Методичні рекомендації з викладання теми «Туризм» на уроках фізичної культури у загальноосвітніх навчальних закладах

Про матеріал
Матеріал розроблен для допомоги учителям, що до вивчення теми "Туризм" на уроках фізичної культури" у 5-9 класах.
Перегляд файлу

Методичні рекомендації

з викладання теми «Туризм» на уроках фізичної культури

у загальноосвітніх навчальних закладах

Учитель фізичної культури

Маріупольської загальноосвітньої

 школи І-ІІІ ступенів № 19

Смолій Ганна Едуардівна

 

 Викладання теми «Туризм» мало розкрито в методичній літературі. Тому вчителі зазнають труднощів при проведені уроків з цієї теми. Але ця тема дуже цікава для учнів, вона багатогранна та різностороння. Туризм дозволяє вирішувати різні аспекти виховання інтересу до занять фізкультурою та краєзнавством. Ця тема асоціюється з різноманітними розвагами та пригодами, що викликає не аби яку зацікавленість  учнів.

 

Я продовж деякого часу працюю у цьому напрямку. В результаті цієї роботи я ще раз упевнилась, що туризм сприяє формуванню активної життєвої позиції молодої людини. У туристських походах учні загартовують свій організм, зміцнюють здоров’я, розвивають витривалість, силу та інші фізичні якості, здобувають прикладні навички та уміння орієнтування на місцевості, подолання природних перешкод, самообслуговування.

 

Особливі умови туристської діяльності сприяють вихованню моральних якостей особистості: взаємопідтримки, взаємодопомоги, організованості і дисципліни, принциповості, чуйності й уваги до товаришів, сміливості, стійкості і мужності, почуття  відповідальності, високі організаторські якості.

 

Під час подорожей діти вивчають історію рідного краю, звички та обряди людей, що тут мешкають. Це допомагає вихованню патріотизму в дітей та вибору правильної життєвої позиції.

 

Туризм є важливим засобом сприяння підвищенню соціальної і трудової активності людей, задоволення їхніх моральних, естетичних і творчих потреб, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

 

Туризм допомагає вчителю формувати в учнів комунікативну,  соціальну, здоров’язберігаючу та самоосвітню компетентності.

 У навчальній програмі з фізичної культури модуль «Туризм» складається з таких розділів: зміст навчального матеріалу та державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

 

 Розділ «Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів» зорієнтований на якісне засвоєння знань, умінь та навичок поданого матеріалу.

 

Туризм є невід’ємною складовою загальнодержавної системи фізичної культури та спорту і спрямований на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини. Туризм як відносно дешевий та ефективний вид відпочинку є соціально доступним та економічно привабливим

.

Основним змістом навчання туризму є засвоєння теоретичних і практичних навичок, до яких входять знання з:

– організації походів різного рівня складності;

– спортивного і туристського орієнтування та топографії;

– вивчення технічних прийомів подолання перешкод природного і штучного характеру;

– надання долікарської допомоги і транспортування потерпілого;

– виживання під час надзвичайних ситуацій та катастроф.

 

Учні, які за станом здоров’я віднесені до підготовчої і спеціальної медичної групи, на уроках працюють за завданням учителя з вивчення туристських вузлів, визначення азимутів, топографії або надання долікарської допомоги.

 

 

Туризм має три головні функції.

 

 Оздоровча функція. Туристична діяльність пов’язана з переміною місць, організується за любої погоди і пред’являє до людини різноманітні вимоги. Одночасно діють три важливих фактори: чергування оточуючого середовища (обстановка), кліматичних умов і видів діяльності.

    Регулярна туристична діяльність і участь в туристичних змаганнях є ефективною компенсацією праці, викликають у людини радість життя, служать загартуванням і збільшують фізичну життєдіяльність організму.

 

 Освітня (пізнавальна) цінність. Під час подорожей і походів як по своїх країнах, так і в інших країнах туристи знайомляться з країною, її людьми, їх життям і національною культурою. Вони розширюють і поглиблюють свої знання в області ботаніки, зоології, географії, геології, метеорології і астрономії, сільського і лісного господарства, історії і культури.

 

 Правильно організована подорож або похід вносить важливий внесок в розвиток загальноосвітньої підготовки. Завдяки постійному переміщенню по місцевості, вмінню користуватися картою і компасом, активною участю в різного роду іграх на місцевості і туристичних змаганнях розширюють кругозір кожного учасника змагань.

 

 Виховна цінність. Туризм надає велику допомогу у вивченні історії і формуванні світогляду, виховує повагу і активний захист природних багатств.   

 

 Оскільки туристична діяльність проводиться в колективі, коли одне залежить від другого і в обовязковому порядку вимагається фактичність, уважне відношення одного до одного, коли особисті інтереси не можна ставити вище інтересів колективу - все це формує такі риси характеру як воля, витримка, самостійність, рішучість і готовність прийти на допомогу. Успіх виховання залежить від того, наскільки глибоким було переживання і наскільки великий ступінь складності в даному поході.

