ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………..…3

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ……………...…….7

        1.1. Особливості навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами………………………....7

1.2. Організація навчання дітей з особливими освітніми потребами в Україні………………..…………14

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ………………………….…..20

2.1. Авторська методика національно-патріотичного

виховання учнів з особливими освітніми потребами…….20

2.2. Методичні рекомендації з проблеми формування

в учнів з особливими освітніми потребами національно -

патріотичних почуттів……………………………………...……30

ВИСНОВКИ………………………………………………………..34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………….36

ДОДАТКИ…………………………………………………………..38

ВСТУП

Актуальність дослідження. У цілях, пріоритетах і принципах розвитку освіти національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті підкреслюється, що головна мета української системи освіти — створити умови для розвитку та самореалізації кожної особистості, формування покоління, здатного навчатися упродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.

Об'єктом особливої уваги державної політики України є діти з особливими потребами. Щоб забезпечити їхній розвиток і надання можливості отримання якісної освіти створюється розгалу­жена мережа спеціальних освітніх закладів, проводиться реформування освіти та вдосконалюються форми навчання «особливих дітей» для створення найсприятливіших умов їхньої інтеграції в суспільство. Організація освіти, зорієнтованої на ті чи інші проблеми розвитку дитини, передбачає комплексну медико-педагогічну, фізичну, соціальну адаптацію дітей упродовж усього періоду їхнього навчання. Водночас специфіка навчальної діяльності дітей з особливими потребами вимагає внесення суттєвих корективів до змісту, структури та організації навчальної та корекційно-виховної роботи.

В Україні впроваджуються всі необхідні заходи для того, щоб зберегти набутий досвід спеці­альної освіти, примножити його, виробити нову стратегію корекційно-виховної роботи з цією категорією дітей, створити умови для реалізації їхнього права на вибір типу навчального закладу та змісту і форм освіти. Відтворення молодого покоління, збереження його фізичного й морального здоров'я, забезпечення умов для якнайповнішої реалізації потенційних можливостей кожної дитини стали пріоритетними напрямками Національної програми “Діти України”, розроблено Концепцію “Спеціальна освіта осіб з фізичними та психічними вадами в найближчі роки і перспективу” (1996 р.) та Концепцію “Реабілітація дітей-інвалідів та дітей з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями” (1998 p.). Головною метою даних концепцій передбачається активізація соціальної політики держави, відродження духовності та національної самосвідомості, посилення громадського інтересу до потреб спеціальної освіти цієї категорії дітей.

У статті 23 Конвенції про права дитини зазначено, що розумово чи фізично неповноцінна дитина повинна мати повноцінне гідне життя в умовах, які б сприяли її упевненості в собі і активну участь у житті суспільства.

Відповідно цього документу для здійснення корекції порушень у фізичному та психічному розвитку учнів з особливими освітніми труднощами має проводитися належна корекційно-педагогічна діяльність, яка є складним психофізіологічним і соціально-педагогічним явищем, що охоплює весь освітній процес.

До дітей з особливими потребами відносяться глухі, сліпі, зі зниженим слухом, зі зниженим зором, діти з порушеннями розумового розвитку, з затримкою психічного розвитку, важкими порушеннями мови, наслідками поліомієліту і церебральним паралічем.

Виховання у дітей з особливими освітніми потребами почуття патріотизму і реалізація ідеї патріотичного виховання набуває в сучасному українському суспільстві особливого значення в силу таких причин: соціально-економічні зміни, кризові явища, притаманні сучасному українському суспільству, спричинили деформацію ціннісних орієнтацій значної частини молодих людей; демократизація, плюралізм і поява багатопартійної системи створили певні труднощі в соціальному розумінні суті патріотизму.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Аналіз історичної, філософської, педагогічної літератури свідчить, що проблема патріотичного виховання молоді завжди посідала провідне місце. Суть патріотизму розкрито у працях Г.Ващенка, І.Огієнка, С.Русової, Г.Сковороди, В.Сухом-линського, К.Ушинського та ін. Необхідність теоретичного осмислення нових підходів до здійснення патріотичного виховання молодої людини в сучасних умовах актуалізує вивчення праць педагогів О.Вишневського, П.Ігнатенка, Т.Завгородньої, П.Кононенка, Н.Косарєвої, Л.Крицької, В.Кузя, Ю.Руденка, М.Стельмаховича, Б.Ступарика, К.Чорної, П.Щербаня та ін.

Окремі аспекти проблеми навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами були розкриті в працях педагогів минулого і сучасного ( Ж.-Ж.Руссо, Й.Песталоцці, К.Д.Ушинського, М.І.Пирогова,    Є.М.Водовозова,   М.Монтесорі,   С.Френе,   С.Ф.Русової, О.В.Проскура, В.М.Галузинського)  та психологів (П.П.Блонського,   Ж.Піаже,   Л.С.Виготського, Л.В.Занкова, Б.Д.Ельконіна, Л.С.Славіна, І.Д.Беха та ін.).

Зважаючи на актуальність проблеми, була обрана тема дослідження: “Національно-патріотичне виховання учнів з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі”.

Об’єкт дослідження: процес навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами.

Предмет дослідження: методика національно-патріотичного виховання учнів з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивної освіти.

Мета дослідження: обґрунтувати ефективні методи та прийоми національно-патріотичного виховання учнів з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивної освіти.

Завдання дослідження:

• проаналізувати різноманітну наукову літературу з проблеми дослідження;
• охарактеризувати мету навчання дітей з особливими потребами;
• вивчити зміст та основні напрямки корекційно-педагогічної діяльності;
• теоретично обґрунтувати ефективні методи та прийоми національно-патріотичного виховання учнів з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивної освіти;
• підвести підсумки дослідження.

Для розв’язання поставлених мети і завдань застосовувався комплекс методів дослідження:

• теоретичні: вивчення та аналіз філософської, психолого-педагогічної, науково-методичної літератури, що забезпечило розгляд загальних теоретичних питань з проблеми дослідження; вивчення, аналіз і узагальнення педагогічного досвіду, порівняння, систематизація, моделювання змісту, організаційних форм і методів навчання; зіставлення та узагальнення отриманих результатів дослідження з метою обґрунтування сутності досліджуваного явища та визначення оптимальних педагогічних умов національно-патріотичного виховання учнів з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивної освіти;
• праксиметричні (аналіз педагогічного досвіду та результатів діяльності), за допомогою яких упорядковано та систематизовано дослідницькі матеріали.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 74 сторінки комп'ютерного тексту. Основний зміст викладено на 57 сторінках. Список використаних джерел складається з 25 найменувань.

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

      1.1. Особливості навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами

 

До дітей з особливими потребами відносяться: глухі, сліпі, зі зниженим слухом, зі зниженим зором, діти з порушеннями розумового розвитку, з затримкою психічного розвитку, важкими порушеннями мови, наслідками поліомієліту і церебральним паралічем.

Особливості навчально-виховного та корекційного процесу дітей з особливими потребами визначаються їхніми потенційними можливостями і збереженими функціями.

Таким чином, корекційно-розвиваюча робота має вирішувати специфічні завдання, зумовлені особливостями психофізичного розвитку учнів та спрямовується на:

• розвиток зорового чи слухового сприймання, мовлення, корекцію пізнавальної діяльності, фізичний розвиток, формування навичок просторового, соціально-побутового орієнтування;
• розвиток навичок саморегуляції та саморозвитку учнів шляхом взаємодії з навколишнім середовищем на основі знань, умінь і навичок мовленнєвої, зокрема, комунікативної діяльності і творчості;
• формування компенсаційних способів діяльності як важливої передумови підготовки дітей з особливими освітніми потребами до навчання в основній школі;
• створення передумов для соціальної реабілітації та інтеграції, розвиток самостійності та життєво важливих компетенцій, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку [8, с.12].

