Методичні рекомендації щодо реалізації особистісно зоорієнтованого навчання у процесі вивчення фізики та математики

 

 

 

 

 

Методичні рекомендації щодо реалізації особистісно зоорієнтованого навчання у процесі вивчення фізики та математики

 

 

 

 

 

Автор: Дзуєнко Людмила Анатоліївна

вчитель фізики та математики  ОЗЗСО Кожанський НВК «ЗЗСО І-ІІІ ст. – ЗДО» Фастівського району Київської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2019

ЗМІСТ

1. Вступ.............................................................................................. 3

2. Технологія досвіду................................................................................... 7

3. Висновки .......................................................................................................... 18

4.Список використаних джерел ........................................................................20

5.Додаток1.Порівняльна характеристика діяльності педагога при    проведенні традиційного та особистісно зорієнтованого уроку………........  22

6. Додаток 2.  Основні  позиції, що впливають на впровадження  особистісно зорієнтованої технології навчання в практику роботи шкіл ..........................  23

7. Додаток 3. Принципи особистісно зорієнтованого навчання ………........  25

8. Додаток 4. Види завдань на уроках за особистісно зорієнтованого    навчання …........................................................................................................... 27

9. Додаток 5. Розробки уроків з теми «Електричний струм» ........................ 29

10. Додаток 6. Розробки уроків математики для 5 класу…………………...…35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Опис змісту досвіду

1. Вступ

                                                Педагогічне кредо вчителя:

                                                                     « Щоб мати право навчати,

                                                                 необхідно постійно навчатися самому»

      У Концепції загальної середньої освіти зазначено: «Освіта ХХI століття – це освіта для людини. Її стрижень – розвивальна, культуро твірна домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання та вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити себе і життя своєї країни». Цьому сприяють сучасні педагогічні технології навчання, спрямовані на головну фігуру навчання – учня. Для вибору технології навчання потрібно перебудувати стереотип, який склався в діяльності вчителя і зрозуміти учня, прийняти учня, визнати учня як суб’єкт процесу навчання та підібрати технології освітніх знань, враховуючи підбір класу, вік учнів, тему уроку, наявність дидактичного забезпечення навчання і при цьому не забути про результат. А результат буде там, де є зацікавлення навчальним предметом. Тоді навчання для дітей буде радістю, а навчальний матеріал буде засвоюватись з мінімальними затратами часу і енергії.

      Тема досвіду відображає головну проблему реформування сучасної освіти: озброєння школярів уміннями і навичками саморозвитку особистості, яке значною мірою вирішується шляхом упровадження нових технологій організації процесу навчання та виховання.

      Новизна досвіду полягає в оригінальному використанні інноваційних технологій (особистісно зорієнтованого, інтерактивного навчання, методу проектів, проблемного навчання, колективного взаємонавчання, ІКТ, елементів дослідницької роботи) в урочній та в позаурочній діяльності. Заслуговують на увагу особливості педагогічного стилю вчителя у проектуванні навчального процесу, у доборі навчального матеріалу та форм і методів реалізації проблеми на уроці і в позаурочний час.

      Актуальність досвіду полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку освіти та суспільних відносин зростають вимоги до особистості як суб’єкта всіх соціальних процесів, виникає необхідність врахування фактору психологічної готовності молодої людини до здійснення тих чи інших дій у сучасних умовах, забезпечення шкільної молоді ефективним інструментарієм самореалізації та самовираження для досягнення життєвого успіху, а не тільки оволодіння сумою знань.

     Теоретичною основою досвіду є технологія особистісно зорієнтованого підходу до навчання, викладена в працях І.С. Якиманської, О.Я. Савченко, В.Г. Кремінь, С.І. Подмазіна, Т. І. Шамової .

      Сутність досвіду полягає в особливостях проектування педагогічного процесу, який базується на основі раціонального поєднання елементів названих вище інноваційних технологій, традиційних засобів навчання та розвитку особистості.

      Практична значущість досвіду полягає в тому, що реалізація особистісно зорієнтованого  підходу до навчання учнів дозволяє підняти на якісно новий рівень педагогічний процес, підвищити рівень навчальних досягнень, забезпечує психолого – емоційну комфортність і подальшу соціальну адаптованість школярів, готовність реалізувати особисті якості в індивідуальній чи колективній діяльності.

      Технологія досвіду містить у собі багатий арсенал різноспрямованих форм,  методів традиційної та інноваційної діяльності вчителя та учнів на уроці і в позаурочний час. Особливо цінним є творчий підхід педагога до створення системи роботи на різних етапах уроку в залежності від його типу та навчального матеріалу.

     Технологія досвіду сприяє вирішенню наступних проблем:

інтенсифікації й оптимізації навчального процесу;

підвищення ефективності уроку як основної одиниці навчально-виховної діяльності;

активізації навчальної діяльності учнів на уроках фізики та математики, підвищення інтересу до предмета;

розвитку навичок самостійної та спільної діяльності;

оптимізації соціально – особистісного росту школяра, формування готовності до подолання труднощів навчання та життя, стійкості до стресів.

       На сучасному етапі розвитку суспільства перед школою стоїть завдання всебічного розвитку особистості учня. При цьому навчання має забезпечувати духовний та інтелектуальний розвитк учнів. Нові типи та види технологій надають значні можливості для роботи педагогів.   (Додаток 2)    

       Серед великого числа новацій, що застосовуються у системі освіти,  особлива  увага  приділяється таким технологіям, де вчитель виступає не джерелом навчальної інформації, а є організатором і координатором   творчої  творчого навчального процесу, спрямовує діяльність учнів у потрібне русло, при цьому враховуючи індивідуальні  здібності  кожного  учня.  Серед подібних технологій найбільш відома технологія особистісно зорієнтованого навчання. Дана технологія стоїть на одному з перших місць по значимості і пов’язаними з нею очікуваннями щодо підвищення  якості  освіти.  Дослідження в області технології особистісно зорієнтованого навчання проводили такі вчені як   Г.Г. Кравцова, Т.А. Матіс, Ю.А. Полуянова, В.В.Рубцова, Г.А.Цукерман, І.С.Якиманська. 
       Усі дослідники підкреслюють необхідність індивідуального підходу до навчання дітей, значення єдиної освітньої стратегії середньої школи як основної умови успішної роботи з дітьми.

       Соціальна значущість розвитку учнів і аналіз стану наукової розробленості цього процесу зумовили вибір теми даного дослідження, яка полягає у визначенні способів реалізації технологій особистісно зорієнтованого навчання на уроках фізики.

        Особистісно зорієнтований підхід у навчанні грунтується на сприйнятті індивідуальності, самостійності дитини як носія суб’єктивного досвіду, який у нього складається з перших днів його життя. Учень має право на особистісний шлях розвитку, він являється центром навчального процесу і співтворцем уроку, а учитель лише допомагає дитині розвиватися і  самореалізуватися. Девізом особистісно зорієнтованого навчання можуть бути слова Марії Монтессорі: «Допоможіть мені це зробити самому» (звернення дитини до вчителя) та слова В. Сухомлинського: «Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності». [17]

       На дуку відомих педагогів:

      «Особистісно зорієнтоване навчання надає кожному учневі, опираючись на його здібності, нахили, інтереси, особистісні цінності і суб’єктний досвід, можливість реалізувати себе в пізнавальній та інших видах діяльності…     (С. Подмазін).

       «Особистісно зорієнтована освіта не займається формуванням особистості із заданими властивостями, а створює умови для повноцінного виявлення і розвитку особистісних функцій суб’єктів освітнього процесу»    (В.Сєриков).
       «Особистісно орієнтоване навчання, концепція життєтворчості, програма розвитку творчої особистості – ось три «кити», на яких має триматися навчання, виховання і розвиток учня» (В. Паламарчук).

       Отже, особистісно зорієнтоване навчання – це навчання, у якому учень виступає суб’єктом навчальної діяльності, в якому враховуються індивідуальні властивості учня і яке спонукає дитину до самостійного пізнання і мислення, сприяє формуванню всебічно-розвиненої особистості, яка вміє знайти застосування своїм знанням, знаходити практичні шляхи вирішення проблем. Це навчання, процес, в центрі якого особистість людини – і учня, і вчителя: діалог, партнерство, самоповага, самореалізація, самовдосконалення, її самобутність і самостійність, в якому спочатку розкривається суб’єктивний досвід особистості, а потім співвідноситься до знань.

 

2. Технологія досвіду

      Я працюю в школі 33 роки. За роки своєї педагогічної діяльності дійшла висновку, що досягти результативності у навчально-виховному процесі можна тільки тоді, коли в дітей є інтерес до вивчення фізики. Адже всім відомо: якщо є зацікавленість, то навчальний матеріал сприймається краще і засвоюється легко і міцно, знаходить практичне застосування.

