Методичний посібник "Лижний спорт"

Про матеріал

Методичний посібник містить розділи з історії розвитку лижного спорту, теорії та методики навчання, оволодіння технікою основних способів пересування на лижах, організація та правила проведення змагань з лижних гонок, набуття знань, умінь та навичок необхідних для самостійної педагогічної та організаційної роботи з лижної підготовки.

Посібник рекомендовано вчителям фізичної культури закладів загальної середньої освіти, студентам спеціальності "Фізична культура" педагогічних коледжів.

Перегляд файлу

Зміст

Вступ..........................................................................................................			8
Розділ 1. Історія виникнення і розвиток лиж та лижного спорту..			10
1.1.		Історія виникнення і розвиток лижного спорту.................	12
	1.2.	Розвиток лижного спорту в Росії.........................................	14
	1.3.	Розвиток лижного спорту на Україні..................................	18
Розділ 2. Основи техніки пересування на лижах...............................			24
	2.1.	Вимоги, пред'явлені до техніки пересування на лижах.....	24
	2.2.	Термінологічні поняття і основні рухи лижника...........	26
	2.3.	Взаємозв'язок сил, які діють при пересуванні лижника..	28
	2.4.	Класифікація способів пересування на лижах....................	31
Розділ 3. Основи навчання у лижному спорті....................................			33
	3.1.	Загальні положення...............................................................	33
	3.2.	Принципи навчання..............................................................	33
	3.3.	Методи навчання...................................................................	36
Розділ 4. Форми роботи з лижної підготовки та лижного спорту зі школярами............................................................................................			42
	4.1.	Форми організації занять з лижної підготовки...............	45
	4.2.	Уроки лижної підготовки в школі...................................	45
	4.3.	Позаурочні форми навчання................................................	58
Розділ 5. Техніка способів пересування на лижах.............................			63
	5.1.	Історія розвитку лижних ходів..........................................	63
	5.2.	Техніка лижних гонок...........................................................	66
		5.2.1. Елементи способів пересування...............................	67
	5.3.	Стройові вправи з лижами і на лижах............................	68
		5.3.1. Методичні вказівки до вивчення стройових прийомів і подачі команд......................................................	76
Розділ 6. Класичні лижні ходи..............................................................			77
	6.1.	Одночасний безкроковий хід............................................	77
		6.1.1. Методика навчання одночасному безкроковому ходу.........................................................................................	78
	6.2.	Одночасний однокроковий хід (швидкісний варіант)..	80
		6.2.1. Методика навчання одночасному однокроковому ходу.........................................................................................	81
	6.3.	Одночасний однокроковий хід (основний варіант).......	82
		6.3.1. Методика навчання одночасному однокроковому ходу (основний варіант)........................................................	83
	6.4.	Одночасний двокроковий хід...........................................	84
		6.4.1. Методика навчання одночасному двокроковому ходу.........................................................................................	86
	6.5.	Поперемінний двокроковий хід...........................................	88
		6.5.1. Методика навчання поперемінному двокроковому ходу...............................................................	92
		6.5.2. Підготовчі вправи для вивчення техніки рухів руками.....................................................................................	94
		6.5.3. Підготовчі вправи для сполучення техніки рухів рук та ніг.................................................................................	95
	6.6.	Поперемінний чотирикроковий хід.....................................	98
		6.6.1. Підготовчі вправи для вивчення техніки рухів руками.........................................................................	100
		6.6.2. Підготовчі вправи для сполучення техніки рухів рук і ніг.....................................................................	100
	6.7.	Способи переходу з одного ходу на інший хід...........	102
		6.7.1. Переходи з одночасних ходів на поперемінні ходи.........................................................................................	102
		6.7.2. Перехід з поперемінних ходів на одночасні ходи.........................................................................................	104
		6.7.3. Методика навчання переходів................................	105
Розділ 7. Ковзанярські лижні ходи...................................................			107
	7.1.	Напівковзанярський хід........................................................	107
		7.1.1. Методика навчання напівковзанярському ходу.	110
	7.2.	Одночасний двокроковий ковзанярський хід............	112
		7.2.1. Методика навчання одночасному двокроковому ковзанярському ходу.............................................................	117
	7.3.	Поперемінний ковзанярський хід....................................	119
		7.3.1. Методика навчання поперемінному ковзанярському ходу.............................................................
	7.4.	Переходи з одного ковзанярського ходу на інший....	125
		7.4.1. Методика навчання переходам..................................	127
	7.5.	Тактика застосування ковзанярських способів пересування на лижах........................................................	127
Розділ 8. Способи подолання підйомів на лижах. Основи техніки спусків, поворотів у русі........................................................			131
	8.1.	Подолання підйомів на лижах.............................................	131
		8.1.1. Підйом в гору сковзним кроком................................	132
		8.1.2. Підйом в гору ступаючим кроком...........................	133
		8.1.3. Підйом вгору біговим кроком....................................	133
		8.1.4. Методика навчання підйомів сковзним, ступаючим і біговим кроком................................................	134
		8.1.5. Підйом „ялинкою”.......................................................	134
		8.1.6. Підйом „напівялинкою”..............................................	136
		8.1.7. Підйом „драбинкою”...................................................	137
	8.2.	Основи техніки спусків......................................................	139
		8.2.1. Техніка стійок спусків.................................................	140
		8.2.2. Методика навчання спускам....................................	142
	8.3.	8.3. Техніка способів гальмування.......................................	143
		8.3.1. Гальмування „плугом”................................................	143
		8.3.2. Гальмування „упором”................................................	146
		8.3.3. Гальмування падінням................................................	147
		8.3.4. Гальмування палицями...............................................	148
	8.4.	Техніка поворотів у русі.......................................................	149
		8.4.1. Поворот переступанням..............................................	150
		8.4.2. Поворот „упором”.......................................................	152
		8.4.3. Поворот „плугом”........................................................	153
	8.5.	Подолання нерівностей на схилах....................................	155
Розділ 9. Правила змагань з лижних гонок........................................			159
	9.1.	Загальні вимоги......................................................................	159
		§ 1. Характер і види змагань.................................................	159
		§ 2. Організація, яка проводить змагання...........................	160
		§ 3. Положення про змагання...............................................	161
		§ 4. Заявки на участь у змаганнях........................................	162
		§ 5. Розклад стартів, порядок стартів і жеребкування.......	165
		§ 6. Протести..........................................................................	167
		§ 7. Медичне обслуговування змагань................................	168
	9.2.	Учасники змагань..................................................................	169
		§ 8. Розподіл учасників на групи за віком і статтю............	169
		§ 9. Обов'язки і права учасників змагань............................	170
		§ 10. Обов'язки і права представників і тренерів................	173
	9.3.	Суддівство змагань...............................................................	174
		§ 11. Склад суддівської колегії.............................................	174
	9.4.	Обслуговування трас.............................................................	176
		§ 12. Обов'язки головної суддівської колегії......................	176
		§ 13. Загальні обов'язки суддів.............................................	182
		§ 14. Секретаріат змагань......................................................	182
		§ 15. Робота суддів на старті................................................	183
		§ 16. Робота суддів на фініші...............................................	185
		§ 17. Журі змагань.................................................................	187
		§ 18. Технічний делегат.........................................................	187
	9.5.	Місця змагань........................................................................	189
		§ 19 Лижний стадіон..............................................................	189
		§ 20. Траси лижних гонок.....................................................	191
		§ 21. Вимірювання траси.......................................................	192
		§ 22. Підготовка трас.............................................................	193
		§ 23. Підготовка трас для різних видів техніки (стилю)....	194
		§ 24. Маркування трас...........................................................	195
	9.6.	Правила гонок........................................................................	195
		§ 25. Місце старту..................................................................	195
		§ 26. Види стартів..................................................................	196
		§ 27. Місце фінішу.................................................................	198
		§ 28. Правила для проведення змагань зі спринту.............	199
		§ 29. Правила для організації змагань з командного спринту...................................................................................	204
		§ 30. Правила для організації змагань з дуатлону..............	207
		§ 31. Естафети........................................................................	209
		§ 32. Техніка лижних гонок..................................................	214
		§ 33. Визначення часу...........................................................	214
		§ 34. Харчування на дистанції..............................................	215
		§ 35. Санкції та дискваліфікація..........................................	215
		§ 36. Допінг-контроль...........................................................	216
	9.7.	Масові старти.........................................................................	216
	9.8.	Спортивна форма...................................................................	217
	9.9.	Температурні умови проведення змагань...........................	218
	9.10.	Додатки...................................................................................	219
Розділ 10. Лижний інвентар та догляд за ним....................................			228
	10.1	Спорядження лижника гонщика..........................................	228
	10.2.	Вибір лиж...............................................................................	230
	10.3.	Лижні палиці та їх вибір....................................................	234
	10.4.	Лижні кріплення та їх монтаж...........................................	235
	10.5.	Лижні мазі та їх застосування..............................................	238
Література………………………………………………………………			239

Вступ

Лижний спорт складається з декількох самостійних видів спорту і лижні гонки, біатлон, фрістайл, лижне двоборство, стрибки на лижах : трампліну, гірколижний спорт, поліатлон.

На Україні культивуються всі види лижного спорту, але найбільш масовими являються лижні гонки.; Цілий ряд особливостей лижного спорту, в першу чергу лижних гонок, обумовлює їх велике оздоровче, виховне, освіти»- та прикладне значення.

ОЗДОРОВЧЕ ЗНАЧЕННЯ полягає в тому, що тривале пересування на лижах на чистому морозному повітрі, виконання м'язової роботи у сприятливих гігієнічних умовах значно підвищують загальну працездатність організму, його опір до різних захворювань.

ВИХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ полягає в тому, що заняття спортом виховує і вдосконалює ряд життєво необхідних навичок та умінь, фізичних і морально-вольових якостей: витривалість, силу, швидкість, спритність, сміливість, рішучість, настирливість.

ОСВІТНЄ ЗНАЧЕННЯ полягає в тому, то в процесі занять набувають нові знання, уміння та навички, пов'язані зі способами пересування на лижах, застосовування загальних та спеціальних вправ вивчається теорія лижного спорту, закономірність тренування.

ПРИКЛАДНЕ ЗНАЧЕННЯ полягає в тому, що лижі використовуються в трудовій діяльності (мисливці, обходчики, робітники ліспромгоспів, учасники експедицій), в побуті (засоби активного відпочинку), в армії.

В практиці педагогічної роботи склалось два поняття: «лижна підготовка» і «лижний спорт».

Лижна підготовка—обов'язковий розділ фізичного виховання в школах, навчальних закладах, в армії. Лижна підготовка—це навчання техніки пересування на лижах, досягнення нормативних показників і придбання теоретичних знань відповідно програми з фізичної культури.

Лижний спорт — поняття більш широке: він включає лижну підготовку як першу ступінь заняття лижним спортом. Метою занять лижним спортом є досягнення високих спортивних результатів, поліпшення загальної і спеціальної фізичної підготовленості, удосконалення фізичних, морально-вольових якостей спортсмена, поглиблення технічної та тактичної підготовки і оволодіння основами теорії і методики тренування.

Лижна підготовка і лижний спорт взаємопов'язані. На основі масової лижної підготовки збільшується число людей, які займаються лижним спортом, і з приходом нових талановитих спортсменів підвищуся загальний рівень розвитку лижного спорту, зростають - спортивні досягнення. В свою чергу, розвиток лижного спорту приводить до більшого поліпшення системи лижної підготовки.

Заняття на лижах доступні в будь-якому віці—для юнаків і людей похилого віку, оскільки фізичне навантаження можна легко дозувати в широкому діапазоні як по довжині та характеру впливу, так і по інтенсивності, в залежності від статі, віку, стану здоров’я та підготовленості тих, хто займається лижним спортом.

З лижного спорту проводяться різні змагання - від першості спортивних секцій до першостей світу та зимових Олімпійських ігор.

Цей навчальний посібник призначений для студентів факультетів фізичної культури педагогічних вузів і вчителів фізичної культури написаний на основі програми з лижного спорту для цих факультетів і шкільної програми з фізичної культури.

Розділ 1. Історія виникнення і розвиток лиж та лижного спорту

Лижі, як засіб полегшення пересування по снігу, з'явились в най давніші часи. Багаточисленні дослідження істориків, археологів, російські літописи, скандинавський епос та інші історичні знахідки говорять про те, що лижі застосовувались народами, що заселили Сибір Урал, Скандинавію ще до нашої ери.

Про використанні лиж можна судити з наскальних зображень по статей лижників, що були знайдені на узбережжі Білого моря, у поселенні Бісові слідки. Археологи відносять ці малюнки приблизно до кінця Ш та початку II тисячоліття до н. е. На малюнках зображені лижники, у яких досить вузькі і довгі, з загнутими носками. Постаті лижників зображені з однією палицею у вигляді списа. Очевидно, палиця використовувалась і для полювання, і для пересування. Подібні зображення були також знайдені в Скандинавії на скелях острова Хелерістіна і напівостріва Редей (Норвегія) та горах Упсала (Швеція). Археологи відносять їх до кінця неоліту та початку нової ери (2—3 тисячоліття назад). Найновітніші дослідження дають можливість думати, що лижі були винайдені значно рані ще, ніж припускали дотепер: не 5 тисяч років, а приблизні 15—20 тисяч років тому. Очевидно, що першим видом лиж були ступаючи лижі, які використовувались народами Півночі. Ці примітивні пристосування в процесі їх використання істотно змінились і поступово перетворились на ковзні лижі.

В стародавні часи лижі використовувались не тільки народами Півночі, але й народами Кавказу і Малої Азії, де довго лежить глибокий сніг. В старогрецьких істориків Ксенофонта і Стратона є згадування про те, що вірмени для ходи в горах по снігу прив'язували по ніг круглі дощечки. (IV в до н.е.), Є дані, які вказують на використання лиж племенами, що населяли південь Сибіру. Під час розкопок старого могильника неподалік від Омська, знайдено бронзовий ніж, на рукоятці якого є зображення постаті людини на лижах та буксирі за конем. Це свідчить про те, що лижі використовувались в II тисячолітті до н. е

При археологічних розкопках на торф’яних болотах Півночі були знайдені лижі різної конструкції, які відносяться до VII —VIII віку н.е.. Напевно, в ті часи мисливці пересувались на лижах різної довжини: одна—довга і вузька —використовувалась для ковзання, друга — коротка і широка—для поштовху.

В процесі еволюції лижі удосконалювались. Вони стали однією довжини, більш короткі і широкі, підбиті знизу шкірою лося, оленя або натерті ворсом назад,, що давало можливість уникнути сковзання при підйому в гору.

При археологічних розкопках в старому Новгороді знайдена лижа (перша половина XIII ст.), яка схожа на сучасні мисливські лижі п довжина - 192 см, ширина—8 см„ Передній кінець лижі піднятий загнутий і гострий, грузова площадка З см. На ній є горизонтальний отвір діаметром близько 0,5 см для кріплення взуття до лижі. В XVIII столітті в Московську державу приїздив шведський дипломат Пальм. Вій докладно описав застосування на Русі лиж та і вміння швидко на них пересуватись. Пальм назвав їх російським винаходом. Пізніше на Русі лижі більш використовувались на святах і зимових забавах, де демонструвалась сила, спритність, витривалість бігу наввипередки, і в спусках і зі схилів. Поряд з іншими розвагами і вправами .(кулачний бій, верхова їзда), лижі зіграли важливу роль в фізичному розвитку російського народу. Окрім цього, лижі знаходили своє призначення і в військовій справі. Історія зберегла документи про використання лиж російськими військами в боротьбі проти іноземних загарбників. В Ніконівському літописі за 1444р. описується похід московської лижної раті під командуванням великого князя Василя на захист Рязані від татар. Татарська кіннота була оточена лижними загонами і розгромлена. В арханпелогородському літопису в 1499 р, повідомляється про похід лижної раті на Югорську землю для звільнення її від татар. Югорською землею називалась в той час частина Північно-Західного Сибіру, розташована між Полярним Уралом і річкою Об'ю.

Лижі також використовувались в походах російських загонів через Аральські гори до Сибіру при визволенні російських земель від татаро-монгольського іга (війська Єрмака). Успішно використовувались лижі в походах Сибірських козаків проти татарського хана Кучума (1550—1600 рр.), а також у постанченських загонах Пугачова. Російські лижні загони воювали і на західних кордонах: у 1535 році в поході на Литву, а у 1606-1610 рр. в боях проти польської кінноти, при осаді Троїцько-Сергіівської лаври діяв загін в 5 тис. чоловік під керуванням М. Скоггіиа-Шуйського. В період Вітчизняної війни 1812 р. лижники-партизани внесли великий внесок з остаточний розгром військ Наполеона.

В історичних документах XVI —XVII століття є опис використання лиж українськими посиленнями для захисту від іноземних загарбників. Так, більш 300 років тому, лижі використовувались воїнами Богдана Хмельницького. В Карпатських горах, у визвольній боротьбі українського народу проти австро-угорських загарбників, лижі використовував народний герой Гуцульщини О .Довбуш. Лижі також використовувались як засіб пересування і в побуті українського населення.

1.1. Історія виникнення і розвиток лижного спорту.

Перші повідомлення про використання лиж з спортивною метою були в країнах Скандинавії і відносяться до середньовічного періоду. За свідченням архіепіскопа О. Магнуеа (1555р.), регулярні змагання на лижах починали проводитися в Лапландії — Північ Скандинавії та західна частина Нільського напівострова,—але, очевидно, це були ігри га змагання під час народних свят, бо пізніше, до самого XVIII в, про змагання на лижах ніде не згадується.

Лижний спорт у Скандинавії почав розвиватися у військах. В XVI ст. за наказом Норвежського військового міністерства, були оформлені лижні загони. Біг на лижах та інші вправи застосовувалися для підготовки солдат до бойових дій.

В 1767 р-, у Хрнетнанії—так на той час називалася столиця Норвегії Осло—була розроблена програма змагань на лижах для солдат, куди входили змагання на короткі дистанції в повній амуніції та із зброєю, стрільба по цілі при спуску зі схилу, спуск зі схилу серед кущів. В програмі змагань було оговорено, то в змаганнях могли брати участь усі бажаючі не тільки солдати, але й громадське населення.

Завдяки розвитку лижного спорту в військових частинах, він став поширюватися по всій Норвегії.

Виставка лижного інвентаря, організована в місті Тронхеіімі в 1862 p., стала поштовхом до розвитку лижного спорту серед населення та залучення глядачів на змагання. Вже в 1877р. створюється клуб «Христианія», який почав проводити змагання лижників. Особливою популярністю користувалися змагання , які проводяться з 1888 року.

З огляду на географічне положення, лижний спорт в Норвегії став культивуватися по пересіченій місцевості. Це привело до того, що норвежці вигравали усі змагання у фінів, які на рівній місцевості тренувались до самих 20-х років нашого століття.

Значний вклад в популяризацію лижного спорту вніс відомий полярний досліджувач Ф. Нансен, який в 1890 р. випустив книгу з описанням своєї мандрівки на лижах через Гренландію (1388р.).

Трохи пізніше лижний спорт став розвиватися і в Швеції. Популяризації лижного спорту в цій країні сприяли лижні пробіги на 200- та 460 км, організовані популярним дослідником А. Норденшельдом (1881—1884р.), Перший лижний клуб заснований у Стокгольмі в 1895 році.

В інших країнах Західної Європи лижний спорт став культивуватися значно пізніше. Кліматичні умови сприяли розвитку в першу чергу гірських видів спорту Австрії, Швейцарії, Італії, франції та інших країнах лижні клуби були створені в кінці минулого віку.

1.2. Розвиток лижного спорту в Росії.

Лижний спорт в Росії почав розвиватися в кінці минулого століття (ХІХ). Відставання розвитку лижного спорту, порівняно з країнами Скандинавії, було пов'язано із зневажливим ставленням царського уряду до фізичного виховання народу. Як і інші види, лижний спорт в царській Росії був привілейованим для заможних класів. Царський Уряд підтримував створення тільки буржуазних спортивних клубів, куди доступ широким верствам населення було закрито.

Вступ в члени спортивних клубів був утруднений значними грошовими внесками, високою вартістю спортивного інвентаря. Крім цього, Немалу роль грали соціальні обмеження, існуючі в буржуазному суспільстві. Згідно правил лижних змагань до 1911 р. в змаганнях могли брати участь тільки «аматорці»: особи, які займалися фізичною працею, не признавалися аматорами. Тільки одиницям, що мали робочу професію, вдалося пробитися в ряди спортсменів. Ім доводилось виступати під псевдонімом (в протоколі такі прізвища бралися в лапки, щоб приховати від Неспортивно настроєного суспільства і, в першу чергу, від начальства, свої заняття «несерйозним» ділом.

Робочі спортивні гуртки та команди, які створювалися на окраїнах промислових центрів не допускалися до офіційних змагань, їм заборонялося користуватися спортивними майданчиками. Тому в кінні минулого віку заняття лижами мали більш розважальний характер, любителі лижного спорту здійснювали прогулянки і коло їх було вельми обмежено.

Перші змагання в Росії були проведені 13 лютого 1894 р. в Петербурзі - траса 1/4 версти була прокладена по льоду на Неві. Переможцем став А, Деревицький (1,35), В наступному році на цій же дистанції, на тім же місці переміг П. Москвин (1,13), а у жінок Т. Юр'єва. (1,57,5).

В цей період назрівала революційна хвиля, заговори, страйки робітників і царський уряд, з метою відвернення трудящих від революційної боротьби дозволили організацію спортивних клубів. Першим був створений Московський клуб лижників ,(МКЛ). День відкриття клубу 29 грудня 1895 р, по новому стилю (8 березня—по старому), є днем народження лижного спорту в Росії. Спочатку клуб ставив в основному розважальну мету і присуджували призи за активність — за найбільшу кількість пройдених кілометрів за сезон. Так, за сезон 1895—1896 p., для одержання призу необхідно було пройти не менш 300 верст, і беручи участь «організаційних вилазках». Щоб стати членом клубу, необхідно було мати рекомендації трьох дійсних членів і внести великий грошовий внесок. Кастовість клубу обмежувала та гальмувала розвиток лижного спорту.

У 1901 р. від МКЛ відійшла найбільш активна та демократична частина його членів, яка створила спілку любителів лижного спорту. (СЛЛС) його створення зіграло важливу роль в розвитку лижного спорту в Москві, бо стало можливим проводити цікаві змагання між клубами. У 1902 р. було проведено перше змагання на звання кращого лижника Москви на незвичайно довгу для того часу дистанцію — 25 верст (від Пушкіно до Сокольників). За свідченням сучасників, на цій дистанції переміг М. Ромар (МКЛ) з результатом 2,58.30. В наступні роки першість Москви розігрувалася на тій же дистанції. Найбільш успішно виступав А. Лєбедев, який тричі (1907, 1908, 1909рр.) ставав чемпіоном Москви. З 1903 р, в змаганнях стали браги участь жінки.

В Петербурзі перший лижний гурток «Полярна зірка» був заснований у 1897 р. За досвідом Москви та Петербургу лижні клуби стали створюватись в інших містах Росії: Смоленську, Тулі, Новгороді, Пермі, Рязані, Костромі, Ярославлі.

Першими офіційними змаганнями в Росії була гонка на 3 версти, яка відбулася 28 січня 1896 р, в Москві на Ходинському полі (зараз стадіон Юних піонерів).

У 1910 році була створена «Московська ліга лижників», яка об'єднала 10 клубів, її метою було розробити правила змагань, а також організувати та проводити систематичні змагання по бігу на лижах. Так, протягом зимового сезону 1909—1910 p., в Москві відбулося 18 міжклубівських змагань. На першість Москви стартувало 21 чоловік— це найбільше на той час, число учасників. В лютому 1910 р було проведено першість Росії в гонці на ЗО верст, в якій прийняли участь 14 чоловік. Чемпіоном став П. Бичков з результатом 2:26,47. Всього до Великої Жовтневої революції відбулося п'ять першостей Росії. Великою популярністю на той час були щорічні естафети навколо Москви, а з 1902р.- гонка на 60 верст (Звенигород—Москва) під назвою «велика гонка».

У 1912 році московські лижники О, Єлізаров, М. Гостев, І. Захаров, О. Немухін здійснили перший великий перехід—з Москви до. Петербургу. Весь шлях в 680 верст було пройдено за 12 діб 6 годин і 22 хвилини. Крім нього, в дореволюційній Росії було здійснено декілька лижних переходів—перехід команди лижників—67 чол. Ізмайлівського полку, які пройшли на лижах за 20 діб близько 1000 км.

Змагання з лижного спорту в дореволюційній Росії проводились тільки на рівнинній місцевості. Лижний інвентар і технічний арсенал був бідним. Пересувалися тільки так званим «російським ходом», який був прообразом сучасного поперемінного двокрокового ходу. І тому, коли в 1913 році двоє найсильніших в той час російських лижників—москвичі О. Немухін і П, Бичков вперше взяли участь в міжнародних лижних змаганнях—«Північних іграх» в місті Дьюреголь (Швеція), вони були змушені зійти з дистанції і не закінчити змагання. Змагання проводились в незвичайних для них умовах —по пересіченій місцевості та з застосуванням лижних мазей, з якими лижники познайомилися вперше. Російські лижники, звичайно, виявилися до таких змагань непідготовленими. Бігові лижі їх досягали 10 футів і(Зм), їх задня частина була подовжена. Палиці бамбукові або дерев’яні, висотою з повний зріст. Після зустрічі з фінами в Росії стали запроваджувати так званий «фінський хід» з одночасними підштовхуваннями палицями—безкроковий, однокроковий, двокроковий.

22 лютого 1913 р. в Петербурзі були проведені вперше міжнародні змагання, в яких взяли участь сильніші фінські лижники. Вони перемогли на 10 і ЗО км. Росіянин М. Васильєв посів 4 місце. В різноманітних лижних змаганнях періоду 1912—1917рр. участь брали чоловіки, а в кінці цього періоду окремі клуби почали проводити лижні змагання «для дам».

В ті роки Москва була, власне кажучи, центром розвитку лижних гонок. В сезоні 1912 року на старт різних змагань вийшло 571 чоловіка, а в 1913 році вже було 700.

В школах царської Росії фізичне виховання не входило в навчальні плани, програми, але передові педагоги і лікарі розуміли необхідність занять лижним спортом, так, В. В. Гриневський у 1913 році писав, що лижний спорт чудовий і його необхідно культивувати в школах, тому що цей спосіб пересування має багато освітніх елементів виховання, що він, по суті є відновленням, бо належить до |гігієнічних вправ тіла. Рекомендації лікарів і педагогів в царській Росії залишились без уваги.

Так, не дивлячись на соціальні обмеження, лижний спорт пробивав собі дорогу, але був гідно оцінений як засіб фізичного виховання та оздоровлення народних мас лише після революції 1917 року.

1.3. Розвиток лижного спорту на Україні.

Із спортивною метою лижі на Україні почали використовувались наприкінці XIX і початку XX століття. В 1900 роках в спортивних товариствах. «Фенікс» і «Сокіл» та «Харківське товариство любителів спорту» були створені секції з лижного спорту. Початок розвитку лижного спорту на Україні поклали перші офіційні змагання з лижних гонок на звання першого лижника Харківської губернії в 1906 році. Рекорд в гонці на 15 км дорівнював 1:24.15.

До 1916 року на Україні регулярно влаштовувались змагання з лижних гонок на першість Києва, Харкова, Сум, Чернігова, Полтави. В 1914 році на першості Харкова з лижних гонок на дистанції ЗО км переміг Мільфорт—2:08.00.

Велике значення для розвитку лижного спорту на Україні мали зустрічі українських лижників з спортсменами Москви і інших міст Росії. Наприклад, в 1914 р. на першість Харкову поза конкурсом брали участь представники Московського клубу лижників та любителів лижного спорту. 31 грудня 1915 року відбулася перша з історії українського і російського спорту гонка на 150 км за маршрутом Харків—Бєлгород.

В перші роки становлення Радянської влади на Україні розгорнулася підготовка лижників через Всеобуч (всезагальне військове навчання) і з 1921 р. почали проводитись масові кроси, зіркові пробіги, змагання, а також далекі переходи на лижах—Полтава—Харків (1920 p.).

Найбільш сміливий пробіг на лижах був здійсненний Харківськими спортсменами на чолі з К М. Павелл в 1927 році по маршруту Харків—Москва, який ввійшов до заліку першої Всесоюзної зимової спартакіади. Українські лижники добилися найвищої середньодобової швидкості—52 км. За першість в цьому виді команди вручали перший перехідний приз Верховної Ради HO фізичній культурі та спорту при Раднаркомі СРСР.

Успішний розвиток лижного спорту на Україні дозволив в 1927 році провести першу Всеукраїнську зимову спартакіаду, яка була проведена в м. Харкові—лижні гонки на 10 та 20 км для чоловіків та 5 км для жінок. Найкращих результатів на дистанції 10 км добився Сергєєв (Харків) з часом 44-00 хв., на 20 км К. Тир (Харків)- 1:54.05 і на дистанції 5 км - Зюзькіна (Харків)—39,23,0. Загальнокомандну першість виграли лижники Харкова. В наступному 1928 році на другій Всеукраїнській спартакіаді знову перемогли харків'яни.

У довоєнні роки на Україні широко культивуються воєнізовані гонки—гонки за конем і мотоциклом. Так, в 1933 році в м. Чугуєві була проведена лижна гонка на 100 км., в якій переміг М. П. Істомін з результатом 9:48.00.В тому ж році десять лижників-динамівців здійснили пробіг на лижах за кіньми з Києва до Харкова. В 1935 році група лижників під керівництвом М. П. Істоміна пройшла на лижах з Харкова до Москви.

Найбільших успіхів в змаганнях в цей період досягла Л. І. Пашкова, яка в 1939р. на першості СРСР в гонці на 5км посіла друге місце, на той час на Україні багаторазовими переможцями булі Л. Пашкова, І. Тир, М. Істомін, П. Павелл, О. Семеновський, М. Захаров, М. Фюр, О. Гризлов. 3 14-ти довоєнних першостей УРСР у 13-ти перемогу здобули харків'яни. Лише в 1938 р. їм зуміли завдати поразки лижники Києва.

Крім лижних гонок, в 20-ті роки почали проводитись лижні змагання по стрибкам з трампліну і слалому. В роки Великої Вітчизняної війни багато лижників героїчно воювали проти гітлерівських окупантів. Прославилися лижні загони партизанського з'єднання Ковпака, Сабунова, Наумова.

В перші довоєнні роки в республіці розгорнулася робота пo створенню лижних секцій та налагодженню в них навчально-спортивної роботи. З 1945 року регулярно розігрується особисто-командна першість України і кількість учасників зростає. У927 році змагалося 43 спортсмена, 1937 році—137, то в 1953 році на старти вийшло 214 чоловік. На дистанції 5 км перемогу одержали Л.Пашкова (Харків) з результатом 18.30 та на дистанції 50 км. О. Гризлов (Харків), слалом серед жінок виграла Л. Фурсова (Харків). Також в 1946 році та 1947році перемогу одержали харків'яни 5 км—Н. Романенко, 10 км —Л. Пашкова, 50 км—О. Гризлов.

Особливе піднесення лижного спорту спостерігалося в 1954 році, коли відзначалося 300-річчя возз’єднання України з Росією.

Протягом зими було зареєстровано понад 185 походів від 100 до 1000 км і більше. Цей рік став початком регулярних матчевих зустрічей 8 міст республіки з усіх видів лижного спорту. На рік пізніше (1955 р.) за пропозицією Федерації лижного спорту України стали влаштовуватися матові зустрічі команд Білорусії, Вірменії, Грузії, Казахстану, України, Латвії, Литви та Естонії. Двічі в таких зустрічах брали участь спортсмени РФСР. Першу зустріч (1955 р.) виграли спортсмени Грузії. П'ять разів перехідний приз «Гірський орел» здобували спортсмени України.

Починаючи з 1951 року, першість України проводиться з усіх видів лижного спорту. В 195І, 1952, 1954 роках загальнокомандні першості вигравали лижники Харкова, а в І953 році перемогу одержали лижники Києва. З 1955—1956 pp. на змаганнях перемагали київські лижники, потім лижники Харкова і Львівської області. В 1959 році незважаючи на деякі несприятливі кліматичні умови, лижним спортом займалось 545 тисяч чоловік, серед них 100 МС, 333—1 розряду, 2190—1 розряду, 18650 — 3 розряду та юнацькі розряди.

В період з 1957- 1959 p.p. були проведені XXV, ХХVІ, XVII особисто-командні першості УРСР. Чемпіонами України 1957—1959 рр. були: Жінки; 1959 p.—5 км О. Бондаренко (Харків)—21.11.0; — 8км— З. М'якенька (Харків)—40,12.0. Чоловіки: 1957 р. -15 км В. Клепач — естафета 4x10 км: Ю. Масталигін, В. Краденов, В. Кичигін, В. Клекач—2.28.30,0 (Харків). 1959 p.—15 км — Ю. Масталигін, — ЗО км — Ю. Масталигін.

У 1962 році було прийнято рішення провести 1 зимову Олімпіаду народів СРСР. Для того, щоб укомплектувати команду для участі в 1 зимовій Спартакіаді народів СРСР і перевірити підготовленість кандидатів до неї було проведено і зимову Спартакіаду України. Вона була проведена в м. Харків в піонерському таборі «Спартак» у П'ятихатках. У чоловіків на дистанції ЗО км перемогу одержали відразу два спортсмени — кияни Г. Фроленко і Г. Козін, третім фінішував І. Суровцев. На дистанції 15 км чемпіоном Спартакіади став Г. Козін. На дистанції 50 км перше місце виграв І. Суровцев, друге і третє відповідно зайняли Г. Фроленко з Києва і В. Романенко.

Жінки змагалися на дистанціях 8 км і 5 км. На дистанції 8 км перемогу одержала О. Крутикова, друге місце посіла І. Владимпєрова, третя була Г. Колотовкіна. На дистанції 5 км місця розподілися так: 1 — Г. Колотовкіна, II —Лебедева (Романенко), III —І. Владимпєрова.

В жіночій естафеті 4x5 км чемпіонами зимової Спартакіади України стали лижниці «Буревісника», друге місце дісталось «Спартаку» трете —лижницям «Динамо».

У чоловіків в естафеті 4x10 км місця розподілилися так: перше місце і звання чемпіонів Спартакіади поділили між собою лижники «Динамо» і «Буревісника», які показали один час—2:13.08, третьою була команда «Авангард»—2:17,42.

На цій спартакіаді вісім чоловік виконали нормативи майстра спорту СРСР. Це І. Владимпєрова, Г. Бахтурін, В. Зорін, П. Верстаков, Н. Лебедєва, Ю. Цирюлік, Е. Крушинська, О. Крутикова-.

На 1 Зимовій Спартакіаді народів СРСР, яка відбулася в м. Свердловську з 5 по 12 березня 1962 року, збірна команда України по лижним гонкам зайняла 4 місце. 3 українських лижників слід відмітити виступ на дистанції 10 км киянина Г. Бахтурїна, який зайняв шосте місце, В. Дудко—сьоме місце. На дистанції 30 км з українських лижників найкраще виступив киянин Г. Козін, який зайняв 15 місце.

У жінок на дистанції 10 км з команди України кращий результат показала Г. Колотовкіна. На дистанції 15 км у чоловіків кращим в українських спортсменів був Г. Козін (який показав 18-ий результат). Юніор—Г. Бахтурін першим з українських лижників ввійшов до завітної трійки призерів. До десятки найсильніших юніорів потрапив і В. Дудко. В чоловічій естафеті 4х-10 км і жіночій 4x5 км наші лижники посіли 5 місце. В гонці на 50 км українські лижники зайняли такі місця: Г. Козін—21, І. Суровцев—24, Е. Гільов - 41,Пімєнов—59 місце. Список кращих команд у лижному спорті мав такий вигляд: 1 - Москва, 2 - Ленінград, 3 - Російська Федерація, 4 - Україна, 5 - Естонія, 6 - Білорусія, 7 - Латвія, 8 – Казахстан. Команді України вручили приз Ради Міністрів СРСР за зайняте 4-те загальнокомандне місце.

Зимові Спартакіади народів СРСР проводились раз в чотири роки за два роки до Олімпійських ігор, починаючи з 1962 року, але і на Україні було вирішено проводити республіканські зимові Спартакіади кожного року. Ці зимові Спартакіади відкрили ще багато талановитих лижників, якими може пишатись Україна. Серед них двічі Олімпійський чемпіон з біатлону І. Бяков і чемпіон світу з лижних гонок О. Ватюк з Чернігова. Свою першу золоту медаль І. Бяков завоював в 1972 році на XI зимових Олімпійських іграх в Санпоро (Японія), другу—на XII зимових Олімпійських іграх в Інсбруці (Австралія). О. Батюк першим з українських лижників завоював звання чемпіона в естафетній гонці 4x10 км на першості світу в Осло (Норвегія, 1982р.), а потім став срібним призером XIV зимових Олімпійських іграх в Сараєво (Югославія, 1984 р.)

В 1994 р, на Олімпійських іграх в Ліліхамері (Норвегія) вперше українські лижники виступали окремою командою. До складу команди ввійшли найсильніші та досвідченіші лижники і біатлоністи України: І. Тараненко (Київська обл,)—5-ти разова чемпіонка СРСР, (чемпіонка Всесвітніх Універсіад 1991 та 1993 рр. учасниця чемпіонату світу 1993р. Н. Бєлова (м, Суми)—чемпіонка СРСР 1986 року, 1987 року, 1989 року, володарка кубка СРСР 1968p., чемпіонка світу 1986 року в естафеті, призерка (III місце) кубку світу на дистанції 15 км в 1993 році; О. Петрова(м. Суми) —чемпіонка Украйни 1993 року; М. Сколота (м. Суми) - чемпіонка України 1992 року учасниця кубка світу; О. Огурцова (Сумська обл.)—учасниця чемпіонату світу 1993 року та кубка світу в Словенії; В. Цербе (Чернігівська обл.) - чемпіонка України 1990 та 1991 років, володарка кубка України; Б. Джима (м. Суми) -чемпіон Спартакіади народів СРСР 1986 року, учасник чемпіонату світу 1993 року; Р. Звопков (м. Суми)—володар кубка України 1992 року, бронзовий призер чемпіонату СРСР 1990 року, чемпіон Спартакіади народів СРСР 1993 року в естафеті І. Максимов (м. Тернопіль) —чемпіон Спартакіади України, учасник чемпіонату світу 1993 року; В. Могиленко (м. Суми)—чемпіон Спартакіади народів СРСР І99І року в естафеті, учасник кубка світу 1993 року у Фінляндії.

Найкращих результатів досягла біатлоністка В. Цербе (1 місце на дистанції 7,5 км — 26.10,0) та жіноча команда в естафеті по біатлону в складі В. Цербе, М. Сколоти, О. Петрової, О. Огурцової зайняла почесне 5-те місце.

В багатьох районах республіки і в ряді шкіл Сумської, Київської Чернігівської, Львівської областей велике значення приділяється популяризації лижного спорту. Для дітей і підлітків створена система дитячо-юнацьких спортивних шкіл (ДЮСШ), шкіл вищої спортивної майстерності (ШВСМ), в загальноосвітніх школах створюються спеціальні спортивні класи, де учні займаються лижним спортом. Під керівництвом досвідчених педагогів-тренерів юні спортсмени засвоюють техніку пересування на лижах, вивчають тактичні прийоми, беруть участь в спортивно-масових заходах.

Розділ 2. Основи техніки пересування на лижах

2.1. Вимоги, пред'явлені до техніки пересування на лижах.

Під технікою пересування па лижах слід розуміти доцільну систему рухів, за допомогою яких лижник досягає найбільшої ефективної дії.

Техніка пересування на лижах тісно пов'язана з рівнем розвитку фізичних якостей спортсмена і повинна сприяти найбільш повному проявленню їх. Вона завжди конкретна і обумовлена часовими, просторовими та динамічними характеристиками. Показником якості техніки пересування на лижах є природність, ефективність, економічність, стійкість та варіативність.

Ефективність техніки виражається в тому, що в кожному конкретному випадку здійснюється така дія, яка дозволяє досягти найбільшої швидкості пересування.

Техніка пересування на лижах повинна бути доведена до автоматизму і бути стійкою до дії збиваючого фактору. В той же час, їй притаманна варіативність. Наприклад: зі зміною умов ковзання повинні змінитися довжина кроку, частота рухів, кут відштовхування, величина прикладених зусиль і т, д. Одна із найважливіших якостей техніки —це індивідуальність, яка визначається будовою тіла, зростом, масою, рівнем фізичного розвитку та психологічними особливостями лижника.

Використовуючи силу тяги м'язів, лижник створює основу пересування на лижах. Хімічна енергія при скороченні м’язів переходить в механічну і виникає кінетична енергія. Потужність роботи м'язів визначається амплітудою, силою, швидкістю скорочення їх.

В системі рухів лижників необхідно виділяти поштовхи ногами, руками і вільне ковзання. Поштовхи ногами в класичних ходах здійснюються швидко (за 0,08с - 0,15с), їх основне значений — збільшення швидкості пересування. При відштовхуванні ногою лижа повинна зупинитися для того, щоб надійно зчепитися зі снігом. Після цього виконується підготовка до поштовху — згинання і розгинання частин тіла в суглобах (кульшовий, колінний, гомілкоступневий). Махові рухи рук і ніг, що виконують у цей момент, сприяють збільшенню швидкості руху. Вони повинні бути узгодженими і закінчуватись в момент кінцевого поштовху руху.

Основне завдання відштовхування палками під час поперемінних і одночасних ходів—збільшення швидкості ковзання лиж і, переміщення маси тіла лижника уперед над опорою. Щоб збільшити швидкість ковзання, треба створити твердий зв'язок в передачі зусиль від рук через тулуб на ковзну лижу. Використання сильних м'язів тулуба сприяє підвищенню ефективності поштовху руками.

Чергуючи поштовхи та ковзання, лижник фактично чергує робочі зусилля відносно пасивної дії. Основне завдання у відносно пасивні періоди циклу ходу не тільки розслаблення, але і зменшення втрати швидкості ковзання. У фазах ковзання лижник повинен забезпечити взаємодію внутрішніх і зовнішніх сил та раціонально будувати свої рухи, щоб зберегти швидкість. Для цього необхідно зменшити верти кальні коливання ЗЦМТ, плавно перенести масу тіла з лижі на лижу і активно працювати тулубом та руками під час поштовхів.

Способів пересування на лижах досить багато. Деякі з них використовуються частіше, деякі рідко. Щоб розширити рухливі можливості і підвищити технічну майстерність, спортсмену необхідно вивчити всі способи пересування на лижах. Наводимо класифікацію способів пересування на лижах І

1. Лижні ходи;

Класичні лижні ходи; поперемінний двокроковий, поперемінний, чотирикроковий, одночасний безкроковий, одночасний однокроковий (основний або дистанційний), одночасний однокроковий (швидкісний або стартовий), одночасний двокроковий

2. Ковзні ходи:

Одночасний однокроковий ковзанярський хід, одночасний двокроковий ковзанярський хід, поперемінний ковзанярський хід, напівковзанярський хід.

3. Спуски зі схилів: в основній стійці, високій стійці, в стінці відпочинку, в низькій стійці.

4. Підйоми: підйом «ялинкою», підйом «напівялинкою»,' підйом. «драбинкою», ступаючим кроком, ковзним кроком.

5. Гальмування: палицями, падінням, «плугом», «упором».

6. Повороти; переступанням, «плугом», «упором».

7. Способи переходів з одночасних ходів на поперемінні—перехід з прокатом, прямий перехід, та з поперемінних на одночасні ходи —перехід без кроку, через один та два кроки.

8. Подолання нерівностей: (горби та впадини).

2.2. Термінологічні поняття і основні рухи лижника

Щоб зробити аналіз і дати характеристику способам пересування на лижах, необхідно знані основні термінологічні поняття та їх визначеній.

Цикл лижного ходу—рухи частин тіла лижника, послідовно виконавши які, він повертається до вихідного положення.

Робоча поза лижника - раціональне положення частин тіла лижника в різних фазах циклу. Вона забезпечує найбільш сприятливі умови для пересування на лижах.

Відштовхування руками та ногами—забезпечує поступовий рух вперед. Від сили та ефективності відштовхування залежить швидкість ходу.

Ковзання на одній або двох лижах (це залежить від способу пересування)—частина циклу, в якому реалізується ефективність відштовхування. В цей період лижник повинен розслабитись і підготуватись до наступного відштовхування. Ковзання поділяють на вільне, коли лижник ковзає по інерції після відштовхування ногою або руками, і а активне, коли при ковзанні він відштовхується рукою (pyками).

Синхронні дії —співпадання початку і кінця окремих дій лижника. Почергове винесення ноги та протилежної руки в поперемінному однокроковому ході). Це свідчіть про високий рівень техніки.

Структура рухів — побудова і взаємозв'язок рухів в циклі ходу. Вона має кінетичну та динамічну характеристики.

Циклічність—повторення рухів. Цикл будь-якого ходу має часову і просторові характеристики.

Довготривалість циклу - час, на протязі якого лижник, виконавши, ряд послідовних рухів, повертається у вихідне положення.

Довжина циклу — відстань, пройдена лижником за один цикл, тобто відстань між відштовхуванням однією і тією ж рукою або однією і тією ж ногою.

Темп руху—число циклів або кроків, які виконує лижник за 1 хвилину.

Ритм руху—послідовність рухів лижника в циклі ходу, точно визначена часовими і просторовими характеристиками.

Компоненти швидкості—темп і довжина кроку. Ці показники характеризують швидкість ходу.

Коефіцієнт зчеплення—відношення сили опору, направленої протилежно силі нормального тиску.

Коефіцієнт тертя—відношення сили опору, виникаючої при рівномірному русі лижника, до сили нормального піску.