 

Туризм має педагогічний зміст. Він полягає в його властивостях, що дають у руки вчителя інструмент різнобічного впливу на вихованців.

 

До них належать унікальні можливості для найглибшого вивчення особистості кожного вихованця, що дає туризм. В поході, як на рентгені, дитину видно наскрізь, усе її життя – побут, працю, подолання труднощів  і позбавлень, інтелектуальний процес, комунікабельність, ментальність, емоційність – все розкривається в живому спілкуванні.

 

 Ще туризм – це відмінна форма реалізації краєзнавчого принципу у вивченні наук.

 

Таким чином тема «Туризм» просто необхідна для вивчання на уроках фізичної культури.  Щоб мати позитивні результати треба викликати у учнів зацікавленість. Цьому буде сприяти правильно організований урок з урахуванням рівня навченості класу, його особливостей. Тому вчитель повинен мати багато цікавих ідей і досвід. Для цього мною і були розроблені рекомендації щодо викладання теми «Туризм»  на уроках фізичної культури у загальноосвітніх школах.

 

Умовно, викладання туризму, можна розділити на три етапи

До першого етапу відносяться теоретичні знання з техніки безпеки під час занять туризмом та походів(Додаток 1), знання по складанню рюкзака, розпалювання багаття(Додаток 2), надання першої долікарської допомоги (Додаток 3). На цьому етапі проводяться туристичні змагання, які не потребують спеціальних знань та навичок. Це переправа по колоді, подолання чагарників та завалів, переправа „кочки”, „маятник”, транспортування  постраждалого, переправа по реях. Вивчення та засвоєння учнями знань з основ топографії та спортивного орієнтування. Успіх учнів  від  подолання  перешкод та труднощів підвищує самооцінку вихованців та мотивацію до занять туризмом: у них з’являється наснага, зацікавленість, бажання пізнавати щось нове, відточувати свої туристичні навички.

 

Після цього можна  переходити до другого етапу. До нього можна віднести вязку вузлів (Додаток 3), підйом та спуск спортивним способом. Також можна поєднати усі етапи і провести туристичну естафету. На цьому етапі учні також оволодівають практичними навичками користування картою та компасом.

 

 А на третьому етапі учням пропонуються складні переправи, які потребують більш глибоких знань та гарної фізичної підготовки. Це паралельна та навісна  переправи, різні види спортивного орієнтування.

 

Закріпити ці знання бажано в ігровій формі. Можливо провести крос-похід у вигляді квесту.

 

Під час вивчення теми «Туризм» учні  поглиблюють знання з таких навчальних предметів як історія, географія, біологія, основи безпеки життєдіяльності, краєзнавство, фізична культура, тому при проведені занять бажано проводити інтегровані,бінарні, інтерактивні уроки,застосовувати ІКТ, різноманітні технічні засоби навчання.. Закріпити отримані знання та сформовані навички можна при проведенні позакласних заходів, таких як День здоровя, походи вихідного дня, до яких необхідно залучити батьків та місцеву громаду.

 

Таким чином,  для учнів туризм - спосіб активного відпочинку, захоплююче заняття, сповнене романтики. А для учителя - засіб краще, глибше пізнати своїх вихованців, активніше вплинути на їх розвиток, ефективна та дієва система роботи з формування основних життєвих та предметних компетентностей учнів.

 

 

 

 

 

Додаток№1

Правила техніки безпеки під час занять туризмом та походів

 

1. Складність маршруту повинна відповідати досвіду учасників подорожі..

2. Перевірити всіх членів групи, їх самопочуття та якість укладання рюкзаків.

3. Прийняти необхідні заходи для попередження потертості та оберігання ніг від ран та переохолодження. 

4. Перед початком походу слід визначити порядок руху, призначити замикаючого і головного, який визначає темп руху.

5. На маршруті рухатись компактно. Не допускати розподілу групи, порушення дисципліни та порядку руху.

6. По дорозі рухатися в колону по одному на зустріч транспорту, тільки в світлий час доби.

7. Після 50 хв. руху роботи 10 хв. перерви для відпочинку. Не сідати на каміння чи землю.

8. Дотримуватись питного режиму. Несвоєчасне пиття збільшує спрагу.

9. Всі команди керівника негайно передавати по ланцюжку членам групи.

10. Відлучатися тільки з дозволу керівника.

11. Не допускається розділення групи, відставання від групи.

12. Встановити темп руху відповідно до сили слабшого члена групи та умов місцевості, не допускати швидкого темпу руху.

13. Не планувати пересування по маршрути в найжаркіші години.

14. При подоланні перешкод чітко виконувати правила страхування і самострахування.

15. На привалах одягати теплі речі, просушувати одяг, шкарпетки.

 

16. При пересуванні у жарку погоду на голові слід мати головний убір

17. Носити одяг з довгими рукавами .

18. Під час грози не ховатися під високе дерево, особливо яке окремо стоїть, одяг туриста повинен бути сухим, металеві предмети скласти в бік, на відстань 10 м від людей.

19. Після опадів та під час дощу не слід рухатися по мокрій траві, кадіннях, осипищах, крутих схилах.

