) обсягу системи освіти для демократії, що бере початок у дошкільному вихованні, включає всі етапи середньої, вищої, професійної освіти, а також освіту для дорослих; передбачає виховання потреби вчитися навичок громадянськості протягом усього життя;
•    принципміждисциплінарності означає навчання і виховання громадянськості в процесі вивчення різних навчальних дисциплін; узгодження змісту навчальних програм з метою та завданнями громадянської освіти;
•    принципкультуровідповідності передбачає врахування у змісті громадянської освіти етнонаціонального, регіонального культурного і звичаєвого контексту, зв’язок шкільного та студентського колективу з місцевою громадою, участь у спільних із нею соціальних, культурних, природозахисних акціях;
•    принципполікультурності означає наповненість громадянської освіти та виховання ідеєю універсальності прав людини, а також ідеєю етнокультурного розмаїття України, Європи, світу, правової рівності національних культур; передбачає виховання особистості на засадах міжетнічної толерантності, поваги до представників інших культур, найперше – в учнівському та студентському середовищі; означає практичну реалізацію прав представників української нації, інших етнічних спільнот на розвиток і збереження своєї мови, культурної самобутності у контексті формування української політичної нації;
•                   принцип інтеркультурності, що передбачає інтегрованість української національної культури у контекст загальнодержавних, європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру. Реалізація цього принципу означає, що у процесі громадянської освіти та виховання мають забезпечуватись передумови для формування особистості, вкоріненої у національний ґрунт і водночас відкритої до інших культур, ідей та цінностей. Лише така особистість здатна зберігати свою національну ідентичність, оскільки вона глибоко усвідомлює національну культуру як невід'ємну складову культури світової;
•    принцип плюралізму означає виховання поваги до засад політичної, ідеологічної, етнонаціональної, расової різноманітності; уникнення екстремістських поглядів і поведінки у житті шкільного та студентського колективу, виховання толерантного ставлення до різних світоглядних, політичних доктрин, релігійних переконань, до діяльності у навчальному закладі різних молодіжних громадських організацій; виховання усвідомлення неприйнятності будь-якого політичного екстремізму;
•    принцип самоактивності й саморегуляції сприяє розвитку у вихованця суб'єктних характеристик, формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень, що поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію у діях та вчинках;
•    принцип системності, згідно з яким процес громадянської освіти та виховання зумовлюється гармонійністю розвитку низки взаємопов'язаних новоутворень у структурі особистості; фрагментарність, однобокість, переоцінка значення одних новоутворень і нехтування іншими, намагання виховувати особистість “по частинах” гальмує дію психолого-педагогічних механізмів, які спрацьовують лише за умови наявності системи певних складових.

На відміну від інших розвинутих країн, де громадянська освіта та  виховання майже повністю базується на політичній та правовій сфері діяльності громадянського суспільства, в Україні на сучасному етапі її розвитку громадянське виховання, через відсутність відповідної правової та юридичної бази або її недієспроможності, багато в чому базується на морально-етичних засадах, тобто морально-етичні імперативи й цінності виступають головним критерієм ефективності громадянського виховання.

 

ІІІ. Сутність громадянської освіти та виховання

Важливе місце у громадянському вихованні посідає громадянська освіта - навчання, спрямоване на формування знань про права і обов'язки людини. Громадянська освіта тісно пов'язана з формуванням соціально-політичної компетентності особистості у суспільній сфері, яка передбачає, перш за все, політичну, правову й економічну освіченість й здатність керуватися відповідними знаннями в умовах кардинальної перебудови суспільства.

У процесі громадянського виховання провідне місце належить освітній складовій, яка доповнюється й розширюється вихованням в дусі громадянськості. Це поняття об'єднує в собі громадянську, політичну соціалізацію майбутнього громадянина та його здатність долучати до цього процесу моральні цінності.

Громадянське виховання - процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, долучати її до суспільного життя, в якому права людини виступають визначальними. Громадянське виховання об'єднує в собі суспільну й приватну сфери.