Середня швидкість руху на протязі циклу—це довжина никлу, поділена на час його проходження і виражається в м/с.

Опорна нога—нога, яка бере на себе вагу тіла лижника.

Maxовa нога (переносна) — нога, яка виконує махові рухи для прийому ваги тіла лижника.

Час опори ноги—складається з початку прийому ваги тіла лижника на опорну ногу і закінчення і відштовхування нею.

Перекат — це процес переміщення ЗЦМТ лижника над ковзною лижею в третій фазі ковзання та зупинення лижі при виконанні відкату з підсідом.

Фаза —умовно виділена частина циклу ходу.

Довжина циклів руху знаходиться в певній незалежності від частоти рухів, але одночасно і залежить від ритму, властивому кожному способу ходу на лижах. Зміна частоти рухів, як і довжини циклу руху, може відбуватися в таких межах, що не викликають порушення структури і ритму рухів.

Збереження ритмічності для даного ходу під час пересування на лижах вигідно вирізняє досвідченого магістра від початківця.

Діапазон темпу, на протязі якого ритм не змінюється, залежить від тренованості гонщика, ступеню засвоєння техніки пересування.

З підвищенням тренованості та ступеня засвоєння техніки лижного ходу діапазон темпу розширюється.

Оптимальне співвідношення частоти рухів та довжини никлу встановлюється при умові правильного виконання робочих рухів з необхідною амплітудою в оптимально короткий проміжок часу,, з оптимальною силою, за якими йдуть відпочинок і підготовка до наступного руху.

2.3. Взаємозв'язок сил, які діють при пересуванні лижника.

При пересуванні на лижах на лижника механічно діє дві групи сил: зовнішні і внутрішні.

Зовнішні сили—це сили, прикладені до тіла лижника ззовні: сила ваги, тертя, реакції опори, сили опору повітря, сили інерції, відцентрова сила.

Внутрішні сили—це сили, що виникають при взаємодії окремих частин тіла людини: сила тяги м'язів, сила опору тканин, яка виникає при скороченні м'язів, реактивні сили як відповідні дії—реакція одних частин тіла на зміну швидкості руху других.

Завдання лижника — раціонально використовувати взаємодію внутрішніх та зовнішніх сил, які визначають довжину і довготривалість циклу та швидкості пересування на лижах. (Мал. 1а, б)

Сила тяжіння (Р прикладена до центру маси тіла (ЦМТ) лижника і направлена прямо вниз. Якщо лижник стоїть або пересувається по горизонтальній поверхні, то сила ваги повністю урівноважується реакцією опори (Р), яка дорівнює масі тіла лижника і направлена вгору. Сила ваги на горизонтальній поверхні нейтральна. Під час спуску сила ваги буде прискорювати рух лижника, а під час підйому в гору—сповільнювати.

При ковзанні по снігу виникає сила тертя (F). Вона визначається величиною нормального тиску лиж на сніг (№) і залежить від коефіцієнту тертя (Кск). Розраховується сила тертя за формулою:, її величина

0,8—1,0 кг.

Коефіцієнт тертя залежить від якості тертьових поверхностей снігу та ковзної поверхні лиж. Матеріал, з якого виготовлені лижі (пластик, дерево), структура снігу:, визначають величину Кск, але її можна змінити шляхом змазки лиж.

Силу тертя ковзання і силу зчеплення заміряють пружинним динамометром. Коефіцієнт зчеплення визначає величину кута відштовхування ногою в класичних ходах. При виробництві тримаючих мазей прагнуть забезпечити таку якість їх, щоб спортсмен, змазавши лижі, зміг відштовхуватись ногою під більш гострим кутом. Практично цей кут дорівнює граничному куту підйому, при якому сила тертя зчеплення утримує лижу при даному коефіцієнті зчеплення. Хороші лижні мазі, які мають низький коефіцієнт, тертя, забезпечують сприятливі умови пересування по пересічній місцевості при високому коефіцієнті зчеплення лиж зі снігом.

Сила опору повітря (Фх) розраховується за формулою

де Сх—коефіцієнт обтічності (для повітря він дорівнює 0,05-0,06). С—площа лобової поверхні тіла лижника, вона залежить від положення лижника і складає приблизно 0,5 M² в середній стійці 0,15-0,25 м² в низькій стійці. V—швидкість ковзання лижника.

3 формули видно, що сили опору повітря залежать від стійки і швидкості пересування на лижах. Для збільшення швидкості можна використовувати попутний вітер, рухаючись в більш високій стійці.

Сила реакції опори завжди рівняється прикладенню зусиль і завжди протилежно направлена силі відштовхування ногою. При відштовхуванні ногою в поперемінному двокроковому ході ця сила змінюється від нуля до величини, яка перевищує масу тіла лижника.

Сила інерції—сила оберненого впливу прискорення тіла на тіло, що викликає його прискорення. Сила інерції з'являється при зміненні швидкості руху лижника або окремих частин його тіла. Збільшується швидкість руху, збільшується і сила інерції, яка чинить опір розвитку швидкості, тобто стає силою опору. Для її подолання лижник витрачає чимало своєї енергії. Однак в тих випадках, коли лижник ковзає під дією раніше придбаної швидкості, при активному сповільненні швидкості., сила інерції діє в бік руху, виконуючи роль рушійної сили. Беручи все це до уваги, необхідно використовувати дії сили інерції при маховому винесенні рук та ніг в циклі ходу, тобто в потрібний момент зменшити швидкість їх винесення, що створює додаткову силу руху, і підвищує силу ходу.

Таким широким діапазоном дії сил реакції опори досвідчений лижник вміло користується при переносі ваги тіла з однієї ноги на іншу. В процесі циклу ходу сила, з якою гонщик давить на опору, змінює її величину.

Відцентрова сила—це сила, яка виникає при русі тіла по кривій траєкторії. Вона направлена від центру кривизни траєкторії і чисельно дорівнює похідній маси(м) на квадрат швидкості руху тіла (V),

поділеному на радіус кривизни траєкторії (р)

це важливо враховувати при рухах лижника по дузі повороту та по нерівностях схилів.

Перелічені складові внутрішніх і зовнішніх сил становлять в циклі ходу то позитивні (прискорюють рух), то негативні (гальмуючі або рушійні) сили. Всі вони взаємообумовлені і впливають на середню швидкість циклу ходу і одночасно залежать від характеру дії в цілому.

2.4. Класифікація способів пересування на лижах.

Усі способи пересування на лижах, в залежності від мети, умов їх застосування та способів виконання, поділяються на такі групи: стройові вправи з лижами та на лижах, лижні ходи, переходи з ходу на хід, стійки спусків, способи підйомів, повороти в pycі способи гальмувань, стрибки на лижах з трампліну, прикладні вправи на лижах, подолання нерівностей.

Лижні ходи використовуються для пересування по рівнині та по пересіченій місцевості і відрізняються один від одного варіантами роботи рук, кількістю кроків в циклі ходу. За першою ознакою ходи поділяються на поперемінні та одночасні. В поперемінних ходах відштовхування руками виконується по черзі, в одночасних ходах поштовх виконується обома руками в один і той же час. За другою ознакою ходи поділяються на безкрокові — пересування відбувається тільки за рахунок відштовхування палицями, без участі ніг; одночасні — в циклі ходу тільки один ковзний крок та поштовх палицями; двокроковий—в циклі ходу два ковзних кроки; чотирикрокові — в циклі ходу чотири ковзних кроки.

Вказані дві ознаки і визначають класифікацію всіх лижних ходів які застосовуються в лижних гонках: поперемінний двокроковий, поперемінний чотирикроковий, одночасний безкроковий, одночасний однокроковий, одночасний двокроковий.

За останні роки лижниками все ширше застосовується ковзанярський хід, який при певних умовах (добре сковзання та достатньо твердо укочений сніг) дозволяє розвинути високу швидкість. Цей хід не є новиною, бо в минулому він використовувався як підготовча вправа до вивчення ковзного кроку в поперемінному двокроковому ході. Поява пластикових лиж, поліпшення ковзання та більш якісна підготовка лижні розширили діапазон його застосування. Відмінне володіння технікою нього ходу дозволяє сильнішим лижникам-гонщикам при певних умовах розвивати вищу швидкість пересування, ніж при застосуванні «класичних» лижних ходів.

Учні повинні досконало володіти всім арсеналом лижної техніки, що забезпечує високу швидкість та безпеку пересування на лижах в будь-яких різноманітних умовах рельєфу місцевості та ковзання. Лижник вибирає той або інший хід від умов ковзання та зчеплення лиж зі снігом, рельєфу місцевості, рівня фізичної підготовленості, стану лижні та опори для палиць.

Спортсмени-новачки та недостатньо кваліфіковані лижники звичайно використовують усі способи пересування на лижах. Це дозволяє більш економічно витрачати сили в залежності від зовнішніх умов і, в той же час, підтримує необхідну швидкість пересування.

У спортсменів високої кваліфікації вибір способів пересування визначається головним завданням змагань—досягнення максимальної швидкості. В цьому випадку вони використовують лижні ходи, які забезпечують, в першу чергу, високу швидкість пересування на лижні: поперемінний двокроковий, одночасний безкроковий, одночасний однокроковий (стартовий варіант). Інші способи пересування—одночасний однокроковий (дистанційний варіант), одночасний двокроковий і поперемінний чотирикроковий — лижники практично не застосовують.

Розділ 3. Основи навчання у лижному спорті

3.1. Загальні положення

Оволодіння технікою пересування на лижах по пересіченій місцевості, вміння використовувати її в різних умовах проходження лижних трас та придбання спеціальних знань—основні завдання лижника.

Вивчення способів пересування на лижах буде успішним тільки в умовах спільної діяльності педагога та учня при керівній ролі вчителя та усвідомленій активності учнів на уроці.

Одне з основних завдань навчання — формування рухових навичок. Методика навчання техніки пересування на лижах в різних видах лижного спорту визначається специфікою цих видів, але є і спільні завдання: доцільність та послідовність вивчення матеріалу, вироблення уміння, навичок та знаходження найкоротших шляхів оволодіння окремими елементами техніки.

Методика навчання — не система методів, методичних прийомів, форм організації занять при вивченні конкретного способу пересування на лижах. Вона базується на найважливіших дидактичних принципах педагогіки: наочності, систематичності, доступності, міцності.

Принципи навчання — основа правильного формування навичок. Вони визначають хід викладання та вивчення відповідно до мети виховання і освіти, а також до закономірностей засвоєння знань, вироблення вмінь, навичок в учнів. Ці принципи поширюються не тільки на методику навчання, а й на методику тренування.

3.2. Принципи навчання

Принцип свідомості та активності.

Реалізація цього принципу при вивченні техніки пересування на лижах полягає в усвідомленні мети, завдань, результату виконання окремих вправ і вміння самостійно контролювати та оцінювати свої рухи. Кожен повинен знати, що при цьому потрібно робити, які вимоги пред'являються до виконання того чи іншого елемента техніки, що дають ті або інші вправи, який основний механізм виконання та застосування їх.

При організованому навчанні ці знання учні одержують від педагога. Завдання вчителя — повідомити учнів про ті або інші дані, а завдання учнів—усвідомити їх і бути активними на заняттях. Оволодіння знаннями, а не сліпе копіювання техніки —ось передумова формування вмінь та навичок пересування на лижах. З чим більшою усвідомленістю формуються навички, тим міцніше вони закріплюються.

Принцип наочності.

Реалізувати цей принцип — значить створити у учнів «образ» вивчаючого руху та уявлення за допомогою показу, образного пояснення та застосування наочних навчальних посібників (кінограм, кіноплівок, плакатів і т, д.). Хороший, чіткий показ вправ допомагає краще зрозуміти та запам’ятати матеріал, закріпити знання. Особливе значення має наочність при навчанні дітей. Наочність більшою мірою є початковою ланкою навчання.

Засобом забезпечення наочності може бути і слово. Але воно повинно бути образним, відповідно викликати зорове зображення.

Образне роз'яснення стає засобом наочності тільки тоді, коли воно знаходить відгук v життєвому досвіді учнів, коли в зорової та меткої пам'яті можна видобути необхідні асоціації.

Принцип систематичності.

Цей принцип вимагає логічного зв'язку між частинами навчального матеріалу, тобто такого розміщення його, щоб наступний логічно витікав з попереднього, а раніш здобуті знання закріплювались підчас вивчення нового матеріалу. Основна умова дотримання цієї послідовності —поступове ускладнення завдань, певна система в розучуванні способів пересування на лижах.

Дотримання принципу систематичності досягається завдяки плановості і регулярності занять, при оптимальній частоті занять та тривалості відпочинку між ними, при доцільній послідовності навчального матеріалу.

При реалізації принципу систематичності звичайно дотримуються правил переходу від простого до складного, від знайомого, до незнайомого, від легкого до важкого.

Принцип доступності.

Цей принцип вимагає, щоб при навчанні способів пересування на лижах враховувались реальні можливості та індивідуальні особливості учнів. Завдання повинні бути посильними для них. Перевантаження учнів викликає перевтомлення та знижує інтерес до занять і ефективність вивчення. В той же час неможливо надмірно полегшувати їм роботу, інакше в учнів швидко пропадає інтерес до занять і ефективність занять також зменшиться.

Необхідно суворо дозувати навчальне навантаження з урахуванням умов погоди, якості спортивного інвентаря, та інших факторів.

При здійсненні принципу доступності знов таки треба дотримуватись правил «від знайомого до незнайомого», «від легкого до важкого» та «від простого до складного».

Принцип міцності.

Принцип міцності припускає таку організацію навчання, при якій учні одержують достатньо глибокі знання, виробляють вміння, навички. Найважливішим засобом здійснення принципу міцності є систематичне усвідомлене повторювання.

При реалізації принципу міцності у вивченні техніки пересування на лижах слід керуватись такими правилами:

1) не треба вивчати багато способів пересування на лижах на одному занятті;

2) навчати способам пересування на лижах в полегшених умовах, а закріплювати та вдосконалювати навики в більш складних умовах (мається на увазі рельєф місцевості, швидкість пересування та стан снігового покрову). Міцність засвоєння (доведення до автоматизму) вивчених елементів техніки лижного спорту повинно поєднуватися з вмінням варіювати їх з урахуванням обставин;

3) на кожному занятті необхідно повторювати пройдений матеріал і вивчати новий, вдосконалювати вивчене в таких комбінаціях, що найчастіше зустрічаються в змаганнях;

4) не слід допускати тривалих перерв в заняття;

5) необхідно систематично вести облік освоєних прийомів і оцінювати їх виконання.

Основна педагогічна вимога при організації навчання техніки пересування на лижах — нерозривність навчання та виховання, реалізація принципу виховного навчання. Форми виховної роботи та педагогічні прийоми різноманітні і визначаються майстерністю педагога. Вміння використовувати дидактичні принципи навчання, методи викладання та форм організації учбового процесу, особистий приклад викладача, його ставлення до роботи, чуйність та обґрунтована вимогливість до учнів — все це має велике виховне значення. Всі дидактичні принципи необхідно поєднувати та розумно додержуватись

їх, щоб забезпечити внеску ефективність та хороше якісне навчання га виховання учнів.

3.3. Методи навчання.

В навчальній роботі по лижному спорту та лижній підготовці в школі для вирішення навчання використовують цілий ряд методів і методичних прийомів, які об'єднані в три великі групи: словесні методи, методи наочного впливу (показ), практичні методи

В поняття «метод» входить ряд методичних прийомів. Методичний прийом — це частина, цілісного методу, застосованого в конкретних умовах, наприклад, навчання пересуванню на лижах, пересуванню на лижах на схилі, вивчення ковзного кроку або для вирішення буд-яких конкретних завдань. Наприклад, показ попороту «переступанням» в русі —метод. А сповільнений показ тільки частини повороту —підготовчих рухів її вхід в поворот—методичний прийом. Кількість методичних прийомів, які використовуються при навчанні способів пересування на лижах, дуже велика.

З удосконаленням техніки та методики навчання методичні прийоми поліпшуються, видозмінюються або виключаються з практичної роботи або ж виникають нові. Кожний вчитель повинен удосконалювати методику навчання, застосовуючи нові методичні прийоми, впроваджуючи все нові вправи. Все це повинно служити одній меті — покращити ефективність навчання в лижному спорті.

Словесні методи.

В повідомленні теоретичних знань та в навчанні способам пересування на лижах широко використовуються різні мовні методи: розповідь, описування, пояснення, бесіда, розбір, завдання, вказівки, підрахунок і команда. Всі ці методи застосовуються з метою створення у школярів чіткого, ясного уявлення про форму рухів для розкриття їх змісту, при показі вправ і допомоги учню у виправленні помилок. Крім того, вчитель в кінці занять проводить розбір техніки, підводить підсумки, дає оцінку діям та поведінці учням, обговорює хід навчання та вирішення завдань. Велику роль відіграє в розумінні техніки і її освоєнні вказівка, команда або підрахунок саме в момент прикладання зусиль при відштовхуванні або на початку цих рухів. Наприклад, при вивченні узгоджених рухів в поперемінному чотирикроковому ході, рухи руками можуть бути виконані під рахунок «Виніс—виніс!», «Поштовх—поштовх!».

Враховуючи специфічні умови, в яких проходить навчання в лижному спорті (вітер, низька температура, мокрий сніг та інше), вчитель повинен до мінімуму скоротити час розповіді та показу вправ або ходу в цілому. Часто розповідь та показ техніки об'єднують.

При поясненні вправ слід вибирати найістотніше, не пояснювати все підряд, уникнути зайвих слів. Велику роль при цьому відіграє термінологія, яка дозволяє висловлювати думки точно й коротко.

Точність, короткість, емоціональність та зрозумілість — ось головні вимоги, які пред'являються до пояснення. Повнота, деталізація та характер пояснення визначаються змістом навчального матеріалу, рівнем підготовки учнів, а також погодними умовами.

Словесна оцінка (схвалення або несхвалення) може бути одним із засобів корекції дій. В ході виконання завдання вчитель говорить, на що їм потрібно направити зусилля.

Словесні методи здаються спорідненими, але кожний має свій зміст і специфіку використання.

Методи наочного впливу (показ)

На уроках лижної підготовки в школі з усіх методів цієї групи в основному використовують метод показу всього способу пересування в цілому або окремих його деталей.

До засобів досягнення наочності відноситься, перш за все, показ вправ викладачем або добре підготовленим учнем. Показ стає дійовим, якщо демонстрування руху добре видно всім учням, якщо воно виконується технічно правильно, зразково, з необхідною швидкістю, силою, амплітудою, з розслабленням рухів. Показувати вправу перший раз треба в темпі змагань, другий раз більш повільно, виділяючи основні фази. Третій раз — частинами або елементами, під рахунок, повністю їх називаючи. На уроках по лижній підготовці можна використовувати і інші методи наочного впливу — демонстрація малюнків, кіноплівок, навчальних фільмів, наглядних посібників.

Практичні методи.

Словесні та наочні методи дають учням тільки уявлення про спосіб пересування на лижах, що вивчають. Практичні ж методи дозволяють звернути увагу на безпосередньо практичне засвоєння рухів. Основна мета цих методів — виховання та закріплення у школярів вміння та навичок, необхідних для пересування на лижах в різних умовах. При вивченні, в лижному спорті застосовують дві основні різновидності практичного методу: цілісного вивчення вправ і розчленованого вивчення. Ці методи тісно пов'язані між собою та взаємно доповнюють один одного. В процесі удосконалення техніки способів пересування на лижах використовуються ігрові та змагальні методи виконання вправ.

Метод цілісного вивчення вправ найбільш поширений в лижному спорті Цей метод з великим успіхом використовується для вивчення будь яких способів пересування на лижах — від простих до самих складних: спусків, підйомів, поворотів, ходів.

При використанні цього методу іноді доцільно проводити навчання в полегшених умовах. Наприклад, при засвоєнні одночасних ходів можна дати виконання вправ під уклін при хорошому сковзанні. В таких умовах увага учнів легко зосереджується на точності виконання, й не на силі поштовху, що іноді впливає на якість засвоєння елементів ходу. В засвоєнні поворотів у русі дуже важливо вірно підібрати рельєф місцевості.

Цілком природно, що надалі зовнішні умови ускладнюються, а це сприяє удосконаленню техніки.

Велике значення при вивченні та вдосконаленні техніки способів пересування на лижах має виконання рухів під команду вчителя. Наприклад, можна зафіксувати увагу учнів на деталях техніки ходу: «Виніс!», «Поштовх», «Виніс», «Підніс», «Поштовх», «Виніс!», «Виніс!,», «Поштовх!», «Поштовх». Важливо, щоб виконання ходу було без зайвого напруження—цього теж можна добитися, якщо своєчасно подавати команди або вказівки, акцентуючи увагу на елементах розслаблення. Як методичний прийом можна використовувати виконання рухів під команди самих учнів.

Для освоєння розслаблення, окрім звичайного вивчення техніки, доцільно використовувати пересування на лижах з частою зміною темпу, дистанції з максимальною та помірною інтенсивністю. З цією метою використовують пересування на лижах в утруднених умовах — по глибокому снігу без лижні або по м'якій не накоченій лижні — з послідуючим переходом на добре підготовлений відрізок.

В цьому випадку вихід на тверду лижню дозволяє переключитися на виконання рухів з більшою легкістю, без зайвого напруження.

Метод розчленованого вивчення слід використовувати при вивченні більш складних по координації способів пересування на лижах, якщо структура ходу повороту, гальмування дозволяє це зробити, наприклад, поперемінний двокроковий хід, поперемінний чотирикроковий хід.

При цьому доцільно звернути увагу на вивчення удосконалення та закріплення окремий головних частин і найбільш складних елементів усього ходу. Якщо у виконанні ходу є помилки, необхідно перейти від цілісного методу до розчленованого та вивчити окремо необхідний елемент руху. Так, при появі помилок в роботі ніг в поперемінному двокроковому ході слід повернутися до удосконалення ковзного кроку та його елементів з використанням підготовки вправ у різних варіантах.

Вивчивши деталі техніки, необхідно повернутися до цілісного методу та удосконалення ходу. Але треба не забувати, то довге розчленування основних способів пересування на лижах недоцільне і навіть шкідливе, тому що може статися закріплення цих розчленованих дій. Потім важко буде «зібрати» їх в одне ціле. Велике значення для вивчення техніки пересування на лижах мають підготовчі та імітаційні вправи

Підготовчі вправи більш за все використовуються при початковому вивченні, а імітаційні —як спочатку, так і при удосконаленні техніки. Необхідно використовувати такі підготовчі вправи, які б були схожі по структурі та характеру нервово-м'язових напружень з елементами техніки пересування на лижах. При вивченні кожного способу пересування на лижах може бути створена система підготовчих вправ, яка базується на такому уявленні, як позитивний переніс навичок. Підбір вправ і характер розчленування на елементи повинні визначатися вчителем в залежності від індивідуальних умов і особливою для кожного учня групи. Довгочасне використання залежить від складності, значення елемента ходу, а також від рівня підготовленості учнів.

Тривале та безграмотне використання підготовчих вправ їх невірний підбір можуть принести більше шкоди, ніж користі та надовго затягнути процес навчання.

В процесі навчання та удосконалення техніки спосіб пересування на лижах у дітей, особливо в молодшому віці, доцільно ширше використовувати ігровий та загальний методи у вигляді ігор і ігрових завдань.

При вивченні техніки пересування на лижах всі перелічені методи та безліч методичних прийомів мають велике значення в побудові процесу навчання. Жоден із методів не є універсальним, їх сполучення в більшій мірі впливає на якість навчального процесу з лижної підготовки. Словесні методи та методи наочного впливу взаємно доповнюють і уточнюють одне одного. Вони можуть поєднуватися на уроці в різних варіантах, їх співвідношення в більшості визначається віком і підготовленістю учнів та віковими особливостями сприймання.

При навчанні можливі такі варіанти сполучення словесних методів з наочними: при вивченні нового способу пересування на лижах вчитель спочатку називає його, пояснює, а потім показує в цілому. Таке сполучення звичайно використовується при вивченні більш складних ходів; при вивченні простішого способу достатньо спочатку показати, а потім коротко пояснити дії; при вивченні найбільш складних способів пересування на лижах (поперемінний чотирикроковий хід) звичайно спочатку слід пояснити, потім показати в звичайному темпі та в повільному і потім — роз'яснення деталей руху.

В усіх випадках за показом і поясненням в будь-яких сполученнях йде практичне виконання. Вчитель спостерігає за учнями і походу пересування на навчальній дистанції робить зауваження роз'ясненім та виправлення помилок.

В тому випадку, якщо в декількох учнів є типові помилки, доцільно зупинити всю групу і вказати на них, пояснити причину появлення та звернути увагу на шляхи їх усунення. Використання всіх методів і прийомів навчання з урахуванням вікових, статевих і індивідуальних особливостей учнів забезпечує тривале засвоєння техніки способів пересування на лижах.

Розділ 4. Форми роботи з лижної підготовки та лижного спорту зі школярами

В загальноосвітніх школах поширені різноманітні форми роботи: навчальна робота по лижній підготовці, позакласна та позашкільна робота по лижному спорту.

Навчальна робота по лижній підготовці проводиться за державною програмою в формі уроків і е основною і обов'язковою для всіх класів (1 —11 класи).

Позакласна робота з лижного спорту організується в школі у вигляді секційних занять, різноманітних фізкультурно-масових заходи (прогулянок, туристичних походів, екскурсій і зимових свят), занять на лижах в групах продовженого дня, змагань з різних видів лижного спорту. Крім цього, велике значення в позакласних заходах є самостійні заняття учнів (індивідуальні та групові) по виконанню домашніх завдань до уроку або у вигляді активного відпочинку з друзями та батьками.

Найважливішими завданнями позашкільної роботи е оздоровлення учнів, покращення фізичного розвитку, залучення до систематичних занять з лижами в секції лижного спорту та різних фізкультурно-масових заходів більшої кількості школярів. Навчальна робота з лижної підготовки і позакласна робота по лижному спорту тісно взаємопов'язані між собою і взаємно доповнюють одна одну в системі фізичного виховання школярів. Лижна підготовка є ведучою, а позакласні заняття доповнюють та розширюють знання, вміння та навички одержані на урочі по лижній підготовці. В той же час позакласна робота має велике прикладне значення і сприяє прищепленню інтересу до занять лижним спортом, поповненню рядів юних лижників, які займаються в ДЮСШ.

Позашкільні заходи організуються і проводяться вчителем фізичної культури з обов'язковим залученням класних керівників, спортивно-фізкультурного активу, організаторів позакласної роботи в школі, батьків, підшефних організацій. Разом з тим позакласна робота — це справа всього колективу вчителів школи. В старших класах то роботу повинні підключатися військові керівники в зв'язку з тим, що лижі мають велике військово-прикладне значення.

Позашкільна робота по лижному спорту організується в основному в дитячо-юнацьких спортивних школах (ДЮСШ). Такі школи створюються при органах народної освіти (міськвно, ОВНО), в системі комітетів по фізичній культурі та спорту, при добровільних спортивних товариствах (ДСТ) та відомствах. Крім цього, позашкільна робота по лижах проводиться в Будинках школярів, спортивно-оздоровчих таборах під час зимових канікул, на стадіонах і лижних базах, незалежно від їх приналежності, при дитячих туристичних і екскурсійних станціях, в парках культури і відпочинку, а також за місцем проживання учнів. В усіх цих закладах і організаціях проводяться фізкультурно-масові заходи на лижах і спортивна робота з лижного спорту.

Основні вимоги до будь-яких занять в системі позашкільної роботи такі: забезпечити всебічний фізичний розвиток, оздоровлення та виховання підростаючого покоління усіма засобами і методами лижного спорту; підготувати учнів до високопродуктивної праці на благо нашої держави та до захисту Батьківщини.

Приватними завданнями позашкільної роботи є виявлення та притягнення до систематичних занять лижним спортом найбільш здібних юних лижників з учнів, які займаються в шкільних спортивних секціях; підготовка кваліфікованих спортсменів, інструкторів на загальній основі і суддів, надання методичної та практичної допомоги загальноосвітнім школам в організації позакласної роботи по лижам, по біатлону та підготовці фізкультурного активу.

4.1. Форми організації занять з лижної підготовки

Існує дві основні форми організації занять з лижної підготовки і лижного спорту: урочні (урок лижної підготовки та навчально-тренувальні уроки в шкільній секції та ДЮСШ) і позаурочні організовані групові, самодіяльні групові та самостійні індивідуальні заняття). Найбільшого поширення набули урочні форми занять. Урок лижної підготовки є основною формою організації навчального процесу, в ході якого забезпечується рішення найважливіших завдань фізичного виховання школярів.

На уроках, в процесі лижної підготовки, проводиться вивчення техніки способів пересування на лижах, розвиток фізичних і морально-вольових якостей учнів. Головними характерними рисами уроку завжди є керівна роль вчителя та єдність рішення загальноосвітніх, виховних та оздоровчих завдань на кожному уроці. Урок завжди проводиться при постійному складі учнів однієї вікової групи.

Успішне рішення завдань фізичного виховання школярів загалом залежить від вірного поєднання урочних форм занять з лижної підготовки з широкими фізкультурно-масовими заходами по лижному спорту.

4.2. Уроки лижної підготовки в школі.

Успішне проведення уроків в школі в значній мірі залежить від попередньо підготовленої матеріальної бази, документації та роз'яснювальної роботи з учнями і батьками. Велике значення має безпосередня підготовка вчителя і вірна організація уроку. На шкільних уроках вирішуються основні завдання, передбачені програмою з фізичної культури для загальноосвітніх шкіл в розділі

«Лижна підготовка». Ці завдання конкретизуються в системі уроків з урахуванням вікових особливостей учнів. В ході уроків по лижній підготовці вирішуються такі основні завдання: вивчення та удосконалення техніки пересування на лижах, оздоровлення та загартування учнів, розвиток фізичних якостей, прищеплення інтересу до регулярних занять на лижах, виховання необхідних навичок і вмінь для самостійних занять, основних вимог гігієни і т. д.

До кожного окремого уроку та до всього навчально-виховного процесу по лижній підготовці пред'являється цілий ряд вимог, які базуються на дидактичних принципах і системі фізичного виховання:

1. Перед кожним уроком з лижної підготовки новітні бути поставлені конкретні освітні, оздоровчі та виховні завдання. Якщо освітні завдання обов'язково плануються і точно формулюються на кожен урок, то оздоровчі та виховні завдання, звичайно, на кожний урок не плануються. Виховання морально-вольових якостей, оздоровлення та загартування школярів, як правило, здійснюється всією системою уроків з лижної підготовки, позакласних заходів і використанням вправ : інших розділів, введених до шкільної програми.

Інколи виховні та оздоровчі завдання можуть плануватися як приватні на окремих уроках або в системі взаємопов'язаних уроків. В цьому випадку для рішення цих завдань вчитель повинен підібрати комплекс вправ із засобів лижного спорту, необхідно також передбачити і умови їх проведення.

Наприклад, для виховання сміливості на декількох взаємопов'язаних уроках лижної підготовки можна планувати спуски в різних стійках з поступовим збільшенням крутизни схилів з переходом на нерівні схили.

2. Кожен урок, нерозривно зв'язаний з попереднім і наступним разом з тим повинен бути цілісним і закінченим. Учні не в змозі оволодіти на одному уроці більшістю способів пересування на лижах. Для вивчення навіть простих ходів, поворотів в русі, гальмувань відводиться декілька уроків, пов'язаних між собою. Тому в залежності від складності лижних ходів, поворотів, гальмувань та їх засвоєння відводиться різна кількість уроків, вивчення одних способів може закінчуватись, а інших — тільки починатись. При плануванні такої системи уроків необхідно враховувати взаємодію навиків максимально використовуючи таке явище, як позитивний перенос.

3. Зміст, навантаження, методи навчання і розвиток фізичних якостей на уроці лижної підготовки завжди повинні відповідати програм йому матеріалу, поставленим завданням, статі та віку учнів. Для рішення конкретних завдань уроку вчитель повинен підібрати засоби (підготовчі та спеціальні вправи), методи та методичні прийоми, які сприяли б більш швидкому, міцному оволодінню технікою способів пересування на лижах. При цьому необхідно завжди враховувати відповідність складності матеріалу, який вивчають, рівню підготовленості школярів (як рухових, так і фізичних). Окрім цього, необхідно ретельно спланувати обсяг та інтенсивність навантаження, направленість розвитку фізичних якостей засобами лижної підготовки, з урахуванням тих конкретних умов, в яких будуть проводитись уроки.

В порівнянні з іншими видами фізичних вправ, пересування на лижах більш одноманітне та монотонне, тому одним з найважливіших завдань вчителя е підвищення емоціонального плану уроку. Це буде сприяти більш швидкому і міцному засвоєнню учнями навчального матеріалу. З цією метою необхідно своєчасно чергувати пересування на лижах по навчальному колі з заняттям на схилах по вивченню елементів гірськолижної техніки, включаючи ігри і ігрові завдання, різноманітні методи навчання і т.п.

Уроки лижної підготовки, враховуючи зовнішні погодні умови, мають свою специфіку—при морозі і вітрі недопустимо припускати тривалих пауз в пересуванні на навчальному колі, пояснення і показ повинні бути оптимально короткими та точними і, в той же час, об'ємними по інформації. В цілому компактність уроку по лижній підготовці більш висока, порівнюючи з іншими видами фізичних вправ. Але це зобов'язує вчителя уважно контролювати стан учнів і своєчасно (на випадок необхідності) вносити поправки в дозування вправ на лижах. Не вірне уявлення про ступінь стомлення учнів, про їх підготовленість може привести до перевантаження школярів. Вчитель повинен завжди уважно стежити за реакцією учнів на виконання навантажень і вірно оцінювати ступінь втомлення. Це можна визначити як за зовнішніми ознаками (змінення глибини дихання, потовиділення, кольору шкіри обличчя, постаті, координації рухів), так і за об'єктивними показниками - частота серцевих скорочень (ЧСС).

При пересуванні на лижах на уроках лижної підготовки ЧСС у школярів повинна бути у межах 120—160 уд./хв., що говорить про допустиме навантаження на уроці. На окремих відрізках при пересуванні з підвищеною інтенсивністю цей показник може досягати 160—180 уд./хв.., в паузах відносно відпочинку (пересування з невеликою швидкістю) він повинен знизитись до 110—120 уд./хв. При оцінюванні ЧСС необхідно враховувати вік учнів. Крім цього, завжди слід порівнювати ці дані з самопочуттям учнів після пересування з підвищеною інтенсивністю.

4. Методика проведення та зміст уроку повинні завжди стимулювати активну діяльність учнів на уроці, спонукати їх до свідомого засвоєння матеріалу. Урок з лижної підготовки повинен бути цікавім, емоціональним.

При плануванні навчальної роботи необхідно передбачити застосування методів і методичних прийомів, які активізують свідоме ставлення школярів до вивчення нового матеріалу та проявлення самостійності. Для підвищення емоційності уроку слід широко включати елементи змагань, ігри та ігрових завдань. При закріпленні навичок в техніці способів пересування доцільно проводити змагання по досягненню найважчих кількісних показників (пройти відрізок найменшою кількістю ковзних кроків, при спусках підібрати більше розставлених прапорців і т- д.) Але недопустимо перетворювати урок в чисто розважальні заходи, в цьому випадку постраждають рішення освітніх, а інколи і виховних завдань. Правильне співвідношення застосованих підготовчих вправ з основними вправами та з ігровими вправами і завданнями будуть сприяти підвищенню якості навчальної роботи па уроках лижної підготовки.

5. Керівна роль вчителя — важлива вимога до уроку лижної підготовки. Урок з лижної підготовки має свої організаційні особливості, пов'язані з видаванням інвентарю, його підготовкою та поверненням в школу після закінчення уроку, з витратою часу при пересуванні до місця занять, з виливом погодних умов на процес навчання і т.д. Для того, щоб уникнути значних витрат часу, вимагається чітка організація уроку, висока дисциплінованість і активність учнів, оптимальне планування часу, відведеного на різні частини уроку та окремі організаційні заходи. Рішення поставлених завдань, як правило, визначається попередньою підготовкою, різного роду організаційними заходами та особистою підготовленістю вчителя до кожного конкретного уроку. При підготовці до уроку, в процесі його проведення вчитель повинен бути організатором і керівником, завжди виявляти високу вимогливість і спрямувати діяльність учнів, активізуючи їх на рішення поставлених завдань.

6. Активна діяльність учнів на .уроці лижної підготовки повинна бути різноманітною не тільки за змістом матеріалу, а й за характером напруження. Використання різноманітних підготовчих, імітаційних і основних вправ в пересуванні на лижах в різних комбінаціях — чергування навчання на навчальних майданчиках, на навчальних схилах і на навчально-тренувальній лижні — з різноманітністю дозволяє не тільки переключати увагу, але й підтримувати на оптимальному рівні працездатність учнів на протязі всього уроку.

Слід відмітити, що все це чергується з освітніми елементами - розповіддю, поясненням деталей та іншими методами передачі знань стосовно способу пересування, що вивчається, або методу, який використовується. Виконання всіх цих вимог до уроку буде сприяти підвищенню його ефективності. Особливо важливо використовувати методи, які підвищують зацікавленість учнів до елементів, що вивчаються, спонукають розумову активність учнів, підвищують їх увагу та самостійний пошук .знань.

Крім перелічених, існує ще цілий ряд приватних вимог, які залежать від віку дітей, їх підготовленості і т- д.

В залежності від поставлених завдань виділяють такі типи уроків з лижної підготовки: вступні, навчальні, змішані, тренувальні та контрольні. Кожен з перелічених типів уроків, відповідно до вікових особливостей учнів, має свої характерні риси в структурі, засобах організації та активізації учнів.

Вступні уроки

Проводяться в кожному класі перед початком занять з лижної підготовки. На вступних уроках вчитель знайомить учнів із змістом і вимогами програми з лижної підготовки в даному класі, викладає теоретичні відомості, передбачені програмою, знайомить учнів з лижним інвентарем та його підбиранням.

В середніх і старших класах перетворювати весь урок в теоретичне заняття недоцільно. Тривалість бесід не перевищує 15 хв. Тому важливо використати цей час з максимальною продуктивністю, що потребує від вчителя старанної підготовки. Залишений час необхідно використати для вільного пересування на лижах по навчальному колі з використанням лижних ходів, вивчених в попередніх класах. Це дає можливість вчителю оцінити підготовленість учнів, врахувати і, при необхідності, внести відповідні зміни, корективи в планування навчального матеріалу на чверть.

Навчальні уроки

Мають своїм завданням вивчення нового матеріалу. Вони проводяться переважно в молодших класах, значно рідше — в IV—VIII класах і майже зовсім не зустрічаються в старших класах. Крім нового матеріалу включається удосконалення раніше вивчених способів пересування, а також вправи на розвиток фізичних якостей. Для рішення цього найважливішого завдання необхідно старанно планувати навчальний матеріал в залежності від рівня підготовки учнів.

В І — III класах на початку лижної підготовки проводиться 2—З навчальних уроку, цілком присвячених вивченню нового матеріалу, а потім, в зв'язку із зміненням завдань (включається повторення та удосконалення) плануються інші типи уроків.

Змішані уроки

Найбільш поширені в усіх класах. На цих уроках вирішуються такі різноманітні завдання, навчання як закріплення, удосконалення техніки способів пересування на лижах, розвиток фізичних якостей і поточного контролю за оволодінням учнями навчального матеріалу. В одному уроці можуть сполучатися різні завдання та використовуватись різноманітні засоби і методи навчання для розвитку фізичних якостей вивчення нового способу спуску і удосконалення якого-небудь ходу; вивчення нового ходу і розвиток швидкості пересування; удосконалення двох раніше вивчених ходів і розвиток витривалості; удосконалення техніки ходів і прийом навчальних нормативів та інші різноманітні сполучення. Паралельно вирішуються виховні та оздоровчі завдання.

Тренувальні уроки

Частіше за все проводяться в старших класах. В початкових класах такі уроки не проводяться, а в середніх класах зустрічаються зовсім рідко. В шкільній програмі для IX—XI класів в розділі «Лижна підготовка» включено мало нового навчального матеріалу, тому основне завдання, яке ставиться на них уроках,— розвиток фізичних якостей засобами лижного спорту. Вчитель, плануючи матеріал, повинен звернути увагу, перш за все, на розвиток таких життєво важливих фізичних якостей, як загальна витривалість, швидкість, прудкість. В ході тренувальних уроків здійснюється планомірна підготовка до здачі навчальних нормативів, підготовка до участі в змаганнях. Розвиток фізичних якостей здійснюється методами спортивного тренування. На уроках в основному використовують такі методи: рівномірний — в першу чергу для розвитку загальної витривалості; повторний — в основному для розвитку швидкості; перемінний — для розвитку швидкісної витривалості Інтервальний метод тренування в шкільних уроках, як правило, не використовується. Враховуючи те, що час шкільного уроку обмежений, слід віддати перевагу повторному та перемінному методам тренування. При використанні цих методів інтенсивність пересування на лижах значно вища, а не підвищує навантаження та моторну цільність уроку і дозволяє більш продуктивно використовувати час уроку. Тривале рівномірне пересування на лижах відіграє важливу роль в розвитку загальної витривалості, але через обмеження часу уроку немає можливості в повній мірі використати цей метод.

Помітно впливає на розвиток загальної витривалості загальна ущільненість уроку, тому вчитель у старших класах повинен уникнути тривалих пауз і пояснень.

Тренувальні уроки широко використовуються в позакласній роботі по лижному спорту при проведенні занять в шкільній секції. Це дозволяє використовувати всі методи тренування, планомірно розвиваючи у школярів фізичні якості.

Контрольні уроки

Проводяться в кінці лижної підготовки з метою обліку успішності та підведення підсумків занять. На цих урокаx, в першу чергу, приймаються навчальні нормативи з дистанції. Оцінка за техніку виконання окремих способів пересування може бути виставлена як на контрольних уроках, так і в ході інших уроки) (поточний облік успішності).

Підсумкова оцінка з лижної підготовки виставляється в кінці чверті після прийняття навчальних нормативів.

Структура уроку лижної підготовки в школі, незважаючи на великі різноманітні завдання, використаних методів і варіативності змісту, залишається постійною і відповідає загальноприйнятій системі фізичного виховання.

Урок лижної підготовки складається з трьох частин: підготовчої, основної та заключної, при загальній тривалості 45 хвилин.

Особливістю уроку з лижної підготовки є необхідність додаткового часу на підготовку учнів до уроку — переодягнення, одержання та підготовка лижного інвентарю. З метою більш продуктивного використання основного часу уроку для підготовки учнів до занять слід використовувати перерву перед уроком.

Підготовча (вступна) частина уроку.

Основним завданням цієї частини є організація учнів в плані послідовних дій та підготовка організму учнів до більш інтенсивних навантажень в основній частині, психологічний настрій учнів на свідоме та активне оволодіння навчальним матеріалом уроку. Від чіткої організації підготовчої частини уроку в цілому залежить ефективність навчання та якість всього уроку. Урок починається з шикування учнів з лижами, рапорту чергового, перевірки відсутніх і повідомлення змісту, завдань уроку. Повідомлення завдань уроку слід, робити в доступній для учнів формі. В старших класах завдання необхідно викладати в формі, близькій до формулювання в конспекті уроку та термінологією, прийнятою в лижному спорті. Учні повинні не тільки оволодіти способами пересування на лижах, але й вміти точно їх назвати. Перед строєм вчитель повідомляє і теоретичні відомості, передбачені шкільною програмою. В зміст підготовчої частини уроку можуть входити стройові вправи з лижами та на лижах, перехід до місць занять і підготовка його до передбаченої роботи. Пересування до місць занять проходить строєм під керівництвом вчителя. Якщо є можливість, то краще це зробити на лижах. Пересування на лижах до місця занять здійснюється з низькою і середньою швидкістю. Саме в цей час проходить підготовка організму до більш інтенсивної роботи в основній частині уроку.

Тривалість підготовчої частини залежить від розташування місця занять від школи, загальна тривалість — 8—12 хв.

Основна частина уроку.

В цій частині уроку вирішуються всі головні завдання по вивченню, повторенню, закріпленню, удосконаленню способів пересування на лижах і розвитку фізичних якостей засобами лижного спорту. Основна частина уроку будується за такою схемою: спочатку повторюється матеріал попереднього уроку. Повторення, як правило, займає не більш 3—5 хв. На окремих уроках, відведених на це, час можна бути збільшений до 15 хв. Слід відмітити, що в цьому випадку проходить не тільки повторення, але і подальше удосконалення способів пересування на лижах. Загальна протяжність в цьому випадку залежить від характеру повторюваного матеріалу, від завдань та типу уроку. Наприклад, в IV класі, перед вивченням техніки поперемінного двокрокового ходу, слід повторити техніку сковзкого кроку та підготовчі вправи до нього (матеріал III класу). В X класі, приступаючи до засвоєння поперемінного чотирикрокового ходу, доцільно повторити поперемінний двокроковий хід. В середніх класах, при вивченні техніки одночасного однокрокового ходу (стартовий варіант), слід повторити одночасний безкроковий хід, який лежить в основі цього ходу і т.д. Закінчивши повторення, приступають до рішення найважливіших завдань основної частини уроку — вивчення нових способів пересування на лижах, передбачених програмою для даного класу та робочим планом вчителя. В системі уроків і на кожному конкретному уроці дуже важливо визначити послідовність вивчення основних способів пересування на лижах, і вправ, направлених на розвиток фізичних якостей, .Для того, щоб максимально використати позитивний перенос навичок в навчанні або нейтралізувати негативний перенос. Крім цього необхідно враховувати поєднання і послідовність розвитку фізичних якостей на одному уроці.

