Методичний навчальний посібник "Розвиток вокальних і ритмічних здібностей у дітей з ООП"

Комунальний заклад освіти

«Навчально – реабілітаційний центр «Горлиця»

Дніпропетровської обласної ради»

Ю.О. Черніченко

Розвиток вокальних і ритмічних здібностей у дітей з особливими освітніми потребами

Методичний навчальний посібник

Дніпро

2021

Укладач: Черніченко Юлія Олексіївна, вчитель музичного мистецтва першої категорії КЗО «Навчально-реабілітаційний центр «Горлиця» Дніпропетровської обласної ради»

Рецензенти:

КВЗН (  Дніпропетровська академія неперервної освіти ) ДОР

Федорченко Л.Х.

Директор КЗО « Навчально – реабілітаційний центр « Горлиця» ДОР

С.В. Лебідь

Заступник з навчально- виховної роботи КЗО НРЦ « Горлиця» ДОР

І. М. Черепенько.

У навчальному посібнику подано методичні поради щодо розвитку голосового апарату дитини: характеристики та особливості звучання дитячих голосів, гігієни голосу, настроювання голосового апарату, співацької постави, правильного дихання, співацької постави, слухових уявлень, добір вокального репертуару для дітей з інтелектуальними порушеннями.

Навчальний посібник пропонує методику освітньої музично-ритмічної траєкторії гри в дитячому оркестрі для дітей з інтелектуальними порушеннями. Зазначена методика містить прийоми гри на різних ударних шумових інструментах, початкові ритмічні вправи, прості музичні твори для індивідуальної гри, музичні твори для колективного виконання, а також музично-розвантажувальні ігри як засіб оздоровлення школярів з інтелектуальними порушеннями. Також у посібнику наведено приклади ігор та вправ на зниження надмірного емоційного збудження, підвищення концентрації уваги, тренування вестибулярного апарату, вправи на зняття фізичної напруги, на зняття напруження очей тощо.

Таким чином, навчально-методичний посібник з розвитку вокальних і ритмічних здібностей для дітей з інтелектуальними порушеннями може бути рекомендований до поширення у педагогічній спільноті спеціальних закладів освіти для дітей з інтелектуальними порушеннями, а також в загальноосвітніх закладах з інклюзивною формою навчання.

ЗМІСТ

Музика – фактор не тільки

облагороджуючий, виховний.

Музика – цілитель здоров`я.

    В. Бехтерев

Передмова

      Голос – це унікальний інструмент, який ми використовуємо, коли розмовляємо, співаємо, кричимо, сміємося чи плачемо. Усім, а не лише тим, хто професійно займається співом, треба пам`ятати, що пошкодивши голос у дитячому віці, можна зіпсувати красу його звучання на все життя. А це позначиться на загальному рівні розвитку мовлення людини, на її нервово – психічному стані. Саме тому кожен педагог, який працює з дітьми, має знати основні правила гігієни та охорони дитячого голосу. Адже треба запобігати щонайменшому перенапруженню голосових зв`язок дітей, слідкувати, щоб динамічний режим дитячої розмови був помірним. Слід пам`ятати, що голосовий аппарат – це частина нашого організму, за станом якого слід стежити. А щоб попередити виникнення проблем з голосом, необхідно дотримуватися правил його гігієни та охорони.

        Гра у дитячому оркестрі – один з різновидів колективного музикування. Здатність дітей до точного відтворення ритмічних малюнків, простих мелодій дає змогу кожному музичному керівнику створити дитячий оркестр у своєму закладі. Адже музичний досвід, отриманий в оркестрі, – неоціненний для дітей. Вони можуть успішно демонструвати набуті навички музикування під час свят та розваг, відчувати відповідальність за виконання своєї партії, власну значущість у злагодженому звучанні потужного музичного «організму».

Особливості звучання дитячого голосу

     Характеристики звучання дитячих голосів до мутації істотно відрізняються від характеристик звучання голосів дорослих. Голосові складки у дітей:

• коливаються не всією поверхнею, а лише краями, через що дитячий голос звучить слабко;
• коротші, ніж у дорослих, тому дитячий голос звучить вище.

Голоси хлопчиків та дівчаток до 10 років схожі між собою і мають єдину назву – дискант. Система резонаторів у дітей ще не розвинена, отже і тембральне забарвлення їхніх голосів достатньо обмежене. Проте еталонне звучання дитячого дисканту має такі характеристики: дзвінке, витончене, легке.

      Зауважимо, що іноді дитячий спів може мати і протилежні характеристики: низький, сиплий, хрипкий, форсований і напружений. Це трапляється тоді, коли діти не дотримуються гігієни голосу, голосового режиму та неправильно використовують натуральні регістри свого голосу – віддають перевагу грудному регістру замість головного (фальцетного). Головне (фальцетне) звучання співацького голосу виникає у результаті коливання країв голосових складок, а грудне – повного коливання усієї маси голосових складок.

       Приблизно у 7 років у дітей з` являється до змішаного голосоутворення (поєднання головного і грудного регістрів). Звичайно, використання грудного регістру значно збагачує темброву палітру голосу, але активно залучати його у процесі співу дітям до 10 років не рекомендується.