   Моє  педагогічне кредо - «Щоб мати право навчати, необхідно постійно навчатися самому» - повністю відображає глибинну суть підходів до організації власної  педагогічної діяльності. Залучаючи до процесу навчання усіх учнів класу, я будую урок на основі діалогу, забезпечуючи тим самим простір для осмислення школярами не тільки свого, але й чужого досвіду, надаю можливість учневі самому моделювати ситуацію в нових умовах; продуктивні творчі суперечки приводять учнів не тільки до адекватного розуміння суті фізичних явищ та процесів, але й мають колосальний виховний ефект, роблять кожного учасника занять активним шукачем шляхів  і засобів вирішення тієї чи іншої проблеми.

     Пріоритетним напрямком оновлення змісту навчально-виховного процесу є гуманізація освіти, основана на гуманістичних цінностях. Саме тому авторитарно-дисциплінарні моделі навчання змінюються в моїй роботі я на особистісно зорієнтовані, суттєвими ознаками яких є навчання й виховання особистості, з урахуванням усіх психічних та фізіологічних процесів, які протікають в організмі людини. Основним під час моєї роботи є створення умов для творчості, саморозвитку та самовиявлення; формування бажання завжди бути необхідним, корисним своєму народові, Батьківщині. Кінцева мета – це навчання й виховання саме такої особистості.

     Особистісно зорієнтований підхід, технологію якого я використовую під час уроків,  суттєво гуманізує навчально-виховний процес, наповнює його високими морально-духовними переживаннями, утверджує принципи справедливості й поваги, максимально розкриває потенційні можливості дитини, стимулюючи її до особистісно розвивальної творчості. Особистісно зорієнтований підхід передбачає максимальний розвиток індивідуальних особливостей особистості через залучення її до різних видів діяльності; забезпечує активізацію процесів саморозвитку, самоосвіти, самовиховання; передбачає посилену увагу до внутрішнього світу особистості.

       Ідея, використана мною у своїй роботі, досліджувались в 60-90-х роках ХХ століття вітчизняними і зарубіжними педагогами і психологами –

 К.А. Абульхановою-Славською, Ш.А. Амонашвілі, Б.Г. Ананьєвим,              О.Г. Асмоловим, Г.О. Баллом, В.П. Безпалько, Р. Бернсом, І.Д. Бехом,          Л.І. Божович, О.В. Бондаревською, О.С. Газманом, В.В. Давидовим,              В.І. Загвязинським, І.О. Зимньою, І.А. Зязюном, М.В. Кларіним,                    Г.С. Костюком, С.В. Кульневичем, О.М. Леонтьєвим, А.С. Макаренком,         А. Маслоу, В.Ф. Моргуном, Н.Г. Ничкало, О.М. Пєхотою, С.І. Подмазіним, В.В. Рибалкою, К. Роджерсом, В.С. Селівановим, В.В. Сєриковим,               С.О. Сисоєвою, В.В. Століним, О.М. Столяренком, В.О. Сухомлинським,   П.М. Щербанем, І.С. Якиманською,  А.В. Хуторським.

        Сьогодні, на початку третього тисячоліття, над проблемами особистісно зорієнтованого навчання працюють психологи і педагоги, зокрема Г.О.Балл, І.Д.Бех, О.В.Бондаревська, С.В.Кульневич, О.М.Пєхота, С.І.Подмазін, В.В.Рибалка, В.В.Сєриков, І.С.Якиманська, А.В.Хуторський та інші.

        Особистісно зорієнтоване навчання – це навчання, центром якого виступає особистість дитини, її самобутність, самоцінність. (Додаток 3) Як зазначає    О.М. Пехота, метою і завданнями особистісно зорієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її «суб’єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні» [33]. На думку І.Д.Бех, у сучасній школі існує єдина модель, яка має орієнтацію на індивідуальність учня, - особистісно зорієнтоване навчання [1]. Взявши за основу дану модель, в її реалізації я вбачаю таку систему взаємодії між учасниками навчального процесу, коли найповніше використовуються індивідуальні особливості кожного учня, визначаються перспективи розумового розвитку і гармонічного вдосконалення особистісної структури, здійснюються пошуки засобів, що сприяли б формуванню індивідуального стилю навчальної діяльності. У своїй роботі  дотримуюсь давньокитайської мудрості: «Скажи мені, і я забуду, покажи мені, і я запам’ятаю, дай мені діяти самому, і я навчусь », а тому роблю акцент на продуктивну пізнавальну діяльність учнів на уроках. Тому, з огляду на зазначене, обрана мною для дослідження тема «Використання  елементів технології особистісно зорієнтованого навчання в процесі викладання фізики та математики», є актуальною та необхідною. 

       Причинами, що спонукали використовувати дану технологію, є: зосередження на потребах учня; не монолог, а діалог; співпраця вчителя з учнями; пристосування методики до навчальних можливостей дитини; саморозвиток і самореалізація учнів.

       Уроки фізики та математики є найкращою можливістю досягти мети особистісно зорієнтованого навчання – виховання особистості, здатної до критичного мислення, аналізу обставин, самостійного вибору оптимального шляху розв’язання проблем. (Додаток 1) Гіпотеза – аргумент – експеримент -  висновок – ключові поняття інновації. Звертання до них дає можливість формувати особистість, здатну не приймати на віру готових фактів, тобто виховувати не пасивних гвинтиків, а активних учасників навчально – виховного процесу.

       Які ж головні особливості, а отже і критерії, особистісно зорієнтованого уроку? Назву ті, які вважаю найважливішими:

- створення вчителем на початку уроку   позитивного  настрою для роботи, так званий психологічний настрій;

- повідомлення учням не тільки теми, але і цілей, форм, організацій діяльності;

- засвоєння учнями змісту освіти переважно під час їхньої активної діяльності.

       Вчитель  забезпечує під час уроків гнучку організацію процесу навчання школярів в залежності від цілей уроку, продумує його етапи: повідомлення матеріалу, виконання творчих завдань, взаємоперевірка,   аналіз   спільної   роботи. (Додаторк 4) Використання дидактичного матеріалу створює можливості для самовиявлення учнів. Я заохочую оригінальні ідеї, гіпотези; надаю  питання не стримуючи ініціативи школярів; заохочую до  обміну думками; стимулюю  до активних дій –  доповнення і аналізу відповідей своїх товаришів; створюю  складні ситуації, що виникають в галузі застосування знань (дискусії, філософські діалоги, диспути); продумую послідовність виконання завдань, видів роботи для зменшення втоми, збереження інтелекту, здоров’я та успіхів. На своїх уроках  навчаю вчитися, бо «не можливо всього навчитися, але можна навчити вчитися».

       На всіх етапах уроку використовую інтерактивні методики, які вдало поєдную з традиційними  для забезпечення «зони психологічного комфорту» (О. Пометун) [15], а також для запобігання зниження уваги протягом уроку, недопущення зниження інтересу до навчального матеріалу, для подолання дискомфорту через недосконале володіння інструментарієм інтерактивного навчання та враховуючи рівень навчальної підготовки учнів.

Робота в парах, у малих групах, використання інтерактивних прийомів «Коло ідей», «Акваріум», «Асоціація», «Мікрофон», «Навчаючи – навчаюсь», «Мозковий штурм», «Незакінчені речення», «Ажурна пилка», різних варіантів дискусійного навчання (дискусія, диспут, дебати) та вправ «Відстрочена увага», «Лови помилку», «Передай крейду», «Свої приклади», «Дружня порада», вдало поєднуються з традиційними формами роботи та з творчою діяльністю нестандартного спрямування. Велике зацікавлення старшокласників викликає застосування відносно нової в педагогічній практиці форми отримання інформації – активної лекції (О.Пометун) [15], яка, на відміну від традиційної, створює умови для виникнення сумнівів і запитань у слухачів. Методи «Керована лекція», «Лекція з паузами», «Лекція за участю учнів» вже у ході слухання надають можливість учням робити власні висновки, вибірково підходити до отриманої інформації, відчути себе головним суб’єктом навчання, а вчителю – підтримувати зворотний зв’язок з учнями, фіксувати їхні ускладнення та забезпечувати відповідну корекцію процесу засвоєння нового матеріалу.

      Алгоритм особистісно зорієнтованого навчання передбачає використання таких активних методів як аналіз конкретних ситуацій, уведення в досліджувану проблему, визначення задачі, групова робота над ситуацією, групова дискусія, підсумкова бесіда, рефлексія. Я вважаю дуже важливим поступове введення елементів нової технології, скрупульозне вивчення інструментарію як учителем, так і учнем, адже невпевненість чи невірна установка на початку роботи у такій ситуації не дасть бажаного результату та призведе до марного витрачання робочого часу на уроці.            