Основні завдання навчання завжди повинні вирішуватись на фоні оптимального збудження центральної нервової системи, тобто зразу ж після закінчення підготовчої частини. Якщо на уроці ставляться завдання—вивчення нового способу пересування на лижах і удосконалення техніки вже вивчених способів, то новим і більш складним хода треба навчати спочатку основної частини уроку, а закріплення та удосконалення проходять в другій її половині, тобто в кінці основної частини уроку.

Розвиток фізичних якостей завжди краще проводити після навчання і удосконалення техніки. Питання сполучення в розвитку окремих фізичних якостей теж необхідно передбачити в залежності від їх поєднання.

Краще, якщо розвиток швидкості та витривалості буде заплановано на різні уроки, але у випадку поєднання цих якостей на одному уроці, спочатку включають вправи на розвиток швидкості, а в кінці уроку—витривалості.

Дуже важливо чергувати навчання способів ходів з вивченням гірськолижної техніки. Таке поєднання зменшує психологічне втомлення від одноманітної та монотонної роботи на навчальному майданчику, підвищує емоційність уроку і сприяє більш швидкому та міцному засвоєнню і тих, інших вправ.

Відомо, що учні, які добре оволоділи спусками на схилах, швидше засвоюють і техніку лижних ходів. Для урізноманітнення основної частини уроку можна використовувати ігри та ігрові завдання. Кількість часу, яка відводиться на ці, вправи, значною мірою залежить від віку учнів (в молодших класах більше), від завдань уроку та умов проведення. Ігрові вправи слід підбирати так, щоб вони сприяли удосконаленню техніки та розвитку фізичних якостей. Однак не слід і перевантажувати урок іграми— можна перетворювати основну частину в чисто розважальну. В цьому випадку буде страждати освітня сторона уроку.

В основній частині можна давати вправи загального характеру. Наприклад, розвиток швидкості повторним методом, можна провести в вигляді естафет на коротких відрізках, розділивши учнів на сильні і слабкі команди.

Загальним час основної частини уроку триває 25—30 хв. в залежності від перелічених факторів—завдань, змісту, методів проведення і т. п.

Заключна частина уроку.

Основне її завдання є забезпечення поступового зниження навантаження і приведення організму учнів в оптимально функціональний стан, тобто перехід учнів від збудженого стану, визваного інтенсивним пересуванням на лижах, до більш спокійного стану. Важливо закінчити урок організовано, особливо в молодших класах. В цій частині уроку використовують спокійне пересування на лижах, як правило, від місця занять до школи. При значному морозі заключне шикування краще провести в приміщенні. В цій частині підводяться підсумки уроку (короткий розбір, зауваження, виставляються оцінки за урок). Крім цього, даються завдання додому всьому класу, групі учнів, або Індивідуально, окремим учням для закріплення і більш міцного засвоєння техніки пересування на лижах.

Тривалість заключної частини — 4-5 хв.

В залежності від завдань уроку, умов і місця проведення та підготовленості учнів, тривалість окремих частин уроку може значно змінюватись. При проведенні уроку з лижної підготовки організаційні труднощів завжди більші, чим в інших видах спорту. Навіть при зразковій організації уроку багато часу йде на переодягання, одержання та здачу лиж, підготовку лижного інвентарю і т. д.

В старших класах потрібно більше часу на розвиток фізичних якостей, і одержання оптимального навантаження протягом 45 хв. Для досягнення високого тренувального ефекту майже неможливе. Тому практикується проведення одного уроку на тиждень тривалістю 90 хв. У цьому випадку страждає безперервний навчально-тренувальний процес, тижнева перерва майже повністю знімає досягнення зрушення її функціональній підготовці. Рішення цієї проблеми можливе тільки при виконанні старшокласниками домашніх завдань для самостійних занять (індивідуальні або групові хоча б ще один раз на тиждень). Навіть використання найпростіших завдань — пересування на лижах в рівномірному темпі для розвитку витривалості — дозволить більш успішно вирішувати завдання лижної підготовки. Таке завдання учні можуть виконувати і без контролю з боку вчителя.

Об'єм і інтенсивність навантаження на уроках лижної підготовки в основному впливає на ефективність навчання та рівень розвитку фізичних якостей в учнів. Недостатній обсяг і інтенсивність затримують розвиток функціональної підготовки учнів, і навпаки: при надмірному підвищенні цих показників виникає небезпека перевантаження учнів.

На уроках лижної підготовки використовують такі прийоми регулювання навантаження: змінення кількості повторень при проходженні відрізків повторним методом: чергування і послідовне використання (різних способів пересування на лижах: зміна рельєфу місцевості, крутизни та довжини схилів при вивченні гірськолижної техніки та способів подолання підйомів; змінення інтервалів відпочинку (або зниження інтенсивності) між повторним проходженням відрізків навчальних кіл або загального часу пересування на лижах; чергування переступання по лижні різної підготовленості (м'яка, тверда, по цілині) і т. д. При проведенні ігор на лижах, окрім вказаних способів, навантаження можна регулювати шляхом змінення числа гравців, а при проведенні естафет — і кількості учасників в командах та багаторазовим проходженням етапів.

На уроці лижної підготовки інтенсивність пересування іноді має більший вплив на учнів і ефективність процесу навчання, ніж загальний обсяг навантаження, бо він практично обмежений часом уроку. Тому до планування інтенсивності пересування на лижах і контролю за ним показником слід підходити уважно, бо від інтенсивності залежить не тільки якість навчального процесу, але й загальний оздоровчий ефект уроків. Інтенсивність планують, оцінюють по швидкості пересування. Однак в різних умовах сковзання швидкість може значно змінюватись; тому об'єктивніше можна судити про інтенсивність роботи по частоті серцевих скорочень, в кінці відрізку— при повторній роботі або в момент закінчення пересування на лижах. В цілому, плануючи об'єм та інтенсивність пересування учнів на уроках лижної підготовки, слід виходити з поставлених завдань, віку статі та підготовленості учнів.

Уроки з лижної підготовки завжди закінчуються пересуванням зі зниженою інтенсивністю з тією метою, щоб привести учнів в більш спокійний стан перед початком наступного уроку.

4.3. Позаурочні форми навчання

Окрім навчально-тренувальних занять в секції лижного спорту, в позакласній та позашкільній роботі винятково важливе значення для рішення оздоровчих і виховних завдань мають різні фізкультурно-масові та спортивні заходи. В шкільних секціях лижного спорту занімається досить обмежена кількість дітей, які виявили інтерес до занять лижним спортом. Решта учнів приходять тільки на уроки лижної підготовки. На ці уроки в шкільній програмі відведено 176 уроків, що, звичайно, не вирішує важливих завдань оздоровчої роботи з усією масою учнів в зимовий час. Лижна підготовка—це тільки обов'язковий мінімум для всіх учнів. Тому в школах необхідно активніше і ширше пропагувати позакласні заняття та привертати увагу якомога більшої кількості школярів до різних фізкультурно-масових, спортивних заходів і інших форм занять на лижах.

В ході позаурочних занять на лижах вирішуються завдання подальшого розвитку фізичних якостей, удосконалення техніки способів пересування на лижах, підвищення рівня загальної працездатності. Вирiшення цих завдань протікає більш успішно саме в ході позаурочних занять тому, що вони різноманітніші та емоційніші за формами, проходять в різних умовах і більш довготривалі за часом, ніж уроки лижної підготовки. Особливо важливу роль відіграють ці форми занять в оздоровленні та загартуванні учнів. Позаурочні заняття на лижах організуються в найрізноманітніших формах з залученням найбільшої кількості школярів.

До організаційно групових форм занять, перш за все, слід віднести спортивні змагання по лижам, ігри, різноманітні заходи, які входять в програму традиційних шкільних зимових свят. Сюди належать і екскурсії та прогулянки на лижах, які проходять після уроків і у вихідні дні. Велике значення має організація туристичної роботи по лижам. Зимовий туризм грає важливу роль в оздоровленні, загартовуванні учнів, в наданні їм прикладних навичок, а також у вихованні морально-вольових якостей та військово-патріотичного виховання. Організаційні групові заняття на лижах в школі найбільш масові і дозволяють залучити до них більшість дітей школи. Різні види занять проходять під керівництвом вчителя фізичної культури, класних керівників, завучів з позакласної роботи в школі. Необхідно залучати до роботи і вчителів інших предметів. Це підвищує організованість учнів і дозволяє вчителям краще познайомитись з поведінкою і характером учнів поза стінами школи, особливо в умовах змагань, туристичних походів і т. д. Крім цього, спільна участь вчителів і учнів у таких заходах зближує і дозволяє краще вирішувати питання видання в цілому.

Доцільно також залучати до проведення таких занять, особливо у молодших класах, фізкультурний актив з числа учнів старших класів та юних лижників, які займаються в групах ДЮСШ, а в вихідні дні —батьків і шефів школи. Краще, якщо в гості до школярів прийдуть відомі спортсмени лижники з підшефних організацій або добровільних спортивних товариств.

Туристичні походи на лижах—дуже важлива форма організованих групових занять і в той же час, порівнюючи з іншими заходами, одна з найскладніших за організацією та умовами проведення. Зимовий туризм проходить в складних зовнішніх умовах (морозна погода, температура, відсутність дороги, віддаленість від житла) і т, д. Тому до організації та проведенню походів на лижах, навіть короткочасних, можуть бути допущені вчителі, які добре знають особливості та труднощі їх проведення, і самі відмінно володіють лижами в різних умовах рельєфу місцевості та прикладними навичками. Особливу увагу слід приділяти організації багатоденних походів. Керувати ними можуть тільки вчителі, .які самі мають досвід участі в цих походах, або в же керували групами. Керівник походу повинен пройти відповідну підготовку та інструктаж при туристичних базах, туристично-екскурсійних станціях з подальшою перевіркою знань та навичок з оформленням відповідного документу на право керівництва походами. Туристичні походи з школярами проводяться з pрізноманітною метою і поділяються на навчальні, спортивні та агітаційні. Самостійні групові заняття на лижах є важливим доповненням до навчальної роботи по лижній підготовці і до інших позакласних заходів. Такі заняття на лижах мають велике значення для учнів будь-якого віку та носять масовий, але, на жаль, часом епізодичний характер.

Крім цього, по можливості, необхідно забезпечити учнів необхідним інвентарем на вихідні дні. Вчитель повинен пропагувати саме групові самостійні заняття, бо під час таких прогулянок легше опанувати ігри та розваги. Вони пройдуть цікавіше, ніж при індивідуальних заняттях. Разом з тим, у випадку несподіваних подій (поломка лиж, одержання травм), в групі легше надати допомогу і доставити потерпілого додому. Тут виховується колективізм і взаємовиручка. Враховуючи складність зимових прогулянок та погодні умови, вчитель повинен повсякчас роз'яснювати учням правила поведінки при спусках під час прогулянок, щоб уникнути травматизму, переконувати учнів в тому, що йти додому повинні всі разом; ні під яким приводом не можна залишати одного товариша в лісі, на річці, в великих скверах, особливо в кінці дня з наближенням темряви.

Групові самостійні заняття проводяться, частіше за все, у вихід ні дні та на канікулах. В зимові канікули такі вилазки та прогулянки на лижах можуть проводитися кожного дня. В ході таких занять учні удосконалюють навички в способах пересування на лижах. Індивідуальні заняття з лижної підготовки і лижного спорту проводяться учнями по ініціативі вчителя як з метою виконання конкретних домашніх завдань, одержаних на уроці, так і для самостійного удосконалення техніки способів пересування на лижах. Такі заняття відіграють важливу роль в фізичному розвитку та оздоровленні учнів і є помітним доповненням до уроків лижної підготовки в школі, кількість яких явно недостатня для забезпечення всебічного розвитку школярів.

Учні, які займаються в секції лижного спорту, також повинні проводити додаткові індивідуальні тренування, зміст, обсяг та інтенсивність навантаження яких визначає вчитель. Звичайно даються доступні для самостійного виконання завдання: рівномірні тренування, найпростіші повторення проходження відрізків для розвитку швидкості, удосконалення вивчених способів пересування на лижах і т. д. — те, що не вимагає постійного контролю з боку вчителя.

Важливу роль в залученні школярів до позаурочних занять є роз'яснювальна робота з батьками. Вчитель, класний керівник задовго до початку зимового сезону (краще це зробити на перших батьківських зборах) повинні переконати батьків в необхідності придбання для своїх дітей лижного інвентарю. Важливо роз'яснити батькам необхідність їх особистої участі в лижних прогулянках з дітьми. Бо особистий приклад є найбільш діючим засобом агітації та залучення дітей до систематичних занять на лижах. Спільні прогулянки, екскурсії з раннього дитинства, а надалі, можливо, і туристичні походи, змагання дітей та батьків, безсумнівно, прищеплюють стійкий інтерес до занять на лижах і будуть сприяти укріпленню та зберігання здоров'я на довгі роки.

Розділ 5. Техніка способів пересування на лижах

5.1. Історія розвитку лижних ходів.

З початку впровадження лижних гонок і до 1913 року російські лижники використовували тільки один поперемінний двокроковий хід, який називався «російським». Лижі були вузькі та довгі (2,5 —Зм)і важкими 4,5--5 кг. Виготовлялись вони з монолітної деревини ясеня або карельської берези. Типи лиж були різноманітні: «Ідеал», «Хаппервесі», «Каянські», «Торнео» та інші. Різниця між типами лиж полягала, в основному, в формі гребня та жолобка.

Лижні палиці виготовлялись з ясеня і в перетині мали форму чотирикутника, опуклого трикутника або просто вирізувалися з необробленої лози ліщини. Палки були високі —170—180 см.

Кріпленням служили «носкові» ремні, які одягались на загнути вгору носок п'єкси —так називали лижне взуття. Для змазання лиж використовували віск, парафін, каніфоль.

Користуючись таким інвентарем, можна було пересуватися тільки по рівнинній місцевості та по прямій лижні, не роблячи сильного відштовхування ногою. Лижники пересувалися за рахунок довгого (звичайного) кроку та сильного поштовху палицями, відрив лижі від снігу вважався найгрубішою помилкою. Кращі лижники робили досить довгий крок і енергійні розмашисті рухи руками, хід виходив швидким.

З 1914 року став упроваджуватися одночасний хід, який переконував в Росію з Фінляндії і тому став називатися «Фінським».

Фіни користувалися таким же інвентарем, що й російські лижники, змагання також проводились на рівнинній місцевості, але в кращих умовах—на засніжених озерах. Лижня була заздалегідь заморожена, і лижники пересувались, одночасно відштовхуючись палицями як по рейках, розвиваючи швидкість (10км за 25.47, 30км за 1: 05,49 і 50 км за 3:05.49) навіть жінки проходили 5 км за 19,05, а 10км —за 42,42). Ці фінські ходи, які почали використовуватися і російськими лижниками мали відповідну термінологію: «в один темп», «в два темпи», «в три темпи», або «односкок». «двоскок», «трискок».

При пересуванні одночасними ходами треба було робити один або два коротких швидких кроки, різко підтягуватися на лижних палицях (зробити «скок» і приземлитися після сильного одночасного відштовхування палицями. Ця техніка і лягла в основу термінології «темп, «скок»). Такою лижного технікою користувалися тільки спортсмени. В побуті та на полюванні, де застосовувалися короткі і більш | широкі лижі, використовувалась більш природна техніка, яка нагадувала звичайну ходьбу.

В 1928 році радянські лижники брали участь в міжнародних змаганнях в Норвегії. Цей факт був цікавим не тільки в чисто спортивному відношенні, але і для подальшого удосконалення техніки.

Норвегія— країна гірська і там одночасні ходи, довгі лижі та палиці, носкові кріплення знайти свого застосування не змогли. Норвежці користувались інвентарем і технікою, що годилась для пересування по пересіченій місцевості. Радянські лижники перейняли у норвежців поперемінний чотирикроковий хід, який у нас був названий, «перекидка», та одночасний хід з поперемінним виносом палиць (трикроковий хід), який назвали «норвезьким». Крім цих двох ходів почали упроваджуватись різні «змішані» або «комбіновані» ходи. В комбінованих ходах в одному циклі руху поєднувалися елементи поперемінного і одночасного ходів. Цикл ходу починався кроками з поперемінним відштовхуванням палицями і закінчувався одночасним відштовхуванням палицями з одноопорним сковзанням після нього.

В трикроковому комбінованому ході поєднувались поперемінний двокроковий і одночасний однокроковий ходи; в п'ятикроковому—поперемінний двокроковий і одночасний трикроковий з поперемінним виносом палиць; в шестикроковому—поперемінний чотирикроковий і одночасний двокроковий, в семикроковому—поперемінний чотирикроковий і одночасний трикроковий з поперемінним виносом палиць.

Комбіновані ходи звичайно не давали швидкості. Вони застосовувались іноді на окремих ділянках довгих дистанцій, бо давали відпочинок різним групам м'язів і урізноманітнювали їх роботу. Інколи комбіновані ходи застосовувались при пересуванні на нерівній лижні, серед чагарників, кущів.

З цих же причин не знайшла тривалого спортивного застосування і «перекидка», хоч і до цього часу поперемінний чотирикроковий хід має широке використання в лижних ходах, особливо при пересуванні з рюкзаком.

В Норвегії наші лижники познайомилися з жорсткими кріпленнями «Бергедаль», лижними мазями «Братлі», «Осбі», черевиками з жорсткою підошвою та рантом, більш короткими палицями і лижами, пересіченими трасами — все це мало велике значення для удосконалення техніки лижних ходів. Основним типом лиж стали «Муртомаа», які більш підходили до пересіченої місцевості п'єкси поступилися місцем лижним ботинкам, а носковий ремінь — металевим кріпленням. Лижна спортивна техніка почала втрачати національні ознаки, лижні гонки почали уніфікуватись.

За останні десятиріччя на лижні гонки дуже вплинув науково технічний прогрес. Лижні траси готуються машинами і являють собою інженерні споруди. Сучасні траси вимагають лижі нової конструкції, нових матеріалів. Виготовляються лижі з пластикових матеріалів, лижні палиці — із титану .або пластика, ботинки монтуються з елементами кріплення і виготовляються з синтетичного матеріалу. Лижні мазі придбали інші якості і виготовляються з високомолекулярних смол. Спортивні результати фіксуються електронною апаратурою з точністю до однієї сотої секунди. Використовується відеоінформація. Все це безсумнівно, впливає на спортивну техніку, яка все швидше удосконалюється.

За сучасних умов лижники досконало володіють технікою способів пересування на лижах. В найкращих умовах сковзання, при пересуванні поперемінним двокроковим ходом на рівнині і в підйом до 5 градусів, сильніші лижники мають такі показники, темп пересування — 110—120 кроків за 1. хв., швидкість ходу 5,5—(5,5 м/сек.., довжини кроку 3-20—3.50 м, ковзання лижі 2.20—2-50 м.

5.2. Техніка лижних гонок

Техніка в лижних гонках складається з різноманітних способів пересування та використання його в конкретних умовах рельєфу і траси вирішується тактичним завданням. Для оволодіння технічною майстерністю необхідні знання основ техніки, оволодіння способів пересування та вміння застосовувати їх в змаганнях.

Способи пересування в лижних гонках: діляться на основні групи: ходи, підйоми, спуски, гальмування та1 повороти. В ці групи входять тільки ті способи, які застосовуються в теперішній час безпосередньо в шкільних змаганнях.

Кожна основна група способів складена за ознакою їх значенням і по їх спортивному використанню.

Способи ходів служать для пересування на рівнинних ділянка, дистанцій, а також на підйомах та схилах.

Способи подолання підйомів мають призначений подолання схили; знизу вгору, коли пересування ходами неможливе або недоцільне.

Способи спусків вживають при подоланні схилів згори вниз.

Способи гальмування застосовуються для зменшення швидкості або повної зупинки.

Способи поворотів використовують при зміні напрямку pyxу.

5.2.1. Елементи способів пересування

Найбільш складні способи пересування складаються з більш простих складових частин — фаз і елементів дій і ті, і інші є елементами відповідних способів пересування.

Основа ходів (крім безкрокового) та підйомів на лижні — лижний крок. Він має три різновиди: ковзний крок, біговий крок та ступаючий крок.

На момент лижного кроку опорна лижа сковзає та стоїть на місці (крім безкровного ходу). Таким чином, розрізняють періоди ковзання та стояння опорної лижі. В безкроковому ході всі пересування за цикл визначаються тільки сковзанням, в підйомах ступаючим кроком — тільки випадом. В період сковзання лижник, завдяки ковзанню, прагне забезпечити оптимальну швидкість, дбаючи про зменшення гальмування і збільшення прискорення. В період стояння йде підготовка інших рухів, які обумовлюють швидкість в подальшому русі. Швидкість пересування в лижних кроках забезпечує відштовхування лижами і палицями.

Відштовхування лижами і палицями, а також ковзання складають основні елементарні дії способів пересування, від удосконалення яких залежить швидкість лижника.

Для детального розуміння змісту та мета в складних способах пересування виділяють фази руху.

Сполучення визначених фаз в суворій послідовності визначає кожний конкретний спосіб ходу. В момент, коли закінчується одна фаза і починається наступна, виникає змінення самих рухів, а слідом і фази завдань оптимізації рухів і вимог до останніх.

Таким чином, визначаючи межу фаз і їх особливості, вивчають відповідний спосіб ходу. При цьому звертається увага на особливості елементарних дій в кожному конкретному способі пересування на лижах.

5.3. Стройові вправи з лижами і на лижах.

Організація учнів на уроці, їх дисципліна та якість уроку з лижної підготовки в цілому залежить під чіткого перешикування, переходів і чіткого і швидкого виконання інших різних вправ з лижами і на лижах.

Шикування класу, ставання на лижі, всі перешикування, зупинки виконуються по єдиним загальноприйнятим командам.

Шикування виконується по команді «Ставай!». По цій команді скріплені лижі становляться біля носка правої попі скованими поверхностями вперед і тримаються з невеликим нахилом вперед правою рукою за грузову площадку.

По команді «Рівняйсь!»—лижі притискуються до плеча, голову повернути направо. По команді «Струнко»—приймається стройова стійка: голова прямо, носки лиж злегка подаються вперед. По команді «Вільно!»—ослабити одну ногу, приймається вільне положення.

При пересуванні в пішому строю перенесення лиж може здійснюватись на плечі та під рукою.

По команді «Лижі на ІІле-че! (виконується в два прийоми)—на «раз»—скріплені лижі піднімають правою рукою і кладуть на ліве плече сковзкими поверхностями вперед, підхоплюючи їх лівою рукою за нижні кінцівки; на «два»—опускають праву руку.

З положення «лижі на плечі» перехід в стройову стійку виконують ся по команді «Лижі—до ноги!». По цій команді на «раз»—правою рукою беруть лижі вище кріплення, на «два»—опускають їх вниз, п'ятками до носка правої ноги, одночасно притримуючи лівою рукою вище кисті правої: на «три»—поставити лижі: на сні коло носка правої ноги і опустити ліву руку.

По команді «Лижі під руку!» (виконується в два прийоми) —па «раз»—взятися правою рукою біля кріплення, лівою зі сторони сковзної поверхні повернути лижі зліва направо (супінувати кистю) сковзними поверхностями в гору;: на «два»—притиснути їх ліктем правої руки до боку і опустити ліву руку. Носки лиж утримувати на рівні колін.

По команді «Лижі до ноги!» —на «раз» —лівою рукою підтримують лижі знизу, вище кріплення і одночасно з правого, повертають їх справа наліво (пронувати кисть) униз, опускаємо їх біля носка правої ноги: на «два»—поставити лижі на сніг біля носка правої ноги, опустити ліву руку.

При тривалих пересуваннях палиці скріплюються з лижами, а на невелику відстань палиці несуть окремо, в іншій руці.

Лижі скріплюються по команді «Лижі скріпити1». Якщо скріплюють напівжорсткі або м'які, то треба продіти пряму лижу носком під ремінці кріплення і надіти палиці кільцями на носки лиж, просунувши їх теж під ремінці кріплення.

Якщо кріплення жорсткі, то скріпити їх цим способом неможливо. В цьому випадку для тривалої переноски лижі складуються сковзними поверхнями і зв'язують їх у носковій і п'ятковій частинах. Палиці продіваються під кріплення і кільця надіваються на носки лиж.

При шикуванні класу в одну шеренгу, колону по одному різні перешикування з лижами в руках виконуються звичайним способом—по командам стройового уставу: по команді «На пра-во»—при попередній команді лижі відривають від снігу після виконання команди робиться поворот і лижі ставляться на сніг.

При необхідності класти лижі на сніг подається команда «Лижі покласти». При шикуванні в одну шеренгу—на «раз»—учні роблять крок лівою ногою вперед, залишаючи п'ятки лиж і праву ногу на місці, кладуть лижі на сніг, на «два»—повертаються у вихідне положення. При шикуванні в дві шеренги перша з них спочатку робить два кроки вперед, потім обидві шеренги одночасно кладуть лижі.

Для того, щоб узяти лижі, спочатку подається команда «До лижі!», а потім «Лижі узяти!». Виконуючи першу команду, учні стають біля п'яток лиж зліва, по другій команді на «раз» — кроком з лівої; ноги вперед беруть лижі правою рукою за вантажни площадки: на «два»—випрямляючись, приставляють ліву ногу, повертаючись у вихідне положення стройової стійки.

Перехід учнів на лижі виконується після розмикання строю на необхідні інтервали і дистанцію команді «На лижі ставай!». Спочатку знімають палиці з лиж і втикають у сніг праворуч або кладуть кільцями назад, потім роз'єднують лижі і кладуть їх праворуч та ліворуч від себе. Після цього стають на лижі і прикріплюють їх до взуття, беруть палиці і приймають стройову стійку. Стройова стійка на лижах приймається по команді «Струнко!», голова прямо, палиці стоять біля кріплень, верхні кінцівки палок трішки відводяться від себе. По команді «Рівняйсь!» полова повертається праворуч, верхні кінцівки палок підтягуються до грудей.

Для перешикування учнів існують повороти, які виконують стоячи на місці, переступанням, махом, стрибком.

Повороти переступанням діляться на повороти навколо п'яток та носків лиж. Це найбільш поширені повороти, виконуються по команді «Переступанням навколо п'яток лиж—направо, наліво, кругом!».

При виконанні цього повороту, наприклад, наліво, треба перенести вагу тіла на праву ногу і підняти носок лівої лижі, відвести його бік, далі перенести вагу тіла на ліву лижу, приставляючи до неї праву. Одночасно за ногою переставляється і однойменна палиця. Цей поворот виконується на рахунок 2,4, 8, тобто на 90⁰, 180⁰, З60 ⁰(Мал. 3).

Мал. 3

Переступання навколо носків лиж — направо (наліво)». При виконанні цього повороту, наприклад, наліво, необхідно перенести вагу тіла на ліву ногу, підняти п'ятку правої лижі, відвести її вбік, далі перенести вагу тіла на праву лижу, приставляючи до неї ліву. Палиці переставляються одночасно з однойменною лижнею. Виконується також на 45⁰, 90⁰, 180 ⁰, 36⁰ градусів (Мал. 4).

Учні звичайно легко засвоюють ці повороти, але при вивченні можуть зустрітися такі помилки: відрив п'ятки або носка лижі від снігу та каблука черевика від лижі, недостатнє перенесення ваги тіла з лижі на лижу, пересування на прямих ногах.

Усуненню цих помилок допоможуть підготовчі вправи:

1. Перенесення ваги тіла з лижі на лижу.

2. Піднімання та опускання носків і п'яток лиж.

3. Піднімання та переставлення носків лиж вбік.

4. Піднімання носків лиж і розмахування носком вправо та вліво.

5. Піднімання зігнутої ноги з відривом п'ятки, потім носка лижі.

6. Піднімання зігнутої ноги, утримуючи її горизонтально.

7. Стрибки па місці з переносом ваги тіла з лижі на лижу.

8. Приставні кроки вбік.

9. Відведення прямої або злегка зігнутої ноги з лижею назад.

Всі перераховані вправи виконуються по декілька разів по черзі в правий та в лівий бік з опорою на палиці і без опори. Вони виконуються в усіляких сполученнях з поступовим збільшенням темпу рухів.

Важливе значення для оволодіння способами лижах має розвиток почуття рівноваги, для чого можна продовжувати час утримання лижі у висі.

Можна виконати ігрові завдання: хто краще намалює на снігу «віяло» (поворот на 45—90^о) або «сніжинку» (поворот на З60⁰), переступанням в бік можна намалювати на снігу «гармошку».

МАХОВІ ПОВОРОТИ.

Існує три їх різновиди—1) поворот махом кругом; 2) поворот махом через лижу вперед: 3) поворот махом через лижу—назад.

Найпоширеніший з них—це поворот махом —кругом, тому він ви вивчається першим. При виконанні цього повороту дається команда «Махом правою—кругом!».

При цьому вага тіла переноситься на ліву лижу, і на «раз»— права лижа махом підіймається носком вгору—вбік і ставиться на сніг в протилежному напрямку (мал. 5, А-Б); на рахунок «два»— повертаючись навкруги, учень закінчує поворот, приставляючи ліву лижу до правої (Мал. 5, В-Г). Аналогічним чином поворот виконується і в лівий бік.

Мал 5 А-Б Мал. 5 В-Г

Вивчення нього способу проходить успішно, але не слід забувати про опору на палиці при виконанні цього повороту. Це сприяє кращому зберіганню рівноваги.

Другим вивчається поворот махом через лижу—вперед (мал. 6А-Г)

Виконується поворот по команді «Махом правою через лижу—вперед кругом!». Цей поворот виконується на рахунок «раз», «два», «три».

Вага тіла переноситься на ліву лижу і

на «раз»—махом учень переносить праву лижу вперед через ліву, розвертаючись носком назад, ставить її в протилежному напрямку із зовнішньої сторони,

на «два» — після переносу на неї вагу тіла, ліва лижа піднімається на носок,

на рахунок «три»—лижа розвертається і ставиться на сніг поруч з правою лижею.

Вивчення цього повороту звичайно не викликає ніяких труднощів. Поворот вивчається в обидва боки (з правої та лівої лижі).

Мал. 6 А-Б В-Г

Останнім вивчається поворот махом через лижу назад Мал. 7

Виконується на рахунок «раз», «два» по команді «Махом лівою (правою) через лижу-назад кру-гом!». Якщо поворот виконується в лівий бік, то вага тіла переноситься на праву лижу. На «раз»—махом лівою учень переносить ліву лижу назад через п'яткову частину правої лижі і ставить її на сніг з зовнішньої сторони в протилежному напрямку. На рахунок «два»—вага тіла переноситься на праву лижу, а ліва махом вгору—вперед, приставляється до праної лижі. Гарна опора на палиці та своєчасне їх переставлення полегшує виконання цих поворотів і зберігає рівновагу. Слід пам'ятати, що при виконання усіх махових поворотів завжди повинно бути три точки опори.

Для більш швидкого повороту в будь-якому напрямку використовуються повороти стрибком. Є два види цих поворотів—це поворот стрибком з опорою на палиці і поворот стрибком без опори на палиці. Поворот стрибком з опорою на палиці виконується по команді «Стрибком з опорою на палиці—напра-во—наліво!». При цьому палиці розводять до кінців лиж—при повороті направо ліву палицю ставлять біля носка лівої лижі, а праву—біля п'ятки правої лиж. Учень попередньо підсідає і закручує тулуб в бік, протилежний повороту. На «раз»—впираючись на палиці, учень робить стрибок і підтягнувши лижі вгору, ривком повертається в сторону повороту, на рахунок «два»—приземляється на сніг, злегка згинаючи ноги для амортизації (Мал. 8).

Мал. 8

При вивченні цього повороту важливо вірно навчатись ставити палиці перед стрибком і добре на них обпертися при його виконанні.

Поворот стрибком без опори на палиці виконується аналогічно попороту з опорою на палиці. Команда дається так: «Стрибком без опори на палиці налі—во, напра —во, кругом!». (

Для початку руху на лижах подається команда «Група клас за направляючим, за мною справа, зліва по одному—руш!». Для змінений направлення руху подається команда «Праве ліве плече вперед—руш!». По цій команді направляючий зупиняється, виконує поворот переступанням до команди «Прямо!». Решта учнів слідує за ним.

При тривалих зупинках по команді «Лижі скласти!» необхідно зняти палиці і верхні кінці скріпити петлями (темляками), ввіткнути в сніг, нижні кінці палиць при цьому розводяться в сторони для стійкості. Далі учень знімає лижі, з'єднує їх сковзкими поверхностями і кладе носками на петлі (темляки) між палицями.

5.3.1. Методичні вказівки до вивчення стройових прийомів і подачі команд.

При проведенні уроків по лижній підготовці вчитель повинен використовувати стройові прийоми на кожному уроці. Ці команди виробляють увагу та дисциплінують, допомагають оволодіти навичками організації навчального процесу та керування ним. Щоб учні вірно і чітко виконували стройові вправи та команди, вчитель повинен перед і після виконання команди намітити орієнтири для самоконтролю за виконанням. Частіше за все показ поєднується з поясненням, після чого стройові вправи виконує увесь клас.

При вивчені окремих стройових вправ (повороти на місці) спочатку припускається розділене розучування під рахунок по елементам. Далі вправа виконується злитно. При розучуванні прийомів та команді по елементам учні чітко усвідомлюють і краще запам’ятовують, що треба робити, а вчитель може виправити допущену помилку до подачі чергової команди.

Щоб учні оволоділи стройовими прийомами та командами, доцільно практикувати вивчення в парах (один подає команди, другий їх виконує). Гучність голосу при подачі команд повинна бути розмірена протяжністю, чим довший стрій, чим Протяжніше попереднє команда, більша пауза між поданням та виконанням команд.

Розділ 6. Класичні лижні ходи

Вони поділяються за способом відштовхування на поперемінні — відштовхування палицями поперемінне — та одночасні — відштовхування палицями одночасно. По кількості кроків виділяють: поперемінний двокроковий, поперемінний чотирикроковий, одночасний безкроковий, одночасний однокроковий, одночасний двокроковий.

6.1. Одночасний безкроковий хід.

В цьому способі пересування досягається за рахунок одночасних поштовхів обома руками (Мал. 9). На виконання циклу хода лижник витрачає 0,8-1,2 с. За цей час, в залежності від умов ковзання лижник долає 5-8 м. Середня швидкість рухів в циклі на рівнині 8,5 м/с. Темп пересування 50-75 циклів за 1 хв.

Мал. 9

Одночасний безкроковий хід застосовують на рівнинних ділянках траси при відмінному сковзанні, при доброму — на пологих склонах, при поганому—на спусках середньої крутизни. Цей хід лежить в основі усіх одночасних ходів, лижник ковзає, стоячи на двох лижах, відштовхуючись одночасно обома руками.

В циклі ходу розрізняють дві фази:

1 фаза — вільне ковзання на двох лижах. Починається в момент закінчення відштовхуванні палицями і закінчується в момент постановки палиць на сніг після їх виносу. В момент відриву палиць від снігу, руки і палиці витягують в пряму лінію, тулуб нахилено вперед до горизонтального положення, ноги злегка зігнуті в колінних суглобах (десь 160^о), відхилені назад (до 70^о), опора на каблуки ботинок.

Після закінчення поштовху руками, лижник сковзає на двох лижах, рівномірно розподіляючи на них вагу тіла; голова піднята трохи вгору, дивиться вперед. Далі лижник повільно випробовується і одночасно виносить руки вперед, палиці кільцями назад. Руки підіймаються не вище рівня очей, але не нижче рівня плечей. З цього положення починається підготовка до ставлення палиць на сніг — вага тіла переміщується вперед на носки, ноги злегка загнуті. Палиці ставляться на сніг під кутом (70^о), трішки попереду кріплень і починається поштовх руками.

2 фаза — одночасне відштовхування палицями. Починається з постановки палиць на сніг і закінчується в момент відриву палиць від снігу. Спочатку рухом тулуба вниз (навал), а потім, зберігаючи жорстку схему передачі зусиль — рука—тулуб—нога, посилити нажим на палиці. Коли кисті рук дійдуть до рівня колін, а тулуб до горизонтального положення, виконується закінчений поштовх руками, руки підіймаються до рівня спини і витягуються в пряму лінію. Після закінчення поштовху лижник сковзає, зігнувшись на двох лижах по інерції. Цикл рухів повторюється.

6.1.1. Методика навчання одночасному безкроковому ходу

Техніка цього ходу досить проста, і вивчення проводиться цілісним методом. Однак, перед початком пересування по навчальному колі доцільно виконати підготовчі вправи:

1. Імітація техніки роботи одночасного безкрокового ходу без палиць, стоячі на місці — з вихідного положення закінченого поштовху учні на «раз» - випрямляючись, виносять руки вперед;

на «два» — виконують нахил тулуба вперед і відводять руки назад в вихідне положення.

2. Імітація техніки одночасного безкрокового ходу з палицями (кисті вдягнені в темляки), стоячи на місці.

На «раз» — учні, випрямляючись, виносять руки вперед, палиці кільцями назад (під кутом 70^о).

На «два» — виконують нахил тулуба вперед і імітують відштовхування палицями.

3. 3 вихідного положення — закінченого поштовху — учні виконують один цикл ковзання одночасним безкроковим ходом.

4. Виконання одночасного безкрокового ходу в цілому по навчальній лижні.

При поясненні слід звернути особливу увагу учнів на повільне випрямлення тулуба, розслаблений виніс рук вперед і ставлення палиць на сніг під кутом 70^о біля кріплення. Це дозволяє зразу почати ефективне відштовхування. Палиці ставлять на сніг активним рухом — «ударом», і дуже важливо зразу ж створити жорстку систему передачі зусиль відштовхування на лижі (руки-тулуб—ноги— лижі).

Вивчення цього ходу в поганих умовах ковзання недоцільно. Учні, в зв'язку з недостатнім рівнем розвитку сили м'язів плечового поясу, не можуть виконати повноцінний поштовх. І в цьому випадку уся їх увага буде зосереджена на силі відштовхування, а не на виконання технічно вірних рухів, що ускладнює навчання. Виключено вірний вихід — проводити навчання на схилі (в полегшених умовах), на добре підготовленій лижні, з твердою опорою на палиці. Довжина схилу залежить від умов ковзання та віку учнів.

При вивченні одночасного безкрокового ходу в учнів можуть зустрічатися помилки:

1- в момент відштовхування палицями недопустимо згинання ніг в колійних суглобах («присідання), бо при цьому зусилля передається на лижі слабо;

2 - нема жорстокої системи при ставленні палиць на сніг;

3 - виніс палиць кільцями вперед;

4 - нема закінченого поштовху палицями;

5 - кисті рук не проходять на рівні колін (тулуб негоризонтальний);

6 - при виносі палиць вперед, кисті підіймаються вище голови.

6.2. Одночасний однокроковий хід (швидкісний варіант)

Одночасний однокроковий хід (швидкісний варіант) є одним з основних, найбільш часто застосовуваних при пересуванні на лижах, оскільки дозволяє набрати за короткий час швидкість. Він (часто використовується на старті, тому його ще називають стартовим (Мал. 10)

Частіше за все, хід використовується на рівнині при гарному ковзанні і при твердій опорі для палиць. З погіршенням умов ковзання його можна застосувати на пологих спусках. При відмінному ковзанні висококваліфіковані лижники можуть проходити і пологі підйоми, використовуючи цей хід.

Вихідне положення для виконання цього ходу—положення закінченого поштовху — лижник ковзає на двох лижах, тулуб нахилено вперед (горизонтально), руки відведені назад (за спину), ноги в колінних суглобах трішки зігнуті.

На рахунок „раз” —виконується повільно випрямлення тулуба з одночасним виносом рук вперед, палиці кільцями назад і крок правою (лівою) ногою.

На «два» —одночасний поштовх палицями і приставлений правої (лівої) ноги до опорної.

Цикл ходу складається з одного ковзного кроку та одного одночасного відштовхування палицями. В циклі ходу розрізняють шість фаз:

1 Фаза — вільне ковзання на двох лижах до підсідання.

2. Фаза — ковзання з підсіданням до моменту зупинки лижі

3. Фаза — випад з підсіданням до моменту початку випрямленню ноги в колінному суглобі.

4. Фаза — відштовхування з випрямленням поштовхової ноги в момент відриву лижі від снігу.

5. Фаза - вільне ковзання на одній лижі до моменту постановки палиць на сніг.

6 Фаза — ковзання з відштовхуванням обома палицями одночасно до відриву палиць від снігу.

6.2.1. Методика навчання одночасному однокроковому ходу

Зважаючи на то, що в цьому ході робота рук і ніг одночасна учні досить легко оволодівають координацією рухів цього ходу, але при вивченні його зустрічаються деякі специфічні труднощі. Оволодіти погодженістю рухів допомагають підготовчі вправи.

1. Імітація техніки одночасного однокрокового холу (швидкісний варіант) без палиць, стоячи на місці—з положення закінченого поштовху.

На «раз» — випрямляючись, необхідно одночасно винести руки, вперед (до рівня очей) і відвести праву (ліву) ногу назад.

На «два» — приставити праву (ліву) ногу до опорної, виконати нахил тулуба вперед і відвести руки назад (за спину). І

2. Імітація техніки ходу з палицями (кисті вдягнені в темляки), стоячі на місті. Виконується на рахунок «раз», «два», як і перша вправа. Слідкувати, щоб палиці не виходили кільцями вперед.

3. Імітація техніки ходу на кроках. Цю вправу можна виконувати як без-палиць, так і з палицями. З вихідного положення (закінченого поштовху)

на «раз» —виконати крок правою (лівою) ногою і одночасно винести руки вперед, палиці кільцями назад;

на «два» з приставленням лівої (правої) ноги до опорної виконати одночасне відштовхування палицями.

4. Виконання ходу в цілому, пересуваючись по навчальному колу. Після засвоєння загальної схеми рухів переходять до удосконалення ходу — посилення відштовхування ногами і руками, продовження ковзного кроку.

Головною помилкою цього ходу є неузгодженість рухів роботи рук і ніг: невміння учнів виконувати поштовх як лівою, так і правою ногами. Крім цього, всі помилки, притаманні одночасному безкроковому ходу, теж відносяться сюди.

6.3. Одночасний однокроковий хід (основний варіант)

Цей хід належить до прогулянкового варіанту, бo швидкість його менша, ніж у швидкісному варіанті. Спортсмени його на змаганнях не використовують. Застосовується він, в основному на рівнині. Цикл ходу такий же, як і в швидкісному варіанті — на один ковзний крок - одне одночасне відштовхування палицями. Але між ними є різниця яка пов'язана зі зміною погодженості ходів.

В основному варіант з вихідного положення (закінчений поштовх).

На рахунок «раз» - руки, випрямляючись, виносять палиці кільцями вперед до початку поштовху ногою;

на «два» — маятникоподібним рухом палиці рухаються кільцями назад, і в цей час виконується поштовх правою (лівою) ногою;

на «три» — ставлять палиці на сніг біля кріплень і починається відштовхування руками, права (ліва) нога приставляється до опорної.

Цей варіант більш економічний, бо частота рухів нижча, значить лижник затрачує менше сили і енергії при пересуванні цим варіантом ходу.

6.3.1. Методика навчання одночасному однокроковому ходу (основний варіант)

Вивчення цього ходу починається з показу та пояснення. Для більш ефективного вивчення техніки використовують підготовчі вправи:

1. Учні виконують маятникоподібні рухи палицями, стоячи на місці. руки винесені вперед, кінцівки палиць рухаються від кріплень до носків лиж і назад.

2. Імітація техніки роботи рук стоячи на місці з відштовхуванням палицями. З вихідного положення:

на «раз» — учні виносять палиці кільцями вперед;

на «два» — імітують відштовхування ними.

3. Імітація ходу на кроках. З вихідного положення:

на «раз» — учні виносять палиці кільцями вперед;

на «два» —виконують крок правою (лівою) ногою, палиці кінцівками йдуть до кріплень;

на «три» — приставляють праву (ліву) ногу до опорної, виконують нахил тулуба вперед і імітують відштовхування руками. Цю вправу можна виконувати просуваючись вперед невеликими стрибками.

4. Виконання одночасного однокрокового ходу (основний варіант) в цілому, в повній координації на навчальній лижні.

До основних помилок в цьому ході можна віднести усі помилки, які притаманні одночасному безкроковому ходу та непогодженість рухів рук і ніг. Винесення рук або випереджає, або відстає від поштовху погою; поштовх ногою або випереджає, або відстає від виносу рук.

Для виправлення цих помилок вчитель повинен повернутися до імітаційних вправ цього ходу.

6.4. Одночасний двокроковий хід

Одночасний двокроковий хід використовується на рівнині при відмінних та добрих умовах ковзання і на пологих спусках при задовільному ковзанні. Хід дозволяє пересуватися з достатньо високою швидкістю, але поступається іншим одночасним ходам в роботі рук і ніг.

У лижників-новачків і у школярів він користується великою популярністю, особливо в туристичних походах і на прогулянках. Завдяки наявності в циклі ходу двох ковзних кроків і тільки одного одночасною поштовху палицями, учні навіть з відносно слабким рівнем розвитку м'язів рук і плечового поясу, досягають досить високої швидкості при пересуванні. Цикл рухів цього ходу складається з двох ковзних кроків та одночасного поштовху руками. Кваліфіковані лижники за один цикл проводять від 8 до 11 м., середня швидкість при цьому 5-7 м/с.

Одночасний двокроковий хід виконується таким чином (Мал. 11). Після закінчення одночасного поштовху руками лижник ковзає на двох лижах в зігнутому положенні (вихідне положення). В момент відриву палиць від снігу зразу ж починається випрямлення тулуба. Цей рух виконується плавно, але досить швидко. Далі слідом іде перший ковзний крок з одночасним виносом палиць кільцями вперед. Потім іде другий ковзний крок, в процесі якого палиці маятникоподібним рухом йдуть кільцями назад до рівня кріплень і готуються до ставлення на сніг. З приставлянням поштовхової ноги до опорної виконується ставлення палиць на сніг і енергійне відштовхування ними. Лижник прийшов у вихідне положення. Цикл знову повторюється.