20. Під час руху у лісі не можна користуватися відкритим вогнем, кидати на землю запалені сірники, недопалки.

21. Купатися дозволяється тільки з дозволу керівника і у спеціально відведених для цього місцях.

22. В разі нездужання, захворювання, відставання або травм негайно сповістити керівника.

23. Перед виходом з привалу перевірити погашений вогонь і прибрати місце зупинки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток№2

Види багаття

1.«Курінь»

Деревину вкладають на жар похило до центру. При такій конструкції вогнища дрова палають у верхній частині, але полум’я потужне, жарке та концентроване (мал. 1). Цей тип вогнища вигідний для приготування їжі в одному казані. 

   2. «Колодязь»

 Колоди кладуть на жар паралельно на відстані одна від одної, поперек них – ще і так далі. Така конструкція зовнішнім виглядом нагадує колодязь. Вона забезпечує вільний доступ повітря до вогню, і колоди палають рівномірно по всій довжині (мал. 2).   

    3. «Зірка»

Колоди кладуть на купу жару з усіх сторін по радіусу від центра (мал. 3). Горіння відбувається у центрі, та при поступового згоряння дров їх підсувають ближче до центру.

     4. «Тайговий»

Біля д розпаленого вогнища будь - якого типу кладуть товсту колоду, а на неї кладуть решту дров. Похило розташовані, вони сприяють швидкому збіганню води і не встигають намочитися. Такий тип вогнища добре використовувати для приготування їжі у дощову погоду. Біля такого вогнища добре посидіти ввечері всією групою в тісному колі    

 5. «Нод’я»

Цей тип вогнища  використовується для обігріву, приготування їжі, для підтримування тепла під час ночівлі(мал. 5). Вогнище складається із трьох великих колод завдовжки 2-3 метри. Воно дає багато тепла, довго горить .  В складних та зимових походах таке вогнище використовують для ночівлі на снігу без наметів. Для побудови такого вогнища потрібно мати достатньо жару. Жар розгортається вздовж двох паралельних колод і засипається дровами. Коли дрова та колоди розгоряться, зверху кладуть третю колоду.

     6. «Камін»

 Використовується для обігріву нічного табору (мал. 6). Він забезпечує тривале горіння колод, оскільки його конструкція така, що по мірі згорання нижніх колод, скочуються верхні і починають горіти. Конструкція «каміна» складається з чотирьох коротких колод, які укладаються у вигляді колодязя, а з однією з його сторін викладається стінка висотою в два колоди. Щоб їх тримати, вбиваються два кілочка з нахилом назовні. По мірі згорання колод в «колодязі», скочуються ті, які перебувають у «стінці». Безпосередньо сам вогонь розводять всередині «колодязя».

     7. «Полінезійський»

Полінезійський багаття найчастіше використовується під час дощу, коли погода сира і вогка (мал. 7). Для спорудження конструкції треба зробити конусоподібну яму, звужену донизу, глибиною до одного метра. Стінки ями викладаються колодами, а на дні розводиться багаття. Полінезійський вид багаття дає багато вугілля, які довго підтримують тепло, і зручні не тільки під час дощу, але і сильного вітру.

8. «Нічний» (мал. 8). Колоди кладуть так, щоб вони спалахували не відразу, а горіли тільки їх верхні кінці. Вночі, палаючі колоди треба два-три рази подавати вперед.    

 

При проведенні практичної роботи необхідно проінструктувати учнів з правил пожежної безпеки та збереження зелених насаджень від загоряння:

• багаття розводити тільки в рукавицях;

• не можна розпалювати багаття поблизу дерев, на торф'яних болотах,    печерах;

• перед розпалюванням багаття необхідно обкопати вогнище і обкласти його

  каменями, особливо це, важливо в місцевості з сухою травою;

• не можна при розпалюванні багаття використовувати легкозаймисті та

  ефірні сполуки;

• забороняється рубати живі дерева;

• після закінчення використання багаття потрібно ретельно загасити – залити

  водою і присипати землею.

 

 

 

 

 

 

 

Додаток№3

Надання першої долікарської допомоги

 

Заходи першої долікарської допомоги  проводяться до прибуття лікаря) або відправки постраждалого до лікувального закладу. Тому знання правил надання першої медичної допомоги необхідні кожній людині.

Рани. Місце травми очищають від бруду, прикладаючи (але не втираючи) до його поверхні тампон, рясно змочений розчином перекису водню або чистою холодною водою. Потім осушують поверхню стерильними серветками, дещо припудрюють порошком стрептоциду і накладають чисту марлеву пов’язку.

Вивихи. Область ушкодженого суглобу охолоджується, кінцівка фіксуються    і потерпілого негайно відправляють до медпункту. Не слід пробувати вправляти вивих, можна принести тільки шкоду. Вправляти вивих може тільки лікар. Бажано це зробити у перші години після травми.