        На багатьох дитячих вокальних конкурсах доводиться стикатись з різними проблемами дитячих голосів. Насамперед це зловживання грудним звучанням, що є першопричиною такого вокального недоліку, як «гудіння». Як не дивно, воно притаманне навіть учасникам успішних хорових колективів. Наслідком постійного «гудіння» є вузький діапазон дитячого голосу, що не перевищує терцію чи кварту. Але найголовніше – псується органіка голосу: він починає сипіти, втрачає інтонаційну точність та темброву стійкість. Окрім того, за статистикою, діти, які співають, використовуючи нетипові для свого віку резонатори часто хворіють.

        Найпростіше визначити, який регістр задіяний під час співу, можна, поклавши руку на грудну клітку там, де розміщуються трахея або бронхи, і послухавши, чи вібрує грудний резонатор. Якщо так – дитина співає неправильно, активно задіяючи грудний регістр. Звукоутворення у головному регістрі можна контролювати так: попросити дитину, щоб вона, співаючи голосний звук, широко відкривала рота. Якщо маленький язичок у горлі піднятий угору – голос формується правильно.

Гігієна голосу

       Гігієна голосу – це галузь науки, пов`язана з вивченням будови голосового апарату людини, механізму голосоутворення, способів використання голосу тощо. Гігієна голосу передбачає, що слід дотримуватися певних правил догляду за голосовим апаратом, аби забезпечити його здоров`я. Зокрема, потрібно:

• уникати крику, тривалого мовленнєвого навантаження;
• не співати під час хвороби;
• не співати на вулиці у холодну пору року;
• максимально захистити себе від наслідків різкої зміни температури довкілля;
• обмежувати вживання гострих, солоних, занадто гарячих або холодних страв, газованих напоїв.

Кожний педагог повинен знати, що пошкодити голосовий апарат дитини можливо і на уроці співу чи музичному занятті. Наприклад, відомо, що на голосову функцію погано впливає хвилювання, тож педагог насамперед має подбати про створення позитивного психологічного клімату у дитячому колективі. Окрім того, треба слідкувати, щоб дитячі голоси не перевтомлювалися: надмірне навантаження травмує гортанні м`язи, голос втрачає свіжість звучання та контрольованість. Якщо все ж не вдалося уникнути перевтоми голосу, слід відпочити. Найкращі ліки у цьому випадку – мовчання.

         Уберегти дитячий голос від пошкоджень допоможе дотримання співацького режиму. Відповідно до нього для дітей дошкільного віку та першокласників встановлюють тривалість співу не більше 10 хв. Для більш старших школярів тривалість співу можна поступово збільшувати до 20 хв., влаштовуючи перерви через кожні 10 хв.

         Голосовий апарат, як і будь-який інший орган, у дитинстві активно розвивається. Саме тому вчитель музичного мистецтва задля охорони дитячого голосу повинен розрізняти етапи його розвитку та особливості його звучання у різні періоди. У спеціальній літературі  визначено такі вікові періоди розвитку дитячого голосу:

•                   передмутаційний – 10-12 років;
•                   мутаційний – 12-15 років;
•                   післямутаційний – 15-18 років.

На практиці трапляються випадки, коли ознаки мутації голосу у хлопчиків починаються не в межах мутаційного періоду: раніше – до 10 років – чи пізніше – після 16 років. Саме тому педагогу треба уважно стежити за звучанням голосів і тих вихованців, для віку яких мутація начебто й не характерна. Якщо ж проблеми з голосом виявлено, треба порекомендувати батькам дитини звернутися за консультацією до лікаря – фоніатра.

Охорона дитячого голосу

       Пісні, вправи мають відповідати вокально-технічному та загальному музичному рівню співаків. Бажано, щоб діапазон композицій не напружував їхні голоси, а мелодії творів – подобалися дітям і легко ними засвоювалися: будувалися на інтервалах – консонансах, інтонаційні ходи яких діти ліпше опановують.

        Окрім того, формуючи репертуар для дітей дошкільного віку, педагог має враховувати властиве їм коротке дихання, отож слід добирати пісні з короткими музичними фразами, які закінчуються довгими тривалостями (наприклад, половинними). Перед  початком кожної наступної фрази дитина без напруження встигне набрати повітря для дихання.

          У шкільному віці діти вчаться володіти своїм співацьким голосом, контролювати його, слідкувати за диханням. Помітивши позитивні тенденції в оволодінні цими вміннями, педагог може ускладнювати вокальний репертуар своїх учнів – поступово включати до нього пісні з ширшим діапазоном, кантиленні  композиції з розлогими вокальними фразами або твори у швидкому темпі.

Настроювання голосового апарату

Кожне заняття з музичного мистецтва обов`язково слід починати з настроювання голосового апарату дітей на головне (фальцетне) звучання, яке передбачає послідовне виконання підготовчих вправ. Такі вправи дають змогу:

• роздихатися – розрухатися. Діти виконують кілька вправ на дихання, які потім поєднують з рухами тіла (махання руками, повороти тулуба тощо);
• розрезонуватися у мовленнєвому діапазоні. Діти залучають до роботи основні резонатори шляхом мелодекламації, тобто протяжного, виразного читання вірша;
• «розмукатися» у мовленні та співі, починаючи з примарних тонів мовленнєвого діапазону. Діти вимовляють звук «м»; склади «ма», «ме», «мі», «мо», «му»; потім – слова, які починаються на ці склади.