Навчання дітей з особливими потребами у школі І ступеня спрямоване на психолого-педагогічну корекцію і компенсацію відхилень у розвитку, формування початкової грамотності. З урахуванням структури і складності психофізичного порушення та можливостей учнів початкової школи виділяють чотири варіанти навчання:

 

• загальноосвітня підготовка (передбачає засвоєння змісту загальноосвітньої програми; формування навичок і вмінь навчання; корекцію основних психічних функцій рухової та емоційно-вольової сфери; розвиток умінь соціальної комунікації з іншими учнями та дорослими; профілактика вторинних відхилень у психофізичному розвитку; розвиток творчих здібностей та усвідомлення дітьми своїх реальних та потенційних можливостей);
• корекційно-розвивальне навчання (спрямоване на подолання труднощів у навчанні, пов’язаних із соціальною ізоляцією, педагогічною занедбаністю, затримкою психічного розвитку; передбачає поглиблену роботу з корекції психічних функцій, пізнавальної діяльності, навичок спілкування, розвитку умінь і навичок у процесі трудового навчання, формування компенсаторних способів діяльності шляхом максимального використання потенційних можливостей, спроможності і здібностей дитини);
• компенсаторно-адаптаційне навчання (організовується для дітей, які мають низькі навчальні можливості, виражені інтелектуальні порушення, відхилення в емоційно-вольовій сфері, комбіновані вади розвитку; програма розробляється з урахуванням комплексної патології розвитку дитини);
• абілітаційне навчання ( організовується для дітей за індивідуальними освітніми програмами різних варіантів залежно від патології, рівня розвитку дитини, готовності до навчання) [8, с.13].

Метою навчання дітей з особливими потребами в школі ІІ ступеня є досягнення загального рівня освіченості за відповідним варіантом, формування особистісних якостей, необхідних для соціальної реабілітації та інтеграції в суспільство).

В основній школі зберігають наступність чотири варіанти навчання дітей з особливими потребами:

• загальноосвітня підготовка (формування базового обсягу знань для отримання загальної або спеціальної середньої освіти на основі оволодіння базовими знаннями для подальшого самостійного навчання та отримання професії, оволодіння різними формами і видами навчальної діяльності, корекція психічних властивостей і функцій особистості, допрофесійна адаптація);
• корекційно-розвивальне навчання (формування способу продуктивної діяльності як умова інтеграції та адаптації в сучасному суспільстві на основі оволодіння базовими знаннями, досягнення рівня функціональної грамотності, оволодіння допрофесійними вміннями, навичками, корекції затримки психічного розвитку, формування міжпредметних зв’язків на основі інтеграції різних галузей знань як способів пізнавальної діяльності);
• компенсаторно-адаптаційне навчання (формування обсягу знань, який сприяє адаптації в навколишньому світі і оволодінню певними трудовими навичками на основі корекції і компенсації сенсомоторних та інтелектуальних відхилень у розвитку, забезпечення рівня знань і практичних умінь для самостійної адаптації випускника);
• абілітаційне навчання (досягнення рівня знань, які б відповідали психофізичним та інтелектуальним можливостям учня на основі засвоєння знань відповідно до наявних можливостей, розвитку потенційних здібностей, корекції різних сторін особливості) [8, с.14].

Метою навчання у школі ІІІ ступеня є досягнення рівня компетентності в освіті, формування способів особистісного і професійного              самовизначення, максимальна соціалізація особистості. Логічно, що навчання у школі ІІІ ступеня продовжують учні, які навчались за варіантами загальноосвітньої підготовки та корекційно-розвивального навчання. Для випускників компенсаторно-адапційного та абілітаційного варіантів навчання старша школа може виконувати додаткову функцію для поглиблення соціалізації та професійної підготовки).

Навчання дітей з особливими потребами здійснюється за навчальними планами, програмами, підручниками, посібниками, рекомендованими Міністерством освіти і науки України для відповідних типів загальноосвітніх закладів, або за індивідуальними програмами.

Корекційно-педагогічна діяльність з дітьми, які мають особливі освітні потреби, відрізняється змістом та основними напрямками:

• По-перше, в рамках концепції спеціального навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку корекційно-педагогічна робота займає центральне положення в єдиному педагогічному процесі.
• По-друге, корекційна діяльність являється складовою частиною загальної освіти, в той же час має свій специфічний напрямок при здійсненні навчально-виховного процесу.
• По-третє, за об'ємом і значенням корекційно-педагогічного процесу в системі спеціальної освіти йому відводиться значне місце ) [6, с.112].

В наукових узагальненнях виокремлюються основні напрямки корекційно-педагогічного процесу:

• корекційний вплив на дитину факторами середовища («терапія середовищем»);
• корекційний напрямок навчального процесу;
• спеціальний підбір культурно-масових засобів;
• психогігієна сімейного виховання;
• корекція окремих сторін психічної діяльності;
• розвиток процесів мислення;
• розвиток різних видів мислення;
• корекція порушень емоційно-вольової сфери;
• розвиток мовлення;
• розвиток уявлень про навколишній світ;
• збагачення словникового запасу;
• корекція індивідуальних прогалин в знаннях;
• відновлення позитивних якостей, які одержали незначну девіацію;
• накопичення навичок моральної поведінки) [10].

В основі спеціальних методів і прийомів корекційно-педагогічної діяльності лежать загальнопедагогічні підходи, які направлені на розвиток збереження або відновлення порушених функцій організму, знань чи умінь дитини: методи вправ, методи переконань, методи прикладу, методи стимулювання  поведінки  і  діяльності дітей з відхиленнями в розвитку та поведінці.

Особливі потреби дітей вимагають і нових, нестандартних корекційних умінь учителя, в класі якого діти з особливостями психофізичного розвитку:

• вміння бачити відхилення в розвитку дитини;
• провести педагогічну діагностику разом з дефектологом і психологом;
• спрогнозувати шляхи подальшого розвитку дитини з урахуванням наявного дефекту;
• попередити виникнення порушень розвитку вторинних відхилень;
• визначити загальні і конкретні завдання корекційного навчання і виховання;
• планувати окремі види корекційної роботи;
• враховувати в навчально-виховному процесі характерні для дітей з особливостями психофізичного розвитку можливості і фактори компенсації, використовувати їх в корекційній діяльності;
• відбирати і застосовувати необхідні для вирішення корекційних завдань методи, прийоми і засоби навчання, виховання, діагностики, корекції, компенсації;
• створювати корекційні умови виховання, навчання, розвитку і соціальної адаптації дітей з особливостями психофізичного розвитку для засвоєння ними інтелектуального і морального досвіду в поєднанні з засвоєнням мови і мовлення;
• формувати позитивну мотивацію участі в корекційній роботі у дітей з особливостями розвитку і виховувати в них оптимізм, бачення життєвої перспективи, відчуття успіху;
• визначати результативність корекційної роботи на всіх етапах педагогічної діяльності;
• свідомо і критично управляти своєю корекційною діяльністю;
• працювати в тісному контакті з фахівцями: дефектологом, психологом, логопедом, медичними працівниками, а також з батьками) [6, с.113-114].

До того ж, особливим акцентом корекційної роботи є те, що вона повинна бути направлена на корекцію всієї особистості: поряд з спеціальними вправами необхідні вправи на: зміцнення м'язів кисті руки, дрібної моторики пальців рук; розвиток орієнтування в просторі; розвиток пам'яті; розвиток мислення; розвиток мовлення.

Для того, щоб корекційна спрямованість навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку дала позитивні результати, вчитель повинен знати наскільки вона ефективна, тобто користуватися такими критеріями, як: якісне і кількісне полегшення структури дефекту; виправлення недоліків і перехід до скоригованої вади, до позитивних можливостей дитини; підвищення рівня актуального розвитку і, як наслідок, розширення зони найближчого розвитку; свідоме користування дітьми набутим досвідом; накопичення і позитивна зміна властивостей особистості.

Керуючись цими критеріями, вчитель може зробити висновок щодо правильності та якості корекційної роботи.

Ми знаємо, що національно-патріотичне виховання дітей та молоді – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність освітніх закладів, сім'ї та інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання  громадянського обов'язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави.  І цьому ми повинні вчити також і дітей з порушенням розумового розвитку. Так як і вони є маленькою частинкою нашого з вами суспільства. І такі діти повинні також розуміти свою роль в житті рідної держави і свою значимість та захищеність в рідній Україні.

Для того, щоб здійснювати національно-патріотичне виховання у школі з дітьми з порушенням розумового розвитку потрібно ставити такі виховні завдання:

• утверджувати в свідомості і почуттях дітей патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;
• виховувати повагу до Конституції України, Законів України, державної символіки;
• уміти визначати форму та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спроможності дотримуватись законів та захищати свої права, здатності розв'язати конфлікти відповідно до демократичних принципів;
• формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;
• культивування кращих рис української ментальності;
• працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи, формування мовленнєвої культури, спонукання до протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму.