Мал. 11

При поясненні або показі цього ходу слід звернути увагу учнів на такі деталі ходу, які важливі для досягнення і підтримання високої швидкості сковзання та економічності рухів:

в момент прокату не допустиме різке випрямлення, оскільки це збільшує тиск лижі на сніг і скорочує довжину ковзання;
палиці виносяться вперед м'яким, розслабленим маятникоподібним рухом з послідуючим енергійним ставленням на сніг;
тиск на палиці різко збільшується зразу ж після ставлення їх на сніг;
недопустимо відкидати палиці назад-вгору після закінчення відштовхування.

6.4.1. Методика навчання одночасному двокроковому ходу

При вивченні нього ходу доцільно виконувати підготовчі вправи, добиваючись злагодженості в роботі рук і ніг.

Імітація одночасного двокрокового ходу на кроках :

на «раз» — виконати крок правою ногою, палиці винести кільцями вперед;

на «два» —крок лівою ногою, палиці повертаються в положення кільцями назад (до рівня кріплень);

на «три» —приставляючи праву ногу до лівої (опорної), виконати імітацію відштовхування палицями.

При виконанні цієї вправи кроки повинні бути короткі, щоб не було ковзання лижі. Спершу цю вправу треба виконувати під рахунок, фіксуючи кожний рух, а потім крокувати самостійно, без зупинок.

2. Виконати в ковзанні один цикл цього ходу.

З. Виконання техніки одночасного двокрокового ходу в цілому по навчальному колі.

Подальше вивчення іде по шляху усунення помилок в циклі, а також удосконалення окремих елементів всього ходу в цілому.

Не можна допускати значного падіння швидкості пересування, до великих витрат сил. Обидва кроки в циклі ходу повинні бути довгими, сполучення сильних відштовхувань ногами і руками дозволяє підтримувати високу швидкість пересування.

При такій послідовності засвоєння ходу проходить завжди успішно. Найбільш типовою для дітей помилкою при пересуванні цим ходом є короткі „підбігаючи” кроки. Звичайно, це буває викликано недостатньо сильним або невірно виконаним поштовхом ногою. Виправленню цієї помилки сприяє пересування по лижні, розміченій орієнтирами для відштовхування ногами. Крім того, корисно повторити і інші вправи для засвоєння і удосконалення ковзного кроку. Зустрічаються помилки в техніці роботи рук, що зменшує силу відштовхування, наприклад, незакінчений поштовх руками (до стегна). При виправленні цієї помилки необхідно вимагати від учнів прибирати руки за спину, ніби намагатися їх з'єднати. Значно зменшується сила поштовху при «провалі» голови і тулуба між руками під час ставлення палиць на сніг і при відштовхуванні. Поява цієї помилки може бути пов'язана з широким розставленням палиць і, що зустрічається особливо часто сильними згинаннями рук, розведенням ліктів в бік до початку відштовхування. Для виправлення цієї помилки необхідно вимагати від учнів держати кисті рук ближче одна до одної і розвернути лікті униз.

До помилок також відносяться:

надмірний нахил тулуба (нижче горизонталі) при відштовхуванні руками, відкидання рук з палицями в гору після закінчення поштовху;
згинання (присідання) ніг при одночасних поштовхах руками — не викликає зниження сил відштовхування, бо не створює жорстку схему (руки-тулуб — ноги) для передачі зусиль від поштовху руками на ковзання лиж.

Як тільки засвоять хід в цілому, необхідно звернути увагу на сполучення рухів з диханням. Це необхідно робити також при вивченні інших одночасних ходів. Поштовх виконується в момент видиху, при випрямленні робиться вдих. Така ритмічність посилює відштовхування і покращує вентиляцію легенів.

6.5. Поперемінний двокроковий хід

Цикл руху в поперемінному двокроковому ході складається з двох ковзних кроків та двох поперемінних відштовхувань палицями. Поперемінний двокроковий хід має п'ять основних фаз циклу.

Мал. 12

1 Фаза —вільне ковзання (Мал. 12, а-б). Головне завдання в цій фазі — зменшити можливу втрату швидкості і підготуватися до відштовхування палицею. В цій фазі важливо зменшити силу тертя лиж об сніг, дати відпочинок м'язам, не затягувати час ковзання.

Всі рухи в цій фазі виконують таким чином. Закінчено відштовхування ногою, лижник сковзає на іншій лижі. Обидві палиці і нога, яка закінчила поштовх, знаходяться в повітрі, не торкаючись опори.

В цій фазі лижник не може ще збільшити швидкість, він сковзає за рахунок попередніх зусиль, використовуючи сили інерції. Довготривалість вільного ковзання у сильніших лижників від 0,12 до 0,18 с. Протягом фази швидкість руху зменшується, бо лижник не відштовхується від опори, рушійних сил немає, а сила тертя і до деякої міри, сила опору повітря виявляє гальмувальні дії. Тому необхідно прагнути до мінімального зниження швидкості. Для цього лижники не допускають крайньої довжини випаду і енергійним махом виносять лижу вперед і м'яко, поступово і плавно завантажують її, тобто переносять вагу тіла на неї. Для цього дуже важливо в кінці випаду добитися вертикального положення гомілки. Нахил гомілки, постановка лижі «ударом», переміщення різних частин тіла вгору та вниз під час вільного ковзання, високий, різкий мах ногою вгору після відштовхування приводить до збільшення інерційних сил, направлених униз, до збільшення тиску на лижі та гальмування.

Фаза вільного ковзання починається в момент відриву лижі від снігу і закінчується постановкою палиці на сніг. В вільному ковзанні опора на п'ятці ступні, гомілка опорної ноги під прямим кутом до лиж, стегно нахилено до горизонту на 45—48 градусів, тулуб — на 43 —47 градусів і разом з ногою утворюють пряму лінію. Лижник виносить палицю кистю (не вище очей) і активним, ударом ставить її, в тикаючи в сніг. Рука, яка закінчила поштовх, разом з палицею продовжує пряму лінію, кисть її знаходиться на рівні тазу, трохи позаду.

2 Фаза—ковзання з випрямленням опорної ноги (мал. 12, в-г). Головне завдання в цій фазі — збільшити швидкість ковзання. З цією метою важливо при відштовхуванні палицею включити в роботу потужніші м'язи тулуба, забезпечити жорстку передачу зусиль через палиці на сковзну лижу і підготуватися до підсіду на опорній нозі. Ця фаза починається з постановки палиці на сніг під кутом 70 - 80 градусів і закінчується початком підсідання (згинання в коліні) на випрямленій опорній нозі. В ковзному кроці ця фаза — найбільш довготривала, у кваліфікованих лижників, які пересуваються з високою швидкістю, вона триває від 0,20 до 0.24 с. Місце ставлення палиці загалом залежить від умов ковзання, при кращому ковзанні — більше вперед до кріплення лижі, в погіршених умовах — більше назад, ближче до каблуків ботинка.

Під час цієї фази лижник енергійним нажимом на палицю з нахилом тулуба (навал) намагається збільшити або підтримати швидкість ковзної лижі. Опорна нога в цей час випрямляється, готуючись до наступного підсідання. Випрямлення опорної ноги в цій фазі створює сприятливі умови для виконання маху, який виконується більш випрямленою ногою. Збільшення довготривалості цієї фази також зменшує швидкість.

За першу та другу фази (вільне ковзання і ковзання з випрямленням опорної ноги) лижник проходить найбільшу відстань.

З Фаза — ковзання з підсіданням (мал. 12, д-е). В цій фазі важливо зупинити ковзну лижу, прискорити виконання підсідання, забезпечити високу швидкість махових рухів рукою та ногою і прискорити перекат. Починається вона зі згинання опорної ноги в колінному суглобі і закінчується в момент зупинки лижі. Махова рука випрямлена, поштовхова трішки зігнута, а кисті рук майже на одному рівні, порівнялися одна з однією. Оскільки в цій фазі швидкість моментально падає до нуля і лижа зупиняється, необхідно намагатися скоротити час на цю фазу, виконуючи всі дії швидко. Швидкість ковзної лижі до 1.7 м/сек. при довжині ковзання 0,10—0,15 м 1 час, 0,05—0,09 сек. В цій фазі різко збільшується швидкість виносу, махової ноги, причому вона виноситься вперед не коліном, а ступнею. Помилкою буде виконання маху коліном вперед, ногою. зігнутою більше, ніж вимагається. Маховий винос ноги в цій фазі починається з руху таза вперед; його розміщення над ступнею до початку фази дозволяє виконати енергійний кидок тіла вперед. Тут же закладається успіх наступної вирішальної дії — випаду; від швидкості маху ногою залежить, як буде виконано випад в IV фазі.

4 Фаза— випад з підсіданням (мал. 12, ж-з). В цій фазі головне—забезпечити максимальну швидкість випаду і завершити підсідання для ефективного закінчення відштовхування ногою. Починається з моменту зупинки ковзної лижі і закінчується початком випрямлення поштовхової ноги в колінному суглобі. Лижа махової ноги, ковзаючи вперед по снігу, починає поступово приймати на себе вагу тіла. Поштовхова нога, згинаючись в колінному суглобі, завершує підсідання, але продовжує розгинання в кульшовому суглобі (до вертикального положення). Створюється поза готовності до завершального зусилля — відштовхування з випрямленням ноги. Під час цієї фази робиться значне розтягування та напруження м'язів поштовхової ноги — це сприяє більш потужному, різкому відштовхуванню. Довготривалість цієї фази коливається від 0,03—до 0,0 сек.

ІІоштовхова рука знаходиться на рівні стегна, а махова — попереду коліна поштовхової ноги, десь на ЗО—50 см.

При недостатньо швидкому масі ногою до моменту зупинки лижі, махова нога відстає від опорної, випад спізнюється. Це веде до втрати часу в кроці, ковзання закінчено, а випад ще не почався. При доброму масі махова нога переганяє опорну що до зупинки лижі. До моменту зупинки лижі махова нога вже попереду опорної ноги на 5— 10 см. В цьому випадку довжина випаду коротка, отже, швидкість вища.

5 Фаза — відштовхування з випрямленням поштовхової ноги (мал. 12, и-к). Головне завдання фази— завершити відштовхування палицею і лижею, забезпечити швидкість руху махової ноги до кінця випаду і виконати відштовхування в напрямку «на зліт»

Починається рух з розгинання поштовхової ноги в колінному суглобі і закінчується початком відриву лижі від снігу. Лижник енергійно випрямляє поштовхову ногу, завершуючи випад і прискорений мах рукою, робить ривок тулубом вперед-вгору, закінчуючи відштовхування палицею, і переносить вагу на махову ногу, щоб зробити наступний ковзний крок на найбільшій швидкості. Лижник переходить на вільне ковзання на іншій нозі.

Довготривалість цієї фази коливається від 0,06 до 0,12сек., швидкість руху 10-33 м/сек. при довжині випаду 50—60 см.

В цілому слід відмітити, що всі елементи в циклі ходу зливаються в єдину систему. Махові рухи рукою та ногою органічно пов'язані з відштовхуванням палицею і лижею. Довготривалість усіх фаз у лижників досить варіативна. Між фазами існує певний часовий ритм. Якщо взяти довготривалість найкоротшої, 4 фази (випад з підсіданням) за одиницю, то співвідношення часу усіх фаз буде мати такий вигляд: 5-7-2-1-2. Тривалість періодів ковзання і стояння лижі відноситься як 4:1.

Довжина ковзного кроку підсумовується по двом показникам — довжини випаду і довжини ковзання. Довжина випаду (відстань між ступнями в момент відриву поштовхової лижі від опори) у сильніших лижників дорівнює 90—100 см, а довжина ковзання — від 2,30 до 2,00 см. Зменшення або збільшення часу окремих фаз або довжини випаду і ковзання приводить до зниження швидкості пересування на лижах.

Всі викладені тут фази ковзного кроку, руху рук і тулуба в циклі взаємопов'язані і взаємообумовлені за часом та амплітудою і складають єдину систему рухів. Швидкість ковзання в циклі ходу в цілому досягає 6,5 м/с, а довжина ковзного кроку — до 3.20—3.50 м. Загальна довготривалість циклу ходу за часом — 0,50—0,55с, темп руху до 120 кроків/хв.

6.5.1. Методика навчання поперемінному двокроковому ходу

Поперемінний двокроковий хід є основним способом пересування, вивченню якого в школі приділяється основна увага. Цей хід застосовується при пересуванні на лижах в різноманітних умовах ковзання та рельєфу місцевості і має велике прикладне значення. Найбільш ефективний цей хід на рівнині при поганих і середніх умовах ковзання, на пологих підйомах (до 2 градусів) при будь-якому ковзанні, а також на підйомах великої крутизни (до 5 градусів) при хороших і відмінних умовах ковзання та зчеплення лиж зі снігом.

Поперемінний двокроковий хід, не дивлячись на звичну (як при ходьбі) перехресну координацію, досить складний і вимагає значної кількості часу на його вивчення. Наявність фази ковзання, необхідність координації роботи рук і ніг, зміна ритму рухів при подоланні підйомів створюють труднощі в оволодінні цим ходом. Тому вивчення цього ходу починається в четвертому класі, після того, як учні в 1—3 класах оволодіють технікою пересування ковзним кроком. Ковзний крок лежить в основі усіх поперемінних ходів, тому його вивченню приділяють особливу увагу. Від того, як оволодіють учні технікою ковзного кроку буде залежати і засвоєння техніки поперемінного двокрокового ходу.

Для вивчення ковзного кроку застосовують такі підготовчі вправи:

1. ВПРАВА — «самокат» — відштовхування однією лижею, ковзання на іншій (опорній) лижі. Для вивчення цієї вправи можна одну лижу (поштовху) знімати і відштовхуватись ногою без лижі.

2. ВПРАВА — пересування ковзанярським ходом без палиць.

3. ВПРАВА — пересування ковзним кроком, тулуб нахилений вперед, кисті на рівні колін, палиці упоперек лижні. Ця вправа дає можливість уникнути двоопорного положення за рахунок переносу ваги тіла вперед.

4. ВПРАВА—пересування ковзним кроком, руки (палиці) за спиною.

5. ВПРАВА - виконання ковзного кроку в цілому.

Всі ці підготовчі вправи вирішують три основні завдання:

1) правильно підштовхуватись однією лижею;

2) переносити вагу тип з однієї лижі на іншу;

3) ковзати на одній лижі.

Оскільки поперемінний двокроковий хід належить до складних ходів, то при вивченні його прийнято поділяти на елементи:

1. Техніка рухів руками;

2. Сполучення техніки рухів рук і ніг.

6.5.2. Підготовчі вправи для вивчення техніки рухів руками.

1- Імітація техніки роботи рук, без палиць, стоячи на місці. Прийняти стійку на напівзігнутих ногах, ступні паралельно на 10—15 см, вага тіла на передній частині ступні; праву (ліву) руку від вести назад, ліву праву-вперед, лікоть опущений вниз, кисть не вище рівня очей, долоні обох рук повернуті всередину, пальці напівзігнуті і руки розслаблені. Тулуб трохи нахилено вперед. 3 цього положення виконуються махові маятникоподібні вільні рухи руками.

2. Імітація техніки роботи рук, тримаючи палиці посередині, стоячи на місці. Вихідне положення таке ж, як в, першій вправі. Палиці дають учням для того, щоб вони самостійно могли себе контролювати. Якщо при імітації палиця переходить середню лінію тулуба, то руки працюють невірно (схрещено). Завдання кожного учня —слідкувати за тим, щоб руки працювали уздовж тулуба, паралельно одна одній і не перехрещувались. Палиця повинна бути продовженням руки.

3. Імітація техніки роботи рук з палицями в цілому (кисті вдягнені в темляки). При виконанні цієї вправи слід звернути увагу на виніс палиці вперед (під кутом 70 градусів) та на завершене відштовхування. При цьому кисть поштовхової руки в момент закінченого відштовхування повинна бути розкрита, тоді палиця не буде підійматись вище голови. При відштовхуванні палиця утримується великим і вказівним пальцями, а не тримається в кулаці.

4. Ковзаючись на паралельних лижах, поперемінно відштовхуватись палицями — одна рука виносить палицю, інша в цей час виконує відштовхування. Цю вправу доцільно виконувати на схилі або на добре укоченій лижні. Слід звернути увагу на виніс руки вперед, ставлення її на сніг, домагатись випрямлення рук у всіх суглобах, проводячи кисть далеко назад.

6.5.3. Підготовчі вправи для сполучення техніки рухів рук та ніг.

1. Пересування ковзним кроком без палиць.

2. Пересування ковзним кроком з палицями, тримаючи їх за середину (для самоконтролю). Виконуючи ці вправи, слід звернути увагу на Одноопорне ковзання, на швидке перенесення ваги тіла на опорну ногу, на плавне завантаження опорної лижі, на нахил тулуба, інохідь. Завдання учнів — як можна довше сковзати на одній лижі.

3. Вправа «волочучи палиці» застосовується для акцентованого закінчення поштовху. При виконанні цієї вправи учні виконують невеликі ковзні кроки, палиці волочуться по снігу. Винесення руки вперед незначне—до рівня поясу, рука розслаблена, кінець палиці втикається позаду черевиків. В цей момент рука напружується і викопує відштовхування Рухаючись по навчальному колу, учні виконують тільки закінчений поштовх.

4. Біг на лижах з поступовим переходом на ковзання поперемінним двокроковим ходом. Виконується по цілині, на не укоченій галявині. Ця вправа дуже цінна для учнів, які не можуть скоординувати рухи рук і ніг (права нога — ліва рука і навпаки), тобто інохідь. Також цю вправу можна застосовувати для виховання у учнів впевненості і розвинення рухливості Виконувати її на пологих підйомах (до 3—4 градусів).

5 Виконання поперемінного двокрокового ходу в повній координації, тобто в цілому по навчальній лижні.

На цьому вивчення техніки поперемінного двокрокового ходу закінчується. Далі йде закріплення та удосконалення цього ходу.

Для кращого контролю за технікою доцільно розподілити учнів на групи в залежності від ступеня володіння пересування на лижах. Для цього необхідно підготувати два навчальних кола. Більш слабі учні розташовуються по внутрішньому колі навчального майданчика, більш підготовлені пересуваються по зовнішній лижні. На навчальному колі вчитель, як правило, не зупиняє весь клас, якщо не бачить грубих помилок у більшості учнів, а обмежується зауваженнями на адресу окремих учнів. Весь клас зупиняється тільки при невірному виконанні рухів декількома учнями або при показі і поясненні нових вправ та рухів. При вивченні техніки необхідно послідовно акцентувати увагу учнів на найважливіших елементах ходу. Не слід зразу вказувати на ряд дрібних помилок, це утруднює їх виправлення, бо увага учнів в цьому випадку буде розсіяна.

При вивченні поперемінного двокрокового ходу зустрічаються основні і другорядні помилки. До основних помилок можна віднести:

1. Двоопорне ковзання — воно може бути викликано двома причинами— або раннім завантаженням махової ноги в зв'язку з невірно засвоєними рухами, або погано розвиненим почуттям рівноваги, що приводить до швидкого опускання лижі на сніг та її завантаження.

2. Пересування на прямих ногах — короткий ковзний крок, слабкий поштовх ногою. Випрямлення цієї помилки починається з повторення посадки при скованому кроці та підготовчих вправ для ковзного кроку.

3. Інохідь — при відштовхуванні, наприклад, лівою погою вперед виходить однойменна права нога і права рука. Для виправлення цієї помилки необхідно опрацювати підготовчу вправу — біг з поступовим переходом на ковзання поперемінним двокроковим ходом.

4. Незакінчений поштовх палицею. Причиною виникнення цієї помилки може бути невірна підготовка темляка (петлі) на палиці. Як надто довго, так і занадто коротка тепля приводять до зміни захвату — палиця зажимається в кулак, тому рука повністю не розпрямляється. Усунення цієї причини, як правило, приводить до виправлення помилки. Крім нього, треба навчити учнів більш низькому проведенню кисті при відштовхуванні та повному вирівнюванні руки в ліктьовому суглобі.

5. «Підстрибуючий хід» — вертикальне коливання, викликане не вірним напрямком поштовху (більш вгору, ніж вперед). Для виправлення цієї помилки необхідно більш активно виконувати перекат вперед.

При вивченні цього ходу в учнів можуть виникати і менш грубі (другорядні) помилки: відведення ліктя вбік при винесенні та ставленні палиці на сніг, винесення палиці надто зігнутою рукою, надмірне вертикальне коливання тулуба, слабкий незакінчений поштовх ногою, активне згинання ноги назад—вгору після закінчення поштовху, невірне положення голови (опущена) і т. д.

Оволодівши технікою і методикою навчання поперемінного двокрокового ходу, вчитель повинен знаходити ці помилки, роз'яснити учням і вказати шляхи їх усунення.

Надалі при удосконаленні поперемінного двокрокового ходу в цілому необхідно звернути увагу учнів на виконання таких основних вимог:

1. М'яке і поступове завантаження лижі з початку вільного ковзання; недопустиме ставлення лижі ударом і дуже довгий випад.

2. Махові рухи виконуються швидко і майже випрямленими ногою і рукою, починаються в момент ставлення протилежної палиці на сніг мах ногою посилюється поворотом таза.

3. Енергійне виконання підсідання перед відштовхуванням ногою, з одночасним посиленням натискуванням на палицю.

4. Посилене відштовхування палицею за рахунок збільшення нахилу тулуба (навал); жорстка передача зусиль на ковзну лижу; при закінченні відштовхування рукою, рука і палиця —одна пряма лінія

Успішне оволодіння технікою поперемінного двокрокового ходу полегшить вивчення учнями інших способів пересування на лижах. Основним елементом яких є ковзний крок.

6.6. Поперемінний чотирикроковий хід.

Поперемінний чотирикроковий хід по своєму ритму досить складний. Цикл рухів в цьому ході складається з чотирьох ковзних кроків і двох поперемінних поштовхів палицями. На перші два кроки палиці по черзі виносяться вперед, а на останні два кроки — по черзі відштовхуються. При пересуванні по рівнині лижник проходить за цикл до 8-10 м. при середній швидкості 4-6 м/с., темп 27-35 циклів в 1 хв. Найчастіше поперемінний чотирикроковий хід застосовується на рівнині та пологих підйомах при поганій опорі для палиць (глибокий рихлий сніг, при пересуванні з рюкзаком в туристичних походах, прогулянках), коли утруднено пересування поперемінним двокроковим ходом і одночасними ходами. Іноді кваліфіковані лижники використовують цей хід для подолання затяжних підйомів, чергуючи цикли ходу з поперемінним двокроковим. Проте за останні роки сильніші лижники стали рідше використовувати цей хід під час змагань, оскільки він поступається швидкістю іншим ходам.

По координації цей хід виявляється одним з найбільш складних. Однак всі основні елементи ходу (ковзання, відштовхування палицями і лижами) вже вивчені учнями при здвоєнні ковзного кроку та поперемінного двокрокового ходу. Ковзні кроки в цьому ході виконуються так, як і в поперемінному двокроковому ході, тому вивчати їх заново недоцільно. Необхідно тільки з’єднати роботу рук і ніг в новому ритмі. Виконується він на рахунок -1,2,3,4 (Мал. 13).

Аналіз рухів в циклі цього ходу починається з вихідного положення —після відштовхування лівою ногою і правою рукою, лижник сковзає на правій лижі, ліва рука винесена вперед, палиця відведена кільцем назад.

Мал. 13

На «раз» —лижник проводжує винос лівої палиці кільцем вперед. Лижник сковзає на правій лижі (мал. 13, а-б).

На «два» — лижник виконує ковзання на лівій лижі, праву палицю виносить кільцем вперед. В цей момент обидві палиці зустрічаються на рівні носків лиж (мал. 13, в-г).

На «три» — лижник виконує ковзання на правій лижі, ліва палиця йде маятникоподібно назад і готується до ставлення на сніг. Права палиця залишається попереду, кільцем вперед. Палиці приймають Л—образне положення. Цей момент можна назвати «перекрок» або «перекат» і його потрібно виконувати якомога швидше (мал. 13, д-е).

На «раз» — лижник виконує ковзання на лівій лижі, а ліва палиця продовжує рухатися назад і закінчує поштовх, права палиця починає рух назад і готується до ставлення на сніг (мал. 13, ж).

На «чотири» — здійснюється зміна положення рук і ніг. Лижник виконує ковзання на правій лижі, ліва палиця, закінчивши поштовх, виходить вперед кільцем назад, а ліва нога і права рука закінчують відштовхування. Лижник прийшов у вихідне положення і цикл рухів знову повторюється (мал. 13, з-и).

Перші два кроки в цьому ході дещо коротші, бо вони не супроводжуються відштовхуванням палицями. Основною особливість цього ходу є складна координація роботи рук і ніг.

Вивчення нього ходу починається зі зразкового показу на різних швидкостях і роз'яснення техніки. Якщо учні це зможуть після показу вчителя виконати цей хід самостійно в цілому, то застосовують підготовчі вправи.

6.6.1. Підготовчі вправи для вивчення техніки рухів руками.

1. Імітація техніки роботи рук, стоячи на місці. На «раз» — виніс лівої палиці кільцем вперед; на «два» —виніс правої палиці кінцем вперед; на «три»—поштовх лівою палицею; на «чотири»— поштовх правою палицею. Інколи можна рухи супроводжувати командами: «Виніс!», «Виніс», «Поштовх», «Поштовх!»- Рахунок і команди подаються в момент рухів кожної руки.

2. Імітація техніки роботи рук під час бігу. Ця вправа викочується при нешвидкому просуванні вперед (дріботливий біг). Учні повинні звертати увагу тільки на вірне виконання вправи руками. Цю вправу можна викопувати не знімаючи лижі, а можна і без лиж.

Навчивши учнів виконувати ці вправи швидко, не задумуючись над кожним рухом, вчитель переходить до підготовчих вправ для сполучення техніки роботи рук і ніг.

6.6.2. Підготовчі вправи для сполучення техніки рухів рук і ніг.

Імітація поперемінного чотирикрокового ходу на кроках:

на «раз» —з кроком лівої ноги виноситься права палиця. кільцями вперед;

на «два» — з кроком правої ноги виноситься ліва палиця, кільцем вперед;

на «три» — з кроком лівої ноги, права палиця стає на сніг;

на «і» — з кроком правої ноги права палиця відштовхується;

на «чотири» — з кроком лівої ноги, виноситься права палиця (зміна положення).

Кроки робляться невеликі, щоб лижі не ковзались. При виконанні цієї вправи треби добитись, щоб кожному кроку відповідав рух руками.

2. Перехід з поперемінного двокрокового ходу на один цикл поперемінного чотирикрокового ходу.

3. Виконання поперемінного чотирикрокового ходу в цілому (в повній координації).

Коли учні оволоділи повною координацією рухів в поперемінному чотирикроковому ході, можна приступати до його удосконалення на навчальній лижні з різноманітним рельєфом місцевості. При удосконаленні ходу в цілому звертається увага на посилення поштовхів руками та ногами і подовження ковзних кроків. Все це підвищує швидкість пересування.

При вивченні поперемінного чотирикрокового ходу в учнів можуть з'явитися помилки, характерні для ковзного і поперемінного двокрокового ходу: пересування на прямих ногах, непрямолінійний напружений винос палиць і загальна скованість, а також помилки притаманні тільки цьому ходу—непогодженість рухів рук і ніг та коротенькі «підбігаючи» кроки.

Усунення вказаних помилок проходить на навчальному колі. Вчитель зупиняє учнів, які роблять помилки, роз'яснює і показує вірні рухи. Інколи доцільно знову повернутись до розчленованого методу і рухів під рахунок.

6.7. Способи переходу з одного ходу на інший хід

При пересуванні на пересіченій місцевості лижникам доводиться здійснювати зміну ходів, в залежності від рельєфу місцевості, а також при наростанні втомлення через одноманітність роботи, яке з'являється при тривалому пересуванні одним і тим же ходом. Зміна ходів дозволяє більш рівномірне розподілити навантаження на основні групи м'язів, які беруть участь в пересуванні на лижах. В лижному спорті відомо декілька способів переходів:

з одночасних ходів на поперемінні;
з поперемінних ходів на одночасні.

Доцільність їх використання залежить від конкретних умов відрізків траси та від технічної підготовки лижника. Основні вимоги — перейти на інший хід без втрат часу, без зайвих рухів та без зупинок в ритмі рухів. Втрата часу, навіть 0,1 с при кожному переході, може обернутись програшем до декілька десятків секунд.

6.7.1. Переходи з одночасних ходів на поперемінні ходи.

В наш час використовують в основному два способи переходів — прямий перехід і перехід з прокатом.

«ПРЯМИЙ» ПЕРЕХІД

Починає виконуватись тоді, коли палиці практично закінчили одночасне відштовхування. З цього положення, наприклад права рука закінчує поштовх до кінця, а ліва рука одночасно з правою ногою енергійно виносяться вперед. Лижник ковзає на правій нозі (ліва виконала поштовх), ліва палиця знаходиться попереду кільцем назад, а права палиця закінчила поштовх і є продовженням руки. Лижник вийшов у вільне ковзання на одній лижі (1 фаза поперемінного двокрокового ходу). Цей перехід можна використовувати для всіх одночасних ходів.

ПЕРЕХІД З «ПРОКАТОМ» (мал. 14)

Мал. 14

Як правило, застосовується при зміні одночасного однокрокового ходу (основний варіант) на поперемінний двокроковий, бо рух з початку переходу є продовженням рухів нового ходу. Після закінчення одночасного поштовху руками лижник повільно випрямляється і виносить палиці вперед. Продовжуючи сковзання на лижах, лижник, переносячи вагу тіла на праву ногу, готується до поштовху. Далі з кроком лівою та поштовхом правої ногою, права палиця готується до ставлення на сніг, а ліва продовжує рух кільцем вперед. Після закінчення поштовху правою ногою лижник сковзає на лівій лижі права палиця ставиться на сніг, продовжується виніс лівої палиці кільцем вперед. Права палиця закінчує поштовх, ліва палиця готується до ставлення на сніг, ліва нога в положенні підсіду і перед заключною фазою відштовхування. Права палиця закінчила поштовх (рука та палиця складають пряму лінію), ліва нога закінчує відштовхування, ліва палиця готова до ставлення на сніг. В наступний момент, з поштовхом лівої руки, лижник переходить на поперемінний двокроковий хід.

6.7.2. Перехід з поперемінних ходів на одночасні ходи

Для переходів з поперемінного двокрокового на одночасні використовують переходи: без кроку, через один, два кроки.

Найбільш доцільно застосовувати перехід без кроку (більш швидкий) і перехід через один крок.

ПЕРЕХІД БЕЗ КРОКУ

Дозволяє лижнику за найкоротший час і в темпі гонки перейти на одночасний хід. Цей перехід не вимагає додаткових кроків. (Мал. 15).

Закінчивши поштовх, наприклад правою рукою і лівою ногою в циклі поперемінного двокрокового ходу, лижник приймає положення одноопорного ковзання на правій лижі. Далі лижник швидко і одночасно виносить ліву ногу до правої ноги, а праву руку до лівої руки. Становлячи палиці в сніг, лижник починає відштовхуванню обома руками. (заключна фаза одночасного ходу). Після нього він може перейти на любий одночасний хід.

Мал. 15

ПЕРЕХІД ЧЕРЕЗ ОДИН КРОК

Цей перехід раціональний при доброму і відмінному ковзанні в кінці підйому, перед великим рівнинним відрізком.

Із положення одноопорного ковзання, наприклад, на лівій лижі, в поперемінному двокроковому ході, відштовхуючись лівою лижею, лижник починає ковзати на правій лижі і одночасно виносить ліву палицю вперед до правої (кільцями назад). Далі палиці ставляться на сніг і починається одночасне відштовхування ними з приставлянням лівої ноги (махової) до правої (опорної), і лижник може продовжувані рух будь яким одночасним кроком.

6.7.3. Методика навчання переходів.

Перелічені способи дозволяють без затримання змінити лижні ходи. Учні які добре опанували кожен хід, оволодіють переходами досить легко. Зразковий показ і пояснення дозволять учням після декількох спроб засвоїти схему рухів. Для вивчення цих переходів існують підготовчі вправи:

1. Імітація техніки переходу руками з одночасного ходу на поперемінний і навпаки без палиць. З положення закінченого поштовху руками, учні викопують 3-4 рухи одночасного безкрокового ходу. По команді вчителя учні одну руку залишають позаду в положенні закінченого поштовху, а іншу виносять вперед до рівня очей і імітують рухи поперемінного ходу. Для того, щоб перейти знову на техніку одночасного ходу, необхідно одну руку, ту, що винесли назад, піднести вперед до іншої, (тієї, що попереду) і імітувати одночасний хід.

2. Те ж саме проробляють з палицями.

3. Імітація техніки переходу одного циклу. Якщо виконується перехід з одночасного ходу на поперемінний, то з положення закінченого поштовху учні одночасно виносять, наприклад праву руку вперед і роблять крок лівою ногою.

Імітація переходу з поперемінного ходу на одночасний виконується з вихідного положення, стоячи на лівій нозі, права рука попереду, а ліва позаду, права нога відведена назад. По команді вчителя учні одночасно з приставлянням правої ноги до лівої і виведенням лівої руки до правої виконують імітацію відштовхування одного циклу одночасного ходу. Ці вправи повторюються декілька разів, поки учні не опанують координацією та структурою рухів одного циклу.

4. Імітація техніки переходу з одночасних ходів на перемінні і навпаки, на кроках без палиць та з палицями

5. Виконання техніки переходів в цілому по навчальному колу. Подальше удосконалення переходів продовжується на навчально-тренувальній лижні з таким мікрорельєфом і відрізками з різними умовами ковзання, щоб це диктувало необхідність частого переходу з ходу на хід.

При виконанні техніки переходів в учнів зустрічаються такі основні помилки:

нема погодженості рухів ніг і рук;
відсутня безперервність, нема злитого руху, а це приводить до порушення ритму;
слабкий поштовх руками в момент переходу з ходу на хід.

При усуненні зазначених помилок необхідно повторити способи ходів, виконати всі рухи роздільно імітаційні вправи під команду вчителя.

Розділ 7. Ковзанярські лижні ходи.

Підходити до вивчення ковзанярських способів пересування на лижах слід після оволодіння основними класичними ходами: одночасним безкроковим, поперемінним двокроковим, одночасним однокроковим (швидкісний варіант) та одночасним двокроковим.

При вивченні ковзанярських ходів учні, засвоївши техніку класичних способів пересування, можуть застосовувати вміння відштовхуватися руками та узгоджувати дії виконуючи роботу руками та ногами.

Основна відміна ковзанярських ходів в тому, що лижник відштовхується ногами ковзним упором. Навчити такому відштовхуванню ногою — головне завдання вчителя при розучуванні учнями ковзанярських способів пересування.

7.1. Напівковзанярський хід

Один з найбільш ефективних способів пересування на лижах. Його використання дозволяє розвинути високу швидкість. Застосовується цей хід на рівнинних ділянках, пологих підйомах і спусках, при пересуванні по дузі. Для нього потрібна лижна колія, яка забезпечила б вірний напрямок ковзання лижника при ковзанярському відштовхуванні ногою.

Цикл ходу складається з одночасною відштовхування руками та ногою під кутом в напрямку руху і вільного одноопорного ковзання. За цикл лижник долає 4-9 м за 0,8-1,2 с при середній швидкості 4,5-8, 5 м/с. Темп ходу —50-75 циклів за 1 хв. час відштовхування ногою—0,25-0,50 с. руками—0,25-0,44 с.

Аналіз рухів ходу доцільно починати з моменту закінчення відштовхування ногою. Принцип виділення фаз в циклі цього ходу складається з часових характеристик відштовхування ногами, руками та вільного ковзання.

Цикл напівковзанярського ходу складається з чотирьох фаз: вільне одноопорне ковзання, ковзання з виштовхуванням руками, ковзання на двох лижах з одночасним відштовхуванням ногою та руками, ковзання на двох лижах з відштовхуванням ногою.

Фаза 1 - вільне одноопорне ковзання ( на правій нозі).

Починається вона з моменту закінчення відштовхування ногою і продовжується до постановки палиць на сніг. Тривалість фази —0,4-0,8 с.

В цій фазі слід прагнути плавно, майже повністю випрямити опорну ногу, зберігаючи незначний нахил тулуба. Завдяки цьому розслаблюються м'язи опорної ноги і тулуба перед передбаченою роботою. Лижник завершує підготовку до виконання основних робочих зусиль, направлених на збільшення швидкості пересування.

Фаза 2 — ковзання на правій лижі з відштовхуванням обома руками.

Починається вона з моменту постановки палиць на сніг і закінчується ставленням лівої лижі на сніг. Тривалість фази - 0,06-0,09 с. Лижник відштовхується руками завдяки активному нахилу тулуба, руки зберігають утримуюче положення, маховою ногою він робить випад вперед-вбік і ставить лижу на сніг під кутом 16-24^о до напрямку руху, п'ята лижі розташована перехресно, опорна права нога починає згинатися. Чим більша швидкість, тим менший кут ставлення лижі на сніг. Деякі лижники розпочинають відштовхування руками не одночасно.

Фаза 3 — ковзання на двох лижах з відштовхуванням лівою погою та руками.

Починається вона з моменту ставлення лівої лижі на сніг і продовжується до відриву палиць. Тривалість фази 0,19-0,24 с. В цій фазі - відштовхування ногою принципово відрізняється від відштовхування не тільки в класичних, але і в усіх інших ковзанярських ходах, оскільки спочатку лижник не розгинає, а згинає поштовхову ногу. Тому необхідно розділити відштовхування ногою на дві фази.

Півфаза 1 — ковзання на двох лижах з відштовхуванням лівою ногою, шляхом відведення її при згинанні в кульшовому колінному, гомілковоступневому суглобах з одночасним відштовхуванням руками. Лижник продовжує активно нахиляти тулуб до 30-35^o відносно горизонту, відштовхуючись руками, розгинаючи їх в плечовому і ліктівому суглобах. Відштовхуючись руками, він підсідає на опорній нозі, згинаючи її в колінному суглобі під кутом 30—35^o, в кульшовому— під кутом 80—90^o , що дозволяє зменшити тиск ваги тіла на ковзну лижу і полегшити відштовхування руками. Зі згинанням опорної ноги (підсідання) в процесі ковзання, махова нога (ліва), в момент ставлення на сніг, стає поштовховою. В цьому випадку вага тіла частково переноситься в бік поштовхової (лівої) ноги. Відштовхування лівою ногою в цей час здійснюється завдяки роботі м'язів, які беруть участь у відведенні її при опорі на ковзну ліву лижу. Активне переміщення ваги тіла з опорної ноги на поштовхову вкрай необхідно не тільки для зниження навантаження на м'язи при згинанні опорної ноги, але і для збільшення сили відштовхування відведенням, а також і для забезпечення ефективного відштовхування ногою при розгинанні її в наступних фазах. . . Ступінь переміщення ваги тіла з опорної ноги на поштовхову обумовлений силою та швидкістю відштовхування, відведенням лівої ноги. Чим сильніше відштовхування, тим більшу частину ваги тіла необхідно перенести на поштовхову ногу. Надмірне переміщення ваги тіла лижника на поштовхову ногу приведе до зниження ефективності відштовхування і утруднить повернення ваги тіла на опорну (праву) ногу для слідуючого за ним вільного ковзання.

Півфаза 2 - сковзання на двох лижах з відведенням і розгинанням поштовхової ноги і з відштовхуванням руками. В цей час лижник, закінчивши відштовхування руками, продовжує відштовхування відведенням лівої ноги і починає розгинання її в кульшовому суглобі. Опорна нога залишається зігнутою в колінному, кульшовому та гомілковоступневому суглобах і вага тіла перемішена на поштовхову ногу, тулуб нахилено вперед.

Фаза 4 — ковзання на двох лижах з відштовхуванням, відведенням і розгинанням лівої ноги.

Починається по закінченні відштовхування руками і закінчується відривом лижі від снігу. Тривалість фази - 0,08—0,22 с.

В цій фазі відштовхування закінчується відведенням і активним розгинанням лівої ноги в кульшовому, колінному та гомілкоступневому суглобах при ковзанні лівої лижі на внутрішньому ребрі. Опорна нога в цей час залишається зігнутою. Тулуб починає плавно випрямлятись руки по інерції продовжують розслаблені рухи назад-вгору.

Ефективність завершення відштовхування, ногою залежить також від положення опорної ноги. Чим більше зігнута опорна нога, тим менше кут відштовхування і більша горизонтальна складова сила поштовху. Однак і м'язове напруження різко зростає в зв’язку з необхідністю втримувати вагу тіла на зігнутій опорній (правій) нозі. Це обумовлює вибір оптимального положення опорної ноги при відштовхуванні.

Аналіз техніки напівковзанярського ходу показує складність взаємозв'язку рухів в циклі ходу. Висока майстерність володіння цим холом обумовлюється доцільністю рухів, обґрунтованою, динамічною кінематичною і ритмічною структурою рухів, яка і забезпечує високу швидкість. Технічна майстерність володіння напівковзанярським ходом визначає уміння спортсмена відштовхуватись як правою, так і лівою ногою.

7.1.1. Методика навчання напівковзанярському ходу.

При значенні техніки напівковзанярського ходу слід використовувати такі підготовчі вправи.

1. Імітація вихідного положення для початку виведення махової ноги вперед-вбік. Стоячи на місці, позначити ковзання на майже випрямленій, наприклад, лівій позі, тулуб злегка нахилити вперед, кисті рук підняті на рівні голови, черевик злегка зігнутої в колінному суглобі правої ноги підвести до лівого, а п'яткову частину правої лижі завести схресно над ковзною лижею.

2. Імітація техніки напівковзанярського ходу шляхом відведення махової ноги вперед-вбік (кут відведення лижі 16-21^о) та повернення її у вихідне положення.

3. Імітація ходу зі згинанням махової (правої) ноги в кульшовому, колінному та гомілкоступневому суглобах при виведенні її вперед-вбік на випад і поступове перенесення частини ваги тіла з опорної ноги з імітуванням відштовхування руками (нахил тулуба 30-35^о).

4. 3 вихідного положення (вправа 1) активне відштовхування нижньою лижею при спусканні навскіс.

5. Напівковзанярський хід під схилом 2—3^о на рівнині, в повільному темпі з активним відштовхуванням палицями.

Усі ці вправи можна виконувати як з палицями, так і без них.

При удосконаленні цього ходу в цілому використовують пересування з різною інтенсивністю зі схилу, на рівнині, на пологому підйомі. Можна чергувати ковзанярський хід і одночасний безкроковий хід при повторному проходженні відрізків 100-150 м. зі змагальною швидкістю.

Вчитель повинен звернути увагу на можливі помилки:

при відштовхуванні ногою учні не кантують лижу на внутрішнє ребро;
своєчасне не переносять вагу тіла на поштовхову лижу;
слабо відштовхуються руками.

В умовах глибокої лижні цей хід не застосовується, вій вимагає спеціально підготованої траси.

В програму шкільних свят можна включити естафети і змагання на коротких відрізках при умові пересування ковзанярським ходом - це підвищує емоціональність і викликає цікавість в учнів. Ретельне підготувати коротку трасу для таких свят учням цілком по силі, це можна зробити без застосування машин.

7.2. Одночасний двокроковий ковзанярський хід.

Одночасний двокроковий ковзанярський хід застосовується, переважно, при подоланні підйомів середньої крутизни, а також на рівних ділянках траси при середніх і поганих умовах ковзання, при відсутності лижної колії.

Рухи в циклі ходу доцільно аналізувати з моменту закінчення відштовхування ногою, після якого йде вільне одноопорне ковзання.

Цикл ходу складається з двох сковзних кроків і одночасного відштовхування руками. Довжина циклу —3,5-8,5 м., тривалість — 0,8 -1,6 с., середня швидкість в циклі - 3,5-7,0 м/с, темп —40-75 циклів за 1 хв.

Цикл одночасного двокрокового ходу ділиться на шість фаз, які визначають послідовність дій лижника при пересуванні по рівнині і подоланні підйомів різної крутизни.

Послідовність зусиль, прикладених лижником на підйомах і рівнині, істотно відрізняються. Основна різниця в тому, що на рівнині після першого ковзного кроку іде вільне одноопорне ковзання (на початку другого кроку). При підйомі цієї фази немає лижник починає відштовхування руками в кінці першого кроку, коли ще продовжується відштовхування погою в першому кроці. Зі збільшенням крутизни підйому або погіршення умов ковзання, зусиль при відштовхуванні ногою і руками, як і в першому, так і в другому ковзному кроці, вимагається більше. Необхідно зауважити, що на пологих (3-5') підйомах при гарних умовах ковзання зусилля при відштовхуванні ногою і руками зростають за рахунок випередження руху однієї руки, на більш крутих підйомах при відштовхуванні ногою лижник підключає до роботи обидві руки.

В циклі одночасного двокрокового ходу, використовуваного на рівнині, розрізняють такі фази:

1) вільне одноопорне ковзання;

2) ковзання на лівій лижі з відштовхуванням лівою ногою;

3) вільне одноопорне ковзання на правій лижі;

4) ковзання з одночасним відштовхуванням руками;

5) ковзанця з одночасним відштовхуванням руками і правою ногою;

6) ковзання з відштовхуванням правою ногою.

При подоланні підйомів, в циклі цього ходу виділяють такі фази:

1) вільне одноопорне ковзання;

2) ковзання на лівій лижі з відштовхуванням лівою ногою;

3) ковзання на лівій лижі з відштовхуванням лівою ногою і руками;

4) ковзання на правій лижі з одночасним відштовхуванням руками;

5) ковзання на правій лижі з відштовхуванням правою ногою і руками;

6) ковзання на правій лижі з відштовхуванням правою ногою.

