Методичні рекомендіції з теми: "Форми і методи роботи школи з музеєм"

Форми і методи роботи школи з музеєм

Дослідники виділяють декілька різновидів традиційної співпраці музею та школи, серед них:

– тематична учбова екскурсія;

– урок-екскурсія;

– використання музейних предметів на уроках історії;

– проведення музейно-історичної конференції;

– робота лекторіїв;

– робота гуртків учнів при музеї.

Також дослідники виділяють декілька елементів в методиці музейної педагогіки:

• гра;
• рольова гра;
• групова робота;
• емоційні включення;
• естетична.

Як способи досягнення цілей для вирішення освітньо-виховних завдань, методи у музейній педагогіці набувають особливого значення у процесі захоплення уваги глядачів та створення відповідного середовища навчання. Так, метод «занурення» в історичну епоху забезпечує відвідувачу символічний доступ у простір іншої культури, і при цьому дає йому змогу не лише візуально відчути епоху, а й задіяти майже всі органи відчуття. Метод моделювання дозволяє групі відвідувачів провести музейне дослідження за допомогою уявної побудови ситуацій, подій, явищ, історичних процесів, «залучити до роботи» свою пам’ять та уяву. Це уможливлює не лише перевірку повноти своїх знань з певного предмета, а й сприяє розвитку практичних умінь їх вільно застосовувати.

Усі методи навчання в музеї мають практичну значущість та ефективність, однак проблема полягає в їхній апробації, дальшому удосконаленні в ході постійного практичного застосування в навчально-виховному процесі, деталізації прийомів для різних категорій відвідувачів

Методи й прийоми такої взаємодії давно відомі – це лекції, музейні уроки, екскурсії.

Музейний урок проводиться з метою  поглиблення знань учнів за темою навчального шкільного курсу (основного чи факультативного) безпосередньо на експозиції музею. Ця форма організації музейно-педагогічного процесу має чітко виражений адресний характер й розрахована на колективну роботу з групою учнів (шкільним класом), яка характеризується відносною однорідністю соціально-демографічних і психологічних ознак, а також єдиною мотивацією приходу до музею.

Особливість музейного уроку полягає в реалізації завдань шкільної освіти в освітньому середовищі музею, що потребує не тільки серйозної підготовки школярів, учителя, екскурсовода, музейного педагога, а й перевірки рівня засвоєння учнями нових знань за допомогою створення механізму «зворотного зв’язку». Кінцевий результат музейного уроку з точки зору комунікаційної теорії – «комунікація, що відкладена в часі», коли вплив музею продовжує відчуватися на наступних уроках  у школі.

Один з таких уроків, який проводить Харківській історичний музей у школах Харкова, присвячений Тарасові Шевченку, це інтегрований урок історії України та української літератури. На ньому, за допомогою мультимедійних засобів, учням розповідають про віхи біографії великого кобзаря та демонструється експонати з фондового зібрання музею, пов’язані з життям      Т. Г. Шевченка. Тим самим візуалізація історичних образів при проведенні музейних уроків підвищує результативність та інтерес у навчанні.

У ході музейних уроків учні не тільки пасивно вислуховують розповідь музейного співробітника або вчителя про певний вид діяльності людини чи музейний експонат, але й можуть узяти участь у його безпосередньому вивченні. Наприклад, у  Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному мають змогу самостійно зробити виріб із глини, отримавши консультацію майстра-гончара.

Однією  з форм проведення уроків з українознавства є майстер-клас, який зазвичай приймає вид демонстрації виготовлення будь-якого виробу (або його фрагменту) в традиційному стилі, навчання елементам народного танцю тощо.

Таким чином, музейна педагогіка значно розширює можливості вчителя у вирішенні завдань уроків історії та краєзнавства, вона направлена на поглиблення уваги дітей до навколишнього середовища,  допомагає цінувати надбання минулого, історію України, адже громадянське мислення формується, коли учень досліджує проблеми, пов’язані з історією міста, країни. Народжується національна свідомість, що сприяє неупередженому ставленню до інших культур, розумінню ролі та місці національного у світовій загальнолюдській цивілізації.

Роль музеїв у сучасному освітньому просторі дедалі зростає: вони усе більше використовуються у сучасних дидактичних технологіях, виступають у ролі співорганізатора школи на шляху створення ефективного освітнього  середовища, формування в учнів емоційно-ціннісного ставлення до знань, подолання міжкультурних стереотипів

Список використаних літературних джерел.

1. Караманов О. В. Музей–школа–університет: особливості педагогічної взаємодії в сучасному «суспільстві знань» / Караманов О. В.  // Освіта та педагогічна наука. – 2013. – № 4. 

2. Макеева И. А. Музей в системе социального воспитания // Молодой ученый. – 2011. – № 1.

3. Мочкіна Л. І., Гурко Т. С. Нестандартні уроки з історії України. – Тернопіль: Мандрівець, 2002.

4. Пометун О. Енциклопедія інтерактивного навчання. – К., 2007.

5. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К.: АСК, 2004.  

6. Трефяк Я. Методика краєзнавчої роботи в школі // Історія в школах України. – 2002. - №1.

7. Філіппенко Р. І., Куделко С. М. Є. К. Рєдін – професор Харківського університету. / Р. І. Філіппенко, С. М. Куделко. – Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2008.

8. Юхневич М.Ю. Я поведу тебя в музей: Учебное пособие по музейной педагогике / М.Ю. Юхневич. Министерство культуры РФ, Рос. институт культурологии. – М., 2001.