Звідси громадянськість - багатоаспектне поняття. Це фундаментальна духовно-моральна якість, світоглядна і психологічна характеристика особистості, що має культурологічні засади.

Такі характеристики громадянськості свідчать про визначальну роль світогляду особистості, на основі якого формується система її ціннісних орієнтацій, поглядів, переконань, усвідомлюється місце в суспільстві, визначаються обов'язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Громадянськість - це реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських засад особистості, її інтеграція в культурні й соціальні структури суспільства.

 

ІV. Інститути, що здійснюють громадянську освіту та виховання

Провідну роль в реалізації громадянської освіти відіграють навчальні заклади (формальної і неформальної освіти): дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчальні заклади (загальноосвітні школи І-ІІІ ступеня, гімназії, колегіуми, ліцеї, спеціалізовані школи), професійно-технічні навчальні заклади; вищі навчальні заклади І-ІV рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища, інститути, університети, заклади післядипломної освіти та інші вищі навчальні заклади), позашкільні навчальні заклади (центри, будинки, установи, клуби, бібліотеки); заклади та установи культури, громадські (неурядові) організації. Причому на шкільні роки припадає ключовий період формування громадянської культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення молодої людини, включаючи національну свідомість.

Важлива роль у формуванні громадянськості має належати сімейному вихованню. Саме в сім’ї формуються базові цінності світогляду молодого громадянина демократичної держави.

На становлення громадянської свідомості впливають також політичні партії, громадські організації та асоціації .

Виконувати завдання громадянської освіти та просвіти мають також засоби масової інформації, пропагуючи ідеї громадянськості, публікуючи відповідні матеріали, випускаючи навчальні теле- та радіопередачі. Сприяти досягненню цілей громадянської освіти значною мірою покликані різноманітні благодійні та філантропічні організації і фонди шляхом підтримки проведення виховних заходів, конкурсів, семінарів, тренінгів, надання грантів для розробки науково-методичних матеріалів, посібників, підручників, фінансової підтримки публікацій.

Останнім часом зростає вплив церкви та її інститутів на формування світоглядних орієнтацій особистості, що зумовлює необхідність співпраці різних інститутів громадянського виховання, знаходження спільних цілей діяльності у цьому напрямі.

Таким чином, реалізується навчально-виховна модель, в якій взаємодіють усі складові процесу виховання громадянина: сім’я, навчальні заклади всіх рівнів і типів, соціальні партнери, об’єднання громадян, засоби масової інформації.

 

V. Мета та завданнягромадянськоїосвіти та виховання.

Мета громадянської освіти та виховання - сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину, якій притаманні особистісні якості й риси характеру, світогляд і спосіб мислення, почуття, вчинки та поведінка, спрямовані на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Вони мають органічно поєднуватись з потребою й умінням діяти компетентно й технологічно.

Мета громадянської освіти та виховання конкретизуються через систему завдань:

- формування політичної та правової культури засобами громадянської освіти, яка забезпечує знання про політичні системи та владу на всіх рівнях суспільного життя, про закони та законодавчі системи; виховання поваги до Конституції України, законодавства, державної мови;

- розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, вміння знаходити нові ідеї та критично аналізувати проблеми, брати участь у дебатах, вміння переосмислювати дії та аргументи, передбачати можливі наслідки дій та вчинків;

- визнання й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної цінності та єдиної норми всіх людей без будь-яких дискримінацій, на чому будується відкрите, демократичне, громадянське суспільство;

- усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю;

- формування національної свідомості, належності до рідної землі, народу; визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; виховання почуття патріотизму, відданості у служінні Батьківщині;

- утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість;

- формування соціальної активності і професійної компетентності особистості на основі соціальних умінь: готовність до участі у процесах державотворення, здатність до спільного життя та співпраці у громадянському суспільстві, готовність взяти на себе відповідальність;

- здатність розв'язувати конфлікти у відповідності з демократичними принципами, здатність до самостійного життєвого вибору на основі гуманістичних цінностей; формування працелюбності особистості, відповідальності за свої дії;

- уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватись з демократичними інститутами, органами влади, захищати і підтримувати закони та права людини, бути обізнаним у способах соціального захисту;

- формування інтеркультурного менталітету, сприйнятливості до культурного плюралізму, загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення до інших культур і традицій;

- вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства; активне попередження тенденцій до виявлення деструктивного націоналізму, проявів шовінізму, фашизму, месіанських налаштованостей.

