Методичні рекомендації з національно-патріотичного виховання. Зустріч з народною поетесою Марією Волинською

Відділ освіти Маневицької райдержадміністрації

Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. с. Боровичі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні рекомендації з національно-патріотичного виховання

 

Зустріч з народною поетесою Марією Волинською

(Презентація книги «Майдан: до… і після…»)

 

 

 

 

 

 

 

 

Білан Ніна Сергіївна,

«Вчитель-методист»,

                                                                                      класний керівник

                                                                      11 класу

 

 

 

Маневичі - 2018

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Анотація.

Методичні рекомендації розраховані для здійснення виховної роботи класними керівниками, педагогами-організаторами, заступниками директора з виховної роботи. Це поетичний виклад подій в Україні. Палке патріотичне слово Марії Волинської, яке в буремні дні звучало з трибуни Майдану, закликає до єдності, до розбудови вільної справедливої держави, в якій кожна людина буде почувати себе гідною і щасливою.

 

 

 

 

 

Розробники:

Білан Ніна Сергіївна – класний керівник 11 класу.

 

 

 

 

 

Рецензенти:

Каліс Ніла Павлівна – методист відділу освіти Маневицької райдержадміністрації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ведучий 1

 

 Марія Іванівна уродженка села Четвертня, Маневицького району Волинської області, яка свої поетичні доробки друкує під творчим псевдонімом Марія Волинська

Нарешті в приміщенні школи відбулася довгоочікувана зустріч з народною поетесою, надзвичайно талановитою і цікавою людиною Марією Волинською. Учні та вчителі школи вражені патріотизмом, енергією любові, самовідданістю, відвагою, силою таланту та жагою до життя майданівської поетеси.

В школу запросили  Марію Іванівну на гостину – жительку  Бровари Київської області. Приводом став вихід першої збірки поезій Марії Іванівни «Майдан: до… і після…» Хай вибачить мені ця неперевершена жінка, але мушу вказати її вік: збірка побачила світ у лютому цього року, якраз напередодні 68-ліття авторки. 
     Слова автора
- Мені багато – а я літаю. 
Вже так багато, що і не знаю – 
Це я та сама чи зовсім інша? 
Я стала краща чи трохи гірша? – так довірливо розпочала свій виступ гостя. 
З трепетною любов’ю вдячним словом згадувала тих, хто виховував, ставив на ноги, давав перші уроки людяності, – бабусю, дідусів, матір… 
Мабуть, тільки завдяки своєму великому родові з обох боків я, проживши все своє життя в іншій системі координат, не розгубила рис українськості, витривалості, оптимізму, працелюбності і великої любові до України, - підкреслює уродженка с. Четвертня. 

 

Ведучий 2
Трудовий шлях Марія Іванівна розпочала у рідній Четвертнянській середній школі учителем математики, потім очолила цей заклад. Була директором Гораймівської школи якраз у часи будівництва нового приміщення, протягом двох скликань обиралася Гораймівським сільським головою. Про ті роки невсипущої і доволі плідної праці згадували колеги-освітяни Петро Смусь, Володимир Гордін, Ніна Павлюк. 
Відповідальна, цілеспрямована, вимоглива, відверта, критична і самокритична – такою постає у спогадах колег педагог Марія Іванівна. 
Життя склалося так, що 10 років тому, вийшовши на заслужений відпочинок, змушена була переїхати у Бровари, аби підтримати сина у сутужний для нього час. 
- І ось нині, коли я вже можу повертатися у рідні маневицькі пенати, на Київщині мене 
тримає громадська робота, - зізнається наша славна землячка. 
Вона бере активну участь не лише в громадському, але й культурному житті м. Бровари: учасниця народного колективу Театру танцю «Пані Броварчанка» та народного самодіяльного співочого колективу «Доля», друкується в періодичних виданнях, виступала на радіо Першого національного каналу та каналу «Культура», учасниця і лауреат конкурсів.