 

1.2.  Організація навчання дітей з особливими освітніми потребами в Україні

 

Одна з найтривожніших відмітних ознак нинішньої демографічної ситуації - зростання кількості дітей, які мають психофізичні порушення, і тих, яких відносять до “групи ризику”. За офіційними даними департаменту медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України на 2010 навчальний рік в нашій державі 135 773 тис. дітей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни. За статистичними даними, із 129 тис. дітей з особливими освітніми потребами, які інтегровані до загальноосвітніх навчальних закладів, 45 відсотків складають діти з інвалідністю.

Дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчують, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2% від загальної кількості дітей у країні. Спостереження засвідчують, що кількість дітей з порушеннями психофізичного розвитку та що потребують допомоги, щорічно зростає. Окрім зростання кількості дітей з обмеженими можливостями, наголошується тенденція якісної зміни структури дефекту, комплекс-ного характеру порушення у кожної окремої дитини [6, с.89].

«Діти з особливими освітніми потребами» - поняття, яке широко охоплює всіх дітей, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно зокрема стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп та інших [3, с.89].

У межах міжнародного руху «Освіта для всіх» (Education For All (EFA)), ініційованого ЮНЕСКО, першочерговим завданням суспільного розвитку стає забезпечення кожного правом на отримання якісної базової освіти. У цьому контексті особливої актуальності набуває проблема задоволення освітніх потреб дітей і молоді з обмеженими можливостями, зокрема проблема інклюзивної освіти.

У 1993 році Генеральна Асамблея ООН прийняла стандартні правила рівних можливостей осіб із вадами розвитку. Значною стала Саламенкська декларація та «Програма дій щодо освіти дітей з особливими потребами», одностайно ухвалена на Всесвітній конференції «Освіта для дітей з особливими потребами: доступність і якість» (1994). Нова методологія спеціальної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку обґрунтована у «Концепції спеціальної освіти дітей з особливостями психо-фізичного розвитку на найближчі роки і перспективу» (1996), «Концепції реабілітації дітей з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями» (1998), «Концепції державного стандарту спеціальної освіти» (1999), «Проекті державного стандарту спеціальної освіти» (2004).

Один з останніх нормативних документів (наказ Міністерства освіти і науки України № 691 від 2 грудня 2005 року «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю») використовує ряд термінів, таких як «діти з особливими освітніми потребами», «молодь з інвалідністю», «діти з тяжкими порушеннями розвитку», «діти з обмеженими можливостями здоров'я», які переважно відображають медичну модель, яка «розглядає ваду здоров'я як характеристику особи, що може бути викликана хворобою, травмою чи станом здоров'я» і, відповідно, потребує медичного чи іншого втручання з метою «корекції» відповідної проблеми особи [6, с.90-91].

Найбільш поширене та прийнятне стандартне визначення “особливих потреб”, зокрема в країнах Європейської Спільноти, подано в Міжнародній класифікації стандартів освіти (International Standart Classification of Education): “Особливі навчальні потреби мають особи, навчання яких потребує додаткових ресурсів. Додатковими ресурсами можуть бути: персонал (для надання допомоги у процесі навчання); матеріали (різноманітні засоби навчання, в тому числі допоміжні та корекційні); фінансові (бюджетні асигнування для одержання додаткових спеціальних послуг)”. T.Shea, A.Bauer зазначають, що це визначення достатньо широке і охоплює три категорії учнів:

• категорія А - труднощі навчання зумовлені інвалідністю, яка спричинена психофізичними вадами має чіткі біологічні причини;

• категорія Б - труднощі навчання не пов'язані з відхиленнями в розвитку;

• категорія В - труднощі навчання, зумовлені соціальними причинами [6, с.92].

На сьогодні як в міжнародній термінології, так і в Україні зокрема запропоновано використовувати для дітей із порушеннями термін «діти з особливими освітніми потребами», який стосується різних нозологій та порушень різного ступеня ураження: як інвалідності у важкій формі, так і середнього ступеня тяжкості. До них належать: порушення слуху (глухі, зі зниженим слухом); порушення зору (сліпі, зі зниженим зором); порушення мовлення; порушення опорно-рухового апарату; розумова відсталість; затримка психічного розвитку.

Спеціальне навчання в нашій країні здійснюється за трьома напрямами:

• Спеціальні школи (школи-інтернати).

• Інтегроване навчання в умовах загальноосвітньої школи.

• Інклюзивне навчання - спільне перебування дітей із різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими ровесниками.

Створена розгалужена мережа інтернатних закладів, які забезпечують навчання, виховання, комплекс корекційно-реабілітаційних, лікувально-оздоровчих заходів дітей із порушеннями розвитку. Проте, ще Л.Виготський вказував на необхідність створення такої системи навчання, яка б органічно пов'язувала спеціальне навчання з навчанням дітей з нормальним розвитком. Вчений наголошував: “При всіх перевагах наша спеціальна школа відрізняється тим основним недоліком, що вона замикає свого вихованця... у вузьке коло шкільного колективу, створює відрізаний і замкнутий світ, в якому все прилаштовано і пристосовано до дефекту дитини, фіксує її увагу на тілесному недоліку і не вводить її у справжнє життя. Наша спеціальна школа натомість, щоб виводити дитину з ізольованого світу, як правило, розвиває в ній навички, які призводять до ще більшої ізольованості і посилюють її сегрегацію. Через ці недоліки не лише паралізується загальне виховання дитини, а й спеціальна виучка зводиться майже нанівець” [6, с.57].

Нині в Україні функціонує 396 спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів, де навчається 54,1 тис. дітей (за даними Міністерства освіти та науки України). Окрім цього в системі Міністерства освіти та науки України функціонує близько 40 навчально-реабілітаційних центрів для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, 142 спеціальні дошкільні навчальні заклади та 1200 спеціальних груп в дошкільних навчальних закладах загального типу, де навчається близько 45 тис. дошкільників.

У підпорядкуванні Міністерства праці та соціальної політики України функціонує 298 реабілітаційних центрів, з них 208 - центрів ранньої реабілітації дітей з порушеннями розвитку, 90 - центрів медико-соціальної та професійно-трудової реабілітації. Реабілітаційні послуги діти з обмеженими можливостями здоров'я одержують і в 46 центрах соціально-психологічної реабілітації, підвідомчих Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту [6, с.93-94].

Спеціальні школи в основному забезпечені сучасними навчально-методичними матеріалами, які розроблені у відповідності до вимог сьогоден-ня. Проте, на думку Л.Виготського, основним завданням виховання дитини з порушеннями розвитку є її включення в життя і здійснення компенсацій порушень шляхом активізації діяльності збережених аналізаторів, оскільки «дитяча дефективність» пов'язана не стільки з біологічними факторами, скільки з соціальними наслідками. Соціалізація розглядається як кінцева мета навчання: випускник з особливостями психофізичного розвитку має інтегруватися у суспільстві як повноправний громадянин, готовий до самостійного життя і продуктивної діяльності, взаємодії з оточуючими людьми.

Розкриття потенційних можливостей дітей з психофізичними порушеннями залежить не стільки від форм навчання (інтернатна чи інклюзивна), хоча вони й визначають різний ступінь соціальної адаптованості, скільки від гнучкості системи спеціальної освіти, рівня та діапазону наданих послуг, які задовольняють їхні потреби (раннє виявлення порушень, єдність діагностики і корекції розвитку, наступність дошкільного, шкільного і після шкільного змісту освіти тощо) [6, с.95].

Проте, на зміну спеціалізованому навчанню приходять нові форми отримання освіти, завдяки яким учні з особливими потребами отримують можливість перейти зі спеціалізованих шкіл у масові за місцем проживання.

Базовим інструментом реалізації конституційного права на освіту дітей з особливими освітніми потребами є Державний стандарт початкової загальної освіти Базового навчального плану початкової загальної освіти для дітей з особливими освітніми потребами згідно з додатком 1 (далі - Базовий навчальний план). В основу навчання покладено особистісно орієнтований, компетентнісний та соціокультурний підходи. Державний стандарт визначає оптимальний зміст та обсяг навчального навантаження для дітей з особливими освітніми потребами у поєднанні з відповідною корекційно-розвитковою роботою; рівень загальноосвітньої підготовки таких дітей, з урахуванням індивідуальних особливостей, з урахуванням особливостей їхнього розвитку та засвоєння навчального матеріалу.