ФАЗА — 1. Вільне одноопорне ковзання на лівій лижі.

Починається з завершення відштовхування правою ногою і закінчується виведенням махової (правої) ноги вперед-вбік та початком розгинання лівої ноги. Тривалість фази — 0.20-0,45 с.

Опорна (ліва) нога на початку вільного одноопорного ковзання зігнута в колінному суглобі під кутом 110-115^о, кульшовому — під кутом до 90-95^о. Тулуб лижника нахилено під кутом 45-52^о .

Під час ковзання на плоско поставленій лижі під кутом 16-20^о у напряму руху лижник плавно розгинає опорну ногу в колінному суглобі на 30-35^о, в кульшовому —на 45-50^о, тулуб випрямляється на 8-10^о. Розгинання опорної ноги дозволяє значно зменшити статичне напруження м'язів цієї ноги при ковзанні.

Закінчивши поштовх правою ногою, лижник згинає її в колінному суглобі і повільно підтягує до опорної ноги. Руки з положення ззаду починають виноситись вперед майже прямими.

Плавність підготовчих рухів сприяє зберіганню швидкості при вільному одноопорному ковзанні.

Виконавши підготовчі рухи, лижник переміщує магу тіла з положення ззаду-збоку відносно опори на передню частину ступні і групується, щоб ефективно відштовхнутися ногою. При цьому він згинає опорну ногу в гомілковоступневому суглобі на 8-11^о

ФАЗА 2 - одноопорне ковзання на лівій лижі з одночасним відштовхуванням лівою ногою.

Починається з відведення махової (правої) ноги вперед-вбік і закінчується втиканням Лівої палиці на сніг. Тривалість фази— 0,12-0,22с.

Після підготовчих рухів в попередній фазі лижник виконує технічні дії, які сприяють збільшенню швидкості. Відштовхування проходить активно, із розгинанням лівої ноги в колінному і кульшовому суглобах. П'ятка ступні при цьому притиснула до лижі. Правою ногою лижник робить енергійний мах в перед з відведенням її вбік. Винос лівої руки вперед-вгору і згинання її в ліктевому суглобі під кутом 90-100^о лижник закінчує з втиканням палиці в сніг майже під прямим кутом. Права рука трішки відстає від лівої, продовжує рух вперед-вгору.

ФАЗА 3. — ковзання з відштовхуванням лівою ногою і руками.

Починається з втикання лівої палиці в сніг і закінчується відривом лівої лижі від снігу. Тривалість цієї фази — 0,3-0,18 с.

На початку фази лижник сковзає на лівій лижі і відштовхується лівою ногою та рукою. На пологих підйомах ліва і права лижа одночасно ставиться на сніг.

В цій фазі лижник продовжує ковзання на лівій лижі, ліву ногу розгинає в колінному і кульшовому суглобах, потім у відштовхування підключається ступня, а п'ятка відривається від лижі. Починається відштовхування лівою рукою з нахилом тулуба, а права лижа ставиться плавно на сніг під кутом 14-20^o у напрямку руху. Кут ставлення лижі до напрямку руху на початку другого ковзного кроку на 2-6' менше, ніж при першому кроці, тому напрямок руху лижі ближче до основного напрямки руху лижника. Відштовхування руками, яке в другому ковзному кроці ефективніше, дозволяє відштовхуватися ногою при ковзанні лижі під більш гострим кутом у напрямку руху.

Посередині цієї фази лижник починає сковзати на двох лижах (двоопорне ковзання) і продовжує відштовхування лівою ногою та однойменною рукою.

Під час відштовхування лівою ногою та ставленням правої лижі на сніг, вага тіла лижника поступово переміщується на махову (праву) ногу, зігнуту в колінному суглобі, вона стає опорною. З переміщенням ваги тіла з лівої (поштовхової) ноги на праву (опорну) виникають сприятливі умови для ефективного завершення відштовхування зменшується вертикальна сила відштовхування та знижується навантаження на м'язи, вага тіла утримується на поштовховій нозі, оскільки значна частина ваги тіла переноситься з поштовхової ноги на опорну і створює можливість швидкого відштовхування. Ставлячи праву палицю на сніг, лижник сковзає на двох лижах і відштовхується лівою ногою та одночасно обома руками.

Закінчується відштовхування лівою ногою розгинанням її переважно в гомілкоступневому суглобі, вага тіла при цьому переноситься на опорну (праву), загнуту в колінному суглобі під кутом 114-120^о, в кульшовому — під кутом 96-108^о. Тулуб лижника нахилено в цей момент під кутом 38-45^о.

ФАЗА 4 — ковзання на правій лижі з одночасним відштовхуванням руками.

Починається з відриву лівої лижі від снігу і закінчується виведенням махової (лівої) ноги вперед-вбік. Тривалість фази — 0,13-0,34 с. Лижник продовжує активно нахиляти тулуб і розгинати руки в плечових та ліктьових суглобах. При відштовхуванні руками він підсідає на опорній нозі, згинаючи її в колінному суглобі до 103-106^о, в кульшовому — до 85-93^о. Тулуб лижника нахилено під кутом 31-38^о відносно горизонту. Завдяки цьому зменшується тиск ваги тіла на ковзну лижу і полегшується відштовхування руками.

Під час ковзання на правій лижі лижник підтягує ліву ногу до опорної, згинаючи її в колінному суглобі. Проекція центру ваги тіла лижника в положення ззаду-збоку відносно опори переміщується на передню частину ступні. Гомілка при ньому нахиляється вперед на 8-10^о. Перед відштовхуванням лижник групується.

ФАЗА 5 — ковзання на правій лижі з відштовхуванням правою ногою і руками.

Починається з виведення лівої ноги вперед-вбік і розгинання опорної (правої) ноги і закінчується відривом правої палиці від снігу. Тривалість фази — 0,09-0,16 с.

При ковзанні на правій лижі, лижник активним рухом лівої ноги вперед-вбік починає відштовхуватися правою ногою, розгинаючи її в колінному та кульшовому суглобах, і закінчується відштовхуванням лівою рукою. Далі лижник сковзає на правій лижі, відштовхуючись правою ногою і правою рукою, і продовжує активний виніс-відведення лівої (махової) ноги. Ліва рука після відриву палиці від снігу рухається назад, а права рука закінчує відштовхування в цій фазі.

ФАЗА 6 — ковзання і відштовхування правою ногою.

Починається з відриву правої палиці від снігу і закінчується відривом правої лижі від снігу. Тривалість фази — 0,12-0,18 с.

На початку фази лижник сковзає на правій лижі і відштовхується правою ногою, розгинаючи її в колінному та кульшовому суглобах. Тулуб починає випрямлятися. Продовжуючи винос — підведення лівої ноги, лижник ставить ліву лижу на сніг під кутом 16-22^о у напрямку руху, а руки його закінчують рухи назад-вгору. Потім лижник рухається на двох лижах, відштовхуючись правою ногою.

Зі ставленням лівої лижі на сніг, вага тіла лижника при підштовхуванні правою ногою поступово перемішується на ліву ногу, зігнуту в колінному суглобі під кутом 103-109^о і в кульшовому під кутом 87-93^о. Відштовхування правою ногою завершується під кутом 51^о, при цьому нога розгинається в усіх суглобах. Кут відштовхування ногою в цьому кроці на 6-8' менше, ніж в першому кроці. Положення опорної ноги при завершенні відштовхування майже не змінюється, а тулуб поступово випрямляється. Майже прямі руки лижника починають опускатися.

Кут відштовхування залежить від положення опорної ноги. Чим більше вона зігнута, тим менший кут відштовхування і тим більша горизонтальна складова сила поштовху, але і м'язове напруження збільшується. Утримання ваги тіла на зігнутій в оптимальних межах опорній нозі забезпечує ефективність відштовхування.

Складна послідовність зусиль в циклі цього ходу, несуміщення напрямків ковзання лиж з направленням рухів при ковзанярському ході вимагають більш високої технічної підготовленості лижників, ніж при класичних способах пересування.

7.2.1. Методика навчання одночасному двокроковому ковзанярському ходу

Вивчення цього ходу слід починати з підготовчих вправ, які спочатку виконують на рівнині, а удосконалюються на пологих підйомах (2-8^о).

1- Імітація одночасного двокрокового ходу без палиць, на кроках, без просування вперед (стоячи на місці). Вправа виконується на рахунок «раз-два». З вихідного положення, при якому зазначити ковзання на лівій позі, руки виведені назад за спину, тулуб нахилено вперед:

на «раз»—лижник відводить носком вбік праву лижу під кутом 16-24^о, становлячи її на сніг, плавно переносить повністю вагу тіла на праву лижу і одночасно виносить руки вперед, кисті підняті до рівня очей. Тепер лижник стоїть на правій нозі, і руки витягнуті вперед;
на «два» — лижник виконує відведення і ставлення лівої ноги під кутом І6-24^о на сніг з одночасною імітацією відштовхування руками. Вага тіла повністю плавно переноситься знову на ліву лижу, тулуб нахилено вперед, руки, закінчивши поштовх, знаходяться за спиною. Лижник по вернувся у вихідне положення.

2. Те ж саме, тільки з палицями. При виносі рук вперед слідкувати, щоб палиці були кільцями назад.

3. Імітація нього ходу на кроках без палиць. Виконується на рахунок «раз-два», як і перша вправа. З вихідного положення:

на «раз» - лижник робить невеликий крок праною ногою вперед-вбік під кутом І6-24^о, переносить вагу тіла на цю лижу і одночасно виносить руки вперед;
на «два»—лижник виконує крок лівою ногою вперед-вбік, а імітує відштовхування руками.

4. Те ж саме, тільки з палицями.

5. Те ж саме, тільки стрибками.

6. Виконання одночасного двокрокового ходу в цілому ( повній координації) на навчальному колі.

Для удосконалення цього ходу використовують пересування на підйомах різної крутизни (від 2 до 8^о).

При вивченні цього ходу зустрічаються такі помилки:

неузгодженість в роботі рук і ніг;
палиці при виносі рук ідуть кільцями вперед;
нема закінченого поштовху руками;
вага тіла повністю не переноситься з однієї лижі на другу;
при відштовхуванні ногою лижа не кантується на внутрішнє ребро.

7.3. Поперемінний ковзанярський хід

Поперемінний ковзанярський хід використовується на підйомах великої крутизни (більш 8 градусів), а також при м'якій лижні і поганих умовах ковзання на менш крутих підйомах. Хоча цей хід найменні швидкісний, його значення недооцінювати не можна.

Цикл ходу складається з двох ковзних кроків, в процесі яких лижник двічі (поперемінно) відштовхується руками.

Довжина циклу — З—4,5 м, тривалість — 0,8—1,15с., середня швидкість в циклі — 3,5—5 м/с., темп ходу — 55—75 циклів за 1 хв.

В залежності від крутизни підйомів, темпу пересування, технічної майстерності спортсмена використовують два варіанта поперемінного ковзанярського ходу.

В першому варіанті закінчене відштовхування рукою співпадає з початком відштовхування ногою, а частіше зусилля руки і ноги накладаються. При ньому варіанті швидкість підтримується за рахунок частоти кроків при укороченні ковзного кроку. Цей варіант ходу використовують на крутих підйомах, при поганих умовах, при фізичному втомленні, коли лижник не може достатньо потужно відштовхнутися.

В одному кроці ковзанярського ходу (перший варіант) можна виділити такі 4 фази:

1) ковзання на лівій лижі з відштовхуванням правою рукою;

2) ковзання на лівій лижі з відштовхуванням лівою ногою і правою рукою;

3) ковзання на лівій лижі з відштовхуванням лівою ногою;

4) сковзання на двох лижах з відштовхуванням лівою ногою і однойменною рукою.

В другому варіанті є фаза вільного одноопорного ковзання після відштовхування рукою і перед відштовхуванням ногою.

В другому варіанті розрізнюють чотири фази ковзного кроку, істотно відмінні від фаз першого варіанту:

1) ковзання на лівій лижі з відштовхуванням правою рукою;

2) вільне одноопорне ковзання на лівій лижі;

3) одноопорне ковзання на лівій лижі з відштовхуванням лівою ногою;

4) ковзання на лівій лижі з відштовхуванням лівою ногою і лівою рукою.

Розглянемо послідовність рухів в першому варіанті поперемінного ковзанярського ходу.

ФАЗА 1 — ковзання на лівій лижі з відштовхуванням правою рукою. Починається з відриву правої лижі від снігу і продовжується до виведення махової (правої) ноги вперед—вбік. Тривалість фази —0,1—0,21 с. Ковзання в цій фазі підтримується активним розгинанням правої руки в плечовому та ліктьовому суглобах, а також незначним (2—З^о) нахилом тулуба. Опорну (ліву) ногу лижник при ковзанні розгинає в колінному суглобі на 24—28^о, в кульшовому—на 20-24^о, а гомілку нахиляє на 7—10^о.

Махову (праву) ногу разом з лижею лижник підтягує до опорної ноги, поступово згинаючи в колінному суглобі. При цьому кут між лижею і напрямком руху не змінюється, п'ятка ступні підводиться до опорної ноги. Вага тіла, яка знаходиться на початку фази позаду—збоку від опори, при ковзанні перемішується на передню частину ступні, що дозволяє лижнику групуватися перед відштовхуванням ногою в наступній фазі.

В цій фазі лижник продовжує виносити вперед ліву руку, поступово згинаючі її в ліктьовому суглобі, кисть руки він піднімає майже до рівня плеча.

ФАЗА 2—ковзання на лівій лижі з відштовхуванням лівою ногою і правою рукою.

Починається з виведення махової (правої) ноги вперед—вбік і закінчується відривом палиці від опори. Тривалість фази — 0,03—0,09 с.

Коли в результаті активного руху махової (правої) ноги вперед—вбік ступні лижника максимально зближуються, він починає відштовхуватись лівою ногою, розгинаючи її спочатку в кульшовому суглобі. В цей же час лижник закінчує відштовхування правою рукою, а ліву руку продовжує виносити вперед.

ФАЗА 3 - ковзання на лівій лижі з відштовхуванням лівою ногою. Починається з відриву правої палиці від снігу і закінчується ставленням лівої палиці на сніг. Тривалість фази — 0,18—0,23 с.

Лижник продовжує відштовхуватись лівою ногою, розгинаючи її в кульшовому і колінному суглобах, тулуб випрямляється на 2—3^о. Махову ногу, зігнуту в колінному суглобі майже до прямого кута лижник рухається вперед—вбік. В цей же час він закінчує винос лівої руки і ставить палицю на сніг під гострим кутом, а праву руку після відштовхування починає переміщувати вниз—вперед. В кінці цієї фази лижник ставить махову (праву) ногу на сніг під кутом 16—24^о до напрямку руху.

ФАЗА 4 — ковзання на двох лижах з підштовхуванням лівою ногою і однойменною рукою.

Починається з постановки палиці на сніг і закінчується відривом лівої лижі від снігу. Тривалість фази—0,09 — 0,16с.

Поштовхову (ліву) ногу лижник продовжує розгинати в кульшовому та колінному суглобах, а розгинанням її в гомілкоступневому суглобі закінчується відштовхування. Під час відштовхування вага тіла лижника поступово перемішується на праву (махову) ногу, зігнуту в колінному суглобі до 95—115 градусів, а тулуб нахилено під кутом 50-56 градусів до горизонту. Зі ставленцям палиці на сніг під гострим кутом, зігнуту в ліктьовому суглобі під кутом 100—105 градусів, праву руку лижник починає розгинати, а відштовхуватися нею він закінчує уже в другому ковзному кроці.

З закінченням відштовхування лівою ногою і відривом її від снігу починається другий ковзний крок в циклі ходу, рухи в якому ті ж, що в першому кроці.

Структура другого варіанту поперемінного ковзанярського ходу з вільним одноопорним ковзанням.

ФАЗА 1 — ковзання на лівій лижі з підштовхуванням правою рукою. Починається після відштовхування правою ногою і закінчується відривом палиці від снігу. Тривалість фази—0,12—0,15с.

Швидкість ковзання на лівій лижі підтримується відштовхуванням правою рукою, яку лижник розгинає в плечовому та ліктьовому суглобах, причому відштовхується він не стільки в напрямку основного руху, скільки в напрямку ковзної лижі, що дозволяє більш ефективно використовувати зусилля відштовхування. Іншу руку лижник продовжує виносити вперед. При цьому тулуб його нахилено під кутом 50—56^о

Опорну (ліву) ногу лижник під чає ковзання починає плавно випрямляти в колінному та кульшовому суглобах. Махову ногу, поступово згинаючи в колінному та кульшовому суглобах і утримуючи при цьому лижі під тим самим кутом до основного напрямку руху, лижник підтягує до опорної ноги. Вага тіла лижника переміщується на передню частину ступні опорної ноги.

Фаза 2—вільне одноопорне ковзання на лівій лижі.

Починається з відриву правої палиці від снігу і продовжується до виведення правої (махової) ноги вперед—вбік. Тривалість фази 0,09-0,15 с.

В цій фазі лижник випрямляє ліву (опорну) ногу в колінному суглобі, на 24—28^о, в кульшовому на 20—44^о, і підтягує махову ногу до опорної. При цьому вага тіла лижника на площину опори переноситься не повністю, а частково, махову ногу він підведе до опорної ноги, не зовсім близько.

Права рука лижника після закінчення відштовхування продовжує по інерції рухатися назад, а ліва, зігнута в ліктьовому суглобі,—вперед—вгору.

Фаза 3—одноопорне ковзання на лівій лижі з відштовхуванням лівою ногою.

Починається з виведення махової (правої) ноги вперед—вбік і закінчується ставленням палиці на сніг. Тривалість фази-0,03—0,09с.

Нога перед відштовхуванням зігнута в кульшовому суглобі під кутом 100—110⁰; в колінному—12—13⁰, в гомілкоступневому — 65—70^о,

В цій фазі лижник підводить вперед—вбік махову (праву) ногу, не торкаючись лижею снігу. Одночасно він починає відштовхуватися опорною (лівою) ногою, розгинаючи її в кульшовому та колінному суглобах. Ліву руку, зігнуту в ліктьовому суглобі, лижник виносить вперед і ставить нею палицю на сніг. Праву руку, яка знаходиться позаду, він також починає виносити вперед.

Фаза 4 —ковзання на лівій лижі з відштовхуванням лівою ногою і лівою рукою.

Починається зі ставлення лівої палиці на сніг і закінчується відривом лижі від снігу. Тривалість фази—0,16—0,22 с.

Лижник продовжує розгинати поштовхову ногу в кульшовому та голінному суглобах. Махову ногу він ставить на сніг під кутом 16—22^о, подає її вперед—вбік і поступово переносить на неї вагу тіла. Розгинаючи ногу в усіх суглобах, включаючи і гомілкоступневий лижник закінчує відштовхування.

Лівою рукою, зігнутою в ліктьовому суглобі, лижник відштовхується. Для цього він розгинає цю руку в плечовому та ліктьовому суглобах. Відштовхуючись при цьому ногою, він добивається прискорення маси тіла. 3 закінченням відштовхування лівою погою завершується перший ковзний крок.

7.3.1. Методика навчання поперемінному ковзанярському ходу.

Поперемінний ковзанярський хід слід вивчати в цілому, і починати вивчення необхідно з імітаційних вправ:

1. Імітація поперемінного ковзанярського ходу на рахунок «раз-два» на кроках. 3 вихідного положення, при якому зазначено ковзання на лівій (правій) нозі, відведені вбік, носок лижі під кутом 15—22^о, друга нога підтягнута до опорної, носок лижі також розвернутий вбік на 16—24^о, права (ліва) рука винесена вперед, ліва (права) знаходиться позаду, тулуб нахилений вперед;

на «раз»—відштовхуватися лівою (правою) ногою і зробити крок вперед—вбік правою (лівою) ногою, поступово перенести на неї вагу тіла і одночасно з кроком імітувати відштовхування правою (лівою) рукою, винести ліву (праву) руку вперед;
на «два»—зробити те ж саме, але з іншої ноги.

2. Імітація поперемінного ковзанярського ходу на кроках в підйомі від 3 до 6 ^о „ялинка”.

З. Подолання підйому крутизною від 8 до 12^о з поперемінною роботою рук.

Для удосконалення цього ходу слід застосовувати пересування поперемінним ковзанярським ходом на підйомах різної крутизни, а також чергування цього ходу з одночасним двокроковим і однокроковим ковзкими ходами.

При вивченні цього ходу слід звернути увагу на такі помилки:

немає погодженості рухів в роботі рук і ніг;
при винесенні руки палиця виходить кільцем вперед;
нема закінченого поштовxy рукою;

під час відштовхування, поштовхова нога не кантується на внутрішнє ребро лижі.

Для усунення цих помилок слід повторити підготовчі вправи для цього ходу, ковзний крок без палиць та підйом „ялинкою”.

7.4. Переходи з одного ковзанярського ходу на інший

Учням необхідно не тільки володіти технікою ковзанярських ходів, але і вміти своєчасно перейти з одного ходу на інший. Не дивлячись на велику різноманітність переходів (30 варіантів сполучення ходів), засвоїти їх не важко, якщо учні добре вивчили основні ковзанярські ходи. При вивченні цих ходів закладається передумова для оволодіння переходами.

Ковзанярські переходи можна поділити на п'ять груп:

з одночасного безкрокового на напівковзанярський, ковзанярський без відштовхування руками;
одночасний однокроковий, одночасний двокроковий ковзанярські ходи та поперемінний ковзанярський хід (п'ять переходів);
з ковзанярських на одночасний безкроковий хід (теж п’ять переходів);

з напівковзанярського ходу на ковзанярські ходи без відштовхування руками;
одночасний однокроковий, одночасний двокроковий та поперемінний і з ковзанярських ходів на напівковзанярський (по чотири переходи);

з ковзанярського ходу без відштовхування руками на одночасний однокроковий, одночасній двокроковий і поперемінний ковзанярські ходи і навпаки (по три переходи);

з одночасного двокрокового ковзанярського ходу на одночасний однокроковий і поперемінний ковзанярські ходи і навпаки;

з одночасного однокрокового ковзанярського ходу на поперемінний ковзанярський хід і навпаки.

Найбільш поширений перехід з одночасного безкрокового ходу на напівковзанярський хід після закінчення відштовхування руками. При ковзанні на двох лижах лижник поступово переносить вагу тіла на одну ногу. При виносі рук вперед він трохи згинає в кульшовому і колінному суглобах іншу ногу, підіймає лижу і повертає ступню зовні разом з лижею на 16—22^о. Потім лижник нахиляє тулуб, ставить на сніг палиці і рухом махової ноги вперед—вбік починає напівковзанярський хід.

Нескладний перехід і з напівковзанярського ходу на одночасний безкроковий після закінчення відштовхування ногою необхідно при підтягуванні її до опорної ноги поступово розвернути ступню в напрямку руху і при підведенні лижі поставити її на сніг в лижню розподіляючи вагу тіла рівномірно на обидві лижі.

З напівковзанярського ходу можна перейти на будь-який ковзанярський хід. Для цього опорну ногу при підведенні до неї махової ноги після відштовхування випрямляють не повністю. Рухом махової ноги вперед—вбік розгинанням опорної ноги переносять вагу тіла на махову ногу і роблять ковзний крок, приводячи руки в положення, при якому можна почати цикл ковзанярського ходу.

Для переходу з ковзанярських ходів на напівковзанярський, відштовхуючись однією ногою, махову ногу разом з лижею необхідно розвернути в напрямку руху. На неї поступово переноситься вага тіла. Лижник майже повністю випрямляє опорну ногу під час прямолінійного ковзання, руки виносить вперед, махову ногу підтягує до опорної, утримуючи лижі під кутом у напрямку руху. Потім він робить рухи притаманні напівковзанярському ходу.

Застосовують лижники і переходи з одночасного двокрокового ковзанярського ходу на поперемінний ковзанярський хід при переході на підйом.

7.4.1. Методика навчання переходам.

При вивченні цих переходів застосовують ряд підготовчих вправ:

1. Імітація техніки переходу руками з одного ковзанярського ходу на інший.

2. Імітація техніки переходу на кроках з одного ковзанярського ходу на інший.

3. Перехід з одного ковзанярського ходу на інший в повній координації (в цілому) по навчальній лижні.

Для удосконалення цих переходів використовують пересування на лижах по підготовленій трасі з різним рельєфом місцевості.

7.5. Тактика застосування ковзанярських способів пересування на лижах.

Велика різноманітність ковзанярських способів пересування на лижах і переходів з ходу на хід, які застосовуються в гонках вільним стилем, вимагає не тільки знання технічних можливостей того чи іншого ходу, але і вміння ефективно застосовувати ковзанярські ходи в конкретних умовах змагань.

Високі швидкості пересування ковзанярськими способами пред'являють підвищені вимоги до тактичної підготовленості лижників.

Відомо, що тактика—це сукупність засобів, прийомів, які застосовуються лижником як до змагань, так і в ході їх з метою досягнення високого спортивно-технічною результату.

Питання тактичної підготовки в класичних лижних гонках досить широко висвітлені в спеціальній літературі. За багато років, завдяки експериментальним дослідженням і узагальненню практичного досвіду, складалася певна методика тактичної підготовки в класичному стилі, яка, безумовно, буде удосконалюватися з подальшим розвитком техніки лижних гонок.

В той же час, багато питань тактики гонок вільним стилем поки що вивчені недостатньо.

З появою ковзанярських способів пересування на лижах принципово змінилася тактика проходження спусків. В класичних гонках при швидкості більш 8 м/с лижники проходять спуски в низькій, а іноді в стійці відпочинку, не відштовхуючись руками та ногами, бо при випрямленні тулубу перед поштовхом лижник створює велику силу лобового повітря, яка зводить нанівець зусилля спортсмена, а при більш високій швидкості спуску знижує її. Тим більше лижник не встигає добре відштовхнутися ногою на високій швидкості. Він може збільшити швидкість спуску тільки за рахунок низької стійки.

Використання ковзанярського ходу без відштовхування руками в більш низькій стійці і практично на будь-якій швидкості спуску дозволяє збільшити її. Це обумовлено специфікою відштовхування ногою. Щоб збільшити швидкість ходу, необхідно зменшити кут ставлення лижі на сніг по відношенню до основного напрямку руху. Завдяки цьому час відштовхування ногою не змінюється. Хід без махів руками економічний, але лижник повинен досконально володіти ковзанням на одній лижі при високій швидкості. А це вимагає спеціальної підготовки.

Ковзанярський хід з махами руками звичайно використовується на коротких відрізках при розгоні, коли треба різко збільшити швидкість. Цей хід потребує більших затрат енергії, ніж хід без махи руками.

Тактику проходження спусків, яка пов'язана з технічною і фізичною підготовкою, необхідно удосконалювати на протязі цілорічного циклу тренувань.

Напівковзанярський хід застосовується, як правило, на рівнинних ділянках траси (зі схилом не більше З^о), а при наявності лижної колії, дозволяє витримувати напрямок ковзання лижника при боковому відштовхуванні ногою. Цей хід ефективний і при пологих поворотах, якщо спортсмен відштовхується внутрішньо, відносно повороту, ногою. На трасі з поперечним схилом (праворуч або ліворуч) відштовхуватися ногою краще в бік схилу—униз. Чим вища швидкість, тим менший кут ставлення на сніг лижі, якою передбачається відштовхуватися.

Найбільш поширений одночасний двокроковий ковзанярський хід. Застосовують його частіше на підйомах середньої крутизни, при гарних умовах ковзання на більш крутих підйомах. При поганих умовах ковзання або при значному втомлені цей хід застосовують на рівнині і пологих підйомах.

При поперечному схилі лижні відштовхуватися руками доцільно під ту ногу, яка знаходиться вище.

Менш швидкісним і менш розповсюдженим є поперемінний ковзанярський хід. Застосовується він, як правило, на крутих підйомах, коли іншими ковзанярськими способами пересуватися значно важче.

Не слід нехтувати поперемінним ковзанярським ходом на підйомах крутизною більш 10^о, бо він дозволяє більш економно витрачати сили на таких відрізках траси. Крім того, добре володіючи технікою цього ходу лижник зможе і на крутих підйомах розвинуті високу швидкість Але треба мати на увазі, що в поперемінному ковзанярському ході складна координація рухів, а це вимагає спеціальної технічної та фізичної підготовки, добре розвинених м'язів усього тіла, включаючи м'язи тазового поясу.

При визначенні тактики пересування на тому або іншому відрізку траси, лижник повинен враховувати можливості того або іншого ходу, характер рельєфу місцевості, швидкість пересування, фізичний стан та інші фактори. В свою чергу, вибір того або іншого ходу та варіанту тактики на змаганнях визначається протяжністю дистанції. Це стосується вибору темпу, вірного ритму в циклі ходу, сили і спритності відштовхування, вибору оптимальної стійки, амплітуди рухів і т. д. Чим більша дистанція, тим нижче темп пересування, довготриваліша фаза ковзання, порівнюючи з часом відштовхування, вища стійка і менша сила відштовхування та амплітуда рухів лижника.

Ширина «ялинки»—кут, утворений між лижами—тісно пов'язана із швидкістю пересування. Тому вибір оптимального направлення ковзання лиж найчастіше визначається ефективністю ходу.

Розділ 8. Способи подолання підйомів на лижах.

Основи техніки спусків, поворотів у русі.

8.1. Подолання підйомів на лижах

При пересуванні на лижах по пересіченій місцевості спортсменам-лижникам, учням, туристам під час прогулянок приходиться переборювати підйоми різної крутизни, довжини і рельєфу.

Під час лижних змагань в основному застосовують способи підйомів по лижні, які забезпечують високу швидкість пересування (сковзним, біговим і ступаючим кроком). Дуже рідко на коротких крутих підрізках траси при слабкій підготовці або невдало змащених лижах, лижники змушені перейти на менш швидкі способи підйомів—«напівялинкою» і «ялинкою». Туристи та школярі під час прогулянок, пересуваючись без лижні, досить часто використовують підйоми «ялинкою», «напівялинкою» та «драбинкою».

Вибір способу подолання підйомів залежить не тільки від їх крутизни. Важливу роль відіграють і інші фактори: становище лижні, зчеплення лиж зі снігом, фізична та технічна підготовленість лижника, ступінь його втомлення на даний момент.

Підйоми долають прямо, навскоси, зигзагом. При підйомі на схил сили опору руху зростають. Це пояснюється тим, то лижнику, додатково до сили тертя та опору повітря, доводиться долати силу Ф, яка зіштовхує лижника униз по схилу. Наприклад, при підйомі крутизною 5^о, лижник вагою в 70 кг додатково до сил опору, які діють при русі на рівнині, долає силу до 5 кг, при крутизні підйому 10^о—до 12 кг, 15^о—до 18 кг.

На підйомі сила тиску лижника на опору менша, ніж на рівнині. Чим крутіший підйом, тим менша сила тертя. Таке полегшеним умов ковзання мало впливає на ефективність пересування, бо із збільшенням крутизни підйому ковзання стає короткочасним або зникає. Зміни дії сил на лижника при підйомі в гору змінює і основні параметри циклу ходу.

При сприятливих умовах кваліфіковані лижники долають підйоми крутизною до 5^о поперемінним двокроковим ходом, не знижуючи змагальної швидкості, але довжина циклу скорочується до 2—3 м, довготривалість—до 0.7 — 0,9 с. Середин швидкість руху в циклі ходу коливається від 2,2 до 3,3 м/с. В інших умовах, менш сприятливих, навіть на більш пологих схилах, лижники переходять на способи подолання підйомів сковзним, біговим і ступаючим кроком.

У всіх цих способах немає фази вільного ковзання і фази ковзання з випрямленням ноги. При підйомі сковзним кроком фаза ковзання і стояння лижі за часом приблизно рівні. При подоланні підйомів будь—яким способом велике значення має активна робота рук, що зменшує можливість зісковзування лиж при збільшенні крутизни підйомів.

8.1.1. Підйом в гору сковзним кроком (мал. 16).

Порівняно з поперемінним двокроковим ходом при підйомі сковзним кроком збільшується нахил тулуба, зменшується довжина кроку, поштовх рукою закінчується одночасно з відштовхуванням ногою. Зменшується амплітуда в роботі рук і ніг — вони виносяться вперед енергійним махом одразу ж після закінчення поштовхів «замах» майже відсутній.

Мал. 16

При зупинці лижі лижник починає згинати опорну ногу в гомілковоступневому та колінному суглобах, а махова нога знаходиться позаду опорної. Лижа відштовхується до випаду. Стояння лижі до випаду — фаза, якої немає при ходьбі на рівнині. Щоб досягнути оптимальної високої швидкості при пересуванні ковзним кроком, треба не затягувати ковзання лижі при відштовхуванні рукою і максимально скоротити фазу стояння лижі до випаду. Палиця ставиться на сніг під кутом близько 65—75^о. Все це диктується необхідністю збільшити зчеплення лиж зі снігом і уникнути їх прослизання. З подальшим збільшенням крутизни підйому всі ці зміни в техніці, порівняно з поперемінним двокроковим ходом, те більш помітні. Сковзати на лижах недоцільно і лижники переходять на спосіб підйому ступаючим кроком.

8.1.2. Підйом в гору ступаючим кроком.

При пересуванні ступаючим кроком лижник по черзі відштовхується ногами і руками (права нога — ліва рука і навпаки).

Виключно велике значення тут мають швидкість випаду, енергійне відштовхування ступнею і палицею. По закінченні відштовхування однією ногою лижник відразу ж переносить масу тіла та іншу ногу Лижа при цьому не сковзає. Лижник ставить палицю на сніг до закінчення відштовхування однойменною ногою і протилежною рукою (фази вільного ковзання немає). Таким чином, він одночасно впирається на обидві палиці. Для цього способу підйому характерна повна відсутність ковзання. Застосовують його, якщо крутизна підйому більша, ніж 18^о.

8.1.3. Підйом вгору біговим кроком.

Застосовується на крутих підйомах (15^о і більше). При цьому всі фази ковзання змінюються фазою польоту. З моменту ставлення палиці на сніг вага тіла переміщується на махову ногу. Потім йде стояння лижі до випаду. Добре підготовлений лижник починає випад одночасно з випрямленням опорної ноги, а іноді і раніше. Підйом долають на напівзігнутих в колінах ногах. Темп при біговому кроці — 70 циклів за 1 хв.

8.1.4. Методика навчання підйомів сковзним, ступаючим і біговим кроком.

При вивченні цих способів підйомів вгору необхідно добре пояснити, показати техніку, підібрати і підготувати відповідні схили. Вивчення проходить спочатку на пологих підйомах (до З^о). Попередньо набравши швидкість на рівнинному відрізку, учні долають відрізок підйому довжиною 25—30 м. Поступово, із засвоєнням техніки подолання підйому сковзним кроком, крутизна схилу збільшується до 5—6^о.. Але поспішати з подальшим збільшенням крутизни підйомів не слід до тих пір, поки учні міцно не засвоять техніку ковзного кроку. Передчасний перехід на більш круті схили утруднює засвоєння техніки їх подолання. Велику роль при цьому відіграє фізична підготовка, особливо рівень розвитку сили м'язів плечового поясу.

Надалі техніка подолання підйомів удосконалюється на пересіченій місцевості, учнів вчать долати підйоми, підбираючи оптимальну довжину і частоту кроків.

8.1.5. Підйом «ялинкою» (мал. 17)

Назва цього способу походить від сліду на снігу, який залишає лижник і нагадує гілки ялини. Застосовують його на досить крутих підйомах (до 35^о), коли лижник не в змозі подолати підйом ступаючим кроком. Розведення носків і ставлення лиж на внутрішнє ребро збільшує зчеплення їх зі снігом запобігаючи скочуванню. Лижник. долаючи підйом цим способом, теж пересувається ступаючим кроком з розведеними носками лиж і ставить їх на ребро.

Важливе значення при підйомі «ялинкою» має опора на палиці, які ставляться позаду лиж. Зі збільшенням крутизни схилу збільшується кут розведення лиж і нахил тулуба вперед, нахил лиж на внутрішні ребра. При пересуванні цим способом руки працюють різнойменно відносно ніг: одночасно з кроком правої ноги виноситься ліва палиця, з кроком лівої ноги—права палиця.

Мал. 17

Методика навчання підйому «ялинкою».

Цей спосіб підйому засвоюється досить швидко. Після роз'яснення та показу учні спочатку виконують підйом на пологому навчальному схилі, який не перевищує 5—10^о. Після цього вчитель повинен навчити підійматись «ялинкою» на підйомах до 25^о, а потім на підйомах до 35^о.

При вивченні цього підйому в учнів можуть зустрічатися такі помилки:

виконання підйому на прямих ногах;
недостатнє розведення носків лиж і їх кантування;
слабка опора на палиці;
вага тіла виходиться на ногах;
надмірно нахилений випрямлений тулуб;
палиця виходить кільцем вперед;
однойменне винесення лижі і руки.

Всі ці помилки легко усунути після декількох повторень. Після того, як учні засвоїли техніку підйому, для удосконалення можна дати подолання підйому по глибокому снігу.

8.1.6. Підйом «напівялинкою» (Мал. 18 ).

Цей підйом застосовується при подоланні схилів навкіс і виконується таким чином: верхня лижа сковзає прямо в напрямі руху, а нижня відводиться носком вбік, паралельно схилу і ставиться на внутрішнє ребро. Палиці працюють так, як в поперемінному двокроковому ході, і виносяться вперед прямолінійно (кільцями назад). Довжина кроків при підйомі «напівялинкою» неоднакова: крок лижею, яка сковзає прямо, завжди довший, ніж лижею, яка відведена носком вбік.

При вивченні цього підйому важливо добитися в учнів хорошої опори на палиці. Це дозволить долати підйоми навіть середньої крутизни.

Методика навчання підйому «напівялинкою»

Така ж сама, як і підйому «ялинкою».

8.1.7. Підйом «драбинкою» (Мал. 19).

Цей підйом застосовують на дуже крутих схилах (40^о), при глибокому снігу, під час туристичних походів на лижах і прогулянках. На змаганнях цей підйом практично не використовується, бо такі відрізки дистанції, як правило, виключаються.

Виконується цей підйом з вихідного положення, яке приймається по команді «струнко». Щоб піднятися «драбинкою», треба стати лівим боком або правим боком до підйому, поставити лижі на верхні канти і підійматися приставними кроками. Якщо лижник долає підйом розвернувшись до нього

Мал. 19 правим боком, то він відводить

праву палицю вбік і втикає її в сніг, в той час як права нога, згинаючись в колінному суглобі, підіймає лижу і приставляє її до правої палиці, слідом йде ліва нога і приставляє лижу до правої лижі і закінчує цикл ліва рука, яка приставляє палицю до лівої лижі. І знову все повторюється. Виконується цей підйом на рахунок «раз», «два», «три», «чотири», або під команду—«палка, лижа, лижа, палка».

Методика навчання підйому «драбинкою».

Особливих труднощів вивчення цього способу у школярів нс визиває. При більш ефективному засвоєнні цього підйому застосовують підготовчі вправи. Перш ніж вести дітей на схили, вчитель повинен переконатися, що всі учні оволоділи технікою підйому «драбинкою». Тому початкове навчання повинно проходити на рівнинній місцевості.

Підготовчі вправи:

Імітація техніки підйому «драбинкою» на рівнині - з вихідного положення, стоячи правим боком:
- на «раз» —відвести праву палицю і ввіткнути її на сніг і підняти праву лижу;
- на «два» —приставити праву лижу до правої палиці на зовнішнє ребро і підняти ліву лижу;
- на «три»—приставити ліву лижу до правої на внутрішні ребро і підняти ліву палицю;

на «чотири»—ввіткнути ліву палицю біля носка лівої ноги. Ноги в колінних суглобах повинні бути трішки зігнуті, гомілки нахилені в сторону підйому.

Цю вправу слід виконувати, як в лівий, .так і в правий бік. Слідкувати, щоб кінці палиць втикались якомога ближче до кріплень лиж.

2. Виконання підйому «драбинкою» на пологих схилах (до 10^о).

3. Виконання підйому «драбинкою» на схилах до 20^о

Вчитель повинен слідкувати за тим, щоб при підйомі «драбинкою» було завжди три точки опори. Тільки при виконанні усіх" циx вимог учні зможуть підійматис втору «драбинкою» під кутом до 40^о

Під час вивчення цього способу підйому слід звернути увагу на можливі помилки:

виконання підйому на прямих ногах;
слабке кантування лиж;
немає трьох точок опори;
погана опора на палиці;
лижі при підйомі перехрещуються (не паралельні одна одній);
широке відведення і ставлення палиць від лиж.

Усунути ці помилки можна за рахунок багаторазових повторювань на навчальному схилі.

8.2. Основи техніки спусків.

Пересування на лижах по пересіченій місцевості вимагає від лижника вміння спускатися зі схилів різної крутизни. Впевненість у володінні способами спусків, має велике значення не тільки для лижників гонщиків, але й для туристів і всіх любителів прогулянок на лижах.

Основу техніки спусків складають основи біомеханіки та практичні правила, які пояснюють виконання тих чи інших дій, рухів або положень, що застосовує лижник при пересуванні по схилу. Лижник разом з лижами, з точки зору механіки, становить собою складну систему, на яку діє цілий ряд різноманітних сил. В цей же час, в цій же системі розвиваються певні внутрішні сили. При пересуванні по схилу лижник за рахунок м'язових зусиль може прийняти різні пози, виконуючи одну або декілька дій, змінити прийняте положення, що приводить до перерозподілу діючих на нього внутрішніх сил. Взаємозв'язок зовнішніх сил і є основою усіх елементів техніки спусків.

Сила ваги (Р) є складовою усіх елементарних сил ваги окремим частин тіла і дорівнює їх сумі—вазі тіла лижника. Вона прикладена до загального центру ваги і завжди направлена вертикально вниз. На рівній лижні сила ваги повністю урівноважена силою реакції опори, яка направлена вгору, але на схилі вона розкладається на дві складові—силу нормального тиску (Р1) і скочувальну силу (Ф). Сила нормального тиску придавлює лижника до поверхні схилу, а із збільшенням крутизни схилу зменшується. Зниження тиску на сніг зменшує і силу тертя (Т). Скочувальна сила (Ф), як складова сила ваги, завжди діє в одному напрямку, паралельно схилу, і направлена вниз. Вона помітно змінюється в залежності від крутизни схилу і зростає при її збільшенні. Це єдина сила, яка виконує роботу на схилі. Від неї залежить швидкість спуску.

Окрім скочувальної сили, при русі лижника по схилу виникають сили, які перешкоджають збільшенню швидкості спуску. При взаємодії скованої поверхні лиж зі снігом завжди виникає сила тертя (Т). Величина залежить від стану снігового покриву, температури і вологості повітря, матеріалу ковзної поверхні лиж, якості обробки, форми і динамічних характеристик лиж, застосованої лижної мазі та її якостей.

Сила опору зустрічного потоку повітря (А) при русі вниз по схилу помітно зростає. Якщо при ковзанні на рівнині лижник зазнає опір повітря до 1,5 кг., то при спуску сила опору збільшується в багато разів. Сила опору повітря різко зростає при збільшенні швидкості руху: прямо пропорційна квадрату швидкості (VI), швидкість збільшується вдвоє, а сила опору—в 4 рази.

Ця сила прикладена приблизно до середини лобової поверхні тіла лижника і прямо пропорційна її площі. Крім цього, вона залежить від обтікання тіла. Ось чому для збільшення швидкості спуску дуже важливо прийняти більш обтічну стійку з меншою лобовою поверхнею, використовувати одяг, який щільно облягає тіло лижника.

Стійки, які використовуються лижниками при спусках, в залежності від ступеня згинання ніг в колінних суглобах поділяються на високу стійку, основну (середню) стійку, стійку відпочинку та низьку стійку.

8.2.1. Техніка стійок спусків.

О с н о в н а с т і й к а—найбільш поширена і часто застосовується при спусках (мал. 20, а). Вона найменш стомлива і дозволяє виконати будь-які інші прийоми (гальмування, повороти). При прямому спуску в основній стійці лижі розставлені на 10—15 см одна від одної, ноги злегка зігнуті в колінних суглобах, тулуб трохи нахилено вперед, руки опущені і злегка виведені вперед, палиці (обов'язково кільцями назад) не торкаються снігу. Основна стійка забезпечує найбільшу стійкість при спуску.

Висока стійка — застосовується для тимчасового зменшення швидкості спуску за рахунок збільшення опору зустрічного потоку повітря (мал. 20, в). Для більшого гальмування слід випростатись і розвести руки в боки. Інколи цю стійку застосовують для відпочинку або кращого огляду незнайомого схилу на початку спуску.

При цій стійці ведення, лиж повинно бути вузьке, одна нога виведена (на ступню) вперед, вага тіла знаходиться на задній нозі, обидві ноги зігнуті в колінних суглобах. Тулуб трішки нахилений вперед, палиці снігу не торкаються, кисті рук опушені вниз.

Мал. 20

Тривале спускання в високій стійці недоцільне: надто велика втрата швидкості, та й подолання нерівностей схилу теж утруднене.

Стійка відпочинку - (мал. 20, г) застосовується при достатньо довгому рівному схилі. Вона дозволяє дати деякий відпочинок м'язам ніг і спини. З цією метою лижник злегка випрямляє ноги, нахиляється вперед і спирається передпліччям на стегно. Це забезпечує менший опір повітря, ніж в основній стійці, а умови для точнішу і відновлення дихання кращі. При цьому спуску палиці повинні лежати на стегнах, а не бути під пахвами, бо це зменшує при ризик отримати травму при падінні.