Співацька постава

Необхідною умовою вільного, ненапруженого співу є правильна співацька постава, яка сприяє підготовці голосового апарату до дії. Діти під час співу мають стояти рівно, зручно, випрямивши спину, опустивши руки, тримаючи голову прямо. Якщо діти співають сидячи, стільці мають відповідати їх зросту. Сидіти треба рівно, не горблячись, не спираючись на спинку стільця, тримаючи руки на колінах.

Правильне дихання

Під час співу дітей треба стежити не лише за тим, як вони співають, а й за тим, як вони дихають. Правильному диханню дітей теж треба вчити. Діти мають:

• набирати повітря безшумно, не піднімаючи плечі, так, щоб нижні ребра розсувалися трохи вбік, а живіт ледь помітно випинав вперед. Під час вдиху має виникати відчуття легкого позіхання;
• починати видих зі скорочення м`язів живота, а потім – грудної клітки.

Слухові уявлення

         Базою слухового уявлення більшості педагогів з музики є звучання дорослого голосу, багатого на тембральні фарби, з широким діапазоном тощо. Саме тому педагоги часто не звертають увагу на ті випадки, коли діти співають не властивими їм голосами, копіюючи вокальну манеру дорослих. А це дуже шкідливо для дитячого голосу.

          Механізм копіювання діє на рівні півсвідомості. Те, що виникає мимоволі, організовує голосову функцію і за рахунок систематичних повторювань уже свідомо закріплюється. Ось чому не можна просити дитину співати популярні пісні, які виконують дорослі. Натомість рекомендувати маленьким співакам слухати пісні  у виконанні зразкових дитячих колективів, хорів, дітей – солістів. Так, наприклад, високим еталоном звучання дитячого дисканту є голос Робертіно Лоретті. Слухаючи якісне виконання, діти мимоволі « підтягнуть» і свою інтонаційну точність, артикуляційну виразність тощо.

Методика навчання гри в дитячому оркестрі

Методика навчання гри в дитячому оркестрі подібна до методики навчання індивідуальної та ансамблевої гри. Важливо встановити послідовність виконання різних завдань під час розучування з дітьми музичного твору. Отже, музичному керівнику  потрібно:

• ознайомити дітей із зовнішнім виглядом кожного музичного інструмента;
•  показати прийоми гри на музичному інструменті;
• запропонувати дітям спробувати пограти на музичному інструменті;
• проконтролювати правильність виконання показаних прийомів гри на музичному інструменті;
• запропонувати дітям грати в оркестрі.

Різновиди  дитячих оркестрів

Дитячі оркестри бувають різних видів, зокрема:

• шумові – на основі ударних інструментів, що не мають звукоряду;
• «ансамблеві» – на основі однакових або однотипних музичних інструментів;
• змішані – на основі музичних інструментів з різних груп: ударних, духових тощо.

Найпростіший та найдоступніший з усіх видів дитячих оркестрів – шумовий оркестр. До гри у ньому можна залучити дітей не тільки молодшого віку, а й з різними розумовими вадами, якщо вони відчувають метричну основу музики, пульсацію сильних і слабких долей у музичному творі.

Шумовий оркестр майже завжди передбачає супровід певного мелодичного інструмента: фортепіано, баяна тощо. А для власне інструментального складу шумового оркестру можна використовувати такі інструменти: брязкальця, барабан, маракаси, бубен, дзвіночки, трикутники. Виразні можливості шумових ударних інструментів необмежені, кожен інструмент має неповторні темброві фарби. Тому для виконання певного твору треба добирати тембри тих шумових інструментів, які найліпше пасують до характеру музики.

Перед тим як діти спробують грати у змішаному оркестрі, варто запропонувати їм повправлятися у колективній грі – на однакових або однотипних музичних інструментах, наприклад, в ансамблі ложкарів або виконавців на бубнах, трикутниках. Також можна організувати ансамблі виконавців на інструментах, що мають звукоряд, зазвичай доступне з молодшого віку. Адже ансамблева гра потребує неабиякої злагодженості виконання; ритмічної і загальномузичної виразності.

Для гарного звучання змішаного оркестру потрібно провести велику попередню індивідуальну та ансамблеву роботу з дітьми. Лише після того, як діти добре засвоять прийоми гри на інструментах, запам`ятають свої партії, можна об`єднувати їх в оркестр.

Під час занять музичний керівник має постійно контролювати манеру гри оркестрантів; спонукати їх прислухатися і до своєї гри, і до гри партнерів, до основного супроводу; вчити коректно ставитися до звуковидобування – не заглушувати своєю грою решту учасників гри в оркестрі.