 

Ведучий 1 

      З 29 листопада 2013 р. вона активна учасниця Майдану та Революції гідності. Вірші Марії Волинської звучали зі сцени Майдану у виконанні авторки. Повні глибинного змісту, вони наповнені такою потужністю, що самі по собі здатні стати знаряддям боротьби. 
    «Назва поетичної збірки відразу дає зрозуміти, навколо якої головної події в житті авторки, як і в житті всієї України, з якою нероздільно пов’язує себе пані Марія, зосереджується і нагромаджується весь поетичний матеріал, - пише у передмові до збірки Тетяна Шпичук. – І ця головна подія розділяє світ поетеси та її душу на дві частини: до… і після… І стає ясно, що душа раптово подорослішала, світ раптово змінився з мирного, хоч і проблемного, на несподіваний, непередбачуваний, войовничий. І все це знаходить відклик в палкому патріотичному серці, а потім і в поезії Марії Волинської». 
- Понад усе люблю свою найкращу в світі Волинь. Звідси і походить мій поетичний 
псевдонім. Тому я є Марія Волинська, - каже авторка поезій. 
      Презентуючи свою першу поетичну збірку (друга поетична збірка має назву «Народжена українкою»), Марія Іванівна всі поезії читала напам’ять, не заглядаючи в книжку. Чуттєвість, виразність, окриленість змісту віршів і піднесеність декламатора створювали особливу ауру. 
Збірка має прекрасне художнє оформлення, ілюстрована світлинами та малюнками. Автор малюнків – сама поетка. Це ще один талант Марії Іванівни, який знаходиться у стадії розквіту. 
     У свою чергу Марія Іванівна подякувала всім небайдужим до її слова людям, які перерахували кошти, аби збірка «Майдан: до… і після…» могла побачити світ. 
- Я не блукаю у світах. 
Я тут, земна моя дорога 
І не поранений я птах. 
Я із крильми. Вони від Бога, - трепетно читає авторка. 
А ми їй зичимо міцного здоров’я і високого творчого злету в мирній Україні. 

 

Ведучий 2
 

   Вперше я побачив Марію Волинську взимку під час подій на Майдані Незалежності, які потім назвали революцією Гідності. Вона читала свої вірші зі сцени. Я не приймав участі в тому, що відбувалось, але кожен день доводилось ходити поруч сцени, то багатьох виступаючих поетів, співаків, ораторів і священиків доводилось бачити. А познайомились ми вже навесні, коли проходили акції солідарності з Надією Савченко, нашою героїнею, яку російсько-фашистський режим Путіна викрав з території України і намагався використати для виправдання агресії. Як Марія Іванівна, допомагала Надії? Своїми віршами вона пробуджувала в людях почуття гордості і гідності, звала людей допомагати бранцям словом і ділом. Вона ходила на всі мітинги і запалювала людей своїм гарячим і добрим словом. Так, вона не вела переговори з Путіним і головами західних держав, але моральна підтримка хіба має мале значення? Хіба спонукати людей підняти очі, щоб побачити небо і зорі, мало? А відірвати людей від своїх приватних справ і включитись до суспільних – нічого не варто? А хіба моральна підтримка рідних і полонених це дрібничка? «Поетом можеш ти нє бить, но гражданіном бить обязан», - писав колись видатний російський поет Некрасов. Марія Волинська не лише поетеса, а й справжня патріотка і свідома громадянка. Її вірш з 2011 по травень 2016 року є своєрідним віршованим літописом Майдану. Як справжній поет, вона віщувала майбутні події, може і не усвідомлюючи їх, але відчуваючи серцем. Я не є літературознавцем, як і більшість людей. Не мені судити технічну сторону поетичної майстерності. Хай цим займаються професійні критики, захищають дисертації і пишуть дисертації, які нікому не потрібні. Але поезія Марії Волинської робить те, що має робити: вона хвилює і не залишає байдужим, вона спонукає діяти і перемагати.

 

Ведучий 1

 

   Важкі часи породжують не лише страждання і біль народний, а виносять на поверхню все, що є найкращим у суспільстві,в людях, розкривають їх творчий потенціал. Події на Майдані стали своєрідним феноменом, що породив багатьох поетів бардів для них головним є наповненість енергією любові, самовідданості, відваги, яка передається іншим. Саме такою потужною позитивною енергією наповнені вірші Марії Іванівни Махновець (творчий псевдонім Марія Волинська), котра в минулому працювала педагогом, була директором школи та сільським головою. І лише на Майдані, волею Долі кинута в епіцентр подій, проявилась як справжній поет-трибун, чий голос не може бути не почутим, загубитися серед інших.