Низька стійка - (мал. 20, б) застосовується на прямих, рівних і відкритих схилах, коли треба досягти максимальної швидкості спуску. В цьому положенні коліна зігнуті до 120^о, стегно паралельно лижам, тулуб нахилено вперед, руки витягнуті теж вперед, лікті опушені вниз і притиснуті до колін, палиці лежать на стегнах, вага тіла знаходиться на п'ятках. Лижник в цій стійці приймає положення що знижує лобовий опір. На високій швидкості деякі невірні рухи або положення можуть помітно заважати досягненню максимальної швидкості. Так, навіть відведення ліктів вбік знижує швидкість спуску до 5—10% Однак тривале використання цієї стійки не завжди доцільне, знижує рівновагу, бо погіршується можливість для амортизації нерівностей схилу, а також немає необхідного відпочинку для м’язів ніг. Після спуску в такій стійці продовжувати енергійне пересування важко.

8.2.2. Методика навчання спускам.

Вивчення усіх видів стінок необхідно починати на рівному місці. Після роз'яснення та показу вчитель повинен навчити учнів під команду прийняти вірно ту чи іншу стійку. Клас може стояти в одну шеренгу, або дві та три. Все залежить від того, скільки в класі учнів. Наприклад, вчитель подає команду—«Основну стійку—прийняти!» і учні повинні технічно вірно прийняти цю стійку; «Стійку відпочинку—прийняти!», «низьку стійку—прийняти!», «Високу стійку—прийняти!». Переконавшись в тому, що всі учні оволоділи технікою стійок, можна вести дітей на рівний некрутий (до 4-6^о) схил невеликої довжини. Сніговий покрив повинен бути добре укочений, але не льодянистий. Поступово крутизна схилу збільшується (до 10^о), але значно подовжувати схил не слід. Тільки після того, як учні впевнено будуть спускатися з таких схилів, можна переходити до більш крутих і довгих. Основне завдання—навчити впевненому спуску на високій швидкості. Поступове ускладнення завдань дозволяє засвоїти стійки спусків, уникнути падіння та травм і впевнено переборювати по чуття страху перед швидкістю та крутизною спусків.

Помилки:

1. Основна стійка —виконання спуску на прямих ногах, тулуб дуже нахилений вперед або відхилений назад, палиці ті час спуску находяться під пахвами або волочуться по снігу.

2. Висока стійка—вага тіла рівномірно розташована на обох ногах, ноги паралельно, палиці знаходяться під пахвами або волочуться по снігу, тулуб дуже нахилений вперед, виконання спуску на прямих ногах.

3. Стійка відпочинку—нема опори передпліччя на стегно, палиці находяться під пахвами, вага тіла перенесена вперед, лікті розставлені вбік, спуск на майже випрямлених ногах

4. Низька стінка—надмірне присідання, палиці знаходяться під пахвами, руки зігнуті і лежать на стегнах.

8.3. Техніка способів гальмування.

Гальмування при спусках—це вимушений захід для зниження швидкості або зупинки. Звичайно спортсмени—лижники проходять тpacy без гальмувань. До гальмувань доводиться вдаватися у випадках, коли з'являються несподівані перешкоди, падіння попереду йдучого лижника, перешкоди глядачів при погано підготовленій трасі або при недостатньому рівні підготовленості лижника. Використовують такі способи гальмування: палицями, падінням, «плугом», «упором».

8.3.1. Гальмування «плугом» (Мал. 21)

Застосовується як на схилах різної крутизни, так і на викочуванні зі схилу при достатньо щільному сніговому покриву.

Ковзаючи на паралельних лижах, лижник симетрично розводить вбік п'яткові частини лиж шляхом нажиму і одночасно зводять коліна та кантує лижі на внутрішні ребра (канти). Вага тіла повинна рівномірно розподілятися на обидві ноги. Щоб уникнути падіння, носки лиж не повинні перехрещуватись, наїжджаючи одна на одну. Чим більше кут розведення лиж. тим швидше можна знизити швидкість або у випадку необхідності зупинитися. Кисті рук знаходяться попереду на рівні поясу, палиці кільцями відведені назад.

Мал. 21

Методика навчання гальмуванню «плугом».

Навчання цьому гальмуванню проводиться по загальноприйнятій схемі (розповідь—показ—пояснення), потім вчитель дає учням цілий ряд підготовчих вправ:

1. Спочатку на рівному місці учні декілька разів приймають вихідне положення гальмування «плугом».

2. 3 основної стійки спуску учні стрибком з опорою на палиці, які ставляться кільцями на рівні носків лиж, приймають положення гальмування «плугом».

3. Те ж саме, тільки без опори на палиці.

4. Прийняти стійку гальмування «плугом» шляхом зісковзування, впираючись на палиці, як в 2-й вправі.

5. Те ж саме, тільки без опори на палиці.

6. Виконати гальмування «плугом» з 5—6 бігових кроків або відштовхувань палицями на рівнині.

Коли вчитель переконується, що всі учні вірно оволоділи технікою гальмування на рівній місцевості, то веде дітей на пологі схили. На схилі слід виконати підготовчу вправу «ліхтарик», яка дається для регулювання сили тиску на лижі шляхом розведення і зведення п'яток лиж. При спуску учні повинні звести і розвести п’яток лиж 3—5 разів.

Потім на схилах середньої крутизни учні по черзі виконують гальмування «плугом» в цілому, приймаючи позу відразу ж після початку руху на вершині гори і зберігаючи це положення до кінця спуску або до зупинки.

Далі удосконалюють гальмування «плугом» на схилі, розміченому орієнтирами, які визначають частини cxилу, де необхідно пройти без гальмування, а де гальмуванням «плугом» до повної зупинки. Змінюючи ці відстані, можна ускладнити або полегшити завдання, в залежності від підготовленості учнів. Потім школярі виконують гальмування по команді вчителя в указаному місці.

При вивченні цього способу гальмування зустрічаються такі помилки:

гальмування виконується на прямих ногах;
тулуб сильно на хиляється вперед;
руки розводяться широко вбік і палиці виносяться кільцями вперед;
перехрещення носків лиж;
ведуться лижі плоско, не кантуються на ребра;
нерівномірний тиск на обидві лижі, що приводить зміни напрямку руху;
недостатнє розведення п'яток лиж.

Для виправлення них помилок слід повернутись до підготовчих вправ. Далі гальмування «плугом» повторюється на схилах різної крутизни з різним рельєфом місцевості та різною глибиною снігового покриття.

8.3.2. Гальмування «упором» (Мал. 22)

Застосовується при спусках навскоси. Лижник переносить вагу тіла на верхню лижу, яка ковзає прямо, а нижню ставить в положення упора; п'ятка вбік, носки лиж утримуються на одному рівні, лижа закатована на внутрішнє ребро. Збільшення кута відведення і кантування лижі посилює

Мал. 22 гальмування. Вага тіла протягом всього галь- мування залишається на верхній лижі, яка ковзає прямо, навіть частковий перенос ваги тіла на лижу, яка знаходиться в «упорі», приводить до зміни напрямку руху. Руки знаходяться попереду тулуба, кисті на рівні поясу, палиці відведені кільцями назад. Іноді цей спосіб гальмування називають «напівплугом».

Методика навчання гальмуванню «упором».

Учні, які добре оволоділи гальмуванням «плугом», звичайно легко засвоюють гальмування «упором». При вивченні цього способу необхідно вивчити підготовчі вправи:

1. Імітація стійки гальмування «упором» шляхом відведення в упор правої лижі

2. Те ж, лівою лижею.

3. Те ж, почергово лівою і правою лижею.

4. Імітація стійки гальмування шляхом зісковзування правою лижею, потім лівою і по черзі.

5. Виконання гальмування «упором» з 5—6 бігових кроків або одночасних відштовхувань палицями на рівнині.

6. Виконаний гальмування «упором» на пологому схилі навскоси з відведенням нижньої лижі в «упор» і приставленням її до верхньої. При спуску виконати декілька разів відведення і приставлення лиж. Виконати цю вправу слід в один та другий бік.

7. Гальмування «упором» при спуску навскоси в цілому правим та лівим боком.

Вчитель повинен звернути увагу на основні помилки:

вага тіла розподіляється на обидві лижі;
носок нижньої лижі виходить вперед;
палиці виносяться кільцями вперед.

В подальшому учні повинні оволодіти гальмуванням «упором» в обидві сторони (з різних ніг) на схилах різної крутизни.

8.3.3. Гальмування падінням

Застосовується при необхідності екстреної зупинки, наприклад, при раптовому падінні лижника, який йшов попереду або при повороті, коли виникає небезпека наїзду на дерево (мал. 23).

Щоб гальмування падінням було безпечним, необхідно вміти надати і довести ці рухи до автоматизму, щоб не міркувати при падінні, як це робиться. Тому вчити дітей цьому треба в молодших класах. Це сприяє зменшенню травматизму у дітей на уроках, туристичних походах і прогулянкаx. При гальмуванні падінням існує декілька основних правил, якими нехтувати не можна:

1. Необхідно швидко, але м'яко зігнути ноги в колінних та кульшових суглобах (присісти), якомога глибше.

2. Вагу тіла перенести назад на п'ятки, тулуб відхилити вбік-назад, повернути лижі на ребра в Мал. 23 бік падіння.

3. Кисті pyк підняти вгору або вивести вперед—вбік в напрямі падіння, палиці повернуті кільцями назад.

4. Після торкання тулубом снігу, кисті розкрити і відпустити палиці.

5. Після падіння необхідно якомога більше, розпластатися на снігу, щоб зайняти більшу площу опори, для того, щоб погасити швидкість—руки і ноги розвести якнайширше в боки, лижами упиратися в сніг до повної зупинки.

Методика навчання гальмуванню падінням.

Перш, ніж вести учнів на схили, слід виконати підготовчі вправи на рівнині:

1. Виконати гальмування падінням по елементам.

2. Імітація падіння на рівнині під команду вчителя.

3. Виконання гальмування на пологих схилах..

4. На схилах середньої крутизни.

8.3.4. Гальмування палицями

Застосовується для тим часового зниження швидкості. Існує два варіанти гальмування палицями:

1) коли лижник бере обидві палиці докупи і кінцівками становить на сніг або з лівого боку, або з правого боку. Якщо гальмуємо палицями з лівого боку, то права рука держить верхні кінці палиць, а лівою беруться ближче до середини і злегенька, надавлюючи на них, лижник гальмує. 2) лижник тримає палиці в руках звичайним способом (як при пересуванні на лижах). Опускає кінці палиць на сніг одночасно з правого і лівого боків і надавлюючи кистями (руками), на верхні частини палиць, гальмує.

Ці види гальмування можна використовувати на прогулянках, в туристичних походах, де незнайома місцевість і не укочені схили.

8.4. Техніка поворотів у русі

Всі повороти діляться за напрямком руху (мал. 24): поворот до схилу (а); поворот від схилу (б); повний поворот (в).

Для змінення напрямку руху застосовують різноманітні способи поворотів: переступанням, «плугом», упором, із упора і на паралельних лижах. Ми розглянемо техніку перших двох способів повороту, бо вони є основними для учнів—в змаганнях, туризмі та на прогулянках.

Мал. 24

8.4.1. Поворот переступанням.

Поворот «переступанням»—один з найпоширеніших поворотів лижних гонках. Він застосовується як на схилі, так і на рівнинних відрізках після викочування зі схилу майже при будь-якому стані снігового покрову.

Поворот «переступанням» починається як з внутрішньої, так і з зовнішньої лижі. Поворот із зовнішньої лижі майже не використовується. Поворот з внутрішньої лижі—це єдиний із способів повороту, що прискорює рухи. Він виконується так: спускаючись по схилу в основній стійці, лижник переносить вагу тіла на зовнішню лижу, а внутрішню, розвантажену від ваги тіла, відводить носком в бік, і відштовхуючись енергійно зовнішньою лижею попередньо закантовуючи її на внутрішнє ребро, переносить вагу тіла на внутрішню. Далі зовнішня лижа швидким махом приставляється до внутрішньої і лижник сковзає в зміненому напрямку або робить наступне переступання. (Мал. 25)

При виконанні нього повороту ноги в колінних суглобах зігнуті і під час повороту не випрямляються. Для збільшення кута повороту подібні переступання необхідно виконувати декілька разів. Крім поштовху ногою, для збільшення швидкості використовують одночасне відштовхування палицями. При збільшенні швидкості кут відведення лижі зменшується, а частота переступання збільшується.

Методика навчання повороту «переступанням».

Вивчення повороту «переступанням» слід починати на рівнині з підготовчих вправ:

1. Імітація повороту, «переступанням» на кроках (навколо своєї осі вліво (вправо).

2. Імітація повороту стрибками (навколо своєї осі) вліво і вправо.

3. Виконання повороту сковзанням (навколо своєї осі) вліво, вправо.

4. Виконання повороту з 5—6 бігових кроків або одночасних відштовхувань палицями в правий бік.

5. Виконання повороту в одну сторону.

6. Виконання повороту і вліво, і вправо (зігзаг).

7. Виконання повороту «переступанням» на висоті зі схилу вправо і вліво.

8. Виконання повороту на схилі в лівий і правий бік (зігзаг).

При вивченні нього повороту в школярів спостерігаються такі помилки:

виконання повороту на прямих ногах;
вага тіла недостатньо переноситься на внутрішню лижу;
під час відштовхування зовнішня лижа не кантується або слабко кантується;
в момент повороту тулуб випрямляється.

Для виправлення цих помилок доцільно повернутися до підготовчих вправ.

8.4.2. П о в о р о т «у п о р о м» (Мал. 26)

Виконується на схилах середньої крутизни, при неглибокому сніговому покриві і досить високій швидкості. Для виконання повороту, наприклад, в лівий бік, необхідно попередньо перенести вагу тіла на ліву ногу; праву лижу, вільну від ваги тіла, ставлять в положення «упора»—п’ятку лижі відводять вбік, носок лижі виводиться вперед на 10—15 см і лижа кантується на внутрішнє ребро. Для виконання повороту вагу тіла необхідно частково перенести на лижу, яка знаходиться в «упорі» (праву). Крутизна повороту залежить від кута відведення п'ятки лижі, кута кантування лижі, стану снігового покриву та величини переносу ваги тіла. Поворот «упором» застосовують при спуску навскіс.

Методика навчання повороту «упором».

Учні досить легко засвоюють цей спосіб повороту. Спочатку виконуються імітаційні вправи на рівному місці:

1. Імітація відведення правої (лівої) ноги в положення «упора» з виведенням носка лижі на 10—15см вперед.

2. Те ж, з завантаженням ноги, яка виведена в «упор» вагою тіла.

3. Виконання повороту «упором» з 5—6 бігових кроків або одночасних відштовхувань палицями на рівнині вправо (вліво).

4. Виконання повороту на пологих схилах в правій і лівій бік.

5. Виконання повороту на схилах середньої крутизни вправо і вліво.

В учнів при виконанні цього повороту зустрічаються помилки, на які вчителю слід звернути увагу:

малий кут відведення п'ятки лижі;
відсутнє або слабке кантування лижі;
недостатньо висунутий вперед носок лижі;
мало переноситься вага тіла на зовнішню лижу.

Школярі, які добре засвоїли гальмування «упором», легко оволодівають і цим поворотом.

8.4.3. Поворот «плугом» (Мал. 27)

Застосовується на схилах середньої крутизни, на схилах з різним сніговим покривом.

Виконуючи поворот, лижник (приймає положення гальмування «плугом». Щоб повернути вліво, лижник за рахунок незначного скручування тулуба вбік повороту та віддавлюванням ногою, протилежною повороту, тобто правою, виконує поворот в ліву сторону. Носки лиж повинні бути на одному рівні, руки Мал. 27 знаходяться попереду тулуба, палиці кільцями назад. Якщо швидкість необхідно погасити, то під час повороту лижник кантує лижі на внутрішні ребра.

Методика навчання повороту «плугом».

Вивчення учнями повороту «плугом» здійснюється у відповіднім послідовності. Спочатку слід повторити гальмуванню «плугом.». Після показу і роз'яснення вчителя учні виконують підготовчі вправи:

1. Стоячи на рівному місці, учні приймають положення «плуга» і імітують віддавлювання ногою при повороті вліво, потім вправо.

2. Виконання повороту з 5—б бігових кроків або одночасних відштовхувань палицями, спочатку в ліву сторону, а потім вправу.

3. Виконання повороту на пологому схилі в лівій, а потім в правий бік.

4. Виконання повороту на схилах середньої крутизни.

Для удосконалення техніки доцільно виконувати повороти, об'їжджаючи розставлені на схилі прапорці або палиці.

При вивченні повороту «плугом» у дітей часто зустрічаються такі помилки:

ноги розгинаються в колінних суглобах, а тулуб нахиляється вперед;
широке положення носків лиж (в цьому випадку утруднюється виконання повороту);
простежується значне бокове зісковзування;
палиці виходять кільцями вперед.

Поворот «плугом» широко використовується в туристичних походах, на прогулянках і при пересуванні з вантажем. В лижних гонках застосовується дуже рідко. бo значно знижує швидкість руху.

8.5. Подолання нерівностей на схилах.

При пересуванні по пересіченій місцевості лижникам часто доводиться спускатися зі схилів з урізноманітненим рельєфом або долати усілякі нерівності. Головне завдання при спусках з таких схилів—зберегти швидкість ковзання і виключити втрату рівноваги (мал. 28).

Розрізнюють такі важливі зміненням рельєфу: спад—збільшення крутизни схилу; викат—зменшення крутизни схилу або перехід від схилу до рівнини; зустрічні схили. Крім цього, лижникам доводиться долати дрібні нерівності: горби, впадини, виступи і уступи. В усіх випадках може бути порушена динамічна рівновага сил, що може привести не тільки до зниження швидкості спуску, а й до падіння.

При проходженні викату збільшуються імпортні сили, які притискують лижника до снігу, що приводить до збільшення сили тертя нахилу тіла вперед. Все це може привести до падіння вперед. Якщо ліжник заздалегідь готується до цього і надто випрямляється, то інерційні сили можуть відкинути його назад, «посадити» на лижі, що часто і спостерігається у новачків при проходженні викоту.

Мал. 28 При спаді сила тертя зменшується, лижник наче висковзує вперед і може впасти назад. Тут необхідно при підході до спаду піднятися в більш високу стійку, а при переході горба —опуститися в більш низьку стійку і збільшити нахил тулуба вперед. І в цьому, і в іншому випадку, після проходження крутизни схилу необхідно прийняти основну стійку спуску.

Стійкість лижника при подоланні дрібних нерівностей— горбів, падин—залежить від надійного контакту лиж зі снігом. Будь-який відрив приводить до того, що лижами неможна керувати, що часто приводить до падіння. Крім того, важливо досягти прямолінійності траєкторії загального центру тяжіння—лижник досягає нього зниження на горбах і підвищенням на впадинах, пружинистим згинанням і розгинанням ніг, а також компенсаторним рухом тулуба та рук.

Методика навчання

При початковому вивченні необхідно роз’яснити учням причини падіння при подоланні нерівностей, далі показати прийоми їх подолання та навчити швидкій зміні глибини стійки при проходженні горбів і впадин.

З цією метою необхідно виконати декілька підготовчих вправ на рівнині та рівному пологому схилі:

1. Імітація подолання горбів і впадин по команді вчителя. Наприклад, вчитель говорить: «Горб»—учні повинні присісти, і імітуючи подолання горба; далі говорить: „Впадина” - діти імітують подолання впадини. Команди можна давати в різноманітних сполученнях.

Якщо діти навчились реагувати на слова і вірно імітують подолання горбів і впадин, можна виконати вправи на схилах:

1. Багаторазові пружинні присідання при спуску в основній стійці.

2. Підібрати на схилі 2—3 предмети, після кожного нахилу і присідання повертатися в основну стійку.

3. Подолання при спуску декількох воріт з присіданням під ними і випрямленням між ними.

Після виконання цих вправ можна приступити до подолання нерівностей спочатку на невеликій швидкості, а потім на схилах.

Під'їжджаючи до горба, лижник стає у більш високу стійку. При наїзді на бугор, лижник присідає, проходячи його вершину в групуванні. При скочуванні з горба, щоб уникнути фази польоту, необхідно швидко випрямитися. Глибина присідання і швидкість рухів залежить від швидкості лижника величини горба.

При подоланні впадини або ями необхідно виконати всі рухи в зворотній послідовності.

Під'їжджаючи до западини, слід прийняти більш низьку стійку, проїжджаючи западину — випрямити ноги, виїжджаючи з неї—знову присісти і тулуб нахилити вперед. Зі збільшенням швидкості спуску, всі рухи виконуються швидше. Згинання ніг, нахил тулуба при наїзді на горб, випрямлення при подоланні западини дозволяє «згладити» нерівності схилу—загальний центр ваги тіла переміщується майже прямолінійно.

Після того, як учні навчилися долати окремі горби та западини, необхідно перейти до засвоєння проходження цілого ряду таких перешкод. Принцип поступовості повинен бути збережений і в збільшені швидкості проходження Перші спроби виконуються з невеликого розгону, потім швидкість можна збільшити, добиваючись проходженні, відрізків з нерівностями на максимально можливій швидкості.

Подолання уступів і виступів не викликає великих утруднень, якщо учні добре засвоїли проходження горбів і западин. Техніка подолання цих нерівностей аналогічна тій, що застосовується для подолання горбів і западин; при підйомі до уступу необхідно присісти і нахилитися вперед, злегка знижуючи центр ваги тіла, а в момент скочування з уступу слід швидко випрямитися, одночасно виконати компенсаторні рухи зігнутими руками вгору до рівня плечей для того, щоб уникнути стрибка. Цим самим лижник добивається спрямлення траєкторії переміщення загальної ваги тіла і не губить контакт лиж зі снігом.

Для подолання виступу всі рухи виконуються лижником у зворотній послідовності: спочатку він випрямляється, а при наїзді на виступ присідає, виїжджаючи на виступ групується, домагаючись тим самим аналогічного ефекту. В подальшому основна увага приділяється удосконаленню техніки подолання нерівностей на схилах різної крутизни , та із різноманітним рельєфом.

Розділ 9. Правила змагань з лижних гонок

9.1. Загальні вимоги

Діючі правила розроблені на основі правил із лижних гонок 1986 року і діючих міжнародних правил ФІС. Усі змагання з лижних гонок, які проходять в Україні, у тому числі і відкриті, з участю зарубіжних спортсменів, проводяться у відповідності з даними правилами й положенням, затвердженим організацією, що проводить змагання.

§ 1. Характер і види змагань

1. В залежності від масштабу й значимості всі змагання діляться на 3 групи.

1-ша група: всеукраїнські змагання; чемпіонати, кубки, молодіжні і юнацькі ігри; чемпіонати, кубки СТ, відомств, а також усі міжнародні змагання, які проводяться на території України.

2-га група: змагання окружних, районних, міських і обласних масштабів;

3-тя група: змагання у спортшколах, спортивних клубах і колективах фізичної культури.

2. Змагання з лижних гонок можуть бути:

- особисті (визначаються результати й місце окремих учасників);

- особисто-командні (визначаються результати й місце окремих учасників і команд);

- командні (із врахуванням результатів та зайнятих місць окремими учасниками, визначається місце команди);

- масовими.

Характер і програма змагань визначаються положенням про дані змагання.

§ 2. Організація, яка проводить змагання

1. Змагання з лижних гонок проводяться федераціями лижного спорту, Міністерством у справах сім'ї, молоді і спорту України, управліннями у справах молоді, фізичної культури та спорту, радами спортивних товариств і відомствами, спортивними клубами й колективами фізичної культури у відповідності з календарним планом спортивних заходів.

2. Організація, яка проводить змагання, розробляє й складає Положення про змагання у відповідності із сучасними правилами. Визначає час, місце й умови їхнього проведення.

3. У випадку необхідності, тільки організація, яка проводить змагання, може внести в положення зміни або доповнення, змінити терміни й місце проведення змагань або зовсім відмінити їх, своєчасно повідомивши про це організації, які мають брати участь.

4. Організація, яка проводить змагання, комплектує разом із федерацією й президією колегії суддів, головну суддівську колегію і затверджує чисельний склад суддів згідно з даними правилами.

5. Організація, яка проводить змагання, зобов'язана:

а) організувати матеріально-технічне забезпечення змагань, підготовку лижних трас, представити інвентар та обладнання згідно з вимогами головної суддівської колегії (хронометри, номери учасників, схеми й профілі лижних трас, прапорці для розмітки дистанцій, засоби інформації, зв'язку і т. д.), забезпечити медичне обслуговування;

б) виділити офіційним особам, членам журі, суддівській колегії, тренерам і спортсменам, технічному персоналу необхідні приміщення для роботи у процесі змагань, але з таким розрахунком, щоб вони не заважали спортсменам на старті й фініші;

в) визначити місця представникам радіо й телебачення, фотокореспондентів поза зоною старту й фінішу (але з хорошим її оглядом);

г) при проведенні змагань, що відносяться до 1-ї групи, опублікувати схеми й профілі дистанцій, а також вказати суми перепаду висот на трасах та різницю між найвищою й найнижчою точками кожної траси.

6. Усі питання про допуск до змагань учасників, пов'язані з визначенням приналежності спортсменів до тієї чи іншої команди, спортивного товариства, або їхньої спортивної кваліфікації, вирішує тільки організація, яка затвердила положення про дані змагання (або затверджена нею мандатна комісія), до початку змагань.

7. Організація, яка проводить змагання, несе повну відповідальність за безпеку учасників і глядачів, організовує охорону порядку на спортивних спорудах і дистанціях, забезпечує необхідні профілактичні заходи попередження в особливо небезпечних місцях: на спусках, поворотах, при перетині доріг та інших складних ділянках траси.

§ 3. Положення про змагання (Див. додаток 2)

1. Положення про змагання повинно відповідати сучасним правилам.

2. В положенні має бути вказано кількість і вік учасників змагань, склад команди, терміни, місце проведення, програма змагань, порядок визначення особистої й командної першості, нагородження, умови прийому й відшкодування витрат.

3. Положення про змагання має бути відіслано організаціям, які беруть участь, не пізніше ніж за три місяці до початку змагань.

§ 4. Заявки на участь у змаганнях

Заявка на участь в змаганнях по лижним гонкам

Від _________________________________________________

(назва організації)

Група учасників______________________________________

(чоловіки, жінки, юнаки)

№ п/п	П.І.П.	Рік народження	Розряд	Номер програми				Підпис лікаря і його печатка
№ п/п	П.І.П.	Рік народження	Розряд	3км	5км	10км	Естафета 3х3км	Підпис лікаря і його печатка
1.
2.
3.

Представник організації ___________________________

(ініціали, прізвище)

Згідно даного заявочного листу допускаю __________чоловік

Не допускаю

1._________________ 3._________________

2._________________ 4._________________

М.П. медичної установи

Лікар________________ Тренер_________________

(підпис) (ініціали, прізвище)

М.П. організації

1. Попередні заявки на участь у змаганнях спортивні організації подають в організацію, яка проводить змагання, у визначені положенням терміни.

2. Поіменні друковані заявки на участь у змаганнях з ідентифікаційним кодом, домашньою адресою спортсменів, завірені круглою печаткою міського або обласного фізкультурного диспансеру, підписані керівником обласного управління, директором ДЮСШ, УФК, УОР, СДЮШОР, поділ учасників за групами жеребкування мають бути представлені в секретаріат не пізніше ніж за дві години до початку жеребкування. Разом із поіменною друкованою заявкою подають заповнені (бажано в надрукованому вигляді) картки на всіх учасників по дистанціях у двох примірниках з обов'язковим зазначенням прізвища тренера учасника.

3. Організація, яка заявляє учасника на змагання, заявкою гарантує його стан здоров'я, фізичну й технічну підготовленість, а також страхування від небезпечних випадків і несе за це повну відповідальність.

При індивідуальних заявках учасник проводить страхування самостійно і своєю заявкою гарантує свою фізичну і технічну підготовленість.

Кількісний склад учасників, включених у заявку, повинен відповідати положенню про дані змагання.

У заявку включаються також спортсмени, допущені організацією, яка проводить змагання, до участі у змаганнях на особисту першість.

4. На командних і особисто-командних змаганнях після жеребкування додаткові заявки можуть бути дозволені тільки в тому випадку, якщо основний учасник не може стартувати з поважної причини (травма, хвороба, підтверджена офіційним лікарем змагань).

Дозволити участь у змаганнях згідно з додатковою заявкою можуть журі змагань або головна суддівська колегія (див. зразок дозаявки). Офіційно дозвіл передають у секретаріат не пізніше ніж за годину до початку змагань.

Зразок дозаявки

Додаткова заявка на участь в змаганнях по лижним гонкам

______________________________________________________

(назва змагань)

Група учасників________________________________________

(чоловіки, жінки, юнаки)

№ п/п	П.І.П.	Рік народження	Розряд	Номер програми				Підпис лікаря і його печатка
№ п/п	П.І.П.	Рік народження	Розряд	3км	5км	10км	Естафета 3х3км	Підпис лікаря і його печатка
1.
2.
3.

Причина дозаявки _______________________________________

Представник організації ________________________________ (ініціали, прізвище)

Лікар _______________ Допускаю _________________ чоловік

М.П. медичної установи

Тренер______________________

(ініціали, прізвище)

Керівник фізкультурної організації ________________________

М.П. організації

Якщо у процесі змагань виникає необхідність заміни учасників по програмі змагань, представник не пізніше ніж за годину до початку виду змагань подає головному секретареві перезаявку.

При додатковій заявці й перезаявці ново заявлений учасник стартує під номером вибулого.

5. Не дозволяється заявляти одних і тих же самих учасників більш ніж на одне змагання, яке проводиться в один той самий час.

6. Спортсмени що не мають дозволу лікаря до участі в змаганнях не допускаються. В окремих випадках лікар змагань може прийняти таке рішення після проведення додаткового обстеження і допустити спортсмена, але нести відповідальність за його здоров'я.

§ 5. Розклад стартів, порядок стартів і жеребкування

1. Розклад стартів і графік змагань встановлюється директором змагань у відповідності з правилами й положенням про змагання, кількістю учасників, розташуванням трас та іншими особливостями проведення змагань.

2. У разі необхідності за рішенням директора змагань (а на міжнародних і всеукраїнських змаганнях за рішенням журі) розклад стартів може бути зміненим, про що представників організацій, які беруть участь, повідомляють завчасно. При необхідності дати старт раніше, ніж було оголошено, представників організацій, які беруть участь, слід повідомити про це напередодні дня змагань.

3. Порядок старту спортсменів у кожному змаганні і на кожній дистанції визначається жеребкуванням. Жеребкування проводить секретаріат змагань у відповідності з положенням і правилами змагань.

4. Допускається дві форми жеребкування:

а) загальна, при якій порядок старту учасників визначається єдиним для всіх спортсменів жеребкуванням без урахування спортивної кваліфікації;

б) групова, при якій усі учасники розподіляються на 3 або 4 групи. Групи стартують у наступній послідовності: І-2-3-4. Жеребкування проводиться в тій же послідовності.

Групове жеребкування проводиться, якщо в даному номері програми заявлено понад 20 чоловік;

в) допускаються такі способи розподілу учасників по групах жеребкування:

- за рівнем спортивної підготовленості;

- за принципом рівного або пропорційного представництва в кожній групі представників організацій, що беруть участь у змаганнях;

г) група сильніших на цих змаганнях визначається журі або суддею за узгодженням із представниками.

На міжнародних змаганнях учасники діляться на дві групи: А і Б.

Група А - міжнародна група з максимальною кількістю учасників з однієї країни - 8 чоловік.

Група Б - включає решту заявлених спортсменів іноземних делегацій і визначену кількість учасників країни-організатора змагань, яка пропонується комітетом змагань.

Групи стартують у такій послідовності: Б-А. Жеребкування проводиться в цій же послідовності.

Розподіл на групи. Спортсмени з групи А розподіляються по підгрупах наступним чином: менше 20 спортсменів - на дві підгрупи; 20-50 учасників - на три підгрупи, більше 50 - на чотири підгрупи.

Підгрупи стартують у такому порядку: І, II, III, IV. Жеребкування проводиться в тій же послідовності. Перед жеребкуванням керівники команд повинні поділити своїх спортсменів по підгрупах рівномірно. Якщо країна заявила більше учасників, ніж число підгруп, то спортсмени, які не увійшли ні в одну підгрупу, можуть бути розподілені по одному в кожну підгрупу на розсуд керівника команди. Це правило розповсюджується також на країни, які мають менше спортсменів, ніж число підгруп.

Якщо за дві години до початку жеребкування від команди немає пропозицій щодо розподілу по групах, то для цих спортсменів воно проводиться у порядку надходження письмових заявок.

При жеребкуванні розподілення по групах не може бути змінено.

Примітка. На змаганнях, що належать до 1-ї групи, стартові номери для спортсменів повинні бути виготовлені з кольорової тканини, цифри - чорного кольору.

Колір тканини стартового номера повинен відповідати кольору розмітки траси (§ 24), а в естафетах - етапу (§ 28, п.6). Допускається виготовлення стартових номерів із кольоровою поперечною смугою 5-10 см (замість кольорової тканини).

§ 6. Протести

1. Протести щодо проведення й результатів подають представники організацій, які беруть участь у змаганнях, в письмовому вигляді директору змагань.

2. Протести щодо належності учасників до тієї чи іншої команди повинні подаватись в організацію, яка затвердила це положення (або організаційний комітет) до початку змагань.

3. Протести щодо порушення правил змагань учасниками або суддями подаються директору змагань не пізніше ніж через годину після закінчення даного номера програми змагань. Рішення за такими протестами мають бути прийняті директором змагань у той же день (якщо немає потреби додаткової перевірки фактів).

4. Протести розглядаються в журі або в організації, яка затвердила це положення.

5. Протести по поведінці іншого учасника або офіційної особи відносно хронометражу подаються у письмовій формі секретарю змагань протягом 15 хвилин після оголошення попереднього результату змагань.

6. Рішення за протестами, перелічених у пп. 1-5 цього параграфа, мають бути прийняті до затвердження технічних результатів змагань.

§ 7. Медичне обслуговування змагань

1. Медичне обслуговування змагань передбачає:

а) організацію пунктів надання медичної допомоги учасникам;

б) забезпечення змагань санітарним транспортом і засобами евакуації з дистанції;

в) проведення контрольного огляду трас і оформлення акту прийому готовності спортивного об'єкту до проведення змагань;

г) забезпечення радіо - або телефонним зв'язком із пунктами медичної допомоги і лікарськими бригадами.

2. Про розташування пунктів медичної допомоги й місць розташування медичних працівників необхідно повідомити суддів, учасників, глядачів і представників команд, ці пункти мають бути позначені на схемах.

3. Медичні працівники, які обслуговують змагання, повинні мати яскраві відповідні знаки.

Старший лікар медичної бригади, який обслуговує змагання, одночасно є заступником директора змагань. Він керує роботою бригади, присутній на засіданнях головної суддівської колегії й нарадах представників, разом із начальником траси визначає місця харчування й надання медичної допомоги учасникам на трасах, повністю відповідає за всю роботу по медичному обслуговуванню змагань. Після закінчення змагань старший лікар подає директору змагань звіт про виконану роботу.

9.2. Учасники змагань

§ 8. Розподіл учасників на групи за віком і статтю

Групи Вік (років) Дистанції гонок (км)

Молодші дівчата до 16 до 10

Старші дівчата 17-18 до 15

Юніорки 19-20 до 20

Жінки основного віку 21 і старші всі дистанції

Жінки старшого віку - до 20

Молодші юнаки до 16 до 15

Старші юнаки 17-18 до 20

Юніори 19-20 до 50

Чоловіки основного віку 21 і старші всі дистанції

Чоловіки старшого віку до 50

Примітка. Поділ на вікові групи спортсменів-ветеранів лижного спорту (кожні п'ять років):

жінки - 36-40; 41-45; 46-50; 51-55;

мужчини - 36-40; 41-45; 46-50; 51-55 і т. д.

2. Дорослі спортсмени (жінки і чоловіки) повинні мати вік мінімум 21 рік під час змагального року. Вік учасників визначається на 1 січня календарного року (у рік проведення змагань спортсменові повинно бути стільки років, скільки вказано у віковій групі).

3. Юнаки й дівчата можуть виступати у старшій віковій групі, при наявності спеціального дозволу тренера, на дистанціях, передбачених для даної групи діючими правилами змагань.

Юніори і юніорки, а також спортсмени-ветерани мають право виступати у змаганнях спортсменів основного віку на дистанціях, визначених для даних вікових груп.

У заявлених змаганнях учасник може виступати тільки в одній віковій групі.

§ 9. Обов'язки і права учасників змагань

1. Учасник зобов'язаний:

- суворо дотримуватись норм поведінки спортсмена як у місцях проведення змагань, так і поза ними;

- бути в охайному і добре підготовленому костюмі; при проведенні особисто-командних і командних змагань учасник повинен бути одягнутий у єдину для команди форму з емблемою відповідної організації;

- знати правила змагань і суворо їх дотримуватись;

- ознайомитись із положенням і програмою даних змагань, знати розклад стартів;

- бути фізично й технічно підготовленим до участі в даних змаганнях із врахуванням їх складності;

- мати номер учасника змагань, добре закріплений на грудях і спині;

- зробити маркірування лиж (якщо маркірування передбачено на даних змаганнях);

- вчасно з'явитись на старт і пройти реєстрацію;

- всю дистанцію в індивідуальних гонках та естафеті пройти лижах;

- в естафетних гонках, де дозволяється заміна одної лижі у випадку поломки, зобов'язаний пред'явити поламану лижу суддівській колегії;

- йти по розміченій трасі, пройти всі контрольні пункти. Якщо на повороті траси з внутрішньої сторони поставлена розмітка, спортсмен не повинен заходити до середини дуги повороту, позначеної розміткою;

- в естафетних гонках перші 200 м не застосовувати ковзанярський хід і йти по своїй стартовій лижні;

- по трасі зберігати дистанцію не менше одного метра від носка своїх лиж до п'яток лиж гонщика, який іде попереду ;

- на вимогу гонщика, який наздоганяє, поступатись лижнею, сходячи з неї обома лижами, крім змагань зі спринту і випадків, коли спортсмен знаходиться в маркірованому коридорі. Це правило застосовується в гонках класичним стилем, навіть коли нарізано дві лижні, а також гонках вільним стилем, лижник, якого обганяють, поставлений у скрутне становище для пересування, і коли обгін лижника не перешкоджає пересуванню іншого спортсмена;

- у випадку входу в маркірований коридор спортсмени зобов'язані залишатися в обраному коридорі, крім випадків, коли вони обганяють інших учасників;

- у гонках з масстарта, переслідування й естафетних гонок, спортсмен чи команда, яких обігнали на коло, знімаються зі змагань, але повинні бути представлені в підсумковому протоколі на позиції, яку вони займали під час обгону;

- при передачі естафети доторкнутись рукою якої-небудь частини тіла стартуючого гонщика (у зоні передачі);

- якщо на дистанції з якимось із учасників стався нещасний випадок, про це необхідно повідомити першому із контролерів на трасі;

- у випадку сходу з дистанції - зняти номер і повідомити про припинення гонки найближчому контролерові й представнику своєї команди. Здати номер на фініш і пред'явити лижі для зняття з них маркірування (якщо маркірування проводилось);

- бути присутнім на церемонії вручення нагород; призер при відсутності без поважних причин губить право на отримання нагороди;

- не заважати роботі суддів. (Усі довідки про проведення й результати змагань учасник повинен отримувати у представника або тренера своєї команди).

2. Учасник має право:

- протягом одного дня брати участь тільки в одному номері програми;

- отримувати допомогу на дистанції згідно з правилами змагань;

- замінювати обидві палиці;

- поміняти одну лижу, якщо лижа чи кріплення зламане або ушкоджене. Ушкоджене екіпірування повинне бути представлене журі перед затвердженням результату змагань;

- змащувати лижі на дистанції і ремонтувати інвентар без чиєїсь допомоги;

- застосовувати при зміні мазі нагріваючі прилади, навіть якщо вони запалені іншою людиною;

- у гонках класичним стилем для зняття з лиж снігу, що налип, або мазі - користуватись будь-яким предметом, який поклали на сніг (предмет ніхто не повинен тримати). В гонках вільним стилем така допомога категорично забороняється;

- на останніх 200 м дистанції перед фінішем не поступатись лижнею;

- приймати їжу на дистанції;

- отримувати медичну допомогу;

- отримувати дані про час і порядок проходження відрізків дистанції ним самим або іншими учасниками;

- в естафетній гонці у випадку поломки лижі замінити одну лижу;

- при відсутності представника або тренера звертатись безпосередньо в суддівську колегію для отримання довідок про змагання і результати.

З. Учасник не має права отримувати яку-небудь сторонню допомогу, крім указаної у п. 2.

4. Всім учасникам змагань забороняється застосовувати допінги. Результати спортсменів, які знаходяться під дією допінгових засобів, анулюються, а спортсмени дискваліфікуються.

5. Учасник може бути знятий з участі у змаганнях у даному виді програми:

- за грубе порушення норм поведінки;

- за порушення даних правил;

- за явну непідготовленість до даних змагань, якщо подальша участь у них загрожує його безпеці або здоров'ю.

6. Забороняється лідирувати учасника при проходженні ним дистанції, супроводжувати попереду, ззаду або збоку, а також подавати допомогу в подоланні підйомів.

§ 10. Обов'язки і права представників і тренерів

1. Представник організації, який є керівником команди, повинен знати правила змагань і положення про дані змагання.

Він несе повну відповідальність за поведінку учасників і своєчасну їхню явку на старт та церемонію нагородження.

2. Представник зобов'язаний брати участь у засіданні суддівської колегії, яка проводиться разом з представниками, і в жеребкуванні.

3. Представник має право отримувати в суддівській колегії поточну інформацію і підсумкові результати змагань.

4. Представник не повинен втручатися в роботу суддівської колегії і заважати роботі суддів. Якщо представник команди чи тренер порушив правила змагань або рішення журі (ГСК), або вів себе негідним чином, журі або ГСК може застосувати санкції. Це може бути попередження чи усунення від змагань із повідомленням за місцем праці.

5. Представник не має права покидати місце проведення змагань, поки всі члени команди не закінчили гонку. Упевнившись у цьому, доповідає директору змагань про закінчення виступу команди, а також повідомляє старшому судді на фініші про всіх членів команди, які зійшли з дистанції (форма №10).

Дізнавшись, що хтось із членів команди не фінішував, і не поставив до відома, що зійшов з дистанції, представник команди зобов'язаний негайно повідомити про це директора змагань і разом з начальником трас вжити заходів для пошуку спортсмена.

При відсутності представника його обов'язки виконує тренер команди, який користується всіма правами представника.

Примітка. В окремих випадках, при невеликій кількості учасників, обов'язки представника й тренера може виконувати капітан команди.

9.3. Суддівство змагань

§ 11. Склад суддівської колегії

1. Для проведення змагань призначається суддівська колегія.

2. Комплектується суддівська колегія організацією, яка проводить змагання, разом із президією колегії суддів відповідної категорії.

3. Керівництво роботою суддівської колегії здійснює головна суддівська колегія (ГСК).

Склад ГСК і суддівських бригад залежить від масштабу й характеру змагань.

№ Склад суддівської колегії групи

п/п ГСК 1 2 3

1 Директор змагань 1 1 1

2 Головний суддя з технічних питань 1 1 -

3 Головний суддя по кадрах 1 1 -

4 Головний секретар 1 1 1

5 Головний хронометрист 1 - -

6 Головний суддя з інформації 1 1 -

7 Головний суддя по трасах, начальник трас 1 1 -

8 Головний суддя

по медичному обслуговуванню 1 1 1

9 Технічний делегат 1 - -

Старт

1 Старший суддя на старті 1 - -

2 Стартер 1 1 1

3 Помічник стартера 1 1 -

4 Секретар стартера 1 1 1

5 Суддя по маркіруванню лиж 1 1 -

6 Секретар по маркіруванню лиж 1 1 -

7 Суддя при учасниках 1 1 -

Фініш

1 Старший суддя на фініші 1 1 1

2 Суддя-фіксатор 1 1 1

3 Хронометрист 1 1 1

4 Секретар хронометриста 1 1 1

5 Суддя порядку приходу 1 1 1

6 Секретар порядку приходу

7 Судді на фініші 3 2 1

8 Суддя по перевірці нормування 1 1 -

9 Судді на електрохронометражі 3 3 -

Секретаріат

1 Заступник головного секретаря 1 1 -

2 Секретар прес-служби 1 1 -

3 Секретар журі 1 - -

4 Секретарі 4 3 2

Нагородження

1 Старший суддя 1 1 1

2 Судді 2 1 -

Інформація

1 Старший суддя на відрізках 1 1 -

2 Бригада суддів на відрізках 2 1 -

3 Радіо-інформатори 2 1 1

4 Судді на світловому табло 1 1 -

5 Судді на екранах 2 1 1

6 Судді на контрольних пунктах траси 3 1 -

Всього 54 41 17

9.4. Обслуговування трас

1 Заступник начальника трас - призначається на кожну дистанцію

2 Помічники начальника трас, які мають права водія технічних засобів «Буран», ретрак) - кількість помічників залежить від кількості дистанцій; призначається на кожну дистанцію

3 Контролери - кількість контролерів визначає ГСК залежно від профілю трас, але не менше однієї особи на 1 км дистанції

4 Судді по стилю - кількість суддів по стилю визначається ГСК залежно від масштабу й характеру змагань

Примітка. Склад суддівських бригад може бути змінено рішенням ГСК залежно від умов і характеру змагань.