Забої і розтягнення. Накласти пов’язку, що тисне на місце ушкодження, а ззовні до пов’язки зафіксувати поліетиленовий пакет з холодною водою, снігом чи льодом. Холод потрібно прикладати протягом першої доби. А надалі необхідні зігрівальні напівспиртові компреси, масаж, втирання мазі (троксевазин) і спокій ушкодженої ділянки.

Опіки. При опіках потерпілим рекомендується потримати обпалену ділянку у холодній воді протягом 5-7 хвилин. Потім ця  ділянка обробляється пантенолом і накладається стерильна пов’язка.                                                                           

Зупинка кровотечі. При незначній кровотечі рана обробляється перекисом кисню і накладається стерильна пов’язка. При артеріальній кровотечі, коли кров витікає поштовхами або “фонтаном”, зупинка кровотечі проводиться шляхом притиснення артерії, сильного згинання кінцівки або накладанням  джгута і потерпілий негайно доставляється в лікувальний заклад.

Переломи. При порушенні цілісності кісток на кінцівку накладається шина і потерпілий негайно доставляється в лікувальний заклад.

Сонячний або тепловий удар. Для надання допомоги потерпілого негайно переносять в прохолодне місце, в тінь, знімають одяг та вкладають, дещо піднявши голову. Поступово охолоджують голову і область серця, поливаючи холодною водою або прикладаючи холодний компрес. Для активізації дихання дають понюхати нашатирний спирт, а також засоби, які стимулюють серцеву діяльність.

Потерпілому необхідно дати велику кількість води. При порушеннях дихання роблять штучне дихання. В медичний пункт  доставляють в положенні лежачи.

Укуси змій, отруйних комах. Отруту разом з кров’ю намагаються видушити чи відсмоктати. Місце укусу змочують дуже міцним розчином марганцевокислого калію і вище цього місця накладають джгут, але не більше, ніж на 1,5-2 години. Після такої профілактики потерпілого доставляють в медичний заклад, де йому вводять захисну сироватку.

Допомога потопаючому. Для того, щоб вибрати спосіб надання першої медичної допомоги, потерпілого швидко оглядають, роздягають, очищають рот і ніс від водоростей, піску і бруду. Пробують видалити воду з дихальних шляхів і шлунка, для чого кладуть його обличчям униз на своє зігнуте коліно. Після цього приступають до штучного дихання. Коли дихання відновиться, потерпілому дають міцного чаю або кави.

Простудні захворювання. Для лікування хворого необхідно організувати днювання, або хоч би зменшення фізичного навантаження. Важливе загальне зігрівання тіла, гарячі напої, полоскання горла. З ліків найбільш ефективним є норсульфазол та його замінники. Перед сном хворому необхідно прийняти ацетилсаліцилову кислоту (аспірин). Якщо температура не знижується, треба прийняти антибіотики: тетрациклін, еритроміцин і т.д.(1-2 таблетки 4-6 разів на добу)

Захворювання травної системи. До захворювань травної системи відносяться гастрити, коліти, отруєння. Лікування передбачає дотримання режиму харчування, виключення з харчування кислих продуктів, смаженої їжі і спецій. При болях у животі приймають бесалол (1 таблетка 2-3 рази на день). При розладі шлунку приймають бесалол, левоміцетин, ентеросептол. Для профілактики отруєння приймають активоване вугілля (1 таблетка на 10кг ваги людини).

Транспортування потерпілого. Під час походу буває, що турист, який постраждав, не може самостійно переміщатися. Тому необхідно знати основні засоби транспортування.  Носії повинні йти в ногу, щоб уникнути розгойдування носилок. Для збереження горизонтального положення носилок при спусках передній носій кладе ноші на плечі, при підйомах – задній. Для обладнання носилок можна використати дві міцні палки, ковдру, пальто. Не невеликі відстані потерпілого можна перенести в сидячому положенні, на схрещених руках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

Види вузлів

 

Простий - це найпростіший та найменший з усіх відомих вузлів (рис. 6.1). Недолік простого вузла в тому, що він сильно затягується і вдвічі зменшує міцність мотузка. Це найпоширеніший вузол у побуті - його зав'язують на кінці швацької нитки. Він також є елементом багатьох складних корисних вузлів.

Рис. 6.1. Простий вузол

 

Прямий (морський) вузол застосовується для зв'язування мотузок однакової товщини. Вузол повинен бути симетричним і подібним на дві петлі, що утримують одна одну. Недолік цього вузла в тому, що він сильно затягується, особливо у разі намокання мотузок. Щоб запобігти затягуванню, у вузол вставляють суху дерев'яну паличку (діаметром 1,5 см). Після застосування вузла суху паличку розламують і вузол вивільняють.

 

Рис. 6.3. В'язання прямого (морського) вузла

 

Техніка в'язання. Вузол легко в'яжеться двома способами. Перший -шляхом накидання (перехрещування) кінців один на одний, причому двічі накидається один і той же кінець мотузки. Другий спосіб полягає в протягуванні одного кінця мотузки в петлю, складену з кінця другої мотузки. Для цього беремо в одну руку складений петлею кінець мотузки (20-25 см), а другою рукою пропускаємо знизу кінець іншої мотузки, обертаємо навколо петлі і повертаємо в петлю. Кінці з петель повинні виходити симетрично

 

Застосовується прямий вузол також за необхідності вивести з-під навантаження ушкоджену частину мотузка.