      Під час своїх уроків використовуєю технологію колективного взаємонавчання, тому що вона є ефективною саме в малокомплектних школах, коли можливість поділу на групи обмежена. Робота учнів у парах змінного характеру – це навіть не метод, а форма організації навчальної роботи. Корисним є така організація навчальної діяльності тоді, коли необхідно охопити великий обсяг матеріалу. Практика показала, що учень засвоює швидко і якісно тільки те, що одразу ж після отримання нової інформації застосовує на практиці або передає іншим. Працюючи з товаришами по класу по-черзі, учень неодноразово повторює матеріал, з яким ознайомився, та вислуховує нову інформацію від партнерів. Результат засвоєння у процесі такої роботи зазвичай дуже високий. Вчитель на цьому етапі уроку є координатором, усю ж роботу щодо вивчення нового матеріалу здійснюють учні самостійно. Проте контроль з боку вчителя за рівнем розуміння учнями отримуваної інформації є обов’язковим.

       Гармонійно поєдную академічні та прагматичні знання, стимулюю самостійну пізнавальну діяльність учнів використовуючи технології «Метод проектів» на узагальнюючих уроках у 7 – 11 класах. Метод проектування допомагає учневі бути не пасивним реципієнтом готових знань, а суб’єктом навчання, який активно включається у спільну діяльність, відчуває себе рівноправним учасником діалогу, співтворцем. Відповідним чином організована робота збуджує розумову діяльність учнів, формує критичне і творче мислення, навчає аналізувати події та ситуації, прогнозувати їх розвиток, розв’язувати пізнавальні і життєві проблеми, заохочує до самостійного здобуття знань. Це саме той вид діяльності, який наочно демонструє практичне застосування набутих знань.

        Вдало вписуються у структуру уроків, що проводяться, і елементи так званих довгострокових проектів: дослідницьких та інформаційних, які використовую у вигляді випереджувальних завдань, для створення проблемних ситуацій у ході вивчення нового матеріалу та як підсумок на етапі закріплення, систематизації і узагальнення знань.

       Проблемне навчання вважаю одним із видів діяльності, який активізує самостійну роботу учнів, що веде до ґрунтовного засвоєння і закріплення наукових знань, розвиває творче мислення, здатність до самостійного вирішення поставленого завдання. Тому елементи такого навчання застосовуються на окремих етапах вивчення програмового матеріалу та на відповідних етапах уроку: постановка проблемного завдання на початку вивчення розділу (теми) та повернення до його вирішення на підсумкових уроках; формулювання проблемного питання на початку уроку з подальшим його розв’язанням на підсумковому етапі.

       Процес інформатизації суспільства зумовлює й інформатизацію освіти: використання нових інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічної мети навчання і виховання. Готуючи уроки з використанням комп’ютерних технологій, я ставлю перед собою завдання підвищити їх ефективність, створити умови для високоякісного засвоєння навчального матеріалу, розвивати інтелектуальні, творчі здібності учня, виховувати гармонійну особистість, готувати учнів до життя у розвиненому інформаційному середовищі. Завдяки мультимедіа навіть сухий теоретичний матеріал оживає, стає цікавим, наочним. Я, використовуючи засоби ІКТ, формую стійку позитивну мотивацію учнів до вивчення фізики і на цій основі – розвиток їх здібностей до проведення дослідів, досліджень, спостережень різноманітних фізичних явищ у навколишньому світі. І, як наслідок, – становлення творчої особистості, яка вміє застосовувати накопичені знання у нових нестандартних ситуаціях, здатної до самостійного подальшого розвитку на благо своєї країни, що і послужить доказом результативності процесу навчання фізики.

       Творчими завданнями для учнів при використанні ІКТ є створення слайдів(опорних конспектів) до навчальних тем, підготовка різного роду презентацій. Робота над ними дозволяє дітям не тільки глибше зрозуміти матеріал, але й сформувати додаткові вміння використовувати програми, що встановлені в комп’ютері.

       Одним із видів діяльності, що використовую при роботі з учнями, є виконання реферативних робіт. Реферат є викладенням наявних в науковій літературі та інших джерелах інформації (інтернет, газети, науково-популярні журнали тощо) концепцій по заданій темі дослідження. Учень має грамотно і логічно викласти основні ідеї по заданій темі на основі критичного огляду літературних та інших джерел. Такий метод висуває певні вимоги до діяльності учнів як на етапі підготовки до заняття, так і в процесі його проведення, а самі заняття мають високі навчальні, виховні й розвиваючі можливості. На занятті доповідач логічно і послідовно висловлює свої думки і судження, аргументуючи їх фактами і прикладами. Інші учні уважно слухали доповідача й у разі потреби доповнювали і уточнювали його доповідь.

       Загальновизнаним є те, що фізика як наука ґрунтується на експерименті. Очевидно, що зацікавити учнів фізикою, добитися розуміння та засвоєння основ цієї науки, прищепити певні експериментальні вміння і навички можна лише при широкому використанні фізичного експерименту. Експеримент є найважливішим елементом процесу навчання фізики, який застосовую у своїй роботі. Завдяки навчальному фізичному експерименту учні оволодівають досвідом практичної діяльності людства в галузі здобуття фактів та їх попереднього узагальнення на рівні емпіричних уявлень, понять і законів. На моїх уроках експеримент виконує функцію методу навчального пізнання, завдяки якому у свідомості учня утворюються нові зв’язки і відношення, формується суб’єктивно нове особистісне знання. Саме через навчальний фізичний експеримент найефективніше здійснюється  діяльнісний підхід до навчання фізики.

       Навчальний фізичний експеримент формує в учнів експериментальні вміння, дослідницькі навички, озброює їх інструментарієм дослідження, який стає засобом навчання. На моїх уроках він реалізується у формі демонстраційного і фронтального експерименту, лабораторних робіт, робіт фізичного практикум, позаурочних дослідів і спостережень і розв’язує такі завдання: формування конкретно-чуттєвого досвіду і розвиток знань учнів про навколишній світ на основі цілеспрямованих спостережень за перебігом фізичних явищ і процесів, вивчення властивостей тіл та вимірювання фізичних величин, усвідомлення їхніх суттєвих ознак; встановлення і перевірка засобами фізичного експерименту законів природи, відтворення фундаментальних дослідів та їхніх результатів, які стали вирішальними у розвитку й становленні конкретних фізичних теорій; залучення учнів до наукового пошуку, висвітлення логіки наукового дослідження, що сприяє виробленню в них дослідницьких прийомів, формуванню експериментальних умінь і навичок; ознайомлення учнів з конкретними проявами і засобами експериментального методу дослідження; демонстрація прикладного спрямування фізики, розвиток політехнічного світогляду і конструкторських здібностей учнів.

       У системі навчального експерименту особливе місце належить фронтальним лабораторним роботам і фізичному практикуму, під час яких здійснюється практична підготовка учнів. Виконання цього виду робіт  передбачає володіння учнями певною сукупністю умінь, що забезпечують досягнення необхідного результату. У кожному конкретному випадку цей набір умінь залежить від змісту досліду і поставленої мети, оскільки визначається конкретними діями учнів під час виконання лабораторної роботи. Разом з тим вони є відтворенням узагальненого експериментального вміння, яке формується всією системою навчального фізичного експерименту і має складну структуру, що містить:

       а) уміння планувати експеримент, тобто формулювати його мету, визначати експериментальний метод і давати йому теоретичне обґрунтування, складати план досліду і визначати найкращі умови його проведення, обирати оптимальні значення вимірюваних величин та умови спостережень, враховуючи наявні експериментальні засоби;

      б) уміння підготувати експеримент, тобто обирати необхідне обладнання і вимірювальні прилади, збирати дослідні установки чи моделі, раціонально розміщувати приладдя, домагаючись безпечного проведення досліду;

       в) уміння спостерігати, визначати мету й об’єкт спостереження, встановлювати характерні ознаки перебігу фізичних явищ і процесів, виділяти їхні суттєві ознаки;

       г) уміння вимірювати фізичні величини, користуючись різними вимірювальними приладами і мірами, тобто визначати ціну поділки шкали приладу, її нижню і верхню межу, знімати показання приладу;

       д) уміння обробляти результати експерименту, знаходити значення величин, похибки вимірювань), креслити схеми дослідів, складати таблиці одержаних даних, готувати звіт про проведену роботу, вести запис значень фізичних величин у стандартизованому вигляді тощо;

       е) уміння інтерпретувати результати експерименту, описувати спостережувані явища і процеси, вживаючи фізичну термінологію, подавати результати у вигляді формул і рівнянь, функціональних залежностей, будувати графіки, робити висновки про проведене дослідження, виходячи з поставленої мети.