§ 12. Обов'язки головної суддівської колегії

1. Директор змагань:

а) керує проведенням змагань у відповідності з даними правилами й положенням про змагання, очолює роботу суддівської колегії;

б) здійснює контроль за підготовкою місця змагань у відповідності з регламентом, положенням і правилами змагань;

в) визначає кількісний склад суддівських бригад і суддів з врахуванням масштабу та умов проведення даних змагань;

г) проводить засідання ГСК разом з представниками команд, на якому уточнює положення про змагання, допуск учасників і систему заліку, графік проведення змагань;

д) повідомляє про зміни й доповнення до положення, регламент і порядок проведення змагань;

е) після закінчення кожного дня змагань проводить засідання суддівської колегії з представниками команд, де розглядає підсумки дня, розбирає заяви і протести, затверджуються технічні результати;

ж) має право:

- змінити при необхідності розклад стартів;

- перервати або відкласти змагання, якщо виникли умови, які загрожують безпеці учасників, а також якщо не забезпечено медичне обслуговування;

- усунути від суддівства суддю, який здійснив грубу помилку або не справляється зі своїми обов'язками; відмінити рішення судді, якщо впевнений у його помилці.

2. Головний суддя з технічних питань є першим заступником директора змагань. У його відсутності виконує обов'язки директора змагань. На нього покладаються обов'язки організації роботи суддівських бригад, оснащення й обладнання стартового і фінішного містечка. Повністю відповідає за організацію технічного забезпечення змагань. Проводить нараду суддівських колегій і семінарські заняття.

3. Головний суддя по кадрах займається підбором і комплектуванням суддівських бригад. Контролює явку і веде табель роботи суддів, займається акредитацією, забезпеченням суддів атрибутикою, готовить розрахункові і фінансові документи. Вирішує питання транспортування суддів до місць змагань. Оцінює роботу суддів, узгоджує її із головним суддею з технічних питань і з старшими суддями бригад.

4. Головний суддя з інформації:

а) очолює службу інформації й проведення урочистих церемоніалів на змаганнях;

б) організовує інформацію для учасників, суддів, представників команд, тренерів, глядачів з використанням усіх засобів (радіо, стаціонарних та пересувних табло, інформаційних стендів);

в) координує роботу бригад інформації, нагородження і технічних засобів інформації;

г) спільно з представником організації, яка проводить змагання, організовує нагородження переможців і призерів змагань, а також церемоніали відкриття і закриття змагань;

д) організовує радіо - і телефонний зв'язок з контрольними пунктами на трасах, інформацію результатів проходження учасниками відрізків через радіоінформацію і табло;

е) координує роботу:

- радіоінформатора (диктора);

- групи табло і їх помічників;

- групи суддів, які працюють на інформаційних стендах;

- групи суддів на відрізках;

- зв'язківців;

- бригаду суддів по нагородженню;

- бригаду суддів технічних засобів інформації.

Підсумкова інформація особистих та командних результатів змагань видається згідно з матеріалами секретаріату.

Робота інформаторів крім повідомлення результатів змагань повинна бути спрямована на пропаганду лижного спорту.

5. Головний хронометрист:

а) призначається з числа найбільш досвідчених висококваліфікованих суддів;

б) відповідає за організацію хронометражу на змаганнях;

в) керує і координує роботу суддів, які займаються хронометражем (ручний хронометр, електрохронометр, хронометраж проміжного фінішу);

г) координує роботу стартера і хронометристів на фініші;

д) контролює своєчасне включення стартового електрогодинника і хронометрів;

е) завчасно отримує необхідну кількість хронометрів, перевіряє їх роботу, встановлює стартовий час і розподіляє по відповідних службах (бригадах суддів);

ж) під час змагань спостерігає за роботою і показниками часу на електрохронометрі та ручних хронометрах. У випадку розходження в показах часу застосовує необхідні заходи для їх усунення. У випадку несправності електрохронометрів переводить фіксацію результатів повністю на ручні хронометри. Слідкує за правильними показниками результатів на бігучому рядку фотофінішу та світловому табло.

6. Головний суддя по трасах (начальник трас):

а) керує роботою своєї бригади, несе відповідальність за вибір, точність виміру, підготовку обладнання трас у відповідності з правилами;

б) завчасно знайомиться з місцевістю, вибирає траси і готує їх, намічає розміщення контрольних пунктів, пунктів зв'язку, складає акти про вимір трас, схеми трас, їх профіль і подає відповідні документи директору змагань не пізніше ніж за два дні до початку змагань, організовує офіційний перегляд трас учасниками;

в) у день змагань із бригадою суддів забезпечує розмітку трас, розстановку вказівників і прокладання лижні, якщо вона не була зроблена завчасно або виникла необхідність у повторній прокладці; розставляє контролерів на пости; перевіряє знання ними обов'язків; забезпечує контрольними протоколами й засобами для надання першої медичної допомоги.

Відомість про місцезнаходження контрольних постів не публікується. Начальник трас визначає місце вимірювання температури повітря й снігу. Не пізніше ніж за 30 хвилин до старту він повинен закінчити підготовку та обладнання трас і доповісти директору змагань про готовність трас до проведення змагань;

г) під час змагань спостерігає за станом лижні, розмітки, обладнання трас і вживає заходи для ліквідації недоліків. Він несе відповідальність за порядок на трасах під час гонок, наглядає за виконанням учасниками правил проходження дистанції.

Після закінчення гонки начальник трас або його заступник зобов'язаний переглянути трасу, зняти контролерів, зібрати контрольні протоколи (листи), перевірити їх і доповісти директору змагань про закриття траси;

д) зобов'язаний відразу вжити заходи для надання допомоги, якщо йому стане відомо про небезпечний випадок з кимось із учасників на трасі.

Якщо після закінчення змагань стане відомо, що хтось з учасників не фінішував і не повідомив, що зійшов з дистанції, начальник трас разом із представником команди зобов'язаний негайно вжити заходів для пошуку спортсмена.

Кожний із заступників начальника трас виконує таку ж роботу і користується тими ж правами на своїй трасі.

Помічники начальника трас використовують технічні засоби підготовки трас ("Буран", ретрак) і працюють за вказівками начальника трас.

Бригада робітників на трасі працює за угодою, виконує весь об'єм роботи по підготовці дистанції.

Контролери.

Кожний контролер слідкує за правильністю проходження учасниками дистанції, фіксує порядок проходження, слідкує за дотриманням правил змагань. У випадку їх порушення одним з учасників відразу після змагань повідомляє в письмовому вигляді начальнику траси або його заступнику.

Суддя по стилю.

При проведенні змагань із лижних гонок класичним стилем призначаються судді по стилю. Кількість суддів й місце їх розташування на трасі визначають: директор змагань, технічний делегат та начальник траси.

Про місця розташування контрольних пунктів не повинні знати спортсмени, тренери та інші офіційні особи.

На кожний пункт контролю призначається по два судді, які розташовуються на відстані кількох метрів один від одного і фіксують порушення правил виду змагань, тобто використання ковзанярського ходу.

Після закінчення змагань про всі порушення правил виду змагань судді по стилю доповідають письмовою заявою головному судді з технічних питань.

7. Головний секретар:

а) розподіляє обов'язки серед членів секретаріату, організовує їх роботу;

б) інструктує й контролює роботу бригади секретарів на окремих дистанціях і відрізках;

в) організовує прийом поіменних і технічних заявок спільно з комісією по допуску учасників;

г) організовує й проводить жеребкування, видає номери представникам та учасникам;

д) готує стартові протоколи, завчасно видає їх тренерам, представникам команд, готує робочі папки для суддівських бригад, вивішує протоколи на стенди;

Забезпечує вхідною інформацією прес-центр і гостей змагань. У процесі змагань організовує оперативний підрахунок особистих і командних результатів, без затримки видає їх інформаційній службі.

е) після закінчення змагань визначає особисті й командні результати та подає їх на затвердження журі або ГСК, доповідає про результати на нараді представників;

ж) забезпечує швидке копіювання технічних результатів, комплектування папок із підсумковими матеріалами і вручає командам, які брали участь у змаганнях;

з) готує нагородні листи переможців і призерів змагань. Веде протокол засідання суддівської колегії.

Готує звіт головній суддівській колегії про проведення змагань.

§ 13. Загальні обов'язки суддів

Суддівство змагань є почесним і відповідальним обов'язком.

Суддя по спорту:

- повинен бути чесним, суворо дотримуватися правил змагань, при уважному й доброзичливому ставленні до учасників вимагати від них виконання правил змагань і дисциплінованої поведінки;

- повинен у призначений термін з'явитись на місце збору, щоб ознайомитись з обов'язками, пройти інструктаж, отримати інвентар, документацію і підготуватись до роботи;

- повинен мати відповідний посаді розпізнавальний знак;

- зобов'язаний повідомити старшому судді про порушення учасниками правил змагань і норм поведінки;

- не має права покинути місце проведення змагань без рішення старшого судді бригади, в яку він входить, або директора змагань;

- не має права надавати допомогу учасникам, за винятком медичної;

- не має права бути учасником або представником організації на змаганнях, які він судить.

§ 14. Секретаріат змагань

Секретаріат є складовою частиною суддівської колегії. Він збирає різноманітні дані, що стосуються проведення змагань, обробляє їх (дані), видає поточну і підсумкову інформацію про змагання.

Основним завданням секретаріату є:

1.Своєчасна підготовка всіх матеріалів, документів, необхідних для проведення змагань.

2. Точна і правильна фіксація особистих і командних результатів.

3. Своєчасне й систематичне інформування учасників, представників команд і глядачів про поточні результати змагання та хід командної боротьби.

4. Грамотне й кваліфіковане складання технічного звіту й додатку до нього.

Усю роботу секретаріату умовно можна розділити на три етапи:

1-й - підготовка до проведення змагань;

2-й - безпосереднє проведення змагань;

3-й - оформлення звітної документації по проведенню змагань.

Очолює роботу секретаріату головний секретар (обов'язки викладені в § 12), при відсутності головного секретаря роботою секретаріату керує заступник головного секретаря.

§ 15. Робота суддів на старті

1. Старший суддя на старті:

а) організовує й керує роботою стартової бригади;

б) перевіряє правильність обладнання, оформлення стартового містечка, зони маркірування лиж, підготовки учасників і лижні для розминки;

в) відповідає за правильне застосування рекламних емблем на формі учасників, слідкує за порядком у стартовому містечку;

г) слідкує за тим, щоб представники преси, радіо й телебачення, фотокореспонденти працювали у спеціально відведених місцях і не заважали роботі суддів, учасникам;

д) слідкує за роботою стартової апаратури і вживає оперативні заходи на випадок їхньої несправності.

2. Стартер:

а) повинен мати не менше двох хронометрів. Час старту стартер визначає по одному з них, інший є запасним. Хронометр стартового часу повинен працювати синхронно з хронометром на фініші;

б) старт дається наступним способом:

- при одиночному старті стартер знаходиться на лінії, збоку від учасника, за 10 сек. до старту попереджує: "Залишилось 10 секунд!", за 5 сек. до старту кладе руку на плече учасника або піднімає прапор до рівня його грудей і починає відлік часу: "5-4-3-2-1". Коли настає час старту, стартер дає команду "Руш!" і одночасно забирає руку з плеча учасника або піднімає прапор вперед-вверх. Аналогічні команди подаються при старті по годиннику зі звуковими сигналом:

- при загальному старті учасники шикуються на відстані 5 м від лінії старту, після шикування дається команда "На старт!" і по готовності учасників - команда "Марш";

- у змаганнях команд (коли команди отримують один номер) учасники шикуються на стартовій лінії у потилицю один одному незалежно від кількості стартуючих. Порядок шикування визначає керівник - тренер команди.

При загальному старті й старті естафет стартер знаходиться позаду учасників, бажано на підвищенні з таким розрахунком, щоб його добре було чути всім учасникам.

Примітка. На міжнародних змаганнях при старті іноземних учасників стартер веде відлік п'яти секунд і дає команду "Руш!" англійською мовою.

3. Секретар стартера:

а) знаходиться за розпорядженням стартера на лінії або поруч з помічником стартера;

б) завчасно отримує у головного секретаря стартові протоколи, перевіряє їх, про можливі зміни доповідає стартеру;

в) реєструє учасників, які стартують, і слідкує за часом старту;

г) фіксує фактичний час старту учасників, що запізнились;

д) після закінчення старту підраховує кількість учасників, які стартували, і повідомляє про це на фініш;

е) оформлює протокол старту і за підписом стартера та своїм передає його в секретаріат.

4. Помічник стартера:

а) розташовується у стартовому коридорі, в 10-15 м від лінії старту;

б) перевіряє наявність маркірування лиж, відповідність інвентарю, костюмів, номерів і рекламної символіки вимогам теперішніх правил, організовує вихід учасників на старт;

в) у випадку порушення правил не допускає спортсмена на старт.

5. Судді по маркіруванні лиж:

а) суддя й секретар маркірування здійснює маркірування лиж та їх реєстрацію. Місце маркірування лиж і колір фарби повинні бути однаковими для всіх учасників змагань на даній дистанції, зручними для суддів і контролерів на дистанції;

б) суддя по маркіруванню повинен забезпечити зберігання маркірування на лижах при складних погодних умовах;

в) протокол маркірування зі старту передають на фініш судді, якій перевіряє маркірування;

г) після закінчення змагань суддя і секретар по маркіруванню звіряють протоколи перевірки маркірування лиж на фініші і передають перевірені й підписані протоколи в секретаріат;

д) суддя по маркіруванню лиж повинен перевірити "ростовку" лиж і палиць у спортсмена (розмір лиж повинен бути не нижче зросту спортсмена, розмір палиць - не вище зросту спортсмена).

6. Судді при учасниках.

Судді при учасниках знаходяться у розпорядженні директора змагань й головного судді з технічних питань і працюють згідно з їхніми розпорядженнями.

§ 16. Робота суддів на фініші

1. Старший суддя на фініші:

а) організовує раціональну роботу бригад суддів на фініші і керує нею;

б) контролює за другим контрольним хронометром роботу хронометриста й секретаря;

в) після заповнення протоколів хронометражу й порядку приходу учасників, звіряє їх і передає у секретаріат;

г) забезпечує готовність бригади до прийому учасників не пізніше ніж за10 хвилин до приходу їх на фініш;

д) звільняє суддів бригади тільки після того, як фінішують всі учасники або коли йому стане відомо, що спортсмени, які не фінішували, зійшли з дистанції;

е) організовує роботу суддів по контролю за маркіруванням і забезпечує порядок у контрольній зоні.

2. Суддя-фіксатор.

Суддя-фіксатор фінішу знаходиться на лінії фінішу, збоку від учасників, які фінішують, і фіксує момент пересічення учасниками лінії фінішу (гомілкою ближчою до фінішу ноги) вигуком "Є!", або іншим умовним сигналом. Якщо одночасно фінішують два спортсмени чи більше, суддя фіксує момент фінішу вигуком "Є двоє", "Є троє"

3. Суддя порядку приходу.

Суддя порядку приходу знаходиться на лінії фінішу, збоку від учасників, які фінішують, реєструє порядок приходу їх до фінішу, називає секретареві судді порядок приходу, номери спортсменів при проходженні ними лінії фінішу.

4. Секретар судді порядку приходу.

Секретар судді порядку приходу знаходиться поруч із суддею на фініші і реєструє порядок приходу учасників. Оформлені і підписані протоколи він передає старшому судді на фініші.

5. Хронометрист:

а) для прийому учасників на фініші хронометрист повинен мати два хронометри. Час фінішу він визначає за одним, а другий є запасним;

б) до початку фінішу повинен переконатись, що його хронометри працюють синхронно з хронометрами стартера;

в) знаходиться збоку від фінішної лінії і визначає час фінішу гонщика за сигналом судді-фіксатора. При наближенні учасника до фінішу він називає час, що минув (години й хвилини), а після вигуку "Є!" - і секунди. Якщо з моменту фінішу попереднього учасника години й хвилини не змінились, їх можна не називати.

6. Секретар хронометриста.

Секретар хронометриста знаходиться поруч із хронометристом і реєструє час фінішу учасників. Оформлені і підписані хронометристом протоколи він передає старшому судді на фініші.

Примітка. Якщо в записах результатів допущена помилка, секретар не стирає її, а закреслює, поруч записує правильний результат і завіряє його підписом у тому ж рядку.

Відомості про учасників, які зійшли з дистанції (номер учасника), заносяться в останній рядок протоколів порядку приходу й хронометражу.

§ 17. Журі змагань

1.На міжнародних змаганнях, а також змаганнях 1-ої групи призначається журі у складі 7-ти чоловік:

- технічний делегат-голова журі

- представник від організації, яка проводить змагання;

- члени журі;

а) директор змагань;

б) начальник трас;

в) три представники організацій, які беруть участь у змаганнях.

2. Журі вирішує всі практичні й організаційні питання щодо проведення змагань, склад учасників, розглядає протести і всі конфліктні питання, які виникають у ході змагань. Приймає по них рішення, а також розглядає всі питання, не передбачені правилами змагань.

3. Рішення журі приймається більшістю голосів. При рівній кількості голосів - голос голови журі є вирішальним.

§ 18. Технічний делегат

Технічний делегат змагань із числа найбільш досвідчених, підготовлених суддів, віком до 60 років.

Технічний делегат на всеукраїнські змагання затверджується технічним комітетом Федерації лижного спорту України.

На всі змагання 2,3-ої груп технічний делегат затверджується відповідними федераціями.

1. Робота технічного делегата перед змаганнями.

Технічний делегат прибуває на місце змагань за 3 дні до початку змагань. Разом із директором змагань ретельно перевіряє готовність трас, стадіону, технічних засобів і всіх служб до проведення змагань. Виїжджає на траси, перевіряє їх відповідність правилам змагань вільного й класичного стилів.

Особливо уважно слідкує за забезпеченням безпеки на складних і небезпечних ділянках траси відповідними контрсхилами й розміткою трас.

Разом з начальником трас визначає контрольні пости суддів по стилю і контролерів, визначає місця проміжних фінішів (відрізків).

Перевіряє наявність схем трас із позначенням профілю і перепаду висот, вивішених на видному місці. На лижному стадіоні перевіряє розташування стартового і фінішного майданчиків, їх обладнання, підходи до них, оформлення та озвучення стадіону, наявність радіозв'язку, інформаційних стендів з даними про температуру повітря і снігу в стартовому містечку та найвищій і найнижчих точках траси, необхідну кількість щитів для екранів, стартових протоколів, командних таблиць і т. д.

Перевіряє наявність роздягалень для спортсменів, місць роботи суддівської колегії, залу засідань; приміщень для медслужби, допінг-контролю, роботи журі, прес-служби; наявність санвузлів; вирішує інші технічні питання, пов'язані з проведенням змагань.

2. Робота технічного делегата під час змагань.

Технічний делегат очолює журі, керує його роботою, слідкує за ходом змагань, за роботою суддівських бригад і особливо за службою інформації. Постійно знаходиться у стартовому чи фінішному містечку, слідкує за забезпеченням там повного порядку.

При будь-яких ускладненнях - приймає оперативні заходи по їх ліквідації. Обов'язково присутній і бере участь у роботі наради головної суддівської колегії з представниками команд.

Після кожного дня змагань проводить засідання журі, на яких розглядає попередні підсумки дня, протести або заяви, що надійшли; якщо таких немає, дає згоду директору змагань на оголошення результатів дня нараді представників, і якщо не надходить принципових зауважень від представників команд, результати затверджуються й передаються для розмноження офіційних протоколів.

Якщо під час оголошення результатів у представників команд виникнуть які-небудь принципові зауваження, що впливають на технічні результати, матеріали повертаються на розгляд журі, яке приймає остаточне рішення.

3. Робота технічного делегата після закінчення змагань.

Після закінчення змагань технічний делегат проводить підсумкову нараду журі, на якій затверджує особисті й командні результати, дає загальну оцінку організації змагань і при необхідності дає рекомендації щодо вдосконалення проведення наступних змагань.

Протягом 10 днів після змагань готує й здає в президію колегії суддів, яка призначила його в якості технічного делегата, докладний звіт про проведення змагань.

Витрати по матеріальному забезпеченні технічного делегата несе організація, яка проводить змагання.

9.5. Місця змагань

§ 19 Лижний стадіон

1. Лижний стадіон повинен мати:

- трибуни для глядачів, приміщення для технічного обладнання, суддівської апаратури, наукових приладів, ротаторної, приміщення для проведення допінг-контролю і медичної служби; приміщення для секретаріату, обладнане радіотелефонним зв'язком із стартом та фінішем, з службами інформації на відрізках; приміщення електрохронометражу АСУ, суддів на відрізках із зв'язком з контрольними пунктами на трасах; приміщення для проведення нарад суддів, представників команд, прес-центру, засідань журі.

2. На стадіоні повинні бути електротабло, щити оголошення результатів, схеми дистанції з профілем трас, суддівські будиночки на старті й фініші, а також інформація про температуру повітря й снігу на найвищій і найнижчій точках траси й стадіоні.

3. Лижний стадіон повинен мати обладнання для встановлення рекламних щитів, стартових і фінішних транспарантів, різноманітних вказівників та іншого допоміжного обладнання, майданчик із флагштоком для проведення урочистих церемоній з п'єдесталом для нагородження.

4. Стадіон повинен мати рівний майданчик не менше 50 м шириною і не менше 300 м довжиною для обладнання стартового й фінішного містечок.

В районі старту повинна бути прокладена лижня для розминки визначено місце для маркування лиж. Для офіційних осіб, тренерів, представників команд, журналістів, представників радіо й телебачення, а також фотокореспондентів повинні бути передбачені спеціальні місця з хорошим оглядом старту й фінішу, але щоб вони не заважали суддям і спортсменам на старті і фініші. Туалети, роздягальні й душові повинні бути розташовані на відстані 100 м від старту і фінішу.

Для обслуговування змагань адміністрація спортивної бази на кожне змагання організовує комендантську службу, яка складається з коменданта змагань і робітників. Кількісний склад комендантської служби визначає директор змагань, за вказівкою якого проводиться вся робота підготовки до змагання.

5. Комендант змагань відповідає за оформлення стадіону, розміщення рекламних щитів, загальне обладнання і загорожу зони стадіону; разом із начальником траси організовує підготовку лижної траси на стадіоні.

6. Дирекція стартової бази підписує акт про готовність спортбази до змагань, про забезпечення порядку й безпеки для спортсменів, суддів та глядачів й інших осіб, які знаходяться на спортивній базі в період змагань.

§ 20. Траси лижних гонок

1. Траси лижних гонок прокладаються таким чином, щоб на ній можна було перевірити технічну, тактичну й фізичну підготовленість лижників, щоб складність її відповідала рівню майстерності учасників. Траси повинні відповідати правилам за перепадами висот та кількість рівних ділянок і спусків. По можливості трасу прокладають у лісі.

2. Спуски повинні бути безпечними за будь-яких погодних умов. Зміна напрямку руху повинна бути до спусків. Необхідно уникати обмерзлих поворотів, гострих кутів і вузьких проходів.

Перепад висот (НД) між найнижчою і найвищою точками не повинен перевищувати:

на спринтерській дистанції 0,4-1,8 км - 30 м

на дистанції 5 км для юніорок, жінок - 100 м

на дистанції 7,5 км для юніорок, жінок - 120 м

на дистанції 10 км для жінок, юніорок, юніорів - 150 м

на дистанції 10 км для чоловіків - 200 м

на дистанції 20 км і більше для жінок, чоловіків, юніорів - 200 м

3. Перепад висот на максимальному підйомі (ММ) не менше 200 м довжиною не повинен перевищувати на дистанції 5 км для жінок і юніорок 50 м; 10 км для жінок - 80 м, 15-50 км для чоловіків - не більше 100 м.

4. Сума загального підйому (МТ) повинна бути в межах:

на спринтерській дистанції 0,4-1,8 км - 60 м

на дистанції 5 км для юніорок і жінок - 150-210 м

на дистанції 7,5 км для юніорок, жінок - 200-315 м

на дистанції 10 км для юніорок, юніорів, жінок, чоловіків - 250-420 м

на дистанції 15 км для юніорок, юніорів, жінок - 400-600 м

на дистанції 15 км для чоловіків - 450-650 м

на дистанції 30 км для чоловіків - 800-1200 м

на дистанції 50 км для чоловіків - 1400-1800 м

Лижні траси повинні складатись з одної третини підйомів із крутизною і cхилів 8-12 °, коротких підйомів з крутизною до 18 °.

Гоночні траси або їхні значні частини при нормальних умовах можуть бути використані декілька разів.

У випадку коли дистанції складаються з кількох кіл, поворот на наступне коло треба прокладати за зоною фінішу й зоною передачі.

Через фінішні ворота проходять тільки учасники, що закінчують дистанцію, а також для передачі естафети.

Учасникам і тренерам забороняється перевіряти (тестувати) лижі на гоночних трасах під час і до початку змагань. Лижні для розминки та випробування й змащування прокладаються окремо і відгороджуються від стартового містечка.

§ 21. Вимірювання траси

Траси повинні бути виміряні вручну стальною рулеткою або електронним вимірювальним приладом. Довжина траси точно повинна відповідати довжині дистанції змагань, а ширина повинна складати для проведення всеукраїнських змагань 3-5 метри, а міжнародних змагань в Україні 6-9 метрів.

При підготовці профілів траси перепади висоти вимірюються з таким розрахунком, щоб визначити загальну довжину, перепад висот і максимальний підйом. Траси, на яких проводяться змагання 1-ї і 2-ї груп, а також кваліфікаційні, повинні бути затверджені керуючими органами фізичної культури та спорту, Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Управлінням у справах молоді та спорту і фізичної культури або Федерацією лижних гонок України. Для цього необхідно пред'явити плани трас, виконані у масштабі 1:10000. Профілі виконуються у масштабі 1:5000 (горизонтальні) і 1:5000 (вертикальні), тобто збільшені в 10 раз. На них вказуються: загальний підйом (МТ), перепад висот між найвищою й найнижчою точками трас (НД) і максимальний підйом (ММ).

§ 22. Підготовка трас

1. Траси ще до зими повинні бути підготовані таким чином, щоб навіть при незначному сніговому покрові можна було б безпечно кататись. Ширина кожної - 3-5 м при проведенні всеукраїнських змагань, 6-9 м при проведенні міжнародних змагань в Україні. Каміння, коріння, залишки дерев, а також інші перешкоди повинні бути прибрані.

2. Особливу увагу необхідно звернути на підготовку спусків (ширина не менше 3 м).

3. Траси доводяться до стану готовності спеціальними машинами.

4. Лижня повинна бути прокладена так, щоб можна було ковзати, не зачіпаючи кріпленням. Два лижних сліди повинні бути розташовані на відстані 17-25 см один від одного, замір проводиться від середини кожного сліду. Глибина сліду повинна бути 2-5 см навіть при жорсткому або замерзлому снігу.

5. Якщо використовуються дві лижні, то вони повинні проходити на відстані 1,00-1,20 м одна від одної, замір виконується від середини лижні.

6. Траси повинні бути готові до офіційного тренування - розмічені згідно з визначеним кілометражем дистанції. Після кожного тренувального дня траси повинні поновлюватись.

7. Для покращення ковзання на снігу забороняється використання штучних засобів (вода, хімічні речовини).

8. Змагальні дистанції, підготовані до гонок, повинні бути відкриті для огляду і тренувань за два дні до змагань та під час проведення змагань.

Тільки у виняткових випадках суддівська колегія може закрити траси або обмежити їх використання на вказаних ділянках і на визначений час.

9. Забороняється проходження лижних трас на тренуваннях і змаганнях назустріч встановленому напрямку руху.

§ 23. Підготовка трас для різних видів техніки (стилю)

1. Підготовка трас для класичного стилю.

Для індивідуальних змагань класичним стилем прокладається вздовж траси одна лижня так, щоб створити найкращі умови для бігу на лижах. Лижня прокладається посередині траси, за винятком поворотів, до повороту, на повороті і після нього лижня повинна проходити в найвигіднішому місці, щоб спортсмен біг весь час по прокладеній лижні не виходячи з неї. На крутих поворотах лижня не прокладається. На останніх 200 м траси перед фінішем повинні бути прокладені дві лижні. В особливих випадках технічний делегат і директор змагань можуть скоротити цю частину.

2. Підготовка трас для вільного стилю.

Для змагань вільним стилем траса повинна бути добре втрамбована, а вздовж неї збоку повинна бути прокладена лижня. Лижня повинна прокладатись так, щоб спортсмен, що біжить по ній, біг по найкращому (найкоротшому) шляху.

На ділянках спуску лижня повинна бути у найвигіднішому місці траси. Останні 200 м траси перед фінішем і перед зоною передачі в естафетах повинні бути якомога прямішими і мати ширину не менше 4 м. Ця ділянка повинна бути розділеною на дві половини і розмежована червоними прапорцями.

Технічний делегат чи директор змагань може в особливих випадках скоротити її. Відрізок 200 м повинен бути позначений показником - трафаретом жовтого кольору з чорними цифрами.

§ 24. Маркування трас

1. Для маркування траси (маркірування повинно проводитись за напрямком бігу) використовуються щити, показники напрямку, стрічки, прапорці, штахетники та інші матеріали.

2. Траса повинна бути розмічена настільки чітко, щоб не виникало ніяких сумнівів щодо її маршруту.

Кілометрові таблички вказують пройдені кілометри траси. Розвилки й перехрещення на трасі повинні бути розмічені чітко видними вказівниками напрямку руху. Розмітка, як правило, встановлюється з внутрішньої сторони дистанції.

9.6. Правила гонок

§ 25. Місце старту

1. Для місця старту вибирається рівний майданчик, який добре оглядається глядачами із зручним підходом для учасників.

2. На місці старту встановлюється транспарант чи тумби з двосторонніми написами "Старт".

3. Лижня старту позначається кольоровою планкою або лінією шириною 50 мм.

4. Від лінії старту по обидві сторони лижні загороджується штахетником стартовий коридор шириною 4 м і довжиною 30-40 м.

5. При одиночному старті у змаганнях класичним стилем нарізається посередині коридору одна лижня глибиною 2-5 см і шириною 17-25 см.

При парному старті; класичним стилем - дві лижні на відстані 1 м 20 см одна від одної (замір ведеться від середини лижні).

При вільному стилі у стартовому коридорі прокладається одна лижня збоку коридору.

6. На початку стартового коридору повинна бути обладнана зона маркування лиж і зона підготовки учасників, яка повинна мати прямий зв'язок з лижнею для розминки. Бажано, щоб місце старту, маркування лиж були розташовані на невеликому підвищенні.

7. Місце маркування лиж повинно бути зручним для суддів і спортсменів.

8. Тренерам дозволяється знаходитись лише в зоні підготовки учасників.

9. При електрохронометражі на лінії старту встановлюється турнікет, а за лінією старту встановлюються стартові годинники із звуковим сигналом, які добре видно і чути учасникам.

§ 26. Види стартів

І. На змаганнях з лижних гонок допускаються наступні види стартів:

а) одиночний (учасники стартують з інтервалом 30 сек або 1 хв);

б) парний (учасники стартують по двоє з інтервалом 30 сек або 1 хв);

в) старт з гандикапом (згідно з програмним часом у попередній гонці по системі Гундерсона);

г) груповий (учасники стартують групами 3-5 чоловік з інтервалом не менше 1 хв);

д) загальний (всі учасники стартують одночасно).

Примітка. При проведенні індивідуальних гонок на 30 км і більше допускається загальний старт (якщо це передбачено положенням про змагання).

2. Спортсмени, які стартують, проходять реєстрацію в індивідуальних гонках безпосередньо перед стартом, а в командних - завчасно, із закінченням її за 3 хвилини до старту команди.

3. Учасник, костюм і номер якого не відповідає правилам або лижі якого не маркіровані (якщо на даних змаганнях їх маркірують), до старту не допускається.

4. Учасники стартують у визначений протоколом час. У випадку неявки чи запізнення на старт одного або кількох учасників час старту решти спортсменів не змінюється.

5. На старті спортсмен стає так, щоб обидві скоби кріплень його лиж знаходились перед лінією старту.

При груповому старті учасники стають перед лінією старту в одну шеренгу згідно збільшення порядкового номера справа наліво.

Примітка. При загальному старті в індивідуальних гонках допускається розміщення учасників на старті в дві і більше шеренги.

6. При одиночному і груповому стартах учасник, що стартував передчасно, повертається за командою стартера на лінію старту і стартує знову. При цьому вважається, що учасник стартував у визначений стартовим протоколом час.

7. При загальному старті, у випадку передчасного старту окремих спортсменів, повертають всіх учасників і дають повторний старт.

8. Учасник індивідуальної гонки, який запізнився на старт у визначений протоколом час, може стартувати з дозволу стартера у будь-який час, не заважаючи іншим гонщикам, але не пізніше ніж стартує останній учасник гонки на цій дистанції. Він повинен промаркірувати лижі, зареєструватись на старті і стартувати по команді стартера. При цьому вважається, що гонщик, який запізнився, стартував у визначений протоколом старту час. У момент стартового часу учасника, який запізнився, стартер включає турнікет для відліку чергового часу згідно стартового протоколу.

9. При використанні електрохронометражу точним стартовим часом вважається той час, який знаходиться у проміжку між трьома секундами до і трьома секундами після часу, вказаного у стартовому протоколі. Старт раніше трьох секунд вважається фальстартом, учасник повертається назад і стартує поза турнікетом. Стартовим часом вважається час, визначений стартовим протоколом для кожного спортсмена.

10. При проведенні старту-переслідування переможець першого дня комбінованих змагань стартує першим, потім стартує другий, третій і т. д. у відповідності з розривами у часі між результатами першої частини змагань.

Старт-переслідування проводиться без електронних стартових воріт. Долі секунд першої частини змагань не враховуються при старті у другій частині змагань.

Місце старту повинно бути підготовлено таким чином, щоб два або більше учасників могли стартувати з одної лінії одночасно. Для цього готують декілька стартових коридорів.

Примітка. Якщо до початку змагань випав сильний сніг і неможливо добре підготувати дистанцію, за рішенням журі змагань і головної суддівської колегії старт із переслідуванням дається у зворотному порядку з кінця протоколу, першим стартує спортсмен, який зайняв останнє місце, потім передостаннє і т. д. Стартують спортсмени через 30 сек.

§ 27. Місце фінішу

1. Місце фінішу повинно бути розташоване на рівному майданчику не ближче 10 м і не далі 100 м від старту. Воно повинно бути розташоване таким чином, щоб останні 200 м перед фінішем були якомога рівніші і мали б ширину не менше 6-ти метрів.

2. (В особливих випадках технічний делегат і директор змагань можуть скоротити розміри цієї ділянки.)

При класичному стилі на останніх 200 м повинні бути прокладені дві лижні.

При вільному стилі ця ділянка повинна бути розділена на дві половини і розмежована кольоровими прапорцями або розміткою. Лінія фінішу повинна бути позначена кольоровою планкою шириною 5 см. Фінішні ворота повинні обладнані транспарантом з двостороннім плакатом "Фініш" або тумбочками з двосторонніми написами "Фініш". Коридор фінішу загороджується штахетниками, канатами, прапорцями.

За лінією фінішу на відстані 15-20 м проводиться лінія, яка визначає контрольну зону перевірки маркірування лиж. У цій зоні учасник не має права знімати лижі. Контрольна зона повинна мати огородження і позначатися трафаретом із написом "Лижний контроль". У зоні можуть знаходитися тільки судді-контролери.

§ 28. Правила для проведення змагань зі спринту

1. Кваліфікація

Стартовий протокол кваліфікації складається відповідно до жеребкування. Допустима кількість учасників, що кваліфікуються в наступний раунд змагань (після етапу кваліфікаційних забігів): 8 - 32. У Чемпіонаті України 16 учасників змагань кваліфікуються в наступний раунд змагань. Учасники змагань з рівним часом кваліфікації, що не потрапили в наступний раунд, будуть мати однакові місця в підсумковому протоколі.

Між кваліфікацією і початком чвертьфіналів повинна бути проведена коротка нарада представників команд.

Перерва між кінцем кваліфікації і початком чвертьфіналів має бути мінімум 1 година.

Стартовий інтервал може бути 10, 15, 20 чи 30 секунд при індивідуальному старті.

2. Фінальна частина (чвертьфінали, півфінали і фінал)

У фінальній частині стартові позиції вибираються відповідно до наступних правил:

- Чвертьфінали: використовуються часи кваліфікації

- Півфінали: використовуються зайняті місця у чвертьфіналах, потім часи кваліфікації

- Фінал: використовуються зайняті місця в півфіналах, потім часи кваліфікації

Лижникам, що мають кращі показники, надається можливість вибрати стартову позицію.

Учасники змагань, що мають однакові місця у чвертьфіналах і півфіналах (крім фіналу - B), що не пройшли в наступний раунд, оцінюються згідно їхніх часів кваліфікації в підсумковому протоколі. Спортсмени, що зайняли 3-і місця у чвертьфіналах, займають 9-12 місця в підсумковому протоколі, що зайняли 4-і місця у чвертьфіналах займають 13-16 місця в підсумковому протоколі, відповідно до їхніх результатів кваліфікації (забіги з 4 спортсменами).

У випадку рівності часів спортсмен із кращим часом кваліфікації потрапляє в наступний раунд. Якщо є рівність між 2 учасниками змагань, що не досягли наступного раунду, то спортсмен із кращим часом кваліфікації буде на кращому місці в конкретному забігу (чвертьфінал, півфінал: 3 і 4 місця).

Якщо є рівність у A-фіналі чи B-фіналі, учасники змагань одержують однакове місце в підсумковому протоколі.

Повторний false start для того самого учасника змагань в одному забігу приводить до дискваліфікації, і учасник змагань займає останнє місце в даному раунді і, відповідно, у підсумковому протоколі (4, 8 чи 16).

Учасник змагань повинний пройти на лижах повну дистанцію в кожному забігу (вийти на старт), щоб кваліфікуватися, інакше, він одержить останнє місце у відповідному раунді і, відповідно, у підсумковому протоколі (4, 8 чи 16).

Якщо учасник змагань не закінчує дистанцію внаслідок « force major», він одержує останнє місце у відповідному забігу.

Якщо порушення правил змагань веде до дискваліфікації спортсмена А, і це порушення не дозволило спортсмену В потрапити в наступний раунд змагань, то спортсмену В дозволяється участь у наступному раунді за умови старту з другого ряду в 6 метрах позад стартової лінії.

Це правило застосовується у виняткових випадках, коли порушення було зроблено навмисно і не викликало сумнівів.

Санкції, що застосовують до порушника: даний спортсмен займає останнє місце в конкретному забігу.

Якщо змагання в чоловічій і жіночій групах проводяться на одній трасі, порядок старту повинний бути наступний:

Кваліфікація (жінки)

Кваліфікація (чоловіки)

Чвертьфінал (жінки)

Чвертьфінал (чоловіки)

Півфінал (жінки)

Півфінал (чоловіки)

B-фінал (жінки)

А-фінал (жінки)

B-фінал (чоловіки)

А-фінал (чоловіки)

Стартова процедура:

1. Побудова учасників на відстані 2 метрів за стартовою лінією.

2. По команді «На старт!» спортсмени переміщаються на лінію старту і займають стартові позиції.

3. У випадку готовності всіх спортсменів дається постріл (команда «Марш»)

3. Дистанція

Стартова пряма повинна бути не менше 50 метрів з коридорами по кількості учасників забігу (для класичного спринту лижня повинна бути нарізана).

Дистанція повинна бути досить широка (4 - 10 метрів) і без великої кількості різких поворотів, щоб умови були рівні для всіх учасників змагань.

Маленький підйом чи крива повинні бути за 100 м до фінішу дистанції. Ділянки на дистанції повинні бути прямими, широкими і досить довгими, щоб уможливити обгін.

По прямих ділянках дистанції може бути розмічений коридор. Коридори повинні бути кожен 2 м. шириною для вільного стилю і 1,5 м. шириною для класичного стилю пересування.

Кількість фінішних коридорів повинне бути дорівнює кількості учасників забігу.

Довжина зони фінішу повинна бути мінімум 80 метрів.

4. Результати

На змаганнях при 16 учасниках, що кваліфікуються, підсумковий протокол буде зроблений у такий спосіб:

З 17-го по останнє місце: використовуються результати кваліфікації.

13-16-е місце: займають спортсмени, що зайняли 4-і місця у чвертьфіналах, відповідно до результатів кваліфікації.

9-12-е місце: займають спортсмени, що зайняли 3-і місця у чвертьфіналах, відповідно до результатів кваліфікації

5-8-е місце: відповідно до результатів, показаними у півфіналі

1-4-е місце: відповідно до результатів, показаними у фіналі

5. Журі

Для всіх Всеукраїнських змаганнях при одноголосному вирішенні питання мінімум чотирьох членів журі (включаючи TД) рішення вважається прийнятим.

6. Протести

Через дефіцит часу між забігами не можливо врахувати протести під час чвертьфіналів і півфіналів. Протести будуть прийняті тільки після прологу та фіналу (як практикується при проведені змагань з лижних гонок).

Варіанти проведення змагань зі спринту (кількість чвертьфіналів 4 чи 5, кількість учасників до 24 чи до 30 відповідно)

Таблиця А.

Чвертьфінали - 5 забігів по 4-6 учасників (максимум 30 учасників)

Розподіл по забігах	Ч1	Ч2	Ч3	Ч4	Ч5
Кількість учасників від 1 до 20	1	4	5	2	3
	10	7	6	9	8
	11	14	15	12	13
	20	17	16	19	18
Кількість від 21 до 25	21	24	25	22	23
Кількість від 26 до 30	30	27	26	29	28

Півфінали (10 учасників		Фінали (4+4 учасника
П1	П2	Фінал "Б"	Фінал "А"
Ч1-1	Ч4-1	П1-3	П1-1
Ч1-2	Ч4-2	П1-4	П1-2
Ч2-1	Ч5-1	П2-3	П2-1
Ч2-2	Ч5-2	П2-4	П2-2
Ч3-2	Ч3-1

Таблиця В.

Чвертьфінали - 4 забіги по 4-6 учасників (максимум 24 учасника)

Розподіл по забігах	Ч1	Ч2	Ч3	Ч4
Кількість учасників від 1 до 16	1	4	2	3
	8	5	7	6
	9	12	10	11
	16	13	15	14
Кількість від 17 до 20	17	20	18	19
Кількість від 21 до 24	24	21	23	22

Півфінали (8 учасників)		Фінали (4+4 учасника
П1	П2	Фінал "Б"	Фінал "А"
Ч1-1	Ч3-1	П1-3	П1-1
Ч1-2	Ч3-2	П1-4	П1-2
Ч2-1	Ч4-1	П2-3	П2-1
Ч2-2	Ч4-2	П2-4	П2-1

§ 29. Правила для організації змагань з командного спринту

1. Заявка/ Квота

Заявки з прізвищами учасників команди повинні бути подані не менш як за 1 годину до проведення (жеребкування) наради представників команд. Число команд в одному попередньому чи забігу фіналі не повинне перевищувати 20.

Склад забігів півфіналу і фіналу формується відповідно до рекомендацій ФИС по проведенню командного спринту.

Кращі 5 команд із кожного півфіналу проходять у фінал.

2. Порядок старту

Стартові позиції команд визначаються відповідно до поточного рейтингу спортсменів у результаті жеребкування.

3. Зміна складу команди

У випадку перезаявки (зміни складу команди) після встановленого правилами терміну подачі заявок, команда одержує останній стартовий номер і, відповідно, останню стартову позицію. Якщо більше чим одна команда подала перезаявку, то їхні стартові позиції будуть визначатися у відповідності попередньому положенню на старті. Первісні стартові позиції цих команд залишаються порожніми.

4. Стартова позиція

У залежності від можливості організаторів змагань, повинні бути підготовлені 3-6 нарізаних лижень довжиною 80-100 м. Відстані між лижнями на стартовій галявині повинні бути 1,5 м.

Стартові позиції у фіналі визначаються в такий спосіб:

Переможець півфіналу з кращим часом одержує першу стартову позицію

Переможець півфіналу з гіршим часом одержує другу стартову позицію

Команда, що зайняла друге місце в півфіналі з кращим часом одержує третю стартову позицію

Команда, що зайняла друге місце в півфіналі з гіршим часом одержує четверту стартову позицію і т.д.

Учасник команди з першим стартовим номером стартує зі стартової позиції №1, що знаходиться на лінії старту. Учасник команди з другим стартовим номером стартує зі стартової позиції №2 у 3-х метрах за стартовою лінією і так далі.

Стартуючі не можуть змінювати лижню, поки вони не вийшли зі стартового коридору.

5. Дистанція і зона передачі естафети

Довжина дистанції: відповідає правилам змагань з індивідуального спринту.

Ширина дистанції: 4 - 10 м (на підйомі - 4-6 м)

Загальна довжина дистанції: для кожного учасника 2 - 6 етапів

Зона передачі естафети: повинна бути розташована після лінії фінішу, величиною мінімум 10 x 45 м.

Ділянки траси повинні бути прямими, широкими і досить довгими, щоб забезпечити можливість обгону.

Зона передачі повинна бути розташована і підготовлена так, щоб швидкість учасників змагань була досить повільні, для забезпечення безпечної і зручної передачі естафети.

Зона підготовки лиж повинна бути розташована безпосередньо біля зони передачі естафети. Тільки по одному представнику від кожної команди дозволяється готувати лижі в зоні підготовки в період проведення півфіналів і фіналу. Використання столів для підготовки лиж залежить від величини зони підготовки і повинна бути дозволена журі.

6. Фініш

У зоні фінішу повинні бути підготовлений мінімум 3 фінішних коридори. У Чемпіонаті України потрібно чотири коридори. Правила фотофінішу і фінішної зони повинні відповідати загальним правилам по проведенню лижних змагань.

7. Результати

Команда, яку обігнали на коло, повинна залишити гонку, але одержить відповідне місце в підсумковому протоколі.

Підсумковий протокол буде сформований у відповідності з наступними положеннями:

Усі команди, що брали участь у фіналі, одержать місця в підсумковому протоколі відповідно до фінішного протоколу фіналу.

Команди, що не потрапили у фінал, у підсумковому протоколі одержать місця у відповідності зайнятого місця в півфіналі.