 

Академічний вузол в'яжеться так, як і прямий, через петлю, лише додається ще один виток навколо неї (рис. 6.5). Цим вузлом можна зв'язувати мотузки як однакової товщини, так і різної. Вузол надійний та легко розв'язується.

Рис. 6.5. В'язання академічного вузла

 

 

 

Ткацький вузол - розпірний, застосовується для зв'язування двох мотузок однакової товщини (рис. 6.6).

Рис. 6.6. В'язання ткацького вузла

 

Техніка в'язання. Невеликі кінці двох мотузок накладаються один на одного та кінцем одного мотузка охоплюємо інший мотузок простим (контрольним) вузлом, а потім те саме повторюємо з кінцем другого мотузка. Натягуємо основні кінці двох мотузок - і вузли сходяться та фіксують один одного. На ходових кінцях мотузок в'яжемо контрольні вузли (рис. 6.6, в).

 

Серединний провідник застосовують при жорсткому з'єднанні серединної частини мотузка, який тримає навантаження з двох кінців.

 

Техніка в'язання. Петлю мотузка двічі обкручуємо навколо себе, утворивши "вісімку" (рис. 6.9, а). Нижню, більшу петлю "вісімки" обгортаємо навколо меншої петлі та двох сторін мотузка. Обгорнувши мотузок, кінець великої петлі "вісімки" пропускаємо через меншу петлю і затягуємо.

Рис. 6.9. Серединний (австрійський) провідник

Рис. 6.9. Серединний (австрійський) провідник

 

Шкотовий вузол використовують для скріплення мотузок різної товщини.

Техніка в'язання. Складаємо петлею кінець основного мотузка, в неї протягаємо кінець допоміжного мотузка. Протягнувши його вздовж петлі, обгортаємо ним петлю і протягуємо між тонким шнуром і петлею (рис. 6.11, а, в). Зав'язаний вузол - надійний та міцний. Якщо під тонкий мотузок ходовий кінець протягнути (обгорнути) двічі, то ми отримаємо брамшкотовий вузол. Він надійніший за шкотовий при нерівномірних динамічних навантаженнях на з'єднані мотузки.

На рисунках 6.11, б, 6.12 показано інший спосіб в'язання шкотового та брамшкотового вузлів - за допомогою великого пальця руки.

Рис. 6.11. В'язання шкотового вузла

 

Техніка в'язання. Для зав'язування вузла необхідно зробити петлю на кінці товстого мотузка і тримати лівою рукою. Ходовий кінець тонкого мотузка знизу протягуємо у петлю і через великий палець лівої руки обводимо навколо петлі один або два рази і отримуємо відповідно шкотовий або брамшкотовий вузол.

Рис. 6.12. В'язання брамшкотового вузла

Рис. 6.12. В'язання брамшкотового вузла

Специфіка цього вузла полягає в тому, що чим більше ми навантажуємо мотузок та вузол, тим міцніше він себе тримає. Вузол надійний та легко розв'язується після навантаження.

Вільні (ходові) кінці мотузків повинні бути зафіксованими навколо своїх основних (робочих) кінців контрольними вузлами. У такому разі в'язання вузлів завершено.

 

Булінь - вузол, який широко застосовується в туристській практиці. В'яжеться на кінці мотузка і використовується для грудної обв'язки, для закріплення мотузка до дерева, каменю чи виступу. Для прив'язування мотузка до туриста під час організації страховки вузол "булінь" є найбільш вживаним.

Техніка в'язання. На основній частині мотузка в'яжемо одну петлю (простий вузол), а потім другу, яку протягуємо у першу (рис. 6.13, а). Потім вільний кінець мотузка пропускаємо в другу петлю до повного охоплення дерева, а основним мотузком друга петля (разом із пропущеним через неї кінцем) протягується в першу (рис. 6.13, в). Вузол "булінь" зав'язаний, але не спішіть його затягувати. У не затягнутий до кінця вузол вставте карабін чи гілочку. Згодом, коли ви знімете навантаження з мотузка, це дасть змогу без зайвих зусиль розв'язати вузол.

Рис. 6.13. В'язання вузла "булінь"

Рис. 6.13. В'язання вузла «булінь»

 

Вісімка ("вісімка на петлі") - вузол який застосовується для з'єднання мотузка із системою (страхувальним поясом). Вузол легкий для зав'язування, надійний для страхування, підходить для обв'язування вантажу і самостраховки, легко розв'язується після навантаження, забезпечує міцність.

Вісімка кінцева (рис. 6.15) - класичний вузол, який має широке застосування. На відміну від простого, цей вузол не псує мотузка і легше розв'язується.

Рис. 6.16. Вісімка подвійна

Рис. 6.16. Вісімка подвійна

Вісімка подвійна (фламандська петля) в'яжеться для самостраховки (рис. 6.16). Застосовується на всіх видах мотузок. Він є відмінним стопором на кінці мотузка: при спуску "дюльфером"15 вісімка кінцева застосовується для попередження злітання з мотузка.