    Назва поетичної збірки відразу дає зрозуміти, навколо якої головної події в житті авторки, як і в житті всієї України, з якою нероздільно пов’язує  себе пані Марія, зосереджується і нагромаджується весь поетичний матеріал. І ця головна подія розділяє світ поетеси на дві частини: до… і після… І стає ясно, що душа раптово подорослішала, світ раптово змінився з мирного на войовничий. І все це знаходить відклик в палкому патріотичному серці, а потім і в поезії Марії Волинської. Найголовніший образ в поезіях авторки – то образ України. До неї поетеса звертається у своїх віршах :

Україно! – Ти сонячна пісня небес!

Україно, ти вибране місце для раю!

Україно! Безмежно люблю я Тебе,

Я для Тебе живу і для Тебе співаю!

(«Це моя Україна зі світом говорить»)

   Кожен рядок просякнутий любов’ю, що повсякчас межує то з душевним болем, то з світлою радістю і вірою в сонячне майбутнє України.

 

Ведучий 2

 

    Найбільший за обсягом третій розділ, що носить назву «Важка дорога, що веде до Правди, серцями мощена і скроплена слізьми». Це своєрідний поетичний виклад хронології подій, починаючи з квітня 2014 року. Війна, боротьба, кров, геройство наших вояків, жорстокість і підступність ворога. Тут переплітаються так події і такі характери, що стає зрозуміло: нинішній час є жорстоким, але, напевно, необхідним випробуванням для кожного з нас, перевіркою, які ми є в екстремальних умовах. А деякі деталі і епізоди запам’ятовуються ще й тому, що вихопила їх з величезного вогняного клубка не байдужа і вправна поетична Муза Марії Волинської.

Читець1

Можновладцям 

Скажіть, панове можновладці, 
Куди поділи Дух Майдану? 
В Верховній Раді – дикі танці 
Сновид, опоєних дурманом. 

Чи є у вас душа в тім тілі, 
Що павутиння тче довкола 
Інтриг та зрад? Нема вам діла 
До бід народу. Ви у колі. 

В своєму замкненому колі, 
Де центр – це гроші, гроші й статки. 
І не «болять» вам діти голі, 
Нікчемна старість і податки, 

Ліси, порубані під корінь, 
Земля, розхристана й порвана. 
І мертві села, наче сповідь 
Діянь запроданців поганих. 

Немає шани тим, хто зроду 
В трудах надію колихали. 
Все те, що придбано народом, 
Ви, можновладці, розікрали. 

У вас маєтки і гектари, 
В швейцарських банках тліють гроші. 
Та щось бракує, чогось мало. 
Куди чекаєте запрошень? 

Мабуть, до суду, до людського, 
Хоч совість вас давно не мучить. 
Її ви втратили. То ж з Богом! 
Нехай він вас хоч щось научить. 

Читець 2

Такі ми є 

Такі ми є, що нам бракує пана? 
Такі ми є, що зради – стиль життя? 
Що хата наша крайня й неприбрана, 
А в хаті недоглянуте дитя. 

Не буде хліба – простягнемо руки, 
Закриєм очі міцно – стид не дим. 
Такі ми є. Візьміть нас на поруки, 
Навчіть, як жити зрілим й молодим. 

Хто нас чекає? – Ситим ми не пара. 
Хто любить тих, що падають до ніг? 
Зійдім на землю, не витаймо в хмарах, 
І не шукаймо, хто б нам допоміг. 

Ми мали шанс, та нам забракло сили. 
Просим Бога – він нас не почув. 
І замість сонця, шлях щоб освітило, 
Тримаємо в руках страсну свічу. 

Такі ми є? Чи, може, сном прикуті? 
Розбудять нас чи зведемось самі? 
Й самі себе спитаєм на розпутті, 
Як жити нам – при світлі чи в пітьмі? 

Вкраїна жде, чекає, просить, плаче: 
«Прокиньтесь, діти, дайте собі лад. 
Ви молоді, і серце в нас гаряче 
Ідіть вперед! Не можна вам назад!» 