Прийоми гри на музичних інструментах

      Різні музичні інструменти потребують засвоєння різних прийомів гри. Прийоми гри залежать від конструкції музичного інструмента, принципу звукоутворення на ньому, характеру виконуваного музичного твору, положення тіла виконавця щодо інструмента (виконавець стоїть перед інструментом, тримає інструмент у руках тощо).

       Наприклад, під час навчання дітей гри на трикутнику насамперед слід пояснити, як правильно вдаряти паличкою по інструменту – по середині горизонтальної його частини. Потім доцільно розповісти, що існує кілька прийомів гри на трикутнику. Пояснити дітям різницю між цими прийомами допоможуть ігрові моменти. Наприклад, вчитель може виконати прийом тремоло на трикутнику та запитати у дітей, коли вони чули музику такого характеру ( на урочистому святі, біля дзвіниці тощо). Потім музичний керівник може продемонструвати інший прийом гри на трикутнику – повільні удари з паузами – та запропонувати дітям уявити крапельки дощу, який щойно розпочався. А потім, змінивши ритмічну пульсацію на дрібнішу та посиливши силу удару, відтворити у звуках ефект « сильного дощу».

       Так само, ознайомлюючи вихованців з грою на дерев`яних ложках, можна порівняти звучання цього інструмента з цоканням копит веселої конячки. А от демонструючи гру на бубні, потрібно звернути увагу дітей на те, що під час гри можна змінювати місце удару – ударяти по середині інструмента або ближче до рами. Від цього зміниться відтінок звучання бубна.

        Музичні інструменти, що мають звукоряд, потребують більше часу для ознайомлення з прийомами гри на них. Наприклад, уперше показуючи дітям металофон, вчитель має звернути увагу дітей на його конструкцію та основні її елементи:  металеві пластинки і молоточок, за допомогою якого видобувають звуки. Важливо одразу пояснити дітям, як саме потрібно тримати молоточок у руках: паличку молоточка слід покласти на вказівний палець руки та притримувати її зверху великим пальцем. Вдаряти паличкою по пластинах треба легко, не затискаючи кисть руки.

Надзвичайне враження на слухачів справляє виконання прийому гліссандо на металофоні. Під час його звучання музичний керівник може запропонувати дітям заплющити очі і уявити себе мандрівниками у чарівній країні, де живуть металофони. Після такої казкової преамбули діти з великим задоволенням опановуватимуть і решту прийомів гри на металофоні.

Музичний репертуар

   Музичний репертуар для гри на дитячих музичних інструментах має бути і доступним для виконання дітьми молодшого і середнього віку, і водночас високохудожнім. Для шумового оркестру можна використати будь – який твір за програмою – основну партію виконуватиме музичний керівник, а діти супроводжуватимуть її, відтворюючи нескладні ритмічні малюнки: одночасно, групами або індивідуально по черзі.

       Для виконання на інструментах зі звукорядом потрібно підбирати твори, мелодії яких мають невеликий  діапазон,  побудовані на поступеневих ходах з повторюваними  зворотами.

       Особливо цікаво дітям грати п`єси, написані у формі варіацій. На початку нової варіації до загального звучання твору по черзі можуть приєднуватися нові інструменти.

       За складністю  репертуар для гри на музичних інструментах можна поділити на :

• початкові ритмічні вправи;
• прості музичні твори для індивідуальної гри;
• музичні твори для колективного виконання.

Починати навчання дітей з особливими потребами гри на музичних інструментах треба з налаштування їх на точне відтворення ритмічного малюнку виконуваної п`єси. На цьому етапі можна запропонувати вихованцям виконати ритмічний малюнок не лише на шумових інструментах, а й на інструментах зі звукорядом. Бажано, щоб мелодія до цього ритмічного малюнку була нескладною – побудованою на одному звуці.

 Отже, спочатку музичний керівник проплескує ритмічний малюнок, який діти уважно слухають і запам`ятовують. Потім діти разом з музичним керівником проплескують цей ритмічний малюнок. Упевнившись, що учні роблять все ритмічно правильно, вчитель може запропонувати їм відтворити ритмічний малюнок під гри на музичному інструменті.

Прості музичні твори

для індивідуальної гри

     Для індивідуальної гри доцільно добирати мелодії поспівок або пісень з добре відомими дітям поетичними текстами, наприклад:

«Прийди, прийди, сонечко», «Іди, іди, дощику» тощо. Після того як діти навчаться відтворювати ритмічні малюнки мелодій, побудованих на одному звуці, можна мелодій на двох сусідніх звуках. Щоб полегшити дітям розуміння висотного розташування звуків, можна використати такі прийоми:

• показати рукою рух мелодії;
• закріпити за певним звуком мелодії колір;
• закріпити за певним звуком мелодії цифру.

Проте найбільшого розвивального ефекту можна досягнути лише під час гри на слух. У цьому разі діти зможуть краще уявити напрям руху мелодії, якщо одночасно з програванням її на музичному інструменті вони ще й проспіватимуть її вголос.

Музичні твори

для колективного виконання

     Працюючи з дитячим оркестром, музичний керівник в основному користується готовими інструментовками п`єс, опублікованими у різних збірках та сайтах. Проте можна самостійно інструментувати добре знайомий музичний твір разом з дітьми. Насамперед треба визначитися, який склад оркестру найбільш пасуватиме до характеру обраної для інструментування п`єси, написати ритмічні та мелодичні партії оркестру, що супроводжуватиме звучання основної партії, розподілити ці партії між виконавцями, вибрати солістів тощо.