За відсутності карабіна можна зав'язати подвійну вісімку одним кінцем (рис. 6.17), наприклад, для з'єднання грудної обв'язки з кінцем мотузка, приєднанням до перил ковзаючим вузлом тощо.

 

 

 

 

 

Стремено – універсальний допоміжний вузол. Не потрібні контрольні вузли. Рекомендується для опори ноги при самовилазу з тріщини по закріпленій мотузці, для організації самостраховки на мотузці в зв’язці; рятувальних робіт; для в’язання ложа нош з мотузки; проміжного кріплення перил на траверсі. Вузол знижує міцність мотузки (через карабін) на 38%. uzel15

 

Вузол "грейпвайн" ("англійський") застосовується для зв'язування мотузок однакової товщини. Він більш надійний для зв'язування мотузків або стрічок, порівняно зі звичайним прямим (морським) вузлом. Не потребує допоміжних контрольних вузлів і не розв'язується самовільно.

Nœud de pêcheur double non serré.jpg

 

Техніка в'язання. Завести кінець одного мотузка навколо другого та зробити декілька обертів навкруги обох мотузків. Робочий кінець мотузка протягнути назад під створеними петлями. Повторити те ж саме кінцем другого мотузка. Згодом затягнути обидва вузли і звести їх (рис. 6.18).

 

Зустрічний (стрічковий) вузол застосовується для зв'язування мотузок одного діаметра.

Рис. 6.19. В'язання зустрічного вузла

Техніка в'язання. На кінці мотузка робимо простий вузол. Кінцем іншого мотузка "ідемо" назустріч, повторюючи шлях першого у простому вузлику (рис. 6.19). Натягуємо основні кінці мотузок.

 

На ходових кінцях в'язання контрольних вузлів обов'язкове.

 

Ще цей вузол застосовують для зв'язування пласких матеріалів (шкіри, тасьми), двох стрічок або петлі зі стрічки (рис. 6.20).

 

Техніка в'язання. На кінці однієї стрічки зав'язуємо простий вузол, але не затягуємо. Просуваємо крізь нього другу стрічку так, щоб вона повторювала форму першого вузла (вважати, щоб стрічка не перекручувалася), і затягуємо вузол. Робочі кінці стрічки повинні достатньо виступати по обидва боки вузла. Якщо вони будуть закороткими, то можуть вислизнути з нього.

 

 

Вузли для зв’язування мотузок однакового діаметру

 

1.

Прямий

2

2.

Ткацький

2

3.

Грепвайн

-

4.

Зустрічний

-

5.

Зустрічна вісімка

 

-

Вузли для зв’язування мотузок різного діаметру

 

6.

Академічний

2

7.

Брамшкотовий

 

2

Провідники

 

8.

Провідник – вісімка

-

9.

Серединний провідник

-

10.

Подвійний провідник

 

 

-

Вузли для кріплення мотузок до опори

 

11.

Булінь

1

12.

Удавка

1

13.

Стремено

1

14.

Провідник одним кінцем

1

 15.

Штик

 

1

Схоплюючі вузли

 

16.

Схоплюючий

-

17.

Австрійський схоплюючий

-

18.

Схоплюючий Бахмана

-

Контрольний вузол (звичайний або напівгрейпвайн ) в’яжеться навколо вірьовки. Довжина кінця, що виходить з вузла (в т.ч. і контрольного), повинна бути не меншою 5 см.

 

 

 

Контрольні запитання:

 1. Яке спеціальне спорядження для спортивного туризму вам відоме?

 2. Опишіть, які мотузки використовуються у туризмі, та перерахуйте основні вимоги до них.

  3. Дайте класифікацію основних вузлів у спортивному туризмі.

 4. Назвіть вимоги, які ставляться до зав'язування вузлів.

5. Яку функцію виконують схоплюючі вузли?

6. Якими вузлами можна зв'язати мотузки різного діаметру?

 7. Які вузли можна в'язати кількома способами?

 8. Які види петельних вузлів ви знаєте і в яких випадках вони застосовуються?

 

 

 

 

 

Додаток №5

Cпорядження, гігієна, харчування, обладнання, поради.

    Особиста гігієна та харчування у поході..

   Діти, які хочуть взяти участь у туристичному поході, повинні бути фізично підготовленими, здоровими і мати на це дозвіл лікаря.

   У туристичному поході слід дотримуватися правил особистої гігієни (дбати про чистоту обличчя, тіла, рук, ніг, зубів, одягу, взуття) та режиму дня (графіка руху на маршруті, харчування, відпочинку). Харчування має компенсувати затрати енергії: в раціоні повинні бути вуглеводи, жири, білки, вітаміни, мінеральні солі, питна вода.