VI. Зміст, форми і методигромадянськоїосвіти та виховання.

Зміст громадянської освіти як головний засіб цілеспрямованого навчання має базуватися на основних ідеях демократичного суспільства. Це система інтегрованого знання, оволодіння яким створює умови для формування та розвитку демократичних цінностей і громадянських умінь особистості, становленню яких в громадянській освіті надається більшого значення, ніж засвоєнню власне професійних знань та умінь.

Культурологічна функція освіти, зокрема шкільної, передбачає оновлення змісту на засадах його гуманізації, гуманітаризації, цілеспрямованого використання надбань національної та світової культур. Зміни в змісті освіти є основним дієвим інструментом реформування освіти, приведення її у відповідність з оновленою метою, з потребами сьогодення. Пріоритет при реформуванні освіти надається зміні змісту освіти і стосується перебудови всіх навчальних програм відповідно до провідної ідеї освіти, їх взаємозв’язку, інтеграції в єдину систему сучасного знання.

Зміст громадянської освіти має спрямовуватись на досягнення цілей як навчання, так і виховання, а успішність її повинна оцінюватись не так за обсягом отриманих знань та умінь, як за результативністю їх трансформування в світоглядні пріоритети та ціннісні настанови, формування громадянської культури особистості.

Громадянська освіта може розглядатися, як:

комплекс інтегрованих знань (зміст);

процес розвитку і поширення цих знань як необхідного компонента громадянського суспільства.

Як комплекс інтегрованих знань громадянська освіта являє собою складну динамічну систему, що поєднує:

громадянські знання, на основі яких формуються уявлення щодо форм і способів функціонування громадянина у політичному, правовому, економічному, соціальному та культурному полі демократичної держави;

громадянські вміння та досвід участі у соціально-політичному житті суспільства та практичного застосування знань;

громадянські чесноти – норми, установки, цінності та якості, притаманні громадянину демократичного суспільства.

Зміст громадянської освіти охоплює:

культурологічні знання, ядром яких в системі освіти для демократії є культура міжлюдських (міжгрупових і міжособистісних) відносин. Оволодіння культурним надбанням своєї нації відбувається водночас із вихованням доброзичливого і зацікавленого ставлення до культур інших народів, етнічних спільнот, які становлять культурне розмаїття регіону, України, Європи, міжнародного географічного регіону, світу. Одним із важливих чинників політичної і духовної консолідації українського полікультурного суспільства, формування української політичної нації є відродження української мови, вільне володіння всіма громадянами України українською мовою як державною, функціональна двомовність і багатомовність її громадян;

філософські та аксеологічні знання про громадянські, демократичні, загальнолюдські, національні цінності;

політичні знання щодо демократичних принципів функціонування політичної системи і влади та їх особливості в Україні; процедури та механізмів формування і функціонування державних структур, порядку реалізації їх повноважень, апеляцій до них; основи конституційного устрою в Україні, особливостей взаємодії органів державної влади і органів місцевого самоврядування та їх відповідальності перед громадянами;

правові знання щодо права та його ролі в суспільстві; Конституції, як основного закону; основ конституційного ладу країни; порядку формування, діяльності та взаємодії державних органів і органів місцевого самоврядування; знання щодо прав людини, механізмів їх захисту, обов’язків і відповідальності; національних та міжнародних нормативних актів, присвячених цій проблемі;

економічні знання щодо сутності ринкових відносин як елемента демократії; основних економічних принципів; фінансової системи, системи соціального забезпечення та соціального захисту; соціально-економічних аспектів екологічної проблеми, проблеми розвитку та екологічної безпеки;

соціально-психологічні знання щодо психологічної природи та сутності владно-підвладних відносин; мотивації соціальної поведінки особистості; психологічних особливостей інформаційного впливу на свідомість виборців; способів розв’язання конфліктних ситуацій щодо ефективності форм комунікативної взаємодії.