Наприклад: Якщо 5 команд із кожного півфіналу виходять у фінал, то команди, що зайняли 6-і місце в півфіналах, одержать 11-оі і 12-оі місце в підсумковому протоколі, відповідно до їх часу в їхній відповідних півфіналах, команди, що зайняли 7-і місце в кожнім півфіналі, одержать 13-і і 14-і місце в підсумковому протоколі, відповідно до їх часу в їхній відповідних півфіналах і т.д.

8. Журі

У Чемпіонаті України при одноголосному вирішенні питання мінімум 4 членів журі (включаючи TД) рішення вважається прийнятим.

9. Протести

Через дефіцит часу під час проведення змагань не допускається подача протестів під час півфіналів. Протести будуть прийматися тільки після прологу та фіналу.

§ 30. Правила для організації змагань з дуатлону

Змагання з дуатлону складаються з гонки класичним стилем (масстарт), супроводжуються зміною лиж у pit zone на стадіоні, і гонки вільним стилем.

1. Старт

При проведенні змагань з дуатлону застосовується масстарт чи «гандикап-система» старту у формі «стріли».

Стартові позиції визначаються відповідно до поточного рейтингу спортсменів або жеребкуванням.

Маркування лиж для класичного і вільного стилів обов'язкові.

У Чемпіонаті України застосовується «гандикап-система» старту у формі «стріли»

2. Дистанція

Дистанція і довжина кола: чоловіка 10 км + 10 км чи 15 км + 15 км, жінки 5 км + 5 км чи 7,5 км + 7,5 км

Дві окремих дистанції для класичної і конькової гонки, з огляду на форму проведення масстарту, повинні бути використані при проведенні змагань з дуатлону, або одна дистанція з гомологацією типу E.

У Чемпіонаті України дистанції довжиною 15 км + 15 км для чоловіків і 7,5 км + 7,5 км для жінок обов'язкові. Довжина кола може бути 2,5 км, 3,75 км чи 5 км.

3. Pit Zone (зона зміни лиж)

Pits (бокси):

довжина: 2,5 метри

ширина: 1 м. - 1,5 метра

З боку входу в pit area (бокси) траса повинна бути 4 метри шириною, з боку виходу - 6 метрів (для боксів, розташованих в одну лінію), і 9 м (для боксів, розташованих у дві лінії).

У межах pit zone не здійснюється контроль за технікою пересування.

Обгін у pit zone дозволяється тільки в зоні після виходу з боксів.

Екіпірування (лижі, палки, черевики) для вільного стилю повинні бути поміщені у відповідні бокси до старту.

Одяг не може бути залишений в боксах.

Лижі повинні бути замінені, палки і черевики можуть бути замінені.

Уся заміна екіпірування повинна бути зроблена спортсменом у межах призначеного боксу самостійно, без сторонньої допомоги.

Замінене екіпірування повинне залишатися в боксах до кінця змагання.

За 5 хвилин до старту тренери і сервіс-персонал повинні залишити pit area (зону боксів).

У змаганнях Чемпіонату України проміжний час засікається, коли учасники змагань входять і потім залишають pit area (час pit-stop). Учасники змагань знімаються з гонки, якщо їх обганяють на коло. Зняття з гонки в зв'язку з обгоном на коло після фінішу першого учасника не допускається. У підсумковому протоколі спортсмени, яких обігнали на коло, і, відповідно, були зняті з дистанції, будуть представлені на тій позиції, на якій вони залишили гонку.

4. Стадіон

§ 31. Естафети

1. Місце стартів:

а) майданчик для старту естафети має бути розташований на рівному місці розміром 50х300 м.

Місце лінії старту першого етапу естафетного бігу (рис. 3,4) представляє собою частину дуги радіусом 100 м (центр дуги на середній лижні в 100 м за напрямком бігу). Відстань між стартовими майданчиками 2 м. Учасник під № 1 стоїть на стартовій лінії середньої лижні, № 2 - праворуч, № 3 - зліва від середньої лижні на 2 см попереду від №1, №4 і 5 - на 8 см попереду від №1, № 6, 7 - 18 см, № 8, 9 - 32 см, № 10, 11 - 50 см, № 12, ІЗ - 72 см, № 14, 15 - 98 см, № 16, 17 - 128 см, № 18, 19 - 162 см, № 20, 21 - 200 см. Кожна лижня позначається з двох сторін табличками з номером, який відповідає стартовому номеру учасника (команди).

Якщо не вистачає майданчика і немає можливості поставити всіх гонщиків на одну лижню, можна організувати дві, три шеренги на відстані не менше 4 м одна від одної, при цьому всі стартують одночасно. Перша шістка повинна складати не менше 6 спортсменів (стартові номери 1-6).

Класичний хід - перші 200 м від стартової лінії лижні паралельні (спортсмен не повинен змінювати лижню), на наступних 100 м вони сходяться у два рази менше і дальше до фінішу - 2-3 лижні.

Примітка. На останніх 100 м лижню можна не нарізати.

Вільний хід - перші 200 м лижні паралельні (спортсмен не повинен застосовувати ковзанярський хід і покидати лижню), на наступних 100 м лижня не нарізається. Спортсмен може застосовувати ковзанярський хід, коридор уже - 4-6 м з однією лижнею збоку;

б) на місці старту першого етапу естафетних гонок повинен бути:

1) плакат із написом з обох сторін "Старт";

2) огорожа стартових лижень прапорцями, розмітка на відстані 200 м паралельно шириною 2 м;

3) ворота з двох прапорців у місцях виходу на основну трасу.

4) показники з номерами коридорів.

Довжина дистанції 1-го етапу в залежності від планування стадіону може відхилятись +- 5 % від довжини етапів.

2. Зона передачі естафети.

Зона передачі естафети представляє собою коридор довжиною 30 м і шириною не менше 5 м, розташовується за лінією фінішу, починаючи від лінії п'ятиметрової зони безпеки, його обладнання включає в себе:

а) плакат на початку зони передачі з написом "Фініш" на обох сторонах;

б) огорожа зі стрічки, гірлянд або прапорців з обох сторін коридору зони передачі;

в) місце очікування приймаючих естафету, огороджене стрічкою, гірляндами, прапорцями; при вході у зону передачі обладнують місце для маркування лиж;

г) лижня для розминки учасників прокладається паралельно основній лижні або біля зони передачі естафети. З цієї лижні повинен бути передбачений прямий вихід до місця маркування лиж.

3. Порядок старту в естафеті:

а) учасник першого етапу за 5 хв. до старту запрошується на реєстрацію й маркування. За 2 хв. до старту учасники шикуються на лінії, шикування проти своїх коридорів;

б) стартер пояснює порядок старту; за хвилину до старту гонщики знімають верхній одяг; тренери покидають стартове містечко;

в) судді, які обслуговують старт, за 1 хв. до старту виходять на лінію старту.

За 30 сек. дається команда "На старт!". Спортсмени виходять на лінію старту і займають свої місця згідно зі стартовими номерами;

г) судді займають позицію за вказівкою стартера, потім команда стартера "Руш" з пострілом стартового пістолета й змахом прапорця.

4. Проходження дистанції й передача естафети:

а) на дистанції естафетних гонок учасники повинні дотримуватись правил проходження дистанції індивідуальних гонок, але перші 200 м першого етапу кожний гонщик повинен іти по своїй стартовій лижні. Користуватись ковзанярським ходом на перших 200 м першого етапу не дозволяється;

б) учасник, який приймає естафету, повинен промарікувати лижі і пройти реєстрацію до того, як увійде у зону передачі;

в) учасники, які очікують прийому естафети, шикуються у порядку номерів в одну лінію біля входу у зону передачі естафети. При наближенні до зони передачі спортсмена, що передає естафету, лижник, що її приймає, за викликом помічника стартера входить у зону передачі;

г) лижник, який прийшов з дистанції, передає естафету торканням рукою якої-небудь частини тіла стартуючого гонщика, не заважаючи при цьому іншим спортсменам, але обов'язково у межах зони передачі.

На останніх 200 м перед фінішем естафетної гонки повинно бути не менше ніж три лижні;

д) команду, учасники якої порушили правила, викладені у даному параграфі, знімають зі змагань;

е) учаснику естафети дозволяється міняти одну лижу (поломка лижі або кріплення повинні бути пред'явлені суддівській колегії).

5. Визначення часу й результату естафетних гонок:

а) час проходження дистанції командою в естафетній гонці рахується з моменту старту учасника першого етапу до моменту фінішу учасника останнього етапу;

б) при визначенні результатів на окремих етапах естафетної гонки час учасника фіксується при перетині ним фінішної лінії, цей момент є початком відліку часу учасником наступного етапу;

в) на чемпіонаті України, кубку України в естафетах на випадок одночасного фінішу команд повинен бути фотофініш. Зайняте місце учасника визначається за показниками фотофінішу, тобто по нозі учасника, яка першою пересікає лінію фінішу.

6. Правила естафетних гонок:

а) кожна організація може заявити число команд, відповідно положенню про змагання. До початку змагань може бути заявлено по шість учасників у команді. При цьому вимагається не пізніше ніж за 1 год. до старту першого етапу подати секретарю змагань список розподілу учасників по етапах, після цього міняти учасників на етапах і в командах у естафетній гонці не можна;

б) учасник має право пройти тільки один етап даної естафетної гонки;

в) на кожному етапі естафети стартові номери мають визначений колір (кольором стартового номера вважається колір тканини, на якій написаний номер): І-й - червоний, 2-й - зелений, 3-й - жовтий, 4-й -голубий. Допускається виготовлення стартових номерів із поперечною кольоровою смугою 5-10 см (замість кольорової тканини);

г) лижі кожного етапу естафети маркіруються кольором стартового номера;

д) стартові номери в естафеті визначаються жеребкуванням.

7. Технічне проведення естафети:

а) стартова бригада складається зі стартера, двох його помічників, двох суддів-реєстраторів етапів, маркірувальника й секретаря по маркуванню лиж. Крім цього, на змаганнях 1-ї і 2-ї групи формується бригада суддів, що випускають спортсменів зі старту;

б) після старту стартер із помічниками, суддями по реєстрації етапів і суддями по маркіруванню переходять у район зони передачі естафети, де організовують маркірування й реєстрацію наступних етапів, а стартер з помічником розташовуються у зоні передачі. Стартер слідкує за правильністю передачі естафети. Один із помічників стартера викликає учасників у зону передачі в порядку приходу наступного учасника.

Другий помічник розташовуються на виході із зони передачі й у випадку неправильної передачі естафети повертає учасника в зону для повторної передачі.

Суддя після закінчення реєстрації учасників кожного етапу повідомляє стартеру про команди, які не пройшли реєстрацію, а реєстраційний протокол передає в секретаріат разом із протоколом маркування;

в) фінішна бригада й хронометраж працює так само, як і в індивідуальних гонках.

§ 32. Техніка лижних гонок

Лижні змагання проводяться у двох видах техніки (стилях).

1. Класична техніка (стиль) виключає поперемінні ходи, одночасні ходи, підйоми "ялинкою" без фази ковзання, способи гальмування, проходження спусків і поворотів. Техніка виконання поворотів включає кроки і відштовхування що необхідні для зміни напрямку руху. Одинарні або подвійні ковзаючі рухи (відштовхування) не дозволяються.

2. Вільна техніка (стиль) - проходження дистанції з використанням усіх видів техніки.

3. Визначення видів змагань за стилями й дистанціями обумовлюється положенням про змагання.

4. Для кожного стилю гонок спеціально готуються траси.

§ 33. Визначення часу

1. Час проходження дистанції учасниками відраховується з моменту старту до моменту фінішу.

2. На змаганнях 1-ї і 2-ї груп повинен бути електронний хронометр, який обов'язково дублюється ручним хронометром.

3. Час вимірюється до десятих часток секунди.

Якщо електронний хронометр виходить з ладу, то час визначається за ручним хронометром.

При електронному хронометражі світло- або фотоконтакт повинен знаходитись на висоті 25 см над лижнею.

4. На інших змаганнях в основному застосовують електронний хронометр. Фіксація часу визначається з точністю до 0,01 сек.

5. Якщо два або більше учасників показують однаковий час, їм визначається одне місце. Гонщик із меншим стартовим номером у протоколі вказується першим.

6. У командній гонці час визначається з моменту старту команди до фінішу останнього залікового учасника, причому розрив між першим і останнім заліковим учасником не повинен перевищувати 15-20 сек.

Точний час розриву визначається положенням про змагання. Команда, яка перевищила встановлений час розриву, - заліку не отримує.

7. Переможцем комбінованих змагань з лижних гонок вважається той спортсмен, який першим перетне фінішну лінію в другий день змагань.

8. На змаганнях 1-ї і 2-ї груп проводиться визначення проміжного часу:

10 км - один проміжний час, наприклад, відрізок 5 км;

15 км - 1-2 проміжних часи;

30 км - 2-3 проміжних часи;

50 км і більше - 3-4 проміжних часи.

На решту змаганнях проміжний час на дистанціях визначається по можливості.

§ 34. Харчування на дистанції

1. На всіх змаганнях організовується харчування учасників на час гонок.

2. На дистанціях до 15 км повинен бути один пункт харчування в районі фінішу. На дистанціях до 30 км - три пункти харчування, на дистанціях до 50 км і більше - шість пунктів.

3. Пункти харчування повинні бути розташовані таким чином, щоб учасники отримували харчування, не втрачаючи при цьому ні часу, ні темпу.

Пункти харчування на дистанції обслуговуються працівниками медичної служби.

§ 35. Санкції та дискваліфікація

Санкції.

Якщо журі визначить що порушення Правил не вплинули на результат змагань, воно може прийняти рішення про не дискваліфікацію спортсмена або естафетну команду.

Дискваліфікація.

Причинами дискваліфікації спортсмена є:

1. Не досягнув потрібного віку.

2. Не дотримується розмітки дистанції або не проходить всіх контролерів.

3. Не поступається лижнею спортсмену, який його хоче обігнати або заважає іншому спортсмену.

4. Проходить частину дистанції на немаркованих лижах.

5. Порушує правила стилю.

6. Приймає сторонню поміч.

7. Не спортивна поведінка по відношенню до членів оргкомітету, суддів, глядачів.

8. Вживання допінгу.

9. Якщо в фінішній зоні (фінішному коридорі) спортсмен доганяє попереднього спортсмена, переходить в інший коридор при цьому заважає іншому позаду бігучому спортсмену.

У випадках серйозних порушень (допінг, повторна дискваліфікація, навмисні перешкоди іншим спортсменам тощо) журі інформує ФЛСУ.

§ 36. Допінг-контроль

1. Використання допінгу категорично забороняється. У випадку виявляння допінгу у спортсмена він покараний рішенням ФЛСУ.

9.7. Масові старти

1. Масові спортивні змагання з лижних гонок можуть мати різноманітні форми та спрямування - від масової здачі учбових нормативів до багатотисячних регіональних пробігів.

Регламент, форма та організація будь-яких масових змагань визначається положенням про дані змагання. Для всіх цих змагань обов'язкові вимоги безпеки учасників, створення атмосфери святковості, високої спортивної емоційності, організації широкої кваліфікованої інформації, яка рекламує хід змагань і підсумкові результати.

2. При організації масових змагань можуть мати місце будь-які відхилення від даних правил, пов'язані з масштабом і специфікою програми змагань, формою проведення, технічним оснащенням. Але при всьому цьому підготовка дистанції повинна бути на найвищому рівні, профіль трас повинен бути значно простішим, ніж передбачено правилами змагань, але вимоги до підготовки трас, контроль і забезпечення безпеки, а також організація харчування учасників на трасі повинні відповідати правилам змагань.

3. Суддівська колегія формується й комплектується організацією, яка проводить змагання, в залежності від масштабу змагань.

Вимоги правил медичного обслуговування на всі змагання обов'язкові.

4. Всі змагання, які проводяться по вікових категоріях (юнацькі, ветеранів), обов'язково повинні відповідати розділу II §8 даних Правил. У вікових категоріях відступати від правил категорично забороняється.

5. Суддівські колегії при проведенні масових змагань в основі своєї роботи керуються сучасними Правилами з урахуванням специфіки змагань, передбачених положенням.

9.8. Спортивна форма

1. Спортивна форма учасника повинна бути добре підігнана, чиста й охайна.

2. В командних і особисто-командних змаганнях учасники повинні виступати в однаковій для кожної команди спортивній формі з емблемою відповідної організації.

3. Фірмові рекламні емблеми, знаки, торгові марки, наклейки й інше на спортивному інвентарі, одязі, взутті та головних уборах повинні відповідати вимогам правил ФІС, використовуватись тільки з дозволу Федерації України (див. Додаток №1).

4. Дозвіл на право використання реклами різноманітних фірм повинен бути документально підтверджений у мандатній комісії або в секретаріаті.

Вимоги до розміру спортивного інвентарю: лижі не повинні бути нижчі зросту спортсмена, палиці - вищі його зросту.

Спортсмени, які порушили вказані вимоги, до старту не допускаються.

9.9. Температурні умови проведення змагань

1. При температурі нижчій 20° С в районах з підвищеною вологістю повітря не можна проводити змагання з лижних гонок.

При температурі нижче 30° С не можна проводити змагання в північних і прирівняних до них районах.

2. При вітряній погоді і гранично низькій температурі змагання можуть проводитись тільки за узгодженням з медичною службою змагань.

3. При сильному (6-10 м/сек) чи шквальному (понад 10 м/сек) вітрі змагання проводити забороняється.

Примітка. Рекомендовані зовнішні ознаки, за якими можна визначити силу вітру:

- при сильному вітрі (6-10 м/сек) дим прибиває до землі, дерева хитаються, в полі заметіль, сніг б'є в обличчя, вітер ріже лице і утруднює дихання;

- при шквальному вітрі (понад 10 м/сек) у полі буран, сніг сліпить очі, вітер ломить гілки дерев.

4. Відкриті і закриті траси.

За характером місцевості траси діляться на відкриті і закриті.

Відкритою вважається траса, більше третини якої проходить місцевістю, не захищеної лісом, густим чагарником, рельєфом місцевості і т. д.

9.10. Додатки

Додаток № 1

1. Реклама.

Національна федерація може заключити угоду з комерційними фірмами або організаціями щодо спорядження, реклами, якщо відповідна фірма чи організація визнана національною лижною федерацією офіційним постачальником. Не дозволяється виготовлення й розповсюдження рекламних засобів, на яких названі або зображені спортсмени, що не відповідає правилам кваліфікації ФІС або МОК. Реклама тютюнових виробів, алкогольних напоїв і медикаментів, а також розміщення подібної реклами на формі спортсменів заборонені.

2. Емблема фірм на спорядженнях.

Комерційні емблеми на предметах спорядження можуть бути тільки на тій формі, на якій вони є на тих же товарах у звичайній торгівлі. Якщо у спеціальних положеннях не обумовлено особливих вимог, то комерційні емблеми повинні бути ідентичні емблемам на відповідних товарах фірми-виробника, причому національні федерації в цьому випадку можуть самі визначати місце розміщення комерційної марки. Технічні положення щодо величини, форми й місця комерційного знака (надписи або емблеми) визначаються Радою ФІС. ФІС визнає в якості виробника лижного обладнання тільки те підприємство, яке дійсно виготовляє це обладнання.

3. Лижі, черевики, палиці й інші предмети повинні бути такими ж, що і в торгівлі, і на них може бути тільки торгова марка їхнього виробника.

4. Рукавиці.

На рукавицях може бути тільки одна торгова марка виробника (літера або емблема) розміром не більше 6 кв. см.

5. Окуляри.

Гумки на окулярах повинні бути промислового виготовлення і можуть мати два комерційних знаки (надпис або емблема - максимально 12 кв. см.). Ширина гумок повинна бути обмежена - 4 см. При подвійній гумці тільки одна може мати комерційну емблему.

6. Одяг.

На кожному предметі одягу можуть розміщуватись по дві торгові марки (рекламні наклейки, літери або емблеми):

а) обидві - виробника або іншого спонсора;

б) по одній - виробника та іншого спонсора. У цьому випадку реклама виробника на одному предметі одягу може складатися зі шрифту та емблеми, загальна площа залишається незмінною і не повинна перевищувати 250 кв. см. Торгові марки не повинні розміщуватись одна на іншій чи поруч.

7. Шоломи і головні убори:

а) на шоломах і головних уборах можуть розміщуватись дві торгові марки виробника (шрифтові або у вигляді емблеми) розміром не більше 12 кв. см, розташовані над вухами по одній на кожній стороні;

б) національна асоціація має право підписати спонсорські контракти про використання площі до 30 кв. см із фірмами, які не є постачальниками обладнання, базуючись на правилах національної асоціації. У цьому випадку на передній частині шолома або головного убору повинна розташовуватись емблема національної команди.

8. Спонсори.

Національна лижна федерація може укласти спонсорські угоди з фірмами, які не виробляють предметів спорядження. Такі угоди можуть надати право на рекламу тільки на одяг. Ні в якому разі на екіпіруванні спортсмена не повинно бути видно більше двох рекламних написів такого спонсора. Технічні положення про розмір, форму та місце такої реклами на одязі повинні відповідати положенням (п. 7, підпункт 6).

9. Всі положення пп. 1-8 розповсюджуються також і на офіційних осіб, керівників команд, тренерів, технічний персонал, допоміжний персонал і відкриваючих траси.

10. Контроль і санкції.

Суддівська колегія несе відповідальність за дотримання регламенту по рекламі на спорядженні в зоні проведення змагань, для цього призначає необхідні офіційні особи. Спортсмен, який порушив вказані положення, не має права старту.

Додаток № 2

ПОЛОЖЕННЯ

про Всеукраїнські змагання з лижних гонок на 2008 рік

Всеукраїнські змагання з лижних гонок проводяться згідно з Єдиним календарним планом фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів України на 2008 рік.

1. Мета та завдання

Всеукраїнські змагання проводяться з метою:

- популяризації лижних гонок в країні;
- підвищення спортивної майстерності спортсменів;
- виявлення сильніших лижників України для формування збірних команд України, успішної їх підготовки до зимових Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та міжнародних змагань;
- підведення підсумків роботи спортивних організацій України.

2. Термін і місце проведення змагань

1.	Кубок України зі спринту	17-21.01.2008р. м. Харків, ОСК „Темп"
2.	Всеукраїнські змагання серед ДЮСШ та СДЮШОР І тур.	24-28.01.2008р. м. Харків, ОСК „Темп" або м. Чернігів, НСБ „Берізка",
3.	Чемпіонат України серед школярів	04 - 08.02.2008р. м. Чернігів, НСБ „Берізка" або м. Харків, ОСК „Темп"
4.	IV зимові спортивні ігри молоді України (окреме положення)	13-19.02.2008р. м. Сколе, Львівська обл., НСБ „Тисовець"
5.	Кубок Європи зі спринту (окреме положення)	21-24.02.08 р. м. Харків, ОСК „Темп"
6.	Чемпіонат України	28.02-06.03.2008 р. м. Харків, ОСК „Темп" або м. Сколе, Львівська обл., НСБ „Тисовець"
7.	Чемпіонат України серед юнаків та дівчат	12-17.03.2008 р. м. Сколе, Львівська обл., НСБ „Тисовець"
8.	Всеукраїнські змагання серед ДЮСШ та СДЮШОР ІІ тур	24.-28.03.2008 р. м. Сколе, Львівська обл., НСБ „Тисовець" або м. Харків, ОСК „Темп"
9.	Кубок України з лижоролерів серед дорослих, юніорів, юніорок, юнаків та дівчат (етап)	19 - 23.08.08 р. м. Хмельницький або м. Чернігів, НСБ „Берізка"
10.	Чемпіонат України, чемпіонат України серед юніорів, юніорок, юнаків та дівчат з лижоролерів та зі спеціальної фізичної підготовки на Кубок пам'яті м/с Л. Єдомахи	18-22.09.2008 р. м. Чернігів, НСБ „Берізка"
11.	Кубок України з лижоролерів (етап) серед чоловіків, жінок, юніорів, юніорок, юнаків та дівчат	26-28.09.08 р. м. Конотоп, Сумська область
12.	Кубок України з лижоролерів серед чоловіків, жінок, юніорів, юніорок, юнаків та дівчат (фінал)	03-05.10.2008 р. м. Шостка. Сумська обл.
13.	Кубок України серед чоловіків, жінок, юніорів, юніорок, юнаків та дівчат	21-26.12.2008 р. м. Сколе, Львівська обл., НСБ „Тисовець".

3. Організація і проведення змагань

3.1. Загальне керівництво проведенням змагань здійснюється відділом зимових видів спорту департаменту спорту Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту за участю Федерації лижного спорту України.

3.2. Відповідальність за підготовку спортивних споруд та дотримання правил безпеки під час проведення змагань покладається на керівників відповідних обласних управлінь молоді та спорту, директорів спортивних баз та директора змагань, згідно з вимогами положення "Про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно - видовищних заходів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.98р. № 2025. Безпосереднє проведення змагань покладається на суддівський директорат. Змагання проводяться згідно з національними правилами змагань з лижних гонок.

3.3. Безпосередня підготовка та проведення змагань покладається на головну суддівську колегію, яка затверджується відділом зимових видів спорту за поданням Федерації лижного спорту України.

4. Фінансові умови

4.1. Витрати на проведення чемпіонату України: харчування, проживання учасників змагань, тренерів, представників, суддівство та нагородження за рахунок Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту. Витрати по відрядженню учасників, представників та тренерів (проїзд в обидва кінці, добові, збереження заробітної плати) за рахунок організацій, що відряджають.

4.2. Витрати на проведення чемпіонату України серед юніорів, юніорок, юнаків, дівчат та інших всеукраїнських змагань. Витрати, пов'язані з суддівством змагань по відрядженню суддів (проїзд, проживання, харчування, нагородження учасників) - за рахунок Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту.

Витрати по відрядженню учасників, представників та тренерів (проїзд в обидва кінці, добові, проживання, харчування, збереження заробітної плати) несуть організації, що відряджають.

Положення про Всеукраїнські змагання з лижних гонок є офіційним викликом на всі змагання.

5.Учасники змагань

До участі у змаганнях серед дорослих та юніорів допускаються спортсмени не нижче 1 спортивного розряду, до юнацьких змагань - спортсмени не нижче 1 юнацького розряду.

Спортсмени, молодші за віком, допускаються до змагань лише із списочного складу збірної команди України, затвердженого на поточний сезон Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту (на дистанціях, які дозволені правилами змагань).

Всі питання належності членів збірних команд до місць проживання, спортивних товариств та навчальних закладів, консолідовані заліки вирішуються на підставі списків членів збірних команд України та рішень комісії Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту з переводу спортсменів.

Учасники змагань, які не є членами збірних команд, але навчаються або поступили на навчання до вищих і середніх спеціальних закладів освіти, дають консолідований залік на період навчання територіям, з яких вони поступили (наявність документа про навчання обов'язково).

До змагань у складі збірної команди м. Києва допускаються також спортсмени, які проживають у Київській області за умов їх роботи (навчання) в м. Києві які не заявлені управлінням з питань фізичної культури і спорту Київської облдержадміністрації або навпаки.

Вікові групи:

чоловіки та жінки - 21 р. та старші;

юніори та юніорки - 19-20 р.;

старші юнаки та дівчата - 17-18 р.;

середні юнаки та дівчата - 15-16 р.;

молодші юнаки та дівчата - 13-14 р..

6. Нагородження

Спортсмени, які посіли 1, 2, 3 місце на чемпіонатах України, чемпіонатах України серед юніорів та юнаків в особистих та командних номерах програми, нагороджуються цінними подарунками, дипломами та медалями Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту відповідних ступенів.

Спортсмени - переможці всеукраїнських змагань, які посіли 1, 2, 3 місця в особистих та командних номерах програми, нагороджуються цінними подарунками та дипломами Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту відповідних ступенів.

Збірні команди областей, ФСТ і відомств, які вибороли 1, 2 і 3 місця, нагороджуються дипломами відповідних ступенів Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту.

Командна першість визначається за найбільшою сумою очок, що набрали учасники згідно з додатком № 1, який додається.

У випадку рівної кількості очок перевага віддається команді, учасники якої мають більше 1, 2, 3 місць.

7. Порядок та строки подання заявок

Попередні заявки подаються до відділу зимових видів спорту департаменту спорту Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту за 30 днів до початку змагань.

Заявки на розміщення від організацій, які беруть участь у змаганнях надсилаються на адресу місця проведення змагань за 30 днів до початку змагань.

Поіменні друковані заявки з ідентифікаційним кодом спортсменів, завірені круглою печаткою міського або обласного фізкультурного диспансеру, підписом керівника обласного управління (додаток № 2) та відповідні документи (паспорт, або військовий квиток для військовослужбовців, свідоцтво про народження, залікова класифікаційна книжка спортсмена подаються до мандатної комісії в день приїзду на змагання до 15:00 години.

Заявки на участь у Всеукраїнських змаганнях серед ДЮСШ повинні бути завірені директором спортивної школи що є підтвердженням належності спортсменів до цієї ДЮСШ.

Заявки, які не відповідають встановленій формі, мандатним комісіям змагань розглядати заборонено.

8. Програма змагань

Кубок України з лижних гонок зі спринту.

м. Харків, ОСК „Темп" 17 - 21.01.2008р.

Вид змагань: особисто-командні.

Організації, що беруть участь: збірні команди областей, м. Києва, ФСТ та відомств.

Вік учасників: спортсмени 1991р.н. та старші.

Склад команди: 16 чол., із них: спортсменів - 12, тренерів - 3, представник - 1.

Програма змагання:

17.01. - Приїзд учасників. Офіційне тренування.

18.01. - Гонка вільний стиль: чоловіки - 15 км, жінки - 7,5 км.

19.01. - Офіційне тренування.

20.01. - Спринтерська гонка, класичний стиль - 1200 м.

Чоловіки, жінки, юніори, юніорки, юнаки та дівчата.

21.01. - Спринтерська гонка, вільний стиль - 1200 м.

Нагородження, від'їзд учасників.

РОЗДІЛ 10. Лижний інвентар та догляд за ним.

10.1. Спорядження лижника гонщика

До спорядження лижника гонщика відносяться: лижі, лижні палиці, кріплення, взуття та одяг. Крім цього, лижнику необхідно мати комплект лижних мазей, пензель або коркову пробку, тампон для розрівнювання та розтирання мазі, скребок для її знімання, паяльник, спеціальну праску або металеву пластинку для оплавлення мазі, викрутку, набір свердел, сумочку для зберігання мазей, чохол для лиж та інше.

Лижі бувають за призначенням: спортивні, туристичні, побутові та спеціальні. Вони діляться на декілька видів: спортивно-бігові, туристичні, мисливські, стрибкові, слаломні, дитячі і спеціальні лижі, які використовують на технічних засобах пересування - літаках, аеросанках, всюдиходах. Усі лижі мають свої стандарти. Довжина бігових лиж від 170 до 220 см; дитячих - від 70 до 160 см.

Мал.29.

Лижі для масового користування виготовляються з одного бруска деревини. Спортивні лижі - багатошарові. Бігова дерев'яна лита складається з трьох частин - носковий загин довжиною 15-25 см, а висота 10-15 см, середньої потовщеної частини - вантажна площадка, довжиною 30-35 см, товщиною 2-3 см та п'яткової частини злегка закругленої та загнутої доверху; (довжина загину 5-6 см, висота 1-1,2 см), (мал. 29).

Лижа має дві поверхні - верхню або зовнішню та нижню або ковзну. На ковзній поверхні лижі є жолобок напівкруглої форми, який знаходиться в 20-25 см від початку носкового загину і проходить через усю лижу уздовж її повздовжньої осі. Жолобок служить для забезпечення прямолінійного руху лижника по снігу.

Носкова частина лижі має ширину від 5,4 до 5,6 см, вантажна площадка від 4,6 до 5 см і п'яткова частина від 5 до 5,2 см (мал. 29). Дещо звужена середня частина лижі допомагає легше виконати повороти при ставленні лижі на канти. Лижа, покладена на горизонтальну поверхню, торкається її двома точками. Відстань по вертикалі від горизонтальної площини до самої високої точки ковзної поверхні називається ваговим прогином. Він служить для рівномірного розподілу ваги тіла лижника по всій лижі.

Товщина лижі від вантажної площадки до її носка та п'ятки плавно зменшується і в місцях дотику з горизонтальною поверхнею найменша і складає від 0,5 до 0,6 см.

Основним матеріалом для виготовлення високоякісних гоночних лиж є прямолінійна карельська береза. Краї ковзної поверхні дерев'яних лиж з обох боків окантовується більш твердою породою деревини - дуб, бук, гікорь або пластиком. Для полегшення ваги лижі виготовляють з додаванням вставок з ялини або сосни. Сучасна дерев'яна лижа складається більш ніж з 20 склеєних між собою частин деревини.

Нині найбільше застосування знайшли пластикові лижі, які істотно відрізняються від дерев'яних. Пластикові лижі мають велику міцність, пружність, зносостійкість, більш високі ковзні якості та значно легші. Пара лиж важить 1,2-1,5 кг. Ширина пластикових лиж менша ніж у дерев'яних і по всій довжині практично однакова. На ковзній поверхні пластикових лиж наклеєний тонкий шар пластика (1,5-3 мм), який називається тефлоном. Тефлон може бути виготовлений з різноманітних видів полімерів в залежності від призначення лиж. В основному використовують три основних полімеру - карбон, пульвер, клістир.

Жолоб на ковзній поверхні лижі по ширині і глибині має вдвоє менші розміри, ніж у дерев'яних лиж.

Не дивлячись на перевагу пластикових лиж перед дерев'яними, особливо в умовах жорсткої лижні та у відлигу, дерев'яні лижі як і раніше широко застосовуються і дають хороші результати в умовах низьких температур (-15 °С і нижче) та по м'якій лижні.

Зараз змінилися не тільки матеріали, які застосовуються для виготовлення лиж, але частково й їх форма. Лижні комбінати і лабораторії в нашій країні та зарубіжні фірми продовжують вивчення ходових якостей лиж та нових матеріалів для їх виготовлення і випускають все нові моделі: "Естонія" (Таллінн), "Вісу" (Пярну), "Росія" (Нововятськ), "Пса" (Мукачеве), "Кареля" (Петрозаводськ), "Ярвінен" (Фінляндія), "Елан" (Югославія), "Фішер" (Австрія), "Атомік" (Австрія), "Кестлі" (Швеція) та інші.

10.2. Вибір лиж.

Велике значення для навчання має вірний вибір лиж. При виборі лиж для навчальної роботи в школі та в інших масових закладах основну увагу необхідно звернути на прямолінійність шарів деревини. Відсутність перекосів перевіряється переглядом ковзної поверхні. Співпадання горизонтальних ліній носка та п'ятки говорить про те, що дефектів немає. Точніше це можна перевірити приклавши до ковзної поверхні носка та п'ятки рівні бруски.

Жорстокість лиж та величина вагового прогину більше всього характеризує ходові якості лиж. Для перевірки жорсткості лижі складають ковзними поверхнями і стискують кистю однієї руки. Якщо ковзні поверхні лиж легко змикаються від навантаження кистю, то ваговий прогин недостатній, тобто лижі м'які. Якщо не змикаються, це свідчить про те що, ваговий прогин великий, тобто лижі жорсткі. Потім перевіряють прямолінійність ліній ковзних поверхностей.

Крива лінія говорить про м'якість або жорсткість однієї з лиж. Дуже важливо вірно підібрати лижі по довжині. Найпростіший спосіб визначення вірної довжини лиж для школярів — стоячи дістати зап'ястком руки, витягнутої вгору до носка лижи (мал. 30).

Мал. 30 Вибір лиж

Для гонок, тренувань та туристичних походів лижи слід підбирати з урахуванням ваги лижника. Існує декілька способів:

за таблицею;

за формулою — зріст лижника + 1/2 ваги, де в сумі виходить довжина лижі, яка необхідна.

Таблиця. Залежність довжини лиж від ваги лижника

Вага	до 55	55-60	60-65	65-70	70-75	75-80	80-85	85-90
Довжина	180	185	190	195	200	205	210	215

При правильному своєчасному догляді за лижами тривалість використання їх значно збільшується. З ковзної, поверхні лиж необхідно усунути за допомогою металевої циклі і дрібного наждаку усі нерівності, заусениці. Циклюють і шліфують лижі в напрямку від носка до п'ятки. Добре підготовлену ковзну поверхню обережно прогрівають і тампоном або пензлем наносять на неї попередньо розігріту лижну смолу або спеціальну крошку. Далі ковзну поверхню лижі прогрівають вогнем газового паяльника до кипіння, смоли. При цьому необхідно бути обережним, щоб смола не займалася. Решту смоли необхідно усунути ганчіркою, цю операцію слід проводити до 3 разів. Добре просмолена лижа повинна мати темно коричневий колір. Просмолка покращує ковзну якість та збільшує термін придатності лиж, запобігає проникненню вологи, розбуханню деревини, виникненню тріщин і краще утримує лижну мазь.

Після закінчення зимового сезону лижі необхідно уважно продивитися, погано підготовлена траса, відсутність хорошого снігового покрову, неякісна ковзна поверхня можуть привести до пошкодження лиж.

Внаслідок неправильного зберігання лиж — в теплому приміщенні, поблизу опалювальних систем можуть виникнути поперечні та поздовжні перекоси.

Мал.. 31 Способи зберігання лиж

Влітку лижі зберігаються намазаними тонким шаром смоли або мазі. Носкова частина і п'яткова зв'язуються, на рівні вагової площадки та ставиться розпірка (8—10см.). Дерев'яні лижі зберігаються в сухому та прохолодному місці при температурі 4-10^о.

Підготовка пластикових лиж принципово відрізняється від підготовки лиж дерев'яних. Фірми та лижні фабрики випускають пластикові лижі з ворсистою ковзневою поверхнею. Ворс знімається металевою циклею. Лижі циклюють до тих пір, поки ковзна поверхня не стане гладкою.

Після тренувань або змагань треба зняти мазь з ковзної поверхні лиж. При очистці слід застосовувати спеціальний скребок або ніж. Пластикові лижі повинні зберігатися в сухому прохолодному місці у вертикальному положенні. Вони повинні бути складені ковзними поверхнями одна до одної і скріплені в носковій та п'яточній частинах або в спеціальних стояках (мал. 31).

10.3. Лижні палиці та їх вибір.

Лижні палиці повинні бути міцними, пружними та легкими. На зміну палицям, які випускалися раніше — дерев'яним, бамбуковим та дюралюмінієвих циліндричним прийшли більш легкі очеретяні, а потім конусні суцільно витягнуті металеві. Поряд з вітчизняними найбільш відомі фінські «Гіксель» та шведські «Свікс».

Замість дерев’яних та дюралюмінієвих кілець з шкіряним переплетенням на сучасних палицях встановлені легкі пластмасові напівкільця, які не промокають.

Лижна палиця складається з трьох частин трубка конусної форми, рукоятка з темляком (петля) для кисті руки, кільце з штирем. Діаметр трубки біля рукоятки—16—17 мм., а діаметр біля кільця 11 —12 мм, при цьому центр ваги палиці зміщується до рукоятки. Це створює відчуття зручності та більшої легкості палиці в порівнянні з палицею тієї ж, ваги, але циліндричної форми. Рукоятка виготовлена з пластмаси, на яку клеїться тонка м'яка шкіра. На відстані 1,6—2 см, від рукоятки кріпиться темляк (петля) для кисті руки, через яку під час відштовхування передаються основні зусилля, які прикладаються до палиці. Виготовляється темляк з плетеного капронового ремінця або шкіри. На нижню частину грубки на клей щільно надівається кільце з штирем. Кільце являє собою сегмент, який нагадує крило метелика, вигнуте вгору. Воно кріпиться на відстані 5—7 см. від нижнього кінця палиці. Для запобігання прослизання назад штир палиці довжиною 0,8—1 см виготовляються з сталі або победіту (мал. 32).

Лижні палиці підбираються відповідно до зросту лижника. Якщо лижник застосовує класичні способи пересування, то йому необхідні палиці, які поставлені вертикально на підлогу, доходять до середини плечевого суглобу. При пересуванні конькобіжними ходами необхідні палиці на 15—20 см довгими (мал. 33).

Зберігати лижні палиці треба в вертикальному положенні підвішеними за темляки.

Мал.33 Вибір лижних палок

10.4. Лижні кріплення та їх монтаж.

Взуття з лижею з'єднанні за допомогою лижних кріплень, які бувають трьох видів: м'які, напівжорсткі та жорсткі. М'які та напівжорсткі п'яткові кріплення не використовують в спортивній практиці На гоночні лижі встановлюють жорсткі кріплення, які призначаються для спеціального лижного взуття — ботинка (мал. 34).

Жорсткі рантові кріплення складаються з трьох частин: скоби, дужки та замка. Скоба має основу і відігнуті вгору дві бокові «щічки» висотою 30-35 мм., які полегшують управління лижами та оберігають ботинок від поперечного зісковзування з лижі. В основній частині скоби є три розенкованих отвори для шурупів, які закріплюють скобу до лиж.

Мал.. 34

На відстані 15—20 мм. від попереднього краю скоби приклепані три або чотири штирі висотою 4—5мм і товщиною 2,5—3 мм. На бокових «щічках» скоби є поглиблення, в які входить кінці дужки. Дужка затискує рант ботинка до кріплення, при цьому шипи заходять в отвори, які є на ботинках.

Замок виготовлений у вигляді гребінця з двома—трьома прорізами заскочками, в які входить зігнутий передній край дужки. Скоба, шипи та замок виготовляють з міцних і легких дюралюмінієвих сплавів, а дужку—з термічно обробленої пружинної проволоки діаметром 0,25—0,35 см.

В останні часи з'явилися нові зразки кріплень—носкові, які відповідають міжнародній системі, а також всім відомі фірми «Адідас», «Карху», «Саломон», які забезпечують вільний рух ніг в лижному кроці. Кріплення таких типів значно легше та вужче рантових. Усі ці кріплення розраховані на лижних ботинках всіх розмірів зі стандартною литою підошвою (75мм та 50мм, товщиною 12мм).

Для встановлення кріплення лижу кладуть ковзною поверхнею на вузький закруглений предмет (олівець, відкрутку), визначають поперечну вісь центру ваги лижі і відмічають її. На вантажній площадці по центру Мал. 35 відміченої лінії ставлять кріплення і закручують перший (верхній) шуруп так, щоб кріплення можна було пересувати вправо і вліво. Далі вставляють ботинок в кріплення і поздовжня лінія лижі повинна співпадати з середньою лінією ботинка. Утримуючи кріплення, виймають обережно ботинок і відмічають решту отворів, просвердлюють отвори діаметром 2.5 мм. і закріплюють шурупами (шурупи бажано змастити смолою) (мал. 35).

Під серединою каблука ботинки на грузову площадку прикріплюють підп'ятник для того, щоб легше було керувати лижами і щоб ботинки не прослизували в поперечному напрямку (мал. 36).

Мал.36

В такій же послідовності встановлюють кріплення і на пластикові лижі. Необхідно пам'ятати, що отвори під шурупи не можна проколювати шилом, діаметр їх повинен бути меншим ніж діаметр шурупа. Перед закручуванням шурупів отвори, просвердлені в лижі, заповнюють клеєм БФ або епокситною смолою, щоб шурупи разом з кріпленням не могли відірватися від лижі при відштовхуванні. Якщо необхідно змінити кріплення, шурупи злегка нагрівають за допомогою праски, електропаяльника або газового пальника, клей розм'якає і тоді шурупи можна легко викрутити.

10.5. Лижні мазі та їх застосування.

Перед тим як вийти на заняття, лижі змазують відповідними мазями, які підбирають у відповідності від температури повітря, стану снігу та вологи повітря.

Лижні мазі повинні відповідати трьом основним вимогам:

1) забезпечити добре ковзання лиж;

2) перешкоджати їх проскользуванню назад при відштовхуванні (особливо на підйомах);

3) досить міцно триматися нa ковзній поверхні лиж.

За своєю структурою лижні мазі ділиться на тверді, напівтверді та рідкі Тверді мазі застосовують в морозну погоду та сухий сніг (від 1 до—), напівтверді—для перепадів погоди від морозу до відлиги (від—1 до ), рідкі мазі для мокрою снігу та голольоду (від +1 до +5).

Щоб краще відрізняти мазі, їх фарбують в різний колір в залежності від призначення: блакитний, зелений, червоний, малиновий, фіолетовий, жовтий, чорний, білий, синій.

Рідкі мазі упаковані в металічні тюбики, тверді та напівтверді— в баночках або целофанових упаковках.

Вітчизняні мазі випускаються чотирьох марок: «Вісті», «Темп». «Віро», «Уктус». З іноземних фірм найбільш поширені мазі фірм «Реке» (Фінляндія), «Свікс» (Норвегія), «Роде» (Італія), «Екс—Еліт» (Швеція), «Токо» (Японія) та інші.

Література

1. Березин И.М., Бутин И.М. Лыжный спорт: Учебник для студентов пед. ин-тов .—М.: Просвещение, 1973.

2. Бутин И. М. Лыжный спорт: Учебник для студентов пед. ин-тов по спец. № 2114 “Физическое воспитание”.—М.:

Просвещение, 1983.– 336 с., ил.

3. Коробейников Н.К., Михеев А.А., Николаенко И.Г. Физическое воспитание.—М.: Высш. шк., 1989.—384 с., ил.

4. Лыжные гонки. Правила соревнований . М., «Физкультура и спорт» 1976.

5. Масленников И.Б., Капланский В.Е. Лыжный спорт.—М.: Физкультура и спорт, 1984.—96 с., ил.

6. Шепеленко Г.П. Лижний спорт.—Харків 1995

doc

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Івахненко Вячеслав Олександрович

Пов’язані теми

Фізична культура, Методичні рекомендації

Додано

4 жовтня 2018

Переглядів

15313

Оцінка розробки

Відгуки відсутні