      Під час розподілу оркестрових партій слід враховувати дитячі інтереси та здібності. Дітям, які найліпше добирають мелодії на слух, можна доручити виконувати партії інструментів, що мають визначену висоту звука; дітям з розвинутим відчуттям ритму – партії ударних інструментів, що є основою ритмічної пульсації твору.

       Музичний твір, який розучується оркестром, діти мають попередньо прослухати, визначити його особливості: кількість частин, музичних фраз, динаміку, темп, ритм. Ознайомлюючись із твором, вихованці запам`ятовують його, вчаться чути і розуміти музичну мову, а під час виконання прагнуть навіть вносити у звучання музичного твору щось своє. Такі творчі прояви треба усіляко підтримувати музичному керівникові.

        Оркестру музичних інструментів по праву належить чільне місце  в системі музичного виховання дітей з особливими потребами. Створення дитячого оркестру – копітка, але дуже потрібна і важлива справа. Насамперед дітям подобається грати в оркестрі. У результаті послідовних занять у дитячому оркестрі значно підвищується загальний художній рівень школярів, їх здатність до творчості та самовиявлення через музику. Крім того, виступи оркестру завжди додають яскравості святковим концертам та розвагам.

Музично –терапевтичні ігри

як засіб оздоровлення дітей

 з особливими потребами

      Саме звернення до гри у навчальному процесі допоможе створити комфортний «психічний простір» і дати «психічну свободу», вкрай необхідні для тілесного й психічного проявів почуттів, розкриття творчого потенціалу. У грі дитина переживає і проживає свої почуття і виражає їх. Для дитини важливим є  не результат, а задоволення від процесу гри. Саме дитяча гра завдяки найтіснішому зв`язку тілесного і духовного виявляє свою терапевтичну дію.

      Під час шкільного навчання застосування гри з метою психотерапевтичного впливу на дітей допомагає:

• уникнути формування нервово – психічної патології (А. Фрейд);
• перевірити уявлення  про поведінку в різних ситуаціях спілкування; набути почуття впевненості у своїй здатності діяти активно (В. Леві);
• зняти емоційну та фізичну напругу; створити психологічно комфортні, близькі стосунки та підвищити самооцінку (Ф. Аллен, Д. Тафт);
• активізувати вроджену здатність дитини до спонтанного психічного розвитку, особистісного зростання та самодетермінації (К. Роджерс, В. Екслайн та ін.)

Психологічну  спорідненість гри та різних видів мистецтв у світі дитини вбачав Л. Виготський.

     Основа музики – звук, що є акустичним сигналом хвильової структури, діючи на клітини живого організму, змінює їхню активність, викликає певну вібрацію та відповідну психічну реакцію. Звук впливає на декілька параметрів:

1.               На електромагнітну провідність клітинних структур та їхню електрохімічну активність («неспецифічний акустико-біорезонансний ефект»).
2.               На слухову рецепцію (сприйняття). Дитина сприймає музику через слухову систему, що є для неї орієнтуючим інструментом, інформатором про стан зовнішнього світу, налаштовує на відповідну емоційну реакцію  на різноманітні зовнішні впливи. Ці фундаментальні властивості слухового сприйняття лежать в основі найдавніших музичних сигналів, з яких згодом і виникло музичне мистецтво.
3.               На вібротактильну рецепцію. Вібротактильне сприйняття засноване на роботі тактильного аналізатора, який сприймає різноманітні вібрації, в тому числі й ті, що виникають під час музично-терапевтичного впливу. Поряд із іншими аналізаторними системами він допомагає організму орієнтуватися в навколишньому середовищі.

          Слухове, вібротактильне сприйняття, а також біорезонансний ефект супроводжується в організмі людини численними реакціями на тілесному рівні. За активного сприйняття музики фізіологічні ритми дитини резонують і мимоволі підлаштовуються під її частотні й динамічні показники. Таким чином, музичний темп, ритм, структурна будова творів та інші музичні фактори можуть підпорядковувати собі ритм внутрішніх фізіологічних процесів.

    Однією з причин фізіологічного впливу музики на дитину є те, що нервова система, а з нею і мускулатура мають здатність засвоєння ритму.  Музика, як ритмічний подразник стимулює фізіологічні процеси організму, що відбуваються ритмічно як у руховій, так і у вегетативній сфері.

      Помітно реагує на музику й серцево-судинна система (сповільнюється пульс, посилюються скорочення серця, знижується артеріальний тиск, розширюються кровоносні судини). Дитина отримує задоволення, поліпшується настрій. Коли ж характер музики різкий, серцебиття стає слабкішим, але частішим.

       Музична стимуляція зменшує час рухової реакції, підвищує лабільність зорового аналізатора, покращує пам`ять і відчуття часу, оживлює умовні рефлекси.