Інноваційні педагогічні технології навчання дітей з особливим освітніми потребами передбачають:

• запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання;

• запровадження білінгвального (двомовного) навчання дітей глухих та зі зниженим слухом (уведення української жестової мови як навчального предмета та як засобу навчання);

• формування життєвої компетентності у процесі навчання та реабілітації дітей з особливими освітніми потребами як здатності застосовувати здобуті знання і вміння у практичній життєдіяльності;

• адаптація змісту початкової освіти відповідно до особливостей розвитку та можливостей засвоєння навчального матеріалу дітьми з особливими освітніми потребами (за нозологіями) та введення корекційно-розвиткової лінії [6].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО

ВИХОВАННЯ УЧНІВ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

2.1. Авторська методика національно-патріотичного виховання учнів з особливими освітніми потребами

 

Молодший шкільний вік є найбільш сензитивним періодом для виховання позитивних рис особистості, у тому числі й патріотизму, у процесі краєзнавчої роботи. Саме тоді для дитини більшу роль має інформація, меншу - емоції; удосконалюється виділення найбільш значущої інформації; розвивається творча уява: на основі переробки минулого життєвого досвіду й нового почутого або прочитаного, створюються нові образи. Поступово починають розвиватись і зміцнюватися соціальні якості: погляди, переконання, світогляд, певне відношення до навколишнього світу, людей, самого себе. У дитини з’являються додаткові мотиви, що дозволяють затвердитися в нових цікавих сферах діяльності, у тому числі краєзнавчій, яка є комплексом наукових дисциплін, різних за змістом та методами дослідження, що ведуть до всебічного пізнання рідного краю та тісно пов’язані зі змістом патріотичного виховання.

Процес усвідомлення себе як особи супроводжується формуванням адекватної самооцінки, порівнянням себе з іншими, відзначається новим етапом розвитку самосвідомості молодшого школяра. Все це є основою для побудови виховного процесу, спрямованого на патріотичне виховання молодших школярів, формування в них моральної стійкості. Основи патріотичного виховання закладаються в дошкільному віці, оскільки саме цей період у житті дитини є початком формування уявлень про будинок, батьків, місто або селище, де народилася дитина, про все, що її оточує й що називається Малою Батьківщиною. В.Сухомлинський підкреслював, що любов до Батьківщини починається з любові до матері [22]. Спадкоємність у патріотичному вихованні дошкільників і молодших школярів є важливою умовою його успішності. Проблема спадкоємності є «вічною». Теоретичні основи вирішення цієї проблеми відображено в Концепції безперервної освіти. У педагогічній сфері функціонування спадкоємності універсальне, воно є загальнопедагогічним законом. Саме у такому ракурсі розглядав її Я.Коменський, коли створював систему шкіл, що охоплює всі періоди становлення й розвитку особистості дитини, починаючи з дошкільного віку.

Патріотичне виховання учнів з особливими освітніми потребами спрямоване  на національну культуру і духовність, формування у дітей національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань. Все це здійснюється на всіх етапах навчання в школі, забезпечується всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарованість, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.

Головна мета національно-патріотичного виховання – набуття учнями соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Ця мета конкретизується в школі через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для навчально-виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому.

Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє [7, с.9].

На сучасному етапі розвитку українського суспільства проблема патріотичного виховання є надзвичайно актуальною, оскільки сучасні школярі живуть в тривожному стані через військові дії в нашій країні. І це насправді велика проблема, яка тягне за собою багато факторів. Адже на сьогоднішній день ми маємо знецінення традиційних моральних цінностей, пропаганду жорстокості, бездуховності, насильства, зокрема через засоби масової інформації, невизначеність в оцінці сучасних подій українського народу. Все це негативно впливає на моральні та патріотичні переконання учнів.

Необхідною умовою підвищення ефективності патріотичного виховання розумово відсталих учнів є залучення їх до підготовки та проведення позакласних виховних заходів, спрямованих на формування патріотичних якостей, самоосвіту і самовиховання. Важливе місце у патріотичному вихованні займає участь учнів у масових заходах патріотичного змісту. Найбільш поширені масові заходи з тематики патріотичного виховання учнів – це відзначення державних та релігійних свят, знаменних подій у житті школи і міста, тижнів з різних навчальних предметів, зустрічей з видатними людьми, виставок тощо.

Важливе місце займають зустрічі з досвідченими спеціалістами різних галузей. Зустрічі з лікарями, соціологами,  мистецтвознавцями допомагають учням  розібратися у нагальних для них проблемах.

У формі літературно-музичних композицій доцільно проводити не тільки заходи на літературні теми, але й заходи з популяризації імен українських науковців. Культпоходи до театру на різні вистави, відвідування концертів в міському музично-драматичному театрі ім.І.Кочерги  не лише знайомлять учнів з різними жанрами мистецтва, але й мають вплив на формування естетичних смаків та патріотичних почуттів [7, с.10].

 Серед групових форм виховної роботи з патріотичного виховання найбільш поширені бесіди, зустрічі,  майстер-класи по виготовленню оберегів для наших захисників, гуртки за інтересами (українська вишивка, квілінг в Україні і т.д.), обговорення радіо і телепередач, новинок преси, акції милосердя (всеукраїнська акція від БФ «Овес» по збору кришечок бійцям на протези), пошукова діяльність.

Обов’язковими складовими частинами виховного позакласного процесу є:

• безпосередній контакт із розумово відсталими учнями, пробудження у них глибоких емоційних переживань, що впливають на почуття, сприяють розумінню сутності патріотизму, поглибленню патріотичних почуттів;
• корегування переживань, які формують патріотичні почуття, перетворюють їх у стійкі переконання;
• вміле використання позитивних прикладів і залучення учнів у різноманітні форми дискусійної роботи, яка сприяє поглибленому усвідомленню цих понять [7, с.11-12].

Збагачення учнів патріотичними почуттями здійснюється під час засвоєння ними історичного матеріалу про героїчне минуле нашого народу, його прагнення до зміцнення могутності рідної країни, про мужність  захисників України, про протистояння військових проти анексії Криму, про наших «янголів» - Небесну сотню. Саме для того, щоб виховна робота мала емоційний характер, використовується яскравий фактичний матеріал, позитивні приклади патріотизму відомих історичних діячів, письменників, героїв національно-визвольних війн, Героїв України. Зустрічі з такими героями (ветеранами війни, громадськими діячами, волонтерами, захисниками України) мають ще більший вплив на патріотичні почуття учнів. У ході зустрічей відбувається оцінювання історичних явищ на основі принципів історичної достовірності, науковості, гуманізму, доброчинності. Зустрічі з творчими людьми рідного краю – письменниками, митцями, музикантами – закликають до творчості.

Важливу роль у формуванні патріотичних поглядів і почуттів учнів відіграють дискусії – як спонтанні, викликані суспільними подіями, повідомленнями ЗМІ, так і спеціально організовані, до яких слід ретельно підготуватися: визначити тему, підготувати запитання для обговорення.

Під час таких дискусій формується культура мислення й культура мовлення, логіка учнів, виявляються їхні інтелектуальні здібності, відбуваються зміни поглядів на суспільні явища, переоцінка цінностей, а разом з тим вони замислюються над своєю життєвою, громадянською позицією.

       Творчий потенціал учнів найбільш реалізовується у гуртках за інтересами, провідними завданнями яких є:

• виховання фізично й морально здорової людини;
• засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм;
• формування естетичних смаків;
• створення атмосфери емоційної захищеності, любові;
• збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, звичаїв, обрядів свого народу і народів, що населяють Україну;
• вивчення мови й шанування культури, національної літератури, мистецтва, преси, радіо і телебачення [7, с.13].

Прослуховування та перегляд радіо- та телепередач дозволяє учням ознайомитися з різними поглядами на історію становлення української державності, історичними постатями, замислитися над власною громадянською позицією, сенсом життя.

        Така виховна робота з розумово відсталими дітьми сприяє поглибленню знань з історії та культури народу, його традицій, формуванню патріотичних поглядів, переконань та почуттів, відповідної поведінки.