       Однією з найважливіших ділянок роботи в системі навчання фізики та математики в школі є розв’язування задач. Задачі різних типів ефективно використовую на всіх етапах засвоєння знання. В умовах особистісно зорієнтованого навчання здійснюю добір задач, який враховує пізнавальні можливості й нахили учнів, рівень їхньої готовності до такої діяльності, яка розвиває їхні здібності відповідно до освітніх потреб.

       Використання на уроках інноваційних методів навчання, які більш затратні в часовому вимірі, ніж традиційні, вимагає особливого підходу і до оцінювання знань учнів. Тому найчастіше у якості форм поточного оцінювання використовую тести, експрес-опитування,  самооцінку. Введення самооцінки у педагогічний процес потребує достатньо тривалої професійної роботи вчителя, проте досвід роботи дозволяє користуватися таким досить складним прийомом: учні не тільки виставляють собі оцінки в балах, але й проводять змістовний самооцінювальний аналіз своєї діяльності на уроці (етап рефлексії). З  метою активізації самооцінювальної діяльності учнів застосовую прийоми «уявний мікрофон», «незакінчене речення» та  чітко сформульовані критерії оцінювання участі учня у кожному виді навчальної діяльності протягом уроку. На особистісно зорієнтованих уроках оцінюю механізм творчості учнів: аналіз відповідей учнів відбувається не тільки з точки зору правильності і неправильності, але з врахуванням як учень міркував, де помилився, чи висловлював оригінальні думки.

       Особистісно зорієнтовне навчання дає змогу без зниження складності сприймати новий матеріал. Спеціально підібрана вчителем допомога учню – це не пряма підказка, яка гальмує мислення учнів, а  інструмент, за допомогою якого вчитель підводить учня до правильного розв’язку, тим самим здійснюючи навчальний процес.

           Вивчення результативності практики упровадження інновацій у навчально-виховний процес, демонструє чітко виражену тенденцію до позитивних зрушень. Завдяки використанню активних форм навчання підвищилася ефективність уроку, як результат – активізація навчальної діяльності учнів: принцип «мушу вчитися» поступово змінюється на якісно новий – «хочу вчитися».  Зростає інтерес до науки, на порядок вищою стала зацікавленість та творча активність школярів. Підвищилася результативність участі школярів у конкурсах, інтелектуальних змаганнях, позакласних та позашкільних заходах. Кілька останніх років мої вихованці є активними учасниками Всеукраїнського фізичного конкурсу «Левеня», Всеукраїнського гуманітарного конкурсу «Космічні фантазії». Значно розвинулися навички самостійної та спільної діяльності учнів: їх уже не лякає завдання вчителя підготувати інформацію, виступити перед аудиторією; учні готові до співпраці у парах та у групах, уміють висловлювати власну думку та враховувати думку опонента, готові змінити свої власні аргументи за наявності переконливих контраргументів. Учні навчені працювати із різноманітними джерелами інформації, в т.ч. і з Інтернет-мережею,  мають навички їх опрацювання та оцінювання з точки зору важливості і необхідності для побудови власного висловлювання. Таким чином вдається формувати та розвивати критичне мислення вихованців, що є однією із найважливіших рис компетентної дієздатної особистості, навчати учнів здійснювати розумові дії високо рівня (аналіз, синтез, оцінювання), допомагає спроектувати адекватну самооцінку кожного учня.

       Моніторинг навчальних досягнень учнів з фізики та математики за останні три роки, серія контрольних робіт, які систематично проводяться протягом навчального року, показали, що рівень навчальних досягнень учнів має позитивну динаміку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Висновки

           Одне з основних положень сучасної психолого-педагогічної науки полягає в тому, що вдосконалення процесу формування і розвитку особистості можливо лише при здійсненні особистісно зорієнтованого навчання, впровадження якого забезпечить школі можливість виконувати важливу функцію – навчати учнів навчатись.

         У процесі  своєї педагогічної діяльності я  завжди ставлю перед собою такі завдання: як організувати і провести урок так, щоб отримати максимальну віддачу; як викликати в учнів зацікавленість до навчального процесу; як спрямувати учнівський колектив на самоосвіту. Вирішити ці завдання мені допомагає удосконалення раціонального сполучення традиційних і інноваційних форм і способів навчання, що базуються на використанні особистісно зорієнтованої  технології.  Мій досвід, спрямований на реалізацію даної технології, сприяє вихованню активної, творчої, самостійної особистості, здатної до саморозвитку.

        Форми і методи роботи по технології особистісно зорієнтованого навчання розвивають творче мислення учня, сприяють зібраності та зосередженості під час роботи над завданнями, розширюють кругозір, формують компетентність, підвищують пізнавальний інтерес до навчання, стимулюють зацікавленість у власних досягненнях, формують довіру довчителя, роблять процес навчання «комфортним» і цікавим, сприяють розвитку загальнологічних навичок: учні набувають навичок аналізувати, порівнювати, узагальнювати, коригувати, відокремлювати головне від другорядного. Експериментально підтверджено, що впровадження особистісно зорієнтованого навчання в освітній процес учнів сприяє підвищенню рівня їх фундаментальної підготовки.

       Використовуючи в навчальному процесі особистісно зорієнтовану технологію,  я дійшла висновку, що таке навчання налаштовує учнів на подолання труднощів, творчий пошук, розвиває їхнє творче мислення, уяву.  Вважаю, що за особистісно зорієнтованою технологією перспектива. Таке навчання  сприяє підвищенню рівня навчальних досягнень учнів, активізує пізнавальну діяльність, робить навчальний процес цікавішим.

       Особистісно зорієнтоване навчання є на порядок вище за якістю насичення матеріалом і рівнем його подачі учням. Результатом подібної освітньої технології  є  розширена  реалізація  можливостей  учнів. На підставі використання якісно нового підходу, учні, як правило, можуть приймати нестандартні рішення у упроблемних ситуаціях. 

       Як відомо, тісна взаємодія учителя і учня дозволяє значно підвищити рівень знання останнього, а з боку вчителя підняти свій кваліфікаційний рівень, безпосередньо вивчаючи індивідуальні та психологічні особливості свого підопічного, виявляючи сильні і слабкі сторони особистості і відповідним чином, знаючи  ці  особливості  та специфічні якості вихованця, вибирати методи, прийоми і засоби педагогічного впливу. 
Особистісно зорієнтований підхід передбачає співпрацю та співтворчість учня та вчителя. Головною дійовою особою навчального процесу є учень. Задача вчителя – простежити динаміку його розвитку, визначити особисті переваги у роботі з навчальним матеріалом, тобто пізнати учня як особистість, розкрити та розвинути його індивідуальні здібності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Список використаних джерел

1.  Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання/І. Д. Бех.  – К., 1998. – 203 с.

2. Бех І. Д. Особистісно к.вськоїй підхід: науково-практичні засади //Виховання особистості: Навчально-методичний посібник: У 2 кн. – Кн. 2. – К.: Либідь, 2003. – 344с. 

3.  Бех І. Д. Психологічний супровід особистісно зорієнтованого виховання. –  Початкова школа – 2003 р. –  №3. – 24-32.

4.  Бiлаш В. Плекаємо к.вської: (Роздуми про особистiсно орієнтований пiдхiд до навчання, виховання, розвиток к.всько) В. Бiлаш //Директор к.. – 2001. – Верес. (№35). – С. 6-7.

5.  Бех І. Д. Моделюючи суспільство майбутнього (Особистісно зорієнтовані технології у виховному процесі) // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2000. –  № 1. – С.86-93.

6.  Васьков Ю. Педагогічні теорії, технології, досвід / Ю. Васьков. – Х., 2000. – 327 с.

7. Гончаренко А. Особистісно-орієнтована модель освіти: підготовка педагога /А. Гончаренко // Дошкільне виховання. – 2008. – № 1. – С. 10–13.

8.  Eнциклопедия современного учителя / [сост. Т. П. Зайцева]. – М. : АСТ, 2000.

9. Купцова В. Про особистicно зорiєнтоване навчання/В. Купцова //Дивослово. – 2000. – №7. – С. 44- 45.

10. Кособуцька Г. П. Основи педагогічної майстерностi/Г. П. Кособуцька. – Рiвне: РДГУ, 2006. – 356 с.

11. Міхелі С. Педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського як концептуальна основа особистісно орієнтованого підходу//Початкова школа –2003 р.–№ 9 – С. 5-11.

12. Пальчевський С. С. Педагогiка: Навч. Посiбник/С. С. Пальчевський. – К.: Каравелла, 2007. –  576 с.

13. Пехота О.М. Освітні технології / О.М. Пехота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та к..; за заг. ред. О.М. Пєхоти. - [навчально-методичний посібник]. - К.: А.С.К., 2001. - 256 с.

14. Подмазiн С.I. Особистicно-орiєнтований освiтнiй процес. Принципи. Технологiї. // Педагогiка i психологiя. – 1997. – №72. – С. 37- 43.