       Уповільнивши темп музичного твору чи прослуховуючи повільну музику, можна поглибити й уповільнити дихання дитини, дати можливість заспокоїтися мозку. Більш глибокий, повільний ритм дихання є оптимальним, контролює емоції, сприяє спокою, глибокому мисленню та покращує метаболізм. Швидке, переривчасте дихання може призвести до поверхневого, розсіяного  мислення, імпульсивної поведінки та схильності робити помилки.

        Музичне задоволення – відчуття піднесення, яке виникає у процесі прослуховування певної музики, є результатом вивільнення ендорфіну, що виробляється мозком. Він знімає біль і викликає природну ейфорію.

        Музика викликає  різні рухові реакції організму. Під час слухання музики в дитини виникають реальні м`язові пульсації в різних ділянках: у м`язах рук,ніг, голови, тулуба, в гортані. Музика з яскраво вираженим ритмічним началом мимоволі викликає тактування рукою або ногою, похитування головою. Учні, які навчаються грі на музичних інструментах, непомітно для себе починають відтворювати малюнок звучання в ігрових рухах. Ритм музики спонукає дитину до рухів.

        Хто слухає музику, той не тільки відтворює музичний ритм своїм руховим апаратом, а й беззвучно проспівує музику (перцептивна вокалізація). Причому в беззвучних скороченнях зв`язок точно відбивається частота, гучність і тривалість звуків, що сприймаються.

       Неусвідомлена рухова активність може набирати найрізноманітніших форм. Дитина сприймає музику за допомогою не тільки слухового, а й голосового апаратів, приміряючи те, що сприймає, внутрішнім підспівуванням. Несвідомі мікрорухи зв`язок і всього вокального апарату супроводжують слухання навіть складних інструментальних і вокальних творів.

        Отже, картина неусвідомлюваних рухових і вегетативних реакцій під час сприйняття музики багата й унікальна. Незважаючи на те, що людина в процесі слухання не синхронізує свою поведінку з музикою, музичні імпульси неминуче впливають на ритм її мислення і поведінки.

        Музичну терапію  (ігри, вправи) широко застосовують для лікування та профілактики широкого спектра порушень: відхилень у розвитку; емоційної нестабільності; поведінкових порушень; сенсорного дефіциту; спинно-мозкових травм та хвороби опорно-рухового апарату; психосоматичних захворювань; внутрішніх хвороб; психічних відхилень тощо.

         Безумовно, у межах корекційної шкільної освіти для дітей з особливими потребами мова йде виключно про контрольовану (компетентну) педагогічно-психологічну та профілактичну допомогу дитині засобами музичної терапії. Таким чином, позитивний цілющий вплив музики на організм дитини величезний. Запропоновані нижче музично-терапевтичні ігри можна включати в уроки музики в початковій і старшій школі, використовувати в позаурочній роботі. Вони покликані також оздоровлювати дитячий організм, тренувати дихальну, серцево-судинну системи, долати фізичну втому тощо.

Вправи на зняття збудження, зосередження уваги

Наступні вправи доречно використовувати, коли діти занадто збуджені. Не роблячи зайвих зауважень, учитель може зосередити увагу школярів, запропонувавши їм скласти пазли в іграх:

1. «Що за музичний інструмент?»

1. Із фрагментів малюнків скласти зображення музичного інструмента, пригадати його назву та зімітувати гру на ньому.
2. Учитель пропонує учням спочатку послухати звучання інструмента (наприклад, сопілки), а потім запрошує дитину чи групу школярів скласти його зображення із розрізних карток.

2. «Наш оркестр»

1. Діти поділені на декілька команд, які повинні за визначений час зібрати свій оркестр із розрізних малюнків.
2. Після прослуховування твору у виконанні інструментального ансамблю, до складу якого входять, наприклад, бубон, барабан та сопілка, учні повинні із окремих карток скласти малюнки з повним зображенням почутих інструментів.

3. «Свічка»

Діти ставлять перед ротом праву чи ліву долоню і поступово у повільному темпі спочатку набираючи дихання носом, потім задувають кожний палець видихаючи повітря, уявляючи, що задувають свічку.

Тренування вестибулярного апарату

1. «Ботанічний сад»

Діти уявляють, ніби гуляють по мальовничих алеях ботанічного саду. Роздивляючись чудові рослини та квіти, вони головою чи очима малюють навколо них букву «о», а потім, ніби передаючи своє здивування, малюють букву рукою та співають її.

Ця вправа корисна не тільки для зосередженості та розвитку уяви школярів, а й для активного тренування м`язів очей, шиї, вестибулярного апарату. (Під час рухів голови та шиї тулуб статичний, спина рівна. Під час роботи очима голова, шия та хребет знаходяться в нерухомому стані на одній лінії).

Вправи на зняття фізичної напруги одночасно формують і музичні вміння, зокрема допомагають опанувати диригування в розмірі дві, три, чотири чверті.

2. «Колисаночки»

Звучить колискова. Учні уявляють, що їм потрібно заколисати немовлят-близнюків, які лежать у двох колисках (праворуч та ліворуч від них ). Спочатку діти виконують вправу однією, потім другою, згодом обома руками.