   Надзвичайно важливе значення у поході має питна вода. На одного туриста на добу необхідно мати до 3 л води. У воді, як відомо, можуть бути хвороботворні мікроби та організми, а тому її необхідно кип'ятити. У спеку не слід часто пити, бо надмірна кількість води виділяється з ор¬ганізму з потом, забираючи з собою потрібні організму солі. В дорозі краще не пити; можна прополоскати рот і обмежуватися лише 1—2 ковтками води.

   Продукти, підготовлені для походу, розкладають у поліетиленові кульки по 1—2 кг і складають їх у великий мішок. Розподіляти продукти потрібно так, щоб кожний турист мав при собі весь запас продуктів (хліб, крупа, цукор тощо) і міг би користуватися ним окремо.

   Для приготування їжі та зберігання харчів у похід найкраще брати зручні, легкі алюмінієві відра, каструлі, казани з кришками.

 

    Спорядження для походу.

   Туристичне спорядження має бути міцним, легким, зручним, безпечним. Вибирають його відповідно до мети, тривалості, складності походу, кліматичних умов.

   Особисте спорядження — бавовняний (лижний, тренувальний) костюм чи бавовняний одяг на зразок військового, легкий плащ у вигляді накидки з капюшоном (прогумована тканина, хлорвінілова плівка), легка шапка з полями чи козирком, легкі черевики (кросівки або кеди з товстою устілкою із повсті чи поролону), рюкзак, предмети особистого туалету, комплект білизни, дві пари шкарпеток, нитки, голка, кухоль, столова (краще з алюмінію) ложка, миска, сірники, ніж.

   Групове спорядження — легка сокира у чохлі (одна на 3—5 чоловік), 2 алюмінієві каструлі чи відра з дужками з дроту (ємність — по 0,7 л на людину), казани, складений чи столовий ніж, аптечка (йод, бинти, вата, стрептоцидова емульсія, лейкопластир), чохли для посуду, сталевий ланцюжок (2—3 м), сталевий трос діаметром 3 мм, гачок з дроту для підвішування над вогнищем казанів, ополоник з довгою березовою ручкою, шнури, страхові карабіни та ін.

   У похід тривалістю більше одного дня беруть намет (один на 3—4 чоловіки), спальний мішок чи легку вовняну ковдру на кожного, светр, запасні шкарпетки, ліхтар, карту. У кожного туриста має бути компас, щоб орієнтуватися на маршруті походу.

   Важливо правильно скласти речі в рюкзак (мал. 201): на дно покласти картон, спочатку скласти важкі речі (кульки з продуктами, консерви), потім — решту так, щоб рюкзак був збалансованим. У тій частині рюкзака, що буде біля спини, укладають м'які речі. Намет у чохлі прив'язують зверху або знизу рюкзака. Навантаження на одного юнака залежно від його фізичного розвитку — 14-18 кг.

 

    Організація походу.  Обладнання табору

   Перед початком руху оголошується маршрут, роз'яснюються завдання Обов'язки і ролі під час походу розподіляє керівник. Враховуються побажання учнів, їх підготовленість і можливості групи.

   Сприятливий вплив на розвиток організму дитини похід матиме за умови рівномірного фізичного навантаження, чергування його з відпочинком. Середня відстань, яку може подолати дитина за день з рюкзаком середньої ваги, — 20—25 км. Похід здійснюється в нежаркий період доби — на початку і в кінці дня. Опівдні влаштовується тривалий відпочинок групи.

   Розбивати табір доцільно завидна. Краще раніше лягати відпочивати і раніше вставати для продовження походу. Через кожні 50 хв. руху робиться 10-хвилинна перерва; після третього переходу — 20-хвилинна перерва. Спочатку темп руху має бути повільним.

   Для походу призначаються ведучий і замикальний Перший вибирає шлях і задає оптимальний темп руху. Замикальний не допускає відставання, допомагає тим, хто стомився, подає сигнали ведучому.

   Необхідно вміти правильно вибирати безпечне і зручне для відпочинку місце, швидко поставити намет, а якщо його немає — спорудити тимчасове укриття, в будь-яку погоду розкласти багаття, приготувати їжу. Для відпочинку вибирається захищене від вітру, сухе, рівне місце, неподалік від якого є дерева, вода; на обідній привал слід розміщуватися в тіні.

   Для ночівлі треба вибирати місце в рідкому хвойному лісі, де ґрунт засипаний сухою хвоєю, дерева далеко від багаття, на рівній ділянці з м'яким ґрунтом краще на тому місці, яке зранку освітлюється сонцем. Не можна обладнувати табір у густому чагарнику чи хвойних заростях, тому що тут існує небезпека виникнення пожежі, а також багато комарів. Поблизу намету не повинно бути сухих, гнилих дерев, що їх може повалити вітер. Не слід розміщувати табір біля самої води, в незручному чи небезпечному місці.

   Ставити намет починають із закріплення його нижньої частини. Під дно намету кладуть сухе листя, гілля, траву, папороть, мох, на дно всередині намету — плащі, накидки, порожні рюкзаки пряжками донизу, інші речі. Розтягуючи верх, стежать, щоб не утворювалося складок, провисань. Для захисту від дощу навколо намету викопують рівчак глибиною 8—10 см з відводом води по схилу.