Зміст освіти має бути спрямований на здобуття учнями досвіду громадянських вчинків і переживань, основних громадянських умінь, зокрема:

• реалізовувати своє право на участь у виборах та інших формах демократії;
• обстоювати свої права, беручи участь у діяльності об’єднань громадян та громадських акціях;
• захищати свої права за допомоги державних органів та органів місцевого самоврядування;
• обстоювати свої права за допомогою апеляції до суду, правоохоронних та правозахисних організацій;
• орієнтуватися в умовах вільного ринку; відстоювати свої права як споживача і платника податків;
• використовувати типові прийоми та методи розв’язання проблемних ситуацій;
• диференціювати емоційні та раціональні компоненти власного вибору;
• критично сприймати інформацію, самостійно її аналізувати;
• розвивати комунікативні уміння.

Зміст громадянської освіти та виховання має бути зорієнтований на розвиток уявлень молоді про громадянськість та шляхи її реалізації на основі системи понять з різних галузей наукових знань, а й на формування емоційно-ціннісного компоненту громадянської культури особистості, що включає, насамперед:

• усвідомлення абсолютної цінності прав людини, свободи особистості;
• усвідомлення себе як громадянина і патріота України;
• почуття власної гідності, гуманізм, толерантність, плюралізм, здатність до компромісу;
• лояльне і водночас вимогливе ставлення до влади, законослухняність;
• активну позицію щодо необхідності брати участь у демократичних перетвореннях;
• усвідомлення себе як особистості, спроможної впливати на ситуацію в державі;

критичне сприйняття соціально-політичної інформації; усвідомлення можливості та цінності самостійного політичного вибору;

готовність відповідати за власні рішення та їх наслідки;

• усвідомлення взаємозалежності інтересів окремих людей, соціальних груп у суспільстві.

Оволодіння системою знань сприяє формуванню світоглядних орієнтацій особистості, виробленню власної філософії життєдіяльності, її самоідентифікації та самореалізації в кожній із сфер суспільного життя.

Як процес впровадження системи знань про людину і суспільство громадянська освіта в школі може здійснюватись у чотирьох формах:

• як навчальний предмет,
• як міжпредметна форма діяльності в рамках освітянського простору,
• як організація позакласної, позашкільної та позааудиторної діяльності навчального закладу,
• як організація життя навчального закладу, що сприяє демократичній поведінці.

Тобто ідеї громадянськості та демократії мають бути основними та наскрізними в системі життєдіяльності навчального закладу, в його формальних та неформальних проявах.

Ефективність громадянської освіти та виховання значною мірою зумовлюється методами її запровадження.

Сучасний навчальний заклад має чималий досвід викладання традиційними методами: лекції, семінари, диспути, бесіди, самостійна робота з підручником та періодикою, написання рефератів, учнівські роботи. Потенціал цих методів з точки зору завдань громадянської освіти досить значний: вони дозволяють подати різноманітну інформацію, акцентувати увагу учнівської молоді на ключових аспектах теми, ознайомити з різними концепціями та підходами до проблеми, зробити загальні висновки. Проте традиційні методи не орієнтовані на активну взаємодію молодої людини з учителем та однолітків між собою, самостійне і спільне прийняття рішень, що має бути вирішальною передумовою їх громадянської активності в майбутньому.

Тому пріоритетну роль у громадянській освіті мають відігравати активні методи, що стимулюють творчість, ініціативу, самостійне та критичне мислення і базуються на принципі багатосторонньої взаємодії.

Важливе місце у змісті громадянської освіти та виховання посідає формування культури міжетнічних стосунків. Культура міжетнічних відносин - це реалізація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального і духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру, толерантності.

Громадянська освіта та виховання має стимулювати також розвиток планетарної свідомості. Вона включає відчуття єдності й унікальності життя на Землі, повагу до всіх народів, їх прав, інтересів і цінностей;

розуміння світу як єдності і різноманітності, системи держав, які мусять мирно співіснувати, співпрацювати в умовах свободи, на засадах моральних ідеалів, гуманізації міжнародних стосунків, визнання головним пріоритетом права людини, націй і народів, постійної уваги до світових проблем.