15. Савiнова Н. С. Особистiсно орiєнтоване виховання учнiвської молодi: теорiя i методика: Навч.- метод. посiб./ Н. С. Савiнова, Рiвне: РДГУ, 2007. – 346 с.

16. Сiлков В. На шляху вiд колективних до особистicно орієнтованих технологiй навчання/В. Сiлков, E. Ciлков // Початк. шк. – 2000. – №11. – С. 26-31.

17. Сухомлинський В. О. Вибранi твори. В 5-ти т. – Т.1. – К.: Рад. школа, 1976. – 496 с.

18. Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання / К. Д. Ушинський // Твори: В 6 т. – Т. 4. – К.: Рад. школа, 1952. – 520 с.

19. Фiцула М. М. Педагогiка: Навч. Посiбник/М. М. Фіцула. – К.: Видавничий центр «Академiя», 2000. – 544 с.

20. Юзвак Ж. Особливостi розвитку особистостi / Ж. Юзвак // Психолог. – 2002. – Трав. (№20). – С. 9-10.

21. Ягупов В. В. Педагогiка: Навч. посiбник/В. В. Ягупов. – К.: Либiдь, 2002. – 560 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Порівняльна характеристика діяльності педагога при проведенні традиційного та особистісно-орієнтованого уроку

 

Традиційний урок	Особистісно-орієнтований урок
Навчає всіх дітей встановленій сумі знань, умінь і навичок.	Сприяє ефективному накопиченню кожною дитиною свого власного особистого досвіду.
Розподіляє навчальні завдання, форму роботи дітей і демонструє їм зразок правильного виконання завдань.	Пропонує дітям на вибір різні навчальні завдання і форми роботи, заохочує дітей до самостійного пошуку шляхів рішень цих завдань.
Намагається зацікавити дітей у тому навчальному матеріалі, який пропонує сам учитель.	Прагне виявити реальні інтереси дітей і узгодити з ними підбір і організацію навчального матеріалу.
Передбачає додаткові індивідуальні заняття з відстаючими дітьми.	Веде індивідуальну роботу з кожною дитиною.
Здійснює планування дитячої діяльності в певному руслі.	Допомагає дітям самостійно спланувати свою діяльність.
Оцінює результати роботи дітей, помічаючи і виправляючи допущені ними помилки.	Заохочує дітей самостійно оцінювати результати їх роботи і виправляти допущені помилки.
Визначає правила поведінки в класі і стежить за їх виконанням.	Вчить дітей самостійно виробляти правила поведінки і контролювати їх виконання.
Дозволяє виникають конфлікти між дітьми: заохочує правих і карає винних.	Спонукає дітей обговорювати виникаючіконфліктні ситуації і самостійно шукати шляхи їх вирішення.

 

Додаток 2

Основні  позиції, що впливають на впровадження  особистісно зорієнтованої технології навчання в практику роботи шкіл

1. Особистісно зорієнтоване навчання має забезпечити розвиток і саморозвиток особистості учня, ґрунтуючись на виявлених індивідуальних особливостях його як суб'єкта пізнання і предметної діяльності.

2. Освітній процес особистісно-орієнтованого навчання дає кожному  учневі на підставі його здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій І суб'єктного досвіду можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.

3. Зміст освіти, його склад і засоби добираються і конструюються таким чином, щоб учень мав можливість вибору предметного матеріалу (за об'ємом і формою).

4. Критеріальна база особистісно-орієнтованого навчання враховує не тільки рівень досягнутих знань, умінь, навичок, але інформованість певного інтелекту (його властивостей, якостей, прояву).

5. Освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних здібностей є важливим засобом становлення духовних і інтелектуальних якостей учня, що виступає основною ціллю сучасної освіти.

6. Освіченість і навченість не тотожні за своєю природою і результатами Навченість через оволодіння змістом освіти забезпечує соціальну і професійну адаптацію в суспільстві. Освіченість формує індивідуальне сприйняття світу, можливість його творчого перетворення, широкого використання суб'єктивного досвіду в інтерпретації та оцінці фактів, явищ, подій довкілля на підставі особистісно значущих цінностей і внутрішніх установок.

7. Традиційне навчання вже не може бути провідним у цілісному освітньому процесі. Значущими стають ті складові, які розвивають індивідуальність учня, створюють усі необхідні умови для його саморозвитку, самовираження.

8. Особистісно зорієнтоване навчання будується на принципі варіативності, тобто визнання змісту, методів і форм навчального процесу, вибір яких має здійснюватися учителем-предметником з урахуванням розвитку кожної дитини і її педагогічної підтримки у пізнавальному процесі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

Принципи особистісно орієнтованого навчання фізики

1.  Принцип науковості: дійсний розвиток наукової форми свідомості учнів в процесі навчання фізики можливий лише за умови, коли зміст і технології навчання репрезентують істотні моменти сучасного наукового розуміння експериментально-теоретичної специфіки фізичного знання і пізнання. При реалізації цієї умови фізика набуває значення дидактичного ядра системи природничих предметів, бо найбільш всебічно демонструє учням експериментально-теоретичний характер наукового стилю мислення суб'єкта наукового пізнання Природи.

2.Принцип особистісної релевантності фізичної освіти: обсяг та інтенсивність навчання фізики повинні бути особистісно релевантними, тобто такими, які: а) сприяють формуванню наукового стилю мислення в учнів наукового особистісного типу; б) не вступають у протиріччя з цілями формування істотно відмінних від наукового стилів мислення в учнів естетичного і правового особистісних типів.

3. Принцип різнобічності фізичної освіти: навіть мінімальний рівень фізичної освіти повинен надавати учню можливість сформувати різнобічне і більш-менш системне уявлення про фізичну науку, а саме уявлення про: а) експериментально-теоретичну специфіку структури фізичних знань; б) революційно-еволюційний характер розвитку фізичної науки; в) зміст і логіку побудови фундаментальних і нефундаментальних фізичних теорій; г) технологічні і світоглядні «проекції» сучасних фізичних знань.

4.  Принцип пізнавальної активності: технології і методики навчання фізики повинні забезпечувати (мотивувати) таку структуру науково-пізнавальної активності учня, яка б відтворювала істотні моменти логіки фізичного пізнання в сучасному її розумінні, спричинюючи тим самим істотно проблемний стиль навчання як необхідної умови наукового розвитку учня.

5. Індивідуалізація навчання, яка передбачає рішення двох завдань. По-перше, дозволити дітям з перших років цілеспрямованої освіти засвоювати знання у тому темпі, який зумовлюється їх пізнавальними здібностями. По-друге, дати можливість здібним або особливо обдарованим дітям максимально розвивати власні позитивні задатки, розкривати творчий інтелектуальний потенціал;

6. Принцип максимального наближення навчального матеріалу до реалій життя. Реалізація цього принципу сприяє розумінню учнями важливості знань, необхідності постійного їх оновлення;

7. Принцип спіралевидної будови навчального матеріалу. Урахування цього принципу дозволяє повертатися до раніше вивченого і розглядати його з різних сторін на більш складному рівні, що дає можливість слабим учням закріпити, а сильним поглибити знання;

8. Принцип постійної самооцінки учнями власної навчальної діяльності. Реалізація цього принципу дозволяє учню не тільки більш усвідомлено ставитись до учіння, а й спостерігати динаміку особистого просування в засвоєнні навчального матеріалу, своєчасно корегувати свою пізнавальну діяльність;

9. Принцип реалізації цілісного навчально-виховного процесу, що передбачає органічне поєднання навчальної роботи в школі і роботи в позаурочний час.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

Види завдань на уроках за особистісно орієнтованого навчання

1. Завдання на створення можливостей самопізнання («Пізнай себе!»): за поданим учителем планом, схемою, алгоритмом учень перевіряє виконану ним роботу, робить висновки про те, що вдалося, де були помилки; аналіз й оцінка характеру своєї участі в навчальному процесі; ступінь активності, ініціативності, позиція у взаємодії з іншими учнями; «дзеркальні завдання» - знаходження особистих або навчальних характеристик у навчальному матеріалі;

2. Завдання на створення можливостей для самовизначення («Обирай себе!): включають аргументований вибір різного навчального матеріалу, способу виконання завдань (з ким і як виконувати завдання), форми звітності про виконання завдання.

3. Завдання на «включення» самореалізації («Пізнай себе!»): ці завдання вимагають творчості в змісті роботи, творчості в способі виконання роботи (перетворення змісту на схеми, опорні конспекти, постановка не за зразком дослідів, практичних робіт); вибір учнем різних жанрів завдань (науковий звіт, інсценування, газета та ін.).

4. Завдання, які орієнтовані на спільний розвиток школярів («Створюй разом!»): «мозковий штурм», театралізація, групові проекти, інтелектуальні командні ігри; творчі спільні завдання з (або без) розподілом учителем організаційних ролей у групі (керівник, лаборант, експерт, помічник, та інші); спільний аналіз процесу й результату роботи.

