Методичний матеріал "Теоретичні аспекти соціалізації студентів вищих навчальних закладів"

Кордонська А.В., спеціаліст   вищої категорії, викладач-методист

Україна, м. Могилів-Подільський

Теоретичні аспекти соціалізації студентів вищих навчальних закладів

 Постановка проблеми. Поняття соціалізації – одна з ключових проблем психологічного розвитку особистості студента. Студент є одночасно і результатом розгортання потенціальних, закладених в спадковості, можливостей, і продуктом формуючого впливу суспільства. Далеко не всі окремі сторони процесу соціалізації знайшли достатнє відображення в теоретичних та прикладних дослідженнях. Соціалізація часто зводиться до засвоєння суспільних норм і цінностей, але існує цілий спектр різних  думок та поглядів щодо механізмів, за допомогою яких воно відбувається.

 Проблеми соціалізації в сучасному українському суспільстві пов'язані із трьома обставинами: 1) зміною системи цінностей, у результаті чого старше покоління не завжди може підготувати молодь до життя в нових умовах; 2) зміною соціальної структури суспільства; 3) ослабленням системи формального й неформального соціального контролю як фактора соціалізації.

 Аналіз останніх джерел і публікацій. У витоків розвитку теорій соціалізації стояли Г. Тард, Г. Гіддінгс, Г. Лебон, Е. Дюркгейм, М. Моса, М. Бугле, Т. Парсонс та ін. Велике значення для дослідження мали праці українських та російських учених, здійснені у напрямі соціально-педагогічного вивчення соціалізації: В. Бочарова, Ю. Василькова, О. Газман, Н. Лавриченко, І. Звєрєва, Н. Заверико, А. Мудрик, Л. Новикова, Д. Пащенко.             

 Розв’язання завдань соціалізації особистості через її навчання, виховання, формування адаптивних умінь і навичок – основне призначення соціальної педагогіки. У цьому контексті вагомими є дослідження таких українських учених, як В. Андрущенка, І. Беха, М. Євтуха, А. Капської, Л. Міщик, Л. Савенкової, М. Лукашевича, Л. Нечепоренко, Т. Колодько, М. Михальченко, О. Сидоренка та ін.

 Мета роботи. Обґрунтувати теоретичні аспекти науково-методичного забезпечення соціалізації студентів вищих навчальних закладів.

 Організація досліджень. Соціалізація особистості розгортається за конкретних умов  її життєдіяльності. Цей процес охоплює всі аспекти прилучення особистості до культури, навчання й виховання, за допомогою яких людина набуває спроможності брати участь у суспільному житті.

 Успішній соціалізації сприяє дія таких чинників, як очікування, зміна поведінки і прагнення відповідати цим очікуванням. Долучаючись до процесу історичної практики, індивід проявляє свою соціальну сутність, формує соціальні якості, набуває особистого життєвого досвіду. Об'єктивно, формуючи й розвиваючи власне «Я», особа не може існувати без спілкування та поза діяльністю. Отже, основними сферами соціалізації можна вважати діяльність, спілкування та самосвідомість. У діяльності людина виражає себе як суспільний індивід, проявляє особистісні смисли, самостійність, ініціативу, творчість і професіоналізм, засвоює нові види прояву власної активності. У сфері спілкування відбувається поглиблене розуміння себе та інших учасників комунікативного процесу, збагачення змісту взаємодії та сприйняття людьми один одного. Сфера самосвідомості передбачає становлення «Я-концепції» індивіда, осмислення свого соціального статусу, засвоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції, моральної орієнтації людини.

 Соціалізація відбувається під дією різноманітних впливів та засобів, що походять від макро- чи мікросередовища. Якщо йдеться про цілеспрямовані впливи, шо здійснює суспільство на формування особистості студента, то це – агенти соціалізації. Вони діють на макрорівні через засоби масової комунікації (телебачення, радіо, комп'ютер, періодичні видання), культуру, мистецтво тощо і впливають на становлення «Я-концепції», формування переконань, уявлень, ціннісних орієнтацій особистості. Сучасний етап характеризується актуалізацією з'ясування основних детермінант і закономірностей даного впливу на кожному з вікових періодів розвитку індивіда.

 Соціалізація передбачає опанування студентською молоддю культурою людських стосунків, культурою мовлення, соціальних норм, необхідних для ефективної взаємодії з людьми, опанування ролей, різними видами діяльності, формами спілкування. Культура мовлення – система комунікативних якостей мовлення, упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови й мету спілкування. Культура мовлення пов’язана з формуванням іміджу, самоствердженням, самореалізацією молодої людини; це фактор саморозвитку, взаємовпливу, обміну інформацією, шлях впливу, досягнення певних результатів у спілкуванні. Мовленнєва діяльність – цілеспрямований, мотивований, активний процес прийому та видачі повідомлення, організованого соціально відпрацьованими засобами (мова) і способами (мовлення) формування думки у спілкуванні людей між собою. Культура мовленнєвого спілкування  – це реалізація соціально-моральних норм поведінки і культури мовлення, які необхідні для регуляції соціальної взаємодії людей в процесі їхнього спілкування, в практичній і трудовій діяльності та ін. Культура мовленнєвого спілкування передбачає також вміння спілкуватись, встановлювати належні стосунки людини зі своїми колегами, співрозмовниками, клієнтами словом, мімікою і жестами, що впливає на формування її готовності до співпраці. Оволодіння культурою мовлення сприяє засвоєнню соціального досвіду, цінностей і норм, що регулюють соціальну поведінку студента, успішному виконанню соціальних ролей, які важливі для його включення в соціальні групи.

 Висновки. Процес соціалізації як складова педагогічного процесу у вищих навчальних закладах набуває змісту творення освітньо-виховних і практично-життєвих передумов особистісного й соціального становлення студента: розвивається його здатність до самооцінки, самосприйняття і усвідомлення своєї соціальної життєвої диспозиції,  формуються життєві орієнтації  (навчальні, професійно-виховні, сімейно-побутові, духовні); відбувається поступове становлення соціальних відносин і взаємин молодої людини на макро-, мезо-, мікро- рівнях, її суспільного буття, та їх розвиток як простору її особистісного, духовного і соціально-практичного життя і дорослішання, формується життєвий стиль особистості; нагромаджується особистий досвід суспільного життя; формуються соціальні потреби, якості й здатності особистості – комунікабельність, культура і вихованість, громадянськість і патріотизм, духовність.

Література

1. Алексєєва-Вовк М.І. Питання соціалізації особистості студента / Наукові записки кафедри педагогіки, ХНУ: [зб. наук. праць]. – Х.: Основа, 2002. – Вип. 9. – С. 3 – 8.

2. Алексєєва-Вовк М.І. Культура мовлення як показник якості знань сучасного студента: матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених [«Інтелектуальний потенціал молоді в науці і практиці»], (Хмельницький, 24 травня 2007 р.) – Хмельницький: ПВНЗ «УЕП», 2007. – С.128 –131.

3. Сидоренко О. Л. Соціальна педагогіка як наука: Монографія. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004. – 120 с.