Такі ми є? Ні! Не такі ми. 
Ми варті, гідні кращого життя. 
Нехай тремтить, хто робить нас такими. 
В минуле вже не буде вороття! 
Читець 3
Віра 

Скажи нам, Боже, де шукати віру? 
Вона втекла? Сховалася в лісах? 
Без віри для душі немає миру, 
Без віри нас не приймуть небеса. 

Украли віру ті, хто нами править. 
І думають, що буде так завжди. 
Коли нема держави у державі, 
Тоді, як кажуть, близько до біди. 

Феміді міцно зав’язали очі, 
Під сто замків відправили мораль, 
Звели «Олімп», сидять там і регочу, 
Що вкрали віру назавжди, на жаль. 

Тож як без віри будем жити далі? 
Невже зламає нас безвихідь ця? 
Мамона щедро роздає медалі, 
Заходить навіть і в святі місця. 

Ти ж по ділах судити будеш, Боже. 
Верни нам віру, а їм розум дай. 
Якщо самі собі не допоможуть – 
Пряма дорога в пекло, а не в рай. 
 

Читець 4

Вибирали… 

Вибирали, чекали, надіялись, 
Вибачали, прощали, не гнівались. 
Поливали, брехали, сварилися, 
Зневажали, яріли, судилися, 

Продавались, куплялись, мінялися, 
Рахували, губили – списалося. 
Підіймались, злітали і падали, 
Обманули, повлазили, зрадили, 

Залетіли, змішались, зраділися, 
Застаріли, вернулись, пробилися. 
Не змінились! Рівняють, височаться – 
Головнішому бути хочеться. 

Не збагнули, що в справжнім єднанні 
В Україну прийде процвітання. 
 

Читець 5

Люблю життя 

Мені далеко вже за тридцять, 
І хоч років не приховати. 
Душа, як в юності, іскриться, 
Ще мрій і задумів багато. 

Заходить муза симпатична, 
Слова віршуються рядками. 
В портретах – графіка незвична, 
Своїми сплетена руками. 

Ще таїну відкрити мушу – 
Картини хочу малювати. 
Щоб пензлем виписати душу 
І барви серця передати. 

Люблю усіх і все навколо, 
Люблю співати й танцювати. 
І мрію ще піти до школи, 
Англійську мову щоб вивчати. 

Ще заробити купу грошей, 
Об’їздити хоча б півсвіту. 
І щоб були тили хороші 
І виросли з дитинства діти. 

Люблю усю свою родину 
Й коріння, що веде в минуле. 
Люблю життя – цю мить єдину, 
Що даром Божим осяйнула.

 

Читець 6

Нащадок Кия

«Царьки» наші забули, що не вічні,
І що за ними не прийде потоп.
А що повернуться ще цінності одвічні,
І хто був всим – той буде вже ніхто.
 
Що зійде правда, як ранкове сонце,
І що закони будуть для усіх.
А доброта, як промінь у віконце,
Загляне всюди, і полине сміх.
 
І що любов ще буде поміж нами,
Розправить крила втомлена земля,
Зародить хлібом, зацвіте садами,
І буде мати в щасті і маля.
 
І мова рідна буде ще в пошані,
І вчитимем історію свою,
І пропадуть ці неуки погані,
Які зганьбили отчину мою.

Розсиплються, як тлін, химерні замки,
Що зводять їх нащадки яничар.
Я щиро вірю, бо зустріла зранку
Простого хлопця й молоде дівча.
 
Він вдягнений у вишиту сорочку.
– Данина моді це? – спитала я.
– Я – українець, – відповів, – і хочу,
Щоб українською була земля моя.
 
І враз він став величним і могутнім,
В очах заграли світлі промінці.
Нащадок Кия йшов в своє майбутнє,
Долоню дівчини тримаючи в руці!


Марія Волинська,
м. Бровари,    20  квітня  2011 р.

Читець 7

Вона

Вона прийшла відкрито і голосно
З ескортом танків, з залпами ракет.
Туди, де вчора ніжилось колосся,
У дім, де ще стояв шкільний букет.