  Також в контексті проблеми національно-патріотичного виховання учнів з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивної освіти доцільно використовувати засоби краєзнавства. Специфіка патріотичного виховання молодшого школяра засобами краєзнавства зумовлена його психологічними віковими особливостями. Це примушує корегувати цілі, завдання й методи патріотичного виховання так, щоб постійно задовольнялася потреба молодших школярів в емоційному насиченні; щоб у них не вичерпувалося, а навпаки, зростало бажання, прагнення вчитися; виникали б нові й зміцнювалися наявні пізнавальні інтереси, схильності до різних видів діяльності; формувалися б особисті якості: адекватна самооцінка, самоаналіз, моральні звички поведінки, емпатія, розвивалися б комунікативні й організаторські здібності; формувалися б і зміцнювалися добрі природні задатки і, навпаки, відсікалися б прояви асоціальних задатків.

Загальновідомо, що уявлення про Велику Батьківщину (Вітчизну) формується у школяра досить пізно, у старших класах, до цього періоду патріотичне виховання досягає рівня уявлень про Малу Батьківщину (село, місто, регіон). Саме тому науковці вбачають завдання патріотичного виховання молодших школярів у більш м’якому та послідовному формуванні у свідомості дитини зв’язку між базовими поняттями «родина» - «домівка» - «вулиця» - «місто» - «регіон» - «країна». Це завдання здатна розв’язати краєзнавча робота в початковій школі [7, с.14].

Розрізняють наступні напрями краєзнавчої роботи: географічне, художнє, історичне, літературне, екологічне. Географічне краєзнавство вивчає кліматичні особливості місцевості і їх динаміку, лісові і степові масиви, горби, яри, окремі дерева, кургани, фрагменти ландшафту і морських акваторій, степові кургани, окремі гори і бархани, ґрунти, тваринний світ, струмки і джерела. Об'єктом художнього краєзнавчого пошуку можуть стати скульптура, архітектура, художні ремесла, усна народна творчість, музичний фольклор, різьба по дереву, мистецтво танцю і тому подібне. Предметом уваги краєзнавців-істориків є історія міст, селищ, окремих будівель, видатних особистостей, підприємств, шкіл, соціальних процесів і явищ, населення. У педагогічній науці метою літературного краєзнавства є виявлення двох залежностей: як те або інше місто (село) сформували особу письменника (поета) і як цей письменник відобразив в своїй творчості ту або іншу місцевість.

Як відомо, краєзнавство - це комплекс наукових дисциплін, різних за змістом та методами дослідження, але які у своїй сукупності ведуть до наукового й усебічного пізнання краю. Але нас цікавить краєзнавство як засіб патріотичного виховання молодших школярів. Сутність краєзнавства, його предмет та методи тісно пов’язані зі змістом патріотичного виховання.

Предметом краєзнавства є природа, населення та господарство, історичне минуле, мистецтво, культура. Все це об’єкти різних наук і відповідно при їх вивченні використовуються різні методи, властиві відповідним галузям знань. Але в усіх напрямах краєзнавчої діяльності є загальний (спільний) предмет вивчення - край. Поняття «край» - умовне й залежить від того, хто і з якою метою його вивчає. Воно може бути навчальним, науковим, виховним і практичним. Історичне краєзнавство акцентує увагу на вивченні історії рідного краю. На початку ХХ століття сферою шкільного краєзнавства вважали тільки те середовище, яке доступне для безпосереднього спостереження школяра. Воно як складова частина загального краєзнавства являє собою галузь прикладної історії та відрізняється двома суттєвими ознаками:

• локальністю досліджуваних історичних подій, матеріалізованих у пам’ятках історії та культури;
• діяльним характером [19, с.17].

Іншими словами, це не тільки галузь наукового пізнання, але й сфера активної практичної діяльності.

Історія краю становить складний об’єкт краєзнавчої діяльності, відрізняється незвичайною місткістю змісту історично-краєзнавчого матеріалу, його хронологічним розмахом. Предметом конкретного дослідження може бути як історія краю в цілому чи різних періодів його історії, так і окремих населених пунктів, вулиць, фабрик, заводів, різних споруд, будівель, пам’ятних місць. Краєзнавчі дослідження можуть охоплювати більші хронологічні межі та історичні періоди або, навпаки, обмежуватися подіями одного конкретного етапу місцевої історії.

На основі аналізу педагогічних досліджень, на нашу думку, позитивними рисами краєзнавчої роботи як засобу патріотичного виховання учнів з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивної освіти можна назвати:

1. Методи краєзнавства здатні створити атмосферу довіри, що сприяє подоланню кризи довіри в патріотичному вихованні молодших школярів поліетнічних регіонів. Довіра активізує увагу й загострює сприйняття матеріалу.
2. Краєзнавство позбавлене жорстких схем і здатне поширюватися на різні групи суспільства незалежно від рівня підготовки, що цілком відповідає складному завданню патріотичного виховання в початковій школі.
3. Краєзнавство здатне здолати відчуження молодшого школяра в сприйнятті громадських абстракцій; створити наочний образ Малої й Великої Батьківщини, їх історії і культури.
4. Патріотичне виховання в початковій школі не може зводитися до передачі інформації та констатації певного набору ідей. На нашу думку, вищою метою патріотичного виховання є не знання дитини, а почуття. Тому емоційність - необхідний компонент у процесі такого виховання. Краєзнавчий матеріал не може залишити байдужою дитину, він викликає в неї безліч емоцій пізнавального характеру і здатний закріпити будь-яку ідеологію [19, с.18].

Основними джерелами краєзнавчої інформації є:

• періодичний друк (газети, журнали, альманахи);
• художня література;
• матеріали статистики;
• всякого роду плани і карти;
• фонди музеїв;
• архівні фонди;
• матеріальні сліди культури (твори скульптури, живопису, архітектури);
• усні свідчення старожилів.

Форми краєзнавчої роботи — урочна і позаурочна, як активна (сам пошук, туризм, робота в полі) і пасивна (відробіток польових матеріалів, екскурсійне обслуговування в шкільних музеях). Позаурочна краєзнавча робота — це пошукові експедиції, туризм, краєзнавчі теоретичні кухлі, тематичні вечори, конкурси, олімпіади...

Саме краєзнавча робота в початковій школі надає широкі можливості для закріплення дитиною в об’єктах Малої Батьківщини тієї інформації, що отримана нею на шкільних уроках. У цьому віці дуже важливо, щоб дитина вчилася самостійно долати посильні труднощі у ході краєзнавчих заходів, тоді в неї розвиватимуться не лише розумові здібності, але й вольові якості особистості, необхідні для виховання патріотизму. У процесі краєзнавчої роботи дитина формується як особистість у міжособистісному діловому спілкуванні однолітків; дитина вчиться у грі з використанням естетичних елементів; діяльність дитини в цьому процесі актуалізована, внутрішньо мотивована й осмислена. Краєзнавча робота створює умови, за яких навчання молодшого школяра поєднується не лише з грою, але й з трудовою діяльністю, ручною працею, фізичним вихованням.

Окрім того, важливим для національно-патріотичного виховання у процесі краєзнавчої роботи, на мою думку, є єдність зусиль держави і родини. Проте в Україні відсутні ефективні загальнодержавні та регіональні програми патріотичної роботи в початковій школі. У патріотичному вихованні не враховується регіональна специфіка поліетнічних регіонів, що ускладнює створення єдиної концепції патріотичного виховання. Саме краєзнавча робота в початковій школі є засобом утілення науково обґрунтованого регіонального підходу до складної справи патріотичного виховання в поліетнічних регіонах [21, с.9].

На жаль, патріотичне виховання в Україні не досягає поставленої мети, на практиці воно не є пріоритетним напрямом у діяльності освітніх закладів, незважаючи на його суспільну та державну важливість.

Таким чином, характерними рисами краєзнавства, що можуть бути застосовані в патріотичному вихованні, є: неформальність, демократичність, наочність, комунікативність, емоційність. Саме тому специфіка патріотичного виховання молодших школярів у процесі краєзнавчої роботи полягає у такому:

• патріотичне виховання є складним процесом: воно має починатися в дошкільному віці й закінчувати за межами старшої школи;
• патріотичне виховання буде ефективним за умови поступового, систематичного впливу на дитину; цей процес є безперервним і не зводиться до простої сукупності окремих педагогічних заходів;
• початкова школа в цьому процесі є важливим етапом, на якому соціалізація дитини або зупиняється на рівні «малих груп» (клас, школа, місто (село), або рухається далі до рівня «великих груп» (регіон, країна), що є дуже важливим у подальшому патріотичному вихованні;
• краєзнавча робота в початковій школі при відсутності універсальної фундаментальної основи патріотичного виховання виступає ефективним засобом і дозволяє враховувати регіональні особливості такого виховання в поліетнічних регіонах України [21, с.10].