5. Завдання й група методів організації спільної роботи, які спрямовані на розвиток намірів змінити себе («Змінюй себе заради себе!»): завдання, які дозволяють добровільно обрати вид навчальної роботи, проаналізувати на добровільних засадах результати роботи самим учнем (добровільне самооцінювання); завдання на опрацювання своїх навчальних перспектив; завдання на вияв особистих якостей (ці завдання не оцінюються в балах).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 5

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Тема. Розв'язування задач та вправ

Мета: узагальнити та систематизувати знання з теми; формувати навички розв'язування задач, уміння працювати в групі; розвивати критичне та логічне мислення, інтерес до вивчення фізики; ви­ховувати взаємоповагу, увагу, бажання здобувати міцні знання.

Основні поняття: електричний струм, сила струму, напруга, амперметр, вольтметр, електрич­на енергія.

Обладнання: амперметр, вольтметр, гальваніч­ний елемент, діжка (коробка), 8 пронумерованих фішок, 4 конверти із завданнями.

Тип уроку: узагальнення і систематизація знань.

Людська культура виникла та

розгортається у грі, як гра.

Й. Хейзинг

Хід уроку

І. Розминка

Гра «Впізнай прилад»

Учні слухають опис приладу, який складається з окремих речень, після яких учитель зупиняється й учні називають варіанти відповідей.

Невідомий прилад 1

У мене є корпус та шкала. Я відношуся до електроприладів. Є котушка, що розміщена між полюсами маг­ніту.

На моїй шкалі знаходиться літера А  Відповідь: амперметр.

Невідомий прилад 2

У мене всередині є кислота, всі люди її остері­гаються, а я не можу уявити своє життя без неї.

Я – найпоширеніший прилад, немає такого будинку чи квартири, щоб там мене не було.

Маю я ще дві пластини, які чомусь називають електродами.

Унаслідок хімічних реакцій електроди заря­джаються різнойменно і можуть створювати струм протягом тривалого часу.

Відповідь: гальванічний елемент.

Невідомий прилад 3

У мене є брат, дуже на мене схожий.

На схемі мене зображають у вигляді кружечка з моєю улюбленою літерою.

Мої затискачі під'єднують до тих точок кола, між якими треба виміряти напругу.

Відповідь: вольтметр.

ІІ. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашніх завдань

IІI. Основний зміст уроку

І гейм: «Далі, далі...»

Грають на швидкість. Для цього перед учнями на видноті ставлять пісочний годинник (1–2 хв). Запитання слід ставити найпростіші, такі, що передбачають однозначні відповіді, у швидкому темпі. Бажано, щоб запитання були приблизно однакові за складністю та за тематикою. Гейм ви­грає та команда, яка відповіла на більшу кількість запитань.

 

Запитання

1.  Яким приладом вимірюють силу струму? (Амперметром.)

2. Яким символом позначають напругу? (U.)

3.  Яка енергія в гальванічних елементах пере­творюється в електричну? (Хімічна.)

4.  Які частинки являються носіями струму в металах? (Електрони.)

5.  Назвіть приклад речовини, що є хорошим провідником.

6.  Яке значення сили струму вважається безпечним для людського організму?

(1 мА.)

7. Перетворіть у вольти 5кВ. (5 000 В.)

8. Вкажіть дію струму, що використовується під час покривання ювелірних виробів шаром золота. (Хімічна.)

9. Якою основною одиницею вимірюється сила струму? (Ампером.)

10. Який знак має електричний заряд ядра атома? (Позитивний.)

11. Як вмикають у коло амперметр? (Послідовно.)

12.3 якою швидкістю поширюється електричне поле у провіднику? (300 000 км/с.)

13. Хто є винахідником електричної лампочки, запобіжника, магнітного сепаратора, акумулятора? (Едісон.)

14.  Яким символом позначають електричний заряд? (q.)

15. Яку енергію перетворює в електричну електрофорна машина? (Механічну.)

16.  В якій країні народився та жив Ампер? (Франції.)

17.  Яким   приладом   вимірюють   напругу? (Вольтметром.)

18.  Які частинки являються носіями струму в газах? (Йони та електрони.)

19.  Яким символом позначають силу струму? (І.)

20. Що прийнято за напрям електричного стру­му? (Напрям руху позитивно заряджених части­нок.)

21. Яка енергія перетворюється в електричну в генераторах? (Механічна.)

22.  Назвіть приклад речовини, що є хорошим ізолятором.

23.  Як    вмикають    у     коло     вольтметр? (Паралельно.)

24.  Яке значення сили струму призводить до серйозних уражень людського організму? (Понад 100 мА.)

25.  Назвіть приклад речовини, що є напівпро­відником.

26. Фізична величина, яка є джерелом і об'єктом дії електричного поля. (Електричний заряд.)

27. Яка енергія перетворюється в електричну у фотоелементах? (Світлова.)

28.  В якій країні народився відомий фізик Алессандро Вольта? (Італії.)

29.  Що являється носіями струму в електролі­тах. (Йони.)

30.  Які джерела електричної енергії найбільш масово використовуються людьми? (Гальванічні елементи.)

31. Перетворіть в ампери 2000 мА. (2 А.)

32. Вкажіть дію струму, що є за будь-яких умов. (Магнітна.)

33. Якою основною одиницею вимірюється на­пруга? (Вольтом.)

34. Одна з гір на Місяці носить його ім'я, в Парижі його ім'ям названа вулиця, основні його праці присвячені вивченню електромагнітних явищ. (Андре-Марі Ампер.)

II гейм: «Ти мені—я тобі»

Команди ставлять запитання одна одній.

 

ІІІ гейм. «Заморочки із діжки»

Умови гейму: представники команд по черзі виймають із діжки фішки з номерами запитань. За кожну правильну повну відповідь команді за­раховується 3 бали, за неповну – 1 або 2 бали. Якщо у команди немає відповіді або відповідь невірна, запитання переходить іншій команді, і їй же зараховуються відповідні бали. Якщо і друга команда не зможе відповісти, то запитання пере­ходить глядачам. Глядач, який набирає найбільшу кількість балів, отримує приз (при бажанні глядач може віддати свої бали команді, за яку він уболі­ває).

Завдання

(Номери запитань відповідають цифрам на фішках.)

1. За запропонованою схемою скласти елек­тричне коло.

2. Пояснити принцип будови і роботи запропо­нованого приладу (амперметра).

3. Команда за допомогою пантоміми показує одне з джерел струму, що записано на одній із трьох карток (вибирається членом команди всліпу; на картках: електрофорна машина, акумулятор, гальванічний елемент).

4. Пояснити принцип будови і роботи запропо­нованого приладу (вольтметра)

5. Перехід ходу.

6. За запропонованою схемою вказати всі части­ни електричного кола й описати види з'єднань.

7. Поетична пауза.

8. У лікарні в кімнаті чергової сестри є елек­тричний дзвінок. Накресліть схему кола, яке дає змогу вмикати дзвінок хворим, що лежать у трьох різних палатах.

IV гейм: «Невідоме»

Із розкладених у конвертах завдань кожна ко­манда вибирає по черзі.

Завдання

1. Струм в електричному паяльнику 500 мА. Яка кількість електрики пройде по спіралі паяль­ника за 2 хв?

2. Під час  переміщення  заряду  12 Кл по обмотці реостата виконано роботу     720 Дж. Якою була на­пруга на реостаті?

3. Через поперечний переріз провідника за 10 с пройшло 2 ∙10²⁰ електронів. Визначити силу стру­му в провіднику.

4. Через електроплитку проходить струм силою 300 мА. Який заряд пройде через електроплитку за 5 хв? Яку роботу виконає електричний струм, якщо ця плитка ввімкнена в побутову мережу?

IV. Підсумки уроку

Підбиваємо підсумки гри. Виставляємо оцін­ки.

V. Домашнє завдання

 Розв'язати задачі:

1)  При напрузі 5 В в першому електричному колі перемістилося 12 Кл електрики. В другому електричному колі при напрузі 10 В перемістилося 7 Кл електрики. В якому електричному колі вико­нується більша робота?

2)  Скільки часу був увімкнений радіоприй­мач, якщо через його провідники пройшов заряд 2400 Кл, а сила струму в них становила 2 А? Скільки електронів проходить через поперечний переріз провідника за 1 с?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лабораторна робота № 2

«Вимірювання сили струму за допомогою амперметра»

Мета: ознайомити учнів із вказівками для виконання лабораторних робіт з електрики; сфор­мувати практичні вміння складати електричні кола та вимірювати силу струму за допомогою амперметра; розвивати логічне мислення та увагу; виховувати самостійність, охайність.