Вона прийшла позбавити дитинства,
Вона прийшла позбавити життя.
Її прислав нам той, що руку тиснув
Без миті сумніву, без миті каяття.

Вона несе, заховані в гординю,
В туман з брехні – і горе і печаль!
Вона везе, як посаг, повну скриню
«Двохсотих» доль, рубаючи з плеча!

Вже мало тих, хто тут її чекає, 
Та ще багато – хто із нею йде!
Іде бездумно і того не знає,
Що в чужій хаті щастя не знайде!

Великий світ і глухне й осліпає
Від мультиликої кремлівської брехні!
Якщо забув – хай вчасно пригадає,
Такі були вже вересневі дні!

Вона іде. В нас вибору немає!
Зупинить стійкість, мужність, воля й дух!
Вона – війна, тут згине, тут сконає!
Бо з нами Бог! З Ним Правда й Сила йдуть!


 Марія Волинська,
 м.Київ, 2 вересня 2014 р .

Читець 8

Сонечко засяє        (Я так хотіла)

Я так хотіла, Ненько, щоб могла ти
Своїх дітей з колін підняти. Щоб змогла
Повести в дім, де буде син і мати,
Де вистачить всім сонця і тепла.

І ти взяла своїх дітей за руки,
Пішла до Волі, впевнено пішла.
Та в світлий День Соборності і Злуки
Не вберегла – у вічність віддала!

Як страшно, Ненько, що в твоїй родині
Так розвелось багато яничар!
Для них людина – зовсім не людина,
А для тортур і забавок товар.

Полюють скрізь: на вулицях, в лікарнях.
Суди нічні – як «трійки» в ССР.
І вже, здається, сподівання марні.
Були бандити – є такі ж тепер!

Що день новий – то падають герої.
Убивства ці підводять під «закон».
Та знай, Вкраїно, ми завжди з тобою!
Нам не закриє світла терикон!

В усіх куточках ранок наступає,
Встає до праці гордий твій народ!
І щезне тьма, і сонечко засяє,
Для щастя, миру, волі і свобод!

Марія Волинська,
Київ, 27 січня 2014 року

Читець 9

Я перед Богом щиро помолюся

Болить душа. Болить. Вона ще є.
Її потрібно вчасно врятувати.
Душа – це мова, це усе своє:
Своя країна, своя рідна мати,
 
Своя історія, свої пісні, казки,
Народна мудрість, що з віків ясніє,
Свій біль, свій плач і пам’ять навіки,
Й любов до щему, й серце, що радіє
Усе кругом нехай в добрі живе,
Але своє хай буде наймиліше.
Не наше те, що звідусіль пливе.
Своє – це те, що українським дише.
 
Хай «Добрий день», не «Здрастє», не «Гуд бай»
Із сонцем радо в кожний дім заходить.
А «Щиро дякую» і «Боже, помагай»,
Як обереги нашого народу.
 
Як хліб і сіль й квітучі рушники,
Як танець запальний й журлива пісня.
Хай живить мову, як ріку струмки,
Любов до неї, нинішня й колишня.
 
Така, як в Українки чи Франка,
В Шевченка, Мирного, Довженка й Стуса.
За тих, для кого мова наша «не така»,
Я перед Богом щиро помолюся

 

Марія Волинська,
м. Бровари,    10  вересня  2011 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На фотографіях Марія Волинська в стінах ЗОШ І-ІІІ ст с.Боровичі, Марія Волинська з родиною, автор з внучкою, поетеса під час презентації книги «Майдан : до... і після...»

 

 

При підготовці до презентації учні 10 класу прочитали, дослідили, проаналізували, вивчили поезії про Україну, мову, рідний край і вибрали найкращі на їх думку, вивчили напам’ять. Під час зустрічі з поетесою декламували їх напам’ять. Особливо вразили вірші з розділів «Вставай, народе мій! Вже годі спати», «О, Перемого! Бажана й жадана, полита кров’ю, потом і слізьми. Ти народилась в серці на Майдані.  В столиці, в Києві, з народом і з людьми».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література.

1. Махновець (Волинська) Марія Іванівна, «Майдан: до... і після...»

Живе слово нового часу,  ТОВ «Світ Успіху», Київ, 2015.