Отже, у процесі виховної роботи з патріотичного виховання розумово відсталі учні глибше усвідомлюють свою причетність до минулого, теперішнього і майбутнього Батьківщини, що дозволяє утверджувати у них почуття відповідальності за майбутнє своєї держави, за власну долю.

 

 

2.2. Методичні рекомендації з проблеми формування в учнів

з особливими освітніми потребами національно-патріотичних почуттів

 

Патріотичне виховання дітей та учнівської молоді - це комплексна, система і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, школи, інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів. Одним із завдань патріотичного виховання є формування етнічної та національної самосвідомості, любові до рідної землі, держави, родини, народу, визнання духовної єдності населення усіх регіонів України їх культурної спадщини та майбутнього.

У козацькі часи нашому народові були притаманні високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій і звичаїв. У козацькій державі не було такого ганебного явища, як бездомні діти. Дітьми опікувалося все суспільство. Ці якості потрібні українському народові і сьогодні - в період відновлення своєї державності і особливо завтра, у процесі розбудови і зміцнення могутності нашої Батьківщини, у процесі практичних дій щодо відновлення і збагачення СЛАВИ УКРАЇНИ.

Відомо, що патріотизм - явище суспільно-історичне й одне з основних у будь-якій системі моралі. Він виявляється в любові до своєї Вітчизни, відданості їй, прагненні служити її інтересам. Справжніми патріотами протягом усієї історії людства були і залишаються люди праці. Саме вони створюють усі багатства батьківщини, борються за її свободу і бережуть найкращі риси національної культури. Виховання у дітей почуттів патріотизму поєднує в свої завдання пізнавального і виховного змісту [5, с.10].

Для формування у дітей почуттів необхідно передусім збагатити їхній кругозір певними знаннями, сформувати в них правильні уявлення про суспільне явища і події. Але засвоєння дітьми лише певних завдань, одного впливу на їхню свідомість ще недостатньо. Потрібно впливати на їхні почуття, формувати в них емоційно-позитивне ставлення до суспільних явищ, фактів, подій. Знання про рідний край, Батьківщину, її чудових людей, про минуле і сучасність впливають не лише на розум і свідомість дітей, а на їхні емоції. Початкові почуття патріотизму розвиваються в тісному зв’язку з їхньою пізнавальною діяльністю, з оволодінням необхідними уявленнями і знаннями, які потрібно формувати .

Однак не всі уявлення викликають у дітей відповідні переживання. В такому разі дитину треба «підвести до почуттів, яких у неї немає».

Потрібно створити такі ситуації, що сприяють утворенню емоційно - позитивного ставлення до суспільних явищ, подій, рідного краю. Вчинків, праці, національних звичаїв людей [5, с.12].

Багаторічний досвід переконує, що успіх у виховній роботі особливо в умовах сьогоднішнього дня залежить від взаємовідносин школи та сім’ї, бо сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини. Розуміння цієї істини завжди спонукає школу виховувати не тільки дітей, а й батьків.

Як досягти успіху, як залучити батьків до співпраці зі школою? Питання організації педагогічної взаємодії вчителів, вчителів, батьків та учнів як рівноправних учасників виховання школярів було розглянуто на спільному засіданні вчительського колективу, членів загальношкільного батьківського комітету та учнівського активу. На загальношкільних батьківських зборах обговорено питання «Співдружність школи та сім’ї - в ім’я дитини», на класних батьківських зборах опрацювали концепцію «Сім’я і родинне виховання», де особливу увагу було звернуто на основні завдання та напрями родинно-сімейного виховання в умовах сьогодення та відзначено, що батьки - головні природні вихователі й особистим прикладом роблять найбільший виховний вплив на дітей. Адже добре виховати своїх дітей - не тільки найважливіший моральний, а й конституційний обов’язок батька й матері. За це вони відповідають перед своїм сумлінням і перед суспільством. Активізовано роботу батьківського лекторію. Така робота з батьками зблизила їх із школою, об’єднала в спільній меті виховати повноцінного громадянина України. Якщо раніше батьків запрошували в школу на учнівські збори, свята, конкурси, і вони були пасивними спостерігачами, то тепер більшість із них стали активними учасниками шкільних учнівських дійств.

Потрібно зазначити, що у вихованні молодших школярів великої уваги потребує формування патріотичних рис їхнього характеру: навичок поведінки, витривалості, чуйності, доброти і милосердя, вміння долати труднощі, вироблення цілеспрямованості, організованості, стійкої уваги. У цьому ж руслі не менш важливе значення має вироблення духовно-моральних та вольових рис: патріотизму, відповідальності, національної свідомості, наполегливості, сумлінного ставлення до навчання, дисципліно-ваності, чесності, людської гідності, скромності, взаємної пошани й терпимості, осудливого ставлення до егоїзму, неробства [5, с.13].

Правильно організоване національно-патріотичне виховання формує повноцінну особистість, суверенну індивідуальність, яка цінує свою громадянську, національну й особисту гідність, совість і честь.

Робота з виховання патріотизму у групі продовженого дня охоплює всі види діяльності школярів: навчальну, ігрову, трудову, художню, спортивну, громадську. Вчителем використовуються найрізноманітніші форми роботи. Великі можливості для формування громадянської культури мають екскурсії, походи, збирання краєзнавчих матеріалів, свята рідної мови, тематичні години, ситуаційно-рольові ігри на громадянські й політичні теми («Вибори», «Парламент», «Суд») та інші.

Патріотичне виховання використовує такі засоби: рідну мову, родовід, краєзнавство, природу рідного краю, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національну символіку, народні прикмети, національні традиції, звичаї та обряди.

Національно-патріотичне виховання - це планомірна виховна діяльність педагогів, сімей та суспільства, спрямована на формування у вихованців почуття любові до Батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливого ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальності за рідну природу; потреби зробити свій внесок у долю батьківщини; інтересу до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу.

Сьогодні основною метою патріотичного виховання є формування морально-політичних факторів. Патріотичне виховання починається з пізнання цінності Батьківщини. Тому одним з найважливіших завдань сучасної освіти є формування понять Батьківщина і Вітчизна. Батьківщина містить у собі все різноманіття соціальних і природних факторів, що поєднуються поняттями батьківщина, мікрорайон або село, місто або район. У процесі свого розвитку людина поступово усвідомлює свою приналежність до родини, колективу, класу, школи, народу. Вершиною патріотичного виховання є усвідомлення себе громадянином України.  Будуть змінюватися часи, школа вирішуватиме нові завдання, проте актуальною є і буде одна проблема - виховання громадянина України, який знає і пам’ятає свій рід, материнську мову, цінує минуле і буде гідно творити майбутнє.

 

 

ВИСНОВКИ

На сьогодні як в міжнародній термінології, так і в Україні зокрема запропоновано використовувати для дітей із порушеннями термін «діти з особливими освітніми потребами», який стосується різних нозологій та порушень різного ступеня ураження: як інвалідності у важкій формі, так і середнього ступеня тяжкості. До них належать: порушення слуху (глухі, зі зниженим слухом); порушення зору (сліпі, зі зниженим зором); порушення мовлення; порушення опорно-рухового апарату; розумова відсталість; затримка психічного розвитку.

Особливості навчально-виховного та корекційного процесу дітей з особливими потребами визначаються їхніми потенційними можливостями і збереженими функціями.

Якість і результативність національно-патріотичного виховання школярів покращиться, якщо на уроках використовувати дієві форми, методи і засоби, урізноманітнювати тематику уроків і виховних заходів. Обов'язок вчителів подбати про те, щоб виховання дітей завжди відповідало інтересам нашого народу, народним засадам гуманності й демократизму, організації шкільного життя, постійно живилося цілющими народними джерелами. Виховання на ґрунті народності - сильне й високо результативне, а без неї - кволе й безнадійне. Цим зумовлена важливість дотримання принципу гармонії родинно-громадсько-шкільної педагогічної взаємодії у вихованні молодших школярів. Національно-патріотичне виховання націлює на ґрунтовну обізнаність вчителя із народною педагогікою та основами наукової теорії виховання місцевими виховними традиціями та застосування їх у вихованні молодших школярів, забезпечення єдності вимог батьків, учителів, вихователів, школи, родини, громадськості до поведінки учнів, взаємодії всіх виховних ланок і напрямків.