Основні поняття: сила струму, амперметр, джерело струму, з'єднувальні дроти, споживач, вимикач.

Обладнання: м'яч, лабораторний амперметр, споживач ( електрична лампочка, ре­зистор), вимикач, з'єднувальні дроти, джерело струму.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Краса експерименту залежить, насамперед,

від задуму, що проникає в саму суть, від того,

чи цей експеримент ставить запитання,

на яке природа готова дати відповідь.

Д. Томсон

Хід уроку

1. Розминка

Вправа «Встав голосні»

Прочитайте прислів'я, в якому пропущені всі голосні літери: Рзм сл прмж.

Відповідь. Розум силу переможе.

Як ви розумієте прислів'я?

II. Актуалізація опорних знань

1.  Прослухати  повідомлення:  «Життєвий шлях А.М. Ампера»

2. Інтерактивна вправа «Пінг-понг»

Один з учнів виходить до дошки, кидає м'ячик будь-якому з учнів класу й одночасно ставить йому запитання. Звучить відповідь – і м'яч повертаєть­ся до першого учня. Учитель оцінює якість та ори­гінальність запитань і правильність відповідей.

III. Мотивація навчальної діяльності

На попередньому уроці ми з вами розглянули прилад для вимірювання електричного струму і з'ясували, що він (амперметр) вмикається в коло послідовно з тим приладом, силу струму в якому вимірюють. А чи будуть змінюватися покази ам­перметра, якщо ми його будемо вмикати в різні частини електричного кола з послідовно з'єднаних елементів? На сьогоднішньому уроці ви повинні знайти відповідь на це запитання.

IV. Рефлексія знань

Провести інструктаж із безпеки життєдіяль­ності дітей.

Лабораторна робота № 2

Тема. Складання електричного кола та вимірювання сили струму в різних ділянках кола.

Мета: навчитися складати електричне коло, вимірювати силу струму; порівняти сили струму в різних ділянках послідовного кола.

Обладнання: джерело постійного струму, лампа на підставці, вимикач, амперметр, з’єднувальні провідники.

(див. лабораторні роботи з фізики)

V. Домашнє завдання

1.  Виконати завдання: після зміни конструкції амперметра ціна поділки приладу змінилася, тому на нього треба нанести нову шкалу. Як це зробити, використовуючи інший амперметр?

2.  Розв'язати задачу:

Через електролампу за 6 хв пройшов заряд 180 Кл. Визначте силу струму в лампі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 6

Тема. Ряд натуральних чисел.

Мета: узагальнити і поглибити знання учнів про натуральні числа; формувати вміння розпізнавати натуральні числа, наводити їх приклади.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Хід уроку

I. Актуалізація опорних знань

Бесіда:

• Скільки тобі років?
• Скільки кольорів у веселки?
• Скільки предметів ти будеш вивчати у цьому навчальному році?

Після отримання відповідей учитель нагадує учням, що названі числа мають дещо спільне — використовуються для лічби, тому називаються натуральними числами.

Після цього можна запропонувати учням навести приклади натураль­них чисел, що означають кількість учнів у ряду, кількість учнів у класі тощо (при цьому учні повторюють, як записуються і читаються багатоцифрові числа).

Далі вчитель пропонує учням дати відповідь на запитання:

• Яку частину тижня складають робочі дні?
• Яку частину навчального року складає один семестр?
• Яку частину року складає літо?

Кожне з названих чисел учні (або учитель) записують на дошці (і в зошитах), після чого учитель запитує учнів, чи є названі числа натуральни­ми. Після цього учитель ще раз акцентує увагу учнів на тому, що:

1. числа, що використовуються під час лічби предметів, є натуральними;
2. не всі числа, які знаємо, є натуральними.

Тепер учні готові сприймати додаткові знання про властивість нату­ральних чисел.

 

II. Вивчення нового матеріалу

Цей етап уроку також доцільно провести у вигляді евристичної бесіди. Для здобуття знань про основні властивості натуральних чисел доцільно запропонувати учням, наприклад, такі запитання:

•      Якщо треба порахувати кількість учнів у класі (зошитів на парті, по­верхів у будинку тощо), то з якого числа починаємо лічбу? Отже, яке нату­ральне число є найменшим?
•      Як відрізняється кожне наступне число від попереднього? А від на­ступного?
•      Яке натуральне число передує числу 365, стоїть за числом 349?

Після відповідей на запитання учитель разом з учнями робить важливі висновки:

1. Найменшим натуральним числом є 1.
2. Найбільшого натурального числа не існує.
3. Усі натуральні числа, записані в порядку зростання, утворюють ряд натуральних чисел.

Наприклад: 1, 2, 3, 4, 5, ... — ряд натуральних чисел;

1, 2, 4, 5 — не є рядом натуральних чисел.

 

III. Закріплення нових знань і вмінь учнів

Усні вправи

1.    Назвіть 14 перших натуральних чисел (учні з місця називають по черзі по одному числу в прямому і зворотному напрямках).
2.    Чи є в ряді натуральних чисел: 1) найменше число; 2) найбільше число?
3.    Чи кожне число в ряді натуральних чисел має: 1) наступне число; 2) попереднє число?
4.    Чого не вистачає в запису 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 10, 11, ... щоб він позначав натуральний ряд?
5.    Дано натуральний ряд чисел: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, ... Скільки натуральних чисел стоїть в ньому між числами 2 і 6; 2 і 9; 2 і 12 (після простого підрахунку запропонувати визначити закономірність: між п і п + k  міститься    k – 1 натуральне число)?

Письмове виконання вправ (з коментарем учнів з місця або біля дошки)

№№ 5; 6; 8; 10.

Додатково

Розгадайте анаграму і знайдіть зайве слово:

ОСЛИЧ; ЛЬНУ; РІДБ; НАСІТ.

(Розв'язання. Число; нуль; дріб; стіна; зайве — стіна.)

 

IV. Підсумок уроку

• Які числа є натуральними?
• Наведіть приклади чисел, що не є натуральними.
• Назвіть найменше натуральне число.
• Чи існує найбільше натуральне число?
• Який запис називається рядом натуральних чисел? Скільки нату­ральних чисел стоїть у натуральному ряду між 100 і 900?

 

V. Домашнє завдання

§1, п. 1, №№ 7; 9; 11.

 

 

 

 

 

 

 

Тема. Цифри. Десятковий запис натуральних чисел.

Мета: закріпити знання учнів про правила запису і читання натураль­них чисел у десятковій системі числення; розглянути запис натурального числа у вигляді суми розрядних доданків і відпрацювати навички учнів за­писувати числа у такому вигляді.

Тип уроку: повторення, систематизація і поглиблення знань.

Хід уроку

I. Перевірка домашнього завдання та актуалізація опорних знань

Математичний диктант

1. Закінчіть речення: Числа, що використовують для лічби, називають­ся... [Скільки десятків і скільки сотень у числі 987?]
2. Скільки сотень і скільки тисяч у числі 3857? [Закінчіть речення: Чис­ла, що використовуються під час лічби, називаються...]
3. Чи є число 5 [0] натуральним числом?
4. Запишіть цифрами число триста сорок вісім тисяч п'ять [тридцять вісім тисяч п'ятдесят].
5. Запишіть число, використовуючи цифру два і шість нулів [цифру сім і п'ять нулів].
6. Запишіть, як читається число, що записане цифрою 2 і шістьма нуля­ми [цифрою сім і п'ятьма нулями].

II. Поглиблення знань

Запитання до класу

• Назвіть одним словом кожне із наведених чисел: десять одиниць; десять десятків; десять сотень і т. д.

Отже, запис натуральних чисел, яким ми користуємося, називається десятковим.

• Назвіть, із скількох одиниць кожного розряду складається число 2958; 3626.

Отже, кожне з цих чисел можна подати у вигляді суми:

2958 = 2000 + 900 + 50 + 8 або 2958 = 21000 + 9100 + 510 + 8.

Останній запис називається записом числа у вигляді суми розрядних доданків, і наша найближча мета — навчитись робити такий запис довільного натурального числа.

III. Відпрацювання навичок

1. Які розрядні одиниці і яких класів є в числах: 5257; 42 009; 205 248?
2. Напишіть найменші і найбільші числа: однозначні; тризначні; п'яти­значні.
3. Запишіть числа, подані у вигляді суми розрядних доданків:

а) 9 · 1000 + 2 · 100 + 3 · 10 + 1; б) 5 · 100 + 3 · 10 + 5;

 в) 7 · 10000 + 4 · 1000 + 3 · 100 + 2 · 10 + 1.

№№ 30, 32.

Додатково

Поставте замість знаків * такі знаки дій, щоб рівності були правиль­ними:

а) 4 * 4 * 13 = 13; б) 21 * 8 * 8 = 21.

Виконання завдання на повторення. № 50.