Визначальною характеристикою громадянської зрілості як результату громадянського виховання є розвинена правосвідомість - усвідомлення своїх прав, свобод, обов'язків, ставлення до Закону, до державної влади. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву, думку і сферу підсвідомого духовного досвіду особистості.

Значне місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури поведінки особистості, що виявляється у сукупності сформованих соціально значущих якостей особистості, заснованих на нормах моралі, закону, вчинків людини. Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з іншого - засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини.

Результативність громадянського виховання великою мірою зумовлюється тим, наскільки ті чи інші форми, методи виховної діяльності стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління дітей, підлітків, юнацтва, молоді. Чим доросліші вихованці, тим більше їх можливості до критично-творчого мислення; здатності до самоактивності, творчості, самостійності; усвідомлення власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення.

VII. Шляхи реалізації громадянського виховання

Громадянська освіта може бути ефективною лише за умов створення широкого культурного контексту, причетності всього суспільства до справи утвердження демократії, надання вихованцям прикладів ефективної громадянської дії, тому до справи громадянської освіти доцільно залучати широкі кола громадськості, громадські організації, родини, засоби масової інформації, громади за місцем розташування навчального закладу.

Загальними напрямами реалізації Концепції, що потребують уваги органів управління освіти, є:

• проведення широкого обговорення щодо важливості громадянської освіти та виховання у суспільстві, використовуючи ЗМІ, круглі столи, конференції для педагогічної громадськості за участі науковців; запровадження постійно діючих семінарів з проблем громадянської освіти; залучення до обговорення та співробітництва громадські організації, асоціації, батьків;
• включення проблематики розвитку громадянського суспільства та формування громадянськості, політичної культури до дослідницьких програм та планів навчальних та наукових закладів;
• узгодження змісту освіти, навчальних планів та програм вже існуючих дисциплін гуманітарного циклу, орієнтуючись на пріоритетність формування культури громадянськості;
• вивчення та узагальнення міжнародного досвіду освіти для демократії, висвітлювання його в фахових журналах, на науково-теоретичних і практичних конференціях та семінарах;
• забезпечення підготовки спеціалістів, які здійснюватимуть перепідготовку вчителів;
• розроблення курсів, окремих модулів, навчально-методичного забезпечення для підготовки та перепідготовки вчителів загальноосвітніх навчальних закладів та викладачів вищої школи;
• запровадження спеціалізації “громадянська освіта та виховання” на курсах перепідготовки вчителів в інститутах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; включення в програми підвищення кваліфікації керівників навчальних закладів всіх типів і рівнів акредитації тематику громадянської освіти;
• створення на базі інститутів післядипломної освіти, громадських організацій центрів для навчання різних категорій педагогічних працівників демократичним методам взаємодії з вихованцями.

У зв’язку з тим, що сучасна освіта ще не звільнилася від авторитарних методів навчання та виховання, і враховуючи, що демократії не можна навчити недемократичними методами, пріоритетним напрямом громадянської освіти є реальна демократизація шкільного та студентського життя, створення демократичного клімату в навчальному закладі. Для реалізації цього завдання необхідно:

навчати педагогів демократичних методів взаємодії з вихованцями, орієнтації на особистісний підхід, уміння створити демократичний клімат у класі та аудиторії на засадах взаємної довіри, поваги до прав і свобод, толерантності;

створити умови для розвитку почуття власної гідності особистості, відповідальності, здатності до самовизначення;

широко впроваджувати проблемно-діалогічні підходи, активні методи навчання і виховання;

використовувати потенціал психологічної служби для розвитку комунікативної культури та міжособових відносин, соціальної компетентності, самосвідомості, саморозуміння та толерантності у дітей, учнівської та студентської молоді.

Поширенню ідей громадянської освіти сприятиме організація просвітницьких заходів для батьків з метою впровадження демократичних гуманістичних методів сімейного виховання.