Завдяки цій вправі учні молодшого віку мають можливість зняти фізичну напругу, тренувати вміння концентрувати увагу, розвивати уяву, навчитися диригувати в розмірі 2/4.

3. «Чарівний трикутник»

Учитель тримає два музичні трикутники в лівій та правій руках. Початківці – диригенти спочатку відкритими потім закритими очима, згодом руками (в повітрі) «обмальовують» контури геометричної фігури трикутників у послідовності, що відповідає трьохдольному розміру. Наприкінці дітям можна запропонувати робити ці рухи однією чи двома руками.

4. «Сили стихії»

Для опанування чотирьохдольною схемою діти, диригуючи, уявляють (чи називають) чотири природні стихії.

1 доля – земля (очі донизу або руки опустити  на рівень середини тулуба),

2 – вода (очі або руки ліворуч, імітуючи човник, що пливе по морській хвилі),

3 – вогонь  (очі або руки праворуч).

4 – повітря (очі або руки здіймаються на крилах вітерця плавно вгору).

5. «Грайливі співаночки»

Сольфеджування (по звуках тетрахорду) або проспівування голосних букв чи складів буде наочнішим та ефективнішим, якщо поєднувати їх виконання з наступною вправою.

1. Діти сідають зручно: спина рівно, ноги стоять на підлозі. Починаючи з мізинця, з`єднують великий палець лівої руки з усіма іншими пальцями по черзі. Те ж саме – на правій руці, потім на обох руках одночасно. Після зупинки на вказівному пальці, потрібно знову повернутися до мізинця і повторити вправу декілька разів. Очі слідкують за рухами пальців.
2. Переставляти пальці, починаючи з вказівного.
3. Прискорювати швидкість виконання вправи.

Ця вправа дозволяє учням звільнитись від зайвих думок, зосередитися на виконанні вокального завдання, удосконалити координацію рук, активізувати рухливість пальців, зняти в них напругу. Такі вправи особливо корисні перед контрольними зрізами.

6. «Повільний м`ячик»

(Legato).

Діти, плавно «перекочуючи» по килимку (по парті) маленький м`яч від одного учня до іншого (або обережно передаючи `м`яч один одному), співають голосні звуки на легато. Музичний супровід у розмірі 4/4. Наприклад, перший учень співає звук: «А» (на ноті «до» ) і повільно й обережно передає м’яч другому учню, який співає вже свій звук «О» (на ноті «ре»). Далі, за бажанням вчителя та дітей, можна продовжити ланцюжок угору, проспівуючи різні голосні чи повернутися до першої букви (ноти «до»).

7. «Бадьорий м`ячик»

(Non legato).

Діти співають на нон легато поспівку зі словами: « Вго-ру ми пі-шли та у-низ зі-йшли» четвертними та половинними (на 5-му та 10-му складах) по звукоряду, що будується на 1-5 ступенях мажорного та мінорного ладів (угору та вниз), передаючи м`яч від одного учня до іншого, по черзі. Музичний супровід у розмірі 2/4.

8. «М’ячик – стрибунець»

( Staccato).

Діти співають український чи англійський алфавіт на стаккато по звукоряду, що будується на 1-5 ступенях мажорного та мінорного ладів угору та вниз, «кидаючи» звуки- літери (тобто м`яч) від одного учня до іншого (по черзі). Музичний супровід у розмірі 4/4.

    Наприклад, 1-й: «А» - «Ей» (до), 2-й: «В» - «Бі» (ре), 3-й: « С» -

«Сі» (мі), «D» - «Ді» (фа), «Е» - «І» (соль), «F» - «Еф» (фа)…

     Подібні вправи знімуть у школярів фізичну напругу м`язів рук та шиї, сприятимуть налагодженню координації між руховим та вокально-слуховим апаратами, ознайомлять їх із різними прийомами звукоутворення.

9. «Хованочки»

Інтонування ступенів ладу з чергуванням співу вголос ( із плесканням у долоні) та про себе ( затуляючи рот рукою, ніби « приховуючи» ноту). Наприклад:

« до» ( спів та плеск) – « ре» ( про себе, рука чи вказівний палець затуляє рота) – « мі» ( спів та плеск)…

  Надалі кількість звуків, що співаються вголос та внутрішнім слухом, може бути змінена. Наприклад:

 3/4: « до» - « ре» ( спів та плеск) – « мі» ( про себе, рука чи вказівний палець затуляє рота) – « фа» - « соль» ( спів та плеск)…

    Чи навпаки: ¾: « до» ( спів та плеск) – « ре», « мі» ( про себе, рука чи вказівний палець затуляє рота) – « фа» ( спів та плеск)…

Таким чином буде утворюватися мелодія в різних музичних розмірах та жанрах ( пісня, танець, марш). Діти отримують можливість розвинути внутрішній слух та весело й активно рухатись.

10. « Веселі музики»

Діти стають навколо ведучого, який оголошує назви інструментів, що звучали на уроці, та пропонує зімітувати гру на них.

  Ця вправа підвищує увагу та закріплює знання, створює у школярів приємний настрій, сприяє розвитку дружніх стосунків.

11. « Де мій інструмент?»