 

IV. Підсумок уроку

Отже, як називається запис вигляду 3 · 1000 + 5 · 100 + 7 · 10 + 9?

Яке натуральне число він означає?

 

V. Домашнє завдання

п. 2, №№ 27,30,32.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема. Відрізок. Довжина відрізка.

Мета: повторити й уточнити зміст понять «точка», «відрізок», «гео­метрична фігура»; сформувати вміння розпізнавати відрізки, зображува­ти їх за допомогою лінійки, описувати поняття «відрізок», «точка»; повто­рити співвідношення між основними одиницями вимірювання відрізків.

Тип уроку: повторення, систематизація та доповнення знань.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

Оскільки поняття відрізка і його довжини знайомі учням з початкової школи, під час вивчення цієї теми необхідно повторити й узагальнити на­бутий ними раніше досвід. Актуалізацію знань учнів провести під час ви­конання усних вправ.

Усні вправи

1. Назвіть лінії і фігури, відомі з початкової школи (див. рис).

2. Виразіть: у міліметрах: а) 4 см; б) 6 см 3 мм; в) 5 дм;

у сантиметрах: а) 3 дм; б) 5 дм 4 см; в) 6 м; г) 900 мм;

у дециметрах: а) 5 м; б) 3 м 7 дм; в) 800 см; г) 1200 мм.

 

II. Повторення і систематизація знань

1. Позначте в зошиті дві точки А і В. Сполучіть їх між собою двома різни­
   ми лініями.

Як сполучити точки А і В найкоротшою лінією? Як тепер називаються точки А і В?

Відповідь. Найкоротша лінія — відрізок АВ (ВА). А, В — кінці відрізка.

2. Позначте в зошиті точки С і D на відстані 2 клітинок. Чому дорівнює
   довжина відрізка CD?

Відповідь. Довжина CD дорівнює 1 см або CD = \ см.

3. Позначте в зошиті точки М і N на відстані 6 клітинок одна від одної;
   точки Е і F — на відстані 8 клітинок одна від одної. Чому дорівнюють
   довжини відрізків MN і СD?

Відповідь.  MN = 3 см; EF = 4 см.

4. Подивіться на рисунок 7 (с. 19 підручника) і уявіть, що ми спробували
   накласти відрізок АВ на відрізок CD. Що при цьому ми помітимо? Як ви вважаєте, яку назву будуть мати ці (і такі самі за властивістю) відрізки? Побудуйте два рівних відрізки у зошиті. Якими будуть їхні довжини? Відповідь. KP = OD = 2 см.

5. Накресліть відрізок АВ довжиною 5 см. Поставте між точками А і В точку С. Де знаходиться точка С? Які нові фігури при цьому утворили­ся? Відмірте довжини частин і порівняйте їх суму з довжиною відрізка АВ. Що ви помітили?

Відповідь. С лежить між А і В (С належить відрізку АВ). АВ, АС, ВС — відрізки; АВ = 5 см; АС = 2см; ВС = 3 см; АВ = АС + ВС.

Висновки:

• найкоротша лінія, що сполучає дві різні точки — відрізок;
• дві точки, сполучені відрізком, називаються кінцями відрізка;
• відрізки можна вимірювати одиничними відрізками (1см; 1 дм; 1мм тощо);
• два відрізки, що сумістяться у разі накладання, називаються рівними; рівні відрізки мають однакові (рівні) довжини;
• точка ділить відрізок на два відрізки; якщо знайти довжину цих відрізків, то їх сума дорівнює довжині даного відрізка.

 

III. Відпрацювання навичок

1. Усно виконати вправу № 54;

2. Розв'язати таку логічну вправу. Запишіть пропущене число:

 

Письмові вправи

№ 57; 59 (Відпрацьовуємо навички побудови і вимірювання відрізків; в №59 — розглянути 2 способи знаходження довжини АС — вимірю­ванням та обчисленням; звернути увагу, що обчислення довжини — більш універсальний спосіб.)

 

IV. Підсумок уроку

V. Домашнє завдання

п. 3, №№ 55; 58; 60; 69, на повторення № 87 (2).

Додатково № 93, завдання: накреслити лінію, не відриваючи руки від аркуша.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема. Шкали. Координатний промінь.

Мета: сформувати в учнів поняття про шкали і координатний промінь як окремий випадок нескінченної шкали; роз'яснити зміст і навчити зна­ходити ціну поділки шкали, для того, щоб знаходити число, що відповідає певній точці шкали.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: різні вимірювальні прилади, що мають шкали (термо­метр, динамометр, вольтметр, годинник, ваги), паперові моделі шкал з різними показниками.

Хід уроку

I. Перевірка домашнього завдання

Самостійна робота.

1. Яким числам відповідають точки А, В, С, D, Е (рис. 13)?

2. Накресліть координатний промінь і позначте на ньому точки, що відповідають числам 0; 1; 3; 7; 8.
3. Знайдіть координати точок М і N, що знаходяться на кінцях стрілочок (рис. 14).

II. Актуалізація опорних знань

Запитання до класу

1. Чи має координатний промінь початок? кінець?
2. Як називаються числа, що відповідають точкам координатного променя?
3. Відомо, що М(т) лежить праворуч від точки N(п), але ліворуч від точ­ки K(k). Що можна сказати про числа m i n; m i k; n i k?

 

ІІІ. Доповнення знань

(Евристична бесіда) Ми знаємо, що для позначення натуральних чи­сел застосовують координатний промінь. Як позначити на цьому промені точку, що зображує натуральне число пі (Вибрати одиничний відрізок і відкласти його и разів від початку променя.) А чи не можна застосувати координатний промінь для інших цілей? (в інших випадках?) Давайте по­дивимось на ці вимірювальні прилади. (Чи не є частина координатного променя скла­довою частиною всіх цих приладів?

IV. Закріплення знань учнів

1. Робота зі шкалами

1) Знайдіть ціну поділки й число, яке зображує точка А на кожному із ри­сунків (рис. 15).

2) № 134.

3) Класу даються паперові моделі шкал вимірювальних приладів (термо­метрів, спідометрів, тонометрів тощо) і виконується практичне завдання

а) Знайдіть ціну поділки шкали (поділить якесь вказане число на кіль­
кість поділок, що вміщується між нулем та даною точкою).

б) Знайдіть число, що відповідає точці на шкалі.

(Замість завдання 3 можна запропонувати учням № 136 і 138 підруч­ника.)

2. Властивості чисел на координатному промені (пропедевтика на­ступної теми)

Нагадати учням, що на координатному промені точка, що лежить праворуч, відповідає більшому числу і навпаки.

На закріплення цієї властивості запропонувати виконати №№ 129, 130, 132.

Додатково: № 138, 147.

 

V. Підсумки уроку

 

VI. Домашнє завдання

п. 5, № 123 135; 137; 133.

 

 

 

 

 

 

 

Тема. Порівняння натуральних чисел.

Мета: повторити означення дії порівняння чисел і правил порівняння чисел, а також спосіб запису результату порівняння чисел за допомогою нерівності; доповнити знання учнів правилом порівняння чисел за допо­могою координатного променя; відпрацювати навички порівняння нату­ральних чисел за допомогою правила і координатного променя.

Тип уроку: повторення та систематизація знань.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

(Перевірка домашнього завдання)

Усні вправи

1. Яким числам відповідають точки М, N, P, K, T, F нарис. 161

2. Скільки одиничних відрізків треба відкласти від початку координат­ного променя, щоб позначити на ньому число: а) 5; б) 178; в) 1234 567?
3. Назвіть усі одноцифрові числа, які на координатному промені розта­шовані: а) праворуч від числа 6; б) ліворуч від числа 6.
4. На рисунку 17 подано шкалу часу від 0 до 25 днів. Яка з точок відповідає 25 дням?

 

II. Повторення і систематизація доповнення знань
Методичні рекомендації

Оскільки в початковій школі учні навчилися порівнювати натуральні числа, то під час викладання основної частини теми (правило порівняння чисел) не виникає ніяких ускладнень.

III. Відпрацювання навичок
Усні вправи

1. Яке з чисел 617 і 716 розташоване на координатному промені ліворуч?
2. Яке з чисел 304 і 403 розташоване на координатному промені праворуч?
3. Які натуральні числа лежать на координатному промені між числами 2730 і 2 738?
4. № 151 (див. підручник).
5. №157 (1; 2).

Розв’язування вправ

1. Запис нерівностей, подвійних нерівностей: № 152, 165.
2. Правило порівняння натуральних чисел №153 (1, 3, 5, 7, 9); 155; 157 (3; 4); 160.
3. Порівняння чисел за допомогою координатного променя № 159.

 

IV. Підсумок уроку

 

V. Домашнє завдання

п. 6, №№ 154; 156; 161; на повторення № 174 (1; 3); 175.