Без пробудження таких моральних феноменів, як патріотизм, совість, почуття власної гідності, обов'язок, чесність, працелюбність, навряд чи можна розраховувати на поліпшення ситуації у країні. Саме тому в сьогоднішніх умовах державотворчого процесу в Україні відбувається активний різнобічний пошук шляхів оптимізації нової моральної парадигми у психолого-педагогічній науці, державних структурах, школі, сім'ї.

Отже, обґрунтуємо  шляхи оптимізації сучасного національно-патріотичного виховання учнів: дотримання системного підходу оптимізації патріотичного виховання; впровадження ідей гуманізму в процеси виховання учнів; посилення державно-патріотичної спрямованості у викладанні дисциплін загальноосвітньої школи; удосконалення технологій формування етичних, патріотичних і цивільних якостей школярів у процесі вивчення гуманітарних дисциплін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Бех І.Д. Виховання особистості: у 2-х кн. / І.Д.Бех; ред. О.І.Цибульська. - К.: Либідь, 2003. - Кн. 2: Особистісно-орієнтований підхід: науково-практичні засади. - 2003. - 344 с.
2. Бех І.Д. Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді / І.Д.Бех, К.І.Чорна. - К.: Світ виховання, 2007. - 39 с.
3. Вишневський О. Ще раз про народження громадянина // Освіта. - 2013. - № 8-9. - С.6-7
4. Волкова Н.П. Педагогіка: навч. посіб. / Н.П.Волкова. - Вид. 2-ге, переробл., доп. - К.: Академвидав, 2007. - 616 с.
5. Гнатюк В. Управління системою національного виховання учнів початкових класів // Початкова школа. - 2012. - № 4. - С.10-13
6. Гоигор’єв А.Й. Діти з особливими потребами. Монографія / А.Й.Григор’єв. - К., 2006. - 208 с.
7. Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави / В.Гонський // Початкова школа. - 2013. - № 2. – С.9-14.
8. Горбатюк О.Ф. Соціальна адаптація та інтеграція дітей з особливими потребами в загальноосвітню початкову школу / О.Ф.Горбатюк // Розкажіть онуку. - 2011. - №8. - С.12-14
9. Громовий В. Звичайна освіта для особливих дітей / В.Громовий // Директор школи. - 2013. - №2. - С.6-9
10. Демидова І.Ю. Національно-патріотичне виховання молодших школярів // Позакласний час. - 2015. - № 21. - С.12-14
11. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2004. – 304 с.
12. Каюков В.І. Виховуємо патріотів України. - Кіровоград, 2000.
13. Кириченко О.В. Козацька педагогіка. - Харків, 2008.
14. Коркішко О.Г. Виховання патріотизму молодших школярів у позаурочній виховній роботі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук / О.Г.Коркішко. – Луганськ, 2010. – 20 с.
15. Коркішко О.Г. Патріотичне виховання молодших школярів: Методичні рекомендації вчителям шкіл, вихователям груп подовженого дня,    організаторам    виховної    роботи / О.Г.Коркішко // Слов'янськ. - 2012. – С.8-10.
16. Кремень В.Г. Веління   часу:   плекати   національну гордість у дітей / В.Г.Кремень // Педагогічна газета. - 2012. - № 7. - С.10-12
17. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д. Українська козацька педагогіка і духовність. - Умань, 1995.
18. Лебідь І.В. Національні цінності у  виховному  процесі загальноосвітньої школи (теоретико-методологічний аспект): автореф. дис. канд. пед. наук. – К., 2010. – 21 с.
19. Міщенко Н. Який же проросте патріотизм? / Н.Міщенко // Початкова школа. - 2012. - №1. – С.17-19
20. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: [навч. посібник] / Неля Євтихіївна Мойсеюк. — К., 2003. — 615 с.
21. Пащенко Д. Патріотичне і національне виховання - складові становлення громадянина // Шлях освіти. - 2015. - № 1. - С.9-14.
22. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особис-тості: Вибрані педагогічні твори в 5 т. / В.О.Сухомлинський // К., Радянсь-ка школа,  1977. - Т.1. – С.177-184.
23. Фіцула М.М. Педагогіка: [навч. посіб.] / Михайло Микола­йович Фіцула. — К.: Академвидав, 2006. — 560 с.
24. Чорна К.І. Виховання громадянина, патріота, гуманіста. Науково-методичний посібник. - К.: ТОВ “ХІК”, 2004.
25. Чорна К.І. Зміст патріотичного виховання школярів в умовах державотворчого процесу в Україні // Виховання патріотизму  у дітей та молоді в сучасних соціально - економічних умовах: Матеріал звітної науково - практичної конференції / К.І.Чорна // К., 2011. – С.12-14.

 

 

ДОДАТКИ

Додаток А

«Ми козацького роду діти»

(сценарій позакласного заходу)

Мета: виховувати в  учнів любов до України, бажання завжди стати на її захист; повагу до національних традицій, прагнення знати сторінки національної історії (про козаків, запорожців, Запорізьку Січ); розвивати спритність, рухливість, відчуття взаємо­допомоги.

ХІД ЗАХОДУ

(Учні заходять до залу під звуки маршу.)

Учитель. Любі учні! Любов до свого народу, до своєї землі почи­нається зі знання народних традицій, обрядів, звичаїв, зі знання бага­тющої народної творчості. Наша рідна Україна — славна і чудова земля із широкими чистими річками, мережаними нивами. Височезні гори Карпати стоять, немов вартові, а здалеку синє море грає, мов запрошує до себе: «Ходіть, мої рідні, ходіть». Колись ваші предки, славні козаки запорозькі, гуляли по моїх хвилях, погуляйте і ви!». Ну що ж, давайте і ми сьогодні докладемо зусиль бути спритними, сміливими, кмітливими, якими були славні запорожці.

У козаків була своя республіка за дніпровськими порогами — Запо­різька Січ. Там проводилися загальні військові ради 1 січня, 1 жовтня, 14 жовтня (на храмове свято Січі), на 2-й чи 3-й день Великодніх свят (у поливаний понеділок чи вівторок). Найкмітливішого та найхоробрішого козака кожен курінь вибирав собі за наказного курінного отамана. Тож, хлоп'ята, давайте радитись, хто курінним отаманом буде, а хто хорунжим, тобто відповідатиме за прапор (хоругву).

Учні (збирають раду: ставши у два кола, промовляють лічилку) Пугу! Пугу! Пугу! Пугу, Пугу! Козак з лугу!

Як з Великого — йди до кругу! (У центр кола виходять наказні курінні отамани та хорунжі.)

Учитель. Хороших хлопців вибрано. З цього часу ви, курінні отамани, маєте дбати і піклуватися про козаків свого куреня, як батьки про дітей. Старшував разом з наказним курінним отаманом кашовар. Кого з-поміж себе ви виберете?

Учні (знову радяться, ставши у коло, промовляючи лічилку)
Кашу будемо варити,
Кашу будемо всі їсти,
Щоб рости й мужніти.
Раз, два, три
Кашоваром будеш ти.

Далі учні шикуються у дві шеренги, беруть управу руку «шаблі». Наказні курінні отамани, отримавши символ своєї влади — пернач, звертаються до своїх козачат:

—  Чи охота у вас є?

—  Так, козацька кров у нас б'є.

(Піднімають «шаблі» над головою.)

—  Будемо битися?

—  Будемо! До загину!

—  А за кого?

—  За Україну!

(Усі козачата виконують вправу «Марширують козаченьки».) (Дівчатка виконують пісню «їхав козак за Дунай».)

Учитель. Козачата, а чи знаєте ви гетьманів війська Запорізького?

—  Знаємо!

—  Хто вони?

—  Байда Вишневецький, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Северин Наливайко!

Учитель. Щоб мужньо боронити свій народ, свою рідну нень­ку — Україну, вести козаків на боротьбу, отамани повинні легко пере­борювати труднощі, мати неабияку силу в руках.

(Вклоняючись, наказні курінні отамани передають пернача довіреній особі. Далі ступають один на проти одного, вітаються, сідають на землю.)

