Методичний матеріал "Формування особистості лідера в колективі"

Формування особистості лідера в колективі

В сучасних умовах розбудови і оновлення всіх сфер суспільного життя в Україні особливо актуальною стає  проблема лідерства, адже суспільство потребує лідерів, які здатні об’єднати навколо себе  людей для досягнення поставленої мети і створити  сприятливі умови для подальшого його розвитку.

Кількість визначень лідера і лідерства як соціального явища постійно зростала. У вітчизняній соціології лідер – це член групи, здатний очолити, показати приклад, організувати виконання завдання і визнаний у цій ролі більшістю членів групи. Лідер відіграє центральну роль  в організації спільної діяльності групи, до якої він належить, і регулює міжособистісні відносини. Таким чином, лідер є центром збігання інтересів групи. Лідер передає своєму оточенню знання, навички, моральні цінності. Особисті позитивні якості лідера є взірцем для наслідування і предметом поваги з боку його оточення. Вироблення організаторських, управлінських якостей лідера – проблема його власного навчання і виховання. Для лідера необхідно сформувати  і згуртувати колектив чи групу, визначити її цілі, поставити перед людьми, які входять до складу групи, необхідні завдання, визначити засоби та виявити резерви досягнення мети, забезпечити контроль за виконанням.

Виділяють три типи лідерства: ватажок, лідер (у більш вузькому значенні слова) та ситуативний лідер. Ватажок – найавторитетніший член групи, який володіє даром переконання і навіть навіювання. На членів групи він впливає словом, жестом, поглядом. Так, дослідник Р.М.Стогдилл запропонував такий перелік якостей керівника-ватажка:

1) фізичні якості – активний, енергійний, здоровий, сильний;

2) особистісні якості – пристосовуваність, впевненість у собі, авторитетність, прагнення до успіху;

3) інтелектуальні якості – розум, уміння прийняти потрібні рішення, інтуїція, творче начало;

4) здібності – контактність, легкість у спілкуванні, тактовність, дипломатичність.

Ситуативний лідер володіє особистісними якостями, що мають значення тільки в якійсь конкретній ситуації: спортивний захід, турпохід, відвідування музею, урочиста подія в групі і т.д.

Серед неформальних лідерів можна виділити ділових, емоційних, демократичних, позитивних і негативних.

З погляду масштабності вирішуваних завдань, виділяють:

1) побутовий тип лідерства (у навчальному закладі, студентських групах, дозвільних об’єднаннях);

2) соціальний тип лідерства (у сфері матеріального виробництва, у різних товариствах – спортивних, творчих і т.д.);

3) політичний тип лідерства (державні, суспільні діячі).

Лідер має задовольняти інтереси та потреби членів групи, не виходячи за межі права і цивільних норм, щоб не зробити своє оточення  залежним від власних благодіянь. Велике значення має здатність лідера відчувати настрої людей, виражати їхні інтереси, знати і задовольняти  їхні нормальні потреби.Успіх чи невдача лідера сприймається членами малої групи дуже емоційно. Успіх лідера викликає почуття гордості та захоплення , а невдача – засмучення і розчарування, тому лідер має завжди пам’ятати, що настрій членів малої групи залежить і від нього особисто, від його особистого успіху, особистих досягень.

При гарному настрої група працює більш успішно, досягає кращих результатів з меншими зусиллями. Завдання лідера – якомога менше помилятися, досягати успіху, що буде сприяти ефективності роботи всієї групи.

Лідерство передбачає певний характер його найближчого оточення. Воно має бути відібране за діловими, професійними ознаками, а не тільки за особистою відданістю лідеру, що хоча й важливо, але недостатньо для здійснення сучасної технічної чи управлінської політики.

Однодумність, взаєморозуміння, інтерес до справи, взаємна довіра, знання сфери діяльності, здатність виконати висунуті лідером вимоги дають право його оточенню посідати гідне місце в групі. Привабливими для оточення  є можливість особистої службової кар’єри, визнання в групі, близькість з авторитетною особистістю, якою є лідер. Оточення лідера має чітко уявляти свою соціальну роль і обов’язки в групі. У самому ж лідері ніби концентруються якості його оточення, тому він і зацікавлений  у підборі людей, які перевершують його за якимись  особливими якостями – професійними чи особистісними.

Відносини лідера та його оточення – важливий аспект лідерської  організації влади. Цілеспрямованість, принциповість, усвідомлення особистої відповідальності перед групою, якою керує, розуміння її завдань і запитів є невід’ємними якостями лідера. Вони мають бути вироблені у членів групи, бо саме вони й об’єднують лідера  з його оточенням.

Лідер має навчитися приймати рішення, уникати невигідних ситуацій чи, навпаки, створювати вигідну сукупність обставин.

Лідер не може і не повинен боятися ризику, чекати гарантованого успіху, чи, навпаки, покладатися на випадкову перемогу. Лідер має навчитися переборювати непередбачені ускладнення, маневрувати, бути готовим до тимчасових невдач. Він повинен постійно бути націлений на рух вперед, крок за кроком, але тільки вперед. Сьогодні відчувається гостра потреба в новому поколінні лідерів зі стратегічним мисленням, неординарним баченням ситуацій, впевненістю в успіху. Люди, які не бояться ризику, здатні очолити організації, дуже потрібні країні. Лідери-новатори покликані ефективно вирішувати і старі, і нові проблеми методами, що відповідають сучасним вимогам. А формування лідера, його ріст, авторитет починаються з малої групи. Ось чому так важливо зрозуміти основні принципи появи та виховання сучасних лідерів, джерела яких знаходяться в малих групах.