Учитель заздалегідь вішає зображення різних музичних інструментів у різних місцях класу в полі зору дітей. Діти шукають інструмент лише очима, повільно повертаючи голову.

     Ця вправа, окрім виконання музично- дидактичних завдань, добре вирішує фізіологічно – психологічні проблеми школярів: знімає нервову та зорову напругу, розгружує шийний відділ хребта ( особливо, якщо діти виконують її сидячи).

Вправи

на зняття фізичної напруги

1. «Чарівний букет»

1 етап (звучить спокійна, мелодійна музика). Діти повинні сісти рівно, заплющити очі, уявити букет квітів дивовижної краси. Учитель пропонує кожному взяти великим та вказівним пальцями по одній квіточці (інші пальці витягнути вперед) і покласти руки на коліна долонями догори. Учні, на прохання вчителя, сконцентровують свою увагу на місці поєднання  двох пальців. У когось з`явиться відчуття приємного тепла, хтось відчує биття пульсу. У такому стані можна перебувати до однієї хвилини.

      Завдяки цій вправі у школярів поступово зникає фізична напруга, мозок заспокоюється, дихання стає більш спокійним та ритмічним.

2 етап. Повільно вдихнути приємний аромат «букету» через ніс. Затримати дихання на 1-2 сек. Потім починати повільний видих, який може тримати від 10 -20 секунд.

Вправа допоможе учням не тільки розвинути вміння зосередитися, сконцентрувати увагу, а й  відпочити та зміцнити нервову систему.

2. «Квіткові візерунки»

На дошці намальовані (чи розміщені на картках) дві букви «е»: одна для лівої руки, друга – для правої. Дітям потрібно спочатку по черзі кожною рукою, а потім – одночасно, у дзеркальному відображенні, «обвести» букви уявними квітами, затиснутими між великим та вказівним пальцями.

      Наведені вправи не тільки знімуть у дітей фізичну напругу м`язів очей, рук та шиї, а й активізують їхнє образне мислення, сприятимуть розвиткові диригентських навичок.

Вправи

на розслаблення очей

1. «Як чудово навкруги». Сісти прямо, дивитися перед собою. Не повертаючи голови, дивитися тільки очима у верхній правий кут – верхній лівий – нижній правий – нижній лівий – вгору – вниз. Музичний супровід у розмірі 4/4.

2. «Танцюють усі»

Учні обводять очима коло за годинниковою стрілкою, а потім проти годинникової стрілки. Музичний супровід у розмірі ¾.

3. «Доба»

Закрили очі (ніч), відкрили  – (ранок), покліпали ( «попрацювали» вдень), лагідно закрили очі, потягнули руки вгору (вечір), і знову міцно стулили очі й «заснули». Музичний супровід  у розмірі 4/4.

Нормалізація головного  кровообігу та

зняття головного болю

В основу цих вправ покладено безмедикаментозний рефлекторний  засіб від головного болю за методикою су –джок (у перекладі з корейської  «кисть – стопа»). Якщо уявити, що великий палець руки (чи стопи) – відповідає за роботу голови, 2-й і 5-й – рук, а 3-й і 4-й – ніг, то вийде наочний образ людини, де усі органи співвідносяться з відповідними місцями на внутрішньому боці кисті чи стопи. Пояснивши це дітям, можна приступати до виконання вправ:

1. «Упертий дзвоник».

1-й та 3-й пальці стулити та натискати один на одного. Музичний супровід у розмірі 2/4, виконання вправи на кожну долю.

2. «Жвавий коник»

1-й та 3-й пальці стулити та намагатися зробити характерне клацання. Музичний супровід у розмірі 4/4, виконання вправи на сильну та відносно сильну долю.

3. « Повільний вальс»

Натиснути олівцем на внутрішню поверхню верхньої фаланги великого пальця руки (точки голови та горла). Музичний супровід у розмірі ¾, виконання вправи на всі долі.

       Отже, використовуючи на уроках музичного мистецтва арсенал музично-терапевтичних ігор, учитель може сприяти зміцненню організму дітей, покращенню їхнього самопочуття, а також стимуляції інтересу дітей до музичного мистецтва, оскільки музично-терапевтичні вправи мають багато спільних рис із грою, що в результаті позитивно впливатиме й на успішність навчання школярів.

            Таким чином, позитивний цілющий вплив музики на організм дитини – величезний, що доведено теоретичними і практичними дослідженнями. Запропоновані  музично – терапевтичні ігри для дітей з особливими потребами можна включати в уроки музичного мистецтва в початковій і середній школі, в

навчально-реабілітаційних класах, використовувати в позаурочній роботі. Вони покликані також оздоровлювати дитячий організм, тренувати дихальну, серцево-судинну системи, долати фізичну втому тощо.

Використані літературні джерела

1.Киселева М.В. Арт- терапия в работе с детьми.- СПб.: Речь, 2007. – 160с.,илл.

2. Моісеєнко Р.О. Частота та структура захворюваності дітей в Україні та шляхи її зниження // Современная педиатрия. -2009.-№2(24).-С. 4-10.

3.Федій О.А. Естетотерапія: навчальний посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2007.-256 с.