     Змагання між отаманами «Сильна рука»

(Козачата підбадьорюють своїх отаманів.)

Учитель. Учні, будь ласка, уважно розгляньте запропоновану вам картину (показує картину художника І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану»). На ній зображено фрагмент, коли мужні, дотепні, радіючі з нагоди перемоги, козаки писали листа турецькому султану. За­раз ви повинні передати цей лист.

Естафета «Передача листа»

Учитель. Перемагає той, хто швидше впорається із завданням. У нагороду переможці отримують солодощі (пампухи, печиво, яблуко, вареник), котрі потрапляють у так звану «курінну скарбницю».

Учитель. Бувало, що козаки потрапляли в полон до ворога. Але завдяки своїй силі, спритності та витривалості вони вміли, долаючи перешкоди, непомітно втекти звідти.

Естафета «Стрибки в мішках» (проводиться між командами куренів одночасно)

Учитель. Затяжні військові походи виснажували славних лицарів. Стомлені, вони поверталися на Січ, у свої запашні курені.

—  Кашоваре, кашоваре! Каша вже зварилась?

—  А як же, зварена!

—  Ще не пригоріла?

—  Та ніби ні. А ще трохи води потрібно долити.

—  Козаки, допоможемо принести воду?

Тож який курінь швидше в ложці наносить води? Раз, два, три — по­чали!

Учитель. Кашу зготували, тож і скуштувати пора. Подавайте, кухарі! (Кухарі заносять до столів два казани з кулішем. Завдання команд: якнай­швидше його з'їсти.)

Курінний отаман. Козацтво славне, пора вирушати в похід-доріженьку.

(Учні шикуються.)

(Учитель підбиває підсумки.)

Учитель

Ой, розвився дуб зелений
    В полі край долини,
    Зібравсь козак молоденький
    В похід з України.
    Щастя вам та наснаги!

(Під музичний супровід «За світ встали козаченьки» хлопці маршовим кроком покидають заняття.)

Додаток Б

“Ім'я нашої Батьківщини - Україна”

(виховна година)

 

Мета: виховувати в дітей патріотичні почуття, національну гордість, формувати свідомого громадянина України.

Запрошені: батьки, вчителі.

Місце проведення: клас, зал, світлиця.

Оформлення: національні символи - Герб, Прапор, Тризуб, вишиті рушники, віночки з квітів чи букетики.

Учасники: вчитель, читці (3), учень-знавець історії, гурт дівчаток.

На дошці або плакаті написані два вірша.

У мене є одне кохання,

Котре не зраджу я вовік;

Росло воно не день, не рік,

А і зо мною виростало

І квіткою рясною стало...

Не одцвіте моє кохання,

А буде в серці до сконання.

В.Самійленко

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

М.Чернявський

Вихователь. Батьківщина - це наш дім, наша колиска. Де б ми не були, які випробування не посилала б нам доля, ми повинні пам'ятати, якого ми роду, де наше коріння. Народ без минулого, без пам'яті, без історії - не народ, а просто населення, яке легко поневолити як фізично, так і духовно.

А чи знаєте ви, чому наша Батьківщина зветься Україна? Що означає ця назва? Дізнаємося про це сьогодні. Запам'ятаємо назавжди і будемо розповідати про це усім, хто ще цього не знає.

Читець.

Наша славна Україна,

Наше щастя і наш рай!

Чи на світі є країна

Ще миліша за наш край?

І в щасливі, й злі години

Ми для неї живемо,

На Вкраїні й для Вкраїни

Будем жити й помремо...

В.Самійленко

Вихователь. Зверніть увагу на слова: Україна, рай, край, країна, Вкраїна. Ви не можете не відчути, що це слова-родичі. То як же виникла назва Україна, хто і коли вперше назвав її цим ім'ям?

Учень - знавець історії. Слово “Україна” існувало в нашій мові ще з незапам'ятних часів, але як загальна назва краю, землі, території. Перша писемна згадка належить до 1187 року. У “Київському літописі” з приводу смерті князя переяславського Володимира Глібовича записано: “плакали по ньому всі переяславці, по ньому же Україна потужила”. Під роком 1189 того ж літопису, згадується, що князь Ростислав Берладник приїхав в Україну Галицьку. Подальші згадки слова Україна знаходимо у Галицько-Вопинсь-кому літописі під 1213, 1280, 1282 роками. А під 1268 роком знаходимо вислів “украйняни”. В усіх випадках словом Україна означували переважно прикордонні землі Київської Русі.

У кінці XV на початку XVІ століття широко вживали слова Україна на означення пограниччя, а мешканців тих “україн” (наприклад, подільської, волинської, брацлавської) називали “україніянами”, або “українниками”. З XVI століття назва “Україна” вживається тільки в значенні країни або держави, заселеної українцями.

З розвитком Козаччини назва Україна поволі втрачає значення пограниччя й стає географічною назвою для всієї української території.

Вихователь. Як тут не згадати дум та історичних пісень, у яких віддзер­калювалась не лише історія України, а й душа українського народу.

(Гурт дівчаток виконує по декілька куплетів народних пісень)

Ой Морозе, Морозенку,

Ой де ти славний козаче!

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче!

Ой не так же Україна,

Як те горде військо.

("Ой Морозе. Морозенку".)

Ой зійдемось, миле браття,

На високу могилу

Та посадим, миле браття,

Червону калину,

Щоб зійшла лицарська слава

На всю Україну!

("Ой з-за лісу, із-за темного".)

Максим, козак Залізняк,

Козак з Запорожжя,

Як виїхав на Вкраїну,

Як повная рожа.

Зібрав військо сорок тисяч

В місті Жаботині;

Обступили город Умань

У одній годині.

(“Максим, козак Залізняк".)

Ой гай, мати, ой гай, мати,

Ой гай зелененький...

Ой поїхав з України

Козак молоденький.

Виїжджавши, шапку знявши,

Низенько вклонився:

“Ой прощайте, слобожани,

Може з ким сварився!”

("Ой гай, мати".)

Прощай, слава, город рідненький,

Прощай, Україно!

Прощай, мій сад зелененький,

Прощавай, дівчино!

("Прощай, слава".)

Вихователь. У літописах і піснях зустрічаються три форми назви нашої Батьківщини: Україна, Вкраїна, Країна, які е синонімами. Чергування початкового У з В - риса милозвучності української мови.

У літописах княжого періоду історії нашої держави переважає назва РУСЬ, яка означає київську державу Святослава Ігоровича, Володимира Святославовича, Ярослава Мудрого. Наші предки будували свою державу. Спочатку Русь, що походила чи то від річок Рось, Росава, Роска, чи то від пшеничного кольору волосся слов'ян, а можливо, й від слова ростити, а згодом і Україну - край, де волів би жити сам Творець землі. І стала Русь-Україна наймогутнішою у світі державою. Нею захоплюва­лися інші народи, схиляючи в повазі голови перед її творцями.

Читець 1.

Прекрасний край чудової краси:

Гаї, діброви, гори та ліси,

Тут пролунала вперше колискова,

Тут прозвучала материнська мова,

Тут нас навчили найніжніше слово мама...

М.Бобак

Читець 2.

Україна - це держава,

Що іде до майбуття.

Є в нас сила,

Є в нас слава

Будувать нове життя.

Україно! Україно!

Засівай поля добром.

Розквітай, як та калина

Над Славутою-Дніпром.

Ю.Скачко

Читець 3.

Зацвітає калина,

Зеленіє ліщина,

Степом котиться

Диво-луна.

Це моя Україна,

Це моя Батьківщина,

Що, як тато і мама, -

Одна.

А.Комінчук

Читець 4.

Дівчина калина

В білому віночку

Вийшла із хатини,

Стала на горбочку.

А як заспівала

Солов'їне - дзвінко

В лісі розстелила

Килими з барвінку.

Золотила ниву,

Голубила небо,

Дітвору щасливу

Кликала до себе.

Кличе всіх щоднини

До краси і згоди

Пісня України,

Що єдна народи.

(Учні виконують пісню “О, Україно”).

Вихователь. Не забуваймо, що ми - українці. Бережімо рідну землю, українську мову, національну гідність... Україна - це край, земля, країна, де жили наші предки, батьки - наша Батьківщина. Не забувайте слова поета:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

В.Симоненко