   Після заходу сонця вхід у намет закривають, щоб від роси чи туману не відсиріли речі та продукти. Продукти розкладають всередині намету біля стінок. Освітлювати намет краще ліхтарем (свічкою небезпечно).

   Багаття розпалюють дрібними сухими сосновими і ялиновими гілками, корою, недогарком свічки, трісками тощо Під час дощу багаття розводять під накриттям з брезенту або плащ-накидки. У суху погоду навколо багаття прибирають суху траву, мох, хвою, щоб запобігти пожежі. Категорично забороняється розводити багаття на торфовищі. Перед сном багаття гасять і заливають водою. Якщо потрібно зберегти вогонь, то на ніч призначають чергового або засипають багаття попелом. Для підвішування казанів, каструль, відер над багаттям натягують стальний трос. Для просушування речей збоку від багаття на висоті 1,5—2 м. натягують шнур. В одноденних і дводенних походах можна організувати ночівлю і без наметів. Знаходять сховища від вітру і дощу — природні порожнини, обриви, скелі; їх використовують як рефлектор тепла, що йде від багаття, розкладеного у кількох метрах від місця відпочинку.

   У походах слід строго дотримуватися правил безпеки. Забороняється купатися у необстежених місцях, відразу після маршу, у холодних водоймищах. Потрібно бути обережними під час рубання і заготівлі дров, розкладання вогню, готування їжі. Під час грози необхідно припинити рух, швидко, оперативно зійти з висоти; не слід ховатися під поодинокими високими деревами, бігати; металеві предмети потрібно залишити на відстані від людей.

   Табір розташовують на зручній галявині, рівній або з невеликим схилом для стікання дощової води. Не слід розміщувати табір під кам'яними схилами (може посипатися каміння), поблизу ліній електропередач. Забороняється при розпалюванні вогню використовувати легкозаймисті матеріали (бензин, гас, ацетон та ін.), розкладати вогонь у наметі.

   Із числа учасників походу призначається проінструктований лікарем учень (санітар) з метою надання в разі необхідності долікарської допомоги.

 

    Практичні поради.

   Заготівля  дров  для  вогнища

Слід пам'ятати, що тверді породи дерев (ясен, бук, глід, дуб, гостролист) горять добре, повільно і довго.

Швидко загоряються і добре горять дерева з м'якою деревиною: береза, ліщина, ялина, модрина, сосна. Погано горять каштан і платан; зовсім не придатні для багаття в'яз і верба.

Відрубуючи гілки від стовбура, треба стояти з проти¬ежного від напряму сокири боку.

• На рубання дерева треба мати спеціальний дозвіл.

• Перший удар — у напрямі падіння дерева.

Пилка безпечніша і легша від сокири, нею можна обрізати і перепилювати невеликі гілки.

• Загострюючи сокиру, треба тримати пальці якомога далі від робочої поверхні точильного каменя.

• Перевірте, чи немає над головою яких-небудь перешкод.

Найкращий кут удару — 45°. Після роботи сокиру треба загнати у колоду, на якій рубали дрова.

• Розпалювання  багаття

• Хмиз можна знайти під сухою модриною, березою, ялиною.

Поставте тоненькі палички щільно навколо хмизу, залишаючи трохи місця з боку вітру, щоб запалити сірником. Запаліть сірника, прикриваючи долонею полум'я. Запаліть хмиз, добавте трісочок (сухих гілочок) до кожного язика полум'я, доки воно не розповсюдиться на товстіші гілки. Якщо потрібно, роздмухайте вогонь, присунувшись близько до багаття.

 

  Приготування  їжі

Колоди для багаття треба покласти з обох його боків так, щоб не заважали доступу повітря і щоб на них можна було поставити казанок, решітку.

• Їжу готують на жевріючих вуглинах. М'ясні та інші продукти краще готувати в «грубці». Для цього треба викопати невелику яму і розкласти у ній багаття. Коли воно перегорить, скласти продукти. Через 1,5—2 год. їжа готова.

У великій картоплині вирізати середину і вилити туди сире яйце. Накрити зверху зрізаною верхівкою картоплини і спекти на вуглинах .

• Із борошна і води зробити тісто і спекти його на рожні.

• Можна засмажити шашлик із м'яса і овочів.

• Яблука, насаджені на палички, можна спекти на вуглинах.

 

  Гігієна  туриста

• На привалі обладнується місце для вмивання.

Мийте посуд відразу після їди, не залишаючи «на потім». Коли готуєте їжу, нагрійте воду для миття посуду.

• Коли чергуєте на кухні, мийте казанки (гарячою водою) відразу, як вони спорожніють, щоб жир не присох до них.

• Вирушаючи далі в похід (або закінчуючи його), потрібно навести після себе порядок: зібрати банки з-під консервів; папір та целофанові кульки спалити; вогнище загасити і накрити його дерном, який до цього зрізали; сміття прикопати; зняти всі позначки і ще раз перевірити територію.

 

 

 

 

 

doc
Додано
21 березня
Переглядів
150
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку